Міжбюджетні відносини

Вступ.

1. Визначити та проаналізувати структуру міжбюджетних відносин.

2. Визначити напрями взаємовідносин місцевих бюджетів з Державним бюджетом.

3. Проаналізувати систему розподілу доходів між ланками бюджетної системи України.

4. Світовий досвід міжбюджетного регулювання.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

В умовах побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки, розвиток держави спрямований до більш повного, одночасно реального, а не декларованого задоволення потреб кожного її громадянина. Характерною ознакою змін, які відбуваються в нашій країні, є демократизація і децентралізація різних аспектів суспільного життя. У зв‘язку з цим реалізація значного обсягу соціальних заходів поступово переноситься на рівень адміністративно-територіальних одиниць. Проте розвиток місцевого самоврядування, стратегічна спрямованість якого цілком відповідає досягненням світового досвіду, не завжди корелюється з відповідними тактичними заходами, особливо у сфері фінансового забезпечення потреб розвитку окремих територій, де основним джерелом коштів є доходи відповідного бюджету. Якісні та кількісні показники, які відображають рівень української економіки, віддзеркалюють дефіцит фінансових ресурсів у країні, що зумовлює проблему розподілу обмеженого обсягу коштів між ланками бюджетної системи держави, які гостро їх потребують. За цих умов існуючий механізм збалансування бюджетних ресурсів спрацьовує недостатньо ефективно, що й породжує проблеми у міжбюджетних відносинах. Пошук напрямів їх вирішення потребує теоретичного переосмислення, емпіричного аналізу і практичного втілення системи міжбюджетних відносин, організації та ефективності застосування механізму їхнього регулювання.


1. Визначити та проаналізувати структуру міжбюджетних відносин

Міжбюджетні відносини за визначенням В.Опаріна, В.Малька і С.Кондратюка, є „внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків місцевих бюджетів”. З точки зору К.Лайкама, міжбюджетні відносини включають:

- поділ і правове закріплення між диференційованими рівнями відповідальності за виконання окремих соціальних і економічних функцій;

визначення величини видатків, що забезпечують виконання повноважень, закріплених за кожним рівнем бюджетної системи;

- встановлення і правове закріплення джерел доходів бюджетів усіх рівнів;

- усі форми підтримки регіонів.

Регулювання міжбюджетних відносин є складовою системи бюджетного регулювання соціального і економічного розвитку держави та окремих її регіонів, характеризуючи процес та сукупність заходів впливу, пов’язаних з перерозподілом коштів між ланками бюджетної системи з метою збалансування обсягів видатків, обумовлених законодавчо визначеними повноваженнями органів влади різних рівнів, та їхніх можливостей по акумулюванню бюджетних ресурсів.

Призначення регулювання міжбюджетних відносин реалізується, насамперед, в оптимально можливому в умовах обмеженості бюджетних ресурсів фінансовому забезпеченні розвитку як окремих адміністративно-територіальних одиниць, так і усієї країни. В умовах децентралізації влади та розвитку місцевого самоврядування регламентування відносин у межах бюджетної системи визначено як одну з форм втручання держави в різні процеси економічного і соціального характеру, які відбуваються на рівні села, селища, міста, району та області.

Розширення повноважень місцевих органів влади та місцевого самоврядування в Україні, яка є унітарною державою, зумовлює необхідність забезпечення самодостатності бюджетів різних рівнів, поліпшення правових відносин в умовах бюджетного унітаризму і підвищення ефективності функціонування бюджетної системи. Курс на децентралізацію державної влади і демократизацію суспільного життя об’єктивно вимагає подальшого реформування міжбюджетних відносин, перерозподілу фінансових джерел та ресурсів між бюджетами різного рівня, вдосконалення фінансових інструментів та методів бюджетного регулювання. Водночас, не дивлячись на певні позитивні зрушення, зумовлені здійсненням в Україні бюджетної реформи, міжбюджетні відносини залишаються напруженою ланкою в бюджетному процесі. Вимагає свого вдосконалення система бюджетного регулювання, зберігається недостатня власна дохідна база місцевих бюджетів, потребує поліпшення законодавче забезпечення розмежування функцій та завдань центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо здійснення бюджетних видатків[16, c. 19-20].

Для реалізації фінансової політики у сфері міжбюджетних відносин, успішного її втілення в життя використовується механізм, який являє собою сукупність способів організації міжбюджетних відносин, що використовуються для забезпечення сприятливих умов економічного і соціального розвитку (див. Рис. 1)

Модель міжбюджетних відносин – це інституціональний підхід до визначення організаційних основ взаємовідносин між державними і місцевими органами влади, який пов’язаний із політикою уряду або регіональної адміністрації у вирішенні питання розподілу доходів і видатків за рівнями бюджетної системи. Слід розрізняти дві основні моделі міжбюджетних відносин: централізовану і децентралізовану. Переважання в механізмі тієї чи іншої моделі формує набір усіх наступних його елементів.

Централізовану модель міжбюджетних відносин мали Радянський Союз, ПНР, НРБ та інші країни соцтабору. Позитивними рисами такої моделі є єдність організації управління, підвищення організуючої здатності бюджетної системи командної економіки, спрямування фінансових ресурсів на прискорення досягнення встановлених цілей. Однак, така модель спричиняє нехтування інтересами окремих громадян і соціальних груп., внаслідок зосередження управління в одних руках[10, c. 31-33].

Децентралізована модель ґрунтується на таких принципах:

· невтручання держави в бюджетний процес муніципалітетів і регіонів;

· чіткого законодавчого розмежування видаткових повноважень між різними рівнями управління;

· дотримання інтересів членів територіальних громад та їхніх об’єднань, беручи до уваги цілі уряду;

· цілеспрямованого розвитку фінансової автономії місцевого самоврядування;

· здійснення розподілу дохідних джерел на підставі бюджетних угод;

· незалежності від форми державного устрою.

Одним з основних недоліків децентралізованої моделі міжбюджетних відносин є ускладнення координації дій уряду для досягнення макроекономічних цілей і забезпечення балансу фінансових можливостей у державі[6, c. 75].


2. Визначити напрями взаємовідносин місцевих бюджетів з Державним бюджетом

До переліку основних методів упорядкування відносин між ланками бюджетної системи України віднесено процентні відрахування від регулюючих доходів, трансферти, передані та одержані з інших бюджетів кошти. Розмежування доходів, що передбачає виділення їх окремих видів відповідно до суті та економічного призначення, розкрито як основу для вибору методів регулювання міжбюджетних відносин.

Для бюджетної сфери перерозподілу фінансових ресурсів характерні взаємозв‘язки між державними і місцевими органами влади з приводу акумулювання і використання державних доходів. Вони відображають способи функціонування міжбюджетних відносин, які опосередковують залежність складових бюджетної системи держави. Тому автор визначив міжбюджетні відносини як зв‘язки, які виникають між різними територіальними громадами, їхніми об‘єднаннями і суспільством загалом в особі управлінських органів у процесі використання обмежених бюджетних ресурсів, а також в організації, розподілі і реалізації внутрішніх щодо бюджетної системи потоків коштів. Така взаємозалежність іманентно властива через існування єдиної бази централізованих державних доходів у межах країни і одночасно суттєвих відмінностей у зосередженні джерел коштів по її території, а також через об‘єктивну необхідність задовольняти загальносуспільні потреби і відповідно розподіляти бюджетні ресурси по адміністративно-територіальних одиницях та по вертикалі державного управління.

Міжбюджетні відносини розглянуто з урахуванням структури бюджетної системи країни.

Побудова ефективного механізму міжбюджетних відносин неможлива без оцінки і підбору ефективних методів, під якими слід розуміти способи впливу цих відносин на соціально-економічний стан у регіоні. До числа методів належать власні доходи, закріплені доходи, регулюючі доходи, трансфертування, вилучення коштів і кредитування, функціональний, делегуючий і балансовий методи.

Одним із важливих методів взаємовідносин державного бюджету з бюджетами органів місцевого самоврядування є трансферти. Система трансфертів дає змогу збалансувати міжбюджетні відносини в разі виникнення дефіциту в бюджетах територіальних громад при їхній низькій платоспроможності, що не відповідає функціям, покладеним на органи місцевого самоврядування відповідного рівня[1, c. 25-26].

Трансфертному методу фінансування віддають перевагу країни, що застосовують в галузі міжбюджетних відносин децентралізовану модель. Потрібно лише попередити, що під трансфертами вони досить часто розуміють всі центральні доходи, які закріплюються на постійній або тимчасовій основі, а також передаються у фіксованій сумі.

Запровадження формульного порядку розподілу міжбюджетних трансфертів сприяє поліпшенню процесу підготовки місцевих бюджетів, підвищенню прозорості бюджетних рішень, забезпеченню автономності місцевих видатків, справедливому розподілу бюджетних ресурсів і стимулюванню економії місцевих видатків та мобілізації доходів.

Положення Бюджетного кодексу щодо розподілу міжбюджетних трансфертів між державним і місцевими бюджетами спрямовано на забезпечення таких основних вимог:

- механізм розподілу міжбюджетних трансфертів має виконувати порівняльну та стимулюючу функції;

- розподіл міжбюджетних трансфертів слід проводити за єдиною методикою на основі прозорих формул (для можливості перевірки розрахунків) та на підставі об'єктивних критеріїв бюджетної забезпеченості;

- у розрахунках бюджетної забезпеченості не можуть використовуватися звітні показники фактичних видатків місцевих бюджетів: необхідна об'єктивна і прозора оцінка відносного рівня видаткових потреб у розрахунку на одного мешканця чи отримувача бюджетної послуги;

- встановлення обсягів міжбюджетних трансфертів до рівня бюджетів місцевого самоврядування у законі про державний бюджет на наступний рік (в абсолютних сумах);

- додержання стабільності в обсягах і принципах розподілу міжбюджетних трансфертів, що має забезпечити максимальний рівень передбачуваності прогнозування в місцевих бюджетах обсягів міжбюджетних трансфертів на середньострокову перспективу[4, c. 125-127].

У Бюджетному кодексі міжбюджетні трансферти поділені на три групи.

До першої групи належать трансферти, що здійснюються в порядку вирівнювання бюджетної спроможності на безоплатній і безповоротній основі для покриття поточних видатків:

- дотація вирівнювання доходної спроможності бюджету;

- трансферти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів.

До другої групи належать трансферти, що надаються для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції:

- субвенція на здійснення програм соціального захисту, що надається з державного бюджету;

- субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою (надається з державного бюджету);

- субвенція на виконання інвестиційних проектів;

- субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;

- субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

- інші субвенції.

До третьої групи належать інші безумовні трансферти, що надаються на безоплатній і безповоротній основі у вигляді дотації.

Міжбюджетні трансферти, що належать до першої групи, розраховуються на формульній основі.

У разі, якщо місто чи район мають перевищення доходів над плановими видатковими потребами, здійснюється негативний трансферт (кошти, що передаються до державного бюджету), обсяг якого визначається за допомогою формули, що застосовується для обрахунку всіх трансфертів[8, c. 34-35].

Держава, визнавши, що видатки на соціальний захист є пріоритетом державної бюджетної політики, передбачає цільові субвенції на фінансування програм соціального захисту з державного бюджету бюджетам міст Києва та Севастополя, Автономній Республіці Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст обласного значення та районам.

Цільові субвенції на інвестиційні цілі надаватимуться бюджетам Києва, Севастополя, обласним бюджетам та республіканському бюджету Автономної Республіки Крим. Право на подальший розподіл цільових коштів між органами місцевого самоврядування належить Верховній Раді АРК та обласним радам, оскільки в багатьох випадках вплив інвестиції не обмежується певною територією. В такий спосіб визнається і підкреслюється провідна роль обласного рівня в інвестиційному розвитку територій. Пріоритетне право на отримання субвенцій на виконання інвестиційних проектів при цьому мають ті органи місцевого самоврядування, в яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості.

Під вирівнюванням бюджетної забезпеченості місцевих бюджетів розуміється система перерозподілу фінансових ресурсів, що спрямовуються на зближення можливостей органів місцевого самоврядування надавати населенню бюджетні послуги.

Хоч би які доходні джерела були надані в розпорядження місцевих бюджетів, окремі місцеві органи влади матимуть більшу податкоспроможність, ніж інші. Ця нерівність обумовлена міжрегіональною неоднаковістю обсягів баз оподаткування. Дотації вирівнювання мають на меті усунути наслідки цієї нерівності й забезпечити кожному місцевому самоврядуванню можливість надавати соціальні послуги на приблизно однаковому рівні за однакових ставок оподаткування. Оскільки дотації вирівнювання не прив’язані до фінансування конкретних видатків, ці трансферти працюють на вирівнювання видаткового потенціалу різних органів місцевого самоврядування на рівні області, міста та району[9, c. 27-29].

Збалансування місцевих бюджетів рекомендовано здійснювати на основі введення в практику регулювання міжбюджетних відносин класифікації адміністративно-територіальних одиниць країни. Розрахований індекс розвитку території доцільно застосовувати двічі, насамперед, з метою підвищення відповідальності місцевих органів влади за виконання власних бюджетів. Її досягнення пов‘язано із законодавчою фіксацією такої регулятивної норми: якщо сума трансферту за рахунок доходів загального фонду дотацій одержана не в прогнозованому розмірі, тоді рівень її надходження до відповідних місцевих бюджетів за рахунок доходів Державного бюджету України доцільно обмежити 90% - для бюджетів адміністративно-територіальних одиниць першої групи, 95% - другої групи, 100% - третьої групи економічної класифікації.

Одночасно можна стимулювати місцеві органи влади до нарощування дохідної бази місцевих бюджетів. Для цього при зростанні індексу соціально-економічного розвитку території слід зафіксувати норматив щоденних відрахувань від загального фонду дотацій до даного бюджету, не допускаючи його зменшення. Крім вищенаведених завдань, такий захід сприятиме реалізації стратегічної мети регулювання міжбюджетних відносин – зростання кількості та якості послуг, одержуваних населенням територіальної одиниці, і, відповідно, його загального життєвого рівня.

Стратегія реформування міжбюджетних відносин полягає, насамперед, у зміцненні дохідної бази місцевих бюджетів, які є фундаментом всієї бюджетної системи і фінансовою основою місцевого самоврядування, забезпеченні реальної самостійності бюджетів різних рівнів і досягнення збалансованості інтересів усіх учасників міжбюджетних відносин. З іншого боку, вона невіддільна від процесу вдосконалення як бюджетно-нормативних, так і податкових інструментів перерозподілу коштів між бюджетами з метою збалансування доходів і видатків бюджетів усіх рівнів. У процесі дослідження встановлено: чим віддаленішим є сільський чи селищний бюджет від районного центру, тим нижчий на 15-30% рівень соціального забезпечення населення. Така тенденція характерна і для районних бюджетів: чим віддаленіші вони від обласного центру, тим менші в них доходи і нижча соціальна забезпеченість в розрахунку на особу. Тому існуючий механізм бюджетного регулювання, не дивлячись на позитивні зміни останніх років, вимагає свого подальшого удосконалення, оскільки не створено фінансово-економічних умов для ефективного функціонування органів місцевого самоврядування, а міжбюджеті відносини ще недостатньо враховують необхідність самоврядного розвитку територій. Необхідна оптимізація міжбюджетного регулювання на основі вдосконаленням прогнозування і підвищення якості планування доходів та збалансованості бюджетів, запропоновано використання моделі прогнозування питомої ваги дохідної частини та основних податкових надходжень бюджетів у валовому внутрішньому продукті[12, c. 31-32].

Місцеві громади повинні мати достатню фінансову незалежність, володіти і самостійно розпоряджатися фінансовими ресурсами, розмір яких відповідає функціям і завданням, що покладаються на ці органи. Тому сьогодні нагальною є потреба законодавчо визначених норм побудови відносин між місцевими бюджетами у процесі розподілу бюджетних ресурсів, виділених державою на виконання покладених на місцеві органи влади функцій. У першу чергу це стосується врегулювання відносин між бюджетами, що входять до складу зведеного бюджету району. Встановлення законодавчо-правових норм побудови відносин між місцевими бюджетами району має забезпечити прозорий, формульний порядок формування цих бюджетів та розподілу трансфертних ресурсів зведеного бюджету району. Зазначене сприятиме підвищенню реальності прогнозованих показників місцевих бюджетів та поліпшенню фінансового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Надійним інструментом вирішення різнопланових проблем територіальних громад, економічного розвитку територій повинні стати місцеві податки та збори, що зумовлює необхідність посилення їх фіскального значення. Запропоновано включити до їх складу деякі загальнодержавні податки з числа тих, що традиційно надходять до місцевих бюджетів, ввести податок на нерухомість тощо. Все це сприятиме вдосконаленню фінансового забезпечення соціально-економічного розвитку територіальних громад[18, c. 26-27].


3. Проаналізувати систему розподілу доходів між ланками бюджетної системи України

Головна проблема подальшого розвитку міжбюджетних відносин в Україні полягає в невідповідності до швидких змін, які спостерігаються в системі перетворення функцій управління і їх слабкій збалансованості з економічним становищем країни.

Прагненню уникнути неефективних заходів при регулюванні міжбюджетних відносин в Україні підпорядковано проведене у дисертації дослідження зарубіжного досвіду аналогічних процесів. До основних його моментів автором віднесено необхідність врахування національних особливостей кожної держави; дотримання науково обґрунтованих меж у розподілі владних повноважень між різними рівнями державного управління; досягнення балансу між потребами відмінних за ступенем економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць за допомогою застосування комбінації заходів по регулюванню; зміцнення грошової бази місцевих бюджетів за рахунок декількох вагомих джерел податкових надходжень; використання об‘єктивних критеріїв при визначенні фінансових потреб і можливостей бюджетів територіальних громад та розвитку міжбюджетних відносин у країні.

Держава, як вже зазначалось, використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення. Складна структура місцевих бюджетів України, а також необхідність встановлення раціонального взаємозвязку між державним і місцевими бюджетами висуває завдання визначення принципів і умов оптимального розподілу доходів між різними ланками бюджетної системи. При розподілі доходів між ланками і видами бюджетів повинні дотримуватися слідуючі вимоги: - єдність бюджету і державного плану економічного і соціального розвитку України; - забезпечення кожного бюджету стійкими доходами, які тісно пов’язані з економічною, соціальною і екологічною ситуацією регіону. В цьому проявляється активний вплив бюджету на прискорення темпів розвитку економіки та покращення соціальної обстановки в регіоні; - збалансованість кожного бюджету незалежно від обсягу його закріплених доходних джерел; - підвищення зацікавленості державних і місцевих органів в успішному виконанні планів надходжень загальнодержавних доходів і зборів (податкових і неподаткових) на території відповідної місцевої Ради народних депутатів; - забезпечення рівномірності надходження коштів і усунення можливих касових розривів внаслідок неспівпадання термінів здійснення видатків і отримання доходів. Доходи між основними ланками бюджетної системи України розподіляються у відповідності із загальнодержавним законодавством, всередині ланки у відповідності з рішеннями місцевих органів влади. Головною передумовою розподілу доходів бюджету слугує єдність його доходної бази, яка дозволяє регулювати бюджетні ресурси таким чином, щоб в необхідних випадках надавалась допомога бюджетам, котрі її потребують, і разом з цим здійснювались заходи загальнодержавного значення. При розподілі доходів приймається до уваги підвідомчість об’єднань, підприємств, організацій. Значній частині місцевих бюджетів України передаються фінансові засоби для забезпечення їх збалансованості. Це досягається шляхом надання вищестоящими бюджетами нижчестоящим бюджетам сум відрахувань від загальнодержавних податків і доходів[19, c. 33-34].

Республіканський бюджет АР Крим, місцеві бюджети України забезпечують фінансування заходів соціального і економічного розвитку відповідних територій або населених пунктів, які здійснюються органами державної виконавчої влади і місцевого самоврядування.


4. Світовий досвід міжбюджетного регулювання

Відмінна риса бюджетної системи ФРН — складний, багатоступінчастий розподіл податкових надходжень між її ланками, спрямований на вирівнювання економічного розвитку окремих регіонів. У цілому механізм вертикального і горизонтального фінансового вирівнювання у ФРН досить складний. Для акумуляції ресурсів на потреби фінансового вирівнювання створений Федеральний фонд фінансового вирівнювання. Він формується за рахунок відрахувань частини податку на додану вартість (основна ставка з 1993 р. — 15%, пільгова ставка 7%: на продукти харчування, книги і газети, послуги пасажирського транспорту). Механізм розподілу ПДВ у ФРН включає кілька етапів.

У західній фінансовій науці виділяють кілька підстав для запровадження міжбюджетних трансфертів: фіскальну незбаланосванність по вертикалі, відновлення горизонтального фіскального балансу, гарантоване надання суспільних благ, нейтралізацію зовнішніх ефектів та муніципальних ефектів „переливу”, внесок у політику стабілізації та економічний розвиток і макроекономічні цілі. За рахунок трансфертів формується значна частина доходів місцевих бюджетів іноземних країн: у Румунії — 79%, Болгарії — 78%, Угорщині — 66%, Латвії — 68%, Словенії — 67%, Великій Британії — 77%, Нідерландах — 60%. В окремих країнах трансферти формують незначну частину доходів місцевих бюджетів: у Швеції — 19%, Данії — 24%, Франції — 25%, Австрії — 35%.

Важливою складовою бюджетної політики є здійснення збалансованих міжбюджетних відносин. Якщо структура доходів і витрат консолідованого бюджету визначає галузеві орієнтири та пріоритети бюджетної політики, стосунки між центральним та місцевим бюджетами є одним з основних важелів регіональної політики. У зв'язку зі значними диспропорціями у географічному розташуванні продуктивних сил в Україні, наявністю депресивних регіонів з застарілими галузями (вугільна промисловість) чи такими, що пережили суттєвий спад обсягів виробництва (легка промисловість), важливість зваженої регіональної політики не викликає сумнівів[7, c. 24-26].

Однією з важливих функцій міжбюджетних відносин є також виконання ними ролі провідника державної стратегії в регіонах країни та, певною мірою, налагодження зворотного зв'язку щодо ефективності запровадження цієї стратегії. На макроекономічному рівні система міжбюджетних відносин впливає на:

• стабільність надходжень до бюджетів всіх рівнів;

• темпи економічного зростання.

На мікроекономічному рівні міжбюджетні відносини визначають:

• ефективність використання місцевих ресурсів;

• якість та обсяг надання соціальних послуг;

• розвиток приватного сектора;

• поліпшення інвестиційного клімату в регіонах.

Як складова бюджетного процесу, регулювання міжбюджетних відносин теж є процесом, оскільки реалізується на кожній його стадії (за винятком етапу складання, розгляду і затвердження звіту про виконання бюджету). Автором розкрито особливості застосування методів регулювання під час планування та виконання бюджету. Заходи по організації міжбюджетних грошових потоків є необхідною складовою розв‘язання завдань кожної стадії бюджетного процесу і забезпечують можливість переходу від одного його етапу до іншого. Одночасно в контексті функціонування бюджетного механізму, регулювання регламентує, узгоджує та упорядковує перерозподільчі процеси, розвиток яких підпорядкований впливу багатьох факторів. Тому в системі управління потоками бюджетних ресурсів регулювання представляє сукупність заходів, спрямованих на досягнення стану рівноваги бюджетної системи. В цьому аспекті ефективність регламентування та упорядкування міжбюджетних відносин відображена у рівні збалансованості доходів і видатків усіх бюджетів. Тому, з позиції автора, регулювання міжбюджетних відносин охарактеризовано як процес та сукупність заходів впливу, пов’язаних з перерозподілом коштів між ланками бюджетної системи з метою збалансування обсягів видатків, обумовлених законодавчо визначеними повноваженнями органів влади різних рівнів, та їхніх можливостей по акумулюванню бюджетних ресурсів. Гострота й актуальність суперечливого двоєдинства розвитку державних і місцевих фінансів в Україні зумовлюють додаткову необхідність регламентування міжбюджетних відносин, застосуванням інструментів якого забезпечується втручання держави в різні сфери суспільного життя на рівні територіальної громади.

З урахуванням реалій соціально-економічного і політичного розвитку України необхідно переглянути і доповнити класифікації доходів місцевих бюджетів їх поділом на власні, закріплені та регулюючі за такими характеристиками: категорія “власні доходи” тлумачиться як бюджетні ресурси, що є грошовою основою для реалізації власних владних повноважень; “закріплені” і “регулюючі доходи” – ресурси, за рахунок яких фінансується здійснення делегованих владних повноважень. Закріплені доходи, на відміну від регулюючих, сплачуються до місцевих бюджетів на постійній основі[5, c. 6-7].


Висновки

Дослідження міжбюджетних відносин на рівні областей, районів, селищ та сільських рад показало, що основна частка в доходах місцевих бюджетів припадає на закріплені податки. Такий метод міжбюджетного регулювання є на відміну від трансфертів більш доцільним як для органів місцевого самоврядування, так і для державного бюджету. Він дозволяє суттєво скоротити фінансові потоки між центром і місцевими бюджетами, підвищити заінтересованість органів місцевого самоврядування у справлянні податків на своїй території.

З метою усунення необґрунтованої дотаційності закріпити за бюджетами місцевого самоврядування прибутковий податок з громадян та податок на прибуток підприємств. При організації прямих зв‘язків між Державним та міськими бюджетами профіцит, який виникатиме, доцільно вилучати за допомогою фіксованих відрахувань коштів до Державного бюджету України; ввести в практику регулювання міжбюджетних відносин економічну класифікацію адміністративно-територіальних одиниць України.

Механізм бюджетного регулювання розглянуто в дисертації як сукупність фінансових інструментів (бюджетних і податкових) та методів, при допомозі яких здійснюється розподіл і перерозподіл коштів між бюджетами з метою збалансування доходів і витрат кожного бюджету згідно із законодавчо визначеною владною компетенцією. Бюджетні інструменти засновані на нормативно-розрахункових методах і перерозподілі засобів із бюджету одного рівня до бюджету іншого рівня у різних формах: трансферти, дотації, субвенції тощо. Податкові засновані на розподілі джерел надходжень між різними бюджетами (власні, закріплені доходи). Фінансові інструменти бюджетного регулювання потребують подальшого реформування. З метою забезпечення бюджетів різних рівнів ресурсами і розподілу між ними джерел доходів варто підвищити роль місцевих податків і зборів шляхом розширення та вдосконалення їх видового складу, усунути дотаційність бюджетів місцевого самоврядування за рахунок ефективних методів формульних розрахунків.

Реформування міжбюджетних відносин залежить від організації політичного устрою, податкової політики, соціально-економічного розвитку територій та інших чинників і має здійснюватися на основі ідеології захисту інтересів та зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів. Раціоналізація міжбюджетних відносин, зокрема розподілу ресурсів між бюджетами різних рівнів, досягнення збалансованості бюджетів вимагає вдосконалення моделей прогнозування дохідної та витратної частин бюджетів, коригування нормативів бюджетної забезпеченості з врахуванням коефіцієнту розвитку адміністративно-територіального утворення. Загалом бюджети мають бути достатніми для виконання делегованих та власних повноважень, а також для забезпечення населення соціальними послугами не нижче рівня мінімальних соціальних гарантій.


Список використаної літератури

1. Алієва В. Міжбюджетні відносини в Україні: тенденції та перспективи //Економіка України. - 2004. - № 12. - C. 23-26

2. Буряк П. Міжбюджетні відносини та перспективи формування місцевих бюджетів //Фінанси України. - 2001. - № 6. - C. 14-23

3. Василишен М. Міжбюджетні відносини як важлива ланка соціально-економічного розвитку регіонів //Економіка АПК. - 2002. - № 9. - C. 109-114

4. Василишен М. Формування місцевих бюджетів та обгрунтування міжбюджетних відносин //Фінанси України. - 2001. - № 7. - C. 125-128

5. Вахненко Т. Реформування системи міжбюджетних відносин в Україні //Економіка. Фінанси. Право. - 2003. - № 9. - C. 3-9

6. Гончаренко О. В. Механізм організації міжбюджетних відносин в Україні //Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 4. - C. 75 - 85.

7. Жемеренко Є. В. Особливості міжбюджетних відносин в Україні на сучасному етапі/ Жемеренко Є. В. //Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 6. - C. 24 - 29.

8. Заверуха О. Міжбюджетні відносини в Україні: проблеми правового регулювання //Право України. - 2000. - № 9. - C. 34-37

9. Ісмаїлов А.Б. Міжбюджетні відносини та напрями їх удосконалення //Фінанси України. - 2004. - № 6. - С.27-32.

10. Каун О. Концептуальні засади формування механізму міжбюджетних відносин в Україні //Фінанси України. - 2001. - № 6. - C. 31-38

11. Кириленко О. Міжбюджетні відносини: стан і проблеми удосконалення //Фінанси України. - 2000. - № 6. - C. 64-69

12. Лилик О. Міжбюджетні відносини в економічній системі держави//Фінанси України. - 2002. - № 6. - C. 30-35

13. Луніна Г. Міжбюджетні відносини в Україні : концептуальні підходи до реформування //Економіка України. - 2002. - № 5. - C. 10-16

14. Мошенець О. Міжбюджетні відносини як інструмент активізації регіонального розвитку //Фінанси України. - 2001. - № 12. - C. 48-49

15. Новикова М. Удосконалення взаємодії бюджетів різних рівнів //Фінанси України. - 2002. - № 10. - C. 84-88

16. Полозенко Д. Міжбюджетні взаємовідносини - складова механізму випереджаючого економічного розвитку //Економіка України. - 2001. - № 2. - C. 19-22

17. Старостенко Н. В. Методологія формування міжбюджетних трансфертів //Фінанси України. - 2005. - № 7. - С.39-44.

18. Швець В. Я. Концептуальні підходи до вдосконалення системи міжбюджетних відносин //Фінанси України. - 2005. - № 3. - С.23 - 31.

19. Швець В. Про принципи удосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні //Економіка України. - 2005. - № 3. - C. 32-36

загрузка...
Top