Демографічна політика в різних країнах світу

Вступ.

1. Динаміка чисельності населення і демографічні тенденції в сучасному світі.

2. Демографічна політика в країнах різного типу відтворення.

2.1. Демографічна політика в країнах Європи.

2.2. Демографічна ситуація в арабському світі.

3. Розв'язання демографічної проблеми в країнах світу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Населення, його соціальне самопочуття та розвиток є визначальною ознакою суспільства, основою могутності держави. Тому демографічна сфера завжди є об'єктом пильної уваги політиків та громадськості.

Демографічна політика - система заходів, що їх проводить уряд держави для зміни демографічної ситуації в бажаний бік. Прикладами країн, де основне завдання - зменшення приросту населення, є Китай, Індія, Бангладеш, Індонезія, Шрі-Ланка. Типовий приклад демографічної політики, спрямованої на зростання природного приросту (за рахунок збільшення народжуваності), країни Західної Європи. Демографічна проблема залишається досить гострою з глобальних проблем людства.

Нині найгірша демографічна ситуація склалася в Африці. Країни Азії та Латинської Америки дещо стабілізували неконтрольований приріст населення, деякі з них наблизилися до показників першого типу відтворення (низька народжуваність, низька смертність).

Найзначніші зміни в чисельності населення світу припали на ХХ ст. На початку 60-х рр. різко зросло населення Азії, Африки, Латинської Америки. Причинами цього явища були: отримання незалежності країнами цих регіонів, зменшення смертності населення, збільшення середньої тривалості життя і традиційно висока народжуваність. Із 80-х рр. проблема демографічного вибуху втратила свою гостроту: уповільнилися темпи приросту населення з 2.3 до 1,5 щороку; за прогнозами демографів, до 2100 р. чисельність жителів Землі має стабілізуватися в межах 10-12 млрд. світу. Але те, що 95% світового приросту припадає на країни третього світу, спричиняє інші проблеми: загальносвітове зниження рівня життя, зростання безробіття тощо.


1. Динаміка чисельності населення і демографічні тенденції в сучасному світі

Населення планети перебуває у процесі постійного оновлення свого складу, тобто відбувається його відтворення. Відтворення населення, або природний рух, характеризується показниками народжуваності (Н), смертності (С) і природного приросту (ПП = Н — С). Відтворення в різний час і на різних територіях може бути розширеним (Н>С, ПП>0), простим (Н = С, ПП=0) або звуженим (Н<С, ПП<0).

Кількість населення всієї Землі постійно зростає внаслідок розширеного відтворення (див. табл. 1). Проте до другої половини XVII ст. в умовах т. зв. аграрної цивілізації зростання населення було дуже повільним, із початком розвитку капіталізму пришвидшилося, а в другій половині XX ст. набуло «вибухоподібного» характеру.

Пояснюється це тим, що людство переживає т. зв. «демографічний перехід», який характеризується такими послідовними фазами (рис. 1):

1) висока народжуваність, висока смертність, низький природний приріст;

2) збереження високої народжуваності з подальшою тенденцією до її зменшення, різке пониження смертності у зв’язку з успіхами медицини, високий і дуже високий природний приріст;

3) низька народжуваність, низька смертність, низький природний приріст. Початок другої фази знаменує собою «демографічний вибух».

Розвинені країни пройшли його ще у XVIII–XIX ст. разом з індустріалізацією. Натомість, країни, що розвиваються, вступили в цю фазу лише в 50–60-х рр. XX ст. Це спричинило глобальний демографічний вибух, тому що на ці країни припадало 9/10 загального приросту населення Землі. Середньорічний приріст населення планети у другій половині 1960-х рр. сягав 21‰ (тобто 21 особу на 1000 населення), а в більшості країн, що розвиваються, 30–45‰ і навіть більше.

У міру соціально-економічного розвитку в країнах Латинської Америки, Східної і Південно-Східної Азії природний приріст поступово зменшувався (зараз 16–17‰), а деякі з них (Китай, нові індустріальні країни) упритул підійшли до 3 фази демографічного переходу. (На цій фазі вже давно знаходилися економічно розвинені країни, а згодом увійшли тодішні соціалістичні країни Європи).

У жовтні 1999 р. населення Землі сягнуло 6 млрд осіб, щорічний приріст населення в останні роки скоротився до 13‰, однак в абсолютному вимірі — це майже 80 млн осіб.

Країни світу мають різну демографічну ситуацію, яка характеризується показниками народжуваності, смертності і природного приросту, статевої та вікової структури, середньої тривалості життя тощо. У найзагальніших рисах вона подібна серед країн, що складають два умовних типи відтворення населення. Для першого типу характерні порівняно невисокі показники народжуваності, смертності й природного приросту (менше 12‰), висока середня тривалість життя, зростання частки старших вікових груп і скорочення — молодших (т. зв. «старіння» населення), переважання здебільшого жінок у статевій структурі. Сюди належать всі країни Європи (у т. ч. постсоціалістичні, крім Албанії), США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Куба. До цього типу останнім часом ввійшли Китай, деякі нові індустріальні країни (Сінгапур, Уругвай, Аргентина). У ряді країн першого типу демографічна ситуація визначається як «демографічна криза»: відтворення населення тут просте (Італія, Данія, Іспанія), або ж звужене (Німеччина, Австрія, Люксембург, країни Центральної і Східної Європи). Особливо критична ситуація у країнах колишнього СРСР (Україна, Росія, Білорусь, країни Балтії), природний приріст в яких становить –4 ... –7‰ і продовжує зменшуватися.

Решта країн Африки, Азії, Латинської Америки й Океанії належать до другого умовного типу відтворення, який характеризується порівняно високими показниками народжуваності, стабільними (часто низькими) показниками смертності, високим природним приростом (найбільший — 38‰ — у Ємені). У віковій структурі переважає молоде населення, у статевій — здебільшого чоловіче. Країни другого типу перебувають у фазі «демографічного вибуху», хоча пік його уже минув.

Ще в 1948 р. перший Генеральний директор ЮНЕСКО Дж. Хакслі з тривогою зазначив, що світова людність уже досягла 2 млрд. і що позначка в 3 млрд. буде перейдена на самому початку XXI ст. Це передбачення виявилося надто оптимістичним: наприкінці XX ст. населення планети сягнуло 6 млрд. чол., тобто стало вдвічі більшим, ніж передбачалося. Протягом наступного століття щорічний приріст населення становитиме 98 млн. чол., що означатиме найвищі показники зростання чисельності населення Землі за всю її історію. Майже весь приріст даватимуть країни, що розвиваються, більшість з яких знаходиться на стадії «демографічного вибуху». І хоча його пік, як стверджують демографи, вже пройшов у багатьох країнах Азії та Латинської Америки, однак чисельність людства ще тривалий час зростатиме — до 10 млрд. у середині XXI ст. і 12 млрд. у середині XXII ст. За «оптимістичним» сценарієм надалі має відбутися стабілізація чисельності населення світу, за «песимістичним» — вона може досягти 21 млрд. наприкінці XXII ст.

Швидке зростання народонаселення після Другої світової війни викликало тривогу і суперечки з приводу того, чи спроможне світове господарство прогодувати стількох людей і чи витримає навколишнє середовище. На думку деяких експертів Земля може прогодувати потенційно 25–30 млрд. чоловік, однак ця можливість чисто теоретична і обчислена за глобальною схемою. Фактично ж негативні наслідки демографічного вибуху вже проявляються в багатьох регіонах планети, насамперед, її найбільш вразливої частини — країн, що розвиваються. Демографічна проблема в них загострює інші життєво небезпечні для суспільства проблеми — соціально-економічні, продовольчі, екологічні тощо. Наприклад, майже в усіх країнах «чорної Африки» темпи приросту чисельності населення в останні три десятиліття були вищі від темпів приросту ВНП, в результаті чого рівень життя населення значно понизився. Постійними супутниками суспільного життя в країнах, що розвиваються, є голод, злидні, безробіття, неграмотність, соціальні конфлікти та ін.

З метою розв’язання демографічної проблеми ООН прийняла «Всесвітній план дій у галузі народонаселення», за яким урядам країн пропонується проводити активну демографічну політику. Під нею розуміють систему адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, за допомогою яких держава впливає на природний рух населення (перш за все на народжуваність) в бажаному для себе напрямку. Однак ще не всі країни, що розвиваються, здійснюють демографічну політику щодо пониження народжуваності, в ряді з них результати проведення такої політики незначні (наприклад, в Індії). Вагомих успіхів домігся Китай (скорочення природного приросту з 26‰ у 1970 р. до 11‰ у 1995 р.).

Багато вчених вважає, що досягнути бажаного результату в зниженні народжуваності можна, здійснивши революцію в культурі і звичаях людей, що є надзвичайно важким завданням.

В економічно розвинених країнах і ряді постсоціалістичних країн, навпаки, існують проблеми, пов’язані з демографічною кризою. Тут демографічна політика спрямована на заохочення підвищення народжуваності. Однак країни перехідного типу економіки, які перебувають в економічній кризі, не можуть належним чином її реалізувати.

2. Демографічна політика в країнах різного типу відтворення

2.1. Демографічна політика в країнах Європи

За свiдченням свiтових демографiв, Європа переживає нечуваний спад народжуваностi, який вони назвали "бебi-крах". Аналiтики попереджають, що вiн позначиться на економiчному зростаннi, соцiальних програмах, iммiграцiї, а також на культурному i полiтичному впливi Європи у цьому столiттi.

За даними ООН, у 1900 роцi кожна четверта людина планети жила у Європi. Нинi населення Європи становить близько 10 вiдсоткiв, а через двадцять рокiв частка європейцiв серед iнших жителiв планети становитиме лише 7 вiдсоткiв.

Нинi демографiчна ситуацiя в Європi досить тривожна. У глобальному сенсi це проявляється зменшенням частки бiлої раси - саме тiєї раси, яка i збудувала чинну суспiльну модель свiту, основану на християнських засадах. Сьогоднi ця цивiлiзацiя стрiмко старiє i втрачає свiй наступальний i креативний потенцiал.

У всiх європейських країнах iстотно знижується народжуванiсть, зменшується кiлькiсть дiтей i молодi, а отже, зростає число пенсiонерiв. Це означає, що європейськi країни перетворюються на такий собi "геронтологiчний клуб": Європа стає спiльнотою пенсiонерiв, а вони не спроможнi дати свiтовi новий поштовх, показати новий приклад.

Люди похилого вiку вже не мають такої живої творчої енергiї. Вони дбають передусiм про комфорт, про виживання, безпеку. Їх набагато бiльше обходить збереження дотеперiшнього стану, нiж модернiзацiя системи чи якiсь новi ризики. Європа нинi намагається пристосуватись до викликiв мусульманського свiту, який, на вiдмiну вiд неї, розвивається дуже потужно.

Європа нагромадила величезнi багатства, завдяки чому її громадяни можуть жити комфортно. Але їй доводиться сьогоднi докладати великих зусиль, щоб цi багатства оберегти вiд iнших. Для того, щоб обслуговувати себе, доводиться запрошувати iммiгрантiв -- людей iнших рас, зовсiм iншого менталiтету i вiросповiдання.

До числа найбільш актуальних проблем сучасного людства відноситься проблема народонаселення, пов'язана насамперед із прискореними темпами зростання населення. Так, на початку нашої ери на Землі нараховувалося близько 200 млн. осіб, у 1000 р. - 275 млн., у середині 17 ст. - 500 млн., у 1850 - 1,3 млрд., у 1900 - 1,6 млрд., у 1950 - 2,5 млрд., у 1970 - 3,6 млрд. за даними на 1999 рік, чисельність населення світу становила 6 млрд.

Зараз чисельність населення Землі складає 6,2 млрд. осіб. Протягом ХХ ст. кількість людей виросла у чотири рази. У містах мешкає 47% населення, у селах - 53%.

За оцінками ООН, чисельність населення збільшується на 1,2%, тобто 77 млн. 97% зростання доводиться на такі країни, як Індія, Китай, Пакистан, Нігерія, Бангладеш, Індонезія.

Експерти вважають, що до 2050 р. в Індії мешкатиме на 100 млн. осіб більше, аніж у Китаї. А з розвинених країн високий рівень народжуваності зберігається лише в США. Ця країна займає сьоме місце в світі за темпами приросту чисельності населення. 80% цього зростання забезпечують іммігранти. Чисельність населення в Європі скорочується незважаючи на імміграцію.

Особливо швидкими темпами зростає населення в країнах, що розвиваються, Азії, Африки, Латинської Америки. Хоча, якщо ще кілька років тому деякі демографи ООН стверджували, що протягом одного-двох століть чисельність населення подвоїться і досягне 12 млрд. Тепер їм доводиться переглядати прогнози. Вони обережно передрікають, що до 2200 року кількість людей на планеті досягне 10 млрд., а потім почне скорочуватися.

Ще кілька десятиліть тому рівень народжуваності в деяких країнах - в Бразилії, Єгипті, Індії, Мексиці - доходив до 5-6 дітей у однієї жінки. Зараз загальний рівень народжуваності у світі складає - 2,1 дитини у однієї жінки.

2.2. Демографічна ситуація в арабському світі

Сучасні близькосхідні держави, не зважаючи на певну політичну роз'єднаність, в цілому є регіоном, де формується один із нових потенційно потужних центрів світового економічного росту. Проте, слід визначити, що в останні десятиріччя у їхньому розвитку мали місце певні диспропорції відтворювального механізму, зокрема: невідповідність прискорення темпів зросиання чисельності населення темпам економічного розвитку.

Невірішеність демографічних проблем є деструктивним чинником, що негативно впливає на функціонування суспільного організму. Відтворення населення, а саме: відновлення його кількості, статевовікового, сімейного складу та інших соціально-економічних структур і властивостей, відбувається у взаємодії з різними сферами суспільного життя.

Тому, при аналізі демографічної ситуації у країнах даного регіону потрібно враховувати сумарний вплив комплексу соціально-економічних факторів. що визначають умови життя населення, обумовлюючи в тому числі, специфіку демопроцесів і норми репродуктивної поведінки людей. Виходячи з неоднорідності близькосхідних держав за рівнем розвитку, політичною орієнтацією і відповідними показниками демовідтворення, спробуємо окреслити загальну спрямованість демографічних процесів у цьому регіоні та виявити її специціку для окремих країн.

Демографічний розвиток в арабському світі характеризується такими ососбливостями:

У результаті значних успіхів у справі охорони здоров'я матері і дитини, боротьбі з інфекційними захворюваннями, покращенні харчування в після воєнний час тут відбулося значне зниження смертності, приблизно вдвоє за історично короткий строк. На початку 70-х років темпи скорочення смертності сповільнилися, тому що були вичерпані екстенсивні фактори її зниження.

Найвищі показники природного приросту населення на початок 90-х років були характерні для Іраку (31,4%), Оману (38,8%), Сирії (35,3%). Нижче 20% мали Туреччина, Туніс, Ізраїль, Катар. w На основі вищезгаданих чинників у країнах данного регіону сформувалася дуже молода вікова структура населення прогресивного типу. Так, частка дітей віком до 15-ти років складала майже половину населення, зокрема, у Ємені та Сирії - 48-49%; Ірані, Іраці, Алжирі, Судані - в межах 44-46%; Кувейті, Туреччині та Єгипті - 36-40%. Показники старіння населення (питома вага осіб віком 60 років і старше) диференціюються дуже мало, коливаючись від 2% до 7%. Винятком є Ізраїль, де частка дітей дещо нижча (32,5%), а людей похилого віку - дещо вища (12,4%). Розглядаючи статеву структуру населення слід відмітити переважання чоловіків у більшості країн арабського регіону, окрім Ємену та Ізраїлю. У Кувейті, Катарі та Іраці співвідношення чоловіків та жінок на користь перших є найбільшим (54-55%). Сумарним наслідком позитивних зрушень у демографічному розвитку цих країн є швидке підвищення середньої тривалості життя наеелення. За період з 60-х по 80-ті роки вона збільшилася на 20 років. Населення Кувейту, Катару, Ізраїлю мають найвищі показники тривалості життя; Ємену - найменші. У Північній Африці максимальне значення характерне для Алжиру: 63 і 65 років, мінімальне - для Судану: 46,6 і 49 років (для чоловіків і жінок відповідно).

З аналізу даних видно, що по мірі зростання середньої тривалості життя збільшується її розрив між чоловіками та жінками. w За умови молодої вікової структури населення і значної частки його працездатної частини спостерігається надлишок трудових ресурсів. Проте, розвиток індустріальних форм виробництва у цих країнах відбувався, як правило, безвідносно до наявності у них величезної маси дешевої робочої сили, в основному малокваліфікованої. Цим пояснюється існуючий досить високий рівень безробіття та швидке зростання чисельності сільських мігрантів, що виїжджають у міста та за кордон у пошуках роботи. На початку 90-х років 70% робочої сили цього регіону становили іноземці. Отже, можна констатувати, що у більшості країн Близького Сходу ще не склався соціально-економічний механізм переходу до сучасного типу відтворення населення, який характеризується низькими смертністю та народжуваністю, високою тривалістю життя, стабілізацією чисельності населення.

Цей демографічний перехід, що є об'єктивною тенденцією сучасного світового демографічного розвитку, високорозвинуті країни вже пройшли. Деякі арабські країни Північної Африки, а також Катар, Кувейт, Ізраїль та Туреччина вже вступили у третю фазу демографічного переходу, а інші знаходяться ще на другій стадії. В цілому, близькосхідні держави за особливостями демографічного розвитку можна поділити на такі чотири групи: I. Кувейт, Катар, Ізраїль - країни із середнім рівнем народжуваності, високими темпами зростання населення, найнижчими показниками загальної та дитячої смертності і найвищою середньою тривалістю життя. Державна політика спрямована на сприяння народжуваності та заохочення іміграції. II. Ірак, Іран, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Туреччина - країни з високою народжуваністю, підвищеними темпами зростання чисельності населення, значною дитячою смертністю та середнім рівнем тривалості життя. Народжуваність знижується повільно, в основному за рахунок структурних факторів. Демографічної політики з метою обмеження народжень не проводиться (за винятком Ірану та Туреччини). У більшості цих країн вважається бажаним подальше зростання населенні і збереження високої народжуваності. III. Алжір, Єгипет, Марокко та Туніс - країни, де народжуваність поступово знижується, дитяча смертність залишається все ще високою, темпи зростання чисельності населення - найнижчі. Регіон, де вживаються конкретні заходи по обмеженню народжуваності.

Особливо виділяються Єгипет і Туніс, що вже мають певний досві у сфері регулювання демопроцесів. Туніс, зокрема, бів першою африканською і арабською державою, що прийняла національну програму планування сім'ї. Ефективність демографічної політики в Алжірі та Марокко дещо нижча. Можна передбачити, що до кінця першої чверті наступного сторіччя народжуваність тут скоротиться до рівня простого відтворення населення. IV. Ємен, Судан - держави з високим рівнем народжуваності та прискореними темпами зростання чисельності населення, найвищою дитячою смертністю і найнижчою тривалістю життя. Цілеспрямованої демографічної політики не проводиться (окрім Судану). Вважається, що демографічні проблеми вирішаться самі собою в ході подальшого економічного розвитку.

Очевидно, у всіх групах країн даного регіону, де сформувалася дуже молода вікова структура населення, будуть і надалі посилюватися процеси внутрішньої та зовнішньої міграції у зв'язку з аграрним перенаселенням та відсутністю достатньої кількості робочих місць. Можна також передбачити певне скорочення відкритого безробіття при збільшенні неповної зайнятості населення. Вважаю, що запровадження активної демографічної політики у цих державах за умови нарощування темпів економічного розвитку, дозволило б їм поступово зменшити приріст свого населення, стабілізувати демографічні процеси, створити умови для переходу до демографічної зрілості. Безумовно, кожна з країн повинна вибрати свій шлях вирішення цих проблем з урахуванням її специфіки та досягнутого рівня розвитку.


3. Розв'язання демографічної проблеми в країнах світу

Демографічна проблема в сучасному світі пов'язана з падінням приросту населення - демографічною кризою, коли смертність перевищує народжуваність (розвинуті капіталістичні країни). Або з ризьким збільшенням цього приросту - демографічним вибухом, коли народжуваність перевищує смертність (країни Африки, Азії, Латинської Америки).

Демографічний вибух, з одного боку, сприяє омолодженню населення Землі, збільшує трудові ресурси країн світу, з іншого, - породжує цілу низку глобальних і регіональних проблем. Демографічний вибух ускладнює економічний розвиток держав, породжує жебрацтво, загострює проблему охорони природи.

У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70 — на початку 90-х pp. посилилася тенденція до різкого падіння народжуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтворення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією населення з її негативними соціальними наслідками.

Розв'язання демографічної проблеми у багатьох країнах контролюється державою. В країнах, що розвиваються, - це політика, що спрямована на обмеження народжуваності.

Китай - найбільш заселена країна на Землі. Значне число населення (до того ж воно стрімко зростає) значно ускладнює отримання помітних прибутків. Ось чому ще у 50-ті роки держава почала проводити активну демографічну політику. Головне її гасло - "одна дитина у сім'ї". Шлюб дозволяється жінкам лише у 23 роки, а чоловікам у 25 років.

Індія - друга за кількістю населення держава світу. Для неї характерний високий природній приріст населення: за рік він становить 13-14 млн. осіб. Демографічна політика уряду дала свої плоди, але стабілізація кількості населення очікується лише в середині наступного сторіччя.

Ще більш вражаючих успіхів у плануванні сім'ї досяг Сингапур, який майже врегулював народжуваність.

У бідній, невеличкій країні Коста-Ріка, демографічна політика привела до різкого скорочення кількості дітей в одній сім'ї. Лише за десять років кількість дітей у сім'ях знизилась в середньому з семи до чотирьох.

Демографічна політика у розвинутих країнах, навпаки, спрямована на підвищення народжуваності. Для її стимулювання уряди виділяють значні кошти.

Починаючи з ХVІ ст. відбувається стійке зростання населення Європи. Однак були періоди, коли в окремих регіонах цієї частини світу в результаті голодомору, епідемії, хвороб і війн чисельність населення зменшувалась.

В останні десятиріччя в Європі помітно знижується народжуваність. Це пояснюється перш за все соціальними і економічними причинами. Наприклад, жінки досить активно залучені до трудової діяльності, а діти тепер більш не розглядаються як фактор матеріальної підтримки батьків у старості.

З низькою народжуваністю пов'язані зміни у віковій структурі населення Європи. У багатьох країнах відбувається зменшення частки дітей та молоді і, як наслідок, підвищення частки літніх людей. Часто говорять, що у розвинутих європейських країнах відбувається "старіння нації".

Мексика займає одне з перших місць у світі за темпами зростання населення. Для країни характерний один з найвищих на земній кулі показників народжуваності.

Найбільш густонаселеним на земній кулі є острів Ява в Малайському архіпелазі. За площею він майже у п'ять разів менше України, але на ньому мешкає близько 90 млн. осіб, що в 1,8 рази більше, ніж у нашій країні. Середня густота населення на Яві одна з найвищих у світі - в середньому 690 осіб на кв.км. Для вирішення проблеми перенаселення острова уряд Індонезії впроваджує в життя програму переселення частини жителів на сусідні острови.

Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чисельності кожні 20—30 років і ускладнює вирішення соціально-економічних проблем.

У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості».

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвиненими і тими країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 в 50-х pp. до 1:13 наприкінці 70-х pp. і може досягнути 1:15 до 2000 p.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд осіб): 1950 p. — 1,4; 1980 p. — 2,2 і, за прогнозами ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в промисловості, росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. До кінця 80-х pp. число безробітних, а також осіб, що не знаходять постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, перевищило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення в світі — з 61% 1960 р. до 71% 1980 p. і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85% до кінця XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно виросла з 700 млн до 800 млн душ і може досягнути 950 млн у 2000 p. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної ситуації полягає в тому, що населення земної кулі, чисельність якого до 2000 p. перевищить 6 млрд осіб (а в 2025 p. — 8 млрд), входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, 1 млрд безробітних, 1,5 млрд знедолених, які знаходяться за межею бідності[8, c. 386-387].

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2000 p. або 2025—2050 pp. завдяки скороченню народжуваності в країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над народжуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демографічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічному, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концепції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які відзначають, що стабілізація чисельності світового населення, як одна з умов вирішення проблем народонаселення, являє собою природно-історичний процес: нульовий ріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворення населення або його помірного зростання тільки в процесі одночасного економічного, соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються.

Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 80-х pp. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм планування сім'ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан, Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа, . Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Оман, Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

Світова демографічна проблема має глобальний характер і загрожує існуванню людства в цілому, тому вимагає спільних зусиль усіх країн.


Висновки

У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості»:

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвиненими і тими країнами, що розвиваються, .збільшився з 1:10 в 50-х pp. до 1:13 наприкінці 70-х pp. і може досягнути 1:15 до 2000р.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд. осіб): 1950 p. — 1,4; 1980 p. — 2,2 і, за прогнозами ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в промисловості, росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. До кінця 80-х pp. число безробітних, а також осіб, що не знаходять постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, перевищило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення в світі — з 61% 1960 р. до 71% 1980 p. і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85% до кінця XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно виросла з 700 млн. до 800 млн. душ і може досягнути 950 млн. у 2000 p.

Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної ситуації полягає в тому, що населення земної кулі, чисельність якого до 2000 p. перевищить 6 млрд. осіб (а в 2025 p. — 8 млрд.), входить у XXI ст. з 1 млрд. голодуючих, 1 млрд. неписьменних, 1 млрд. безробітних, 1,5 млрд. знедолених, які знаходяться за межею бідності.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд. до 20 млрд. осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються.


Список використаної літератури

1. Алисов Н.В., Хорев Б.С. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник. – М.: Гардарики, 2001. – С. 91–186.

2. Бершадська Т. Економічна та соціальна географія світу. 10 клас. – Тернопіль: Підручники і посібники,2001. – С. 29–46.

3. Брук С.И. Население мира: Этнодемографический справочник. – М.: Наука, 1986. – С. 13–126.

4. Географія. 11 клас: Відповіді на питання екзамен. білетів/ І.Дітчук, О.Заставецька, Б.Федуник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. – С. 21–23, 44–45, 119–120.

5. Голубчиков Ю.Н. Население земного шара// География в школе. – 2000. – №2. – С. 10–21.

6. Дронов В.П., Максаковский В.П., Ром В.Я. Экономическая и социальная география: Справочные материалы. – М.: Просвещение, 1994. – С. 15–23.

7. Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл./ За ред. Б.П.Яценка. – К.: АртЕк, 1999. – С. 30–44.

8. Колосов Е.Н. 2050 год: прогнозируемая численность населения стран мира// География в школе. – 2002. – №8. – С.12–15.

9. Копылов В.А. География населения: Учебное пособие. – М.:Информ.-внедренч. центр «Маркетинг», 1998. – 124 с.

10. Пивоваров Ю.Л. Урбанизация в современном мире// География в школе. – 2000. – №5. – С. 3–19.

11. Раковский С.Н. Население мира в конце ХХ – начале ХХІ в. Демографическая ситуация// География в школе. – 2002. – №8. – С.3–11.

12. Раковский С.Н. Население мира в конце ХХ – начале ХХІ в. Численность и рост// География в школе. – 2002. – №2. – С.14–20.

13. Раковский С.Н. Население мира в конце ХХ – начале ХХІ в. Экономико-географические показатели// География в школе. – 2002. – №9. – С.3–13.

14. Родионова И.А., Бунакова Т.М. Экономическая география: Учебное пособие. –М.: Московский лицей, 1998. – С.97–119.

15. Социально-экономическая география зарубежного мира/ Под ред.В.В.Вольского. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. – С.29–43, 115–122, 162–164.

16. Соціально-економічна географія світу: Загальна частина/ За ред. С.П.Кузика. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – С. 100–133, 204–205.

17. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2001. – С. 264–304.

18. Хорев Б.С. Мировой демографический рост и перспективы человечества// География в школе. – 1995. – №5.

19. Шувалов Е.Л. География населения: Учеб. пособие для студентов. – М.: Просвещение, 1985. – 176 с.

загрузка...
Top