Фінансові ресурси підприємств

Вступ.

1. Поняття фінансових ресурсів, їх склад та джерела формування.

2. Формування прибутку підприємств.

3. Напрями використання прибутку підприємств

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Трансформація українського суспільства, національної економіки зумовлює відхід у небуття старих і вихід на громадську арену нових економічних відносин. В цих умовах значно більше місця, ніж в командно-адміністративній економіці, займають фінанси, які відіграють провідну роль у ринковій економіці. Без нормального функціонування фінансового механізму ринкова економіка працювати невзмозі. Досвід останніх років проведення економічних реформ в Україні переконливо підтвердив це положення. Завдання полягає в тому, щоб оцінити і удосконалити роль фінансових відносин в той чи інший період розвитку, у тих чи інших суб'єктів економіки.

У фінансовій системі країни основною ланкою є фінанси підприємств, роль яких посилюється з появою підприємств нових форм власності і форм господарювання, розвитком процесу роздержавлення і приватизації, зменшенням частки державних підприємств, переходом підприємств на принципи реального, а не проголошеного самофінансування.

В умовах самофінансування важливе місце займають фінансові ресурси підприємств - головна складова їх функціонування і один з факторів виробництва в умовах ринку. Самостійність підприємств не в останню чергу характеризується наявністю фінансових ресурсів. Забезпеченість підприємств фінансовими ресурсами та їх ефективне використання суттєво впливає і на поповнення бюджету, державних і регіональних фондів. В сукупності фінансові ресурси підприємств відіграють важливу роль для формування ринкових відносин у національній економіці в цілому.

Не дивлячись на актуальність теми – «Фінансові ресурси підприємств», категорія фінансових ресурсів, на нашу думку, в Україні вивчена недостатньо.


1. Поняття фінансових ресурсів, їх склад та джерела формування

У сучасних умовах становлення економіки України розвиток вітчизняного бізнесу набуває особливої динамічності. Вона пояснюється наявністю досить жорсткої конкуренції як із боку українських, так і зарубіжних компаній, підвищенням вимог споживачів до товарів і послуг, що пропонуються на ринку. З іншого боку, підприємство є також споживачем різного роду ресурсів.

Отже, воно у процесі своєї господарської діяльності стикається з багатьма контрагентами (кредиторами, дебіторами). Тому, аби посісти своє місце на ринку й успішно працювати, підприємство має враховувати багато чинників, що впливають на його діяльність, планувати й прогнозувати власні кроки. Звичайно, досить важливе значення має професійна робота маркетингової служби підприємства. Однак на сучасному етапі розвитку дедалі вагомішого значення набуває саме управління фінансовою системою підприємства, оскільки фінансові ресурси є базисним ресурсом, без якого неможливе функціонування й розвиток підприємства.

Рух коштів, його швидкість і масштаби визначають працездатність фінансової системи компанії. З руху коштів розпочинається і ним же завершується грошовий кругообіг підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий обіг на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.

Фінансові ресурси формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення й розвитку виробництва. Саме так підприємство отримує можливість займатися виробництвом і збутом продукції, одержувати доходи. Грошові ресурси підприємств зберігаються в касі, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять кошти у вигляді виручки від реалізації. Грошові ресурси надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податку на додану вартість, мито, котрі підлягають внесенню до бюджету. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань до бюджету акцизного збору, податку на додану вартість, мита, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб’єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилася, формує валовий і чистий дохід, прибуток.

Важливою особливістю фінансової системи підприємства є формування й використання різноманітних грошових фондів. Грошові фонди — це частина коштів, які мають цільове спрямування. Через них здійснюється забезпечення господарської діяльності необхідними грошовими ресурсами, а також розширеного виробництва: фінансування науково-технічного прогресу; опанування і впровадження нової техніки; економічне стимулювання; розрахунки з бюджетом, банками. До таких фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний (на державних підприємствах), розвитку виробництва, соціального призначення, заохочення, резервний фонд тощо. При організації підприємство повинне мати статутний фонд, або статутний капітал, за рахунок якого формуються основні фонди й обігові кошти.

Формування статутного капіталу, його ефективне використання, управління ним — одне з головних завдань фінансової служби підприємства. Сума статутного капіталу акціонерного товариства відображає суму емітованих ним акцій, а державного і муніципального підприємства, як правило, — вартість наявних основних фондів. Статутний капітал змінюється підприємством зазвичай за результатами роботи за рік після внесення змін в установчі документи. Збільшити (зменшити) статутний капітал можна за рахунок випуску в обіг додаткових акцій (або вилучення з обігу якоїсь їх кількості), а також шляхом збільшення (зменшення) номіналу старих акцій.[17, c. 96-98]

До елементу фінансових ресурсів підприємства — "додаткового капіталу" належать:

— результати переоцінки основних фондів, тобто їхня дооцінка;

— емісійний дохід акціонерного товариства (дохід від продажу акцій більший від їхньої номінальної вартості);

— безкоштовно отримані грошові й матеріальні цінності на виробничі цілі;

— асигнування з бюджету на фінансування капітальних вкладень;

— асигнування на поповнення обігових коштів.

Резервний капітал — це грошовий фонд підприємства, що створюється з відрахувань від прибутку. Він спрямовується на покриття збитків, а в акціонерних товариствах також для погашення зобов'язань за іменними акціями та облігаціями товариства.

Фонд накопичення — це кошти, що відраховуються з чистого прибутку підприємства і спрямовуються на розвиток діяльності підприємства. Зрозуміло, що лише чистого прибутку не завжди вистачає для фінансування програми розвитку підприємства. У цьому разі підприємство утворює інвестиційний фонд, який концентрує всі кошти, спрямовані на розвиток діяльності, в тому числі чистий прибуток, амортизаційний фонд, що використовується для відтворювання основних фондів, а також залучені й запозичені джерела.

В акціонерних товариствах існує поняття "акціонерний капітал", що означає суму активів товариства за вирахуванням його боргів. Таким чином, акціонерний капітал являє собою практично суму власних коштів акціонерного товариства і включає в себе всі вищеперелічені фонди (за винятком інвестиційного), а також деякі інші.

Фонд споживання створюється за рахунок відрахувань від чистого прибутку і спрямовується на виплату дивідендів (в акціонерних товариствах), одноразових заохочень, матеріальної допомоги, на оплату додаткових відпусток, харчування, проїзду на транспорті тощо.

Крім розглянутих вище постійних грошових фондів, підприємства періодично створюють оперативні грошові фонди. Двічі або один раз на місяць на підприємстві формується фонд для виплати заробітної плати. Його основою є фонд оплати праці. Для забезпечення своєчасної виплати заробітної плати підприємства розв'язують низку завдань. Із цією метою на рахунку накопичуються необхідні кошти, а за їхньої відсутності підприємство звертається до банку по кредит на виплату заробітної плати. Важливим є визначення оптимальних строків виплати заробітної плати і кількості днів, необхідних для цього.

Зазвичай один раз на рік має створюватися фонд для виплати акціонерам дивідендів за акціями.

Також на підприємстві формується низка інших грошових фондів: для погашення кредитів банків, опанування нової техніки, науково-дослідних робіт, відрахувань вищестоящій організації.

Підприємства використовують кошти не лише у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески. Отже, ми бачимо, що фінансові ресурси підприємства існують як у фондовій, так і у нефондовій формі, фактично будучи коштами підприємства, котрі мають або не мають цільової спрямованості. Таким чином, ми підходимо до поняття "фінансові ресурси". Щоб зрозуміти краще сутність цього поняття, проаналізуємо різні точки зору з цього приводу.

Така значущість категорії фінансові ресурси в організації та розвитку будь-якого підприємства потребує чіткого визначення цього терміна. На жаль, в економічній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їх складу, методів впливу на ефективність господарювання. Тому спробуємо розібратися в суті цього поняття, враховуючи точки зору різних сучасних науковців.[5, c. 58-62]

Аналіз сутності фінансових ресурсів розпочнемо з визначення, яке наводиться у фінансово-кредитному словнику: "Фінансові ресурси — це грошові кошти, які перебувають у розпорядженні підприємств, господарських організацій та установ". Як бачимо, у наведеному значенні фінансові ресурси прирівнюються до коштів. Але кошти, які перебувають на поточному, валютному рахунках, у касі підприємства знеособлені й не мають цільового призначення. Отже, відбувається ототожнення фінансових ресурсів із грошовими, тоді як перші є специфічнішим явищем.

На думку А.Г. Загороднього, "фінансові ресурси — це сукупність коштів, що є в розпорядженні держави та суб'єктів господарювання". Знов-таки, це визначення не точне й не повне, оскільки зводить поняття "фінансові ресурси" до сукупної маси коштів на підприємстві. На противагу цьому фінансові ресурси характеризують грошові нагромадження, грошові фонди, які формуються в процесі розподілу створеного на підприємстві продукту.

Такий підхід до формулювання фінансових ресурсів можна побачити у визначенні М.Г. Сичова, який вважає, що "фінансові ресурси — це грошові нагромадження і грошові фонди, що створюються підприємствами, об'єднаннями в процесі розподілу і перерозподілу суспільного продукту і національного доходу". В цьому разі необхідне деяке уточнення, оскільки не всі грошові фонди, які формуються на підприємстві, є фінансовими ресурсами, наприклад фонд заробітної плати. Крім того, у наведеному визначенні відсутнє призначення фінансових ресурсів. Тому дехто з авторів уточнює призначення фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності.

Зокрема, В.М. Родіонова[20, c.125] вважає, що "фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і нагромадження, які перебувають у розпорядженні суб’єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат розширеного відтворення та економічного стимулювання працюючих". Недолік цього визначення в тому, що не відображаються джерела формування фінансових ресурсів. В.К. Сенчагов[18] при визначенні поняття фінансових ресурсів вказує на джерела їхнього формування і вважає, що "фінансові ресурси народного господарства являють собою сукупність грошових нагромаджень, амортизаційних відрахувань та інших грошових засобів, які формуються в процесі створення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту". Але знов-таки, у наведеному визначенні відсутнє призначення фінансових ресурсів.

Дещо по-іншому розглядає категорію фінансових ресурсів К.В. Павлюк. Вона вважає, що фінансові ресурси мають відповідати низці критеріїв, а саме: наявності джерел створення, формі виявлення й цільовому призначенню. З огляду на це К.В. Павлюк дає таке визначення: "Фінансові ресурси — це грошові нагромадження і доходи, які створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджують ся у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб".

Слід зауважити, що таке визначення фінансових ресурсів зводиться до формування фондів грошових засобів, що значно скорочує склад фінансових ресурсів, оскільки в розпорядженні підприємства можуть бути кошти й у нефондовій формі. Так, Г.Г. Нам вважає, що "до фінансових ресурсів належать усі грошові фонди й та частина коштів, яка використовується в нефондовій формі". Проблема в тому, що, як зазначалося вище, таким чином до фінансових ресурсів належить фонд заробітної плати, спрямований на відтворення робочої сили в процесі виробництва, фонд обігових коштів, призначений для відшкодування спожитих у процесі виробництва предметів праці, частина амортизаційних відрахувань, яка спрямовується на відшкодування в процесі виробництва основних фондів у межах простого відтворення. Однак ці фонди не є вільними фінансовими ресурсами підприємства, які воно може використовувати.

Це можна пояснити тим, що ці фонди формуються завдяки реалізації створеного на підприємстві продукту, а отже, додаються до собівартості. Але ж треба враховувати, що фінансові ресурси призначені для забезпечення саме розширеного виробництва. Тому Ю.В. Петленко розглядає фінансові ресурси як "грошові кошти, залучені в господарський оборот підприємства з різних джерел, сформованих під впливом організаційно-правових норм господарювання, призначені для покриття його власних потреб". Думка автора досить цікава, хоча дещо треба уточнити. По-перше, фінансові ресурси — це лише частина коштів, оскільки поняття "грошові кошти" значно ширше. По-друге, фінансові ресурси призначені для створення умов розширеного відтворення виробництва, а не для покриття власних потреб підприємства у розрізі споживання.

Заслуговує на увагу визначення фінансових ресурсів Л.Д. Буряком, котрий вважає, що "фінансові ресурси — це частина грошових коштів суб'єктів господарювання, яка перебуває у їхньому розпорядженні і спрямовується на виробничий, соціальний розвиток, матеріальне заохочення". Таким чином, грошові засоби можна віднести до фінансових ресурсів тільки в період їх використання не за цільовим призначенням.

Отже, проаналізувавши всі наведені думки авторів різних економічних шкіл Росії та України, ми доходимо висновку, що поняття "фінансові ресурси" досить складне й потребує детального дослідження і постійного вдосконалення.

Оскільки визначення будь-якого явища має відображати його сутність, то й визначення фінансових ресурсів повинне чітко визначати їх форму, джерела й призначення. Тому, мабуть, фінансовими ресурсами доцільно вважати частину коштів підприємства у фондовій і нефондовій формі, яка формується у результаті розподілу виробленого продукту, залучається до діяльності підприємства з різних джерел і спрямовується на забезпечення розширеного відтворення виробництва.

Так чи інакше проблема визначення поняття "фінансові ресурси" залишається досить актуальною в сучасній економічній науці, оскільки потребує чіткого визначення й пояснення. [24, c. 77]


2. Формування прибутку підприємств

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел:

а) продаж (реалізація) продукції (послуг);

б) продаж іншого майна;

в) позареалізаційні операції.

Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, падання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і за обчислення прибутку (П ) відраховують від виручки, тобто

Пр = Вр – Срнв – Сн

де Вр — виручка від продажу продукції;

Срнв— собівартість проданої (реалізованої) продукції за неповними витратами;

Сн—витрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.

Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вважають головним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з урахуванням впливу певних чинників у плановому (розрахунковому) періоді. Такий вплив може здійснюватися через зміну обсягу виробництва та продажу, його структури, собівартості продукції і цін. Цей метод орієнтовано на велику частку відносно однотипної продукції в загальному її обсязі.

Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу та прийняття господарських рішень. Але треба мати на увазі, що прибуток є об'єктом оподаткування.

У зв'язку з цим державні органи суворо регламентують методику обчислення оподатковуваного прибутку в нормативних актах. Так, згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 p.) оподатковуваний прибуток (П ) обчислюється за формулою

По= Дв - (Вв + АВ),

де Дв — валовий дохід за певний період; Вв — валові витрати за той самий період; АВ - сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів.

Основною складовою валового доходу є виручка від продажу продукції. У нього включають також прибуток від продажу майна і від позареалізаційних операцій. Валові витрати — це передусім витрати на реалізовану продукцію, а також втрати від продажу майна (перевищення балансової вартості об'єктів над виручку від їхнього продажу). Амортизаційні відрахування виокремлено із загальної суми витрат, оскільки нарахування таких контролюється фіскальними органами в особливому порядку[21, c. 181-182].

Одним з важливих напрямків оздоровлення фінансового стану підприємства є удосконалення напрямків формування прибутку, аналіз методів його максимілізації, оптимізація витрат та розробка стратегії управління прибутком. Крім того, кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток . Прибуток – це грошовий дохід, утворений в результаті виробничо-господарської діяльності. Прибуток виконує такі основні функції :

  • оцінка підсумків діяльності підприємства
  • розподіл доходу між підприємством і державою, підприємством і його робітниками, між сферою виробництва і невиробничою сферою джерела утворення фондів економічного стимулювання і соціальних фондів.

Отже, у зростанні прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава. На підприємствах приріст прибутку досягається не лише завдяки збільшення трудового внеску колективу підприємства, а і за рахунок інших факторів. Саме тому, на кожному підприємстві необхідно систематично проводити аналіз формування, розподілу та використання прибутку.

Головними завданнями, які стоять перед підприємством з метою управління формуванням та використанням прибутку є :

  • систематичний контроль за виконанням планів одержання прибутку
  • виявлення факторів формування показників прибутку та розрахунки їхнього впливу
  • вивчення напрямків і тенденцій розподілу прибутку
  • виявлення резервів збільшення прибутку
  • розробка заходів для використання виявлених резервів

Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні[8, c. 141-142].

Крім цього, прибуток є основним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства, найвагомішим джерелом централізованих ресурсів держави : у доходи бюджету здійснюються відрахування від одержаного доходу підприємства, значною частиною якого є прибуток . Це означає, що доходи підприємства повинні задовольняти не тільки фінансові потреби, а й потреби держави на фінансування суспільних фондів споживання, розвиток науки, освіти, охорони здоров’я . Таким чином, у збільшення прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава.

Прибуток, як економічний показник, являє собою різницю між ціною реалізації та собівартості продукції ( товарів, послуг ), між обсягом отриманої виручки та сумою витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву — чистий прибуток[2, c. 91-92]


3. Напрями використання прибутку підприємств

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток);

2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно-правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначне впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності[7, c. 178-180].

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: 1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років; 2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням; 3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку; 4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб; 5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон'юнктури та фінансового стану підприємства.

Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивіденду у відсотках (d) визначають за формулою

d= ПДКст •100

де Пд — частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

Кст— статутний капітал (фонд) підприємства.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (D) відповідно становитиме

D=Пд/ Na

де Na — кількість акцій, що формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини Пд у чистому прибутку коливається в межах 30—70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% — завищеними[10, c. 173].


Висновки

Перехід до ринку ставить нові завдання, пов'язані з покращанням фінансового стану підприємств, удосконаленням фінансових відносин. Підприємства, незалежно від форми власності чи господарювання, повинні перейти до реального самофінансування. Стійка діяльність підприємства залежить як від внутрішніх можливостей ефективно використовувати всі наявні на підприємстві фінансові та інші ресурси, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносяться податкова, кредитна, інвестиційна політика держави і ринкова кон'юнктура. В умовах змішаної економіки необхідно пов'язувати самостійність підприємств з державним регулюванням економіки і фінансів.

Як інформаційна база аналізу фінансових ресурсів підприємства повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри, зовнішні умови його діяльності, які варіантно змінюються, що необхідно враховувати при аналітичних оцінках і прийнятті управлінських рішень.Поряд з надійними і перевіреними аналітичними методами дослідження формування і використання фінансових ресурсів можливе впровадження запозичених із практики країн з розвинутою ринковою економікою, зокрема використання спрощеної схеми балансу підприємства, системи показників для аналізу, розрахунку впливу факторів та інше.

Важливу роль відіграє вибір джерел фінансових ресурсів підприємства, який в ринкових умовах значно розширюється. Однак підприємства на практиці не всі джерела в змозі використовувати. Зокрема це пов'язано з відсутністю підтримки в: Україні з боку держави вітчизняного підприємництва, малого та середнього бізнесу, неможливістю одержання державних субсидій: невигідністю користування кредитами комерційних банків України з причини високих, іноді навіть нереальних відсотків і орієнтування комерційних банків на короткострокове кредитування (3-6 місяців).


Список використаної літератури

1. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы: Курс лекций. — М.: ИНФРА. — 1998. — С. 64.

2. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НЮС. — 2000.

3. Виханский О.С, Наумов А.И. Менеджмент: Учебник, 3-е изд. — М: Гардарика. — 1998

4. Гриньова, Валентина Миколаївна Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Валентина Гриньова, Віра Коюда,; М-во освіти і науки України, ХДЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -431 с.

5. Гуляєва Н. Фінансові ресурси підприємств // Фінанси України. - 2003. - № 12. - С.58-62

6. Зоріна В. Н. Фінансова звітність підприємств : Навчальний посібник/ В. Н. Зоріна, Т. С. Осадча, Г. Г. Зорін; За ред. В. І. Покотилової; М-во освіти і науки України, Херсонський економічно правовий ін-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -199 с.

7. Зятковський І. В. Теоретичні засади фінансів підприємств // Фінанси України. — 2000. — № 4. - С. 25.

8. Качмарик Я. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємств// Фінанси України. - 1999. - № 10. - C. 138-144

9. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. — М.: Финансы и статистика. — 2000

10. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. — К.: Знання. 2000

11. Лопатинський Ю. М. Фінансові ресурси підприємств. -Чернівці: Рута, 1997. -79 с.

12. Макконнел К.Р., Брю С.Л. Экономика: принципы, проблемы и практика / Пер. с англ. 11-го изд. — М.: Республика. — 1992

13. Марченко А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів // Фінанси України. - 2002. - № 9. - C. 102-108

14. Опарін В. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення// Вісник Національного банку України. - 2000. - № 5. - C. 10-11.

15. Павлова Л. Финансы предприятий : Учебник для вузов/ Лариса Николаевна Павлова,; Лариса Павлова. -М.: Финансы: ЮНИТИ, 1998. -638 с.

16. Партин Г. Фінанси підприємств : Навчальний посібник/ Галина Партин, Анатолій Загородній,; М-во освіти і науки України, Нац. банк України, ЛБІ. -Львів: ЛБІ НБУ, 2003. -265 с.

17. Пойда-Носик Н. Фінансові ресурси підприємства// Фінанси України. - 2003. - № 1. - С.96-103

18. Садеков А.А., Фролова Л.В., Шаруга Л.В. Ресурсный потенциал предприятия: Учебное пособие. — Киев - Донецк: Дон ДУЗТ. — 1998

19. Слав’юк Р. Фінанси підприємств : Навчальний посібник / Ростислав Слав’юк,; М-во освіти і науки України. -3-є вид., переробл. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -459 с.

20. Финансы / Под ред. В. М. Родионовой. — М.: Финансы и статистика. — 1995. — С. 125.

21. Філімоненков О. Фінанси підприємств : Навч. посібник / Олександр Філімоненков, Ред. Л. А. Кліменко. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -359 с.

22. Фінансова діяльність підприємств : Навчальний посібник/ В. І. Аранчій, В. Д. Чумак, О. Ю. Смолянська, Л. В. Черненко; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал", 2004. -238 с.

23. Фонотов А.Г. Ресурсный потенциал: планирование, управление. — М.: Экономика. — 1985

24. Хачатурян С. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація// Фінанси України. - 2003. - № 4. - С.77-81

загрузка...
Top