Виникнення і розвиток грошових відносин

Вступ.

1. Походження та сутність грошових відносин.

1.1. Виникнення і розвиток грошових відносин.

1.2. Сутність грошей. Альтернативні теорії їх походження.

Розділ 2. Виникнення грошових відносин. Еволюція і типи грошей.

2.1. Виникнення грошової форми вартості. Еволюція і типи грошей.

2.2. Еволюція і типи грошей.

Розділ 3. Аналіз товарно-грошових відносин економіки України.

3.1. Сутність та особливості функціонування грошового ринку.

3.2. Сучасні проблеми розвитку грошового ринку в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Одним з найважливіших чинників ефективного функціонування ринкової економіки є високий рівень розвитку грошово-кредитних відносин у суспільстві. Багатовіковий досвід розвитку світової економіки переконливо довів, що ринкові стимулятори суспільного виробництва найбільш ефективно діють в умовах, коли домінуючою формою економічних відносин є грошово-кредитна, за якої гроші втратили свою внутрішню (трудову) вартість і стали виключно кредитними. Водночас кредит став переважно грошовим і охопив майже всі економічні відносини. В цих умовах істотно розширились стимулюючі та регулюючі можливості таких ринкових важелів, як платоспроможний попит, ціна, фінансовий ринок, банківський кредит, державний кредит, процент, валютний курс. В умовах високорозвинутих грошово-кредитних відносин у розпорядженні держави з'явився такий могутній інструмент регулювання економічного і соціального розвитку, як монетарна політика.

В українській літературі багато уваги приділяється окремим аспектам розвитку грошово-кредитних відносин у наукових працях А. Гальчинського, В. Гейця, О. Дзюблюка, Т. Ковальчука, С. Корабліна, В. Матвієнка, І. Мітюкова, А. Мороза, М. Савлука, В. Стельмаха, А. Чухно.

Мета дослідженнявизначена на основі вивчення і узагальнення теоретичних розробок у сфері грошово-кредитних відносин, аналізу практики грошового обігу. Вона полягає в розробці науково-обґрунтованих принципів і напрямків розвитку грошово-кредитних відносин, визначення шляхів підвищення ефективності монетарної політики. Для досягнення вказаної мети поставлені наступні завдання:

- розкрити сутність та роль грошових відносин в ринковій економіці й обґрунтувати пріоритетність їх розвитку при формуванні ринкової системи України;

- визначити сутність грошей та альтернативні теорії їх походження;

- дослідити функції грошей;

- проаналізувати види грошових систем та їх еволюція;

- оцінити становлення та розвиток грошової системи України;

- розкрити роль грошової реформи в Україні;

- визначити сутність та види грошових реформ.

Об'єктом дослідженняє грошові відносини в умовах трансформаційної економіки.

Предметом дослідженняє поняття та виникнення грошей та грошових відносин.

Методи дослідженняґрунтуються на системному аналізі економічних явищ і узагальненні їх результатів. На основі діалектичного методу пізнання проведено вивчення та визначені напрямки вдосконалення грошово-кредитної системи.


1. Походження та сутність грошових відносин

1.1. Виникнення і розвиток грошових відносин

Гроші посідають значне місце у ринковій економіці. Вони забезпечують життєдіяльність кожної з ринкових структур, сприяють подальшому розвитку процесу суспільного відтворення матеріальних та нематеріальних благ, їх виробництву, обміну, розподілу та споживанню. Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вивчення сутності грошей, функцій, що виконують гроші, аналіз їхнього розвитку та, впливу грошей і грошової політики на стан економіки здійснює грошова (монетарна) теорія, яка є складовою загальної економічної теорії. Економічна ж теорія, як наука, виникла завдяки аналізу грошових відносин.

У монетарній теорії є багато течій і напрямків, що з'явилися в процесі розвитку цієї науки. Вони формуються на різних, часто протилежних, засадах, але все це розмаїття шкіл можна згрупувати в декілька напрямків, залежно від того, що ми візьмемо за основний принцип класифікації. Якщо в основу класифікації покласти якісні аспекти грошової теорії, тобто природу грошей, їхню сутність, вартість та купівельну спроможність, то усі існуючі теорії грошей можна розділити на такі чотири: металістична теорія грошей, номіналістична, кількісна та марксистська.

Фінанси, кредит, гроші виступають основними регулювальниками як економіки, так і суспільних відносин взагалі. Ці регулювальники і забезпечують постійний розвиток суспільства. Безпосередні умови для виникнення фінансових відносин створюють грошові відносини. Але поява грошей не означала появу фінансів - фінанси є певна частина грошових відносин. Наявність фінансів передбачає обов'язкове існування грошей. Виконуючи функцію засобу звертання гроші за певний період стають капіталом, тобто тією самовозрастною вартістю, що забезпечує отримання додаткового приросту в ході реалізації продукту - додаткової вартості.

Грошові відносини перетворилися в фінанси коли рух грошей придбав відому самостійність. Внаслідок виробництва товарів і їх реалізації формуються грошові прибутки, формуються фінансові ресурси підприємства у вигляді різноманітних фондів. З'являється самостійна сфера діяльності кожного підприємства, що виходить за рамки його виробничих функцій, але представляюча собою частину виробничих відносин, суть якої полягає в певній системі організації грошових потоків. Ця частина і є фінанси.

Фінанси підприємства являють собою систему грошових відносин, що виражають формування і використання грошових фондів в процесі кругообігу ресурсів підприємства, формування його грошових прибутків та накопичень[31, c. 25-26].

Фінанси підприємств забезпечують кругообіг основного та оборотного капіталу, взаємовідношення з державними органами, податковою системою, бюджетами, банками і іншими кредитними установами, страховими компаніями і так далі. У кожній державі будь-яка державна система включає фінансову систему. Вона складається з двох підсистем:

- загальнодержавні фінанси;

- фінанси господарюючих суб'єктів.

Форми вияву фінансів підприємств:

Відносини з іншими господарюючими суб'єктами в процесі формування і розподілу виручки (нематеріальні відносини):

- штрафи, пені, неустойки;

- відносини оренди;

- випуск і реалізація цінних паперів;

- спільна діяльність;

- комерційне кредитування;

- відносини з працівниками по виплаті заробітної плати. У цей час доцільно виділяти самостійну групу фінансових відносин, які складаються у підприємства зі своїми працівниками з приводу розподілу прибутку: виплати дивідендів, виплати за паї в статутному капіталі.

Фінансові відносини з власними структурними підрозділами. Сюди ж відносяться відношення всередині виробничих об'єднань і відносини підприємства зі своїми дочірніми структурами.

Відносини з податковою службою.

Значна частина відносин - відносини з банківською системою. Це не просто система розрахунків і кредитування, адже з'явилися нові форми відносин: факторинг, траст, застави і так далі.

Відносини з різними страховими компаніями по всіх видах страхування.

Відносини з органами державного управління (митниця, Міністерство зовнішніх відносин, різні бюджети, позабюджетні фонди і так далі).

Фінанси - зустрічні потоки грошових коштів, послуг, різні форми вияву інтересів підприємства з одного боку і рушення платіжних коштів з іншою[26, c. 78-79].

1.2. Сутність грошей. Альтернативні теорії їх походження

В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції. Функція являє собою конкретний прояв економічного явища, виражає основне призначення економічних законів, які діють в певній сфері економічних відносин.

По відношенню до сутності грошей в економічній літературі існують наступні підходи:

- прагматичне тлумачення,

- концепція представницької вартості,

- гіпотеза власної вартості неметалевих грошей. Прибічники прагматичного тлумачення вважають, що оскільки неречові, нерозмінні на благородний метал гроші фактично виступають в ролі виняткової о грошової о антипода, що протистоїть товарному світу, а процес ціноутворення здійснюється в цих грошах, то це доводить, що вони служать реальною мірою вартості товару. Таке тлумачення є достатнім для вирішення обмежених аналітичних задач, але не дає можливості проникнути в глибину сутності явищ.

Представники концепції представницької вартості розглядають паперові гроші в якості представників вартості товарів. Вони трактують сучасні неречові кредитні гроші в якості представників сумарної вартості всіх товарів на ринку, що втілюють суспільне необхідну працю, витрачену на виробництво цих товарів. В даній концепції відсутнє пояснення того, яким чином фіксується вартість, яка утримується окремою грошовою одиницею.

Гіпотеза власної вартості неметалевих грошей ґрунтується на тому, що нерозмінні на золото гроші є в сучасних умовах не представниками, а носіями власної внутрішньої вартості. Прибічники даної теорії припускають, що вартість грошей формується ніби в два етапи. Підставою її є праця, що витрачається при виробництві грошей і їхнє функціонування, що забезпечує вартість. Ця вартість знаходить свій вираз в ринковій ціні грошового матеріалу. Однак вона трансформується в деяку мінову вартість, на базі якої гроші виступають в ролі загального вартісного еквіваленту.

З загального вартісного еквіваленту, тобто міри вартостей товарів, гроші перетворюються в посередника при обміні товарами. Вони стають універсальним вимірником, технічним інструментом для порівняння вартостей різноманітних товарів. В даному механізмі гроші виконують роль лічильних грошей. При такому підході припускається збереження грошей в якості необхідного елементу господарського механізму. Гроші, що отримують від держави статус законного платіжного засобу, набувають безумовних прав на товари і послуги. Вони продовжують опосередковувати ринковий обмін товарів, однак при цьому в поняття гроші вкладається інший, більш полегшений зміст[22, c. 52-54].

Нерозробленість теорії сутності кредитних паперових грошей не заважає їм в країнах з розвинутою ринковою економікою виконувати відповідні завдання.

Розділ 2. Виникнення грошових відносин.
Еволюція і типи грошей

2.1. Виникнення грошової форми вартості. Еволюція і типи грошей

Виникнення загальної, чи грошової, форми вартості. Гроші є категорією товарного господарства, і історія їх появи нерозривно пов’язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли в різних груп людей унаслідок певного збігу обставин з’являлись надлишки окремих продуктів за нестачі інших, що і зумовило виникнення потреби в обміні. Такий обмін може бути виражений формулою: х товару А = у товару Б. У цьому випадку певна кількість одного товару обмінюється на відповідну кількість іншого. В основі обміну лежить вартість як внутрішня суспільна властивість товару, що проявляється в кількісній визначеності мінових пропорцій.

Далі, для спрощення аналізу, будемо вважати, що вартість товару створюється лише працею, а остання, як вважає К. Маркс, в умовах товарного виробництва виступає водночас як конкретна і абстрактна праця.

У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі Б), який є лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи пасивну роль. Відповідно до цього розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки стосовно еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, тому що коли товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.

Еквівалентна форма вартості має певні особливості. Перша полягає в тому, що корисність (споживна вартість) товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність — вартість. Власна корисність того товару, який перебуває в еквівалентній формі (товар Б) не має значення, оскільки цей товар лише виражає вартість іншого товару (товару А). Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена у товарі-еквіваленті (товар Б), виражає свою протилежність — абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару (товару А), тобто корисність товару-еквівалента, створена конкретною працею, стає формою вияву абстрактної праці, яка була затрачена на виробництво іншого товару.

Оскільки на початковому етапі розвитку суспільства обмінмав епізодичний і нерегулярний характер, а ні товари, які обмінюються, ні самі пропорції обміну ще не були усталеними, то відповідна форма вартості (х товару А = у товару Б) отримала назву простої, одиничної, чи випадкової, де одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. При цьому, якщо поміняти товари А і Б місцями, суть простої форми вартості не зміниться, зміняться лише ролі товарів[15, c. 54-56].

Подальше поглиблення суспільного поділу праці, зокрема, поява спочатку ремісників, а потім і купців, сприяло розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної, або розгорнутої. Її формулу можна виразити так:

х товару А = у товаруБ = z товару В = q товару Г = w товару Д.

Отже, на відміну від простої форми вартості при її розгорнутій формі еквівалентами вартості окремого товару (товару А) в обміні виступає велика кількість інших товарів, а мінові пропорції вже отримують усталений характер, що пов’язано зі зростанням регулярності обміну.

Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості.

Проте розгорнута форма вартості має суттєві недоліки, які взагалі властиві догрошовому обміну і створюють відповідні труднощі у відносинах між товаровиробниками. До них належать, по-перше, незавершеність еквівалентної форми вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати. По-друге, велика кількість таких еквівалентів зумовлювала велику кількість різних мінових пропорцій, що ускладнювало проведення обмінних операцій. По-третє — неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок існування невідповідності між попитом і пропонуванням окремих товарів на конкретному ринку. По-четверте — зумовленість пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти наявний товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика чи чверть сокири через відсутність в останніх довільної подільності.

Саме тому в умовах подальшого поглиблення суспільного поділу праці відбувається поступове стихійне виділення із загальної маси товарів таких, які починають відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших — зерно, у третіх — хутро тощо. В одного й того самого народу в різні часи та на різних місцевих ринках і в різних народів в один і той самий час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль головних предметів обміну та загальних еквівалентів для всієї іншої товарної маси. Однак сама поява такого товару, який виконував функції загального еквівалента, є закономірною. Вона свідчить про перехід від повної, чи розгорнутої, форми вартості до загальної, чи грошової. Отже, загальна, чи грошова, форма вартості — це така форма, за якої безлічі товарів, що перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що перебуває в еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється у загальний еквівалент і набуває властивості загальної обмінюваності[9, c. 81-83].

Формулу загальної, чи грошової, форми вартості можна виразити таким чином: х товару А; у товару Б; z товару В; q товару Г= w товару Д. При цьому важливим є той факт, що продаж власного товару здійснюється не тільки для того, аби відразу придбати певний інший товар для власного споживання, а й для того, щоб просто отримати еквівалент, за допомогою якого можна буде в подальшому задовольнити свої потреби в будь-який час. Тобто завдяки такій операції відбувається ліквідація тих незручностей, які викликані існуванням бартерного обміну. Закріплення ж функцій загального еквівалента за окремим товаром означало, по суті, появу грошей. Таким чином, загальна, чи грошова, форма вартості відрізняється від повної тим, що в ній замість численних еквівалентів з’являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а вже його обмінюють на потрібні їм продукти чи послуги. Саме через це обмін перетворюється на постійну життєву потребу.

З того моменту, коли певний товар почав виконувати роль загального еквівалента, виникають, а потім розвиваються грошові відносини. Товарні відносини, які встановлюються між товаровиробниками, доповнюються складною системою грошових відносин. Гроші являють собою один з найважливіших винаходів людства за всю його тривалу історію існування[4, c. 177].

2.2. Еволюція і типи грошей

Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому треба зауважити, що в того товару, який стає ще і грішми, з’являється крім основної корисності (споживної вартості) як предмета побуту та споживання ще й додаткова корисність загального еквівалента.

На початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими продуктами, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назву продуктових грошей.

Проте худоба, зерно, хутро та інші види продуктових грошей мали певні вади як загальний еквівалент. Це, в першу чергу, неможливість довільного поділу таких продуктів без втрати ними своїх споживчих властивостей, а також неможливість тривалого зберігання деяких з цих продуктів. Саме через ці обставини поступово почався перехід до нових грошей, які отримали назву металевих. Металеві гроші — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу.

Такі споживчі властивості матеріалу, з якого виготовлялись металеві гроші, як однорідність, легка подільність, здатність до тривалого зберігання та висока трудомісткість за невеликої ваги привели до того, що цей вид грошей набув значного поширення. Слід додати, що протягом історії людства різні метали визнавались у різних суспільствах як гроші. Історії відомі мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов’яні та інші металеві гроші. Так, залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські народи. Олов’яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Свинцеві кульки використовувались для дрібних платежів у Північній Америці. І тільки з IV—III ст. до н. е. функції грошей перебирають на себе благородні метали — срібло та золото. При цьому протягом тривалого часу ці два метали використовувались як гроші паралельно. Через це система грошового обігу, яка базувалась на використанні як грошей двох різних металів, отримала назву біметалічної. Проте потрібно зазначити, що паралельне використання двох металів як грошей мало свої вади. Найважливіша полягала в тому, що кількісне обмінне співвідношення між цими металами мало бути закріплене державою законодавчо. У той самий час реальне обмінне співвідношення, яке визначалось співвідношенням витрат виробництва на видобуток цих металів, постійно змінювалось під впливом багатьох чинників. А це викликало необхідність постійної зміни законодавчо встановлених пропорцій обміну цих металів між собою, що фактично ніколи своєчасно та оперативно не робилось, тому призводило до значних втрат як для окремих суб’єктів економіки, так і для держави. Через це остання робила дуже багато для того, аби суспільство визнало як гроші лише один метал. І в ХІХ ст. під впливом зростання сили та могутності держави в більшості країн роль грошей монопольно була закріплена за золотом, що означало встановлення золотого стандарту та перехід від біметалічної грошової системи до монометалічної. Монометалічною називається така грошова система, в межах якої лише один певний метал визнається за матеріальну основу грошей[3, c. 25-27].

Система організації металевого грошового обігу також постійно вдосконалювалась. Якщо на початкових етапах функціонування цих грошей в обігу були зливки (зливок — переплавлений у певну форму шматок металу), вага та проба яких іноді досить суттєво різнились (проба — вміст чистого металу у сплаві), то в подальшому їх замінила монета (певна кількість металу визначеної форми, ваги та проби з відповідним державним клеймом). Монета з’явилась як розвинута форма зливка і початково відрізнялась від нього лише зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від одного виду грошей до іншого приховується більш глибока відмінність, пов’язана з тим, що повноцінна монета — це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак вартості. У монеті не тільки міститься, а й зовні позначена наявність певної вартості чи певних витрат на її виробництво, що й надає їй можливості бути грішми — загальним еквівалентом. Тобто, з одного боку, повноцінна монета — це не стільки грошовий знак, скільки реальні гроші, а з іншого — реальні гроші виступають у цій формі саме як грошовий знак. Таким чином, повноцінна монета — це безпосередня єдність грошового знаку та реальної кількості грошей. При цьому сам по собі грошовий знак є зовнішнім відносно вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, а грошовий знак залишиться тим самим і буде позначати зовсім інший вміст, ніж той, що був на початку.

Повноцінна монета як певний вид грошей та форма прояву металево-грошової форми вартості являє собою зародок появи нового типу грошей — неповноцінних та нової форми грошової вартості — знаково-грошової. Але власний розвиток останньої починається тільки з моменту відокремлення грошового знака від повноцінних грошей. Її першим щаблем є монетно-знаковий, що має власні етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагових монет з дорогоцінних металів, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновагова монета може представляти повновагову, потім була використана для цілеспрямованого випуску неповноцінних монет з неблагородних металів, поява яких стала ознакою переходу до другого етапу монетно-знакової форми грошової вартості. Перехід до неповноцінних монет дозволив не тільки уникнути втрат, пов’язаних зі стиранням монети з дорогоцінних металів, але й дав змогу значно зменшити потребу у видобутку самих цих металів, що дозволило більш доцільно використати виробничі ресурси суспільства. Через значно менші витрати виробництва на виготовлення неповноцінних монет їх реальний вартісний зміст уже майже зник. Залишився лише його грошовий знак, який позначений на матеріальному тілі, що просто нагадує матеріальне тіло попередника. З переходом до паперових грошей зникає і будь-який натяк на цю згадку, а грошовий знак остаточно відокремлюється від реальної вартості, позначуваної ним[26, c. 121-123].

Паперові гроші —це такі гроші, які є лише знаками вартості, виготовленими з паперу, і які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Паперові гроші початково випускалися державними казначействами у формі казначейських білетів для покриття дефіциту державного бюджету і були обов’язковими для приймання за всіма видами платежів відповідно до того номіналу, який на них зазначався.

Якщо монетно-знакова форма грошової вартості являє собою початок зникання реального вартісного змісту грошей, то паперово-знакова значно розширює і поглиблює цей процес. Паперові гроші є моментом заперечення реальної вартості, оскільки паперові гроші — це не стільки реальна вартість, скільки знаки вартості. Оскільки реальна вартість паперових грошей майже відсутня, то запровадження їх в обіг відбувалося на основі законодавчого зобов’язання та відповідного примусу з боку держави. При цьому методом підтримання їх примусового курсу на початкових етапах запровадження було часткове збереження їх обміну на золото. Тобто реальна вартість паперових грошей зникає настільки, наскільки грошові знаки перестають мати внутрішню вартість, але зберігається тією мірою, якою залишається зв’язок руху повноцінних грошей з цими знаками.

Дальшим запереченням реального вартісного змісту повноцінних грошей є кредитні гроші. Кредитні гроші — це такі гроші, які являють собою боргові зобов’язання суб’єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель — це торгове боргове зобов’язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк. Поява векселя зумовлена продажем товарів у кредит, коли покупець, не маючи в даний момент грошей, зобов’язується сплатити їх продавцю за отриманий від останнього товар тоді, коли гроші в нього з’являться. Тобто продавець стає кредитором, а покупець боржником. У цьому разі отриманим від власного боржника зобов’язанням кредитор сам може розрахуватись за придбані ним товари у третіх осіб, поставивши попередньо на векселі свій іменний підпис — індосамент. Таким чином векселі переходять із рук у руки і породжують вексельний обіг. Однак його межі дуже вузькі, оскільки не всі продавці можуть погодитись отримати у сплату за свій товар боргове зобов’язання невідомої особи. Цю проблему вирішила поява банкноти — боргового зобов’язання (векселя) банку. Банки, скуповуючи звичайні векселі, розплачуювались за них своїми власними векселями. У цьому разі векселедавцем виступала не окрема особа, а банк, який був не тільки більш відомим, а й більш платоспроможним, ніж будь-який інший комерційний векселедавець, що давало змогу значно розширити сферу кредитних відносин[21, c. 107-109].

Поява кредитних грошей, з одного боку, заперечує повноцінні гроші у такій їх істотній функції, як засіб обігу, оскільки в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов’язання, а з іншого — останнє саме починає обертатися. На основі вексельного обігу виникає банкнота, що починає функціонувати і як звичайний засіб обігу. Саме тому рух кредитних і паперових грошей поєднується в єдине ціле. Нині випуском паперових грошей займається не казначейство, а центральний банк відповідної країни, який випускає власні боргові зобов’язання (монети та банкноти). Це приводить до того, що паперові гроші перетворюються за сучасних умов на кредитно-паперові, економічною основою яких є боргові зобов’язання держави в цілому. З припиненням вільного обміну паперових грошей на золото за твердо встановленим курсом воно перестає навіть номінально бути загальним еквівалентом, залишаючись при цьому звичайним товаром. Тобто втрачається останній зв’язок реальної вартості з її знаком на боці загального еквівалента у формулі обміну (х товару А = у товару Б).

Потрібно зазначити, що і нині процес розвитку матеріальної основи грошової форми вартості не припинився. Сьогодні у грошовому обігу все більше відбувається заміна руху навіть кредитно-паперових знаків вартості (монети та банкноти), які є борговими зобов’язаннями центральних банків відповідних країн, на рух певних доручень (чеки, квитанції тощо).

Виникнення цих доручень є результатом існування депозитів, тобто внесків певних сум грошей клієнтів банку на власний рахунок у цьому банку, а чеки та квитанції є дорученнями банку перерахувати кошти з належного власникові рахунку на інший. Усе це дає підстави говорити про появу нового різновиду кредитних грошей — грошей депозитних, які існують у формі записів на банківському рахунку, і хоча самі по собі ці доручення ще вільно не обертаються, але така перспектива не виключена.

Також досить значного поширення у промислово розвинутих країнах набули кредитні картки, що являють собою пластиковий носій, на якому записана в електронній формі інформація про розміри кредиту, що наданий власнику картки банком. У цьому разі під час купівлі товарів продавець відразу одержує свої гроші від банку, а покупець — банківський кредит на суму конкретної покупки. Через певний час цей кредит має бути повністю погашений власником картки. Кредитні картки є іменними і не обертаються.

Починають широко застосовуватися також і дебетні картки. Вони не тільки виконують усі функції кредитних, але й дозволяють попередньо вносити гроші на рахунки своїх власників. Сфера поширення дебетних карток поки що не велика, але активно розвивається. Потрібно зазначити, що кредитні та дебетні картки є носіями електронної інформації, а тому нині все частіше говорять про появу електронних грошей, які, будучи одним з різновидів депозитних грошей, існують у вигляді електронного запису в пам’яті банківського комп’ютера.

Розглянутий вище процес характеризує логіку історичного розвитку грошової форми вартості. Він є одночасно і логічним, оскільки відображає закономірний рух, і історичним, оскільки фіксує реальні історичні переходи. Інакше кажучи, у ньому реалізовано єдність логічного та історичного. Узагальнено цей процес та його етапи може бути подано у вигляді такої логіко-історичної схеми еволюції грошової форми вартості:

А. Товарно-продуктово-грошовий етап.

Б. Товарно-металево-грошовий етап [а) металево-зливковий; б) металево-монетний].

В. Знаково-грошовий етап [а) монетно-знаковий; б) паперово-знаковий; в) кредитно-паперово-знаковий; г) кредитно-паперово-електронно-знаковий].

Відповідно до розвитку грошової форми вартості можна виділити два найважливіших типи грошей: повноцінні та неповноцінні. Повноцінні гроші — це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знака вартості, який на них позначений. До повноцінних належать продуктові та ті металеві гроші, які виготовлені з благородних металів. Неповноцінні гроші — це ті, витрати на виготовлення яких є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений. До них належать монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей[16,c. 56-59].


Розділ 3. Аналіз товарно-грошових відносин економіки України

3.1. Сутність та особливості функціонування грошового ринку

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

На перший погляд може скластися враження, що купівля-продаж грошей, а отже й особливий грошовий ринок, - це нонсенс, оскільки гроші слугують загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші немає сенсу. Якщо ж їх купувати-продавати у формі обміну на звичайні товари, то для цього окремий ринок не потрібний, бо такий обмін систематично здійснюється на звичайних товарних ринках. Проте гроші тут не є цільовим об'єктом ринкових відносин. Ними виступають матеріальні блага - продукти праці та ресурси, які одним суб'єктам ринку потрібно продати, а іншим - купити. Гроші виконують тут допоміжну, інструментну роль, обслуговуючи обіг цих благ. При цьому покупці товарів, які віддають за них свої гроші, повністю втрачають право власності на них, оскільки одержують у власність еквівалентну вартість у товарній формі. З іншого боку, продавці товарів отримують у повну свою власність еквівалентну суму грошей і розпоряджаються нею без будь-якого зв'язку з проданими товарами. Тому такі ринки справедливо називають товарними, а не грошовими.

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку. Традиційні поняття "продаж" і "купівля", що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку. Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як ціна, попит, пропозиція.

Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від продажу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.

Ця умовність виявляється передусім у тому, що власник грошей (продавець) при передачі їх своєму контрагентові не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а тільки право розпоряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах. Більше того, у момент передачі грошей контрагенту продавець не одержує їх реального еквівалента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідністю, і то тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості в товарній формі[6, c. 32-34].

Принципово змінюються статус грошей і цілі їх купівлі-продажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об'єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку власник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє розпорядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб'єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей.

Завдяки вказаним особливостям грошового ринку продаж грошей тут виступає у формі передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші - відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одержання суб'єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти.

Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль спеціальних інструментів у функціонуванні грошового ринку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначального об'єкта - грошей. З цього погляду роль зазначених інструментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках.

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов'язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов'язання їх можна поділити на неборгові і боргові. До неборгових належать зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов'язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові). До боргових відносять усі зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов'язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов'язання[4, c, 62-65].

Боргові зобов'язання як інструменти грошового ринку, у свою чергу, можна поділити на кілька видів залежно від міри і умов передачі продавцем покупцю прав розпорядження відповідними сумами грошей:

- депозитні зобов'язання, за якими продавці передають гроші у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визначенням чи без визначення його терміну) і сплати (чи без сплати) процентного доходу. Такими зобов'язаннями оформляється переважно залучення грошей банками від їх клієнтів. Вони мають форму угод на відкриття поточних та строкових рахунків, угод депозитних та ощадних вкладів (сертифікатів), трастових вкладів тощо;

- позичкові зобов'язання, за якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в права останніх розпоряджатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визначають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фінансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов'язання мають форму кредитних угод, облігацій, бондів, векселів тощо.

Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення грошей між його суб'єктами, самі набувають певної вартості і можуть ставати об'єктом купівлі-продажу у формі цінних паперів. У зв'язку з цим можна говорити про специфічний ринок цінних паперів, який є однією з форм існування грошового ринку. Потенційно в цінний папір може перетворитися будь-який інструмент грошового ринку. Проте економічно доцільною подібна трансформація може бути тільки для інструментів середньо- та довгострокової дій. Якраз їх власники, що продали свої гроші на тривалий строк, частіше змушені продавати їх на ринку, не дочекавшись закінчення терміну дії, щоб повернути гроші у свій оборот, ніж власники інструментів короткої дії. Це стосується, зокрема, акцій, державних і корпоративних облігацій, казначейських векселів, деривативів, довгострокових депозитних сертифікатів, іпотечних зобов'язань тощо[3, c.51-52].

3.2. Сучасні проблеми розвитку грошового ринку в Україні

Державні заходи стабілізації грошового ринку в перехідній економіці України мають поєднувати довгострокове, стабілізаційне, а також тактичне або короткострокове регулювання. Стабілізаційне регулювання виходить за сферу компетенції НБУ і може реалізовуватися у складі урядових програм та має узгоджуватися із заходами бюджетно-фіскальної та валютно-курсової політики.

До цільових пріоритетних орієнтирів регулювання грошового ринку відносяться формування динаміки монетарних процесів, спроможних забезпечити існування ринкового середовища, яке адекватно реагує на заходи грошово-кредитної політики.

Поглиблення трансформаційних процесів пов'язано із поступовим зменшенням масштабів застосування методів прямого або адміністративного впливу та розширенням можливостей регулювання грошового ринку ринковими методами, в основі яких покладене використання механізму попиту та зміни пропозиції грошей.

Ринкові методі регулювання грошового ринку в перехідній економіці України представлені такими інструментами: визначення норм обов'язкових резервів, процентна політика, операції на відкритому ринку, політика рефінансування комерційних банків. Проте, більшість ринкових методів та інструментів регулювання грошового ринку застосовуються в обмеженому або деформованому вигляді порівняно з можливостями їх використання в сучасних ринкових економіках.

Така обмежена або низька ефективність державного регулювання грошового ринку обумовлена недостатнім розвитком ринкового середовища, низьким рівнем монетизації економіки, що не забезпечує адекватну реакцію на заходи грошово-кредитної політики. В широкому розумінні ефективність регулювання грошового ринку пов'язана з можливістю досягнення певних цільових орієнтирів: розміру процентних ставок, параметрів грошової маси, грошових агрегатів та обмінного валютного курсу. В міру відхилення отриманих результатів від цільового орієнтиру регулювання грошового ринку можна визнати низько ефективним або неефективним[4, c. 47-48].

Низька ефективність процентної політики НБУ пов'язана з неспроможністю зміни облікової ставки впливати на динаміку кредитних операцій комерційних банків і стимулювати економічну активність. В сучасних умовах ринкової трансформації найбільш суттєвий дефект регулювання грошового ринку пов'язаний з відсутністю достатньої кореляції між зміною пропозиції грошей та динамікою цін.

В умовах довгострокової політики НБУ на ревальвацією української гривні зростає значення ефективності валютно-курсової політики, яка пов'язана із забезпеченням цінової стабільності. Актуальною є розробка довгострокової програми забезпечення стабільності грошового ринку та збереження реальної купівельної спроможності національних грошей.

Сучасні проблеми розвитку грошового ринку в Україні переходять з площини інституційного становлення, пов'язаного з розвитком ринкового середовища, яке поступово стає все більш чутливим та прогнозованим для впливу ринкових методів регулювання в площину ринкового регулювання[5, c.88].


Висновки

З усього вищесказаного випливають три основні властивості грошей, які розкривають їх сутність:

• гроші забезпечують загальну безпосередню обмінність – за них купується будь-який товар;

• гроші виражають мінову вартість товарів – через них визначається ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчими вартостями товарів;

• гроші виступають загальною матеріалізацією загального робочого часу, що втілюється в товарі.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

- відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

- переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

- збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

- випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

- розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

- посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.


Список використаної літератури

1. Андрианов В. Инфляция и методы ее регулирования // Маркетинг. -2006. -№ 4. - С. 3-18

2. Артус М. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. -161 с.

3. Базилевич В. Д. Макроекономіка: Підручник. -К.: Знання , 2005. -851 с.

4. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. - 526 с.

5. Глущенко С. Гроші та кредит: конспект лекцій / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія". — К. : Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007. — 186c.

6. Горегляд В. Инфляция - форма нарушения рыночного равновесия // Проблемы теории и практики управления. -2006. -№ 7. - С. 8-14

7. Гроші в Україні : Факти і документи/ НАН України. Ін-т історії України, Нац. банк України, Центр. держ. архів вищих органів влади і управління України; Авт. колект.: М.Дмитрієнко (керівн.) та ін.; Редкол.: Я.Ісаєвич, І.Курбас, В.Смолій та ін.. -К.: Фірма "ARC-Ukraine", 1998. -453 с

8. Гроші та кредит : Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2001. -602 с.

9. Гроші та кредит : Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. -Тернопіль: Карт-бланш, 2000. -510 с.

10. Гроші та кредит: Опорний конспект лекцій / Київський національний торговельно-економічний ун-т / Наталія Мар'янівна Сушко (уклад.). — К. : Видавництво КНЕУ, 2003. — 210с.

11. Грошово-кредитна політика в Україні/ Володимир Стельмах, Анатолій Епіфанов, Наталія Гребеник, Володимир Міщенко, Ред. В. І. Міщенко. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: Знання , 2003. -421 с.

12. Демківський, Анатолій Васильович Гроші та кредит : Навчальний посібник. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2005. -527 с.

13. Добросердова Т. О., Кардашова Т. М Гроші, грошовий обіг та кредит: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Азовський регіональний ін-т управління при Запорізькому держ. ун-ті. — Бердянськ : ТОВ "Будинок техніки плюс", 2002. — 110с.

14. Жирчков Н.В. Інфляція як макроекономічне явище // Економіка в школах України. -2007. -№ 4. - С. 7-10

15. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. - Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. - 408 с.

16. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - 2-е вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 358 с.

17. Івасів Б. Гроші та кредит: Підручник / Тернопільська академія народного господарства. — Т. : Карт-бланш, 2005. — 528с.

18. Колесніченко В. Гроші та кредит: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун- т. — Х. : Видавництво ХНЕУ, 2007. — 208с.

19. Колодізєв О. Гроші та кредит: навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Олег Колодізєв, Оксана Яременко, ; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. - Харків : ВД "ІНЖЕК", 2004. - 153 с.

20. Кошик О. Грошово-кредитна політика та інституціональна реформа // Вісник Національного банку України. - 1997. - № 9. - C. 32-34

21. Литвицький В. Інфляція // Банківська справа. -2004. -№ 4. - С. 63-71

22. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки. -К.: Атіка, 2000. -238 с.

23. Мельник О. М. Інфляція: Теорія і практика регулювання: Монографія. -К.: Знання, 1999. -291 с.

24. Михайленко В. Гроші та кредит: Навч. посібник для дистанц. навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна" / Анатолій Андрійович Чухно (наук.ред.). — К. : Ун-т "Україна", 2006. — 372с.

25. Михайловська І. М. Гроші та кредит: навчальний посібник / І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. - Львів : Новий Світ-2000, 2006. - 431 с.

26. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с.

27. Петрик О. Інфляція в Україні: проблеми, ризики, перспективи // Вісник Національного банку України. -2007. -№ 3. - С. 2-8

28. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: ЦУЛ, 2003. - 411 с.

29. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 508 с.

30. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. - К.: Кондор, 2006. - 405 с.

31. Політична економія: Навчальний посібник/ За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. - К.: Академвидав, 2004. - 671 с.

загрузка...
Top