Українська діаспора в Польщі

Вступ.

1. Поняття та основні хвилі української діаспори в Польщі.

2. Розвиток української освіти та мови в діаспорі.

3. Українці в Польщі: проблема збереження етнонаціональної ідентичності.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Українська діаспора являє собою досить численну групу - більш 7 млн. українців проживають у колишніх радянських республіках і до 5 млн. - у далекому зарубіжжі. У Східній Словаччині живуть русини, у Польщі після насильницьких виселень і розселень - сильно асимільовані українці, у Бєларусі - українці-полещуки. Українські діаспори є в Канаді, США і т.д.

Українська діаспора в Польщі не така велика і складає близько 300 тис. чоловік. Нині Польща є однією з найбільш мононаціональних держав Європи.Її багатонаціональна культура, збудована на співжитті поляків, євреїв, українців, німців, є у щораз більшому ступені надбанням історії.

У потоці історичних перетворень, що звершилися на рубежі 80 - 90-х рр. минулого століття - трансформації суспільно-політичного устрою країн Центрально-Східної Європи, дезінтеграції СРСР і виникнення на його території нових незалежних держав, повороту міжнародних відносин до демократизації - сформувалися нові можливості для діяльності та розвитку національних меншин. Рух за суспільно-політичні та соціально-економічні зміни сягнув болючої для Польщі І вистражданої національними меншинами проблеми - відмови від концепції однонаціональної держави і визнання наявності національних меншин та гарантування їх прав.

Значний інтерес викликало становище української суспільності в Польщі наприкінці 80-х - початку 90-х рр., у час, який вніс нові корективи до справи національних меншин. Уже на парламентських виборах 1989р. привернення уваги до становища меншин створило умови для обрання до Сейму українця В. Мокрого, чого не траплялося в цій країні з довоєнних часів.


1. Поняття та основні хвилі української діаспори в Польщі

За офіційними даними, в сучасній Польщі проживає лише кілька десятків тисяч українців, за неофіційними - до мільйона.

Історія розселення українців на польських землях ведеться від часів Київської Русі. Сучасні ж українці компактно проживають переважно у східних воєводствах країни. Організація, яка єднає українців Польщі, - Об'єднання українців Польщі, постійно видаються газета "Наше слово", журнал "Рідна мова". Ряд видань виходять у видавництві Швайпольта Фіоля у Кракові.

Оскільки українці й поляки протягом віків жили поряд і часто входили до спільних державних утворень, сьогодні важко провести кордон між територіями, де одвічно мешкали два етноси. Разом з тим істричні події розміну польських територій після Другої світової війни зумовили напруженість офіційних польсько-українських відносин і суттєво утруднили життя української діаспори (операція "Вісла").

Нині українська культура теж поступово стала сильнішою від стереотипів щодо її носіїв. Замилування Україною, її піснями, матеріальною культурою зростає поза тенденцією зменшення українських автохтонів у Польщі до 36 тисяч осіб, – разом із лемками.

До того ж, намагаючись виглядати в дуже європейському світлі, наші сусіди взялись активно підтримувати в національному житті меншостей те, що можна побачити, помацати, потримати в руках. Наприклад, 17-й фестиваль української культури чи не вдруге польське телебачення цілковито зняло на плівку та показало загалові, а особливо тим, хто шукав дірки в національній політиці Польщі.

Міністерство культури та мистецтв фінансує більшість часописів і журналів організацій нацменшини, а самі їхні працівники отримують зарплату як звичайні держслужбовці. Садиби цих організацій здебільшого десь на околицях Варшави чи взагалі на периферії, Однак кожна з них вважає себе самодостатньою і дієвою. Лише українських “союзів” є з півдесятка – “найголовнішим” є Об’єднання українців Польщі, окремо функціонує Союз українців Підляшшя, проукраїнське Об’єднання лемків і українське Стоваришиня лемків. Польща підтримує всіх, ба більше, певною мірою дозволяє формування їхніх ідеологій, що нерідко є взаємовиключними, а іноді й, м’яко кажучи, не зовсім пропольськими. Напевно, в польських установах діячі від культури толерують ці тенденції заради збереження своєрідних музейних експонатів – польських українців, білорусів, євреїв...

Ці застановчі ідеології для кожної з названих організацій – різні, і їх, на відміну від українців на Сході, Україна не єднає. ОУП – Об’єднання українців – живе в тіні акції “Вісла”. Не буває числа “Нашого слова”, головного його рупора, де б не згадували про цю подію. Звідси – культивація землі Закерзоння, – термін, який поляки, якби могли, вирубали б з усіх українських книжок, а також спільність на ґрунті болю депортації 1947 року[4, c. 29-30].

Для українців Підляшшя (точніше – Північного Підляшшя) ідеєю фікс є антибілорусизм. Його не так просто зауважити в часописі “Над Бугом і Нарвою”, яке видають у Більську, але конкуренція з польськими білорусами за три повіти між зазначеними в назві річками – життєва реальність для тих підляшуків, які спротивилися трактуванню їхньої говірки як білоруської, існуванню білоруських шкіл у регіоні, штучному збілорущенню тамтешньої пісні.

Діяльність підляських українців часто виглядає парадоксально, коли деякі поети пишуть обома мовами ще й говіркою, коли весь склад українського ансамблю “Ранок” навчається в білоруському ліцеї в Більську. Був випадок, коли на іспит з білоруської мови один із випускників прийшов з пришпиленим до лацкана тризубом. Але перший ідеолог і головний редактор названого часопису – Юрій Гаврилюк – оптимізму не втрачає: головне, що там україномовне населення живе на своїй землі, а зі свідомістю якось воно буде.

Відповідно для Стоваришиня лемків, садиба якого міститься на заході Польщі в Ліґниці, пунктом виходу є відкидання спільності з українцями. Послідовники канадця Павла Магочі в його русинстві, польські “лем-лемки”, як їх називають на відрізнення від “лемко-українців”, відмовилися під час цього протистояння навіть від закликів повернення на Лемківщину, і натомість згодилися теоретично на сприйняття Чужих Земель, бо “нас тут більше і ми тут єдині”.

Символом їхньої окремішності є Лемківська Ватра на Вигнанні, що є в опозиції до Ватри в Ждині на Лемковині. Підтримують цей рух польський уряд і фундація “Рутеніка”. Деякі діячі “лем-лемківства” до певного часу були затятими українцями, тепер же, як др. Олена Дуць-Файфер, – апологети розвитку лемківської філології в Кракові. Своїх “українських” опонентів по лемківству вважають, очевидно, за п’яту колону ОУП і зрадників[7, c. 4].


2. Розвиток українськоїосвіти та мови в діаспорі

Про активізацію життя української громади у той час красномовно говорить факт виникнення цілої низки громадських організацій та неухильного зростання кількості українських шкіл й учнів, що навчаються рідною мовою. Пожвавилося культурне та церковно-релігійне життя української меншості. На порубіжжі 80 - 90-х рр. легалізовано Греко-католицьку церкву, заборонену в Польщі після псевдособору 1946 р. З проголошенням Україною незалежності польське українство постало активним посередником у становленні та розвитку двосторонніх відносин між Україною та Республікою Польща.

Однак незважаючи на проголошення Республікою Польща концепції поліетнічної держави, питання національних меншин залишається відкритим, що зумовлено передусім відсутністю правової бази з питань їх правового захисту й задоволення потреб. Продовжують мати місце асиміляційні процеси, що проявляються у зростанні кількості змішаних шлюбів та незізнанні в національній приналежності чималої кількості українців з огляду побоювання втрати становища в польському суспільстві. Негативний вплив на становище української суспільності у Польщі має неприхильне й подеколи вороже ставлення польського оточення до українців, породжене довголітньою боротьбою обох народів і підсилюване комуністичною пропагандою, яка закріплювала в очах польського суспільства негативний стереотип українця як злочинця й ворога поляків та Польщі. Деструктивними виявилися спроби штучних поділів у лоні української громади, що стосується, передусім, появи так званого "лемківського сепаратизму" і римування його проявів державними органами Польщі. З-поміж нерозв'язаних проблем польського українства особливо вирізняється Ікання із засудженням акції "Вісла" Сеймом Республіки Польща та реабілітацією незаконно запроторених до тюрем і концентраційного табору в Явожні. Окреслене коло питань і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження й означило її актуальність[10, c. 54-55].

Визначення шляхів збереження етнонаціональної ідентичності відкриває нові можливості - глибше усвідомити процес саморозвитку :польського українства як найважливішої умови етнонаціональної ідентичності та його вплив на динаміку українсько-польських взаємин.

Освітніми і культурними надбаннями української спільноти в Польщі є численні школи і ліцеї з українською мовою навчання, кафедри української філології у Варшавському та Ягеллонському університетах. Завдяки цим закладам, а також зусиллям окремих громадян підтримуються зв’язки з Україною. Останнім часом політична воля Варшави до поліпшення українсько-польських стосунків сформульована у вигляді великої культурно-просвітницької програми "Рік Польщі в Україні". Все це породжує сподівання, що два сусідніх народи подолають минулі незгоди й заради майбутнього відкриють свої серця любові та взаємоповазі.

Проведений аналіз участі української меншини у політичному житті Польщі дає підстави потверджувати, що невисокий рівень політичної активності польського українства зумовлюється кількома чинниками. З-поміж них основними вважаються – дисперсних характер проживання українців на території Республіки Польща, конфесійний і так званий лемківський фактори та негативний стереотип українця, глибоко закарбований у свідомості поляків.

Однією із складних проблем життя українців у Польщі за умови їх розсіяності є збереження культурної спадщини, представленої пам'ятками української історії та мистецтва. Особливою з точки зору польських чинників - як державних, так і громадських - видається проблема впорядкування могил вояків Української Повстанської Армії, що зумовлено стереотипом тлумачення подій 1942-1947 рр. Відкритим залишається питання повернення пам'яток церковного мистецтва, вилучених органами влади, в результаті акції “Вісла”. Аналіз існуючого стану розв'язання українських проблем у Польщі зумовлює необхідність їх урегулювання на державному рівні за принципом паритетності Відзначається, що досягнення порозуміння в цій частині польсько-українських незгод постане міцним підмурівком у розв'язанні цілого масиву інших, подеколи й другорядних суперечностей, та запорукою послідовного розвитку українсько-польських взаємин.

Наголосимо на важливості розвитку українського шкільництва в Польщі та навчання рідною мовою, позаяк вона служить поза материзною не тільки засобом міжособистісного спілкування, а й помітною ознакою національного самозбереження. Оптимальним шляхом мовного виховання української спільноти в Польщі є доведення необхідності знання декількох мов в умовах швидкого розвитку інформаційних технологій, але передусім рідних - української та польської.

Констатується, що з кінця 80-х - початку 90-х рр. спостерігається помітне зростання кількості українських шкіл та пунктів вивчення української мови, устабільнюється ситуація з кадровим забезпеченням рідної школи завдяки вихованню молодих педагогічних кадрів з українського середовища. Однак аналіз стану українського шкільництва в Польщі дає підстави виокремити найголовніші його проблеми: недостатність підручникової і художньої літератури, відсутність можливостей для учительського стажування в Україні та методичного центру і недосконалість механізму надання можливостей навчання в Україні випускникам українських шкіл з Польщі[11, c. 429-430].

З-поміж внутрішніх чинників збереження етнонаціональної ідентичності чільне місце відводиться дослідженню проблеми задоволення церковно-релігійних потреб польського українства. Зазначається, що головною проблемою Українських Церков у Польщі є повернення власного майна і збереження тих культових споруд, котрі визнані державними властями як архітектурно-мистецькі пам'ятки.

Аналіз громадсько-політичного життя і культурного відродження польського українства, навчання рідною мовою і розвитку шкільництва та задоволення церковно-релігійних потреб як важливих чинників збереження етнонаціональної ідентичності української суспільності в Польщі дає підстави стверджувати, що набутки українства та послідовне розв'язання існуючих проблем можуть послужити суттєвим елементом у справі розвитку українсько-польських взаємин[8, c. 85-86].

3. Українці в Польщі: проблема збереження етнонаціональної ідентичності

Політика Республіки Польща щодо національних меншин з кінця 80-х рр. ґрунтується на концепції Польщі як поліетнічної держави і переживає процес становлення. Республіка Польща намагається здійснювати політику врахування Європейського досвіду врегулювання міжнаціональних і міжетнічних взаємин, про що свідчить факт ратифікації Сеймом і підписання Президентом Рамкової Конвенції про захист національних меншин.

Існуючий механізм діалогу органів влади з національними меншинами, головним координатором якого виступає Міністерство внутрішніх справ та Адміністрації; інші центральні відомства реалізовують проекти в рамках визначених повноважень. Важливою формою діалогу владних структур з національними меншинами є Консультації Комісії Сейму з питань національних та етнічних меншин. Автор доходить висновку, що на поточний момент частина політичних сил "правиці" (АWS) негативно ставиться до проблем, пов'язаних з національними меншинами, азом чого слугує факт призупинення в Сеймі роботи над Законом "Про національні меншини". Аналіз ситуації в Польщі, суспільних настроїв та розстановки політичних сил у парламенті дає підстави констатувати, що реалізація вимог українських організацій - засудження Сеймом акції "Вісла", реабілітація в'язнів Явожна - під сучасну пору є неможлива, а існуючий механізм регулювання міжнаціональних І міжетнічних відносин засвідчує ефективність розв'язання наболілих для національних меншин питань, що ;вимагає вироблення гнучкої системи захисту їх прав.

Досліджуючи характер акцептації українства польським суспільством, відзначимо, що демократичні процеси у Польщі наприкінці 80-х рр зумовили вироблення нової формули співжиття етнічних поляків з громадянами Польщі, що належать до національних меншин. Аналіз акцептації України й українця польським суспільством дозволяє стверджувати, що під сучасну пору поляки не сформували об'єктивний образ України, а специфіка їх погляду на східного сусіда обумовлюється власними пресами та пріоритетами їх зовнішньої політики. За результатами проведеного опитування польського політикуму, бізнесових і наукових кіл, Україна - держава з низьким соціально-економічним рівнем розвитку і широким колом нерозв'язаних внутрішніх проблем. Аналіз даних, одержаних зді проведення опитування громадян Республіки Польща, потверджує, що українці акцептуються представниками титульної нації негативно, що зумовлено драматичними подіями другої світової війни та післявоєнних років. Проведені автором дослідження зумовлюють доцільність вироблення формули поєднання і добросусідських взаємин українського і польського народів, сутність якої зводиться до пожвавлення співробітництва обох сусідніх народів на міжрегіональному та особистісному рівнях за принципом - прагнути зрозуміти і порозумітися, бачити і не помічати, виявляти толерантність і виваженість. Однак неможливо зліквідувати стереотипи, що склалися, одним заходом і миттєво, необхідно зосереджувати свої активи в тих сферах, що виявляють взаємні інтереси, діяти цивілізовано і послідовно[5, c. 73-74].

Найефективнішою формою взаємин є міжособистісні контакти, що не виключає необхідності розвитку інших форм взаємодії - на міждержавному та міжрегіональному рівнях. Узагальнення результатів дослідження з проблеми співробітництва між Україною та польським українством дає підстави автору визначити основні напрями пожвавлення взаємин, серед яких: розбудова інфраструктури інформаційної мережі України, передусім відкриття її журналістських представництв у регіоні значного згромадження українців, безпосередня участь провідників Української держави у виробленні спільних проектів та визначенні шляхів і форм ділового співробітництва з українством у Польщі.

Відзначається, що розвиток співробітництва між Україною й українською суспільністю в Польщі сприяє процесові внутрішньої консолідації польського українства, збагачує його різнобічну діяльність, а отже, слугує одним з елементів наповнення змісту взаємин двох сусідніх країн - України і Республіки Польща.

Незважаючи на демократичні процеси в Польщі, і надалі нерозв'язаними залишаються українські проблеми, головними серед яких є - засудженая Сеймом операції "Вісла" та анулювання декретів 1947 і 1949 рр., згідно з якими конфісковано майно приватних осіб, організацій та Церков; правове визначення механізму повернення переселенців на споконвічні землі та надання їм І їх нащадкам державної допомоги, брак реабілітації учасників визвольної боротьби українського народу та визнання в’язнів концтабору в Явожні жертвами сталінських репресій.

Етнополітика сучасної Польщі базується на засадах культурного плюралізму, створення рівних прав для задоволення національно-культурних потреб меншин. Однак дискусії в колі політиків з окремих положень Закону "Про національні меншини" та зволікання з його схваленням унеможливлюють визначення правового статусу національних меншин у Польщі[9, c. 36-37].

Демократичні перетворення в Польщі зумовили позитивне сприйняття корінним польським населенням чехів та німців, натомість не викликають особливої прихильності в поляків литовці, білоруси, а румуни та українці здобули найнижчий показник симпатій. Аналіз досліджуваної проблеми потверджує, що альтернативи поєднанню І добросусідству між українським та польським народами немає, а формулою порозуміння і примирення міг би послужити відомий вислів - "Прощаємо і просимо прощення".

Можливість збереження етнонаціональної ідентичності українців у Польщі визначається такими чинниками: а) позитивною динамікою демографії і соціального статусу української меншини та достатнім рівнем її національної свідомості; б) наявністю інституцій для задоволення освітніх, культурних і церковно-релігійних потреб; в) політикою сприяння Республіки Польща національним меншинам й українській зокрема; г) об'єктивним сприйняттям поляками української меншини; ґ) підтримкою української спільноти Україною.

Українська меншина прагне бути діяльним учасником розвитку українсько-польських взаємин, що базується на принципах пошанування суверенітету другої сторони, визнанні партнерства та співробітництва. Враховуючи сьогоднішній потенціал українства та можливості його розвитку, воно може успішно виконувати роль посередника, з'єднуючого елемента обох держав та суспільств і позитивно впливати на розвиток українсько-польських взаємин.

З уваги на пожвавлення взаємодії України з українською спільнотою в Польщі та з метою збереження етнонаціональної ідентичності польського українства видається доцільним вирішення державними органами влади в Україні питань, серед яких ключовими є: а) вироблення Програми підтримки зарубіжного українства на період 2001-2005 рр.; б) ухвалення Закону України "Про закордонного українця"; в) пожвавлення процесу створення Українського інституту культури в Польщі (м.Варшава); г) створення надійного та ефективного механізму захисту прав та задоволення культурно-освітніх і церковно-релігійних потреб зарубіжного українства; ґ) внесення змін до діючих правил перетину кордону з метою спрощеного в'їзду в Україну українських шкільних груп та мистецьких колективів із Польщі; д) створення регіональних навчально-методичних центрів для підтримки українських шкіл у Польщі[6, c. 55-56].

Розв’язання зазначених проблем у великій мірі спричиниться до поліпшення самопочуття української спільноти у Польщі та здобуття кращих перспектив, що є надзвичайно важливим з уваги на територіальну розсіяність українців, і постане суттєвим елементом наповнення реальним змістом стратегічного партнерства України та Республіки Польща.

Слід зазначити, що українська меншина в Польщі, незважаючи на своєрідний досвід, завжди жила в нерозривному зв’язку з Україною та її актуальною культурою. Свідчать про це десятки тисяч українських книжок, розповсюджуваних поштою, а донедавна також книгарнями, наявність пісень сучасних українських композиторів у репертуарі самодіяльних колективів. Вагоме значення мали також зв’язки з родинами чи знайомими в Україні, взаємні відвідини та екскурсії на Батьківщину. Останнім часом чималу роль починає відігравати доступне кожному українське супутникове телебачення та інтернет.

У нових політичних обставинах, коли назріває потреба активізації всесторонньої співпраці між польським та українським народами, необхідно в можливо якнайширшому обсязі наблизити громадянам обох держав знання про українську національну меншину. Теперішнє покоління поляків і українців повинно зробити суворий і справедливий розрахунок зі складним історичним минулим. Пізнання навіть найбільш болісної правди потрібне передовсім для чесних повчальних висновків, необхідних для налагодження взаємних стосунків, спертих на довіру та пошану. Треба переконливо й обґрунтовано подавати до відома, що, протягом багатьох століть безпосереднього близького сусідства обидві нації взаємно збагачувалися. Акція «Вісла» та криваві антагонізми в І половині минулого століття не можуть прикривати й знецінювати ті безцінні спільні надбання. Українська національна меншина є уцілілим продовженням взаємних традицій. Хоч досвідчена тяжким історичним минулим, по суті не мала та й не має у своїй історії яких-небудь антипольських признак, які ще й донині їй безпідставно приписують. У польській протиукраїнській пропаґанді український патріотизм і стремління до незалежності, як правило, ототожнювалися з ворожістю до поляків. Це абсурд.

У наш час, коли спостерігається занепад діяльності організаційних структур ОУП, для дальшого плідного продовжування своєї культурної присутності в Польщі українська меншина потребує добре продуманої підтримки з боку як польської, так і української держави. Ідеться не так про фінансову, як про кадрову та організаційну допомогу. У цьому вагомому ділі значну роль можуть відігравати прихідці з України. Серед них, мабуть, знайдеться чимало талановитих і високоосвічених людей, які свою творчу енергію, патріотичний ентузіазм зможуть активно проявити, беручи участь у збагачуванні й пожвавленні наявного тут українського культурного та релігійного життя. Позитивний ефект такої активності вже видно, напр., в українському середовищі ҐуроваІлавецького, Венґожева та інших місцевостей, де прихідці з України – учителі, музикознавці, хореографи – ведуть на високому рівні художні самодіяльні колективи, гідно продовжуючи місцеві культурні традиції. Таким досвідом можуть скористатися також церковні середовища.

У цьому контексті «нова українська хвиля» може творчо вплинути на піднесення ролі та рангу української меншини як важливого культурного та політичного чинника в Польщі. Потрібна добра оцінка ситуації, активна скоординована співпраця працівників ОУП та церковних сановників з Посольством України та відповідними польськими органами. Із цим мусить пов’язуватися популяризація знань про українську меншину, її специфічний характер, культурні та історичні традиції. Назріває потреба видання ретельної історичної публікації, присвяченої різним сферам життя, а також – чого досі немає – літературної антології, збірок важливіших публіцистичних і наукових статей авторства повоєнних польських українців[2, c. 95-96].

Останніми роками відчувається приязне ставлення польського населення до близької йому української культури. У мішаних польськоукраїнських середовищах спостерігається навіть тривка емоційна прив’язаність до неї з боку поляків, про що свідчить їхня дедалі численніша участь в українських культурних заходах. Тому для добра обох народів варто відбудовувати формовані віками братерські традиції духовного взаємозбагачення та приязної близькості. Усі повинні розуміти, що їх продовжує уціліла з нищівного безумного погрому українська меншина в Польщі, яка становить невід’ємну частину культурної та історичної спадщини цієї країни. Вона, опинившись у тяжких умовах, вимагає всесторонньої підтримки та шанобливого ставлення до себе як в Україні, так і в Польщі[1, c. 16].


Висновки

Вважається що у Польщі проживає 300-350 тисяч. Вони становлять тут національну меншину, предки якої споконвіку проживали в історичних областях Бойківщини, Лемківщини, Підляшші, Холмщині, Надсянні. У 1947 році за рішенням польського уряду була проведена акція «Вісла» — примусове переселення українців з південно-східних земель в глиб Польщі: на північні та північно-західні землі. Акція мотивувалася тим, що українське населення становило для загонів УПА велику матеріальну і людську базу, що утруднювало їх ліквідацію. Основна маса українського населення ще й досі живе розсіяно на західних і особливо північних територіях — в Ольштинському, Гданському, Кошалінському.

Українці Польщі дбають про свої національні корені. Тут діють українські громадські організації, видається газета «Наше слово», українознавчі факультети у вищих навчальних закладах. Основна частина українського населення, 5-10 тис. українців, живе у Варшаві, близько 3 тис. — у Кракові.

Висвітлення окремих аспектів сучасного стану української меншини в Польщі дає підстави стверджувати, що суспільно-політичні зміни в Республіці Польща наприкінці 80-х - початку 90-х рр. уможливили новий етап розвитку і національного відродження української спільноти.

Розвиток шкільництва, плекання рідної культури, мови й активне церковно-релігійне життя слугують підвалиною в збереженні надбань попередників та виховним потенціалом для молодших поколінь.

Демократичні процеси в Республіці Польща активізували участь українців в громадсько-політичному житті, що здійснюється шляхом функціонування та діяльності як державних, так і позадержавних форм відповідних установ і організацій, а також за допомогою українських національних структур.


Список використаної літератури

1. Васильєв Д. Українсько-польські відносини наприкінці XX ст.// Нова політика. -1998. -№ 4. - С. 13-17.

2. Горун Д. О. Українсько-польські відносини (1991—1997 рр.): Дис. канд. іст. наук. — К., 1999. — 182 с.

3. Договір між Україною і Республікою Польща про добросусідство, дружні відносини та співробітництво (18.05.1992 р.) // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №43. - Ст.613.

4. Знахоренко О. Стратегічне партнерство в українсько-польських відносинах: державно-політичний та військовий аспекти // Людина і політика. - 2004. - № 3. - C. 29-40.

5. Зюлковскі М. Польсько-українські взаємини як складова архітектури сучасної Європи // Віче. - 2003. - № 6. - C. 72-74

6. Лега Ю. Співробітництво України й Польщі на шляху до європейської інтеграції // Економіст. - 2003. - № 12. - С.54-56

7. Ляшев О. Україна - Польща: спільність долі // День. - 2000. - 18 січня. - C. 4

8. Моцок В. і. Сучасні українсько-польські міждержавні відносини: політичний аспект: Дис... канд. політ, наук. — Чернівці, 2001. — 210 с.

9. Павленко С. Відносини України і Польщі в контексті Європейської інтеграції // Україна і Польща - стратегічне партнерство. Історія. Сьогодення. Майбутнє. - К., 2002. - Ч. 2. - С 30-39.

10. Помикало В. Картина перспективного польсько-українського співробітництва// Персонал. - 2005. - № 7. - C. 52-59

11. Сковронська-Лучинська А. Польсько - українські економічні зв’язки // Журнал Європейської економіки. - 2003. - № 4. - C. 428-433

загрузка...
Top