Фінансовий трейдинг

1. Суть, функції та структура фінансового ринку

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов’язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

Фінансовий ринок існує як сукупність взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих ринків:

кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;

валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют.

Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку: ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів.

З точки зору термінів дії фінансових інструментів фінансовий ринок розглядають як сукупність грошового ринку і ринку капіталів.

Грошовий ринок - це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти, їхній рух зумовлений різницею у рівнях прибутку та ризику.

Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів (середньо - та довгострокових) і ринок середньострокових та довгострокових банківських кредитів.

2. Основні інструменти фінансового ринку

Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, характеризуються на сучасному етапі великою різноманітністю.

За окремими видами фінансових ринків розрізняють наступні інструменти, які їх обслуговують.

Інструменти ринку позичкових капіталів. До них відносять гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку.

Інструменти ринку цінних паперів - різноманітні цінні папери, Ідо обертаються на ньому ринку (склад цінних паперів за їх видами, особливостями емісії та обігу затверджується відповідними нормативно-правовими актами).

Інструменти валютного ринку. До них відносять іноземну валюту, розрахункові валюті документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Інструменти страхового ринку - страхові послуги, які пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння. До них належать вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи і цінні папери, Ідо обслуговують цей ринок.

До інструментів ринку нерухомості відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За термінами обігу виділяють наступні види фінансових інструментів.

Короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року). Цей вид фінансових інструментів с найбільш багаточисленним і покликаний обслуговувати операції на ринку грошей

Довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року). До цього виду фінансових інструментів належать і так звані "безтермінові фінансові інструменти", кінцевий термін погашення яких не встановлено (наприклад, акції). Вони обслуговують операції на ринку капіталу.

За характером фінансових зобов'язань фінансові інструменти поділяються на наступні види.

Інструменти, наступні фінансові зобов'язання за якими не виникають (інструменти без наступних фінансових зобов'язань). Вони с, як правило, предметом самої фінансові операції, і при їх передачі покупцю не несуть, додаткових фінансових зобов'язань з боку продавця (наприклад, валютні цінності, золото тощо).

Боргові фінансові інструменти. Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається). Прикладом боргових фінансових інструментів є облігації, векселі, чеки тощо.

Дольові фінансові інструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотка і т.п.). Дольовими фінансовими інструментами є, як правило, цінні папери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифікати тощо).

Залежно від пріоритетної значимості розрізняють наступні види фінансових інструментів.

3. Основні індикатори та механізми фінансового ринку

Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується здійснення розподілу, перерозподілу, контролю фінансів; створення, мобілізація і використання децентралізованих і централізованих грошових доходів, фондів і резервів. Фінансовий механізм - найважливіша частина господарського механізму. Він являє собою систему фінансових важелів, що забезпечують організацію, планування і стимулювання використання фінансових ресурсів. До структури фінансового механізму входять п'ять взаємозалежних елементів:

• фінансові методи;

• фінансові важелі;

• правове забезпечення;

• нормативне забезпечення;

• інформаційне забезпечення.

Фінансовий ринок не тільки переробляє величезні кількості різноманітних даних, але і є найбільшим постачальником найважливішої фінансово-економічної інформації. Безумовно, основним інформаційним “товаром” ринку є біржові котирування акцій, зведення про ціни облігацій, валютних курсах, процентних ставках. Щоденні ділові видання (газети: англійська Financial Times, американська The Wall Street Journal, російські “Відомості” і “Комерсант”; тілі- і радіопрограми; сайти Internet) регулярно доводять до користувачів цю інформацію. Цілком “переварити” такі обсяги щоденних фінансових новин одній людині неможливо, та й не потрібно. Настільки докладні зведення необхідні учасникам ринку тільки по тим інструментам і компаніям, на яких вони спеціалізуються. У той же час величезну цінність для них представляє узагальнена інформація про стан ринку в цілому, одержавши яку вони могли б швидко оцінити характер основних тенденцій, що превалюють на даний момент. Таку інформацію учасникам ринку надають різні зведені (композитні) біржові індекси, регулярно публіковані у фінансових виданнях.

Найбільш відомим у світі індексом ділової активності є Dow Jones Industrial Average, DJIA – середній індекс Доу-Джонса, що розраховується по акціях 30 промислових підприємств, що котирується на NYSE. До складу цього індексу входять акції найбільш великих американських компаній, таких як IBM, General Electric і ін., що називають “блакитними фішками” (blue chips). По своїй суті він представляє середньоарифметичну зважену цін цих акцій на момент закриття біржі. Особливості методики його розрахунку (використання спеціального “поточного середнього дільника”, коректуємого в міру зміни складу індексу) роблять його безрозмірною величиною, використовуваної для відстеження динаміки ринку. Передбачається, що компанії, акції яких входять до складу індексу, досить повно представляють ринок у цілому. Тому, відслідковуючи зміни цього показника в часі, можна судити про характер розвитку усього фондового ринку. Треба сказати, динаміка індексу Доу-Джонса, особливо за останні 10 років, вражає: на початку 90-х років він уперше перевищив оцінку 3000, а до кінця цього десятиліття його величина перевалила за 12000 (свого мінімального значення в XX столітті цей показник досягало в 1932 році, він дорівнював тоді 42,11). Крім промислового DJIA розраховуються ще три його різновиди: індекс внутрішніх облігацій (Home Bonds); індекс 20 транспортних компаній (Transport); індекс 15 комунальних компаній (Utilities).

Самим всеосяжним індексом, що охоплює всі звичайні акції, що котируються на NYSE, є зведений індекс цієї біржі – NYSE Composite. Однак найбільшу цінність для фінансових аналітиків представляє третій індекс Нью-Йоркської фондової біржі – Standard and Рооr's 500 (S&P 500), до складу якого включаються акції 400 промислових, 40 фінансових, 40 комунальних і 20 транспортних компаній. По першим двох групах компаній розраховуються також індекси S&P Industrials і S&P Financials. Таким чином, індекс S&P 500 є зведеним, тому іноді він позначається як Standard and Рооr's Composite. Цей індекс охоплює 80% загальної капіталізації NYSE. Він широко використовується для розрахунку середньої прибутковості по фондовому ринку в цілому, а також при аналізі ризикованості акцій окремих компаній. Тому він часто використовується в повсякденній роботі фінансових менеджерів підприємств реального сектора.

4. Валютний ринок як сегмент фінансового ринку

Валютний ринок - це сукупність економічних та організаційних форм, що пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму і валютних відносин. Під першою маються на увазі правові норми й інститути, що репрезентують Ці норми на національному та міжнародному рівнях. До другої входять щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти.

У системі валютного ринку можна виділити:

- міжнародний валютний ринок;

- національний валютний ринок.

Перший складається з системи тісно пов'язаних швидкодіючими канальними чи супутниковими комунікаціями регіональних ринків. Сьогодні існують такі регіональні ринки: Європейський — із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті; Азіатський - із центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі; Американський - із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі. На регіональних валютних ринках здійснюється торгівля вільно конвертованими валютами та валютами місцевих національних ринків. Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного, національні - відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньоторговельних та валютно-обмінних операцій, за ступенем інтегрованості в світове співтовариство, рівнем стійкості й відкритості економіки, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулювання державою валютних операцій.

5. Ринок цінних паперів як сегмент фінансового ринку

Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку, поряд із ринком позикового капіталу, валютним ринком та ринком грошей. Це важлива складова ринкової економіки. На ринку цінних паперів перебувають в обігу специфічні фінансові інструменти - цінні папери.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Майнові права за цінними паперами обумовлені наданням коштів у позику, на проведення операцій купівлі-продажу, заставою майна і т. ін. У зв'язку з цим цінні папери дають їхньому власникові право на отримання встановленого доходу. Капітал, який вкладений у цінні папери, має назву фондовий (фіктивний).

Цінні папери можна купувати, продавати, закладати, зберігати, передавати у спадщину, дарувати, обмінювати. Вони можуть виконувати окремі функції грошей (засобу платежу, розрахунків). Але, на відміну від грошей, вони не можуть виступати як загальний еквівалент.

Мета функціонування ринку цінних паперів - акумуляція фінансових ресурсів і забезпечення можливості їх перерозподілу шляхом здійснення учасниками ринку різноманітних операцій з цінними паперами, тобто здійснення посередницької діяльності при русі тимчасово вільних коштів від інвестора до емітента цінних паперів.

Завданнями ринку цінних паперів є:

- мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій;

- формування ринкової інфраструктури, яка відповідає міжнародним стандартам;

- розвиток вторинного ринку;

- активізація маркетингових досліджень;

- трансформація відносин власності;

- удосконалення ринкового механізму і системи управління;

- забезпечення контролю над капіталом на основі державного регулювання;

- зменшення інвестиційного ризику;

- формування портфельних стратегій;

- розвиток ціноутворення;

- прогнозування перспективних напрямів розвитку.

6. Ринок дорогоцінних металів як сегмент фінансового ринку

Ринок дорогоцінних металів і каменів та інших об’єктів реального інвестування розглядається як сукупний для таких операцій, як інвестиції в предмети колекціонування (художні твори, антикваріат, нумізматичні цінності і т. п.), у дорогоцінні метали і камені та інші матеріальні цінності. У країнах з розвиненою ринковою економікою інвестиційна діяльність, що пов’язана із цими об’єктами реального інвестування, уже здійснюється на спеціалізованих ринках, які оформилися (ринку золота тощо). Проте в нашій країні обсяг такого інвестування не відіграє поки суттєвої ролі.

Демонетизація золота в 70- х роках уможливила скасування проіснувавшого протягом 40 років Акту золотої заборони, у відповідності, з яким громадяни США не мали права на приватне володіння золотом у зливковій формі. Лібералізація торгівлі золотом привела до швидкого перетворення Нью-йоркської Товарної Біржі (Commodіty Exchange - COMEX) і Міжнародного Валютного Ринку (Іnternatіonal Money Market - ІMM) Чиказької Товарної Біржі (Chіcago Mercantіle Exchange - CME) у найбільші центри торгівлі золотими ф'ючерсними контрактами. Саме в цих центрах полягає більше 90% всіх ф'ючерсних контрактів на поставку золота.

Поряд з ф'ючерсною біржовою торгівлею золотом у Нью-Йорку існує ринок золота в зливковій формі, звідки оптові дилери поставляють золото виробничим і комерційним споживачам.

У торгівлі золотом в останнє десятиліття поряд з біржами беруть участь провідні американські банки, що є в цей час маркет-мейкерами на міжнародному ринку золота, такі як: Дж.Р.Морган, Дж.Арон энд До. Особливістю цих ринків є широке поширення угод переважно венчурного характеру. До них ставляться термінові угоди (форвардні і ф'ючерсні), які полягають на 1, 3, 6 місяців і виконання яких здійснюється за ціною, зафіксованої в момент висновку угоди. Сума контракту строго визначена обсягом в 100 унцій.

7. Ринок похідних фінансових інструментів

Основною рушійною силою прогресу, без якого неможливий розвиток, в тому числі й механізмів ринкової економіки, є впровадження інновацій. Розвиток фінансового ринку також підпадає під це загальне правило, а інноваціями серед фінансових інструментів є похідні фінансові інструменти або деривативи. В численних публікаціях вітчизняних економістів теоретиків та практиків висловлюється думка стосовно необхідності більш широкого впровадження похідних цінних паперів у вітчизняний обіг. Інвестувати кошти можна багатьма відомими способами: в статутний капітал, в облігації та інші цінні папери, в нерухомість, у золото, в іноземну валюту тощо. Та одним із найпопулярніших способів інвестування, на сучасних розвинутих фінансових ринках, що переслідує не лише мету отримання прибутку, але й страхування капіталу - є використання для цього деривативів. Блага, які можна від цього отримати, незліченні, а ціна необізнаності у деривативах є досить високою.

Похідні фінансові інструменти - це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів, або їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди.

Отже, особливість похідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів.

Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміну „derivative"-„похідний", оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди. Базовим інструментом у подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів - грошові кошти в національній та іноземній валютах, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, курсів, відсоткових ставок, так і самі деривативи. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями - юридичними документами, в яких обов'язково обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики. У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони і своп-контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів - валюта, грошові кошти у формі кредитів і депозитів, цінні папери, фондові індекси.

8. Сутність фінансового трейдингу. Арбітражні операції

На сьогоднішній день професія фінансового трейдера на ринку продовжує залишатися однієї із самих загадкових і, на перший погляд, недоступних для простої людини. Для трейдерів ринок є найбільш привабливим, ліквідним і динамічним. Тут відкриваються можливості одержання високого рівня прибутку за досить короткий проміжок часу. Для прийняття рішень кожний трейдер використовує власну торговельну систему, що може будуватися на фундаментальному, технічному аналізі, спостереженнях, а також на їхній комбінації.

Професійний фінансовий трейдер - це висококваліфікований фахівець своєї справи. Він має більший багаж знань в області фінансів і економіки, здатний із правильним образом оцінити економічні й політичні дані, змоделювати торговельну систему й бездоганно їй дотримуватися.

Свопи дають змогу вилучити користь з диференціала процентних ставок за двома валютами. Ставка свопа визначається спот-курсами відповідних валют, процентними ставками і терміном свопа.

Якщо ставка свопа виходить за межі, визначені поточними спот-курсами і процентними ставками, трейдери можуть одержати безризиковий прибуток через купівлю дешевих інструментів і продаж дорогих.

Оскільки ціни цих інструментів зближаються в міру наближення до терміну виконання, трейдер упевнений в одержанні прибутку при настанні строку інструментів.

Ідея арбітражу полягає у використанні взаємозв’язку цін різних фінансових інструментів, наприклад процентних ставок за депозитами грошового ринку, спот-курсів валют, процентних ставок за валютними депозитами і форвардними курсами (в основі яких лежать диференціали процентних ставок).

9. Види фінансового трейдингу . Класифікація трейдингових операцій

Біржі класифікують за видами біржових товарів, принципами організації, правовим статусом, формою участі торговців у біржових торгах, асортиментом товарів, роллю та місцем у світовій торгівлі, сферою діяльності, видами угод (рис. 1).

Згідно першої ознаки біржі класифікують на товарні, товарно-сировинні (в Україні до цього виду відносять аграрні, фондові та валютні). Автор не поділяє думок тих дослідників, які до цієї класифікації відносять ще й біржі праці. Останні мають зовсім іншу економічну сутність і є кадровими агенціями.

Згідно ЗУ "Про товарну біржу" "...товарна біржа є організацією, котра об'єднує юридичних та фізичних осіб, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладанні біржових угод, виявленні товарних цін, попиту та пропозиції на товари, вивчення, впорядкування та спрощення товарообороту і пов'язаних з ним торговельних операцій"5.

На фондових біржах здійснюються операції з найліквіднішими масовими цінними паперами, які за умовами емісії мають вторинне обертання, як-от, акції акціонерних товариств відкритого типу, державні облігації, казначейські зобов'язання та векселі тощо.

На валютних біржах, яких до речі на світових ринках майже немає, за виключенням бірж у постсоціалістичних країнах, торгують значними за обсягами контрактами з іноземною валютою.

В Україні на 1.01.2000 р. за даними Держкомстату налічувалося 365 бірж6, з них п'ять фондових (Міжбанківська валютна також має статус фондової), а решта - товарні, товарно-сировинні й аграрні. Як бачимо процес створення бірж після фінансової кризи 1998 р. не припинився. Він триває і досі. За період 2000-2002 pp. кількість бірж зросла на 46 одиниць. Товарні біржі мають право торгувати цінними паперами за умови відкриття фондового відділу та отримання відповідних ліцензій від Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

За другою ознакою, яка характеризується ступенем участі держави у біржовій торгівлі, біржі поділяють на три види:

1) публічні (державні);

2) приватні організації торговців;

3) змішані.

10.Техніка проведення трейдингових операцій на фінансовому ринку

Трейдінг (Trading) – спекулятивні операції з купівлі та продажу цінних паперів або товарів з метою наступного здобуття прибутку.

Сьогодні процес інфраструктурних змін на світовому фінансовому ринку різко загострився. Це пов'язано з глобалізацією, зростанням конкуренції між біржами та бурхливим зростанням on-line торговельних систем. Підвищилася не тільки швидкість доступу, але й швидкість обороту капіталу. Ринки стали динамічнішими, структурованими, більш ліквідними. Зміна структури інвесторів призвела до становлення нових моделей розвитку бізнесу та ринку в цілому.

Завдяки інтернет-трейдингу можливо здійснювати операції на валютному ринку і придбати цінні папери. У світі з кожним днем росте попит на інтерактивну торгівлю акціями, опціонами, ф’ючерсами, що залучає насамперед зовнішньою простотою здійснення угод і низькими тарифами на послуги онлайн-брокеров.

11.Розрахунок фінансових результатів по трейдингових операціях

На сьогоднішній день існує багато компаній, які пропонують відкрити демо- рахунок і самостійно спробувати свої сили в трейдингових операціях на біржових торгах.

Інтернет-Трейдинг - це новий вид операцій по здійсненню купівлі або продажу цінних паперів, коштів , за допомогою спеціальних програм, які встановлюються на Ваш комп'ютер. Ця програма має прямий зв'язок з Інтернетом, де в режимі on-lіne можна проводити торги, купувати або продавати цінні папери прямо, без участі брокера.

Інтернет-Торгівлю можна здійснювати на Фондових біржах. Інвестори, трейдери й брокери можуть у режимі реального часу одержати будь-яку інформацію, що стосується торгів, послати заявки про покупку або продаж цінних паперів. Все це прискорює процес роботи на біржі, робить його більше ефективним і дозволяє відразу виконувати кілька операцій за короткий проміжок часу.

Інтернет-Трейдинг дозволяє одержати доступ до біржового ринку й до свого інвестиційного рахунку з будь-якої крапки земної кулі, де є доступ в Інтернет. Інвестор також має можливість здійснювати операції продажу або покупки активів по більше вигідних цінах, тому що він працює прямо з біржею й без посередників. Якщо Ви не сильно розбираєтеся в трейдинзі, але маєте у своєму розпорядженні певну суму грошей, Ви можете укласти договір з фахівцями - біржовими брокерами, які будуть здійснювати операції від Вашого ім'я й у Ваших інтересах. Компанії, які не використовують у своїй роботі Інтернет-технології, перебувають у менш вигідному положенні, та як не можуть ефективно управляти засобами інвесторів понад $30000.

12. Сутність та завдання аналізу фінансового ринку

В останні роки Україні сформувалася і досить динамічно розвивається нова складова економіки - фінансовий ринок, важливою частиною якого є ринок цінних паперів. З розвитком цього сектору ринку зростає актуальність фінансових вкладень в цінні папери. Дана проблема обумовлена її складністю, різноманітністю суб'єктів і об'єктів фондового ринку. З однієї сторони, ринок насичений цінними паперами; з другої, в діяльності ринку цінних паперів бере участь значна кількість суб'єктів, які мають на меті свою користь:

- інвестування вільних коштів з метою збереження та приросту капіталу,

- інвестування в цінні папери як основний вид діяльності комерційної організації;

- інвестування для надання управлінського впливу на об'єкт інвестицій через придбання пакету цінних паперів.

Основною теоретичною базою для економічного аналізу цінних паперів і формування інвестиційного портфеля на сучасному етапі продовжує залишатися сформована ще в 60-ті роки теорія ефективного ринку.

13. Види та напрямки аналізу фінансового ринку

На Заході кілька шкіл застосовують різні підходи чи їх комбінацію до визначення задач аналізу цінних паперів як окремої дисципліни. Фундаментальна школа, та ії визнаний голова Б. Грехем основну увагу звертає на аналіз фінансового стану корпорацій, виплачуванні ними дивіденди, поточну ставку відсотків та інше. Технічна школа виходить з того, що вся інформація, суттєва з точки зору "фундаментальної школи", враховується в курсах цінних паперів ще до їх опублікування. Тому наріжним каменем є розгляд самого ринку, рух біржових котирувань, обіг бірж, тощо. Процес розвитку методів економічного аналізу фондового ринку, а також визначені задачі аналізу цінних паперів в Україні, як одного з розділів економічного аналізу. Цими задачами є:

- визначення закономірностей руху курсів цінних паперів;

- вивчення тенденцій біржової кон'юнктури і прогнозування їх на майбутнє;

- передбачення напрямку зміни і величини курсів окремих випусків акцій та облігацій;

- вироблення ринкової тактики і стратегії для власників цінних паперів;

- визначення методики вибору напрямків інвестування капіталу. Приступаючи до вирішення останньої задачі, а саме до вибору напрямків інвестування капіталу, в першу чергу, необхідно чітко уявляти наміри конкретного інвестора, які він розраховує досягти внаслідок здійснення інвестицій, мотиви, що спонукали його до досягнення вказаної мети, а також ступінь ризику, яку він може допустити, оскільки саме ці параметри будуть визначати його інвестиційні дії.

14. Суть, значення та сфера застосування фундаментального аналізу

Представники фундаментального аналізу збирають інформацію про внутрішнє та зовнішнє виробництво, читають урядові звіти, оцінюють політику держав на товарних та фінансових ринках, порівнюють ціни та норми споживання, слідкують за рівнем інфляції, впровадженням інновацій тощо. Виходячи із аналізу цієї інформації, вони намагаються визначити ринкові ціни. Якщо теперішня ціна активу є нижчою від тієї, що прогнозує фундаментальний аналітик, то мова йде про недооцінений актив (undervalued), якщо навпаки – актив вважається переоціненим (overvalued). В результаті такого аналізу фундаментальні аналітики радять купувати недооцінені активи та продавати переоцінені.

Фінансові та товарні ринки, в т. ч. ф’ючерсні, вимагають від учасників високого рівня фахової підготовки. Фінансисти корпорацій, аналітики і торговці фінансових інститутів, таких як банки, інвестиційні фонди і компанії, трасти, брокери-хеджери та біржові спекулянти – щоденно приймають безліч рішень про купівлю-продаж різних фінансових та матеріальних активів. Для зменшення ризику таких операцій та отримання очікуваних прибутків від своїх вкладень кожен з них має знати й уміти аналізувати цілий ряд факторів, які впливають на ринкові ціни та курси і породжують тенденції зростання чи зниження.

В Україні учасники вказаних ринків, як правило, лише розпочинають аналіз ринків і мало користуються послугами спеціальних аналітичних фірм, що вже з’являються на українських теренах. Ці фірми в основному створені спільно із зарубіжними інвестиційними фірмами, а саме їм і потрібен аналіз фінансових та товарних ринків в Україні, особливо ринку цінних паперів. Ці фірми запроваджують індексні показники стану ринків в Україні, обчислюють і публікують їх. Однак через незначну активність на фондовому та валютному ринках, відсутність організованих товарних ринків, особливо ф’ючерсних, аналітичні фірми, відділи банків та інституційних інвесторів застосовують лише два із трьох можливих методів аналізу, що використовуються на західних ринках.

Фундаментальний аналіз вивчає зміну цін на макрорівні та вдосконалюється з розвитком прикладної економіки. Основою фундаментального аналізу є вивчення всіх факторів макроекономічного життя суспільства, що суттєво впливають на динаміку цін основних базових товарів, цінних паперів та валюти. До них належать погодні умови, стихійні лиха, війни, страйки, перевиробництва, високі врожаї тощо. Фундаментальний аналіз повинен передбачити основні напрями динаміки зміни ринкової ціни, або, як ще називають це явище фінансові аналітики, тренди. Головне покликання фундаментального аналізу – формувати та передбачати майбутні коливання цін і курсів.

15. Загальна характеристика методів та підходів фундаментального аналізу

Методи фундаментального аналізу є досить різноманітними. Аналітики можуть використовувати при аналізі інформації як звичайну інтуїцію, так і складні економетричні моделі на базі комп’ютерних програм. Цей вид аналізу передбачає довгострокове спостереження за ринком.

Сучасні товарні, фондові та валютні біржі відіграють вирішальне значення при формуванні основних ринкових цін і курсів. Правила біржової торгівлі, техніка торгів дозволяють встановити причини та закономірності виникнення багатьох явищ на ринку біржових товарів. Прогнозування ринкової кон’юнктури стає досить достовірним.

На ринках сировини, капіталу та валюти є декілька видів цін. Як правило, всі вони щоденно публікуються у періодичних економічних виданнях. Це ціни ф’ючерсних і опціонних угод, спотові та форвардні ціни на реальні активи.

Біржові котирування є визнаними цінами біржових угод,які укладаються на стандартну кількість стандартизованого товару, передбаченого правилами біржової торгівлі, у біржовій ямі в офіційні години роботи біржі.

Сучасні біржі — це сегменти гуртового ринку, тому для оцінки біржової кон’юнктури потрібна можливість проводити аналіз потенціалу конкретного ринку. Біржа є індикатором ринкової кон'юнктури, оскільки саме на ній пропозиція безпосередньо стикається з попитом, і це статистичне фіксується.

Біржа є регулятором ринкової економіки настільки, наскільки вона підвладна спрямованій дії – грі на підвищення або зниження цін. Ціни ф’ючерсних та опціонних угод – це прогнози, орієнтири цінових тенденцій на основних товарних та фінансових ринках.

Оцінки та прогнози ринкової ситуації необхідні для регулювання комісійних відрахувань, відсоткових ставок, формування портфеля замовлень, хеджування ризиків.

Біржові торговці використовують їх для прийняття рішень щодо вибору конкретних активів для інвестування, формування інвестиційних портфелів, хеджування цінових та курсових ризиків тощо.

16. Джерела інформації для проведення фундаментального аналізу

Фундаментальний аналіз – метод прогнозування зміни цін (а також валютного курсу як ціни валюти), заснований на аналізі поточної економічної ситуації. Фундаментальний аналіз передбачає вивчення балансів, річних звітів, біржової кон'юнктури й перспектив розвитку галузей економіки.

Розглянемо фактори фундаментального аналізу – макроекономічні показники, що найчастіше впливають на валютний курс у довгостроковій перспективі (крім випадків раптової їх зміни чи випадків катастроф):

· Баланс закордонних платежів, і особливо торговельний баланс, мають прямий вплив на валютний курс. Перевищення надходжень з-за кордону порівняно із платежами за кордон становить позитивне сальдо платіжного балансу й призводить до росту курсу національної валюти. Перевищення платежів за кордон порівняно із надходженнями створює дефіцит платіжного балансу (негативне сальдо) і веде до падіння курсу національної валюти.

↑ ДЕФІЦИТ, ↓ НЕГАТИВНЕ САЛЬДО - ↓ ВАЛЮТНИЙ КУРС

↓ ДЕФІЦИТ , ↑ ПОЗИТИВНЕ САЛЬДО - ↑ ВАЛЮТНИЙ КУРС.

· Збільшення відсоткових ставок та значень індексів споживчих та промислових цін призводить до збільшення валютного курсу. Проте не слід забувати, що, говорячи про ставки, варто мати на увазі реальні процентні ставки, тобто номінальний відсоток за винятком відсотка інфляції. При цьому якщо номінальні ставки ростуть повільніше, ніж ріст інфляції й ВНП, курс валюти може навіть знижуватися.

· Між валютним курсом і ВНП існує пряма залежність, адже ріст ВНП означає загальний добрий стан економіки, збільшення промислового виробництва, приток закордонних інвестицій в економіку, ріст експорту:

↑ ВНП - ↑ КУРС ВАЛЮТИ

· Між валютним курсом і рівнем безробіття (процентним відношенням числа безробітних до загальної чисельності працездатного населення) залежність обернена:

↓ БЕЗРОБІТТЯ - ↑ ВАЛЮТНИЙ КУРС.

17. Фактори, що впливають на ціни фінансових активів. Класифікація факторів

Нині у країнах з розвиненим фінансовим ринком для визначення ціни фінансових активів найчастіше застосовують теорії, що ґрунтуються на взаємозв’язку між ризиком і дохідністю цінних паперів.

Тенденція коливання цін фондового ринку загалом вимірюється біржовими індексами, наприклад індексом Доу-Джонса. Відомі рейтингові агентства у США розраховують і публікують коефіцієнти цінних паперів Р тисяч компаній. Коефіцієнт Р показує середній додатковий дохід при зміні ринкового індексу на 1 %.

Знаючи коефіцієнт цінних паперів р, можна формувати "портфель" за певним критерієм або дохідності, або ризикованості, або збалансованості ризику і доходу. Якщо бажано мати низький ризик, до портфеля цінних паперів слід додавати акції з низьким коефіцієнтом р, навпаки, щоб мати більше доходів, слід додавати акції з високим значенням р.

Поряд з коефіцієнтами Р публікують ще один показник, який характеризує ризикованість акцій — коефіцієнт а. Він показує середній

рівень зміни ціни акцій конкретної компанії у відсотках за певний період, коли ринок загалом не міняється.

Наприклад, якщо зазначено, що за розрахунками за місяць α = = -0,34, а β= 1,2, це означає, що ціни на акції компанії знижувались у середньому на 0,34 % за місяць, коли ринок залишався незмінним, і зростали на 1,2 % при кожній зміні ринкового індексу на 1 %. Припустимо, що в наступному місяці ціни на ринку зросли на 11,5 %. Виходячи з минулих даних щодо α і β розглядуваних акцій можна розрахувати очікувані зміни ціни акцій у цьому місяці.

Очікувані зміни ціни: - 0,34 % + 1,2 ⋅11,5 % = 13,46 %.

Згідно з концепцією ризику і доходу вони перебувають у прямо пропорційній залежності: що вищий ризик, то більший дохід.

У моделі САРМ це враховується для оцінки активів з того погляду, що інвестор вимагатиме тим більшу ставку доходу за певними цінними паперами, що більший ризик він пов’язує з ними. Ступенем ризику цінних паперів є коефіцієнт β: що він вищий, то більшою буде премія за ризик, яку очікують отримати інвестори. Звідси за моделлю САРМ необхідну ставку доходу для певного цінного паперу (%) можна визначити так:

де Rf- безпечна ставка (за безпечну ставку беруть ставку доходу за практично безризикованими цінними паперами; у зарубіжній практиці це державні цінні папери, наприклад скарбничі векселі, державні облігації); β(Km- Rf) - премія за ризик для даного активу; Кm - середня дохідність ринку.

Рівняння оцінки активів САРМ відображене на рис. 4.2 лінією, яку називають лінією ринку капіталу (SML). Вона показує очікуваний дохід, який ринок встановлює для цінних паперів при певному значенні β. Наприклад, якщо цінний папір має β = 1,0, тобто такий самий ступінь ризику, як і ринок, то цей папір має такий самий сподіваний дохід, як і ринковий портфель.

Щоб пояснити, чому цінні папери мають оцінюватися так, щоб комбінація β – дохід розміщувалася на лінії, розглянемо ситуацію з цінними паперами А, що міститься нижче від лінії SML, і В, що зміститься вище лінії SML; припустимо, що А і В мають β = 0,5. Тоді цінні папери А і В повинні мати ставку доходу Ks. Якщо папір А матиме нижчу ставку доходу (як на рис. 4.2), інвестори почнуть продавати їх доти, поки теперішня їх ціна не впаде, а очікуваний дохід не збільшиться до величини, що розміщена на SML. Якщо б існував цінний папір В, що має (3= 0,5, а очікуваний дохід розміщувався над лінією SML, усі інвестори хотіли б придбати їх; ціна їх зростала б доти, поки сподіваний дохід не знизився до величини, що лежить на лінії SML.

Використовуючи необхідну ставку доходу Кs як дисконтну, можна визначити теперішню вартість простих акцій з урахуванням ризику.

18. Фактори, що впливають на курсову вартість акцій

Курс акції залежить від річного дивіденду, який вона приносить, рівня позичкового процента та співвідношення між пропозицією акцій та попитом на них. Іншими словами, курс акцій знаходиться в прямій залежності від розміру одержуваного за ними дивіденду й у зворотній залежності від рівня позичкового (банківського) відсотка. Тобто курс акції тим вищий, чим більшим є дивіденд, що виплачується за нею, і чим нижчим є рівень позичкового процента, оскільки, купуючи акції, власник грошового капіталу завжди порівнює виплачуваний за ними дивіденд з тим доходом, який він міг би одержати, поклавши свій капітал у банк, тобто з позичковим процентом.

Середній курс акції дорівнює сумі грошового капіталу, яка принесе дохід, що дорівнює дивіденду, в разі вкладання цієї суми в банк (чи передачі у позичку). Цей процес встановлення ціни акції залежно від реально принесеного нею прибутку називається капіталізацією прибутку і здійснюється через фондові біржі, через ринок цінних паперів.

З курсовою ціною акції пов’язаний установчий прибуток акціонерної компанії. Він утворюється як різниця між сумарною курсовою вартістю акцій, що емітуються, і сумою грошового капіталу, вкладеного засновниками в організацію компанії, незалежно від форми вкладення – чи то оплата акцій за номіналом, чи мінімальний внесок або ж оплата підприємства, що підлягає придбанню засновниками.

19. Фактори. що впливають на курсову вартість облігацій

При розрахунках прибутковості облігацій використовують поняття їхнього курсу, що визначається за формулою:

Ko = P / N ·100

де, Р - ціна облігації ( щорічна сума платежів за облігацією );

N - номінальна вартість облігації;

Ко - курс облігації ( купонна ставка ).

Показники, що характеризують якість облігацій.

1. Прямий дохід від облігації, який встановлює в процентному виразі залежність між величиною доходу за облігацією та її ціною. Якщо ціна облігації вища від її номінальної вартості, то величина прямого доходу буде нижчою від норми процента. Як що ж ціна нижча номінальної вартості, то прямий дохід вищий за процентну ставку.

Прямий дохід за облігацією = Норма процента х Номінальну вартість облігації/Ціна облігації

2. Дохід за облігацією на дату погашення визначає фактичний процентний дохід інвестора на цей момент. Як відомо, в день погашення виплачується номінальна вартість облігації (100%), а ринкова ціна в день покупки може бути вищою номінальної вартості (перевищувати 100°”) чи бути нижчою (менше 100%).

Дохід за облігацією на дату погашення =((Норма процента + (Сума погашення – Ціна в день покупки) /Період) /((Ціна в день покупки + Сума погашення) /2) х 100%

20.Фактори, що впливають на курси валют

Валютний курс — це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Він встановлюється з точністю до 4–5 десяткових знаків.

Всі фактори, що впливають на валютний курс, можна поділити на дві групи:

1. Кон’юнктурні або тимчасові, які зумовлені коливанням ділової активності, політичною і військово-політичною обставинами, прогнозами, ажіотажем тощо.

2. Структурні або довгострокові. До них відносяться:

— зростання обсягу національного доходу, який зумовлює підвищення попиту на іноземні товари. Водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти;

— рівень інфляції — чим вищі темпи інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не впливають інші фактори;

— стан платіжного балансу. За активного платіжного балансу підвищується курс національної валюти, бо підвищується на неї попит з боку зовнішніх боржників. За пасивного платіжного балансу може відбуватися зниження курсу національної валюти, так як боржники продають валюту цієї країни на іноземну з метою погашення своїх зовнішніх зобов’язань;

— різниця відсоткових ставок у різних країнах і її вплив на валютний курс зумовлюється двома основними причинами:

1) підвищення відсоткової ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів в т.ч. і національних капіталів за кордон;

2) відсоткові ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів;

— діяльність валютних ринків та здійснення спекулятивних валютних операцій. Валютні ринки досить активно реагують на зміни в економіці і політиці та коливаннях курсових співвідношень валют. Цим вони сприяють розширенню можливості валютної спекуляції на стихійному ринку валютами, на які знижується їх курс. При цьому фірми і банки завчасно продають валюти, що мають тенденцію до зниження і купують стійкіші валюти;

— ступінь використання певної валюти на ринку і в міжнародних розрахунках, зокрема операції світового ринку виконуються на 50-70% у доларах США. Це визначає масштаб попиту на цю валюту та її пропозицію. На курс валюти впливає і ступінь її використання в міжнародних розрахунках;

— рівень довіри до валюти на національному та світовому ринках, який визначається економічною та політичною обстановками в країні, станом економічного зростання, інфляційними процесами, купівельною спроможністю валюти, співвідношенням попиту і пропозиції валюти та перспективами їх співвідношення;

— валютна політика, яка визначає державне регулювання валютного курсу, спрямованого на його підвищення або зниження, виходячи із завдань валютно-економічної політики держави;

— рівень розвитку фондового ринку — виступає конкурентом валютного ринку. Тому безпосереднє залучення іноземної валюти, а також залучення національної валюти для купівлі іноземної валюти на валютному ринку впливає на співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку.

21.Основні показники стану економіки, їх значення і вплив на фінансові ринки

Найважливішим макроринком є товарний. З нього починається аналіз взаємозв'язків між суб'єктами та окремими ринками на рівні національної економіки. Індикаторами його стану є макроекономічні показники (за СНР):

· валовий внутрішній продукт (Gross domestic product) — ВВП (GDP);

· валовий національний дохід (Gross national income) — ВНД (GNI);

· чистий внутрішній продукт (Pure domestic product) — ЧВП (PDP);

· національний дохід (National incom) — НД (Л/7);

· особистий дохід (Personal income) — ОД (PI);

· особистий дохід у розпорядженні (Personal disposable income) — ОДР (PDI).

Валовий внутрішній продукт (GDP) — показник сукупного обсягу діяльності суб'єктів господарювання, який, на відміну від валового випуску, не включає виробниче (проміжне) споживання. ВВП — це загальна ринкова вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами країни за рік.

Ріст ВНП означає загальний гарний стан економіки, збільшення промислового виробництва, приплив закордонних інвестицій в економіку, ріст експорту. Збільшення закордонних інвестицій і експорту приводить до посилення попиту на національну валюту з боку іноземців, що виражається в підвищенні курсу. Триваючий протягом декількох років ріст ВНП приводить до "перегріву" економіки, посиленню інфляційних тенденцій і, отже, до чекання підвищення процентних ставок (як основної антиінфляційної міри), що також збільшує попит на валюту.

22.Взаємозв'язок між різними секторами фінансових ринків

Одним з можливих інструментів фінансового ринку, які можуть слугувати альтернативою в сучасних умовах є фонди прямого інвестування (надалі – ФПІ). В умовах зростання фондового ринку, інвесторів турбує стабільність, завдяки якій можна було б зберегти отриманий прибуток. Особливістю ФПІ є те, що за їх допомогою можна здійснювати інвестування в реальний сектор економіки, обминаючи організований ринок цінних паперів, забезпечуючи при цьому відносно високий рівень дохідності для інвесторів в умовах, коли інвестори утримуються від ризикованих капіталовкладень.

За останні декілька років на фінансових ринках України спостерігалися суттєвий приріст кількісних параметрів та вдосконалення якісних показників інституцій, представлених в різних фінансових секторах. Між тим, є підстави стверджувати, що в цілому фінансові ринки неефективно справляються з покладеними на них функціями забезпечення перерозподілу інвестиційних ресурсів між різними секторами економіки. Якщо в світовій практиці перерозподіл фінансових ресурсів здійснюється переважно через фондовий ринок, проте в Україні основними суб’єктами фінансового ринку залишаються банки. Фондовий ринок, незважаючи на рекордні показники дохідності у 2007 році, в цілому відіграє незначну роль в питанні акумулювання коштів на фінансових ринках та трансформації їх в інвестиційні ресурси для реального сектору економіки.

23.Основні методи оцінки цінних паперів. Виявлення переоцінених та недооцінених цінних паперів на ринку

У процесі формування портфеля цінних паперів необхідно насамперед проаналізувати співвідношення таких основних характеристик цінного паперу як дохідність та рівень ризику. Дохідність цінних паперів залежить від двох чинників:

· очікуваної норми дохідності;

· норм та правил оподаткування доходів від операцій з цінними паперами.

Ризик цінних паперів не однорідний за своїм змістом, тому він має визначатися як сукупність основних ризиків, на які наражається інвестор у процесі придбання та зберігання цінних паперів, а саме:

· рівень ліквідності цінних паперів;

· ризик дострокового відгуку;

· інфляційний ризик;

· відсотковий, кредитний та діловий ризик;

· ризик, пов’язаний з тривалістю обігу цінного паперу.

Рішення інвестиційного менеджменту банку щодо купівлі чи продажу певних фінансових інструментів необхідно приймати після ретельного дослідження та обчислення як рівня дохідності, так і рівня ризиковості конкретних цінних паперів.

Очікувана норма дохідності цінного паперу складається з двох частин:

· відсоткових виплат, обіцяних емітентом;

· імовірних капітальних приростів (збитків) внаслідок зміни ринкової ціни цінного паперу.

Активна стратегія реалізується, зокрема, тоді, коли портфельний менеджер прагне отримати дохід від тимчасової недооціненості певних акцій, що призводить до постійного пошуку їх і, відповідно, до суттєвих змін у портфелі цінних паперів.

Як метод активного управління портфелем облігацій доволі поширений облігаційний «своп» (операція заміни облігацій), який полягає в постійному моніторингу мінливості ринкових цін з метою виявлення на ринку недооцінених, а в портфелі — переоцінених активів задля швидкого здійснення заміни переоцінених на недооцінені. Це збільшує дохідність портфеля.

24. Використання багатофакторних моделей у фундаментальному аналізі

У статистичних дослідженнях найчастіше порушується питання про очищення індексного методу від формальних схем аналізу. Вказуються і деякі ознаки формальних і неформальних факторних моделей, але необхідного вирішення проблеми ще не досягнуто.

Одна з ознак формальності факторних моделей – включення в них факторів, які не підлягають однозначній економічній оцінці. Це має місце тоді, коли при зростанні чи зниженні фактора не можна однозначно охарактеризувати зміни – позитивно чи негативно.

У загальному вигляді існують такі специфічні ознаки формальності багатофакторних моделей: коли при якісному аналізі зв'язку між результативними показниками і його факторами причинно-наслідкова залежність або не простежується, або вона має трансформований характер (зворотна замість прямої чи навпаки); коли в моделі присутні фактори, зміна яких не піддається однозначній економічній інтерпретації стосовно результативного показника, тобто коли при зміні фактора не можна сказати – добре це чи погано; коли в моделі допущена підміна причини і наслідку.

25. Протезування цін фінансових активів методами фундаментального аналізу

Установлення цін в умовах ринку складається зі знаходження такої ціни, що представляла б собою оптимальний баланс між сумою, що бажав би заплатити за товар покупець, і витратами підприємства при його виробництві. У процесі встановлення ціни значення витрат не повинне перевищуватися. Витратні методи, які засновані на орієнтації ціни на витрати виробництва, є одними з найпоширеніших у ціноутворенні. У загальному виді їхня суть полягає в тому, що до розрахованої собівартості одиниці продукції додається фіксований розмір прибутку й непрямі податки.

26.Оцінка рівня доходності фінансових активів

Однією з центральних теоретичних проблем у сфері фінансової діяльності підприємств є питання ціноутворення на фінансових ринках. Вирішенню цієї проблеми присвячена модель оцінки дохідності капітальних активів (Capital Asset Pricing Model = CAPM), яка переважно ґрунтується на висновках теорії оптимізації портфеля інвестицій та М-М-теорії. Авторами моделі є американські економісти В. Шарп, Дж. Лінтнер, Дж. Моссін. Вона побудована на тезі про те, що ціна окремих капітальних активів залежить від очікуваної рентабельності та ризику. Модель САРМ характеризує процес формування ринкової ціни окремих цінних паперів (інших об’єктів реальних і фінансових інвестицій) за умов досконалого ринку капіталів та з урахуванням систематичного ризику, який не підлягає диверсифікації.

Систематичні ризики досить часто позначаються також як ринкові. Вони характеризують ризик можливих для інвесторів втрат внаслідок кон’юнктурних коливань, зміни процентних ставок, прийняття різного роду політичних рішень, інфляції тощо. Враховуючи природу цих ризиків, вважають, що їх неможливо зменшити на основі диверсифікації вкладень.

27.Оцінка рівня ліквідності фінансових активів

Різні види фінансових активів мають різну ліквідність. Тільки грошовим коштам притаманна абсолютна ліквідність.

В інвестиційній практиці за критерієм витрат часу на реалізацію (ліквідність) фінансові активи класифікують так:

швидколіквідні, до яких належать ті активи, які можуть бути трансформовані в грошову форму впродовж не більш як сім днів;

високоліквідні фінансові активи — можливий термін реалізації або період трансформації у грошові кошти становить від восьми до тридцяти днів;

середньоліквідні фінансові активи, які можуть бути реалізовані в термін від одного до трьох місяців;

слаболіквідні фінансові активи з терміном можливої реалізації понад три місяці.

У процесі оцінювання ліквідності цінного папера застосовують два критерії, а саме: час трансформації інвестиції у гроші та розмір фінансових збитків за умови такої трансформації.

Ліквідність інвестицій за часом вимірюють у кількості днів, потрібних для реалізації на ринку фінансового інструменту. До фінансових збитків, пов’язаних із трансформацією фінансового інструменту в гроші, можна віднести часткову втрату первинного капіталу в разі продажу цінних паперів у період зниження їхнього ринкового курсу та інфляційне знецінення. До фінансових втрат, пов’язаних із ліквідністю, можуть бути віднесені суми податків, а також мито під час реалізації цінних паперів, сплата комісійних посередникам, операційні витрати, зумовлені придбанням цінних паперів.

Ліквідність портфеля цінних паперів реалізується також за рахунок операцій РЕПО (REPO, або repurchasing agreement), що становлять договори стосовно зворотного викупу цінних паперів. Договором передбачено два зобов’язання для його учасників — зобов’язання продажу та зобов’язання придбання.

До грошових коштів можуть бути застосовані моделі, розроблені в теорії управління запасами, які дають змогу оптимізувати розмір необхідних підприємству (фірмі) грошових коштів (готівки). Йдеться про те, щоб оцінити загальний обсяг потрібних фірмі грошових коштів та їхніх еквівалентів у формі цінних паперів і встановити, яку частину готівки варто тримати на розрахунковому рахунку, а яку — у вигляді швидколіквідних цінних паперів, та коли й у якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію грошових коштів і швидкореалізованих фінансових активів. Для збалансування готівкових грошей і ліквідних цінних паперів у західній практиці застосовують моделі Баумоля і Міллера-Орра.

28.Оцінка рівня ризику фінансових активів

Фінансові ризики пов’язані з прийняттям фінансових рішень, зокрема й у портфельному інвестуванні. Розглянемо деякі ідентифіковані ризики, з якими стикається інвестор у портфельному інвестуванні.

Важливим кроком уперед у дослідженні фінансового ризику є сучасна портфельна теорія (Modern Portfolio Theory), згідно з якою ризик — це коливання дохідності, рівень її мінливості. До того ж поняття ризику визначається подвійно, а саме: як загальний ризик (total risk), притаманний фінансовому активу ізольовано, і як ризик фінансового активу у складі інвестиційного портфеля, тобто йдеться про внесок конкретного активу в сукупний ризик портфеля загалом. Отже, постає питання: якою має бути дохідність, що компенсує інвесторові заданий рівень ризику? Сучасна портфельна теорія не лише висуває альтернативні підходи до вимірювання рівня ризику, а й дає змогу отримати конкретну відповідь на це питання.

CAPM ґрунтована на припущенні щодо існування ідеальних (доскональних) ринків капіталу та деяких інших суттєвих припущеннях. За цією моделлю, очікувана дохідність для будь-якого виду ризикованих активів становить функцію трьох змінних: безризикової дохідності, середньої дохідності на ринку цінних паперів та індексу мінливості дохідності фінансового активу стосовно дохідності на ринку в середньому. CAPM має важливе значення для визначення загальної ціни капіталу фірми та очікуваної дохідності для окремих проектів, що виконуються в межах фірми. Графічне відображення моделі оцінювання капітальних активів має назву лінії ринку капіталу (Capital Market Line — СML). Вона показує очікувану дохідність, яку бажає отримати інвестор на ринку цінних паперів, для кожного рівня недиверсифікованого ринкового ризику.

Деякі дослідники вважають, що точніше за САМР пояснює коливання цін і дохідності цінних паперів арбітражна теорія оцінювання капітальних активів Росса, за якою дохідність цінних паперів є лінійною функцією показників чутливості дохідності цінного папера до певного набору загальноринкових чинників — темпів економічного зростання, приросту промислового виробництва, премії за ризик, за ліквідність, інфляції, різниці дохідності короткотермінових і довготермінових зобов’язань тощо.

У моделі арбітражної теорії головним припущенням є відсутність на ринку арбітражних можливостей, тобто неможливість отримання гарантованих позитивних доходів за нульових інвестицій.

29. Використання фінансових коефіцієнтів у фундаментальному аналізі

Фундаменталістський підхід виходить із можливості отримати в будь-який час відомості щодо фінансових активів, які ще не надійшли на ринок і не вплинули на ціни. Фундаменталісти-фахівці впевнені, що такі відомості принципово існують, тому з огляду на них можна отримати відчутні додаткові доходи на вкладений капітал.

Утім, якщо фундаментальному аналітикові й удається вилучити у процесі досліджень якусь особливу інформацію, то навіть за умов її правильної оцінки йому бракує передбачення можливої реакції інвесторів та інших суб’єктів ринку на цю інформацію в разі її надходження. Їхня реакція може виявитися непередбачуваною, протилежною очікуваній навіть за наявності повідомлень стосовно ймовірності настання якоїсь надзвичайної події.

На підставі результатів дослідження фундаментальні аналітики формулюють висновок щодо справжньої ціни акції конкретної компанії, порівнюють її з реальною ринковою ціною. Саме виявлення недооцінених ринком цінних паперів є метою фундаментального аналізу під час прийняття інвестиційного рішення щодо певного фінансового активу: купити, продати або й далі продовжувати тримати в портфелі певний фінансовий інструмент.

Фундаменталістській підхід до аналізу фірм-емітентів буває кількісним та якісним. Кількісний аналіз спрямований на вивчення даних фінансової звітності, яка публікується, іншої інформації стосовно показників діяльності; якісний — на вивчення так званих нематеріальних чинників.

Переважна більшість фундаментальних аналітиків вважає, що найістотнішим для інвестора є з’ясування рівня доходу на акції фірми-емітента й дивідендів. Конче важливою є поточна ринкова ціна на її акції, те, як вона виглядає порівняно з найвищим і найнижчим рівнями цін минулого циклу, як ринковий курс акцій співвідноситься з його розрахунковим рівнем, виходячи з активів компанії, наявних у неї резервів, як оцінюють її сучасні й майбутні маркетингові умови, наскільки великою є довіра до її керівництва, як здійснюється менеджмент, завданням якого є прогнозування ціни на продукцію. Слід розглянути такі основні елементи оцінювання: обсяг резервів, фінансові операції, структуру ринку цього цінного папера і дохідність цінного папера, яка, власне, й слугує підґрунтям для прогнозування (моделювання) його ціни.

Гарантією стабільності дивідендних виплат є резерви компанії, які зазвичай підвищують ліквідну вартість акцій. Таким чином, інформація стосовно збільшення резервів сприятливо позначається на курсі акцій, тому має враховуватися аналітиками під час визначення справжньої ціни акцій.

Хоча фінансові операції, здійснювані компанією, за певних умов можуть суттєво не позначитися на курсах її акцій, однак ринкові очікування акціонерів (інвесторів) зумовлять зміну курсу цінного папера. Якщо корпорація розширює капітал за рахунок резервів, інвестори сприймають це як передвісник (ознаку) піднесення її діяльності. Позитивно оцінюють інвестори й збільшення капіталу за рахунок злиття або поглинання іншого підприємства. Зростання курсу акцій може відбуватися після емісії облігацій, адже інвестори очікують на ефективне використання позикових коштів облігаційної позики.

Під час прогнозування ціни треба зважати на масштаби ринку конкретного цінного папера. Невеликий ринок, на якому здійснюють операції з обмеженою кількістю цінних паперів, швидко реагує на будь-які зміни. Ціна на такому ринку хоча й мінлива, але доволі керована, невелика кількість операцій здатна спричинити передбачене підвищення або зниження курсу. Навпаки, на курсах фінансових інструментів широкого ринку не позначаться навіть операції у великих масштабах, які відбуваються щоденно. Зрештою, головне питання аналізу — як оцінити вартість цінного папера, його здатність приносити передбачений грошовий потік від інвестованих коштів.

30. Розрахунок та оцінка показників майнового стану підприємств-емітентів

Емітентові рейтингова оцінка допомагає підвищити ліквідність цінного папера. На розвиненому ринку, де переважна більшість боргових зобов’язань мають рейтингову оцінку, важко продати облігацію за відсутності рейтингу. На організованому ринку цінних паперів лише боргові зобов’язання з високим рейтингом можуть забезпечити реальний доступ до отримання позикових коштів, розмір яких залежить від категорії, яку надає рейтингова агенція.

Аналіз основних коефіцієнтів, що характеризують майновий стан підприємства

Для аналізу майна підприємства можуть застосовуватися фінансові коефіцієнти:

· коефіцієнт зносу основних засобів;

· коефіцієнт відновлення основних засобів;

· коефіцієнт вибуття основних засобів;

· активна частина основних засобів.

Активна частина основних засобів визначає частку виробничих основних засобів основного виду діяльності в основних засобах.

Для характеристики майна підприємства можуть використовуватися інші коефіцієнти. Зокрема, для вирішення питання щодо забезпечення підприємства власними коштами розраховується коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кзк). Цей коефіцієнт розраховується як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних коштів.

Зростання ефективності використання майна підприємства дозволяє скоротити потребу в ньому, так як між цими показниками існує зворотній взаємозв’язок.

Таким чином, по забезпеченню підвищення ефективності використання майна можна розглядати як заходи по скороченню потреби в позиковому капіталі і підвищенню темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

Формування оптимальної структури джерел фінансування майна підприємства полягає в тому, що основним джерелом фінансування повинен бути лише власний капітал і в деякій мірі довгостроковий позиковий капітал. Не є оптимальним фінансування майна (необоротних активів) за рахунок короткострокового позикового капіталу.

31. Розрахунок та оцінка показників ліквідності підприємств-емітента

Ліквідність підприємства — це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов'язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона «стійкою» (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв'язки), чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

32.Розрахунок та оцінка показників фінансової стійкості підприємств-емітентів

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану фірми є стабільність її діяльності в подальшій перспективі, пов’язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів. Дослідження структури джерел фінансування пов’язане з поняттям левериджу. В економічній термінології леверидж — це «ефект важеля» під час визначення співвідношення власного, залученого і позикового, основного і обігового капіталу.

Від середини 1980-х років у західних країнах набула поширення практика придбання контрольного пакета акцій корпорацій (leveraged buy-out — LBO), фінансованого емісією додаткових акцій або за допомогою банківських кредитів, забезпеченням яких виступали активи. LBO-фірми функціонують за умов високого рівня боргів, а отже, низької частки їхнього власного капіталу. Високі показники рівня запозичених коштів, невелика кількість вільних грошових коштів через великі виплати відсотків кредиторам знижують ціну акцій LBO-фірм з огляду на високий рівень ризику, притаманний їхній діяльності.

Якщо співвідношення «власний капітал/позикові кошти» має значний нахил у бік боргів, фірма-емітент може збанкрутіти, якщо кілька кредиторів одночасно вимагатимуть повернення своїх грошей.

Співвідношення власних і запозичених коштів дає лише загальну оцінку фінансової стійкості компаній. Тому у світовий і вітчизняній практиці застосовують систему додаткових показників.

Так, коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку коштів власників фірми в загальній сумі коштів, авансованих у її діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим підприємство фінансово стійкіше і незалежне від зовнішніх кредиторів. Цей показник разом із коефіцієнтом концентрації залученого (запозиченого) капіталу в сумі дорівнює одиниці (або 100 %).

Стосовно доцільності використання запозичених коштів у зарубіжній практиці існує багато протилежних поглядів. Поширеною на Заході є думка, що частка власного капіталу має бути доволі великою. Вважається, що межа цього показника — не нижче за 0,6 (або 60 %). В акції фірм із високою часткою власних коштів західні інвестори охочіше вкладають кошти, оскільки такі фірми з більшою ймовірністю здатні погасити різні борги за рахунок власних коштів. Компаніям Японії, навпаки, притаманна вища частка позикового капіталу (до 80 %), і це вважається доцільним. Така різниця в поглядах пояснюється тим, що інвестиційні потоки в різних країнах мають різну природу — у США інвестиції надходять переважно від населення, в Японії — від комерційних банків, де високе значення коефіцієнта концентрації позикового капіталу свідчить про довіру до корпорації з боку банків, тобто про її фінансову надійність.

Зворотним до зазначеного коефіцієнта є коефіцієнт фінансової залежності, зростання якого в динаміці свідчить про збільшення частки позикових коштів в інвестиціях у фірму. Структуру капіталу фірми характеризує коефіцієнт довготермінового залучення запозичених коштів, зростання якого в динаміці означає, що залежність підприємства від зовнішніх інвестицій збільшується.

Коефіцієнт маневрування власного капіталу показує, яку частку власного капіталу використовують для фінансування поточної діяльності, тобто вкладено в обігові кошти, а яку капіталізовано (цей коефіцієнт може змінюватися залежно від структури капіталу й галузевої належності фірми).

33.Розрахунок та оцінка показників ділової активності підприємств-емітентів

Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз здійснюється за допомогою коефіцієнтів оборотності.

Аналіз ділової активності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

·коефіцієнта оборотності активів;

·коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості;

·коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості;

·тривалості обертів дебіторської та кредиторської заборгованостей;

·коефіцієнта оборотності матеріальних запасів;

·коефіцієнта оборотності основних засобів (фондовіддачі);

·періоду обороту чистого робочого капіталу;

·коефіцієнта оборотності власного капіталу.

Показник оборотності активів показує, скільки разів за період обертається капітал, вкладений в активи підприємства. Ріст даного показника говорить про підвищення ефективності їхнього використання.

Підвищення ефективності діяльності підприємства здійснюється за рахунок прискорення обертання ресурсів і скорочення періоду їх обороту.

Збільшення числа обертів можливе шляхом скорочення періоду виробництва або скорочення періоду обігу.

Скорочення періоду виробництва потребує вдосконалення технології, модернізації і автоматизації виробництва.

Скорочення періоду обігу потребує більш ефективного і раціонального використання ресурсів, прискорення документооброту і розрахунків.

34. Розрахунок та оцінка показників прибутковості підприємств-емітентів

Прибуток за сучасних умов є не тільки показником ефективності роботи окремого підприємства, а й має важливе практичне значення. Він є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Для аналізу прибутковості підприємства доцільно використовувати комплекс показників. Перш за все, це показник чистого прибутку в динаміці, який відповідно до чинних стандартів бухгалтерського обліку визначається шляхом додавання до фінансового результату від звичайної діяльності після оподаткування надзвичайних доходів та віднімання надзвичайних витрат і податку з надзвичайного прибутку.

Чистий прибуток аналізованого підприємства на початок року становив 1015,6 тис.грн., а на кінець року – 790,0 тис.грн. або на 22,2% менше. Це негативно характеризує прибутковість підприємства.

Крім абсолютного показника – чистого прибутку – для характеристики підприємства використовується також комплекс відносних показників.

Для оцінювання прибутковості підприємства ми пропонуємо використовувати сукупність показників: прибутку, рентабельності, динаміки їх зміни, та додаткових коефіцієнтів прибутковості.

Методика передбачає здійснювати оцінювання прибутковості підприємства за таким етапами:

- вивчення складу і структури прибутку в динаміці;

- факторний аналіз чистого прибутку;

- оцінку прибутковості на основі аналізу загальної прибутковості,

- прибутковості капіталу, трансформації капіталу;

- визначення основних показників рентабельності;

- факторний аналіз рентабельності власного капіталу;

- аналіз системи управління підприємством.

35.Розрахунок та оцінка показників використання акціонерного капіталу -підприємств-емітентів

Важливими для аналізу емітента є рівень і динаміка показника прибутку до виплати податків, який становить виручку від реалізації продукції за вирахуванням витрат і платежів (крім податків).

Його відношення до обсягу продажу також може засвідчувати зростання чи зниження ефективності діяльності фірми-емітента. Чистий прибуток визначає обсяг коштів, які компанія може спрямувати на саморозвиток і дивідендні виплати. Підвищення такого показника як виручка в розрахунку на одну звичайну акцію сприяє зростанню ринкової ціни акції. Необхідно також проаналізувати фактичний рівень виплати дивідендів, який не має бути менше 40—60 % прибутку. Додатково вивчають нематеріальні чинники: goodwill (ділову репутацію фірми), товарні знаки, торгові марки.

З метою оцінювання вартості акцій та облігацій застосовують метод капіталізації доходів, який стосовно акцій ще називають методом дисконтованих дивідендів. Сутність цього методу полягає в тому, що вартість цінного папера розглядають як теперішню вартість його майбутніх доходів (для акцій — дивідендів). Отже, для визначення поточної ціни фінансових активів слід дисконтувати майбутні грошові потоки до теперішньої вартості за ставкою, яка враховуватиме всі аспекти ризику або невизначеності майбутніх доходів.

36. Оцінка інвестиційної привабливості країни

Реалізація різномасштабних інвестиційних процесів умотивовується обґрунтованим прагненням інвесторів брати участь у певному виді бізнесу. Тому у процесі прийняття рішення щодо інвестування великого значення набуває оцінка інвестиційної привабливості різного рівня і особливо об’єктів господарювання.

Інвестиційна привабливість країни — це сукупність політичних, соціальних, інституціональних, екологічних, макро- і мікроекономічних умов функціонування національної економіки, що забезпечують стабільність інвестиційної діяльності вітчизняних і зарубіжних інвесторів.

Для характеристики інвестиційного клімату не існує загальновизначених показників. Інвестиційний клімат формується під впливом економічних, політичних, технічних та соціальних чинників, найвагомішу роль серед яких відіграють економічні параметри приймаючої країни.

З практичної точки зору «інвестиційний клімат» являє собою комплекс політичних, соціально-економічних, організаційно-правових, соціокультурних. фінансових та географічних чинників, на підставі яких Іноземний підприємець оцінює ступень ризику своєї діяльності, визначає рівень доходності щодо капіталовкладення, який його влаштовує, і в результаті приймає рішення про здійснення інвестицій.

37. Оцінка інвестиційної привабливості регіону

Для аналізу інвестиційної привабливості регіонів у методиці, запропонованій у згаданих матеріалах, застосовуються такі узагальнюючі показники:

· рівень загальноекономічного розвитку регіону;

· рівень розвитку інвестиційної інфраструктури;

· демографічна характеристика регіону;

· рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури;

· рівень криміногенних, економічних та інших ризиків.

Оцінка кожного узагальнюючого показника ґрунтується на використанні аналітичних показників. Шляхом їхнього підсумовування визначається рангове значення кожного досліджуваного регіону.

Перший узагальнюючий показник включає такі аналітичні:

· частка продукції регіону у ВВП країни;

· обсяг промислової продукції на душу населення;

· рівень самозабезпеченості регіону основними продуктами харчування на душу населення;

· середній рівень заробітної плати працюючих у регіоні;

· середній рівень заощаджень надушу населення;

· обсяг капіталовкладень на душу населення;

· частка централізованих капіталовкладень у загальному їх обсязі;

· обсяг науково-технічних робіт на душу населення;

· темпи зміни промислового виробництва;

· кількість промислових підприємств у регіоні;

· частка збиткових підприємств у загальній їх кількості в регіоні;

· прибуток у розрахунку на одне промислове підприємство.

Другий узагальнюючий показник охоплює такі аналітичні:

· кількість підрядних будівельних компаній і фірм усіх форм власності;

· обсяг місцевого виробництва основних видів будівельних матеріалів;

· густота залізниць на 1000 км2 території;

· густота автомобільних шляхів із твердим покриттям на 1000 км2 території.

Третій узагальнюючий показник характеризує демографічну ситуацію в регіоні, для чого розглядаються такі аналітичні показники:

· частка населення регіону в загальній кількості населення країни;

· частка міського населення в регіоні;

· рівень зайнятості в регіоні;

· частка працездатного населення у загальній кількості населення регіону;

· рівень кваліфікації працюючих у регіоні.

До четвертої групи узагальнюючих показників входять аналітичні:

· частка приватизованих підприємств у загальній кількості підприємств комунальної власності;

· частка підприємств недержавної форми власності у загальній кількості підприємств регіону;

· кількість спільних із зарубіжними партнерами компаній і фірм у регіоні;

· кількість банківських установ (включаючи філії) на території регіону;

· кількість страхових компаній у регіоні;

· кількість товарних бірж у регіоні.

П'ятий узагальнюючий показник оцінює рівень криміногенних, екологічних ризиків, тобто рівень безпеки інвестиційної діяльності в регіоні. До цієї групи належать аналітичні показники:

· викиди шкідливих речовин на 1 м2 території регіону;

· частка джерел забруднення у загальній кількості підприємств регіону;

· кількість економічних злочинів на 100 тис. осіб, що проживають у регіоні;

· частка незавершених будівельних об'єктів у загальній кількості розпочатих будівництв.

До заключного етапу аналізу інвестиційної привабливості регіонів входить розрахунок інтегрального показника оцінки пріоритетності кожного регіону, який визначається як сума добутків рейтингового значення узагальнюючого показника даного регіону на значимість цього показника у сукупній оцінці. Прийнята така значимість кожного узагальнюючого показника:

· рівень загальноекономічного розвитку регіону — 35 %;

· рівень розвитку інвестиційної інфраструктури — 15%;

· демографічна характеристика регіону — 15%;

· рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури — 25 %;

· рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків — 10 %.

38. Оцінка інвестиційної привабливості галузі

Оцінка інвестиційної привабливості галузей здійснюється за синтетичними та аналітичними показниками. До синтетичних показників належать:

· прибутковість галузі;

· перспективність розвитку галузі;

· інвестиційні ризики.

Кожна група цих показників охоплює ряд аналітичних, які мають рангові значення і визначають у кінцевому підсумку вагомість синтетичного показника.

Так, рівень прибутковості галузі характеризується такими аналітичними показниками:

· прибутковість активів, тобто співвідношення суми балансового прибутку підприємств галузі до суми всіх активів у використанні;

· прибутковість власного капіталу підприємств галузі за умови наявного галузевого фінансового лівериджу — співвідношення суми балансового прибутку підприємств галузі до суми власних активів;

· прибутковість реалізованої продукції — співвідношення суми прибутку від реалізації до обсягу реалізації продукції підприємств галузі.

Перспективність розвитку галузі аналізується за показниками:

· вагомість галузі в економіці країни — частка продукції галузі у ВВП;

· кількість зайнятих у галузі;

· забезпеченість перспектив зростання власними фінансовими ресурсами (визначається обсягом та вагою капіталовкладень за рахунок власних джерел фінансування, часткою власного капіталу в загальній сумі активів);

· ступінь державної підтримки розвитку галузі — обсяг державних (централізованих) капіталовкладень, податкові та експортні пільги;

· розвиток науково-технічної та сировинної бази галузі, який вимірюється на основі експертних оцінок.

Під час оцінки рівня інвестиційних ризиків враховуються такі аналітичні показники:

· рівень конкуренції в галузі;

· рівень інфляційної стійкості продукції галузі, який характеризується співвідношенням індексів цін у динаміці на основні види продукції галузі та загального індексу цін по економіці в цілому;

· соціальна напруга галузі, яка визначається співвідношенням рівня заробітної плати працюючих у галузі до середнього рівня заробітної плати в країні.

39. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства

Інвестиційна привабливість підприємства – це сукупність характеристик його виробничої, комерційної, фінансової, управлінської діяльності та особливостей інвестиційного клімату, що свідчать про доцільність здійснення інвестицій в нього. Перемогу отримує інвестиційно-привабливіший об’єкт вкладення інвестицій. Отже, першочерговим завданням, виконання якого зумовлює успіх у цій конкурентній боротьбі, є максимальне підвищення інвестиційної привабливості.

Основними цілями оцінки інвестиційної привабливості є:

- визначення поточного стану підприємства та перспектив його розвитку;

- розробка заходів підвищення інвестиційної привабливості;

- залучення інвестицій у відповідних до інвестиційної привабливості обсягах та отримання комплексного позитивного ефекту від освоєння залученого капіталу.

З боку потенційних інвесторів дуже важливим є з'ясування доцільності вкладання інвестиційних коштів у підприємство на основі оцінки інвестиційної привабливості. З іншого боку, використання методів оцінки інвестиційної привабливості є вкрай необхідним для проведення внутрішнього контролю цього показника керівництвом підприємств, що бажають залучити певний обсяг інвестиційних ресурсів. Тому, першим кроком у цьому має стати розробка відповідної методики щодо формування якісної системи показників оцінювання привабливості інвестиційних проектів та підприємства у цілому.

Першим кроком в наведеній методиці є формування інформаційного забезпечення, необхідного для оцінки ефективності інвестиційних проектів та фінансово-економічного стану досліджуваного підприємства. Вихідними даними для цього є прогнозні розрахунки витрат та результатів проекту, дані фінансової звітності підприємства та Держкомстату.

Другий крок передбачає формування фінансових показників, відібраних за принципом суттєвості для оцінки ефективності інвестиційних проектів та інвестиційної привабливості підприємства в цілому. Аналіз кількісних показників пропонується проводити за трьома напрямками: аналіз інвестиційного клімату в регіоні, аналіз фінансової надійності підприємства та аналіз доцільності інвестиційного проекту.

На третьому кроці отримані дані зводяться у форматі таблиці рішень, на базі якої з урахуванням вагомості параметра, проводиться оцінка інвестиційної привабливості проекту та підприємства. Залежно від критеріїв ефективності та ризику, відібраних у якості головних, можуть бути зроблені діаметрально протилежні висновки.

Наступним кроком дослідження інвестиційної привабливості підприємства є аналіз показників фінансової надійності підприємства. До цієї групи показників відносяться [2, с.53]: коефіцієнти абсолютної ліквідності, покриття, фінансового левериджу, Бівера, показник оцінки ймовірності банкрутства ("Z – параметр" Альтмана).

40.Рейтинговий підхід до оцінки суб'єктів та фінансових інструментів ринку

Подальшим розвитком коефіцієнтного підходу в діагностиці стала розробка рейтингових систем оцінки фінансового стану і загрози банкрутства підприємства, які дають можливість узагальнити результати дослідження з окремих напрямів (показників, критеріїв) та отримати якісний висновок стосовно фінансового стану підприємства в цілому.

Як відомо, рейтинг (англ. rating - оцінка, клас, розряд) - це індивідуальний чисельний показник оцінки будь-яких успіхів окремої особи в деякому класифікаційному переліку (рейтинг-листі), узагальнюючий, синтезований показник, що охоплює різноманітні характеристики об'єкта оцінювання.

Створення рейтингової оцінки фінансового стану та загрози банкрутства підприємства потребує здійснення роботи, вказаної на рис.2.

Кожен з етапів роботи передбачає безліч варіантів виконання, що й обумовлює різноманіття реальних систем, які використовуються на практиці та описані в спеціальній літературі.

41.Загальна схема підготовки і прийняття інвестиційних рішень на основі фундаментального аналізу

В рамках фундаментального аналізу вивчаються різні повідомлення про валютний-фінансові події в світі, явища політичного і економічного життя як окремих країн, так і світової спільноти в цілому, які можуть зробити вплив на розвиток валютного ринку, проводиться аналіз, до якої зміни в курсах валют вони можуть привести. Тут важливою виявляється інформація про роботу бірж і крупних компаній типу market-makers, облікові ставки центральних банків, економічний курс уряду, можливі зміни в політичному житті країни, а також всілякі чутки і очікування.

Фундаментальний аналіз - одна з найскладніших частин - і в той же час, одна з ключових частин роботи на валютному ринку. Проводити фундаментальний аналіз набагато складніше, ніж який-небудь інший, оскільки одні і ті ж чинники надають в різних умовах неоднакове значення на ринок, або можуть з вирішальних стати абсолютно незначними. Необхідно знати взаємозв'язок і взаємний вплив двох різних валют, що відображають зв'язки між різними державами, історію розвитку валют, визначати сукупний результат тих або інших економічних заходів і встановлювати зв'язок між абсолютно незв'язаними на перший погляд подіями.

42.Сутність та принципи технічного аналізу

Технічний аналіз - це дослідження динаміки ринку, найчастіше за допомогою графіків, з метою прогнозування майбутнього напряму руху цін. Термін "динаміка ринку" включає три основні джерела інформації, що знаходяться у розпорядженні технічного аналітика, а саме: ціну, об'єм і відкритий інтерес. На мій погляд, термін "динаміка цін", який часто використовується, дуже вузький, оскільки більшість технічних аналітиків ф'ючерсних товарних ринків використовують для своїх прогнозів об'єм і відкритий інтерес, а не тільки ціни.

Іншими словами, будь-які зміни в динаміці попиту і пропозиції відбиваються на русі цін. Якщо попит перевищує пропозиція, ціни зростають. Якщо пропозицію перевищує попит, ціни йдуть вниз. Це, власне, лежить в основі будь-якого економічного прогнозування. А технічний аналітик підходить до проблеми з іншого кінця і міркує таким чином: якщо по будь-яким причинам ціни на ринку пішли вгору, значить, попит перевищує пропозиція. Отже, за макроекономічними показниками ринок вигідний для биків. Якщо ціни падають, ринок вигідний для ведмедів. Якщо раптом вас бентежить слово "макроекономіка", яке раптом виникло в нашій розмові про технічний аналіз, то це досконало марно. Дивуватися тут абсолютно нічому. Адже хай побічно, але технічний аналітик так чи інакше змикається з фундаментальним аналізом. Багато фахівців з технічного аналізу погодяться, що саме глибинні механізми попиту і пропозиції, економічна природа того або іншого товарного ринку і визначають динаміку на підвищення або на пониження цін. Самі по собі графіки не роблять на ринок анінайменшого впливу. Вони лише відображають психологічну, якщо завгодно, тенденцію на підвищення або на пониження, яка в даний момент оволодіває ринком.

Як правило, фахівці з аналізу графіків вважають за краще не вдаватися до глибинних причин, які зумовили зростання або падіння цін. Дуже часто на ранніх стадіях, коли тенденція до зміни цін тільки-тільки намітилася, або, навпаки, в якісь переломні моменти причини таких змін можуть бути нікому не відомі. Може здатися, що технічний підхід надмірно спрощує і огрублює завдання, але логіка, яка стоїть за першим початковим постулатом, - "ринок враховує все", - стає тим очевидніше, чим більше досвіду реальної роботи на ринку набуває технічний аналітик.

З цього виходить, що все те, що яким-небудь чином впливає на ринкову ціну, неодмінно на цій самій ціні відіб'ється. Отже, необхідно лише уважним чином відстежувати і вивчати динаміку цін. Аналізуючи цінові графіки і безліч додаткових індикаторів, технічний аналітик добивається того, що ринок сам вказує йому найбільш вірогідний напрям свого розвитку.

43. Історія зародження та розвитку технічного аналізу

Технічний аналіз і дослідження динаміки ринку найтіснішим чином пов'язані з вивченням людської психології . Наприклад, графічні цінові моделі, які були виділені і класифіковані протягом останніх ста років, відображають важливі особливості психологічного стану ринку.

Перш за все вони вказують, які настрої - бичачі чи ведмежі - панують в даний момент на ринку. І якщо у минулому ці моделі працювали, є всі підстави припускати, що і в майбутньому вони працюватимуть, бо грунтуються вони на людській психології, яка з роками не змінюється.

Отже, я б сформулював останній постулат - "історія повторюється" - дещо іншими словами: ключ до розуміння майбутнього криється у вивченні минулого. А можна і зовсім інакше: майбутнє - це всього лише повторення минулого.

44.Класифікація методів технічного аналізу

Поняття тенденції або тренда (trend) - одне з основоположних в технічному аналізі. Необхідно засвоїти, що, по суті справи, все, що відбувається на ринку, підпорядковано тим або іншим тенденціям. Основна мета складання графіків динаміки цін на ф'ючерсних ринках і полягає в тому, щоб виявляти ці тенденції на ранніх стадіях їх розвитку і торгувати відповідно до їх напряму. Більшість методів технічного аналізу є ,по суті, такими, що слідують за тенденцією (trend-following), тобто їх функція полягає в тому, щоб допомогти аналітикові розпізнати тенденцію і слідувати їй впродовж всього періоду її існування.

З положення про те, що рух цін підпорядкований тенденціям, виникають два слідства:

Слідство перше: тенденція, що діє, ймовірно, розвиватиметься далі, а не перетворюватись у власну протилежність.

Слідство друге: тенденція, що діє, розвиватиметься до тих пір, поки не почнеться рух у зворотному напрямі. Це, по суті справи, є інше формулювання наслідку першого. Якою б словесною параболою не здавалося нам це положення, слід твердо запам'ятати, що всі методи проходження тенденціям ґрунтуються на тому, що торгівля у напрямі існуючої тенденції повинна вестися до тих пір, поки тенденція не подасть ознак розвороту.

45.Основні типи графіків та принципи їх побудови

Дискретні нерівновіддалені тимчасові моменти спостереження за ціною (інакше називають котируванням) це - т.з. тики, є аргументами ціни, а саме її значення - це значення функції.

Кількість тиків в хвилині або будь-якому іншому тимчасовому інтервалі (періоді) украй не постійно і може зміняться в широких межах залежно від ринкової активності: чим вона вища, тим тиків більше, чим нижче - тим менше. Т. е фактично ми маємо справу з табличний-заданою функцією часу і по цій таблиці, яка поповнюється з кожним тиком, можемо побудувати графік. Проте "читати" і інтерпретувати його було б украй незручно. Тому в теханалізе зміни ціни стали відображати на певних однакових інтервалах(періодах) часу( одна хвилина, п'ять хвилин. . .,один година. . ., одна доба. . ) декількома способами. Один з них - японські свічки.

Як вони будуються, ясно з цієї картинки:

На ній:

- осі координат - зелені лінії з перетином(початком координат) в крапці Про;

- інтервал(період відображення)=Т2-Т1 (Т1-начальный момент часу, Т2-конечный);

- Про - значення ціни у момент відкриття свічки Т1( ціна open);

- З - значення ціни у момент закриття свічки Т2( ціна close);

- Н - максимальне значення ціни на інтервалі Т2-Т1;

- L - мінімальне значення ціни на інтервалі Т2-Т1;

- С-О - величина тіла свічки( або просто тіло);

- Н-С - величина верхньої тіні свічки( або просто верхня тінь, жаргонно-хвост);

- О-L - величина верхньої тіні свічки( або просто нижня тінь).

Спосіб графічного відображення ціни за допомогою японських свічок, як функції часу, простий, наочний і, мабуть, всім зрозумілий. Щоб закінчити з цим питанням відзначу деякі деталі.

1. Цінові графіки, як правило, будуються за ціною bid.

2. "Нарізка" осі часу на періоди (інтервали) Т2-Т1 від доби і коротше (див. малюнок розсилки від 21.03) в графічних програмах починається з початку доби ( нуль годинника GMT), період задається самим трейдером.

3. Поточний часовий період ( що ще не закінчився) відображається свічкою із змінною ціною закриття (close), тобто з кожним тиком, що приходить, ця ціна "ворушиться". Це важливий момент, оскільки всі інструменти ТА ( середні, індикатори, осцилятори і т.д.) розраховуються за ціною закриття тимчасового періоду і,следовательно, до його закриття їх останнє значення також "ворушитиметься" і багато разів мінятиме свій напрям або значення, що утрудняє ухвалення рішень.

4. Існує метод т.з. специфічного аналізу руху ціни по комбінаціях свічок з різними пропорціями ( відносні величини тіней і тіла свічки), що дозволяє судити про майбутню цінову тенденцію і ухвалювати торгові рішення. На цьому методі я зупинюся при викладі основ ТА.

Для графічного відображення ціни існують і інші способи.

1. Лініями . Ціни close з'єднуються відрізками і графік ціни є ламаною лінією;

2. Відрізками (барами) . Аналогічний японським свічкам (цілком зрозумілий з розгляду цього малюнка:

3. "Хрестики-нулі" . Дуже корисний спосіб відображення ціни, але вже не як функції часу, а як функції деякого цінового інтервалу: діапозон зміни ціни від мінімуму до максимуму "нарезаєтся" на однакові по величині інтервали, наприклад 20 пунктів, якщо ціна доходить до верхньої межі інтервалу, то цей факт фіксується як хрестик, якщо до верхньої межі вищерозміщеного інтервалу - знову хрестик, а якщо спускається до нижньої межі першого інтервалу - малюють нуль, все це абсолютно ясно з малюнка:

46. Поняття та класифікацій цінових трендів. Лінії підтримки та опору цінового тренду

Поняття тренда є основним в технічному аналізі. Звичайно ж, ввели це поняття зовсім не "творці" ТА і,тем більш, не трейдери. Воно введене математиками, фахівцями в області математичної статистики і, зокрема, в області аналізу тимчасових рядів.

Таким чином, якщо на деякому тимчасовому інтервалі руху ціни поточний її максимум вище попереднього і поточний мінімум також вище за попередній мінімум, то має місце висхідний тренд, якщо поточні максимум і мінімум нижче попередніх - те низхідний.

При висхідному або низхідному тренді фазу руху ціни проти нього ( від максимуму до мінімуму для першого і від мінімуму до максимуму для другого) визначають як корекцію або відкіт.

Якщо ж на деякому тимчасовому інтервалі зміни ціни поточний її максимум приблизно рівний попередньому і це ж справедливо для мінімумів, то такий рух ціни називають флетом, консолідацією ( бічний рух).

Лінія підтримки сполучає важливі мінімуми (низи, підошви) ринку. Виникнення і існування ліній підтримки прямо протилежного тому, про що я говорив про лінію опору. Тут "бики" міняються місцями з "ведмедями". Продавці є активними гравцями на ринку, які виштовхують ціну вниз, а покупці при цьому - сторона, що обороняється. Чим активніше будуть продавці і чим пассивнєє покупці, тим вище вірогідність того, що рівень лінії підтримки буде пробитий і ціна піде далі вниз.

Якщо і лінія опору і лінія підтримки сильні і достатньо довго утримуються, то залежно від їх поєднання виникають різні образи і асоціації, які і дають назву трендовим моделям і фігурам.

Проводити лінії опору і підтримки краще через зони скупчення цін, а не через їх максимальні викиди на вершинах і низах. Масове скупчення цін показує, що тут поведінку визначальної кількості трейдерів міняв свій напрям, а максимальні викиди цін в таких місцях свідчать про панічну поведінку найслабкіших учасників ринку, що спішно закривають свої збиткові позиції.

Метод аналізу ліній опору і підтримки допомагає трейдерам стежити за зміною тенденції - її розворотом або посиленням. Ці рівні особливо важливі для постановки захисних стоп-наказів.

47. Класичні графічні фігури (моделі) технічного аналізу

На рис. 3,4 подано приклади класичних фігур технічного аналізу.

Крім поданих "фігур", на графіках техніки знаходять також безліч інших, наприклад, "брелок", "огорожа, що падає", "геп", "розходження" тощо. Інколи буває стільки версій їх тлумачення, скільки й аналітиків. Окремі фігури підходять лише для лінійних графіків, інші - лише для графіків "хрестиків та нуликів", деякі задовольняють усіх.

48. Визначення типу цінового тренду та фази його життєвого циклу

Аналіз графічної інформації використовується для виявлення характерних рис і зміни цін та курсів, на основі яких ідентифікується поведінка ринку із виявлених закономірностей.

Найхарактерніші такі ознаки:

- на графіку вертикальних ліній тенденція підвищення або зниження складається із серії трьох та більше точок, що утворюють пряму лінію. Тенденція вважається панівною доти, доки ціни при підвищенні вищі від проектованих на графіку ліній, при зниженні - відповідно нижчі;

- при перетині цінами лінії тенденції можливий її злам;

- лінії тенденції, паралельні осі ординат, обмежують область "застою" -період флуктуації цін без певної тенденції;

- найвища точка потенційно може опинитися "вершиною" - областю, звідки ціни знижуються під натиском механізму продажу;

- найнижча точка потенційно може стати "низом" - областю, звідки ціни починають підніматися під натиском механізму купівлі;

- модель вершина "голова і плечі" - серія з трьох максимумів, у якій середній, найбільший, свідчить про можливість зниження цін, причому ймовірність зростає, якщо рівень останнього екстремуму нижчий від першого або кут нахилу "лінії шиї" має від'ємну величину;

- модель дно "голова і плечі" характеризує ситуацію, протилежну моделі вершина "голова і плечі";

- модель "подвійна вершина" - два підйоми приблизно сягають однієї точки (різниця не більша, ніж 3-4%), причому спад другого піку нижчий від найнижчої точки між двома вершинами, - відображає тенденцію зниження цін;

- модель "подвійний низ" - дзеркальне відображення моделі "подвійна вершина" - свідчить про тенденцію підвищення цін;

- модель "трикутник, спрямований догори", - дві лінії, які зачіпають верхні і нижні локальні екстремуми, при цьому утворюється кут, бісектриса якого має додатковий напрям і показує, що ціни зростатимуть всупереч протидії, обмеженій горішньою лінією;

- модель "трикутник, спрямований вниз", - дотична до горішньої і нижньої локальних екстремумів утворюють кут, бісектриса якого має інший кут нахилу і показує, що ціни знижуватимуться всупереч протидії, обмеженій нижньою лінією;

- "вимпели" та "прапори" - маленькі локальні трикутники і паралелограми, утворені дотичними до екстремумів лініями, свідчать про збереження тенденції, причому її розвиток сягнув половини шляху;

- "гепи" - цінові інтервали між максимальною та мінімальною цінами попереднього і наступного дня, торги за якими не відбувалися. "Гепи" потенційно можуть свідчити про вихід з області "застою"; або про збереження тренду, коли ціни перескакують через кілька пунктів від однієї угоди до іншої; або про можливу різку реверсію цін. їх можна передбачити при широкій ціновій прірві без чіткої тенденції на ринку.

49. Аналіз графіків обсягів угод

Обсяги торгів займають друге місце в технічному аналізі після ціни. Центром аналізу є стара аксіома: "Обсяг рухається разом з ринком". Обсяг повинен зростати на підйомах ринку (ринок биків - bull market) і спадати разом з ринком (ринок ведмедів - bear market).

Популярну теорію обсягу можна подати так:

· ринок технічно сильний, коли обсяги зростають на підйомах і зменшуються на спадах;

· ринок технічно слабкий, коли обсяги зростають на спадах і зменшуються на підйомах.

При зростанні ціни набирають сили попит і пропозиція. Тому продавці збільшують обсяги продажу. З іншого боку, на ринку биків, якщо обсяги знижуються за умови спаду цін, цей ринок вважається сильним (продавці не хочуть продавати дешево).

На чистому ринку ведмедів обсяги мають зростати при спаді ціни, тому що пропозиція збільшується. Це риса слабкого ринку. Якщо обсяги знижуються на коротких підйомах, то ринок залишається слабким, оскільки багатьох інвесторів не передбачається.

Показники обсягів торгів на ф'ючерсних ринках та на валютному ринку системи FOREX у чистому вигляді не використовуються. Основним показником обсягів є кількість укладених угод. Технічні аналітики мають два види обліку:

· кількість укладених угод впродовж біржової сесії;

· кількість відкритих позицій на кінець дня.

Графіки обсягів торгів будуються хронологічно. За біржовий день такий графік має, як правило, вигляд латинської букви V. Спочатку виконуються нічні та вчорашні замовлення, в наступні години кількість укладених угод зменшується, оскільки певний час збираються замовлення, потім, в кінці дня, знову зростають обсяги торгів, формуючи ціну закриття.

Багато технічних аналітиків використовує аналіз такого показника, як широта ринку. Це стосується кількості об'єктів, які торгують. Особливо це стосується фондового ринку. Наприклад, на NYSE в обігу майже 2000 акцій. Ця кількість може зростати або знижуватися протягом дня. Припустимо, що певного дня 1000 акцій зросли, 800 - знизилися, 200 - не змінилися. Ринок вважається технічно сильним. Для декого ці дані важливіші за середні, бо вони показують, що відбувається з попитом і пропозицією капіталу, а не декількох "блакитних корінців". Прикладом великої технічної слабкості ринку може бути 26 вересня 1955 p., перший робочий день ринку після серцевого нападу у президента Ейзенхауера. Того дня курс 1247 акцій знизився і лише 38 піднявся. Аналогічні події відбулися 17 жовтня 1997 p., коли індекс Доу-Джонса знизився за день більше ніж на 500 пунктів через фінансову кризу у Гонконгу. Тобто знижувалися курси переважної більшості акцій.

Збільшення кількості та широти об'єктів торгівлі дехто вважає за сприятливий знак ринку зростання і за несприятливий знак на падаючому ринку.

Жвавий інтерес викликає кількість зростань і знижень, про які повідомляють біржі щодня. Наприклад, певного дня на ринку сталося 10 нових зростань і 100 знижень. Це ознака технічної слабкості.

50.Типи середніх ковзних у технічному аналізі

Технічний аналіз за допомогою трендових ліній і моделей практично не піддається комп'ютеризації й при цьому страждає властивим йому суб'єктивізмом. Прості середні в цьому змісті набагато зручніше й надійніше у використанні. Однак виникає одна важлива проблема - проблема вибору порядку для побудови середньої (скільки послідовних значень цін необхідно взяти для побудови середньої). Неправильний вибір порядку середньої не тільки не дасть вам потрібний сигнал, але може привести до руйнування.

При побудові середньої важливо пам'ятати кілька істотних правил:

- чим довший період часу, на якому ви будуєте середню, тим менший порядок самої середньої вам належить вибирати (наприклад, для періоду часу в день не рекомендується застосовувати середні з порядком більше 89, для тижневого графіка - не більше 21). Тобто , чим більше період часу, тим менше порядок середньої. Хоча короткі середні можна застосовувати без обмежень;

- чим довша середня, тим менше буде її чутливість на зміни цін;

- середня дуже маленького порядку буде давати багато помилкових сигналів;

- середня дуже великого порядку буде постійно спізнюватися;

- при бічному тренді застосовуйте середні з більшим, ніж звичайно, порядком.

Серед простих середніх виділяють три основних типи:

- прості ковзні середні;

- зважені ковзні середні;

- експонентні ковзні середні.

Основний для застосування рекомендується експонентна ковзна середня.


51. Правила використання середніх ковзних для визначення моменті» купівлі і продажу фінансових активів

Спосіб побудови простих ковзних середніх (Movіng Average - МА) зводиться до формули простій арифметичної середньої:

МА = (Сума цін за період часу) / порядок середньої.

Таким чином, ми бачимо, що це найпростіша формула середньої, з якої знаком людина. Відповідно вона дає самі наближені сигнали, як правило незначно запізнілі.

При розрахунку зважених ковзних середніх (Weіghted Movіng Average - WMA) кожної із цін аналізованого проміжку часу надається "вага", що збільшується в напрямку до поточного дня. Формула для розрахунку буде виглядати так:

WMA = (Сума добутку цін і ваг) / (Сума ваг).

Уважається, що додання більше пізнім значенням цін більшої ваги дає кращу, чим у простий середньої, інформативність для висновків. Можна із цього приводу помітити, що для тривалих проміжків часу (день і тиждень) для аналізу рекомендується застосовувати просту середню МА. При аналізі коротких проміжків часу (менш години) можливе застосування ЕМА або WMA. На середніх проміжках часу (година й третя година) рекомендується застосування як МА, так і ЕМА й WMA.

При розрахунку експонентної середньої (Exponentіally Movіng Average - ЕМА) також виробляється присвоєння ваг різним цінам, найбільша вага привласнюється при цьому останнім значенням ціни. Її відмінною рисою від зваженої середньої є те, що вона містить у собі всі ціни попереднього періоду, а не тільки відрізок, заданий при установці періоду. Формула буде виглядати так:

ЕМА(т) = ЕМА( т-і) + ( К o [ Ціна(т) - ЕМА (т-1) ] ), де

- індекс (т) означає сьогоднішній, а (т-1) - учорашній день;

- К = 2 / (п+1), де п - період середньої.

Таким чином, відбувається згладжування кривий ковзної середньої щодо графіка цін.

МА реагує на одна зміна курсу два рази. Говорять, що проста середня "гавкає" як собака - перший раз при одержанні нового значення й другий раз при вибутті цього значення з розрахунку середньої. У порівнянні із простий середньої ЕМА реагує на зміну одного значення курсу один раз - при його одержанні. Тому ЕМА є більше кращою для застосування.

Вибір конкретної середньої виробляється залежно від ваших можливостей для побудови різних середніх. Але ЕМА дає більше можливостей для відкриття позиції вчасно, без запізнення.

52. Основні типи осциляторів

Осцилятори, за висловлюванням одного з представників технічного аналізу, нагадують гумовий м'яч, який падає у воду або злітає у повітря. Відомо, що м'яч випірне з води і впаде вниз після підкидання. Поведінка осциляторів аналогічна. Вони неодмінно повертаються до нормального стану, що відповідає середнім значенням індикаторів.

Прихильники цієї теорії намагаються визначити зміну ціни за певний час. Обчислення можуть бути елементарними або дуже складними залежно від вибраної техніки зважування і від того, чи вибрані ще якісь фактори, крім ціни.

Проте, незалежно від складності, всі осцилятори допускають, що ціна може зростати або надто швидко, або надто повільно у вибраному періоді, що повернення до ринку за таких умов можна передбачити.

Проблема, поставлена осциляторами, зрозуміла. Так звані "сигнали" досить важко визначити. Крім того, вони здебільшого залежать від сприйняття.

53.Правила використання осциляторів для визначення моментів купівлі і продажу фінансових активів

Тренд, який вважають виснаженим, може тривати набагато довше, ніж передбачалось. Виділяють три види індикаторів:

· моментальний {momentum);

· індикатор каналу (comodity channal index - ССІ);

· норма зміни (rate of change - ROC).

Моментальний визначається за формулою:

Отримані дані подаються на графіках з опорними нульовими рівнями.

ССІ створив аналітик Дональд Ламберт, який запропонував визначати його за такою формулою:

Норма зміни (ROC) - визначається діленням ціни закриття поточного дня на ціну закриття попереднього дня, базова лінія для графіку не 0, а 100.

54. Використання середніх ковзних для побудови осциляторів. Побудова та аналіз MACD

Одним з найважливіших інструментів, на мою думку, є трендові моделі, не дивлячись на свою простоту. (нагадаю - тренд - направлений рух курсу валют).

Перед аналізом трендових ліній і моделей запам'ятаємо одне з основних правил роботи - "the trend is your friend" ("тренд ваш друг"). Якщо ви захотіли зробити операцію проти тренда, то будьте готові до будь-яких несподіванок. Прагніть не працювати проти тренда. Спокуса працювати на корекціях проти основного тренда зазвичай дуже великий, але часто приводить до крупних втрат.

Напрям динаміки тренда можна визначити, проаналізувавши наступні індикатори:

· класичні трендові лінії і моделі;

· динаміку простих і складних середніх;

· динаміку лінійної MACD;

· лінію РТР;

· лінії Bollinger;

· індикатор +/- DM.

Підсумувавши всі висновки від аналізу даних показників і відкинувши помилкові сигнали, можна отримати чистий напрям поточного тренда і оцінити, в якому періоді ЖЦТ аналізована ціна на товар зараз знаходиться.

Лінії опору (resistance) і підтримки (support) є фундаментом класичного трендового аналізу. Всі трендові лінії, моделі і фігури - це лише комбінації ліній опору і підтримки. Виникнення даних ліній має наступне логічне пояснення:

Лінія опору сполучає важливі максимуми (вершини, списи) ринку. Вона виникає в мить, коли покупці більше або не можуть, або не хочуть купувати даний товар за вищими цінами. Одночасно з кожним рухом ціни вгору наростає опір продавців і збільшуються продажі, що також чинить знижувальний тиск на ціну. Тренд вгору стопориться і як би упирається в невидиму стелю, пробити який зараз не може. Якщо "бики" зберуться з силами або "ведмеді" ослаблять свою хватку, то ціна швидше за все проб'є встановлений раніше рівень опору. Інакше неминучий зворотний рух ціни (так званий "відкіт").

55.Види ризиків у фінансовому трейдинзі. Методи та показники вимірювання ризиків

Кожен, хто вирощує, переробляє або виготовляє товар з метою його продажу, має справу з ціновими ризиками доти, доки володіє матеріальними ресурсами. Якщо впродовж періоду володіння ринкова ціна на сировину різко знижується, а продажна падає нижче від прогнозованої, виробник має втрати. Відповідно кожен, чий бізнес залежить від постійної поставки товарів за визначеними цінами, має справу з подібним ризиком, хоч і не володіє матеріальними ресурсами. Саме для уникнення або мінімізації таких ризиків продавці і покупці матеріальних ресурсів можуть страхуватися на ф'ючерсному ринку.

Підвищена цінова нестабільність на товарних і фінансових ринках України викликала жвавий інтерес до методів страхування майбутніх доходів, зменшення ризику ведення бізнесу. Цей інтерес відчувається як у теоретиків, так і практиків. Суть хеджування фінансових ризиків розглядають науковці: З. Луцишин, Л.О. Примостка та ін., і практики - банкіри Р. Кашпір та П. Матвієнко.

Ціновий ризик властивий всім формам діяльності і галузям господарства. У сільському господарстві, наприклад, тривала посуха впливає на обсяг виробництва та дохід сільськогосподарських виробників; зростають ціни на зернові, а вони в свою чергу впливають на ціни кінцевої продукції. В промисловості страйки або ембарго на сировину можуть призвести до зменшення випуску продукції, а значить до підвищення цін. Ці економічні фактори впливають на ціну, яку платять виробники та споживачі різних товарів - від нафти до прикрас.

56.Основні принципи управління ризиками у фінансовому трейдинзі

Здатність ф'ючерсних ринків з великою точністю прогнозувати майбутні ціни була одразу використана учасниками реальних ринків, у першу чергу сільськогосподарських, для захисту майбутніх врожаїв від небажаних коливань цін на зернові культури. Це стало можливим через органічний зв'язок між спотовим ринком (ринком реальних товарів з негайною поставкою) та його прогнозом (ф'ючерсним ринком).

Західні економісти давно відзначають взаємозв'язок спотових та ф'ючерсних цін, які відрізняються між собою на величину базису (basis). Однак, як правило, в момент наближення термінів поставки ця різниця стає мінімальною. Тенденції та напрями зміни спотових та ф'ючерсних цін адекватні. Так, відомі на Заході вчені Долан Е.Дж. та Ліндсей Д. визначають хеджування як операції, при яких ринки строкових контрактів використовуються для компенсації одного ризику іншим, як перенесення ризику на противагу операціям страхування, які об'єднують ризик1.

У найбільш загальному значенні хеджування (hedging) - це процес збалансування ринкових позицій учасників з метою уникнення або мінімізації фінансових втрат.

Операція хеджування полягає в тому, що фірма або особа, яка продала (купила) реальний товар поза біржею або на біржі з поставкою в майбутньому (форвард), бажаючи використати існуючий на момент укладення угоди рівень цін, одночасно виконує таку ж або обернену операцію на ф'ючерсному ринку. Після отримання реального товару на ф'ючерсному ринку вони викуповують продані або продають куплені до цього ф'ючерси. Ф'ючерсні угоди страхують купівлю - продаж реального товару від можливих збитків у зв'язку зі зміною цін на ринку конкретного товару. Принцип страхування полягає в утриманні позиції на ф'ючерсному ринку проти позиції на ринку фізичних товарів.

Для хеджування особливо цінним є те, що ф'ючерсні контракти є обов'язковими угодами. Це означає, що виконання контракту на товари, іноземну валюту, облігації та контракти з індексами акцій може завершуватися поставкою або розрахунком грошами.

Хеджування як особливий вид фінансових послуг доповнює послуги страхових компаній, які беруть на себе страхування різних видів ризиків, крім одного - жодна з них не страхує ризики зміни цін та курсів на будь-які активи у майбутньому. Завдяки бажанням щодо запобігання цінових та курсових ризиків у майбутньому власне і з'явився ф'ючерсний контракт.

Хеджери на ф'ючерсній біржі - це особи або компанії, що володіють або планують володіти реальним товаром (кукурудзою, пшеницею, нафтою, облігаціями чи іншими цінними паперами, валютою тощо) і враховують фактори зміни цін на товар до моменту його появи на ринку.

Одним з основних, принципових питань є визначення кількості ф'ючерсних позицій, що дозволяють звести до мінімуму ризик на реальному ринку. Крім визначення кількості контрактів для хеджування, хеджери вирішують які саме позиції слід відкривати. Для цього вони користуються аналітичними матеріалами щодо майбутніх коливань цін. Для визначення можливих меж коливання цін на зарубіжних ф'ючерсних ринках, як правило, використовуються три види статистичного аналізу: кореляційний, регресійний та аналіз тривалості цінового тренду.

У багатьох економічних дослідженнях ф'ючерсних ринків товарів, цінних паперів і валюти застосовуються традиційні методи статистичного аналізу. Особливо популярна кореляція. Саме вона через встановлення кореляційної залежності між двома рядами цін та курсів може дати важливу інформацію про комбінації контрактів для хеджу. У зарубіжній економічній пресі публікується відповідна інформація, яку використовують для складання кореляційних рядів.

Отже хеджування - це один із методів управління фінансовими, зокрема ціновими, ризиками, який дозволяє уникнути їх, або мінімізувати втрати від них, отримані на реальних ринках, шляхом укладання строкових контрактів (біржових та позабіржових).

Хеджування може бути повним або неповним. Повне хеджування намагається повністю уникнути ризику втрат у певних межах. Найпростіша схема хеджування полягає у відкритті на ф'ючерсній біржі стількох позицій на визначений період часу, у скількох зацікавлений власник. Ринкова ситуація, що постійно змінюється, дозволяє хеджерові регулярно переглядати свої позиції у процесі хеджування.

Хеджеві операції реєструються на ф'ючерсній біржі шляхом відкриття спеціального хеджевого рахунку. Хеджер може страхувати свою позицію за допомогою продажу або купівлі ф'ючерсного контракту. До страхування продажем хеджер вдається тоді, коли в майбутньому йому потрібно виконати аналогічну операцію на реальному ринку.

Ідеальним вважається таке хеджування, коли можливий ризик витрат повністю нівелюється за рахунок укладення ф'ючерсних контрактів.

57. Правила управління капіталом

Ніколи не вносите додатковий гарантійний внесок для підтримки збиткових позицій, краще зберегти залишкові засоби.

Щоб уникнути вимоги про внесення додаткового гарантійного внеску, стежите за тим, щоб залишок вкладених коштів був не менше 75% від запропонованого розміру застави.

Спочатку закривайте збиткові позиції, потім прибуткові.

Якщо Ви не займаєтеся понад короткостроковою торгівлею, ніколи не приймайте рішень прямо в ході торгів; це краще робити, коли ринки закриті.

Із ситуації, ідіть від довгострокового графіка до короткострокового.

Використовуйте усередині денні графіки для більше точного визначення моменту входу в ринок і виходу з нього.

Освойте тонкості звичайної "між денної" торгівлі, перш ніж намагатися займатися усередині денною торгівлею.

Намагайтеся не прислухатися до голосу так званої життєвої мудрості, не переоцінюйте ради експертів, якими майорить преса.

Привчить себе не боятися залишатися в меншостях. Нічого страшного в цьому немає; коли Ваша оцінка вірна, більшість інших учасників ринку, як правило, з нею не погодяться.

Навички технічного аналізу приходять згодом . Набирайтеся досвіду поступово, не забуваючи приказку: "Століття живи, століття вчися".

Прагніть до простоти: складні аналітичні інструменти не завжди ефективні.

Загальні зауваження по управлінню капіталом

Загальна сума вкладених коштів не повинна перевищувати 50% загального капіталу.

Загальна сума засобів, вкладених в один ринок, не може перевищувати 10-15% загального капіталу.

Норма ризику для кожного ринку, у який трейдер вкладає свої засоби, не повинні перевищувати 5% загальної суми його капіталу.

Загальна сума гарантійних внесків, внесених при відкритті позиції на одній групі ринків, повинна становити не більше 20-25% загального капіталу.

58. Стратегії і тактики фінансового трейдингу

Укладайте угоду в напрямку проміжної тенденції.

При висхідній тенденції купуйте на короткострокових падіннях цін, при спадній продавайте на короткострокових пожвавленнях.

Зберігайте прибуткові позиції як можна довше, вчасно закривайте збиткові.

Користуйтеся захисними стоп-наказами для обмеження можливих збитків.

Не піддавайтеся емоціям. Складіть план своєї роботи на ринку.

Склавши план, випливайте йому.

Не забувайте про принципи ефективного керування капіталом.

Диверсифікуйте свій портфель, але не забувайте про "золоту середину".

Установлюйте співвідношення можливого прибутку й збитків не менше, ніж 3:1.

З позиції (вишиковуючи піраміду), дотримуйтеся наступних правил:

А) кількість позицій на кожному наступному рівні повинне бути менше, ніж на попередньому;

Б) додавайте тільки до прибуткових позицій;

В) ніколи не додавайте до збиткових позицій;

Г) розташовуйте наказ якнайближче до беззбиткового рівня (break-even poіnt).

59. Оцінка діяльності фінансового трейдера і торгової системи

Спекулятивний трейдинг на звичайних акціях - спосіб витягу доходу з короткострокових коливань курсової вартості. Існує величезна розмаїтість стратегій спекулятивного трейдинга. При цьому кожний професійний трейдер використовує власну торговельну стратегію, що відповідає поставленим цілям по строках і розміру необхідної прибутковості. Однак у кожному разі при реалізації будь-якої стратегії потрібно пройти кілька етапів від вибору акцій до виставляння ордерів і виходу з ринку, причому на кожному етапі потрібні рішення по керуванню ризиками.

60. Психологія ринкових мас. Врахування психології ринкового натовпу у прийнятті рішень

Виділяються наступні ризики, яким піддається індивідуальний трейдер при роботі на масових спекулятивних ринках:

- рішення, прийняті юрбою, як правило, приймаються на рівні самого нерозумного її учасника. Таким чином, рішення, прийняті юрбою, нерозумні;

- управляють юрбою найчастіше слухи, а слухи мають властивість не виправдуватися;

- дивує те, що багато хто з трейдерів, що заробляють 300.000 доларів у рік, прислухаються до думки експертів, що заробляють 30.000 доларів у рік;

- людина має властивість піддаватися впливу юрби й приймати колективні, неіндивідуальні рішення.

Природно, не можна йти проти юрби, тому що саме юрба формує основний ринковий рух. Але, з іншого боку, не можна й додержуватися думки юрби, тому що воно швидше за все помилково. Спостерігаючи дії ринкової юрби, вам необхідно визначити - ви присутні на мітингу переможців (тоді ці люди революціонери) або ви спостерігаєте збіговисько переможених (у цьому випадку це заколотники). Природно, ніхто не захоче добровільно піти на "страту" як невдаха- заколотник. Тому життєво важливо приєднатися до найбільш імовірних щасливих революціонерів. Переможців видно по наростаючому обсязі угод, по підвищеній тенденції індикатора ADX. Інші індикатори технічного аналізу (MACD, RSІ й ін.) роблять різке односпрямоване з динамікою ціни рух. У переможених всі навпаки. І тут вам важливо виділити для себе одне дуже важливе й іноді вирішальне правило:

"Ви повинні приєднатися до переможців і зрадити переможених!"

61.Індивідуальна психологія фінансового трейдера. Класифікація психотипів трейдера

Звичайно, істотним аспектом будь-якої успішної торгівлі є добре перевірена торговельна стратегія, поряд з дисципліною, щоб дотримуватися свого плану щодо виконання угод і керування капіталом. Але для вироблення стратегії необхідний відповідний психологічний настрой. Ви можете багато знати про ринки. Ви можете бути фахівцем з фундаментального й технічного аналізу. Ви можете мати тонку інтуїцію по рухах акцій, що спостерігається в багатьох успішних трейдерів. Але навіть самі інтелектуальні, компетентні, зацікавлені трейдери можуть бути доведені до банкрутства, будучи не в змозі врахувати емоційні сигнали, які попереджають щодо збиткових торговельних рішень.

Передержування позицій, занадто ранній вихід і занадто пізній вхід: все це ознаки не помилкової торговельної системи, а неправильного психологічного настроя на торгівлю. Отже, які параметри психологічного настрою відрізняють успішного трейдера? Марко Дуглас, у своїй чудовій книзі "Торгівля в Зоні", ідентифікує те, що він називає "чотири первинних страхи торгівлі", які відповідають за більшість наших помилок при торгівлі. От вони: "страх зробити помилку", "страх втрати грошей", "страх упустити угоду " і "страх не забрати прибуток". Він говорить, що істотним розходженням між послідовними переможцями й послідовними програвшими в торгівлі є те ,що "кращі трейдери не бояться"!

62. Психоаналіз діяльності трейдера. Основні психологічні проблеми трейдера та методи їх подолання

"Психологія трейдера в основному складається з таких явищ в психології як надія і очікування, жага та страх" -Е.Л.Найман "Мала енциклопедія трейдера".

Ви можете вивчити теханаліз, бути знайомим з фундаментальним аналізом і робити по 100 % на демо-рахунках в місяць. Але тільки-но ви почнете торгівлю реальними грошима, а особливо, після того, як ви пізнаєте гіркоту та біль перших втрат ваших "крівних", все зміниться. На перший план вийде якраз психологія, а саме один з ії найголовніших чинників - страх.

Що ж робити зі своїми страхами? Оптимальним варіантом вирішення проблеми є виявлення причин, що породжують страхи з подальшим їх спростуванням. Відомий фізіолог Альберт Елліс вважав, що в основі всіх наших негативних емоцій (у тому числі і страху) лежить ряд певних переконань і основних припущень. Саме ці «неадекватні» припущення і переконання сковують наші дії: ми всіляко намагаємося уникнути необхідності подивитися своїм страхам і проблемам в обличчя. А всього-на-всього потрібно просто виявити ці наші неадекватні припущення і постаратися змінити їх.

Страх невдачі породжується помилковим переконанням, що потрібно бути успішним, упевненим в своїх діях, просто кращим за всіх, врешті-решт. Природно, що така психологічна установка породжує стрес, неспокій, страх, невпевненість в своїх силах і, як наслідок, ослабляє віру в свої можливості.

Трейдер повинен вміти приборкувати свої страхи і не дозволяти їм управляти собою, заважаючи трейдінгу. Людині властиво помилятися, а трейдер - це звичайна людина, що періодично здійснює помилки. Якщо у трейдера існують психологічні проблеми з подоланням власних страхів, то паніка приведе в результаті до того, що трейдер зробить ще більше прорахунків і помилок (але вже набагато серйозніших).

Завжди пам'ятаєте, що ніхто не досконалий, а віра в те, що потрібно бути успішніше за всіх, компетентнішим за всіх і кращим за всіх зрештою, рано чи пізно, приведе до зворотного результату.

загрузка...
Top