Грошова система країни

Вступ.

Розділ 1. Гроші як інструмент ринкової економіки.

1.1. Особливості і функції грошей.

1.2. Особливості формування грошової маси.

Розділ 2. Грошова система країни.

2.1. Еволюція грошової системи.

2.2. Стійкість грошової системи.

2.3. Особливості грошової політики в Україні на сучасному етапі.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. У ринковій економіці грошам належить визначне місце. Вони забезпечують життєдіяльність суб’єктів держави, огортаючи всі клітини системи виробничих відносин. Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те, яке важливе значення мають гроші. А вони необхідні для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.

Отже, будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів і послуг. Стан грошового обігу може привести до змін умов економічної рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх доходів між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.

Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння функціонування ринкової системи економіки. Оскільки Україна йде до ринкової економіки сучасного типу, регулююча економічна роль держави достатньо велика, то гроші, грошовий обіг є головними інструментами в механізмі державного регулювання, який веде до економічного і соціального прогресу.

Грошова система — це форма організації грошового обороту в країні, що склалася історично та встановлена законодавчо. Закони держави визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. В усіх країнах формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. В багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Відповідно до цих законів центральним банкам надаються повноваження з регулювання грошового обороту. Тому центральний банк є можна вважати інституційним центром грошової системи.

Поняття сутності державного регулювання грошового обігу трансформувалось від визначення компетентного органу (центрального банку) впливу на грошовий обіг до поняття державного механізму монетарної політики, що є одним з важелів системи механізмів державного регулювання економічних процесів і забезпечує грошово-кредитну компоненту економічного зростання, відповідне функціонування фінансово-банківської системи та рух фінансових потоків в умовах глобалізації економічних процесів.

В умовах перехідного періоду в Україні особливого значення набуло створення такої системи державного регулювання грошового обігу, яка б дала змогу вживати антиінфляційних заходів у тісному поєднанні із заходами розвитку реального сектора.

Значний науковий доробок у формуванні теорії грошово-кредитного регулювання належить провідним вітчизняним вченим: І.В.Бураковському, А.І.Гальчинському, О.В.Дзюблюку, Л.О.Донченко, О.М.Іваницькій, М.П.Кузьмин, В.Д.Лагутіну, В.І.Лисицькому, І.О.Лютому, В.І.Міщенку, О.І.Петрику, М.І.Савлуку, В.С.Стельмаху, А.А.Чухно, В.В.Юрчишину, В.А.Ющенку.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси грошової системи України.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити особливості і функції грошей;
  • охарактеризувати особливості формування грошової маси;
  • дослідити стійкість грошової системи;
  • проаналізувати особливості грошової політики в Україні на сучасному етапі.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси грошової системи в Україні.

Предметом дослідженнявиступає особливості грошової політики в Україні, її еволюція та сучасний стан.


Розділ 1. Гроші як інструмент ринкової економіки

1.1. Особливості і функції грошей

Єдність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їх роль у суспільному відтворенні . Важливою умовою теоретичного пізнання функцій грошей є послідовне забезпечення діалектичного підходу до їх аналізу. В процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються дії функцій грошей, а й з¢являються нові і відмирають старі форми та ознаки грошей. У цьому і проявляється діалектика розвитку грошей як процесу, що динамічно розвивається, вдосконалюється.

Якщо виходити з того, що гроші за своїм функціональним призначенням виступають у товарному обігу як засіб реалізації вартості. І це природно, оскільки саме ця функція забезпечує товарну масу необхідним носієм (матеріалом) для вираження їхньої вартості.

Зміни цієї функції полягає в тому, що гроші виступають в якості самостійної форми мінової вартості, призначеної вимірювати вартість товарів. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару: поза зазначеною функцією вартість існує абстрактно. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов’язано з категорією ¾“ціна”, що є грошовим вираженням вартості товару.

Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до загального еквіваленту. Виходячи з цього, гроші реалізують функцію міри вартості ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання товару, що продається до уявно представленої кількості грошей. Однак для визначення ціни товарів цього недостатньо. Потрібний масштаб (стандарт вартості) для їх порівняння, одиниця виміру матеріальної субстанції загального еквівалента. Практично, виміряти величину вартості товарів в грошах тобто кількісна оцінка можлива з допомогою масштабу цін, який забезпечує якісну єдність об’єкту (товари) і засобу виміру (гроші). Це зумовлює ще одну принципову особливість функції міри вартості: вона реалізується лише в органічному поєднанні з масштабом цін.

Масштаб цін як величина грошової одиниці,є складовою частиною функції міри вартості, доповнює її призначення оцінювати вартість товарів. Якщо міра вартості ¾економічна функція грошей, що не залежить від волі держави, то масштаб цін ¾суто технічна функція грошей. Він носить юридичний (декретний) характер, залежить від волі держави і слугує для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна, уявлено представлена ціна товару, як показник величини вартості перетворюється у прейскурантну або ринкову ціну, виражену в національних грошових одиницях.

Грошова одиниця ¾встановлений в законодавчому порядку грошовий знак, який служить для вимірювання та відбиття цін всіх товарів.Уряд кожної країни встановлює свою власну міру вартості. Наприклад, в США мірою вартості є грошова одиниця ¾долар, в Німеччині ¾марка, в Мексиці ¾песо, в Україні ¾гривна.

Гроші як міра вартості, однорідні і використовуються в якості масштабу для виміру відносних вартостей товарів. Подібно до того, як ми вимірюємо відстань у милях або кілометрах, аналогічно ми вимірюємо вартість товарів у грошовому виразі, надаючи їм форму ціни. Виражаючи ціни в грошових одиницях (доларах, марках, гривнах) можна визначати та порівнювати вартості різноманітних товарів.

Отже, гроші виступають в якості масштабу вартості та рахункової одиниці, що дає можливість здійснювати економічний облік та аналіз. [4, c. 221-223]

Для того, щоб краще зрозуміти суть грошей, потрібно уяснити їхню роль. У зв’язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей проявляється в їх функціях.

Традиційно в економічній науці виділяють п’ять основних функцій грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Цих п’ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальне функціонування грошової маси.

Функція грошей як міри вартостіпроявляється через вимір грошової вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв’язок між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову одиницю розрахунків – національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

У функції засобу обігу гроші виступають реально як втілення мінової вартості:продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. У цій функції гроші у кінцевому підсумку реалізують ціну товарів; їх внутрішня субстанція вже не має реального значення, важливо лише їх кількість. При цьому зовсім немає значення в якій формі вони виступають (металеві чи паперові). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача, після чого, товари покидають сферу обігу і переходять у сферу споживання. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого. Ця особливість визначає характер зв’язку обігу грошей і товарів. Так в обігу завжди знаходиться відповідна маса грошей, яка протистоїть товарній масі, що підлягає реалізації. У цій функції гроші протистоять товарній масі як реальний образ їх вартості. Вони завжди знаходяться у безпосередньому зв’язку з товарами, а тому гроші не втрачають своєї якості.

Попит на гроші як засіб обігу залежить не тільки від об’єму покупок товарів та послуг, але і від вартості грошей, періодичності виплати заробітної плати, від доступності позичок, тобто від ступеня розвитку грошово-кредитної системи.

Важливою ознакою функції грошей засобу обігу є те, що завдяки грошам товарний обмін розпадається на два самостійних акти ¾продаж (Т-Г) і купівля (Г-Т), які можуть відокремлюватися у просторі і в часі. А це вносить суттєві зміни у ринкові відносини:

  • по-перше, як засіб обігу гроші дають можливість суспільству уникнути незручностей бартерного обміну. Вони значно спрощують товарний обмін, економлять ресурси і час обміну товару на товар, а значить сприяють економії витрат обігу;
  • по-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник грошей за проданий товар може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок, або взагалі використати їх за іншим призначенням. Все це стимулює розвиток підприємницької діяльності та спеціалізації виробництва;
  • по-третє, на відміну від бартерного обміну, де єдиною можливою метою є обмін споживних вартостей, товарний обіг відкриває можливість для нагромадження грошей як вартості в її абстрактній формі, що сприяє процесу розширеного відтворення[8, c. 96-98].

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.

В умовах обігу нерозмінних на золото грошей (кредитних грошей) механізм функції міри вартості істотно змінився. Ціна знаходить підтвердження (вираз) безпосередньо в товарах і виступає як форма прояву мінового відношення даного товару до інших товарів, а не специфічно до одного “жовтого” металу (золота). Ціни на товари фіксують тільки відповідні пропорції між ними. А гроші виступають як показники мінових пропорцій, або як форма мінової вартості, оскільки вони не мають власної вартості. Еквівалентна товару вартість зараз виражається в кількості грошових одиниць, а не у ваговій кількості золота. Рівень цін на товари, що склався на ринку, зумовлює і масштаб цін (стандарт вартості), а не навпаки, як це було в умовах золотого стандарту. Отже, сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, оскільки через обмін їх на звичайні товари можна виміряти вартість.

Економічний зміст вираження вартості за допомогою сучасних грошей зводиться: всі звичайні товари, надходячи на ринок, “шукають” собі грошовий еквівалент, який представлений там готовністю суб’єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін є бажання продати і готовність купити визначається в кінцевому підсумку мінова вартість товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється та яка задовольняє обох суб’єктів операції. При цьому вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару. [7, c. 157-159]

У масштабі країни вартість грошей визначається (як вже зазначалось) у відповідності із загальним рівнем цін на товари та послуги. Існує обернено пропорційна залежність між загальним рівнем товарних цін і вартістю грошей. Коли індекс товарних цін (індекс “вартості життя”) зростає, купівельна спроможність грошей обов’язково падає, і навпаки, зниження цін свідчить про підвищення вартості грошей. Але вартість виражена в грошах, може змінюватись тому, що вартість самих грошей схильна мінятися. Тому для сучасних грошей важливе значення набуває стабільність стандарту вартості. Його нерідко ототожнюють з досягненням і підтримкою стабільності рівня цін в економіці країни. Відомо, що ця концепція включає в себе необхідні засоби для підтримання вартості грошей. Мається на увазі збалансованість таких макроекономічних показників: економічного зростання, стабільності цін, повної зайнятості, платіжного балансу, державного бюджету та раціонального розподілу доходів.

Стабільність вартості грошей у будь-якій економіці залежить, крім усього іншого, і від наявної кількості (маси) грошей в обігу, тобто змінної величини, на яку справляє важливий вплив центральний банк. Чим більше держава випускає грошей, тим вартість грошової одиниці стає меншою. В умовах загальної інфляції держава штучно оподатковує купівельну спроможність грошей. Різке знецінення грошей може призвести до того, що гроші перестають виконувати функцію міри вартості.

Функція грошей як засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об’єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Функція світових грошей зумовлена інтернаціоналізацією економічних зв’язків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку. [14, c. 261-263]

1.2. Особливості формування грошової маси

Поняття грошової маси досить складне, оскільки складна сама категорія грошей, велика різноманітність їх форм та функцій. Не випадково в трактуванні змісту та показників вимірювання грошової маси є помітні збіжності.

Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент. Таким суб’єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об’єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання – динаміка руху обсягу та структури.

У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:

За ступенем „готовності” окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;

За формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

За розміщенням у суб’єктів грошового обороту;

За територіальним розміщенням та ін.

Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними фінансовими активами, які вже не є грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначити різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.

Пряме обмеження грошової маси, як показала практика, не забезпечує автоматично нормалізації грошового обігу. Наприклад, у США у 80-ті роки зростання грошової маси було вищим, ніж у попередні десятиріччя, а середні темпи інфляції скоротилися. Тому встановлення для банківської системи прямих кількісних обмежень (тобто застосування монетарного інструментарію прямої дії) не може ефективно використовуватися у довгостроковому періоді і , безумовно, не може ефективно розглядатися як інструмент монетарної політики, якому слід віддавати перевагу. Разом з тим НБУ повинен мати змогу застосувати прямі кількісні обмеження особливо в перехідний період розвитку економіки та фінансового сектора[11, c. 32-34].

Починаючи з 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу. Для розрахунку сукупної грошової маси в Україні передбачені наступні грошові агрегати:

М0 = готівка (гроші поза банками).

М1 = М0 + кошти на рахунках і поточних депозитах.

М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти (до інших відносяться кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження).

М3 = М2 + кошти клієнтів за страховими операціями банків.

Статистичні дані, що характеризують структуру грошової маси в Україні, показано на малюнку 1.

Дані показують, що в Україні структура грошової маси особливо грошові агрегати М2 і М3 ще не досягли розгалуженої та розвинутої форми. Відносно незначний відсоток, який припадає на (М3-М1) грошової маси можна пояснити тим, що в Україні тільки розпочався процес формування фінансового ринку, грошово-кредитної системи, які б за своїм змістом і параметрами були адекватними вимогам ринкової економіки[13, c. 10].


Розділ 2. Грошова система країни

2.1. Еволюція грошової системи

Нині в країнах з розвинутою ринковою економікою великого поширення набули кредитні картки. Це пластикові картки, використовувані для запису покупок на рахунок людини або фірми, причому даний рахунок має бути оплачений пізніше. В такому випадку продавець одразу одержує свої гроші, а покупець - банківський кредит на суму конкретної покупки. Кредитна картка об’єднує платіжно-розрахункову і кредитну функцію грошей є іменною і не обертається.

Починають ширше застосовуватись і дебетні картки. Вони не тільки виконують усі функції кредитних, але й дозволяють вносити гроші на рахунок своїх власників. Сфера поширення дебетних карток поки що не велика, але активно розвивається.

У розрахунково-знаковій формі вартості ідеалізація грошей доходить своєї граничної межі. В паперових грошах реальних уже немає, але сам грошовий знак є цілком матеріальним, оскільки повинен переходити з рук в руки. На відміну від нього, розрахунковий знак не обертається, з огляду на що матеріальне буття стає для нього неістотною зовнішньою формою, яку він у своєму розвитку, врешті-решт, скидає. На цьому ґрунтується перехід до ідеальної форми вартості (до неї належать наперед повідомлені платежі, платежі по телефону, система електронних розрахунків тощо). В даному випадку вже усувається всілякий реальний рух не тільки грошей, але й їх знаків. Гроші, як реальність зникають, залишається лише їх ідеальна форма. Але тією мірою, якою ідеальна форма вартості втрачає реальний грошовий зміст, вона наповнюється іншим вмістом.

З розвитком ідеальної форми вартості окремий акт обміну втрачає свій реальний зміст. Коли, наприклад, покупець придбає товар за допомогою кредитної картки або за системою електронних розрахунків, то в реальний рух приходить тільки даний товар. Його вартість символічно переходить з рахунку покупця на рахунок продавця, не викликаючи тим самим ніякого руху реальних цінностей (грошей, товару). Одержані при цьому ідеальні гроші можуть бути в такий самий спосіб витрачені на придбання необхідних товарів - цілком або частково, в інший час або в іншому місці. Ніякого реального обміну еквівалентів у кожному його окремому акті не існує. Більше того: його немає і в усій сукупності актів обміну, здійснюваних окремим індивідом або економічною особою. Так, наприклад, індивід може продати все надбання і одержати замість нього запис про відповідну суму на своєму рахунку. Тут має місце переміщення реальних благ з одних рук до інших. У протилежному ж напрямі ніякі блага і ніяка реальна вартість не переміщувалися. Продавець лише одержав свідоцтво (у вигляді запису на рахунку) про реалізацію вартості, що дає йому право придбати цінності на таку саму суму. Причому, надалі це право може бути використане частково або взагалі не використане.

З точки зору руху матеріальних благ, у даному випадку відбувається повернення на новій основі до початкової форми натурального обміну, коли одні матеріальні блага у будь-яких пропорціях обмінювались на інші. Обмін еквівалентів зберігається тут лише як ідеальний принцип. Але якщо на зорі людської історії право на привласнення продуктів інших індивідів давала сама належність до конкретної общини, то тепер таке право надане спеціальним свідоцтвом, яке одержує індивід за умови доставки ним на ринок вартості не меншої, ніж вартість придбаних благ. Проте сам вартісний рух уже згорнутий і ідеалізований. Вартість одночасно зберігається і зникає: зникає, як реальний закон, який регулює обмін товару на товар, але зберігається як ідеальний принцип такого обміну. Якщо вартісні відносини утверджуються через розвиток товарного обміну і виникнення в результаті цього грошей, то минання вартісного змісту здійснюється в зворотному порядку. Спочатку з обігу зникає реальний товар, який відіграє роль загального еквівалента, тобто зникає реальне грошове втілення вартості, але остання, проте, ще не втрачає товарного буття, оскільки зберігається обмін товарів, лише ідеально опосередкований грошима. З огляду на зникнення в кожному окремому акті обміну реального обміну еквівалентів, уся товарна маса в певному розумінні є нібито гігантським розосередженим у різних місцях товарним складом, з якого люди отримують необхідні матеріальні блага за спеціальними свідоцтвами (кредитними і дебетними картками, записами на рахунках), які засвідчують, що вони вже внесли до загального складу певну вартість. Єдина причина, що зберігає принцип (правда, вже таки ідеально) еквівалентності обміну і вартості - це економічна відособленість виробників і заснована на ній приватна власність. Останні ж зберігають свій економічний зміст тією ж мірою, якою залишається визначальною роль речового багатства в житті людини. І водночас вони втрачають своє економічне значення із зростанням важливості нематеріального багатства, знань, ідей, здібностей тощо. Коли втрачається сенс відособленого відтворення багатства в кожній окремій господарській ланці, то зникає необхідність всілякої (і в тому числі - ідеальної) еквівалентності[8, c. 25-27].

Проте, якщо спробувати штучно усунути межі економічної відособленості та приватну власність, а також формально ввести суспільну власність на такому реальному рівні розвитку виробництва і обміну, при якому ідеальна форма вартості ще не досягнута, то неминуче виникає необхідність використовувати товарні зв’язки і еквівалентність всередині суспільної власності, що, звичайно, суперечить її власному змісту, породжуючи складні історичні колізії та деформації. Саме це було характерно для розвитку колишніх соціалістичних країн з початку ХХ століття.

Ідеальна форма вартості є заперечення вартості та товарного обміну на їх власній основі. Але товарний обмін - це лише один з історичних щаблів розвитку обміну: він прийшов на зміну натуральному і, в свою чергу, повинен змінитись ще вищою формою. Найвищим щаблем цього процесу стане панування обміну здібностями як визначальною формою багатства майбутнього суспільства.

Розглянутий процес характеризує логіку історичного розвитку товарного обміну. Він є одночасно і логічним, оскільки відображає закономірний рух, і історичним, оскільки фіксує реальні історичні переходи. Інакше кажучи, в ньому реалізовано єдність логічного та історичного. Узагальнено цей процес може бути поданий у вигляді такої логіко-історичної схеми розвитку товарного обміну:

1. Проста, одинична або випадкова форма вартості

2. Повна або розгорнута форма вартості

А. Грошово-товарна:

а) грошово-металева;

б) грошово-зливкова;

в) грошово-монетна;

В. Знакова

а) монетно-знакова;

б) паперово-кредитна;

в) розрахунково-знакова.

С. Ідеальна[7, c. 82-84]

Національна грошова система в Україні створюється в два етапи. На першому етапі (весною 1992 р.) було введено українські купоно-карбованці. Купон став білетом державної скарбниці, тобто купони - це паперові гроші з примусовим курсом.

Запровадження власної грошової одиниці створило передумови для виходу з рублевої зони, отже, сприяло становленню економічної незалежності України. Разом з тим купоно-карбованці були введені в умовах поглиблення кризових процесів в економіці - спаду виробництва, інфляції, тому почали швидко знецінюватися. Зокрема, купоно-карбованці не змогли виконувати функцію засобу нагромадження. Вони не завжди виконували навіть функцію засобу обігу: суб'єкти господарювання часто віддавали перевагу бартерним операціям.

Це обумовило тимчасовий характер купоно-карбованця як грошової одиниці, необхідність її заміни міцною грошовою одиницею, яка б здатна була виконувати функції грошей як засобів обігу, платежу і нагромадження. Введення такої грошової одиниці стало головним завданням другого етапу становлення грошової системи в Україні. Щодо стійкості нової грошової одиниці - гривні" серед фахівців існує дві точки зору. Представники першого напряму вважають, що для цього повинні бути:

досягнення певної фінансової стабілізації та зниження темпів інфляції;

формування стабілізаційного (резервного) фонду Національного банку України, який має бути гарантом дієздатності гривні (державний золотий запас, державний валютний фонд). Стабілізаційні фонди НБУ служать засобом підтримки курсу національної валюти, особливо при від'ємному сальдо платіжного балансу і при утворенні надлишку в обігу українських платіжних засобів;

створення потужностей для карбування монет, друкування грошей. Це досить складна проблема в технічному відношенні. Так, долар США має 39 елементів захисту, німецька марка 40. 22 березня 1994 р. в Україні відкрито власну фабрику друкування банкнот і цінних паперів. Українська гривня має понад 20 елементів захисту.

Представники другого напряму вважають ці умови недостатніми, адже фінансова стабілізація та зниження темпів інфляції можуть бути досягнуті штучними засобами (постійна затримка виплати заробітної плати, тимчасове припинення емісії грошей). Якщо вони не спираються на позитивні зміни у процесі виробництва, то тривають недовго (наприклад, в Україні зниження темпів інфляції мало місце весною - літом 1994 р. і 1995 р., проте восени - зимою посилювались інфляційні процеси).

Отже, другий етап грошової реформи в Україні - це утвердження грошової системи, яка ґрунтувалася б на стійкій, міцній, національній валюті - гривні, здатній сприяти поглибленню стабілізаційних процесів і економічному піднесенню. В Конституції України зазначено, що гривня є грошовою одиницею країни, і забезпечення її стабільності є основною функцією НБУ[2, c. 16-18].

Грошова система України має такі особливості функціонування.

1. Емісійна-кредитна експансія Національного банку України. Спад виробництва призвів до зменшення доходів держави і примушував уряд провадити значні кредитні емісії. Наслідком цього стало швидке зростання купонно-грошової маси в обігу. Тільки за 2,5 року після досягнення незалежності обсяг грошової маси в обігу зріс більше ніж в 400 разів. Наслідком емісії купоно-грошей стало різке зниження купівельної спроможності карбованця.

До травня 1993 р. емісійні кредити НБУ Уряду надавались автоматично. З червня 1993 р. було впроваджено систему контролю за кредитами уряду: їхні обсяги не могли перевищувати відповідної межі, яку встановлює Парламент.

2. Невідповідність між товарною і купонно-грошовою масою на ринку, якщо в обігу в значній кількості наявні "зайві гроші".

3. Розгортання і поглиблення платіжної кризи в умовах значної кредитної емісії. Це виявилось у зростанні обсягу дебіторської заборгованості між підприємствами і організаціями.

4. Відтік грошових коштів у "тіньову економіку". За оцінками спеціалістів, він досяг багатьох мільярдів доларів США[1, c. 13].

2.2. Стійкість грошової системи

З введенням в Україні в обіг національної грошової одиниці гривні починається період формування власної грошової системи. Грошова система це форма організації грошового обігу, встановлена державним законодавством. Вона передбачає рушення готівки і здійснення безготівкових розрахунків в процесі звертання товарів, виробництва і надання послуг, здійснення різних платежів і тому подібне. Україні доводилося національну грошову систему створювати з самого початку, оскільки та, що до цього існувала, не була національною. Національна грошова система включає:

  • назва грошової одиниці;
  • міру цін;
  • види державних грошових знаків;
  • порядок емісії грошей;
  • регламентацію безготівкового звертання;
  • державні органи по регулюванню грошового обігу.

Особливе місце в грошовій системі займає Національний банк України (НБУ). Він виконує ряд специфічних функцій:

  • є емісійним центром країни, тобто в його обов'язку входять підготовка заходів і випуск державних банкнот;
  • служить офіційним сховищем (скарбницею) золотовалютних ресурсів і інших скарбів країни;
  • виступає «банком банків», тобто здійснює операції тільки з банками, які входять в національну кредитну систему;
  • представляє інтереси України в міжнародних валютно-фінансових організаціях;
  • є центром регулювання кредитно-грошової сфери;
  • виконує обов'язки «банку уряду».

На відміну від інших банківських інститутів НБУ не ставить прибутковість метою своєї діяльності, він прагне до стабільності кредитно-грошової сфери. НБУ є автономним державним інститутом, юридичною особою, він підлеглий законодавчому органу України і працює згідно з власним статутом.

Кожна грошова система починається з назви грошової одиниці. У Україні карбованець став грошовою одиницею перехідного періоду і знаходився в співвідношенні 1:1 до російського рубля. На той час золото і срібло в практиці світового господарювання було зняте як основу забезпечення маси паперових грошей і гарантії їх як стабільної міри цін. Вартість грошей і стійкість їх курсу визначали вже чинники ринкового механізму, як національної економіки, так і світовий. У умовах ринку найкращим показником стійкості і дієвості грошової одиниці є високоефективний і якісний труд, втілений в форму маси товарів різного асортименту і високої якості. Україна на той час не мала не тільки сформованого ринкового механізму, але і високоефективного виробництва. Більш того виробництво знаходилося в стані хронічного спаду, криза його заглиблювалася недостатністю власних енергетичних ресурсів, які Україна вимушена була купувати в Росії. Росія, в свою чергу, переводила продаж енергоносіїв на рівень світових цін, що ускладнювало введення національної грошової одиниці, оскільки курс її до російського рубля постійно падав[9, c. 218-219].

Внаслідок економічної кризи, відсутності стимулів до високоефективного виробництва досягнути високої якості труда було практично неможливо, а значить і неможливо створювати міцну національну грошову одиницю і грошову систему загалом.

Після виходу з рублевий зони на карбованець, як тимчасову грошову одиницю, покладали всі функції грошей, крім світових. Цим актом долалися труднощі, які виникли після розриву купонного і рублевого звертання. Український карбованець почали використати і в безготівкових розрахунках і вільно обмінювати в банках на гроші країн СНД. Крім того, введення українського карбованця передбачало поновлення на торгово-економічній основі вже розірваних технологічних зв'язків підприємств України з підприємствами інших республік, встановивши його паритет відносно інших грошей. Встановленням курсу українського карбованця відповідно до його купівельної спроможності відсікався багатоміліардний оборот спекулятивних капіталів, які паразитували на використанні з різною метою єдиної грошової одиниці рубля в Україні і інших державах СНД.

Введення гривні повинне було початися після здійснення необхідних заходів відносно стабілізації економіки і поглиблення економічних реформ, коли український карбованець прийняв на себе всі перші удари грошової реформи.

Головним завданням на 2008 рік у сфері монетарної політики є збереження фінансової стабільності в країні як головної передумови забезпечення економічного зростання, підвищення добробуту населення. Досягнення цієї мети потребуватиме від національного банку продовження виваженої політики. Вона й надалі має бути спрямована, з одного боку, на контролювання темпів інфляції (річне значення якої не повинно перевищувати відповідний програмний показник), а з другого – на створення монетарних передумов для підтримання процесів економічного зростання, що потребуватиме забезпечення зростаючого попиту на гроші з боку суб’єктів господарювання[5, c. 16-18].

Пріоритетним напрямом валютно-курсової політики НБУ у 2008 році залишається зовнішня стабільність гривні, її обмінного курсу в поєднанні зі збільшенням обсягів міжнародних резервів. Курсова політика та основні елементи нині діючої системи валютного регулювання у 2008 році не повинні зазнати суттєвих змін. Курсова політика формуватиметься на основі поточного прогнозу позитивного сальдо торговельного балансу, зростання прямих іноземних інвестицій та надходжень від приватизації, позитивної динаміки інших макроекономічних та монетарних індикаторів. Проте навіть у цих умовах Національний банк прагнутиме підтримувати динаміку обмінного курсу на економічно обґрунтованому рівні, яка б сприяла розвитку експорту, а відтак і економічному зростанню, але не впливала б на фінансову стабільність та інфляцію. Це сприятиме збереженню в 2008–му позитивних тенденцій розвитку валютного ринку, які чітко проявилися протягом 2007 року, та їх стимулюючому впливу на економіку.

За таких умов забезпечення фінансової стабільності у 2008 р. значною мірою залежатиме від дій Кабінету Міністрів України. Зважаючи на обмежені можливості Національного банку щодо стерилізації грошової бази, чітке й неухильне виконання урядом своїх зобов’язань з погашення та обслуговування боргів перед НБУ буде одним із вирішальних факторів досягнення цілей грошово-кредитної політики. З огляду на необхідність забезпечення стабільності цін і курсу гривні, недопущення обкладання українських громадян “інфляційним” податком, не може бути й мови про відмову уряду від виконання своїх зобов’язань перед Національним банком або про чергову реструктуризацію навіть частини належних платежів.

У 2008 році важливою передумовою подальшого розвитку банківської системи має бути прискорення темпів реструктуризації та ринкової трансформації реального сектору економіки як головного чинника підвищення ефективності та прибутковості виробництва, що стимулюватиме зростання грошових доходів суб’єктів господарювання і заощаджень населення.

2.3. Особливості грошової політики в Україні на сучасному етапі

Кредитно-грошова політика в Україні пройшла певну еволюцію. У 1993-1994 рр. вона характеризувалася активним використанням кредитів НБУ для фінансування програм Уряду і зменшенням обсягів кредитування комерційних банків. Так, у 1993-1994 рр. кредити НБУ, надані комерційним банкам, скоротилися з 11,2 до 10,8 трлн крб., а кредити Уряду зросли на 129 трлн крб. Вони становили 86 відсотків від загального обсягу емісійних кредитів проти 6 відсотків кредитів комерційним банкам на потреби рефінансування. Якщо емісійне кредитування стало однією з причин розгортання інфляційних процесів, то обмеження кредитування виробництва через банківське посередництво зумовило посилення спаду й скорочення випуску товарів та послуг.

Ще однією відмітною ознакою кредитно-грошової політики в Україні в цей період було незбігання офіційно проголошеної та фактичної облікової ставки НБУ. Це зумовлено наданням НБУ пільгових кредитів деяким галузям народного господарства (наприклад, АПУ та іншим галузям для проведення заліку взаємної заборгованості). Проте така політика "дешевих грошей" провадилася лише щодо певних галузей народного господарства і виключно щодо державних підприємств. Недержавні підприємства могли отримати позику в комерційних банках лише під високий відсоток. Інакше кажучи, відсоткова ставка, за якою комерційні банки надавали кредит більшості клієнтів, не мала нічого спільного з фактичною обліковою ставкою. Орієнтиром для них була офіційна ставка. Крім того, "дешеві гроші" використовувалися не для інвестицій, а для "латання дірок". Отже, вони не могли позитивно вплинути на економічні процеси в країні.

У 1995-1996 рр. провадилася політика жорстких грошово-кредитних обмежень. Вона характеризувалася:

1. Переходом до фінансування бюджетного дефіциту переваж-но за рахунок не кредитної емісії (кредити НБУ), а випуску і продажу державних короткострокових облігацій внутрішньої позики і зовнішнього боргу.

2. Зниженням облікової ставки НБУ у зв'язку з падінням темпів інфляції. Однак вона все ще залишається несприятливою для інвестицій.

3. Проведенням жорсткішої політики щодо регулювання ризику і ліквідності комерційних банків. Крім традиційних вимог дотримання комерційними банками нормативів платоспроможності та ліквідності, яка контролюється НБУ станом на початок кожного місяця, НБУ встановив вимогу щоденної звітності за показниками достатності капіталу та ліквідності на основі щоденних балансів банків.

Позитивні зрушення у регулюванні грошового обігу:

  • зростання платіжних засобів та підвищення рівня монетизації економіки;
  • повне і безперебійне забезпечення економіки грошовою готівкою;
  • впровадження автоматизованих систем обробки готівки.

У кредитній діяльності:

  • відмова від прямого кредитування дефіциту бюджету за рахунок кредитної емісії;
  • удосконалення структури кредитної емісії;
  • зростання обсягів кредитних вкладень в економіку України зі збільшенням фізичного обсягу довгострокового кредитування суб’єктів господарювання і населення України.

У процентній політиці:

  • зниження рівня облікової ставки НБУ, зміна її в залежності від економічної ситуації при дотриманні позитивного рівня;
  • зниження процентних ставок за кредитами комерційних банків.

При здійсненні банківського нагляду:

  • подальше нарощування статутного капіталу комерційних банків;
  • вдосконалення регулювання та контролю за діяльністю банківських структур;
  • реформування банківського нагляду;
  • створення сприятливих умов для ефективної роботи, стабільності і надійності банківської системи, захисту і інтересів вкладників, підвищення рівня конкуренції, підвищення ліквідності банківської системи[5, c. 18-20].

Побудова майбутньої стратегії грошово-кредитної політики України повинна базуватися на адекватній оцінці стану економіки, її об'єктивних тенденцій, ступенях розвитку банківської системи, фондового ринку, інституційного забезпечення монетарної політики, розвинутості її інструментів, характеру взаємозв'язків макроекономічних і монетарних параметрів тощо. Слід також враховувати чинне законодавство і не намагатися його змінити лише з метою ефективного запровадження стратегії, оскільки практика свідчить, що в умовах України законодавчі зміни - це дуже складний, занадто політизований, довготривалий процес, наслідки якого можуть суттєво відрізнятися від початкових намірів. З світового досвіду відомо, що існує можливість врегулювання всіх питань, пов'язаних із монетарною стратегією, на рівні нормативно-правових актів і неформальних угод. Тому у майбутньому Національному банку та уряду України слід частіше звертатися саме до цих методів.

Враховуючи специфіку України щодо розподілу повноважень у сфері грошової влади, в процесі розроблення грошово-кредитних стратегій необхідна тісна взаємодія уряду і Національного банку України, а якщо точніше - взаємодія Ради та Правління НБУ, Кабінету Міністрів, Міністерства економіки та Міністерства фінансів України.

Майбутня монетарна стратегія має сприяти підвищенню рівня довіри до національної грошової одиниці, інститутів її забезпечення, створити умови для довгострокової стабільності. Важливою передумовою її ефективної реалізації є незалежність Національного банку. НБУ у процесі взаємодії з іншими органами монетарної влади, політичними силами і суспільством мусить знову і знову доводити спроможність приймати професійні рішення, що відповідають завданням підтримання стабільності грошової одиниці незалежно від впливу політичних сил, вчасно і кваліфіковано справлятися з дедалі складнішими і відповідальнішими завданнями, що є однією із запорук і передумов стабільного розвитку фінансової сфери та економіки. Також займатися створенням достатньої наукової бази для вироблення і проведення монетарної політики, оволодіти всіма досягненнями у відповідній сфері світової науки і практики, здійснювати підготовку наукових кадрів, здатних провадити власні дослідження з урахуванням умов України, створювати центри, спроможні координувати в масштабах суспільства цю роботу, створити надійну систему комунікації Національного банку з громадськістю, підвищувати рівень монетарних знань журналістів, широких верств населення, змістовий рівень фахових і науково-популярних публікацій, формувати навички зваженого і відповідального підходу політиків до виголошення різного роду заяв стосовно монетарної сфери та інше.

Формування ефективної монетарної стратегії потребує також усунення суперечностей стосовно інтерпретації пріоритетної цілі Національного банку Радою НБУ в щорічних "Основних засадах грошово-кредитної політики" та статусу кількісних прогнозних змінних, які у них наводяться. Складаючи план на майбутнє слід враховувати специфіку взаємозв'язку макроекономічних і монетарних параметрів, притаманну економіці на даному етапі її розвитку, пам'ятати, що розвиток економіки органічно пов'язаний із певним рівнем інфляції, поєднувати підтримання динамічного розвитку і структурної перебудови економіки з підвищенням життєвого рівня і добробуту населення.

Проводити заходи щодо забезпечення стабільності гривні як монетарної передумови і фактора економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі з урахуванням можливих коливань зовнішньої та внутрішньої кон'юнктури і змін в інституційному середовищі, тому що стабільність грошової одиниці включає (як свої складові) внутрішню і зовнішню стабільність, яка відображається у динаміці інфляції та обмінного курсу[3, c. 21-22].

Головним орієнтиром грошово-кредитної політики, що відображає рівень і тенденції стабільності грошової одиниці, є індекс споживчих цін. Регулювання обмінного курсу потрібно спрямовувати на підтримання цінової і фінансової стабільності, а показники монетарної бази і грошової маси використовувати як проміжний орієнтир для вирішення поточних завдань монетарного забезпечення макроекономічної рівноваги, а також досягати довгострокових соціальних, структурних та інституційних цілей.

Протягом найближчих років (2008-2009рр.) НБУ ще не може відмовитися від певного контролю за обмінним курсом як важливим орієнтиром для населення та суб'єктів господарювання, а також зважаючи на його значну роль у підтриманні макроекономічної рівноваги і стабільності. Однак удосконалення системи валютного регулювання повинно здійснюватися в напрямі поступового послаблення керованості валютного ринку та його подальшої лібералізації забезпечення більшої гнучкості обмінного курсу, можливого розширення діапазону його середньорічних значень із подальшою відмовою від встановлення такого діапазону.

Безумовно, для згладжування сезонних коливань і шоків необхідно використовувати інтервенції на міжбанківському валютному ринку. Водночас потрібно створювати умови для і розвитку інструментів хеджування валютних ризиків, забезпечити прогнозовану динаміку обмінного курсу залежно від стану платіжного балансу та уникнути його значних коливань. Як важливий індикатор курсової політики доцільно використовувати динаміку реального ефективного обмінного курсу гривні. В цьому контексті має бути визначена і роль валютних резервів як інструменту забезпечення виконання стратегічних завдань при збереженні їх достатнього (за міжнародними критеріями) рівня.

Формулювання цілі підтримання стабільності грошової одиниці як умови фінансової рівноваги та економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі віддзеркалює особливості макроекономічних умов 2007-2009 років. Завдання забезпечення фінансової рівноваги значно актуалізується в цей час у зв'язку з підвищенням цін на енергоносії, погіршенням стану поточного рахунку платіжного балансу, появою в Україні іноземних банків та їх філій, зростанням приватних запозичень іноземної валюти, високим рівнем соціальних виплат із бюджету за недостатнього розширення бази надходжень до нього та іншими ризиками.

Підтримка інвестиційно-інноваційного зростання економіки має для України стратегічне значення, адже не впоравшись із даним завданням, вона не зможе увійти до когорти сучасних цивілізованих країн. І це має враховуватися у грошово-кредитній політиці, наприклад, при вирішенні питань рефінансування державного банку другого рівня, який ставить собі за мету кредитування інноваційних проектів. Безумовно, для НБУ пріоритетом є стабільність грошової одиниці, але це завдання може бути вирішене різними шляхами. І формула стабільності в середньостроковій стратегії орієнтує на вибір тих шляхів, які надають економічному зростанню інвестиційно-інноваційного характеру[10, c. 190-191].


Висновки

Політика у сфері грошового обігу та кредиту має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки і її ключовими цілями є цінова стабільність, стабільність обмінного курсу, зростання економіки, забезпечення зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання добробуту населення тощо.

Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи – Центральний банк і відповідні урядові структури – міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів. а також інші установи.

Необхідно врахувати ступінь розвитку в тій чи іншій країні ринкових відносин, відповідних функціональних механізмів, у т. ч. банківсько-кредитних структур, що забезпечують результативність монетарної політики. Звідси одним із визначальних завдань ринкової трансформації економіки постсоціалістичних країн є проведення глибокої реформи банківської системи, її переведення на дворівневу структуру.

Грошова система України в період становлення державної незалежності була неринковою. Державне регулювання рівня цін в умовах економічної кризи, яка поєднала падіння виробництва із значним зростанням грошової маси, викликало розпад споживчого ринку (єдиної сфери нерегламентованих відносин купівлі-продажу) та всезагальну дефіцитність товарів. За таких умов для регулювання відносин розподілу були впроваджені карткова система та інші форми раціонування. Становище ускладнювала нескоординованість економічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. З метою захисту внутрішнього ринку в Україні була впроваджена купонна система та регламентувалось вивезення товарів за межі держави. Реально всі ці заходи посилювали неринковий характер грошової системи.

Перехід до грошової системи ринкового типу потребує лібералізації економічних відносин, введення вільного ціноутворення та проведення комплексу заходів, спрямованих на розвиток ринкових відносин: приватизації власності, сприяння розвитку підприємництва, демонополізації економіки, розвитку підприємств ринкової інфраструктури. Становлення ринкових відносин передбачає перехід до грошової системи відкритого типу: лібералізації зовнішньоекономічних відносин та введення конвертованості національних грошей.

Виходячи з аналізу стану грошово-кредитного ринку України за останні три роки, можна зробити висновок, що монетарна політика держави була орієнтовна на розширення грошової маси при утриманні визначеного рівня інфляції. Досягалось це шляхом контролю за основними монетарними показниками ( чисті зовнішні активи, чисті внутрішні активи, монетарна база, грошова маса).

Грошово-кредитна політика є основною складовою системи загальнодержавної економічної політики, її роль у розвитку економічних процесів дуже важлива. Грошово-кредитна політика базується на прогнозній економічній та фіскальній політиці. На підставі прогнозних макроекономічних показників, Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний період Національний банк України розробляє Основні засади грошово-кредитної політики на відповідний рік.

Грошово-кредитна політика в Україні в різні періоди розвитку її економіки здійснювалась адекватно до тих процесів, які відбувалися в сферах макроекономіки, фіскальної і структурної реформ. Вона сприяла економічному зростанню, зупиненню галопуючої інфляції, а також спрямовувалася на забезпечення стабільності національної валюти.

Зараз в Україні продовжує діяти різноплановий монетарний устрій (визначається декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов'язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної політики забезпечується змішаним методом (частково з використанням ринкових інструментів, частково - адміністративних).

Таким чином прийняття монетарної політики в наступні роки потребуватиме формування окремого блоку монетарного аналізу з метою управління перебудовою емісійного і трансмісійного механізмів монетарної політики. Це і можна назвати першою опорою прийняття монетарних рішень у 2007-2009роках. Другою опорою буде аналіз широкого кола макроекономічних і фінансових показників з точки зору їх впливу на цінову динаміку.

Проте не слід забувати, що реальним підґрунтям для економічного зростання та стабілізації на грошово-кредитному сегменті ринку є не лише правильна грошово-кредитна політика, а й створення конкурентоспроможної економіки і пошук суб'єктами господарювання власних ніш як основи для підвищення попиту економки на гроші, тобто для розширення товарообороту.


Список використаної літератури

  1. Величко О. Становлення і розвиток грошово-кредитної системи України //Економіка України. - 2001. - № 5. - C. 8-13
  2. Гребенюк Н. Основні віхи у формуванні та проведенні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні // Вісник Національного банку України. - 2007. - №5.
  3. Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики // Вісник Національного банку України. - 2006 - №7.
  4. Грищенко О. Гроші та грошово-кредитна політика. Навч. посібник . - К.: Основи. - 1996.
  5. Дзюблюк О. Грошова система України: глобалізаційні фактори впливу //Вісник Національного банку України. - 2007. - № 7. - C. 14-22
  6. Костіна Н.І. Гроші та грошова політика. Навч. посібник для вищих закладів освіти. - К.: НІОС. - 2001
  7. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в Умовах перехідної економіки. Монографія - К.: АТІКА - 2000.
  8. Монетарна політика в умовах економічного зростання: Матеріали науково-практичної конференції. - К., 2004
  9. Нестеренко М. Грошова і кредитна системи //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 4.. - C. 218-223.
  10. Нестеренко М. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2005. - № 1. - C. 187-191.
  11. Нікіфорова В. Система регулювання грошового обігу //Фінанси України. - 2001. - № 12. - C. 28-37
  12. Оніщук М. Бюджетний процес і грошово-кредитна політика Національного банку України: економіко-правові нотатки // Голос України. - 2006. - 27 жовтня.
  13. Палывода К. Денежная система Украины и закон Грешема //Зеркало недели. - 2007. - № 15 (апрель). - C. 10
  14. Стельмах В.С., Єпіфанов А. О., Гререник В.І. Міщенко В.І. Грошово-кредитна політика в Україні. Навч. посібник - К.: „Знання" - 2000.
загрузка...
Top