1.Виникнення і роль фінансової науки.

2.Склад та основні джерела формування фінансових ресурсів підприємств.

3.Характеристика податкової системи України.

Список використаної літератури.

1.Виникнення і роль фінансової науки

Як історична категорія фінанси з'явились з появою держави при розшаруванні суспільства на класи — рабовласники і раби і перша держава — рабовласницька. Перехід від рабовласницької суспільно-економічної формації до феодальної привів до утворення феодальних держав.

В докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялась шляхом встановлення різного роду натуральних зборів, податей, повинностей, а грошове господарство було лише в армії.

Основними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, зрошувальних систем, доріг, водопроводів). Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами), військова здобич, дань з покорених народів, натуральні і грошові збори, мито, позики.

З розпадом феодалізму і поступовим розвитком в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави, а доля натуральних зборів скорочувалась.

Сферою виникнення фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, тобто коли ця вартість розподіляється на зарплату, прибуток і т. і. та відбувається формування грошових доходів. Виділення у складі виручки від реалізації продукції прибутку, відрахувань на соціальне страхування, амортизаційних відрахувань відбувається за допомогою фінансів і відображає процес розподілу вартості у відповідності з цільовим призначенням кожної її частини.

Подальший перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання (вилучення частини прибутку на користь держави, сплата податків громадянами і т.і.) і конкретизація цільового її використання (направлення прибутку на фінансування капітальних вкладень, формування фондів економічного стимулювання, виплату дивідендів і ін.) теж відбувається на основі фінансів.

Таким чином, однією з ознак фінансів як економічної категорії є розподільний характер фінансових відносин. Учасниками таких відносин у межах національної держави є : держава, підприємства, установи, організації, громадяни. Фінансові операції також можуть відбуватися між державами, національною державою та міжнародними фінансовими інститутами, між вітчизняними підприємствами та інофірмами.

Розподіл і перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов'язково супроводжується рухом грошових коштів, які приймають специфічну форму фінансових ресурсів; вони формуються у суб'єктів господарювання і держави за рахунок різних грошових доходів, відрахувань і надходжень, а використовуються на розширене відтворення виробництва, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства. При цьому слід розрізняти поняття "кошти" і "ресурси".

Грошово-кредитні кошти є ширшим і місткішим поняттям, ніж фінансові ресурси, які виражають фінансовий результат відтворювального процесу[8, c. 22-24].

2.Склад та основні джерела формування фінансових ресурсів підприємств

Фінансові ресурси — це сума грошових доходів та надходжень, що знаходяться в розпорядженні суб'єктів господарювання та призначаються для виконання фінансових зобов'язань, здійсненню витрат з розширеного відтворення та економічного стимулювання робітників.

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається у момент створення підприємства, коли утворюється уставний фонд. Його джерелом, залежно від організаційно-правових форм підприємства, виступають: акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, бюджетні кошти, кошти юридичних та фізичних осіб.

Далі, у процесі функціонування підприємства, основним джерелом фінансових ресурсів виступають грошові доходи та находження у вигляді прибутку та амортизаційних відрахувань, стійкі пасиви, цільові надходження та ін.

Значні фінансові ресурси можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку за рахунок продажу цінних паперів та кредитів.

Тобто фінансові ресурси — це джерела поповнення капіталу підприємства, яке безстрокове інвестовані у подальший розвиток підприємства.

У ринкових умовах, коли підприємство може бути не тільки суб'єктом, але й об'єктом купівлі-продажу, були розроблені запитання про майно підприємства, про вартість підприємства як цілісного майнового комплексу.

Склад та вартість майна характеризується в балансі, розділ "Активи".

Усе майно підприємства складається з основного капіталу (постійні активи) та оборотного капіталу (поточні активи). Крім того, майно підприємства можна представити як три групи активів: основні кошти та інші необоротні активи;

запаси та витрати;

грошові кошти у касі, на рахунках та грошові кошти в розрахунках.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 від 31.09.99 р., активи підприємства згруповані трохи інакше, а саме:

1. Необоротні активи (основні кошти, незавершене будівництво, інвестиції та ін.).

2. Оборотні активи (товароматеріальні запаси, дебіторська заборгованість, грошові кошти).

3. Витрати майбутніх періодів.

Фінансові ресурси (капітал) необхідні для формування зазначеного вище майна в момент утворення підприємства, та потім для його збільшення.

Найважливішим питанням керування фінансовими ресурсами є ефективність їх використання. Відповідь на це запитання надається на прикладі торгівельних підприємств.

Переважаюча частина ресурсів торгівельних підприємств використовується для фінансування оборотних фондів та фондів обігу.

Оборотні фонди — це предмети праці, які обслуговують процес обігу товарів. У натурально-речовій формі оборотні фонди представлені наступними видами поточних активів:

— виробничі запаси — сировина, матеріали, паливо, тара;

— матеріали для господарських потреб, пакувальні матеріали, тара (крім багатооборотної) та тарні матеріали;

— інвентар, який є малоцінним та швидко псується, інструменти (вартість до п'ятисот гривень за одиницю та терміном експлуатації не більш року);

— спеціальний одяг та спеціальне взуття незалежно від їх вартості.

Оборотні фонди, на відміну від основних фондів, безпосередньо беруть участь в обороті та вибувають з обороту по мірі реалізації товарів чи продукції, за виключенням предметів матеріально-технічного оснащення[6, c. 103-105].

Вартість оборотних фондів відшкодовується, як правило, в ході одного обороту, але завжди в ході більш короткого часу в порівнянні з часом обороту основних фондів. Так, вартість виробничих запасів цілком переноситься у вартість товару в ході одного обороту.

Вартість малоцінних та швидкопсувних предметів по ціні придбання у межах однієї мінімальної зарплати за одиницю переноситься через витрати звертання у вартість товару одразу при передачі їх в експлуатацію.

По іншим предметам матеріально-технічного оснащення половина їх вартості переноситься у вартість товару при передачі їх у експлуатацію, інша частина — по мірі їх вибуття через непридатність.

Особливість оборотних фондів полягає в тому, що вони безперервно скоюють оборот, перетворюючись з товарної форми у грошову форму, з грошової — у товарну, тобто постійно поновлюються.

Виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, півфабрикати) враховуються на підприємстві за фактичною вартістю, а малоцінні та швидкопсувні предмети — за початковою та залишковою.

Фонди обігу за своєю економічною сутністю схожі з оборотними фондами. Вони, як і оборотні фонди, також безпосередньо беруть участь в товарообігу, безперервно змінюючи свою форму, вибувають із торгівельного підприємства при реалізації товарів та поповнюються за рахунок нових надходжень.

До фондів обігу відносяться товари, готова продукція на складах підприємства, грошові кошти в касі, на розрахунковому, валютному та інших розрахунках, грошові документи, дебіторська заборгованість; витрати майбутніх періодів (внески орендної плати за наступні періоди, витрати по нерівномірно виробленому впродовж року ремонту основних фондів, витрати на капітальний ремонт орендованих основних фондів у рахунок майбутньої орендної плати та ін.).

Грошові кошти, призначені для утворення необхідних для нормальної торгової діяльності запасів оборотних коштів, фондів та фондів обігу, називаються оборотними коштами. Таким чином, оборотні кошти використовуються для закупівлі товарів, сировини, матеріалів, придбання малоцінних та швидкопсувних предметів, матеріалів для господарських потреб.

Вони представлені також грошовою готівкою в касі, на розрахунковому та інших рахунках у банку та цінними паперами.

На підприємствах, заснованих на недержавній формі власності, сума всіх перелічених поточних активів, відображених в бухгалтерському балансі, називається оборотнім капіталом.

У практиці обліку та планування оборотні кошти підрозділяються:

— за принципом організації їх планування та фінансування — на нормовані та ненормовані;

— за джерелом формування — діляться на власні, позикові та залучені.

До нормованих оборотних коштів відносяться: товарні запаси, грошові кошти в касі та дорозі, виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, напівфабрикати), малоцінні та швидкопсувні предмети, витрати майбутніх періодів.

Розмір нормованих оборотних коштів знаходиться у безпосередній залежності від обсягу товарообігу або випуску продукції та швидкості обігу товарів (крім матеріально-технічного оснащення).

Фінансовим планом установлюються визначені норми запасів цих коштів, у межах мінімально необхідних для здійснення торгової діяльності.

До нормованих оборотних засобів відносяться: грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках, кошти в розрахунках із дебіторами, товари — відвантажені та на відповідальному збереженні. Ненормованими ці кошти називаються тому, що вони не нормуються, у фінансовому плані не передбачаються нормативи залишків цих коштів. Крім того, ненормовані оборотні кошти не мають твердо фіксованих джерел покриття. Наприклад, дебіторська заборгованість виникає нерідко в результаті порушення договірної та фінансової дисципліни та не може передбачатися у фінансовому плані. Рівним чином, не передбачаються залишки грошових коштів на розрахунковому та інших рахунках. Джерелами покриття ненормованих оборотних коштів зазвичай є інші пасиви та кошти тимчасово вільних спеціальних фондів.

Крім власних фінансових ресурсів у діяльності підприємства широко використовуються позикові та залучені кошти.

До позикових коштів відносяться довгострокові (на термін не більше одного року) та короткострокові кредити банків, а також довгострокові та короткострокові позики (крім банківських).

Кредитування підприємств, тобто видача банками кредитів, служить (особливо у торгівлі) необхідною умовою розвитку господарської діяльності.

Принципи та умови кредитування: цільовий характер кредиту, терміновість, зворотність та платний характер. Це значить, що вони видаються на конкретні цілі, на обмежений термін, при умові повернення та з оплатою по ставках за користування кредитом[3, c. 89-92].

3.Характеристика податкової системи України

Функціонування податкової системи в Україні пов'язане з багатьма проблемами і суперечностями. За своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування. Ця категорія є своєрідною детермінуючою оболонкою, формою для дії податкових механізмів у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є взаємопов'язаним.

Податкова система в кожній країні є однією з основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого — виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки — це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому побудова чіткої податкової системи — це одна з головних умов ефективного функціонування економіки і фінансів, оскільки через податки здійснюється найтісніший зв'язок між державою і юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу й використання їх доходів.

Окремі елементи утворюють податкову систему лише тоді, коли між ними формуються зв'язки сумісності, взаємоузгодженості, відповідності. Системоутворюючими чинниками при побудові податкової системи виступають саме принципи оподаткування. Побудова податкової системи відповідно до цих принципів потребує вмілого комбінування податків з різним ступенем еластичності, з різною властивістю щодо можливостей їх перекладання, а також реалізації принципів економічної ефективності та справедливості. Таким чином забезпечується така властивість податкової системи, як її побудова на засадах взаємодоповнення. Реалізація податковою системою певної сукупності загальних та особливих принципів оподаткування надає їй неповторності.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам для збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. Сутність, структура і роль податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки та відповідальність, які виступають невід'ємною частиною податкової системи, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства у країні.

Податкова політика — це насамперед формування і застосування затверджених на законодавчому рівні економічних інструментів і відповідних рішень, призначених сприяти зростанню надходження платежів до бюджету, а також врахування змін чинної податкової системи, визначення механізму обчислення, сплати і зарахування платежів до бюджетів. Потрібен системний підхід до податкової політики, який би дав змогу створити податкову систему, що була б не суто фіскальною складовою, а могла функціонально коригувати економічну систему і реально стимулювати виробничу діяльність суб'єктів оподаткування.

Нині відомо кілька схем оподаткування, серед яких слід назвати три основні. Перша з них передбачає поосібне оподаткування, тобто стягнення податків з особи як такої залежно від її прибутку або інших властивостей. Друга схема передбачає стягнення податків з використовуваних загальних або неподільних ресурсів. Третя, яка найбільше поширилася у світі і діє в Україні, орієнтована на оподаткування результатів комерційної діяльності фізичних та юридичних осіб, а також частково їхньої власності[1, c. 71-73].

Незалежно від змісту оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів у доходну частину бюджету. Розкриваючи зміст податкової системи, науковці часто наголошують на складній природі цього поняття. З одного боку, податкова система є сукупністю податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавче закріплених важелів з акумуляції доходів держави. У цьому разі вона може збігатися з системою податків, зборів і платежів. З іншого боку, податкова система містить досить широкий спектр процесуальних відносин зі встановлення, зміни, скасування податків, зборів, платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства.

Отже, податкова система -це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Чинне законодавство не дає визначення податкової системи, що досить часто тягне за собою проблемні моменти не лише в теоретичних дослідженнях, а й на практиці. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" система оподаткування являє собою сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.

Принципи податку реалізуються через конкретний прояв, що характеризує специфіку механізму: однократність обкладання; встановлення центральним органом державної влади; універсалізація податку, що передбачає незалежність податкового тиску від форми власності; науковий підхід; принцип справедливості тощо. Загальну систему принципів оподаткування сформулював ще А. Сміт, включивши до їх складу стабільність та передбачуваність, гнучкість, рівновагу, рухомість, антиінфляційну спрямованість, зручність, рівність платників, стимулювання, економність, рівномірність охоплення. "Сучасні демократичні системи податкових відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування базуються на таких принципах: розподілу податкових доходів органів державної влади і Місцевого самоврядування на основі чіткого розмежування їх функцій та відповідальності; формування доходів місцевих бюджетів на основі власних і закріплених податкових доходів; достатності доходних джерел для забезпечення самостійності місцевих бюджетів та виконання органами місцевого самоврядування їх функцій та повноважень; закріплення частки загальнодержавних податків за місцевими бюджетами.

М. П. Кучерявенко виділяє такі принципи побудови податкової системи України: принцип рівного податкового тиску, принцип стабільності, принцип рівності та рівноваги, принцип цілісності, принцип єдиної цілі, принцип обмеження податкового тиску, принцип раціонального поєднання прямих та непрямих податків, принцип поділу податків за рівнем компетенції органів. У свою чергу Закон України "Про систему оподаткування" містить перелік принципів системи оподаткування. До них належать:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

— обов'язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

— рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;

— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

— соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

— стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

— економічна обґрунтованість — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

— рівномірність сплати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

— компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

— єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

— доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів). Фахівці вважають, що податкова система України в перехідний період має базуватися на таких принципах: антициклічний характер, цільове призначення податків, погодження податкових ставок, рівність і справедливість, гнучкість податкової системи, однозначність тлумачення, недопустимість необґрунтованих пільг, автоматична індексація податків і зборів, відповідальність платників податків, системний підхід, численність податків тощо[7, c. 76-79].

Список використаної літератури

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.

3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.

4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.

6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.

9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.

10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.

11. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 209 с.