Питання до екзамену з фінансів

Білет №1.

1. Економічні передумови виникнення і розвитку фінансів.

2. Теоретичні та організаційні основи фінансового менеджменту.

3. Поняття фінансів підприємства.

4. Небанківскі фінансово-кредитні установи.

Білет №2.

1. Функції фінансів, як вираження їх суті.

2. Система забезпечення фінансового менеджменту.

3. Функції фінансів підприємства.

4. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Білет №3.

1.Характеристика фінансової системи.

2. Управління грошовими потоками на підприємстві.

3. Фінансові відносини підприємства.

4. Класифікація суб’єктів та видів зовнішньоекономічної діяльності.

Білет №4.

1. Дайте характеристику поняття „бюджет”.

2. Визначення вартості грошей у часі та їх використання у фінансових розрахунках.

3. Фінансові фонди на підприємстві.

4. Види валют.

Білет №5.

1. Охарактеризуйте бюджет України.

2. Управління прибутком.

3. Фінансова служба підприємства.

4. Характеристика валюти по способу і режиму застосування.

Білет №6.

1. Суть фінансової політики.

2. Управління активами.

3. Фінансовий механізм підприємства.

4. Банківські послуги.

Білет №7.

1. Охарактеризуйте фінансовий механізм.

2. Вартість та оптимізація структури капіталу.

3. Знос і амортизація.

4. Форми та види безготівкових розрахунків.

Білет №8.

1. Доходи і видатки державного бюджету.

2. Управління інвестиціями.

3. Характеристика прибутку.

4. Процес оголошення підприємства банкрутом.

Білет №9.

1. Поняття дефіциту та профіциту державного бюджету.

2. Управління фінансовими ризиками.

3. Фактори, що впливають на величину прибутку.

4. Міжнародні фінанси як економічна категорія.

Білет №10.

1. Охарактеризуйте поняття „державний борг країни”.

2. Аналіз фінансової звітності.

3. Розподіл прибутку.

4. Суть та специфіка євроринку.

Білет №11.

1. Характеристика податкової системи України.

2. Внутрішньофірмове фінансове прогнозування та планування.

3. Рентабельність та її характеристика.

4. Суть фінансів, як економічної категорії.

Білет №12.

1. Класифікація податків України.

2. Антикризове фінансове управління підприємством.

3. Основні фонди підприємства.

4. Розкрийте суть фінансового механізму.

Список використаної літератури.


Білет №1

1. Економічні передумови виникнення і розвитку фінансів

Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Виникнення фінансів пов’язано з розвитком товарно-грошових відносин і з посиленням і розширенням функцій держави. Спочатку поняття вживалося у значенні завершення розрахунку, платежів у грошових відносинах між державою і населенням, а потім поширилося на всі платежі на користь держави і на грошові операції по відкупах і карбуванню монет. Як історична категорія фінанси з’явилися одночасно з виникненням держави при розшаруванні суспільства на класи. Перший великий поділ суспільства на класи – це поділ на рабовласників і рабів, і перша держава – рабовласницька. Перехід від рабовласницької суспільно-економічної системи до феодальної призвів до виникнення феодальних держав. В цей період формуються основні теоретичні уявлення про фінанси.

Вчення про фінанси представників класичної школи ХVІІІ ст. можна звести до таких чотирьох основних положень:

1. Держава потрібна, оскільки вона охороняє «природний порядок» від заздрості й замахів; 2. Утримання уряду має бути ощадливим, оскільки витрати управління державою непродуктивні; 3. Держава не повинна порушувати «природний порядок», тобто право власності й конкуренції, встановленням обмежувального митного збору й монополій і не повинна втручатися в господарське життя країни; 4. Держава має дотримуватися основних принципів оподаткування: • податки повинні платити всі відповідно до своїх доходів; • податок повинен бути не довільним, а точно визначеним наперед; • стягування податків повинне бути дешевим. На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежувань між ресурсами держави і ресурсами її голови: монархи керували ресурсами держави як своїми власними. З виникненням державної скарбниці і повним відділенням її від власності монарха виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту. В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини стають домінуючими, фінанси відображають економічні відносини у зв’язку з утворенням, розподілом і використанням фондів грошових засобів у процесі розподілу й перерозподілу національного доходу. Після другої світової війни різко розширилася сфера фінансових відносин. Значного розвитку набули місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств. Таким чином, закономірності розвитку фінансів визначаються економічним ладом суспільства і функціями держави. Фінанси – це система грошових відносин з приводу формування і використання фондів, необхідних державі для виконання своїх функцій[7, c. 11].

2. Теоретичні та організаційні основи фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент – це процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів господарюючого суб’єкта та оптимізації обороту його грошових коштів. Фінансовий менеджмент – це система принципів, засобів та форма організації грошових відносин підприємства, спрямована на управління його фінансово-господарською діяльністю, в яку входять:

- розроблення і реалізація фінансової політики підприємства;

- інформаційне забезпечення (складання і аналіз фінансової звітності підприємства);

- оцінка інвестиційних проектів і формування “портфеля” інвестицій;

- поточне фінансове планування та контроль.

Фінанси складаються з 3-х взаємозв’язаних галузей:

- ринок грошей та капіталу

- ринок інвестицій

- фінансовий менеджмент

Фінансовий менеджмент - форма управління процесами фінансування діяльності підприємства за допомогою методів та важелів фінансового механізму або мистецтво управління фінансовою діяльністю.

Умови, необхідні для ефективного функціонування фінансового менеджменту:

- приватна власність на засоби виробництва

- самофінансування підприємницької діяльності

- ринкове ціноутворення

- ринок праці, товарів та капіталу

- чітке регламентування державного втручання в роботу підприємства

Матеріальна основа фінансового менеджменту - реальний грошовий обіг, тобто економічний процес, який викликає рух вартості, що супроводжується певним потоком грошових платежів та розрахунків[13, c. 126].


3. Поняття фінансів підприємства

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств, зумовлені їхнім функціонуванням у різних галузях економіки, розглянемо далі.

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття "фінанси підприємств" ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття "фінанси", якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими/загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів[11, c. 16].


4. Небанківскі фінансово-кредитні установи

Крім банків до кредитної системи входять спеціальні небанківські фінансово-кредитні інститути (ФКІ). У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківськими ФКІ є пенсійні фонди, страхові, лізингові, інвестиційні та фінансові компанії. В Україні до небанківських кредитних установ належать кредитні спілки та ломбарди (за деякими джерелами до них також відносять пенсійні фонди та органи державного та акціонерного страхування, проте ці установи, згідно законодавства України не мають права здійснювати кредитну діяльність, а отже і не можуть називатися кредитними установами).

Кредитна спілка – це громадська кредитна установа, яка створюється на добровільних засадах і акумулює кошти громадян для надання їм матеріальної допомоги. Більш докладніше про кредитну спілку буде розглянуто далі.

Ломбарди – це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна.

Пенсійні фонди у західних країнах створюються приватними державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій і допомоги робітникам і службовцям. Кошти цих фондів створюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.

На відміну від загальнодержавної системи соціального страхування, що ґрунтується на стандартних умовах, система забезпечення робітників та службовців з пенсійних фондів підприємств дає можливість встановлювати особливі умови, зокрема інший пенсійний вік, систему внесків, що враховує при нарахуванні пенсії весь заробіток, а не його частину. Пенсія може обчислюватися на основі суми заробітку за кілька місяців перед виходом на пенсію або залежно від стажу роботи. У пенсійних фондах акумулюються досить великі кошти, які інвестуються переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних ринках позичкових капіталів. Пенсійні фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи[12, c. 167].


Білет №2

1. Функції фінансів, як вираження їх суті

На думку більшості вітчизняних вчених, фінанси виконують дві функції:

1) розподільчу;

2) контрольну.

Розподільча функція є головною для фінансів і проявляється у процесі розподілу валового національного продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

В процесі дії розподільчої функції найважливішими об'єктами розподілу виступають: валовий національний продукт та національне багатство. Суб'єктами розподілу при здійсненні розподільчої функції фінансів виступають: держава, юридичні і фізичні особи.

Контрольна функція фінансів породжена їх розподільчою природою, здатністю кількісно відображати економічні процеси, які виникають при розподілі і перерозподілі валового національного продукту. Враховуючи те, що фінанси мають таку властивість кількісного відображення пропорцій, то їм внутрішньо притаманна і функція контролю за розподілом валового національного продукту по відповідних фондах та їх витрачанням на передбачені законодавством цілі.

Контрольна функція фінансів на практиці реалізується у діяльності людей, які проводять фінансовий контроль — це прояв внутрішньопритаманної фінансам контрольної функції, її свідоме використання.

У кожній країні функціонує ціла система органів, які здійснюють фінансовий контроль. В Україні до них належить Міністерство фінансів, Рахункова палата, Державне Казначейство, Контрольно-ревізійна служба, Державна податкова служба та деякі інші[15, c. 16].


2. Система забезпечення фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент є невід'ємною складовою частиною загальної системи управління підприємством. Тому його організаційне забезпечення має бути інтегроване з загальною структурою управління підприємством. Таке поєднання дозволяє забезпечити координацію дій системи фінансового менеджменту з іншими управлінськими системами підприємств і підвищити ефективність контролю за реалізацією прийнятих рішень по фінансових аспектах.

Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту являє собою взаємопов'язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які забезпечують розробку і прийняття управлінських рішень щодо окремих напрямків його фінансової діяльності і несуть відповідальність за результати цих рішень.

Система інформаційного забезпечення (інформаційна система) фінансового менеджменту являє собою неперервний і цілеспрямований відбір відповідних інформаційних показників, які необхідні для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управлінських рішень по всім напрямкам фінансової діяльності підприємства.

Інформаційна система фінансового менеджменту призначена забезпечувати необхідною інформацією не тільки управлінський персонал та власників самого підприємства, але й задовольняти інтереси широкого кола зовнішніх її користувачів. Основними користувачами фінансової інформації є внутрішні і зовнішні користувачі[8, c. 174].


3. Функції фінансів підприємства

Фінанси підприємств - це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:

- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

- розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;

- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень у результаті повернення авансованих коштів у основні та оборотні фонди, використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду накопичення. У зв'язку з цим поняття "формування" та "розподіл" доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, цільових фондів. Відтак фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам властива потенційна можливість контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для організації дійового фінансового контролю.

Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг[14, c. 21].


4. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначає зовнішньоекономічна політика держави на тому чи іншому етапі. Як звичайно та країна, яка провадить ЗЕД, дотримується або політики вільної торгівлі, або протекціоністської політики. Перша характеризується мінімальним втручанням у процеси ЗЕД, у цьому випадку торгівля розвивається на засадах дії ринкових сил, попиту і пропозиції. Вважають, що за цих умов краще гарантовані ті вигоди, які забезпечує міжнародне економічне співробітництво.

У разі протекціоністської політики - внутрішній ринок захищають від іноземної конкуренції за допомогою митних бар'єрів та інших економічних і політичних важелів.

У разі недосконалої конкуренції на світовому ринку вміло проведена протекціоністська політика є обґрунтованою. Протекціонізм у міжнародній торгівлі допомагає: дещо зменшити вплив на національну економіку негативних тенденцій, що є на світовому ринку; захистити від іноземної конкуренції національні галузі економіки, які ще не зміцніли; сприяє збільшенню зайнятості населення; дає змогу реалізувати внутрішні програми економічного розвитку, збільшувати доходи уряду. Водночас, протекціонізм, створюючи різні перешкоди на шляху міжнародного товарообміну, може завдати значної шкоди національній економіці, зменшити її ефективність і конкурентоспроможність. Тому уряди країн, регулюючи ЗЕД, найчастіше дотримуються політики поміркованої. Це дає змогу значно зменшити негативний вплив протекціонізму. Порівняно відкритим вважають торговельний режим, якщо середній рівень митного оподаткування імпорту менше 25%. Зазначимо, що у разі високих, протекціоністських бар'єрів партнери по торгівлі можуть застосувати такі самі заходи й ефективність захисної політики може бути зведена нанівець.

Державне регулювання ЗЕД в Україні повинне забезпечувати таке: захист економічних інтересів країни та інтересів суб'єктів цієї діяльності; створення однакових можливостей для суб'єктів ЗЕД у розвитку всіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та самостійному визначенні напрямів використання доходів та вкладення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері ЗЕД. У кінцевому результаті регулювання повинне підпорядковувати цю діяльність розвитку економіки України, насамперед забезпечити її збалансованість і рівновагу на внутрішньому ринку, сприяти структурним змінам у виробництві, створювати сприятливі умови для входження країни в міжнародний поділ праці[6, c. 157].


Білет №3

1.Характеристика фінансової системи

Фiнансовi вiдносини, що виникають при розподiлі i перерозподiлі валового нацiонального продукту, надзвичайно рiзноманiтнi, але їх можна подiлити за певними ознаками. Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи. Фiнансова система — це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення.

Всi сфери i ланки фiнансової системи iснують взаємопов'язано, але центральне мiсце серед них займають бюджети. Бюджети пов'язанi зi всiма iншими ланками i об'єднують фiнансову систему в єдине цiле.

Принципи побудови фiнансової системи:

1) єднiсть, яка обумовлена єдиною економiчною i полiтичною основою суспiльства, єдиною фiнансовою полiтикою, що реалiзується в життя через фiнансову систему;

2) функцiональне призначення ланок виражається в тому, що в кожнiй з них вирiшуються свої завдання специфiчними методами, iснують вiдповiднi фонди грошових коштiв, апарат управлiння.

Фінансова система України знаходиться на етапі становлення і вдосконалення. Найважливішими проблемами її розвитку є:

— зміцнення фінансів суб'єктів господарювання з метою посилення мотивацій до ефективної роботи, інвестиційної діяльності;

— реформа бюджетної системи, практична реалізація всіх положень Закону України "Про бюджетну систему України";

— економне витрачання бюджетних коштів, посилення контролю за їх цільовим використанням;

— реформа системи оподаткування в напрямку послаблення податкового тиску;

— раціональне використання коштів, залучених з допомогою державного кредиту, зміцнення довіри до державних цінних паперів[14, c. 32].


2. Управління грошовими потоками на підприємстві

Рух грошових коштів – це надходження і вибуття грошових коштів в процесі здійснення господарської діяльності підприємства. Грошовий потік враховує рух грошових коштів, які не враховуються при розрахунку прибутку: амортизацію, капітальні витрати, податки, штрафи, боргові виплати і чисту суму боргу, позикові і авансовані кошти.

В умовах інфляції і неплатежів управління грошовими потоками є однією з найбільш важливих задач підприємства.

Слід чітко розуміти, що прибуток за звітний період і грошові кошти, отримані підприємством протягом періоду не одне і те ж. Наявність прибутку не завжди означає наявність у підприємства вільних грошових коштів, доступних для використання.

Управління грошовими потоками включає: облік руху грошових коштів; аналіз потоків грошових коштів; складання бюджету грошових коштів.

Управління грошовими потоками для підприємства важливо з точки зору необхідності:

- управління оборотним капіталом (оцінки короткострокової потреби в готівкових коштах і управлінні запасами);

- планування часових параметрів капітальних витрат;

- управління капітальними потребами (фінансування їх за рахунок власних коштів або кредитів банків);

- управління затратами і їх оптимізація з точки зору більш раціонального розподілу ресурсів підприємства в процесі виробництва;

- управління економічним ростом[14, c. 162].


3. Фінансові відносини підприємства

Фінанси - сукупність економічних відносин, пов'язаних з системою утворення та використання фондів грошових ресурсів для задоволення потреб розширеного відтворення. Фінанси включають лише ті відносини, які стосуються процесу утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів на підприємствах, у регіонах і народному господарстві країни загалом.

Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємства, громадські організації, державні органи управління, держава в цілому й населення країни. Вони виконують важливу роль у забезпеченні руху відповідної грошової маси від низових ланок виробництва до центру й навпаки. Взаємодія суб'єктів фінансів здійснюється у процесі формування й використання амортизаційного фонду, фонду нагромадження, фондів для вирішення різноманітних соціальних проблем.

Фінансові відносини складаються також між підприємствами й банками, організаціями матеріально-технічного постачання. Вони будуються за певними принципами, головними серед яких є повна економічна самостійність підприємств, право на ведення незалежної від держави власної фінансової політики.

Фінансові відносини виникають також у внутрігосподарських зв'язках, особливо за умов розвинутого внутрігосподарського розрахунку, бригадних форм організації праці, оренди структурних підрозділів. Акціонування значної частини суспільного виробництва також породжує нові форми фінансових відносин, які сприяють залученню додаткових коштів трудящих у виробництво й заохоченню високоефективної праці[12, c. 106].


4. Класифікація суб’єктів та видів зовнішньоекономічної діяльності

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності підприємств представляють собою сукупність економічних відносин щодо формування і використання прибутку і фондів грошових коштів, які виникають у процесі розподілу й перерозподілу частини суспільного продукту і національного доходу, отриманого від зовнішньоекономічної діяльності.

Об'єктом фінансів зовнішньоекономічної діяльності є економічні відносини, що виникають у процесі формування і використання прибутку і фондів у національній та іноземній валюті. Суб'єктом виступає зарубіжний партнер (іноземна держава, міжнародна організація, юридична особа тощо).

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності включають у себе загальнодержавні фінанси, фінанси підприємств, організацій незалежно від форми власності та осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи. Загальнодержавні фінанси виступають у формі Державного фонду золотовалютних резервів, фінанси підприємств та інших господарських структур — у формі фондів валютних коштів за поставлену продукцію і послуги на експорт.

Для фінансування зовнішньоекономічних операцій на підприємстві створюється валютний фонд, який формується після обов'язкового продажу валютних коштів за рахунок частини валютної виручки, яка залишилась у розпорядженні підприємства і перерахована на поточний валютний рахунок в уповноваженому банку. Підприємства та організації, які не здійснюють зовнішньоторговельні операції, формують валютні фонди за рахунок валютних ресурсів, придбаних на внутрішньому валютному ринку. Кошти валютних фондів можуть використовуватися на проведення реконструкції, технічного переозброєння та оновлення виробництва експортної продукції, підвищення її якості й конкурентоспроможності, на фінансування науково-дослідних робіт, закупівлю нових технологій і ліцензій та інші цілі, що дозволяються чинним законодавством[7, c. 137].


Білет №4

1. Дайте характеристику поняття „бюджет”

Бюджет держави – складова ланка державних фінансів. Суть бюджету – фінансове забезпечення виконання державою її функцій: економічної, соціальної, управлінської та оборонної.

Слід підкреслити, що бюджет розглядається як самостійна економічна категорія. Ця категорія, будучи частиною фінансів, характеризується тими ж ознаками, що притаманні фінансам у цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин, а саме:

1) бюджет є особливою економічною формою перерозподільчих відносин, пов'язаних із вилученням частки національного доходу державою, і використанням її з метою задоволення потреб усього суспільства та окремих адміністративно-територіальних формувань;

2) за допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу, рідше — національного багатства, між окремими галузями народного господарства, адміністративно-територіальними формуваннями, сферами суспільної діяльності;

3) пропорції бюджетного перерозподілу вартості більшою мірою, ніж в інших ланках фінансової системи, визначаються потребами розширеного відтворення в цілому і завданнями, які стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку;

4) сфера бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що зумовлено ключовим значенням бюджету порівняно з іншими ланками.

Звідси можна зробити висновок щодо специфічного суспільного призначення бюджету — задоволення потреб суспільства та його адміністративно-територіальних формувань.

За своєю економічною сутністю бюджет — це грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, та юридичними і фізичними особами — з іншого, в процесі перерозподілу національного доходу (частково і національного багатства) у зв'язку із формуванням і використанням бюджетного фонду, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів, потреб оборони і державного управління[10, c. 145].


2. Визначення вартості грошей у часі та їх використання у фінансових розрахунках

У відповідності з концепцією вартості грошей в часі однакова сума грошей в різні періоди часу має неоднакову вартість : ця вартість в теперішній час завжди є вищою, ніж в будь-якому майбутньому періоді.

Зміну часової вартості грошей можна пояснити наступним чином. Грошова одиниця в попередньому році була такою ж, як і в поточному. Але наслідки інфляції чітко ілюструють, що купівельна спроможність грошей змінюється з плином часу.

Розглядаючи реальну вартість грошей, підприємці повинні брати до уваги не тільки руйнівні дії інфляції, а також і здатність інвестування, адже мета фінансового менеджмента - це можливість з грошей робити додаткові гроші. Багато підприємств мають декілька варіантів вкладення грошей, їх мета на цей час - обрати з цих варіантів найбільш прибутковий.

Основними причинами втрачання вартості грошей є: інфляція, наявність ризику і віддання підприємцями переваги наявним грошам.

Інфляція пов’язана із загальним підвищенням цін у країні. Коли зростають ціни, падає вартість грошової одиниці. Враховуючи те, що в майбутньому ціни зростатимуть, вартість грошової одиниці в наступні роки буде ще нижчою, ніж в попередні. Таким чином, купівельна спроможність грошової одиниці сьогодні вища, ніж буде завтра.

Ризик або невпевненість у майбутньому також зменшують вартість грошей. Через невпевненість у майбутньому ризик з часом зростає. Більшість підприємців хоче уникнути ризику, тому вище цінує гроші, які є сьогодні, аніж ті, що мають бути в майбутньому.

Таким чином, із вищевикладеного можна зробити наступні висновки :

1. Сьогодні гроші дорожчі, ніж завтра.

2. Гроші втрачають свою вартість через інфляцію, ризик, схильність до ліквідності.

Перехід до ринкової економіки супроводжується появою нових для підприємств України видів діяльності. До них можна віднести вибір варіантів вкладання грошових коштів, оцінка ефективності інвестицій, тощо. Відкрито нові можливості використання капіталу: участь в різноманітних ризикових проектах, придбання цінних паперів, нерухомості; вкладання грошей на депозитні рахунки комерційних банків. Розміщуючи капітал в один з обраних проектів, фінансовий менеджер планує не тільки з часом повернути вкладені гроші, а й отримати бажаний економічний ефект. Таким чином, гроші набувають такої об’єктивно існуючої характеристики, як часова вартість[4, c. 54].


3. Фінансові фонди на підприємстві

Фінанси - це кровоносна система економічного базису, яка забезпечує життєдіяльність підприємництва. Рух коштів, його швидкість та масштаби визначають працездатність фінансової системи.

Грошові фонди - це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та інші.

Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці - для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд - для фінансування відтворення основних і позаоборотних активів. Резервний фонд - для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень.

Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.

Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених - отримані кредити, пайові та інші внески, кошти мобілізовані на фінансовому ринку[14, c. 94].


4. Види валют

В широкому розумінні означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів). Проте нерідко використовується для позначення коштів, виражених в грошових одиницях тільки іноземних держав чи міжнародних організацій – готівки, вкладів на банківських рахунках, платіжних документів (векселів, чеків тощо), тобто як грошей інших країн.

Класифікація видів валют в залежності від:

1) емітента валютних коштів валюта поділяєтьсяна: а) Національна валюта; б) Грошова одиниця певної країни та той чи інший її тип (грошова, срібна, паперова). в) Іноземна валюта г) Грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках. д) Міжнародна (регіональна) валюта. е) Міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР, ЕКЮ (з 1 січня 1999року замінена на євро). ж) СДР (SDR- Special Drawing Right) (спеціальні права запозичення (СПЗ) – міжнародні платіжні засоби, які використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ. ЕКЮ – регіональна міжнародна розрахункова одиниця, що була введена в 1979р. у межах Європейської валютної системи і пізніше стала розрахунковою одиницею Валютного союзу країн ЄС (сьогодні це ЄВРО).

2) ступеню конвертування валют

Вільно конвертовані валюти (обмін без обмежень на будь-які іноземні валюти - це долар, ієна, французький франк, англійський фунт стерлінгів, німецька марка – використовуються для здійснення платежів за міжнародними угодами, активно купуються і продаються на головних валютних ринках). Частково конвертовані валюти, що поділяється на зовнішньо конвертовану і внутрішньо конвертована. Неконвертовані валюти (замкнуті валюти, у країнах, де для резидентів та нерезидентів уведена заборона обміну валют).

3) матеріально-речової форми: Готівкова (банкноти) Безготівкова (форекс)

4) відношення до курсів інших валют: а) Сильна (тверда) – стабільний валютний курс, рух якого відбувається відповідно фундаментальним макроекономічним закономірностям; б) Слабка (м’яка)

5) принципу побудови: а) кошикового типу (СДР) складається з декількох валют; б) звичайна

6) відношення до валютних запасів країни: а) резервна валюта; б) інші валюти

7) видів валютних операцій: а)Валюта ціни контракту б)Валюта платежу в) Валюта кредиту г)Валюта клірингу d)Валюта векселя[6, c. 162]


Білет №5

1. Охарактеризуйте бюджет України

У фінансовій системі України центральне місце займає державний бюджет, він є найбільшим централізованим фондом грошових коштів. Поряд із фінансами, державний бюджет є самостійною економічною категорією і втілює фінансові відносини, що виникають при утворенні централізованого фонду грошових ресурсів країни та його використанням на загальнодержавні потреби. Бюджетні відносини складаються між державою, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями, населенням — з другого боку, з приводу сплати податків, зборів, а також при використанні бюджетних коштів.

Державний бюджет, як фонд грошових коштів, має специфічні ознаки:

1) великі розміри;

2) має силу закону;

3) в складі бюджету утворюються бюджетні резерви, що сприяє зміцненню його стійкості.

На розмір найбільшого в країні фонду грошових коштів впливають наступні чинники:

— рівень розвитку економіки, розміри виробленого валового національного продукту;

—методи господарювання (ринкові, командно-адміністративні) ;

— склад системи оподаткування;

— масштаби зрушень в народному господарстві, соціальних і економічних завдань, які передбачається вирішити і профінансувати за рахунок коштів бюджету.

Як інструмент впливу на розвиток економіки і соціальної сфери, бюджет завжди використовується державою і був:

— фінансовою базою для виконання покладених на неї функцій по впливу на економіку, по управлінню і обороні країни;

— найважливішим джерелом фінансування невиробничої сфери;

— інструментом для вирішення соціальних і національних проблем, джерело виплат по соціальному забезпеченню населення;

— інструментом міжтериторіального і міжгалузевого перерозподілу коштів;

— з допомогою бюджету здійснюється вплив на розвиток продуктивних сил, науково-технічний прогрес;

— з бюджету у значній мірі фінансуються затрати по охороні навколишнього середовища, по зовнішньоекономічній діяльності[8, c. 124].


2. Управління прибутком

Під моделлю управління прибутком суб'єкта господарювання необхідно розуміти сукупність фінансово-правових та організаційно-технічних механізмів та прийомів прогнозування, планування та контролю затрат та доходів підприємства з метою забезпечення підтримання прийнятного рівня рентабельності діяльності суб'єкта господарювання у довгостроковій перспективі, а також досягнення інших цілей, визначених корпоративною стратегією.

Визначаючи поняття управління прибутком, необхідно чітко усвідомлювати, що прибуток не є безпосереднім об'єктом управління, оскільки його абсолютна величина являється результуючим показником і безпосередньо залежить від зміни абсолютних величини інших фінансових показників господарської діяльності суб'єкта господарювання - доходів та затрат суб'єкта

Хоча перед кожним із визначених блоків стоять власні завдання, їх реалізація спрямована на досягнення загальних спільних цілей, що стоять перед моделлю управління прибутком суб'єкта господарювання. так, виходячи із функціонально-організаційних особливостей та базових характеристик моделі управління прибутком як складового блоку фінансового менеджменту, можна виділити сукупність відособлених, цілісних та логічно взаємоузгоджених цілей, зокрема: (1) максимізація добробуту власників; (2) максимізація ринкової вартості підприємства; (3) підтримання конкурентоспроможності у довгостроковому періоді; (4) забезпечення ліквідності підприємства та його платоспроможності; (5) підтримання прийнятного рівня самофінансування суб'єкта господарювання; (5) підтримання інвестиційної привабливості підприємства та інші цілі відповідно до визначених цілей, досягнення яких ставлять перед моделлю управління прибутком суб'єкта господарювання, формулюються завдання управління прибутком як форми поточної конкретизації цілей такого управління, подальша конкретизація завдань управління прибутком здійснюється на рівні функціонально-організаційних блоків моделі управління прибутком суб'єкта господарювання, основні з яких були визначені вище[11, c. 204].


3. Фінансова служба підприємства

Для ведення фінансової роботи на великих підприємствах створюють фінансовий (фінансово-економічний) відділ. Зазвичай, окремі ланки фінансової роботи у фінансовому відділі виконують окремі сектори і групи. Слід зазначити, що на підприємствах зі значним обсягом зовнішньоекономічних операцій може бути створена група (сектор) валютних розрахунків і валютного контролю.

Одним з найважливіших завдань фінансових служб підприємств є пошук ефективних джерел формування фінансових ресурсів, оптимізація їх структури та напрямків інвестування.

Фінансова служба на підприємстві виконує такі функції:

а) на основі аналізу резервів зниження витрат і збільшення доходів підприємства розробляє перспективні, поточні та оперативні фінансові плани;

б) організовує оперативний контроль за надходженнями грошових коштів від продажу продукції, товарів робіт чи послуг;

в) контролює розподіл і цільове використання фінансових ресурсів;

г) забезпечує роботу щодо виконання фінансових зобов’язань підприємства перед державним бюджетом, цільовими фондами;

д) здійснює розрахунки з контрагентами;

е) організовує розрахунки з працівниками підприємства;

є) разом з економічним, виробничим і технічним підрозділами комплексно аналізує фінансову діяльність підприємства;

ж) вивчає стан фінансового ринку країни і регіону, приймає рішення та здійснює планування інвестиційній сфері[14, c. 261].


4. Характеристика валюти по способу і режиму застосування

Валюта в широкому розумінні цього слова — це національна грошова одиниця тієї чи іншої країни. Проте в практиці грошового обігу валютою називають грошову одиницю, яка виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу. У цій ролі можуть виступати як окремі національні валюти, так і колективні гроші, наприклад екю або євро.

Поняття "валюта" застосовується в трьох значеннях:

1) грошова одиниця даної країни (долар США, рубль СРСР, японська ієна, угорський форинт і т.д.) і той або інший її тип (золота, срібна, паперова);

2) грошові знаки іноземних держав, а також кредитного й платіжного засобу, виражені в іноземних грошових одиницях і використовувані в міжнародних розрахунках,- іноземна валюта;

3) міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця й платіжний засіб (переказний рубль, ЕКЮ, СДР). З погляду режиму й сфери застосування валюта підрозділяється на вільно конвертовану (повністю оборотну), що може безперешкодно обмінюватися на будь-яку іншу іноземну валюту; частково конвертовану, обмін якої частково обмежений для певних тримачів і по якихось видах операцій; замкнуту (не конвертовану), тобто не обмінювану на інші валюти. У світовій торгівлі роль основної валюти виконує долар США, у якому здійснюється більша частина міжнародних розрахунків, фіксуються світові ціни багатьох товарів, особливо сировини, палива, значної частини готових виробів. На долари доводиться гнітюча частина валютних резервів. Крім долара широке застосування має англійський фунт стерлінгів (зокрема , при вирахуванні цін на основні види кольорових металів),марка ФРН, японська ієна, французький франк, що відбиває економічне значення відповідних країн у світогосподарському обміні. В окремих секторах світової торгівлі одержують розвиток міжнародні колективні валюти (СДР, ЕКЮ, переказний рубль), що мають обмежену оборотність[6, c. 57].


Білет №6

1. Суть фінансової політики

Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фiнансова полiтика — це частина економiчної полiтики. Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

Проявляється фінансова політика у:

— фiнансовому законодавствi;

— в системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв (найважливiшими з яких є податки);

— в перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення, галузями дiяльностi, регiонами країни;

— в структурi доходiв i видаткiв бюджетiв та iн. Найважливішими умовами результативності фінансової

політики є:

— врахування дiї економiчних законiв розвитку суспiльства;

— вивчення та використання досвiду попереднiх етапiв господарського будiвництва;

— врахування специфiки сучасних умов, змiни у зовнiшнiй та внутрiшнiй полiтицi;

— комплекснiсть у розробцi заходів, пов'язаних iз вдосконаленням фiнансових вiдносин.

Фiнансова полiтика має надзвичайно велике значення в життi суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних i мiжнародних проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни[7, c. 37].


2. Управління активами

Поточні активи, як правило, постійно змінюються. Фінансові менеджери зобов'язані знати щорічні очікувані мінімальні і максимальні рівні поточних активів. Мінімальний рівень можна вважати постійною складовою поточних активів, тоді як різниця між мінімальним і максимальним рівнями називається сезонною складовою.

Оборотні кошти забезпечують безперервність процесу виробництва й реалізації продукції. На їхній розмір впливають різні фактори, які діють на всіх чотирьох стадіях грошового обігу: покупці предметів праці, виробництві продукції, реалізації товару, розподілу виторгу.

Ключовим рушієм стратегії підприємства щодо активів буде профіль його зобов’язань і необхідність утримувати достатню кількість активів належного характеру, строку та ліквідності для забезпечення виконання власних зобов’язань при настанні їх строку. Таким чином, детальний аналіз та управління цим взаємозв’язком між активами і пасивами стане передумовою розробки та перегляду інвестиційної політики та процедур, спрямованих на забезпечення відповідного управління підприємтсвом своїми ризиками, пов'язаними з інвестиційною діяльністю, відповідно до власної платоспроможності[2, c. 163].


3. Фінансовий механізм підприємства

Фінансовий механізм – сукупність форм і методів створення та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення фінансування діяльності підприємства. Для цілей ефективного використання фінансових ресурсів підприємства та з метою реалізації процесу управління фінансами підприємств застосовується фінансовий механізм.

Під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів підприємств. Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямами, що і характеризує фінансову “техніку”. На підставі даного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів підприємств. Однак, це цілком точно відображається в понятті “організація фінансів”, і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не доцільно.

Другій підхід до розгляду поняття “фінансовий механізм” полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на стан та розвиток підприємства. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів підприємств, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу апарату управління на економічний стан підприємства. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру.

Складовими фінансового механізму є:

· фінансове забезпечення;

· фінансове регулювання;

· система фінансових індикаторів і фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив[9, c. 74].


4. Банківські послуги

Банківські послуги - це ті дії банківських установ на замовлення клієнтів, які не пов'язані із залученням додаткових ресурсів. Основною формою оплати банківських послуг є комісії. Банки надають клієнтам різноманітні послуги, їх об'єднують у певні групи за відповідними ознаками і критеріями. Найбільш поширеною є класифікація банківських послуг, в якій виділяють такі групи послуг: ліцензовані, неліцензовані, чисті, сурогатні, комісійні, гонорарні, спредові, балансові, позабалансові тощо.

До ліцензованих банківських послуг належать такі, надання яких потребує ліцензії Національного банку України. Це, зокрема: касове обслуговування клієнтів; інкасація та перевезення грошових цінностей; ведення рахунків клієнтів у національній та іноземній валюті; залучення депозитів юридичних і фізичних осіб; видача гарантій і поручительств; управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів тощо.

Чистими називаються послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок. Наприклад, здійснення розрахунків за власні кошти клієнтів, інкасові послуги, інкасація готівки, касове обслуговування та ін. Сурогатними називаються послуги, кінцевий результат від здійснення яких може вплинути на активи банку, хоч на момент надання послуги такого впливу не відбувається. Наприклад, гарантії, підтверджені акредитиви, непокриті чеки, аваль і акцепт векселів тощо.

До комісійних належать послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії, а сам не сплачує ніяких комісій при їх наданні. Це збереження цінностей у власному депозитарії, ведення реєстрів власників цінних паперів, розміщення цінних паперів, емітованих клієнтами за їх дорученням тощо.

Гонорарними називаються послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату. Це лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші послуги.

До спредових відносять послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між комісією, отриманою від клієнта, та комісією, сплаченою при організації даної послуги. Серед виникає лише тоді, коли банк використовує сторонніх (третіх) осіб при наданні послуг клієнтам. До балансових належать послуги, що обліковуються на балансових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції). Послуги, що не обліковуються на балансових рахунках, відносять до позабалансованих (гарантії, поручительства, консультації), їх надання не супроводжується вкладенням або залученням коштів.

Ринок банківських послуг в Україні перебуває на стадії формування. Найбільшим попитом користуються послуги розрахунково-касового характеру. Проте з розвитком ринкових відносин з'являється попит і на такі послуги, як лізинг, факторинг, гарантії, трастові послуги[9, c. 67].


Білет №7

1. Охарактеризуйте фінансовий механізм

В кожнiй країнi держава використовує певний господарський механiзм для впливу на процес вiдтворення. Склад і структура господарського механiзму визначається рiвнем розвитку економiки, вiдносинами власностi, iсторичними та нацiональними особливостями розвитку суспiльства. Одним з елементiв господарського механiзму є фiнансовий механiзм.

Фiнансовий механiзм — це сукупнiсть конкретних форм i методiв забезпечення розподiльчих i перерозподiльчих вiдносин, утворення доходiв, фондiв грошових коштiв.

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається вдосконалення фінансового механізму. Найважливіші проблеми, які вирішуються при цьому це:

— створення передумов для розвитку ринку;

— забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового національного продукту і національного доходу;

— вихід із фінансової кризи і забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

— науково-обгрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

— підвищення результативності фінансового контролю;

— вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

— адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього фінансового механізму[8, c. 66].


2. Вартість та оптимізація структури капіталу

Виступаючи носієм економічних характеристик, капітал в першу чергу є об’єктом економічного управління як на мікро-, так і на макрорівні.

Серед теоретичних основ управління формуванням капіталу однією з базових є теорія його структури. Це пов’язано з тим, що теоретична концепція структури капіталу формує підґрунтя для вибору низки стратегічних напрямків фінансового розвитку підприємства, що забезпечують зростання його ринкової вартості. Отже, ця теорія має достатньо широку сферу практичного застосування.

На сучасному етапі значна кількість економістів дотримуються думки, що в понятті ”структура капіталу” необхідно розглядати всі види як власного, так і позичкового капіталу підприємства.

При цьому в складі власного капіталу слід розглядати не лише первинно інвестований обсяг (акціонерний, пайовий капітал, який бере участь у формуванні статутного фонду підприємства), а й частку у вигляді певних резервів та фондів, що створена в діяльності підприємства, та нерозподілений прибуток. Виходячи з цього, позичковий капітал необхідно розглядати за формами використання з урахуванням фінансового лізингу, товарного кредиту, кредиторської заборгованості та ін. Таке трактування поняття “структура капіталу” дозволяє суттєво поширити сферу практичного застосування даної теоретичної концепції в фінансовій діяльності підприємства, оскільки:

- ефективністю дозволяє дослідити особливості і розробити відповідні рекомендації для підприємств з обмеженими можливостями фінансування на ринку довгострокового капіталу;

- надає можливості пов’язати структуру капіталу з використання активів, які фінансуються за рахунок різних його складових.

З урахуванням розглянутих положень поняття “структура капіталу” має таке визначення: “структура капіталу - це співвідношення всіх форм власних і запозичених грошових коштів, що використовуються підприємством з метою фінансування активів.” Структура капіталу відіграє провідну роль у формуванні ринкової вартості підприємства. Цей зв’язок опосередковується показником середньозваженої вартості капіталу. Тому концепцію структури капіталу доцільно досліджувати разом з концепцією вартості капіталу та концепцією ринкової вартості підприємства[4, c. 217].


3. Знос і амортизація

Розрізняють два види зносу основних засобів - фізичний і моральний.

Фізичний знос - це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема: особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних засобів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних засобів у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів.

Повний знос передбачає повну заміну зношених основних засобів через нове капітальне будівництво або придбання нових основних засобів.

Частковий знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів.

Моральний знос - це знос основних засобів унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів іще до їх фізичного зносу. Несвоєчасна заміна морально застарілих основних виробничих засобів призводить до того, що собівартість підвищується, а якість знижується порівняно з продукцією, виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:

* на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тім числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);

* на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів[14, c. 327].


4. Форми та види безготівкових розрахунків

Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у них також заінтересована держава - не тільки з погляду економного витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю грошового обороту.

Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:

- класифікацію розрахунків;

- організацію розрахунків;

- форми відповідних документів;

- взаємовідносини платників з банками.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:

- розрахунки за товарними операціями;

- розрахунки за нетоварними операціями.

Відповідно до територіального розміщення підприємств (покупців - продавців) і банківських установ, що їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяються на місцеві, міжміські та міжнародні.

Місцеві розрахунки здійснюються між покупцем і постачальником продукції, якщо їх обслуговує одна установа банку або коли банк постачальника і банк покупця розміщені в тому самому населеному пункті.

Міжміські - це розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником через банки (постачальника і покупця), що знаходяться в різних регіонах.

Міжнародні - це розрахунки, які здійснюються за операціями купівлі-продажу через банк постачальника, яким є зарубіжний банк[8, c. 184].


Білет №8

1. Доходи і видатки державного бюджету

Доходи Державного бюджету України утворюються за рахунок:

— податків, які повністю або частково надходять в бюджет у відповідності із діючими законами;

— частини доходів від приватизації державних підприємств;

— надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

— орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності;

— надходжень від внутрішніх позик;

— дивідендів, одержаних від цінних паперів, що належать державі;

— інших доходів, встановлених законодавством України. Найбільшу питому вагу в структурі доходів Державного бюджету займають податкові поступлення, а також внески до державних цільових фондів.

Використання бюджетних коштів проходить шляхом фінансування життєвоважливих і прогресивних галузей економіки, створення необхідної інфраструктури, вирішення потреб, пов'язаних з добробутом, зайнятістю населення, соціальним забезпеченням.

Склад видатків з Державного бюджету України:

1) фінансування загальнодержавних програм по підтримці і підвищенню життєвого рівня народу, соціальний захист населення;

2) фінансування загальнодержавного значення установ невиробничої сфери (освіта, культура, охорона здоров'я, наука);

3) фінансування виробничого і невиробничого будівництва, проектно-пошукових та інших робіт відповідно до загальнодержавних програм;

4) оборона;

5) охорона навколишнього середовища;

6) утримання правоохоронних і митних органів, податкової та контрольно-ревізійної служби, захисту прав споживачів, законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;

7) здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

8) надання дотацій, субвенцій обласним бюджетам та бюджету Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя;

9) створення державних матеріальних та фінансових резервів;

10) обслуговування державного внутрішнього тазовнішнього боргів[10, c. 43].


2. Управління інвестиціями

З метою ефективного функціонування підприємства здійснюють інвестиційну діяльність. Остання являє собою сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій.

Підприємства повинні прагнути до підтримки чи поліпшення своїх конкурентних позицій, для цього необхідний пошук перспективних інвестиційних напрямів.

Основні напрями інвестицій – це вкладення коштів у рухоме і нерухоме майно (будівництво виробничих будівель, споруд, об’єктів соціальної сфери, придбання техніки, обладнання, устаткування, поповнення оборотних фондів тощо); придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, цільові грошові (банківські) вклади; придбання або створення нематеріальних активів (науково-технічна продукція, “ноу-хау”, інтелектуальні цінності, майнові права, тощо); придбання часток у капіталі інших підприємств та цілісних майнових комплексів (дочірних підприємств, інших господарських одиниць).

В процесі інвестиційної діяльності підприємства можуть здійснюватися реінвестиції, під якими розуміють повторне вкладання коштів, одержаних у формі доходу від функціонування початкового інвестиційного проекту. Реінвестиції можуть направлятися на заміну фізично і морально зношених основних засобів, початкового інвестиційного проекту, модернізацію технологічного устаткування, на інвестування нових програм, що забезпечують вищу конкурентно-спроможність продукції та її доходність тощо. Капітальні інвестиції є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку підприємства.

Серед усіх напрямів інвестиційної діяльності провідне місце займають капітальні інвестиції. За допомогою капітальних інвестицій відтворюються на простій і розширеній основі основні засоби виробництва, тобто створюється матеріальна основа для підвищення продуктивності живої праці на базі впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва. Завдяки капітальним інвестиціям реалізуються досконаліші форми суспільної організації виробництва: його спеціалізація, кооперування і комбінування[7, c. 264]


3. Характеристика прибутку

Прибуток – це реалізована вартість додаткового продукту. Прибуток є перетвореною вартістю чистого доходу.

Чистий дохід – це дохід, який одержує підприємство після реалізації продукції за мінусом усіх витрат. Для будь-якого підприємства прибуток є кінцевою метою виробництва. У грошовому виразі прибуток розглядають як різницю між ринковою ціною і с/в продукції.

Прибуток виконує 3 функції:

Сприяє розвитку виробництва, тому що частина прибутку переважно вкладається для розширення виробництва, для оновлення виробничих фондів, для підвищення кваліфікації працівників, для їх преміювання.

Стимулює виробництво, тому що прибуток спонукає виробників виробничих рішень. Пошуку ринків збуту своєї продукції;

Виступає орієнтиром у розподілі ресурсів. Тобто показує, у яку галузь вкладати гроші, а яку скорочувати як неконкурентоспроможну.

Для характеристики прибутку використовують показник норми прибутку, він показує, скільки прибутку приносить кожна вкладена грошова одиниця і відповідно в ті галузі, де є високою норма прибутку, доцільно вкладати додатковий капітал.

Норма прибутку розраховується за формулою:

Р=р/Ка*100%,

де P- чистий прибуток

Ka– авансовий капітал[12, c. 179]


4. Процес оголошення підприємства банкрутом

Провадження у справах про банкрутство складається, як правило, з таких головних складових:

1. Процедури встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо саме він ініціював порушення справи.

2. Виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів.

3. Санації (якщо така можлива) чи укладання мирової угоди.

4. Визнання боржника банкрутом.

5. Процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів боржника.

1. Підстави та порядок подання заяви щодо порушення справи про банкрутство боржника. Справа про банкрутство підприємства порушується на письмову заяву будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби, контрольно-ревізійної служби чи працівників підприємства до арбітражного суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду зі спільною заявою. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

2. Ухвала щодо порушення справи про банкрутство. Суддя, прийнявши заяву щодо порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день із дня її надходження виносить і направляє сторонам ухвалу щодо порушення справи про банкрутство.

3. Підготовче засідання. До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати в арбітражний суд та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. Відзив боржника повинен містити таку інформацію:

- наявні у боржника заперечення щодо вимог заявника;

- загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати працівникам боржника, а також заборгованості з податків і зборів;

- відомості про наявне в боржника майно та грошові кошти.

4. Попереднє засідання арбітражного суду. Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніше ніж через три місяці після проведення підготовчого засідання суду. На попередньому засіданні арбітражний суд проводить таку роботу:

- розглядає реєстр вимог кредиторів,

- вивчає вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру;

- виносить ухвалу, що в ній зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру, а також призначає дату проведення зборів кредиторів.

5. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів

Протягом десяти днів після винесення відповідної ухвали на попередньому засіданні арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує таке проведення.

6. Визнання боржника банкрутом. За браком пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами, а також у разі недосягнення домовленості про укладення мирової угоди арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру[7, c. 124].


Білет №9

1. Поняття дефіциту та профіциту державного бюджету

Якщо наявні доходи в бюджеті недостатні для фінансування всіх необхідних потреб, то має місце бюджетний дефіцит, т.б. це перевищення видатків з бюджету над його доходами. Негативною рисою бюджетів України, як і більшості постсоціалістичних країн, є хронічна дефіцитність.

Причинами бюджетного дефіциту можуть бути:

1) значні інвестиції в розвиток економіки. Такий бюджетний дефіцит є наслідком не кризових явищ, а певної політики уряду, який проводить значні структурні зрушення в народному господарстві;

2) негативні, руйнівні наслідки непередбачених подій, таких як війна, катастрофа, стихійні лиха;

3) криза в економіці, яка знаходить відображення в тому числі і в бюджетному дефіциті. Такий бюджетний дефіцит важче всього подолати, для цього повинні бути вжиті заходи по фінансовому оздоровленню економіки, лише при цій умові можна розраховувати на збалансування бюджету.

Шляхи подолання бюджетного дефіциту:

— оздоровлення економіки країни;

— перебудова податкової системи в напрямку зменшення податкового тягаря і стимулювання ділової активності;

— скорочення бюджетних дотацій;

— зменшення фінансування державних інвестицій;

— економне і цільове витрачання бюджетних коштів;

— посилення контрольної роботи за своєчасною і повною сплатою податків;

— скорочення видатків на управління і оборону;

— використання неемісійних джерел покриття бюджетного дефіциту та ін.

Профіцит бюджету – це перевищення доходів над розходами[10, c. 154].


2. Управління фінансовими ризиками

Процес управління ризиками включає широкий спектр дій, які можуть бути представлені як послідовність наступних етапів:

— усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

— аналіз та оцінка ризику;

— мінімізація або обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;

— здійснення постійного контролю за рівнем ризиків із застосуванням механізму зворотного зв'язку.

Перший етап процесу управління ціновими ризиками реалізується досить просто, оскільки сам факт володіння балансовими та (або) позабалансовими позиціями, чутливими до зміни відсоткових ставок, валютних курсів або фондових індексів уже означає наявність ризику. Ідентифікувати ризик та проаналізувати його характер необхідно, але недостатньо. Важливо з'ясувати розмір ризику, тобто здійснити його квантифікацію. Ступінь ризику економічних рішень оцінюється очікуваними втратами, що є наслідками даного рішення. Через це системи оцінки ризику, які формалізують процес вимірювання та розрахунків, мають визначати три основні компоненти ризику: розмір (обсяг можливих втрат), імовірність негативної події, тривалість впливу ризику. Даний етап процесу управління завершується порівняльним аналізом реального та допустимого рівнів ризиків. Якщо фактичний ризик не перевищує межі допустимого, то керівництво може обмежитися контролюючою функцією з метою недопущення зростання рівня ризиковості, тобто зразу перейти до останнього етапу управлінського процесу. Якщо ж рівень реального ризику перевищує допустимі межі, то виникає проблема пошуку оптимальних методів управління, вибір яких значною мірою визначається видом ризику, а також особливостями та можливостями конкретного підприємства, загальним станом економіки, ступенем розвитку інфраструктури їх елементів фінансової системи, законодавчим та нормативним середовищем[8, c. 111].


3. Фактори, що впливають на величину прибутку

В загальному випадку на величину прибутку від реалізації товарної продукції впливають такі фактори, як зміна обсягів реалізації, структури продукції, відпускних цін на реалізовану продукцію, цін на сировину, тарифів на електроенергію та перевезення.

Важливою передумовою планування, обліку, калькулювання, прийняття раціональних управлінських рішень є розуміння різноманітної природи факторів, які впливають на величину прибутку.

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через “якісні” зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємкості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо[9, c. 152].


4. Міжнародні фінанси як економічна категорія

Міжнародні фінанси - поняття, що характеризує сукупність міжнародних фінансових ресурсів у їхньому русі. Ріст світової торгівлі, масштабів і спеціалізації виробництва, розвиток міжнародних потоків капіталу, рух товарів, послуг і людей привели до розвитку міжнародних фінансів, виникненню світових фінансових ринків, міжнародних фінансових корпорацій, ускладненню міждержавних фінансових відносин і інших аспектів міжнародної фінансової діяльності.

Міжнародні фінанси відображають і розвиток постійно мінливої міжнародної грошової системи, стан і зміна платіжних балансів окремих країн, міжнародних фінансових ринків, міжнародних фінансових корпорацій, міжнародної банківської й інвестиційної діяльності. Основними учасниками світової системи фінансів є: банки, багатонаціональні корпорацій, портфельні інвестори й міжнародні офіційні позичальники. Світові фінансові операції стали динамічною силою, що робить істотний вплив на фінансові системи окремих країн, і у взаємодії зі світовим економічним середовищем - потужним інструментом інтеграції економічних і фінансових ринків країн і регіонів.

Сфера міжнародних фінансів відображає обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні і включає три напрямки:

· міжнародні розрахунки;

· фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних організацій;

· міжнародні фінансові інститути.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів — держави, підприємств і громадян виділяються наднаціональні суб’єкти — міжнародні організації і фінансові інститути. У зв’язку з цим дану сферу можна розділити на дві частини: міжнародні фінансові відносини і міжнародні фінанси[6, c. 12].


Білет №10

1. Охарактеризуйте поняття „державний борг країни”

Державний борг(DG) – це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дифіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг(D) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випещеними її урядом. Зовнішній державний борг(DI) – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

· збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

· циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

· скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат;

· вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

На обсягу бюджетного дефіциту відбуваються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі обумовлені впливом інфляції. Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалась також в реальних, а не лише в номінальних величинах[8, c. 231].


2. Аналіз фінансової звітності

Фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Основною метою фінансової звітності е надання інформації, корисної для прийняття економічно правильних рішень.

Фінансова звітність складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

Фінансовий аналіз підприємства складається з трьох взаємопов’язаних розділів:

· перший – аналіз фінансових результатів;

· другий – аналіз фінансового стану;

· третій – аналіз ділової активності. (11, с.3).

Фінансовий стан – рівень збалансованості окремих структурних елементів активів і капіталу підприємства, а також рівень ефективності їх використання. Оптимізація фінансового стану підприємства є однією із головних умов успішного його розвитку в майбутньому періоді. В той же час кризовий фінансовий стан підприємства свідчить про серйозну загрозу його банкрутства. ( 4, с.476, т.2).

Фінансовий аналіз підприємств включає велику кількість різних видів оцінок результатів їх діяльності. Його оптимізація та обсяги залежать, перш за все, від поставленої мети: визначення доходності фірми для порівняння її з аналогічними показниками інших підприємств чи оцінка підприємства з точки зору його ринкової вартості. (9, с.11).

Фінансовий аналіз є одним з методів спостереження за пристосуванням підприємств до змін умов ринку. Фінансовий аналіз – це процес дослідження й оцінки, головна мета якого – розробка найбільш вірогідних передбачень й прогнозів майбутніх умов функціонування підприємств. Фінансовий аналіз включає питання аналізу фінансового стану, прибутку, реалізації продукції та її собівартості. Ці питання мають вирішальний вплив на фінансовий стан підприємства. (7, с.7-10).

Фінансовий аналіз – це засіб накопичення, трансформації й використання інформації фінансового характеру (8, с.47-56).


3. Розподіл прибутку

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат[7, c. 258].


4. Суть та специфіка євроринку

Найбільшим міжнародним ринком грошей та ринком капіталів є євроринок, або євродоларовий, євровалютний ринок. Термін "євроринок" застосовується також і до аналогічних ринків інших регіонів. Мінімальна сума ділової операцій - 1 млн дол.

Євровалюта - це строковий депозит, що перебуває в банку за межами країни-емітента валюти. Понад 90% євродоларових депозитів є строковими вкладами, причому більше половини з них - сертифікати депозитів зі строками тридцять днів або більше. Загальна сума непогашених євродоларів перевищує 2 трлн дол., що робить ринок євродоларів одним з найважливіших фінансових ринків у світовій економіці.

Головним центром ринку євродоларів є Лондон. Євродолари також можуть вкладатися поза межами Європи, особливо в місцях, які надають цим депозитам статусу офшорних - Гонконг, Сінгапур, Багамські та Кайманові острови.

Євроринки не підпорядковані національним правилам, зокрема щодо резервних вимог та ін., тому банки можуть працювати на них більш ефективно та з меншими витратами. Унаслідок конкуренції на цих ринках з'являється взаємозв'язок між процентними ставками на євроринках та на внутрішніх грошових ринках.

Між традиційними міжнародними фінансовими ринками та євроринками існує певний зв'язок. Якщо міжнародний позичальник бажає отримати велику позику, яка не може бути надана одним кредитором, він може одержати синдиційовані позики на євроринках. Євроринки та офшорні ринки тісно пов'язані. Вони обслуговуються однією групою банків. Обидва види ринків мобілізують ліквідні кошти, виконують посередницькі функції та майже не підкоряються внутрішньому регулюванню. Євровалютні ринки є ринками позик та депозитів, міжнародні валютні ринки забезпечують базові засоби платежу[10, c. 81].


Білет №11

1. Характеристика податкової системи України

Податкова система - це сукупність податків, зборів та платежів, що законодавчо закріпленні в державі, принципів, форм та методів їх сплати, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства. Управління податковою системою є складовою загальної системи управління фінансами країни.

Структура податкової системи не є сталою. Залежно від пріоритетів стратегії розвитку країни, стану національної економіки та інших чинників структура системи протягом часу зазнавала суттєвих змін. Виходячи з природи і призначення окремих складових елементів податкової системи, з’являється можливість дослідити здатність створеної системи виконувати певні функції у їх органічній єдності. Саме через таку єдність стає можливим і управління нею, і введення її у розвиток суспільства.

Слід виділити основні напрями діяльності органу податкової служби вищого рівня, відповідно до яких визначаються його завдання та повноваження:

• нормотворча та методична робота;

• робота з організації податкового процесу;

• робота з організації аудиту;

• робота з платниками податків;

• контроль за законністю та робота, спрямована на запобігання і припинення порушень податкового законодавства.

Кожен із зазначених напрямів відповідно до реальних обсягів роботи реалізується в діяльності кількох головних управлінь, у яких, у свою чергу, відбувається розподіл завдань і повноважень серед управлінь та відділів уже в руслі закріпленої за блоком функції.

Слід зазначити, що система ДПС України на сьогоднішній день працює досить ефективно. Але сучасний розвиток світової економіки вимагає постійного її розвитку та вдосконалення, тому необхідно робити все для того, щоб сучасна система ДПС України була спроможна реагувати на зміни, яких вимагає час, адже від ефективності дій цієї системи залежить добробут держави[5, c. 51].


2. Внутрішньофірмове фінансове прогнозування та планування

За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Для нових умов діяльності українських підприємств теорія і практика розробки техпромфінплану недостатні і, в той же час, система планів, яка використовується у розвинутій ринковій економіці, для вітчизняних підприємств є ще передчасною.

В умовах розвинутої ринкової економіки теорія бізнес-планування використовується при обґрунтуванні процесів освоєння нових сфер діяльності підприємств, створення нових видів бізнесу. Для більшості українських підприємств пошук нових сфер діяльності (в області збуту продукції, що випускається, освоєння виробництва нових видів виробів, підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається тощо) є необхідним для виживання і подальшого розвитку. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.

Система фінансового планування на підприємстві включає в себе три основні підсистеми:

· перспективне фінансове планування;

· поточне фінансове планування;

· оперативне фінансове планування.

Основними задачами фінансового планування на підприємстві є:

· забезпечення необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності;

· врахування інтересів підприємства, акціонерів та інших інвесторів при розподілі прибутку;

· визначення ефективних напрямів вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

· установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами господарювання; банками, інвестиційними фондами, страховими компаніями;

· забезпечення контролю за фінансовим станом, платоспроможністю і кредитоспроможністю підприємства.

В процесі фінансового планування використовуються різні методи: балансовий; нормативний; розрахунково-аналітичний; оптимізації планових рішень; моделювання[8, c. 54].


3. Рентабельність та її характеристика

Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється не тільки абсолютними, але і відносними показниками. Відносними показниками є система показників рентабельності.

У широкому змісті поняття рентабельності означає прибутковість. Підприємство вважається рентабельним, якщо результати від реалізації продукції (робіт, послуг) покривають витрати виробництва і, крім того, утворять суму прибутку, достатню для нормального функціонування підприємства.

Рентабельність — це показник, що характеризує економічну ефективність.

Економічна ефективність — відносний показник, отриманий ефект, порівняний із витратами чи результатами, використаними Для досягнення цього ефекту. Економічна сутність рентабельності може бути розкрита тільки через характеристику системи показників, що практично не піддані впливу інфляції.

Існує безліч коефіцієнтів рентабельності, використання яких залежить від характеру оцінки ефективності фінансово-господарської Діяльності підприємства. Від цього, у першу чергу, залежить вибір оціночного показника (прибутку), використовуваного в розрахунках. В основному використовуються чотири різних показники:

—валовий прибуток (ряд. 050 Ф.2);

—операційний прибуток (ряд. 100 Ф.2);

—прибуток до оподатковування (ряд. 170 Ф.2);

—чистий прибуток (ряд. 220 Ф.2).[7, c. 148-151]


4. Суть фінансів, як економічної категорії

Фінанси - це одна із важливих складових частин практично кожного виду діяльності. Зокрема, вони є невід'ємною стороною діяльності державних органів управління, підприємств, об'єднань підприємств і установ, фізичних осіб, партій, доброчинних організацій, міжнародних корпорацій та ш.Фінанси пов'язані з формуванням, обміном, розподілом і використанням валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного багатства. Проведення різноманітних видів діяльності передбачає мобілізацію грошових ресурсів, необхідних для забезпечення відповідної діяльності, розподіл мобілізованих фінансових ресурсів, та організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів.

Фінанси - це діяльність суб'єктів пов'язана з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. До суб'єктів фінансових відносин відносяться державні органи управління, підприємства і установи, громадяни і групи громадян, іноземні інвестори, міжнародні фінансові організації та ін. Цілі, які ставлять перед собою ті або інші суб'єкти, залежать від сфери їх діяльності, організаційних форм, розвитку відносин з іншими суб'єктами та багатьох інших факторів.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному і соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. За допомогою фінансів здійснюється організація ефективного використання залучених економічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів з метою забезпечення поточної діяльності та ін. [1, c. 9-11].


Білет №12

1. Класифікація податків України

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визначається найсправедливішим. Разом з тим форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення від сплати. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платники прямо не залежить від його доходів. Підкреслюємо, тільки прямо, бо оскільки непрямі податки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві[10, c. 94].


2. Антикризове фінансове управління підприємством

Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак дозволяє правильно визначити діагноз фінансової неспроможності підприємства та підібрати найбільш ефективний каталог антикризових заходів.

Для підтримання фінансової рівноваги, забезпечення стабільної ліквідності, платоспроможності та прибутковості фінансовий менеджмент повинен організувати фінансове господарство на підприємстві таким чином, щоб операційна, інвестиційна та фінансова діяльність здійснювалися з врахуванням вимог політики антикризового фінансового управління.

В чому ж полягає антикризове фінансове управління? В загальному вигляді - це система прийомів та методів управління фінансами спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства. Антикризовий фінансовий менеджмент у значній мірі повинен спиратися на функціональний та методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом”, який визначає механізм фінансової санації та банкрутства підприємств. Антикризове фінансове управління підприємством можна розглядати в двох ракурсах:

по-перше, - це система профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: постійний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація та нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів тощо;

по-друге, - це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, в тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб’єкта господарювання.

Враховуючи ту обставину, що одним із головних факторів виникнення фінансової кризи та неефективності заходів щодо оздоровлення багатьох вітчизняних підприємств є низький рівень менеджменту і фінансового менеджменту зокрема, елементи системи антикризового управління доцільно запроваджувати як на підприємствах, які є порівняно благополучними і функціонують успішно, так і на тих, які опинилися у фінансовій кризі. У першому випадку, основне завдання системи полягає в недопущенні фінансової кризи, а в другому - подолання фінансової кризи, тобто фінансове оздоровлення підприємства[8, c. 56].


3. Основні фонди підприємства

Ділення основних фондів підприємства на виробничі і невиробничі дозволяє встановити їх склад за економічною ознакою.

До основних виробничих фондів належать засоби праці, які прямо чи опосередковано беруть участь у промислово-виробничій діяльності підприємства (фірми) і підсобних непромислових виробництвах інших галузей матеріального виробництва (капітальне будівництво, сільське господарство, торгівля і т.ін.).

До невиробничих відносяться основні фонди, які використовуються для задоволення культурно-побутових потреб працівників підприємства (фірми). Невиробничі основні фонди поділяються за сферами застосування праці (житлове господарство, комунальне і побутове обслуговування, освіта, фізкультура і соціальне забезпечення, наука і т.ін.).

Основні промислово-виробничі фонди підприємства складаються з комплексу різних видів засобів праці, які різняться своєю матеріальною, натуральною формою та виробничим призначенням.

Беручи до уваги різні ознаки, які властиві різним елементам основних виробничих фондів, їх поділяють на окремі групи, тобто класифікують. У практиці роботи підприємств найчастіше застосовується класифікація, згідно якої всі основні фонди поділяються на окремі групи за своїм призначенням і натурально-речовими характеристиками. Така класифікація використовується для організації обліку і планування основних фондів, характеристики їх структури, встановлення диференційованих норм амортизаційних відрахувань і розрахунку щорічного розміру амортизації, визначення технічної озброєності праці, інших техніко-економічних показників[14, c. 183].


4. Розкрийте суть фінансового механізму

Фінансовий механізм — сукупність форм, методів впливу на соц.-ек. розвиток суспільства. Основними елементами фінансового механізму є: 1. Фінансове планування — діяльність з формування, використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання. 2. Фінансові важелі (прибуток, ціна, орендна плата, амортизаційні відрахування, дивіденди, фінансові санкції, процентна ставка, дисконт), стимули, нормативи які характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів усіх рівнів, фінансові показники — абсолютні величини, які характеризують створення і використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового національного продукту за допомогою фінансів. 3. Управління фінансами - сукупність прийомів і методів впливу на об'єкт для досягнення певної мети. 4. Фінансовий контроль - контроль з боку держави за формуванням і використанням грошових коштів; фінансовий аудит - процес детальної перевірки правильності складання фінансової звітності та аналіз фінансового стану підприємства. 5. Фінансове право - сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів усіх рівнів.

Формуючи фінансовий механізм, держава намагається забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам фінансової політики того чи іншого періоду, що передує повній реалізації її цілей і завдань[4, c. 158].


Список використаної літератури

1. Гриньова В. Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Валентина Гриньова, Віра Коюда,; М-во освіти і науки України, ХДЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -431 с.

2. Зятковський І. Фінанси підприємств : Навч. посібник для студ. економічн. спец. вузів/ Ігор Зятковський,. -2-е вид., перероб. та доп.. -К.: Кондор, 2003. -362 с.

3. Карлін М. Фінанси зарубіжних країн : Навчальний посібник/ Ми-кола Карлін,; М-о освіти і науки України, Волинський держ. ун-т ім. Л. Українки . -К.: Кондор, 2004. -382 с.

4. Кудряшов В. Фінанси : Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. -Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. -356 с.

6. Міжнародні фінанси : Навчальний посібник/ Олег Мозговий, Тетяна Оболенсь-ка, Тетяна Мусієць, Юрій Руденко та ін.. -К.: КНЕУ, 2005. -502 с.

7. Опарін В. Фінанси : (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. -2-е вид., доп. і пе-рероб.. -К.: КНЕУ, 2002. -238 с.

8. Партин Г. Фінанси підприємств : Навчальний посібник/ Галина Партин, Анатолій Загородній,; М-во освіти і науки України, Нац. банк України, ЛБІ. -Львів: ЛБІ НБУ, 2003. -265 с.

9. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: ЦУЛ, 2002. -299 с.

10. Романенко О. Фінанси : Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -310 с.

11. Слав’юк Р. Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Ростислав Слав’юк,; М-во освіти і науки України. -3-є вид., переробл. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -459 с.

12. Філімоненков О.Фінанси підприємств : Навч. посібник / Олександр Філімоненков,. -2-ге, вид., перероб. та доп.. -К.: Кондор, 2005. -397 с.

13. Фінанси : Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. -К.: Знання , 2006. -247 с.

14. Фінанси підприємств : Підручник/ Авт. кол.: А.М. Поддєрьогін (керівн.), Л.Д. Буряк, Г.Г. Нам та ін.; М-во освіти і науки України; КНЕУ. -3-є вид., перероб. та доп.. -К.: КНЕУ, 2000. -458 с.

15. Фещенко Л. Фінанси : Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -209 с.

загрузка...
Top