Загальні ознаки ринків, що виникають („Емергінг Маркет”) і особливості їх регулювання

Вступ.

1. Роль держави на «emerging market».

2. Особливості та тенденції розвитку регулювання ринків, що розвиваються.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Україна має ознаки emerging market (ринку, що виникає) — швидкозростаючий, високоризиковий; з інфраструктурою, що формується; з переважанням іноземного інвестора; з низькими ліквідністю та прозорістю ринку.

Останні роки характеризуються значними змінами, - як кількісними, так і якісними в розвитку ринку цінних паперів в Україні. Насамперед, це знаходить своє відображення в розвитку інфраструктури фондового ринку інвестиційної культури нації.

На вітчизняний ринок мають значний вплив також і зовнішні фактори. Його розвиток органічно пов’язаний із світовим фондовим ринком, котрий теж знаходиться в процесі постійного прогресивного розвитку, що сьогодні характеризується застосуванням нових інформаційних технологій та наявністю глобальних інтеграційних процесів. Тому проблеми вивчення сучасного ринку цінних паперів в Україні, аналіз перспектив його розвитку, оцінка, прогнозування та дослідження закономірностей функціонування цього сектора економіки, є актуальними як з точки зору економічної теорії та теорії фінансів, так і з точки зору їх майбутнього прикладного значення.

Створення ринку корпоративних цінних паперів в Україні є об’єктивним процесом розвитку перехідної економіки, генезисом роздержавлення промислово-виробничих підприємств на шляху до формування ринкової економіки.


1. Роль держави на «emerging market»

Найбільш помітні зрушення на світових фондових ринках у 90-і роки пов’язані з бурхливим зростанням нових ринків молодих незалежних держав. Термін «ринок, що розвивається», або «виникаючий ринок» (emerging market), дістав поширення, хоча єдиного їх визначення не існує.

Поняття «країна, що розвивається» і «країна з emerging market» в цілому ідентичні. Згідно з визначенням Міжнародної фінансової корпорації (International Financial Corporation, IFC) до групи країн з «emerging markets» належать країни з валовим внутрішнім продуктом (ВВП) на душу населення до 11 000 дол. США, однак фахівці найбільших міжнародних фінансових інститутів схильні розглядати ринки всіх країн, які не входять до складу ОЕСD, як emerging markets. Таким чином, до групи країн з emerging markets можна віднести практично всі країни, які ООН класифікує як країни, що розвиваються (за винятком Гонконга та Сінгапура, які мають розвинуті фондові ринки). Сюди ж належать і ринки «країн з перехідною економікою» — Східної Європи та колишнього СРСР. Отже, до країн з emerging markets входить близько 170 країн світу.

Таким чином, однозначну характеристику виникаючим ринкам дати неможливо. Проте можна виділити спільні риси, характерні для ринків, що розвиваються:

Переваги:

• можливість отримання надприбутків;

• періодичне швидке зростання ринку.

Недоліки:

• низька ліквідність (порівняно з розвинутими ринками);

• непрозорість ринку, тобто низький інформаційний рівень (особливо нестача інформації про емітентів);

• значні цінові коливання і, відповідно, високий рівень цінових ризиків;

• взаємопов’язаний рух цінних паперів;

• недостатньо розвинена інфраструктура ринку;

• недосконала законодавча база.

Для значної кількості ринків, що розвиваються, характерні також обмеження репатріації прибутків іноземних інвесторів, високі податки, значні коливання місцевої валюти та обмеження її конвертації, а також значні політичні ризики, нестача внутрішніх інвестиційних ресурсів. Внаслідок цього на даних ринках високою є частка іноземного, в першу чергу ризикового, капіталу, що, в свою чергу, зумовлює нестійкість ринку, оскільки саме цей капітал першим залишає країну у разі певних економічних або політичних негараздів. Наслідками можуть бути значні спади фондового та валютних ринків[4, c. 59-60].

Зовнішніми фінансовими інвесторами в ринки, що розвиваються, виступають:

• приватні фонди;

• хедж-фонди;

• спеціалізовані фонди інвестицій в країни або регіони;

• інвестиційні фонди;

• страхові компанії.

Найбільш привабливими галузями для іноземних інвесторів є:

• енергетика;

• видобувні галузі;

• телекомунікації;

• харчова та переробна промисловість[2, c. 69].

Характерною особливістю країн з ринком, що розвивається, є також надмірні сподівання на державу як на певного соціального гаранта, зокрема щодо інвестицій у цінні папери.

Загальні підходи до регулювання розвинутих ринків цінних паперів поширюються і на ринки, що тільки-но розвиваються.

Необхідно визначити раціональний темп впровадження регулюючих підходів паралельно з розвитком та зміцненням ринку. Так, типовими етапами можуть бути:

• надання ринку певної свободи для початкового розвитку;

• створення рамкового законодавства, напрацювання досвіду регулювання;

• всеохоплююче детальне законодавче регулювання.

Крім того, завданням держави є:

• «розбудова ринку», сприяння розвитку інструментів та інститутів;

• підтримка належного балансу між необхідністю і достатністю регулювання;

• сприяння інноваціям на ринку;

• сприяння залученню іноземного капіталу;

• інтеграція у світові ринки капіталів.

Країни з економікою, що розвивається, (emerging markets) розмістять цього року держоблігації, номіновані в іноземній валюті, на суму майже $70 млрд, що стане рекордом за п'ять років, прогнозують аналітики Deutsche Bank.

Уряди цих держав скористаються низькими процентними ставками для виплат по боргах, термін погашення яких минає, наводить звіт німецького банку агентство Bloomberg. Цього року настає термін погашення держпаперів на суму $13 млрд. Зокрема, у вересні Росія, Україна і Туреччина повинні виплатити $5 млрд.

З початку поточного року обсяг розміщення держпаперів emerging markets на міжнародних ринках склав $49,3 млрд. Як очікує Deutsche Bank, до кінця року будуть продані облігації ще на $18 млрд, загальна сума розміщення в 2009 році майже вдвічі перевищить обсяг минулого року і стане рекордною з 2004 року, коли вона дорівнювала $80 млрд.

У числі країн, які можуть вийти на ринки, аналітики називають Аргентину і Венесуелу.

Крім того, деякі країни шукають можливості для попереднього фінансування бюджету 2010 року, зокрема, Колумбія може випустити цього року для цих цілей держоблігації на $2,5 млрд.

Угорщина і Польща вже оголосили про продаж держпаперів на суму відповідно 200 млрд ієн ($2,1 млрд) і 750 млн швейцарських франків ($703 млн).

Румунія, Шрі-Ланка, Литва і Нігерія також дали зрозуміти, що можуть розмістити держпапери серед іноземних інвесторів[1, c. 76-78].


2. Особливості та тенденції розвитку регулювання ринків, що розвиваються

Спільні риси ринків, що розвиваються, особливо помітні при їх класифікації за регіональною ознакою та рівнем капіталізації:

• азіатські, латиноамериканські, європейські (що розвиваються) — досить значна капіталізація, непогана інфраструктура, високий рівень розкриття інформації, відсутність обмежень на участь іноземного капіталу, значний рівень внутрішніх заощаджень;

• африканські — зазначені особливості плюс низький рівень капіталізації (окрім ПАР).

В окрему групу країн з «виникаючими ринками» виділяються фондові ринки країн Східної Європи. Маючи перед собою приклади регулювання ринків цінних паперів в інших країнах, держави Східної Європи будують свою політику в цій галузі, використовуючи міжнародний досвід у сфері регулювання, пристосовуючи його до національної специфіки.

·Ринок акцій Південної Кореї займає четверте місце в Азії
після Японії, Гонконгу і Тайваню.

Корейське законодавство, як і законодавства більшості країн, що розвиваються, містить ряд обмежень на іноземні інвестиції, хоча до середини 90-х років вже простежується тенденція до їх поступового усунення. У 2000 р. це обмеження повинне бути знято.

Згідно з корейським законодавством іноземні акціонери володіють такими ж правами, як і корейські, однак їм заборонено бути членами рад директорів і здійснювати строкові операції з акціями. Торгівля акціями зосереджена на Сеульській фондовій біржі — єдиній біржі країни, організованій за принципом Паризької фондової біржі. Ринок деривативів відсутній.

·Регулювання ринку цінних паперів у Китаїпокладено на Китайську комісію з регулювання ринку цінних паперів, створену в жовтні 1992р. Комісія підпорядкована Державній раді по виробленню політики на ринку цінних паперів і за своєю структурою і функціями нагадує американську Комісію (раніше регулювання здійснювалося двома китайськими біржами і мало локальний характер).

Політика китайського уряду спрямована на поступове зростання емісій, незважаючи на великий інтерес, що проявляється китайськими інвесторами до акцій. У Китаї існують квоти, що надходять згори, на випуск акцій у межах тієї або іншої адміністративної одиниці. Фахівці Комісії заздалегідь визначають готовність підприємства здійснювати відкриту підписку на цінні папери.

Для випуску акцій класу В необхідно заздалегідь отримати схвалення місцевих органів влади або відповідних міністерств і лише потім звертатися в Комісію. Рішення про допуск даного емітента на зарубіжний ринок приймає Державна рада з цінних паперів.

Інвестиційні інститути (компанії з цінних паперів) мають подвійне регулювання і отримують дозвіл на проведення операцій з цінними паперами у центрального банку і Комісії. Посередницькі фірми, пов’язані з цінними паперами (юридичні, аудиторські та ін.), контролюються спільно Комісією і Міністерствами юстиції і фінансів[5, c. 37-38].

·Відмітною особливістю фондового ринку Таїланду є домінування акцій фінансових установ і компаній з торгівлі нерухомістю, хоч частка цих сфер у ВВП останнім часом становила всього близько 6%.

Основним документом, що регламентує діяльність на ринку цінних паперів, є Закон про цінні папери і біржі (1992р.). Він в цілому принципово нічим не відрізняється від аналогічних законів, що діють у розвинутих країнах, окрім того, що Закон містить положення, які зазвичай викладено у кількох документах. Наприклад, Закон регламентує питання злиття і поглинання: інвестор, що отримав понад 5% акцій одного емітента, зобов’язаний оприлюднити цей факт; при купівлі 25% акцій від інвестора можуть зажадати купівлі всіх акцій, що залишилися (у деяких випадках згідно із Законом він зобов’язаний це зробити).

На підставі Закону створені Комісія з цінних паперів і бірж і секретаріат Комісії як її виконавчий орган, що регулює діяльність на фондовому ринку. Повноваження Міністерства фінансів, Банку Таїланду і Фондової біржі Таїланду по регулюванню ринку були передані Комісії і секретаріату.

До 1992р. в Таїланді діяла тільки одна інвестиційна компанія. Лише за 1992р. їх було створено ще сім і обсяг залучених ними коштів протягом року збільшився у 2 рази.

·Фондовий ринок Філіппін — один з найстаріших у Південно-Східній Азії.

Філіппінськезаконодавство вельми ліберальне стосовно іноземних інвесторів. У деяких випадках іноземці можуть навіть придбавати до 100% акцій філіппінських компаній.

Для Філіппін характерна змішана модель ринку цінних паперів, за якої операції з цінними паперами дозволено здійснювати як спеціалізованим компаніям, так і банкам.

·До розряду ринків, що розвиваються, належать і фондові ринки деяких країн Латинської Америки.

Так, фондовий ринок Мексики вважається одним з найжвавіших у цьому регіоні, на якому курсова вартість акцій може протягом року скоротитися або збільшитися на 1/3. Перший Закон про ринок цінних паперів був прийнятий у 1975р., хоча основний орган регулювання фондового ринку — Національна комісія з цінних паперів — була створена ще в 1946р. за зразком SECСША. У 1980р. ухвалено Закон про інвестиційні компанії, що сприяв створенню в Мексиці взаємних фондів.

Фондовий ринок Бразилії — найстаріший у Латинській Америці. Фондова біржа Ріо-де-Жанейро заснована в 1845 р., а біржа в Сан-Пауло — в 1890р. (на сьогодні найбільша в Бразилії). Система регулювання фондового ринку ґрунтується на двох законах, прийнятих у 1976р. — Законі про корпорації і Законі про цінні папери. Регулюванням фондового ринку займаються три органи: Національна монетарна рада, центральний банк Бразилії і Комісія з цінних паперів, яка створена згідно із Законом 1976р. На останню покладені функції ліцензування професійних учасників, контролю за первинним і вторинним ринками[6, c. 71-73].

·В окрему групу країн з «виникаючими ринками» виділяються фондові ринки країн Східної Європи. Маючи перед собою приклади регулювання ринків цінних паперів в інших країнах, держави Східної Європи будують свою політику в цій галузі, використовуючи міжнародний досвід у сфері регулювання, пристосовуючи його до національної специфіки.

Нормативною основою ринку цінних паперів Польщі є Закон про торгівлю цінними паперами і довірчі фонди, прийнятий у 1991р. (поправки внесено в 1993р.). Цей Закон заснував основний орган регулювання фондового ринку — Комісію з цінних паперів, функції якої майже повністю ідентичні функціям SECСША.

Комісія реєструє випуск цінних паперів приватних емітентів, ліцензує діяльність компаній з цінних паперів і банків і наділена правом позбавляти їх такої ліцензії. Комісія атестує також фахівців фондового ринку на основі іспиту, що проводиться нею, який є досить складним. У компанії з цінних паперів повинно працювати щонайменше 2 атестованих фахівця.

В цілому законодавство Польщі відповідає Директивам ЄС відносно ринку цінних паперів, зокрема у придбанні великих пакетів акцій, торгівлі з використанням внутрішньої інформації, вимогах до проспекту емісій, діяльності інститутів колективного інвестування і т.д.

Фондовий ринок Угорщини — найстаріший з усіх ринків цінних паперів східноєвропейських країн. Закон про компанії було прийнято у 1988р., а Акт про цінні папери — у 1990р. Загальне визначення поняття цінного папера наводиться у Цивільному кодексі країни.

У 1990 р. в Угорщині була створена Державна інспекція з цінних паперів, склад якої призначався урядом, а діяльність контролювалася Міністерством фінансів. На Інспекцію були покладені всі функції з регулювання відкритої емісії цінних паперів, ліцензування професійних учасників ринку, контролю і регулювання емітентів і професійних учасників.

У 1997р. сталися значні зміни в регулюванні ринку капі-
талів в Угорщині. Законодавче регулювання фондового ринку, яке застосовувалося протягом попередніх років, було значною мірою переглянуто відповідно до нових економічних умов. Новий Акт про цінні папери, що набув чинності 1 січня 1997р.,порівняно з попереднім більш чітко визначає правила емісії цінних паперів, функціонування інститутів ринку капіталів, а також передбачає суворіший контроль на ринку. У ньому також порушені питання регулювання діяльності фінансових інститутів. Особлива роль відводиться системі забезпечення прозорості інформації. Акт зобов’язує учасників ринку створити Фонд захисту інвесторів, з якого здійснюється часткова компенсація втрат дрібних інвесторів. Акт забороняє розголошення інсайдерської інформації та її використання у біржових угодах.

Серйозні зміни відбулися також у системі державних регулюючих органів. З метою координації регулювання ринку капіталів замість Державної інспекції з цінних паперів і бірж і Державного нагляду за банками була створена Інспекція за ринком капіталів і банками[9, c. 106-108].

·Ринок цінних паперів Росії — це молодий динамічний ринок з швидко зростаючими (до серпня 1998р.) обсягами операцій, з дедалі більш витонченими фінансовими інструментами і диверсифікованою регулятивною та інформаційною інфраструктурою. Приватизація, структурна перебудова промисловості, зміни в фінансово-кредитній сфері спричинили такий стрімкий розвиток російського ринку цінних паперів. У 1995р. була створена та успішно функціонує Російська торговельна система (РТС) — аналог американського NASDAQ. Разом з тим саме фондовий ринок Росії внаслідок системної фінансової кризи зазнав у 1998р. найбільш значних втрат.

Цивільний кодекс, прийнятий у 1994р., безумовно, визначив головний напрям розвитку ринку цінних паперів, оскільки дав відповідь на питання класифікації, порядку обігу цінних паперів. Але для ефективної роботи ринку необхідна обсягова нормативна база. Основним законом, що регулює діяльність компаній у Росії, є Федеральний Закон «Про акціонерні товариства». Значною подією в розвитку російського фондового ринку стало прийняття в квітні 1996р. Федерального закону «Про ринок цінних паперів». Однак цей Закон не вирішив усіх проблем, і до цього часу багато питань функціонування фондового ринку вирішуються за допомогою постанов Уряду Російської Федерації і Федеральної комісії з ринку цінних паперів, інструкцій Міністерства фінансів, інструкцій і листів Центрального банку.

Потреба в координації діяльності органів держави на ринку цінних паперів виявилася настільки значною, що в жовтні 1992р. при Президентові Російської Федерації була створена Комісія з цінних паперів і фондових бірж, що об’єднувала представників Міндержмайна, Мінфіну, Державного комітету з антимонопольної політики, Банку Росії, Російського фонду федерального майна і фондових бірж. У 1993р. — на початку 1994р. Комісія виконувала функції консультативного і координуючого органу. У листопаді 1994р. вона була перетворена на Федеральну комісію з цінних паперів і фондового ринку при Уряді Російської Федерації, яка формально володіла всіма повноваженнями по регулюванню фондового ринку.

Указом Президента Росії від 1 липня 1996р. вона перетворена на Федеральну комісію з ринку цінних паперів (ФКЦБ). Цим Указом визначено, що ФКЦБ Росії є федеральним органом виконавчої влади по проведенню державної політики в галузі ринку цінних паперів, контролю за діяльністю професійних учасників ринку цінних паперів, забезпеченню прав інвесторів, акціонерів і вкладників. Правовий статус ФКЦБ визначається Законом «Про ринок цінних паперів». Комісія підпорядкована безпосередньо Президентові Росії з питань, закріплених за ним Конституцією і законодавством.

ФКЦБРосії складається з 6 членів: керівника — голови Комісії, першого заступника голови, трьох заступників голови і секретаря. Голова ФКЦБ за посадою є федеральним міністром.

Федеральна комісія приймає рішення з питань регулювання ринку цінних паперів, діяльності професійних учасників ринку цінних паперів, саморегулівних організацій професійних учасників ринку цінних паперів і контролю за дотриманням законодавства Російської Федерації та нормативних актів про цінні папери. Рішення приймаються в формі постанов, які підлягають обов’язковому опублікуванню.

Федеральна комісія з ринку цінних паперів має багато повноважень у сфері координації, розробки стандартів, ліцензування, встановлення кваліфікаційних вимог і т.д. ФКЦБ Росії видає розпорядження з питань видачі, припинення та анулювання генеральних ліцензій на здійснення ліцензування професійних учасників ринку цінних паперів, ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та інших ліцензій[8, c. 38-39].

За два останніх роки ФКЦБ Росії розробила практично повну нормативну базу функціонування ринку цінних паперів: регламентована діяльність професійних учасників, емітентів і реєстраторських органів при здійсненні випусків цінних паперів, діяльність усіх структурних елементів пайових інвестиційних фондів.

Найважливішим етапом у роботі Федеральної комісії виявилося створення цілісної системи регулювання фондового ринку, яка базується на чіткому розподілі повноважень і сфер відповідальності між державними органами і саморегулівними організаціями професійних учасників.

На сьогодні частину функцій ФКЦБ Росії з регулювання регіональних фондових ринків взяли на себе регіональні відділення Комісії, яких налічується 15. Їм передані питання реєстрації проспектів емісії більшості емітентів, питання ліцензування, атестації фахівців, контролю за діяльністю професійних учасників на регіональних ринках.

Розподілені повноваження між ФКЦБ Росії, Центробанком і Мінфіном Росії. Банку Росії передані повноваження по реєстрації випусків цінних паперів кредитних організацій, регулюванню їх діяльності як професійних учасників фондового ринку. Мінфіном здійснюються функції з реєстрації випусків федеральних і субфедеральних паперів, цінних паперів страхових компаній, а також цінних паперів компаній, що випускаються з метою реструктуризації заборгованості перед бюджетом. Нормативні акти щодо регулювання ринку цінних паперів приймаються іншими органами влади в межах їх компетенції за згодою ФКЦБ.

Активно включилися в процес регулювання ринку дві саморегулівні організації — ПАРТАД і НАУФОР.

Перша державна організація, яка регулює ринок цінних паперів, у країнах СНД була створена в Киргизії в 1991р. — Державне агентство при Уряді Киргизької Республіки по нагляду за операціями з цінними паперами[2, c. 47].


Висновки

Однією з найважливіших класифікацій ринків цінних паперів є їх поділ на розвинені ринки (developed markets) та ринки, що формуються (emerging markets). За цією ознакою фондові ринки групуються відповідно до:

· рівня економічного розвитку країни, яку вони обслуговують;

· розміру доходів, що в них генеруються;

· ступеня зрілості фінансового сектору країни в цілому;

· ступеня зрілості самого фондового ринку.

Основними критеріями належності ринку конкретної країни до розвинених чи ринків, що формуються, є:

· показник насиченості господарського обороту цінними паперами;

· рівень волатильності ринку цінних паперів даної країни;

· рівень ринкового ризику (кредитного, валютного, законодавчого, ризику ліквідності тощо);

· роль фондового ринку країни у перерозподілі грошових ресурсів на цілі інвестування.

Головне завдання країн з так званими ринками, що виникають (Emerging market economics), полягає в мінімізації залежності від зовнішніх шоків і від зміни позицій іноземних інвесторів, які забезпечують великі потоки так званих «летучих» капіталів. Найбільшу загрозу глобалізація несе країнам, що розвиваються, оскільки саме вони відчувають гостру нестачу людського капіталу, господарської інфраструктури, економічних рішень, необхідних для реалізації наявних можливостей.


Список використаної літератури

1. Кузнєцова Н. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 526с.

2. Мельник В. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства. Спеціальний випуск. — К. : А.Л.Д., 2003. — 559с.

3. Мендрул О. Ринок цінних паперів: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун- т. — К., 2004. — 152с.

4. Павлов В. Ринок цінних паперів: Курс лекцій:Навч. посібник / Луцький держ. технічний ун-т; Інститут регіональних досліджень НАН України. — Луцьк : Надстир'я, 2004. — 340с.

5. Пальчевич Г. Т., Подплєтній В. В Ринок цінних паперів: Навч. посіб.. — Кіровоград : Мавік, 2002. — 238с.

6. Парсяк В. Н., Зельдіс В. В. Ринок цінних паперів: маркетингові дослідження. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 222c.

7. Пілецький В. Ринок цінних паперів: Навч. посібник / Донбаський держ. технічний ун-т. — Алчевськ : ДонДТУ, 2005. — 152с.

8. Ринок цінних паперів і фондова біржа: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивч. дисципліни / Світлана Василівна Черкасов (уклад.), Р.Сорока (уклад.). — Л. : Видавництво ЛКА, 2002. — 90с.

9. Романишин В. Ринок цінних паперів в перехідій економіці: Дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Київський держ. торговельно- економічний ун-т. — К., 2003. — 166 с.

10. Чередніченко Н. Ринок цінних паперів: Метод. вказ. і завдання для самост. вивч. дисципліни / Міжрегіональна академія управління персоналом — К. : МАУП, 2004. — 88с.

загрузка...
Top