Рекреаційні ресурси України

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти рекреаційних ресурсів України.

1.1. Загальна характеристика рекреаційних ресурсів України.

1.2. Природно-ресурсний потенціал земель рекреаційного, курортного та природоохоронного значення.

Розділ 2. Особливості рекреаційного комплексу України.

2.1. Загальні тенденції розвитку рекреаційного комплексу України.

2.2. Територіальна структура рекреаційного комплексу України.

Розділ 3. Курортно-рекреаційна система України: шляхи формування, проблеми й перспективи розвитку.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є соціальні та природні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане з територією України та землями тієї зарубіжної країни, в межах якої вони первісно виникли. На території України налічується кількасот таких об'єктів, окремі з них мають світове та європейське значення.

Україна володіє потужним природно-ресурсним комплексом, основу якого складають земельні та мінерально-сировинні ресурси. Достатньо високий рівень забезпеченості території країни водними і рекреаційними ресурсами.

У структурі рекреаційних ресурсів України виділяють дві складові частини: природну і соціально-економічну. Україна має різноманітні природні рекреаційні ресурси (кліматичні, біологічні, гідрологічні, ландшафтні, джерела мінеральних вод, лікувальні грязі тощо). Загальна площа земель, придатних для рекреаційного використання, становить 9,4 млн. га (або 15,6% території країни), у тому числі рівнинних рекреаційних ландшафтів - 7,1%, гірських - 2,3 (у Карпатах - 1,9, в Криму — 0,4). Близько 7,8 млн. га відносяться до умовно придатних до рекреації земель. Майже 10% усіх лісів державного лісового фонду мають рекреаційне значення. Особливе місце в системі рекреаційного використання території України посідає Кримський півострів. Пересічнорічна тривалість сприятливого для рекреації періоду тут становить 175-190 днів, комфортного — 65-80 днів. У рекреації можуть використовуватися землі заповідників та природних національних парків, їхня чисельність в Україні.... зростає. Так, у 1985 р. нараховувалося 18 заповідників і природних національних парків із площею 368,7 тис. га, а вже у 2002 р. їхня кількість зросла до 33, тобто більше, ніж у 2 рази. Проте зростання заповідної площі було значнішим — у 2,75 рази (у 2002 р. - 1013,6 тис. га)

Мінеральні лікувальні води різного складу виявлені майже у всіх областях України, але найбільша кількість джерел зосереджена в західній частині. Зокрема, у Закарпатській області. Багато джерел мінеральної води розвідано у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Рівненській областях, є також відкриті джерела в Івано-Франківській, Харківській, Житомирській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській, Донецькій та Запорізькій областях. Досить значні в Україні запаси лікувальних грязей, що зосереджені, переважно, у південних та північно-західних областях. На базі грязевих покладів функціонують найстаріші в Україні курорти — Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Сасикта інші.

Україна володіє потужним природно-ресурсним комплексом, основу якого складають земельні та мінерально-сировинні ресурси. Достатньо високий рівень забезпеченості території країни водними і рекреаційними ресурсами.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси рекреаційних ресурсів України.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити характеристику та типологію рекреаційних ресурсів України;
  • охарактеризувати природно-ресурсний потенціал земель рекреаційного, курортного та природоохоронного значення;
  • дослідити тенденції розвитку рекреаційного комплексу України;
  • виявити проблеми й перспективи розвитку курортно-рекреаційної системи України.

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема рекреаційних ресурсів України, територіальна структура рекреаційного комплексу України.

Об’єктом дослідження є основи та загальні риси рекреаційних ресурсів України. Предметом дослідження виступає шляхи формування, розвитку рекреаційних ресурсів України, їх проблеми та перспективи.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти рекреаційних ресурсів України

1.1. Загальна характеристика рекреаційних ресурсів України

Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси поділяють на природні та соціально-економічні. Природні рекреаційні ресурси - це природні умови, об'єкти, явища, які сприятливі для рекреації - відновлення духовних і фізичних сил, витрачених під час праці, навчання, творчості. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Вся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах.

До соціально-економічних рекреаційних ресурсів належать культурні об'єкти, пам'ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов'язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, викладачів, робітників, селян та ін.

Рекреаційні ресурси України (природні національні парки, приміські смуги, історико-архітектурні, історико-культурні заповідники і т.д.) охороняються. У межах рекреаційних територій заборонена діяльність, яка призводить до негативних змін у навколишньому середовищі.

Досвід показує, що майже в усіх областях України щорічно проводять свій відпочинок тільки неорганізованим способом кілька мільйонів чоловік. Але слід відмітити, що в результаті аварії на Чорнобильській АЕС якість рекреаційних ресурсів помітно знизилася. Разом з тим в Україні існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з ефективними унікальними ресурсами для відпочинку і лікування.

У гірських та передгірських районах Закарпатської області, особливо біля Сваляви, є значні запаси вуглекислих вод, на базі яких працює декілька курортів. Поблизу села Синяк є родовища сульфідних вод, а хлоридно-натрієві води розвідано в Усть-Чорній.

Різноманітними мінеральними водами багата Львівська область. Цінні всесвітньо відомі гідрокарбонатно-сульфатні, кальцієво-магнієві, сульфатні, натрієво-кальцієві води є у Передкарпатському районі, зокрема в Трускавці та Східниці. На незначній відстані від Трускавця, у Моршині, розвідані й широко використовуються сульфатно-хлорні, натрієво-магнієво-кальцієві води. На північ від Львівського Передкарпаття зосереджені відомі сульфідні води в Любені Великому і Немирові. Такі води, а також грязі, є на півночі Івано-Франківської області в с. Черче. Усі ці ресурси мінеральних вод мають лікувальне значення.

Чимале значення для лікування і відпочинку мають рекреаційні ресурси Полісся. Тут зосереджені значні масиви лісів, зокрема соснових. Переважає м'яка тепла зима і досить вологе літо. Є велика кількість прісних озер; повноводні ріки повільно протікають у низьких берегах. Першочергове значення мають рекреаційні ресурси тих місцевостей, які розташовані біля озер, рік і лісів. Можливості для лікування і відпочинку використовуються на Поліссі недостатньо. При цьому слід врахувати, що аварія на Чорнобильській АЕС негативно вплинула на можливості використання рекреаційних ресурсів центральної і східної частини Західного Полісся (північної частини Київської і Житомирської та деяких північних районів Чернігівської і Рівненської областей). Встановлено, що рівень радіації змінюється по вертикалі – біля основи крони він високий (30 %), над поверхнею крони він становить 100 %, на відстані 1 м від поверхні землі - 25%, над трав'яним покривом - 10 %[7, c. 35-36].

Унікальні і сприятливі для освоєння рекреаційні ресурси має крайня північно-західна частина країни. На півночі Волинської області, у верхів'ї Прип'яті, в добре освоєному в господарському відношенні регіоні, знаходиться так зване Українське поліське поозер'я. Воно характеризується великою кількістю різноманітних за площею та глибиною озер, великими лісовими масивами з переважанням сосни, значними площами лук і боліт. Абсолютні висоти цієї рівнинної території становлять 160-190 м.

Насамперед це Південний рекреаційний район, до складу якого входять приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та Автономної Республіки Крим. Даний район є порівняно посушливим (середньорічна кількість опадів 300-400 мм, переважно у холодний період) з дуже теплим і тривалим літом, теплою зимою, ранньою і короткою весною. Південний берег Криму характеризується м'яким субтропічним кліматом середземноморського типу. В межах названого району виділяються три підрайони: західний, кримський і східний.

Західний підрайон (Одеська, Миколаївська області та західна частина Херсонської) характеризується помірним кліматом - більшою кількістю опадів, вищою відносною вологістю повітря і нижчою температурою морської води у літньо-осінній період. Тут зосереджені значні ресурси для організації грязьового лікування у вигляді намулової грязі солених озер і лиманів (Куяльницький та ін.). Значний ефект дають купання в морській воді, сонячні та повітряні ванни.

Кримський підрайон, особливо невелика витягнута вздовж берега територія Південного берега Криму, захищена з півночі горами. Тут зосереджені надзвичайно сприятливі кліматичні ресурси для відпочинку та лікування: тепла волога зима з температурою січня +1...+5°С, липня - близько +25°С.

У літньо-осінній період випадає невелика кількість опадів, переважає ясна безхмарна погода. Кількість годин сонячного сяйва тут коливається від 2000 до 2500 на рік. Сприятливі передумови для відпочинку і лікування є також у східній та західній частинах Криму. Унікальні грязі для лікування зосереджені в районах Євпаторії, Феодосії, Саку та в багатьох інших населених пунктах.

Значні рекреаційні ресурси є у східному підрайоні, який простягається вздовж Азовського моря. Клімат у цьому підрайоні більш континентальний, температура менш солоної морської води вища. Підрайон має сприятливі кліматичні водно-морські та грязьові ресурси.

Цінні лікувальні грязі є в районах Бердянська, Маріуполя.

Унікальні рекреаційні ресурси є також у Карпатах, Передкарпатті і Закарпатті, які входять у вигляді підрайонів у великий Карпатський район. Він характеризується значною кількістю опадів (700-800 мм на рік у рівнинних районах і до 1700 мм в горах), високою відносною вологістю повітря, м'якою зимою, теплим дощовим літом і помірно теплою сухою осінню. Сніг у горах досягає товщини 40-80 см і лежить протягом 3,5-4 місяців. Гірські райони характеризуються чистим повітрям, насиченим влітку та восени ароматом ялин, ялиць і ялівцю, а також різнотрав'ям та листяними лісами. У районі розташовані великі масиви лісів, джерела цінних і різноманітних за своїм хімічним складом та лікувальними властивостями мінеральних вод, в ряді випадків унікальних.

Найбільшу цінність мають водно кліматичні та лісові ресурси групи Шацьких озер (їх тут близько ЗО), в тому числі такі великі, як Світязь (площа близько 2,5 тис. га, максимальна глибина 58 м), Пулемецьке, Люцимир, Пісочне, Острів'янське, Перемут та ін. Значну частину регіону займає Шацький національний парк (майже 20 % його площі, близько 6500 га, припадає на озера). їх чиста вода, здебільшого з піщаними берегами, аромат соснових лісів, ресурси різноманітних дикорослих плодів, ягід і грибів, значні рибні ресурси, а також теплий і м'який вологий клімат - усе це створює винятково сприятливі умови для лікування та відпочинку, для формування тут нового санаторно-курортного комплексу державного значення.

Перспективними для залучення до господарської діяльності є рекреаційні ресурси Лісостепової зони. Клімат тут м'який, вологість повітря дещо менша, ніж на Поліссі, опади переважають у першій половині літа. Складовою частиною рекреаційних ресурсів є чисті поверхневі, а також підземні мінеральні води, у тому числі лікувальні.

У багатьох місцях країни зустрічаються радонові води різного хімічного складу (Вінницька, Хмельницька, Київська, Черкаська, Кіровоградська області та ін.). Хлорні натрієві води є в Полтавській області (Миргород); Харківська область характеризується великими запасами кремнистих гідрокарбонатних кальцієво-натрієво-магнієвих, а також гідрокарбонатних натрієво-магнієво-кальцієвих вод. Усі ці ресурси мінеральних вод мають велике лікувальне значення[2, c. 28-30].

1.2. Природно-ресурсний потенціал земель рекреаційного, курортного та природоохоронного значення

Актуальним є визначення структури всього природно-ресурсного потенціалу регіонів України, виявлення місця, яке займає той чи інший його компонент в інтегральній (сумарній) величині. В свою чергу, встановлення компонентної структури природно-ресурсного потенціалу по регіонах дає змогу переходити на порівняльні оцінки територіальне диференційованих показників, пов'язаних з їх використанням.

Цікаву роботу з методики визначення компонентної структури природно-ресурсного потенціалу території України, проведення розрахунків по забезпеченню її населення окремими ресурсами і зведення до спільного знаменника інтегрального ресурсного потенціалу (на прикладі України) виконав В. П. Руденко. Незважаючи на умовність визначеного ним сумарного природно-ресурсного потенціалу по регіонах (по Україні в цілому, по її великих економічних районах і областях), що пов'язане зі складністю зіставлення різних за фізичними параметрами та особливістю споживання ресурсів (мінеральних, земельних, водних, лісових, фауністичних, природних рекреаційних), виконані дослідження становлять чималий науковий та практичний інтерес.

За наведеними в таблиці 1.1 даними найбільшу частку в компонентній структурі ресурсів України займають земельні (44,4 % усього ресурсного потенціалу) і мінеральні (28,3 %) ресурси. Нижчою є частка потенціалу фауністичних (0,5 %) і лісових (0,5 %) ресурсів. Причому найбільший сумарний потенціал ресурсів (від загального по республіці) мають Донецька (12,3%), Дніпропетровська (10,9%) і Луганська (8,8 %) області. Це є результатом зосередження в них мінеральних, насамперед вугільних, залізорудних, марганцевих та інших ресурсів світового значення, які характеризуються сприятливими умовами видобутку.

Наведені в таблиці 6.1 показники сильно диференційовані як за ресурсним потенціалом, так і за регіонами і можуть бути використані для оцінки конкретних ресурсів тих чи інших областей України.

За даними Держкомзему України організації, установи природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення станом на 01.01.98 р. займали 304,4 тис. га земель, в складі яких налічувалось 11,8 тис. га сільгоспугідь; 151,1 тис. га лісів і інших лісовкритих площ; 14,0 тис. га відкритих і заболочених земель; 63,0 тис. га під водою. В межах населених пунктів їх обліковувалось 17,6 тис. га, в т.ч. 8,5 тис. га забудованих[9, c. 47-48].

До складу земель, що вимагають створення особливого режиму охорони та забезпечення цільового функціонального використання на території України відносяться:

- курортні (лікувально-оздоровчі) землі (території розповсюдження понад 400 джерел лікувальних мінеральних вод і 104 родовищ лікувальних грязей; території морських пляжів довжиною 1160 км; земельні ділянки 1059 санаторіїв і санаторіїв-профілакторіїв на 203 тис. місць;

- рекреаційні землі (земельні ділянки 2380 закладів організованого відпочинку та туризму на 398 тис. місць; території масового короткочасного відпочинку населення у приміських зелених зонах; земельні ділянки дачних поселень та садівничих товариств;

- земліприродоохоронного фонду, який використовується для екологічного туризму та рекреації (території 5 національних природних парків, 10 регіональних ландшафтних парків, З біосферних заповідників, 1800 заказників, 500 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва тощо);

- землі об'єктів історико-культурної спадщини (території розташування більше 125 тисяч пам'яток історії, археології, архітектури, етнографії та інші).

Загальна площа всіх цих земель, які використовуються за призначенням, за даними "Зведеної схеми районного планування України" (1991 p.), становила 7,2% території України (4346,6 тис. га), в т.ч. природоохоронні землі займали біля 2,2%.

У відповідності до чинного законодавства курортні, природоохоронні землі та землі історико-культурного призначення є загальнодержавною власністю, підлягають особливій охороні, не приватизуються; вони можуть передаватись лише у постійне або тимчасове користування; рекреаційні ж землі можуть перебувати як у загальнодержавній, так і в колективній або приватній власності.

За даними оцінки ресурсного потенціалу земель курортів і рекреації та туризму, земель історико-культурного призначення, територія їх розповсюдження може складати близько 9,1 млн. га, або майже 15% території країни. Це більш, ніж вдвічі перевищує площі тих земель, які використовуються для цих цілей на сучасному етапі. Згідно з прогнозними розрахунками на базі використання цього потенціалу є можливість одночасно оздоровити близько 50 млн. чоловік, тобто майже все населення України. З іншого погляду - це могутній потенціал розвитку міжнародного туризму, який у багатьох країнах світу є прибутковою галуззю національної економіки. Так, наприклад, питома вага доходів від туризму у валовому національному продукті в Іспанії становить майже 4%, у Кіпрі - близько 20%, у країнах Центральної і Східної Європи - біля 7,6%. В Україні доля доходів від туризму у валовому національному продукті не перевищує одного відсотка.

Водночас, значні земельні території необхідні для створення охоронних зон (санітарної охорони курортів та лікувальних ресурсів, водоохоронних, охорони історико-культурної спадщини, тощо) а також для створення прибережних захисних смуг, які виконують природоохоронні функції і мають режим обмеженої господарської діяльності. Зокрема, Водним Кодексом України (1995 р.) уздовж берегів морів, морських заток і лиманів -передбачено виділення прибережних захисних смуг шириною не менше двох кілометрів від урізу води. В межах цих смуг забороняється застосування пестицидів, облаштування полігонів, складування відходів та будівництво полів фільтрації; навколо водойм забороняється розорювання земель, садівництво та городництво, будівництво дач, гаражів тощо[3, c. 51-54].

Переважна частина об'єктів історико-культурної спадщини в Україні розміщується на території 1156 населених пунктів, які належать до категорії історичних поселень. В їх складі обліковується 279 міст, 162 селища міського типу, 715 сіл. За проектом ВБН Б.2.2.-96 "Організація зон охорони пам'яток архітектури" до охоронних зон пам'яток включено території старої забудови та цінних природних ландшафтів, які утворюють історичне середовище. На території цих зон забороняються земляні, будівельні роботи, господарська діяльність, за винятком відновлювано-реставраційних заходів.

До цього часу територія охоронних зон у балансі всіх видів земель України, - як певна категорія земель, - кількісними показниками законодавчо не визначена, а зовнішні межі всіх видів охоронних зон практично не встановлюються (за спеціально розробленими проектами), а якщо і/або виділяються, то тільки для незначної частини об'єктів.

Таким чином, при опрацюванні Схем територіального планування особливу увагу слід приділяти необхідності створення резервного фонду земель охоронного призначення.

Свого часу Урядом України було затверджено "Перелік і границі територій, які зарезервовані для організації зон лікування, відпочинку та туризму в Українській РСР", яким передбачалось створення 265 нових об'єктів цільового використання загальною площею 1369,4 тис. га. Однак, через відсутність належного державного контролю, протягом останніх 20 років в межах резервних територій ведеться дачне будівництво, інша господарська діяльність, значна частина цих найцінніших ресурсів вже втрачена.

Не дивлячись на очевидну економічну доцільність і гостру соціальну потребу в розвиткові рекреаційного комплексу, на сьогоднішній день в Україні немає повного кадастру земель курортного, рекреаційного, природоохоронного та історико-культурного призначення; не визначені цінні природні території з метою наступного їх заповідання; не встановлені межі охоронних зон всіх видів; не скориговані показники потреби резервних територій для розвитку курортів, рекреації та туризму навіть на ближчу перспективу.

Серед об'єктивних причин, що обумовили спад розвитку курортно-рекреаційних та природоохоронних територій, в першу чергу слід назвати:

- зниження потреб населення України на курортні та туристсько-рекреаційні послуги з 20% до 8% (через падіння загального життєвого рівня, створення приватного сектору дачних поселень та садівничих товариств тощо);

- реструктуризацію мережі курортних та туристсько-рекреаційних закладів, зменшення їх кількості (відповідно до статистичних даних з 3806 у 1991 році до 3440 у 1994 році);

- стагнацію курортного та туристсько-рекреаційного будівництва, дефіцит інвестицій, відсутність пільг в оподаткуванні даного виду послуг, оренди землі, використання енергоресурсів (що широко практикується в ряді країн - Туреччині, Тунісі і навіть - в Казахстані);

- використання частини існуючого фонду не за призначенням (офіси, малі підприємства тощо) у зв'язку з низьким рівнем комфорту в деяких закладах, збитковість їх експлуатації, неспроможність конкурувати на туристському ринку.

Істотним фактором для України є також втрата курортно-рекреаційних та природно-заповідних земель у зв'язку з їх радіоактивним забрудненням внаслідок Чорнобильської катастрофи (вилучено з даного виду використання 1,4 млн. га), що вимагає додаткового резервування подібних територій у екологічно чистих регіонах.

Однак, оцінка потенціалу рекреаційного фонду та курортно-лікувальних ресурсів дає об'єктивні підстави розраховувати, що ситуація, яка склалася в галузі є тимчасовою, а Україна має перспективу пожвавлення туризму, і в першу чергу, із-за кордону; нарощування курортно-рекреаційних і природоохоронних територій з особливим статусом (для забезпечення відтворення генофонду рослинного і тваринного світу, збереження різноманітності природних комплексів, охорони унікальних бальнеологічних ресурсів), які повинні становити близько 20% земельного фонду держави[12, c. 59-64].

Головним у плануванні перспективного розширення територій ландшафтно-природних ресурсів повинно стати визначення їх цінності та пріоритетів у формуванні подальшої інвестиційної політики. З цього погляду необхідно перш за все зарезервувати території унікальних бальнеологічних, грязевих і пляжних приморських ресурсів, а також територій майбутнього природно-заповідного фонду.

Для вирішення всіх цих проблем першочергово необхідно: 1) законодавчо закріпити функціональний розподіл особливо цінних територій в Україні. З цією метою треба прискорити введення в дію закону "Про курорти", розробити нові закони "Про приморські території", "Про охорону гірських ландшафтів" тощо (подібні закони вже давно діють у Франції, ФРН та інших країнах); 2)визначити науково обґрунтовані пріоритети резервування, функціонального використання і охорони курортно-рекреаційних і природно-заповідних земель з урахуванням регіональних особливостей; зафіксувати їх територіальні параметри у містобудівній документації; 3)розробити кадастр земель курортного, рекреаційного, природоохоронного та історико-культурного призначення;

4) скласти новий реєстр та визначити границі територій, які резервуються під курорти, зони масового відпочинку і туризму та природоохоронні об'єкти рекреаційного призначення (на заміну згаданої раніше постанови Уряду України від 1977 p.);

5) затвердити реєстр і чітко визначити зовнішні межі всіх видів охоронних зон та їх територіальні розміри; встановити режим ведення на них господарської діяльності.

У зв’язку з тим, що згадані категорії земель належать до різних суб'єктів права державної власності, а відповідні оздоровчі і істотко-культурні заклади підпорядковані різним міністерствам і відомствам (Мінекобезпеки, Мін культури, Держкомтуризму тощо), доцільно всі роботи по впорядкуванню названих територій, їх правовому забезпеченню проводити на міжвідомчому рівні під егідою, координацією і контролем Кабінету Міністрів України.

Попередні прогнозні розрахунки, виконані Мінекобезпеки України та Інститутом землеустрою УААН, про можливість розширення територій курортно-рекреаційного та природоохоронного призначення наведені у таблицях 1.2 та 1.3.

Орієнтовні економічні показники рентабельності містобудівного освоєння територій для розвитку курортно-рекреаційного господарства (без будівництва будівель і споруд) за розрахунками Інституту землеустрою УААН, становлять (в цінах 1997 року): при затратах на освоєння 1 га курортно-рекреаційних земель в середньому 45 тис. грн. і щорічних доходах біля 25% на 1 тис. затрат, прибуток від використання додаткових тільки 1 млн. га цих територій (переважно малоцінних сільгоспугідь та непридатних для іншого використання) може становити близько 10 млн. гривень[10, c. 3-6].

Розділ 2. Особливості рекреаційного комплексу України

2.1. Загальні тенденції розвитку рекреаційного комплексу України

Україна має всі необхідні умови для розвитку рекреаційного комплексу. У країні є лікувально-оздоровчі, спортивні (туристичні), пізнавальні системи комплексу. У нас багато рекреаційних ресурсів: бальнеологічних (мінеральних вод, грязей), кліматичних, ландшафтних, пляжних, пізнавальних (табл.1.1).

На нашій території є мінеральні води основних бальнеологічних груп.

Група А. Води без специфічних компонентів та властивостей. їхня лікувальна дія зумовлена основним іонним складом та загальною мінералізацією; азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та ін.

Група Б. Води вуглекислі. Лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах Поляна (Закарпатська область), Голубиного у санаторії "Квітка полонини", Сойми - у санаторії "Верховина".

Група В. Води сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону). Води цієї групи вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область). Синця (Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область). Води залізисті, миш'яковисті або миш'якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена (окрім їхнього іонного, газового складу та мінералізації) одним або декількома з перелічених фармакологічних активних компонентів. Ця група вивчена та використовується у санаторії "Гірська Тиса" (Закарпатська область).

Група Г. Води бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено два типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води групи вивчені та використовуються на курортах Трускавця (Львівська область), Березівських мінеральних вод (Харківська область).

Група Д. Радонові (радіоактивні) води використовуються на курорті Хмільник (Вінницька область).

В Україні є великі запаси лікувальних грязей. До них належать різні за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізико-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацією лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінералізовані), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинистий мул, глини) та псевдовулканічні (сопочні та гідротермальні). В Україні експлуатуються сім торфових і десять сульфідних родовищ лікувальних грязей. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища у Львівській області. Торфові грязі є у Львівській та Івано-Франківській областях. Серед мулисто-сульфідних значними є Куяльницьке та Шаболатське (Одеська область), а також Чокрацьке (Крим) родовища.

У рекреаційних потребах населення провідне місце наложить відпочинку на природі. Тому важливим ресурсом є ліси. Лісолікувальні ресурси в Україні розповсюджені досить нерівномірно. Найбільше лісових масивів у Південно-Західному районі, де формування рекреаційних територій спирається саме на цей фактор. У Закарпатській, Київській, Житомирській Черкаській областях ліси виконують функції водорегулювання, водоохорони, ґрунтозахисту. Кліматичні ресурси сприяють розвитку рекреаційної діяльності. Береги, моря, річки, водосховища, озера, Українські Карпати та Кримські гори, лісові масиви — для цих ландшафтів характерне поєднання чистого повітря, наповненого киснем, та високої вологості. Гірські долини, захищені хребтами, характеризуються сприятливим мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів (Яремче, Ворохта, Космач та ін.)[8, c. 8-10].

Україні притаманний помірноконтинентальний клімат і тільки на півдні Кримського півострова середземноморський. Існує класифікація кліматів з погляду рекреаційної діяльності: найкращий - сприятливі кліматичні умови протягом 9,5-10,5 місяця, тепле літо та нехолодна зима зі стійким сніговим покривом або жарке тривале літо та коротка зима без стійкого снігового покриву; гарний - сприятливі кліматичні умови протягом 7-9 місяців; задовільний - сприятливі кліматичні умови протягом 3-6,5 місяця, прохолодне дощове літо і м'яка зима з нестійким сніговим покривом або жарке посушливе літо і сувора зима; поганий - сприятливі умови протягом 1-1,5 місяця. Кліматичні ресурси районів країни різноманітні, але загалом клімат сприятливий для розвитку рекреаційної діяльності.

Рекреаційні ресурси пляжів відіграють важливу роль у роботі курортів на березі морів, річок, озер. У Кримській, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні та природні лікувальні пляжі. Пізнавальні ресурси є характерним фактором, що визначає мотиви відвідування України іноземними туристами. Вони відвідують історико-архітектурні пам'ятки Києва, Чернігова, Львова, Одеси та інших міст. Отже, у нас є всі види ресурсів, що дозволяє всебічно розвивати рекреаційний комплекс. Завдяки різноманітним ресурсам рекреаційний комплекс України є багатофункціональним. Його діяльність дає можливість оздоровити великі маси населення і в той же час зробити значний внесок до національного доходу[4, c. 17-19].


2.2. Територіальна структура рекреаційного комплексу України

Територіальна структура рекреаційного комплексу України складається з багатьох ланок. Первинною ланкою цього комплексу є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази.. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій сконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази тощо (наприклад, в Одесі - курорти Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка).

Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміщену на ній інфраструктуру, створюють рекреаційні райони. Група рекреаційних районів створює рекреаційний регіон (наприклад, Кримський, приморські території Одеської та Миколаївської областей). Рекреаційні райони завдяки транспортним і функціональним зв'язкам створюють рекреаційні зони. Наприклад, Центральноукраїнська, узбережжя Чорного і Азовського морів.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення. У країні є понад 400 санаторіїв, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочиваючих. Існує перелік з 265 територій, які резервуються для організації зон лікування, відпочинку й туризму. За областями вони поділяються таким чином: у Волинській - 2, Вінницькій - 17, Луганській - 13, Дніпропетровській - 14, Донецькій - 9, Житомирській - 10, Закарпатській - 12, Запорізькій - 12, Івано-Франківській - 7, Київській - 38, Кіровоградській - 4, Автономній Республіці Крим - 2, Львівській - 4, Миколаївській - 3, Одеській - 2, Полтавській - 15, Тернопільській - 5, Рівненській - 5, Сумській - 13, Харківській - 7, Херсонській - 11, Хмельницькій - З, Черкаській - 17, Чернігівській - 33, Чернівецькій - 7. Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів та Карпати.

Ресурси Південного берега дуже різноманітні. Клімат приморських рівнинних та передгірських районів степової частини Криму - помірно континентальний, з дуже теплим літом і м'якою зимою. У приморських передгірських районах - клімат середземноморського типу, що характеризується недостатньою вологістю влітку та м'якою зимою (у порівнянні з Північним Кримом). Це один з основних курортних районів: він розташований на приморській смузі вздовж узбережжя Чорного моря від мису Айя (на заході) до Семидвір'я (на сході). До нього відносять: Батилиман - Ласпі, Форос - Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Апупка,, Місхор, Лівадія, Масандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвір'я. Клімат тут винятково сприятливий -період з температурою, вищою 10 °С, триває 7 місяців. Курорт Алушта - один з найгарніших куточків Південного берега Криму. Він оточений пасмом гір, проте вони недостатньо захищають його. Через перевали північні вітри прориваються до Алуштинської долини. Тому зима та весна тут трохи холодніші, ніж у Ялті, літо - менш жарке. Є природні пляжі. Ялта розташована на березі морської затоки. Частина головного пасма Кримських гір утворює навкруги Ялти амфітеатр, що спускається до моря. Гірські схили над Ялтою вкриті віковим сосновим лісом та виноградником. На території курорту багато парків, скверів, квітників, протікають річки. Завдяки географічному положенню Ялти клімат належить до теплого морського. За 3 км на південний захід від Ялти на східному схилі гори Монабі розташований курорт Лівадія. Його привабою та одним із лікувальних факторів є Лівадійський парк. Основною археологічною пам'яткою Місхорського узбережжя є мис із Ластівчиним гніздом. Окрасою курорту Місхор є також парк. Пляжні й кліматичні рекреаційні ресурси лягли в основу курорту Кастрополь. Курорти Південного берега Криму та Гірського Криму спеціалізуються на лікуванні хворих із неспецифічними захворюваннями дихальної та нервової системи.

На узбережжях Чорного й Азовського морів є чималі запаси рекреаційних ресурсів, які дають змогу розвивати курортне господарство. Курорт Аркадія розташований в одному з мальовничих куточків Одеси. До нього входить уся приморська територія від Відради до Аркадії. Основними лікувальними факторами курорту є клімат, таласотерапія та мінеральні води[1, c. 50-53].

Мікроклімат курорту Великий Фонтан вирізняється інтенсивною сонячною радіацією, деякою сухістю повітря, яке пом'якшується бризами; він сприятливий для лікування пацієнтів із захворюваннями органів дихання. Основними лікувальними факторами також є кліматолікування, таласотерапія й мінеральні води, які використовуються для приготування ванн та приймання всередину.

Курорт Чорноморка розташований на рівному плато. Там дається взнаки вплив моря: частіші бризи, чимала кількість ясних днів. На курорті є чудовий дрібнопіщаний улаштований пляж. Пологий берег, піщане без каменів дно, невелика глибина створюють сприятливі умови для купання. Приморський кліматичний курорт Очаків має місцеве значення. Клімат курорту помірно теплий. Поблизу розташований Березанський лиман з лікувальними намулистими грязями. Кліматичний приморський курорт Скадовськ знаходиться на пологому березі мілкої Джарилгацької затоки Чорного моря. Чисте степове повітря, постійні морські бризи створюють чудові кліматичні умови.

На березі Азовського моря є два кліматогрязевих курорти - Бердянськ та Кирилівка. Грязьовий та кліматичний приморський рівнинний курорт степової зони Бердянськ знаходиться на північному березі Азовського моря. Клімат помірноконтинентальний. Основні лікувальні засоби курорту -намулисті грязі та ропа озер Червоне, Велике й затоки Азовського моря, а також мінеральні хлорні й натрієві води. Клімат курорту Кирилівка - помірноконтинентальний, наближений до клімату Криму. До основних лікувальних факторів відносять намулисті сульфідні грязі у руслах річок Великий та Малий Утлюк, Утлюцькому й Молочному лиманах та високомінералізовані хлорні натрієві мінеральні води.

Основними лікувальними факторами курорту Маріуполь, розташованого на березі Азовського моря, є клімат, намулисті грязі Таганрозької затоки та морські купання. Курорти узбережжя Чорного та Азовського морів спеціалізуються на лікуванні захворювань органів руху, нервової системи, жіночих статевих органів.

Природа Карпат завжди вабила людей, проте це не єдина причина створення тут курортного господарства. Напрочуд корисні вуглекислі води верхів'їв Чорного Черемошу та інші мінеральні води. Є родовища торфових лікувальних грязей. Бальнеогрязьовий курорт Черче місцевого значення на базі сульфідних вод, торфових вод і грязей розташований у долині, оточеній пагорбами Карпатського передгір'я. Зі сходу та заходу до нього впритул підступають гори заввишки до 2000 м. З півночі та півдня гори переходять у мальовничі пагорби. Гори й пагорби вкриті густими смерековими та листяними лісами. Гарні краєвиди курорту приваблюють туристів.

Бальнеологічний курорт Поляна розташований у долині р. Пінія. Він оточений лісистими горами. Курорт Синець - один з найстаріших у Карпатах. Клімат тут гірський, з підвищеною вологістю повітря та великою кількістю опадів. Для лікування використовуються мінеральні води. На курорті Сойми для внутрішнього та зовнішнього вжитку використовується вуглекисла мінеральна вода. Курорт Шаян розташований на передгір'ї Великого, Середнього та Малого Шаяну. Схили вкриті буком, смерекою та грабом. Курорт захищений від вітрів вулканічним гірським пасмом. Тут панує клімат гірських улоговин. Для лікування використовуються вуглекислі мінеральні води.

Курорт Кваси розташований у однойменному селі у межигір'ї Чорної Тиси; він оточений з півночі Полонинсько-чорногорським пасмом гір, з півдня - Мармороським кристалічним масивом. Тут розташовані Чорногори (з найвищою вершиною Українських Карпат Говерлою - 2061 м, горою Петрос - 2020 м). Стійкий сніговий покрив утворюється вже у листопаді. На курорті для зовнішнього застосування використовується вуглекисла миш'яковиста мінеральна вода. Курорти Карпат спеціалізуються на лікуванні захворювань органів травлення (особливо ефективне лікування виразки шлунку й дванадцятипалої кишки), печінки та підшлункової залози, цукрового діабету.

Отже, Україна має потужний рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримується низкою проблем, таких як підвищення пропускної здатності рекреаційного господарства, нерівномірність його використання, тобто сезонність, тощо. Нерозв'язаною залишається проблема територіальності розміщення рекреаційного господарства та рекреаційного природокористування[6, c. 53-55].


Розділ 3. Курортно-рекреаційна система України: шляхи формування, проблеми й перспективи розвитку

Останні десятиліття для індустріально розвинутих країн характеризуються рекреаційним бумом, зумовленим зростаючим прагненням значної частини їх населення задовольнити свої потреби у відпочинку. Так, у цій галузі, тобто "індустрії гостинності", на даний час працює понад 200 млн чоловік, витрати становлять майже 12% світової економіки, у готельному фонді нараховується понад 20 млн місць. Відповідно до цього набули свого поступального розвитку різні форми задоволення рекреаційних потреб, серед яких - різні види туристичного обслуговування. При цьому санаторно-курортне лікування в тому вигляді, в якому воно знайшло своє унікальне визначення в колишньому СРСР, значною мірою зберегло основні особливості в Україні, у світовому рекреаційно-туристичному процесі поки одержало незначне представництво, яке до того ж далеко не повністю відповідає справжнім потребам рекреантів у санаторно-курортному лікуванні (СКЛ).

Це пояснюється низкою причин. Зокрема, в ієрархії соціально-біологічних ціннісних орієнтирів (або запитів) населення західних країн здоров'я посідає одне з вищих місць. Тому завдяки давно сформованим традиційним ринковим взаємовідносинах, у відповідь на конкретний "попит", повинні з'явитися й відповідні "пропозиції". Формуванням останніх (утриманням, структурою, асортиментом) зайнялися відповідні фірми. Однак мета цих "фірм", що виступають не конкретними виконавцями рекреаційних послуг, а лише їхніми фінансовими посередниками, виявилася неоднозначною. З одного боку, вона була спрямована на задоволення потреб рекреантів у відпочинку (функція відтворення робочої сили й підвищення продуктивності праці). З іншого - була орієнтована на формування потреб рекреантів з вигодною для себе, тобто на одержання максимально можливого прибутку (функція відтворення капіталу).

Друга обставина, що спричинила собою саме такий шлях розвитку рекреації на Заході, полягала в тому, що в цих країнах істотно вищим, ніж у колишньому СРСР, був і рівень популяційного здоров'я. Крім того, система забезпечення його підтримки, у тому числі фінансової, мала більш керований і раціональний характер. За таких умов задоволення морально-естетичних рекреаційних потреб населення з достатньою підставою належить не до обов'язків держави, а до зацікавленості громадянина в задоволенні своїх потреб. Інша соціально-економічна, демографічна, екологічна картина характеризує популяції колишнього СРСР, у тому числі й України, де параметри громадського здоров'я досягли або навіть перетнули нині критичну межу.

Тому природно, що в західних рекреаційних системах такий важливий за своїм потенціалом і одержуваним результатом напрям, як санаторно-курортне лікування, не могло одержати адекватного розвитку. В Україні ж, і особливо в Криму, воно представлене дійсно унікальною курортно-рекреаційною галуззю, що потребує постійних серйозних витрат на експлуатацію матеріально-технічної, лікувально-діагностичної, науково-методичної, кадрової і ресурсної бази [1, с. 51-53].

Що стосується Кримського курортного регіону, то тут після надзвичайно важкого періоду початку 90-х pp., коли спад приїжджаючих становив 80%, стан справ поступово поліпшується. Якщо в 1992 р. півострів відвідало лише 0,2 млн чол., то в 1996 р. уже 4,5 млн, але й це мало, оскільки здравниці Криму на наявній "ліжковості" можуть обслуговувати за рік 10 млн чоловік. При цьому орієнтована ємність ринку санаторно-курортних і рекреаційних послуг оцінюється приблизно в 5,0 млрд дол. США.

З наведених даних видно, що курортне господарство Криму надзвичайно перспективне з точки зору вкладення капіталу. Але справжня віддача від інвестицій буде лише тоді, коли кримські здравниці прийматимуть клієнтів не 2-3 місяці на рік, як це відбувається зараз, а хоча б 6-7 місяців. Щоб цього домогтися, маркетингові програми необхідно будувати, виходячи з конкретних соціальних оздоровчих цілей, підкріплених відповідними фактичними даними.

Отже, склалася драматична ситуація, оскільки чоловічий контингент у середньому не доживає до пенсійного віку. Найважливішою особливістю російської структури причин смерті, порівняно із західною, є те, що більшість людей у Росії вмирає в значно молодшому віці, ніж на Заході.

Стан здоров'я народу України настільки ж безпрецедентний, як і в Росії, і свідчить про відсутність добробуту нації, що вже призвело до погіршення якості життя населення, істотного обмеження його біологічних і соціальних функцій. Підтвердженням служить та ж динаміка, що й у Росії: з 1990 р. очікувана тривалість життя також неухильно знижується, зайнявши в 1991 р. 34-те місце в Європі. Автор цих даних - доктор медичних наук Е. М. Антипенко (1996) - доходить висновку, що стан здоров'я населення України має один з найнезадовільніших показників серед європейських країн, продовжуючи погіршуватися у зростаючому темпі [5, с 42-43].

Наведені дані, що характеризують популяційне здоров'я населення Росії та України, аж ніяк не є неминучим наслідком "реформ", зумовленим лише тимчасовим погіршенням економічного стану. Причиною є також збільшення зловживань алкоголем, посилення ступеня психоемоційного стресу, надзвичайно погані екологічні умови життя, різке зниження якості медичної допомоги тощо. Йдеться про поточну демографічну катастрофу. Адже, якщо зазначена тенденція збережеться, особливо у відтворенні населення, або стане нижчою критичного рівня, тоді неминуча етнічна деградація.

Коротка характеристика популяційного здоров'я дозволяє стверджувати про нагальну необхідність вироблення стратегії дій, спрямованих на прискорення переходу громадського здоров'я населення до його сучасного типу, що відрізняється від нашого, квазісучасного типу здоров'я, такими ознаками:

- серцево-судинні й онкологічні захворювання переходять з молодого і середнього віку в літній;

- інфекційна захворюваність має мінімальний рівень у місті й на селі;

- смертність немовлят і дітей доведена до вкрай низьких показників;

- середня тривалість життя відносно висока;

- розбіжність у смертності населення міста й села незначна.

Має місце сприятлива динаміка показників смертності в результаті зменшення впливу несприятливих факторів на здоров'я населення.

Принципи державної політики у сфері зміцнення здоров'я населення повинні засновуватися насамперед на балансі між клінічною, профілактич-ною, реабілітаційною й оздоровчою медициною, а шляхи її конкретної реалі-зації - здійснюватися безпосередньо в районах і первинних установах, де взаємодіють, і "міанд" програмних заходів і його "акцепт".

Оцінка ситуації дозволила переконатися в тому, що найважливішим і обов'язковим елементом стратегії зміцнення здоров'я нації є унікальна галузь соціальної сфери, цілком самостійна від охорони здоров'я структурно, методологічно й технологічно, відома раніше як санаторно-курортна справа й така, що цілком заслуговує назватись курортно-рекреаційною системою.

Кожна із цих технологій реалізується в тісній єдності й взаємодії, має у своїй основі адекватне використання переважно немедикаментозних, а також нетрадиційних методів, детермінує досягнення ефектів, що вимірюються сприятливими зрушеннями в індивідуальному й громадському здоров'ї.

Концептуальні уявлення про курортно-рекреаційну систему, її стійкий розвиток у Криму, диктують необхідність вжиття невідкладних і навіть екстраординарних заходів для збереження всіх позитивів, набутих санаторно-курортними установами, що стосуються медико-біологічних і організаційних аспектів нової концепції.

Це надзвичайно складне завдання, вирішення якого поки залежить від керівників здравниць і багато в чому - від їхнього досвіду, знань і особистого уявлення проблеми. Тому деякі заходи, що вживаються останнім часом, засновані на колишніх установках щодо призначення санаторно-курортної справи, призвели до непоправних втрат курортного потенціалу і його головних складових: кадрової, технологічної, методичної і ресурсної [10, с 3-6].

Джерела побудови й розвитку курортно-рекреаційної системи слід шукати на стику трьох суперсистем: суспільства, природи й економіки, а відповідні передумови до її формування - в структурі компонентів цих суперсистем:

а) груп людей, які потребують різних форм курортного забезпечення;

б) природних цілющих ресурсів і розроблених на їх основі використання часткових методів;

в) інших видів ресурсного забезпечення нормального функціонування курортно-рекреаційних установ;

г) державної політики щодо своїх соціальних функцій, найважливішими з яких є охорона, зміцнення й розвиток громадського й індивідуального здоров'я.

Така інтерпретація розглянутої проблеми відбиває необхідність створення загальної теорії дії курортних лікувальних факторів та її невід'ємних частин - курортної терапії, курортної профілактики й курортної санології. У представленій систематизації відібрані фундаментальні поняття, об'єднані в блоки базових, методичних і приватних принципів.

Базові принципи включають:

- системність, тобто наявність загальної методології (цілей і програми), єдиних якісних критеріїв;

- комплексність - використання всіх курортних лікувальних факторів у взаємодії з іншими медичними технологіями;

- безперервність - виділення дискретних етапів з певними параметра-ми, одержання очікуваних результатів і своєчасної корекції обраної тактики.

Методичні принципи поєднують такі аспекти призначення курортних лікувальних факторів:

- оптимальність їх параметрів (принцип "що");

- просторова орієнтація (принцип "де");

- тимчасова структурованість (принцип "коли"). Приватні принципи включають:

- специфічність методів курортних лікувальних факторів;

- адекватність окремих лікувальних ефектів клінічної ситуації;

- стандартизованість;

- індивідуалізацію призначення.

Практична реалізація рекомендованих принципів і можливість обґрунтованого вибору лікувальних підходів припускає систематичне удосконалювання кадрів, які включать підготовку курортних лікарів. Наступне питання стосується медичного і валеологічного виховання рекреантів і хворих, що прибувають на курорти. Це дозволить підвищити активність і відповідальність кожної людини за своє здоров'я. Доречно також торкнутися окремих питань державного регулювання діяльності курортно-рекреаційної системи, а саме:

- розроблення ефективних законів про охорону природних лікувальних ресурсів, навколишнього середовища, курортно-рекреаційних територій і механізмів їх виконання;

- розроблення державних актів, що реалізують соціальну політику в плані доступності для громадян санаторно-курортного лікування й оздоровчого відпочинку;

- стимулювання міжсекторального співробітництва й взаємодії, що включає активізацію громадського контролю за експлуатацією курортних місцевостей і ресурсів, удосконалення системи інформування, створення відділень або філіалів популярних міжнародних асоціації, фондів, клубів тощо, які традиційно функціонують у подібній сфері діяльності.

У медицині необхідні перегляд і затвердження нових показань і протипоказань для санаторно-курортного лікування, перегляд старого й удосконалення нового порядку й правил добору на санаторно-курортне лікування й організований відпочинок, а також розроблення умов, порядку й прав застосування в курортно-рекреаційній діяльності нових нетрадиційних і парамедичних технологій [11, с 42-44].

Таке бачення деяких невідкладних проблем розвитку курортної справи в Україні, включаючи й той методологічний базис, без належного опрацювання й побудови якого курортно-рекреаційна система не матиме оптимального розвитку[13, c. 254-256].


Висновки

Роль курортно-рекреаційної системи в соціально-економічній структурі України полягає в її необмежених можливостях підтримки й розвитку генофонду нації, визнанні України у світовому рекреаційному процесі, духовному піднесенні світового співтовариства. А її частина - Південний берег Криму - унікальне світове надбання, що включає не тільки винятковий рекреаційно-культурний потенціал, але й неповторні лікувально-оздоровчі можливості та реально діючі курортні технології.

Слід зауважити, що сформована за більш як 75 років мережа санаторно-курортних установ виявилася не стільки виявом "турботи партії про здоров'я народу", скільки об'єктивною потребою населення у зміцненні власного здоров'я. Тим часом реалії її становлення й розвитку виявилися такими, що на противагу об'єктивно існуючим оздоровчо-профілактичним можливостям курортно-рекреаційної системи була сформована громіздка, дорога інваріантна за структурою і обмежена в технологічно-функціональному відношенні санаторно-курортна служба, підпорядкована виконанню приватного завдання, яке покликані були вирішувати стаціонарно-поліклінічні установи радянської охорони здоров'я.

У період вступу держав СНД у ринкові відносини колишня організація санаторно-курортної справи не могла не прийти до свого неминучого фіналу. Інакше кажучи, колишні устої "соціалістичної індустрії здоров'я" не встояли, а нові ще не сформувалися. Це призвело до чималих втрат у частині накопиченого здравницями Південнобережжя позитивного досвіду. Водночас існуюча в сучасних умовах об'єктивна потреба населення у зміцненні свого здоров'я не могла не вплинути на переростання санаторно-курортної справи в санаторно-рекреаційну систему, головним системоутворюючим фактором якої є підвищення рівня індивідуального й громадського здоров'я, поліпшення якості й тривалості життя, стійке зростання середньоочікуваного здорового способу життя для збереження й відтворення трудових ресурсів і забезпечення зростання продуктивності праці.

Таким чином, об'єктивна орієнтація курортно-рекреаційної системи, що формувалася, визначила головні напрями її діяльності й основні функції: рекреаційну, превентивну (профілактичну), реабілітаційну, власне санаторно-курортне лікування.

Список використаної літератури

  1. Бейдик О. О. Світові рекреаційно-туристські ресурси //Український географічний журнал. - 2007. - № 2. - C. 49 - 55.
  2. Блага М. Рекреаційно- ресурсний потенціал і фактори його використання //Український географічний журнал. - 2000. - № 2. - C. 28-30
  3. Бобкова А. Про поняття природних рекреаційних ресурсів //Право України. - 2000. - № 5. - C. 51-54
  4. Захаров С. Туристичні об‘єкти. Природно-заповідні об‘єкти//Краєзнавство. Географія. Туризм.. - 2007. - № 46-47. - C. 15-25
  5. Лебедев В. А. К вопросу сохранения и дальнейшего развития курортной медицины // Здравоохранение Росийс. Федерации. - 1998. - № 1. - С. 42-43.
  6. Лебедєва В. Туристична галузь: погляд з регіону //Віче. - 2005. - № 3. - C. 53-55
  7. Марченко О. Чим багаті. Рекреаційно-туристичний потенціал //Краєзнавство. Географія. Туризм.. - 2006. - № 39-40. - C. 35-36
  8. Мешков В.В. Санаторно-курортное дело и рекреация: взаимосвязь, отношения и проблемы // Вест, физиотерапии и курортологии. - 1998. - № 3. - С. 8-10.
  9. Нікіпєлова ОМ. Лікувально-оздоровчі та рекреаційні ресурси України -сучасний стан, шляхи використання // Мед. реабилитация, курортология, физиотерапия. - 1995.-№ 1. - С. 47-48.
  10. Роль и задачи курортной медицины в современных социально-экономических условиях / Е.С. Короленко, С.С. Солдатченко, A.M. Ярош и др. // Вопр. курортологии, физиотерапии и лечебной физкультуры. - 1995. - № 5. - С. 3-6.
  11. Санаторно-курортная служба в условиях рыночной экономики / Н.Г. Кривобокое, А.Н. Глухов, Л.Н. Шведунова и др. // Вопр. курортологии, физиотерапии и лечебной физкультуры. - 1997. - № 2. - С. 42-44.
  12. Черчик Л. Інституційні зміни в умовах становлення ринку рекреаційних ресурсів //Економіка України. - 2006. - № 4. - C. 59-65
  13. Шаптала О. Курортно-рекреаційна система України: шляхи формування, проблеми й перспективи розвитку //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 4. - C. 254-259.
  14. Шаптала О. Система підвищення кваліфікації кадрів як основа ефективності курортно-рекреаційної галузі //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2002. - № 4. - C. 306-311

загрузка...
Top