Міжнародні фінанси

3. Кредитування зовнішньої торгівлі, його види, сутність, гарантії та особливості.

6. Принципи, схеми та етапи управління валютними ризиками.

8. Страхування валютних ризиків, його види, сутність, заходи та схеми.

10. Хеджування як ринковий метод страхування валютних ризиків.

14. Чинники, що визначають динаміку валютних курсів. Механізми їх впливу на валютні курси.

16. Режими валютного курсу та їх різновиди. Передумови для запровадження та успішної реалізації основних режимів валютного курсу та їх різновидів.

20. Характеристика міжнародних фінансових організацій, їх функції та принципи діяльності, забезпечення фінансовими ресурсами та роль у розвитку світових економічних процесів.

23. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (Світовий банк), держави - члени Світового банку, джерела створення ресурсів та їх використання, типи позик Світового банку, умови їх надання та отримувачі.

27. Ф'ючерсні валютні угоди: сутність, розрахунки та умови застосування.

30. Валютне регулювання в Україні.

32. Становлення Європейської валютної системи.

34. Валютний арбітраж: види, особливості реалізації та оцінка обсягів прибутків та збитків.

39. Правила відкриття валютних рахунків в Україні резидентами та нерезидентами.

41. Конвертованість національної валюти України та етапи її запровадження

45. Аналіз стану іноземного інвестування в економіку України. Висновки та пропозиції щодо активізації залучення іноземних інвестицій.

Законодавча та нормативна база щодо валютного ринку в Україні


3. Кредитування зовнішньої торгівлі, його види, сутність, гарантії та особливості.

Кредитування зовнішньої торгівлі охоплює кредитування експорту та кредитування імпорту. Кредитування експорту може здійснюватися у таких формах:

- авансові платежі, які надають країни-експортери іноземним виробникам;

- банківського кредитування: надання кредитів в дорозі; відкриття кредитних ліній; надання кредитів під товари або товарні документи в країні імпортера; бланкові кредити;

- факторинг (від англ. Factor – агент, посередник) – придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. Експортер поступається факторинговій фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання в свою чергу зобов’язується повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу;

- форфейтинг (від франц. “a forfait” – відмова від прав) – кредитування експортера шляхом придбання векселів, акцептованих імпортером, або інших боргових вимог. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик неоплати зобов’язань та разового збору за зобов’язання купити векселі експортера;

- лізинг (від англ. Leasing – довгострокова оренда) – кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладання орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну. Лізинг передбачає відносини купівлі – продажу та оренди, але основою відносин є кредитна операція – лізингова компанія надає орендатору фінансову послугу;

- компенсаційні угоди – форма довгострокового кредитування, за якої в рахунок погашення кредиту здійснюються зустрічні поставки продукції, виробленої на обладнанні, під купівлю якого був наданий кредит.

6.Принципи, схеми та етапи управління валютними ризиками

Управління валютним ризиком передбачає визначення його степені, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Першочерговий етап у визначенні степені валютного ризику заключається в його ретельному аналізі і оцінці можливих збитків та інших наслідків, так як від цього залежить вибір конкретного методу захисту. Значна кількість ТНК і ТНБ сьогодні мають свої системи оцінки валютних ризиків і вибору методів захисту, які залежать від характеру діяльності і економічної стратегії, організаційної структури, складу активів і пасивів інституту. Для ТНК оцінка ризиків необхідна при включенні результатів діяльності закордонних компаній в баланс всієї групи.

Управління валютним ризиком завжди полягає у виборі одної з декількох альтернативних стратегій.

Більшість корпорацій і банків віддають перевагу проведенню селективного управління валютним ризиком, тобто страхувати тільки “неприйнятний” ризик (ризик, вірогідність якого досить велика). Частина валютного ризику може бути прийнята корпорацією в сподіванні на благополучний розвиток кон’юнктури - питання полягає лише в визначенні його рівня і оцінці вартості страхування. Якщо є реальна можливість отримати прибуток від зміни валютних курсів, то банк або корпорація від цього, як правило, не відказуються.

Після того як прийнято рішення про необхідність захисту, корпорація обирає відповідний метод управління валютним ризиком. Ці методи в практиці ТНК прийнято підрозділяти в першу чергу на “внутрішні” і “зовнішні”. Перші являють собою, міри по запобіганню виникненню валютного ризику, тобто засоби превентивного характеру. Другі впливають головним чином не на процес виникнення ризику, а на його наслідки шляхом їх усунення. І “внутрішні” і “зовнішні” методи можуть бути короткострокового (тобто тактичного) або довгострокового (стратегічного) характеру[2, c. 241-242].

8. Страхування валютних ризиків, його види, сутність, заходи та схеми.

По мірі розширення валютних операцій при загальній нестійкості валютно-кредитного обороту актуальною стає необхідність в страхуванні ризиків, пов’язаних з курсовими коливаннями. В страхуванні мають необхідність підприємства, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю, банки, що працюють з іноземною валютою, їх клієнти, приватні особи.

З-поміж методів страхування валютних ризиків треба назвати такі.

1. Структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості.

2. Зміна термінів платежів (leads and lags).

3. Форвардні угоди.

4. Операції «своп».

5. Опціонні угоди.

6. Фінансові ф’ючерси.

7. Кредитування та інвестування в іноземній валюті.

8. Реструктуризація валютної заборгованості.

9. Паралельні позички.

10. Лізинг.

11. Дисконтування вимог в іноземній валюті (форфетування).

12. Використання валютних коштів.

13. Здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти.

14. Самострахування.

Українські підприємства можуть суттєво знизити валютний ризик зовнішньоекономічних угод, використовуючи два методи: 1) правильний вибір валюти; 2) регулювання валютної позиції по контрактам. Метод правильного вибору валюти ціни зовнішньоекономічного контракту полягає в встановленні ціни в контракті в такій валюті, зміна курсу якої вигідно для даної організації. Для експортера такою валютою буде «сильна» валюта, тобто така, курс якої підвищується на протязі терміну дії контракту. Для імпортера вигідна «слабка» валюта, курс якої знижується. Але слід на увазі мати, що прогноз руху курсу валют в самому найкращому випадку можливий з вірогідністю не більше 70%.

10. Хеджування як ринковий метод страхування валютних ризиків

Одним із загальноприйнятих на світовому фінансовому ринку і найбільш поширених методів мінімізації фінансових ризиків є хеджування. Цей метод набув широкого практичного використання в країнах з розвинутою ринковою економікою у процесі управління грошовими потоками в часі та здійснення оптимальної інвестиційної політики.

Використання методу хеджування ризиків можливе лише на основі глибокого уявлення про його сутність та зміст, критерії та принципи вибору інструментів здійснення. Проблема ефективного управління фінансовими ризиками в нашій країні без методів хеджування не може бути вирішеною, тому актуальним є питання висвітлення суті цього процесу.

У виборі будь-якої стратегії зменшення ризиків слід керуватися принципами максимальної оптимальності обраних методів. Саме цією особливістю хеджування вирізняється серед інших методів у системі мінімізації ризиків. Необхідність виокремлення хеджування як напрямку в системі мінімізації ризиків обумовлено саме специфікою інструментів його реалізації, які передбачають необхідність виконання чітко визначених умов поставки базового активу в майбутньому, а також правом вибору, залежно від ситуації на ринку. Тобто в основу хеджування покладено принцип фіксації умов шляхом створення позабалансової позиції, що за строковим контрактом є обов'язковою до реалізації в майбутньому, а також принцип страхування. Інструменти хеджування — деривативи, які, концентруючись на строковому ринку, мають властивість не тільки нейтралізувати ризик, а й передбачати ціноутворення на касовому ринку і, як наслідок, прогнозувати розвиток економіки в цілому, стимулювати ділову активність підприємців, зміцнюючи їх кредитоспроможність та конкурентоздатність, надаючи їм можливість стратегічного планування.

Отже, справедливо розглядати хеджування як окрему систему мінімізації ризиків з урахуванням всіх позитивних наслідків її використання.

14. Чинники, що визначають динаміку валютних курсів. Механізми їх впливу на валютні курси

На динаміці валютних курсів відчутно позначаються норма процента, яка регулює міграцію та розміщення капіталів. Наприклад, підвищення рівня позичкових процентів стимулює залучення іноземного капіталу і, відповідно іноземної валюти, а зниження - заохочує відплив капіталів за кордон. Але підвищення процентних ставок має, слід пам’ятати, і тіньову сторону: воно здорожує кредит і пригнічує інвестиційну діяльність усередині країни.

На динаміку номінального валютного курсу впливає чимало чинників, які змінюють співвідношення попиту та пропозиції на валюту, а отже, і курс цієї валюти.

По-перше, рівень інфляції у крани й закордоном. Вищий рівень інфляції в країні поршнями з рівнем інфляції в іншій країні призводить до знецінення валюти країни з вищім рівнем інфляції. Іноземці тепер менш заінтересовані купувати товари країни, які стали дорожчими. І навпаки, резиденти країни де рівень інфляції виший, хочуть купувати більше товарів і послу в країни з нижчим рівнем інфляції, які стали дешевшими. Валюта країни з вищім рівнем інфляції знецінюється. Інфляції на курс валюти можна зобразити графічно.

Серед цих чинників можна назвати такі:

1. Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти.

2. Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності) є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи - інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори.

3. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань.

У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може гальмувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку від обміну на ВКВ.

4. Різниця процентних ставок у різних країнах.

Загалом можна і зробити такий висновок. Якщо темп інфляції у першій країні вищій, ніж у другій, то з перебігом часу на валюту другої країни можна буде купити дедалі більше валюти першої країни. Якщо темп інфляції в Україні нижчий, ніж у іншій країні, то з перебігом часу на валюту України можна буде придбати дедалі більше валюти цієї іншої країни.

16. Режими валютного курсу та їх різновиди. Передумови для запровадження та успішної реалізації основних режимів валютного курсу та їх різновидів

Центральні банки застосовують такі види режимів валютних курсів:

- фіксований валютний курс;

- "вільно плаваючий " курс;

- "регульований плаваючий " валютний курс;

- систему множинних валютних курсів;

- подвійний валютний курс.

Питання про визначення оптимального режиму валютного курсу національної грошової одиниці - складне і надзвичайно відповідальне для центрального банку. Особливі труднощі при його вирішенні виникають у країнах з перехідною економікою. Вони пов’язані, з економічною нестабільністю та відсутністю стійкості грошово-кредитної системи.

Теорією і практикою доведено, що жоден із режимів валютних курсів - чи то система фіксованого, чи “плаваючого” курсу не може абсолютизуватися, кожна із них має як позитивні, так і негативні аспекти.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс.

Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами.

Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії.


20. Характеристика міжнародних фінансових організацій, їх функції та принципи діяльності, забезпечення фінансовими ресурсами та роль у розвитку світових економічних процесів.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхня мета — сприяти розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАТІ) та Міжнародний Центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота, залежно від частки країни в світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні п'ять років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25% у золоті і 75% у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота становить 22,7% у вільно конвертованій і 77,3% у національній валюті.

У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції 00Н, що відбулася у Бреттон-Вудсі (СІЛА),підписали "Заключний акт", складовими якого були статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

23. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (Світовий банк), держави - члени Світового банку, джерела створення ресурсів та їх використання, типи позик Світового банку, умови їх надання та отримувачі

Прийнято вважати, що МБРР є головною складовою Світового банку (СБ), до якого поряд із Міжнародним банком реконструкції і розвитку входять Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАТІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке приводить до скорочення бідності в країнах, що розвиваються, наданням допомоги у зростанні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку.

В той час як Міжнародний валютний фонд може надавати позики будь-якій із країн — членів МВФ, яка відчуває нестачу іноземної валюти для покриття короткострокових фінансових зобов'язань кредиторам в інших країнах. Світовий банк надає такі позики переважно бідним країнам.

МБРР на початку своєї діяльності був покликаний згідно з його Статутом надавати потерпілим від війни країнам довгострокові кредити для відбудови їх економіки, а також гарантувати приватні інвестиції за кордоном.

Нині Банк надає технічну та фінансову допомогу більш ніж 100 країнам світу, які є членами Міжнародного валютного фонду. Основна маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства — галузей відносно малорентабельних, з високим терміном окупності і витрат, куди не досить охоче вкладає свої кошти приватний капітал. Як пріоритетні МБРР фінансує державні програми в галузі енергетики, імпорту обладнання для розвитку гірничої промисловості, інвестування проектів для будівництва нафто- і газопроводів, модернізації підприємств тощо. Сьогодні налічується 180 держав — членів МБРР.


27. Ф'ючерсні валютні угоди: сутність, розрахунки та умови застосування

Валютні ф’ючерси — це форвардні операції зі стандартними розмірами і термінами, які торгуються на офіційних біржах. Ф’ючерсний контракт є зобов’язанням купити або продати одну валюту проти іншої за узгодженим обмінним курсом в певний день у майбутньому. Валютними ф’ючерсами торгують такі біржі, як товарна біржа (СМЕ) Чикаго, Міжнародна грошова біржа Сінгапура (SIMEX) і Термінова фінансова біржа в Парижі (MATIF).

Валютний ф’ючерс — це стандартизований за обсягом, ціною та датою виконання контракт купівлі (продажу) валюти за курсом, визначеним під час укладення угоди, і розрахунками на дату в майбутньому. Валютні ф’ючерси поширені як у суто міжбанківській торгівлі (over-the-counter), так і на спеціалізованих ринках-біржах. При цьому головний обсяг світової ф’ючерсної торгівлі припадає саме на біржі, де торги ведуться «з голосу». Такі біржі спеціалізуються, як правило, на торгівлі кількома ф’ючерсними інструментами, у тому числі й валютами. Основними світовими біржами є ІМM (International Money Market) Чикаго, LIFFE (London International Futures and Options Exchange) Лондон, СВОТ (Chicago Board of Trade), тощо.

Згідно з біржовими умовами валютні ф’ючерси укладаються в основних валютах проти долара США. Валютні ф’ючерси мають пряме котирування (варіююча кількість доларів за одиницю іншої валюти). Основою визначення ф’ючерсної ціни є спотовий та форвардний курси. Різниця між ф’ючерсним та спотовим курсами має назву «база». У практиці міжнародних фінансових ринків форвардні та ф’ючерсні ціни практично збігаються. Невелика розбіжність між цінами може пояснюватися різницями у податкових ставках, комісійних платежах, гарантійних виплатах тощо. Тимчасові відмінності у цінах швидко усуваються за рахунок арбітражних операцій.


30. Валютне регулювання в Україні

Останніми роками найактуальнішою проблемою державного регулювання валютного ринку в Україні є підтримання макроекономічної стабільності національної валютної одиниці. Основним органом державного регулювання валютного ринку нашої країни є НБУ. Його повноваження у сфері валютного регулювання визначені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю". Головним методом НБУ, за допомогою якого впроваджується національне регулювання валютного курсу, є валютна інтервенція. її зміст — запобігання зниженню (підвищенню) валютного курсу національної грошової одиниці.

Основними заходами, якими користується НБУ, впроваджуючи політику валютної інтервенції з метою призупинення девальвації курсу гривні до валютних одиниць інших країн, є:

— збільшення облікової ставки центрального банку та норми обов’язкового резервування комерційних банків;

— заборона українським комерційним банкам кредитувань із ЛОРО-рахунками банків-нерезидентів гривневими коштами, подовження раніше укладених кредитних угод та розміщення гривневих депозитів на кореспондентських рахунках банків-нерезидентів тощо.

Основна вада валютної інтервенції та, що вона має тільки короткостроковий ефект і не може забезпечити високого рівня макроекономічних показників, від яких залежить стабільність національної грошової одиниці.

Свої повноваження щодо регулювання національної валюти й утримання стабільності на валютному ринку України НБУ, безперечно, виконує. Але останнім часом у результаті падіння платоспроможності гривні її вартість у процесі курсоутворення трохи завищена, тобто реальна набагато нижча за офіційну.


32. Становлення Європейської валютної системи

Створенню Європейського валютного союзу (ЄВС) передував багатоетапний процес європейської валютно-фінансової інтеграції, який було започатковано ще в перші повоєнні роки. Спершу валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися головним чином на двосторонній основі. На підставі цих угод здійснювалися взаємне регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог та зобов'язань, пільгове кредитування. В 1947—1950 pp. було укладено понад 400 валютних клірингових угод, на які припадало майже дві третини внутрішньоєвропейського товарообміну.

Створення ЄВС було стабілізувальним моментом по відношенню до цін і курсів в рамках ЄС, що сприяло формуванню єдиного ринку. Однак вона не вирішувала проблему проведення єдиної валютної політики. Практично німецька марка стала провідною валютою системи. Інші країни в своїй грошовій політиці вимушені були пристосовуватися до дій Німеччини. Виходом з цього положення було створення валютного союзу, який повинен був покласти край нерівності національних валют і проводити єдину валютну політику ЄС. В якості організаційної структури була використана модель Федеральної резервної системи США і здійснений перехід до єдиної валюти – ЄВРО. Це був якісно новий етап в розвитку світової грошової системи.

Механізм дії ЄВС передбачав встановлення бази співвиміру через формування ЕКЮ та систему стабільних, але регульованих валютних курсів між країнами — членами ЄВС. Створена система приводить у дію цілий арсенал кредитних механізмів у середині ЄЕС і надає валютні резерви в загальне розпорядження.


34. Валютний арбітраж: види, особливості реалізації та оцінка обсягів прибутків та збитків

Валютний арбітраж є операцією з купiвлi-продажу валюти з наступною оберненою угодою з метою отримання прибутку вiд рiзницi валютних курсів. Арбітраж може працювати на основі котирування двох видів – прямого і непрямого.

Валютний арбiтраж буває часовим i просторовим, простим i складним. Простий валютний арбiтраж – це арбiтраж, який здiйснюється з двома валютами. Складний або непрямий арбітраж – це арбiтраж, що проводиться з великою кількістю валют на різних ринках. Маклер ніби піднімається східцями, обмінюючи куплену валюту на третю, четверту. Причому повернення до початкової валюти на завершальній стадії не обов’язкове.

У сучасній Україні отримав розповсюдження просторовий арбітраж. До цієї операції стихійним шляхом приходять починаючі дилери. Прибуток виникає через різницю в курсах на різних валютних ринках. У нормальних умовах валютний арбітраж належить за своїми макроекономічними наслідками до позитивних явищ, бо сприяє вирівнюванню ринкових курсів валют. Вивчення географії валютних котирувань дозволяє виявити точки відносно більш дешевої купівлі іноземної валюти. Часовий валютний арбітраж – це операція, яка здійснюється з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі. Часовий арбітраж – отримання прибутку за рахунок відкриття спекулятивних позицій за одним курсом з наступним закриттям після закінчення певного часу (від декількох хвилин до декількох місяців) за курсом, який змінився. Цей найбільш розповсюджений сьогодні вид валютного арбітражу передбачає розрахунок дилера на позитивну зміну курсу і характеризується прийняттям ризику збитків при відкритті валютних позицій.


39. Правила відкриття валютних рахунків в Україні резидентами та нерезидентами

Уповноважені банки для формування кредитного потенціалу в іноземній валюті відкривають юридичним і фізичним особам (резидентам і нерезидентам) такі банківські рахунки: ■ поточні; ■ розподільчі; ■ кредитні; ■ депозитні (вкладні).

Поточний валютний рахунок призначений для розрахунків клієнтів банку в межах чинного законодавства в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті юридична особа-резидент подає уповноваженому банку такі документи:

■ заяву на відкриття рахунку, яку підписують керівник і головний бухгалтер та скріплюють гербовою печаткою;

■ картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком і підписувати платіжні та інші розрахункові документи, засвідчену відповідно до вимог;

■ копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, засвідчену нотаріально чи органом, який видав це свідоцтво;

■ копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально чи реєструючим органом;

■ копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим банком;

■ копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав цей документ.

Відповідно до чинного законодавства України юридичним особам-нерезидентам поточні рахунки в іноземній валюті в уповноважених банках України не відкривають, однак такі рахунки мають право відкривати їх представництва, які займаються підприємницькою діяльністю на території України.


41. Конвертованість національної валюти України та етапи її запровадження.

Конвертованість - гарантована здатність національної грошової одиниці обертатися. Вже процес визначення вартості товару означає, що вона здатна вимірюватися грошима. Тобто товар конвертується (обмінюється) на гроші, а гроші, в свою чергу, конвертуються на товар. Гроші також здатні конвертуватися на інші валюти. Тоді й кажуть, що гроші мають властивість вільно конвертуватися на світовому ринку на інші валюти. Обмін однієї національної валюти на інші відбувається на валютних біржах, у банках, спеціальних міняльних лавках та в інших фінансово-кредитних закладах. Здатність тієї або іншої національної грошової одиниці вільно обертатися на інші валюти оцінюється висловом "вільна конвертованість".

Конвертованість національної валюти становить також об'єктивну базу для повномасштабного входження національного господарства у світову економіку. Інвесторам вона дає змогу вільно обирати найприбутковіші проекти і створює сприятливі умови мобілізації та залучення коштів під них. Класичний золотий стандарт передбачав необмежене карбування повноцінних металевих монет, їх обіг у внутрішньому грошовому обороті і розмін паперових грошей на золото за твердим паритетом.

Згідно з правилами МВФ, що стосуються й України як члена цієї організації, рівень конвертованості може вважатися задовільним тоді, коли країна: а) не прийняла ніяких валютних обмежень на платежі за поточними операціями; б) не зберігає обмежень на короткострокові банківські й кредитні операції, платежі щодо погашення позик та відсотків по них; в) не перешкоджає здійсненню переказів прибутків за інвестиції та інші види капіталовкладень; г) вільно реалізує процес грошових переказів некомерційного характеру. Основними критеріями конвертованості є: по-перше, наявність всебічно розвиненого й динамічно зростаючого внутрішнього ринку на основі конкурентних цін; по-друге, достатньо розвинений і диверсифікований рівень національного господарства в поєднанні з регулярними імпортними закупівлями.

45. Аналіз стану іноземного інвестування в економіку України. Висновки та пропозиції щодо активізації залучення іноземних інвестицій

інвестиційна ситуація в Україні характеризується великою кількістю унікальних чинників, які обов'язково необхідно враховувати при створенні сприятливого інвестиційного клімату.

Для України як держави з перехідною економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін і економічного зростання. Офіційно визначеними пріоритетними завданнями, які покликані розв'язати іноземні інвестиції, є:

— структурна реформа економіки;

— технологічне оновлення виробництва;

— виробництво товарів широкого споживання;

— подолання залежності країни від імпорту.

Одним з першочергових заходів є досягнення національної згоди між різними рівнями управління владними структурами, соціальними групами, політичними партіями і суспільними організаціями. А також необхідне удосконалення правової і нормативної бази держави, націленої на створення і функціонування стабільної економіки.

Необхідною передумовою інвестиційної діяльності є низький рівень інфляції, рівно як і передбаченість поведінки цін в економіці. Тому найважливішою задачею залишається проведення політики, направленої на стійке зниження інфляції і інфляційних очікувань.

Так само всесторонньо повинна розвиватися конкуренція. Необхідна ліквідація обмежень на підприємницьку діяльність і створення рівних умов для суб'єктів господарювання.

Законодавча та нормативна база щодо валютного ринку в Україні

Прикладами джерел міжнародного публічного права можуть бути:

· деякі статті «Статуту Міжнародного суду ООН»;

· «Статуту ООН» від 26 червня 1945року;

· а також «Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами у відповідності з Статутом ООН» від 24 жовтня 1970року.

Норми регулювання міжнародного приватного фінансового права надано в наступних нормативних актах:

· Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991року;

· Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 року;

· Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року;

· Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року;

· Цивільний кодекс України (книга 8 «Міжнародне приватне право») від 25 серпня 1992 року.

Основою успішного економічного розвитку є функціонування стабільної фінансової системи, що відповідає рівневі розвитку продуктивних сил і суспільних відносин. Фінансова політика як частина системи управління фінансами спрямована на забезпечення збалансованого зростання фінансових ресурсів в усіх ланках фінансової системи країни, на створення фінансових умов для реалізації завдань соціально-економічного розвитку.


Список використаної літератури

1. Бойцун Н. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. — Д. : АРТ-ПРЕС, 2004. — 326с.

2. Боринець С. Міжнародні фінанси: Підручник для студ. выщ. навч. закладів. — К. : Знання-Прес, 2002. — 311с.

3. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Левицький М. А., Воронова О. В. Міжнародні фінанси: навч. посіб. для студ. ВНЗ / Ю.Г. Козак (ред.). — Вид. 3-тє, перероб. та доп. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 639с.

4. Мозговий О. Міжнародні фінанси: Навч. посібник / Київський національний економічний ун- т ім. Вадима Гетьмана / Олег Миколайович Мозговий (заг.ред.). — К. : КНЕУ, 2005. — 502с.

5. Оспіщев В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 335с.

6. Петрашко Л. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. — 221с.

7. Резнікова Т. Міжнародні фінанси: Навч. посібник для студ. спец. 8.050103, 8.050206 усіх форм навчання / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2006. — 232с.

8. Рогач О. Міжнародні фінанси: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Олександр Ігорович Рогач (ред.). — К. : Либідь, 2003. — 784с.

9. Рязанова Н. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2001. — 120с

загрузка...
Top