Стан ринку державних облігацій в Україні

Вступ.

1. Загальна характеристика державних облігацій.

2. Сучасний стан ринку державних облігацій.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Облігація – це свідоцтво про надання позички, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді процента. Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і дохід у вигляді процента.

Облігації випускаються іменні та на пред’явника, причому останні переважають. Залежно від емітента облігації поділяються на державні та корпоративні.

Державні облігації України можуть бути:

· довгострокові - понад п'ять років;

· середньострокові - від одного до п'яти років;

· короткострокові - до одного року.

Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Державні облігації України можуть бути іменними або на пред'явника.

Державні облігації України розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Український ринок облігацій, як будь-який ринок країн, що розвиваються, перебуває у стадії становлення. Ринок корпоративних облігацій як система у процесі розвитку зазнає низки змін і потребує адекватної оцінки. Усе це зумовлює подальше вивчення динаміки ринку корпоративних облігацій України у перспективі.


1. Загальна характеристика державних облігацій.

Облігація є одним з найпоширеніших інструментів боргу. Емітентами облігацій можуть виступати держава та підприємства всіх передбачених законом форм власності. Причому облігації можуть емітувати не тільки підприємства різних форм власності, а й об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства. Облігації підприємств, або корпоративні облігації, є одним із способів формування позикового капіталу, основою якого є коротко-, довгострокові кредити та боргові цінні папери.

Державні облігації гарантуються всім майном держави і призначені для залучення коштів на міжнародному (облігації зовнішньої позики) або внутрішньому фінансових ринках (облігації республіканських та місцевих позик). Кошти, одержані від їх реалізації, надходять до республіканських, місцевих бюджетів та позабюджетних фондів.

Вважають, що державні облігації менш ризикові, ніж корпоративні. У держави, навіть у найскрутнішій економічній ситуації, існує можливість розрахуватись за борговими зобов'язаннями за рахунок випуску нових боргових зобов'язань або додаткової емісії грошей. Як наслідок, рівень доходу за державними облігаціями меншими від рівня доходу за корпоративними облігаціями.

Державні облігації – це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в особі національного уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом.

Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути класифіковані за рядом ознак. Залежно від порядку обігу на ринку облігації бувають ринкові (публічні) та неринкові. Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна швидко реалізувати на ринку, проте власники цих облігацій не можуть претендувати на погашення їх до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу. Вони, звичайно, реалізуються через спеціальні фінансові інститути – пенсійні, ощадні фонди і т. п. Неринкові облігації можна пред’явити до оплати в будь-який час за бажанням їх власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різко знижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад, ощадних бон, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення. Потрібно зазначити, що частина неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення й оплата процентів за ними здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до методів розміщення можна виділити облігації, що розміщуються на добровільній основі або примусово. Передплата на державні цінні папери провадиться на добровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій підриває довіру до них. Облігації, які розміщуються примусово, – порівняно рідке явище. Як правило, вони випускаються під час війни, в умовах тяжкого стану державних фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в грошових коштах.

За строком погашення державні цінні папери можна поділити на поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові та безстрокові. Межі між ними досить умовні. Поточні облігації випускаються на строк від кількох тижнів до року, короткострокові – від одного до двох-трьох років, середньострокові – від трьох до п’яти-десяти і довгострокові – більше десяти років.

Для залучення коштів у межах до року в більшості країнах використовуються казначейські векселі. У США вони випускаються в обіг з первісними строками погашення у три, шість, дев’ять або дванадцять місяців. У ряді країн для залучення коштів на тривалий період використовуються казначейські ноти, бони та інші облігації, які відрізняються одна від одної умовами випуску та обігу.

Згідно зі способом виплати доходів облігації поділяються на лотерейні (виграшні), процентні та з виплатою доходів на дисконтній основі. За лотерейними облігаціями періодично розігруються виграші на різну суму, яка виплачується залежно від номінальної вартості облігації. На відміну від них процентні облігації забезпечують власникам фіксований або «плаваючий», «мінливий» дохід, що визначається процентною ставкою. Облігації з «плаваючим» доходом з’явилися порівняно недавно. Дохід за ними коливається залежно від зміни рівня позичкового процента. Випуск такого роду цінних паперів допомагає уникнути додаткових витрат у випадку падіння процентних ставок, водночас робить їх досить привабливим у період їх підвищення.

Прикладом облігацій, що випускаються на дисконтній основі , є казначейські векселі США, що не мають процентних нарахувань. Вони реалізуються за номінальними цінами зі знижкою, а казначейство викуповує їх за номінальними цінами, і таким чином власники векселів одержують дохід у вигляді купонної знижки.

Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», згідно зі ст. 10 якого облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і затверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу. Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.

Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

Національний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються відповідними договорами.

Витрати на підготовку розміщення, а також на розміщення, погашення державних облігацій України, виплату доходів здійснюються відповідно до умов розміщення державних облігацій України за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у Державному бюджеті України.

Державні облігації України можуть бути іменними або на пред'явника.

Сьогоднішнє чинне законодавство передбачає випуск облігацій двох видів:

1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

2) облігації підприємств.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів.

Кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні є законодавче закріплення ще одного їх виду – конвертованих облігацій.


2. Сучасний стан ринку державних облігацій

Державні облігації проходять оцінку на міжнародному рівні на основі національних критеріїв, риски державної стабільності, рівня інфляції, змін процентних ставок, і все це порівнюється з іншими державами. Для того, щоб провести ефективне порівняння прибутковості корпоративних облігацій з критеріями прибутковості державних облігацій, необхідно, щоб відповідний часовий період був охоплений відповідними державними облігаціями (тобто короткостроковими, середньостроковими і довгостроковими).

Проте якщо в країні не існує ефективного ринку державних облігацій, то на ранніх стадіях розвитку ринку потенційні інвестори будуть особливо обережно підходити до випусків корпоративних облігацій, що може привести до вищих вимог до прибутковості.

ри документарній формі випуску бланкам державних облігацій належить мати відповідний ступінь захисту та містити такі основні реквізити: найменування емітента; номінальну вартість облігації; термін погашення; розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій); серію та номер облігації. При документарній формі випуску державні облігації, за якими передбачена неодноразова виплата доходу, мають містити купонний лист. Купон — це відрізна частина облігації, що передається замість розписки під час отримання відсотків (звідси вислів "стригти купони"). Купон на виплату відсотків має, як правило, містити такі дані: порядковий номер купона на виплату відсотків, номер облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування емітента і термін виплати.

Державні облігації, як вже зазначалося, реалізуються як юридичним, так і фізичним особам на добровільних засадах. Головними набувачами державних облігацій є, як правило, комерційні банки.

Державні облігації можуть вільно обертатися, або мати обмежене коло обігу, вони ощадні й бувають казначейські.

Ринок державних облігацій як вагома частина ринку державних запозичень виконує важливі макроекономічні функції. По-суті, цей ринок визначає кредитні ставки, стан бюджету, дохідність інших фінансових інструментів. Залучені кошти пожвавлюють економічний кругообіг, при цьому регулюється рівень державних доходів і витрат, сплачуються борги, фінансуються різноманітні продуктивні і соціальні програми, підтримується ліквідність фінансових інститутів.

На розвинених зарубіжних ринках цінних паперів держава або її органи, коли вони виступають у ролі емітентів, звичайно діють як рядові учасники ринку, тобто нарівні з інституційними. Як правило, від імені держави в цілому облігації випускаються міністерством фінансів.

В Україні облігації від імені держави випускаються міністерством фінансів, яке виступає гарантом їх своєчасного погашення. Обсяги випуску облігацій внутрішньої державної позики встановлюються постановою Кабінету міністрів (відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондову біржу"). Генеральним агентом з обслуговування випуску та погашення ОВДП, за діючим українським законодавством, виступає Національний банк України. Кошти від розміщення державних облігацій зараховуються до державного бюджету. Таким чином, державні облігації випускаються з метою фінансування загальнодержавних (бюджетних) потреб.

У практиці державного управління зустрічаються випадки, коли держави беруть кредити у своїх національних банків під певний відсоток, пізніше повертаючи борг і кошти по відсотках. Такі операції можливі через те, що Нацбанк має певні грошові кошти, які може надати в якості кредитів. Але питання полягає в тому, хто буде головним їх користувачем і який буде встановлено відсоток за такими кредитами. Чим менше держава братиме в борг у Нацбанка, тим більші можливості для цього матимуть інші - комерційні банки, виробники і продавці товарів та послуг. Тому в ряді країн, наприклад, в Данії державі взагалі заборонено брати кредити у Національного банку. Далі я докладніше розглядатиму це питання.

З економічної точки зору кредити Центрального банку (ЦБ) країни та вкладання ЦБ у державні цінні папери - одне й те ж саме. І в тому і в другому випадках ЦБ емітує в обіг безготівкові гроші, не будучи обмеженим раніше залученими коштами. Зокрема, у вересні 1998 року більше 30% нетто-залучень уряду у банках Російської Федерації належало Банку Росії у формі державних цінних паперів. Різниця лише в тому, що за умов прямого кредитування Центробанком бюджету може бути встановлено неринковий відсоток (раніше по таких кредитах в Росії він дорівнював 3-10%). При такому рівні відсотків начебто визнається, що державі не варто сплачувати за ринковими ставками своєму ЦБ за право через кредит бюджету здійснити емісію. Внаслідок цього, з боку уряду створюється можливість маніпулювання обсягом та дохідністю ринку державних цінних паперів.

З огляду на те, що державні облігації, як особливий цінний папір, цікавлять іноземних інвесторів, частка нерезидентів покупців держоблігацій у більшості країн світу протягом останніх десятиліть неухильно зростає.

Маючи такі характеристики, державні облігації, природньо, представляють найбільший інтерес для великих інституційних інвесторів - комерційних та ощадних банків, фінансових компаній, страхових компаній, пенсійних та інвестиційних фондів, тощо. Водночас, з огляду наявності вказаних вище характеристик, державні облігації є найменш прибутковими - відсоткові ставки по державних облігаціях є найнижчими серед усіх боргових цінних паперів. Оскільки всі інші боргові цінні папери наділені більшим ступенем ризикованості, меншою мірою певності й можуть бути більш-менш ліквідними, то встановлення відсотків по них здійснюється значною мірою шляхом порівняння розбіжностей по вказаних вище критеріях між інституційними борговими паперами і державними облігаціями, що випускаються на аналогічний строк. Таким чином, відсоткова ставка по державних облігаціях виконує, окрім інших функцій, також функцію загальноринкового показника, на основі якого визначаються відсоткові ставки інших боргових цінних паперів, ким би вони не випускалися у країні.

Український ринок ОВДП, який виник вже 5 років тому (у 1995 році) ще дуже недосконалий. Це можна пояснити як недієвістю економічних реформ, так й іншими негараздами. Але очевидним є той факт, що сьогодні він працює не на всіх потужностях, сприяючи, загалом, лише залученню коштів на покриття державного бюджету.

Водночас, ринок державних запозичень виконує набагато ширші повноваження - він є джерелом безризикового (гіпотетично) отримання прибутку, інструментом корегування ділової активності, індикатором дохідності ринку цінних паперів, тощо.

Мабуть чи не головним недоліком українського ринку ОВДП є те, що Національний банк України з головного агента уряду на первинному ринку перетворився у головного покупця облігацій. Серед інших негативів можна також назвати наявність суттєвих обмежень для доступу економічних суб'єктів до купівлі-продажу ОВДП на вторинному ринку, низьку дохідність облігацій із погашенням понад 1 місяць, значний розрив між цінами їх купівлі та продажу, тощо… На мою думку, такий стан речей пояснюється значною мірою відсутністю державної програми розвитку ринку ОВДП, яка б ґрунтувалася на розробках іноземних експертів із урахуванням фінансових можливостей України, економічної ситуації в світі та особливо в Росії.

Сьогодні облігації внутрішньої державної позики випускаються на пред'явника у вигляді записів на рахунках в системі електронного розміщення та обігу цінних паперів. Такі облігації є короткостроковими (термін погашення до 1 року). Рішення про випуск облігацій оформлюється відповідною постановою Кабміну, в якій вказується обсяг емісії, кількість облігацій, номінальна вартість, хто може їх купувати тощо.

Генеральним агентом з обслуговування випуску та погашення облігацій виступає Національний банк України. Розміщення облігацій відбувається наступними шляхами:

А) продаж на аукціонні з оголошенням виставленого обсягу облігацій;

Б) продаж на аукціонні без оголошення обсягу облігацій;

В) позааукціонний продаж з оголошенням обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні.

Особливістю випуску державних облігацій в Україні є те, що покупцями облігацій на аукціоні можуть виступати лише комерційні банки України. Останні можуть купувати облігації за рахунок власних і залучених коштів для себе, а також для своїх клієнтів за дорученням і на кошти останніх. Причому власниками облігацій можуть бути як юридичні так і фізичні особи (спочатку, у 1995 році державні облігації могли купувати лише юридичні особи).

Національний банк України до проведення операцій з розміщення облігацій зобов'язаний повідомити комбанки про проведення аукціонів або про продаж держоблігацій за фіксованими цінами. У свою чергу комерційні банки, які бажають взяти участь в аукціоні повинні надіслати до Нацбанку заявки встановленої форми. Заявки можуть бути конкурентними і неконкурентними. Кількість конкурентних заявок може бути необмеженою, але кількість неконкурентних заявок обмежується однією. Перші вказують на те, що комерційний банк бажає придбати на аукціоні певну кількість державних облігацій за певною ціною. Інші вказують на те, що банк погоджується придбати певну кількість державних облігацій за середньозваженою ціною, яка буде встановлена під час проведення аукціону.

Як контролюючий орган, Нацбанк встановлює порядок бухгалтерського та депозитарного обліку, розміщення, обігу, сплати відсотків та погашення облігацій; визначає вимоги до депозитарної мережі, механізму вторинного обігу облігацій і порядку проведення розрахунків за ними; здійснює контроль за комерційними банками - учасниками ринку облігацій; отримує інформацію щодо наслідків торгів облігаціями, руху коштів за облігаціями в установах банківської системи.

Як дилер на вторинному ринку, Нацбанк купує державні облігації у інших учасників біржових торгів і виступає продавцем державних облігацій, що придбані на вторинному ринку або взяті у забезпечення ломбардного кредиту, строк повернення коштів за яким минув.

Таким чином, Національний банк України на ринку державних облігацій виконує функції агента Міністерства фінансів України з обслуговування випуску облігацій на первинному ринку, депозитарія державних облігацій, контролюючого органу, дилера на вторинному ринку.

Комерційні банки на ринку облігацій виступають як інвестори, фінансові посередники, також виконують функції реєстраторів прав власності за державними облігаціями, агентів НБУ з розміщення та обслуговування обігу облігацій, ще й беруть на себе виконання платіжних операцій при проведенні грошових розрахунків за операціями з купівлі-продажу облігацій. А власне біржова торгівля держоблігаціями здійснюється на фондовій секції Української міжбанківської валютної біржі та на Українській фондовій біржі. Водночас, законодавством України не забороняється також позабіржова торгівля державними цінними паперами, тобто комбанки або інвестори можуть продавати та купувати належні їм облігації безпосередньо один в одного, повідомляючи Депозитарій НБУ.

українські ОВДП, незважаючи на вирішальну роль державних облігацій на американському, європейському чи навіть азіатських фінансових ринках, тільки на папері можуть називатися "універсальними та безризиковими", а їх ринок в Україні ще слабий і несамостійний. Несамостійний він тому, що держава, піклуючись про власний бюджет, фактично дискредитує довіру до нього інвесторів, а неринкові ставки дохідності первинного ринку остаточно відлякують потенційних інвесторів.

Отже, облігації внутрішньої державної позики хоч відіграють важливу роль у економіці України та виконують багато економічних функцій, та їм ще далеко до тих цінних паперів, які емітують уряди європейських країн. Первинний ринок ОВДП поки що страждає від значної зарегульованості, в той час як обсяги купівлі-продажу державних облігацій на вторинному залишають бажати кращого.

Державні облігації, як потужний інструмент боргового фінансування, ще не в повну міру стали невід'ємною частиною інвестиційного поля України. Маючи привабливі для багатьох інвесторів характеристики вони викликають певний інтерес, який правда аж ніяк не зростає. Не зважаючи на заяви Міністерства фінансів про те, що держава збирається підвищити привабливість розміщення коштів у ОВДП, інвестори, як іноземні так і вітчизняні, не дуже їй довіряють. Для цього існують свої причини.

По-перше, якщо Мінфін буде підвищувати дохідність при первинному розміщенні ОВДП, це стане значним тягарем для бюджету як поточного, так і наступних років, через необхідність погашення високоприбуткових облігацій. Крім того, обслуговування внутрішнього боргу відбувається разом із зовнішнім, який теж має тенденцію до зростання.

По-друге, конверсії ОВДП, здійснені як у минулому так і у поточному роках, не додають інвесторам оптимізму - ніхто з них не хоче одного чудового дня прокинутися і дізнатися, що грошові кошти, які він планував повернути протягом кількох місяців, доведеться чекати кілька років. Прикладів такої ситуації безліч, взяти хоча б ситуацію наприкінці 1998р. в Росії з реструктуризацією державних казначейських зобов'язань. Увесь борг власникам таких зобов'язань виплачується в рублях, при цьому 10% суми кредитори одержують готівкою, 20% обмінюють на нові бездохідні папери, 70% замінюють на облігації з визначеною датою погашення.

Ще однією з причин, яка негативно позначається на ринку державних облігацій, є значний ризик девальвації гривні, що змушує інвесторів вкладати кошти у валюти інших країн, зокрема у американський долар. Оскільки більшість державних облігацій продається та погашається за гривні, очікуваний реальний доход від вкладання коштів у ОВДП часто занадто низький, а іноді взагалі може виявитися від'ємним.

Звичайно, держава повинна докладати зусиль у реанімації українського ринку ОВДП та досягненні максимально можливих обсягів торгів на ньому, як альтернативі іноземним позикам у міжнародних фінансових інституціях. На перших етапах, доцільно розширити функції ОВДП, зокрема дозволити облігаціонерам резидентам розраховуватись сумами ОВДП як податковими платежами у рамках чинного законодавства. Це збільшить привабливість володіння облігаціями держави, а значить стимулюватиме піднесення обсягів торгівлі ними.


Висновки

Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Цільові облігації внутрішніх державних позик України - облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.

Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.

Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим установленням дати обслуговування та погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.

Список використаної літератури

1. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. - К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. - 527 с.

2. Кузнєцова Н. Ринок цінних паперів в Україні: Правові основи формування та функціонування/ Наталія Кузнєцова, Ігор Назарчук ,. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 525с.

3. Мельник В. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства: Спец. випуск/ Віктор Андрійович Мельник,; Віктор Мельник. - К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998. - 559 с.

4. Мендрул О. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навчальний посібник/ Олександр Мен-друл, Ірина Павленко; М-во освіти України; КНЕУ. - 2-е вид., доп. та перероб.. - К.: КНЕУ, 2000. - 156 с.

5. Мозговий О. Фондовий ринок: Навчальний посібник/ Олег Мозговий,; М-во освіти України; КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2000. - 314 с.

6. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. - К.: Каравела, 2007. - 447 с.

7. Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник/ Г.Т. Пальчевич, В.В. Подплєтній. - Кіровоград: Мавік, 2002. - 238 с.

8. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. - К.: А.С.К., 2006. - 687 с.

9. Фондовий ринок України: законодавче регулювання: Практичний посібник/ М. О. Бурмака, В. В. Посполітак, Д. С. Бутенко та ін.. - 2-е вид., перероб. та доп.. - К.: АДС УМКЦентр, 2005. - 559 с.

10. Шелудько В. Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько,. - К.: Знання , 2006. - 535 с.

загрузка...
Top