Грошова система як атрибут економічного буття та господарювання

Тема: Грошова система як атрибут економічного буття та господарювання

    Безперервний рух товарів і послуг, який відбувається в економіці, опосередковується відповідним рухом грошей. Грошовий обіг - це сукупність усіх грошових платежів та розрахунків, що обслуговують відносини еквівалентного обміну.

   Грошовий обіг поділяється на дві взаємопов'язані частини: сферу безготівкового та сферу готівкового обігу. Грошовий обіг у цілому перебуває в складному взаємозв'язку з товарним, який є тут вихідним, базовим. Саме заради здійснення обміну товарів історично і логічно виникли гроші.

   Грошовий обіг з'явився одночасно з виникненням грошей, тобто у період розкладу первіснообщинного ладу. В умовах рабовласницького та феодального устроїв розширенню грошового обігу перешкоджали панування натурального господарства та обмеженість товарних зв'язків. Значного розвитку грошовий обіг набув при капіталізмі, коли сформувалися національні та світові товарні ринки (XVI-XVII ст.), хоча окремі їх елементи з'явилися значно раніше.

   Саме в той час грошовий обіг складається у систему. Це було зумовлено тим, що у період утвердження капіталізму виникла об'єктивна необхідність зведення різних елементів грошового обігу в систему для побудови єдиної, стабільної та еластичної грошової системи. Національна буржуазія для успішного ведення торговельних операцій була заінтересована в єдиній грошовій одиниці зі стабільним масштабом. Із розвитком капіталізму та його кредитної системи з'являються банкноти. Для обслуговування дрібного товарообігу та розміну повноцінних монет і банкнот виникла потреба в розмінних монетах. Усе це потребувало впорядкування грошового обігу, регулювання його законодавчими нормами. Буржуазна держава була саме тим органом, який міг забезпечити таке регулювання.

    Під впливом історичних особливостей формування та розвитку товарно-грошових відносин, національних традицій тощо грошові системи у кожній окремій країні мають певні особливості.

   Грошова система - це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин.

    Грошова система містить низку елементів, їх визначає законодавство кожної країни. Загальними для грошових систем усіх без винятку країн є такі елементи:

  • найменування грошової одиниці та її частин;
  • масштаб цін;
  • види грошових знаків, що мають законну платіжну силу;
  • порядок готівкового та безготівкового обігу;
  • інституція, яка здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання;
  • елементи національної валютної системи.

    Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної країни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Так, назва грошової одиниці CША - долар - походить від слова "талер" - назва старовинної срібної монети, яку в Середньовіччі карбували в Чехії. Іспанські срібні долари поряд із англійськими фунтами стерлінгів до кінця XVIII ст. обслуговували грошовий обіг США. Назва англійської валюти - фунт стерлінгів - первісно відповідала ваговому вмісту грошової одиниці, тобто фунт стерлінгів містив фунт срібла. Назва грошової одиниці України - гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі - високорозвинутої держави Європи.

    Грошова одиниця є лічильною одиницею, тобто масштабом цін усіх товарів. Масштаб цін - це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін установлюється і змінюється у законодавчому порядку. При металевому грошовому обігу масштаб цін являє собою вагову кількість металу, прийняту в даній країні за грошову одиницю. Ямайською валютною реформою 1976-1978 pp. було офіційно скасовано золотий вміст грошових одиниць. Нині масштаб цін складається стихійно та використовується для порівняння вартостей товарів через їх ціни.

    Для держави невигідно мати дрібний масштаб, за якого ціни товарів визначаються великими сумами грошей з багатьма нулями. Тому іноді проводяться часткові грошові реформи, пов'язані з укрупненням масштабу цін - деномінацією. Наприклад, у 1996 р. деномінація була здійснена в Україні, у 1960р. - у Франції та ін.

   Види грошових знаків, що застосовуються в національній грошовій системі кожної країни, визначаються відповідними юридичними актами і мають статус законного платіжного засобу на її території. До них належать: банківські білети (банкноти), казначейські білети та розмінна монета (білонна), яка використовується для зручності обслуговування роздрібного товарообороту. Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна країна самостійно (якщо вона не входить до валютного угруповання).

     У сучасних умовах основним компонентом грошової маси є не готівкові, а безготівкові гроші, тобто залишки на рахунках у банках. Звідси надзвичайно важливою є регламентація безготівкового обігу, що охоплює визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків, форм розрахунків, порядку платежів тощо. У країнах з перехідною економікою, де в структурі грошового обігу питома вага готівки є значною, регламентація готівкового обігу є обов'язковою.

    У більшості країн органом, який здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є центральний емісійний банк (в Україні - Національний банк України, в США - Федеральна резервна система (ФРС)).

     Складовою національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система - це форма організації економічних зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національна валютна система охоплює такі елементи:

  • національна валюта - грошова одиниця держави. Вона існує як у готівковій формі (банкноти, монети), так і в безготівковій (залишки на банківських рахунках), її емітентами є комерційні та центральні банки. У післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці - СПЗ та ЕКЮ.
  • валютний паритет як основа валютного курсу;
  • режим курсу національної валюти.

    Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Вона базується на їх об'єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну. За класифікацією МВФ, нині у світі існують п'ять основних типів валютних режимів:

  • курс, фіксований щодо однієї валюти;
  • курс, фіксований щодо кошика валют;
  • курс із обмеженою гнучкістю;
  • курс із керованою гнучкістю;
  • незалежно плаваючий курс.

    Останній режим мають валюти 45-ти країн світу. В умовах плаваючого курсу центральний банк повністю не відмовляється від регулювання валютного курсу в певному інтервалі за рахунок валютних інтервенцій. Для держав з перехідною економікою, зокрема для України, сьогодні найдоцільніше застосовувати режим з керованою гнучкістю. Щоправда, за цієї умови найважливіше утриматись в межах довгострокового тренду курсу, бо помилки центрального банку відносно рівноважного тренду, а потім спроби вирівняти помилкову динаміку курсу з допомогою значних за обсягами валютних інтервенцій можуть викликати масову спекуляцію валютою;

- організація валютного ринку;

- національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни;

- умови обміну національної валюти на золото (до Ямайської валютної реформи 1976-1978 pp.) та інші валюти;

- конвертованість валюти.

   Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валют.

      Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів, кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складають банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інституції.

2. Інфляція у США в період і після ІІ Світової війни

    У XVІІІ ст. грошовий обіг на американському континенті обслуговувався англійськими фунтами стерлінгів та іспанськими срібними доларами. У 1785 р. конгрес США визначив національною грошовою одиницею долар, який містив 24,34 г срібла, а в 1792 р. прийняв закон, згідно з яким у країні офіційно вводилась біметалева система подвійної валюти. Співвідношення між золотом і сріблом установлювалось на рівні 1:15. У 1834 р. воно змінилося і становило 1:16. У першому випадку вартість срібла була перевищена, у другому - занижена. Тому практично до 1834 р. в обігу переважало срібло, потім -золото. Одночасно в США відбувався децентралізований випуск власних банкнот приватними банками, тобто здійснювалась банкнотна емісія.

    Під час громадянської війни 1861-1865 pp. банки штатів припинили розмін банкнот на золото і срібло, золоті і срібні монети поступились паперовій грошовій системі. З цього часу і до початку 1879 р. в обігу переважали паперові банкноти та "грінбекі" - білети казначейства США, випущені для покриття військових видатків.

     У 1873 р. було прийнято закон про заборону вільного карбування срібних монет, що означало перехід від біметалізму до золотого монометалізму. Проте фактично біметалізм зберігався до 1900 p., коли в США було прийнято закон про золотий стандарт, який остаточно затвердив грошову одиницю - долар із вмістом у ньому 1,50463 г золота.

     Закон 1875 р. передбачав реставрацію металевої грошової системи через обмін золота на "грінбекі", проте надмірна емісія останніх призвела до їх різкого знецінення, і фактично обмін було відновлено лише в 1879 р.

   До початку 60-х років XIX ст. робилися спроби централізувати та впорядкувати грошову емісію, головною особливістю якої в той час була абсолютна хаотичність. Уряд двічі (у 1791 та 1816 pp.) створював емісійні установи для випуску банкнот, проте це закінчувалось безрезультатно. У цей час емісію банкнот здійснювали головним чином штатні банки, яких на 1861 р. налічувалось 1601, в обігу перебувало понад 7000 банкнот різного типу, з яких тільки 1500 - справді функціонуючих у цей період банків.

     У 1863 р. було прийнято федеральний закон про створення національної банківської системи. Тільки національні комерційні банки, які були створені згідно з цим законом, мали право емісії банкнот, але в межах куплених кожним із цих банків та зданими на зберігання в казначейство суми облігацій державної позики. При цьому до 1873 р. загальна сума емісії банкнот усіх національних банків не повинна була перевищувати 300 млн. дол. Для того щоб позбавити банки штатів можливості емісії і змусити їх прийняти статус національних, у 1865 р. було введено 10-відсотковий податок на банкнотну емісію банків штатів. Створенням національних банків уряд не тільки врегулювував банкнотний обіг, а й використовував ресурси цих банків як джерело державних позик. Таким чином, розмір емісії визначався не потребою товарообігу в готівці як у засобі обігу і платежу, а був поставлений у залежність від суми придбаних банками облігацій.

   Головним недоліком системи грошової емісії США на початку XX ст. була її нееластичність. У періоди криз, коли виникала гостра нестача грошей, в обігу були різні їх замінники, такі як сертифікати розрахункових палат і поштові марки. Тому однією з головних цілей Федерального резервного акта в 1913 р. було створення системи еластичної грошової емісії, контрольованої державою. Цей акт був прийнятий конгресом 23 грудня 1913р.

    Відповідно до Федерального резервного акта вся територія країни була поділена на 12 округів, у кожному з яких створювався федеральний резервний банк з правом емісії банкнот. Одночасно змінилось забезпечення банкнот - з цього часу банкноти федеральних резервних банків забезпечувались не менше ніж на 40% золотом, а інші 60% - короткостроковими комерційними векселями.

   У роки Першої світової війни США, на відміну від європейських країн, не скасовували розміну банкнот на золото. Це пояснюється незначними військовими видатками країни. Більше того, у ці роки значно поліпшився стан платіжного балансу, США перетворилися з країни-боржника на країну-кредитора. Значно збільшилися золоті запаси країни, бо значна частина золотих грошей була тезаврована приватними власниками і банками, до того ж банки вносили золото в федеральні резервні банки як резерви за депозитами. Саме це дало змогу забезпечити збереження вільного обміну доларових банкнот на золото в монетній формі. З цього моменту долар почав завойовувати становище міжнародної розрахункової та резервної валюти. У 1922 р. на конференції в Генуї міждержавними угодами була створена Друга світова валютна система, яка функціонувала на базі золото-девізного стандарту і валют провідних країн - англійському фунті стерлінгів та американському долару.

    Світова економічна криза 1929-1933 pp. викликала значне зростання банкрутств банків, повністю підірвала довіру до банківської системи серед населення, почалось масове вилучення вкладів із банків з одночасним обміном їх на золото. Це змусило США в березні 1933 р. припинити розмінювати банкноти на золото.

     Погіршення економічної ситуації у світі загалом та в США зокрема змусило уряд піти на девальвацію власної валюти. Законом від 31 січня 1934 р. долар був девальвований на 40,9%, вміст золота в доларі знизився з 1,50463 до 0,888671 г чистого золота, а купівельна ціна золота казначейством США відповідно збільшилась з 20,67 до 35 дол. за тройську унцію. Громадянам і юридичним особам у США було заборонено володіти золотом у монетарній формі. Розмін грошей на золото скасовувався. Девальвація дала можливість федеральним резервним банкам збільшити банкнотну емісію на 69% при тих самих золотих запасах, одночасно долар ставав більш дешевим для іноземців, що розширювало експортні можливості.

    Закон 1934 р. про срібло вимагав від казначейства купувати срібло в країні й за кордоном доти, доки запас срібла не досягне 25% загального металевого запасу. На суму закупленого срібла випускались срібні сертифікати, які стали елементом грошової маси. Формально закон був прийнятий з метою розширення металевої бази грошового обігу, насправді ж казначейство допомогло підняти ціну на срібло, яка в 1932 р. впала до 25 центів за унцію. Казначейство, щоб досягти необхідної норми, скуповувало за ціною 64-90 центів за унцію все срібло, яке добувалося в США.

    Офіційна ціна на золото (35 дол. за тройську унцію) тривалий час була об'єктом державного регулювання США для підтримання незмінного золотого вмісту американської валюти. Проте до Другої світової війни долар як резервна валюта використовувався здебільшого країнами американського континенту, а в ролі міжнародної розрахункової та резервної валюти посідав лише друге місце - після англійського фунта стерлінгів.

    У роки Другої світової війни значно посилилось економічне та валютне становище США завдяки значному зростанню промислового і сільськогосподарського виробництва і незважаючи на те, що грошово-кредитна система США широко використовувалась для фінансування військових видатків. За роки війни грошова маса в обігу зросла до 103 млрд. дол. у 1945 р. проти 32,4 млрд. дол. у 1939 p., готівка за цей самий період зросла в 4,6 рази (з 5,7 млрд. дол. до 26,3 млрд. дол.), депозити банківської системи - приблизно в 3 рази (з 26,7 млрд. дол. до 76,8 млрд. дол.), а купівельна спроможність долара знизилася на 25%.

     Проте інфляція в США була значно меншою, ніж у інших країнах. Це дало можливість США домогтися в 1944 р. офіційного визнання долара основною валютою світу. У 1944 р. Бреттон-Вудською угодою була оформлена Третя світова валютна система, яка існувала до 1976 р. Згідно з цією угодою, золото-девізний стандарт зберігався лише в міждержавних відносинах, статут створеного Міжнародного валютного фонду зобов'язав його членів здійснювати урядові операції з золотом тільки за офіційною ціною (35 дол. = 1 тройська унція) для підтримання незмінного вмісту американської валюти. Світова грошова система базувалась на нерозмінних кредитних грошах, і проголошувався статус долара і фунта стерлінгів як резервних валют - особливої категорії конвертованих національних валют, що використовувались як міжнародні платіжні та резервні засоби.

      У перші повоєнні роки на США припадало 56% промислового виробництва, 40% обсягів зовнішньої торгівлі, 70% централізованих запасів золота. Наприкінці 50-х - на початку 60-х років у США спостерігалося значне погіршення валютних позицій та сальдо платіжного балансу.

   Починаючи з 1958 р. пасивне сальдо платіжного балансу США щорічно перевищувало 3 млрд. дол. Покривалось пасивне сальдо як короткостроковою доларовою заборгованістю інших країн, що створювали власні резерви доларів - міжнародних засобів платежу, так і золотим запасом США. У результаті золотий запас країни зменшився з 24,6 млрд. дол. у 1949 р. до 11,0 млрд. дол. у 1971 р. Коли золотий запас наблизився до 25% забезпечення емісії, обов'язкове золоте покриття долара було скасовано. У США встановлювався мінімальний рівень золотого запасу як військово-стратегічного резерву (близько 10 млрд. дол.). Негативний стан платіжного балансу та посилення темпів інфляції в США викликали "втечу" від долара. У зв'язку з неможливістю обміняти всі долари на золото, уряд США припинив розмін у серпні 1971 р.

     Для того щоб поліпшити стан платіжного балансу, передусім торговельного, у грудні 1971 р. та в лютому 1973 р. було проведено девальвацію долара на 7,9% та на 10% відповідно. Офіційна ціна на золото зросла в лютому 1973 р. до 42,22 дол. за 1 тройську унцію.

   Щоб витіснити золото з обігу і відновити довіру до долара, в 1975 р. уряд США дозволив своїм громадянам купувати золоті зливки та монети. У 70-х роках відбулись золоті аукціони, для того щоб знизити ринкову ціну золота і прискорити процес його демонетизації. Ямайська угода (1976-1978 pp.) мала на меті виключити золото зі світової валютної системи, увівши для країн - членів МВФ стандарт СДР і заборонивши використовувати золото як основу паритету валют. Проте значне вільне коливання курсу долара, яке почалося після цього, призвело до різкого зростання ціни на золото. Золото до цього часу використовується як резервний актив і засіб забезпечення міжнародних кредитів.

   Тривале безперервне зниження курсу долара негативно вплинуло на його роль головної світової резервної валюти. Його частка в інвалютних резервах інших країн зменшилась з 84,7% у 1973 р. до 65% у 1985 р. Проте на початку 80-х років керівництво ФРС активно проводило антиінфляційну політику і курс долара відносно валютного кошика країн ЄЕС почав зростати. Курс досяг максимуму в 1985 р. і мав негативні наслідки для стану торговельного балансу США - зменшення експорту американських товарів і стимулювання імпорту дешевших зарубіжних товарів. З вересня 1985 р. для виправлення такого становища уряд США розпочав постійні контакти з урядами інших економічно розвинутих країн з метою координації валютної політики і спільних дій на валютних ринках. Так, у вересні 1989 р. була підписана угода країн "великої сімки" про узгоджений інтервенційний продаж доларів, у квітні 1990 р. - про узгоджену політику, отримання падіння єни. У вересні 1992 р. велика криза європейських валют змусила активізувати політику оптимізації курсу долара.

   У США емісію грошей здійснює казначейство, ФРС та комерційні банки. Казначейство випускає в обіг дрібні купюри (1,5, 10 дол.), срібні долари та розмінну монету (1, 5, 10, 25 та 50 центів). 1 дол. США = 100 центам.

Банкноти ФРС 20, 50, 100 дол. - головний засіб готівкового грошового обігу США. Комерційні банки залучають депозити на трансакційні вклади і створюють гроші для безготівкового обігу. При цьому 90% усіх платежів США відбувається з допомогою безготівкових розрахунків .

   Важливою основою безготівкових розрахунків у США є трансакційні вклади, які досить легко можуть бути використані як гроші. Кошти на цих рахунках належать переважно великим корпораціям і просто багатим особам. 53% загальної суми таких депозитів належить нефінансовим корпораціям, 8,4% - кредитно-фінансовим інституціям, 32,6% - фізичним особам та близько 6% - іноземним власникам.

    Головним інструментом безготівкого обігу США є чек. Чековий обіг тут найбільш розвинутий порівняно з іншими країнами. Іншою формою безготівкових розрахунків є використання пластикових карток, які дають змогу здійснювати розрахунки за товари та послуги без використання готівки й чеків та одночасно є інструментом короткострокового споживчого кредиту.

Останнім часом у США активно використовується така форма безготівкових розрахунків, як система попередньо повідомлених платежів (preathorized payments). За цією системою банк автоматично зараховує на поточний рахунок клієнта або, навпаки, списує з його рахунку кошти згідно з укладеними угодами. Це стосується комунальних платежів, страхових внесків та ін. Серед надходжень - заробітна плата, пенсії, рентні платежі та ін.

Використана література

  1. Карлін М. І. Фінанси зарубіжних країн: Навчальний посібник. -К.: Кондор, 2004. -382 с.
  2. Щетинін А. І.   Гроші та кредит: Підручник  -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -429, с.
  3. Артус М.М. Гроші та кредит: Навчальний посібник. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. -161 с.
  4. Демківський А.В. Гроші та кредит: Навчальний посібник. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003. -527 с.
  5. Гроші та кредит: Підручник для вузів за спец. "Фінанси та кредит". -К.: Либідь, 1992. -330, с.
загрузка...
Top