referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Фінансова політика

Вступ.

1. Фінансова політика і фінансова безпека держави.

2. Проблеми становлення і розвитку страхового ринку в Україні.

Висновки.

Вступ

З набуттям Україною незалежності економічні й соціальні перетворення, що відбуваються, зумовили необхідність побудови адекватної системи страхування, яка б стала надійним захистом для юридичних і фізичних осіб від матеріальних втрат, спричинених стихійним лихом, нещасним випадком чи іншими ризиковими обставинами.

Страхування – об’єктивно необхідний атрибут ринкової економіки. Світовий досвід переконує, що одним із важливих індикаторів стану економіки будь-якої країни ринкової орієнтації є розвиток страхування.

Актуальність саме в страховому ризику, а також у захисних мірах складається сутність економічної категорії, страхового захисту, майнових інтересів товариства.

Економічна сутність страхування полягає в розкладанні збитків, понесених однією особою, між множиною інших осіб, яким загрожує однорідна небезпека.

Головне ж значення страхування складається в тому, що завдяки йому боротьба з непідконтрольнім людині силами природи і наслідками спричинених нею збитків стає прогнозованою і приймає закономірний характер, що дозволяє точно встановити передбачувані витрати і врахувати їх у складі витрат по веденню господарства.

Усуваючи шкідливі наслідки всякого роду випадків, страхування тим самим знижує ризики виробництва й збільшує господарський оборот.

Страхування передбачає перерозподіл збитку, як між територіальними одиницями, так і в часі. При цьому для ефективного територіального перерозподілу страхового фонду протягом року між застрахованими господарствами потрібні достатньо велика територія і значна кількість підлеглих страхуванню об'єктів. Тільки при дотриманні цієї умови можлива розкладка збитку від стихійних лих, що охоплюють великі території.

1. Фінансова політика і фінансова безпека держави

Проявляється фінансова політика у:

— фiнансовому законодавствi;

— в системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв (найважливiшими з яких є податки);

— в перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення, галузями дiяльностi, регiонами країни;

— в структурi доходiв i видаткiв бюджетiв та iн.

Найважливішими умовами результативності фінансової політики є:

— врахування дiї економiчних законiв розвитку суспiльства;

— вивчення та використання досвiду попереднiх етапiв господарського будiвництва;

— врахування специфiки сучасних умов, змiни у зовнiшнiй та внутрiшнiй полiтицi;

— комплекснiсть у розробцi заходів, пов'язаних iз вдосконаленням фiнансових вiдносин.

Фiнансова полiтика має надзвичайно велике значення в життi суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних i мiжнародних проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни.В залежностi вiд характеру заходів i часу, на якi вони розрахованi, розрiзняють наступні поняття: фінансова стратегія і фінансова тактика.

Фінансова стратегія — це основнi напрями використання фiнансiв на тривалу перспективу. Прикладом стратегiчних завдань i вiдповiдно їх фiнансового забезпечення є: впровадження власної грошової одиницi, проведення приватизацiї, подолання iнфляцiї i спаду виробництва [8, с.105].

Фінансова тактика спрямована на вирiшення завдань окремого етапу розвитку країни i полягає у змiнi форм органiзацiї фiнансових вiдносин. Яскравим прикладом фiнансової тактики є удосконалення системи оподаткування, надання пiльг окремим платникам, територiальний перерозподiл фiнансових ресурсiв через бюджетну систему.

В кожнiй країнi конкретнi методи проведення фiнансової полiтики залежать вiд iсторичних умов, рiвня економiчного розвитку, нацiональних традицiй та iнших чинникiв. Сучасну фiнансову полiтику України в значнiй мiрi визначає важкий стан економiки, як наслідок тривалої фінансової кризи.

У 1990 році в Україні була розроблена і прийнята Концепція переходу до ринкової економіки. В цьому важливому документі були накреслені напрямки фінансової стратегії уряду на перспективу в зв'язку з необхідністю переходу до ринкової економіки. В концепції була дана характеристика основних рис ринку в Україні, моделей та етапів переходу до нього. Визначені головні завдання:

— проведення роздержавлення і приватизації підприємств;

— здійснення земельної реформи;

— демонополізація економіки;

— свобода підприємництва;

— реформа фінансово-бюджетної і банківської систем, нормалізація грошового обігу;

— створення ринкової інфраструктури, в т.ч. фінансового ринку;

— державне регулювання економіки з допомогою ринкових методів;

— забезпечення соціального захисту населення;

— вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності з метою зміцнення позицій країни у світовому співтоваристві;

— захист і оздоровлення екологічного середовища. Звичайно, що вирішення всіх завдань, поставлених Концепцією вимагає тривалого часу, більшість з них залишаються актуальними і в умовах сьогодення.

Центральне місце в господарському механізмі держави належить державним фінансам. Фінанси — це відносини щодо утворення, розподілу й використання в процесі суспільного відтворення грошових фондів. Тобто це грошові фонди, які відображають матеріальні ресурси, необхідні для функціонування підприємств і здійснення державою своїх функцій. Фінансова система будь-якої країни складається із трьох тісно переплетених сфер: фінанси держави, фінанси підприємств (фірм) і фінанси домашніх господарств.

Фінанси домашніх господарств — це грошові кошти, що формуються з доходів таких господарств.

За допомогою фінансів підприємств (фірм) створюється національний продукт, який є джерелом формування фінансових ресурсів населення й держави.

Проте у виконанні основних функцій фінансів: розподільчої, регулюючої й контрольної основна роль належить фінансам держави — сукупності грошових засобів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій.

Державні фінанси зосереджуються у бюджеті держави й бюджетах місцевих органів влади.

Державний бюджет — це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року, тобто — це баланс доходів і витрат держави, його складає Міністерство фінансів і затверджує вищий законодавчий орган (в Україні — Верховна Рада). Державний та місцеві бюджети завжди мають дві частини: доходна частина показує джерела й величину доходів; витратна частина — бюджетні витрати та їх обсяг.

Фінансове регулювання полягає у використанні доходів і витрат бюджету як засобу впливу на економіку.

Серед доходів бюджету важливу роль відіграють податки з фірм і домашніх господарств, а також митні збори, державна казна і процентні платежі держави (неподаткові надходження). Податки поділяють на прямі і непрямі. Прямі — коли податком обкладається сам об'єкт оподаткування — доход, прибуток підприємств, податки на майно, земля, транспорт тощо. Непрямі — такі, які включаються в ціну товару чи послуги. До них відносять акцизні податки, податок на додану вартість, експортне та імпортне мито тощо.

Витрати бюджету спрямовуються на утримання державного управління, законодавчої влади, виконавчої влади, Президента України, судової влади, правоохоронну діяльність, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення населення, підтримку державних засобів масової інформації, розвиток фізичної культури й спорту, підтримку регіонального розвитку та розвитку пріоритетних галузей економіки, створення та поновлення державних засобів і резервів, обслуговування державного боргу тощо.

Якщо витрати з бюджету перевищують доходи, то утворюється бюджетний дефіцит, який веде до зростання внутрішнього державного боргу. Дефіцит бюджету держава покриває за рахунок позики — випуску державних боргових зобов'язань (облігацій, скарбничих векселів). Інший шлях покриття бюджетного дефіциту — емісія незабезпечених кредитних грошей, що веде до стрімкого зльоту інфляції. Дефіцит державного бюджету виникає за рахунок надмірних витрат на військові цілі, апарат чиновників, державних закупівель (військової техніки й озброєнь) за завищеними цінами тощо.

Уданий час економічна політика провідних країн спрямовується на досягнення бездефіцитного бюджету й зменшення державного внутрішнього боргу.

Україна також спромоглася мати у 2004 р. та розробити на 2005 р. бездефіцитний бюджет. Зокрема доходи та витрати державного бюджету України на 2006 р. затверджені в однаковій сумі — 41 990 788,5 тис. грн. Граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2002 року встановлено в сумі 14 050 807,7 тис. грн. та в сумі 1317 121,1 тис. дол. США. Граничний розмір державного зовнішнього боргу на 1 січня 2007 року — в сумі, еквівалентній 10 845 577,9тис.дол. США[13, c. 271-273].

Під фінансовою безпекою слід розуміти такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Стан фінансової системи великою мірою залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових. Фінансова система України ще не набула рис, притаманних ринковій економіці, і знаходиться в стадії формування. Нині фінансові можливості держави, які залежать від обсягу фінансових ресурсів, залишаються досить обмеженими. До того ж дезорганізація цієї системи, що йде поряд з її криміналізацією створює значну загрозу економічній безпеці України і може призвести до вкрай негативних наслідків. Стабілізація економічної системи держави вимагає розробки та реалізації комплексної програми оздоровлення державних фінансів.

Важливим інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є Державний бюджет України. Саме розбалансованість Державного бюджету є головним дестабілізуючим чинником кризи державних фінансів.

Найважливішими критеріями формування та виконання державного і місцевого бюджетів відповідно до вимог економічної безпеки повинні стати наступні:

відповідність бюджетної політики національним інтересам, а не інтересам політичної кон'юнктури;

забезпечення суверенітету держави у здійсненні національної бюджетної політики;

зміцнення держави на основі забезпечення фінансовими ресурсами можливостей реалізації її функцій у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики;

реальність цілей бюджетної політики та створення умов для їхнього досягнення;

забезпечення самостійності та незалежності Державного бюджету і стабільності його доходів як засобу забезпечення самостійності і незалежності центральної влади від регіонів;

підтримка в бюджетній системі необхідного ступеня залежності регіонів від Державного бюджету;

забезпечення цілісності і єдності бюджетної системи як фінансової основи і передумови цілісності та єдності Української держави;

здатність бюджетної системи забезпечити єдність ринкового економічного простору, фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської та податкової систем;

узгодженість у бюджетному процесі річних і стратегічних завдань державної політики економічного розвитку.

Вкрай негативно позначається на забезпеченні національної безпеки України хибна практика щорічного несвоєчасного прийняття Державного бюджету. Тому важливо законодавчо чітко регламентувати процедуру підготовки та прийняття Державного бюджету і передбачити відповідальність посадових осіб за зрив бюджетного процесу.

Досягнення на вимогу міжнародних фінансових організацій низького рівня дефіциту бюджету, що здійснюється в основному за рахунок невиконання бюджетних зобов'язань (головним чином хронічних затримок з виплатою заробітної платні та інших соціальних виплат) є неприпустимо з точки зору вимог економічної безпеки. Зниження рівня інфляції досягається засобами жорсткої монетарної політики, органічно не пов'язаної з оздоровленням фінансів.

Криза платежів, яка поглиблюється бюджетною заборгованістю, обмеженістю кредитних ресурсів, перебуванням значної частини грошей у позабанківському обігу, бартеризацією обміну, знижує рівень економічної безпеки і посилює соціальну напруженість у суспільстві. До того ж криза платежів призводить до формування так званої боргової економіки, в якій головним боржником виступає держава.

Здійснення грошової реформи не було використано для органічного поєднання грошової та фінансової стабілізації. Практично відбулася деномінація або обмін купоно-карбованців на гривну. Не було створено законодавчої бази грошової реформи. Зокрема, вона проводилась без прийняття відповідного закону як це передбачено пунктом 22 статті 92 Конституції України. Для визначення статусу національної грошової одиниці необхідно розробити і прийняти Закон України "Про національну валюту". Також вимагає законодавчого врегулювання правовий режим золотовалютних резервів держави, порядок їх використання та зберігання.

Для економічного зростання й успішного функціонування національної економіки необхідно створити зрозумілу, стабільну, ефективну податкову систему. Існуюча податкова система є непомірним тягарем для товаровиробників, пригнічує виробництво, провокує несплату податків у бюджет держави і створює серйозну загрозу економічній безпеці України.

Вкрай негативно позначається на забезпеченні фінансової безпеки України позбавлення її можливості отримати належну їй частку золотого запасу, алмазного фонду та інших активів колишнього СРСР. У разі ратифікації Верховною Радою України підписаної під тиском російської сторони 09.12.94 р. Угоди між Україною і Росією про так званий "нульовий варіант" врегулювання питання правонаступництва щодо зовнішнього боргу й активів колишнього СРСР, буде завдано шкоди міжнародному авторитету України як одній з країн – правонаступниць колишнього СРСР. Національним інтересам України відповідала б відмова від ратифікації Угоди щодо "нульового варіанту" і висунення вимог щодо передачі Україні належної їй частки активів і пасивів колишнього СРСР.

З метою забезпечення фінансової безпеки важливо здійснювати постійний моніторинг її індикаторів, серед який можна виділити наступні:

· рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України;

· рівень монетизації ВВП;

· дефіцит Державного бюджету;

· ступінь доларизації національної економіки;

· швидкість обігу готівки;

· процентна ставка за банківській кредит;

· ставка рефінансування НБУ;

· відношення суми валових міжнародних резервів НБУ до загальної суми річного імпорту;

· валютний курс;

· питома вага довгострокових банківських кредитів у загальному обсязі наданих кредитів;

· питома вага податків в обсязі ВВП;

· відношення суми власних оборотних коштів підприємств до суми залучених оборотних коштів.

2. Проблеми становлення і розвитку страхового ринку в Україні

Хоча, на думку самих страховиків, капіталізація українського ринку значно відстає від ринків європейських держав, минулий рік став поворотним від кількісного до якісної зміни структури і роботи вітчизняного ринку. Український страховий ринок показує в останні роки феноменальну спроможність до росту і прогресує як кількісно, так і якісно.

Намітився ряд тенденцій, серед яких:

· темпи росту страхових платежів продовжують випереджати темпи росту страхових виплат;

· поетапно збільшуються обсяги страхових резервів;

· намітилася тенденція значного збільшення сплачених статутних фондів, що свідчить про принадність для інвестування страхового ринку, як сфери, що динамічно розвивається, і усвідомлення страховиками необхідності збільшення капіталізації для виконання страхових зобов'язань.
За даними Міністерства фінансів, на 1 березня 2004 року в Україні було зареєстровано 364 страхові компанії (СК), у державний реєстр внесено 68 страхових брокерів. Чисельність зайнятих на страховому ринку, за оцінкою ЛСОУ, досягла майже 38 тис. осіб.

Незважаючи на номінальний зріст головних показників страхового ринку, він залишається вкрай незначним по обсягах статутних фондів, власному капіталу, активів, резервів. Інвестиційна функція страхування залишається нереалізованою як через незначні обсяги акумульованих страховиками фінансових ресурсів, так і через відсутність у переважній більшості компаній можливості точно прогнозувати настання страхових випадків.

Непрозорі схеми, брак контролю і фінансової звітності, нераціональні форми використання резервів значною кількістю СК є передумовами перекручування функцій страхових накопичень, формування віртуальних обсягів статутних фондів і резервів. Це плутає об'єктивній оцінці реального стану страхового ринку в Україні.

Проблеми, що стримують розвиток страхового ринку України, можна розділити на декілька блоків.

Серед економічних проблем — низький платоспроможний попит фізичних і юридичних осіб на страхові послуги, незначні обсяги і недосконала структура капіталу СК, відсутність надійних інвестиційних інструментів для довгострокового розміщення страхових резервів.

За даними Госкомстата, у березні 2006 року на одного робітника було нараховано 415 грн. зарплати, а наявні прибутки в розрахунку на одну особу складали 206 грн. — при середньому прожитковому мінімумі 342 грн. Водночас колосальні відрахування з фонду оплати праці спричиняють приховання реальної зарплати, подальшу тінізацію економіки.

За підсумками 2005 року, майже 2/5 підприємств були збитковими. Крім того, на 1 квітня 2005р. дебіторська заборгованість підприємств і заснувань складала 243,2 млрд. грн., а кредиторська — 307,9 млрд. грн.

Незначні обсяги прибутків населення і фінансових ресурсів суб'єктів, що хазяюють, гальмують поступовий розвиток страхування. А недостатність початкового капіталу, повільні темпи його нарощування, розмір сформованих резервів переважної більшості вітчизняних СК обумовлюють, у свою чергу, їх украй низькі можливості по покриттю значних збитків.

Сьогодні в Україні не існує привабливих для страховиків довгострокових інвестиційних інструментів. Акції та облігації інвестиційно привабливих підприємств украй важко придбати. Це не тільки гальмує зріст інвестиційної діяльності самих компаній, збільшення прибутків від неї, але і позбавляє економіку значних обсягів «довгих» грошей.

Про організаційно-правові проблеми вже було попутно згадано. Це — відсутність цілеспрямованої державної політики в сфері страхування; недосконалість чинної нормативно-правової бази; слабкий розвиток інфраструктури; протекціонізм; галузевий монополізм; надмірна кількість видів обов'язкового страхування і неадекватність їхнього фінансового забезпечення; недостатній рівень державного регулювання страхового ринку і т.д.

Закон України «Про страхування» передбачає 34 види обов'язкового страхування, навіть ті, що не мають закордонних аналогів. Рішення про їхнє введення прийнято поспішно, без належного соціально-економічного обґрунтування. Окремі види такого страхування чітко законодавчо не урегульовані, оскільки мають отсильні норми або не визначені в українському правовому полі поняття. Майже для 2/3 видів обов'язкового страхування немає необхідної нормативної бази.

У 2004 році зібрано усього лише 405,6 млн. грн., при збільшенні, у порівнянні з 2003-м, обсягів недержавного обов'язкового страхування на 73,7 млн. грн. і скороченні державного на 18,5 млн. Страхові ж виплати торік зросли усього лише на 0,4 млн. грн. Це обумовлено як законодавчими прогалинами, так і відсутністю необхідних для обов'язкового страхування засобів.

У регулюванні страхового ринку також залишається цілий ряд невирішених проблем:

· недостатня узгодженість дій державних органів, що займаються питаннями страхування, між собою;

· недостатній обсяг повноважень державних органів на санкції і притягнення винних до відповідальності за порушення законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності фахових учасників ринку;

· відсутність якісної системи урахування, звітності, розкриття інформації і нагляду за діяльністю СК, що обмежує можливості потенційних інвесторів і споживачів страхових послуг у відношенні вибору СК, зменшує можливості ринку із мобілізації вільних ресурсів, росту обсягів страхового посередництва.

Негативним чинником є наявність кептивних компаній, що відстоюють винятково корпоративні інтереси, що будуються за галузевою ознакою і працюють під опікою різноманітних міністерств і відомств, місцевих органів влади. Іноді банки жадають від клієнтів страхувати заставне майно у афільовано із ними СК. Все це викликає монополізацію окремих сегментів ринку відомчими страховими компаніями.

Сьогодні ринок посередників дуже слабкий і незначний, взаємовідносини між ними і СК прямо протилежні прийнятими у світі, діюча нормативно-правова база їхньої діяльності містить чимало постарілих вимог.

До функціональних проблем ставляться відсутність середнього і довгострокового планування діяльності; низький рівень кваліфікації кадрів і т.д.

Топ-менеджери в більшості випадків не припускаються до процесу прийняття кінцевих рішень і недостатньо зацікавлені в результатах діяльності компанії. Це призводить до хаотичності розвитку окремих СК, частій зміні курсу, відсутності бачення перспектив.

Страховий ринок відчуває гостру потребу у вузькоспеціалізованих професіоналах. Іноді СК простіше підібрати висококласного топ-менеджера, ніж спеціаліста середньої ланки. Все це негативно позначається на обсягах і якості страхових послуг, призводить до зловживань і правопорушень.

Серед інформаційно-аналітичних проблем — значна інформаційна закритість страхового ринку, що вважається однією з найбільше закритих зон фінансового ринку. Обнародування інформації відстає в часу, недосконалі форми урахування спричиняють її перекручування, внаслідок чого неможливо простежити динаміку розвитку конкретних видів страхування, приймати своєчасні та ефективні управлінські рішення.

Звітні дані не дозволяють вірогідно судити про реальний фінансовий стан і результати діяльності СК. Це обумовлено тим, що:

1) окремі показники, що істотно впливають на фінансовий стан СК, відповідно до законодавства, просто не вносять у звітність;

2) звітні показники трактуються компаніями по-різному. Водночас чинна звітність містить ряд зайвих даних, що не дають точного уявлення про результативність діяльності страховиків.

Немає і банків даних про несумлінних страховиків. Немає зроблених рейтингів СК, які б полегшували оцінку стана страхувальників.

Страховому нагляду бракує аналізу фінансового стану власника; проголошення небажаними визначених видів страхової практики; прийняття рішень про фінансове оздоровлення СК; практики недопущення до керування СК осіб, винних у фінансових зловживаннях.

Нестача доступних інформаційно-аналітичних матеріалів про діяльність СК, недостатня реклама страхових послуг призводять до неінформованості переважної більшості населення про страхування, його правилах і в остаточному підсумку — обумовлює низьку страхову культуру громадян. За результатами загальнонаціонального опитування соціологічною службою Центру Разумкова в червні 2003 року, 76,5% громадян не знають суті страхування відповідальності перед третіми особами. Тільки 10,4% опитаних вважають, що цей вид страхування повинний бути обов'язковим, а більшість (69,1%) громадян бачать його винятково добровільним. Введення обов'язкового страхування власників автотранспортних засобів має підтримку лише 40,4% громадян; 34% опитаних не вбачають необхідності подібного кроку.

Є у страхуванні і соціально-психологічні проблеми. Тут вже в котрого разу припадає повертатися до питання про довіру або недовіру, викликаному не тільки систематичним невиконанням державою узятих зобов'язань або загальновідомих фактів створення страховиками «фінансових пірамід». Припадає говорити і про відсутність належної системи гарантування страхових виплат; часто занижених, а тому не привабливих для потенційних клієнтів, розмірах страхових компенсацій.

Саме недовіру до СК називають громадяни, що не мають жодного страхового поліса, головною причиною свого небажання страхуватися. Це підтвердили 55,8% опитаних із кількості незастрахованих (варто зауважити, що відсутність грошей є головною причиною відмови від страхування усього лише 23,8% респондентів). Довіру до страховиків засвідчили лише 10,7% громадян; до державних фондів соцстраха — 17,5%, недержавним — 4,7%. Для порівняння: державним банкам довіряють 23,7% опитаних, недержавним — 7,8%.

Проте більш глибинна, ніж недовіра до СК, причина низького рівня страхування — непевність громадян у майбутньому, утрата соціальної перспективи. 76% громадян засвідчили, що вони не бачать зараз своєї соціальної перспективи в Україні, і тільки 11,9% притримуються протилежної позиції. Тільки 17,3% опитаних планують своє життя на більш-менш значну перспективу: на три-пять років — 6,9%, 5-10 років — 4,7%, на 10-15 років і більше — 5,7%.

На сьогодні в Україні працюють понад 240 компаній, що мають досить великі обсяги статутних фондів і резервів, добру репутацію. Важливим є й те, що обсяги страхових резервів протягом останніх років зростають швидше, ніж страхові премії. Це вже показник зростання фінансової надійності страховиків, збільшилися також обсяги страхових послуг, а страховий ринок набув якісніших ознак.

Висновки

Для забезпечення фінансової безпеки передусім необхідно вжити такі заходи:

· розробити Концепцію фінансової безпеки України;

· забезпечити вчасне прийняття Державного бюджету;

· створити ефективну систему контролю за використанням бюджетних коштів;

· посилити платіжну дисципліну всіх суб'єктів господарської діяльності;

· прийняти податковий кодекс України та підвищити ефективність податкової системи;

· припинити "втечу" українських капіталів за кордон;

· налагодити ефективний державний контроль за здійсненням валютних операцій.

Поглиблення кризових явищ в економіці України вимагає об'єктивної і неупередженої оцінки з точки зору фінансової безпеки політики фінансової стабілізації, яка здійснюється відповідно до вимог міжнародних фінансових організацій і негативно позначається на стані забезпечення економічної безпеки. Фінансова стабілізація не дала поштовх нагромадженню обігових коштів та інвестиційній діяльності. Натомість на тлі кризи платежів відбувається руйнація виробництва, "втеча" українського капіталу за кордон. Працює потужний насос висмоктування залишків потенціалу державного сектора і відбувається концентрація багатств у руках незначної групи людей. Вирішення зазначеної проблеми неможливе без внесення коректив в політику економічних реформ, вжиття адекватних дій з боку уряду.

Список використаних джерел

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.

3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.

4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.

6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.

9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.

10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.