Характеристика та етапи формування європейського валютного простору

Прагнення до валютної стабільності на Європейському континенті бере свій початок від часів Латинського валютного союзу, Німецького валютного союзу та епохи золотого стандарту, продовжуючись у періоди валютної кризи 1920-х та 1930-х років. Становлення європейської валютної системи (ЄВС) відбулося в кілька етапів, що дало змогу окремим країнам проводити самостійну національну грошову політику. Спочатку було створено європейську розрахункову міжнародну одиницю ЕКЮ, яка згодом трансформувалася в евро.

На першому етапі валютні угоди між країнами Західної Європи укладалися в основному на двосторонній основі. На підставі цих угод здійс-нювалися взаємне кредитування, регулювання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, обов'язковий залік взаємних вимог і зобов'язань. Так у 1947—1950 pp. було укладено понад 400 валютно-клірингових угод, на які припадало майже 2/3 внутрішньоєвропейського товарообміну.

Наступним, вищим етапом валютних відносин стало функціонування в 1950—1958 рр. Європейського платіжного союзу (ЄПС), який розвивався на багатосторонній кліринговій основі. Європейський платіжний союз об'єднував 17 країн Західної Європи. Розрахунки в межах ЄПС здійснювалися за допомогою умовної розрахункової грошової одиниці — епуніта, який прирівнювався за своїм золотим вмістом до 1 долара США. Епуніт був прототипом, за яким у наступні роки сформувалася Європейська валютна одиниця — ЕКЮ.

Західна Європа та ЄВС, із погляду фінансово-економічного розвитку та розвитку банківсько-торговельних відносин, являє собою кільцевидну структуру, в центрі якої сильний економічний блок ЄВС — Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Європейським Центральним банком (ЄЦБ) (рис).

Західноєвропейські країни в різний час домагалися стрімкого економічного розвитку, що в кінцевому підсумку призводило до кризових явищ. У результаті активного розвитку інтеграційних процесів між країнами Західної Європи та активного розвитку торгово-економічних відносин економічне зростання значно підсилилося, що посприяло об'єднанню країн. Першими об'єдналися відносно невеликі країни: Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Вони створили валютно-економічний блок — Бенілюкс.

Договір про створення Бенілюксу було підписано в Гаазі в 1958 р., а в 1960 р. він вступив у силу, узагальнивши нормативні документи, які було введено з 1948 p., коли почав функціонувати митний союз трьох держав. Пізніше було укладено угоди: про вільний в'їзд/виїзд на території об'єднаних держав і перенесення митного контролю на зовнішні кордони (1960 р.); про повну відміну митного контролю між цими країнами; конвенцію про уніфікацію митної території Бенілюксу (1969 p.); угоду про пільгові умови експортно-імпортних операцій всередині Бенілюксу (1984 р.) тощо.

З часом до Європейського економічного союзу(ЄЕС) почали приєднуватись інші європейські країни. У 1958 році ЄЕС об'єднав 12 європейських країн, а в 90-х роках приєдналися ще З країни, утворивши сильний Європейський валютно-економічний блок ЄВС, який нині має провідні позиції в міжнародній торгівлі та світовій економіці в цілому. Однак процес об'єднання проходив поетапно:

1. Підписання 1957 р. Римської угоди про утворення Європейської економічної співдружності започаткувало наступний етап у розвитку валютно-економічних відносин;

2. Спочатку створення ЄЕС не передбачало утворення єдиної валютної Європи. Але з середини 70-х років пошуки шляхів створення єдиного валютного союзу активізувалися. Лідери ЄЕС намагалися не тільки створити валютну одиницю, яка б стала альтернативою долару США, а й провести валютну інтеграцію, здійснити державний контроль за коливанням валют.

У 1972 р. Рада Міністрів ЄЕС прийняла рішення про обмеження амплітуди коливань валют, що входять у ЄЕС, у співвідношенні один до одного. Щоб досягти цієї мети, центральним банкам необхідно було узгоджувати свої інтервенції на валютному ринку. Так утворилася "Європейська валютна змія" — межа коливань курсів країн - учасниць ЄЕС (Франції, ФРН, Нідерландів, Італії, Бельгії, Люксембургу). Якщо курс валюти опускався нижче допустимої межі, Центральний банк скупляв національну валюту за іноземну з метою регулювання курсу.

"Валютна змія" проіснувала до створення Європейської валютної системи в березні 1979 р. за ініціативою Жискар д'Естена та Г. Шмідта.

Європейська валютна система включала три важливих елементи:

1. В основі ЄВС лежала європейська резервна розрахункова одиниця ЕКЮ, яка спочатку базувалася на основі 12 валют провідних країн Європи, що входили до складу ЄС. Вага кожної валюти в кошику визначалася залежно від частки, якою володіла держава — член ЄС у валовому національному продукті ЄС та в експорті всередині валютного союзу. Метою створення ЕКЮ було: звільнення ЄВС від тотального економічного диктату СІНА, від залежності коливання курсу долара США; досягнення економічної та валютної стабільності країн — учасниць ЄЕС.

2. Європейська валютна система здійснювала міждержавне валютне регулювання шляхом надання центральним банком кредитів для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів та розрахунків, пов'язаних із валютною інтервенцією.

Регулювання валютних курсів та інтервенцій здійснювалося шляхом регулювання курсів країн — членів ЄЕС, коливання допускалося в обидві сторони + 2,5 % .

3. Механізм кредитування для стабілізації курсів валют ЄВС поставив перед собою такі проблеми та методи розв'язання їх:

а) посилити взаємозв'язок процесів економічного розвитку і надати новий імпульс розвитку ЄЕС;

б) стати основним елементом стратегічного зростання в умовах стабільності;

в) підвищити валютну стабільність ЄЕС;

г) стабілізуюче вплинути на міжнародні еко-номічні та валютні відносини.

Механізм дії ЄВС передбачав встановлення бази співвиміру через формування ЕКЮ та систему стабільних, але регульованих валютних курсів між країнами — членами ЄВС. Створена система приводить у дію цілий арсенал кредитних механізмів у середині ЄЕС і надає валютні резерви в загальне розпорядження.

Процес розвитку і функціонування ЄВС тісно пов'язаний із планом Делора. Видатний діяч ЄС Жак Делор у 1989 році подав звіт, у якому пропонував поступовий план валютного об'єднання Європи. Цей план передбачав: проведення єдиної скоординованої грошово-економічної політики країн-членів ЄВС; відкриття Центрального банку ЄВС; заміну національних валют і впровадження єдиної резервної валюти ЄВС; урегулювання дефіцитів платіжних балансів країн-членів ЄВС; зниження рівня інфляції; зниження рівня безробіття тощо.

У 1990 році ЄВС розширюється: до її складу входять Англія, Іспанія та Португалія. 10 грудня 1991 року в Нідерландах підписується Маастрихтська угода про створення єдиного європейського простору, внесено ряд поправок до Римської угоди 1957 року, якою, як відомо, було засновано ЄЕС.

Маастрихтською угодою було засновано в Європі нову валютну зону, запроваджено з 1 січня 1999 року єдину валюту об'єднаної Європи — ЄВРО та ін. Це було затверджено 15—16 грудня 1995 року членами ЄВС у Мадриді. ЄВС протягом 15 років справлявся з покладеними на нього функціями, але з осені 1992 року з ЄВС вийшов англійський фунт стерлінгів; іспанська песета і португальський ескудо були девальвовані.

Одними з головних причин цих процесів вважалися нездатність центральних банків цих країн справлятися з усезростаючими атаками біржових спекулянтів, які грали на зниження курсів валют, розраховуючи на девальвацію їх. Внаслідок цього влітку 1993 року 5 із 8-ми валют, що входили в ЄВС — французький франк, датська крона, бельгійський франк, іспанська песета та португальський ескудо, — впали до встановленої для них нижньої межі. Центральними банками було прийнято ряд кардинальних рішень про зняття штучного підтримання національних курсів валют, зниження облікових ставок з метою стабілізації обмінних курсів.

Відповідно до Маастрихтської угоди створення валютного союзу мало проходити в три етапи. На першому етапі визначаються країни — члени ЄВС, які відповідають визначеним критеріям: 1) стабілізація державних фінансів та усунення взаємних обмежень на рух капіталів і платежів між країнами — членами ЄЕС; 2) сукупний державний борг не повинен перевищувати 60 % ВВП; 3) середня номінальна величина довгострокових відсоткових ставок не повинна перевищувати 2 % середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС із найбільш стабільними цінами (приблизно 8,5— 9 %); 4) за діючим механізмом європейського монетарного союзу країни-члени мусять дотримуватись фіксованого курсу відносно євро; 5) дефіцит державного бюджету країн-учасниць нової валютної зони не повинен перевищувати 3 % ВВП; 6) зростання інфляції не може перевищувати середнього рівня інфляції в трьох країнах ЄЕС із найнижчим рівнем інфляції більш як 1,5 % .

До першого етапу належало також створення Європейського Центрального банку (ЄЦБ), Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) та впровадження в безготівковий обіг єдиної валюти євро. Із січня 1999 року одинадцять країн ЄС створили новий економічний і валютний блок (ЄВС): Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія створили нову валютну зону в Європі й запропонували нову єдину європейську грошову одиницю — євро. Відповідно до підпункту 1 ст. 2 Правил ЄС від 17 червня 1997 p., попередня грошова одиниця ЄС — ЕКЮ трансформувалась у євро у співвідношенні: 1 ЕКЮ= = 1 євро. Ця значна історична подія спричинила суттєві зміни не тільки в європейській, а й у світовій економіці.

На другому етапі ЄЦБ як перший крок буде використовувати євро в конверсійних операціях та експортно-імпортних розрахунках на валют-но-кредитних ринках і біржах. Наступним кроком буде заміна національних купюр і монет новою європейською грошовою одиницею — євро. Нова єдина валюта вступить у готівковий обіг із січня 2002 року. В системи міжнародних розрахунків будуть вноситися відповідні зміни і доповнення. Спочатку (протягом 6 місяців) нова валюта буде в готівковому обігу одночасно з національними валютами, які згодом "втратять статус платіжного засобу".

На третьому етапі всі банківські розрахунки ЄВС буде конвертовано в євро і міжнародні розрахунки будуть проводитися тільки єдиною резервною валютою об'єднаної Європи — євро.

Фінансові та економічні підрахунки свідчать, що об'єднана Європа може вступити в конкурентну боротьбу зі Сполученими Штатами Америки на світових фінансових ринках. Європа прагне мати сильну і стабільну валюту, яка має всі підстави набути особливого статусу у сфері міжнародних фінансів. Це дасть їй можливість отримати геополітичну владу, яка тісно пов'язана з фінансовою владою. Зростаючий статус нової європейської валюти матиме значний вплив на реформування й управління портфелями державних облігацій та акцій. Фондові ринки Європи розширюватимуться, що стане привабливим для інвесторів. Європейська валюта, набувши особливого статусу у сфері міжнародних фінансів, дасть Європі можливість здійснювати реальний контроль за міжнародною валютною системою, що дасть їй значні економічні переваги на міжнародних фінансових ринках, які пов'язані з вигідним становищем ринків та фінансових інститутів країни-емітента. Сполучені Штати Америки, втративши певною мірою вплив на міжнародну валютну систему, втратять економічні переваги, які дає головна резервна валюта світу (на цей час долар США). У першу чергу вони втратять можливість фінансувати дефіцит платіжного балансу за допомогою інших держав. Це потужний механізм грошово-кредитної політики, адже майже половина емітованих США паперових банкнот перебуває на руках нерезидентів, тобто вони втратять можливість одержати реальні ресурси в обмін на паперові банкноти, спрямовані на фінансування державних потреб.

На сьогодні дефіцит поточного рахунку платіжного балансу США зростає, що загрожує нагромадженням зовнішнього боргу. Проте слід зауважити, що це поки що не є значною загрозою для економіки США. Долар у найближчому майбутньому залишиться резервною валютою.

На нашу думку, евро не відразу набуде особливого статусу на міжнародних фінансових ринках, її вплив зростатиме поступово. Настане час, коли евро замінить долар як резервну валюту. Вплив евро на міжнародний фінансовий ринок залежатиме від економічного зростання ЄЕС. Європа, запровадивши єдину валюту, матиме значні вигоди на міжнародному ринку: зниження витрат при укладанні різноманітних угод, завоювання довіри інвесторів, стабільні ціни, контроль за припливом капіталів, зростання конкуренції, мобільність руху капіталів, робочої сили, товарів, послуг. У підсумку зросте як економічний, так і політичний авторитет Європи у світі.

Останні події на міжнародних фінансових ринках свідчать про ймовірну еволюцію міжнародної системи розрахунків. Настала необхідність реформування міжнародної валютної системи, проведення радикальної реформи Міжнародного валютного фонду та Світового банку з метою зберегти фінансові переваги, що виникають завдяки монопольному статусу долара США, щоб не втратити контролю за припливом капіталів у країни Європи, Південно-Східної Азії та інші регіони планети і запобігти погіршенню фінансового становища, тобто передбачити фінансову кризу.

Для економіки України в цілому в умовах фінансової та економічної кризи надзвичайно важливим є вихід евро на валютний ринок України, формування валютних резервів Національного банку України в євро. Україні слід скоріше стати членом Європейського економічного співтовариства, нової міжнародної валютної зони, що дасть їй цілу низку пільг та вигод: стабілізацію цін, вільний вихід на міжнародні фінансові ринки, безмитні, безтарифні експортно-імпортні операції, зниження витрат при укладанні різноманітних угод, зростання конкуренції, завоювання довіри інвесторів — усе це посприяє здійсненню подальших економічних перетворень в Україні, реформуванню реального сектору економіки та валютно-фінансовій стабілізації.

Створення нової європейської валютної зони та затвердження нової єдиної валюти відкриває для Європи нові можливості для зростання в світовій економіці й водночас сприяє зміцненню світової фінансової системи. Країни — члени ЄВС досягли значного успіху в зниженні інфляції та дефіциту державного бюджету, розвитку фінансової системи.

Однак нова валютна зона має ряд проблем, які уповільнять економічний розвиток країн фінансово інтегрованого регіону. Це насамперед стосується інституційної структури управління монетарною політикою, взаєморозуміння країн-членів у формуванні загальної для ЄЕС політики з метою регулювання широкого кола питань розвитку й діяльності ЄВС.

Вважаємо, що ЄВС необхідно поглибити радикальне структурне реформування з метою посилення конкуренції, впровадження нових інструментів, забезпечення появи нових фінансових послуг, товарів, зв'язку на міжнародних ринках.

Незалежний, вільний від політичних впливів Європейський центральний банк проводить жорстку монетарну політику, спрямовану на досягнення цінової стабілізації та зміцнення євро. Вважаємо, що успішна економічна політика, цінова стабільність прямо пропорційно залежать від успішного економічного зростання, зниження рівня безробіття.

Німецькі банкіри вважають, що Європейський центральний банк необхідно будувати за моделлю Бундесбанку, який має гарантувати стабільність валюти й низьку інфляцію і бути абсолютно незалежним.

Країнами-учасницями сформовано Виконавчий комітет Європейського центрального банку (ЄЦБ). Загалом Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) складається з ЄЦБ і національних центральних банків як інтегральної складової системи.

Третій етап почався 1 січня 1999 року й полягає в запровадженні фіксації курсів обміну для валют країн-учасниць та євро. Із цього часу євро стає власне валютою, а ЄСЦБ на основі нової валюта проводить єдину монетарну політику.

Вперше після падіння Римської імперії Європа знову користуватиметься єдиною резервною грошовою одиницею. Засновники євро сподіваються, що ця валюта стане надійною основою економічної потужності Європейського континенту.

Головною метою Європейської монетарної системи при створенні евро є цінова стабільність, яка покликана формувати і втілювати монетарну політику та основні економічні напрями політики Співдружності.

За угодою основні завдання ЄСЦБ такі:

— визначення та втілення монетарної політики Співдружності;

— утримання офіційних резервів у іноземній валюті держав — членів ЄС та управління цими резервами;

— проведення операцій з іноземною валютою;

— забезпечення чіткої роботи платіжних систем;

— санкціонування випуску банкнот;

— сприяння планомірному проведенню політики у сфері пруденційного нагляду;

— виконання інших завдань, таких як добір статистичних даних, складання звітів тощо.

ЄСЦБ та національні центральні банки можуть діяти як фіскальні агенти, але всі овердрафти або інші види кредитів на користь інститутів та органів Співдружності заборонені.

До загальних принципів впровадження стратегії єдиної монетарної політики належать:

— ринкові засади;

— однакове ставлення до всіх учасників системи;

— простота;

— ефективність (стратегія має сприяти ефективному виконанню основної мети ЄСЦБ);

— орієнтація на середні терміни (це забезпечить якір для інформаційних очікувань);

— прозорість (мета і прийняті рішення мають бути зрозумілими громадськості);

— спадкоємність (стратегія ЄСЦБ до третього етапу створення системи має будуватися з урахуванням досвіду національних центральних банків, що беруть у ній участь);

— послідовність у проведенні політики незалежності ЄСЦБ, передбаченої угодою;

— звітність.

Єдину та неподільну монетарну політику для Європейського Союзу визначає Керівна рада. Керівники національних центральних банків беруть у цьому участь як члени ради, проте роль національних центральних банків, якими вони керують, в основному полягає у виконанні прийнятих рішень, зокрема операцій із монетарної політики.

Набір інструментів монетарної політики, який має у своєму розпорядженні ЄСЦБ, визначатиметься Радою Монетарного союзу. Передбачається, що ЄСЦБ буде використовувати здебільшого операції відкритого ринку, практикуватимуться й інші стандартні інструменти. У принципі зберігається можливість застосування вимог мінімального резервування.

Окрім інтервенцій на внутрішніх фінансових ринках, ЄСЦБ має змогу проводити інтервенцію також на валютному ринку. Одночасно ЄСЦБ використовуватиме об'єднаний фонд іноземних капіталів, переведених із національних центральних банків до Європейського центрального банку.

Згідно з угодою ЄЦБ національні центральні 5анки надають кредити в евро, а Європейський центральний банк розробляє інструкції з метою забезпечення ефективної й надійної системи розрахунків і платіжної системи в межах Співдружності та з іншими країнами.

Таргет (TARGET) — транс'європейська автоматизована система переказів валових розрахунків у реальному часі — це міжбанківська система трансфертів коштів, яка підтримує інтеграцію грошового ринку. Цю систему розроблено для опрацювання деномінованих у евро платежів з метою безпе-решкодного проходження їх через кордон — так, ніби вони є внутрішніми платежами.

Вважаємо, що становлення ЄСЦБ є надзвичайно важливим фактором для розвитку банківської системи України. Україні, як і кожній державі, потрібна розвинута банківська система, сильний центральний банк, які б гармонійно вписувалися у світову банківську систему.

Отже, Серед позитивних наслідків утворення ЕВС можна виокремити:

· ліквідацію витрат на обмін валют, великі заощадження,

· усунення курсового ризику в діяльності підприємств та банків,

· покращення планування виробництва, розвиток виробництва в масштабах цілого європейського ринку,

· прозорість цін, зростання конкуренції,

· поглиблення спеціалізації економік окремих держав-членів,

· злиття національних ринків капіталів у єдиний європейський ринок,

· євро стане валютою, здатною конкурувати з доларом,

· прискорення темпів економічного зростання у державах-членах.

Створення ЕВС дає його членам шанси швидкого розвитку, але несе із собою і загрози, пов'язані із:

· втратою можливості державами-членами ЕВС користуватись політикою валютного курсу, відсотковими ставками, а також значною мірою, фіскальною політикою з метою протидії сповільненню економічного зростання,

· труднощами у виробленні економічної та монетарної політики, що відповідала б потребам усіх держав-членів (через відмінності у рівнях економічного розвитку),

· браком можливостей підтримки ресурсами з бюджету ЄС проблемних регіонів, що могло б компенсувати втрату традиційних інструментів.

Перспективи перетворення євро в одну з ключових валют фінансових і інвестиційних операцій у значній мірі залежать також від сприйняття євро в країнах, що є найбільш пов'язаними з ЄС: країнах Центральної і Східної Європи (ЦСЄ). Інтерес до євро з боку держав ЦСЄ буде залежати від того, наскільки важливими виявляться вигоди єдиної валюти для конкретної країни і чи перебільшать вони переваги долара.


Список використаної літератури

1. Вірван Л. Нова валюта старої Європи: перспективи розвитку // Банківська справа. - 2004. - № 3. - С. 36-38

2. Домрачев В. Міжнародні банківські розрахунки: Навчальний посібник/ Володимир Домрачев,; Європ. ун-т. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. - 88 с.

3. Єрьоміна Є. Становлення Європейського валютного союзу / Євгенія Єрьоміна // Вісник податкової служби України. - 2009. - № 19 (травень): Вкладка. - С. 60-63

4. Журавка Ф. Євро- нова валюта Європейського економічного і валютного союзу //Банківська справа. - 2005. - № 4. - C. 38-40

5. Лозовицький О. Європейська валюта інтеграція - імператив розвитку загальноконтинентальних геоекономічних та геополітичних структур // Історія України. - 2007. - № 8. - С. 1-6

6. Міжнародні організації: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Мін-во освіти і науки України; Ред. Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевський, Зіяд Кутайні,. - 2-ге вид., переробл. і доп.. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 439 с.

7. Мітрі Ж. Ю. Становлення Європейського валютного союзу та його вплив на міжнародні ринки капіталів. - К., 2006. - 19с.

8. Селінков С. Валютна інтеграція західноєвропейських країн та ії наслідки для України // Банківська справа. - 2005. - № 5. - С. 25-28

9. Шенаєв В. Світові гроші: історія та перспективи // Журнал європейської економіки. - 2008. - т. 7 (№ 2). - С. 198-211

загрузка...
Top