Державний фінансовий контроль

1. Правові засади здійснення державного фінансового контролю в Україні.

2. Перевірка стану збереження і використання основних засобів.

3. Особливості контролю за збереженням державного та муніципального майна.

4. Контроль за правильністю визначення об’єктів оподаткування податком на додану вартість.

Список використаної літератури.


1. Правові засади здійснення державного фінансового контролю в Україні

Формально об'єктом фінансового контролю є фінансові показники діяльності, але оскільки вони або регламентують процес формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, або відображають результативність їх кругообігу, фактичним об'єктом фінансового контролю є весь процес виробничо-господарської діяльності. Саме цим й зумовлюється виключно велика роль фінансового контролю в системі управління суспільними процесами.

Функції державного фінансового контролю, як правило, розподіляються в них між вищими органами державної влади одночасно із закладами управління фінансовою та кредитно-грошовою системою. Конкретні форми розподілу зумовлюються особливостями політичної системи держави. При цьому обов’язково враховується принцип розподілу та врівноваження влад.

На найвищому рівні державного фінансового контролю основні контролюючі функції покладаються на парламенти чи відповідні їх органи. Ними, як правило, створюються спеціальні комітети чи комісії з питань фінансів, бюджету, податків і інших питань фінансової політики, на які покладаються обов'язки контролю за дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами виконавчої влади і головним інструментом її реалізації -- державним бюджетом. У федеративних державах парламент здійснює контроль і за дотриманням норм фінансового законодавства всіма членами федерації. Фінансовий контроль парламенту насамперед здійснюється в ході розгляду і затвердження проекту державного бюджету на черговий рік і звіту уряду про його виконання, а також в ході спеціальних парламентських слухань найпринциповіших, найгостріших і найскладніших питань фінансової політики держави, в ході обговорення і прийняття фінансового законодавства, в ряді інших випадків.

Оперативний державний фінансовий контроль здійснюють міністерство фінансів і інші державні органи, наділені функціями управління фінансами, а також спеціальні відомства державного фінансового контролю.

Державний фінансовий контроль здійснюється органами законодавчої (представницької) і виконавчої влади України. До системи органів державного фінансового контролю входять: Верховна Рада України, Міністерство фінансів, Рахункова палата, органи Державної контрольно-ревізійної служби, Державного казначейства, Державної податкової служби, Державної митної служби аудитори та аудиторські служби. Однак, якщо Рахункова палата і ДКРС є спеціальними органами державного фінансового контролю, тобто контроль є основним і єдиним завданням цих органів, то Державна податкова служба, Державне казначейство, внутрівідомчі контрольно-ревізійні підрозділи виконують контрольні функції паралельно з іншими покладеними на них завданнями; вони зобов'язані контролювати лише окремі напрямки руху державних коштів.

Верховна Рада України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу[2, c. 46-48].

Рахункова палата України:

- здійснює постійний контроль за виконанням державного бюджету в межах та обсягах, визначених Конституцією України та Законом України "Про Рахункову Палату";

- перевіряє використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів;

- контролює утворення, обслуговування і погашення внутрішнього і зовнішнього державних боргів України;

- відповідність затверджених бюджетних асигнувань державного бюджету бюджетному розпису та виконанням бюджетного розпису;

- контролює ефективність управління коштами державного бюджету Державним казначейством України, а також використання коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України, законність та своєчасність руху цих коштів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах;

- контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади, виконання рішень Верховної Ради про надання Україною позик.

Основним органом державного фінансового контролю по лінії виконавчої влади є Міністерство фінансів України. Воно здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за дотриманням Правил складання проектів бюджетів в Україні,, за використанням бюджетних асигнувань та лімітів бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів, а також координує діяльність з контролю за додержанням надходжень та використанням державних коштів.

З метою організації контролю за правильністю складання і виконання бюджетів, зведених фінансових планів галузей народного господарства, управлінь та відділів державних адміністрацій, виконкомів місцевих рад, фінансових планів підприємств, організацій та установ, а також контролю за фінансовою діяльністю, станом збереження і використання матеріальних цінностей, грошових коштів, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, інших органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в організаціях та установах в Україні функціонує державна контрольно-ревізійна служба.

Головними завданнями ДКРС Закон визначив здійснення державного контролю за витрачанням коштів і товарно-матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних коштів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у подальшому[ 4,c. 65-67].


2. Перевірка стану збереження і використання основних засобів

Завдання контролю і ревізії операцій з основними засобами полягає в тому, щоб перевірити збереження і використання основних засобів їх за даними балансу, правильність аналітичного і синтетичного обліку основних засобів, своєчасність відображення в обліку операцій, пов’язаних із введенням їх в експлуатацію, вибуттям, нарахуванням зносу і амортизації основних засобів.

Відповідно до завдань контролю і ревізії операцій з основними засобами визначаються об’єкти, джерела інформації, методи перевірки операцій з основними засобами та порядок узагальнення результатів контролю і ревізії (рис. 1).

Об’єкти контролю і ревізії включають у себе інвентарні об’єкти основних засобів, їх збереження, облік основних засобів, нормування зносу та амортизації основних засобів.

Перевірку наявності, збереження і ефективності використання основних засобів здійснюють у всіх цехах і ділянках та інших місцях зберігання. Для цього здійснюють фактичну перевірку об’єктів основних засобів та огляд тих із них, що не використовуються, та перевіряють обладнання, яке не встановлене і не експлуатується на підприємстві. Також здійснюють обстеження будов і споруд, огляд виробничого обладнання, перевірку наявності транспортних засобів.

Під час обстеження перевіряють фактичну продуктивність обладнання, його комплектність, загальний технічний стан станків і технологічних ліній, з’ясовують закріплення станків за окремими працівниками. Одночасно виявляють обладнання, яке підлягає списанню як непридатне для подальшої експлуатації. Обладнання, яке фактично протягом тривалого часу не використовується і простоює групується в окремий опис, що дає можливість з’ясувати причини неефективного використання тих або інших видів обладнання. Особливо важливо з’ясувати простоювання і невикористання придбаного технічно удосконаленого обладнання, яке фактично у виробництві не використовується. Одночасно виявляють достроково виведене із експлуатації обладнання з причин його розукомплектування.

При огляді обладнання, яке не використовується або яке не встановлене, з’ясовують додержання правил зберігання і консервації. При обстеженні й огляді об’єктів основних засобів виявляють факти псування, поломки, невикористаних основних засобів і невстановленого обладнання, негативного впливу на ці явища атмосферних опадів (корозії), зберігання обладнання проти неба; перевіряють його збереження, наявність випадків розукомплектування невстановленого обладнання, крадіжок окремих вузлів і деталей, з’ясовують причини і визначають суму заподіяних збитків[3, c. 121-124].

Під час ревізії збереження основних засобів перевіряють закріплення їх за матеріально відповідальними особами, за інвентарними номерами та місцями зберігання і використання. За даними інвентарного обліку і матеріалів інвентаризації основних засобів перевіряють, чи не має випадків заміни нових предметів (узлів, деталей) старими.

Після перевірки фактичної наявності та ефективності використання основних засобів здійснюють аналітичне дослідження за допомогою економічного аналізу, що дає можливість здійснити порівняння наявності об’єктів основних засобів із нормативами і обґрунтованою їх необхідністю.

Об’єкти контролю і ревізії основних засобів обґрунтовуються відповідно до нормативно-законодавчої та облікової інформації, яка використовується у процесі ревізії цих операцій[7, c. 85].

3. Особливості контролю за збереженням державного та муніципального майна

Міністерство фінансів має право брати участь у здійсненні контролю за дотриманням інтересів держави в управлінні державними корпоративними правами; здійснювати у межах своїх повноважень контроль за дотриманням суб’єктами підприємницької діяльності законодавства, що регулює питання видобутку, виробництва, використання і реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, проводити в установленому порядку перевірки щодо операцій з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням;

здійснювати фінансовий контроль за діяльністю агентів, що мають свідоцтво на проведення державних грошових лотерей, а також проводити у міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, в установах банків та інших грошово-кредитних установах усіх форм власності перевірок фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та інших документів щодо зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України, з 2002 року Міністерство Фінансів разом із Рахунковою палатою у порядку, визначеному ВРУ, має здійснювати і контроль за проведенням таємних видатків.

Основні функції органів Держаної контрольно-ревізійної служби щодо державного фінансового контролю полягають в здійсненні ревізій та перевірок, узагальненні їх результатів, а також в організації заходів щодо усунення та попередження фінансових порушень і зокрема з питань:

· законного, цільового та ефективного витрачання коштів бюджетів усіх рівнів та коштів державних цільових фондів;

· збереження державного, муніципального і колективного майна;

· достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

· цільового використання і своєчасності повернення валютних кредитів, бюджетних та позабюджетних позичок, а також позик і кредитів, гарантованих бюджетними коштами;

· поповнення дохідної частини бюджетів і державних цільових фондів;

· дотримання розрахункової дисципліни.

Контрольно - ревізійне управління (КРУ) здійснює відомчий контроль в міністерстві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2002 № 685 "Про здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю" із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 11 червня 2003 року № 892, від 16 червня 2003 року № 911 та від 17 липня 2003 року № 1106[6, c. 92-93].

Управління проводить свою роботу згідно з річним планом та планами роботи на півріччя по проведенню перевірок, що затверджуються Міністром (Першим заступником Міністра) за погодженням з ГоловКРУ України на підприємствах, установах і організаціях, які входять до сфери управління Мінпромполітики України.

Основними завданнями відомчого контролю є:

- перевірка цільового та ефективного використання бюджетних коштів;

- перевірка фінансово-господарської діяльності;

- перевірка збереження державного майна;

- перевірка економного використання фінансових і матеріальних ресурсів;

- перевірка достовірності ведення бухгалтерського обліку;

- перевірка заходів, що вжиті по усуненню недоліків та порушень, які виявлені попередніми перевірками;

- профілактика і запобігання економічним правопорушенням.

КРУ в своїй діяльності керується Указами Президента України від 27.08.2000 №1031 "Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи", від 16.11.2000 №1242 "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з корупцією, іншими протиправними діями в соціально-економічній сфері та забезпечення економного витрачання державних коштів", від 07.05.2001 № 292 "Про невідкладні заходи щодо прискорення погашення заборгованості із заробітної плати" та від 25.12.2001 № 1251 "Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері", а також розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.10.2002 № 588-р "Про погашення кредиторської та дебіторської заборгованості у бюджетній сфері" та "Стандартами державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна", затвердженими наказом ГоловКРУ України від 09.08.2002 № 168 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2002 за № 756/7044)[5, c. 102-103].


4. Контроль за правильністю визначення об’єктів оподаткування податком на додану вартість

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується Законом України від 22.05.2003 р. N 889-IV ( 889-15 ) "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон), яким визначені об'єкти оподаткування та платники податку, а також встановлені пільги.

Визначення загального місячного оподатковуваного доходу з метою обчислення об'єкта оподаткування, утримання і сплати (перерахування) ПДФО здійснюється з урахуванням положень ст. 4 Закону.

Відповідно до пп. 4.3.1 ст. 4 Закону ( 889-15 ) до складу місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій, винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів, ПФУ та фондів загальнообов'язкового держсоцстрахування згідно із законом.

Необхідно враховувати, що законодавець не дає вичерпного переліку видів об'єктів оподаткування, а виділяє найпоширеніші з них, залишаючи перелік відкритим. Наприклад» об'єктом оподаткування може виступати фонд оплати праці і т. ін.

Об'єктом оподаткування може бути вартість товарів (робіт, послуг), доход чи його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), використання природних ресурсів. При цьому один об'єкт не може виступати об'єктом оподаткування по кількох податках одного виду. Це, однак, не забороняє використовувати об'єкт при оподаткуванні податками різного виду. Тому один об'єкт (наприклад прибуток) може використовуватися як об'єкт оподаткування у кількох випадках. Наприклад, використання доходу як об'єкта при загальнодержавних податках не є перешкодою для введення податку з аналогічних об'єктів на місцевому рівні.

Дуже важливо при характеристиці виторгу, доходу і прибутку зупинитися на формуванні нагромаджень підприємств, елементи якого і виділяються як об'єкт оподаткування. Склалося два основних методи визначення виторгу.

1. Формування виторгу е міру оплати. У даному разі виторг формується по мірі надходження коштів до каси підприємства (при розрахунках готівкою) і при надходженні коштів на рахунки підприємств (яри безготівкових розрахунках). Головна перевага цього методу в тім, що підприємство оперує коштами, що реально є в його розпорядженні.

2. Формування виторгу до мірі відвантаження товарів (виконання робіт, послуг) при пред'явленні замовнику розрахункових документів. В основі цього методу лежить перехід права власності в момент відвантаження товару. Головним недоліком такого методу є великий розрив у часі обліку виторгу, відображення цього в бухгалтерських документах (і відповідно в розрахунках з бюджетом) і реального надходження коштів (не можна виключати ситуацію» коли ці кошти не надійдуть зовсім, що трапляється, наприклад, у разі банкрутства замовника).

Завершальним, визначальним фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є один з елементів виторгу — прибуток. Хоча точніше буде виділити як кінцевий фінансовий результат чи прибуток збитки. Збитки можуть виникнути при надмірно завищених витратах на виробництво, порушенні господарських договорів, банкрутстві замовників і т. ін.[2, c. 75-76]


Список використаної літератури

1. Вітвицька Н. Контроль і ревізія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Неоніла Вітвицька, Ольга Кузьмінська; М-во освіти і науки України; КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2000. - 165 с.

2. Дікань Л. Контроль і ревізія: Навчальний посібник/ Лариса Дікань,; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 244 с.

3. Контроль і ревізія: Навчальний посібник: Нормативно-практичні матеріали/ Є.М.Романів, Р.Л.Хом'як, А.С.Мороз та ін.; Мін-во освіти і науки України, Мін-во фінансів України . - Львів: Інтелект-Захід, 2001. - 199 с.

4. Контроль і ревізія: Підручник/ Ф.Ф. Бутинець, Н.Г. Виговська, Н.М. Малюга, Н.І. Петренко,. - 3-тє вид., перероб. і доп.. - Житомир: ПП "Рута", 2002. - 541 с.

5. Павлюк В. Контроль і ревізія: Навчальний посібник/ Валерій Павлюк, Віра Сердюк, Шаміль Акаєв,; М-во освіти і науки України, Макіївський економіко-гуманітарний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 195 с.

6. Сук Л. Контроль і ревізія: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Леонід Сук, Петро Сук,; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2006. - 274 с.

7. Усач Б. Контроль і ревізія: Підручник для студ. вузів/ Богдан Усач,. - 5-е вид., стер.. - К.: Знання-Прес, 2004. - 253 с.

загрузка...
Top