Вступ.

1. Фінансова політика України на сучасному етапі.

2. Стратегічні і тактичні завдання фінансової політики України (у розмірі її окремих напрямів).

3. Проблеми організації фінансових відносин у трансформаційних економіках. Негативні явища у фінансовій політиці України, причини їх і можливі варіанти дій щодо їх недопущення в умовах ринкової трансформації економіки.

4. Грошово-кредитна політика НБУ: здобутки і проблеми.

5. Проблеми макроекономічної фінансової стабілізації в Україні.

6. Фінансова безпека в банківській сфері.

Висновок.

Список літератури.

Вступ

Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фiнансова полiтика — це частина економiчної полiтики. Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

Проявляється фінансова політика у:

— фiнансовому законодавствi;

— в системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв (найважливiшими з яких є податки);

— в перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення, галузями дiяльностi, регiонами країни;

— в структурi доходiв i видаткiв бюджетiв та iн. Найважливішими умовами результативності фінансової політики є:

— врахування дiї економiчних законiв розвитку суспiльства;

— вивчення та використання досвiду попереднiх етапiв господарського будiвництва;

— врахування специфiки сучасних умов, змiни у зовнiшнiй та внутрiшнiй полiтицi;

— комплекснiсть у розробцi заходів, пов'язаних iз вдосконаленням фiнансових вiдносин.

1. Фінансова політика України на сучасному етапі

Фiнансова полiтика має надзвичайно велике значення в життi суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних i мiжнародних проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни.В залежностi вiд характеру заходів i часу, на якi вони розрахованi, розрiзняють наступні поняття: фінансова стратегія і фінансова тактика.

Фінансова стратегія — це основнi напрями використання фiнансiв на тривалу перспективу. Прикладом стратегiчних завдань i вiдповiдно їх фiнансового забезпечення є: впровадження власної грошової одиницi, проведення приватизацiї, подолання iнфляцiї i спаду виробництва.

Фінансова тактика спрямована на вирiшення завдань окремого етапу розвитку країни i полягає у змiнi форм органiзацiї фiнансових вiдносин. Яскравим прикладом фiнансової тактики є удосконалення системи оподаткування, надання пiльг окремим платникам, територiальний перерозподiл фiнансових ресурсiв через бюджетну систему.

В кожнiй країнi конкретнi методи проведення фiнансової полiтики залежать вiд iсторичних умов, рiвня економiчного розвитку, нацiональних традицiй та iнших чинникiв. Сучасну фiнансову полiтику України в значнiй мiрi визначає важкий стан економiки, як наслідок тривалої фінансової кризи.

Фінансова політика повинна бути підпорядкована основній меті — досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріало- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

Проте в умовах змішаної економіки або економіки перехідного періоду помилково недооцінювати роль держави в проведенні фінансової політики. Адже на тлі реформацій, що потребують величезних затрат фінансових ресурсів, мобілізувати ці кошти й визначити напрямки їх використання можна лише на державному рівні.

Іншим важливим напрямком фінансової політики держави є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. Як зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені, особливо при розв'язанні соціальних проблем суспільства, оскільки більшість соціальних гарантій є загальнодержавними та їх не можуть забезпечити окремі підприємницькі структури і навіть великі компанії. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливими для суспільства є соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог.

2. Стратегічні і тактичні завдання фінансової політики України (у розмірі її окремих напрямів)

На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною мірою визначають розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв'язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з головних місць. Його принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.

Другий напрямок фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. І для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур, аби вони несли витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а з другого боку, держава, використовуючи фінансові інструменти — податки, штрафи й інші санкції — домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій.

Отже, фінансова політика держави має бути спрямована на забезпечення права людини жити в умовах здорового навколишнього середовища. На жаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринкової економіки.

Завдання й принципи фінансової політики в кожному конкретному випадку, в кожній державі, в певний проміжок часу можуть змінюватися. Зокрема, для України нині важливо проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, які потерпши від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

3. Проблеми організації фінансових відносин у трансформаційних економіках. Негативні явища у фінансовій політиці України, причини їх і можливі варіанти дій щодо їх недопущення в умовах ринкової трансформації економіки

Вступ України до СОТ, зростання і пришвидшення у зв’язку з цим глобалізацій них процесів загалом, робить національну економіку більш вразливою. Це можна спостерігати, порівнюючи результати кризових процесів в економіці України, які відбуваються сьогодні з кризовими процесами десятилітньої давності, тобто 1998 року.

Насамперед, простежимо внутрішні чинники кризових явищ в сучасній економіці України.

1. Невміння використовувати інтелектуальний капітал в українському суспільстві. Із розширенням застосування комп’ютерних технологій інформація і знання стають незамінним виробничим ресурсом, “який перевершує фінансовий потенціал і робочу силу”. Все це сприяє “виникненню інтелектуального капіталу як закономірного результату розвитку науки й технологій, глибокого проникнення їх у процес виробництва, піднесення ролі й значення науки, людського розуму, інформації і знань у розвитку економіки й суспільства” [10, с. 110].

Для запобігання кризових явищ в Україні треба переглянути вартість інтелектуального капіталу. Логічно вона повинна бути вищою, що дозволить зупинити або зменшити відтік інтелектуального капіталу за межі держави.

2. Механізм відшкодування ПДВ. В Україні були випадки, коли підприємствам роками не відшкодовували ПДВ. Були також випадки безпідставного повернення ПДВ деякими податковими органами [11, с. 149].

Наведення порядку в цьому питанні сприяє запровадження з 1 квітня 2008 року електронної декларації. Таким чином спрощується схема адміністрування ПДВ. З одного боку, отже, зменшується величезна кількість податкових перевірок, а з другого – створиться можливість негайно виявити структури, що займаються відмиванням ПДВ і через які зникають величезні суми грошей.

Тут необхідно аби контрольний орган, а саме Податкова адміністрація, взяли на строгий контроль запровадження і виконання згаданої електронної декларації.

3. Низький рівень валових міжнародних резервів України. У 2008 році він становив 19,3% ВВП. Для порівняння – в країнах з низьким і середнім рівнями доходів він складав 27% [5, с. 4]. У цьому ж періоді відношення міжнародних резервів до короткострокового зовнішнього боргу становило в Україні 1,2, тоді як середній показник для країн з низьким і середнім рівнем доходів становив 3,2 [5, с. 4].

Зрозуміло, що сьогодні неможливо раптово поправити рівень валових міжнародних резервів. Це справа НБУ, який має передбачити у грошовій політиці держави після виходу з кризи комплекс заходів, спрямованих на покращення зазначеного показника, в числі перших яких є строгіша політика і підвищення вимог до підприємств-експортерів щодо продажу державі частини іноземної валюти по курсу НБУ.

4. Відсутність динамічної податкової політики держави, яка би своєчасно реагувала на зміни в економіці. Цей чинник у порівнянні з перерахованими легше поправити, оскільки в державі ще не прийнятий Податковий кодекс. У такій ситуації, тобто в періоди криз, необхідно мінімізувати податковий тиск в державі до настання фази піднесення

Усе це також слід передбачити і записати в Податковий кодекс. І тоді в державі буде офіційно функціонувати правове забезпечення адекватної поведінки податкової служби відповідно до мінливих умов економіки.

4. Грошово-кредитна політика НБУ: здобутки і проблеми

Грошово-кредитна (монетарна) політика покликана узгоджувати грошову систему з усіма секторами економіки і соціального життя, впливати на попит і формувати пропозицію коштів, передбачати антиінфляційні засоби та ін., тобто давати певний суспільний ефект.

Грошово-кредитна політика здійснюється Національним банком України і закріплена в Законі про цей особливий центральний орган державного управління. Виходячи із змісту ряду положень Конституції України, грошово-кредитна політика має розглядатись як загальнодержавна політика, а право Національного банку на її проведення – як функція, делегована йому Верховною Радою України (вона включає як нормотворчість, так і управління). Посилення загальнодержавних начал разом із гнучким поєднанням із принципом незалежності центрального банку має стати одним із головних напрямів вдосконалення всієї системи державного управління і регулювання економіки і соціальної сфери.

Центральною ланкою у розробці і проведенні грошово-кредитної політики є Рада Національного банку України, яка, поряд із Правлінням є органом Національного банку України. В дисертаційному дослідженні вноситься пропозиція про виведення Ради НБУ із складу Національного банку України і підпорядкування її безпосередньо Верховній Раді України, надавши їй статус Ради з питань грошово-кредитної політики. З метою розширення сфери впливу Ради на ефективну реалізацію грошово-кредитної політики було б доцільно доповнити її повноваження обов’язком давати щорічно висновок щодо проекту Державного бюджету на наступний рік, а також участь у формуванні Основних напрямів бюджетної політики України на кожен рік.

Одним із недоліків чинного законодавства про грошово-кредитну політику є відсутність чітко закріплених її принципів. Потрібно включити до Закону України "Про Національний банк України" такі принципи грошово-кредитної політики: 1) єдність економічної, фінансової і грошово-кредитної політики; 2) незалежність центрального банку при проведенні грошово-кредитної політики; 3) комунікативність; 4) цілеспрямованість; 5) транспарентність (прозорість); 6) врахування часових і територіальних факторів; 7) відповідальність. Оптимальним варіантом втілення цього принципу в практичній діяльності могло б стати одночасне і узгоджене прийняття Верховною Радою України програми економічного і соціального розвитку, Державного бюджету і Основних засад грошово-кредитної політики країни на відповідний рік. З метою більш чіткої взаємодії Кабінету Міністрів, Національного банку, Міністерства фінансів, Міністерства економіки та інших структур було б доцільно прийняти Указ Президента України про координацію і взаємодію цих структур в процесі розробки і прийняття головних загальнодержавних програм, документів та ін.

5. Проблеми макроекономічної фінансової стабілізації в Україні

Поряд з бюджетом та податковою системою важливим засобом регулювання економічного циклу та досягнення цілей макроекономічної стабілізації є монетарна політика. Оскільки монетаристи вважають, що грошова маса справляє ефективний вплив на макроекономічну ситуацію та що монетарні імпульси здатні спрямовувати в потрібне русло діяльність суб'єктів господарювання, то в багатьох країнах Заходу контроль над грошово-кредитною сферою та її регулювання стали визнаватися головним вектором економічної політики.

Світовий досвід використання інструментарію монетарної політики, проаналізований в роботі, засвідчує його досить високу ефективність та надійність. Водночас, як і засоби фіскальної політики, окремі інструменти різняться за потенційними можливостями і передумовами використання. Найбільш дієвим засобом впливу є зміна норм обов’язкового резервування для комерційних банків. Однак у світовій практиці вона проводиться порівняно рідко і, як правило, в особливих випадках. Не менш дієвими є й операції на відкритому ринку, які здійснюються центральним банком при купівлі-продажу державних цінних паперів. Причому, на їх основі банк може надзвичайно оперативно реагувати на ситуацію на грошовому ринку. Регулювання економічної кон’юнктури за допомогою облікової ставки дає можливість через зміну її величини здійснювати вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Необхідно зазначити, що в період, коли в економічній ідеології брала гору кейнсіанська теорія і широкого поширення набула практика державного регулювання економіки за допомогою фінансових важелів, існувала тенденція до зниження облікової ставки. Відповідно процентні ставки за кредитами, що їх надавали комерційні банки були порівняно низькими. В умовах, коли домінантою економічного розвитку стала мобілізація та краще використання ресурсів, переваги мала політика “дорогих грошей”. Відповідно й облікова ставка ставала порівняно високою.

В Україні на даний час у якості основних засобів реалізації грошово-кредитної політики виступають норми обов’язкового резервування та облікова ставка. Операції на відкритому ринку, які у розвинених країнах є провідним засобом, в нашій державі не мають відчутного значення, оскільки ринок державних цінних паперів не розвинений у такій мірі, щоб Національний банк, здійснюючи операції на ньому, міг суттєво впливати на величину грошової маси.

6. Фінансова безпека в банківській сфері

Під фінансовою безпекою слід розуміти такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Стан фінансової системи великою мірою залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових. Фінансова система України ще не набула рис, притаманних ринковій економіці, і знаходиться в стадії формування. Нині фінансові можливості держави, які залежать від обсягу фінансових ресурсів, залишаються досить обмеженими. До того ж дезорганізація цієї системи, що йде поряд з її криміналізацією створює значну загрозу економічній безпеці України і може призвести до вкрай негативних наслідків. Стабілізація економічної системи держави вимагає розробки та реалізації комплексної програми оздоровлення державних фінансів.

Важливим інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є Державний бюджет України. Саме розбалансованість Державного бюджету є головним дестабілізуючим чинником кризи державних фінансів.

Найважливішими критеріями формування та виконання державного і місцевого бюджетів відповідно до вимог економічної безпеки повинні стати наступні:

відповідність бюджетної політики національним інтересам, а не інтересам політичної кон'юнктури;

— забезпечення суверенітету держави у здійсненні національної бюджетної політики;

— зміцнення держави на основі забезпечення фінансовими ресурсами можливостей реалізації її функцій у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики;

— реальність цілей бюджетної політики та створення умов для їхнього досягнення;

— забезпечення самостійності та незалежності Державного бюджету і стабільності його доходів як засобу забезпечення самостійності і незалежності центральної влади від регіонів;

— підтримка в бюджетній системі необхідного ступеня залежності регіонів від Державного бюджету;

— забезпечення цілісності і єдності бюджетної системи як фінансової основи і передумови цілісності та єдності Української держави;

— здатність бюджетної системи забезпечити єдність ринкового економічного простору, фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської та податкової систем;

— узгодженість у бюджетному процесі річних і стратегічних завдань державної політики економічного розвитку.

Вкрай негативно позначається на забезпеченні національної безпеки України хибна практика щорічного несвоєчасного прийняття Державного бюджету. Тому важливо законодавчо чітко регламентувати процедуру підготовки та прийняття Державного бюджету і передбачити відповідальність посадових осіб за зрив бюджетного процесу.

Досягнення на вимогу міжнародних фінансових організацій низького рівня дефіциту бюджету, що здійснюється в основному за рахунок невиконання бюджетних зобов'язань (головним чином хронічних затримок з виплатою заробітної платні та інших соціальних виплат) є неприпустимо з точки зору вимог економічної безпеки. Зниження рівня інфляції досягається засобами жорсткої монетарної політики, органічно не пов'язаної з оздоровленням фінансів.

Криза платежів, яка поглиблюється бюджетною заборгованістю, обмеженістю кредитних ресурсів, перебуванням значної частини грошей у позабанківському обігу, бартеризацією обміну, знижує рівень економічної безпеки і посилює соціальну напруженість у суспільстві. До того ж криза платежів призводить до формування так званої боргової економіки, в якій головним боржником виступає держава.

Здійснення грошової реформи не було використано для органічного поєднання грошової та фінансової стабілізації. Практично відбулася деномінація або обмін купоно-карбованців на гривну. Не було створено законодавчої бази грошової реформи. Зокрема, вона проводилась без прийняття відповідного закону як це передбачено пунктом 22 статті 92 Конституції України. Для визначення статусу національної грошової одиниці необхідно розробити і прийняти Закон України "Про національну валюту". Також вимагає законодавчого врегулювання правовий режим золотовалютних резервів держави, порядок їх використання та зберігання.

Для економічного зростання й успішного функціонування національної економіки необхідно створити зрозумілу, стабільну, ефективну податкову систему. Існуюча податкова система є непомірним тягарем для товаровиробників, пригнічує виробництво, провокує несплату податків у бюджет держави і створює серйозну загрозу економічній безпеці України.

З метою забезпечення фінансової безпеки важливо здійснювати постійний моніторинг її індикаторів, серед який можна виділити наступні:

· рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України;

· рівень монетизації ВВП;

· дефіцит Державного бюджету;

· ступінь доларизації національної економіки;

· швидкість обігу готівки;

· процентна ставка за банківській кредит;

· ставка рефінансування НБУ;

· відношення суми валових міжнародних резервів НБУ до загальної суми річного імпорту;

· валютний курс;

· питома вага довгострокових банківських кредитів у загальному обсязі наданих кредитів;

· питома вага податків в обсязі ВВП;

· відношення суми власних оборотних коштів підприємств до суми залучених оборотних коштів.

Для забезпечення фінансової безпеки передусім необхідно вжити такі заходи:

· розробити Концепцію фінансової безпеки України;

· забезпечити вчасне прийняття Державного бюджету;

· створити ефективну систему контролю за використанням бюджетних коштів;

· посилити платіжну дисципліну всіх суб'єктів господарської діяльності;

· прийняти податковий кодекс України та підвищити ефективність податкової системи;

· припинити "втечу" українських капіталів за кордон;

· налагодити ефективний державний контроль за здійсненням валютних операцій.

Висновок

Аналіз засобів і методів (інструментів) грошово-кредитної політики дозволяє зробити висновок щодо необхідності підвищення ролі процентних ставок в процесі реалізації грошово-кредитної політики., а також законодавчого закріплення основних положень щодо обов’язкового резервування коштів ((максимальний розмір норми резервування, його принципи, зокрема, стабільність, під якою мається на увазі незмінюваність розміру норми резервування на протязі тривалого періоду тощо).

Важливо домогтися, щоб національні гроші виконували функції накопичення. Однак це залежить не тільки від банківської системи, а великою мірою від економічної політики уряду. В інтересах держави щоб українські громадяни зберігали свої грошові заощадження в українських банках без страху їх втратити. Здійснити це можна лише за умов встановлення довіри до банківської системи з боку українського інвестора.

Також важливо, щоб представники банківської системи керувалися у своїй діяльності не лише власними інтересами, але й інтересами держави і суспільства, усвідомили важливу роль банківської сфери у розвитку національної економіки, становленні Української держави, зміцненні її економічної могутності.

Одним з важливих напрямків реалізації фінансової стратегії у сфері валютної політики України є протидія доларизації грошової сфери країни. Це вимагає посилення ролі держави в регулюванні валютних відносин.

Список літератури

1. Барановський О.І. Предтечі фінансових криз // Фінанси України. – 2009. – № 3. – С. 3–22.

2. Білорус О.Г. Сучасний погляд на глобалізацію в контексті економічного розвитку України // Фінанси України. – 2008. – № 1. – С. 147–148.

3. Бобров Є.А. Аналіз причин виникнення світової фінансової кризи та її вплив на економіку України // Фінанси України. – 2008. – № 12. – С. 33–43.

4. Буковинський А.А., Гриценко А.А., Унковська Т.Є. Зростання корпоративного зовнішнього бору України: макроекономічні наслідки та ризики для економіки // Фінанси України. – 2007. – № 10. – С. 3–18.

5. Вахненко Т.П. Фінансова криза в Україні: фактори, механізми дії, заходи подолання // Фінанси України. – 2008. – № 10. – С. 3–21.

6. Вєтрова І.В. Національний банк: питання незалежності і управління золотовалютними резервами // Юридична Україна. – Київ, 2007. – № 8. – С. 30–35

7. Гайдуцькй П.І., Паливода К.В. Глобалізація економічної рецесії та фінансової нестабільності // Фінанси України. – 2008. – № 1. – С. 24–32.

8. Гранатуров В.М. Податковий ризик держави: визначення та класифікація // Фінанси України. – 2007. – № 10. – С. 86–95.

9. Десятнюк О.М. Аксіологія ризикованості сфери оподаткування // Фінанси України. – 2009. – №2. – С. 51–59.

10. Диба В.М. Інтелектуальний капітал як об’єкт бухгалтерського обліку // Фінанси України. – 2009. – №2. – С. 118–125.

11. Дорошенко І.В. Теоретико-методологічні концепції розвитку фінансових ринків в умовах глобальної кризи // Фінанси України. – 2009. – № 3. – С. 77–89.

12. Жаліло П.А. Деформації моделі економічного зростання в умовах політико-економічного циклу й перспективи їх подолання // Фінанси України. – 2007. – № 10. – С. 139–147.