Сучасні грошi, їх походження сутність і функції

Вступ

1. Походження, суть та функції грошей

1.1. Еволюція обміну і походження грошей

1.2. Сутність і функції грошей

1.3. Види грошей і типи грошових систем

2. Вплив грошей на розвиток економіки України

2.1. Еволюція грошової системи України

2.2. Проблеми грошової системи України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У ринковій економіці грошам належить визначне місце. Вони забезпечують життєдіяльність суб’єктів держави, огортаючи всі клітини системи виробничих відносин.

         Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те, яке важливе значення мають гроші. А вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.

         Отже, будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів і послуг. Стан грошового обігу може привести до змін умов економічної рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх доходів між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.

         Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння функціонування ринкової системи економіки. Оскільки Україна йде до ринкової економіки сучасного типу, регулююча економічна роль держави достатньо велика, то гроші, грошовий обіг є головними інструментами в механізмі державного регулювання, який веде до економічного і соціального прогресу.

         Метою моєї курсової роботи є в межах запропонованого обсягу розглянути основні питання, що стосуються еволюції грошей з економічної точки зору.

         Основна частина роботи складається з трьох розділів, присвячених розкриттю суті і функцій грошей, їх походженню і розвитку, основним концепціям грошей. Окрім того, я вважаю за доцільне ознайомити з новою валютою євро, на яку великі надії покладають наші сусіди – розвинуті країни Західної Європи.

         У роботі простежено проблеми розвитку грошових відносин, як у світовій теорії і практиці, так і у вітчизняній. З цією метою опрацьовано ряд наукових досліджень і праці зарубіжних та українських економістів.

Аналіз наукових праць засвідчив, що “гроші завжди визначали головний стрижень, навколо якого концентрувала свою увагу економічна наука”.[7, с. 78]

1. Походження, суть та функції грошей

1.1. Еволюція обміну і походження грошей

           

            Гроші – це одне з найвеличніших досягнень людства. Їх виникнення пов”язане з 7-8 тис. до н.е., коли у древніх племен з”явились залишки якихось продуктів, які можна було б обміняти на інші такі ж продукти в яких була потреба. Історично як засіб полегшення обміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавало суспільство в якості обігу, - це і були гроші.

Існування грошей таке ж давне, як існування самої людської цивілізації. Зокрема, монети із неблагородних металів стали використовуватись в обігу у міру того, як росла вартість золота. Згодом з’явились повноцінні гроші, виготовлені з паперу.

Уперше паперові гроші винайшли китайці. Їх почали друкувати у 812 році н.е. У XV - XVIII ст. гроші, виготовлені з паперу, появились у Європі і так широко розповсюдились і прижились, що стали основним замінником повноцінних грошей.

На протязі століть гроші, як і погляди на них, змінювались, і навіть у наш час їх стан не можна вважати завершеним.

Економічна сутність, закономірності виникнення та розвитку грошей взаємопов’язані і взаємозумовлені.

 В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції походження грошей:

1)раціоналістична;

2)еволюційна.

 Раціоналістична концепціявиходить з того, що гроші виникли як результат певної раціональної угоди між людьми, через необхідність виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот. Прихильником цієї концепції був Арістотель.    

Еволюційна концепція підкреслює об’єктивний характер виникнення грошей, які виділяються із загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Виділяється загальна маса окремих товарів, які і стають грошима в межах певної суспільної форми товарного виробництва й обігу. Прихильник еволюційної концепції - А.Сміт.

 Вирішення питання про походження грошей зводиться фактично до вивчення різними теоретичними школами процесу розвитку обміну та торгівлі.[6, с. 19-23].

Найпростішою формою обміну з економічної точки зору є бартер. Бартер – безпосередній обмін одного товару на інший, чи однієї послуги на іншу.

На цьому процес грошового розвитку не закінчився. Потрібен був такий товар-еквівалент, який б забезпечував функціонування національних і міжнародних обмінів. Роль такого еквівалента, який став грошима, закріпилась за золотом і сріблом . Така система, в який роль загального еквівалента відіграє золото і срібло називається біметалічною.

 На початку XIX ст. в Великобританії, Голландії і Німеччині існувала монометалічна (золотогрошова система), в якій роль загального еквівалента відігравало золото. Така грошова система проіснувала відносно недовго. Вже починаючи з часу Першої світової війни золото почало витіснятись спочатку з внутрішнього, а пізніше з міжнародного обігу. Почався процес так званої демонетизації, що власне і означає припинення виконання золотом ролі грошей.

1.2. Сутність і функції грошей

Вивчення сутності грошей та еволюції їхнього розвитку становить базу монетарної теорії. Сутність грошей як економічної категорії проявляється в їх функціях (рис.1.1).

Міра вартості

Служить еквівалентом вартості всіх товарів.

Засіб обігу

Служить посередником при обміні, стимулюють обмін товарів.

Засіб утворення скарбів (нагромадження)

Виступають як резерв багатства, регулюють грошовий обіг.

Засіб платежу

Забезпечують погашення боргових зобов¢язань.

Світові гроші

Виступають як:

  • міжнародний засіб платежу;
  • загальний купівельний засіб;
  • сприяють матеріалізації багатства.

Рис.1.1. Функції грошей та їх призначення.

Єдність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їх роль у суспільному відтворенні . Важливою умовою теоретичного пізнання функцій грошей є послідовне забезпечення діалектичного підходу до їх аналізу. В процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються дії функцій грошей, а й з¢являються нові і відмирають старі форми та ознаки грошей. У цьому і проявляється діалектика розвитку грошей як процесу, що динамічно розвивається, вдосконалюється. [6, с. 42-43]

Міра вартості¾це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Якщо виходити з того, що гроші за своїм функціональним призначенням виступають у товарному обігу як засіб реалізації вартості. І це природньо, оскільки саме ця функція забезпечує товарну масу необхідним носієм (матеріалом) для вираження їхньої вартості.

Зміни цієї функції полягає в тому, що гроші виступають в якості самостійної форми мінової вартості, призначеної вимірювати вартість товарів. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару: поза зазначеною функцією вартість існує абстрактно. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов¢язано з категорією ¾“ціна”, що є грошовим вираженням вартості товару.

Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до загального еквіваленту. Виходячи з цього, гроші реалізують функцію міри вартості ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання товару, що продається до уявно представленої кількості грошей. Однак для визначення ціни товарів цього недостатньо. Потрібний масштаб (стандарт вартості) для їх порівняння, одиниця виміру матеріальної субстанції загального еквівалента. Практично, виміряти величину вартості товарів в грошах тобто кількісна оцінка можлива з допомогою масштабу цін, який забезпечує якісну єдність об¢єкту (товари) і засобу виміру (гроші). Це зумовлює ще одну принципову особливість функції міри вартості: вона реалізується лише в органічному поєднанні з масштабом цін.

Масштаб цін як величина грошової одиниці,є складовою частиною функції міри вартості, доповнює її призначення оцінювати вартість товарів. Якщо міра вартості ¾економічна функція грошей, що не залежить від волі держави, то масштаб цін ¾суто технічна функція грошей. Він носить юридичний (декретний) характер, залежить від волі держави і слугує для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна, уявлено представлена ціна товару, як показник величини вартості перетворюється у прейскурантну або ринкову ціну, виражену в національних грошових одиницях.

Грошова одиниця ¾встановлений в законодавчому порядку грошовий знак, який служить для вимірювання та відбиття цін всіх товарів.Уряд кожної країни встановлює свою власну міру вартості. Наприклад, в США мірою вартості є грошова одиниця ¾долар, в Німеччині ¾марка, в Мексиці ¾песо, в Україні ¾гривна.

Гроші як міра вартості, однорідні і використовуються в якості масштабу для виміру відносних вартостей товарів. Подібно до того, як ми вимірюємо відстань у милях або кілометрах, аналогічно ми вимірюємо вартість товарів у грошовому виразі, надаючи їм форму ціни. Виражаючи ціни в грошових одиницях (доларах, марках, гривнах) можна визначати та порівнювати вартості різноманітних товарів.

Отже, гроші виступають в якості масштабу вартості та рахункової одиниці, що дає можливість здійснювати економічний облік та аналіз[1, с. 67-71].

Для того, щоб краще зрозуміти суть грошей, потрібно уяснити їхню роль. У зв’язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей проявляється в їх функціях.

         Традиційно в економічній науці виділяють п’ять основних функцій грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

         Цих п’ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальне функціонування грошової маси.

         Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв”язок між товаровиробниками.

         Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків – національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

У функції засобу обігу гроші виступають реально як втілення мінової вартості:продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. У цій функції гроші у кінцевому підсумку реалізують ціну товарів; їх внутрішня субстанція вже не має реального значення, важливо лише їх кількість. При цьому зовсім немає значення в якій формі вони виступають (металеві чи паперові). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача, після чого, товари покидають сферу обігу і переходять у сферу споживання. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб¢єкта до іншого. Ця особливість визначає характер зв¢язку обігу грошей і товарів. Так в обігу завжди знаходиться відповідна маса грошей, яка протистоїть товарній масі, що підлягає реалізації. У цій функції гроші протистоять товарній масі як реальний образ їх вартості. Вони завжди знаходяться у безпосередньому зв¢язку з товарами, а тому гроші не втрачають своєї якості.

Маса грошей, що функціонує в сфері обігу:

         Кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно сумі цін товарів то послуг, що реалізуються, і обернено пропорційно швидкості обороту грошей. Це загальний закон грошового обігу.

Попит на гроші як засіб обігу залежить не тільки від об¢єму покупок товарів та послуг, але і від вартості грошей, періодичності виплати заробітної плати, від доступності позичок, тобто від ступеня розвитку грошово-кредитної системи.

Важливою ознакою функції грошей засобу обігу є те, що завдяки грошам товарний обмін розпадається на два самостійних акти ¾продаж (Т-Г) і купівля (Г-Т), які можуть відокремлюватися у просторі і в часі.А це вносить суттєві зміни у ринкові відносини:

  •  по-перше, як засіб обігу гроші дають можливість суспільству уникнути незручностей бартерного обміну. Вони значно спрощують товарний обмін, економлять ресурси і час обміну товару на товар, а значить сприяють економії витрат обігу;
  •  по-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник грошей за проданий товар може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок, або взагалі використати їх за іншим призначенням. Все це стимулює розвиток підприємницької діяльності та спеціалізації виробництва;
  •  по-третє, на відміну від бартерного обміну, де єдиною можливою метою є обмін споживних вартостей, товарний обіг відкриває можливість для нагромадження грошей як вартості в її абстрактній формі, що сприяє процесу розширеного відтворення.[6, c. 59]

Разом з тим у схемі (Т-Г-Т) акт продажі (Т-Г) не означає досягнення мети обміну жодним з власників товарів, що обмінюються. Більше того, продавець одного товару може взагалі не купувати іншого товару і тоді повний товарний обмін не відбудеться. У даному випадку гроші на певний період часу випадають із обігу, а це може призвести до порушення безперервного процесу товарного обігу, в чому приховується абстрактна можливість кризи збуту і неплатежів. У нашій країні у зв¢язку з інфляційними процесами, що набрали широкого розмаху в період переходу до ринкової системи господарювання, спричинили звуження сфери функціонування грошей як засобу обігу, стихійного запровадження натурального товарообміну (бартеру), нелегального проникнення у сферу обігу іноземної валюти, переважно, американського долара. Внаслідок чого порушилась система товарно-грошових відносин.

Альтернативою товарного обміну або бартеру може бути раціонування ¾це коли держава застосовує у торгівлі розподільчі талони.Ці талони дають їх власникам право на придбання певної кількості споживчих товарів із виділеного набору. Мета раціонування ¾обмежити попит на товари в умовах контрольованих цін і швидкого зростання номінальних доходів окремих верств населення. Інакше кажучи ¾це державна програма “замороження” цін на окремі види товарів в умовах зростання інфляції. З допомогою політики раціонування держава має можливість у даній ситуації контролювати попит та обсяги постачання товарів. Але, далеко не завжди система раціонування, випробована в Україні, була ефективною. На практиці, як засвідчує досвід, дуже трудно розподілити талони на всі види продуктів, що виробляються в суспільстві; надзвичайно трудно домогтись того, щоб кількість талонів точно відповідала реальному набору товарів. Крім того, раціонування обмежує споживчий вибір. Внаслідок чого, система раціонування послабляється, а талони втрачають свій специфічний характер і стають просто ще одним видом грошей.[1, c. 65]

         Гроші як засіб обігу.  У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському

рахунку) обов’язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

  Функція грошей як засіб обігу завжди поєднується із попередньою функцією як міра вартості. Тільки в єдності вони дають абстрактну визначеність категорії грошей. Це обумовлено тим, що мінова вартість товару отримує загальне визнання (товарні ціни реалізуються) тільки в результаті обміну товару на гроші. Передумовою товарного обміну є ціна. Але якщо цінова оцінка вартості товару визначається на основі функції міри вартості ще до обміну товарів, то ціна товару безпосередньо реалізується у сфері обміну.

         Акт реалізації товару на ринку або акт перетворення товару в гроші – центральний, найважливіший у ринковому господарстві. Процес товарно-грошового обміну здійснюється за формулою: Т1ГТ2; де Т1Г -продаж товару; ГТ2 - купівля іншого товару на гроші. Ця формула відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових відносин гроші важливіші, ніж товар. У краще становище потрапляє той господарський суб’єкт, хто має гроші (покупець), а не той, хто має товар (продавець).

         Ці дві основні функції найбільше зумовлюють сутність грошей. Функція грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості, а ідеальна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний засіб обігу.[4, c. 52-54]

         Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.

         В умовах обігу нерозмінних на золото грошей (кредитних грошей) механізм функції міри вартості істотно змінився. Ціна знаходить підтвердження (вираз) безпосередньо в товарах і виступає як форма прояву мінового відношення даного товару до інших товарів, а не специфічно до одного “жовтого” металу (золота). Ціни на товари фіксують тільки відповідні пропорції між ними. А гроші виступають як показники мінових пропорцій, або як форма мінової вартості, оскільки вони не мають власної вартості. Еквівалентна товару вартість зараз виражається в кількості грошових одиниць, а не у ваговій кількості золота. Рівень цін на товари, що склався на ринку, зумовлює і масштаб цін (стандарт вартості), а не навпаки, як це було в умовах золотого стандарту. Отже, сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, оскільки через обмін їх на звичайні товари можна виміряти вартість.

 Економічний зміст вираження вартості за допомогою сучасних грошей зводиться: всі звичайні товари, надходячи на ринок, “шукають” собі грошовий еквівалент, який представлений там готовністю суб’єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін є бажання продати і готовність купити визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється та яка задовольняє обох суб’єктів операції. При цьому вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару.

 У масштабі країни вартість грошей визначається (як вже зазначалось) у відповідності із загальним рівнем цін на товари та послуги. Існує обернено пропорційна залежність між загальним рівнем товарних цін і вартістю грошей. Коли індекс товарних цін (індекс “вартості життя”) зростає, купівельна спроможність грошей обов’язково падає, і навпаки, зниження цін свідчить про підвищення вартості грошей. Але вартість виражена в грошах, може змінюватись тому, що вартість самих грошей схильна мінятися. Тому для сучасних грошей важливе значення набуває стабільність стандарту вартості. Його нерідко ототожнюють з досягненням і підтримкою стабільності рівня цін в економіці країни. Відомо, що ця концепція включає в себе необхідні засоби для підтримання вартості грошей. Мається на увазі збалансованість таких макроекономічних показників: економічного зростання, стабільності цін, повної зайнятості, платіжного балансу, державного бюджету та раціонального розподілу доходів.[1, с. 75]

         Стабільність вартості грошей у будь-якій економіці залежить, крім усього іншого, і від наявної кількості (маси) грошей в обігу, тобто змінної величини, на яку справляє важливий вплив центральний банк. Чим більше держава випускає грошей, тим вартість грошової одиниці стає меншою. В умовах загальної інфляції держава штучно оподатковує купівельну спроможність грошей. Різке знецінення грошей може призвести до того, що гроші перестають виконувати функцію міри вартості.[3, с. 89]

         Функція грошей як засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об’єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

         Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс.

         Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Функція світових грошей зумовлена інтернаціоналізацією економічних зв’язків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку.

Світові гроші є синтезом попередніх функцій і мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу; міжнародного купівельного засобу і формою матеріалізації суспільного багатства. Це значить, що світові гроші - комплексна функція, що повторює по суті всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, пов’язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансовими позичками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу. Коли вони витрачаються для негайної купівлі товарів чи послуг і замість певної суми грошей, що вивозиться (переказується), в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують функцію купівельного засобу. Вона спостерігається у випадках надзвичайних подій, коли порушується звичайна рівновага обміну між країнами (неврожай, стихійне лихо, соціальні потрясіння) чи виникає недовіра до платоспроможності іноземного контрагента. Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують переміщення багатства. Це може мати місце при оплаті контрибуції, репарацій, грошових позичок чи допомоги, вивезені грошей емігрантами тощо.

В умовах золотого стандарту роль світових грошей закріпилась за золотом у формі зливків (995 проби) а пізніше і за деякими національними валютами, що вільно розмінювались на золото, перш за все  англійським фунтом стерлінгів та доларом США.

Після краху золотого стандарту відбулась трансформація форм світових грошей: від металевих (золота) до національних валют кредитного характеру, а від них до колективних валют, що не мають матеріальної форми (запаси на банківських рахунках).

В сучасних умовах золото перестало використовуватись як міжнародний платіжний засіб і замінене в цій ролі вільно конвертованими національними валютами. Золото продовжує виконувати цю функцію через операції на ринку золота і виступає в якості резервного засобу.

Говорячи про світові гроші потрібно розглянути поняття “конвертованість” валют. Здатність національної валюти вільно обмінюватись на іноземні валюти у всіх видах грошових операцій по дійсному валютному курсі називається конвертованістю (conversion (англ.) – перетворення).

         На даний час повністю конвертованими вважаються лише не більше десяти валют світу, з них п’ять - вільно використовувані: долар США, німецька марка, японська йена, англійський фунт стерлінгів і французький франк. Саме ці валюти виконують функцію світових грошей в повному обсязі, виступаючи в якості міжнародного розрахункового і платіжного засобу в усіх видах операцій. Також цю функцію відіграють наднаціональні грошові одиниці – СДР, ЕКЮ, які використовуються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

         Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов’язано з недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.

         Детальний розгляд кожної із виконуваних грошима функції допоміг визначити грошову суть. Отже, суть грошей випливає з їх функцій (насамперед – як засобу обміну і засобу платежу). Такий характерний для сучасної економічної науки підхід – виводити суть грошей з їх функцій був визначений англійським економістом Дж. Хіксом, який сказав: “Гроші – це те, що використовується як гроші”.

         Зі сказаного ним можна виділити три основні властивості грошей, що розкривають їх суть:

·гроші забезпечують всезагальну безпосередню обмінюваність. На них можна придбати будь-який товар;

·гроші виражають мінливу вартість товарів. Через них визначається

ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчою вартістю товарів;

·гроші виступають матеріалізацією всезагального робочого часу закладеного в товарі. [1, c. 82-83].

         Отже, кожна з вищевказаних функцій має свою специфіку, але при цьому діє у взаємозв’язку з іншими функціями, і будь-яке непорозуміння в системі функціонування грошей руйнує їх стійкість та протидіє виконанню законів грошового обігу.

                Можна говорити також і про функції грошей як засобу кредитування, капіталу, про їх соціальні функції та ін. Проте, цих функцій гроші набирають, включаючись до зовнішніх по відношенню до них систем: визначеність таких функцій грошей походить із зовнішнього середовища, а не з їх внутрішньої сутності. Гроші, звичайно, можуть виконувати і виконують функцію капіталу. Але це функції саме капіталу, а не власні - грошей.

         1.3. Види грошей і типи грошових систем

Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення того товару, на який обмінювались всі інші товари. Із закріпленням за золотом ролі загального еквівалента утвердилась грошово-товарна форма власності. Це - та сама загальна її форма, що відрізняється лише видом товарного еквівалента.Отже, поява грошей, як засобу платежу пояснюється труднощами, що виникають в процесі обміну одного товару на інший, а саме:

  • обмін без посередництва грошей можливий тільки тоді, коли з двох осіб, що здійснюють обмін, кожній потрібен саме такий товар, який виробляє інша сторона;
  • кожній зі сторін потрібна саме та кількість продукту, яку здатна постачати для обміну інша сторона;
  • вартість продуктів, що їх виробляє кожна зі сторін, буває дуже важко визначити; цю перешкоду можна подолати тільки через аналіз сукупності інших товарів, які вже обмінювались на даний товар.

Згодом роль грошей починають виконувати коштовні метали - золото і срібло. М. І. Туган-Барановський пояснює це тим, що саме ці метали є ідеальними для того, аби бути грішми і виконувати функції грошей, а саме:

  • вимірювати ціну товарів;
  • слугувати для виконання різних умов щодо купівлі товарів;
  • слугувати як засіб для виплати боргів.

Придатність коштовних металів для виконання цих функцій пояснюється тим, що золото й срібло (у новіші часи саме золото) найпридатніші для того, щоб вимірювати ціну товарів, оскільки мають практично незмінну вартість. М. І. Туган-Барановський пояснює придатність коштовних металів виконувати функцію грошей, виходячи з таких їхніх властивостей:

-Зберігання. Ціна коштовних металі визначається порівняльною стійкістю, оскільки золота добувається значно менше, ніж становлять його запаси. Користування золотою річчю полягає в тому, що її не знищують, як продукт, а зберігають, завдяки чому його запаси поступово збільшуються;

-Поділ без втрати вартості. Властивістю грошей є те, що вони повинні ділитися, не втрачаючи своєї вартості для завершення операції купівлі-продажу. Цією властивістю не наділено будь-якого предмета, тому ідеальним для цього є золото, оскільки при поділі воно не втрачає своєї цінності;

-Легкість переміщення. Гроші повинні легко переміщуватись, тобто мати високу ціну, оскільки чим вища їхня ціна, тим менші видатки на переміщення грошей однієї і тієї ж самої ціни;

-Засіб збереження цін майна. Гроші мають зберігати ціну майна, матерія самих грошей не повинна змінюватись при перерахуванні;

-Однорідність. Золото й срібло дуже легко відрізнити з поміж інших металів, вони однорідні, що є необхідним для здійснення операцій купівлі-продажу.

Початково при обміні золото та інші благородні метали зважувалися, ділилися на відповідні шматки тощо. Цей початковий щабель грошово-товарної форми називатимемо грошово-металевим.

Проте, незручності, пов’язані з поділом  і  втратою  при  цьому  частини  металів,  з  визначенням  їх проби тощо, викликають необхідність фіксації їх ваги і проби з розвитком обміну. Поступово здійснюється перехід до грошово-зливкової форми вартості. Зливок являє собою той самий шматок грошового металу, але оформлений і визначений за вагою і пробою.

Дальший розвиток грошово-зливкової форми вартості приводить до виникнення грошово-монетної. Монета з’являється як розвинута форма зливка і початково відрізняється від них тільки зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від однієї форми товару до іншої приховується більш глибока відмінність, пов’язана з тим, що повноцінна монета (наприклад, золото) - це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак грошей. У монеті не тільки міститься, але й позначена певна кількість грошей. З точки зору міри вартості, це позначення є суто технічною операцією. Але гроші функціонують не тільки як міра вартості, але й як засіб обігу.

Для виконання грошима функції засобу обігу - на відміну від функції міри вартості - важливо не те, що вони вимірюють вартість, а те, що вони опосередковують рух товарів. Отже, для грошей як засобу обігу їх власний вартісний зміст не має значення. Тому важливим є відокремлення грошей, як засобу обігу як реального грошового товару. В обігу можуть перебувати не реальні гроші, а їх знаки. Але щоб грошовий знак міг відокремитись від реальних грошей, він повинен спочатку з’явитись на них. Саме виникнення монети фіксує цей момент. З одного боку, повноцінна монета - це не грошовий знак, а реальні гроші, з іншого - реальні гроші виступають як грошовий знак. Монета є безпосередня єдність грошового знаку і реальних грошей. Вона є найвищим історичним пунктом у розвитку товарного вмісту грошей. Весь наступний рух являє собою спадну  лінію розвитку товарних грошей. Сам по собі грошовий знак є зовнішнім по відношенню до вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, перетворитись на протилежний, а грошовий знак залишиться тим самим і позначатиме зовсім інший вміст ніж спочатку.

Грошово-монетна форма вартості являє собою зародок знакової, але власний розвиток останньої починається тільки з моменту відокремлення грошового знака від реальних грошей. Її першим щаблем є монетно-знаковий, що має свої етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагих монет, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновага монета може представляти повновагу, потім була використана для фальсифікації та випуску неповноцінних монет.

На цій основі з’являються монети з неблагородних металів. У них реальний товарний вміст уже майже зник. Залишився лише його грошовий знак. Проте він позначає не тільки вартість реальних грошей, але й їх тіло. Реальне тіло грошового товару зникло, але його тілесний образ зберігся. З переходом до паперових грошей зникає і він.

За монетно-знаковою формою вартості йде паперово-грошова, яка, у свою чергу, виступає початковим щаблем паперово-кредитної. Тут грошовий знак остаточно відокремився від реальних грошей, позначуваних ним, і набув самостійного руху, з властивими йому законами. При цьому останні є прямо протилежними законам обігу реальних грошей. Якщо реальні гроші обертаються тому, що мають вартість, то паперові представляють вартість тому, що обертаються. Кількість реальних грошей, необхідних для обігу, залежить від їх вартості , а вартість, яка представляється паперовими грошима, - від їх кількості у сфері обігу. Якщо маса реальних грошей в обігу залежить від рівня товарних цін, то останній - від маси паперових грошей в обігу, тощо.

Якщо монетно-знакова форма вартості являє собою початок минання її реального товарно-грошового вмісту, то паперово-кредитна - значно розширює і поглиблює цей процес. Уже паперові гроші є момент заперечення грошей, оскільки паперові гроші - це не гроші в їх власному розумінні, а лише грошові знаки. Не маючи власної вартості, крім вартості свого виготовлення, паперові гроші є засобом обміну лише тому, що вони позначають у грошових одиницях витрачений суспільством час на виробництво кінцевої продукції, а вся кінцева продукція обчислюється, розподіляється і визначається структурно як певна кількість вираженого у грошових одиницях часу.

 Дальшим запереченням грошово-товарного вмісту є кредитні гроші. З одного боку вони заперечують гроші в такій їх істотній функції, як засоби обігу, оскільки в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов’язання, а з  іншого боку останнє і саме починає обертатися.

На основі вексельного обігу виникає банкнота, що починає функціонувати і як звичайний засіб обігу. Рух кредитних і паперових грошей з’єднується в одне ціле. З припиненням обміну валюти на золото втрачається остання нитка реального зв’язку товарних грошей з грошовими знаками.

На базі паперово-кредитної форми вартості з’являється і розвивається розрахунково-знакова. При цьому заперечуються не тільки товарні гроші, але й грошові знаки у функції засобу обігу. Розрахункові знаки (чеки, певні види білетів, квитанції тощо) вже не обертаються і не є навіть паперовими грошима: вони виступають розрахунковим засобом, свідоцтвом на одержанням грошей, товару, послуги, продукту та ін. Сам по собі розрахунковий знак  не є грошовим, хоча й представляє його в тих чи інших відносинах суб’єктів економічного процесу. У свою чергу, грошовий знак - це не реальні гроші, а тільки їх представник у процесі обігу. Нарешті, навіть реальні золоті гроші теж лише представляють вартість у вигляді особливого товару. Тому можна стверджувати, що розрахунковий знак через ряд опосередкувань виражає вартість, але лише остільки, оскільки вона існує в таких опосередкованих зв’язках.  Сам по собі цей знак може  позначати і зовсім інший вміст (наприклад, відпрацьований час, послугу та ін.).

Гроші - це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись. Інакше кажучи, гроші - це загальна одиниця вартості товарів чи послуг. Гроші можуть класифікуватись за грошовими системами (метало-грошового обігу і паперово-кредитного грошового обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку (готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного часу.

Основними функціями грошей (за Марксом) є міра вартості, засіб обігу, засіб утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші. Кожна з цих функцій може бути розкрита через дрібніші функції (під функції) та інтегрована в загальніші. У процесі ж товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, що реалізують якусь конкретну функцію або їх комбінації.

Отже, гроші виконують такі основні власні функції і під функції.

1.  Міра вартості

а) засіб вираження вартості;

б) засіб представлення одиниці вартості;

2.  Засіб обігу:

а) купівельний засіб;

б) засіб платежу;

3.  Засіб нагромадження:

а) засіб заощадження;

б) засіб збереження вартості.

У процесі розвитку товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, які реалізують якусь конкретну функцію, під функцію або їх комбінації. З функції засобу платежу виникають вексель (боргова розписка приватної особи , що містить зобов’язання сплати зазначеної суми у певний строк), банкнота (вексель банку), чек (письмове розпорядження про видачу грошей) та ін.

Структура грошової маси повинна відповідати структурі та особливостям функціонування економіки. На жаль, в Україні ця структура далека від оптимальної.

2. Вплив грошей на розвиток економіки України

2.1. Еволюція грошової системи України

Аналізуючи стан грошового обігу від давнини до сьогодення і враховуючи при цьому такі чинники, як суспільно-політичний лад, торгівельно-економічні відносини, культура, нумізматичні фактори, всю історію грошей, що були в обігу на території сучасної України можна поділити на сім періодів.

І період - античний - VIIст. до н. е. - Х ст. н. е.

ІІ період - старокиївсько-європейський - Х - ХІVст.

ІІІ період - середньовічний - ХІV- ХVІІІ ст..

ІVперіод - російський - ХVІІІ - ХХ ст.

Vперіод - період незалежності - поч. ХХ ст. (1917 - 1919 рр.)

VІ період - радянський - 1919 - 1991 роки

VІІ період - сучасна незалежна Україна - з 1991 р.

Першими монетами, з якими ознайомились далекі предки, були грецькі монети, що зустрічаються у скарбах і одиничних знахідках на узбережжі Чорного та Азовського морів. У той час територію України заселяли переважно скіфські племена, а на півдні України на узбережжі заснувалися колонії-поселення.

В основу грошово-монетних одиниць були покладені загальні для усіх греків вагові одиниці та їхні назви: талант, міна статер, драхма, обол. Талант має 60 мін, міна = 50 статерам або 100 драхмам, статер = 2 драхмам, драхма = 6 оболам, обол = 8 халкам. Талант і міна мали значення лічильних одиниць, а монетами обігу стали статер, драхма, обол і кратні їм монети не більші як 10 драхм.

Античні міста-держави, засновані на території сучасної України, починаючи з VІ - ІVст. до н. е. Першими карбують або відливають разом із грецькими власні гроші.

У пізніші часи скіфські племена асимілюються і витісняються сарматами. Південь України підпадає під вплив римської імперії. Безліч знайдених римських монет датується І - ІІІ ст. до н. е. Срібні денарії домінують над іншими грошовими одиницями. За римського імператора Августа (27 - 14 роки до н. е.) починають карбувати золоті монети - ауреуси. Ауреас важив більше ніж 8 грам і дорівнював 25 денаріям.

У лісостеповій частині сучасної України знайдено багато римських монет. Основні знахідки їх локалізуються у верхньому Подністров’ї й на Правобережжі середнього Дніпра. Більшість знахідок - доби правління римських імператорів Пія (138 - 161 роки) і Марка Аврелія (161 - 180 роки).

Щодо грошового обміну тих часів, то найкраще простежити це на прикладі найважливішого античного центру Північно-Західного Причорномор’я - Ольвії. Ольвія виникла у першій половині VІ ст. до н. е. на  правому березі Бузького лиману. В Ольвії монети почали карбуватись давно на основі дешевого і легко оброблюваного металу - міді. У V- VІ ст. до н. е. ольвіополітами виготовлялись і карбовані срібні монети, але цей метал мав другорядне значення. З Vі до останньої третини ІVст.. до н. е. поліс поступово зростав, розвивалась його економіка. Про заходи, спрямовані на вдосконалення грошового обігу, свідчать також епіграфічні дані, зокрема декрет середини ІVст. до н. е., який зобов’язував здійснювати усі торгівельні розрахунки лише ольвійською монетою (ознайомлення чи не з цим ольвійським декретом вплинуло на рішення українського уряду від 1 серпня 1995 р. про заборону використання на території України іноземної валюти як засобу платежу).

В останній чверті ІVст. до н. е. ольвіополіти здійснили редукцію повноцінної мідної монети і почали карбувати золото, срібло і розмінну мідь. На початку ІІІ ст. до н. е. у зв’язку із загальним погіршенням економічного й політичного стану міста карбування золотої монети припинили, а в часи Проточена з обігу було вилучено срібло і спостерігались всі ознаки грошової кризи.

У І - ІІ ст. н. е. грошовий обіг міста Ольвії ґрунтується на основі римської монетної системи, причому, протягом усього періоду спостерігається подальше знецінювання мідної монети. Поступове, але неухильне скорочення і, нарешті, повне припинення грошового обігу в Ольвії - не випадкові явища. Не лише економічний добробут, а й саме існування міста були тісно пов’язані з долею античного світу, що переживав тоді тяжку кризу.

Наприкінці ІІІ - ІVст. на території сучасної України, крім монет Римської імперії, були в обігу підробки римських монет: адресів - у золоті й денарів у сріблі, а також мідні сарматські підробки монет Боспорського царства. [6, с. 110-113]

Наступним періодом є доба Київської Русі. Писемні джерела останньої називають п’ять елементів давньоруської грошової системи: гривню, куну, ногату, резану, веверицю (векшу). Аналіз грошових співвідношень у зводі основних законів давньої Русі - “Руській Правді” - дозволив дослідникам реконструювати систему грошової лічби в ХІ столітті: гривна = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам.

Татаро-монгольська навала ХІІІ століття значною мірою зруйнувала політичний та економічний потенціал князівств Східної Європи. Гостра нестача розмінної монети, яка почала відчуватись ще з ХІІ століття, значно посилилась в ХІІІ - ХІVстоліттях. У “безмонетний період” ХІІ - ХІVст. засобами розмінного платежу та обміну часто є різноманітні товаро-гроші. Гривні - зливки срібла - обслуговують найвищі сфери грошових операцій, стають основним засобом виплати данини.

На межі ХІІІ - ХІVст. у Східній Європі для зливків срібла починає застосовуватись термін “рубль”. Існує кілька версій про походження цього терміну. Але абсолютна більшість дослідників пов’язують його з дієсловом “рубить”, зі зменшенням, поділом гривні-зливка.

У 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Галицькі срібні монети, карбовані з початку 50 років ХІVст. і до 1414 - 1415 років, дослідники пов’язують зі згадуваними в тогочасних писемних джерелах “загальновживаними грошима”, “грошами руської лічби”, “гривні львівської доби”, “польські гривні”.

Утвердження терміну “гріш” на українських землях часто пов’язується з Польщею та її грошовими засобами. Але сама назва “гріш” мала загальноєвропейське походження, а в Україні первинно пов’язувалась, напевно, з празькими, а не польськими грошами. Назва “гріш” (латинське “grossus”- великий) використовувалось в загальноєвропейському масштабі, дала назву цілому періоду - “періоду гроша” в європейському монетному карбуванні. Нові, більші срібні монети - гроші прийшли на зміну знеціненим дрібним денаріям ХІ - ХІІІ століть, поступово перейняли на себе основне навантаження, як лічильні одиниці.

Першими реальними “грошовими монетами”, з якими познайомилося населення західноукраїнських земель у першій половині ХІVстоліттю, були празькі гроші Вацлава ІІ (1300 - 1305 роки) та Яна Люксембурзького (1310 - 1346 роки). Карбованці згідно з празькою гривнею ці повноцінні монети швидко пристосувались і до місцевої лічби.

Заходи, здійснювані за князя Вітовта (1392 - 1430 роки) та наступних володарів сприяють утвердженню загальнодержавної литовсько-руської грошової системи на українських землях. Розповсюдження набувають лічильний литовський рубль, а розмінними номіналами виступають гріш та денарій.

Таким чином, абсолютна більшість монет з грошового обігу України ХІV- ХVстоліть відносились до номіналів грошового порядку: гріш, напівгріш та денарій. Всі вони спирались на відповідні гривні (краківську, галицьку, празьку, литовську, київську). Отже, найбільш прийнятим терміном з розмінних обігових монет, відповідно до цього періоду, може бути гріш.

В 1526 - 1528 роки в Польщі провадились грошова реформа, спрямована на перехід до більш сучасної, прогресивної системи лічби. В результаті реформи у Польщі була введена злотова грошова система, але номінали, виражені в польських злотих, ще не карбувались.

На Україні найбільш вживані номінали отримували свої назви та звучання. Соліди звались шелягами (лат. “солід” - польське “шеляг”), гроші - осьмаками (бо дорівнювали колись 8 литовським денаріям). Новим номіналом, введеним у 1614 році були півтораки (1,5 гроша). Півтораки стали чи не найбільш вживаним номіналом в Україні в ХVІІ столітті.

Входження значної частини Чернігово-Сіверщини в 1503 - 1618 роках до складу Московської держави обумовлювало використання тут російських монет уже з початку ХVІ століття.

Головним засобом обігу серед російських монет були копійки, саме вони становлять абсолютну більшість серед українських знахідок ХVІІ - початку ХVІІІ століть.

Поява самого терміну “копійка” пов’язується з грошовою реформою, яка проводилась у московській державі в 1535 - 1538 роках, згідно з вимогами утвореної централізованої держави. За грошовою реформою 1535 - 1538 років грошова московської держави система прийняла наступний вигляд:

рубль = 100 копійкам                                         гривня - 10 копійкам

полтина - 50 копійкам                                         алтин - 3 копійкам

напівполтина - 25 копійкам                                копійка - 2 денгам

                                                                                  денга - 2 полушкам.

Грошові одиниці від рубля до алтини були тільки лічильними. Реально ж карбували копійки, денги і полушки.

Реально перебудувати російську грошову систему вдалося лише Петру І (1700 - 1718 роки), нові основні номінали стали конкурентоспроможними до західноєвропейських. В обіг поступово були введені срібні полтина, напівполтина, гривня, десять денег, алтин; мідні - денга, полушка, напівполушка, золотий червонець. У 1704 році були викарбувані основні номінали нової системи - срібний карбованець і мідна копійка. Починаючи з ХVІІІ століття і протягом наступних сторіч , елементи російської грошової системи: рублі (карбованці) та копійки, їх фракції стають широковживаними грошовими засобами в Україні.

Державотворчі процеси в Україні в 1917 - 1920 роках потребували створення і власної грошової системи. За час існування Української Народної Республіки, Гетьманату і Директорії в обіг було випущено 24 види грошових знаків - карбованців, гривень, шагів. Дві гривні відповідали одному карбованцеві, 100 шагів - гривні.

Проголошена у Львові 1918 року Західноукраїнська Народна Республіка не мала власних емісій, в обігу перебували австрійські крони та їх розмінні номінали гелери (1/100 крони), які звались сотиками.

Грошова реформа, яка відбулась в Україні у вересні 1996 року, поставила крапку над “і”: національна грошова одиниця віднині називатиметься гривнею, а розмінні її номінали - копійками.[4, с. 121-128]

2.2. Проблеми грошової системи України

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України "Про банк" і банківську діяльність", ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави .

 

Національний банк України, спираючись на норми Закону України "Про банки і банківську діяльність" (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

- створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

- розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

- розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

- відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами;

- запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

- розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

 - створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

- розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

- розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

- розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

- порядок регулювання валютного курсу;

- створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

- формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993 - 1996 pp. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни. В новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій - функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб'єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв'язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці - гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ "Про грошову реформу в Україні", згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця - гривня та її сота частина - копійка.[11, c. 145-147]

 Згодом відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону "Про Національний банк України". Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV "Грошово-кредитна політика", розділ V "Управління готівковим грошовим обігом", розділ VIII "Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями". У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.

Слабкість і сила національних валют виражаються в тому, як вони виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти України заважає їй бути повноцінною мірою вартості. Саме тому у нашій державі для визначення вартості того чи іншого товару або послуги використовують долар США (у НБУ розрахунки ведуться в ЕКЮ). Я вважаю, що це - не нормальне явище, хоча усвідомлюю те, що поки інакше чинити неможливо через високу ступінь залежності України від наданих кредитів та нестабільність курсу національної грошової одиниці. На сьогодні, на мою думку, найнадійнішим виразником багатства залишається золото. Це відбувається тому, що ціна золота в основних валютах на всіх фондових біржах світу, практично однакова.

Висновки

            У курсовій роботі простежено основні етапи еволюції грошей, особливо у XX ст., приділено увагу їх основним концепціям.

         На основі матеріалу викладеного у роботі, можна зробити такі висновки:

·суть грошей закладена у 5 функціях, які вони виконують: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові гроші. Кожна функція розглядається в органічній єдності х іншими.

·виникнення грошей пов’язане з розвитком обміну, торгових відносин. Перші гроші були призначені для здійснення бартерних угод. Благородні метали з часом витіснились паперовими грошима.

·гроші характеризуються ліквідністю, тобто використовуються для придбання товарів чи здійснення послуг. Вони загальноприйнятий засіб обігу.

·нова валюта Європейського Співтовариства – євро – 1 січня 1999р. почала свій похід по світовому фінансовому ринку, - у долара з’явився серйозний конкурент.

         Знання історії становлення й еволюційного розвитку грошей – ключ пізнання глибинних теоретичних проблем, що розкривають їхню суть і сучасне функціональне застосування.

Отже, гроші - це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись. Інакше кажучи, гроші - це загальна одиниця вартості товарів чи послуг.

Список використаних джерел

 

  1. Гальчинський А. Теорія грошей. – К., 1996 – 248 с.
  2. Гаврилюк Ж. Історія, сутність і функції грошей. // Історія в школі. – 2001. - № 6.
  3. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. Навч. посіб. – К.,  1997. – 548 с.
  4. Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції та агрегати // Економіка України. 1999. - №2
  5. Гроші та кредит: підручник (за заг. ред. І.Савлука) – К., 2001. – 548 с.
  6. Злупко С. М., Гришина О. В. Теорія грошей М. І. Туган-Барановського та її вплив на монетаризм ХХ ст. // Фінанси України. 1999. - №8
  7. Кваснюк Б. Гроші у реальному вимірі // Банківска справа. –1997.-№ 4
  8. Климко Г. Н., Несторенко В. П. Основи економічної теорії. Політ економічний аспект. К.: “Вища школа”. - 1994. – 211 с.
  9. Козубовський Г. А. Основні номінали грошового обігу України Х - ХХ ст. // Фінанси України. 1996. - №10.
  10. Кривень В. М. Про природу грошей. // Фінанси України. 1996. - №12.
  11. Лагутін В. Гроші та грошовий обіг. Навч. посіб.- К., 1998. – 215 с.
  12. Лямець С. І. Грошовий обіг в Україні за античної доби. //Фінанси України. 1998. - №12.
  13. Мочерний С. В. Економічна теорія. Посібник для студентів ВУЗів. К.: “Академія”, 1999. – 311 с.
  14. Общая теория денег и кредита. – М.: Юнити Дана. – 2001. – 214 с.
  15. Трахтенберг И. История денег. // Нумизматический альманах. – 1997.- № 3-4.
  16. Трахтенберг И. История денег. Из истории возникновения денег. //Нумизматический альманах. – 1998. - № 1.

 

загрузка...
Top