Особливості формування коштів Пенсійного фонду та шляхи його вдосконалення

РОЗДІЛ I. МІСЦЕ ТА РОЛЬ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ У СТРУКТУРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

1.1. Сутність та складові Пенсійного Фонду України у фінансовісистемі держави

1.2. Структура Пенсійного Фонду України

1.3. Принципи здійснення пенсійного забезпечення громадян в Україні

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

2.1. Аналіз формування коштів Пенсійного фонду України

2.2. Механізм та напрямки використання фінансових ресурсів

Пенсійного фонду

2.3. Необхідність реформування пенсійної системи України

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПЕНСІЙНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Інформаційні системи та технології пенсійного забезпеченнянаселення

3.2. Світовій досвід соціального захисту людей похилого віку безробітнихта інвалідів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Реформування української економіки, а саме перехід її від планової, централізованої, до ринкової і такої, що виступає в світі в якості повноцінної функціонуючої системи, передбачає створення в ній ряду ефективних механізмів соціального захисту громадян. В цьому контексті, найважливішим завданням, що стоїть перед державою є питання пенсійного забезпечення громадян. Немаловажність даного питання постає із самої суті функціонування держави як системи управління, оскільки управління полягає не лише у створенні простору (правового, економічного чи іншого) в межах якого задаються вектори, але й враховується цілий ряд інших взаємозв’язків, що самі виникають в ньому. Останні в науковій літературі класифікуються терміном зворотні зв’язки. І саме їх врахування забезпечує стійкий характер протікання бажаних процесів в державі і в економіці зокрема. В якості прикладу тут можна привести стимулюючу роль пенсійного забезпечення не тільки в галузі виробництва (послуг чи ін.) але й в галузі оподаткування, тобто у формуванні свідомості дисциплінованого платника податків.

Тобто розвинену державну систему управління відрізняє від системи управління “третіх” держав той факт, що перша забезпечує збалансованість інтересів державних, з однієї сторони, та інтересів її громадян – з іншої. В “третіх” державах створюються умови, за яких державний апарат управління служить фактично не на саму державу, а в більшій мірі забезпечує інтереси вузького кола її громадян, а законодавча база не збалансована і носить фіскальний та визискуючий характер. Підсумовуючи все сказане і усвідомлюючи реалії сучасності нашої держави, приходимо до повноти усвідомлення актуальності даної теми роботи.

Система пенсійного забезпечення фактично відображає ставлення держави до тих громадян які відпрацювали на неї більшу частину свого життя. А основним механізмом у здійсненні пенсійного забезпечення виступає Пенсійний фонд України.

Теоретична база. Основні документи, які регламентують засади існування та функціонування Пенсійного фонду України є: Закони України: “Про пенсійне забезпечення”, “Про державну службу”, “Про статус суддів”, “Про прокуратуру”, “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького рядового складу органів внутрішніх справ”, “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України.

Серед вчених економістів, котрі досліджували ці питання в своїх наукових працях, зазначимо наступних: І.Сирота, О.Василик, Б.Зайчук, М.Захарко, О.Коваленко, З.Коровіна, Л.Ларіонова, О.Мельник, О.Огій, К.Окольніков, Д.Остапенко, В.Шумський, В.Діхтєрьова та багато інших.

Метою і завданнямроботи є детальне вивчення системи пенсійного забезпечення в Україні і тієї ролі яку відіграє в ній Пенсійний фонд, його місце в економіці країни, сучасний стан та перспективи розвитку.

Враховуючи цілі, що стоять перед автором, сформулюємо наступні основні завдання, що необхідно вирішити в дипломній роботі:

  • провести детальне дослідження законодавчої бази, що стосується питання пенсійного забезпечення громадян;
  • проаналізувати структуру фінансової системи нашої держави і визначити місце в ній Пенсійного фонду як фінансового інституту;
  • проаналізувати механізми надходження фінансових ресурсів до Пенсійного фонду;
  • охарактеризувати механізми і напрямки використання коштів Пенсійного фонду згідно завдань, поставлених перед ним;
  • провести оцінку ситуації, яка склалась у сфері пенсійного забезпечення, зокрема вичленити ряд недоліків у самій законодавчій базі, що стосується даного питання, а також проаналізувати ті фактори макроекономічного характеру, що мають безпосередній вплив на формування коштів Пенсійного фонду та на формування системи пенсійного забезпечення в нашій державі взагалі;
  • проаналізувати основні риси впровадження пенсійної реформи в Україні;
  • узагальнити результати дослідження у вигляді висновків.

Об’єктом дослідженняє пенсійна система України.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження стали фундаментальні положення економічної теорії, закони функціонування екооміки в умовах ринкових відносин, положення теорії соціального захисту населення, законодавчі акти та нормативні матеріали державних органів, матеріали та літературні джерела українських і закордонних вчених, які висвітлюють соціально-економічні особливості функціонування пенсійних систем.

Теоретичне та практичне значеннядослідження полягає в тому, що положення даної роботи можуть бути використані у подальшій науково-дослідницькій роботі та практичній роботі відповідних органів з питань пенсійного забезпечення.

Структура роботизумовлена метою дослідження. Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Роботу викладено на сторінках машинописного тексту, вона містить ряд таблиць, рисунків, додатків та список літературних джерел. Перший розділ висвітлює сутність, складовіта структура Пенсійного фонду. В другому розділі проводиться аналізформування, використання коштів Пенсійного фонду та необхідність реформування пенсійної системи. Третій розділ присвячений основним напрямкам покращення системи пенсійного страхування в Україні, а також описаний світовий досвід соціального захисту людей похилого віку, безробітних та інвалідів.

.

РОЗДІЛ І

ОСОБЛИВОСТІ ТА МІСЦЕ ФОНДІВ В СТРУКТУРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

1.1.Сутність та складові Пенсійного Фонду України у фінансовій системі держави

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі 80фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.

Пенсійний фонд України вносить у встановленому порядку Міністру праці та соціальної політики України пропозиції з питань формування державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, забезпечує її реалізацію.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Статус та повноваження Пенсійного фонду України визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 01.03.2001 року № 121 (із змінами).

Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Міністрові праці та соціальної політики України. У межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Пенсійний фонд є одним із тих механізмів держави, основною функцією яких є здійснення соціального забезпечення громадян. Зокрема по своїй суті Пенсійний фонд призначений для надання фінансової допомоги тим громадянам, що в силу тих чи інших причин втратили працездатність і не здатні самі себе забезпечувати. Засоби на надання такого роду фінансової допомоги поступають із державних фінансів.

Систему фінансів в Україні лише з 90-х років почали формувати як національну. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від її фінансової політики.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних рис попередньої, яка б стимулювала високоефективну працю, ліквідувала будь-який визиск і експлуатацію людини, котра стала б знаряддям розбудови демократичного соціально справедливого суспільства, піднесення життєвого рівня народу.

Необхідність національної фінансової системи обумовлює політично-державна самостійність України і переведення економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного доходу для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і, що немаловажно, задоволення соціальних потреб народу.

Зазначимо, що фінанси представляють собою грошові фонди, що утворюються в процесі відтворення. Економічні відносини, що виникають між державою, банками, суб’єктами господарської діяльності, окремими громадянами, між галузями економіки, регіонами тощо у зв’язку з формуванням та використанням грошових фондів, становлять фінансові відносини. Тобто, до фінансів не належать кошти, що обслуговують особисте споживання та обмін (роздрібний товарооборот, оплата побутових, комунальних послуг, особистого транспорту, зв’язку тощо).

Формування, розподіл і використання в процесі суспільного виробництва грошових фондів, необхідних для забезпечення функціонування держави, економіки та її розвитку, утворюють фінансову систему суспільства.

Сукупність фондів грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні держави, підприємств та організацій, утворюють фінансові ресурси. Останні характеризують стан економіки і одночасно є джерелом її розвитку.

Так, Пенсійний фонд утворюється за рахунок відрахування від коштів соціального страхування. Крім того, до пенсійного фонду відраховується і відсоток від заробітної плати робітників і службовців. Призначення фонду зайнятості населення полягає у фінансовому забезпеченні заходів держави щодо підтримки прийнятного рівня безробіття, виплаті відповідної допомоги, тобто соціального захисту населення.

Взагалі, поняття соціального захисту можна трактувати як невід’ємну складову політики держави відповідальної за добробут, розвиток і безпеку своїх громадян. Це той чинник, від ефективності якого залежить цивілізаійний розвиток будь-якого суспільства.

Визначаючи сутність соціального захисту, можна спиратися на положення Конституції України, норми законодавства, міжнародно-правової норми, довідкову та енциклопедичну літературу, іноземні джерела, світовий державний досвід соціального розвитку.

Поширеною є думка, що виникнення термінаі поняття ォсоціальний захистサпов'язане із прийняттям закону США про соціальний захист (SocialSecurityAct) у 1935 році. Його творець, президент США Франклін Рузвельт, назвав новий законодавчий акт ォнаріжним каменем у системі, яка будується зараз, але у жодному разі не завершується.


Однак є й інші точки зору щодо виникнення цього поняття. Як зазначає Гай Перрін, попри те, що цей термін уперше вжито у США, концепція системи соціального захисту сповна була втілена в новозеландському законодавстві 1938 року. Н. Болотіна ж стверджує, що пріоритет тут належить Росії - 31 жовтня 1918 року РНК у Росії затвердила Положення про соціальне забезпечення трудящих. У будь-якому разі можна стверджувати, що від 30-х pp. XX ст. термін „social security”став загальновживаним. При цьому термін „security”вживається тут у значенні „безпека”, „охорона”, „захист”, „забезпечення”, „гарантування”.

Своєрідне визначення соціального захисту наведено в «TheEncyclopediaAmericana»: «соціальний захист”, у загальному розумінні цього поняття, означає безпеку й свободу від страху, спрямовані на суспільство як на групи взаємопов'язаних та залежних одне від одного людей. Економічні аспекти соціального захисту підкреслено у «WorldBookEncyclopedia»: соціальний захист — це урядова програма, яка допомагає працівникам, пенсіонерам та їхнім сім'ям досягти рівня економічного забезпеченняサ

Отже, соціальний захист - це певний механізм, за допомогою якого досягається мінімальний життєвий рівень громадян, це система заходів і відповідних інститутів, призначених длязабезпечення нормального існування людини,підвищення рівня задоволення її соціальних потреб, якості життя та перспектив.

В Україні конституційне закріплено поняття«соціальний захист», яке включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової аботимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також по старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальнимстрахуванням, здійснюваним за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ іорганізацій, а також бюджетних та інших джерелсоціального забезпечення; створенням мережідержавних, комунальних, приватних закладівдля догляду за непрацездатними.

Поняття «соціальний захист»サу широкомурозумінні визначають як діяльність держави,спрямовану на забезпечення формування й розвитку повноцінної особистості, виявлення й нейтралізацію негативних факторів, що впливаютьна неї, створення умов для самовизначення іствердження у житті. У вузькому розумінні соціальний захист визначають як сукупність економічних і правових гарантій, що забезпечуютьдодержання найважливіших соціальних правгромадян, досягнення соціальне прийнятногорівня життя.

Соціальний захист, на відміну від соціального забезпечення, передбачає гарантіїщодо охорони праці, здоров'я, навколишнього природного середовища, оплати праці та інші заходи, необхідні для нормальної життєдіяльності людини й функціонування держави. Соціальне забезпечення у порівнянні із соціальним захистом є вужчим поняттям і позначає практику виплати пенсій, соціальної допомоги, соціального догляду. Відповідно до міжнародних стандартів соціальне забезпечення включає також право на медичну допомогу, медичне страхування, державну підтримку сім ї, материнства й дитинства, утримання і виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Однак можна зустріти й ширше тлумачення соціального забезпечення, що дозволяє говорити не лише про розбіжності в поглядах науковців, а й про близьке смислове навантаження понять «соціальний захист»та «соціальне забезпечення». Так, Б. Стичинський відносить до предмета права соціального забезпечення такі види розподільчих відносин:

  • забезпечення пенсіями;
  • забезпечення допомогою різних категорій громадян;
  • соціальне обслуговування осіб похилого
  • віку й непрацездатних громадян;
  • безплатне медичне обслуговування й лікуванння;
  • санаторно-курортне лікування;
  • соціальна допомога сім'ям, які мають дітей;
  • забезпечення житлом за рахунок державного чи комунального житлового фонду;
  • надання освітніх послуг;
  • надання безплатної чи пільгової можливості користуватися досягненнями культури.

Спільним для зазначених відносин є те, що вони мають майновий характер, виникають у зв'язку з обов'язковим забезпеченням за рахунок держави осіб, які цього потребують, і не передбачають взаємних зобов'язань матеріального характеру з боку громадян, їх сукупність і становить у цілому предмет права соціального забезпечення.

Відмінність соціального захисту від соціального забезпечення полягає в тому, що соціальний захист — ширше, сказати б, декларативне поняття, пов'язане із стратегією соціальної держави. Поняття соціального захисту, що почалоактивно використовуватися в роки незалежностіУкраїни і було закріплене в Основному Законінашої держави, порівняно із широко вживанимдо 1991 року поняттям соціального забезпеченнямає таке специфічне навантаження, як захист віднегараздів трансформаційного періоду, ризиківпереходу від соціалістичної економіки до ринкової. Поняття ォсоціальний захистサохоплює, поряд із правом на соціальне забезпечення, ще й інші соціальні права, такі як право громадян, щопотребують соціального захисту, на отримання житла безплатно або за доступну для них оплату(ч. 2 ст. 47 Конституції України), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право на освіту (ст. 53). Отже, можна стверджувати, що соціальнийзахист включає всі соціальні права в державі.

Водночас слід виділити три головні складові системи соціального захисту:

1) пенсійне забезпечення та забезпечення на випадок безробіття;

2) грошова допомога сім'ям;

3) різні форми соціальної допомоги й соціальних послуг (догляд за людьми похилого віку інвалідами, опіка над сиротами).

Система соціального захисту виконує дві основні функції. По-перше, це зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги бідним верстванаселення; по-друге, запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян у належно оплачуваній продуктивній праці та соціальному страхуванні в працездатний період.

Мета соціального захисту полягає в тому, щоб,забезпечивши людям мінімально необхідний життєвий рівень, надати кожному можливості вільнорозвиватися, реалізувати себе, свої здібності, гарантувати дотримання стабільності в суспільстві, соціальної солідарності, загального добробуту населення.

Політичне значення системи соціального захисту полягає в тому, що завдяки її функціонуванню вдається зберегти стабільність у суспільстві (у тому числі в суспільстві, що трансформується), забезпечити розвиток і перетворення в ньому, уникаючи значних потрясінь і заворушень.

Соціальний захист - один із пріоритетних напрямів діяльності соціальної держави, де він є одним із завдань соціальної політики поряд із забезпеченням зайнятості населення, охорони здоров'я, якісної освіти, наданням житла і комунальних послуг.

Соціальна політика в Україні, відповідно до загальноприйнятих сучасних вимог, передбачає вирішення трьох головних завдань:

  1. розробка й реалізація програм соціального захисту населення, спрямованих на забезпечення прогресу на міжнародному, національному й регіональному рівнях у різних сферах суспільного життя;
  2. формування правової культури населення, що передбачає насамперед подолання правового нігілізму, «правового екстремізму»;
  3. здійснення економічних перетворень, необхідних для забезпечення переходу до ринкової економіки, диференційованої багатоукладної моделі виробництва й розподілу, здатної гнучк реагувати на погіршення становища окремих соціальних верств і категорій населення.

Цими та іншими завданнями соціального характеру переймається сучасний Пенсійний фонд України.

Пенсійний фонд було створено 21 грудня 1990 року як Українське республіканське відділення Пенсійного Фонду СРСР, яке у січні 1992 року було перетворене на Пенсійний Фонд України.

Поява структури, яка поставила за мету своєї роботи покращення добробуту людей похилого віку шляхом їхнього пенсійного забезпечення, була покликана життям. Адже з проголошенням України незалежною державою постала необхідність розбудови нової, національної пенсійної системи, заснованої на принципах соціальної справедливості, фінансової міцності та економічно ефективної. Таке завдання було покладено на Пенсійний фонд України.

Сьогодні Пенсійний фонд України – найбільш розгалужена фахова структура, яка здійснює багатогранну діяльність щодо пенсійного забезпечення громадян України, найпотужніша інституція в державі, яка акумулює і розподіляє значні за обсягом кошти, структура з могутнім кадровим потенціалом, які розвиваються і вдосконалюються.

Головними напрямками фонду з реалізації пенсійної реформи є насамперед:

  • взяття на облік платників страхових внесків;
  • збір, акумулювання та розподіл коштів, призначених на пенсійне забезпечення;
  • забезпечення повного і своєчасного фінансування пенсійних витрат;
  • персоніфікований облік пенсійних справ громадян за допомогою сучасних інформаційних технологій;
  • організація, призначення та виплата пенсій;
  • створення організаційно-технічної бази функціонування накопичувального фонду другого рівня пенсійної системи;
  • інформаційно-роз’яснювальна робота з питань пенсійного забезпечення.

Діяльність Пенсійного Фонду у середині 90-тих років минулого століття, пов’язана з початком комп’ютеризації органів Пенсійного Фонду, зокрема, введення автоматизованого обліку надходження страхових внесків, приймання відповідної звітності, а згодом складних програмних комплексів, без яких сьогодні важко собі уявити Пенсійний Фонд України.

У період від 1998 до 2003 року була створена унікальна за своєю сутністю система персоніфікованого обліку відомостей щодо застрахованих осіб (СПОВ), прийняття закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”[3] і “Про недержавні пенсійні забезпечення”[4], які забезпечили процес створення нормативно-правової та організаційно-технічної бази для побудови принципово нової трирівневої пенсійної системи.

Унікальність Пенсійного фонду України як центрального органу виконавчої влади полягає в тому, що на відміну від інших державних установ він є одночасно і соціальною, і фінансовою інституцією.

Крім того Фонд опікується пенсійним майбутнім майже 20 млн. нині працюючих українців, ведучи персоніфікований облік їхніх пенсійних внесків. За великим рахунком майже все доросле населення країни користується соціальними послугами, що їх надає Пенсійний фонд.

Найчастіше пересічні громадяни спілкуються з тими працівниками фонду, які займаються призначенням і нарахуванням пенсії. Організовує їх роботу департамент пенсійного забезпечення фонду. У пенсійній службі працює понад 15 тисяч фахівців.

Робота Пенсійного фонду є чіткою, якісною і адекватною вимогам часу завдяки людям, що її виконують. Завдяки специфічності роботи працівників фонду – з людьми і для людей – в його колектив, приходять лише ті, для кого милосердя, людяність, безкорисливість, самовіддача і високий професіоналізм є основними якостями спеціаліста. Навчити працівника бути чуйним не можливо.

Пенсійний фонд здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення і по суті виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного забезпечення. Він діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система. Його статус, завдання і функції первинно були призначені Положенням про Пенсійний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р., а в новій редакції — від 1 червня 1994 р.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

  • участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;
  • забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;
  • ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України (Дод. А).

Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань:

1) бере у межах своєї компетенції участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України;

2) планує доходи та видатки Пенсійного фонду України, розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його в установленому порядку на затвердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України;

3) прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду України для забезпечення соціальних виплат;

4) розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове державне пенсійне страхування (далі – страхових внесків);

5) організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України щодо:

- забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне забезпечення;

- повного та своєчасного обліку платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;

- забезпечення збирання та акумулювання страхових внесків, інших надходжень до бюджету Пенсійного фонду України відповідно до законодавства;

- стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;

- забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

- проведення перевірок правильності сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, призначення та виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

- обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;

6) здійснює в межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України;

7) здійснює перерозподіл коштів Пенсійного фонду України між регіонами з метою забезпечення фінансування виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок його коштів;

8) організовує та забезпечує персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, забезпечує автоматизовану обробку інформації у системі Пенсійного фонду України;

8-1) забезпечує проведення тендера для визначення організацій, які здійснюватимуть виплату та доставку пенсій;

9) здійснює відповідно до законодавства та міжнародних договорів України переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;

10) співпрацює в межах своєї компетенції з міжнародними організаціями, організовує міжнародне співробітництво у сфері пенсійного забезпечення, готує пропозиції та бере участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів України у цій сфері;

11) організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників органів Пенсійного фонду України, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;

12) інформує громадськість про свою діяльність;

13) здійснює відповідно до законодавства функції з управління майном, що перебуває в державній власності;

14) здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Отже, у державі сформувався стійкий, потужний, фінансовий та організаційний механізм, що забезпечує функціонування національної пенсійної системи, яка сьогодні продовжує вдосконалюватися, аби досягти світових стандартів, зробити життя наших пенсіонерів кращим, заможнішим.

1.2. Структура Пенсійного фонду України

Пенсійний фонд України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінетові Міністрів України. Керівництво діяльністю Пенсійного фонду здійснює правління фонду, чисельність і склад якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Органи Пенсійного фонду утримуються за рахунок Державного бюджету.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Пенсійний фонд України. Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Голова правління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України в установленому порядку.

Правління Пенсійного фонду України:

1) визначає поточні та перспективні завдання Пенсійного фонду України;

2) подає на розгляд Кабінету Міністрів України проект річного бюджету Пенсійного фонду України і звіт про його виконання;

3) у межах своєї компетенції приймає постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України;

4) заслуховує звіт про діяльність управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, розглядає результати перевірок і ревізій їх роботи;

5) затверджує положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, про управління та відділи Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах;

6) за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями призначає на посаду і звільняє з посади начальників управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

7) затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що перебувають в управлінні Пенсійного фонду України, контролює їх додержання;

8) приймає рішення з інших питань діяльності Пенсійного фонду України. Засідання правління Пенсійного фонду України скликаються в міру потреби, але не рідше одного разу на квартал. Правління є правомочним приймати рішення за наявності на засіданні не менше двох третин його членів. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.

Голова правління Пенсійного фонду України:

1) забезпечує виконання рішень правління Пенсійного фонду України;

2) розпоряджається в межах своєї компетенції коштами Пенсійного фонду України;

3) підписує документи від імені Пенсійного фонду України;

4) представляє Пенсійний фонд України в органах державної влади, об'єднаннях громадян, іноземних і міжнародних організаціях;

5) несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Пенсійний фонд України завдань;

6) здійснює розподіл обов'язків між заступниками Голови правління Пенсійного фонду України і визначає ступінь їх відповідальності, а також ступінь відповідальності керівників структурних підрозділів центрального апарату Пенсійного фонду України;

7) призначає на посаду та звільняє з посади працівників центрального апарату Пенсійного фонду України, заступників начальників управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

8) затверджує відповідно до бюджету Пенсійного фонду України штатні розписи та кошториси видатків на утримання управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

9) видає накази з питань, не віднесених до компетенції правління Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку департаменти та управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також управління та відділи Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах (Дод. Б).

Отже, Пенсійний фонд України у своєму підпорядкуванні має наступні департаменти та управління:

  1. Департамент пенсійного забезпечення
  2. Департамент адміністративно-господарчого забезпечення
  3. Департамент зведеного бюджету
  4. Департамент надходження доходів
  5. Організаційно-інформаційне управління
  6. Контрольно-ревізійне управління
  7. Юридичне управління
  8. Управління кадрового забезпечення
  9. Управління автоматизованого обліку надходження і використання фінансів пенсійного забезпечення
  10. Управління персоніфікованого обліку та інформаційних систем
  11. Управління міжнародного співробітництва.

До складу департаменту пенсійного забезпечення входять:

- Відділ організації роз’яснювальної та методичної роботи;

- Відділ з питань призначення пенсій;

- Відділ спеціальних пенсій;

- Відділ організації виплати пенсій;

- Відділ пенсійного реформування;

- Відділ пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян.

Головним завданням департаменту є організація та участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та реформування, вдосконалення пенсійного законодавства, організація роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання, виконання актів законодавства, нормативних та розпорядчих документів Фонду під час призначення та виплати пенсій органами Фонду, структурними підрозділами, їх керівниками та спеціалістами у процесі виконання покладених на них завдань, налагодження міжвідомчих та громадських зв’язків з міністерствами, відомствами та організаціями з питань пенсійної реформи, організація моніторингової та аналітичної роботи, спрямованої на вдосконалення пенсійної системи.

Відповідно до свого головного завдання департамент:

- організовує і бере участь у забезпеченні реалізації державної політики в галузі пенсійного забезпечення та пенсійного реформування;

- забезпечує правильне застосування законодавства в галузі пенсійного забезпечення у Фонді та його органах, інформує керівництво Фонду та його органів про необхідність вжиття заходів щодо скасування актів, прийнятих з порушенням законодавства, усунення інших порушень законодавства, вносить відповідні пропозиції з цих питань;

- опрацьовує питання щодо стратегічних напрямів пенсійної реформи, а також тактичних етапів її реалізації;

- готує та бере участь у підготовці проектів актів законодавства, проектів нормативних актів та розпорядчих документів Пенсійного фонду щодо пенсійного реформування;

- здійснює моніторинг, узагальнення та систематизацію інформації щодо змін у вітчизняному законодавстві у галузі пенсійного забезпечення та з питань пенсійного реформування;

- організовує та контролює роботу підвідомчих органів щодо призначення та виплати пенсій;

- бере участь у проведенні перевірок та ревізій, що проводяться Фондом та його органами,

- в межах своїх повноважень розглядає та бере участь у розгляді звернень, заяв та скарг, що надходять до Фонду, веде прийом громадян та ін.

Департамент адміністративно-господарчого забезпеченняє самостійним структурним підрозділом центрального апарату Пенсійного фонду України, що підпорядковується Голові правління Фонду, діяльність якого спрямовується і координується заступником Голови правління згідно з розподілом функціональних повноважень між Головою правління та його заступниками.

До складу Департаменту входять:

  • загальний відділ;
  • відділ господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення;
  • відділ по роботі із зверненнями громадян;
  • відділ бухгалтерського обліку та звітності.

Основними завданнями Департаменту є:

1. Організація та забезпечення управлінської діяльності, діловодного, господарського та матеріально - технічного обслуговування центрального апарату Фонду, підвідомчих йому органів, організація роботи із зверненнями громадян, організація роботи по формуванню та виконанню кошторису видатків на утримання центрального апарату Фонду, неухильне дотримання обґрунтованості, ефективності та цільового використання коштів;

2. Забезпечує ведення діловодного процесу, здійснення управлінської діяльності, тиражування документів, що видаються Фондом;

3. Здійснює прийом, попередній розгляд, розподіл вхідної кореспонденції, що надійшла до Фонду, та внутрішніх службових документів;

4. Здійснює контроль за строками виконання документів, що надійшли від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевої влади, установ, підприємств, організацій та підвідомчих органів;

5. Готує проекти наказів з питань основної діяльності, що належать до компетенції Департаменту;

6. Здійснює контроль за дотриманням в центральному апараті, підвідомчих управліннях Фонду вимог Інструкції з діловодства в Пенсійному фонді України, затвердженої наказом Пенсійного фонду України від 20.10 2005 № 161. Вживає необхідних заходів щодо усунення виявлених недоліків.

Організаційно-інформаційне управління Пенсійногофонду України є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Пенсійного фонду України і створене з метою організаційного та інформаційного забезпечення Фонду, взаємодії його із відповідними підрозділами, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю.

Організаційно-інформаційне управління Фонду взаємодіє з відповідними структурними підрозділами Секретаріату Президента України, Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства праці та соціальної політики, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань, віднесених до його компетенції.

До складу Управління входять відділ взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю та відділ організаційної роботи.

Основними завданнями Управління є:

- Здійснення організаційно-інформаційного забезпечення центрального апарату Фонду, виконання законів України, актів та доручень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, постанов правління та наказів Фонду, доручень керівництва Фонду;

- Створення додаткових умов для реалізації конституційних прав громадян на інформацію, забезпечення прозорості у діяльності органів Пенсійного фонду України, залучення громадськості до реалізації Фондом соціальної політики держави;

- Забезпечення практичної реалізації державної інформаційної політики у сфері реформування пенсійної системи, підтримка позитивного іміджу Фонду, організаційне забезпечення ефективної взаємодії Фонду із засобами масової інформації та забезпечення зв'язків з громадськіст.

Головним завданням контроль-ревізійного управління є здійснення контролю за станом роботи регіональних управлінь щодо наповнення бюджету, фінансово-господарською діяльністю, цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, збереженням державного майна, достовірністю ведення бухгалтерського обліку, вчасне виявлення та забезпечення усунення порушень встановлених правових норм, вжиття заходів щодо їх недопущення.

Структуру контрольно – ревізійного управління наведено у Дод. В.

Юридичне управління Пенсійного фондуУкраїни є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Пенсійного фонду України, що підпорядковується безпосередньо Голові правління Пенсійного фонду України, діяльність якого спрямовується та координується заступником Голови правління відповідно до розподілу функціональних повноважень між Головою правління та його заступниками.

У своїй діяльності управління керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, Указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, постановами правління та наказами Пенсійного фонду України, Положенням про юридичне управління Пенсійного фонду України.

Головним завданнямюридичного управління Пенсійного фонду України є організація та участь у забезпеченні реалізації державної правової політики у сфері пенсійного забезпечення, вдосконалення пенсійного законодавства, організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання, запобігання невиконанню та усунення порушень вимог актів законодавства, нормативних та розпорядчих документів Пенсійного фонду України, його органами, структурними підрозділами, їх керівниками та працівниками у процесі виконання покладених на них завдань.

1.3. Принципи здійснення пенсійного забезпечення громадянв Україні

У сфері пенсійного забезпечення важлива роль належить Законові України “Про пенсійне забезпечення”[2], прийнятому Верховною Радою України 5 листопада 1991 р. Цей закон є основоположним актом у сфері пенсійного забезпечення, який гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду через надання трудових і соціальних пенсій.

Укази Президента України за своєю важливістю вважаються другим після законів видом нормативних актів. Джерелом пенсійного права є ті укази, в яких містяться правові норми, що регулюють відносини з пенсійного забезпечення. Одним із перших указів у цій сфері був Указ Президента України від 27 грудня 1991 р. “Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін”[12], яким вперше після прийняття Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. було збільшено розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100%.

У 1991–2001 рр. було прийнято цілий ряд указів про адресну допомогу з боку держави малозабезпеченим непрацездатним громадянам, про підвищення розмірів сукупного доходу і цільову грошову допомогу малозабезпеченим громадянам, про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту та ін. За своїм характером укази Президента України поділяються на нормативні, тобто такі, що встановлюють правові норми, та індивідуальні, адресовані конкретним виконавцям. Укази першого виду є, по суті, підзаконними актами і приймаються з питань, що належать до компетенції Президента України, визначеної Конституцією.

Джерелами пенсійного права є міжнародні договори (угоди), що їх Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них, чи в порядку правонаступництва підтвердила свої зобов’язання з міжнародних договорів колишнього СРСР про співробітництво в царині соціального забезпечення і на які дано згоду Верховної Ради України.

Далі звернемо увагу на більш конкретні поняття, що безпосередньо стосуються до системи пенсійного забезпечення. Тут перш за все слід розглянути поняття трудового стажу.

Трудовий стажпрацівників у найзагальнішій формі визначається як тривалість трудової діяльності. Для повнішого визначення поняття трудового стажу слід вказувати додатково на оплачений характер трудової діяльності, на трудову діяльність у визначеній формі.

Трудовий стаж як інститут пенсійного права має стійке визначення. В юридичній літературі трудовий стаж визначається як тривалість оплаченої суспільне корисної діяльності громадянина у громадському виробництві, а також прирівняної до неї діяльності, з якими право пов’язує певні юридичні наслідки.

Розкриваючи зміст поняття “трудовий стаж”, слід зазначити, що тривалість трудового стажу вимірюється здебільшого в місяцях, а в деяких випадках – у роках. В окремих випадках враховуються тільки повністю відпрацьовані місяці (повна кількість робочих днів), в інших – місяці, в яких працівник займався суспільне корисною діяльністю більш як половину робочих днів.

До стажу роботи зазвичай включається час оплаченої суспільно корисної діяльності; час виконання роботи (чи іншої суспільно корисної діяльності) без оплати у трудовий стаж не включається (винятки встановлено в небагатьох випадках, приміром, термін навчання у вищих навчальних закладах тощо); при цьому правові форми оплати праці не мають значення. До стажу включається час оплаченої суспільно корисної діяльності, яка є в різних правових формах (наймана праця на підприємствах, праця членів колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), кооперативів, і орендних колективів, селянських (фермерських) господарств, проходження військової служби тощо).

У ряді випадків право на окремі види пенсійного забезпечення чи їх розмір поставлено у пряму залежність не тільки від факту суспільно корисної діяльності, а й від тривалості трудового стажу. Наприклад, для виникнення права на пенсію за віком установлюються вимоги загального стажу праці: для чоловіків – 25 років, для жінок – 20. Цей стаж є стабільним і не змінюється вже багато років.

У пенсійному забезпеченні громадян велике значення має класифікація трудового стажу за окремими видами. Вирізняють стаж загальний, спеціальний і неперервний. Така класифікація трудового стажу дозволяє диференційовано підходити до призначення різних видів пенсій. Втрачає своє попереднє значення неперервний трудовий стаж, але підвищується роль загального спеціального стажу роботи, а в майбутньому – страхового стажу.

Загальний трудовий стаж– це загальна сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від перерв. Він складає основу права на трудову пенсію і є визначеною умовою у встановленні рівня пенсійного забезпечення кожного працівника.

Спеціальний стаж– сумарна тривалість трудової чи іншої суспільно корисної діяльності, виокремлена із загального стажу або за її змістом, або за умовами праці, в тому числі кліматичними. Спеціальний стаж, вирізнений за змістом праці, є підставою для призначення пенсії за вислугу років. Стаж, визначений за умовами праці, де була трудова діяльність, дає право на певні пільги в царині пенсійного забезпечення. Найширші пільги надаються тим, хто працював на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та в гарячих цехах.

Неперервний стаж– це тривалість неперервної праці працівника на тому самому підприємстві, в установі, організації. А втім, зараз неперервний стаж не має певного значення в пенсійному праві. Він застосовується для призначення допомоги з тимчасової непрацездатності.

Для призначення пенсій юридичне значення мають два види стажу: загальний і спеціальний.

Загальний стаж. До нього включається будь-яка робота, що виконувалася на підставі трудового договору, на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використаних форм власності й господарювання, а також на підставі членства в колективних сільгосппідприємствах, інших кооперативах незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До загального стажу включається навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі. Раніше таке навчання зараховувалось до трудового стажу, якщо йому передувала праця чи служба в армії, в органах державної безпеки і в органах внутрішніх справ.

До стажу роботи Закон включає і час догляду за деякими категоріями непрацездатних. Мається на увазі час догляду за інвалідом у віці до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичної установи потребує постійного стороннього догляду. Не забуто й непрацюючих жінок, зайнятих вихованням дітей: під час призначення пенсії за віком до трудового стажу включається час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не більше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

До стажу роботи під час призначення пенсії за віком включається також час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням.

Стаж нараховується за фактичною тривалістю трудової діяльності, тобто від дня наймання на роботу роботодавцем і до дня її припинення (звільнення), але іноді він може нараховуватись і в пільговому порядку. Таке нарахування загального стажу, необхідного для призначення пенсій, встановлено передусім для військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, у тому числі виконанні миротворчих операцій за рішенням ООН. Нарахування стажу проводиться на умовах і в порядку, встановленому для нарахування строків цієї служби під час призначення пенсій за вислугу років військовослужбовцям.

Отже, загальний трудовий стаж, як уже зазначалося, разом із наявністю пенсійного віку визначає право на пенсію за віком; вів необхідний для призначення пенсій з інвалідності та в разі втрати годувальника від загального захворювання, а також за вислугою років офіцерському складові; загальний трудовий стаж впливає на розмір пенсії за неповного стажу роботи, бо пенсія в цьому разі призначається в розмірі, пропорційному стажеві, який є (але не менше соціальної пенсії).

Спеціальний стаж.Для призначення трудових пенсій вирізняються два види спеціального стажу, з урахуванням яких здійснюється пільгове пенсійне забезпечення. Підставою для їх визначення служать відповідно особливі умови праці та зміст роботи, себто ті сфери народного господарства і державного життя, де була трудова діяльність.

Спеціальний стаж, виокремлений за особливими умовами праці, своєю чергою поділяється на два підвиди:

  • стаж на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й тяжкими умовами праці;
  • стаж на інших роботах зі шкідливими й тяжкими умовами праці.

Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими й тяжкими умовами праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р.

Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” всі робочі місця за умовами праці підлягають обов’язковій атестації, яка проводиться спеціальною атестаційною комісією. Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. Основна мета атестації полягає в регулюванні стосунків між власником чи уповноваженим ним органом і працівниками у сфері реалізації права на здорові та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги й компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Вислуга років– це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв’язку з утратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком.

За вислугою років призначення пенсії пов’язується не з досягненням пенсійного віку та наявністю загального стажу роботи, а з утратою професійних якостей, коли працівник не може повноцінно працювати за своєю спеціальністю до похилого віку. Відтак йому призначається пенсія як компенсація втраченої працездатності за спеціальністю. Пенсійне забезпечення за вислугу років введено давно. Вислуга років як норма – пільга, що застосовується до конкретного та обмеженого кола осіб: 1)військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ; 2)державних службовців;3)суддів і прокурорських працівників, працівників митних органів; 4)окремих категорій спеціалістів народного господарства [6].

Правила нарахування вислуги років встановлено спеціальною постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. “Про порядок нарахування вислуги років, призначення і виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”.

У вислугу строків служби військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ, окрім служби в армії чи в міліції, зараховуються і деякі інші види праці (служби) (строк праці в органах державної влади, прокуратури й суду на посадах суддів, прокурорів, слідчих) і в інших випадках, зазначених у законі.

Вислугу років для державних службовців установлено Законом України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. До державних службовців належать особи, які обіймають посади в державних органах та їхньому апараті за практичним виконанням завдань і функцій держави і які отримують заробітну плату за рахунок Державного бюджету.

Державні службовці мають право виходу на пенсію за наявності загального трудового стажу для чоловіків – не менше 25, для жінок – не менше 20 років, у тому числі державної служби – не менше 10 років [6].

До стажу державної служби включаються чітко визначені види роботи (служби), встановлені Кабінетом Міністрів України. Але при цьому слід мати на увазі, що право на пенсію у зв’язку з державною службою поширюється лише на тих осіб, які працюють на державній службі на момент виходу на пенсію.

Докази трудового стажу.Як докази трудового стажу, необхідні для призначення пенсії, приймаються різні документи. Основним документом, який потверджує трудову діяльність працівника (її тривалість, характер тощо), є трудова книжка.

Трудові книжки ведуться з 1939р. на всіх працівників підприємств, установ і організацій, а з 1965р. – і на членів колективних сільгосппідприємств.

Відповідальність за організацію ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Всі записи у трудовій книжці про приймання на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення вносяться роботодавцем (власником підприємства чи уповноваженим ним органом) на підставі документів і з посиланням на них (накази, розпорядження).

Запис у трудовій книжці про стаж роботи служить доказом у тому разі, якщо його зроблено на підставі документів.

Вносити виправлення в записи про строки і характер виконаної роботи чи займаної посади, про причини звільнення та інші відомості про роботу може лише те підприємство (установа, організація), яким було зроблено неправильний або неточний запис. Виправлення мають повністю відповідати оригіналові наказу чи розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконаній роботі виправлення відомостей про роботу проводиться на підставі інших документів, які підтверджують виконання робіт, не зазначених, у трудовій книжці. Всі виправлення завіряються в установленому порядку. Показання свідків не можуть служити підставою для виправлення внесених раніше записів.

Крім трудової книжки, доказом трудового стажу можуть бути інші документи, видані за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Порядок підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки чи відповідних записів у ній затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. Такими документами можуть бути: довідки, виписки з наказів, особові рахунки й відомості на видачу заробітної плати, архівні довідки, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори й угоди з зазначками про їх виконання та інші документи, що містять свідчення про періоди роботи.

На підтвердження військової служби, служби в органах державної безпеки приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міністерства оборони, Держкомкордону. Головного управління командувача Національної гвардії. Управління охорони вищих посадових осіб України, органів управління інших військових формувань, що їх створила Верховна Рада України, Служби безпеки; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Час навчання у вищих навчальних, професійних і навчально-виховних установах, навчальних закладах підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі потверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, довідками та іншими документами, виданими на підставі архівних даних, які містять свідчення про період навчання.

Пенсії за віком. Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з досягненням певного віку та одночасною наявністю необхідного стажу роботи. Вік, який дає право на пенсію за віком, зазвичай зветься пенсійним. Він, як і тривалість стажу, встановлюється законом.

Право на пенсію за віком нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини у суспільному виробництві. Досягнення пенсійного віку служить підставою для припинення трудових відносин працівників із роботодавцями на виробництві, через що у держави виникає необхідність пенсійного забезпечення громадян.

Основними умовами пенсійного забезпечення за віком, як уже зазначалося, є: досягнення пенсійного віку і наявність певного трудового стажу, тобто дві умови. Перша умова – це вік. За загальним правилом, право на пенсію за віком чоловіки набувають з досягненням 60, а жінки – 55 років. Такі вікові межі встановлено для отримання пенсій тим, хто мав звичайні умови праці [2].

Друга загальна умова призначення пенсій за віком – це стаж роботи. Для призначення повної трудової пенсії за віком є необхідним стаж 20–25 років, відповідно для жінок і чоловіків.

Чимало категорій працівників мають право на пенсію на пільгових умовах. Останні встановлено для призначення пенсій за віком працівникам, зайнятим на роботах з особливо шкідливими й тяжкими умовами праці, – список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, і за результатами атестації робочих місць. Їм пенсія призначається на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 10 і скороченням стажу роботи на 5 років, тобто чоловікам – із досягненням 50-річного віку та стажем роботи не менше 20 років, жінкам – відповідно 45 і 15 років.

Знижено вік на п’ять років для працюючих на інших роботах зі шкідливими й тяжкими умовами праці, робіт, професій, посад і показників. У цьому разі пенсія за віком призначається чоловікам із досягненням 55 і стажем роботи не менше 25 років, жінкам – із досягненням 50 і стажем не менше 20 років.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватись у будь-який час виникнення права на пенсію. Пенсії на загальних і пільгових умовах призначаються в певних розмірах. Вони складаються з основного розміру і надбавок, передбачених законодавством. Основний розмір пенсії за віком визначається в процентному відношенні (від 55 до 75%) до середньомісячного заробітку пенсіонера (залежно від тривалості стажу), нарахованого із заробітку за вибором того, хто звернувся за пенсією: за 24 останні календарні місяці праці поспіль перед зверненням за пенсією чи за будь-які 60 календарних місяців праці поспіль упродовж усієї трудової діяльності перед зверненням за пенсією (незалежно від перерв у роботі, які були). Водночас він не може бути нижчим чи вищим певних розмірів, установлених законом, тобто мінімуму й максимуму пенсії.

Розмір пенсії за віком у відсотках до заробітку диференційований також залежно від умов праці. Працівникам, які мають право на пенсію на пільгових умовах у зв’язку з зайнятістю на підземних роботах, а також на підземних і відкритих гірничих роботах і в металургії, пенсія призначається у вищому розмірі, тобто 85% заробітку (залежно від тривалості стажу). Максимальний розмір пенсії для цих працівників не може перевищувати чотирьох мінімальних пенсій за віком.

До основного розміру пенсії в межах зазначених максимальних розмірів нараховуються надбавки: а)непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї, – на кожного непрацездатного в розмірі соціальної пенсії; б)одиноким пенсіонерам, які за висновком медичної установи потребують постійного стороннього догляду, – на догляд за ними в розмірі соціальної пенсії. Названі надбавки можуть нараховуватися до пенсії одночасно.

Час роботи (служби, в тому числі державної) з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження зараховується до трудового стажу і вислуги років: до 1 січня 1988 р. – в потрійному розмірі, а з січня 1988 р. до 1 січня 1993р. – в полуторному розмірі (в тому числі за списком № 1). З 1 січня 1993р. і в останні роки пільги з нарахування стажу роботи в зоні відчуження визначаються Кабінетом Міністрів України [7].

Право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, які працювали чи проживали в зоні відчуження та віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 і зі стажем роботи не менше: чоловіки – 20, жінки – 15 років, з підвищенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік понад установлений стаж, але не вище 75% заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1: чоловіки – 10 років та більше, жінки – 7 років і 6 місяців та більше, але не вище 85% заробітку. Нарахування середньомісячного заробітку для визначення розміру пенсії проводиться відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Пенсійне забезпечення за віком учасників та інвалідів війни, а також сімей загиблих воїнів.Право на пенсію в цієї категорії громадян виникає за таких умов: 1)досягнення віку (чоловіками – 55, жінками – 50 років); 2)стажу роботи (у чоловіків – 25, у жінок – 20 років) і наявності спеціальної юридичної підстави – участі в бойових діях, а для інвалідів війни – поранення.

Участь у бойових діях, а також наявність інвалідності, пов’язаної з військовою службою, мають бути потверджені відповідними документами.

Право на пенсію на пільгових умовах мають також батьки та дружини військовослужбовців, які не взяли повторного шлюбу, загиблих на фронті чи під час виконання іншого військового обов’язку або померлих у період військової служби: чоловіки – з досягненням 55-річного віку і стажем роботи не менше 25 років; жінки – з досягненням 50-річного віку і стажем роботи не менше 20 років. Для призначення такої пенсії не має значення, що батьки не знаходилися на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця і є працездатними на момент його загибелі (смерті). Пенсія за віком на пільгових умовах призначається, якщо до часу досягнення відповідного віку є документи, які потверджують загибель (смерть) військовослужбовця в період військової служби. З досягненням загального пенсійного віку призначена пенсія виплачується в такому ж розмірі, що й звичайна пенсія за віком, але призначається достроково батькам загиблих (померлих) військовослужбовців [5].

Пенсії багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства.Законодавством установлено пільгове пенсійне забезпечення жінок, які народили 5 чи більше дітей та виховали їх до 8-річного віку, а також матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку. Вони мають, право на пенсію за віком за досягнення 50 років і стажу роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу роботи догляду за дітьми. При цьому до інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди у віці до 16 років, які мають право на отримання соціальної пенсії.

У разі, якщо жінка має право на пенсію за віком у більш ранньому віці, вона може отримати її до виповнення 50 років. Наприклад, право на пенсію на більш пільгових умовах може виникнути для такої жінки, якщо дотримано всіх вимог, передбачених у зв’язку з призначенням пенсії за умовами праці згідно зі списком № 1, тобто за досягнення 45-річного віку. Крім того, якщо жінка належить до категорії потерпілих від чорнобильської катастрофи, то вона також може мати право на пенсію у більш ранньому віці [6].

Пенсійне забезпечення громадян, які проходили військову службу чи службу в органах внутрішніх справ. Право на пенсійне забезпечення визначається наявністю у військовослужбовців і службовців (працівників) органів внутрішніх справ визначеної законом тривалості служби, досягнення до дня звільнення з військової служби чи органів внутрішніх справ (для деяких категорій цих службовців) встановленого віку та обов’язкове звільнення з військової служби чи органів внутрішніх справ за певними причинами (відставка, запас, хвороба, скорочення штатів тощо).

Залежно від причин звільнення та умов надання права на пенсію за вислугу років встановлюються різні розміри пенсії (від 50 до 90% грошового забезпечення). Так, військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років та більше, призначається пенсія в розмірі 50%, а звільненим у відставку за віком чи за станом здоров’я – 85% відповідних сум грошового забезпечення і за кожний рік вислуги понад 20 років – 3% грошового забезпечення, але всього не більше 85% [6].

Військовослужбовцям, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які досягли 45-річного віку, мають на день звільнення загальний трудовий стаж 25 календарних років та більше, з яких принаймні 12 років і 6 місяців військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, призначається пенсія за загальний трудовий стаж 25 років – 50% і за кожний рік стажу понад 25 років – 1% відповідних сум грошового забезпечення.

Особам, які брали участь у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи в період проходження служби й віднесені до 1-ї категорії, розмір пенсії збільшується на 10%, а віднесеним до 2-ї, 3-ї й 4-ї категорій – на 5%. Загальний розмір пенсії, нарахований за вказаними причинами, не повинен перевищувати 85%, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи за 1-ю категорією – 95%, за 2-ю і 3-ю категоріями – 90% [6].

До пенсії за вислугу років можуть нараховуватися відповідні надбавки:

  • непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї, – в розмірі соціальної пенсії, встановленої Законом України “Про пенсійне забезпечення”;
  • одиноким пенсіонерам, інвалідам І групи, які потребують, за висновком медичних установ, догляду за ними, – в розмірі соціальної пенсії. Надбавки можуть нараховуватись одночасно.

Пенсії за вислугу ровів державним службовцям, суддям, працівникам прокуратури і митних органів. Суб’єктами права на що пенсію зазвичай є посадові особи та інші працівники державного апарату. Коло цих осіб визначено спеціальними законодавчими актами, про що вже писалося вище.

Скажімо, до державних службовців, які мають право на пенсію за вислугу років, включено багато категорій посад і різні установи та організації всіх гілок державної влади. Основними юридичними фактами, з якими пов’язується право на пенсію за вислугу років державних службовців, є наявність установленої законом тривалості спеціального стажу і досягнення пенсійного віку. Тому, визначаючи право на цю пенсію, слід брати до уваги обидва чинники, а також характер установи чи організації.

Пенсія за вислугу років артистам призначається за тими ж нормами, що й пенсія за віком на загальних умовах. Пенсії нараховуються а середньомісячного заробітку, отримуваного за роботу на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років. Базовий розмір пенсії за вислугу років – 55% заробітку, який надалі збільшується залежно від тривалості стажу роботи. Максимальний розмір – 75% заробітку.

Рівночасно слід ураховувати, що пенсія за вислугу років призначається за умови полишення роботи, яка дає право на даний вид пенсії.

Пенсії з інвалідності. Пенсія з інвалідності є одним із видів соціального захисту непрацездатних громадян. Її можна визначити як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, призначувані в разі встановлення медичним органом однієї з трьох груп інвалідності, які тягнуть повну або часткову втрату працездатності внаслідок трудового каліцтва, професійного чи загального захворювання, з інших причин. Пенсії з інвалідності притаманні всі загальні риси, характерні для інших видів пенсій.

Пенсія з інвалідності для військовослужбовців офіцерського складу, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ встановлюється в таких розмірах: інвалідам війни І групи – 100%, II – 80%, Ш – 60% відповідних сум грошового забезпечення; решті інвалідів І групи – 70%, II – 60% і III – 40%. До цієї пенсії можуть нараховуватися надбавки – непрацюючим інвалідам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї; на догляд – інвалідам І групи, одиноким інвалідам II групи, а також інвалідам III групи, які досягли пенсійного віку і потребують постійного стороннього догляду.

Законодавством установлено мінімальні пенсії військовослужбовцям строкової служби – інвалідам війни. Для солдат і матросів строкової служби І та II груп вони не можуть бути нижчими від трьох мінімальних пенсій за віком, для III групи ця межа – півтори мінімальні пенсії за віком, решті інвалідів – військовослужбовців строкової служби І групи – 200%, II – 100% і ПІ – 50% мінімального розміру пенсії за віком. Інвалідам із загалу єфрейторів (старших солдатів) і сержантів, старших матросів і старшин строкової служби пенсія нараховується в розмірі 110%, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям понадстрокової служби та військової служби за контрактом, особам молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ – 120%, офіцерам і начальницькому складові (крім молодшого) органів внутрішніх справ – 130% відповідних мінімальних розмірів пенсій, передбачених для інвалідів – солдатів і матросів строкової служби.

Пенсії з інвалідності особам, які постраждали від наслідків чорнобильської катастрофи. Відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи”, пенсії з інвалідності призначаються громадянам, інвалідність яких настала через каліцтво чи хворобу, отримані внаслідок чорнобильської катастрофи. Пенсії призначаються в підвищених розмірах. У всіх випадках розмір державної пенсії особам, віднесеним до 1-ї категорії, не може бут нижчим за: для І групи інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком, для II – 8, для III – 6. Дітям-інвалідам сплачується 3 мінімальні пенсії за віком.

Пенсії з інвалідності за неповного стажу роботи призначаються тим працівникам, у яких відсутній необхідний для призначення пенсії з інвалідності стаж роботи. В цьому разі розмір пенсії визначається пропорційно стажеві роботи, але не менше від соціальної пенсії, встановленої за відповідною групою інвалідності.

Якщо інвалід, якому призначено пенсію з інвалідності за неповного стажу роботи, продовжує працювати, то після двох років роботи він може вимагати перерахування пенсії на підставі трудового стажу, який є на момент перерахування (збільшується розмір пенсії з нового, вищого заробітку). Таке перерахування можливе після кожних двох років роботи. Якщо в інваліда після двох років праці е необхідний стаж роботи для призначення повної пенсії, то йому її призначають.

Із призначенням пенсій за неповного стажу роботи не застосовуються пільгові умови віку і стажу.

Пенсії на випадок утрати годувальника. Поняття “пенсія на випадок утрати годувальника” пов’язується з необхідністю забезпечення непрацездатних членів сім’ї, які знаходяться на утриманні померлого. Даний вид пенсії розглядається як самостійний і, як кожний вид пенсії, має своє визначене поняття. Під пенсією на випадок утрати годувальника розуміються щомісячні виплати а Пенсійного фонду, призначені у зв’язку а утратою годувальника непрацездатним членам його сім’ї, які знаходяться на його утриманні, у розмірах, співвіднесених із заробітком годувальника.

За всіма іншими видами стягнень може бути утримано не більше 20% пенсії. Ніякі інші утримання з пенсій, крім зазначених вище, не допускаються. Зокрема, не можна утримувати а пенсій недоїмки за податками, зборами та іншими видами заборгованості.

Соціальні пенсії та допомоги.Інститут соціальних пенсій вперше введено в законодавство про соціальне забезпечення з 1 січня 1991 р. Законом Союзу РСР “Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР”. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р. також застосовує цей інститут, удосконаливши його і зменшивши вік, із досягненням якого призначаються соціальні пенсії, до загального пенсійного віку.

Соціальні пенсії виокремлено у спеціальний розділ Закону України “Про пенсійне забезпечення”, який містить лише 4 статті. Такий невеликий обсяг нормативного матеріалу з соціальних пенсій пояснюється незначною кількістю осіб, які користуються такими пенсіями. Трудові пенсії одержує більше 95% пенсіонерів, соціальні – менше 5%. Так, скажімо, з 615 тис. пенсіонерів в Одеській області соціальні пенсії отримують 18,3 тис.

РОЗДІЛ 2СИСТЕМА ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

2.1. Аналіз формування коштів пенсійного фонду

Проблема формування коштів Пенсійного фонду досить складна. Для того щоб розробити відповідну програму, слід враховувати особливості різних методів фінансування пенсійних систем. У зв'язку з цим значний інтерес становлять потенційні джерела фонду та створення умов для їх трансформації у реальні. Зважаючи на те, що пенсійна система планується як складна у фінансовому відношенні ієрархічна структура, розглянемо деякі потенційні джерела.

Одним із найвагоміших джерел відрахувань у Пенсійний фонд можуть бути внутрішні заощадження населення. Слід зазначити, що в даному випадкуне йде ототожненняїх із заробітною платою. За нинішніх її розмірів, на перший погляд, недоцільно сподіватися на істотне підвищення норми заощаджень в рахунок майбутньої пенсії. Воднораз цікаво в цьому плані провести порівняльний аналіз доходів і витрат населення.

Наведені дані свідчать, що грошові доходи населення, у тому числі за їх основним напрямом, мають стійку тенденцію до зростання. При цьому зазнала змін структура грошових витрат населення у бік зменшення питомої ваги заощаджень. Водночас особливістю економіки України є те, що приріст заощаджень населення у всіх формах залишається високим при відносно низьких офіційних доходах [2].

Можна стверджувати, що причина цього криється у значному тіньовому секторі фінансово-господарської діяльності, який, за визначенням деяких дослідників, охоплює 60% економіки. При цьому слід зауважити, що 40% населення (в тому числі й майбутні пенсіонери) одержують офіційно не зареєстровані доходи. Залучити ці кошти, принаймні частково, надзвичайно важливо, бо, за експертними оцінками, вони становлять досить велику суму- 10–15 млрд. дол. Це складне питання, тому що переважна частина цих коштів населення націлена на придбання майна і нерухомості. Крім того, значна частина заощаджень вкладається у короткострокові активи, які забезпечують високу дохідність або вивозяться за кордон.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування

Формування доходів бюджету Пенсійного фонду за рахунок збору на обов'язкове державне пенсійне страхування супроводжувалося значними втратами для бюджету Пенсійного фонду, зумовленими законодавчим зменшенням бази і ставки оподаткування, запровадженням спрощеної системи оподаткування, списанням боргів, вилученнями до державного бюджету зборів за додатковими ставками та погашенням недоїмки векселями з дисконтом. Лише у 2007 році з цих причин бюджетом Пенсійного фонду безповоротно втрачено 5 млрд. 979,9 млн. гривень.

Надходження збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на 2007 рік були заплановані у сумі 12 млрд. 926,0 млн. грн., на 2008 рік - 15 млрд. 999,3 млн. гривень. У 2007 році до бюджету Пенсійного фонду надійшло збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в обсязі 15 млрд. 151,9 млн. грн. або 117,2 відс. річних призначень, за І півріччя 2007 року - 8 млрд. 204,8 млн. грн. або 51,2 відс. річних призначень.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про пенсійне забезпечення" сплата застрахованими коштами збору у період діяльності, що зараховується до трудового стажу і з заробітку (доходу), з якого обчислюється розмір пенсії, є основною умовою для призначення пенсій.

Водночас із зазначеного правила для окремих категорій працівників та видів оплати їх праці пенсійне законодавство встановлює виключення:

• окремі особи, а саме: працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному соціальному страхуванню, учні, студенти, аспіранти, докторанти, які не сплачували збір, відповідно до пунктів "д" - "з" ст. 3 Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають право на трудову пенсію, яка виплачується за рахунок доходів Пенсійного фонду від збору;

• існує низка доходів громадян, з яких збір, згідно із законодавством, не справляється, однак вони враховуються при визначенні заробітку для обчислення пенсій: суми доходів, що направляються у джерела їх одержання, а саме: на придбання акцій та суми, інвестовані в реконструкцію і розширення виробництва суб'єктів підприємницької діяльності, компенсації за невикористану відпустку при звільненні тощо.

Обмеження Кабінетом Міністрів України величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з яких справляються страхові внески (остання постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 494 та низка попередніх нормативних актів з цього питання) призвело лише у 2001 році до втрат бюджету Пенсійного фонду в обсязі 474,2 млн. гривень. До того ж, його запровадження не співвідноситься із встановленим механізмом визначення заробітку для обчислення пенсії, оскільки заробіток для обчислення трудових пенсій законодавчо максимальною межею не обмежується [33].

Встановлена Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" пільгова ставка 4 % (при загальній - 32 %) сплати збору від загальних витрат на оплату праці усіх працюючих на підприємствах всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить понад 50 %, є державною підтримкою підприємств інвалідів за рахунок коштів Пенсійного фонду, призначених на виплату трудових пенсій. Від запровадження цієї пільги втрати Пенсійного фонду лише у 2007 році склали 150,0 млн. грн., тобто, на зазначену суму зменшені фінансові можливості Фонду для підвищення розмірів пенсій, у тому числі і працівників-інвалідів цих підприємств.

Одним із факторів, який впливає на надходження збору, є погашення заборгованості по заробітній платі минулих років. Однак зазначений процес дуже повільний. Внаслідок неповного погашення підприємствами, установами і організаціями заборгованості із заробітної плати, бюджетом Пенсійного фонду недоотримано близько 1 млрд. 600 млн. грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Платники мають перед Пенсійним фондом борги по сплаті збору за вже виплачену заробітну плату.

На початок 2007 року недоїмка платників становила 2 млрд. 806,6 млн. грн., 52,7 % якої складають пені і штрафи. Протягом 2007 року її обсяги зменшилися на 2 млрд. 318,6 млн. грн. або на 82,6 % і станом на 01.01.2002 становили 488,0 млн. гривень. Зазначене зменшення, в основному, досягнуто шляхом списання і розстрочення боргів. Крім цього, Пенсійним фондом недоотримано доходів по збору внаслідок банкрутства АБ "Україна" в обсязі 58,8 млн. гривень.

Кошти підприємств на відшкодування витрат по пільговому пенсійному забезпеченню.

Платіжна дисципліна підприємств із шкідливими і важкими умовами праці в частині відшкодування Пенсійному фонду витрат на виплату пільгових пенсій у минулі роки була незадовільною. Як наслідок, заборгованість платників перед Пенсійним фондом на початок 2007 року становила 244,9 млн. гривень. Із нарахованих і виплачених у 2007 році пільгових пенсій в обсязі 157,1 млн. грн. відшкодовано платниками 156,4 млн. грн., нараховано пені у 2007 році за несвоєчасне відшкодування виплачених пенсій - 4,5 млн. грн., віднесено до недоїмки несплачену у 2007 році заборгованість минулих років, що була реструктуризована, у сумі 0,7 млн. гривень. На кінець 2001 року загальна сума богу, з урахуванням пені, склала 222,2 млн. гривень. Зменшення заборгованості у 2007 році досягнуто шляхом чергового списання 12,5 млн. грн. і реструктуризації 16,0 млн. гривень.

Надходження за регресними вимогами та інші надходження. За звітними даними Пенсійного фонду України заборгованість підприємств за регресними вимогами на початок 2007 року складала 115,0 млн. грн., фактично одержано від платників 49,4 млн. грн., у тому числі в рахунок погашення заборгованості - 4,7 млн. грн., списано безнадійної заборгованості - 4,1 млн. гривень. Залишок невідшкодованих на початок 2008 року сум недоїмки складав 106,2 млн. грн. У першому півріччі в рахунок погашення цієї недоїмки до Пенсійного фонду надійшло 9,3 млн. грн. і станом на 01.07.2008 залишилися невідшкодованими 96,2 млн. гривень.

За таких обсягів відшкодування зазначений процес розтягнеться в часі на п'ять і більше років.

Інші надходження до бюджету Пенсійного фонду складають від 0,7 відс. у 2002-2007 роках до 2,7 відс. - у бюджеті 2008 року власних доходів і умовно поділяються на доходи, пов'язані з виконанням Пенсійним фондом функцій управління пенсійними коштами; з виконанням зобов'язань за міжнародними угодами та від добровільних внесків. Виконання бюджетних призначень по інших надходженнях характеризується таким чином: при затверджених річних обсягах зазначених інших надходжень у 2007 році в сумі 20,7 млн. грн. фактично одержано у 11,9 раза більше, а саме - 245,9 млн. грн., у І півріччі 2008 року надійшло 412,5 млн. грн., що складає 109,9 відс. річних призначень (375,3 млн. гривень). У загальній сумі інших надходжень доходи від розміщення Пенсійним фондом вільних залишків коштів в облігації внутрішньої державної позики склали 49,9 млн. грн., а від сплати банками відсотків за їх користування - 146,5 млн. гривень.

Списання і реструктуризація заборгованості платників Значні обсяги коштів бюджет Пенсійного фонду недоодержує внаслідок списання і реструктуризації боргів усіх категорій платників, яке здійснюється, починаючи з 1994 року. За період з 2002 по 2007 рік було прийнято 11 законів та 1 Указ Президента України щодо списання і реструктуризації боргів суб'єктів господарювання перед Пенсійним фондом [23].

Аналіз законодавчих та нормативно-правових актів по списанню і розстроченню заборгованості показав, що списання боргів перед бюджетом Пенсійного фонду проводилося без оцінки і врахування фінансового стану конкретного боржника та його можливостей погашення боргу майном або продукцією. При цьому законодавчими актами передбачалося списання і реструктуризація боргів:

• конкретних підприємств (наприклад, Закон України від 18.07.97 № 482/97-ВР "Про списання заборгованості ВАТ "АвтоЗАЗ", хоча можливою схемою розрахунків цього підприємства із Пенсійним фондом могла б бути поставка Мінпраці автомобілів інвалідам на суму недоїмки із погашенням її коштами державного бюджету, призначеними на придбання цих автомобілів);

• усіх підприємств окремих галузей (сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів згідно з Указом Президента України від 18.06.98 № 651/98 "Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків сільськогосподарських підприємств і цукрових заводів станом на 1 січня 1998 року"; вугледобувних та вуглезбагачувальних підприємств згідно з Законом України від 11.11.94 № 241/94 "Про звільнення вугледобувних та вуглезбагачувальних підприємств Міністерства вугільної промисловості України від сплати заборгованості");

• усіх підприємств незалежно від галузевої належності (згідно з Законами України від 05.06.97 № 314/97-ВР "Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників станом на 31.03.97", від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами").

Станом на 01.01.2008заборгованість платників збору перед Пенсійним фондом становила 3 млрд. 166,6 млн. гривень. Протягом 2007року ними погашено заборгованості на суму 207,1 млн. грн., із них шляхом оформлення векселями на загальну суму 30,9 млн. грн. із середнім дисконтом 34,7 відсотка. Втрати бюджету Пенсійного фонду від погашення недоїмки векселями у 2007 році становили 10,7 млн. гривень.

Протягом І півріччя 2008року погашено заборгованості в обсязі 95,1 млн. грн., у тому числі векселями - 6,8 млн. грн. з середнім дисконтом 36,1 відс., тобто, втратами бюджету Пенсійного фонду у сумі 2,5 млн. гривень.

Майже третина загальної недоїмки створена платниками збору у Харківській, Луганській, Донецькій областях.

В цілому, обсяги списаної і реструктуризованої заборгованості перед Пенсійним фондом характеризуються такими показниками (табл. 2.1):

Всього протягом 2007року списано поточної та минулих років заборгованості усіх категорій платників у сумі 2 млрд. 930,7 млн. грн. та реструктуризовано - 392,3 млн. гривень. При цьому обсяг списаної і реструктуризованої заборгованості підприємств, установ, організацій по обов'язкових платежах на 231,2 млн. грн. більший загального розміру напочаток року. Така ситуація пояснюється: списанням заборгованості, що була реструктуризована у попередні роки; облікована за окремим порядком, і на початок року у розмір недоїмки не враховувалася; списанням несплаченої пені. На кінець 2007року загальна сума боргу склала 818,7 млн. грн., тобто, його зменшення на 92,7 відс. досягнуто шляхом списання і реструктуризації.

Списання і реструктуризація недоїмки у І півріччі 2008року не проводилися. За 4місяці 2008року розмір заборгованості зріс на 58,7 млн. грн. і склав 877,4 млн. гривень.

В цілому, внаслідок списання боргів платників збору бюджетом Пенсійного фонду за період з 2002по 2007рік безповоротно втрачено 6 млрд. 114,2 млн. грн. можливих доходів, у тому числі, 2 млрд. 685,0 млн. грн. заборгованості по обов'язкових внесках та 3 млрд. 429,2 млн. грн. нарахованої пені. При цьому найбільші обсяги заборгованості, а саме - 54,2 відс., були списані у 2007 році., а розстрочені - у 2002 році (44,0 відсотки).

Системна державна підтримка вітчизняних товаровиробників шляхом списання їм боргів по збору на обов'язкове державне пенсійне страхування завдає значних збитків бюджету Пенсійного фонду, оскільки не спонукає платників до вишукування джерел погашення недоїмки, а, навпаки, спричиняє нехтування суб'єктами господарювання дисципліною розрахунків за обов'язковими платежами, спонукає їх до уникнення від сплати поточних платежів і очікування чергових законодавчих рішень щодо списання боргів [37]. Підтвердженням цього є той факт, що у підприємств, установ і організацій, яким було списано та розстрочено заборгованість по зобов'язаннях перед Пенсійним фондом, недоїмка продовжує створюватися.

Відрахування від податків, сплачених суб'єктами господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування Звільнення фізичних та юридичних осіб від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачається.

Водночас окремими законами та іншими нормативно-правовими актами призупинено нарахування та сплату збору окремими суб'єктами господарювання, і введено замість нього відрахування до Пенсійного фонду частки нарахованого і сплаченого до державного та місцевих бюджетів податку за спрощеною системою оподаткування.

Внаслідок запровадження спрощеної системи оподаткування Пенсійний фонд України зазнав значних втрат.

Від запровадження Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" в редакції від 28.06.99 № 746/99 єдиного податку бюджетом Пенсійного фонду лише у 2001 році втрачено 178,1 млн. гривень.

За даними Пенсійного фонду України станом на 01.01.2007 взято на облік платників єдиного податку 251783 , у тому числі 64530 - юридичних та 187253 - фізичних осіб, станом на 01.01.2007 - 394028 осіб, у тому числі 89699 - юридичних і 304329 - фізичних. Виходячи з розмірів нормативно встановлених обсягів виручки від реалізації та ставок єдиного податку, щомісячні відрахування від єдиного податку фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності до Пенсійного фонду становлять від 8,4 грн. до 84 грн. (при граничній річній виручці від реалізації 0,5 млн. грн.), юридичної особи - до 2100 грн. (при граничній річній виручці від реалізації 1,0 млн. гривень). Фактично у 2007 році відрахувань від єдиного податку до Пенсійного фонду надійшло 442,6 млн. грн., середньомісячні платежі до Пенсійного фонду одного найманого працівника у суб'єктів малого підприємництва складали 15,0 гривень [32].

Запровадження Законом України від 23.03.96 № 98/96 "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" спеціального торгового патенту призвело до втрати лише у 2001 році бюджетом Пенсійного фонду 1,3 млн. гривень.

Станом на 01.01.2007 кількість платників спеціального торгового патенту становила 6410, у тому числі юридичних осіб - 967, фізичних - 5443, на початок 2008 року - 7265, у тому числі юридичних осіб - 942, фізичних - 6323.

У 2008 році до бюджету Пенсійного фонду надійшло відрахувань від вартості торгового патенту 6,7 млн. грн., за 4 місяці 2008 року - 2,9 млн. грн. або 36,6 відс. передбачених річних надходжень.

Виходячи із законодавчо встановлених розмірів вартості торгових патентів, щомісячні платежі до Пенсійного фонду одного платника коливаються від 10,2 грн. до 906,7 гривень. Фактично у 2007 році середньомісячні платежі на одного платника - власника торгового патенту, складали 82,0 гривні.

Втрати бюджету Пенсійного фонду від запровадження Законом України від 13.02.98 № 129/98 "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" фіксованого податку з громадян-підприємців, виходячи з обсягів фонду оплати праці найманих осіб підприємців, лише у 2007 році склали 1,6 млн. гривень.

За даними Пенсійного фонду України платниками фіксованого податку зареєстровано на початок 2007 року 323428, а на початок 2002 року - 328434 громадян-підприємців. У 2007 році платежі до Пенсійного фонду по відрахуванню від фіксованого податку громадян -підприємців склали 24,6 млн. грн., у І півріччі 2008 - 11,8 млн. грн. або 44,4 відс. річних призначень.

Виходячи із законодавчо встановлених розмірів фіксованого податку, щомісячні платежі від одного платника до Пенсійного фонду коливаються від 2 грн. до 10 гривень. Фактично у 2007 році середньомісячні платежі до Пенсійного фонду від одного підприємця-платника фіксованого податку складали 6,3 гривні.

В цілому, виходячи з даних персоніфікованого обліку відомостей застрахованих осіб, у 2007 році середньомісячні відрахування до Пенсійного фонду від платників, що застосовують спрощену систему оподаткування (без с/г виробників) на 1 застраховану особу склали 24,5 грн., а від платників, що здійснюють пряме нарахування і сплату збору - 79,4 грн. або в 3,2 раза більше.

Водночас призначення пенсій згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється на загальних підставах для усіх громадян, незалежно від обсягів сплаченого збору. Станом на 01.01.2008 фактичний мінімальний розмір пенсії за віком становив 43 грн., максимальний - 129 гривень.

За розрахунками Пенсійного фонду України втрати бюджету Пенсійного фонду за період з 2003 по 30.06.2008 р.р. від запровадження Законом України від 17.12.98 № 320-ХІУ "Про фіксований сільськогосподарський податок" фіксованого сільськогосподарського податку склали 3 млрд. 533,6 млн. грн., у тому числі за 2007 рік - 934,5 млн. грн., за 4 місяці 2008 року - 455,6 млн. гривень. Фактично у 2007 році середньомісячні платежі до Пенсійного фонду від одного сільськогосподарського підприємства - платника фіксованого податку, складали 524,5 грн., а на одну застраховану особу, тобто працівника - 16,3 грн. або у 4,9 раза менше, ніж на одного працюючого на підприємствах, установах і організаціях, що сплачують збір. Фактичні надходження пенсійних коштів у сільській місцевості забезпечують виплату пенсій, в середньому, лише на 11,5 відсотка. Так, платежі сільськогосподарських підприємств до Пенсійного фонду складали у 2006 році 558,9 млн. грн., у 2007 - 671,1 млн. грн., а потреба на виплату трудових пенсій у сільській місцевості становила, відповідно, 4 млрд. 881,3 млн. грн. та 5 млрд. 761,8 млн. гривень.

Повернення сільськогосподарських підприємств до традиційної прямої сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування дозволило б збільшити надходження до бюджету Пенсійного фонду від цих платників у 2,3 раза і забезпечувало б виплату пенсій у сільській місцевості на 27 відсотків.

В цілому, від запровадження спрощеної системи оподаткування бюджетом Пенсійного фонду втрачено лише у 2007 році 1 млрд. 115,5 млн. гривень.

Таким чином, державна підтримка сільськогосподарських виробників та малого бізнесу здійснюється за рахунок обмеження фінансових ресурсів Пенсійного фонду, а, вірніше, за рахунок пенсіонерів, що отримують трудові пенсії.

Крім того, законодавче встановлення механізмів сплати страхових зборів до Пенсійного фонду, що не передбачають залежність цих платежів від фонду оплати праці, складові якого є основним критерієм для обчислення пенсії, розбалансовує систему пенсійного забезпечення, оскільки створює ситуацію, при якій обсяги надходжень не співвідносяться з фактичними видатками на виплату пенсій.

Видатки за рахунок власних коштів Пенсійного фонду

Бюджетом Пенсійного фонду на 2007 рік затверджено здійснити видатки із коштів збору загальним обсягом 13 млрд. 568,3 млн. грн., у тому числі за рахунок власних доходів - 13 млрд. 283,3 млн. грн. та 285,0 млн. грн. - за рахунок залучення кредитних ресурсів, з яких на виплату пенсій і допомог передбачалося спрямувати 12 млрд. 760,1 млн. грн., на адміністративно-управлінські видатки - 808,2 млн. гривень. На 2008 рік, відповідно, 18 млрд. 907,7 млн. грн., у тому числі за рахунок власних доходів - 18 млрд. 800,9 млн. грн. та 106,8 млн. грн. - за рахунок коштів від погашення заборгованості Фондом соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, з яких на виплату пенсій заплановано 18 млрд. 267,7 млн. грн., адміністративно-управлінські видатки - 639,9 млн. гривень.

Адміністративно-управлінські видатки. У структурі фактичних видатків, здійснених Пенсійним фондом у 2007 році адміністративно-управлінські видатки складають 2,5 відсотка. У бюджеті Пенсійного фонду на 2008 рік їх обсяги становлять 3,0 відс. загальних видатків.

Адміністративні видатки. До адміністративних видатків належать видатки, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням пенсійних коштів, доставкою пенсіонерам пенсій та поверненням кредитних ресурсів.

При затверджених призначеннях на оплату послуг уповноважених банків по розрахунково-касовому обслуговуванню пенсійних коштів у 2001 році в розмірі 5,3 млн. грн., фактично сплачено 7,1 млн. грн. або на 35,1 відс. більше. У бюджеті на 2008 рік передбачено здійснити витрати по цьому напрямку в обсязі 7,3 млн. грн., фактично за І півріччя використано 3,7 млн. грн. або 50,4 відсотка.

При цьому Пенсійний фонд України не забезпечив виконання пропозиції Рахункової палати щодо розмежування зазначених видатків за джерелами фінансування виплати пенсій, а, як і раніше, відносить їх за рахунок власних коштів.

Оплату послуг відділень зв'язку з доставки пенсій Пенсійний фонд здійснював у 2007 році та І півріччі 2008 за тарифами, встановленими наказом Держкомзв'язку України від 07.02.2000 № 23. Пропозиція Рахункової палати щодо встановлення фіксованого тарифу на доставку і виплату пенсій, виходячи з фактичної собівартості цієї послуги, не реалізована. При цьому Урядовий комітет соціального, науково-технічного та гуманітарного розвитку (протокол № 26 засідання комітету 11.12.2001) доручив Пенсійному фонду видатки на доставку пенсій і допомог на 2008 рік залишити на рівні бюджетних призначень 2007 року.

При затверджених призначеннях на оплату послуг відділень зв'язку з доставки пенсій на 2007 рік в обсязі 157,3 млн. грн. і фактичних видатках у сумі 143,8 млн. грн., бюджетом Пенсійного фонду на 2008 рік передбачено 145,8 млн. грн., тобто, менше бюджетних призначень 2007 року на 11,5 млн. грн. і більше фактичних на 1,9 млн. грн., які у І півріччі 2008 року виконані на 50,5 відсотка. Отже, зазначені тенденції вказують на те, що фактичні видатки на доставку пенсій у 2008 році перевищать не тільки фактичні видатки 2007 року, але й призначення 2008 року. Без встановлення фіксованих тарифів на доставку пенсій, які б грунтувалися на фактичних витратах на цю послугу.


Управлінські видатки

Бюджетами Пенсійного фонду на 2007-2008 роки, як і в попередні роки, видатки на здійснення управлінських функцій, в порушення Закону України "Про джерела фінансування органів державної влади", передбачені не за рахунок коштів Державного бюджету України, а за рахунок власних коштів Пенсійного фонду.

Президент України дорученням від 10.10.2001 № 1-14/1354 до листа Рахункової палати про результати аналізу і перевірки законності та доцільності адміністративно-управлінських видатків Пенсійного фонду доручив віце-прем'єр-міністру Роговому В.В. протягом 2001 та 2002 років вжити заходів щодо скорочення обсягів управлінських видатків Пенсійного фонду, у тому числі, пов'язаних із реформуванням пенсійного забезпечення, та розглянути питання поетапного переведення фінансування відповідних видатків за рахунок державного бюджету. Кабінетом Міністрів України (доручення від 23.10.2001 № 14579/2) було доручено Мінфіну, Пенсійному фонду, Мінпраці та Мін'юсту здійснити заходи щодо поетапного переведення управлінських видатків на державний бюджет.

Разом з тим, управлінські видатки Пенсійного фонду у 2008 році збільшені на 54,2 відс. проти 2007 року і не переведені на фінансування з державного бюджету.

Якщо у 2007 році із власних коштів незаконно витрачено на виконання Пенсійним фондом управлінських видатків 296,8 млн. грн., при бюджетних призначеннях - 315,8 млн. грн., то бюджетні призначення на цю мету на 2008 рік збільшено до 486,9 млн. грн., які у І півріччі 2008 року виконані у сумі 202,3 млн. грн. або на 41,6 відс., що спричинило додаткове навантаження на власні кошти Пенсійного фонду. Питома вага видатків на утримання органів Пенсійного фонду зросла, що обумовлено як передачею Пенсійному фонду органами Міністерства праці та соціальної політики функції з призначення та виплати пенсій, так і видатками на впровадження персоніфікованого обліку, що не забезпечені відповідним фінансуванням з державного бюджету.

Програма створення системи персоніфікованого обліку відомостей платників у 2007 та 2008 роках продовжувала виконуватися за рахунок власних коштів Пенсійного фонду. Пропозиції Рахункової палати щодо включення її до Національної програми інформатизації, що фінансується із державного бюджету, не реалізовані [27].

Аналіз управлінських видатків Пенсійного фонду України за період 2004-2008 роки свідчить про їх стрімке зростання.

Таким чином, якщо надходження збору на обов'язкове державне страхування у 2008 році порівняно з 2006 роком зросли майже в 2 рази, середній розмір трудової пенсії, призначеної згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" - у 2,7 раза, то управлінські видатки - більше ніж у 12 разів (рис. 2.1.).

Пенсійним фондом України не вжито заходів щодо відшкодування йому Фондами соціального страхування на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань фактичних витрат по виконанню, відповідно до Закону України "Про проведення у Запорізькій, Луганській та Львівській областях експерименту з підвищення ефективності роботи державних цільових фондів" функцій із реєстрації страхувальників, формуванню та веденню інформаційної системи відомостей про застрахованих осіб, здійсненню контролю за повнотою та своєчасністю справляння зборів до цих Фондів та виготовленню посвідчень страхувальників.

Видатки на виплату пенсій і допомог

Перевиконання надходжень власних доходів дало можливість здійснення у 2007 році видатків на виплату пенсій понад планові обсяги на 27,1 відсотка.

Із 16 млрд. 353,4 млн. грн. отриманих у 2007 році власних доходів 16 млрд. 224,1 млн. грн. або 99,2 відс. спрямовано на виплату пенсій і допомог; у І півріччі 2008 року за цим напрямком спрямовано 10 млрд. 187,9 млн. грн., у тому числі, 9 млрд. 102,5 млн. грн. за рахунок одержаних у поточному році власних доходів та 1 млрд. 85,4 млн. грн. залишків коштів, невикористаних у попередньому році.

Із 14 млрд. 630,9 млн. грн. власних коштів, спрямованих у 2007 році на виплату поточних пенсій і допомог (у І півріччі 2008 - із 9 млрд. 373,1 млн. грн.), профінансовано такі видатки:

• на виплату трудових пенсій, джерелом виплати яких законодавством визначені власні кошти Пенсійного фонду у 2007 році - 14 млрд. 5,0 млн. грн., у І півріччі 2008 року - 9 млрд. 35,0 млн. гривень;

• на виплату пенсій інвалідам внаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання, що проживають за кордоном: у 2007 році на суму 1,7 млн. грн. (324625 дол. США), у І півріччі 2008 року - на суму 1,0 млн. грн. (181219,4 дол. США );

• на виплату пенсій громадянам країн СНД та компенсацій військовослужбовцям, які стали інвалідами під час виконання військових обов'язків у складі миротворчих сил ООН, джерелом виплати яких були кошти цих держав та ООН: у 2007 році - 1,7 млн. грн., у І півріччі 2008 року - 0,5 млн. грн.;

• на виплату пенсій, надбавок, підвищень, призначених за різними пенсійними програмами, джерелом виплати яких встановлені кошти державного бюджету, однак їх фінансування Міністерством фінансів України не переведено на кошти державного бюджету у 2007 році - 520,5 млн. грн., у 2008 році - 302,9 млн. грн., що спричинило додаткове навантаження на власні кошти Пенсійного фонду;

• на виплату пенсій, які відповідно до законодавства переведені на фінансування із джерел, визначених законодавством, однак у звітному періоді не були повністю профінансовані у 2007 році - 103,7 млн. грн., у І півріччі 2008 року - 34,7 млн. грн., що є відволіканням власних коштів Пенсійного фонду.

Заборгованість підприємств, що використовують працю найманих працівників із числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації і бортоператорів, по відшкодуванню Пенсійному фонду відповідно до частини 3 п. 1 ст. 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" різниці у розмірі пенсії цим категоріям працівників між пенсією за вислугу років і встановленою у підвищеному розмірі згідно із ст. 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення", станом на 01.01.2008, складала 27,6 млн. грн., станом на 01.05.2008 - 32,5 млн. гривень. Всього у 2007 році на спеціальні рахунки органів Пенсійного фонду України надійшло лише 4,4 відс. від фактичних витрат на виплату пенсій цим категоріям пенсіонерів.

Наукові небюджетні установи по відшкодуванню Пенсійному фонду України різниці у розмірі пенсій науковим працівникам цих установ, обчислених відповідно до ст. 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" та іншими пенсійними законами, заборгували Пенсійному фонду станом на 01.01.2008 - 2,3 млн. грн., станом на 01.05.2008 - 3,7 млн. гривень [28].

Системне обмеження надходжень збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та перекладання на них видатків, які повинні здійснюватися з інших джерел, вилучають із бюджету Пенсійного фонду значні фінансові ресурси, що унеможливлює створення належної фінансової основи для реформування пенсійного забезпечення не тільки у частині створення накопичувальної системи, але й у частині удосконалення солідарної системи. Так, після п'ятиразового, протягом останніх півтора року, підвищення трудових пенсій, мінімальний розмір пенсії за віком, починаючи з 01.04.2008, становить 47,3 грн., максимальний - 141,9 грн., що, відповідно, складає 17,6 та 52,9 відс. прожиткового мінімуму для непрацездатних.

Отримання Пенсійним фондом усіх втрачених лише впродовж 2007 року фінансових ресурсів, повернення суб'єктами формування бюджету Пенсійного фонду боргів та звільнення власних коштів Пенсійного фонду від невластивого навантаження дозволило б додатково збільшити розмір трудових пенсій щонайменше ще на 25 відсотків.

Для усунення негативних тенденцій, що склалися у процесі виконання бюджету Пенсійного фонду, створення фінансової основи для реформування пенсійного забезпечення, необхідно скасувати законодавчу практику державної підтримки суб'єктів господарювання шляхом надання їм пільг та гарантій за рахунок збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а також прийняти закон про джерела виплати пенсій та порядок формування і виконання бюджету Пенсійного фонду, яким передбачити затвердження цього бюджету Верховною Радою України та заборонити відволікання коштів збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на фінансування виплати пенсій, які мають виплачуватися з інших джерел.

Колегія Рахункової палати, на підставі проведеного аналізу зробила такі висновки:

1. Механізм наповнення бюджету Пенсійного фонду України залишається неефективним, незважаючи на те, що номінальні обсяги його доходів за останні чотири роки (2004-2007) зросли майже вдвічі.

2. Існуюча практика формування доходів бюджету Пенсійного фонду України за рахунок збору на обов'язкове державне пенсійне страхування не сприяє максимальному наповненню бюджету Пенсійного фонду, що обумовлено запровадженням спрощеної системи оподаткування, вилученням до державного бюджету зборів за додатковими ставками, практикою списання боргів та погашенням недоїмки векселями.

Так, включення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до фіксованого сільськогосподарського податку, запровадженого Законом України "Про фіксований сільськогосподарський податок", без належного вивчення його впливу на формування бюджету Пенсійного фонду, призвело до зменшення пенсійних надходжень від сільгоспвиробників майже в 2,3 раза. З моменту його запровадження бюджетом Пенсійного фонду станом на 01.05.2008 втрачено 3 млрд. 533,6 млн. гривень.

3. Внаслідок обмеження Кабінетом Міністрів України величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з яких справляються страхові внески, щорічні втрати Пенсійного фонду складають понад 470 млн. гривень. До того ж, це розбалансовує систему пенсійного забезпечення, оскільки створює ситуацію, за якої обсяги надходжень не співвідносяться з фактичними видатками на виплату пенсій.

4. Законодавчо встановлений порядок формування доходів бюджету Пенсійного фонду з коштів державного бюджету, державних цільових позабюджетних фондів та інших джерел, який покладає на Пенсійний фонд зобов'язання виплати пенсій незалежно від надходження коштів із цих джерел, сприяє невиконанню або відстроченню виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом фонду, що призводить до його розбалансування і відволікання коштів, призначених на виплату трудових пенсій. Так, відволікання коштів на виплату пенсій, фінансування яких повинно здійснюватися з інших джерел, у 2007 році становило 103,7 млн. грн., у 1 півріччі 2008 року - 34,7 млн. гривень.

5. Непослідовність дій Кабінету Міністрів України щодо підвищення розмірів трудових пенсій викликала диспропорцію у розмірах трудових пенсій та пенсій військовослужбовців строкової служби, обчислених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".

Непрогнозований перехід протягом останніх трьох з половиною років 110,3 тис. пенсіонерів із числа військовослужбовців строкової служби на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", створив додаткове навантаження на власні кошти Пенсійного фонду в обсязі 109 млн. гривень.

6. Невиконання Міністерством фінансів України доручення Президента України від 10.10.2001 № 1-14/1354 до листа Рахункової палати щодо зменшення управлінських видатків Пенсійного фонду та переведення його утримання згідно із Законом України "Про джерела фінансування органів державної влади", на кошти державного бюджету, і надалі спричиняє незаконні видатки і додаткове навантаження на власні кошти Пенсійного фонду.

У 2007 році на утримання органів Пенсійного фонду незаконно витрачено 296,8 млн. грн., а у 1 півріччі 2008 р. - 202,3 млн. грн. власних коштів, призначених на виплату трудових пенсій.

При цьому якщо у 2002 році на одного пенсіонера, що отримував трудову пенсію, припадало 3 грн. управлінських видатків, то у 2006 році - 23,5 грн., а у 2007 році, виходячи з планових показників - 39,2 гривні.

7. Поступове перекладання фінансування виплати державних пенсій на кошти спеціального фонду державного бюджету, витрати якого відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України мають постійне бюджетне призначення, яке дає право проводити їх виключно в межах надходжень, створює ризики неповного фінансового забезпечення виплати зазначених пенсій і робить цю статтю видатків незахищеною. Якщо у 2007 році за рахунок додаткових зборів передбачалося забезпечити фінансування 49,1 відс. видатків на виплату пенсій, джерелом яких є кошти державного бюджету, то у 2008 році цей показник досяг 58,5 відсотка.

8. Встановлення законодавством пільгового пенсійного забезпечення для окремих категорій працюючих без визначення додаткових джерел покриття витрат Пенсійного фонду на їх виплату до досягнення отримувачами загальновстановленого пенсійного віку є наданням державних пільг і гарантій за рахунок погіршення пенсійного забезпечення інших пенсіонерів, що отримують трудові пенсії, і призвело до відволікання коштів Пенсійного фонду за три останні роки в обсязі 1 млрд. 554,3 млн. грн., у тому числі в 2007 році - 693,8 млн. гривень.

9. Системне обмеження надходжень збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та перекладання на них видатків, які повинні здійснюватись з інших джерел, вилучають із бюджету Пенсійного фонду значні фінансові ресурси, що унеможливлює створення належної фінансової основи для реформування пенсійного забезпечення не тільки в частині створення накопичувальної системи, але й у частині вдосконалення солідарної системи.

Про результати аналізу формування та виконання бюджету Пенсійного фонду України Рахункова палата поінформувала Президента України і внесла до Кабінету Міністрів України наступні пропозиції [14]:

• створити ефективний механізм формування і виконання бюджету Пенсійного фонду шляхом ініціювання у Верховній Раді України проекту закону про джерела виплати пенсій і порядок формування та виконання бюджету Пенсійного фонду, який би чітко розмежував джерела виплати пенсій та заборонив відволікання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на фінансування виплати пенсій, які мають виплачуватися з інших джерел;

• вирішити питання про повернення до сплати збору на обов'язкове державне страхування на загальних умовах суб'єктів господарювання, що застосовують спрощену систему оподаткування;

• перевести на фінансування з державного бюджету управлінські видатки Пенсійного фонду та цільової грошової допомоги малозабезпеченим пенсіонерам;

• погасити заборгованість державного бюджету і державних позабюджетних фондів перед Пенсійним фондом та забезпечити своєчасне і повне фінансування ними виплати пенсій;

• скасувати шкідливу практику державної підтримки підприємств шляхом прийняття рішень щодо масового списання їм боргів передПенсійним фондом, за винятком безнадійної заборгованості, у разі списання якої завдані бюджету Пенсійного фонду збитки відшкодовувати з державного бюджету;

• усунути невідповідності у підвищенні розмірів пенсій військовослужбовцям строкової служби із підвищеннями, що відбулися у трудових пенсіях, призначених згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення";

• визначити джерела покриття витрат Пенсійного фонду по виплаті пенсій за віком за списком робіт і професій № 2 та за вислугу років особам з числа льотних екіпажів ліквідованих підприємств до досягнення їх отримувачами загальновстановленого пенсійного віку;

• забезпечити функціонування системи персоніфікованого обліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у рамках Національної програми інформатизації за рахунок коштів Державного бюджету України;

• законодавчо визначити джерела покриття додаткових видатків Пенсійного фонду, пов'язаних із проведенням експерименту щодо здійснення останнім функції контролю за сплатою зборів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання та виготовленням посвідчення застрахованого;

• зобов'язати Пенсійний фонд та Міністерство фінансів України вирішити питання продажу залишків природного та скрапленого газу, що обліковуються у Пенсійному фонді, або повернення його державі з відшкодуванням Пенсійному фонду вартості за ринковими цінами;

• з метою додаткового вивчення питання запровадження фіксованого тарифу на доставку і виплату пенсій зобов'язати Держкомзв'язок України та Пенсійний фонд України провести у декількох районах експеримент щодо обліку підприємствами зв'язку фактичних витрат на зазначений вид послуг та здійснення за ними розрахунків з Пенсійним фондом.

2.2. Джерела формування та напрямки використання фінансових ресурсів Пенсійного фонду

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" джерелами формування бюджету Пенсійного фонду є [22]:

• відрахування підприємств, організацій, громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, на заходи соціального страхування;

• обов'язкових страхових внесків громадян;

• коштів державного бюджету.

У розвиток зазначеної статті окремими законами України встановлено низку джерел формування фінансових ресурсів бюджету Пенсійного фонду із визначенням їх цільового призначення:

• збір на обов'язкове державне пенсійне страхування - для виплати трудових пенсій (ст. 3 Закону України "Про пенсійне забезпечення");

• збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - для виплати дострокових пенсій (ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття);

• збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання - на виплату пенсій по інвалідності та втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання);

• кошти підприємств із шкідливими умовами праці - на виплату пільгових пенсій до досягнення працівниками загальновстановленого пенсійного віку (частина четверта п. 1 ст. 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування);

• кошти державного бюджету - на виплату пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, військовослужбовцям строкової служби та постраждалим від аварії на ЧАЕС (Закон України про державний бюджет на відповідний рік, ст.ст. 8, 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закони України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про статус народного депутата України," "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про державну службу", "Про статус суддів", "Про судову експертизу", "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною", "Про Національний банк України" тощо).

Пунктом 8 Положення про Пенсійний фонд України до джерел формування бюджету Пенсійного фонду, крім перелічених вище, віднесено надходження за регресними вимогами, добровільні внески, пені, фінансові санкції, штрафи, передбачені за порушення порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, банківські кредити, інші, не заборонені законодавством надходження.

В цілому, виходячи із законодавчо встановлених напрямків надходження коштів до Пенсійного фонду, джерела формування його бюджету можна систематизувати таким чином:

• власні кошти Пенсійного фонду;

• кошти державного бюджету;

• кошти державних позабюджетних цільових фондів.

Аналіз бюджету Пенсійного фонду за останні 6 років показав, що обсяги його річних доходів мають стійку тенденцію до зростання (рис. 2.2).

Річні доходи бюджету Пенсійного фонду у 2007 році зросли, порівняно з 2002 роком, майже вдвічі, а планові показники доходів бюджету 2008 року - у 2,3 раза.

Бюджет Пенсійного фонду України на 2007 рік затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2000 № 1570 по доходах і видатках в обсязі 16 млрд. 452,3 млн. грн., у тому числі залишки коштів, невикористаних у попередньому році, в сумі 60,0 млн. грн.; на 2008 рік - постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1798 з доходами в обсязі 22 млрд. 264,3 млн. грн. (залишки - 532,0 млн. грн. та поточні доходи 21 млрд. 732,3 млн. грн.) і видатками - 21 млрд. 732,3 млн. грн.

Стан виконання доходів бюджету Пенсійного фонду у 2007 році та І півріччі 2008 року за джерелами надходжень характеризується показниками, наведеними у таблиці 2.2.

Доходну частину бюджету Пенсійного фонду України у 2007 році, при затверджених призначеннях з урахуванням змін - 16 млрд. 105,3 млн. грн., виконано в обсязі 18 млрд. 823,1 млн. грн., тобто, на 116,9 відсотка. Одержано понад обсяги, затверджені бюджетом, 2 млрд. 717,8 млн. гривень. Відсоток виконання доходів бюджету Пенсійного фонду коливається від 97,3 у Хмельницькій області до 169,5 - у м. Києві. Зазначене перевиконання зумовлене надходженням власних доходів понад планові призначення (121,1 відс.) внаслідок перевиконання плану по збору у зв'язку із збільшенням фонду оплати праці та розміщенням вільних коштів у ОВДП [21].

При затверджених бюджетних призначеннях на 2008 рік (без залишків на початок року) 21 млрд. 732,3 млн. грн., у І півріччі надійшло доходів 10 млрд. 395,1 млн. грн. або 47,8 відсотка. Відсоток виконання доходів у розрізі реґіонів коливається від 39,2 відс. річних призначень (Сумська область) до 59,2 відсотка (м. Київ).

Формування дохідної частини бюджету Пенсійного фонду представлено на рис. 2.3.

У 2007 році Пенсійний фонд України оперував фінансовими ресурсами в обсязі 20 млрд. 278,1 млн. грн., із яких здійснив видатків загальним обсягом 17 млрд. 561,7 млн. гривень. Залишок невикористаних коштів станом на 01.01.2008 складав 2 млрд. 716,4 млн. гривень. Із 12 млрд. 757,7 млн. грн. коштів, отриманих Пенсійним фондом у І півріччі 2008 року (з урахуванням залишків на початок року), здійснено видатків загальним обсягом 11 млрд. 82,9 млн. грн., залишок невикористаних коштів станом на 01.07.2008 складав 1 млрд. 674,8 млн. гривень.

Для забезпечення рівномірного фінансування виплати пенсій по всій території України Пенсійним фондом здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів між реґіонами. Зазначений перерозподіл проводиться на всіх рівнях: в межах реґіонів - між районами та містами, в межах України - між областями. Всього у 2007 році самозабезпечилися власними доходами 9 реґіонів. При цьому у м. Києві доходи перевищували видатки у 3,5 раза, а в Тернопільській області доходи забезпечували лише 61,1 відс. обсягів видатків. Реґіональними головними управліннями перераховано до Пенсійного фонду України коштів основного збору та за додатковими ставками 2 млрд. 958,9 млн. грн., із яких перерозподілено реґіонам 2 млрд. 359,1 млн. гривень. За І півріччя 2008 року, відповідно, 1 млрд. 160,2 млн. грн. та, з урахуванням залишків на поточних рахунках Пенсійного фонду України - 1 млрд. 918,4 млн. гривень. Як і в 2007 році найбільші суми невикористаних коштів у І півріччі 2008 року надійшли від м. Києва (86,3 відс.), а перерозподілено Луганській та Вінницькій областям, відповідно, 11,6 та 7,8 відс. її загального обсягу.

Частка вільних залишків пенсійних коштів розміщувалася у 2007 та 2008 роках в облігації внутрішньої державної позики, що узгоджується із ст. 3 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та Положенням про Пенсійний фонд України. На початок 2007 року в облігаціях було розміщено 100 млн. грн. коштів збору. За цей період Пенсійним фондом було придбано ОВДП через уповноважені банки на загальну суму 803,1 млн. грн., погашено - 750,1 млн. грн., одержано доходів - 49,9 млн. гривень. Доходність ОВДП у 2007 році була 15-19 відс., у І півріччі 2008 - 13,6-13,8 відс., тобто, більша, ніж відсотки банків за користування тимчасово вільними коштами. . Станом на 01.07.2008 залишилися не погашеними облігації на суму 153 млн. гривень.

Використання коштів бюджету Пенсійного фонду здійснюється за напрямками, що кореспондують із напрямками, визначеними Положенням про Пенсійний фонд України (рис. 2.4):

Кошти державного бюджету, які є джерелом формування бюджету Пенсійного фонду України

Із державного бюджету до Пенсійного фонду передаються кошти як загального, так і спеціального фонду, обсяги асигнувань яких встановлюються законами України про державний бюджет на відповідний рік за напрямками.

Законами України про внесення змін та доповнень до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (від 22.10.98 № 208 XIV, від 15.07.99 № 967-XIV, від 24.05.2001 № 2452-ІІІ) введено додатковий збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій і діяльності.

Цільовим призначенням коштів додаткових зборів, що формували власні кошти Пенсійного фонду, було погашення заборгованості з виплати пенсій. З ліквідацією заборгованості, починаючи з 2006 року, Законами України про державний бюджет на відповідний рік продовжується дія цих законів і надходження додаткових зборів включаються до державного бюджету для фінансування видатків державного бюджету на виплату пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, тобто, спрямовуються на виконання зобов'язань державного бюджету перед Пенсійним фондом на фінансування пенсій, надбавок, підвищень, допомог, джерелом виплати яких є кошти державного бюджету. Відповідно, на суму їх надходження зменшені власні доходи бюджету Пенсійного фонду. При цьому Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" в частині визначення напрямків використання коштів додаткового збору не узгоджується із законами про Державний бюджет України на відповідний рік.

У 2007 році передбачалося передати Пенсійному фонду 2 млрд. 424,3 млн. грн., у тому числі із загального фонду державного бюджету - 1 млрд. 224,3 млн. грн. та із спеціального - 1 млрд. 200,0 млн. гривень.

У 2008 році всього затверджено пердати із державного бюджету Пенсійному фонду на виконання зазначених пенсійних програм 2 млрд. 563,7 млн. грн., у тому числі із загального фонду - 1 млрд. 63,7 млн. грн., із спеціального - 1 млрд. 500,0 млн. гривень.

Таким чином, простежується поступове перекладання виконання зобов'язань державного бюджету перед Пенсійним фондом на спеціальний фонд державного бюджету за рахунок додаткових зборів, що вилучені із власних коштів бюджету Пенсійного фонду і передані до державного бюджету. Якщо у 2007 році за рахунок додаткових зборів передбачалося забезпечити фінансуванням 49,1 відс. видатків на виплату пенсій, джерелом яких є кошти державного бюджету, то у 2008 році вже 58,5 відсотка. Перекладання фінансування виплати пенсій на кошти спеціального фонду державного бюджету, витрати якого відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах надходжень, створює ризики неповного фінансового забезпечення виплати державних пенсій і робить цю статтю видатків незахищеною.

Передбаченим державними бюджетами на 2007-2008 роки обсягам призначень відповідають призначення відповідних бюджетів Пенсійного фонду, за винятком асигнувань на виплату пенсій і допомог постраждалим від аварії на ЧАЕС.

Фактично з державного бюджету до бюджету Пенсійного фонду у 2007 році надійшло 2 млрд. 373 млн. грн. або 98 відс. призначень, із них коштів загального фонду - 1 млрд. 78,4 млн. грн. або 88,1 відс., спеціального - 1 млрд. 298,7 млн. грн. або 108,2 відсотка. У грудні 2007 року Пенсійним фондом на вимогу Мінфіну України перераховано до державного бюджету, як не використані, 150,0 млн. грн. коштів додаткового збору. За І півріччя 2008 року надійшло 1 млрд. 196,9 млн. грн., що складає 46,1 відс. річних призначень, при цьому із загального фонду надійшло 526,1 млн. грн. або 49,5 відс. річних призначень, із спеціального - 670,9 млн. грн. або 44,7 відсотка.

Видатки за рахунок коштів державного бюджету

Кошти державного бюджету, що передаються Пенсійному фонду, є джерелом фінансового забезпечення видатків на виплату пенсій, надбавок і підвищень до них, а також допомог за 21 законодавчим і нормативно-правовими актами, що встановлюють окремим категоріям пенсіонерів державні гарантії і пенсійне забезпечення на інших, ніж встановлені загальним пенсійним законодавством, умовах[36].

Дані щодо фінансового забезпечення у 2007 році та І півріччі 2008 року коштами державного бюджету виплати пенсій, джерелом яких встановлені бюджетні кошти, наведено у таблиці 2.3.

* у тому числі 146,2 млн. грн. за рахунок залишків коштів збору за додатковими ставками

** всього асигнувань з державного бюджету одержано в обсязі 1 млрд. 401,3 млн. грн., але у грудні 2007 року за вимогою Мінфіну України списано до держбюджету залишки невикористаних коштів збору за додатковими ставками у сумі 150,0 млн. грн.


Видатки на виплату пенсій, надбавок, допомог, призначених за різними пенсійними програмами

По 18 із 21 законодавчих і нормативно-правових актах, джерелом фінансування реалізації яких є кошти державного бюджету (крім Законів України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно чисту систему"), видатки на виплату пенсій об'єднані узагальненою програмою " пенсії, призначені за різними пенсійними програмами".

Розмежування джерел цих виплат розпочалося лише у 2005 році, хоча бюджет Пенсійного фонду було виведено із складу державного бюджету ще у 2006 році.

Аналіз розмежування джерел фінансування з виплат Пенсійного фонду показав, що лише з 01.01.02 по 30.06.2006 додаткове навантаження на бюджет Пенсійного фонду внаслідок неповного і несвоєчасного переведення фінансування виплати пенсій, призначених за різними пенсійними програмами за рахунок коштів державного бюджету, розрахунково, склало 3 млрд. 110,1 млн. грн., у тому числі:

• у 2007 році не перекладено на кошти державного бюджету фінансування виплати пенсій митникам, журналістам, багатодітним матерям та матерям дітей-інвалідів з дитинства, інвалідам по зору, карликам і ліліпутам та цільової грошової допомоги, що спричинило додаткове навантаження на власні кошти Пенсійного фонду у сумі 520,5 млн. гривень;

• у 2008 році - виплату цільової грошової допомоги малозабезпеченим пенсіонерам, що призвело до додаткового навантаження на бюджет Пенсійного фонду у І півріччі 2008 року в обсязі 302,9 млн. гривень.

Станом на 01.01.2008 було призначено пенсій за різними пенсійними програмами 511,7 тис. особам, а надбавки, підвищення, компенсації, допомоги призначені 5043,8 тис. пенсіонерам, що отримують трудові пенсії.

У 2007 році фактичні видатки Пенсійного фонду по виплаті пенсій, надбавок, підвищень і допомог, призначених за різними пенсійними програмами, що переведені на кошти державного бюджету, відшкодовані у повному обсязі. При річних бюджетних призначеннях на цю мету 1 млрд. 302,6 млн. грн., до бюджету Пенсійного фонду спрямовано 1 млрд. 251,3 млн. грн., тобто, 96 відс. бюджетних призначень та 100 відс. фактичних витрат.

При річних призначеннях державного бюджету на 2008 рік - 1 млрд. 440,0 млн. грн. і фактичних видатках Пенсійного фонду на цю мету у І півріччі - 804,0 млн. грн. фактично профінансовано із державного бюджету 701,4 млн. грн., що складає 48,7 відс. річних призначень [25].

Видатки на виплату пенсій військовослужбовцям строкової служби

Аналіз фактичних видатків на виплату пенсій військовослужбовцям строкової служби за останні три роки свідчить про їх стале скорочення. У порівнянні з 2006 роком, у 2007 вони скоротилися на 21,8 відс. і склали 521,5 млн. гривень. Асигнування із державного бюджету на цю мету склали 538,5 млн. грн., що відповідає обсягам затверджених призначень, однак здійснені не тільки із загального фонду, як передбачено державним бюджетом, але й з коштів спеціального фонду, а саме: 27 відс. асигнувань здійснено за рахунок залишків коштів додаткових зборів станом на 01.01.2007 (спеціальний фонд) у обсязі 146,2 млн. гривень. Фактичні поточні видатки за І півріччя 2008 року відшкодовані у повному обсязі і відповідають 41,6 відс. річних призначень.

Зменшення фактичних видатків на виплату пенсій по цьому напрямку обумовлено скороченням чисельності пенсіонерів, що отримують пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб". За три останні роки зазначений контингент пенсіонерів зменшився на 265,7 тис. осіб. Причиною цього є не тільки природні та міграційні процеси. За даними Пенсійного фонду за останні три з половиною роки близько 110,3 тис. пенсіонерів з числа військовослужбовців строкової служби перейшли на отримання пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", що призвело до додаткового навантаження на власні кошти Пенсійного фонду, розрахунково, в обсязі 109,0 млн. гривень.

Зазначене стало наслідком дисбалансу у підвищенні розмірів пенсій пенсіонерам із числа військовослужбовців строкової служби. Так, за період з серпня 1996 року мінімальний розмір, передбачений для обчислення трудових пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" підвищувався, починаючи з 01.09.02, шість разів і збільшився з 16,62 грн. до 47,3 грн. або у 2,8 раза на дату перевірки, тоді як мінімальний розмір для обчислення пенсій військовослужбовцям строкової служби та їх сім'ям за цей період збільшився з 16,62 грн. до 19,91 грн., тобто, на 19,8 відсотка. При цьому коефіцієнт підвищення трудових пенсій за цей час склав 3,1183, а військових строкової служби - 1,4743. Слід зазначити, що підвищення розмірів пенсій військовим строкової служби взагалі не здійснювалося понад чотири роки (з серпня 2002 по січень 2007 року).

Видатки на пенсійне забезпечення у зв'язку із закриттям ЧАЕС

Аналіз обсягів бюджетних призначень, фактичних асигнувань та фактичних видатків на пенсійне забезпечення вивільнених працівників свідчить про істотні прорахунки у прогнозуванні і плануванні виходу на пенсію цієї категорії громадян у 2007 році, зокрема, неврахування використання ними права на одержання допомоги по безробіттю через центри зайнятості протягом 17 місяців.

Як наслідок, фактичні видатки на виплату пенсій вивільненим працівникам закритої Чорнобильської АЕС у І півріччі 2008 року склали 1,8 млн. грн. або лише 17,6 відс. річних бюджетних призначень (10,2 млн. грн.) та 35,2 відс. фактичних асигнувань (5,1 млн. гривень). Сума перефінансування станом на 01.07.2008 склала 3,3 млн. гривень.

Видатки на пенсійне забезпечення громадян, постраждалих від аварії на ЧАЕС

Протягом останніх років системно не виконуються зобов'язання державного бюджету перед Пенсійним фондом на фінансування цих витрат. Так, станом на 01.01.2007 державний бюджет заборгував Пенсійному фонду по фактично проведених ним виплатах постраждалим від аварії на ЧАЕС, починаючи з 2002 року - 165,9 млн. грн., станом на 01.01.2008 - 72,1 млн. грн., а на 01.05.2008 - 66,6 млн. гривень. Тобто, протягом останніх трьох років відволікання власних коштів Пенсійного фонду на виплату пенсій постраждалим від аварії на ЧАЕС на термін понад 2 роки склало 99,3 млн. грн., понад 3 роки - 66,6 млн. гривень.

При обсягах бюджетного запиту Пенсійного фонду на 2008 рік на цю мету 613,7 млн. грн., що включали погашення заборгованості минулих років у сумі 60,1 млн. грн., призначення державного бюджету на поточні видатки склали 583,2 млн. гривень. Фактично за І півріччя профінансовано 286,8 млн. грн. або 51,8 відс. при фактичних поточних видатках Пенсійного фонду 281,2 млн. грн., що дало можливість зменшити заборгованість на 5,6 млн. гривень.

2.3. Необхідність реформування пенсійної системи в Україні

Ось уже протягом досить тривалого часу існуюча система пенсійного забезпечення є одним із найсерйозніших чинників напруженості в суспільстві, тут сконцентровані головні суперечності між законодавчою та виконавчою владою в соціальній сфері. Особливо посилюється значення пенсійних проблем у період передвиборних кампаній. І підстав для цього більш ніж достатньо: незадоволені і пенсіонери, і працівники, і роботодавці.

Роботодавці вважають відрахування до Пенсійного фонду (32% фонду заробітної плати) зависокими, стверджують, що саме це — основна перешкода для підвищення зарплати і виходу економіки з тіні. Ми дуже багато говоримо про необхідність залучення в українську економіку інвестицій з-за кордону. Але ж, приймаючи рішення про розміщення своїх коштів, кожен підприємець, за інших однакових умов, порівнює величину пенсійних внесків — 32% фонду оплати праці в нашій країні зі, скажімо, 16% — у Польщі, 19,5% — у Чеській Республіці чи 8,75% — у Хорватії.

Наймані працівники вважають, що їх несправедливо обдирають, оскільки сьогодні — через високі пенсійні відрахування — їм платять маленьку зарплату (та й справді, у двох третинах бідних сімей є хоча б один працюючий), а завтра, попри ці високі відрахування, платитимуть маленьку пенсію [31].

Люди похилого віку, котрі все своє життя тяжко працювали і чесно платили податки, справедливо ображаються на те, що держава не може забезпечити їм більш-менш пристойного рівня життя. Та й справді, 85% пенсій — за межею бідності. Особливо скривджені люди, котрі одержували відносно високу зарплату (за українськими стандартами, звісно) та, відповідно, перераховували великі суми до Пенсійного фонду, але не належать до привілейованих груп і одержують сьогодні пенсію за законом «Про пенсійне забезпечення». Якщо в середньому вихід на пенсію означає втрату приблизно двох третин доходу, то ці люди втрачають близько 90% доходу. До речі, в УРСР середня пенсія робітників та службовців становила 40% середньої зарплати, але не можна забувати про те, що колгоспники пенсійного віку одержували жалюгідні крихти, а тепер принаймні такого роду дискримінацію ліквідовано.

Вкрай низькі пенсії змушують усіх, хто має сили і може знайти робоче місце, працювати. На жаль, багато людей не з власного бажання працюють не за фахом, дуже часто в тіньовому секторі. Протягом перших десяти років після «виходу на заслужений відпочинок» працює (з урахуванням зайнятості у приватному підсобному господарстві) третина пенсіонерів.

Частка пенсії в сукупних доходах пенсіонерів скоротилася до 54%, а в сільській місцевості — до 38%. Таким чином, навіть у родинах, які складаються лише зі старих, вона перестала бути основним джерелом доходу. Нині не пенсії визначають рівень їхнього життя, а можливість отримання додаткових доходів, передусім з наявних у них ділянок землі.

Ще більше невдоволення пенсіонерів викликає те, що розмір пенсії жодним чином не залежить ані від виробничого стажу, ні від суми пенсійних внесків, зроблених протягом усього життя.

Закономірно постає запитання про причини такої ситуації. Наскільки системними є вади теперішнього пенсійного забезпечення? Як їх усунути?

Говорячи про діючу пенсійну систему нашої країни, слід насамперед підкреслити її соціальну несправедливість і фінансову уразливість [29].

У тих прошарках українського суспільства, які прагнуть зберегти лише солідарну пенсійну систему, побутує думка про її нібито максимальну націленість на підтримку соціально незахищених. Дозволю собі навести аргументи проти цієї тези.

Перше. Пропоную всім замислитися над тим, що саме бідні й соціально вразливі люди, як правило, помирають значно раніше, ніж заможні та здорові. Отже, вони протягом коротшого періоду часу отримують пенсії. І взагалі, саме високий рівень смертності чоловіків працездатного віку призводить до того, що третина шістнадцятирічних юнаків не доживає до пенсії. Тож внески, які надходили в Пенсійний фонд пропорційно до заробітку протягом усього їхнього трудового життя, для них втрачені. Адже ці суми не є їхньою власністю і не можуть бути бодай успадковані вдовою або дітьми у разі передчасної смерті. Пенсія, що призначається у випадку втрати годувальника, далеко не компенсує таких втрат.

Друге. При визначенні величини пенсії враховується заробітна плата за останні два роки (можливий і варіант п’ятирічного періоду, але в умовах високої інфляції і досить швидкого зростання номінальних заробітків він трапляється вкрай рідко). Це відкриває величезні можливості для зловживань, коли хороші стосунки з начальством дозволяють штучно завищити майбутньому пенсіонерові заробіток — на папері, звісно.

Третє. Теперішні обмеження максимальної величини виплат (йдеться лише про пенсії, що видаються відповідно до закону «Про пенсійне забезпечення») призводять до того, що дві третини пенсіонерів одержують практично однакові суми. Різниця між максимальною пенсією та найменшою трудовою (мінімальна пенсія плюс цільова грошова допомога) становить із 1 серпня 2007 року 45 гривень. Навіщо ж платити великі внески до Пенсійного фонду?

Тож як боротися з виплатою зарплати в конвертах, якщо в цьому абсолютно не зацікавлені наймані працівники? Фактично діюча система пенсійного забезпечення провокує розширення тіньових відносин у сфері оплати праці. І ще. Який сенс у персоніфікованому обліку внесків, якщо величина пенсії від суми цих внесків практично не залежить?

Четверте. Є ціла група пенсіонерів (депутати та їхні помічники, державні службовці, працівники прокуратури, науковці, журналісти і т.д. і т.ін.), які одержують до 90% своєї колишньої зарплати. Відбувається це тому, що пенсійне забезпечення в Україні регулюється більш ніж 20 законодавчими актами. Відтак середня пенсія, призначена відповідно до закону «Про пенсійне забезпечення», становить лише 7,3% середньої ж пенсії, призначеної відповідно до Закону «Про статус народного депутата».

П’яте. Прагнення вивести з тіні високі заробітки було реалізоване таким чином, що тепер відрахування до соціальних фондів (у томі числі, зрозуміло, й до Пенсійного) роблять із заробітків до 1600 гривень. Загалом це відповідає міжнародній практиці. Та є одна суто вітчизняна новація: при визначенні величини пенсії враховується вся сума зарплати. Таким чином, цілком заможні люди одержують високі (знову зроблю застереження — за українськими стандартами) пенсії, не сплативши адекватних внесків.

Оскільки для переважної маси пенсіонерів існує вже згадане обмеження максимального розміру пенсії, це стосується тільки привілейованих груп. Враховуючи, що на відміну від заробітної плати, пенсії не оподатковуються, доходи «спецпенсіонерів» (що фінансуються із солідарної системи!) після виходу на пенсію не лише не зменшуються, а навіть зростають. Якщо ж згадати ще практично однакові ставки відрахувань до Пенсійного фонду, то таку систему дуже важко визнати справедливою і спрямованою на захист уразливих прошарків суспільства.

Наприклад, маючи зарплату 2000 грн., представник цих привілейованих груп отримує 1800 грн. пенсії, металург, який стояв біля мартена, — 156 грн., а робітник машинобудівного підприємства чи будівельник — 117 грн. Розуміючи, що таку практику пенсійного забезпечення неможливо поширити на все населення країни, лобісти різних професійних груп прагнуть включити «своїх» до цього привілейованого списку.

Шосте. Попри те, що пенсійний вік в Україні значно нижчий, ніж у більшості країн не лише з розвиненою, а й з перехідною економікою, чинне законодавство передбачає право на дострокову пенсію для окремих категорій працюючих. Два мільйони теперішніх пенсіонерів вийшли на пенсію на 5—20 років раніше від загального пенсійного віку, причому коло осіб, які мають на це право за фаховою ознакою, за останні десять років різко розширилося.

Якщо 1971 року дострокову пенсію одержували 7% пенсіонерів, то 2001-го — вже 16%, а з тих, хто вийшов на пенсію 2006-го, 28% не дотягували до належних 55 (60) років. У результаті середній вік виходу на пенсію за вислугою років 2006 року становив 51,5 року у чоловіків і 48 — у жінок. Як з’ясувалося, наймолодшими пенсію за вислугою років починають отримувати жителі Харківської (чоловіки — у 43,6 року, а жінки — у 47,1) та Київської областей (чоловіки — у 44,1 року, а жінки — у 46,3). Навряд чи можна назвати справедливою практику фінансування таких дострокових (вони, до речі, і трохи вищі) виплат за рахунок перерозподілу коштів солідарної системи, тобто фактично з кишені сьогоднішніх пенсіонерів.

Сьоме. Один із найсерйозніших чинників фінансової нестійкості теперішньої пенсійної системи — масштаби пільг зі сплати внесків до Пенсійного фонду. Це стосується, наприклад, тих самозайнятих і малих підприємців, які сплачують фіксований податок. З 18,7 млн. зайнятих в офіційному секторі економіки відрахування до Пенсійного фонду роблять лише 15,6 млн.

Особливо масштабною і гострою слід визнати проблему фінансування пенсій і допомог в агропромисловому секторі. З 5,4 млрд. гривень, необхідних 2000 року для виплати пенсій сільським пенсіонерам, від сільськогосподарських платників надійшла лише десята частина. Необхідність підтримати наших аграріїв, особливо в теперішніх непростих умовах реформування, сумніву не підлягає. Потрібно виправляти і багаторічну несправедливість щодо сільських жителів. Однак не можна ж робити це з допомогою нової несправедливості — тепер уже стосовно міських пенсіонерів. Напевно, чесніше й справедливіше фінансувати пенсії колишнім працівникам сільського господарства за рахунок бюджету, як це, до речі, роблять у Польщі [15] .

Восьме. Окремі галузі нагромаджують борги перед Пенсійним фондом, і час від часу наші законодавці приймають рішення про їх списання та реструктуризацію. Так, лише 2006 року було списано майже 3 млрд. грн., та й за попередні роки «прощена» недоїмка перевищує 4 млрд. Не хочу зараз обговорювати доцільність такого рішення — чи не призведе це до того, що надалі, сподіваючись на списання, перестануть платити й інші? Та навіть якщо ці борги справді викликані економічними труднощами, а не безгосподарністю і невмінням працювати — не можна бути добрими за чужий кошт. У цьому разі за кошт пенсіонерів. Це аморально.

Ці й інші «вбудовані» вади багаторазово загострюють об’єктивно існуючі проблеми фінансування пенсій лише із солідарної системи — за так званим договором поколінь, коли пенсії виплачуються із внесків працюючого населення. Фінансова стійкість такої системи визначається, головним чином, співвідношенням кількості пенсіонерів і платників внесків, що, у свою чергу, залежить від:

— демографічного навантаження, тобто від співвідношення кількості населення пенсійного та працездатного віку;

— рівня зайнятості працездатних;

—питомої ваги платників пенсійних внесків у загальній кількості зайнятих.

Всі ці параметри визначаються загальною економічною ситуацією, зокрема розвитком ринку праці й рівнем сплати податків у цілому, а також демографічними процесами, насамперед віком виходу на пенсію і рівнем смертності в різних вікових групах. При цьому якщо економічна ситуація може змінитися на краще, то демографічні прогнози не залишають шансів на позитивні зміни протягом найближчих 40—50 років.

Населення України помітно старше, ніж у більшості країн СНД, і приблизно відповідає європейським стандартам. Однак через значно нижчий пенсійний вік питома вага пенсіонерів у нас помітно вища, ніж у сусідніх країнах. У ряді регіонів (Вінницька, Житомирська, Чернігівська, Луганська області) на 100 працюючих їх припадає понад 70.

Пенсійний вік в Україні — майже найнижчий у світі, і, всупереч поширеній думці про надзвичайно високу смертність, жінки по досягненні 55 років живуть у нас іще в середньому 22,5 року, а чоловіки по досягненні 60 — 14,2 року. Це і є так звана середня очікувана тривалість життя при досягненні пенсійного віку.

Навіть якщо протягом найближчих років різко підвищиться народжуваність, це істотно вплине на фінансові можливості пенсійної системи лише через 25—30 років. Зниження смертності об’єктивно супроводжуватиметься поглибленням процесу старіння. Немає підстав розраховувати і на омолодження населення за рахунок припливу молоді ззовні, властивого економічно розвиненим країнам.

Таким чином, після досить нетривалого періоду (1995—2005 роки) виходу на пенсію відносно нечисельного покоління воєнних років Україна неминуче зіштовхнеться зі значним зростанням демографічного навантаження. Його пік очікується в середині століття, коли (за умови збереження нинішнього пенсійного віку) на 1000 працюючих припадатиме близько 900 пенсіонерів...

Навіть якщо вдасться мінімізувати безробіття, тобто знизити його з нинішніх 12% (за методологією Міжнародної організації праці) до близьких до природної норми 4—5%, а також практично викоренити всі наявні пільги і забезпечити дуже високий рівень сплати пенсійних внесків,— без підвищення пенсійного віку кардинально поліпшити ситуацію в рамках лише солідарної системи не видається можливим.

Однак аргументів і розрахунків спеціалістів суспільство не сприймає. Громадська думка і реакція народних депутатів не дозволяють підвищити пенсійний вік, як це зробили у зв’язку зі старінням населення практично всі країни, розпочавши реформи своїх пенсійних систем. Нам залишається лише стимулювати громадян до продовження трудової діяльності після 60 (55) років.

Солідарна система дуже уразлива з погляду зростання навантаження на платників внесків, а тому в далекосяжній перспективі фінансово нестійка: нам неминуче доведеться вибирати між підвищенням ставок пенсійних внесків, зниженням пенсій, рецидивами заборгованості з їх виплати чи скороченням непенсійних витрат бюджету (на освіту, охорону здоров’я тощо).

З цією проблемою стикнулися практично всі країни світу, і обумовлена вона спільною причиною — постарішанням населення через різке зниження народжуваності 40—50 років тому. Окрім уже згаданого підвищення пенсійного віку, запроваджуються інші, побудовані на принципово інших засадах, системи пенсійного забезпечення, яким властиві інші ризики. Йдеться про побудову багаторівневої системи пенсійного забезпечення, що складається з трьох компонентів: солідарного (перший рівень), обов’язкового накопичувального (другий) і додаткового, або добровільного, накопичувального (третій рівень). Якщо солідарна система (перший рівень) уразлива переважно до демографічних ризиків, то накопичувальна (другий і третій рівні) — до принципово інших, пов’язаних із довгостроковим захистом пенсійних коштів від інфляції.

Згадуючи відоме прислів’я, можна сказати, що це дає змогу розкласти яйця в різні кошики, сподіваючись на те, що одночасно всі не розіб’ються. З фінансового погляду, диверсифікація дозволяє істотно знизити загальний ризик краху пенсійної системи.

Отже, що ж дає кожній конкретній людині участь одночасно у трьох рівнях, і чому світ не відмовляється від солідарної системи, якщо вона така погана?

Насамперед слід зазначити, що солідарна система базується на принципах безумовної соціальної рівності. Тому, якщо залишити за нею тільки первісно властиві їй функції однакового для всіх захисту від бідності у старості і звільнити від усіх решти, так чи так пов’язаних із закріпленням соціальних відмінностей, зокрема із фінансування пільг, — то з’ясовується, що ця система може забезпечити невеликий дохід усім, хто працював. Якщо людина — чи то через невисокий заробіток, чи то з огляду на інші причини — не зуміла зібрати собі на старість грошей, вона змушена буде вдовольнитися цими досить скромними коштами. Альтернатива класичній солідарній системі — фінансування так званих мінімальних трудових пенсій із бюджету. Така практика існує, наприклад, в Австралії.

Із солідарної системи виплачують[13]:

— пенсії за віком;

— пенсії за інвалідністю (крім пенсії за інвалідністю, спричиненою нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням);

— пенсії у зв’язку із втратою годувальника;

— допомога на похорон пенсіонера.

Участь в обов’язковій накопичувальній системі (другому рівні) передбачає, що, незалежно від власного бажання, кожна легально працююча людина протягом усього свого трудового життя частину зароблених коштів не витрачає на моментальне споживання, а відкладає на старість. Фактично запровадження суспільством цього пенсійного компонента пов’язане із властивою багатьом людям легковажністю, відтак необхідністю «силоміць» забезпечувати їхні доходи і після припинення трудової діяльності. Якщо в суспільстві домінує пріоритет особистої свободи і права вибору (як, наприклад, у США), обов’язкова накопичувальна система не запроваджується.

З обов’язкової накопичувальної системи, як правило, роблять — на вибір застрахованої особи — такі види пенсійних виплат:

— довічна пенсія з установленим періодом;

— довічна обумовлена пенсія;

— довічна пенсія сімейної пари;

— одноразова пенсійна виплата.

Таким чином, навіть обов’язкова накопичувальна система передбачає значно більшу, ніж солідарна, свободу вибору й одночасно відповідальність.

Участь у додатковій (добровільній) накопичувальній системі (третій рівень) розрахована на тих людей, хто хоче і може зробити більші, ніж звичайно, нагромадження на старість. Крім того, саме в рамках додаткових систем фінансуються, наприклад, дострокові пенсії працівникам ряду галузей і професій.

Відразу наголошу, що внески до пенсійної системи в усіх країнах роблять приблизно порівну роботодавці і наймані працівники. Перехід до такої паритетної сплати, як свідчить досвід Польщі, має яскраво виражений соціальний ефект. Коли внески практично повністю сплачує роботодавець (із сьогоднішньої найпоширенішої в Україні ставки в 34% найманий працівник сплачує лише 2%), застраховані погано уявляють зв’язок їхніх власних відрахувань із майбутньою пенсією. Звісно, перерозподіл з метою переходу до паритетної сплати (його ще називають «бруттизацією заробітної плати») не призводить — і не може призвести — до зниження реальних доходів найманих працівників.

Оскільки накопичувальна система — і другий, і третій рівні — існує лише за рахунок перерозподілу споживання протягом життя однієї й тієї ж людини і в принципі не припускає перерозподілу від одних людей до інших, автоматично розв’язуються практично всі проблеми, обумовлені соціальною несправедливістю. Суми, накопичені на індивідуальних пенсійних рахунках, є власністю застрахованих і в разі передчасної смерті успадковуються в чинному порядку, а не залишаються у спільному «казані».

Немає і не може бути жодних обмежень максимальної величини пенсій — скільки відклав, стільки й одержав, а також фінансування пільг, наданих одним прошаркам суспільства за рахунок інших, — усі професійні пільги оплачують відповідні професійні пенсійні фонди. Оскільки значну частину коштів у такі фонди вносить роботодавець, у нього з’являються серйозні стимули впроваджувати нові технології, що дозволяють значно скоротити застосування робочої сили у шкідливих для здоров’я умовах, чим, власне, і мотивується призначення дострокових пенсій.

Безпосередня і зрозуміла залежність пенсії від суми накопичених коштів (у свою чергу, обумовленої сумою внесків до пенсійних фондів) найкраще стимулює легалізацію доходів, отримуваних протягом трудового життя. Якщо найманий працівник заперечує — роботодавець не зможе так легко платити зарплату в конверті.

Визначення величини пенсії з урахуванням усіх внесків, зроблених протягом усього періоду трудової діяльності, розв’язує і проблему штучного збільшення заробітків — чи то за два роки, чи то за п’ять.

Створення накопичувальної системи — це й такі потрібні для економіки країни інвестиційні ресурси. До того ж це будуть не «короткі» спекулятивні кошти, вкладені в банки на кілька місяців, а «довгі», які гарантовано підлягають вилученню лише через десятки років. У економічно розвинених країнах саме пенсійні фонди здійснюють значну частину інвестицій. У Чилі кошти пенсійних фондів становлять 40% ВВП. У Польщі протягом двох років в економіку було інвестовано близько 1 млрд. «пенсійних» доларів. В Угорщині за рахунок інвестування пенсійних накопичень вдалося знизити ставки банківських кредитів із 20 до 10%.

Безумовно, виникають сумніви — а чи готовий український фондовий ринок поглинути такі кошти? [24]. Адже суми очікуються чималенькі: за обов’язкового відрахування до накопичувальної системи 2% фонду заробітної плати вже протягом першого року сума внесків перевищить 200 млн. дол., а протягом перших десяти років в економіку країни ввіллється близько 5 млрд. дол.

Чи є галузі і підприємства, в які можна інвестувати ці кошти без ризику їх втрати або знецінення через інфляцію? Питання, безумовно, складне. Особливо якщо згадати наявний у нашій країні досвід діяльності злощасних трастів. Усім у пам’ятку стрімкий злет і настільки ж стрімкий крах фінансових пірамід — вони дощенту підірвали довір’я народу до системи недержавного пенсійного страхування. Але чому громадяни понесли свої останні гроші в трасти? А тому, що зруйнована система державного пенсійного забезпечення і втрата заощаджень в Ощадному банку та Держстраху породили в суспільстві недовіру до спроможності держави забезпечити гідну, соціально захищену старість. Виник попит на альтернативні шляхи самостійного забезпечення доходів у старості — і, за законами ринкової економіки, він був задоволений. Втрати населення через діяльність цих злощасних небанківських фінансових установ передусім були обумовлені саме відсутністю законодавчого регулювання цієї сфери, а отже, й механізмів контролю над їхньою діяльністю.

Протягом 2002—2007 років в Україні зареєстровано близько 100 недержавних пенсійних фондів; за неперевіреними даними, реально працює приблизно 20 — належного обліку, зрозуміло, немає. Не вдалося мені навіть дізнатися, скільки ж людей принесло туди гроші, які суми залучено і куди інвестовано. За відсутності необхідного законодавства і держава не може виконувати необхідні регулюючі й контролюючі функції, і населення не розглядає ці фонди як законний та надійний механізм свого соціального захисту.

Ми — не перші, хто запроваджує накопичувальну систему пенсійного забезпечення і розв’язує проблему ефективного інвестування залучених коштів. Стабільна пропозиція грошей формує і попит на них, прискорює розвиток фондового ринку.

Безумовно, потрібні досить жорсткі обмеження на інвестування пенсійних коштів. Законодавець мусить чітко виписати правила інвестування, визначити дозволені фінансові інструменти і встановити обгрунтовані обмеження з інвестування в них пенсійних грошей. Водночас слід повністю унеможливити придбання пенсійними фондами фінансових інструментів, які не відповідають вимогам збалансованості ризику й очікуваної дохідності. У ряді країн, наприклад, передбачається можливість інвестування до 50% пенсійних коштів у державні боргові зобов’язання, до 60% — в акції та облігації вітчизняних підприємств (обумовлюються характеристики таких підприємств), до 40% — у банківські депозити, до 20% — в облігації іноземних емітентів або державні зобов’язання інших держав, до 20% — в іноземні корпоративні цінні папери [35].

Можливість інвестування за межами України дозволяє розподіляти інвестиційні ризики в межах світового, а не тільки національного ринку капіталів. Звісно, з ура-патріотичних позицій — усі пенсійні кошти потрібно інвестувати лише у вітчизняну економіку. Але слід усвідомлювати, що ці кошти не належать державі, вони — власність застрахованого, тому головний пріоритет — їх збереження і примноження. Відповідно, всі інвестиції мають здійснюватися в інтересах застрахованої особи. Добре, звісно, якщо вони збігаються із завданнями економічного розвитку. До речі, за умови більшої інвестиційної привабливості (за критеріями і прибутковості, і ризикованості) вітчизняного ринку, за кордон можна буде взагалі не інвестувати або ж обсяг таких інвестицій виявиться мінімальним.

На початковому етапі до виконання функцій з управління пенсійними коштами доцільно залучати тільки найвідоміші і найстабільніші банки країни, які мають досить тривалий і успішний досвід інвестицій у реальну економіку. Такі банки слід зацікавити у створенні спеціальних компаній-адміністраторів. Ці компанії і виконуватимуть усі зобов’язання з пенсійного забезпечення. При цьому вкрай важливо чітко визначити у законодавстві вимоги до компаній-адміністраторів і унеможливити використання ними коштів пенсійних фондів для гарантування своїх зобов’язань чи вирішення інших, далеких від пенсійного страхування, завдань.

У цілому ж держава зобов’язана створити необхідні умови для збереження пенсійних коштів громадян — потрібен спеціальний регулятивний орган, який забезпечує прозорість і координацію всієї системи.

Розмаїття можливостей заощаджувати на старість дозволить кожному вибрати саме той спосіб, який здається йому найбільш привабливим. Саме тому пенсійне забезпечення мають здійснювати не лише пенсійні фонди (навіть якщо їх буде чимало), а й банківські установи та страхові організації.

Надзвичайно важливо вирішити питання про оподаткування коштів, які спрямовуються до пенсійної системи, формуються в ній чи вилучаються з неї. Податкові пільги мають вирішальне значення і значною мірою впливають на вибір роботодавцями та найманими працівниками схеми пенсійного забезпечення. Необхідно визначити рівень внесків на добровільне пенсійне страхування, на які поширюються податкові пільги, та унеможливити подвійне оподаткування. Крім того, щоб забезпечити прискорене зростання пенсійних заощаджень і їх захист, у тому числі від інфляції, слід звільнити від податків інвестиційний дохід, отриманий від розміщення пенсійних активів. Інакше ці податки будуть просто перекладені на плечі пенсіонерів. Міжнародний досвід свідчить, що найефективніша і найпривабливіша — схема, за якою податок сплачується лише при одержанні пенсії. Сьогодні ж суми внесків, які перераховують до Пенсійного фонду України самі наймані працівники, відразу ж оподатковуються.

Хочу ще раз наголосити: не лише економічна ситуація у країні впливає на ефективність пенсійного забезпечення, а й раціональна пенсійна система прискорює економічний розвиток.

Ну і, нарешті, — хоча це в результаті може виявитися чи не найголовнішим, — впровадження адекватної ринковій економіці пенсійної системи привчає населення до відповідальності за свою власну долю і за долю своїх близьких, привчає не витрачати негайно всі зароблені кошти, а відкладати частину їх на старість, допомагає подолати такі характерні для нас патерналістські очікування й адаптуватися до нових умов життя. Нарешті, саме накопичувальна система пенсійного забезпечення сприяє становленню середнього класу — основного гаранта соціальної стабільності. Таким чином, ставши багаторівневою, система пенсійного забезпечення перетвориться з гальма на локомотив економічного розвитку. Без цього принципові зміни психології і населення, і держави в особі її управлінських структур просто неможливі.

Якщо багаторівневу систему буде створено і вона нормально запрацює, це дозволить нарешті покласти край такому ганебному явищу, як бідність старих, які все життя чесно створювали національне багатство. Істотного підвищення доходів пенсіонерів і працюючих у рамках солідарної системи, як я вже спробувала показати, досягти неможливо — у кращому разі, можна розраховувати на пенсію у розмірі 38—40% заробітку. Ще 25—30% можуть бути забезпечені виключно шляхом накопичення коштів на індивідуальних рахунках, їх інвестування й отримання відповідного інвестиційного доходу.

Однак у ході реформи, крім перелічених проблем захисту коштів та забезпечення їх ефективного інвестування, виникає ще одна. Йдеться про те, що, паралельно зі створенням і поповненням обов’язкових накопичувальних рахунків, необхідно виплачувати поточні пенсії сьогоднішнім пенсіонерам, які одержують їх виключно за солідарною системою. Таким чином, частина внесків до Пенсійного фонду, які за однорівневої солідарної системи повністю йдуть на матеріальне забезпечення сьогоднішніх старих, неминуче буде вилучена — на накопичення. І протягом досить тривалого періоду — за моїми оцінками, він триватиме 25—30 років — доведеться забезпечувати виконання так званих подвійних зобов’язань.

Міжнародна практика свідчить, що для цього використовуються кошти від приватизації державних підприємств (у нас ще, здається, дещо залишилося), додаткові збори (на кшталт спеціальних податків із продажу валюти, нерухомості, предметів розкошу тощо) та бюджетні субвенції, сформовані передусім за рахунок детінізації економіки та відповідного збільшення податкових надходжень.

Однак, окрім цього, не можна нехтувати й суто демографічними чинниками, що визначають тривалість періоду «подвійних зобов’язань» та його вартість. Зобов’язання перехідного періоду, а отже, й ціна впровадження багаторівневого пенсійного забезпечення, поступово зменшуватимуться — пропорційно до природного процесу зменшення кількості людей, котрі одержують пенсії виключно із солідарної системи. Таким чином, найефективнішим варіантом видається узгодження початку запровадження другого рівня в Україні з фазою мінімального навантаження на працююче населення. За прогнозами, така фаза в Україні триватиме протягом 2002—2005 років.

Пенсійна реформа — і в нас, і в інших країнах — адресується не тільки і не стільки старшим поколінням, як молоді, яка завдяки цьому набуває впевненості у своєму віддаленому майбутньому.

Реформа може бути успішною лише тоді, коли всі прошарки суспільства усвідомлять її необхідність і невідворотність. Та їхня підтримка буде забезпечена лише за умови, що громадяни впевняться: пенсійне забезпечення в результаті реформ поліпшиться. Тому потрібні чіткі формулювання, чіткі кількісні взаємоув’язки. Потрібна широка роз’яснювальна робота.

Населення має отримати правдиву інформацію і про справжні причини вкрай незадовільного пенсійного забезпечення, і про кінцеву мету реформи, її основні принципи і можливі ризики. Не можна брехати! Не можна обіцяти того, що виходить за межі фінансових можливостей системи, — а, на жаль, наші політики дуже часто на це грішать, можливо, сподіваючись, що відповідатимуть за їхні обіцянки вже інші. І водночас необхідна чітка система державних гарантій цілості внесків, їх захисту від інфляції і невдалого інвестування.

Враховуючи очікувані економічні, соцально-демографічні та політичні перспективи, гадаю, протягом 2007—2008 років варто зробити такі кроки [18]:

— реформування діючої солідарної системи (яка стане першим рівнем системи пенсійного страхування), забезпечення її збалансованості й фінансової стійкості, що дозволить підтримувати купівельну спроможність нинішніх пенсіонерів, регулярна індексація пенсій відповідно до зростання цін та середньої зарплати;

— створення добровільної системи пенсійного забезпечення (третій рівень), основу якої становитимуть недержавні (професійні, корпоративні) пенсійні фонди;

— створення системи державного регулювання і контролю Пенсійного страхування, а також спеціального регулятивного органу.

Протягом 2003—2004 років слід забезпечити стабільне функціонування реформованої солідарної і добровільної накопичувальної систем, відпрацювати механізми державного регулювання і контролю у цій сфері, створити економічні передумови і технічно підготуватися до впровадження обов’язкової накопичувальної системи.

У 2005—2006 роках доцільно розпочати відрахування внесків до обов’язкової накопичувальної системи (другий рівень) і забезпечити її повноцінне функціонування.

Досвід країн, насамперед із перехідною економікою, що вже реформували свої системи пенсійного забезпечення, незаперечно доводить: реформа — процес надзвичайно тривалий, і хоч би яким досконалим було нове пенсійне законодавство, час від часу його доведеться коригувати.

Дуже часто можна почути, що, мовляв, економічне зростання забезпечить розв’язання всіх соціальних проблем, у тому числі й пенсійних. Однак не розв’язує. 2000 року економіка України розвивалася дуже високими темпами, а рівень бідності серед пенсіонерів не тільки не знизився, а навпаки — зріс на 13,5%. І пояснюється це досить просто. Першими плодами економічного зростання завжди і скрізь користується дуже обмежений прошарок — найбільш кваліфіковані, заповзятливі, щасливчики, врешті решт. І лише з допомогою грамотної соціальної політики держави вдасться передати частину цих плодів тим, хто потребує підтримки суспільства: старим, хворим, бідним.

Звісно, пенсійна реформа призведе до чергового розчарування, якщо не зростатиме зайнятість, не зміниться політика оплати праці й оподаткування. Однак лише цих заходів недостатньо. Тому, жодним чином не применшуючи значення економічного зростання, зваженої макроекономічної політики, хочу наголосити на необхідності кардинальних змін існуючої системи пенсійного забезпечення. Зміни ці неминуче торкнуться інтересів найрізноманітніших прошарків суспільства, а також державних фінансів, банківської сфери, і за масштабами їх можна порівняти хіба що з земельною реформою. А відтак у, ставленні до пенсійної реформи неминуче відбивається політичний вектор. Однак лише вона зробить можливим такий необхідний перехід від короткострокових до довгострокових моделей накопичення, інвестицій та економічного зростання.

РОЗДІЛ ІІІ

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Інформаційні ситеми та технології пенсійного забезпечення населення

Запровадження нової пенсійної системи в Україні породжує безліч запитань у громадян - як майбутніх пенсіонерів, так і сьогоднішніх. Як відомо, нова формула розрахунку пенсії передбачає залежність розміру пенсії від розміру заробітної плати, з якого сплачувалися пенсійні внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувалися.

Коли йдеться про мільйони людей, що беруть участь у пенсійній системі (тобто як усіх працездатних, так і пенсіонерів України), та багато мільйонів гривень, які отримуються та розподіляються Пенсійним фондом, використання сучасних інформаційних систем та технологій набуває дуже великого значення. До того ж, при запровадженні індивідуальних рахунків для обліку персоніфікованих внесків кожного майбутнього пенсіонера, необхідно виконувати дуже великий обсяг операцій обробки даних, що просто неможливо без застосування сучасних інформаційних технологій.

Раніше людина могла пропрацювати все життя на одному підприємстві. Це давало можливість швидко отримати дані про розмір її заробітної плати і розрахувати розмір пенсії. У наш час мобільність населення суттєво зросла. Люди змінють місце проживання і протягом трудової діяльності можуть працювати на декількох підприємствах. Таким чином, безумовно, процес обліку даних ускладнюється[38].

Надзвичайну активність у справі реформування пенсійної системи, як і належить, проявляє Пенсійний фонд України. Зокрема, в Пенсійному фонді створена сучасна інформаційна система – система персоніфікованого обліку внесків (СПОВ). В цій системі накопичуються відомості про заробіток, дохід, внески та стаж застрахованих осіб (в тому числі і з урахуванням умов праці, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення). При виході людини на пенсію ці точні відомості будуть враховані, результатом чого буде відхід від політики “зрівнялівки” – кожний отримає пенсію відповідно до його внесків до Пенсійного фонду. При обчисленні пенсії будуть враховуватись ті періоди (місяці), за які до Пенсійного фонду надійшли страхові внески відповідно до фактичних витрат на зарплату[34].

На даний момент СПОВ і технічно, і функціонально, являє собою одну з ключових прикладних підсистем Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України.

Складові частини СПОВ розташовуються по всій території України у всіх місцевих, регіональних Управліннях Пенсійного фонду, а також в Інформаційному центрі ПФУ у м.Києві.

Об'єктом обліку системи є індивідуальні відомості про накопичені пенсійні права застрахованих осіб (під цю категорію потрапляє майже все населення України, а також деякі категорії іноземців).

Информаційна система персоніфікованого обліку внесків має ієрархічну структуру. Кожний роботодавець щорічно готує і подає до місцевих управлінь ПФУ персоніфікований звіт про заробіток, стаж та внески кожного свого працівника. Звіт може бути підгоготований на паперових бланках, або на електронних носіях (гнучкому диску, підготованому за допомогою программного комплексу АРМ-Р. У місцевому управлінні ПФУ звіти на електронних носіях після перевірки їх корректності записуються у загальну базу даних цього управління, а для звітів, поданих на паперових носіях, формуються їх електронні версії шляхом сканування та автоматичного розпізнавання, або ручного введення. Сформована база звітів передається в обласне управління ПФУ, де об'єднується з базами з інших районів, а вже потім бази з усіх обласних управлінь передаються у центральну базу даних СПОВ [38].

У цьому сховищі, у вигляді структурованих облікових карток застрахованих осіб, накопичуються відомості про їх пенсійні права незалежно від того, в якому куточку України людина працювала.

Зібрана інформація використовується для призначення пенсії, а також являє собою достовірне джерело даних для статистичного аналізу та прогнозування загальнодержавного значення [34].

На поточний момент є три основних напрямки її використання:

  1. обчислення пенсії;
  2. проведення статистичного та прогнозного аналізу даних – ця задача вкрай важлива у справі державного керування, розробці бюджетів Пенсійного фонду та країни загалом, для прогнозування в сфері пенсійного забезпечення;
  3. інформування застрахованих осіб про відомості, накопичені на їх персональних облікових картках в системі персоніфікованого обліку.

Звичайно, є логічним, що кожна людина, особливо передпенсійного віку, бажає і має право знайомитись з зібраною про неї інформацією.

Зокрема, це дозволить кожному працюючому орієнтуватись в своїх потенційних пенсійних правах (чим більше внесків заплатив – тим на більшу пенсію можна розраховувати). Відповідним чином існує об’єктивна зацікавленість людини, щоб накопичена по ній інформація була правильною, тобто адекватною реально нарахованій зарплаті. Знайомство з відомостями персональної облікової картки якраз і є засобом, за допомогою якого кожен особисто може визначитись з відповідями на ці питання.

Який же механізм персонального інформування кожної застрахованої особи про дані її облікової картки?

Пенсійним фондом України способом такого інформування визначено видачу застрахованим особам виписок з їх облікових карток (за формою ОК-1.2)(Дод. Н). Першою чергою цього процесу, відповідно до завдань Уряду, охоплено близько 10 мільйонів застрахованих осіб.

Першочергове право одержання виписок ОК-1.2 мають особи, які офіційно зареєстровані в системі загальнообов’язкового соціального страхування. “Реєстрація” означає, що працівник свого часу заповнив відповідну “Анкету застрахованої особи” і через деякий час одержав “Свідоцтво про загальнообов’язкове державне страхування”(Дод. П).

Про організацію анкетування та видачу свідоцтв повинна потурбуватись адміністрація підприємства, на якому працює людина (відповідно до інструкцій Пенсійного фонду).

Автоматизацію цих процесів в ПФУ забезпечує Система формування і видачі свідоцтв про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Отже, якщо працівник не одержаввиписку за формою ОК-1.2, це, в першу чергу, може означати, що вінне одержувавстрахове свідоцтво.

Для реєстрації в системі загальнообов"язкового державного соціального страхування необхідно звернутись до бухгалтерії за місцем роботи, заповнити спеціальну анкету та через певний час одержати свідоцтво.

Слід зауважити, що працівниктакож не одержитьвиписку, якщо роботодавець платить зарплату “в конверті”, не сплачуючи внески до Пенсійного фонду і не подаючи відповідні звіти.

Розглянемо детальніше інформацію, яку містить форма ОК-1.2.

У заголовкувиписки фактично знаходиться адресна інформація, згідно з якою можна встановити район та підприємство, куди потрібно передати конверт, а також застраховану особу, якій він призначений(табл. 3.1).

Залишилось з’ясувати, що робити людині, якщо вона не задоволена наданою інформацією (наприклад, на її думку інформація неповна, або неправильна). В такому випадку повинен працювати один з фундаментальних механізмів, який ініціюється самим фактом наявності системи персоніфікованого обліку, а саме механізм зворотного зв’язку застрахованої особи з роботодавцем (страхувальником). Принцип цього процесу полягає в тому, що застрахована особа час від часу знайомиться з відомостями, накопиченими про неї в системі персоніфікованого обліку (а ці відомості подаються саме страхувальниками). І якщо вона не задоволена цією інформацією (нагадаємо – розмір трудової пенсії буде залежати саме від даних персоніфікованого обліку), то особа може звернутися до свого роботодавця та звірити відомості довідок з даними бухгалтерського обліку. За результатами таких звірок з’явиться можливість приведення даних персоніфікованого обліку до їх об’єктивного стану, в чому є очевидна зацікавленість і самої застрахованої особи, і Пенсійного фонду.

Для підвищення ефективності функціонування системи персоніфікованого обліку та автоматизації окремих ділянок роботи структурних підрозділів обласних управлінь, спеціалістами відділу персоніфікованого обліку та інформаційних системголовного управління розроблено ряд програм, які постійно актуалізуються з врахуванням змін пенсійного законодавства:

1. програма розрахунку страхового стажу застрахованих осіб для призначення (перерахунку) пенсій за період, починаючи з 1 січня 2004 р.;

2. програма формування щотижневої оперативної звітності районного та регіонального рівня;

3. програма встановлення за даними районних баз даних СПОВ останнього місця роботи застрахованих осіб, які не отримали свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

4. програма формування протоколів, постанов при застосуванні адміністративних санкцій та рішень при застосуванні фінансових санкцій;

5. програма контролю помилок допущених роботодавцем при формуванні звітів СПОВ в програмному комплексі „АРМ-Роботодавця”;

6. програма контролю нарахувань та утримань страхувальниками страхових внесків в звітах введених в районні бази даних СПОВ;

7. програми розрахунку середньої заробітної плати працівників по страхувальнику та району;

8. програма формування списків страхувальників, які нараховували заробітну плату працівникам меншу зоконодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати з зазначенням кількості застрахованих осіб - отримувачів заробітної плати нижче гарантованого мінімуму;

9. програма формування списку страхувальників, які нараховували заробітну плату працівникам меншу прожиткового мінімуму з зазначенням кількості застрахованих осіб - отримувачів заробітної плати нижче гарантованого мінімуму;

10. програма формування списків працівників страхувальника, які отримували заробітну плату меншу зоконодавчо встановленого розміру з зазначенням суми недонарахованих до Пенсійного фонду страхових внесків по застрахованій особі, страхувальнику та району;

11. програма формування списків працівників страхувальника, у яких сума заробітку (доходу) за відповідний місяць перевищує максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників з яких справляються страхові внески: по страхувальнику, по району та по особах, які в заданому році виходять на пенсію;

12. програма отримання списку працівників, яким принаймні в одному місяці звітного року не нараховувалась заробітна плата;

13. програма формування журналу передачі пачок документів первинної звітності в архів системи персоніфікованого обліку;

14. програма визначення облікової чисельності найманих працівників страхувальника та формування динаміки облікової чисельності по періодам звітування у СПОВ;

15. програма підготовки документів для проведення документальної перевірки страхувальників: формування акту перевірки та додатків.

16.програма формування моніторингу надання звітів страхувальниками у СПОВ на електронних носіях;

17. програма формування списку застрахованих осіб, які досягнуть пенсійного віку в розрахунковому періоді (місяць, рік) та формування журналу реєстрації страхувальників щодо одержання повідомлень із списками застрахованих осіб, які досягнуть пенсійного віку в розрахунковому періоді;

18. програма автоматизації формування індивідуальних звітів про фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності, платників спрощеної системи оподаткування;

19. програма контролю за повнотою та якістю заповнення реквізитів анкет страхувальників в районних базах даних ЄРС розроблена з метою налагодження ефективного контролю за якістю сформованого територіальними управліннями області єдиного реєстру страхувальників. За даними програми контролю, формуються рейтинги, які визначають управління Пенсійного фонду з найкращою якістю сформованих анкет страхувальників в ЄРС;

20. програма формування списку страхувальників, які ліквідовані або не вели фінансово-господарську діяльність протягом звітного року за даними АРМ-ОССВ відділу надходження доходів;

21. програма вивантаження із бази даних відділу надходження доходів списку страхувальників, що надали розрахунки зобов’язань за звітний період та формування файлу завантаження зазначеного списку в АРМ-СПОВ районного рівня для проведення камеральних перевірок звітів наданих у відділ надходження доходів та відділ персоніфікованого обліку та інформаційних систем;

22. програма контролю за станом формування районних баз даних із відомостями про декларацію та сплату страхових внесків страхувальниками та для контролю за динамікою основних звітних показників відділів надходження доходів;

23. програма тестування спеціалістів відділів персоніфікованого обліку та інформаційних систем територіальних управлінь області.

Крім того, спеціалістами відділу персоніфікованого обліку головного управління, розроблені програмні комплекси регіонального рівня, які дозволяють проводити аналітичні та статистичні дослідження на основі інформації, що накопичується в СПОВ, здійснювати ефективний контроль за формуванням та збереженням електронних баз даних системи персоніфікованого обліку, автоматизувати окремі ділянки роботи при роботі з базами даних СПОВ, в тому числі автоматизувати обробку щотижневих оперативних звітів територіальних управлінь [41].

Як приклад, з метою забезпечення виконання технічних умов створення Накопичувального фонду, згідно зпостановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2005 року № 909 [11] з грудня 2005 по жовтень 2006 року у Жидачівському та Сокальському районах Львівської області проводився експеримент зі створення автоматизованої системи Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Протягом експерименту Пенсійним фондом України було проведено велику та плідну роботу.

Розроблені принципово нові форми надання страхувальником звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей в умовах функціонування накопичувальної системи. Передбачено формування єдиної звітності - як до солідарної, так і до накопичувальної системи. Такий підхід не потребує додаткового навантаження на роботодавця після запровадження накопичувальної системи. Ще одне - нові форми мають вигляд списків: на одному листі міститься інформація (індивідуальні відомості) про десять застрахованих осіб.

Створено програмне забезпечення прийому звітності по розроблених формах. Проведено дослідну експлуатацію програмного забезпечення та оптимізацію розроблених форм звітності. Відповідне програмне забезпечення впроваджено в експлуатацію у Жидачівському та Сокальському районах. Слід зазначити, що завдяки оптимізації форм звітності вони є більш зрозумілі та зручні, що відзначають і бухгалтери підприємств районів, залучених до експерименту.

Для формування та подання платниками звітності за новими формами, у тому числі і в електронному вигляді, Пенсійним фондом розроблено та безкоштовно передано роботодавцям програмне забезпечення «Автоматизоване робоче місце «Звіт страхувальника». Роботодавцям, які мають кваліфікованих адміністраторів інформаційних систем безкоштовно були передані компакт-диски з АРМом, іншим надавалася допомога щодо встановлення системи. Роботодавцям, що не мають власної комп'ютерної техніки, надається можливість сформувати звіти на комп'ютерах районних управлінь. Проведено навчання бухгалтерів підприємств щодо його використання. Крім того, зазначене програмне забезпечення дозволяє формувати усі види звітності до Пенсійного фонду - як до системи надходження доходів так і до системи персоніфікованого обліку.

Для спрощення процедури формування страхувальником інформації розроблено механізм завантаження даних з програм ведення бухгалтерського обліку, таких як «1С бухгалтерія» та інші.

В рамках проведення експерименту здійснювався прийом місячної звітності до системи персоніфікованого обліку за новими формами від страхувальників. За період з січня 2005 року по жовтень 2006 року прийнято та заведено 324 488 щомісячних персоніфікованих звітів за застрахованих осіб від 1 177 роботодавців. Надана звітність формує вхідну інформацію для автоматизованої системи Накопичувального фонду.

Розроблено модель інформаційної взаємодії Пенсійного фонду України, як адміністратора Накопичувального фонду, з іншими суб'єктами системи: органами державного нагляду та регулювання, зберігачем та компаніями з управління активами.

Створено базові підсистеми автоматизованої системи Накопичувального фонду із залученням "віртуальних" суб'єктів: банку зберігача, компаній з управління активами. При розробці програмного забезпечення враховано досвід функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні а також головні вимоги регуляторів по функціонуванню накопичувальних систем.

Сформовані та ведуться "віртуальні" індивідуальні накопичувальні пенсійні рахунки про застрахованих осіб. Розроблено механізм отримання виписок про стан індивідуального накопичувального пенсійного рахунку та про рух коштів.

В цілому, в ході експерименту створено та запроваджено в дослідну експлуатацію інтегровану систему адміністрування процесів оперативного обліку та контролю за сплатою страхових внесків з їх персоніфікацією у солідарній та накопичувальній системі.

На базі накопичених даних проведено ряд аналізів. Зокрема, проведено аналіз вікового складу застрахованих осіб та, відповідно, утримань з їх заробітних плат, що надходять до бюджету Пенсійного фонду. Ці дані в подальшому повинні використовуватись при прийнятті рішень стосовно впровадження накопичувального фонду.

Проведена робота по контролю та перевірці отриманих щомісячних звітів - співставлення даних надходження доходів та звітів до системи персоніфікованого обліку. По виявлених розбіжностях проведено позапланові перевірки та взято пояснення від страхувальників.

Проведено ряд навчальних семінарів з представниками роботодавців, органами державної влади та місцевого самоврядування. Працівниками районних управлінь Пенсійного фонду проводиться індивідуальна робота з бухгалтерами підприємств, залучених до експерименту.

За підтримки Світового Банку із залученням іноземних та українських консультантів створено модель інформаційного забезпечення накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та проведено її презентацію. Під час розробки моделі проведено аналіз функціонування декількох недержавних пенсійних фондів та компаній з управління активами. Проаналізовано архітектуру їх інформаційних систем, головні інформаційні та фінансові потоки. В даній моделі проводиться вибір оптимальної архітектури Автоматизованої системи накопичувального фонду та надаються концептуальні рішення щодо її розбудови. Це дозволить значно скоротити витрати та терміни на створення Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Крім того, за допомогою іноземних консультантів проведено оцінку витрат на запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Разом з тим, в межах експерименту Пенсійний фонд не мав можливості оперувати реальними грошима, що не дозволило в повній мірі відпрацювати порядок взаємодії Пенсійного фонду України, як адміністратора Накопичувального фонду, з іншими суб'єктами накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Тому сьогодні розглядається питання про функціональне розширення експерименту зі створенням правової бази для залучення реальних коштів. Після продовження експерименту вже з використанням реальних коштів потребуватимуть уточнення системи контролю за фінансовими потоками, потребуватимуть розробки механізми фінансових санкцій щодо боржників до Накопичувального фонду та алгоритми зарахування на накопичувальні рахунки коштів, направлених до системи боржниками.

Таким чином можна зробити висновок, що в ході експерименту створено та запроваджено в дослідну експлуатацію інтегровану систему адміністрування процесів оперативного обліку сплати страхових внесків з їх персоніфікацією у солідарній та накопичувальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. В рамках обмежень експерименту розроблено модель інформаційної взаємодії Пенсійного фонду України, як адміністратора Накопичувального фонду, з іншими інституціональними суб'єктами накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - органами державного нагляду та регулювання, зберігачем та компаніями з управління активами. Розроблено та запроваджено щомісячну звітність страхувальників до системи персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків та відомостей персоніфікованого обліку застрахованих осіб до солідарної та накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Створено головні підсистеми Автоматизованої системи накопичувального фонду, що дозволяє отримувати кошти в Накопичувальний фонд, вести індивідуальні накопичувальні рахунки, відслідковувати інвестиційний дохід та вартість пенсійних активів [40].

Наостанок можна додати, що хоча експеримент зі створення автоматизованої системи Накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що проводився згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2005 року № 909 завершено, роботи з підготовки до запровадження Накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування тривають та розгортаються. Попереду - відпрацювання механізмів роботи з реальними грошима, розширення функціональності системи в зв'язку із включенням до неї нових елементів, запровадження щомісячної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей тощо.

Загалом необхідно відзначити, що інформування населення, про яке йдеться– це один з перших, але далеко не останній, крок по реальному поширенню ідей персоніфікованого обліку і пенсійного страхування в широких масах українських громадян. На черзі – забезпечення видачі довідок кожній застрахованій особі, надання докладних відомостей по запиту застрахованої особи до Пенсійного фонду та інші важливі кроки, що дозволять надати людям реальний контроль за своїми пенсійними правами.

3.2. Світовий досвід соціального захисту людей похилого віку, безробітних та інвалідів

Пенсійна система у кожній країні - це важлива складова програм соціального захисту громадян. Від стабільності та ефективності системи залежить добробут окремих громадян та рівень стабільності у суспільстві загалом.

Сучасний світовий досвід свідчить про те, що за кордоном функціонують різні моделі пенсійного забезпечення. Причому моделі, побудовані за “розподільчим” або “накопичувальним” принципом в чистому вигляді, зустрічаються надто рідко, тому що як солідарна система, так і система індивідуальних пенсійних рахунків мають свої переваги і вади. Пенсійні системи більшості країн включають в себе різні інститути соціального захисту: державне соціальне забезпечення, особисте пенсійне страхування, обов’язкове соціальне страхування та інші. Між собою ці системи розрізнюються тим, який з цих інститутів домінує[39].

У колишніх країнах соціалістичного табору використовуються різні моделіпенсійного забезпечення. Їх можна згрупувати за такими типами:

1. Пенсійна реформа на зразок чилійської. Цю модель застосував лише Казахстан, депенсійні внески сплачуються лише працівниками. Розміри пенсій залежать від сумисплачених внесків та нарахованого інвестиційного доходу. Спочатку планувалося, щовнески сплачуватимуться до недержавних пенсійних фондів, але в останній моментбуло прийняте рішення про створення пенсійного фонду, управлінням яким здійснюєдержава. На початковому етапі пенсійної реформи більшість казахських громадянвибрало саме цей фонд, але з часом все більше громадян переходить до недержавнихпенсійних фондів. Упродовж усього часу існування нової пенсійної системи урядомвисловлювалися наміри щодо закриття державного фонду.

У Казахстані не вщухають дискусії з приводу того, чи будуть пенсії в новій системі достатніми, і скільки доведеться доплачувати переважній більшості пенсіонерів до розміру мінімальної пенсії, обіцяної урядом.

2. Наступною системою, що заслуговує на увагу, є угорська, в якій на додаток довнесків, що сплачуються до зменшеної солідарної системи, також перераховуютьсякошти до приватної пенсійної схеми з визначеними внесками. У цій останнійпроводиться інвестування внесків від імені їх платників, і, зрештою, з неї будуть сплачуватись додаткові ануїтетні виплати за рахунок коштів на накопичувальнихрахунках.

3. Потрібно також згадати про латвійську систему, у якій були запроваджені умовно-накопичувальні рахунки. Відповідно до цієї моделі при виході на пенсію виплатимають складатись з остаточної суми внесків та нарахованого на них інвестиційногодоходу. У Латвії реальне інвестування пенсійних коштів в економіку не проводиться,але за використання грошових коштів платників внесків уряд нараховує номінальнуставку інвестиційного доходу. Її величина може встановлюватись, виходячи з рівняінфляції або змін у величині середньої заробітної плати.

4. У Польщі була введена у дію модель, яка є різновидністю третьої моделі. Відповіднодо цієї моделі внески за станом на початок дії нової системи обліковуються якумовно-накопичувальні, а внески, що сплачуються з 1 січня 1999 року, дійсноінвестуються приватними пенсійними фондами, і від їх інвестування платникиотримують реальний інвестиційний дохід. У момент виходу на пенсію їм маєсплачуватись ануїтет, розрахований на основі цих обох складових частин.

5. Російський варіант пенсійної системи складається з базової пенсії для всіх громадян, а також додаткових пенсійних виплат, які формуються за рахунок номінального і реального інвестування внесків. Одна частина другого рівня складається з умовно-накопичувальних внесків, а друга (для осіб у віці до 50 років) – з коштів відінвестування внесків, що здійснюється як недержавними пенсійними фондами, так ієдиним державним накопичувальним фондом, схожим на фонд у Казахстані [19].

Джерелами міжнародно-правового регулювання в Європі є акти, прийняті Радою Європи і Європейським Союзом. Європейська соціальна хартія[9]була підписана державами — членами Ради Європи в Турині 18 жовтня 1961 р. і набула чинності 26 лютого 1965 р.

Згідно зі ст. 23 Хартії право осіб похилого віку на соціальний захист має гарантуватися зобов'язаннями Сторін, самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями, вживати відповідних заходів або заохочувати відповідні заходи, зокрема для надання особам похилого віку можливості якомога довше залишатися повноцінними членами суспільства, шляхом забезпечення достатніх ресурсів, які б давали їм змогу:

  • жити на задовільному рівні та брати активну участь у суспільному, соціальному і культурному житті;
  • забезпечення інформації про послуги і програми, які є для осіб похилого віку, а також про можливості їх використання такими особами;
  • надання таким особам можливості вільно обирати спосіб свого життя і незалежно жити у знайомому для них оточенні так довго, як вони забажають і зможуть, шляхом забезпечення житла, пристосованого до їхніх потреб і стану здоров'я, або шляхом надання належної допомоги для реконструкції їхнього житла;
  • забезпечення медичного обслуговування та послуг, яких вимагає їхній стан здоров'я;
  • забезпечення особам похилого віку, які проживають у будинках для престарілих, гарантії надання відповідної допомоги з повагою до їхнього особистого життя і гарантій участі у прийнятті рішень, що стосуються умов життя у їхньому будинку для престарілих.

На початку XX ст. в європейських країнах почали створюватися спеціальні фонди допомоги безробітним. У 1905-1908 рр. у Франції, Данії і Бельгії програми з надання допомоги безробітним стали розроблятися на державному рівні. А у Великій Британії У. Черчілль, на той час міністр торгівлі, з метою підвищення ефективності допомоги безробітним домігся від законодавчих органів права для Міністерства торгівлі відкрити біржу праці. Створена на той момент британська система страхування запропонувала такі методи допомоги безробітним, котрі й понині застосовуються у структурах страхування від безробіття.

У Німеччині система обов'язкового страхування від безробіття була запроваджена у період найбільш високого безробіття у 1927 р., у Швеції - у 1932 р. у період правління соціал-демократів.

Після інфляційної кризи 1973 р. безробіття стало типовим явищем для всіх промислово розвинених країн. Якщо наприкінці 1960-х років у Великій Британії дестабілізуючим фактором, що призвів до зміни політичного курсу й відставки Кабінету Міністрів, був рівень безробіття, який дорівнював 2,5% працюючого населення (0,5 млн. безробітних), то на початку 70-х років мова йшла вже про один мільйон, а наприкінці 1970-х років - 1,5 млн. На початку 1990 р. кількість безробітних коливалася на рівні 10% (близько 3 млн. осіб). І така ситуація стала характерною для всіх промислово розвинених країн. З 1978 по 1998 рр. кількість безробітних у країнах, що належать до Організації економічного співробітництва і розвитку, збільшилася з 10 млн. до майже 35 млн. Осіб[16].

Подібні обставини сприяли тому, що європейські країни нагромадили досвід у боротьбі з безробіттям і пом'якшенням його наслідків.

Наприклад, у сучасній Швеції держава проводить активну політику в сфері зайнятості, спрямовану на зниження безробіття. Характерною рисою цієї політики є попередження безробіття, а не боротьба з його наслідками. Уряд Швеції у соціальній політиці особливу увагу приділяє розробці заходів, спрямованих на забезпечення професійної підготовки й перенавчання осіб, що стали безробітними, і створення нових робочих місць, в основному в державному секторі економіки; координує міграцію населення і робочої сили шляхом надання субсидій і кредитів на переїзд сімей із районів з надлишком робочої сили до районів, де є вакантні місця; забезпечує доступ населення до інформації про наявні вакантні місця тощо.

Як свідчить практика, у 1998 р. майже всі нові робочі місця у країнах ОЕСР були створені у приватному секторі. Водночас державний сектор продовжує забезпечувати робочі місця для значної частини населення промислово розвинених країн. У середині 90-х років збільшення зайнятості відбувалося за рахунок створення нових робочих місць з неповним робочим днем, а в деяких країнах - за рахунок скорочення тих, хто працював повний робочий тиждень. Так, наприклад, відповідно до програми, розробленої в Данії, робітники мають право на одержання повністю або частково оплачуваної відпустки терміном до одного року для здобуття додаткової освіти, по догляду за дитиною, через особисті обставини. Вивільнені таким чином робочі місця тимчасово надаються безробітним.

Важливу роль у захисті безробітних відіграє ефективна система допомоги по безробіттю. Відповідно до законодавства Іспанії безробітний у перші 180 днів одержує допомогу, що дорівнює 80-100% мінімальної міжгалузевої заробітної плати, у подальшому протягом 181-360 днів розмір допомоги скорочується до 70% і після 360 днів - до 60%. Новий Основний закон про зайнятість від 1994 р. передбачає також виплату 75% міжгалузевої заробітної плати сімейним робітникам, зареєстрованим на біржі праці. Допомога по безробіттю фінансується за рахунок надходження до системи соціального страхування внесків від підприємців і трудящих (відповідно 60 і 40%)[17].

Нещодавно, міжнародний досвід стимулювання роботодавців до працевлаштування людей з обмеженими фізичними можливостями проаналізували фахівці відомчої ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінпраці України (м. Луганськ).

В Україні, як і в багатьох розвинутих країнах світу, залучення інвалідів до сфери праці здійснюється шляхом квотування, тобто резервування певного мінімуму робочих місць на підприємствах (в установах, організаціях) усіх форм власності та господарювання. В нашій державі відповідно до ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій встановлено 4-відсотковий норматив для забезпечення робочими місцями інвалідів, а якщо працює від 8 до 25 осіб — резервується одне робоче місце. Невиконання зазначеного нормативу тягне за собою сплату штрафних санкцій суб'єктами господарювання (крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів) до Фонду соціального захисту інвалідів.

При цьому, вітчизняним законодавством для роботодавців, окрім безвідсоткових позик на створення робочих місць для інвалідів терміном на три роки, не передбачено інших стимулюючих механізмів до найму чи збереження зайнятості цієї категорії громадян. Тобто правова база зорієнтована переважно на адміністративно-примусові методи впливу на роботодавців, тоді як у зарубіжних країнах, окрім квотування, широко застосовують фінансово-економічні та навіть соціально-психологічні механізми стимулювання роботодавців.

Найпоширенішими та дієвими важелями заохочення зарубіжних роботодавців до найму або збереження зайнятості інвалідів виступають фінансово-економічні важелі: різного роду пільги, дотації, субсидії.

Так, в Японії за кожного інваліда, якого роботодавець наймає понад мінімальну квоту, останньому щомісячно виплачується дотація в 20000 йєн (184 дол. США). В Австралії та Новій Зеландії дотація виплачується тим роботодавцям, які приймають осіб з інвалідністю понад квоту не тільки як працівників, а учнів на виробництві.

Для адаптації інвалідів до робочого місця або компенсації іноді нижчої продуктивності їхньої праці у деяких країнах роботодавцям надаються дотації та субсидії на заробітну плату таких працівників. У Бельгії та Болгарії, наприклад, дотації на зарплату роботодавцям надаються впродовж року з поступовим її зменшенням щомісяця.

За австралійською програмою "Початок роботи" роботодавцям на зарплату кожного працівника з інвалідністю надається піврічна субсидія в розмірі 50 австралійських доларів на місяць (38,6 дол. США).

У Німеччині субсидії на оплату праці сягають 80% розміру заробітку працівника з інвалідністю, у Швеції — 50%, а в Угорщині — 35%. Однак у Німеччині термін одержання роботодавцями субсидії сягає двох років, а в Швеції триває протягом усього періоду зайнятості інвалідів.

Дотації та субсидії зарубіжним роботодавцям сприяють також залученню до роботи осіб із тяжкими вадами здоров'я. Наприклад, у Швеції роботодавцям, які наймають таку категорію інвалідів, розмір субсидії упродовж першого року роботи дорівнює 90% витрат на заробітну плату та 50% — в наступні роки.

У ряді інших країн — Латвії, Австралії, Новій Зеландії — поширена практика надання дотацій та субсидій роботодавцям на облаштування та технічне обслуговування робочих місць для інвалідів. Латвійські роботодавці, приміром, отримують на створення неспеціалізованого робочого місця для інваліда разову субсидію в 200 латів (357 дол. США) та додатково 500 латів (892 дол. США) на переобладнання робочого місця та його устаткування для тих інвалідів, які не можуть працювати на звичайних робочих місцях. В Австралії на створення подібного спеціалізованого робочого місця надається субсидія в 2592 австралійські долари (2000 дол. США).

Надання пільгових преференцій в оподаткуванні роботодавцям, які наймають на роботу інвалідів, та пільг при сплаті внесків на соціальне страхування поширено в США, Чехії, Словаччині, Польщі тощо.

Так, згідно з американською Програмою податкових пільг за певні види робіт (TGTC), роботодавці мають податкові пільги терміном до двох років у розмірі 50% за перший рік роботи інваліда та 25% — за другий.

Якщо чеські та словацькі підприємства приймають на роботу інваліда із нетяжкою формою захворювання, пільги в оподаткуванні для роботодавців сягають 18000 крон (756 дол. США), а коли до праці залучають осіб із тяжкими вадами здоров'я — 60 тис. крон (2520 дол. США). Крім того, чеським роботодавцям у разі професійного навчання на їхніх підприємствах учнів із числа інвалідів основне оподаткування знижується на 30%.

Польським роботодавцям — за умов прийняття ними на роботу інвалідів понад мінімальну квоту — знижується податок на фонд заробітної плати. При цьому половина невиплаченої суми перераховується ними до Державного фонду реабілітації інвалідів.

Як уже зазначалося, в зарубіжних країнах поряд із фінансово-економічним поширено також соціально-психологічне стимулювання роботодавців за наймання або збереження зайнятості інвалідів.

Так, Ірландська національна компанія з реабілітації запровадила емблему "Реальність інвалідності" як підтвердження додержання стандарту рівних можливостей для інвалідів на підприємствах. Емблему для рекламування власної продукції можуть використовувати ті роботодавці, котрі на всіх етапах процесу підбору кадрів розглядали кандидатури осіб з інвалідністю виключно за їхніми діловими якостями та створили на своєму підприємстві найбільшу кількість робочих місць для інвалідів.

В Індії підприємці, які прийняли на роботу найбільше осіб з інвалідністю, щорічно у Міжнародний день інвалідів відзначаються Президентом країни.

У східних країнах — Японія, Республіка Корея — вже тривалий час проводять та транслюють по телебаченню національні конкурси, де інваліди демонструють свої трудові навички. Такі конкурси сприяють позитивному сприйняттю громадськістю в цілому та роботодавцями зокрема можливості повноцінної участі людей з інвалідністю в сфері соціально-трудових відносин.

Враховуючи зарубіжний досвід, можна стверджувати, що у перспективі підвищенню рівня зайнятості інвалідів в Україні сприятиме розробка та впровадження механізмів стимулювання вітчизняних роботодавців. Ними, на мою думку, можуть бути:

1) матеріальне стимулювання (дотації) роботодавців, які наймають інвалідів понад мінімальну квоту;

2) дотації роботодавцям з метою компенсації заробітної плати працівників з інвалідністю з диференціацією її розміру в залежності від тяжкості їхніх фізичних вад;

3) надання дотацій та субсидій роботодавцям на облаштування та технічне обслуговування робочих місць для працівників з інвалідністю;

4) податкові преференції та пільги при сплаті внесків на соціальне страхування підприємствам (установам, організаціям) всіх форм власності та господарювання, де працюють інваліди;

5) щорічне публічне відзначення кращих роботодавців, які перевиконують нормативи з працевлаштування інвалідів та створюють їм належні умови для роботи;

6) інформування громадськості про творчі здібності та трудові можливості інвалідів, у т. ч. з тяжкими вадами здоров'я[20].


ВИСНОВКИ

В ході даної роботи був проведений аналіз цілої низки проблем, що стоять перед нашою державою в галузі пенсійного забезпечення її громадян. Вияснення місця, яке займає Пенсійний фонд у фінансовій системі держави та в структурі пенсійного забезпечення дозволило нам розділити проблему на дві складові: джерела формування коштів фондів соціального страхування та механізм їхнього розподілу за призначенням. Аналіз кожної із складових дозволяє нам зробити певні узагальнення, висновки та пропозиції.

Стосовно першого аспекту, то внаслідок проведеного аналізу змін в законодавчій базі було помічено ряд позитивних тенденцій, а саме поетапне зниження рівня обов’язкових відрахувань на соціальне страхування починаючи з 61% (від фонду заробітної плати) в 1991 році до 32% з 1997 року по сьогодні. Позитивність цих змін полягає в тому, що зниження тарифів сприяє збільшенню надходжень до Пенсійного фонду (які на даний час складають 88 відсотків відрахувань на соцстрах), оскільки зменшення “податкового тягаря” сприяє стимулюванню підприємницької діяльності та виробництва, звідки і поступають основні кошти до ПФ. Другим позитивним аспектом є надання значних пільг в оподаткуванні організаціям інвалідів – до ПФ вони зараз сплачують лише 4% від фонду заробітної плати (до 1993 року вони сплачували 37%) . Тобто по суті ми спостерігаємо поетапний перехід від фіскальної функції податкового законодавства до стимулюючої.

Проте та частина законодавчої бази, що стосується пенсійного забезпечення громадян все ще володіє рисами, притаманними попередньому командно-адміністративному режимові, тобто явно виражений дизбаланс, що склався в сфері призначення пенсій між категоріями громадян, які тим чи іншим чином були задіяні в державній структурі управління чи в силових структурах з однієї сторони та всіма іншими з іншої. Тобто депутати Верховної Ради, місцевих Рад і працівники всіх адміністративно-управлінських органів виконавчої влади у центрах і на місцях, міністерств, відомств, управлінь; колишні депутати, партійні та радянські працівники, військовослужбовці та ін. одержують високу пенсію, яка в 3–5 і більше разів перевищує максимальну трудову пенсію і в 2–4 рази – мінімальний прожитковий рівень.

Узагальнюючи все сказане приходимо до висновку про те, що в країні необхідне подальше реформування пенсійної системи, яке передбачає наступні моменти:

По-перше, має бути створена єдина пенсійна система з розрахунком рівня пенсії залежно від трудового вкладу, тобто професійного рівня і, відповідно, одержуваної зарплати в період роботи, яка б відображала кваліфікацію кожної людини, значущість її діяльності для суспільства і стаж роботи.

По-друге, стратегічною метою ще одного можливого напрямку реформування пенсійної системи має стати трирівнева система пенсій. Вона має включати: страхову пенсію, яка повинна забезпечувати її рівний (або ж з відносно незначною диференціацією) розмір; додаткову пенсію - для реалізації особливих умов надання пільгових пенсій, за якими видатки мають покриватися страхувальниками на основі сплати диференційованих за розміром пенсійних внесків; добровільну пенсію, що забезпечуватиметься на основі індивідуального договору та накопичувального принципу формування фондів, тобто це передбачає створення недержавних пенсійних фондів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Конституція України, Відомості Верховної Ради ,1996, №30, ст.141
  2. Закон України про пенсійне забеспечення: Офіційне видання: Наукове видання.- К.: Парламентське вид-во, 1998.- 56 c.- ISBN 966-728
  3. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”
  4. Закон України „Про недержавні пенсійні забезпечення”
  5. Закон України “Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України.– 1994,–№4.
  6. Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” від 9 квітня 1992 р.// Відомості Верховної Ради України.– 1992,–№29.
  7. Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №16.
  8. Законом України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р
  9. Європейська соціальна хартія, Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N51, Страсбург, 3 травня 1996 року
  10. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. “Про порядок нарахування вислуги років, призначення і виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”
  11. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2005 року № 909
  12. Антоненко О. Випереджаючи пенсійну реформу // Бухгалтерія. Право. Податки. Консультація.- 2005.- № 17.- C.73-78
  13. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: Атіка, 2002.- 368 c.- ISBN 966-8074-12-2
  14. Борисенко Н.Ю. Мировой опыт проведения пенсионных реформ // Финансы и кредит (рус.).- 2004.- № 18.- C.53-59
  15. Гнибіденко І.Ф., Непокульчицький А.О. Наукові підходи до реформування пенсійної системи в Україні та країнах ЄС // Проблеми науки (укр.).- 2006.- № 4.- C.30-38
  16. Грег МакТаггарт, Керівник проектуВпровадження пенсійної реформив Україні”
  17. Бриттан С. Капитализм с человеческим лицом. - СПб., 1998. - С. 179 – 189., c. 180
  18. Баранова Т. И. Социальная защита испанских трудящихся // Полис. - 2001. - № 6. - С. 152 – 158.
  19. Г. Гаврюшенко. Працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями: світовий досвід // Соціальний захист-щомісячний інформаційний та науково-виробничий журнал №11 Листопад 2005 р.
  20. Зайчук Б. Річниця Пенсійного фонду України // Вісник Пенсійного фонду України.- 2004.- № 12.- C.4-6
  21. Ковалева Н. Внимательно проанализируем закон ["О государственном пенсионном обеспечении"] // Финансовые услуги (рус.).- 2003.- № 5.- C.18-22
  22. Надточій Б. Три удари по пенсійній реформі - що робити далі? // Україна: аспекти праці (укр.).- 2005.- № 6.- C.8-13
  23. Надточій Б., Демчук Л. Пенсія в Україні. Коментар до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": Коментар: Наукове видання.- К.: Юрінком Інтер, 2006.- 512 c.- ISBN 966-667-220-0
  24. Надточій Б.О. Платоспроможність Пенсійного фонду // Фінанси України (укр.).- 2005.- № 12.- C.60-71
  25. Оленчик А. Небанковский финансовый сектор в Украине: состояние и приоритеты дальнейшего развития // Финансовые услуги (рус.).- 2001.- № 6.- C.8-18
  26. Партин Г.О., Тивончук О.І. Пенсійні фонди як учасники фінансового ринку // Фінанси України (укр.).- 2002.- № 9.- C.143-150
  27. Пічкуров Р.В. Реформування пенсійних систем: досвід латиноамериканських країн // Фінанси України (укр.).- 2004.- № 9.- C.84-92
  28. Проект прогнозу економічного і соціального розвитку України до 2010 року // Урядовий кур’єр. – № 89-90 від 14.05.2005
  29. Ричік Л. Пенсійна реформа та її фінансові наслідки // Україна: аспекти праці (укр.).- 2004.- № 5.- C.19-
  30. Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій: Навчальне видання.- К.: Юрінком Інтер, 1998.- 288 c.- ISBN966-7302-14-8
  31. Соловьев А.К. Пенсионный фонд:новое в уплате страховых взносов.- М.: Бухгалтерский учет, 1997.- 96 c.- ISBN 5-85428-050-7
  32. Стаття«Масове інформування населення про відомості, накопичені в системі персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України». - АТЗТ "Атлас", 19вересня 2005р.
  33. Ткаченко Л. Пенсійна реформа в Україні: крок уперед два кроки назад // Україна: аспекти праці (укр.).- 2005.- № 8.- C.13-19
  34. Ткаченко Л. Проблеми цільового використання кощтів загальнообов'язкового державного соціального страхування та можливості зниження страхових тарифів в Україні // Україна: аспекти праці (укр.).- 2006.- № 8.- C.21-27
  35. Україна-Business, №12 22-29 березня 2004 року
  36. Ковальова Н. Інвестиційна діяльність пенсійних фондів // Цінні папери України (укр.).- 2000.- № 28.- C.4
  37. Тарасов В. Социальный и инвестиционный потенциал негосударственных пенсионных фондов: пути реализации // Российский экономический журнал (рус.).- 2000.- № 8.- C.52-63

загрузка...
Top