Фінансовий вексель та особливості його використання

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи дослідження вексельного обігу в Україні

1.1. Загальна характеристика фінансового векселя

1.2. Реквізити і приналежності векселя

1.3. Законодавча база вексельного обігу в Україні

Розділ ІІ. Особливості використання фінансового векселя в Україні

2.1. Використання фінансових векселів

2.2. Причини недійсності векселя

2.3. Схема обігу фінансового векселя в банку

Розділ ІІІ. Напрямки покращання обігу фінансових векселів в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Жоден з інструментів сучасного фінансового ринку, крім, природно, самих грошей, у всіх численних проявах їх економічних функцій, не може зрівнятися за своєю історією і значенням з векселем. Власне, розвиток вексельного обігу певною мірою обумовив перетворення всіх грошових розрахунків у безготівкову форму. Роль і значення векселя завжди підтримувалися вексельним правом і забезпечувалися державою. Векселі активно використовувалися і використовуються у міжнародних і внутрішніх розрахунках країн з розвиненою економікою.

Нині, на жаль, не можна стверджувати, що вексель, як інструмент фінансово-правового регулювання, міцно увійшов і широко використовується у цивільно-правових відносинах, які динамічно розвиваються в Україні.

У колишньому СРСР вексель набув широкого поширення в період НЕПу. У подальші роки використання векселя було обмежене через ряд об'єктивних і суб'єктивних причин: монополії державної власності на засоби виробництва, адміністративно-планової економіки, цільового фінансування народного господарства. У подальшому, при проведенні фінансово-кредитної реформи вексель взагалі був практично виключений з товарно-грошового обігу. Наприкінці 80-х років в умовах реформ, викликаних перебудовою в СРСР, у процесі виникнення різних форм власності, розвитку підприємницької діяльності, становлення системи комерційних кредитних установ і інших фінансових інститутів використання векселя стало реальною необхідністю. Вексель є інструментом, без якого важко уявити сучасні кредитно-розрахункові відносини, що виникають у цивільно-правовому обігу.

В умовах переходу до ринкової економіки виникла об'єктивна необхідність формування професійного вексельного ринку в Україні. Векселі кредитних установ, фінансових і страхових компаній, великих підприємств стають об'єктами біржових торгів. За допомогою вексельних програм здійснюються спроби розв'язання проблеми неплатежів, здійснення взаємозаліків заборгованості, а також розробляються і здійснюються інші фінансові програми.

Актуальність: повернення векселя до економіки України має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі і, зокрема, задачу реформування відносин власності. Властивості векселя як цінного паперу дозволяють максимально прискорити процеси приватизації, причому, насамперед, за рахунок нерентабельних підприємств-боржників. Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових зобов'язань порівняно з іншими цивільними зобов'язаннями. За наявності досить конструктивного механізму переходу від фінансової відповідальності до майнової створюються умови, за яких векселі стають одним з дійових інструментів ринкової економіки.

Учасниками вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.

Мета: розкрити особливості використання фінансового векселю.

Основні завдання:

1. дати загальну характеристику фінансового векселя;

2. охарактеризувати реквізити та приналежності векселя;

3. проаналізувати законодавчу базу вексельного обігу в Україні;

4. розкрити використання фінансових векселів та причини недійсності векселя;

5. показати схему обігу фінансового векселя в банку;

6. визначити напрямки покращання обігу фінансових векселів в Україні.

Розділ І. Теоретичні основи дослідження вексельного обігу в Україні

1.1.Загальна характеристика фінансового векселя

Вексель(нім. Wechsel - зміна, обмін, розмін) - це встановленого зразку абстрактне письмово оформлене боргове зобов'язання, за яким одна сторона угоди зобов'язується заплатити іншій певну суму грошей в указаний термін[14, с. 3]. Основу векселя становить сукупність економічних і правових відносин комерційного кредиту.

У кредитних операціях вексель виступає насамперед гарантією повноти і своєчасності оплати зобов'язання, фінансовим документом, який формалізує економічну взаємозалежність покупця і продавця та передбачає їх взаємоконтроль [14, с.4]. Зокрема, покупець (векселедавець) контролює споживну вартість придбаного товару за допомогою векселя товару та умови його постачання, а постачальник (векселедержатель) оцінює платоспроможність покупця як у процесі видачі векселя, так і на момент платежу.

Вексельний кредит тісно пов'язаний з банківським кредитом. Шляхом операцій врахування чи застави векселів він легко трансформується в останній. Ось чому вексель виступає не лише борговим документом, а й високоліквідним платіжним засобом.

Це робить вексель одночасно різновидом і кредитно-розрахункових документів, і цінних паперів, і кредитних грошей. Як і комерційному кредитові вексельним відносинам властиві добровільність, свобода вибору партнерів, взаємодовіра і економічна взаємовигода, платність і строковість, обов'язковість повноцінного повернення кредитованих коштів. При цьому головне значення векселя як провідного фінансового документу ринкової економіки полягає у прискоренні укладання ділових угод і зменшенні ризиків неплатежу, зменшенні потреб у коштах оборотних фондів та прискоренні їхнього руху, усуненні банківської монополії на кредитні ресурси тощо.

Невипадково вексель нині став найдосконалішим видом цінних паперів і самостійно обертається на фондовому ринку. Йому властиві такі найважливіші риси:

1. Абстрактність зобов'язання, що оформлене векселем. Текст векселя не містить інформації про угоду, що стала підставою виписування векселя. Тому невиконання зобов'язань за основною угодою не може приводити до невиконання умов вексельного зобов'язання.

2. Безспірність зобов'язань за векселем. Більше того, добросовісний держатель векселя має правовий захист від заперечень, які міг би висунути боржник власникові цього фінансового документу. А права наступних держателів векселя не залежать від прав попередників.

3. Безумовний характер зобов'язань за векселем. У тексті векселя викладено простий і нічим не обумовлений наказ або зобов'язання сплатити вказану суму. Будь-які обмеження або умови типу: «платіть за умов... », «платіть за товар, що повинен бути поставлений... » та ін., якщо вони включені до тексту, позбавляють цей документ сили вексельного права.

4. Вексельний текст містить наказ або зобов'язання сплатити вказану грошову суму. З точки зору вексельного права документ, що містить зобов'язання про передачу у власність кредитора не грошову суму, а будь-який товар, документи, цінності чи права, хоч і оформлений з дотриманням вексельної форми, проте сили векселя не має.

5. Вексель є письмовим фінансовим документом. Ніяка, навіть публічно проголошена усна заява про прийняття вексельного зобов'язання не створює правового поля векселя. Усні заяви не породжують вексельних правовідносин в усіх операціях: видачі векселя, акцептуванні, індосуванні, протесті, авалі тощо. Лише письмова форма з відміткою на самому векселі у вигляді визначених написів набуває юридичної сили вексельних операцій. Ось чому застосування безготівкової форми у випуску векселів як записів на електронних рахунках - неможливий.

6. Вексель означає строго заформалізований фінансовий документ, що має обов'язкові реквізити. Відсутність будь-якого з них означає, що цей документ не має сили вексельного права. При цьому він стає звичайною борговою розпискою або наказом про оплату грошових коштів, що регулюється нормами цивільного права.

7. Учасники, які зобов'язані за векселем, несуть солідарну відповідальність. В разі невиконання вексельного зобов'язання основним боржником кредитор-векселеутримувач може звернутися за стягненням до будь-кого із попередників вексельного ланцюга.

8. Право вимоги платежу за векселем належить лише законному векселедержателю. Він володіє векселем як фінансовим документом, так і правом вимагати платіж за ним. Вексельне право охороняє і захищає права законного векселедержателя від претензій колишнього власника втраченого векселя і від заперечень зобов'язаної особи.

9. Вексель володіє підвищеною оборотністю. За допомогою передавального напису (індосаменту) вексель легко передається від одного векселедержателя до іншого. Це робиться не на основі загальноцивільного права уступки і нотаріального засвідчення, а простим нанесенням на вексель індосаменту [31, с. 19].

У випадку неплатежу за векселем векселедержатель у встановлений строк здійснює нотаріальний протест. Щоб вексельні зобов'язання мали дієздатність вексельного права, до них висуваються суворі вимоги, провідними із яких є:

По-перше, вексель повинен складатися і виписуватися за точно встановленою законом формою. Вексель у класичному розумінні є одночасно і найстарішим різновидом цінного паперу і найзаформалізованішим фінансовим документом. Тому лише письмово оформлений документ з дотриманням усіх встановлених законом правил та формальностей має силу вексельного права.

По-друге, вексельні угоди, що оформлені згідно правил і традицій вексельного права, користуються правом спрощеного і прискореного способу стягнення боргу. При цьому примусове стягнення вексельної суми може здійснюватися не лише з боржника, а й поручителів та інших надписувачів, кожен з яких, поставивши свій підпис на вексель, тим самим стає гарантом платежу і солідарне, тобто всі спільно, і окремо кожен з них, відповідає за виконання вексельного зобов'язання.

По-третє, вексель є найважливішим кредитно-розрахунковим ордерним документом, який містить безумовне зобов'язання або вказівку сторони, що його виписала, сплатити у встановлений термін і у визначеній сумі пред'явникові векселя. Безумовність векселя не дозволяє векселедавцю вдаватися до використання будь-яких обмежень. Водночас, абстрактність вексельних зобов'язань може ставати можливістю для навмисного відходу від вимог класичного векселя, використання векселів для легалізації доходів тіньового сектору економіки, функціонування інших форм криміналізованої економіки, що суттєво підвищує ризиковість його використання. Це зумовлює необхідність для векселеучасників додаткових затрат на вивчення фінансового стану і платоспроможності векселедавця та недопущення недостовірних і недобросовісних дій.

По-четверте, вексель може виписуватися як платником, так і продавцем-постачальником. Постачальник, виписавши вексель, повідомляє платника або того, хто має прийняти вексель шляхом надсилання йому копії векселя або простого поштово-телеграфного повідомлення про вчинену дію. Якщо ж йдеться про платника, то він, виписавши вексель на свого боржника, повинен повідомити його про це. А векселедержатель, зі свого боку, надсилає йому вексель для акцепту. Дана операція пред'явлення векселя платникові з пропозицією акцептувати чи оплатити його, називається презентацією. Платник у ході презентації повинен обов'язково дати свою згоду на оплату векселя, що у вексельному праві означає «акцептувати» вексель. Лише після цього вексель стає повноцінним виконавським документом. Але неакцептований вексель в обігу знаходитися не може. Його повертають векселедавцю.

По-п'яте, економічна суть векселя полягає в тому, що він є різновидом знаків вартості. Це означає, що він власної вартості не має, а лише представляє товарну вартість тих угод, які були оформлені даним векселем. За відповідність тексту векселя характеру і масштабам укладених угод особисту відповідальність несе векселедавець.

По-шосте, використання, врахування і переврахування векселів у комерційних банках та установах НБУ дозволяє здійснювати регулювання не тільки обсягів грошової маси, а й контролювати виконання зобов'язань суб'єктами господарських відносин. Продавці і виробники, отримавши у розрахунок вексель, легко можуть перетворити його у грошові кошти, а покупці - зробити вексель формою комерційного кредиту. Підприємства-суміжники шляхом складання векселів дістають можливість здійснювати прямі розрахунки, не вдаючись до послуг банків, що забезпечує загальне прискорення розрахунків, піднесення оборотності фондів і зменшення потреб в оборотних коштах. Все це суттєво зменшує потреби підприємств у банківських кредитах і зумовлює їх здешевлення.

По-сьоме, векселі, виникнувши з функції платежу, не мають примусового обертання. Та це їм зайве, тому що вони, з одного боку, забезпечені товарами, поставку яких здійснено під векселі. А з іншого боку, векселі самостійної вартості не мають. Ось чому їх не можна ототожнювати з грошима. На відміну від грошей векселі служать одночасно і кредитними документами, які відображають реальні вартісні величини комерційних угод, що виникають у відносинах між кредиторами і боржниками, і виступають знаками золота, що безпосередньо пов'язані з товарними операціями і рухом товарних цінностей.

Українським і світовим вексельним правом найбільшим поділом визнано класифікацію векселів за їх формою. Визнаючи важливість форм, векселі розглядаються як два види: прості (звичайні) і переказні векселі (тратти).

Простий вексель- це вексель, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити після збігу встановленого терміну часу певну суму грошей векселедержателю (кредиторові) або його наказу [39, с. 65]. Одночасно, зміст простого векселя становить собою, по-перше, таке зобов'язання, що надає векселедержателю (власникові чи пред`явникові) безумовне право вимагати з особи, яка видала вексель, оплати вказаної у тексті векселя грошової суми; по-друге, він є безумовним письмовим борговим зобов'язанням складеним на спеціальному бланку за умов дотримання затвердженої законом форми та переданим векселедавцем векселедержателю; по-третє, простий вексель становить собою документоване вкладення у обігові кошти контрагента, який зобов'язується відшкодувати їх інвесторові на оговорених у векселі умовах і у визначений термін.

У розвинених країнах з ринковою економікою простий вексель використовується переважно обмежено, тому що у розрахунках з партнерами суб'єкти господарського життя завжди мають або боржників або самі здатні надавати ресурси у борг. Але в Україні, зважаючи на чітко виражену форму зобов'язання боржника, значно частіше використовуються прості векселі. Діючими правилами вексельного обігу передбачене, що:

По-перше, простий вексель - це боргова розписка векселедавця, яка підлягає дії вексельного права з його матеріальними і процесуальними особливостями, лише за умов дотримання правил і вимог та законодавче закріпленої форми.

По-друге, у простому векселі сам боржник розраховується з кредитором грошовою сумою.

По-третє, векселедавців одного і того векселя не може бути декілька.

Переказний вексель (тратта)- це документ, що містить найменування «переказний вексель» і безумовну пропозицію векселедавця іншій, вказаній у векселі особі, сплатити певну суму грошей власникові векселя або його наказові [21, с. 39].

У переказному векселі векселедавець виступає трасантом. Він пропонує здійснити платіж векселедержателеві (ремітенту) третьою особою - трасатом. Трасат (платник) не несе ніякої відповідальності за векселем аж до його прийняття, тобто акцептування. Акцентуючи вексель, акцептант (платник) стає головним боржником за даним векселем. Трасант при цьому стає гарантом забезпечення платежу.

Тратта за своїм змістом наближається до інших видів платіжних наказів і документів. Але, на відміну від них, класичний переказний вексель має такі ознаки:

по-перше, він є комерційним векселем, яким кредитор (трасант) доручає своєму дебіторові (трасату) сплатити певну суму в установлений строк певній особі (бенефіціарові);

по-друге, він є документом, за яким на прохання трасанта оплату здійснює не векселедавець, а інша особа;

по-третє, переказний вексель є наказом боржнику сплатити у зазначений термін вказану у ньому суму третій особі (ремітентові). Тобто переказним векселем переказується оплата.

Простий і переказний векселі за своїм змістом є однопорядковими фінансовими документами, тому мають багато спільних ознак та реквізитів. Про їх тотожність свідчить таке порівняння:

Таблиця 1.1.

Реквізити векселя

Види векселів

прості

Види векселів

переказні

Найменування «вексель»

+

+

Звичайна і нічим не обумовлена обіцянка сплатити визначену суму

+

Звичайна і нічим не обумовлена пропозиція сплатити певну суму

+

Термін платежу

+

+

Місце, в якому має бути здійснено платіж

+

+

Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснено платіж

+

+

Найменування того, хто повинен платити (платник)

+

Дата і місце складання векселя

+

+

Підпис того, хто видає документ (векселедавця)

+

+

З порівняльної таблиці видно:

- по-перше, більшість обов'язкових реквізитів співпадають;

- по-друге, вексельні стосунки в обох випадках випливають, переважно, з характеру угод, що стали основами виписування векселів;

- по-третє,у обох видах векселів фінансові зобов'язання є абстрактними і безумовними;

- по-четверте, предметом обох документів можуть бути тільки гроші;

- по-п'яте, простий вексель за своїм характером нагадує акцепт тратти, а тратта, в свою чергу, якщо вона як платника вказує векселедавця, виписується подібно до простого векселя[21, с.43].

Водночас, простий і переказний вексель відрізняються один від одного. Відмінностями простого векселя від тратти є:

По-перше, у ньому більш чітко і ясно відображається боргове зобов`язання.

По-друге, у ньому попередньо зафіксовано лише дві особи - векселедавець, він же одночасно і платник, та ремітент - перший векселедержатель, перед яким платник бере на себе відповідне вексельне зобов'язання.

По-третє, головним боржником у простому векселі є векселедавець, до якого з боку векселедержателя може пред'являтися прямий позов.

На відміну від цього переказний вексель є більш складним фінансовим документом:

1) у ньому, фактично відображено два боргових зобов'язання:

платника перед трасантом і трасанта перед ремітентом.

2) Головним боржником в ньому є акцептант.

3) Якщо простий вексель виписує боржник, то переказні векселі, переважно, виписують кредитори, використовуючи у такий спосіб дебіторську заборгованість для власних платіжно-розрахункових операцій.

Отже, простий вексель складає особисте зобов'язання сплатити борг, а переказний - наказ сплатити борг третій особі (ремітенту). Платником у тратті, як правило, виступає третя особа.

Багатовіковою практикою вексельного обігу напрацьовано такі схеми розрахунків, у яких переказний вексель може виписуватися векселедавцем і на самого себе. Тоді він одночасно стає і трасатом, а такий вексель, хоч формально відноситься до переказного і діє за усіма правовими нормами та наслідками останнього, але фактично стає простим векселем.

В залежності від тих або інших ознак і характеру господарських відносин, що їх обслуговують векселі, в економічній літературі розрізняють таку класифікацію векселів:

а) в залежності від передбачуваного використання суми векселя;

б) в залежності від отриманого доходу;

в) по відношенню до власності;

г) гарантованості оплати;

д) сфери дії векселя;

е) строку платежу.

Загалом, економічні форми векселів дають таку зведену класифікацію векселів:

Таблиця 1.2.

п/п

Класифікаційна ознака

Економічні форми векселів

1.

Емітент

  • казначейські,
  • приватні

2.

Передбачуване використання вексельної суми

  • товарні,
  • фінансові
  • „дружні”, „бронзові”

3.

Спосіб отримання доходу за векселем

  • дисконтні
  • процентні

4.

Суб`єкти, які здійснюють платіж

  • простий вексель
  • переказний

5.

Порядок платежу

  • на пред`явника
  • строковий

6.

Форми платежу

  • платіжні
  • забезпечувальні

7.

Наявність застави

  • забезпечений
  • незабезпечений

8.

Місце платежу

  • доміцильований
  • недоміцильований

9.

Власність на вексель

  • власні векселі
  • отримані векселі

10.

Можливість передавання векселя іншій особі

  • вексель, що індосується
  • вексель, що не індосується

11.

Рівень гарантованості платежу

  • авальовані
  • не авальовані

12.

Місце і межі функціонування векселів

  • міжнародні
  • національні
  • місцеві

13.

Форми пред`явлення

  • паперові
  • - безпаперові

За економічною природою і в залежності від передбачуваного використання суми векселі розрізняють як товарні або комерційні та фінансові. Комерційний вексель - це гарантійне зобов'язання платника здійснити платіж у вказаній сумі і строк конкретному постачальникові за поставлену у кредит продукцію, товари, виконані роботи або надані послуги, що забезпечує повноту і своєчасність погашення дебіторської і кредиторської заборгованості [21, с. 45].

Звичайно, на векселі не зазначається, що він є товарним чи фінансовим. Дана назва лише відображає економічний характер вексельної угоди. Ось чому товарні векселі використовуються у взаємостосунках у реальних угодах покупця і продавця для розрахунків за продукцію, виконані роботи чи надані послуги, їх ще називають купівельними векселями. Тобто йдеться про те, що дані векселі виникли на основі товарного боргу. Як правило, вони виступають гарантією оплати товарів і свідоцтвом про надання комерційного кредиту, в основі якого лежать договірні зобов'язання і виробничі зв'язки між постачальником (продавцем), що у вексельних розрахунках виступає векселедержателем (ремітентом) і покупцем-боржником (векселедавцем). Іншими словами, вексель є документом, який формалізує економічну взаємозалежність покупця і продавця товару та передбачає взаємоконтроль виконання договірних зобов'язань між ними. Випускаються товарні векселі, як правило, підприємствами і закладами, тому їх ще називають і корпоративними. Товарні векселі можуть бути знаряддям кредиту і розрахунковим засобом, багаторазово обслуговувати угоди купівлі-продажу, замінюючи в них грошові ресурси.

Фінансові векселівиникають як грошові зобов'язання, що не пов'язані з купівлею-продажем. Первісним джерелом виникнення фінансових векселів є оформлення фактичних угод щодо отримання грошової позички проти виписки вексельного боргового зобов'язання [21, с. 47].

Провідними фінансовими операціями, що обслуговуються фінансовими векселями є:

а) позички, які видаються одним підприємством за рахунок тимчасово вільних коштів іншому підприємству;

б) перерахування до бюджету податкових платежів;

в) отримання бюджетного фінансування;

г) оформлення простроченої кредиторської заборгованості.

д) зобов'язання отримувача кредиту з метою його погашення.

Використання фінансових векселів здійснюється також для отримання банківського кредиту у негрошовій формі, користування яким набагато вигідніше, тому що передбачає отримання процентів за вексель, на відміну від сплати процентів за користування банківським кредитом. Векселі, що виставлені банком на банк, як правило, є фінансовими траттами. Якщо фінансовий вексель видав банк, то його ще називають банківським. Водночас банківський вексель може мати як фінансову природу, коли банк видає вексель як депозитний інструмент з метою залучення грошових коштів, так і товарну - у випадку оформлення ним вексельного кредиту.

Банківський вексель- це короткострокове боргове зобов'язання, що надає його власникові право одержати вказану у векселі суму після збігу терміну платежу. Він засвідчує, що підприємство чи інший клієнт вніс до банку суму, яка вказана у векселі, а банк зобов'язується погасити його у зазначений строк [16, с. 87]. Доход векселедержателя при цьому складає належний відсоток, що матеріалізується у грошовому виразі шляхом визначення різниці між ціною номіналу І ціною продажу банківського векселя. Банківський вексель може зберігатися у векселетримача, передаватися на зберігання до депозитарію у банку. Але при втраті він не поновлюється.

Перевагою банківського векселя є те, що він може бути використаним у будь-який час як засіб платежу і водночас є вигідним розміщенням капіталу. Адже процент за банківським векселем є дещо вищим, ніж за депозитними внесками або депозитним сертифікатом.

Банківські векселі в Україні випускаються в обіг на основі чинного законодавства всіма банківськими установами на умовах, які визначені нормативними документами і Правлінням банку. Ремітентом банківського векселя може стати будь-яка юридична особа - законно визнаний суб'єкт підприємницької діяльності, а нині і фізична особа.

Банківський вексель зі строком погашення на вказану дату продається з дисконтом від номінальної вартості векселя. Купівля цих векселів оформляється договором купівлі-продажу, що укладається між набувачем і векселедавцем-банком на умовах останнього. Надалі, вільно обертаючись як різновид цінного паперу, банківський вексель може вільно використовуватися як засіб платежу, застави, купівлі-продажу тощо. Передаючись індосаментом у власність іншої особи або для виконання вказаних дій на підставі доручення (інкасо), банківський вексель може бути погашеним лише емітентом, тобто тією банківською установою, яка його випустила.

За економічною суттю банківські векселі суттєво відрізняються від векселів підприємств. Зокрема:

а) якщо комерційні векселі, оформляючи реальні товарні угоди, мобілізують внутрішні резерви господарств і підприємств, то банківські векселі є одним із різновидів сурогату грошей і прямого банківського кредитування;

б) векселі товаровиробників зменшують потребу в оборотних засобах і надають суб'єктам господарського життя потрібну їм оперативну мобільність у розрахунках. Інший наслідок емісії банківських векселів. Вона розширює оборотні засоби за рахунок зовнішніх вливань приватних розрахункових засобів в економіку;

в) емісія корпоративних векселів органічно включається у систему вексельного обігу і сприяє ефективному використанню значної маси мобілізованих внутрішніх кредитних ресурсів учасників господарського життя. Емісія ж банківських веселів фактично стає доповненням до грошової емісії Національного банку України. Як наслідок цього векселі банків збільшують грошову масу в обігу, заповнюючи грошову недостачу емісії НБУ та даючи комерційним банкам можливість привласнювати емісійний доход [16, с. 92].

Водночас, оформлення реальних банківських позик векселями не зумовлює такі масштабні негативні наслідки, як додаткова емісія платіжних засобів, що здійснюються на основі рішень Верховної Ради України. Основною її відмінністю стає зростання позичкової заборгованості підприємств і закладів та неотовареної маси грошей. Адже врахування і застава векселів у банку не становить позичку нового капіталу, тому що клієнт його вже має у формі цінного паперу (векселя). Тобто йому потрібен високоліквідний засіб - гроші. А, враховуючи вексель, клієнт банку отримує гроші як засіб платежу, а не капіталу.

Сучасна практика емісії та обігу банківських векселів в Україні виробила таку схему дій її учасників

1 - прийняття рішення про емісію векселів банком;

2 - визначення суми процентних ставок і строків погашення векселів;

3 - замовлення на видачу вексельних бланків;

4 - придбання бланків банківських векселів;

5 - укладання договору банку з клієнтами щодо купівлі-продажу векселя;

6 - переказування суми коштів для оплати векселя;

7 - оформляння банківського векселя;

8 - оплата державного мита за використання вексельних бланків;

9 - постачання продукції (надання послуг чи виконання робіт у кредит);

10 - індосування векселя постачальникові;

11 - надання кредиту постачальникові банком, який його обслуговує;

12 - нанесення заставного індосаменту на вексель і передача його банкові постачальника;

13 - погашення кредиту;

14 - зворотній індосамент і повернення векселя постачальникові;

15 - укладення договору про інкасове обслуговування векселя;

16 - нанесення на вексель інкасового індосаменту і передача векселя банкові постачальника;

17 - підписання Акту пред'явлення векселя до оплати з банком-емітентом;

18 - погашення векселя і відсотків за векселем, якщо вони передбачені умовами тексту;

19 - переказування коштів на рахунок постачальника в погашення векселя;

20 - повернення векселя з відміткою «погашено».

Надання вексельного кредиту у формі банківських векселів є високоприбутковою операцією, тому що на неї накладаються порівняно невеликі затрати з оформлення векселів і придбання бланків та створення відповідних обов'язкових резервів. Приміром, Положенням Центрального банку Російської Федерації «Про порядок формування даного фонду» обов'язкові резерви за строковими зобов'язаннями від 31 до 90 днів мають становити 16%, а за строковими зобов'язаннями понад 90 днів - до 12%. Навіть з урахуванням невисокого рівня відсотків за вексельним кредитом (у 4-5 разів нижчі, ніж ставки звичайного грошового кредиту) банківські векселі здатні приносити прибуток у розмірі 200-300% річних [16, с. 98].

Придбання банківських векселів значно вигідніше, ніж тримання відповідних грошових коштів на депозитних рахунках. Приміром, в Россії податок на доход підприємства за вексельними операціями оподатковується ставкою у 15%. Аналогічний доход, що отриманий на депозитному рахунку, обкладається ставкою у 35%.

При цьому, підприємство, володіючи векселями, користується такими перевагами:

а) підтримує належний рівень своєї ліквідності;

б) у будь-який час може продати вексель на фондовому ринку і у такий спосіб поповнити свої обігові кошти;

в) за допомогою індосаменту банківським векселем можна за потреби розрахуватися за власні фінансові зобов'язання;

г) банківським векселем можна скористатися як засобом застави, для отримання кредиту тощо.

За допомогою банківських векселів банки надають один одному можливість скористатися кредитними ресурсами шляхом продажу тратти на грошовому ринку. Але такі операції дозволяють не лише реально фінансувати банки, а й досить часто стають способом фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою. Ними, зокрема, фінансується внесення застави до реєстраційної палати біржі та інші операції [15, с. 54].

Серед фінансових векселів виділяються векселі, основу яких складають не фінансування реальних кредитних угод, а тих комбінацій ділків, під які іншим законним способом отримати грошовий кредит неможливо. До таких відносяться «дружні» і «бронзові» векселі.

Дружній вексельозначає виписування боргового зобов'язання, за яким не стоїть ніяка реальна угода, немає ніякого фінансового зобов'язання, проте учасники складання дружнього векселя є реальними особами. Бронзові веселі не мають реального забезпечення і виписуються на вигаданих осіб. Дана ознака дозволяє віднести дружні та бронзові векселі до категорії фальшивих, їхньою загальною ознакою є, по-перше, безгрошевість, тобто відсутність боргу як законної основи вексельного зобов'язання та інших реальних економічних засад видачі векселів; по-друге, безвалютність, тобто відсутність майнового забезпечення боргу і його відшкодування [15, с. 56].

Дружні векселі виникли на основі їх видачі без законного майнового забезпечення і відсутності реальної економічної бази. Вони видаються чи акцептуються внаслідок поблажливого ставлення одного до іншого дружніми юридичними особами і у безкоштовне строкове користування. Щоб відсутність економічної основи дружніх векселів не була виявлена, за взаємною домовленістю учасників дані векселі достроково вилучаються з обігу.

Згідно з чинним законодавством України дозволено видавати векселі лише для оплати поставленої у кредит продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Виключення із загального правила становлять векселі Мінфіну, НБУ і комерційних банків. Водночас поки що в Україні не вироблено ні ділових звичаїв, ні судової практики щодо відповідальності за емісію дружніх і бронзових векселів, які здатні неконтрольовано збільшувати грошову масу в обігу, а, отже, генерувати інфляцію [9, с. 12]. Деталізуючи ознаки таких векселів, до дружніх векселів потрібно відносити:

а) ті з них, що у своїй основі складання не містять реальних розрахунків векселедержателя з платником за попередньо наданий товарний чи грошовий кредит і видаються з метою отримання грошей за допомогою їх обліку у банку;

б) дружніми також є векселі, що видаються родичами один одному, членами і пайовиками одного й того ж товариства, однією юридичною особою на користь іншої і навпаки, а також інші безгрошові векселі, для того, щоб трасат чи трасант могли під них отримати у якоїсь третьої фірми дешевий кредит.

З дружніми векселями не можна ототожнювати бронзові векселі (Keller Wechsel) - дослівно з нім. «у погребі», «підземний». До такого роду векселів відносяться векселі, видані на видуманих осіб, або ж на тих осіб, які позбавлені будь-яких коштів, і погодилися за невелику винагороду акцептувати векселі. У подібних операціях переслідується корислива мета - отримати зручний і дешевий кредит [16, с. 93]. Але, якщо при видачі дружніх векселів дві сторони беруть на себе вексельну відповідальність, то при складанні і видачі бронзових векселів - це відсутнє. Вони виписуються на користь вигаданих або економічно неспроможних осіб. Більше того, щоб обман не був викритий до настання терміну погашення, такі векселі переважно доміцилюють до платежу доміциліату, якому векселедавець, що видав фальшивий вексель, переказує грошову суму і підробка залишається невикритою. Але складання таких фальшивих векселів законодавством заборонено і вони не приймаються у банках до дисконту.

До бронзових векселів також відносять безгрошові векселі, які видані або для поповнення обігових коштів шляхом їхнього наступного врахування у банках, або ж з метою штучного збільшення обсягів боргів банкрутів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. За бронзовими векселями особи, які їх виписали, не беруть на себе будь-якої відповідальності, тому що бронзовий вексель створюється лише з однією метою - обманути кредиторів і шахрайським способом виманити у них кошти.

Практиці відомий такий різновид, як зустрічні векселі. До них відносять дружні і бронзові векселі, у яких дві юридичні сторони або виступають поперемінно векселедавцем (платником) або векселедержателем (набувачем) [31, с. 117]. Зустрічні векселі, як і дружні та бронзові, видаються без належних законних підстав, не мають майнового чи грошового забезпечення, тому належать до фіктивних векселів.

Зустрічними вважаються навіть такі векселі, у яких вексельні терміни і суми не співпадають. Звичайно, зустрічними можуть бути навіть комерційні векселі, що виникли на основі реальних взаємних торгових зв'язків і угод між двома контрагентами. Але тоді їхній правовий статус інший ніж бронзових і дружніх.

Форма платежу дозволяє класифікувати векселі як платіжні і забезпечувальні. Платіжні векселі видаються у забезпечення платежу і ними можуть виступати як прості, так і переказні векселі, а забезпечувальні векселі виписуються для забезпечення позики ненадійного кредитора. Забезпечувальний вексель виписується для отримання кредиту у банку, там же зберігається і не призначений для подальшого обігу. При цьому, якщо кредит повертається повністю і своєчасно, то вексель гаситься, а якщо ні - то боржникові пред'являються претензії [4, с. 41].

Відносно новою формою стали скарбницькі векселі. Започатковані урядом США у 1929 році, нині вони стали найпопулярнішими зобов'язаннями Міністерства фінансів цієї країни. За скарбницькими векселями руху матеріальних цінностей немає. Це уряд для поповнення бюджетних грошових коштів на певний час виписує свої боргові зобов'язання і продає їх юридичним і фізичним особам, за що сплачує певні кошти у вигляді дисконту (зниження) ціни казначейських зобов'язань, їхня популярність визначається двома основними причинами:

- по-перше, скарбницькі векселі є засобом і знаряддям найшвидшого отримання додаткових фінансових коштів строком на 13, 26 і 50 тижнів, що дозволяє успішно згладжувати пікові відхилення між надходженнями і видатками державного бюджету. Урядові України для забезпечення збалансованої бюджетної політики та подолання хворобливих неплатежів заробітної плати у державному секторі потрібно якомога швидше оволодіти механізмом емісії і підтримання належного ринкового курсу скарбницьких векселів як додаткового стабільного джерела поповнення надходжень до державного бюджету;

- по-друге, в країнах з ринковою економікою скарбницькі векселі мають високу ліквідність, тому що: а) реалізуються під прямі юридичні гарантії держави; б) курс скарбницьких векселів на фондовому ринку США формує базу курсової вартості усіх інших видів цінних паперів;в) рівень кон'юнктури скарбницьких векселів підтримує стабільність фондового ринку та ринкової кон'юнктури взагалі; г) скарбницькі векселі приносять їхнім власникам гарантований прибуток [4, с. 48].

2. В залежності від форми отримуваного доходу векселі розрізняють як дисконтні і процентні.

Відсоткові векселі- це векселі зі строком платежу за пред'явленням і в стільки-то часу від пред'явлення, що передбачають відсоткові застереження про нарахування відсотків на номінальну суму векселя у розмірі, обумовленому сторонами вексельної угоди. Розмір відсотків має обов'язково вказуватися у тексті векселя, тому що ненаписання числа відсотків означає їх врахування у вексельній сумі [16, с. 126].

Дисконтними векселямивиступають векселі із строком в стільки-то часу від складання та на певний день, в яких не міститься відсоткове застереження. Доход за такими векселями отримується у вигляді дисконту, тобто різниці між номінальною вартістю векселя і ціною його придбання[16, с.127].

Дисконтні векселі купуються за нижчою ціною, ніж номінал, а процентні - набуваються за номіналом, але передбачають отримання процентів. Різниця між ними незначна, а в умовах стабільної норми доходу дисконт і отриманий процент майже співпадають. Якби цього не було, то потенційний покупець обрав би той вексель, який дозволяє отримати відносно більший доход. Але в інших умовах, коли наявною є вірогідність неплатежу, то з двох векселів однакового номіналу вигідніше обрати процентний, тому що додаткові суми, які пред'являються до оплати, обчислюються з суми векселя із процентами.

3. Відносно до власності векселі поділяють на видані і отримані.

У виданих (власних) векселях позичальник зазначається платником. Дані векселі можуть виписуватися у розрахунок за отримані товари, передаватися до комерційного банку, зберігатися там як застава, служити додатковим забезпеченням для прискореного стягнення за простроченими і непогашеними заборгованостями. Кожен простий вексель для векселедавця (платника) є векселем для платежу. Аналітичний облік ведеться за кожним виданим векселем окремо.

Операція складання і передачі переказного векселя на когось означає дію трасування (переказу) векселя, а сам вексель називається траттою. Виписати ж переказний вексель на користь когось означає ремітувати його вказаній особі, а він сам є римесою. Для отримувача грошової суми (ремітента), а у випадку участі у складанні векселя чотирьох осіб, і для презентанта кожен переказний вексель є римесою, а для платника (трасата) - траттою. Для решти векселезадіяних осіб переказний вексель не є ні траттою, ні римесою.

У бухгалтерському обліку розрізняють також векселі для отримання платежу; їх ще іменують чужі векселі. Кожен простий вексель для векселедержателя є векселем для отримання. В чужих векселях позичальник фігурує як індосат, який отримав чужий вексель у розрахунок за надані у кредит товари чи як додаткове забезпечення для отримання позички [24, с. 17].

Отримані векселі зберігаються підприємством самостійно або ж передаються на зберігання до банку. Ті векселі, що знаходяться на підприємстві, зберігаються в його касі на рівні з готівкою. На них складається реєстр, у якому зазначаються назва платника, сума і термін погашення векселя. Якщо отримані підприємством векселі передаються на зберігання до банку, то в реєстрах робиться примітка про відповідний документ, що отримано від нього, а виплати за банківські послуги відносяться до статей збитків від реалізаційних операцій.

Другою категорією за відношенням до учасників вексельного обігу є векселі для платежу або власні векселі.

4. За рівнем гарантованості оплати розрізняють авальовані і неавальовані векселі. Авальованим є такий вексель, на який нанесено поручительство, у відповідності з яким особа, яка оформила аваль, приймає на себе відповідальність за виконання вексельних зобов'язань будь-ким із осіб, які підписали вексель. При цьому аваль має силу дії лише до зобов'язання тієї особи, на користь якої він наданий, і є невідкличним. Закреслений аваль вважається ненаписаним (неіснуючим). Авальовании вексель авторитетним банком чи відомою фірмою робить його більш вартісним, ніж вексель, на якому не нанесено авалю. Неавальовані векселі вважаються більш ризиковими.

5. За ознакою місця розрізняють функціонування векселів міжнародних, національних і місцевих. До міжнародних векселів належать ті векселі, які виписуються в одній країні, а оплаті та іншим вексельним операціям підлягають в інших країнах. Виконуючи функції міжнародних розрахункових документів міжнародні векселі, в свою чергу, можуть розрізнятися як торгові тратти, що виставлені експортерами на своїх імпортерів. Якщо тратти супроводжуються товарними документами, то їх ще називають документарними траттами. Векселі, які виставлені на банки, називають банківськими акцептами, а векселі, що виставлені банками на банки називають фінансовими траттами [6, с. 53].

Важливою ознакою міжнародних векселів є виписана валюта. Якщо переказні векселі виписано в іноземній валюті і трасовано за кордон (із-за кордону), то їх класифікують:

а) як власні тратти (Seller's own bill). Таке найменування отримує міжнародний вексель тоді, коли він перебуває в руках ремітента чи першого набувача, на ім'я якого трасант переказував вексель, їх ще називають траттою з-під руки;

б) готові векселі (Made paper). Це тратти, які містять лише підпис трасанта (можливо і трасата-акцептанта). У готових векселях відсутні підписи індосантів, які важливі тому, що забезпечують добротність векселя [6, с. 54].

Деталі обертання іноземних (міжнародних) векселів регулюються національним законодавством. Якщо дане не визначено, то міжнародний вексель може визнаватися недійсним. Щоб цього не трапилося потрібно уважно вивчати особливості національного вексельного законодавства країни, у якій вексель було складено і передано.

Якщо вексель виписано і погашається у межах кордонів однієї країни, то його називають національним (внутрішнім). Згідно з положенням українського вексельного права в Україні векселі можуть обертатися лише в межах кордонів нашої країни. У зв'язку з цим розрізняють зовнішні векселі, тобто видані за кордон чи переказані з іншої країни, і внутрішній вексель, тобто виписаний і погашений в країні його складання.

Місцевими є векселі, в яких місце видачі і місце платежу співпадають.

6. В залежності від строків платежу класифікують:

1) Векселі, що підлягають оплаті за пред'явленням;

2) Векселі, які підлягають оплаті після закінчення певного періоду часу з моменту його пред'явлення платникові для акцепту;

3) Визначено, що цей вексель підлягає оплаті після закінчення певного періоду часу з дати його складання;

4) На точно визначену календарну дату платежу [6, с. 59].

У векселі строк платежу може зазначатися як цифрами, так і літерами. Вексель, що передбачає інші терміни платежу визнається недійсним. У векселях не можна вказувати послідовні і альтернативні строки платежу, а також не можна не написати строк платежу. Не можна також пов'язувати строк платежу з настанням якоїсь події.

7. За формою платежу векселі поділяють на:

а) платіжні, якщо вони підлягають оплаті в строк;

б) забезпечувальні - векселі, які використовуються лише для забезпечення наданого кредиту. Забезпечувальні векселі зберігаються у банку на спеціальному рахунку депо і не оплачуються, а викуповуються позичальником до збігу строку платежу шляхом погашення позиченої заборгованості. Якщо ж забезпечувальний вексель є чужим для позичальника, то на погашення зобов'язання заборгованості може спрямовуватися також інкасована банком сума такого векселя.

Забезпечувальні векселі можуть бути:

а) чужими векселями, за якими позичальником є індосант. Чужі векселі передаються банку за допомогою бланкового індосаменту або ж забезпечувальним індосаментом на ім'я банку і становлять основу ломбардних операцій. Ось чому їх ще називають ломбардними векселями;

б) власні. За ними позичальник виступає як платник. Власні векселі переважно бувають соло-векселями, передаються банку за іменним індосаментом з зазначенням «не наказу»або ж за бланковим чи забезпечувальним написом і зберігаються у банку на основі заставного права. Але власні векселі, на відміну від чужих, не слугують додатковим забезпеченням отриманої позички, а використовуються для швидкого стягнення за простроченими і непогашеними заборгованостями. Соло-векселі позичальника наказу банка крім застави слугують ще і додатковим забезпеченням позички і відносяться до власних ломбардних векселів [16? c/ 135].

Класифікація векселів за їх різними ознаками важлива. Але лише за зовнішніми ознаками не можна ні визначити характер відносин між векселезобов'язаними особами, ні з'ясувати природу появи вексельного зобов'язання. Рівень добротності векселя та надійності платника інколи створюють основу певного ризику. За таких умов кредитор, отримуючи у розрахунок вексель, має якомога досконаліше з'ясувати справжній характер векселя та його реальну економічну підставу. Це тим більше важливо тому, що ні морально-етичних норм підприємництва, ні судової практики розгляду дружніх і бронзових векселів в Україні ще не вироблено. Звичайно, щоб усунути недосконалість початкової стадії розвитку вексельного обігу, потрібно використати світовий досвід. Адже протягом всього історичного процесу розвитку вексельного права учасники вексельних операцій зберігали і захищали бездоганну непорочність вексельних інститутів.

1.2. Реквізити і приналежності векселя

Вексель найстаріший різновид цінних паперів і одночасно найзаформалізованіший фінансовий документ сучасності, дотримання встановленої форми у якому є провідною умовою його дієздатності. І, навпаки, недотримання форми веде до невизнання законності боргового зобов'язання як векселя і втрати щодо нього дії норм і правил вексельного права.

До форми складання вексельного тексту у різних країнах висуваються неоднакові вимоги, їх сукупність у кожному з національних законодавств регулюється спеціальними вексельними нормами.

Ось чому сучасна сфера вексельного обігу так ускладнена специфічними законодавчими нормами і морально-етичними правилами, що потребує фундаментальних знань вексельного права, специфічних вмінь і практичних навиків. Складними і різноманітними є чисельні розрахунки. Тому, щоб зі знанням справи здійснювати емісію векселів, необхідно, насамперед, усвідомити роль реквізитів і характерних приналежностей векселів.

З позицій вексельного права їх класифікують, з одного боку, як обов'язкові елементи, що необхідні для володіння документом силою вексельного права, а з іншого - як додаткові. Обов'язкові складові частини векселя відносяться до його реквізитів, а додаткові - до несуттєвих приналежностей.

Вексельними реквізитаминазиваються головні складові елементи тексту векселя та інші його частини, що носять назву суттєвих і є обов'язковими. В сукупності вони становлять зміст вексельного зобов'язання, роблять вексель суттєво відмінним від простого боргового зобов'язання і не ставлять під сумнів побажання векселедавця [4, с. 36].

Це означає, що відсутність будь-якого із обов'язкових реквізитів робить такий документ недійсним, тобто силою вексельного права він не володіє, а, отже, він є менше вартісним, ніж вексель.

До числа обов'язкових реквізитів векселя належать: місце складання, дата складання, найменування платника, вексельна мітка, доручення для тратти чи обіцянка сплатити у простому векселі, грошова сума, найменування особи, якій чи за наказом якої слід сплатити, місце платежу і підпис векселедавця. (Додаток 1).

Векселі, у реквізитах яких допущено виправлення, вважаються недійсними. Якщо на векселі виявлено фальшиві підписи або підписи тих, хто не може зобов'язуватися за векселем, то підписи добросовісних учасників не втрачають сили.

Несуттєві вексельні приналежностівідзначаються невизначеністю, включають в себе такі елементи вексельного тексту, без яких вексельне зобов'язання може існувати і зберігати силу вексельного права [6, с. 39].

До числа несуттєвих вексельних приналежностей, які часто називають додатковими реквізитами векселя, належать:

1) строк платежу. Якщо він не вказаний у тексті векселя, то такий вексель оплачується за пред'явленням;

2) обмеження у строках пред'явлення до платежу у невизначено-строкових векселях;

3) застереження про пред'явлення тратти у вказаний строк до акцепту. Якщо векселетримач проігнорував його, то він позбавляється своїх прав, які виникають внаслідок неакцепту векселя до всіх векселезобов'язаних осіб за виключенням векселедавця;

4) зазначення особи, у якої знаходиться акцептований примірник тратти;

5) вказівка особливого місця платежу, що не співпадає з місцем знаходження трасата чи місцем складання простого векселя;

6) зазначення особливого пункту у місці платежу, що є відмінним від місця проживання платника, для отримання платежу;

7) зазначення особи, крім платника, у якої потрібно отримати платіж - доміциліата;

8) зазначення посередника у акцепті чи платежі. Посередник при цьому є особою, до якої можна звернутися для отримання акцепту чи після опротестування - платежу. Але він не є векселезобов'язаною стороною, тому безпосередні відносини між посередником і особою, яка його призначила регулюються нормами цивільного права;

9) застереження ефективного платежу;

10) застереження про нездійснення протесту. Застереження «Без протесту» означає, що векселетримач, отримавши відмову після пред'явлення векселя до акцепту чи платежу, може, не здійснюючи протесту, звернутися за платежем до будь-кого із векселезобов'язаних осіб. Воно захищає вексель від підриву його репутації. У випадку ігнорування даного застереження затрати опротестування покладаються на векселетримача;

11) процентне застереження тощо[6, с. 62].

Своєю зручністю для використання у вексельному обігу несуттєві приналежності зумовлюють все ширше їх застосування та набуття такого важливого значення, що це робить їх частиною фінансового документа. Тому нині їх часто тлумачать як «несуттєві реквізити». Частина цих приналежностей вже передбачена Положенням про переказний і простий вексель, інші за необхідності розглядаються нормами загальноцивільного права. Зокрема, на основі положень цивільного права тлумачиться дія таких несуттєвих приналежностей:

1) помітка про повідомлювальний лист (авізо), чи «Без нашого авізо»;

2) помітка про отримання валюти. Вона важлива як посвідчення про отримання грошової суми у позику боржником;

3) зазначення тієї особи, від якої трасат отримує належне покриття у вигляді формули: «...і поставте її (суму) на наш рахунок №...»;

4) помітка про ціль, заради якої видано вексель. Наприклад, якийсь фінансовий документ є депо-векселем (забезпечувальним векселем), який видано як забезпечення, але не для продажу чи оплати. Тоді такий вексель можна передати, але відносини між векселедавцем і першонабувачем будуть розглядатися за нормами загальноцивільного права;

5) помітка про здійснення платежу лише першому набувачеві, але не його наказу. Вона може мати такий зміст: «Зобов'язуюся оплатити цей вексель такому-то, а не його наказу». Доцільність її нанесення для векселедавця пояснюється його небажанням упустити певні заперечення, які можна пред'явити векселетримачеві, в тому числі і можливі пропозиції взаємозаліку, а також з метою обмеження можливої регресної суми. Написання даної помітки означає, що вексель може передаватися лише у порядку цесії. Він іменується ректа-векселем [6, с. 71].

Несуттєві вексельні приналежності так часто використовуються і мають таке важливе значення для позавексельних стосунків сторін, що можуть встановлюватися і закріплюватися законодавче як складові частини векселя (приміром, таким є індосамент), а також і не встановлені законодавче, вироблені практикою (аваль). Наприклад, депозиційна помітка вказує: у кого зберігається той із примірників, що спеціально надісланий для нанесення акцепту. Практика вексельного обігу виробила потребу вказувати адресу посередника, зумовила застосування форми «не наказу», касаційне застереження про оплату бланків та ін.

Перелік несуттєвих вексельних приналежностей, місце їх нанесення в тому чи іншому виді векселя можна виразити у таблиці: «Перелік приналежностей векселя і їх написання». (Додаток 2)

Всі вони вважаються необхідними. Ось чому несуттєві приналежності досить часто стають такими звичайними, так увійшли до сукупності складових елементів векселя, що нині без них вексель не може нормально функціонувати. Наносяться несуттєві приналежності на вексель у вигляді відповідних поміток.

Женевська система вексельного права не дає формального визначення векселя як грошового боргового зобов'язання, що не залежить від матеріальної основи. Але оскільки дієздатність векселя регулюється спеціальними вексельними нормами, то Женевське право вказує такі суттєві реквізити переказних векселів:

Таблиця 1.3.

Вексельні реквізити

Обов'язкові реквізити

Зміст реквізиту

Допустимі інтерпретації

Особливі умови

1

2

3

4

Вексельна мітка

Найменування - «вексель»

Наноситься на мові складання всього документа

Безумовний наказ чи обіцянка заплатити

Проста і нічим не обумовлена пропозиція сплатити за векселем

Лише для переказного векселя

Просте й нічим не обумовлене зобов'язання заплатити за векселем

Тільки для простого векселя

Вексельна сума

Вексельна сума включає не тільки вартість товару, що став основою угоди, а й вартість відстрочки - плату за комерційний кредит

Вказується прописом і/або цифрами

Відмінності у написанні тлумачаться на користь суми, що написана прописом, а також - на користь меншої суми

Нарахування відсотків

Дана умова можлива лише у векселях з нефіксованою датою погашення. У інших випадках включення такої умови вважається ненаписаним.

Найменування платника (трасата)

Найменування особи, до якої звернена проста і нічим не обумовлена пропозиція заплатити за векселем

Тільки для переказного векселя. Найменування векселедавця і платника можуть співпадати

До моменту нанесення акцепту трасат не є зобов'язаним за векселем

Найменування ремітента

Найменування набувача векселя -особи, якій чи наказу якої буде виконано платіж

В переказному векселі найменування векселедавця і ремітента можуть співпадати

Виставлення векселя на пред'явника Женевська система вексельного права не допускає

Термін платежу

За пред'явленням

Вексель потрібно пред'явити до платежу впродовж одного року. Право скорочення терміну пред'явлення мають векселедавець та індосант. Право продовження терміну пред'явлення має векселедавець

Будь-який інший термін, в т.ч. і послідовно вказаний, робить вексель недійсним

У стільки-то часу від пред'явлення

Термін визначається датою акцепту або протесту

На визначений день

Термін визначається за календарем або місцем платежу

Без вказівки терміну

Підлягає оплаті за пред'явленням

Місце платежу

Визначається необхідністю кредиторові самостійно звертатися за платежем до боржника

Місце платежу переважно вказується за місцем знаходження векселедавця/ акцептанта

Відсутність місця платежу робить вексель недійсним

Зазначення дати і місця складання

Визначається необхідністю визначення вексельної правоздатності і для встановлення терміну платежу за векселем «у стільки-то часу від складання»

За місце складання може прийматися вказане місцезнаходження векселедавця

Відсутність вказаного місця і дати складання робить вексель недійсним

1) Вексельна мітка. Завдяки їй векселем визнається той фінансовий документ, що містить у своєму тексті найменування «вексель», написане тією ж мовою, якою складено вексель. Позначка «простий вексель» або «переказний вексель» обов'язково повторюється у тексті зобов'язання, чим підтверджується у документі вексельний характер угоди і не допускається перетворення попередньо не вексельних зобов'язань у вексель [16, с. 149].

2) Безумовний наказ сплатити вказану суму у переказному векселі і обіцянка зробити це у простому векселі. Суворо визначеної форми даного реквізиту не встановлено. Але вексельним правом зазначено, що назва цього реквізиту повинна органічно входити до складу вексельного тексту, бути простою, не викликати ніяких сумнівів щодо дійсних намірів і не допускати подвійного тлумачення. Обіцянка (пропозиція) сплатити повинна бути безумовною, тобто не ставитися у залежність від будь-яких причин або умов, тому що сила векселя лише у ньому самому[16, с. 150].

При цьому, якщо дотримано законодавче встановлену форму, то ніщо не позбавляє боржника від обов'язку задовольнити вимогу вексельного кредитора. Тобто у вексельному праві алібі (лат. alibi) не існує і не визнається ним взагалі.

Єдиним застереженням, що допускається в обіцянці (пропозиції) сплатити є застереження «не наказу». Воно забороняє передачу векселя за індосаментом. Векселедавець, розмістивши застереження «не наказу», не відповідає перед тими векселедержателями, до кого цей вексель перейшов всупереч розміщеному застереженню. Він несе відповідальність за зобов'язанням лише перед тими векселедержателями, які отримали вексель внаслідок перепоступки прав (цесії) і то на підставах норм загальноцивільного права. Внесення до тексту цього реквізиту будь-яких інших умов не позбавляє документ сили вексельного права, а просто ігнорується як ненаписане на векселі.

3) Вексельна сума. Це важливий вексельний реквізит, правила написання якого визначаються загальноприйнятими нормами виготовлення грошових документів. Ніякі виправлення вексельної суми, навіть обумовлені векселедавцем, не допускаються. В Україні вексельна сума вказується точно цифрами, що для зручності користування виносяться у заголовок документа, і далі у тексті - з великої літери прописом. Вексельна сума при цьому може зазначатися і іноземною валютою. Тоді розрахунок за цим векселем здійснюється на основі діючих правил розрахунків у місці платежу.

Вексельна сума складає номінальну вартість векселя. Вона означає суму грошових коштів, що зазначена у тексті і підлягає оплаті платником векселедержателеві. При визначенні розміру вексельної суми враховується величина вартості переданого в кредит товару, виконаних робіт чи наданих послуг плюс облікова ставка кредиту[4, с. 55 ]. Спираючись на механізм розрахунку простих процентів, вона становитиме:

TxП

K = Sx(1+ 360 х 100), де

К- вексельна сума;

S- розмір товарної поставки, виконаних робіт чи наданих послуг;

Т- термін користування вексельним кредитом;

П- облікова ставка процентів.

При визначенні розміру вексельної суми до розрахунку не береться:

а) сума відсотків на вексельну суму у векселях, що виписані терміном «за пред'явленням» або «у стільки-то часу від пред'явлення»;

б) витрати векселедержателя для отримання платежу;

в) будь-які інші затрати (пеня, штраф, неустойка).

При цьому вексельна сума точно вказує кількість грошових одиниць, що діють як законний платіжний засіб на території держави. Платіж може бути здійснений національною валютою України або іноземною валютою з дотриманням чинного законодавства. У разі прострочення оплати векселедержатель має право опротестувати вексель і діяти згідно встановленим нормам чинного законодавства.

На випадок неспівпадання написів вірною вважається та сума, що написана прописом. Якщо ж сума у тексті векселя написана кілька разів, то при виявленні невідповідності написів за правильну береться менша сума.

Лише у векселі строком «за пред'явленням» або ж «у стільки-то часу від пред'явлення» векселедавець може включити до тексту векселя умову про нарахування процентів за точно вказаною тут же процентною ставкою. В усіх інших випадках дана умова вважається ненаписаною. Не нараховуються відсотки на вексельну суму і в тому випадку, якщо точна ставка відсотків не вказана у тексті векселя. При цьому недійсність зазначеної умови про сплату відсотків не викликає недійсність векселя.

Сума відсотків, що на законних підставах нарахована, сплачується тією ж валютою, що й вексельна сума. В разі часткової оплати вексельної суми першочергова плата спрямовується на погашення відсотків.

Недопущення застереження про відсотки, коли відомий термін чи його можна визначити, пояснюється прагненням раціоналізувати вексельні відносини шляхом включення відсотків у загальну суму вексельного зобов'язання. Якщо ж відсотки все-таки зазначені, то стає зрозумілим, що трасант допустив звичайну похибку і дана умова до уваги не береться. При цьому відсоткова ставка текстуальне не повинна пов'язуватися з якоюсь іншою ставкою (приміром, НБУ), що підтверджує самодостатність векселя.

Водночас Англо-американська система вексельного права дозволяє включати сплату процентів до тексту будь-якого векселя, а їх нарахування вести з часу видачі векселя.

4) Найменування платника (трасата). У простому векселі платником є сам векселедавець, тому окремо вказувати найменування платника немає потреби. Вже сам зміст простого векселя у вигляді нічим не обумовленого зобов'язання векселедавця сплатити вказану суму векселедержателю є свідченням цього [4, с. 58].

Але визначення платника у переказному векселі є обов'язковим його реквізитом і головною відмінною рисою від простого векселя. Зазначення найменування платника означає написання у векселі повного юридичного найменування і адреси місцезнаходження платника. При цьому дана особа стає платником лише тоді, коли вона акцептувала вексель.

Назва платника у переказному векселі повинна відображати також ідентифікаційний код юридичної особи згідно чинному державному реєстру. Якщо платником стає юридична особа, яка має філії або представництва поза місцем свого знаходження, то у переказному векселі може вказуватися місце розташування філії або представництва[20, с. 78]. Тоді виникає зобов'язання акцептувати і сплатити вексельну суму згідно вказаному у тексті, а у керівника даного підрозділу не може бути будь-яких посилань на відсутність повноважень. Якщо ж вони і справді виникають, то даний факт тлумачиться як відмова у акцепті або платежі. Далі він засвідчується нотаріальним протестом і спричиняє дію відповідних суворих санкцій.

Векселедавець переказного векселя може у тексті зазначити умову, за якою вексель підлягає оплаті не безпосереднім платником, а іншою особою, яка може знаходитися до того ж і в іншому місці, ніж вказаний платник. Включення такої умови векселедавцем не ліквідує простоти та безумовності засвідченого ним зобов'язання, хоч і робить даний вексель доміцильованим.

У разі зазначення двох або більше платників за одним векселем всі вказані особи, що акцептували цей вексель, стають солідарними боржниками.

5) Термін платежу. Терміном платежу стає дата виконання вексельного зобов'язання. Вона повинна вказуватися точно, тому що відіграє надзвичайно важливу роль у визначенні того проміжку часу, протягом якого вексель здатний виконувати різноманітні дії і гарантувати захист вексельних прав. Підставами встановлення терміну платежу стають такі чинники: а) розрахунки періоду реалізації отриманих під вексель товарів; б) період здійснення процесу виробництва і реалізації продукції у випадках використання кредитованих векселем коштів для поповнення оборотних коштів [4, с. 79].

Зазначення дати платежу здійснюється за загальноприйнятим календарним обчисленням, включаючи написання: цифрами - число дня, прописом - назву місяця і цифрами найменування календарного року. Вказаний у векселі день платежу означає, що в даний день вексель може бути пред'явлений до платежу і повинен бути здійснений платіж за векселем. Строк платежу за векселем зазначається лише один для всієї вексельної суми, а виписуватися може одним із таких способів:

По-перше, призначатися на точно вказаний календарний день з визначенням року, місяця і числа. Наприклад, платіж буде виконано 15 квітня 1999 року.

По-друге, термін платежу наступить у стільки-то часу від складання векселя. В даному випадку термін платежу за вексельним зобов'язанням може бути вказаним чотирма способами:

а) днями. Приміром: «Біла Церква, 25 квітня 1998 року». Або: «від дати складання через 30 днів». Тоді термін платежу настає в останній із вказаних днів. День складання векселя у розрахунок не береться, у кожному місяці дні обчислюються за календарем;

6) тижнями. Наприклад, вексель складено у м. Київ, 25 липня 1999 року. Платіж виконати через три тижні від складання;

в) місяцями. Приміром: «м. Бровари, 30 червня 1999 року. Від складання через три місяці...»;

г) місяцями і з одним чи декількома днями. Наприклад: «Київ, 13 серпня 1999 року. Від дня складання через два місяці і десять днів...».

Тут строк платежу настає в останній із зазначених днів. При цьому місяці враховуються як 30 днів;

По-третє, за пред'явленням. Наприклад: «Київ, 23 жовтня 2000 року. За пред'явленням цього векселя...».

Термін платежу настає у день пред'явлення векселя до платежу. Але, якщо вексель до платежу не пред'явлено, то через рік, тобто 23 жовтня 2001 року його строк спливає. Векселедавець у даному векселі може зазначити, що вексель протягом певного періоду не повинен пред'являтися (приміром: «раніше, ніж через 2 місяці). У даному випадку строк пред'явлення настає після збігу обумовленого терміну.

По-четверте, після пред'явлення у стільки-то часу. Наприклад: «Київ, 18 березня 1999 року. Через двадцять днів після пред'явлення... »

Можливі також інші зазначення терміну платежу. Зокрема, можуть бути такі написи:

«Через три тижні після пред'явлення...»;

«Через два місяці після пред'явлення...»;

«Через три місяці і десять днів після пред'явлення...».

У всіх цих випадках основою розрахунку дня платежу є день його пред'явлення.

День пред'явлення векселя до платежу засвідчується особливою позначкою на векселі за підписом векселедавця у простому векселі чи акцептанта - у переказному. Якщо необхідну відмітку про акцепт векселедержатель не зміг отримати, то потрібно здійснити протест. Тоді день протесту визнається і днем пред'явлення векселя. Якщо у тексті векселя час акцепту не було вказано, то кожен векселедержатель може сам поставити на векселі дату прийняття векселя і тоді строк платежу визначатиметься даною відміткою[8, с. 119].

У відповідності з зазначеними вище чотирма способами визначення строку платежу векселі іменуються так:

1) визначено - строкові;

2) дато-векселі (a dato);

3) невизначено - строкові або «векселі після пред'явлення» чи «векселі до вимоги»;

4) візо-векселі (a viso).

Крім розглянутих способів визначення строку платежу у векселях можуть вказуватися також такі строки: на початку, в середині (medio) і в кінці (ultimo) місяця, що означає, перший день, п'ятнадцятий і останній день місяця. У випадках співпадання платежу з вихідними чи святковими днями термін будь-яких дій за векселем переноситься на перший за ним робочий день. Зазначення строку платежу може бути здійснене як цифрами, так і літерами.

У разі розходження між ними строк платежу за векселем встановлюється на основі зазначеного літерами. Написання послідовних термінів платежу не допускається. Якщо дана вимога не виконана, то такий документ не підлягає розгляду як переказний вексель.

Англо-американське вексельне право на відміну від нашого, вітчизняного, допускає зазначення також терміну платежу в залежності від настання певної події, що має обов'язково відбутися. (Приміром, початок навігації, щорічний ярмарок тощо). Пред'явлення таких векселів, як і векселів за пред'явленням та у стільки-то часу від пред'явлення, має відбутися протягом розумного строку. Загальновизнаним розумним строком вважається 30 днів[8, с. 125]. При зазначенні таких строків платежу до уваги беруться такі особливості як властивості векселя, банківські і торгові звичаї та інше.

6) Місце платежу. Цей реквізит вказує місце, в якому кредитор повинен пред'явити вексель до платежу. Реквізит «місце платежу» повинен вміщати докладну і точну адресу місця, в якому даний вексель буде оплачений платником або іншою особою. Тобто не боржник з'являється з платежем до кредитора, а останній представляє вексель за вказаним у документі місцем платежу.

Переважно, це місце, що зазначене поряд з найменуванням платника. Воно вказує місце, в якому вексель пред'являється до платежу акцептанту у переказних векселях або векселедавцю - у простих. Це може бути офіс або інше приміщення, в якому відбувається представлення векселя до платежу. Переважно, воно співпадає з юридичною адресою платника і повинно виписуватися чітко і настільки детально, щоб забезпечити своєчасність і безперешкодність пошуку платника та пред'явлення йому векселя.

При цьому не вказане місце платежу не може бути замінене ні місцем видачі векселя, ні місцем акцептування. Не допускається також написання у векселі кількох пунктів платежу. Якщо місце платежу написане без такої відмінності від інших місць, то векселедержатель пред'являє, а якщо потрібно, і опротестовує вексель у тому або іншому місці за власним вибором.

Якщо у тексті векселя місце платежу не вказане, то ним вважається місцезнаходження платника. Місцем платежу може вказуватися комерційний банк. Тоді такий вексель відноситься до доміцильованих і оплачується банком на умовах, що визначені угодою між ним і платником. Вексель, в якому вказано декілька місць платежу або не визначено ні місце платежу, ні місцезнаходження платника, визнається недійсним і сили вексельного права не має.

7) Найменування першого векселедержателя (ремітента). Це такий обов'язковий реквізит векселя без якого вексель втрачає свою законну силу і перетворюється у звичайний пред'явницький документ, який непередбачений вексельним законодавством. На відміну від інших векселедержателів його найменування заноситься на лицьову сторону векселя. Ремітент - особа, якій або за наказом якої потрібно здійснити платіж. При цьому вексель може виписуватися у трьох варіантах: а) власному наказу векселедержателя; б) наказу третьої особи; в) «не наказу», тобто без права ремітента передавати вексель третій особі за індосаментом[8, с. 130].

Точне зазначення особи першого набувача векселя повинно відображати повне найменування і визначену його статутом юридичну адресу. Будь-яке скорочення чи написання неповної назви може створити потребу подання доказів тотожності із вказаною назвою. Водночас, навіть повна невідповідність назви ремітента його дійсній назві викликає недійсність векселя лише відносно його самого і зовсім не стосується наступних набувачів. Але це діє за умови, що вексель надійшов до них шляхом правильного індосування, тому що кожен добросовісний векселедержатель вважається законним пред'явником векселя. Особливістю дії вексельного права у даному випадку є те, що платіж може здійснюватися наказові векселенабувача й іншій особі, і то без особливого про це застереження «або його наказові».

8) Обов'язковим реквізитом є зазначення дати і місця складання векселя, що дозволяє у певних випадках точно встановлювати вексельні правовідносини і час здійснення вексельних операцій. Наприклад, дата складання векселя дозволяє зазначити час пред'явлення векселя до платежу. Якщо його термін «за пред'явленням», то це - один рік від дати складання векселя. У векселі строком платежу «у стільки-то часу від складання» і «у стільки-то часу від пред'явлення» дата складання є основою усіх наступних розрахунків[8, с. 131]. Крім цього, дата складання векселя дозволяє визначити дієздатність векселедавця у момент виписки ним векселя.

Дата складання повинна точно вказувати календарну дату (число, місяць, рік) складання векселя векселедавцем. У будь-якій іншій формі датування векселя не допускається. Вона може бути написаною і цифрами, і прописом. Якщо виявлено невідповідність дати складання векселя цифрами і літерами, то дата визначається на основі пропису. Якщо ж допущено просте неспівпадання календарних дат, то вексель вважається недійсним.

Зазначення місця складання векселя дуже важливе для простих векселів, тому що за відсутності місця платежу ним вважається місце складання векселя. За місцем складання векселя буде здійснюватися також можливе опротестування в неплатежі. Хоч вексельним законодавством передбачена вимога про зазначення місця платежу як обов'язкового реквізиту, проте міститься положення, що вексель, у якому відсутня вказівка на місце складання, розглядається складеним у місцезнаходженні векселедавця, а така вада не робить вексель недійсним. Але, якщо відсутні і місцезнаходження векселедавця, і місце складання векселя, то такий вексель втрачає свою дієздатність.

До написання місця складання векселя висуваються такі вимоги: а) це повинно бути повне і точне найменування (міста, селища); б) не допускається зазначення кількох різних місць його складання; в) місцезнаходження векселедавця може не співпадати з місцем складання векселя; г) вексель не втрачає своєї сили у випадку існування аналогічних однойменних найменувань місць складання векселя; д) зазначення місця складання векселя наноситься на ліву верхню частину лицьового боку векселя.

Отже, векселедавець, виписуючи вексель, повинен чітко занотувати місце і пункт його емісії тим місцем, в якому він може не знаходитись в момент емісії, але в якому він усе-таки зобов'язаний виконувати платіж.

9) Місцезнаходження і назва юридичної особи, що виписала вексель, зазначається згідно статуту і за реєстрацією у державних органах. Назва юридичної особи обов'язково повинна включати її ідентифікаційний код і юридичну адресу. Обов'язковим реквізитом векселя є підпис особи, що видала вексель (трасанта). В разі відсутності підпису векселедавця або будь-якої іншої особи на документі (індосанта, акцептанта, поручителя) дана особа не є зобов'язаною. Обов'язковою умовою в Україні є скріплення підписів печаткою. Якщо відтиск печатки відсутній, то й підписи вважаються недійсними [8, с. 135].

Перед підписом має вказуватися найменування юридичної особи. При цьому підписувати вексель можуть лише дієздатні за українським законодавством особи. Вексель можна підписувати чорнилами, пастою, тушшю.

В Україні діє норма, за якою право підпису векселя належить керівнику і головному бухгалтеру юридичної особи. На відміну від інших частин написів підпис векселедавця, як і підписи інших векселезобов'язаних осіб, має виконуватися власноручно, а нечіткість і нерозбірливість підпису не робить його недійсним.

Якщо ж вексель підписується не самим векселедавцем, а за його дорученням, то тоді відповідний напис має включати зазначення: «за довіреністю», «як уповноважений» або інше подібне. Без такої помітки вважається, що вексель підписано посередником від свого власного імені.

Тоді підпис векселя за дорученням може тлумачитися як самостійне вексельне зобов'язання з усіма наслідками відносно до змісту тексту векселя.

Підставою для підписання векселя представником стає доручення, що видане йому репрезентованою особою. Воно повинно мати письмову форму, просто і зрозуміло викладати зміст доручених дій, щоб не потребувати нотаріального посвідчення. Винятками з цього загального правила, тобто нотаріальне посвідчення, потрібне лише у наступних випадках:

а) в разі доручення підписати вексель, який видається однією юридичною особою іншій юридичній особі;

б) у випадку наявності доручення про підписання векселя, яке видається юридичною особою фізичній особі;

в) доручення про підписання векселя, що видається фізичною особою юридичній особі.

Доручення або інший документ, що стає підставою для підписання векселя представником від імені репрезентанта не додається до векселя. Винятком є звичай обігу комерційного векселя, коли передбачена обов'язковість наявності такого додатку.

Зобов'язання репрезентованої особи підтверджуються підписом представника за наступних умов:

а) якщо представник, підписуючи вексель точно і ясно вказав, що його підпис здійснено від імені репрезентованої особи;

б) підписуючи вексель, представник діяв точно з написаними йому повноваженнями.

Вексельне зобов'язання особи, майно якої закріплене за нею на правах повного господарського відання або оперативного управління, не потребує попередньої або наступної згоди власника цього майна. Між даними особами відносини регулюються нормами Цивільного кодексу України і не є предметом вексельного права [11, с. 209].

В разі виявлення підроблених підписів і підписів недієздатних осіб вексель не втрачає своєї дієздатності. Тобто даний факт не спричиняє недійсність підписів інших векселезобов'язаних осіб.

Особа, яка поставила свій підпис на вексель без повноважень або перевищила їх, цим бере на себе самостійне вексельне зобов'язання згідно змісту написаного. Аналогічне зобов'язання бере на себе і той представник, який не вказав застереження у документі про те, що поставлений ним підпис здійснений від імені репрезентованої особи.

Підпис векселедавця є достатнім для надання законної дієздатності векселя і передачі його до рук векселедержателя. Такий принцип надає векселю широкі можливості для негайного складання документа навіть в домашніх умовах. Лише вексель, що виданий неграмотною особою, крім власноручного її підпису обов'язково потребує нотаріального засвідчення.

Звичайно, процедура засвідчення факту видачі векселя нотаріусом пов'язана із втратою дорогоцінного часу, ускладнює формальності і збільшує самі витрати на отримання вексельного кредиту. Більше того, звернення до нотаріуса здатне викрити суть і таємницю кредитних відносин купця. А в торгівельному середовищі комерційна таємниця є надто вагомою для забезпечення безпеки і зниження ризиків.

Заповнення вексельного тексту виконується шляхом внесення відповідних записів у вексельний бланк. Вексельний бланк в Україні має законодавчо закріплену форму, що виготовляється підрозділом Національного банку України і через комерційні банки продається усім бажаючим.

Складений із дотриманням загальної форми і підписаний векселедавцем вексель передається тій особі, на користь якої він виписаний. Це означає завершення складання і прийняття вексельного договору. Адже без передачі векселя вексельне зобов'язання не існує, а векселедавець ще не взяв на себе зобов'язання виконати умови векселя. Водночас, отримання векселя першим векселетримачем означає, що векселедавець добровільно і з власних міркувань передав вексель векселетримачеві (ремітентові), який отримав законне право пред'явити його до сплати векселедавцю простого (трасату переказного) векселя. І той не може відмовитися від оплати, навіть тоді, коли б довів, що не передавав вексель. Векселедавець простого векселя (трасат переказного векселя) зобов'язаний здійснити платіж. І лише після цього він може стати позивачем проти векселедержателя, щоб повернути сплачену суму назад.

Зміни у реквізитах векселя без згоди на те зацікавлених сторін (платника, векселедавця, будь-кого із зацікавлених векселедержателів не допускаються. За їхньої згоди можна внести лише незначні зміни, насамперед, такі, що доповнюють з якихось причин пропущені елементи.

Якщо векселедавець, не заповнив багато з реквізитів та підписав вексель, це означає, що він підписав бланк і передав його наступному векселедержателеві. Зі свого боку, той має право самостійно заповнити відсутні реквізити, тому що передача йому бланкового векселя тлумачиться як мовчазлива згода векселедавця на дані дії. В свою чергу, власник бланкового векселя, щоб мати повне право для пред'явлення векселя до акцепту чи платежу, зобов'язаний заповнити всі недостаючі його реквізити і цим остаточно визначити його дієздатність та підтвердити свої права векселедержателя.

На дієздатність векселя не впливають помилки і похибки мови складання векселя, якщо вони не спотворюють його зміст. Проте наявність необумовлених виправлень, підчисток і перекреслень, якими затемнюються або ліквідуються реквізити і приналежності векселя, стає підставою для втрати даним документом сили вексельного права.

Усі реквізити векселя в своїй сукупності мають бути пов'язаними і скріпленими в єдиному вексельному тексті, що завершується підписом векселедавця. При написанні тексту векселя не можна допускати пропуски і неясності, їхня наявність здатна зумовити недійсність даного векселя. Водночас, той або інший недолік виписування реквізитів, хоч і може позбавити документ сили вексельного права, але це не означає, що виписаний документ не має ніякої сили. Якщо він задовольняє вимогам цивільного права щодо боргових зобов'язань, то тоді такий документ може стати основою розгляду даного зобов'язання у судовому порядку і за нормами цивільного права.

1.3. Законодавча база вексельного обігу в Україні

Розвиток вексельного обігу неможливий без створення правового забезпечення, яке, з одного боку, гарантувало б можливість більш широкого його застосування, а з іншого, - безумовне стягнення вексельного боргу.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є:

1) національні законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти України;

2) положення Одноманітного вексельного закону, прийнятого Женевською вексельною конвенцією у 1930 році.

Першим кроком на шляху відродження векселя у нашій державі було прийняття 18 червня 1991 року Верховною Радою України Закону "Про цінні папери і фондову біржу" . І, хоча, ст. 3 Закону тільки допускає випуск і обіг векселя, а ст. 21 дає визначення поняття "вексель" і перелічує реквізити переказного і простого векселів, чого явно недостатньо для правової регламентації вексельного обігу, однак було зроблено головне – створено юридичне поле функціонування векселя. Вексель було законодавчо визнано як один з інструментів фінансово-господарського життя[12, с. 29].

Відповідно до Постанови Верховної Ради "Про порядок набуття чинності Закону Української РСР "Про цінні папери і фондову біржу", Закон введено в дію з 1 січня 1992 року. Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок випуску і обігу векселів; відповідні доручення були дані Міністерству фінансів і Національному банку України [12, с. 30]. Майже одночасно, з інтервалом в один місяць, були прийняті нормативні акти вищеназваних органів, де висловлюється пропозиція про необхідність використання Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341[12, с. 30].

Ця пропозиція була підтверджена Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року "Про застосування векселів у господарському обороті України" . Постановою вводився вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року, при цьому Кабінету Міністрів України і Національному банку було доручено вжити всіх необхідних заходів для повноцінного використання векселів в господарському обігу [11, с. 37].

Спеціальним листом Національного банку України від 25.02.93 р. № 22001/85 до установ банків було надіслано Положення про переказний і простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937 року. У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному взаємозв'язку з основними положеннями Женевського Одноманітного вексельного закону 1930 року. Тим самим, законодавець дотримувався певної послідовності (спадковості) у системі вексельного законодавства, здійсненої шляхом прямої імплантації норм міжнародного права у національне законодавство. Крім того, одночасно з вищезгаданим документом, Національним банком України був затверджений Порядок проведення банками операцій з векселями від 25.02.93 р., який забезпечував створення механізму використання векселя як знаряддя кредитування і як платіжного засобу[11, с. 38]. Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості правового регулювання вексельного обігу.

Одночасно із створенням нормативної бази, регулюючої вексельний обіг, були видані нормативні акти, покликані активізувати вексельний обіг. З цією метою був виданий 17.05.93 р. Декрет Кабінету Міністрів № 52-93 "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” [11, с. 45].

Нині цей Декрет втратив силу у зв'язку з прийняттям 15 вересня 1995 року Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" .

Велике значення для ефективності використання векселя має швидкість і реальність виконання вексельних зобов'язань. Ці питання регулюються ст. 34 Закону України "Про нотаріат", прийнятого 2 вересня 1993 року . Дана стаття передбачає як один з видів нотаріальних дій, що здійснюються в нотаріальних конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону викладено перелік можливих видів протестів: протест про неоплату, неакцепт або недатування акцепту. Порядок внесення протестів здійснюється відповідно до законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції "Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 р. №18/5 .(На сьогодні вже діє Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” № 93298 від 23.08.98, яким встановлено, що векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами) [11, с. 51].

Таким чином, до середини 1994 року загалом було завершено створення нормативної бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Початком другого періоду розвитку вексельного законодавства, на наш погляд, потрібно вважати Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України". Цим Указом як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності був введений звичайний товарний вексель. З метою роз'яснення положень Указу Національний банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193 , який містить чотири блоки цієї процедури, а саме:

1) оформлення і облік платіжних документів;

2) проведення заліку взаємної заборгованості;

3) вексельне оформлення простроченої заборгованості;

4) подальші операції з векселями.

Однак цілу низку організаційно-технічних питань не було з’ясовано, і Національний банк України 30.09.94 р. спрямував роз'яснення № 17217/640 "Про роботу установ банків в Україні в зв'язку з оформленням заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України векселями" [11, с. 58].

Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачав рефінансування Національним банком України облікових і позикових операцій з векселями, які здійснюються комерційними банками. Роз'яснення з кредитування комерційних банків за операціями, пов'язаними з вексельним обігом, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 5 грудня 1994 року № 203, передбачали проведення рефінансування або шляхом прийняття векселів під заставу або шляхом їх переобліку [11, с. 96].

З метою корекції термінів проведення взаємного заліку і оформлення простроченої заборгованості векселями у бік їх подовження, необхідні зміни внесені Указом Президента України від 14.10.94 р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів" [].

У міру наближення терміну платежу за векселями, знову були спрямовані "Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обігу" телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. N 15010/48.

Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачає постійне використання векселів для оформлення простроченої заборгованості. Незабаром, після першого взаємозаліку, Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення простроченої заборгованості векселями" було передбачено проведення у червні 1995 року другого взаємозаліку [10, с. 12].

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.95 р. № 960 "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості векселями" відбувається третій взаємозалік. У виконання даної Постанови Уряду Національний банк України прийняв Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з подальшим оформленням її векселями, затверджений Постановою Правління НБУ від 04.12.95 р. і надіслав листом № 22017/940-5855-322 [11, с. 89]. Цей Порядок, в основному, регламентує організаційно-технічну сторону використання векселів. Вказаний документ передбачає використання при проведенні заліку не тільки простих, але й переказних векселів.

У зв'язку з енергетичною кризою в Україні і зростаючою заборгованістю Російській Федерації Кабінет Міністрів України приймає Постанову від 12.06.1996 р. № 641 “Про затвердження порядку погашення боргових зобов'язань підприємств, установ і організацій за спожитий природний газ, поставлений з Російської Федерації в 1994 році”, відповідно до якої оформлення простроченої заборгованості відбувається за допомогою векселів [11, с. 90].

З 1999 року на українському вексельному ринку з'явилися так звані “податкові” векселі. Відповідно до Порядку випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України , податковий вексель - це звичайний вексель, який видається платникам ПДВ на суму податкового зобов'язання при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України. Векселедержателем є державна податкова адміністрація за місцем реєстрації векселедавця як платника ПДВ.

Наступним етапом формування нормативно-правової бази вексельного обігу в Україні була Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 року № 689 “Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства”. Казначейські векселі можуть використовуватися для:

- погашення кредитної заборгованості за згодою відповідних кредиторів (розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами);

- продаж юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;

- застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до законодавств про заставу;

- зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя.

Нарівні з нормативними актами, що містять переважно норми вексельного права, існують такі, в яких регламентуються окремі питання вексельного обігу. Розглянемо їх, об'єднавши в окрему групу.

Ще до прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", ст. 24 Закону України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" допускала в фінансових і кредитних відносинах підприємств використання товарного векселя. Ст. 53 Закону України від 2 жовтня 1992 року “Про заставу”, регламентувала порядок укладення договору застави цінних паперів, в тому числі векселя. Відповідно до норми цього Закону застава векселя здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Про можливість використання застави цінних паперів для кредитування згадано також у п.4 ст. 8 Закону України від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність”, де зазначено, що Національний банк України видає кредити іншим банкам під заставу векселів і цінних паперів. З відносин застави витікає такий специфічний метод виконання зобов'язань, як внесення цінних паперів до депозиту[11, с. 91].

Таким чином, законодавець не тільки розширював правове поле застосування векселя, але іноді й звужував його. Зокрема, пункт 17 Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 року , забороняє інвестиційному фонду випускати векселі. Проте, уявляється, що нині переважає тенденція лібералізації вексельного обігу. Так, Правила виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 року, передбачали заповнення вексельного бланка тільки друкарським способом. У той же час, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1995 року № 177 "Про внесення змін до правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 року № 528", допускалося заповнення вексельного бланка як друкарським, так і недрукарським способами[11, с. 108].

З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був прийнятий Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів" , що передбачав скасування обмежень відносно розміру суми зобов'язань за одним векселем, яка встановлювалася угодою суб'єктів господарської діяльності.

Необхідно відмітити, що Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. № 504 "Про сплату державного мита за вексельні бланки" вводилося відповідне мито, яке зараховується до прибутку Державного бюджету. Виданий у виконання даного Указу лист Національного банку України від 01.12.93 р. № 22001/279-7230 "Про порядок обліку та видачі простих та переказних векселів" забороняв виготовлення бланків векселів підприємствами і банками. Законом України від 2 липня 1995 р. "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України" встановлювалося державне мито за здійснення протесту векселя у розмірі 0,3% неоподатковуваного мінімуму прибутків громадян[11, с. 114].

Отже, можна резюмувати, що основи вексельного права в Україні закладені. Однак низка питань вексельного обігу продовжує регламентуватися широким колом розрізнених нормативно-правових актів.

Крім того, дуже важливим є наступне :

Як вже зазначалось вище у 1937 році у СРСР була ратифікована Женевська конвенція 1930 року за № 358, якою впроваджений у дію Одноманітний закон про простий та переказний векселі, Раднаркомом було прийняте Положення про простий та переказний векселі, яке відтворювало російською мовою текст Одноманітного закону з урахуванням відповідних обмовлень, передбачених додатком ІІ до Конвенції.

З 1991 року, з моменту набуття Україною незалежності, у відношенні до міжнародних договорів для нашої країни має чинність Віденська Конвенція 1978 року “Про правонаступництво держав по відношенню до договорів”, у відповідності з якою Україна повинна пройти процедуру ратифікації з метою підтвердження своєї причетності до Женевської конвенції 1930 року за № 358[11, с. 118].

З метою врегулювання законодавства щодо векселів та їх обігу, Верховна Рада України прийняла постанову від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції 1930 року, але у цій постанові не було визначено, яка саме з трьох Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360) діє на території України, відповідно не було зроблено офіційного перекладу текстів зазначених Конвенцій на державну мову і, найважливіше, не було зазначено відповідних дій до здійснення ратифікації цих Конвенцій з метою підтвердження причетності до них України [11, с. 125].

Стаття 9 Конституції України передбачає, що міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України є частиною національного законодавства, але постанову Верховної Ради від 17 червня 1992 не можна вважати згодою такого роду, оскільки Законом України “Про міжнародні договори України” був встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів. Зазначена раніше, Віденська конвенція 1978 року передбачає, що “ратифікація… це міжнародний акт, за допомогою якого держава виражає у міжнародному плані свою згоду на обов’язковість для неї договору” (пункт “і” статті 2 Конвенції). Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україною видано не було, можна зробити висновок, що Женевські конвенції 1930 року для України, як міжнародні договори, на даний момент не діють[11, с. 127].

Зважаючи на наведене та враховуючи, що значна частина законодавчих актів України створена у відповідності з прийнятою Верховною Радою України постановою від 17 червня 92 року № 2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції 1930 року, виникає необхідність внесення істотних змін у вексельне законодавство України з метою врегулювання цієї колізії.

На виконання доручення Кабінету міністрів України від 29 січня 1998 року № 1684/2 щодо питання застосування нормативно-правових актів стосовно емісії та обігу векселів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розглянула деякі законодавчі акти України та проекти відповідних законів і запропонувала наступну послідовність законодавчого врегулювання випуску та обігу векселів в Україні :

1. Зробити офіційний переклад тексту Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360)

2. Прийняти Закон України “Про ратифікацію Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360)”, з урахуванням національних обмовлень;

3. Прийняти Закон України “Про вексельний обіг в Україні”;

4. Привести у відповідність до прийнятих законів інші законодавчі акти України.

Міністерством юстиції України на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1998 року № 67-617/2 було погоджено проекти Законів України “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі”, “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів”, “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року, якою запроваджено уніфікований закон про переказні та прості векселі” [10, с. 40].

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновки, що робота по врегулюванню колізій та удосконаленню вексельного законодавства в Україні ведеться і маємо надію, що вже найближчим часом вищезгадані закони будуть прийняті.

Необхідним наступним етапом у формуванні вексельного права, на наш погляд, повинна бути кодифікація діючих нормативних актів шляхом розробки і прийняття Вексельного Статуту України. У рамках цього періоду, якщо це не буде зроблене раніше, виникне необхідність внесення змін і доповнень до законодавчих і підзаконних актів, спрямованих на підвищення ефективності функціональних можливостей векселя і надання йому статусу повноцінного платіжного засобу.

Розділ ІІ. Особливості використання фінансового векселя в Україні

2.1.Використання фінансових векселів

Фінансові векселі виникають як грошові зобов'язання, що не пов'язані з купівлею-продажем. Первісним джерелом виникнення фінансових векселів є оформлення фактичних угод щодо отримання грошової позички проти виписки вексельного боргового зобов'язання [16, с. 88].

Провідними фінансовими операціями, що обслуговуються фінансовими векселями є:

а) позички, які видаються одним підприємством за рахунок тимчасово вільних коштів іншому підприємству;

б) перерахування до бюджету податкових платежів;

в) отримання бюджетного фінансування;

г) оформлення простроченої кредиторської заборгованості.

д) зобов'язання отримувача кредиту з метою його погашення.

Використання фінансових векселів здійснюється також для отримання банківського кредиту у негрошовій формі, користування яким набагато вигідніше, тому що передбачає отримання процентів за вексель, на відміну від сплати процентів за користування банківським кредитом. Векселі, що виставлені банком на банк, як правило, є фінансовими траттами. Якщо фінансовий вексель видав банк, то його ще називають банківським. Водночас банківський вексель може мати як фінансову природу, коли банк видає вексель як депозитний інструмент з метою залучення грошових коштів, так і товарну - у випадку оформлення ним вексельного кредиту.

Широкомасштабне практичне застосування векселів пов'язане з необхідністю подолання кризи неплатежів, що глибоко вразила фінансово-розрахункову систему України.

Введення повномасштабного вексельного обігу дозволило б внести елемент самоорганізації у процес погашення боргів, додавши йому за допомогою векселя форми товару.

Першими нормативними актами у створенні ринку боргових зобов'язань були: Указ Президента України від 14 вересня 1994 р. „Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності”; “Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями”, розроблений Національним банком у відповідності до цього Указу [31, с. 29 ].

Незважаючи на те, що широкомасштабне введення векселя до господарського обігу проводилося адміністративними заходами, необхідність проведення таких заходів була викликана об'єктивним станом фінансово-кредитної системи.

За даними Міністерства статистики, кредиторська і дебіторська заборгованість в Україні на 1 серпня 1994 року досягла відповідно 280 і 240 трлн. крб., що майже у тридцять разів перевищувало суму всіх (готівкових і безготівкових) грошей, що знаходяться в обігу [31, с. 30]. Взаємна заборгованість підприємств так переплелася, що навряд чи вони самі могли б розібратися у своїх фінансах. Розплутати вузол взаємних боргів повинен був Указ Президента України від 14 вересня 1994 року .

У відповідності до п.1 цього Указу суб'єкти підприємницької діяльності за результатами взаємозаліку повинні були до 1 листопада 1994 року оформити прострочену заборгованість звичайними векселями з терміном платежу 28 лютого 1995 року.

Пізніше, коли стало ясно, що ні банки, ні підприємства в термін до 1 грудня 1994 р. не укладаються, Указом Президента України від 14 листопада 1994 р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи та про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів" термін оформлення заборгованості було продовжено до 21 листопада 1994 року.

Підприємство-боржник ставало векселедавцем, підприємство-кредитор - векселедержателем. Сума зобов'язань за одним векселем мала не перевищувати сто мільйонів карбованців. З метою активізації процесу оформлення заборгованості векселями були передбачені спеціальні правила, спрямовані на його стимулювання. Пункт 3 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачав, що у разі відмови боржника оформити заборгованість векселем кредитор має право безакцептного списання суми заборгованості або оголошення такого суб'єкта підприємницької діяльності нездатним задовольнити пред'явлені до нього вимоги. У той же час, вказаний пункт Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. встановлював, що суб'єкти підприємницької діяльності, які не вимагають оформлення векселем кредиторської заборгованості, втрачають право на повернення такої заборгованості без будь-якого відшкодування і повинні списати її на власні збитки. Передбачалося, що ці заходи мають дисциплінувати як кредиторів, так і боржників, і, зрештою, підвищити ефективність кроків, спрямованих на подолання кризи неплатежів [39, с. 5].

Указ Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" передбачав можливість передачі векселя шляхом індосаменту (в тому числі і під заставу), а також для здійснення інших операцій відповідно до чинного законодавства.

З точки зору розвитку вексельного обігу досить привабливим є положення, відповідно до якого норма дисконту з суми векселя при здійсненні облікових операцій не обмежується. У разі відмови в платежі при настанні вказаного у векселі терміну, вексель підлягає опротестуванню за встановленим порядком. Уявляється, що центральною проблемою у подоланні кризи неплатежів є можливість оперативного і повного стягнення боргу. Причому механізм стягнення боргу повинен бути: чітким (тобто гранично регламентованим); ясним, що не допускає альтернативних, двозначних тлумачень; простим (тобто таким, що є спроможним практично застосовуватись) і, нарешті, оперативним. Пункт 6 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачає майнову відповідальність за вексельними зобов'язаннями, відсилаючи, в плані реалізації цієї відповідальності, до механізму, зафіксованого Законом України від 14 травня 1992р. "Про банкрутство" [39, с. 7]. Однак незрозуміло, яким чином цей механізм стосовно векселів мав виявитися ефективним, якщо до цього він практично не працював.

Пункт 7 вищеназваного Указу Президента України передбачав санацію тих підприємств державної власності, які не підлягають приватизації. З точки зору подолання кризи неплатежів або покарання недбайливого керівника підприємства, санація, ймовірно, має позитивне значення. Однак, з позицій вексельного кредитора, немає ясності в головному – як у разі санації підприємств будуть захищені його інтереси.

Позитивним економічним методом, покликаним стимулювати банківські операції з векселями, безумовно можна вважати рекомендацію, що міститься в Указі, Національному банку України надавати комерційним банкам України протягом листопада 1994 - лютого 1995 року до 10% всієї кредитної емісії під ці операції. З цих же позицій потрібно розглядати і пункт 2 Указу Президента України, відповідно до якого суб'єкти підприємницької діяльності звільняються від сплати державного мита за вексельні бланки, що купуються для оформлення взаємної заборгованості. Необхідно відмітити, що дія даного Указу Президента України розповсюджується на операції з векселями, які виписуються для оформлення простроченої заборгованості. Істотним є те, що норми Указу мають не одноразовий характер, а передбачають періодичне проведення взаємозаліку і оформлення заборгованості векселями. Рівно через місяць після підписання Указу Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності" був виданий Указ Президента України від 14 вересня 1994р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів" . Цей правовий акт вніс певні корективи у терміни проведення взаємного заліку заборгованості і оформлення простроченої заборгованості звичайними векселями, а також доповнення в плані визначення відповідальності кредиторів, що не вимагали оформлення векселем заборгованості[16, с. 147].

Поряд з вищепереліченими питаннями, даний Указ Президента України містить перелік проектів Указів Президента України і законів, які повинні бути розроблені для подолання кризи неплатежів, у тому числі для стимулювання вексельного обігу.

Укази Президента України про вексельний обіг переслідували досягнення кількох цілей, зокрема:

1) пожвавлення платіжної системи;

2) здійснення заліків і погашення взаємних боргів суб'єктів підприємницької діяльності;

3) розблокування господарської діяльності.

Положення Указу Президента України від 14.09.94 р. були деталізовані в нормативно-правових актах Національного банку:

- Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193 ;

- Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обігу від 22.02.95 р., № 150010/48.

Відповідно до Порядку проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями оформлення заборгованості векселями здійснюється безпосередньо в банку дебітора в присутності осіб, уповноважених наказом керівника установи банку. По кожному клієнту складається протокольне рішення у двох примірниках з вказівкою платежів, оформлених векселями. У протоколі вказується доручення векселедавця обслуговуючому банку на інкасування векселів до векселедержателя. Протокольні рішення повинні бути підписані з боку банку і боржника. Після цього перший примірник залишається у банку, другий - видається клієнту (боржнику) на руки під розписку на першому примірнику [16, с. 149]. Оформлення векселів повинно здійснюватися відповідно до Положення про переказний і простий вексель.

Після оформлення заборгованості векселями банк дебітора (боржника) формує векселі по банках кредиторів, включаючи їх до відповідних реєстрів. Перший примірник реєстру з прикладеними векселями надсилається до банку кредитора спецзв'язком, а другий залишається у банку векселедавця.

Відповідно до протокольного рішення векселі реєструються у банку дебітора в спеціальній книзі, де вказується: 1) найменування векселедавця і одержувач векселя; 2) термін платежів і номер кожного векселя; 3) підпис векселедавця [16, с. 152].

Інформація про оформлення взаємної заборгованості векселями повинна прямувати в регіональні управління Національного банку України, а звідти - до місцевих органів виконавчої влади і Національного банку України.

Банк кредитора, отримавши реєстр і векселі, реєструє їх в аналогічній книзі і звіряє суми отриманих векселів за кожним векселедержателем із сумами його платіжних вимог, після чого вручає йому під розписку векселі і примірник реєстру.

У випадку, якщо боржник відмовляється оформити прострочену заборгованість векселями, в банку дебітора складається протокольне рішення у трьох примірниках за кожним кредитором окремо. Другий і третій примірники протокольного рішення разом з примірником платіжної вимоги дебітора з відміткою банку на зворотному боці про відмову, завірені підписом керівника банку і відбитком печатки, надсилаються банком боржника до банку кредитора спецзв'язком з одночасним списанням відповідних сум. Один примірник протокольного рішення банк кредитора надсилає кредитору. Кредитор на підставі отриманої інформації має право безакцептного списання сум заборгованості з боржників у встановленому порядку, однак тільки після отримання ним протокольних рішень боржників про відмову оформлення заборгованості векселями.

Операції з векселями здійснюються відповідно до Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженої постановою Правління Національного банку України 25.12.93 р. №22001/85[11, с. 26].

У міру наближення терміну платежу за векселями, актуальними стали питання можливих неплатежів за векселями та їх опротестування. Саме цим проблемам була приділена значна увага в спеціальних Роз'ясненнях з питань, пов'язаних з використанням векселів в господарському обігу, спрямованих до комерційних банків телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. № 15010/48.

Перший вексельний взаємозалік показав: по-перше, визначена конкретна сума заборгованості; по-друге – 30,6% акцептованих платіжних документів було погашено за заліком.

Однак перший вексельний взаємозалік вивів вельми тривожні цифри щодо ефективності використання векселів. Зокрема, якщо оплачених векселів 45%, а неоплачених - 55%, це означає, що кожний другий вексель був неоплачений. Ще більш тривожним виявилося опротестування векселів на суму всього в 0,7 трлн. крб., з неоплачених - 18,7 трлн. крб. [16, с. 169].

Узагальнення практики вексельного взаємозаліку дозволило виявити наступні причини низької ефективності використання для цих цілей векселів:

1. Підприємці і банкіри ще не знали, як користуватися векселем.

2. Багато керівників сприйняло використання векселів як разову кампанію і поставилося до цього вельми скептично.

3. Вексель не використовувався як інструмент для заміни фінансової власності на майнову і засіб переходу від фінансової відповідальності до майнової.

4. Недосконалість організаційного і технічного аспектів застосування векселів, особливо механізму їх опротестування, розгляд відповідних позовів в судах.

Практично за тією ж схемою, що і перший вексельний взаємозалік, був проведений в червні 1995 р. другий взаємозалік. Нормативною базою його здійснення стала Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення простроченої заборгованості векселями” [11, с. 75].

Головною відмінністю другого взаємозаліку від першого було допущення оформлення простроченої заборгованості як звичайними, так і переказними векселями.

Потрібно відмітити, що, як показала практика, оформлення простроченої заборгованості векселями в червні 1995 р., очікуваних результатів не дало. Зокрема, при червневому взаємозаліку підприємствам Міністерства промисловості було пред'явлено вимог на 12% загальної суми боргів, що значилися на балансах, з них акцептовано було 45%, а погашено - тільки 2,2%. З усіхпред'явлених вимог, які підлягали оформленню векселями, тільки 21% був оформлений; та й ті до вексельного обігу практично не потрапили[15, с. 95].

Потім, відповідно до спільної Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості векселями" від 01.12.95 р. № 960, був проведений третій вексельний взаємозалік.

Вказана Постанова передбачала проведення заліку взаємної заборгованості за станом на 5 грудня 1995 року, з оформленням непогашеної заліком заборгованості векселями терміном платежу не більш 90 днів від дня складання, з можливістю здійснення дисконту. Термін протесту в неплатежі за векселями, випущеними відповідно до цієї Постанови, визначався у 15 днів.

Для уточнення багатьох питань Національним банком України була розроблена методика проведення заліку, яка була розіслана листом "Про проведення заліку взаємної заборгованості" від 04.12.95 р. № 22017/940-5855-322 [11, с. 76].

Відповідно до вказаних нормативних актів простроченазаборгованість могла оформлятися простими і переказними векселями. Цікавий механізм, запропонований відносно переказних векселів: векселедавцем є кредитор, його боржник - платником, кредитор кредитора - векселедержателем. Заборгованість може бути оформлена переказним векселем, якщо боржник відмовився від видачі простого векселя. На перший погляд, застосування переказного векселя має свідчити про певний прогрес у розвитку вексельного обігу. Однак низка невирішених питань не дозволяє, на жаль, це констатувати.

Передусім залишилося незрозумілим, чому боржник, відмовившись оформляти заборгованість простим векселем, погодиться оформляти її переказним. Іншими словами, чому боржник не бажає платити векселем своєму кредитору, а захоче платити кредитору кредитора. Так і для векселедержателямало втіхи, що платником за векселем буде особа, що відмовилася оформити заборгованість простим векселем. Вказана Методика Національного банку України містить більш широкі роз'яснення відносно інкасації векселів, не виходячи, проте, за межі Положення про переказний і простий вексель і Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженого Правлінням Національного банку України 25 лютого 1993 року .

На підставі вищеназваних нормативних актів у Методиці роз'яснюється також можливість видачі векселя, що не підлягає опротестуванню в обов'язковому порядку.

Оформлення заборгованості векселями було встановлено з 12 грудня 1995 року до 10 січня 1996 року. Однак пройшло майже півтора року після початку першого вексельного взаємозаліку, а нормативна база, що його регулює, не зазнала істотних змін у бік активізації вексельного обігу.

У телеграмі Національного банку України від 21.11.95 р. № 22017/911-5492 "Про взаємну заборгованість суб'єктів підприємництва" зазначалося, що за 9 місяців 1995 року взаємна заборгованість зросла в 5,4 рази, криза неплатежів торкнулася кожного п'ятого підприємства, 44% всіх підприємств мають заборгованість від 3 місяців до 1 року, 4% - більше року [10, с. 102].

Для з'ясування причин неефективності заходів, що вживаються Урядом з впровадження векселів, Міністерством промисловості спільно з Українським вексельним центром (Укрвекселем) і Українською фондовою біржею в рамках експерименту, передбаченого Указом Президента "Про заходи з нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16.03.95 р. № 227 , була узагальнена існуюча практика і підготовлені конкретні пропозиції щодо подальших можливостей використання вексельного обігу в Україні[11, с. 58].

Не чекаючи змін і доповнень у чинному законодавстві з питань правового регулювання вексельного обігу в рамках чинного законодавства Міністерствопромисловості, Міністерство енергетики і електрифікації і Міністерство вугільної промисловості, з одного боку, і Асоціація "Український вексельний центр", - з іншого, уклали Генеральну угоду про подальший розвиток вексельного обігу (далі - Угода), якою передбачається таке:

1)Поряд з безготівковими розрахунками за поставлену продукцію, виконані роботи і послуги за договорами між підприємствами, які входять у сферу управління міністерств, можуть проводитися розрахунки векселями;

2) Векселі як засіб платежу за вироблену продукцію, виконані роботи і послуги, товарне і майнове забезпечення яких підтверджується експертним висновком Укрвекселя, підлягають обов’язковому прийому підприємствами - кредиторами від підприємств-боржників за умови їх підвідомчості міністерствам;

3) Підприємства-боржники, що виступають векселедавцем, купують вексельні бланки в обслуговуючих їх банках і під час оформлення розрахунків векселями надають Укрвекселю необхідну інформацію про товарний характер договорів;

4) Векселедавці шляхом перепоручительного індосаменту можуть користуватися послугами Центральної вексельної палати як презентанта (пред'явника векселя трасату для акцепту) при виконанні дій з отримання платежів за векселем[15, с. 211].

На підставі вищезазначеної Угоди були розроблені Тимчасові правила вексельного обігу між підприємствами низки базових галузей економіки України, покликаних регламентувати питання застосування векселів підприємствами зазначених міністерств. Тимчасові правила визначали органи, що координують вексельний обіг, передбачили створення єдиного вексельного реєстру всіх векселів, що обертаються, і розробку системи страхових гарантій за векселями.

Для визначення порядку відкритих вексельних торгів і попередження зловживань у сфері вексельного обігу Українською фондовою біржею був розроблений і затверджений Порядок проведення відкритих торгів з продажу векселів на Українській фондовій біржі. Відповідно до цього Порядку по четвергах можуть бути виставлені до продажу векселів підприємств.

Позабіржові операції з векселями і ведіння Єдиного вексельного реєстру здійснює Центральна вексельна палата. У цей час підготовчу роботу для проведення експерименту на базі згаданих міністерств практично завершено. До експерименту приєдналися також Мінмашпром, Мінтранс і інші відомства.

Потрібно відзначити, що на ринку цінних паперів з векселями працюють "Промінвестбанк", банк "Україна", "Приватбанк" та ряд інших комерційних банків. Уявляється, що при наявності ефективного механізму звернення стягнення на майно боржника при неналежному виконанні ним вексельного зобов'язання, вексель займе гідне місце в господарському житті країни.

2.2. Причини недійсності векселя

Женевська система вексельного права розрізняє два аспекти недійсності векселя. Перший з них зумовлює недійсність векселя у наступних випадках:

1) із-за дефекту вексельної форми. Вона стає головною причиноюнедієздатності векселя;

2) із-за дефективності реквізитів векселя чи правової недієздатності задіяних осіб.

На основі дефекту вексельної форми простий чи переказний вексель визнається недійсним у наступних випадках:

1) якщо платіж за векселем не є безумовним, а ставиться у залежність від якихось обставин;

2) вексельне зобов'язання або пропозиція сплатити не є простим за своїм характером, а ускладнюється посиланням на інші обставини;

3) предметом векселя виступає не вказана сума грошей, а інше майно або право;

4) відсутній якийсь з обов'язкових реквізитів, що робить вексель не зобов'язання недійсним;

5) одночасно відсутні кілька реквізитів, хоч допускається не написання лише одного з них. Приміром, вексель визнається недійсним, якщо у його тексті не вказано місце платежу, місце складання документа;

6) дата складання векселя або платежу за ним зазначені нереальними цифрами;

7) строки платежу вказані інакше, ніж того вимагає законодавство, або зазначені як кілька послідовних строків платежу;

8) вексельна сума вказана не одним числом, а якимось іншим способом. Приміром, вексельна сума написана у вигляді послідовного ряду цифр або вилки типу: «...від 5000 до 7000 гривень»;

9) вексель стає недійсним у випадку, коли в його тексті міститься умова про право кожного з векселедержателів отримати проценти з векселя пропорційно строку перебування векселя в розпорядженні даного векселедержателя;

10) недійсним визнається і той вексель, у тексті якого поміщено умову про право векселедержателя отримати нараховану суму процентів валютою, що відрізняється від валюти основної суми векселя[16, с. 182].

Існують і інші обставини, що роблять вексельне зобов'язання недійсним. Особливості їх дії розглянуто у наступних розділах.

Основу другого аспекту дефектності векселя можуть скласти різні чинники. Насамперед стан дефектності векселя може спричинити неправоздатність особи, яка зробила напис на векселі. У випадку виявлення даного факту недійсність підпису неправоздатної особи відноситься лише до даної особи, а всі інші підписи дієздатних осіб не втрачають силу вексельного права. За таких умов вексель може функціонувати як частково дійсний і виконувати належні йому дії.

Узагальнюючи проблему дієздатності векселя слід зазначити, що недійсність векселя визнається у трьох випадках:

- по-перше, якщо вексель визнано підробленим. Підробленим може бути напис на векселі» що зроблений від імені якоїсь особи, чиє ім'я було використане для цієї мети. За таких умов ні дана особа не несе ніяких вексельних зобов'язань, ні той, хто скористався чужим ім'ям, тому що останній вчинив злочин і за це несе кримінальну відповідальність;

- по-друге, якщо вексель кваліфікується вигаданим (фіктивним). Це трапляється тоді, коли у векселі зазначено вигадані, неіснуючі особи. Подібні векселі переважно розраховані на отримання грошей шляхом врахування векселів у банку. Відповідальність за виготовлення фіктивних векселів встановлена кримінальним правом;

- по-третє, вексель здатні зробити недійсним необумовлені виправлення, підчистки і перекреслення, що затемнюють або ж ліквідують реквізити і приналежності векселя та спотворюють їхню форму. А знищення форми або її дефект робить недійсним і весь вексель[17, с. 318].

Водночас це не стосується випадкових надривів векселя або навіть ненавмисних відривів будь-якої його частини. За умов збереження всіх реквізитів такі векселі залишаються дійсними.

Розглядаючи рівень доброякісності векселя і недопущення його недійсності, важливо звернути увагу на такі вказані вексельним правом правила:

а) перше правило проголошує, що все те, що написане на векселі, але не відповідає вимогам вексельного законодавства, вважається ненаписаним, тобто воно кваліфікується недійсним, неіснуючим;

б) друге правило виходить з того, що не кожен зіпсований, відсутній або підроблений реквізит векселя робить його недійсним.

Особливістю векселя є те, що внаслідок вказаних дій він може визнаватися як частково недійсним, так і повністю недійсним. При цьому частково недійсні векселі обертаються поряд з бездоганно виконаними;

в) третє правило: якщо допущено дефект форми, то вексель втрачає силу вексельного права, але залишається дієвим документом, який засвідчує майновий борг особи, що його видала, перед особою, яка прийняла цей документ. Такий документ стає предметом розгляду на основі норм і правил цивільного права;

г) четверте правило: фальшивий (підроблений) вексель не має дієвої сили вексельного документа лише тією своєю частиною, відносно якої доведено фальшивість чи підробку. Приміром, щоб з'ясувати, дійсний даний вексель чи фальшивий, слід звертатися до векселедавця та індосантів за підтвердженням їх написів і підписів. Це ж можуть зробити також експерти компетентних спеціалізованих органів, в тому числі і службовці банків, які займаються виявленням підроблених цінних паперів;

д) п'яте правило: на дієздатність векселя не впливають помилки і похибки мови складання векселя, але за умов, що вони не спотворюють його зміст. За взаємною згодою учасників складання вексельного зобов'язання вексель виписується будь-якою живою мовою, але переважно тією, що діє у місці видачі або у місці виконання платежу [16, с. 191].

За побажаннями наступних векселедержателів можна здійснювати переклад текстів іноземних векселів на відповідну мову шляхом прикріплення до іноземних векселів нотаріально завірених перекладів;

е) шосте правило: підписи на векселі визнаються недійсними лише за таких умов: 1) доведена їхня підробка; 2) вексель захоплено підписувачем обманом або іншим незаконним способом; 3) підписував не володіє вексельною дієздатністю; 4) у підписі виявлено підчистки; 5) підпис належить особі, чиє місце перебування не встановлене; 6) підпис не належить законному векселедержателю чи уповноваженій ним особі.

Дещо відмінні правила визнання недійсності векселів діють в інших країнах. Загалом, не деталізуючи їх, слід зазначити наступне:

- по-перше, у переважній більшості країн світу форма складання векселів і порядок розміщення реквізитів не регламентується, їх національні (центральні) банки, звичайно, встановили вексельні формуляри, але суб'єктами вексельного права вони використовуються лише як зразок. Тому відступи від державне встановлених вимог щодо дотримання форми у виписуваних векселях не позбавляють їх вексельної правоздатності.

Проте в Україні подібна норма не діє. Українським вексельним законодавством право виготовлення зразків (бланків) формуляра векселя і порядок його заповнення розроблені Національним банком України і рекомендовані для використання усіма учасниками вексельного обігу. Більше того, самі бланки відповідним чином нумеруються і підлягають суворому обліку та зберіганню;

- по-друге, особливо значними відхиленнями від норм Женевської системи вексельного права щодо форми векселя і порядку розміщення його реквізитів різниться практика Англо-американської системи вексельного права. У країнах, що використовують дану систему вексельного права: а) не регламентується нанесення мітки «вексель»; б) найменування платника (трасата) не вимагається; в) зазначення дати і місця платежу та місця складання вексельного зобов'язання не нормується; г) у тексті векселя допускається зазначення кількох платників, практикується видача векселя одночасно кількома векселедавцями, векселедавці можуть поміщати вказівку на кількох перших векселедержателів.

Проте і Англо-американська система вексельного права не допускає розподілу вексельної суми між кількома платниками або між кількома першими векселедержателями.

2.3.Схема обігу фінансового векселя в банку

Основним первинним документом і підставою складання та видачі векселя є договір, умови якого у векселі не відображаються і не впливають на процес його обігу та стягнення боргів, як цього вимагає абстрактність векселя. Водночас у первинному договорі поставки товару у кредит, наданих послуг чи виконаних робіт додатково включаються такі елементи: «Розрахунок за товар покупець здійснює шляхом видачі під розписку простого векселя на суму 75000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень у банку «Надра» в Києві, строком оплати 28 листопада 1999 року» або «Розрахунок за товар покупець проводить шляхом видачі продавцеві під розписку десяти переказних векселів, сумою 500000 (п'ятсот тисяч) гривень, строком оплати 20 листопада 1999 року, з авалем «Промінвестбанку» м. Київ і з платежем у філії банку «Україна» у м. Бровари»[19, с.22].

Розрахунки векселями можуть передбачати й інші елементи, які цілковито будуть задовольняти будь-які потреби сторін договору. Зокрема, договір може зазначати такі додаткові умови: а) «розрахунки за даним договором вважаються закінченими тільки після оплати отриманих векселів»; б) «покупець вручає вексель Постачальникові після отримання товару за накладною»; в) «покупець зобов'язаний надіслати Постачальникові повідомлення (авізо) про оплату цих векселів; г) «векселі повинні бути підписані першою особою» та інші [19, с. 23].

Рішення про продаж товарів проти векселів (простих чи переказних) об'єктивно спираються на такі провідні фактори:

- по-перше, на врахування власного фінансового стану. Надання кредиту має спиратися на наслідки повсякденного аналізу ліквідності, тому що звідси починається визначення термінів і сум погашення векселів;

- по-друге, враховуються можливості і умови обліку (дисконту) отриманих векселів, їх використання у розрахунках з іншими учасниками господарського обороту, кон'юнктура ринку тощо;

- по-третє, важливо вірно оцінити покупця. Загальновизнаними правилами його кредитоздатності є платоспроможність, стан власного капіталу, забезпечення кредиту, поточний стан виробництва і збуту та інше.

Необхідна гнучкість у проведенні вексельних операцій і висока ліквідність векселів напрацювали різноманітні схеми вексельного обігу. Схема вексельного обігу із здійсненням протесту в неакцепті і прийнятті акцепту призначеним посередником може функціонувати так:

Вексельний обіг із здійсненням протесту в неакцепті і прийнятті акцепту призначеним посередником забезпечується такими діями його учасників:

1 - видача векселя;

2 - передача прав за векселем індосуванням;

3 - передача прав за векселем індосуванням;

4 - перепоручительство вексельного права пере поручительським індосаментом;

5 - пред'явлення векселя до акцепту (презентація);

6 - відмова від акцепту;

7 - пред'явлення векселя до протесту в неакцепті (протест в неприйнятті векселя);

8 - нотаріальна вимога про достроковий платіж за неакцептованим

векселем;

9 - відмова від виконання нотаріальної вимоги про достроковий платіж за векселем;

10 - здійснення протесту в неакцепті проти векселедавця;

11 - повернення опротестованого векселя особі з вексельними повноваженнями;

12 - повернення опротестованого векселя його власникові;

13- пред'явлення позову;

14 - призначення посередника;

15 - підтвердження акцепту;

16 - пред'явлення векселя до платежу;

17 - платіж за векселем;

18 - вручення оплаченого векселя з розпискою про отримання платежу[16, с. 221].

Відмова платника від виконання взятого зобов'язання може наступити і на стадії платежу. Тоді схема вексельного обігу із здійсненням протесту в неплатежі і призначення посередника для задоволення зобов'язань за векселем реалізується так:

Функціонування вексельного обігу із здійсненням протесту в неплатежі і призначенням посередника для задоволення зобов'язань за векселем потребує від учасників таких дій:

1 - видача векселя;

2 - передача прав за векселем індосуванням;

3 - передача прав за векселем індосуванням;

4 - перепоручительство вексельного права пере поручительським індосаментом;

5 - пред'явлення векселя до акцепту (презентація);

6 - підтвердження акцепту;

7 - пред'явлення векселя до платежу;

8 - відмова виконати платіж за векселем;

9 - пред'явлення векселя до протесту в неплатежі;

10 - нотаріальна вимога про платіж за векселем;

11 - відмова виконати нотаріальну вимогу про платіж за векселем;

12 - здійснення протесту в неплатежі;

13 - повернення опротестованого векселя;

14 - повернення опротестованого векселя;

15 - пред'явлення позову;

16 - призначення посередника;

17 - платіж за векселем;

18 - вручення оплаченого векселя з розпискою про отримання платежу[16, с. 224].

У випадку добровільного взяття на себе функцій посередника третьою особою схема вексельного обігу із здійсненням протесту в неакцепті і прийняттям акцепту набуває такої форми

У процесі реалізації вексельного обігу із здійсненням протесту в неакцепті і прийняттям акцепту особою, що заявила про своє посередництво виконуються такі дії:

1 - видача векселя;

2 - передача прав за векселем індосуванням;

3 - передача прав за векселем індосуванням;

4 - перепоручительство вексельного права пере поручительським індосаментом;

5 - пред'явлення векселя до акцепту (презентація);

6 - відмова у акцепту;

7 - пред'явлення векселя до протесту в неакцепті

(протест в неприйнятті векселя);

8 - нотаріальна вимога про достроковий платіж за неакцептованим

векселем;

9 - відмова виконати нотаріальну вимоги про достроковий платіж

за векселем;

10 - здійснення протесту в неакцепті;

11 - повернення опротестованого векселя;

12 - повернення опротестованого векселя;

13 - пред'явлення позову;

14 - повідомлення про згоду стати посередником та найменування тієї особи, за яку це зроблено;

15 - підтвердження акцепту;

16 - пред'явлення векселя до платежу;

17 - платіж за векселем;

18 - вручення оплаченого векселя з розпискою про отримання платежу.

Вексельний обіг із здійсненням протесту в неплатежі в строк, і оберненим задоволенням якимось із індосантів передбачає таку схему дій:

1 - видача векселя;

2 - передача прав за векселем індосуванням;

3 - передача прав за векселем індосуванням;

4 - перепоручительство вексельного права пере поручительським індосаментом;

5 - пред'явлення векселя до акцепту (презентація);

6 - підтвердження акцепту;

7 - пред'явлення векселя до платежу;

8 - відмова від платежу за векселем;

9 - пред'явлення векселя до протесту в неплатежі;

10 - нотаріальна вимога про виконання платежу за векселем;

11 - відмова виконання нотаріальної вимоги про платіж за векселем;

12 - здійснення протесту в неплатежі;

13 - повернення опротестованого векселя;

14 - повернення опротестованого векселя;

15 - пред'явлення позову;

16 - платіж за векселем;

17 - вручення оплаченого векселя з розпискою про отримання платежу.

Вексельний обіг із здійсненням протесту в неплатежі в строк, і оберненим задоволенням якимось із індосантів передбачає таку схему дій:

1 - видача векселя;

2 - передача прав за векселем індосуванням;

3 - передача прав за векселем індосуванням;

4 - перепоручительство вексельного права пере поручительським індосаментом;

5 - пред'явлення векселя до акцепту (презентація);

6 - підтвердження акцепту;

7 - пред'явлення векселя до платежу;

8 - відмова від платежу за векселем;

9 - пред'явлення векселя до протесту в неплатежі;

10 - нотаріальна вимога про виконання платежу за векселем;

11 - відмова виконання нотаріальної вимоги про платіж за векселем;

12 - здійснення протесту в неплатежі;

13 - повернення опротестованого векселя;

14 - повернення опротестованого векселя;

15 - пред'явлення позову;

16 - платіж за векселем;

17 - вручення оплаченого векселя з розпискою про отримання платежу.

Розділ ІІІ. Напрямки покращання обігу фінансових векселів в Україні

Вексель був і залишається провідним фінансовим документом, без нього не можна забезпечити фінансову та економічну стабільність.

Необхідність широкомасштабного впровадження вексельного обігу в незалежній Україні особливо гостро постала після відміни адміністративної системи планування на основі апарату Держплану і лібералізації цін та гострої нестачі кредитних ресурсів для розвитку комерційного кредиту і задоволення потреб товаровиробників у підтримці безперервності відтворювальних процесів. Вся історія зародження і розвитку вексельного обігу в світі переконує, що вексель ефективно діє лише за умов наявності високих морально-етичних норм поведінки суб'єктів вексельних угод, стабільного вексельного права, необхідної інфраструктури та інститутів. Вексель підносить рівень платіжної дисципліни, успішно виконує свою роль стабілізатора грошової системи і стабільності грошей, насамперед у їх функціях міри вартості і засобу платежу, але за умов наявності системи вексельного законодавства.

Якраз особливості сфери дії векселя і вексельного законодавства та чітко напрацьований механізм його дії дає можливість гарантувати реальність вексельних угод та їх пов'язаність з рухом і реалізацією товару, виконаних робіт і наданих послуг у кредит. Україні потрібно успішно поборювати будь-які спроби емісії незабезпечених векселів та векселів, що видаються з метою невиробничого споживання. Необхідність рішучої боротьби з емісією вказаних векселів в Україні викликана тим, що вони відображають лише паперову вартість, позбавлені надійної матеріальної основи і, внаслідок цього, стають одним з інфляційних чинників, що викликає необґрунтоване зростання грошової маси в обігу.

Хоч вексельний обіг в Україні з 1930 по 1992 pp. не діяв, але у інших країнах світу вексель невпинно удосконалювався і охоплював все нові сфери господарського життя. Розпочавши свій рух простим борговим аркушем, вексель нині перетворився в універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний документ. Він успішно діє скрізь, де потрібно забезпечити наступне:

- по-перше, забезпечити оплату товарів та послуг, оформити надання короткострокових кредитів і повернення раніше отриманих позичок. За допомогою фінансових векселів, оформлення яких не потребує реального руху товарів, реалізуються боргові відносини між банками;

- по-друге, вексель став одним з найпривабливіших різновидів цінних паперів, який є об'єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів та сферою прибуткового інвестування капіталу з метою отримання доходу;

- по-третє, вексель фактично став провідним засобом та знаряддям динамічно зростаючої ринкової економіки. Він набув різних форм і охоплює практично всі сфери господарського життя [39, с. 8].

Ось чому Україна, проголосивши незалежність, взялася за радикальні економічні реформи, почавши їх з визнання рішень Женевської конференції та відновлення законної сили «Положення про переказний і простий вексель». За роки незалежності було прийнято десятки законодавчих і нормативно-регулюючих документів, які започаткували формування системи вексельного обігу і сформували основоположні складові елементи Закону України «Про обіг векселів в Україні».

Але декларований рядом нормативно-законодавчих актів процес відновлення комерційного кредиту і вексельного обігу з багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин ще не набрав необхідних масштабів. Більше того, у нормативне-законодавчих актах України допущено цілий ряд відхилень від міжнародне визнаних правил і норм, що не тільки не додає авторитету Україні, а й здатне стати серйозною перешкодою на шляху інтеграції українського господарства у світовий ринок. Серед необґрунтовано допущених відмінностей вексельного права в Україні провідними слід відзначити такі:

- по-перше, положення про обмеження числа векселедієздатних осіб лише юридичними особами. Загальновизнаною в світі нормою є; вексельна дієздатність фізичної особи вимірюється її загальною правовою дієздатністю. Обмеженість кола векселезобов'язаних осіб лише юридичними особами означає, що такого права не мають також нерезиденти і приватні підприємці. Ліквідувати це покликаний Закон України «Про обіг векселів в Україні», підписаний Президентом України 5 квітня 2001 року;

- по-друге, зайвою за міжнародними правилами є вимога обов'язкового зазначення суми вексельного зобов'язання цифрами і буквами. Це суттєво підриває загальновизнані світовою практикою вимоги до форми векселя. Адже вексель є найбільш формалізованим цінним папером, тому допущена вимога є прямим відходом від визнаних діловим світом норм. А головне, не додає дієздатності українським векселям та не сприяє їх узгодженню з міжнародними вимогами. Адже в країнах з ринковою економікою звертається головна увага на те, щоб виписане у векселі (цифри чи букви) було чітко зрозумілим і адекватно відображало характер угоди;

- по-третє, право підпису векселя в Україні обмежено лише керівником і головним бухгалтером юридичної особи. Але нормою міжнародно визнаного вексельного права є дієздатність юридичної чи фізичної особи. Вона і визначає право підпису. Непотрібним, виходячи з цього, є також скріплення підписів відтиском печатки;

- по-четверте, неправомірним з позиції міжнародного права є проведення векселями примусових взаємозаліків та інші обумовлено обмежені виписки простих векселів, в т.ч. і для сплати мита, податків, платежів до пенсійних фондів. Це цілковито суперечить загальновизнаній у світі безумовності вексельних зобов'язань;

- по-п'яте, визначено право виписування векселів лише як оплату за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги. Із цієї загальної вимоги виключення можуть становити лише векселі Мінфіну, Національного банку України та комерційних банків;

- по-шосте, не передбачено випуску векселів у електронній формі;

- по-сьоме, заборонено обіг іноземних векселів. Причиною цьому висуваються труднощі опротестування іноземних векселів у випадках неплатежу і неакцепту, тому що протест за українським законодавством потрібно здійснити за місцем платежу [3, с. 120].

Який же висновок можна зробити із нині започаткованих процесів?

Насамперед, з одного боку, в Україні формується таке законодавство з проблем відновлення вексельного обігу, яке суттєво наближає нас до загальновизнаних у світі правил і норм. Водночас українське законодавство інколи штучно гальмує цей позитивний і давно очікуваний процес. Адже штучно обмежене коло векселедавців лише юридичними особами, фактичне встановлення особливої письмової форми векселя, відмінної від міжнародне визнаної і узаконеної національними законодавствами країн-членів ГАТТ/СОТ не додає позитиву нашій країні, що розпочала процес вступу до даної організації.

По-друге, ще масштабніші потреби має задовольнити вексельний обіг у внутрішньогосподарському обороті. Серед основних його потреб слід назвати такі:

а) впровадження принципів комерційного розрахунку на всіх підприємствах державного сектору означає відособлення їхніх фінансів від державного бюджету і перехід на принципи самофінансування та рівноправної взаємодії з іншими суб'єктами підприємницької діяльності. В таких умовах без забезпеченого належною нормативно-законодавчою базою вексельного обігу нормального розширеного відтворення в усіх товаровиробників досягти не можна;

б) вексельний обіг здатний суттєво зменшити потреби в готівкових і безготівкових коштах і різко прискорити оборот фондів підприємств;

в) впровадження веселів фізичних осіб здатне розблокувати реалізацію складної побутової техніки, будівництва житла, налагодити систему споживацького кредиту взагалі;

г) дисконт векселів забезпечує реальні можливості для регулювання і контролю не тільки грошової маси, а й надає суспільству дієві інструменти контролю за своєчасним виконанням зобов'язань між суб'єктами господарських відносин. Запровадивши повномасштабний вексельний обіг, можна створити реальні умови для обмеження діяльності тіньового сектору. Адже він переважно паразитує на готівці, а її в цих умовах можна суттєво обмежити до нормальних для ринкової економіки масштабів. Адже продавці і виробники, отримавши вексель, легко здатні перетворити його в регульовану грошову готівку та інші платіжні засоби за товари і послуги. Покупці за допомогою векселів можуть у будь-який час отримати кредит, матеріальні цінності і послуги. Підприємства-суміжники, в свою чергу, дістають можливість здійснити взаєморозрахунки, не вдаючись до послуг банків, що здешевлює і прискорює розрахунки, прискорює оборот їхніх фондів і зменшує потреби у банківському кредиті.

Отже, впровадження у практику господарської діяльності векселів вигідне усім учасникам господарського обороту. Ще більше воно вигідне українській державі. Вексельний обіг 1922-1927 рр. фактично був єдиною і досить успішною формою державного контролю за своєчасністю сплати податків. Це ж можна використати нині в Україні для легалізації обороту тіньового сектору, збільшення надходжень до державного бюджету. У свій час векселем навіть золото було витиснене з каналів грошового обігу.

Вексельні зобов'язання нині фактично заполонили канали фінансово-кредитних систем усіх країн з ринковою економікою. Тому зволікання з відновленням повноцінного вексельного обігу в Україні лише на шкоду усім: державі, економіці, виробничому і особистому споживанню, підприємству і грошовому обігу та його сталості. Що ж об'єктивно перешкоджає і гальмує розвиток вексельного обігу в Україні? Серед провідних причин слід назвати такі: 1) Втрата традицій і самої підприємницької психологи.

2)Відсутність умінь і навиків для грамотного складання і оформлення вексельних зобов'язань, відсутність знань правових умов обігу і погашення векселів. Таких знань нині в Україні ще не мають навіть банківські працівники, які за своїми функціональними обов'язками зобов'язані здійснювати належні операції.

3)Не вистачає нині правових знань також юристам підприємств, нотаріусам, суддям та іншим категоріям функціональних працівників.

4)Вимагає спеціальної підготовки і навиків, загалом, досить складне за нормативними вимогами вексельне законодавство.

В Україні ж дотепер ще не створено необхідної мережі підвищення кваліфікації з цих проблем практикуючих фахівців та підприємців.

Ще не повністю сформовано пакет законів вексельного права. Відсутність деяких нормативних актів справедливо викликає побоювання у одних, і прагнення безкарно діяти інших.

Водночас, роль і місце вексельного права та його морально-етичних норм чесного бізнесу давно вже вирішено. Добре збалансованим є ставлення учасників господарських дій до векселя як найстарішого різновиду цінного паперу і провідного нині фінансового документу. Потреба України у використанні векселя та досконалого вексельного обігу багаторазово посилюється відсутністю необхідних оборотних засобів у 90% товаровиробників усіх форм власності. Іншого способу, ніж вексель, для поповнення оборотних коштів підприємств нині просто немає.

Безумовність векселя як боргового зобов'язання боржника, суворість і швидкість примусового стягнення боргу стали основою інших видів платежу і розрахунків, в тому числі банкнот, чеків, акредитивів та ін. На основі векселя набули належного розвитку акції, облігації, депозитні сертифікати та похідні від них інструменти ринку цінних паперів. Водночас, жоден з них за своїми виконуваними функціями та значенням не може зрівнятися з векселем. Розвиток вексельного обігу привів до зародження безготівкових грошових розрахунків, витиснув із грошового обігу золото і срібло, замінив еквіваленти мінового обороту паперовими символами.

Висновки

Отже, ми розглянули тему: Фінансовий вексель та особливості його використання”. І можемо зробити наступні висновки.

1. Вексель (нім. Wechsel - зміна, обмін, розмін) - це встановленого зразку абстрактне письмово оформлене боргове зобов'язання, за яким одна сторона угоди зобов'язується заплатити іншій певну суму грошей в указаний термін. Основу векселя становить сукупність економічних і правових відносин комерційного кредиту.У кредитних операціях вексель виступає насамперед гарантією повноти і своєчасності оплати зобов'язання, фінансовим документом, який формалізує економічну взаємозалежність покупця і продавця та передбачає їх взаємоконтроль

2. Фінансові векселі виникають як грошові зобов'язання, що не пов'язані з купівлею-продажем. Первісним джерелом виникнення фінансових векселів є оформлення фактичних угод щодо отримання грошової позички проти виписки вексельного боргового зобов'язання.

3. Провідними фінансовими операціями, що обслуговуються фінансовими векселями є: а) позички, які видаються одним підприємством за рахунок тимчасово вільних коштів іншому підприємству; б) перерахування до бюджету податкових платежів; в) отримання бюджетного фінансування; г) оформлення простроченої кредиторської заборгованості; д) зобов'язання отримувача кредиту з метою його погашення.

4. Використання фінансових векселів здійснюється також для отримання банківського кредиту у негрошовій формі, користування яким набагато вигідніше, тому що передбачає отримання процентів за вексель, на відміну від сплати процентів за користування банківським кредитом. Векселі, що виставлені банком на банк, як правило, є фінансовими траттами. Якщо фінансовий вексель видав банк, то його ще називають банківським. Водночас банківський вексель може мати як фінансову природу, коли банк видає вексель як депозитний інструмент з метою залучення грошових коштів, так і товарну - у випадку оформлення ним вексельного кредиту.

5. Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що визнається такими відповідно до чинного законодавства;векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного та комерційних банків;вексельний бланк може заповнюватись друкованими та недрукованим способом;сума платежу за векселем обов’язково вказується цифрами та літерами;вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та звіряють печаткою.

Список використаних джерел

  1. Банківські операції: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закл./ В. І. Капран, М. С. Кривченко, О. К. Коваленко та ін.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -206 с.
  2. Барбара В.П. Деякі питання правового регулювання обігу векселів в Україні // Вісник Верховного Суду України. -2005. -№ 2. - С. 39-43
  3. Большакова О. Вексельний обіг в Україні: становлення і розвиток // Фінанси України. -2000. -№ 7. - С. 119-127
  4. Векселі в Україні // Все про бухгалтерський облік. -2006. -14 лютого. - С. 3-111
  5. Векселі в Україні: Добірка статей // Все про бухгалтерський облік. -2001. -26 вересня. - С. 5-10
  6. Векселі: Добірка статей // Бухгалтерія. -2001. -22 жовтня: Енциклопедія бухгалтерських проводок. - С. 52-61
  7. Вексель : принциповіпитання: Добірка статей // Все про бухгалтерський облік. -2002. -21 червня. - С. 6-10
  8. Вексель в Україні:Збірник систематизованого законодавства та аналітики // Бизнес. -2000. -№ 34: Бухгалтерія. - С. 6-225
  9. Вексель у роботі: Добірка статей // Галицькі контракти. -2001. -№ 30: Дебет-кредит. - С. 7-21
  10. Вексель: закон, практика, бухучет. - М.: ИНФРА-М, 1998
  11. Вексельний обіг вУкраїні: Законодавство, коментарі, роз’яснення, практика судів, зразки документів/ Укл., та авт. передм. Олександр Єфімов,. -К.: Всеувито, 2003. - 476 с.
  12. Вексельное право: Общие положения и юридический комментарий/ Сост.: А.В. Макеев, Е.А. Павлодский, В.В. Ильин. -М.: Банковский Деловой Центр, 1997. -143 с.
  13. Все про операціїз векселями // Все про бухгалтерський облік. -2001. -№ 76. - С. 4-13
  14. Гудков Ф. Вексель. Дефекты формы. - М.: Б.д.ц., 1998
  15. Демківський А. В. Вексельна справа. -К.: Либідь, 2003. -334, с.
  16. Демківський А. В. Вексельний обіг в Україні: Навчальний посібник. -К.: ВІРА-Р, 2003. -505 с.
  17. Демківський А. В. Гроші та кредит: Навчальний посібник. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2005. -527 с.
  18. Демківський А.В. Вексельна справа - К.: Наша справа № 4, 1999. - с.89-114
  19. Демківський А.В. Сучасний вексельний обіг. - К.: Знання, 1996. - с.21-35
  20. Едронова В. Н. Регулирование и учет операций с векселями -М.: Финансы и статистика, 1996. -126 с.
  21. Закон України «Про обіг векселів в Україні». ст. 10
  22. Кириленко В. Особливості обліку доходів від операцій банків з векселями // Бухгалтерський облік і аудит. -2002. -№ 10. - С. 41-46
  23. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про міжнародні переказні і прості векселі, що прийнята 09.12.1988 р.
  24. Красько И. Е. Справочное пособие по вексельному обороту. -Харьков: Консум, 1997. -73, с.
  25. Левицька Н. Як правильно оформити вексель // Податкове планування. -2005. -№ 9. - С. 84-86
  26. Лист Міністерства фінансів України «Про бухгалтерський облік вексельного обігу» за № 18-4116 від 12.08.1992 р. (з наступними змінами і доповненнями)
  27. Лист Національного банку України «Про порядок обліку і видачі простих і переказних векселів» від 01.12.1994 p., № 22001/279
  28. Лист Національного банку України «Про порядок обліку і видачі простих і переказних векселів» № 22001 (279 від 1.12.1994 року)
  29. Лысенков Ю.М., Ляшко В.П. Вексель в хозяйственном обороте. - К.: Прес-Центр, 1994
  30. Макеев А. В. Применение векселя в финансово-хозяйственной деятельности. -СПб.: Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. -86, с.
  31. Малюк В.М. Вексель в Україні. - К.: Видавничий дім «Економіст», 1997 р.
  32. Мелкумов Я. С. Вексель и его использование в хозяйственном обороте. -М.: АО "ДИС", 1995. -80, с.
  33. Мороз Ю. Вексельные надписи: реквизиты, принадлежности. - К.: Вестник фондового рынка, 1999
  34. Мороз Ю. Н. Вексельное дело; Предисл. В.С.Савчука. -К.: Лад; К.: Наук. думка, 1996. -470, с.
  35. Мороз Ю.Н. Вексельнеє дело. - К.: Наукова думка, 1996. - с. 36-40
  36. Мороз Ю.Н. Нормы й обычаи вексельного оборота. - Финансовая тема, 1997. - № 2 май. - с.38-42
  37. Мошенський С. З. Еволюція векселя. -К.: ТОВ "ПоліграфКонсалтинг", 2005. -431, с.
  38. Новіков С. Використання векселя у зовнішньоекономічнній діяльності // Бухгалтерія. -2001. -27 вересня. - С. 39-43
  39. Письменна Л. Вексельний обіг в Україні // Вісник Національного банку України. -2002. -№ 10. - С. 65-67
  40. Положення про простий і переказний вексель. ст.1-10
  41. Постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворої звітності» за № 283 від 19.04.1993 р. (з наступними змінами і доповненнями).
  42. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку застосування векселів Державного казначейства» за № 689 від 27.06.1996 р.
  43. Постанова Президії Верховної Ради України «Про Статут Національного банку України» від 07.10.1991 p., № 1605-ХІІ
  44. Правила виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів і Національним банком України, № 528 від 10.09.1992 р.
  45. Про складання та форму векселя. - Цінні папери, 1999. № 23 від 26 серпня
  46. Рудненко Т. Проблеми роботи банків із векселями // Вісник Національного банку України. -2000. -№ 10. - С.49-52
  47. Рябченко П. Вексель // Мир денег. -2001. -№ 5. - С. 46-51
  48. Сметанюк І. Операції з векселями в банках // Вісник податкової служби України. -1999. -№ 41. - С. 11-13
  49. Старинський М. Щодо питання про визначення поняття "вексель" // Підприємництво, господарство і право. -2002. -№ 12. - С. 24-26
  50. Указ Президента України «Про гербовий збір» за № 1222/98 від 06.11.1998 р.
  51. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19.02.1994 p., № 55/94
  52. Указ Президента України «Про розширення сфери обігу векселів» за № 658/95 від 26.07.1995 р.
  53. Худяков А. Использование векселей в коммерческом кредитовании // Бизнес. -2000. -№ 22: Бухгалтерия. - С. 40-43
  54. Чайковський Я. І.Платіжні системи: Навч. посіб. для студ. вуз. -Тернопіль: Карт-бланш, 2006. -210 с.


Додатки

Додаток 1.

Перелік реквізитів і їх написання у векселі

Найменування реквізитів

Переказний вексель

Простий вексель

Хто виконує надпис

Можливі формулювання

Стаття уніфікованого закону

Місце надпису (лицьовий бік)

Місце надпису (зворотній бік)

Безумовне зобов`язання сплатити вексельну суму

-

+

векселедавець

„… (ми) заплатимо”

75

+

-

Безумовний наказ про сплату вексельної суми

+

-

трасант

„… заплатіть…”

1

+

-

Вексельна сума

+

+

прописом та цифрами за звичайними правилами

1/75

+

-

Вказівка на векселедавця (трасанта переказного векселя)

+

+

векселедавець

трасант

за звичайними правилами

1/75

+

-

Вказівка на місце платежу

+

+

векселедавець

трасант

за звичайними правилами

1/75

+

-

Вказівка на першого векселетримача (ремітента)

+

+

векселедавець

трасант

за звичайними правилами

1/75

+

-

Вказівка на платника (трасата переказного векселя)

+

-

векселедавець

трасант

за звичайними правилами

1

+

-

Вказівка на строк платежу

+

+

векселедавець

трасант

за звичайними правилами

1/75

+

-

Вексельна помітка як вказівка на документ, що є векселем

+

+

векселедавець

трасант

простий вексель

переказний вексель

1/75

+

-

Дата векселя і місце складання векселя

+

+

векселедавець

трасант

за звичайними правилами

1/75

+

-

Додаток 2.

Перелік приналежностей векселя і їх написання

Види надписів

В якому векселі проставляється (переказний)

В якому векселі проставляється (простий)

Хто виконує надпис

Можливі формулювання

Стаття уніфікованого закону

Місце надпису (лицьовий бік)

Місце надпису (зворотний бік)

Аваль

+

+

аваліст

+

+

Акцепт трасата переказного векселя

+

-

трасант-акцептант

+

+

Акцепт посередника

+

-

посередник-акцептант

+

+

Індосамент бланковий

+

+

індосант-власник

-

+

Індосамент заставний

+

+

індосант-власник

-

+

Індосамент на пред`явника

+

+

індосант-власник

-

+

Індосамент перепоручительський

+

+

індосант-власник, індосант-повірений, індосант-заставодержатель

+

+

Індосамент повний (іменний)

+

+

індосант-власник

+

+

Надпис нотаріуса про протест

+

+

нотаріус

+

+

загрузка...
Top