Інфляційні процеси та їх наслідки

Вступ

Iсторично склалося так, що одна з нових й, у деякому вiдношеннi, найважливiша функцiя уряду полягас в тому, щоб стабiлiзувати економiку, тобто допомагати iй забеспечувати повну зайнятiсть ресурсiв iстабiльний рiвень цiн. Перед вченими-економiстами стоiть завдання глибоко й конкретно вивчати явища iтенденцiiу розвитку свiтовоi економiки. Одно з перших мiсць посiдас аналiз iнфляцiiта факторiв, що iiобумовлюють.

У процесiрозвитку сучасноiзмiшаноiекономiки ступiнь державного втручання, а у рамках останнього-вибiр адекватноiмакроекономiчноiполiтики, що дозволяс запобiгти зростанню iнфляцiiта безробiття, мають особливе значення.

Макроекономiчна теорiя дас достатньо чiткiрекомендацiiвiдносно умов й наслiдкiв подiбних рiшень.

Жодна з вiдомих нинiринкових економiчних систем не функцiонус стихiйно. Всiвони являються об’сктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання змiнюються вiдповiдно до ситуацii, що склалася у економiчнiй системi.

Манiпулювання податками й розмiрами видаткiв бюджету , контроль за цiнами с одними з головнихiнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробiття та iнфляцii.

В данiй роботiрозглядаються деякiпитання, пов’язанiiз стримуванням iнфляцiйних процесiв в економiцi, а саме: питання державного регулювання й контролю за цiнами та антиiнфляцiйного пiдходу до оподаткування. За своiм змiстом робота роздiлена на такiчастини: у першому та другому пунктах аналiз зосереджений на механiзмiiнфляцiiта на iiнаслiдках як у соцiальнiй, так iв економiчнiй сферах; третiй пункт плану присвячено розгляду методiв державного регулювання цiн та стримування iнфляцiiза допомогою податковоiсистеми краiни; в останньому-четвертому пунктiдана характеристика реалiзацiiантиiнфляцiйноiполiтики в Украiнi.

1. Суть iнфляцiї та її причини

Iнфляцiя властива бiльшостiекономiчно розвинутих краiн свiту i с основною проблемою в тих краiнах, що розвиваються. Дамо чiтке визначення цьому економiчному процесу.

Пiд iнфляцiсю, як правило, розумiють будь-яке знецiнення грошовоiодиницi, тобто систематичне зростання цiн незалежно вiд того, якими причинами цей процес викликасться. Це, звичайно, не означас, що пiдвищуються обов’язково всiцiни. Навiть у перiоди досить швидкого зростанняiнфляцiiдеякiцiни можуть залишатися вiдносно стабiльними, а iншiнавiть знижуватися.

Бiльш вузьке поняття iнфляцii-систематичне зростання цiн, що викликасться тiльки грошовим фактором (надлишком грошей в оберненнi), с недостатнiм, оскiльки в реальному життiгрошовi i негрошовiфактори зростання цiн дуже тiсно пов’язанi i впливають один на одного.

Iнфляцiя виникас в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничiпотужностiекономiки. Коли сукупнiвитрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувасться пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разiуряд зобов’язаний лiквiдувати надлишковiвитрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору.

Зростання iндексу цiн визначас рiвень iнфляцii, а зменшення його- рiвень дефляцii.

Протилежним до iнфляцiiпоняттям с дефляцiя, яка мас мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падас. Дефляцiя траплялася вкрай рiдко в кiнцiХХ ст. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни постiйно падають протягом декiлькох рокiв, як правило, асоцiюсться з перiодами глибокоiдепресii.

В економiчнiй науцiрозрiзняють iнфляцiю попиту й iнфляцiю витрат. У першому випадку iнфляцiю викликас надлишок грошей, доходiв й попиту, в другому-зростання витрат на виробництво товарiв та послуг.

Iнфляцiя попиту спостерiгасться, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит. Покупцiконкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

На першому вiдрiзку сукупнiвитрати недостатнiiобсяг валового нацiонального продукту (сукупноiпропозицii) значно вiдстас вiд свого потенцiйного рiвня за умови повноiзайнятостi. У разiзбiльшення сукупного попиту рiвень цiн не змiниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде вiдсутня. Це пояснюсться тим, що iснус велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових iматерiальних ресурсiв, якiще можна залучити за iснуючих на них цiн.

Поступово зростання попиту пiдштовхус розвиток сукупноiпропозицiiдо другого вiдрiзку, зображенного на мал.1. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому iх запаси поступово скорочуються iвони стають дорожчими. Починасться зростання цiн, тобто iнфляцiя. Iнфляцiю, що виникас на другому вiдрiзку кривоiсукупноiпропозицii, називають передчасною, тому що вона починасться до появи повноiзайнятостiiповного використання виробничих потужностей у краiнi.

Подальше зростання сукупного попиту пiдштовхус сукупну пропозицiюдо потенцiйно можливого обсягу виробництва, зображеного на мал.1 третiм вiдрiзком. На цьому вiдрiзку реальний валовий нацiональний продукт досягас свого максимуму, iтому подальше збiльшення сукупного попиту зумовлюс iнфляцiю, яку називають вже “чистою” на вiдмiну вiд передчасноi.

Слiд зазначити, що покриття дефiциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошовоiемiсiiс одним з найважливiших чинникiв iнфляцii попиту, оскiльки зростання пропозицiiгрошей збiльшус сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищус рiвень цiн.

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицii, спостерiгасться в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцii, тобто середнiвитрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцiiв економiцiскорочус прибутки й обсяг продукцii, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшусться сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищус рiвень цiн.

Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни. Зростання собiвартостi, що призводить до iнфляцiiвитрат, може бути викликано рiзними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини, матерiалiв, палива, працi.

Одним iз джерел iнфляцii витратc рiзкiпорушення (“шоки”) пропозицii. Пiд рiзким порушенням (“шоком”) пропозицiiрозумiсться подiя, зовнiшня по вiдношенню до функцiонування вiтчизняноiекономiчноiсистеми (скажiмо, пiдвищення цiн на iмпорт або несприятливiпогоднiумови), що збiльшус очiкуваний фiрмами середнiй рiвень цiн на фактори виробництва.

Iнфляцiя мас рiзнiступенiтяжкостi. Згiдно з цим економiчна наука видiляс такiтри iiвиди: помiрна iнфляцiя, галопуюча iнфляцiя iгiперiнфляцiя.

Помiрна iнфляцiя. Помiрна iнфляцiя характеризусться повiльним зростанням цiн. При цьому щорiчний темп iнфляцiiвимiрюсться як правило однозначним числом. Помiрна iнфляцiя с типовою сьогоднiдля бiльшостiекономiчно розвинутих краiн.

Галопуюча iнфляцiя. Iнфляцiя, що вимiрюсться двозначними чи тризначними числами-20, 100 чи 200% за рiк.

Гiперiнфляцiя. Цей рiзновид iнфляцiiмас мiсце, коли цiни зростають на тисячу, мiльйон чи мiльярд процентiв за рiк. Аналiз виявляс декiлька харакерних рис гiперiнфляцii. По-перше, реальний попит на грошi, вимiрюваний як вiдношення запасу грошей до рiвня цiн, падас дуже рiзко. По-друге, вiдноснiцiни стають дуже нестабiльними. За нормальних умов зарплата робiтника майже не змiнюсться (менш нiж на 1% в мiсяць). В умовах гiперiнфляцiiреальна заробiтна плата може знижуватись в середньому на третину протягом одного мiсяця. Дуже вiдчутним с вплив гiперiнфляцiiна розподiл багатства. Знецiнення грошей руйнус заощадження населення, пiдриваючи економiчну свободу суспiльства. Цiiнтенсивнiколивання у вiдносних цiнах iреальнiй зарплатi, збiднення населення iлюструють головну втрату вiд iнфляцii. На щастя, гiперiнфляцiя траплясться досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами iреволюцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоiекономiки; в Польшiцiни зростали бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр.

Експансiонiстська фiскальна полiтика держави досить часто стас генератором iнфляцii. Припустимо, що економiчна система знаходиться у станiрiвноваги й експерти розраховують на таку стабiльнiсть у майбутньому.

Але, виходячи iз полiтичних мiркувань, наприклад, в зв’язку з наближенням президентських виборiв, уряд, щоб догодити виборцям, вирiшус збiльшити виплати з державного бюджету, знизити податки й негайно розпочати реалiзацiю проектiв для створення нових робочих мiсць. Зрозумiло, що зростання реального обсягу виробництва й скорочення безробiття, досягнуте адмiнiтсрацiсю президента, зробить неабиякий вплив на результати виборiв. Отже, складасться проект нереально розширеного державного бюджету на рiк виборiв. Як тiльки цiплани почнуть реалiзовуватись, економiчна система вийде iз стану рiвноваги. Дiйсно, спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробiття скоротиться, а пiдвищення рiвня цiн при цьому буде незначне.

Але, вже у наступному роцiзарплата, цiни на ресурси й фактори виробництва почнуть iнтенсивно зростати. По мiрiтого, як фiрми будуть пристосовувати своiочiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на товари та послуги, але й вiдбудеться скорочення обсягiв виробництва, супроводжуване зростанням безробiття.

Один з можливих варiантiв реакцiiуряду на iнтенсивне пiдвищення цiн полягас у припиненнiстимулювання економiчного зростання. Тодiiнфляцiя буде припинена, але обсяг виробництва знову зменшиться до природнього рiвня, а норма безробiття зросте до свого природного значення. Iнша альтернатива полягас у продовженнiекспансiонiстськоiподатково-бюджетноiполiтики. В такому разiпротягом деякого часу буде можливо пiдтримувати реальний обсяг виробництва вищим, а норму безробiття-меншою за iхприродiрiвнi. Однак вибiр цього варiанту буде означати продовження розвитку iнфляцiйних процесiв. Можливо, що деякий сталий з року в рiк темпiнфляцiiвиявиться недостатнiм для того, щоб втримати безробiття на рiвнiнижчому за природний. Для тривалого утримання безробiття на такому рiвнiз кожним роком прийдется навiть прискорювати темпи iнфляцii.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнюс доходи бюджету й супроводжусться його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжусться нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйноiнестабiльностiорiснтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiiiоздоровлення економiки. Про це свiдчить досвiд розвитку капiталiстичних краiн часiв вiльноiконкуренцii.

Як бачимо, iнфляцiя с дуже небезпечною для економiки, порушуючи макроекономiчну стабiльнiсть. Тому антиiнфляцiйна державна полiтика займас одне з головних мiсць серед засобiв державного регулювання економiки. Проте ключовий момент сучасноiiнфляцiiполягас в тому, що вона розвивасться як iнерцiйна, iзупинити iiнадзвичайно важко. Тобто iнфляцiя мас властивiсть залишатися стабiльною, поки економiчна ситуацiя не змусить iiпiдвищитись або впасти.

Припустимо, що, розраховуючи на зростання рiвня цiн в майбутньому на 14% щороку, пiдприсмства орiснтуються на вiдповiдне збiльшення середнiх витрат, iпередбачливо пiдiймають цiни на власну продукцiю. Це змiщус криву сукупноiпропозицiiвiд AD до AD’на 14% щороку. Якщо уряд продовжуватиме збiльшувати грошову масу, то крива сукупного попиту буде рухатись вгору таким самим темпом доAS’. Макроекономiчна рiвновага перемiщуватиметься з точки Е в Е’. Цiни будуть зростати, а реальний обсяг виробництва залишиться на тому ж рiвнi. Отже перетин кривих AD i ASкожного року буде на 14% вище за попереднiй. Цiни зростатимуть на 14% з року в рiк: iнерцiйна iнфляцiя становитиме 14% на рiк.

Iнерцiя в очiкуваннiiнфляцiйних процесiв с головною причиною iнфляцii, що супроводжусться спадом виробництва. Вона продовжус “тягнути” вгору криву сукупноiпропозицiiнавiть пiсля обмежуючих заходiв з боку уряду.В умовах, якщо замовленiвиробниками бiльш високiцiни на продукцiю не супроводжуються вiдповiдними заходами уряду по збiльшенню грошовоiмаси, загострюсться процес стагфляцii*. Крiм того, зростання цiн зменшус наявну реальну грошову масу, що веде до скорочення сукупного попиту. Проте пiдприсмства, як iранiше, очiкуючи пiдвищення цiн, пiднiмуть сукупну пропозицiю вiд AS до AS’.Паралельно з зростанням цiн буде йти спад виробництва.

2.Соцiально-економiчнiнаслiдки iнфляцii

Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцiiс: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальноiпроцентноiставки на капiтал.

Основний розподiльчий вплив iнфляцii виникас через вiдмiнностiу активах iпасивах, якими володiють люди. Для iндивiда, що отримав позику iмас вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зiставкою проценту, iнфляцiя фактично с моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 долл. для купiвлiбудинку i щорiчнiплатежiпо закладнiй становлять 10000 долл. У разiпiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностiiнфляцii, платежiпо закладнiй нiяк не змiняться iбудуть становити тiж самi10000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi.* Боржник при цьому тiльки виграс, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.

В цiлому непередбачена iнфляцiяперерозподiляс багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiвiнфляцiiдас протилежний ефект.

Iнфляцiя c головним чинником, що впливас на вiдсотковiставки, оскiльки пiд iiдiсю змiнюсться купiвельна спроможнiсть грошових одиниць iзменшусться реальна прибутковiстьiнвестицiй.

Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливас на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив спралясться на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв’язку мiж цiнами iобсягом виробництва немас. Збiльшення сукупного попиту збiльшус iцiни, iобсяг виробництва. Проте потрясiння в пропозицii, перемiщуючи вгору криву сукупноiпропозицii, пiдвищать цiни iзменшать обсяг виробництва.

* Якщо iнфляцiя тривас досить довго, то у ринкових процентних ставках поступово передбачасться поправка на iнфляцiю. Скажiмо, початково в економiцiбула 3%-на ставка та стабiльнiцiни, iпередбачасться зростання цiн на 9% за рiк. Тодiза закладнiплатитимуть 12%, а не 3%. Номiнальна ставка 12% вiдбивас реальну процентну ставку 3% плюс iнфляцiйну надбавку 9%. Перерозподiлу доходу та багатства немас, коли процентнiставки вiдрегульованi.

Iнфляцiятакож породжус багато iнших спотворень в економiцi. Часто уряди не змiнюють реальноiвартостiсвоiх програм, що фактично скорочусться, коли цiни зростають. Це вiдбувасться частково тому, що бiльшiсть трансфертних програм не iндексованiв залежностiвiд зростання рiвня цiн. Деякiвиди державних закупок можуть “проходити” по статтях бюджету у номiнальному розмiрi. Такий стан речей призводить до того, що номiнальнiвитрати будуть меншiза необхiднiпри зростаннiрiвня цiн, так що реальнiвитрати будуть зменшуватись.

Iншiнаслiдки: зростають цiни на товари та послуги, що купус держава у рамках соцiальних програм. Тодi, наприклад, урядовiвитрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженнi, якщо уряд с неспроможним збiльшувати бюджет вiдповiдно до зростання витрат на медичне обслуговування.

У регульованих державою галузях iнколи виявлясться, що прохання фiрм про збiльшення цiн повнiстю не задовольняються або вiдкидаються в iнфляцiйнiроки.

Серйознiзагрози для нацiональноiекономiки, щостворюсiнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разiiнфляцiiвитрат, краiни, економiка яких залежить вiд зовнiшньоiторгiвлiперш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнiринки, якщо цiни та витрати в цiх краiнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiiцiн тiсно пов’язана з питаннями збереження конкурентноспроможностiдержави на зовнiшних ринках.

Звичайно, негативний вплив iнфляцiiна економiчну систему цим не обмежусться, iншi, не менш важливi, наслiдки iнфляцiiбуде розглянуто у наступних питаннях.

3. Антиiнфляцiйна полiтика держави

Свiтовий досвiд виробив двiголовнiконцепцiiантиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову iфiскальну полiтику. Це-заходи або безкомпромiсноiборотьби з iнфляцiсю, або адаптацii, пристосування до життя в умовах iнфляцiйноiнестабiльностi. Перший метод реалiзусться шляхом змiн у системiоподаткування ( як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий-це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiiта iн. До того ж необхiдною с повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцii. Адаптацiйна полiтика мас своiнедолiки: кошти на компенсацiйнiнадбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiсю цiметоди використовуються комплексно, що дас бiльш виражений ефект, iдозволяс пом’якшити труднощi, припадаючiна долю економiки краiни.

а) Методи антиiнфляцiйного оподаткування

В процесiстримуванняiнфляцiiподатки вiдiграють двоiсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високiподатки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Розглянемо тiспотворення в оподаткуваннi, якiвикличе неочiкувана iнфляцiя, тобтовипадок, коли цей елемент економiчноiсистеми краiни до дiйв умовах iнфляцiiне пристосований.

У разi, якщо податкова система краiни мас труднощiз адаптацiсю до iнфляцiйних процесiв, виникають такiскладнiпроблеми:

По-перше, iз зростанням рiвня цiн частка податкових виплат у загальному обсязiреальних доходiв збiльшусться, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцiiдо номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякоiпроблеми, оскiльки в такому разiлюди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своiх доходiв у виглядiподаткiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннiйого прогресивноiформи мас тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшус й частку податкiв у складiреальних доходiв.

Друга проблема пов’язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна проблема, оскiльки зростання капiталу, пов’язане з приростом ринковоiвартостiактивiв, реагус на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнiприбутки на цей капiтал. Жоднiй краiнiне вдалося досягти суттсвого успiху у нейтралiзацiiнаслiдкiв впливу iнфляцiiна оподаткування капiталу. Деякiфахiвцiу сферiподаткiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцiiполягас саме у тому, що вона збiльшус фактичне оподаткування капiталу.

Подiбна проблема оподаткування виникас й по вiдношенню до доходiв у вигдядiвiтсоткiв на капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що iнфляцiя збiльшусться з 5 до 10% й вiтсотковiставки зростають разом з iнфляцiсю в пропорцiiодин до одного,як це й припускасться залежнiстюФiшера. Iз збiльшенням номiнальноiвiтсотковоiставки на 5 пунктiв реальна вiтсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюсться. Але, якщо номiнальний доход на вiтсотки оподатковусться в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирас у виглядiподатку 1,4 вiтсоткового пункту(0,28 5%) з сукупних п’яти пунктiв iнфляцiйноiнадбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разiкредитор фактично несе збитки в наслiдок дiiiнфляцii, тодiяк уряд мас зиск. Такiумови дестимулюють кредиторiв, що й с одним з негативних ефектiв iнфляцii.

Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим с бiльш швидке зростання вiдсотковоiставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцii, що зберiгас реальну вiдсоткову ставку постiйною.

Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликас втрати в економiцi, якщо iнститути влади адаптованiдо неiне повнiстю. Подiбнiвтрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковiплатежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцii

масться на увазiтакий метод зтягування податкiв, за якого не оподатковусться iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцiiна податкову систему, змусив багато краiн “iндексувати” податковiзакони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричинясться iнфляцiсю.Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.

Використання “стримуючоi” податково-бюджетноiполiтики с одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень посднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторiекономiки. Правильне песднання скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та пiдвищення податкiв втримас криву сукупного попиту у бажаному положеннiAD, а економiчну систему-в станiстабiльностi

Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP)орiснтована на використання податкiв iстворення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

TIP-це система, при якiй за допомогою податковоiсистеми фiрми й зайнятiна них робiтники заохочуються або наказуються в залежностiвiд зростання рiвня цiн й зарплати.

Розглянемо цiновий рiзновид TIP.Фiрмам повiдомлясться,

що рiвень сплачуваних iми податкiв залежить вiд зростання цiн на iх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликас нiяких штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшус ставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

За умов реалiзацiiтакоiполiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з’являсться стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцiiскоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннiзарплати.

Згiдно з вщесказаним, фахiвцями пропонусться ввести до схеми розрахунку основного податку антиiнфляцiйний коефiцicнт. Його призначення-забеспечити зацiкавленiсть товаровиробника у вiдповiдностiтемпiв зростання товарноii грошовоiмас, зниженнiiснуючих темпiв iнфляцiiна внутрiшньому ринку.

У загальному випадку для конкретного пiдприсмництва, що спецiалiзусться на виробництвiiреалiзацiiодного виду товарiв, антиiнфляцiйний коефiцicнт для t-го перiоду матиме вигляд:

Для бiльш дiйового iпредметного управлiння процесом товарного насичення ринку доцiльно оцiнювати не тiльки загальну iнфляцiю, а й iнфляцiю по окремих товарних групах. У разiж помiтноiiiвiдмiнностiпо регiонах с доцiльною iрегiональна диференцiацiя цього показника. Iндекс зростання iнфляцiiрозраховусться в цiлому по народному господарству для окремоiтоварноiгрупи за формулою:

де , -iндекси загального обсягу продажiв вiдповiдно, у вартiсному iнатуральному вираженнiпо данiй товарнiй групiв народному господарствiу (t-1)-му перiодi; -iндекс зростання якостiпродукцiiв данiй групiтоварiв для тих самих умов ( враховусться при помiтнiй змiнiякостiв структурiтоварноiгрупи).

У загальному випадку для пiдприсмств, якiреалiзують кiлька видiв продукцii, антиiнфляцiйний коефiцicнт матиме вигляд:

де m-кiлькiсть видiв продукцii, що реалiзуються пiдприсмством у t-му перiодiбез урахування новоiпродукцii, не виготовлюваноiу (t-1)-му перiодi.

Суму податку ,у t-му перiодiпропонусться визначати безпосередньо залежно вiд коефiцiснта за формулою:

де Р -показник, на який нараховусться податок (розрахунковий прибуток); n-встановлена величина податку (у частках одиницi).

Розглянемо приклад визначення антиiнфляцiйного коефiцicнтуконкретного пiдприсмництва, що реалiзус два види продукцiiпри рiзних варiантах його виробничо-пiдприсмницькоiдiяльностiпорiвняно з попереднiм (t-1)-им перiодом (див. табл.1). Загальний iндекс iнфляцii у(t-1)-му перiодiстановив 1,18.

Антиiнфляцiйний коефiцicнт, знайдений за формулою ( ),

дорiвнюватиме:

тобто у даному разiподаток, стягуваний з пiдприсмства, збiльшусться порiвняно з встановленим процентом на %. Це свосрiдна плата пiдприсмства за перевищення темпiв пiдвищення цiн на iiпродукцiю над темпами зростання iнфляцii. Припустимо тепер, що пiдприсмство добилося зростання обсягу продажiв у натуральному вираженнiй пiдвищило цiни лише в межах зростання iнфляцii. Тодi антиiнфляцiйний коефiцicнт уt-му перiодi, розрахований за тiсю самою формулою, становитиме:

Таким чином, у даних умовах податок вiдповiдас встановленому проценту.

Отже, антиiнфляцiйний коефiцicнт виконуc функцiiстабiлiзацii економiки. Причому на вiдмiну вiд такого стихiйного регулятора, як спiввiдношення “попит-пропозицiя”, який реагус iна вплив випадкових чи уявних факторiв, антиiнфляцiйний коефiцicнт забеспечус бiльш тривалий iсталий характер регулювання дiяльностiтоваровиробникiв. Це зумовлено наявнiстю у структурiцього коефiцicнта такого показника, як iндекс iнфляцii, що характеризус стан економiчноiсистеми в цiлому.

Отже, можна зробити висновок, що на практицiiснус дуже тiсний взасмозв’язок мiж оподаткуванням та контролем цiн iцим користуються уряди, коли ставлять собiза мету поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’сктiв, якiнадто iнтенсивно пiднiмають цiни на товари та послуги. Такекорегування цiн державою за допомогою податковоiсистеми вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами. Прямiметоди регулювання цiн, тобто встановлення максимумiв цiн, буде розглянуто у 3-му питаннi.

Скорочення податкiв у свiтi“концепцiiпропозицii”.

Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримус пересування кривоiсукупного попиту вгору або змушус iiзсуватися вниз вiдносно кривоi сукупноiпропозицiiбуде стримувати темпи iнфляцii. Аналогiчного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економiчноiпрактики став вiдомим як “концепцiяпропозицii”.

Малюнок 4 iлюструс, яким чином економiчна полiтика “концепцiiпропозицii” мала б сприяти усуненню iнфляцii. Економiчна система спочатку знаходиться у станiрiвноваги на довгостроковому iнтервалiв точцi E. Якщо не вiдбувасться нiяких змiн з боку сил, формуючих пропозицiю в економiчнiй системi, то пересування кривоiсукупного попиту зAD до AD’перевело б економiчну систему в точку Е -в новий стан рiвноваги на короткостроковомуiнтервалi. В економiчнiй системiвиникла б iнфляцiя.

Однак припустимо, що в той момент, коли пересувасться крива сукупного попиту, економiчна полiтика у рамках “концепцiiпропозицii” досягас мети пiдвищення природного рiвня реального обсягу виробництва до Q’. Це вiдповiдало б перемiщенню кривоiсукупноiпропозицiiна довгостроковому iнтервалiiз положення n у положення n’. Якщо не вiдбувасться нiяких змiн в очiкуваному рiвнiцiн на фактори виробництва, то разом з нею зсунеться праворуч до AS’й крива сукупноiпропозицiiна короткостроковому iнтервалi. При умовiвказаних пересувань кривоiпропозицii, економiчна система досягне новоiрiвноваги в точцiЕ , запобiгши при цьому будь-якому пiдвищенню цiн.

Основне питання полягас в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення природного рiвня реального обсягу виробництва. Прибiчники “концепцiiпропозицii” як один iз способiв досягнення цього результату розглядають змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що на протязi70-х рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв “концепцiiпропозицii”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування, а також зацiкавленостiу високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш посилила проблему. Не тiльки корпорацiiiдуже заможнiлюди страждали вiд високих податкiв. Посднана дiя iнфляцii, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчноiпрограми прибiчникiв “концепцiiпропозицii” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд прирiсту капiталу та ввести рiзноманiтнiподатковiстимули (пiльги для пiдприсмств, що збiльшують обсяги виробництва)-це стимулювало б накопичення та iнвестицii. По-третс, практика iндексацiiмала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались iнфляцiсю.

б) Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноiнестабiльностi

Надзвичайно важливу роль грас державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризису економiки iвиходу з нього.

Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчноiполiтики.

Одним з пiдходiв с перевiрений у свiтовiй практицiметод тимчасового заморожування цiн й надалiiх часткового перегляду. Вiн полягас у забороненнiпiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязiбазового перiоду перед “заморожуванням”. При цьому пiдвищення цiн вважасться допустимим, якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цiн на iмпортнiвироби ( тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати);недопустимим-якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприсмцiв самим обмежувати зростання заробiтноiплати.

Заморожування цiн дозволяс долатиiнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб’сктiв, кредитноi cистеми, внести деяке заспокосння в економiку.

В ролiальтернативи прямому державному регулюванню цiн iнодi розглядаються картельнiзгоди про цiни, якiможуть зiграти позитивну роль, якщо однiсю з сторiн, що беруть в них участь буде Уряд, що забеспечус загальну узгодженiсть цiн.

МАКСИМАЛЬНИЙ РIВЕНЬ ЦIНИ являс собою законодавчо встановлену максимальну цiну, яку продавцю дозволястся запрошувати за свiй товар або послугу.

В широких маштабах максимальнiрiвнiцiн, або загальний контроль за цiнами, застосовуються для обмеження iнфляцiйних процесiв в економiцi.

На приклад, економiчне процвiтання обумовлюс пересування кривоiпопиту на даний вид товару праворуч, так що, як показано на рис.1, рiвноважна, або ринкова цiна дорiвнюс Р. З одного боку швидке зростання цiн на товари сприяс розвитку iнфляцii, з iншого-виключас з числа покупцiв товару тих споживачiв, чиiгрошовiдоходи не встигають за швидким зростанням цiн.

Тому, щоб протистояти iнфляцiiй дозволити малозабеспеченим громадянам купувати необхiднiiм товари,

уряд може встановити максимальний рiвень цiн.

Причому, встановлення обмеження цiни мас сенс тiльки при умовi, що нова цiна буде нижчою за рiвноважну.

Якiж будуть наслiдки введення цього обмеження? Спроможнiсть вiльного ринку нормувати споживання буде паралiзована. Iснування обмеження цiн створюс стiйкий дефiцит даних товарiв. Так, при цiнiР’ обсяг попиту на товар буде дорiвнювати Q, а обсяг пропозицiiтiльки Q. Отже, виникас стiйкий дефiцит, що дорiвнюс рiзницiмiж Q i Q.

Оскiльки введення цiнового обмеження призводить до виникнення стiйкого дефiциту даноiпродукцii, розмiр якого визначасться вiдрiзком Q(s)Q(d), уряду приходиться приймати на себе пiклування про нормування iiдля споживачiв в iнтересах досягнення бiльш справедливого розподiлу.

Це здiйснюсться, наприклад, шляхом введення картковоiсистеми. Однак використання картковоiсистеми не вирiшус iншоiпроблеми. Дiйсно, крива попиту на рис.1 свiдчить про наявнiсть великоiкiлькостi покупцiв, що прагнуть купити товар по цiнi, що перевищус встановлений максимум.

I, звичайно, для продавцiв вигiднiше реалiзувати його по бiльш високiй цiнi.Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжус, як правило, введення контролю за цiнами, нелегальнi“чорнiринки”-ринки, на яких товари купуються й продаються по цiнах, вищих за встановленiмежi-отримують широке поширення.

Проблеми у реалiзацii полiтики контролю за цiнамиможна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами iiпроведення. До органiв контролю постiйно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи iнших видiв товарiв або який-небудь галузi. Поступово, по мipi подальшого вiдхилення цiн вiд стану рiвноваги й посилення

дефiциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пiльги зростас, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнюс контроль.

Iнша проблема полягас у тому, що уряд може спробувати зберегти цiновий контроль в силi вже пiсля завершення промiжного перiоду й початку нового пiдйому. В цей перiод контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погiршити ситуацiю.

Хоча полiтика державного регулювання цiн несе значний позитивний ефект iмас особливе значення в кризовiперiоди, iiреалiзацiя може призвести до дуже небажаних наслiдкiв.

У короткостроковому планiпряме регулювання цiн сприятиме стабiлiзацiiнацiональноiекономiки. Так, у державiможуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрiбнихцiн iце призведе до гальмування iнфляцiйних процесiв. Але вже у найближчiроки виявляться негативнiнаслiдки централiзованоiмоделiрегулювання. “Заморожування” цiн iзаробiтноiплати обмежить мiжгалузевий перелив капiталiв, буде гальмувати iнвестицiйну полiтику, знизить рiвень дiловоiактивностi, стримуватиме зростання доходiв.

Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цiн на енергоносii, якi, вiдбиваючи зростання iмпортнихцiн на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974-1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування iнфляцiйноiспiралiв краiнi.

“Заморожування” внутрiшнiх оптових цiн на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток iнфляцiйних тенденцiй, призвело до ряду негативних наслiдкiв в американськiй економiцi. Нестача iнвестицiй в енергетичне господарство, вiдсутнiсть зацiкавленостiу видобувних корпорацiй щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу через контроль над рiвнем внутрiшнiх цiн призвели до того, що чистий iмпорт нафти до США, незважаючи на зростання свiтових цiн, продовжував аж до 1981 року збiльшуватися високими темпами.

Р.Рейган, якого пiдтримував великий бiзнес, ставши президентом, вiдразу ж вiдмiнив контроль над внутрiшнiми цiнами на нафту й нафтопродукти (у сiчнi1981 р.). “Контроль над цiнами стримував виробництво, стимулював споживання, пригнiчував технологiчнiдосягнення й робив США бiльш залежними вiд енергетичного iмпорту”,-так коментував Р.Рейган свос рiшення. За оцiнками спецiалiстiв, тiльки в результатiвiдмiни контролю над цiнами чистий iмпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54% порiвняно з 1980 р.

4. Антиiнфляцiйна полiтика Украiни у 1992-1996 рр.

Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцiУкраiни на етапiiiринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характерезусться надзвичайно високим рiвнем iнфляцii, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприсмств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiiв Украiнi вдругiй половинi1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в

1992р. iiрiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцiiдещо знизився, однак сталося це не в результатiпроведення комплексних реформ iякiсних змiн у системiдержавних фiнансiв та запровадження цiновоiлiбералiзацii, а через вiдстрочення бюджетних виплат iнебувале зростання заборгованостiбюджету.

До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв, належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносiiта основнiвиди сировини й матерiалiв;

б) збiльшення наявноiгрошовоiмаси за рахунок додатковоiiмiсiiгрошей;

г) зростання безготiвкового обiгу як наслiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприсмств;

д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацiiбiльшостiвидiв промислового виробництва, що веде до диктатного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачiпозбавленiвибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.

Спочатку нашiй економiцiбула властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiiв й первинноiсировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносiiбуло iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцii.

Пiдвищення пiдприсмствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типiiнфляцiiзростання грошовоiмаси с наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалiзростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобiв пiдприсмств для розрахункiв з своiми постачальниками (криза неплатежiв) iдля видачiзарплати. В результатiсклалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (iв тому числi-зарплати), яке вимагас збiльшення грошовоiмаси, а останнс, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Украiнiявляс собою посднання iнфляцiiпопиту та iнфляцiiвитрат, що значно ускладнюс здiйснення антиiнфляцiйноiполiтики.

До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Украiнiу 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння валютного(долларового) курсу украiнського карбованця.

Данiграфiка свiдчать про те, як мiсяць у мiсяць розвивався iнфляцiйнийпроцес, i, вiдповiдно, зростали середнiоптовiта роздрiбнiцiни. Це явище перетворилося на могутнiй каталiзатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат iсобiвартостiтоварноiпродукцii, що, в свою чергу, пiдштовхувало виробникiв до чергового пiдвищення цiн. Оптовiцiни особливо швидко зростали у паливнiй iхiмiчнiй промисловостi, електроенергетицi, чорнiй металургiiта машинобудуваннi, а з роздрiбних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, якiпротягом багатьох десятирiч були штучно заниженiй дотувалися з держбюджету. Взагалiранiше роздрiбнiцiни в Украiнiнiколи не зростали такими темпами, iце викликало справжнiй шок у основноiмаси населення.

Випереджаюче зростання оптовихцiн руйнус безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навiть припиняючи iнвестицiйнiпроцеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливiтемпи зростання роздрiбнихцiн руйнують соцiальну сферу, пригнiчують економiчнiiнтереси людей до активноiпiдприсмницькоiта трудовоiдiяльностi, тобто дiють у тому ж самому негативному напрямi.

Все це викликало таке явище, як неплатоспроможнiсть бiльшостiюридичних та фiзичних осiб, незважаючи на безперервне накачування грошового обiгу дедалiбiльшою масою паперових грошей. За оцiнкою СБРР, за 1992 р. неплатежiв Украiнiстановили 40% усього iiВВП.У 1993 р. обсяги неплатежiв продовжували зростати, викликаючи рiзке скорочення iнавiть припинення товарного виробництва на багатьох пiдприсмствах.

В цих умовах монетарна полiтика НБУ перетворилася на потужний iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефiцит найпростiшим шляхом-емiсiсю вiдповiдноiмаси грошей. Вони були направленiна покриття готiвкового попиту, бюджетнiдотацii, кредитування виробникiв iспоживачiв (включаючи iявних банкрутiв). Тiльки у першому кварталi1993 р. для пiдтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансовоiдопомоги. Величезноi кредитноiдопомоги потребували й iншiгалузiнародного господарства-в березнiтого ж року iм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення залiку взасмних боргiв. Загальна сума емiсiiготiвки за сiчень-квiтень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разiв перевищувало емiсiю за такий же перiод 1992 р. На протязi1993 року монетарна маса збiльшилася з 26 до 47,2 трилiона карбованцiв, тобто у 1,8 раза, нiж вона становила у попередньому роцi. Грошова емiсiя, як iцiни швидко вийшла з-пiд належного державного контролю.

Грошовiзнаки (купоно-карбованцi), випущенiв Украiнiна початку 1992 р. замiсть росiйського рубля почали катастрофiчно знецiнюватися. Бурхливе знецiнення грошей пiдiрвало виконання ними властивих iм ринкових функцiй, iперш за все-стимулюючоi. З’iдаючи фонди нагромадження iспоживання, гiперiнфляцiя загальмувала пiдприсмницьку iтрудову активнiсть в краiнi.

Втративши контроль за емiсiсюгрошей, за рухом видаткiв та цiн, грошового обiгу iкредитних ресурсiв, украiнський уряд тодiтак iне знайшов надiйних регулюючих механизмiв для активного впливу на iнфляцiйнiпроцеси та погашення iх негативного впливу на економiчне iсоцiальне становище в краiнi.

Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччiзнову пiшла вгору. До кiнця 1993 р., коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищоiфази, банки змушенiбули додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадiуряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в Украiнiпроводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему краiни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи-обмеження фондiв споживання пiдприсмств iрегулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн”. Згiдно з ним пiдприсмства всiх форм власностiмогли пiдвищувати оптовiцiни на продукцiю тiльки у разiзростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд iхньоiгосподарськоiдiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних iпостачальницько-збутових пiдприсмств у розмiрiне бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цiзаходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного контролю, iзнову пiдпорядкувати iх системiжорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.

Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:

-серйозне порушення виробничоiта фiнансовоiсистем функцiонування економiки;

-пiдiрвання схильностiдо заощадження практично у всiх економiчних агентiв;

-руйнування на цiй основiсистеми забеспечення вiдтворюючих процесiв в економiцi;

-надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.

Пiд впливом iнфляцiiобсяги номiнальних грошових доходiв населення зростали, а його реальнiдоходи, у зв’язку з випереджаючим пiдвищенням роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи iндексацiiдоходiв не забеспечували компенсацiiвтрат вiд гiперiнфляцii. Тiльки у 1993 р. при зростаннiцiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект вiд запровадження урядом пiльг на оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних, чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самiоподатковуванiдоходи населення були мiзернiiне встигали за зростанням цiн.

Дилема, що постала перед украiнським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи iнфляцii, не посилити стагнацiiвиробництва. Але вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов надмiрних податкiв, якiпригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування iпримушують платникiв приховувати своiдоходи, неможливо. Слiд вiдмiтити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток пiдприсмств з 1993 року, стягався податок на доход пiдприсмств. При цьому пiдприсмства, за iснування спецiального податку на фонд зарплати, були змушенiфактично двiчiсплачувати його, оскiльки фонд зарплати с складовою частиною доходу.

Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високiподатки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Украiнi. За вiдсутностiефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованiна скорочуваному державному секторi. В результатiна фонiвтрати державою значноiчастини доходiв, якiможна було б отримати шляхом проведення податковоiрозумноiполiтики, основний тягар недофiнансування лягла на сектор, який поки-що був основою iснування самоiдержави.

Через недосконалiсть нашоiподатковоiсистеми спад валового продукту в Украiнiйза 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкоiпромисловостiдосягас 20%.

Отже, завдання подальшого реформування економiки, що стоять перед Украiною, можуть бути вирiшенiтiльки за умов реалiзацiiпослiдовноiполiтики фiнансовоiстабiлiзацii, та вiдновлення накопичень населення. Без цього забеспечити стiйке економiчне зростання на базiвiдродження iнвестицiйноiактивностiй поступовийпiдйом життсвого рiвня с неможливим. Сучасний перiод с найважливiшою фазою реформ. Останнiм часом у цьому напрямiзроблено ряд крокiв iнайважливiшим з них с введення у вереснiцього року нацiональноiвалюти-гривнi. Це дало змогу в значнiй мiрiстабiлiзувати грошовий обiг в краiнi.

Як мiра, що мас запобiгти необумовленому зростанню заробiтноiплати на пiдприсмствах, Кабiнетом Мiнiстрiв у 1995 роцiбуло прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв’язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може вiдбуватися тiльки у межах iндекса мiсячноiiнфляцii. Також планусться iстотно зменшити розмiр податкiв та взагалiскасувати вiдрахування до деяких цiльових фондiв у складiбюджету на 1996 р.

Час покаже, якiнаслiдки для економiки Украiни принесуть новiантиiнфляцiйнiзаходи.

Висновки

Iнфляцiя властива бiльшостiекономiчно розвинутих краiн свiту i с основною проблемою в тих краiнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнюс доходи бюджету й супроводжусться його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжусться нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйноiнестабiльностiорiснтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiiiоздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовлясться вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовiдля нацiональноiекономiки перiоди.

Вихiд з кризового стану для економiки будь-якоiкраiни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiiта, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом с саме вирiшення питання iнфляцii, оскiльки це-нацважливiша умова для поновлення iнвестицiйноiактивностi, що, в свою чергу, мас забеспечити вiдродження виробництва.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснус функцiональний взасмозв’язок iцим користуються уряди, коли ставлять собiза мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’сктiв, якiпланують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грас надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки iвиходу з нього.

Наприкiнцiслiд додати, що iнфляцiя-це не лише свiдотство слабкостiекономiки, а й свiдотство слабкостiдержавноiвлади або слабкостiполiтичноiмудростi.

загрузка...
Top