Причини інфляції

Вступ.

1. Загальна характеристика сутності інфляції

1.1. Сутність інфляції

1.2. Погляди західних та вітчизняних економістів на сутність та причини інфляції

2. Аналіз інфляційних процесів та їх причини.

2.1. Підходи до розгляду інфляційних процесів.

2.2. Механізм виникнення інфляції

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Як економічне явище інфляція існує уже тривалий час. Вважається, що її поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов’язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін свідчать, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Інфляція – одне з найдошкульних явищ модерної ринкової економіки. Якщо не протидіяти їй, темпи цього явища дедалі швидшають. Але боротьба з інфляцією дуже важка. Навіть коли вдається її помітно знизити, то натомість випливають такі негативні для суспільства результати, як зростання безробіття. Особи, відповідальні за економічну політику, весь час мусять робити вибір між цими двома суспільними межами.

Згідно з оцінками фахівців, у вітчизняній економіці закладено сильний інфляційний потенціал. Повільний вплив економіки України із трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура. Рівень монополізації, величезний державний борг і дефіцит бюджету загрожують відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на структурній перебудові національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин та швидкого економічного зростання.

Країни, що рішуче пішли шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримуванні інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищення рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не менше стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним фактором, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

1. Загальна характеристика сутності інфляції

1.1. Сутність інфляції

Як вихідна категорія, з якої логічно та історично розпочалось дослідження сутності інфляції, виступив процес зростання цін. Саме його вивчення започаткувало розгляд проблем інфляції й саме воно є одним з найдоступніших показників, що свідчать про наявність інфляції в економічній системі.

При першому наближенні інфляція сприймається як розлад грошового обігу, як чисто грошова проблема. Проте гроші уособлюють у собі певні суспільні відносини, і в цьому аспекті інфляція є проблемою економічної системи суспільства в цілому.

Термін «інфляція» (від лат. inflatio) з'явився в другій половині XIX ст. і буквально перекладається як «розбухання». І справді, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстремального розвитку: війн, революцій тощо) за допомогою паперово-грошової емісії призводило до «розбухання» грошового обігу, зростання цін та знецінення паперових грошей. Рекордно високих темпів інфляція сягнула в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягла 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилась у трильйон разів.

Проте процеси «розбухання» грошового обігу, зростання цін і знецінення грошової одиниці спостерігалися не лише при функціонуванні паперових грошей. Просто раніше їх називали по-іншому. [2, c. 59-60]

Рушійні сили, що приводять механізми інфляції у рух, належать до найрізноманітніших сфер господарського і суспільно-політичного життя, але основні елементи сучасної інфляції в цілому такі.

1. Грошово-кредитний елемент інфляції (емісія, мультиплікативне розширення кредиту). Стрижнева роль цього елемента в розвитку процесу інфляції зумовлена тим, що інфляція виявляється переважно у грошовій формі.

2. Структурно-виробничий елемент інфляції. Він характеризує вплив на інфляцію безпосередньо виробничої сфери через ті диспропорції та суперечності, що виникають в економіці в процесі ЇЇ розвитку. Інфляційний вплив комплексу диспропорцій виявляється у вогнищевих та нерівномірних превищеннях попитом пропозиції, що викликано процесом переміщення попиту. У подібних випадках розширення грошової маси є не активно діючою причиною інфляції, а лише необхідною умовою її розвитку.

3. Процеси зростання цін набувають ще більш однозначної спрямованості під впливом суттєвої монополізації виробництва та ринку, що є результатом розвитку сучасної економіки. Монополізація веде до зниження мобільності чинників виробництва. В таких умовах пропозиція відстає від зміни попиту, що консервує диспропорції, та обумовлює зростання прибутку та ціни. У подальшому збільшення цін одними виробниками викликає зростання витрат по всьому виробничому ланцюгу. Дія цього елемента механізму інфляції визначається чинниками, що діють у виробництві та на ринках, і передує збільшенню грошової маси. Інакше кажучи, зростання грошової маси в подібних випадках також виступає як реакція сучасного механізму кредитно-грошової системи на збільшення попиту на гроші через збільшенням вартості товарних угод, і є результатом відповідних дій агентів сучасного ринку.

4. Монетарні та немонетарні пружини інфляції (особливо друга група) глибоко переплелися з державним регулюванням (фінансова, кредитно-грошова, промислова, адміністративна, валютно-торговельна політика тощо).

Дія цього елемента обумовлена об'єктивно великою роллю держави у сучасній економіці та диспропорціями між її потребами (інвестиції, поточна діяльність, регулювання) і коштами на їхнє задоволення із внутрішніх і зовнішніх джерел. Держава нерідко свідомо форсує емісію, породжуючу інфляцію, в інтересах привілейованих галузей та підприємств. Однак, підштовхуючи інфляцію через пряму емісію, держава одночасно коригує ефекти і наслідки інфляції на різних її етапах і у різних сферах з метою забезпечення життєздатності економічної системи та окремих її суб'єктів, надаючи пільгові державні кредити і дотації, звільняючи окремі підприємства чи групи населення від податків. Емісія (з метою покриття дефіциту державного бюджету) використовується і для пом'якшення соціальних суперечностей в межах існуючої структури влади.

5. Інфляція, підживлювана та підтримувана зростанням грошової маси, деформаціями попиту і збільшенням витрат, посилюється зовнішньоекономічними чинниками, зростанням взаємозалежності сучасного світу. Цей вплив здійснюється через виробничо-коопераційні, експортно-імпортні та валютно-фінансові канали, через притік та відтік зовнішніх ресурсів. Зовнішні чинники всебічно впливають на внутрішні процеси розвитку, а іноді надають потужні додаткові імпульси внутрішнім інфляційним процесам.

6. Важливим елементом пристосування і поширення інфляції є дії різних соціальних груп, зацікавлених у збереженні свого матеріального добробуту. Дії їх у відповідь на попереднє зростання цін спрямовані на те, щоб компенсувати відставання приросту номіналу своїх грошових доходів від темпів інфляції. Проте результатом цього є лише нове підвищення цін, яке не завжди відновлює «статус кво».

Взаємодія причинних і функціонально-наслідкових елементів інфляції надає цьому процесу додаткової стійкості та тривалості. І хоча він може гальмуватись чи придушуватись засобами державної політики (вибірковим регулюванням ефектів інфляції), ознаки безперервності та кумулятивності цього процесу не втрачаються. [5, c. 238-241]

1.2. Погляди західних та вітчизняних економістів на сутність та причини інфляції

Пов'язувати інфляцію лише з процесом емісії паперових грошей означає штучно спрощувати дослідження інфляційних процесів, адже паперові гроші — це лише один з різновидів державних знаків вартості з примусовим курсом, де витрати на виготовлення самих знаків вартості істотно відрізняються від їхньої номінальної вартості. Саме тому, на наш погляд, інфляцію слід пов'язувати не тільки з паперовими грішми, а й з будь-якими державними знаками вартості, що мають примусовий курс, а появу інфляції /в межах економічної системи слід розглядати як історичний процес, який виникає при виконанні кількох умов.

Першою з них є певний ступінь розвитку самих грошей. До того часу, поки виконання грішми їхніх функцій ґрунтувалося на вартості того матеріалу, з якого їх було виготовлено, інфляція не була типовою, а підвищення цін зумовлювалося зменшенням вартості самого грошового матеріалу. Інфляція виникає тоді, коли виконання грішми функції «засобу обігу» відокремлюється від іншої функції грошей «міри вартості», що призводить до появи державного знака вартості з примусовим курсом.

Державні знаки вартості, виступаючи представниками, наприклад золота, мають значно меншу за золото внутрішню вартість і цілком можуть виконувати функцію засобу обігу, анітрохи не знецінюючись, якщо кількість їх відповідає кількості золота при виконанні ним цієї функції. Через це другою умовою, потрібною для того, щоб державний знак вартості знецінився, є те, що він перебуває в обігу в такій кількості, яка перевищує загальні потреби суб'єктів економіки в грошах, що і призводить до інфляції. Отже, інфляція можлива в будь-якій економічній системі, у якій функціонують державні знаки вартості, що мають примусовий курс, і умовою її появи є значне розходження між попитом на ці гроші при сталому рівні цін та їхньою пропозицією, що і викликає їх знецінення.

У класичній формі кількісний причинно-наслідковий зв'язок між кількістю грошей в обігу і рівнем цін, на якому ґрунтується теорія інфляції, узагальнив у рівнянні обміну американець І. Фішер. Згодом, у зв'язку з розвитком економічної теорії, погляди на сутність інфляції дещо модифікувались, але в цілому і вони знаходились у межах класичного рівняння обміну. Інфляція згідно з новими поглядами трактувалась як таке зростання цін, зумовлене зміною загальної економічної рівноваги, коли зростання попиту, викликане зростанням кількості грошей, перевищувало можливості пропозиції, не зумовлюючи подальшого зростання виробництва. В західній економічній літературі з часів Дж.М. Кейнса і до середини 60-х років XX ст. подібний підхід був пануючим. Однак поява стагфляції призвела до подальшого розвитку поглядів на сутність інфляції і з'явилось її нове тлумачення, згідно з яким інфляцією визнається будь-яке підвищення цін, зумовлене зміною загальної економічної рівноваги з будь-якої причини. [8, c. 131-133]

У радянській, а згодом і в пострадянській економічній літературі погляди на сутність інфляції не були єдиними. Досить довго обговорювалось питання, чи будь-яке зростання цін в умовах існування паперово-грошового обігу пов'язане з інфляцією?

Економісти до вирішення цієї проблеми підходили по-різному. Одні схилялись до думки, що практично будь-яке зростання цін характеризує виникнення інфляції. Інші ж відділяли зростання цін як наслідок інфляційних процесів від зростання цін, зумовленого іншими причинами. Так, С. Далін стверджував, що «не будь-яке зростання цін є наслідком інфляції. Цю думку поділяє і С. Меншиков: « ... не будь-яке, навіть стійке підвищення цін, є інфляцією. До неї не належать: циклічний зростаючий рух цін у фазі піднесення; зліт цін, викликаний природними явищами, наприклад, неврожаями; інші підвищення цін, що пояснюються причинами на боці товарів, якщо одночасно з цим немає відповідних причин на боці грошей».

До подібної точки зору схилявся і Г. Матюхін, який зазначав, що зростання цін крім інфляційної може мати інші причини, в тому числі зростання вартості товарів, пов'язане зі збільшенням витрат праці на їх виробництво та поліпшенням їхньої якості. Крім того, зростання витрат виробництва товарів може бути пов'язане з переходом до гірших джерел природних багатств. «У результаті одні й ті самі потреби людини і виробництва ... задовольняються товарами більш високої вартості».

Тепер більшість економістів відійшла від такого погляду і визначають інфляцію як зростання цін внаслідок знецінення грошей, не пов'язуючи цей процес з кількістю золота. Так, С. Нікітін пише: «Проявляючись у зростанні цін, вона (інфляція) пов'язана зі знеціненням грошей». При цьому навіть натяку на золото як на основу для визначення кількості грошей в обігу вже немає. Поступово такий погляд стає найбільш поширеним серед економістів і входить до підручників. [6, c. 75-77]

2. Аналіз інфляційних процесів та їх причини

2.1. Підходи до розгляду інфляційних процесів

Аналіз інфляційних процесів показує, що вони виникають і розвиваються тоді (за умови дотримання двох попередніх умов, які притаманні інфляції взагалі), коли порушується стабільність суспільної рівноваги як між галузями виробництва, так і між суспільними класами, групами населення і державою. Всі історичні приклади, які звичайно наводяться в економічній літературі, підтверджують тезу про те, що інфляція виникає тоді, коли порушується баланс суспільних інтересів, а намагання держави, окремих класів чи груп населення збільшити свою частку в суспільному доході наштовхується на відповідні дії інших зацікавлених сторін. Коли отримані в процесі суспільного відтворення реальні ресурси виявляються недостатніми для задоволення потреб не тільки для окремих підприємств, а й для галузей, соціальних груп, то вони можуть вдатись до збільшення цін на свою продукцію. Такий підхід набуває найбільшого поширення за наявності у суб'єктів економіки певної монопольної влади на ринку. Однак, коли до такої ж самої практики вдаються також їхні контрагенти по відтворювальному процесу, інфляційні процеси можуть перетворитися на реальність. Вони стають просто неминучими, коли до процесу перерозподілу долучається ще і держава, прагнучи збільшити саме свою частку «суспільного пирога». В умовах, коли податкові та інші форми прямого перерозподілу працюють на межі можливості та все ж неспроможні забезпечити державі його необхідний рівень, він досягається за рахунок емісії. А інфляція є результатом реакції всіх господарюючих суб'єктів, які намагаються в таких умовах не тільки відновити реальну величину своїх доходів, а і посилити перерозподільчі процеси на свою користь за рахунок підвищення власних грошових цін. Тобто інфляція є ознакою не тільки функціонального порушення лише у сфері грошового обігу. Вона передусім є ознакою порушення суспільного відтворення в цілому та того балансу суспільних інтересів, який існував у попередній період. При чому тут можна виділити певні риси, які характеризують особливості інфляційної нерівноваги у коротко- та довгостроковому періоді. У короткостроковому періоді причиною порушення стану рівноваги виступає надзвичайно велика кількість найрізноманітніших чинників. При цьому під поняттям чинник розуміють не тільки безпосередню причину появи явища. Поняття "чинник" взагалі ширше, ніж поняття "причина". Чинник у своїх виявах багатший, він ближче до поверхні економічної дійсності і охоплює більше коло процесів, пов'язаних з функціонуванням економічної системи. Чинники — це ті суттєві моменти та обставини, які сприяли появі явища. Тобто поняття чинника охоплює не тільки безпосередню причину, а й умови, які її викликали, і каталізатори всього процесу в цілому. У довгостроковому періоді кількість чинників, які породжують нерівновагу, зменшується, а найважливішими стають темпи зростання емісії, темпи зміни швидкості обігу грошей та зміна обсягів реального ВВП. [3, c. 111-113]

2.2. Механізм виникнення інфляції

Історично і логічно першою особою, дії якої викликали появу інфляції як реакції на її намагання посилити перерозподіл на свою користь, є держава. І якби інфляція не була дійовим засобом перерозподілу реальних доходів на користь держави, її до середини XX ст. не було б. Подібне твердження справедливе для всіх економічних систем. Необхідність такого перерозподілу була зумовлена досить типовою ситуацією, коли у держави немає коштів для покриття власних видатків, тобто її доходи виявляються менші, ніж видатки. У цих умовах держава для покриття своїх видатків може вдатися до випуску в обіг додаткової кількості грошових знаків, що мають примусовий курс. А оскільки емісійна діяльність монополізована державою, то, випускаючи в обіг додаткову кількість грошових знаків, держава дістає потрібні їй матеріальні цінності, яких вона не змогла отримати іншим шляхом. Якщо порівняти витрати держави на виготовлення грошей та величину вартості отриманих матеріальних цінностей, матимемо чистий емісійний дохід держави. По суті це своєрідний податок. У такий спосіб держава отримує кошти, які вона могла би отримати через встановлення додаткових податків.

Водночас емісійний дохід має для держави перевагу порівняно з податком. Передусім — це ілюзія платників, що вони в цьому випадку податків взагалі не сплачують. Поряд з цим отримання емісійного доходу обходиться державі дешевше, ніж утримання податкового апарату. Проте значне зростання емісії швидко призводить до зростання цін, яке може почати випереджати емісію. А це зумовлює швидке зменшення емісійного доходу з посиленням інфляції на відміну від податкових доходів. Є ще одна залежність: податки скорочують потребу держави в грошовій емісії. Ці величини зворотно пропорційні. Чим більша отримана сума податків, тим менша потреба в емісії для покриття дефіциту бюджету і, відповідно, тим менше наступне знецінення грошей внаслідок надмірної емісії.

У зв'язку з такою ситуацією постає чисто теоретичне питання про межі державної емісії та інфляційного процесу. Мабуть, такою межею є той момент, коли дохід держави від випуску грошей стає настільки малим, що він дорівнює витратам на їхнє продукування. Практично цей момент настає тоді, коли гроші (особливо паперові) настільки втрачають свою купівельну спроможність, що їх відмовляються приймати як платіжний засіб. Тоді набуває поширення обмін товарів без участі грошей — натуральний обмін. Він, у свою чергу, ще більше скорочує сферу грошового обігу, а тим самим ще більше підштовхує зростання цін на товари. Нарешті, настає такий момент, коли витрати на випуск грошей стають порівняними з емісійним доходом держави. Падіння емісійного доходу свідчить про різке зниження купівельної спроможності грошей, що перебувають в обігу. І хоча в обіг надходять паперові гроші все більш високого номіналу, але і вони швидко знецінюються. Настає момент, коли номінал однієї купюри доходить до мільйону, як це було в Україні в 1993 p., і навіть аж до мільярду, як це було в Німеччині в 1923 р. та Угорщині в 1946 р. Такий момент у розвитку інфляції означає, що настала об'єктивна необхідність призупинення надмірної емісії, яка веде до високих темпів інфляції, та проведення грошової реформи. [4, c. 339-341]

Економічна система не може розвиватись не тільки без перерозподілу взагалі, а й тоді, коли цей перерозподіл не сягає певного рівня. Проте, якщо перерозподільчі процеси своєю надмірністю порушують баланс суспільних інтересів, виникає інфляція, яка і є свідченням їхньої надмірної інтенсифікації. Інфляція характеризує намагання суспільства знайти новий баланс інтересів та перейти до нового стану економічної рівноваги. В цьому полягає роль інфляції в межах економічної системи. Однак форми реалізації цього процесу визначаються існуючою економічною системою в цілому.

В економічній системі, заснованій на вільній грі ринкових сил, інфляція виявляється в основному в формі зростання цін. Зміна ж типу економічної системи при переході до всеохоплюючого державного регулювання відтворювальних процесів, встановлення твердих адміністративних цін, що фіксуються державою, неминуче призводить до зміни форм інфляції. В такому разі додаткова емісія грошової маси не може виявитися в прямому зростанні цін. Для такої економічної системи характерне не підвищення цін, а зростання дефіциту товарів, підвищення витрат на їх пошуки та втрати часу на вимушене очікування в чергах, що веде до появи ефекту відомого як «придушена інфляція». При цьому треба визнати, що сутність явища зберігається і в цьому разі.

Отже, можна говорити про дві форми інфляції залежно від типу економічної системи — відкриту та придушену.

Відкритою називають інфляцію, якщо загальна економічна нерівновага між суспільним попитом та пропозицією виявляється у підвищенні цін. Така інфляція заснована на дії ринкового механізму в економічній системі. Хоча вона і деформує його, але не руйнує остаточно, оскільки механізм ринку продовжує працювати і надсилає його суб'єктам цінові сигнали для відповідної реакції.

Придушена інфляція виникає, якщо загальна економічна нерівновага між грошовим попитом та пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом, цінами та всім суспільним відтворенням. Це неминуче супроводжується не просто деформаціями ринкових механізмів, а їхньою руйнацією, глибина якої залежить від форм та методів регулювання.

У процесі ринкової трансформації планово-розподільчої економічної системи, коли держава знімає всеосяжний контроль за цінами та виробництвом, але залишає контроль за рівнем доходів, виникає новий різновид придушеної інфляції, який можна охарактеризувати як «приховану інфляцію», коли стабільність цін забезпечується ринковим механізмом, але шляхом адміністративного обмеження кількості грошей в обігу та доходів населення через створення заборгованості з виплати заробітної плати та інших соціальних допомог. [1, c. 261-264]

Показники, за допомогою яких вимірюється інфляція, дають кількісну оцінку цього явища в різних економічних системах. Так, відкрита інфляція виступає як процес, органічно пов'язаний із зростанням цін і вимірюється його прирісними показниками. Подібний вимір стосовно будь-якої національної валюти може мати характер прямого зіставлення рівнів цін певного кошику товарів через визначений період часу.

Для тих періодів, коли в окремих країнах одночасно Функціонували паперові та металеві гроші, вимірювати втрату паперовими грішми їхньої купівельної спроможності можна було порівнянням величини цін, визначеної в паперовій валюті, з величиною, визначеною у металевих грошах. По відношенню до золота це знецінення, визначене у відсотках, називалось дизажіо. Зворотним вираженням його була поява лажу на золото, тобто підвищення ринкової ціни золота в паперових грошах порівняно з номіналом.

Падіння купівельної спроможності національної грошової одиниці певної країни може вимірюватись також зіставленням зрослого рівня цін в цій країні з цінами в країні з більш стабільною валютою. Зростання курсу іноземних валют до національної грошової одиниці покаже темпи інфляції.

Для характеристики рівня інфляційних процесів іноді використовують показник, що характеризує розрив між міжнародною і національною відсотковою ставкою. Це пов'язано з тим, що національний фінансовий ринок прагне захистити себе від інфляції, закладаючи її номінальну величину в плату за користування кредитом. На міжнародному ринку ця складова відсутня. Проте цей показник є досить точним лише при відносно невеликих та прогнозованих рівнях інфляції.

Усі розглянуті показники характеризують інфляцію в ринковій економіці, де відсутнє державне обмеження свободи ціноутворення. В економічній системі з всеосяжним державним регулюванням процесів відтворення та адміністративними цінами показники інфляції істотно модифікуються. Однак і тут є можливість вимірювати інфляцію, хоч і непрямим способом. Один із показників інфляції у цьому разі — це розрив між адміністративними цінами і цінами «чорного» ринку. Крім того, опос-редковано рівень інфляції можна визначити через зростання інтенсивності дефіциту, величину відкладеного попиту тощо.

У період ринкової трансформації такої адміністративно регульованої економічної системи до перелічених показників інфляції додаються ще й ті, що пов'язані з існуванням прихованої інфляції, яку можна виміряти, зіставляючи величину заборгованості з виплати заробітної плати та інших соціальних допомог з кількістю грошей, які перебувають в обігу.

Отже, не за всіх умов інфляція вимірюється відкритим зростанням цін. В умовах державно регульованої економіки з адміністративно встановлюваними цінами, зростання яких обмежується, ціни можуть і не зростати. Тут спостерігатиметься інший ефект, що характеризується зростанням дефіциту товарів і послуг, збільшенням загальної суми витрат споживачів на їх придбання, включаючи витрати часу і енергії на пошуки, очікування в чергах, додаткові витрати та незручності, зумовлені заміною одного товару іншим, наявним у продажу, а також потенційну інфляцію у вигляді вимушено відкладеного платоспроможного попиту. В цьому разі номінального знецінення грошової одиниці немає. Товар можна придбати за адміністративною (твердою) ціною, але з витратою додаткового часу та сил і в розмірах діючих норм споживання. Через це, хоча номінального знецінення грошової одиниці і немає, але знижується її реальна купівельна спроможність. А це дає підстави визначити сутність інфляції як зниження купівельної спроможності грошової одиниці, яке викликається зміною загальної економічної рівноваги між сукупним суспільним попитом у грошовій формі та сукупною суспільною пропозицією.

При розгляді інфляції як системного утворення окрім такого напряму її дослідження, як аналіз форм вияву важливим є і вивчення такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності. Залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей визначається кілька різних видів інфляції. Так, виділяється «повзуча» інфляція, коли темпи знецінення грошей не перевищують зростання цін в межах 10—15 відсотків на рік. Така інфляція не тільки не несе в собі серйозних негативних наслідків, а й виступає стимулом економічного розвитку та пожвавлення ділової активності. Інфляція на такому рівні досить легко контролюється, а тому суспільство не тільки легко пристосовується до неї, а й намагається скористатися з неї для досягнення своїх поточних цілей. Виділяється також «галопуюча» інфляція, для якої стає характерним більш значне зростання темпів знецінення грошей. Темп відкритого зростання цін може зрости до 100 відсотків на рік. При такій інтенсивності інфляційного процесу значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві, що різко негативно впливає на всі сфери економічного та соціального життя країни, оскільки інфляція починає виходити з під контролю та стає важкопередбачуваною. І нарешті, найбільша інтенсивність інфляційного процесу виникає тоді, коли починається «гіперінфляція». Тут темпи відкритого зростання цін перевищують 100 відсотків на рік. У такому разі гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, що порушує безперервність процесу відтворення та баланс інтересів його суб'єктів, викликає надмірну інтенсификацію перерозподільних процесів, поглиблює галузеві диспропорції, стимулює стихійні та анархічні процеси в економічному та соціальному житті суспільства.

Для більш глибокого розуміння інфляції як системного утворення треба пам'ятати, що цикл будь-якої системи складається з певних стадій, кожна з яких може розглядатись як самостійна система. Перетворення систем-стадій одна в іншу є, по суті, перетворенням структур. Так відбувається еволюційний процес. Він характеризується тим, що при незмінному стрижневому елементі, який характеризує сутність явища, проходить своєрідне «пере-замикання» інших елементів системи, викликане загальною їх диференціацією і виникненням нових зв'язків між ними.

Розвиток інфляції як результат системно-стадійного процесу, пов'язаний зі зміною характеру замикання елементів, що становлять зміст інфляції як системного утворення. Це дає можливість виділити два основних типи системно-стадійної якості інфляції — класичну і сучасну.

Якщо виникала ситуація, коли емісія державою паперових грошей обумовлювала значне збільшення платоспроможного попиту, розміри якого перевищували можливості пропозиції збільшити випуск товарів за цінами, що вже склались, неминучим наслідком такого становища ставало підвищення цін. Така інфляція, породжена незадоволеним, але платоспроможним попитом, дістала назву класичної. Внутрішнє замикання елементів інфляції тут було пов'язане з надлишковою емісією паперових грошей для покриття бюджетних видатків і було зумовлено виключно емісійною діяльністю держави у екстремальних умовах (війни, революції тощо). Воно виступало лише як макроекономічний феномен, пов'язаний з нерівновагою державного бюджету. [7, c. 45-50]

Висновки

Очевидно, що сучасна інфляція, під якою розуміють систематичне зростання цін, починаючи з 50-х років XX ст. не вичерпується механізмом класичної інфляції, оскільки вона виникала і за відсутності монетизації дефіциту державного бюджету (його емісійного покриття), а в деяких країнах навіть за відсутності такого дефіциту взагалі. Природа сучасної інфляції не обмежується тільки замиканням системи її елементів лише через емісійно-грошовий механізм. Вона охоплює і численні елементи, пов'язані зі специфікою змін не тільки на макро-, а й на мікрорівні економічної системи. Купівельна спроможність грошей змінюється внаслідок не тільки першопочаткових змін у грошово-кредитній сфері, а й через порушення у сфері виробництва, на мікрорівні, а вже після цього переноситься в грошово-кредитну сферу і на макрорівень.

У зв'язку з цим сучасну інфляцію можна розглядати як специфічний, тісно пов'язаний з економічною системою процес, у якому поєднуються і взаємодіють чинники, що стосуються деформацій не тільки грошово-кредитної сфери, а й інших, найрізноманітніших сфер економічних відносин. Саме сплетіння в єдиному процесі причин і наслідків, чинників і умов, прямих і зворотних зв'язків перетворює інфляцію на сталу тенденцію господарського життя, яка стає підсумковим вираженням розвитку економічної системи на сучасному етапі. Інфляція при цьому виступає своєрідним інтегральним результатом функціонування всієї економічної системи. При цьому результат не зводиться до окремих ефектів, які виникають на основі функціонування лише окремих елементів економічної системи.

Список використаної літератури

1. Александрова М. Гроші. Фінанси. Кредит : Навч. посібник/ Марина Александрова, Світлана Маслова,; За ред. Г.Г. Кірейцева. -2-ге вид., перероб і доп.. -К.: ЦУЛ, 2002. -335 с.

2. Артус М. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. -161 с.

3. Гриньова В. Гроші і кредит : Навчальний посібник/ Валентина Гриньова, Олена Проскура,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. економічний ун-ет. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -207 с.

4. Гроші та кредит : Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2001. -602 с.

5. Демківський А. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003. -527 с.

6. Колодізєв О. Гроші та кредит : Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -153 с.

7. Мельник О. Інфляція: Теорія і практика регулювання : Монографія/ Олексій Михайлович Мельник,; Олексій Мельник; Київський нац. економ. ун-т, Науково-дослідний фінансовий ін-т при М-ві фінансів України. -К.: Знання, 1999. -291 с.

8. Щетинін А. І. Гроші та кредит : Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -429 с.

загрузка...
Top