Історико-культурні ресурси Бразилії

Вступ.

1. Визначні пам’ятки Бразилії та історичні міста.

2. Культура та релігія Бразилії.

3. Бразильські свята.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Бразилія - найбільша держава Південної Америки, вона займає майже половину континенту. Першими мешканцями цих земель були корінних американських народностей, у тому числі араваки. В 1500 році на береги Бразилії висадився португальський адмірал Кабрал Педру Алвариш і оголосив ці землі володіннями Португалії. Протягом наступних декількох століть Бразилія була португальською колонією, нині це сама більша нортугалоязычная країна у світі.

Культура Бразилії вбрала в себе традиції самих різних народів - особливо європейських, африканських і корінних американських. Щорічно тут із самий знаменитий карнавал у світі. По вулицях всіх бразильських міст проходять святкові яскраві ходи з музикою й танцями. Найбільш барвисте карнавальне подання влаштовується в Ріо-де-Жанейро, другому але величині місті Бразилії. У цьому місті особливо наочно представлений контраст між життям бідних і багатих шарів бразильського суспільства. Райони нетрів сусідять тут із кварталами сучасних багатоповерхових будинків і розкішних нічних клубів. Бразилія буяє чудесами природи. Велика Амазонка ліниво несе свої коричневі води через північні райони країни, покриті самими великими у світі масивами вологих і задушливих тропічних лісів. Крім того країна багата корисними копалинами й родючими ґрунтами, на яких виростають кава, какао й цукровий очерет. Однак незважаючи на достаток природних ресурсів, Бразилія, як і інші країни Південної Америки, зазнає економічних труднощів. Рятуючись від убогості, тисячі людей кинулися в глибину країни в пошуках нових орних земель. У результаті значні площі амазонських джунглів були вирубані. Ця обставина стала екологічною проблемою світового масштабу.


1. Визначні пам’ятки Бразилії та історичні міста

Історичні квартали міста Оре-Прету ретельно відреставровані і в даний час охороняються як національне надбання Бразилії і пам’ятка світового значення. У столиці — Палац Ітамараті, кафедральний собор, Музей сучасного мистецтва, Індіанський музей, Етнографічний музей і багато інших. Символом Ріо-де-Жанейро є гора Корковадо зі статуєю Христа Спасителя. Знаменитий щорічний карнавал.

Сучасна історія Бразилії розпочалась на її найближчому до Європи північно-східному узбережжі, де вперше з'явилися португальці. Майже 250 років Північний Схід був ядром колонії, в якій панували великі латифундії, рабство і такі експортні продукти, як деревина, тютюн, тростинний цукор, бавовна і какао. Салвадор, столиця колонії з 1532 по 1763 р., і Олінда як міста з архітектурними пам'ятками того часу, занесені до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО. Зараз Північний Схід — відстала і найбідніша частина Бразилії. її характерні риси — максимальний елемент негроїдної раси і найнижчий рівень індустріалізації. В прибережній частині панують великі латифундії з їх експортними культурами та дешевою робочою силою і дрібне екстенсивне споживче землеробство; у внутрішній частині, яка збігається з природною зоною Каатінґи, переважає екстенсивне тваринництво.

Південний Схід складають чотири штати: Еспіриту-Санту, Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу і Мінас Жерайс. Це 11 % території Бразилії і 43 % її жителів. Тут найгустіше населення і найвищий рівень урбанізації. За своїми ресурсами та їх концентрацією це також багатий район. Через нього проходить тропік Козерога, він отримує достатньо вологи і має родючі червоноземні ґрунти, поруч знаходиться Бразильський щит з його корисними копалинами та гідроенергією. Розвиток Південного Сходу почався у XVIII ст., коли були знайдеш золото і алмази, але зробили його «серцем» Бразилії культура кави і залізничне будівництво в кінці XIX ст. В роки масової імміграції з Європи саме сюди спрямовувався основний потік переселенців і капіталів. Саме цей район асоціювався з культурою кави в Бразилії.

Зараз на Південний Схід припадає 2/5 сільськогосподарського виробництва, 3/5 видобутку корисних копалин і 3/4 обробної промисловості. Тобто за всіма показниками це основа Бразилії, причому «нової» Бразилії. Трикутник Сан-Паулу — Ріо-де-Жанейро — Белу-Оризонті є ядром Південного Сходу і всієї Бразилії.

Ріо-де-Жанейро засновано в 1502 р. У XVIII ст. через нього проходив найбезпечніший шлях до золотих та алмазних копалень. Двісті років (1760—1960) Ріо-де-Жанейро виконував функції столиці. Зараз в його метрополітені 11 млн жителів. Це великий фінансово-торговий, транспортний, промисловий і туристичний центр. Його культурні заклади стоять на світовому рівні. Поруч знаходиться Санта-Ріта — бразильська «долина електроніки». В світі Ріо-де-Жанейро відомий мальовничим ландшафтом, пляжами, спортивними подіями і карнавалами. Разом з тим, саме нетрі Ріо-де-Жанейро (португальською мовою «фавели») стали уособленням латиноамериканської злиденності.

Сан-Паулу (17 млн жителів) розташований за 80 км від узбережжя. Його «воротами» в море є порт Сантус, відомий експортом кави. Місто — майже ровесник Ріо-де-Жанейро. У ньому в 1822 р. проголошено незалежність Бразилії від Португалії. В свій час це була столиця «кавового» буму. Сучасний його розвиток визначився «бразильським дивом» другої половини XX ст. Сан-Паулу — найбільший банківський, управлінський, торговий та індустріальний центр країни. Його часто називають «Бразильським Нью-Йорком» або «Бразильським Чикаго». Промислове обличчя представлене всіма галузями, які існують в Бразилії, але головним є машинобудування, а в ньому автомобілебудування. Центральна частина Сан-Паулу забудована хмарочосами та експресвеями. В місті багато культурних закладів і, одночасно, типових для Латинської Америки проблем перенаселеності, злиденності тощо[3, c. 70-73].

Південь Бразилії за рівнем розвитку мало поступається Південному Сходу. Ця територія, розташована південніше від тропіка Козерога, є свого роду перехідною від тропічної Бразилії до країн «Південного конусу» — Аргентини й Уругваю і в природному, і в економічному плані. Частка вихідців з Європи тут найвища в Бразилії. Саме на Південь прямували іммігранти з Німеччини та Східної Європи, в тому числі й з України. Тут високі продуктивність праці, інтенсивність виробництва і доходи. Майже відсутні експортні культури і мінерали. Але видобувають вугілля, вирощують пшеницю, картоплю, виноград і яблука. На заході, це стик Бразилії, Аргентини і Парагваю, знаходиться відомий національний парк з водоспадом Іґуасу, занесений до реєстру природної спадщини ЮНЕСКО.

Захід та Амазонія. Це 2/3 площі Бразилії (5,4 млн км кв) і лише 13 % населення (19 млн чоловік). Захід — західна частина Бразильського плоскогір'я — являє собою савану (кампос), Амазонія — вкритий екваторіальним лісом (сельвою) басейн річки Амазонки. Умови існування людини тут дуже складні.

Після другої світової війни уряд Бразилії вжив ряд заходів, спрямованих на освоєння цієї частини країни. В 1960 р. за 1000 км на північ від Ріо-де-Жанейро закінчилося будівництво нової супермодерної столиці, яка отримала назву Бразиліа. Прокладено Трансамазонське шосе та інші автошляхи, відкрито нові аеропорти і навігацію на Амазонці та її притоках. На розчищених ділянках сельви закладено багато нових ферм і ранчо. Визначено 15 «полюсів росту». Серед них Каражас у штаті Пара з його унікальним комплексом корисних копалин. Але все це можна розглядати лише як перший крок. Освоєння Заходу та Амазонії ставить на порядок денний чимало складних проблем екологічного, технічного та економічного плану.

Найбільшим містом району є Манаус, який лежить на березі Амазонки за 1600 км від її гирла. Його казкове зростання на рубежі XIX та XX ст. пов'язано з «каучуковою лихоманкою». Пам'яткою тих часів залишається оперний театр, побудований тут у самому центрі Амазонської сельви на зразок Паризької опери. Зараз почалось «друге» життя Манауса. Кількість його жителів за короткий час перевищила мільйон. Манаус виступає в ролі плацдарму «наступу» на Амазонію. В ньому працюють науковий інститут географії та історії Амазонії, університет, ботанічний сад, музеї тощо[5, c. 76-77].


2. Культура та релігія Бразилії

Культура Бразилії перш за все походить від культури Португалії. Португальські колоністи і іммігранти принесли католицьку віру, португальську мову і багато традицій, які все ще створюють значний вплив на сучасну бразильську культуру. Як багатонаціональна країна, на її культуру також вплинули інші народи. Американські індіанці значно вплинули на кухню Бразилії та на її мову, а африканці, привезені як раби, в значній мірі вплинули на бразильську музику, танці, кухню. Італійські і німецькі іммігранти, які у великій кількості переселялися до Бразилії, також створили значний вплив на різні аспекти життя, але їх вплив найсильніший на півдні країни.

Культура Бразилії представлена :

1. Бразильським карнавалом

2. Бразильською кухнею

3. Бразильською літературою

4. Бразильською музикою

5. Бразильським кіно

6. Бразильськими святами

Бразильський карнавал (порт. Carnaval, походить від слова «м'ясний») — щорічний фестиваль в Бразилії, що проводиться за 40 днів до Великодня і відзначає початок Великого посту. Протягом Великого посту, римо-католіки повинні утриматися від всіх тілесних задоволень, зокрема споживання м'яса. Карнавал, який, як вважається, походить від язичницьких сатурналій, може вважатися актом прощання по плотським задоволенням.

Бразильський Карнавал є найбільшим народним святом країни, та має деякі відмінності від карнавалів як в Європі, так і в інших країнах Латинської Америки. Крім того, існують регіональні варіації карнавалу в самій Бразилії.

Бразильський карнавал взяв початок від португальської масляної — вуличних розваг, під час яких пустуни обливали один одного водою, обсипали борошном і сажею, кидалися тухлими яйцями і т.д. Португальська масляна відбувалась напередодні Великого посту за католицьким календарем, тобто періодом спокути, що символізувало звільнення — саме цей аспект був сприйнятий карнавалом.

Завезена до Бразилії у XVII столітті португальська масляна у XIX столітті сприйняла вплив карнавалів інших європейських країн — Італії та Франції. Саме тоді маски, фантастичні костюми і такі персонажі як П’єро, Коломбіна (Мальвіна) та Король Момо (веселий товстун) прийшли на бразильське свято. У цей же період з’являються перші «блоки» (blocos — святкові групи вишикувані прямокутником), «мотузки» (cordoes — святкові групи вишикувані верверчою) і «корсари» (corsos — святкові групи стилізовані під піратів), а також паради прикрашених автомобілів. Відтоді свято набирає сили і сягає практично всіх куточків Бразилії. Рік за роком стають багатшими танці й пісні, з?являються нові наспіви і ритми, як наприклад славнозвісні маршики. У 1928 році у Ріо-де-Жанейро виникає перша школа танцю самби під назвою «Дай Скажу» (Deixa Falar). Створена танцівником самби ісмаелем Сілвою, вона пізніше перейменовується на «Естасіо ду Са» (Estacio do Sa), за іменем засновника Ріо-де-Жанейро. З Ріо традиція карнавальних парадів шкіл самби розповсюджується на інші міста і особливо приживається у Сан-Паулу. Однак не зникає і традиція вуличного карнавалу, у якому можуть брати участь всі хто забажає. Вона збереглася на північному сході Бразилії, в основному у містах Ресіфе і Олінда, де виділяються «фрево» (frevo) і «маракату» (maracatu). У Салвадорі використовують так звані «тріос елетрікос» (прикрашені вантажівки з музиками), вуличні «блоки», такі як «Афоше Фільос де iандi» (Afoxe Filhos de Ghandi — групи стилізовані під прихильників вчення індійського філософі iандi), і негритянські «блоки», такі як «Олодум» (Olodum) та «іле Ає» (Ile Aye — Дім Життя), які мають африканське міфологічне коріння[4, c. 9-10].

Бразильська кухня - це результат традицій і обставин. Вона вважається в Південній Америці найвишуканішою. Тут — гострота індійських, пряність португальських та витонченість французьких кулінарних вишуків.

Кожен район Бразилії, залежно від переважаючого культурного впливу, має свій тип кухні. В одних районах переважає тубільна культура, в інших - кулінарні європейські традиції різних типів, що були занесені до Бразилії колонізаторами або іммігрантами. Розмаїтість і смак бразильських страв визначаються також близькістю річки або моря, характером ґрунту й опадів.

Коріння музики Бразилії можна прослідити до майже всіх частин світу, але найбільш популярні регіональні стилі музики походять з африканських і європейських форм та базпосередньо рідної музики Амазонії та інших частин Бразилії. Самба — без сумніву найкраще відома форма бразильської музики у всьому світі, хоча босса-нова та інші жанри також привернули багато уваги за кордоном.

Африканський вплив помітно в бразильській популярній музиці, особливо в ритмічному самба. Крім африканських ритмів, бразильська музика перебувала під впливам вальсу, польки, хоти - європейських музичних жанрів, привезених колонізаторам і переселенцями. Приклад подібного змішання - музика бразильського композитора-класика Х. Вілла-Лобоса, що використовував у своїх добутках африканські, індійські й португальські мелодії. У сучасній бразильській музиці сполучаються ритми самби й північноамериканських і британських популярних пісень.

Танцювальне мистецтво нерозривно випливало протягом всієї історії Бразилії за музикою. Популярний танець самба - не єдиний прояв танцювальної культури Бразилії. Бразильські танцюристи завжди уважно вивчали й використовували танцювальні знахідки й традиції найбільших шкіл миру, одночасно поєднуючи їх з національною самобутністю танцю, що створило воістину невичерпне джерело для креативности й самовираження. Серед самих знаменитих шкіл танцю Бразилії - балет "Стажиум" (Stagіum) і "Група Корпу" (Grupo Corpo).

В архітектурі Бразилія, що також історично перебувала під впливом культури колонізаторів, пройшла через різні фази в пошуках своєї ідентичності. Від бароко й рококо, змішавшись із індійськими мотивами й тропічними темами, сьогодні бразильська скульптора й архітектура визнані в усьому світі завдяки неповторному індивідуальному стилю й постійному новаторству авторів, самим яскравим прикладом якому стало місто Бразиліа, створений Оскаром Нимайером і Луісио Костой.

Художнє мистецтво, як і архітектура, має свою багату історію, починаючись із примітивних наскальних малюнків до виникнення в XVІІІ столітті національної школи живопису, що досягла світового визнання в XІ столітті завдяки роботам Б. Альмейди й зберегли славу до сьогоднішнього дня: саме бразильські художники Ди Кавалканси й Портинари були визнані гідними честі прикрасити фасадну стіну резиденції ООН у Нью-Йорку. З 1951 у Сан- Паулу кожні два роки проводиться міжнародна художня виставка, що залучає художників з більш ніж 50 країн миру.

Бразильська література внесла більший вклад у світову культуру, чим породивша її португальська. Найбільш відомі письменники Й. Мачадо (письменник XІ століття), Ж. Фрейре (письменник XX століття), Г. Рамос, Ж. Амаду, Е. Вериссимо. Всесвітньо відома Бразильська Літературна Академія в Ріо-де-Жанейро.

Прийшовши в Бразилію незабаром після винаходу, сьогодні національний кінематограф продовжує свій успішний хід по мирі. Починаючись із кінокомедій "шашадас" однієї з перших кіностудій "Атлантида", пройшовши через епоху "нового кіно" Глаубера Роши (Glauber Rocha), рух "андеграунд" і до сьогоднішнього дня, історія бразильського кінематографа кожного періоду багата численними преміями самих престижних міжнародних кінофестивалів. "Молодшою сестрою" традиційних кінофільмів є індустрія теленовел, що зараз являє собою гігантську фабрику "мильних опер", експортованих у багато країн миру.

Величезний творчий потенціал націй виразився в бурхливому розвитку в сьогоднішній Бразилії сучасних видів мистецтва: реклама, мода, ландшафтний і індустріальний дизайн. Бразильські дизайнери успішно конкурують зі своїми найвідомішими колегами з Європи й США.

Згідно перепису Бразильського інституту географії та статистики:

73,6 % населення — католики, що робить Бразилію країною з найбільшим числом прихильників цієї концесії у світі.

15,4 % – протестанти, їх число зараз зростає. Рахуючи їх разом з католиками, Бразилія займає друге місце за числом християн у світі після США.

7.4 %населення вважають себе атеїстами або агностиками.

1,3 %– прихильники спіритизму.

1,8 % – прихильники інших релігій ( мормони, свідки Ієгови, буддисти, юдаїсти, мусульмани ).

0,3 %– прихильники традиційних африканських релігій, таких як кандомбле, макуба та умбанда.

Деякі сповідують суміш релігій, наприклад католицизму, кандомбле та індіанських релігій[1, c. 30-33].

3. Архітектура, кіно та музика Бразилії

Бразильська архітектура колоніального періоду сформувалася під впливом португальської, але була адаптована для тропічного клімату. Найбільше зразків цього стилю збереглося в церквах і монастирях стародавніх міст, особливо в Оуру-Прету, першій столиці колишньої провінції, а тепер штату Минас Жерайс.

Після відкриття золота в Бразилії це місто дало початок бразильському бароко. Характерними рисами цього стилю були аскетичні фасади будинків, декоровані стеатитом, що використовувались замість європейського мармуру. Оуру- прету був ретельно відреставрований і перейшов під охорону держави як національне надбання Бразилії, а тепер включений ЮНЕСКО в список міст, що є світовим надбанням.

Своєю появою в Бразилії стиль неокласицизму зобов'язаний архітекторові Гранжану де Монтиньї, що відвідав Бразилію в 1816 році в складі французької художньої місії. Він спроектував ряд будинків у Ріо-де-Жанейро й звів архітектуру в ранг академічної дисципліни. Надалі , починаючи із другої половини ХІХ століття й до початку нинішнього, бразильські архітектори зазнали впливу від велике французької .

З тих пір, не втрачаючи зв'язків з такими новаторами з інших країн, як Ле Корбюзье у Франції й Франк Ллойд Райт у США, бразильська архітектура йде своїм шляхом. У цей час вона привертає загальну увагу як одна із самих оригінальних. Темпи й обсяги міського будівництва протягом останніх тридцяти років сприяли появі виняткових можливостей для гармонічного сполучення суспільних і функціональних завдань із художнім оформленням.

Період модернізму в бразильській архітектурі починається з будівництва в 1930 році в Сан-Паулу "сучасного" будинку по проекті вихідця з Росії Грегори Варшавчика. Прекрасними прикладами цього архітектурного стилю, починаючи з 40- х років, є будинки аеровокзалу Сантос Дюмон, побудованого по проекті братів Робертові, Міністерства юстиції в Ріо-де-Жанейро й інші.

Безсумнівно, найвідомішим прикладом сучасної бразильської архітектури стала столиця, місто Бразиліа, де уяві архітектора була дана повна воля. Лусіу Коста виконав проект генерального плану міста, а Оскар Нимейер спроектував основні будинки. Ці проекти стали першими віхами нової масової архітектури.

Серед основних будинків, спроектованих Оскаром Німейером у Бразиліа, слід зазначити Палац Ітамарати (Міністерство закордонних справ Бразилії) з його високими бетонними арками й водним парком; Кафедральний собор у Бразиліа у вигляді концентричного пучка нагору ланцетоподібних опор, що підносяться, що багато хто вважають шедевром Німейера. Будинки самі по собі не можуть створити естетично прекрасне й гармонічне міське середовище.

Паралельно з новими сміливими концепціями в архітектурі в Бразилії розвивалася школа пейзажистів на чолі з Бурле Марксом, що ставила своїм завданням зрівноважити фасади з бетону й скла освіжаючою зеленню садів і парків. У результаті своєї діяльності в багатьох містах Бразилії Бурле Маркс завоював міжнародний авторитет.

Одержавши як вихідний матеріал набір музичних традицій Європи, Африки й індіанців, музика Бразилії сформувалася як нескінченне змішання стилів, ритмів, звуків. Існує музика регіональна, характерна для кожного штату, а також існують жанри більше масштабну, об'єднуючу країну й уже встигли полюбитися меломанам за її межами[2, c. 89-91].

Музика для бразильців нерозривно пов'язана з рухом тіла, рухом, народжуваним найрізноманітнішими ритмами. Самба, пагода, боса-нова, форро, февро, сертанежа - одночасно й музичні стилі, і танці. Ця музика - вираження її народу, що створив, що формується й існує усередині її й завдяки їй.

В 1930 році ще в епоху німого кіно в бразильському прокаті йшов фільм Маріо Пейшоту "Lіmіte". Це сюрреалістична картина про конфлікти, що неминуче виникають при так званому повному щасті. Цей фільм з'явився значною віхою в бразильському кіно. В 1933 році, "Синедия" випускає фільм "Voz do Carnaval" ("Голос Карнавалу"), перший фільм за участю Кармен Миранды. Цей фільм приніс у бразильське кіно жанр "chanchada", що панував кілька років. "Chanchadas" - це комедії, повні безневинних жартів і музики й обожнені глядачами.

Приблизно наприкінці 40- х років бразильський кінематограф устав на промислову основу. У Сан-Паулу була створена Кінокомпанія "Vera Cruz", метою якої, було створення фільмів міжнародного рівня. Для роботи тут набираються іноземні фахівці, а з Європи вертається, щоб очолити компанію, всесвітньо відомий бразильський режисер Алберту Кавалканти.

В 50- е роки бразильський кінематограф радикальним образом змінив стиль роботи й зйомки. Режисер Нелсон Перейра дус Сантус в 1955 році при зйомці фільму "Ріо, 40 градусів", застосував тактикові італійських неореалістов, запросивши звичайних людей, не акторів, і розгорнувши дію фільму на вулицях міста, що зажадало мінімальних витрат. Нельсона Перейра дус Сантуса чекала слава одного з найвидатніших кінематографістів всіх часів.

Цей факт поклав початок руху "Cіnema Novo" ("Нове кіно") у Бразилії. Інші режисери також вийшли на вулиці для зйомок фільмів. Стало рости виробництво фільмів. В 1962 році "Pagador de Promessas" ("Обітниця") одержав Золоту Пальмову Галузь на Канському кінофестивалі. У цей період "Нове кіно" розробило нову концепцію кінематографічного виробництва: ідея в голові - камера в руках.

Наприкінці 60- х років рух тропікалістів вплинуло на музику, театр і художнє життя в Бразилії. Цей рух підкреслював необхідність перетворення будь-якого іноземного впливу в національний продукт. Кіно також було захоплено цією ідеєю: його способом вираження стала алегорія. Самий наочний фільм цього напрямку - "Macunaіma" Жоакима Педру ді Андради, що представляє собою метафоричний аналіз бразильського характеру, що вимальовується з розповіді індіанця, що покинув амазонські лісу й відправився у велике місто.

"Embrafіlme", державна бразильська кінокомпанія, була створена в 1969 році, а в 1990 році припинила своє існування. В 70- е - 80- е роки в її завдання входило спільне виробництво, фінансування й розподіл кинопродукции. "Embrafіlme" додало комерційний розмах кіновиробництву й взяло на себе керівництво самими честолюбними проектами.

Серед самих нашумілих картин 70- х - "Амулет Огум" Нелсона Педрозу дус Сантуса про кандомбле й "Подружня війна" Жоакима Педру ді Андради. Знятий по розповіді Далтона Тревизана фільм "Подружня війна" оповідає в серії скетчів про смішну й смутну сторони подружнього життя. "Дона Флор і її два чоловіки" Бруну Баррету мала міжнародний успіх.

Одним із самих сміливих фільмів 80- х була "Година зірки", знятий в 1985 році Сюзанною Амарал по розповіді Клариси Лиспектор і розповідає про шляху однієї юної дівчини, що виїхала з Північного сходу у велике місто.

У цей час по телебаченню й на екранах багатьох країн миру йдуть сучасні бразильські стрічки. Бразилія також є найбільшим виробником і експортером теленовел, що збирають широку глядацьку аудиторію в різних країнах світу[6, c. 28-30].


4. Бразильські свята

У Бразилії більшість народних свят мають іберійське, африканське та індіанське походження. Вони відбуваються у певні дати католицького календаря. Різдво, карнавал та липневі свята, а також найважливіші народні свята відзначаються у всіх регіонах Бразилії. Крім них існує ще безліч інших місцевих урочистостей і гулянь, які стали традиційними для кожного міста чи штату. Багато з них вшановують якогось святого покровителя, як наприклад Нашого Господа Спокійного Упокою (Nosso Senhor do Bonfim) у Сальвадорі. Хоч багато свят мають спільну тему, однак у кожній місцевості вони мають свої особливі риси залежно від регіональних традицій. Різдво

Найпопулярніше християнське свято відзначає народження Ісуса Христа та його послання миру і солідарності між людьми. Хоча для багатьох це свято стало лише приводом для споживання та колективних гулянок, його первісний дух братання продовжує бути досить відчутним. Підготовка розпочинається вже в кінці листопада — у цей час прикрашають будинки і вулиці, а люди обмінюються вітаннями. Святкова атмосфера триває до Дня Волхвів — Dia de Reis (6 січня), коли за традицією прибирають Різдвяне деревце (arvore de Natal — ялинка або сосна). У домашній обстановці найурочистіші події — це вечеря 24 грудня та обід 25 грудня. У ці моменти збираються всі члени родини, обмінюються подарунками та смакують особливі страви, такі як індик (peru), каштани (castanhas) та солодкі грінки (rabanada), які нагадують про європейські корені святкування. Крім цих страв, ще деякі різдвяні символи, такі як Дід Мороз (o Papai Noel), Різдвяне деревце та стилізована скульптура ясел і поклоніння Волхвів новонародженому ісусу (шопка — Presepio), мають європейсЬке походження. Принаймні один з них — Різдвяне деревце — виник з дохристиянських святкувань. оскільки у древності вірували, що у середині дерева живе дух родючості, то у травні у кожному селі, у центрі саджали дерево, щоб забезпечити майбутній врожай. У Бразилії перше Різдвяне деревце з’явилося на початку ХХ століття. Ясла (шопка) — інша освячена бразильська традиція. Це фігурки з глини, дерева, металу або тіста, які представляють Святе Сімейство і поклоніння Волхвів. Вони виникли в Італії у XIII столітті: вірять, що першу таку шопку зробив сам Святий Франциск Асизський. Обов?язковий образ на святкуваннях — Дід Мороз, який об’єднує риси різних європейських персонажів, таких як Святий Миколай, покровитель дітей у Російській імперії. Пастораль (O Pastoril), трійка Східних Королів — Рейзадо (Reisado) та Поклоніння Волхвів (Folia de Reis) — жартівливі святкування пов?язані з різдвяними персонажами такими, як пастухи та Східні Королі — є складовою частиною веселощів у різних регіонах Бразилії. У багатьох містах, разом з цими, відбуваються й інші свята, такі як Бумба-меу-Бой (Bumba-meu-boi — легенда про воскресіння забитого улюбленого вола одного господаря), маружада (marujada) та конгада (congada), свята пов’язані з ушануванням Святого Бенедикта, хоч їх тематика і не пов’язана безпосередньо з різдвяними традиціями.

Червневі свята

Вони відбуваються по всій країні у липні на вшанування трьох святих. Перший — Святий Антоній, 13 числа; Святий Жоао (іоан) святкується 24-го, а 29-го черга Святого Петра. Як правило, святкування відбувається на відкритому повітрі, на місці прикрашеному кольоровими прапорцями. Там розпалюється багаття на всю ніч. До столу подають традиційні страви, такі як кукурузна каша (canjica de milho), пе-де-молеке (pe-de-moleque — арахісове повидло), смажені зерна кукурудзи (pipoca), смажений арахіс (amendoim torrado), джем з солодкої картоплі (doce de batata doce) серед інших страв. Дорослі п’ють підігріте вино приправлене спеціями та традиційний кентао (quentao) зроблений на основі кашаси — горілки з цукрової тростини (cachaca) та імбирю. Апогеєм святкування є танок куадріль’я, що походить від французького менуету. У ці свята люди часто висловлюють прохання до Святих: від них походять «симпатії», ритуали, яких треба дотримуватись з усією строгістю, інакше бажання (прохання) не здійсниться. Найвідоміші ритуали пов’язані с Святим Антонієм. якого вважають хранителем шлюбу. Походження липневих свят сягає дуже давніх часів, святкувань задля отримання багатого врожаю, успішної роботи та плодовитості і родючості. Багаття та сільське весілля, наприклад, є небагатьма символами, що пройшли крізь часи і збереглися до наших днів. У давнину люди поринали в оргії, вірячи, що сексуальна енергія запліднить землю. З приходом християнства ці звичаї зникли, але їхнє значення залишилося у стилізованому сільському весіллі.

Духів День (Festas do Divino)

Це свято відбувається на честь сходження Святого Духу на Апостолів Христа. Воно святкується через 50 днів після Пасхальної Неділі, що відповідає п’ятидесятниці офіційного католицького календаря. Його основним символом є біла голубка, яка уособлює Божественний Святий Дух. Святкування було принесене португальцями у ХХІ столітті. У деяких містах його апогеєм є коронування імператора, на яке наряджаються у пишні шати з велюру і сатину. У залежності від регіону, на різних етапах і ритуалах свята виступають групи акомпанементу — голосового і музичного. Для проведення урочистостей проводиться збір коштів. Окрім танців та проходження з хоругвами, на честь свята проводяться різні витівки та атракціони: кінні паради (cavalhadas), «мосамбіки» і «конгади», танці, такі як «куруру», «жонго» та «фанданго». Найвизначніші святкування Духового Дня проводяться в Алкантарі (штат Мараньяо), Піренополісі (штат Гойяс), Параті (штат Ріо-де-Жанейро), Сан-Луїс-де-Параітінга, Можі-дас-Крузес та Тієте (штат Сан-Паулу).


Висновки

Бразильська держава можна назвати молодим, у порівнянні з нашою країною, європейськими країнами, Китаєм.

Культура Бразилії початку формуватися й формується донині як суміш різноманітних історичних традицій народів, що сформували бразильські нації.

Значний вплив на культуру країни справила Португалія, колонією якої була Бразилія, і через це офіційною і практично єдиною розмовною мовою країни є португальська. За віросповіданням більшість бразильців — католики, що робить Бразилію країною з найбільшим католицьким населенням у світі. Національна збірна з футболу вважається найсильнішою, оскільки є п'ятиразовим чемпіоном світу.

Домінуючої залишається португальський початок - бразильці говорять на небагато зміненому португальському, переважає католицизм - основна релігія португальців, широко поширені звичаї перших поселенців - колонізаторів. Однак і вплив індіанців і африканців залишається безперечним. Широко розповсюджена мова тупи-гуарани: в 16 ст. священики - місіонери переклали на нього катехізис і використовували для ведення своєї діяльності на Півночі Бразилії. Досить багато слів у сучасній мові мають індійське походження. Вплив індійської культури особливо помітно в Амазонії, а сліди африканської культури більше простежуються на узбережжя Бразилії, починаючи з Ріо-де-Жанейро.

Величезний творчий потенціал націй виразився в бурхливому розвитку в сьогоднішній Бразилії сучасних видів мистецтва: реклама, мода, ландшафтний і індустріальний дизайн. Бразильські дизайнери успішно конкурують зі своїми найвідомішими колегами з Європи й США.


Список використаної літератури

1. Глазачев С. Бразилия: природа и люди //Краєзнавство. Географія. Туризм.. - № 29-32. - C. 30-33

2. Ермольева Э.Г. Проблемы и контрасты бразильского образования/ //Педагогика. - 1998. - № 2. - C. 89-97

3. Сан-Пауло, Бразилия: Неформальные города //А.С.С.. - 2007. - № 3 . - C. 70-73

4. Сизоненко А. Бразилия - южноамериканский гигант //География в школе. - 2002. - № 6. - C. 9-10

5. Цуканова Т. Бразилия: региональные особенности развития образования //География в школе. - 2000. - № 8. - C. 76-83.

6. Яценко Е. Индустрия телесериалов в Бразилии //Панорама культурной жизни зарубежных стран (Информационный сборник). - 2003. - Вип. 3. - C. 28-30

загрузка...
Top