Валюта та капітал

1.Теорія абсолютних переваг А.Сміта.

2.Валюта, її види та характеристики. Валютний курс і валютний паритет.

3.Міжнародний рух капіталу.

Список використаної літератури.


1.Теорія абсолютних переваг А.Сміта

Суть теорії зовнішньої торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).

Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1) єдиним фактором виробництва є праця;

2) зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів;

3) всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами;

4) витрати виробництва — постійні, а їх зниження збільшує попит на товар;

5) ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого;

6) транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю;

7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій[2, c. 36].

Відповідно до поглядів А. Сміта:

1) урядам не треба втручатись у зовнішню торгівлю: вони мають підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;

2) нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватися на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та торгувати ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких мають інші нації;

3) зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці розширенням ринку за межі національних кордонів;

4) експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;

5) субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані[4, c. 57].

2.Валюта, її види та характеристики. Валютний курс і валютний паритет

Міжнародна валюта становить собою розрахункову одиницю, платіжні засоби, створені і використовувані країнами в рамках світової співдружності або в її окремих регіонах. В наш час основними видами міжнародної валюти є:

СДР - спеціальні права запозичення, які застосовуються в МВФ. Вони становлять собою безготівкові грошові одиниці, які перебувають на розрахункових рахунках держав - членів МВФ.

Євро - безготівкова регіональна грошова одиниця, що застосовується в Європейському Союзі.

Оскільки валютний курс - це відносна вартість (національна вартість іноземної валюти), то економісти, передбачаючи і пояснюючи його зміни, повинні брати до уваги як національну економіку, так і економіку інших країн. Ієна, наприклад, може зростати щодо долара США, оскільки в США були знижені процентні ставки, хоча в самій Японії нічого не змінилося. Поведінка валютних курсів більше схожа на поведінку цін на ринках фінансових коштів, а не на поведінку цін на ринках товарів і послуг. Ціна валюти, характеризується нестабільністю, як і курси акцій та інших цінних паперів. Це означає, що сьогоднішній валютний курс розрахований на можливі завтрашні зміни. Ось чому так важко передбачити валютний курс. Валютний курс однаковою мірою змінюється залежно від того, що люди думають про поточну та можливу ситуацію і що вони роблять у конкретній ситуації[1, c. 163].

Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни, при угоді купівлі-продажу. Така ціна може встановлюватися виходячи із співвідношення попиту і пропозиції на певну валюту в умовах вільного ринку або ж бути суворо регламентованою рішенням уряду чи його головним фінансово-кредитним органом, як правило, центральним (національним) банком. Вартість валют визначається в основному через взаємодію сил вільного ринку при певному впливі керівних фінансово-кредитних органів, з метою уникнення надмірного завищення або заниження валютного курсу. Таку форму формування курсів іноді називають "брудним плаванням".

Встановлення курсу іноземних валют у національній називається котируванням валют. У практиці банків різних країн застосовуються два види котирування: пряме і зворотне. При прямому котируванні певна фіксована кількість іноземної валюти виражається у національних грошових одиницях.

Валютний паритет — співвідношення валют різних країн, вимірюване співвідношенням їхнього золотого вмісту. Валютний паритет – це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети знаходяться в основі валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Якщо при «золотому стандарті» валютні паритети визначалися шляхом співвідношення кількостей грошового металу, яким відповідали грошові одиниці, а за Бреттон-Вудською системою – ще й і співвідношення із доларом, то з 1978 року валютні паритети встановлюються на базі спеціальних прав запозичень (СПЗ). СПЗ являють собою міжнародні резервні кошти, які призначаються для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків з Міжнародним валютним фондом[3, c. 89].

3.Міжнародний рух капіталу

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов'язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати і отримувати міжнародні позики. Приплив капіталу з-за кордону є одним з джерел фінансування імпорту.

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на державні (офіційні) й недержавні (приватні).

Державний капітал — це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Недержавний (приватний) капітал — це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це — інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

У першому випадку джерелом капіталу є засоби державного бюджету, а у другому — власні або залучені кошти приватних фірм. У першому випадку рішення про переміщення капіталу за кордон приймає уряд спільно з парламентом, а у другому — уряд має право його регулювати і контролювати.

За характером використання капітал поділяється на:

а) підприємницький;

б) позиковий[5, c. 215-216].

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

загрузка...
Top