Державний бюджет, його структура та шлях збалансування

Вступ.

Розділ 1. Економічний зміст бюджету та його роль у розвитку суспільства.

1.1. Економічний зміст та призначення бюджету.

1.2. Функції бюджету.

Розділ 2. Основні принципи бюджетної системи України.

2.1. Сутність Державного бюджету України.

2.2. Структура і принципи бюджетної системи України.

2.3. Порядок складання, затвердження та виконання Державного бюджету України.

Розділ 3. Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконалення.

3.1. Економічна сутність дефіциту Державного бюджету, причини його виникнення та концепції збалансування.

3.2. Основні напрями вдосконалення бюджетного процесу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Реформування суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Актуальність.Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

Тема: „ Державний бюджет, його структура та шлях збалансування ”.

Мета: розкрити сутність Державного бюджету України, бюджетний процес та концепції його збалансування.

Завдання:

- сутність, структура і принципи бюджетної системи України;

- дефіцит державного бюджету та концепції його збалансування;

- аналіз складання, розгляду та прийняття Державного бюджету України.


Розділ 1. Економічний зміст бюджету та його роль у розвитку суспільства

1.1. Економічний зміст та призначення бюджету

Бюджет сформувався в результаті тривалого історичного процесу розвитку людського суспільства, трансформації натурального господарства у вартісно-мінове, виникнення і функціонування держави. В сучасних умовах бюджет — це складне економічне і багатогранне явище, без якого не може існувати жодна держава. Об'єктивна необхідність бюджету зумовлена діяльністю держави, необхідністю перерозподілу валового внутрішнього продукту між сферами діяльності, територіями країни внаслідок нерівномірності їхнього розвитку, між окремими верствами населення для забезпечення найбільш вразливих його категорій фінансовими ресурсами.

Бюджет як центральна ланка всієї фінансової системи України є складним явищем. Він являє собою основну економічну форму планомірного утворення і використання централізованого фонду фінансових ресурсів для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. За економічною природою бюджет відображує грошові відносини, які складаються між державою, з одного боку, та суб'єктами господарювання усіх форм власності і фізичними особами — з іншого. Він являє собою затверджений у законодавчому порядку документ у формі розпису доходів і видатків держави на відповідний термін.

Економічна природа бюджету зумовлюється необхідністю фінансування заходів з надання суб'єктам суспільства нематеріальних благ і послуг у формі оборони країни, національної безпеки й правопорядку, захисту довкілля, освіти, охорони здоров'я, науки, культури тощо, саме нематеріальні блага і послуги, які отримують суб'єкти суспільства від держави, мають істотний вплив на рівень добробуту населення і якість його життя. Використовуючи бюджети різних рівнів, держава забезпечує певний стан матеріального достатку населення та комфортне й безпечне існування суб'єктів суспільства.

Ґрунтуючись на ринкових позиціях функціонування суб'єктів суспільства, економісти доходять висновку, що за допомогою бюджету відбуваються обмінні операції у формі купівлі-продажу за схемою «податки — нематеріальні блага і послуги». Через бюджет здійснюється обмін між державою та суб'єктами суспільства, де податки, обов'язкові платежі та збори виступають формою залучення грошових коштів і підтвердженням участі населення у фінансуванні необхідних йому послуг. Рівновага між суспільною корисністю наданих державою нематеріальних благ і послуг та їх сумарною вартістю забезпечується у демократичному суспільстві відмовою від підтримки на виборах певних політичних сил[14, c.21-22].

Бюджет служить сферою зіткнення економіки і політики та невід'ємною складовою соціально-економічного розвитку суспільства. У бюджеті сконцентровані інтереси держави, суб'єктів господарювання та населення. Між ними відбувається постійне протиборство за присвоєння певної частини суспільного продукту. Тому головне призначення бюджету полягає у зрівноваженні інтересів усіх суб'єктів суспільства. Відповідно до визначеної фінансової політики за допомогою бюджету відбувається розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними одиницями суспільства та верствами населення.

Фінансові ресурси бюджетів різних рівнів служать засобом вирішення таких завдань у суспільстві:

а) забезпечення виконання державою своїх функцій;

б) функціонування соціальної інфраструктури суспільства;

в) сприяння пропорційному розвитку регіонів і галузей економіки шляхом оптимального розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів;

г) гарантування соціального захисту населення і вирішення

національних проблем;

д) фінансування розвитку науково-технічного прогресу;

є) забезпечення охорони довкілля.

Органи державної влади і державного управління використовують бюджет для виконання таких функцій:

а) здійснення контролю за станом виробництва і реалізації товарів;

б) шляхом бюджетного регулювання впливають на фінансову діяльність місцевих органів влади і управління;

в) проводять контроль за діяльністю виконавчо-розпорядчих органів, які складають і виконують бюджет.

Бюджет відображує економічні відносини, за допомогою яких держава здійснює мобілізацію і використання централізованого фонду фінансових ресурсів. Бюджет — це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які виконують органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Основним і вирішальним джерелом доходів бюджетів різних рівнів є нагромадження фізичних і юридичних осіб. Водночас вилучення до бюджетів більшої частини нагромаджень підірвало б внутрішньогосподарське стимулювання. Тому частина їхніх нагромаджень використовується на внутрішньогосподарські цілі.

Мобілізація певної частини фінансових ресурсів до бюджетів дає можливість державі забезпечувати використання їх на задоволення першочергових потреб суспільства. Це дає змогу уникати розпорошування коштів численними каналами і на менш важливі цілі. Виділення частини валового внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби через бюджетний механізм дає можливість дотримуватися певної пропорційності у розвитку суспільства[11, c. 18-19].

Виключно важливим є політичне значення бюджету. З допомогою фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів реалізується економічна політика держави. Значною мірою це забезпечується сталістю, регулярністю та своєчасністю надходжень фінансових ресурсів до бюджету у формі податкових і неподаткових надходжень, зборів, відрахувань та обов'язкових платежів, доходів від операцій з капіталом і добровільних внесків фізичних та юридичних осіб.

1.2. Функції бюджету

Як провідна ланка фінансової системи бюджет виконує розподільну і контрольну функції.

За допомогою розподільної функції бюджету досягається пла-°Мірний міжгалузевий і міжрегіональний розподіл фінансових ресурсів держави та їх розподіл між виробничою і невиробничою сфера ми суспільства. Особливість міжгалузевого розподілу зумовлюється тим, що платежі до бюджету здійснюють суб'єкти господарювання усіх галузей діяльності, а з бюджету спрямовуються кошти лише галузям (підприємствам), визнаним пріоритетними.

Міжрегіональний розподіл відбувається на основі закріплення за певними органами державної влади надходжень до бюджету. Завдяки цьому у кожній адміністративно-територіальній одиниці держави створюється бюджетний фонд, який забезпечує фінансування витрат, передбачених планом. Розподіл фінансових ресурсів між виробничою і невиробничою сферами діяльності зумовлюється тим, що частина фінансових ресурсів сфери матеріального виробництва спрямовується на фінансування сфери діяльності нематеріальних благ і послуг.

Суспільна корисність функціонування соціальної інфраструктури суспільства характеризується результатами її діяльності, зокрема:

а) економічною ефективністю і зворотним позитивним впливом на діяльність сфери матеріального виробництва;

б) збереженням нею певного обсягу непродуктивного часу працівників сфери матеріального виробництва;

в) створенням духовних благ, необхідних для всебічного інтелектуального і культурного розвитку членів суспільства.

Розподільна функція бюджету характеризується такими особливостями:

а) можливістю багаторазового проходження однієї і тієї самої частини валового внутрішнього продукту через механізм бюджетного регулювання;

б) значними обсягами фінансових ресурсів, що проходять через бюджетний механізм;

в) високою маневреністю фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів;

г) різноманітністю потоків формування фінансових ресурсів і утворенням цільових фондів;

д) широким колом учасників, що беруть участь у формуванні і використанні фінансових ресурсів бюджету держави[4, c. 52-54].

Контрольна функція бюджету характеризується тим, що з її допомогою досягається рівномірність у тенденціях розвитку усіх регіонів та економічних районів країни. На основі контрольної функції бюджету держави діє система бюджетного контролю. Комплексна контрольно-аналітична робота, що проводиться у процесі складання, розгляду, затвердження та виконання бюджету пронизує кожну ланку бюджетної системи України. Вона зумовлюється природою розподільної функції: будь-який розподіл не може залишатися безконтрольним. Тому обидві функції бюджету держави реалізуються у єдності і взаємодії.

Належне виконання функцій бюджету зумовлює вирішення передбачених завдань у процесі його формування, зокрема таких, як: визначення реальних обсягів доходів бюджету, встановлення оптимальної структури видатків бюджету на основі забезпечення максимального зростання валового внутрішнього продукту та збалансування бюджету в усіх ланках бюджетної системи держави[3, c. 52].

1.3. Роль бюджету у соціально-економічному розвитку суспільства

Роль бюджету у державі визначається насамперед тим рівнем забезпечення фінансовими ресурсами, потреб економічного й соціального розвитку суспільства, який здійснюється на основі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. При цьому бюджет служить важливим засобом вирішення завдань, передбачених економічною політикою держави. Можливості використання бюджету як економічного засобу впливу на соціально-економічний розвиток суспільства зумовлені рядом факторів.

По-перше, бюджет як об'єктивна економічна категорія відображає розподільні відносини, що безпосередньо впливають на економічні інтереси усіх суб'єктів суспільства: держави, суб'єктів господарювання та населення. Саме розподільні відносини та інтенсивність їх цільового спрямування активно впливають на розвиток суспільного виробництва, сприяють зростанню його ефективності.

По-друге, бюджет як економічна категорія тісно пов'язаний зі всією сферою товарно-грошових відносин. Рух грошових коштів і товарів, формування й використання фінансових ресурсів, ціноутворення, формування фондів споживання і нагромадження — все це економічні стосунки, які так чи інакше знаходять своє відображення у бюджеті. Звідси і адекватний вплив його на суспільне виробництво, оскільки бюджет впливає на нього не ізольовано від інших економічних категорій, а разом і одночасно з ними.

По-третє, оскільки бюджет тісно пов'язаний зі всією сферою товарно-грошових відносин, він не розчиняється у цій сфері, а займає особливе місце. Відображуючи економічні відносини між суб'єктами суспільства, бюджет є складовою частиною економічної політики держави. Він виступає важливим засобом, що активно впливає на соціально-економічний розвиток суспільства, на всі сторони суспільних відносин. Бюджет концентрує у собі економічний потенціал суспільства, є дійовим засобом зростання й удосконалення суспільного виробництва.

По-четверте, у бюджеті знаходять своє відображення результати однієї з головних функцій держави — управління економікою, що являє собою взаємопов'язану систему адміністративних і економічних методів, за допомогою яких держава цілеспрямовано визначає процес розширеного відтворення. Усі масштабні економічні заходи у суспільстві відбуваються за безпосереднього використання бюджету[1, c. 8-9].

Бюджет значною мірою впливає на рівень ефективності суспільного відтворення, тому його результативність двояка: з одного боку, прямо, шляхом нееквівалентного перерозподілу засобів поза зв'язком із законом вартості, з другого — опосередковано, через різні форми вартісних відносин, впливаючи на економічні інтереси суб'єктів суспільства. За допомогою бюджету створюється такий режим функціонування суб'єктів суспільства, який економічно спонукає до підвищення ефективності їх діяльності[3, c. 53].


Розділ 2. Основні принципи бюджетної системи України

2.1. Сутність Державного бюджету України

Бюджет - це баланс грошових доходів (надходжень) і витрат (використання), який складається для держави, місцевих органів управління, суб'єктів господарювання, сімей або окремих громадян на певний термін. З метою створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних даних Верховна Рада у липні 1996 р. прийняла Постанову "Про структуру бюджетної класифікації України" [1, с. 26].

Державний бюджет - це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового забезпечення. Бюджетна система (Державний бюджет) містить бюджет центрального уряду, а також бюджети всіх рівнів місцевої влади. Відповідно бюджети бувають центральними, обласними, місцевими. Часто, коли розглядають місцеві бюджети, мають на увазі всі бюджети, крім бюджету центрального уряду. В Україні до місцевих бюджетів належать бюджети областей, міські бюджети Києва і Севастополя, районні бюджети сільських районів, міські бюджети міст обласного підпорядкування, бюджети внутрішньоміських районів, бюджети міст районного підпорядкування тощо. Між ними існують досить складні відносини, пов'язані з розподілом джерел бюджетних доходів, фінансуванням місцевих бюджетів з боку центрального уряду шляхом перерозподілу коштів у масштабі країни тощо [1, с. 28]. Отже, державний бюджет - це не тільки бюджет центрального уряду, а й сукупність бюджетів усіх рівнів державної адміністративно-територіальної влади. Сукупність різних видів бюджетів, що перебувають між собою в певному взаємозв'язку і взаємозалежності, створює бюджетну систему, що діє в країні[5, с. 177].

Державний бюджет України затверджується законом України. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами народних депутатів.

При формуванні Державного бюджету основною задачею є його збалансованість або говорячи іншими словами якнайближче наблизитися до ідеального варіанта - це повне покриття витрат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків над витратами.

Цього стану, на перший погляд, можна досягти двома засобами:

1. зменшення розміру витрат;

2. збільшення розміру прибутків.

Державні витрати структурно можна уявити так:

1. Витрати на соціальні послуги.

2. Витрати на господарське споживання.

3. Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики.

4. Витрати адміністративно-управлінські.

5. Платежі по державному боргу [5, с. 26].

З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальні посібники, утворення, охорона здоров'я та ін. У ньому виявляється головний напрямок бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики в цілому - стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до розумів, що змінюються. Ці витрати покликані зм'якшити диференціацію соціальних груп, неминуче властиву ринковому господарству.

У витратах на господарські споживання звичайно виділяються бюджетні субсидії підприємствам, сільському господарству, на здійснення державних програм. Усе це робиться з метою стимулювання їхніх виробничих можливостей.

Витрати на озброєння і матеріально-технічне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративне - управлінські витрати випивають на структуру попиту.

Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати по внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення і удосконалення об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєння і військове будівництво. Таким чином, держава намагається задовольнити вимоги різноманітних соціальних груп, зменшити соціальну напруженість у товаристві.

У періоди криз і депресії витрати державного бюджету на господарські споживання, як правило, ростуть, а під час кон'юнктури – скорочуються[5, c. 26-28].

2.2. Структура і принципи бюджетної системи України

Важливо відзначити, що структура державного бюджету робить регулюючий вплив на розміри попиту і пропозиції, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, національну конкурентноздатність на світових ринках.

Структуру державних прибутків можна уявити такою уявою:

1. Податки (у тому числі акцизні збори і мита).

2. Податкові надходження: прибутки від державної власності, державної торгівлі.

3. Внески в державні фонди соціального страхування, пенсійний, страхування від безробіття.

Головком статтею бюджетних прибутків є податки. Під податком, збором, митом і іншими платежами розуміється обов'язковий внесок у бюджет відповідного рівня або ж позабюджетний фонд, здійснювані платниками в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

1. Податки на прибутки і майно: прибутковий податок із громадян; податок із прибутку; податок на соціальне страхування і фонд заробітної плати і робочої сили; майнові податки, у тому числі податки на власність, включаючи землю й іншу нерухомість; податки на переклад прибутку і капіталу за рубіж і ін. Ці податки стягаються з конкретної фізичної особи, їх називають прямими податками.

2. Податки на товари і послуги: податок з обороту, що в даний час замінений податком із додаткової вартості; акцизи (податки, прямо що включаються в ціну товару або послуги); податок на спадщину, на доходи з нерухомістю і цінними паперами й ін. Ці податки називаються непрямими. Вони частково або цілком переносяться на ціну товару чи послуги.

З вище викладеного очевидно, що податки виконують три найважливіші функції:

1. Фінансування державних витрат (фіскальна функція).

2. Підтримки соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між прибутками окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між ними (соціальна функція).

3. Державного регулювання економіки (регулююча функція) [5, с. 28].

У минулому й у даний час податки в основному виконували фіскальну функцію. Проте в плані останніх десятиліть помітний розвиток одержали соціальна і регулююча функції.

За допомогою податків держава намагається зменшити соціальну напруженість у товаристві, і тим самим запобігти соціальному вибуху. Це досягається гнучкою податковою політикою, наданням усіляких податкових пільг: пільги багатодітним сім'ям, переселенцям через межу на свою історичну батьківщину, студентам і особам збільшуючи свою кваліфікацію. Часто податкові пільги даються дрібним і середнім підприємцям, особливо вперше починаюча самостійна справа, ферма, але ці податкові пільги носять не тільки соціальний, але і регулюючий характер.

Регулююча функція податків також широко використовується державою. Глобальне зниження податків веде до збільшення чистих прибутків, посиленню стимулу господарської діяльності, росту капіталовкладень, попиту, зайнятості до пожвавлення господарської кон'юнктури, підвищення додатків - звичайний засіб боротьби з перегрівом кон'юнктури. Змінюючи податкові ставки на прибуток, держава може підсилити або зменшити додаткові стимули для капіталовкладень, а маневруючи рівнем непрямих податків - впливати на фонд споживання ж цілому, на рівень цін.

Видатки з державного бюджету України - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.

Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумовлена низкою факторів: природою і функціями держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами надання бюджетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує систему видатків державного бюджету України. Однак соціально-економічний розвиток України останніми роками кардинально змінив як систему, так і структуру та класифікацію видатків. Командно-адміністративні методи господарювання засвідчили, що бюджет був дуже перевантажений видатками, які пов'язані з економічною функцією держави. Левова частка бюджетних коштів, майже 65-70%, спрямовувалась у галузі матеріального виробництва. Соціальна функція бюджету, що поширена у розвинених країнах, і яка зорієнтована безпосередньо на забезпечення благ людини, не має свого фінансового втілення. Тому з реформою системи господарювання в Україні акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміститись, насамперед, у бік посилення соціальної функції держави і зміни напрямку та змісту економічної функції [4, с. 89-90].

2.3. Порядок складання, затвердження та виконання Державного бюджету України

У зв'язку з переходом економіки України на ринкові засади господарювання у бюджеті держави з'явились нові напрямки спрямування коштів централізованого фонду, яких не було за умов командно - адміністративної системи. Так, низку видатків перекладено на позабюджетні, соціальні та економічні фонди у державному бюджеті України та місцевих бюджетах. Знайшли також відображення нові напрямки витрачання і бюджетних коштів, а саме - соціальний захист населення, надання бюджетних позик, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна діяльність, національна оборона, обслуговування державного зовнішнього боргу, національна космічна програма тощо.

Видатки бюджету поділяються на певні види, які можуть характеризуватись якісно та кількісно.

Якісна ознака видатків характеризує їхнє суспільне призначення, а кількісна - загальний обсяг. Ці дві Ознаки можуть бути у протиріччі. Так, наприклад, потреби держави, що визначаються якісною ознакою, часто перевищують кількісну, тобто суму видатків, яка потрібна для задоволення відповідних потреб держави. Це призводить до негативних наслідків, а саме - до недофінансування видатків, передбачених законом про державний бюджет, зростання зовнішнього та внутрішнього боргу, дефіциту бюджету та інфляції.

Під час кризи фінансові можливості держави обмежені, тому потреби суспільства не відповідають обсягам наданих коштів. Видатки бюджету у повному та всебічному обсязі характеризуються тим, яку вони відіграють роль і яке місце посідають у процесах суспільного відтворення, яке їхнє соціальне призначення.

За соціальним призначенням видатки державного бюджету України поділяються на: соціальний захист населення; фінансування соціально-культурних закладів, установ; фінансування науки, народного господарства і державних капітальних вкладень; фінансування національної оборони; правоохоронної діяльності та .забезпечення безпеки держави; утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади; фінансування зовнішньополітичної діяльності; заходів, пов'язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення; видатки з обслуговування державного зовнішнього та внутрішнього боргів та інші видатки.

Співвідношення видатків між окремими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. Останніми роками найбільша частка видатків припадає на соціально-культурні заходи та соціальний захист населення. Це викликано кризою в економіці та необхідністю соціального захисту громадян з невеликим рівнем доходів[8, c. 11-12].

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених законом про державний бюджет. Кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України.

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємству установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та інших, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо вирізняються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків [3, с. 94].

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходження від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших позабюджетних джерел.

Державний бюджет України передбачає видатки на:

- фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання та підвищення життєвого рівня населення, заходів щодо соціального захисту;

- фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що має загальнодержавне значення;

- фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

- національну оборону;

- охорону навколишнього природного середовища;

- утримання правоохоронних і митних органів;

- утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;

- здійснення зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності;

- трансферти, що передаються з державного бюджету України до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

- виплату усіх видів пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, виплату допомог з безробіття, витрати на професійне навчання незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;

- утворення державних матеріальних і фінансових резервів;

- обслуговування внутрішнього та зовнішнього державних боргів та їх повернення;

- інші заходи, що фінансуються з державного бюджету України відповідно до законів України [3, с. 54-55].

У державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів сумою не більше, ніж два відсотки від обсягів видатків державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.

У державному бюджеті України понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка сумою не більше двох відсотків від загального обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути поновлена у тому ж році до обсягів, встановлених під час затвердження державного бюджету України.

З республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються видатки на:

- фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що підпорядковані органам державної влади та управління Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів згідно з покладеними на ці органи влади функціями;

- утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної влади і самоврядування;

- фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

- інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавства України з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів[2, c. 72-73].

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, місцевих, міських, (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих органів обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) районних рад народних депутатів сумою не більше одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних, сільських бюджетах утворюється оборотна касова готівка. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути поновлена у тому ж році до обсягів, встановлених під час затвердження відповідного бюджету.

Розмежування видів видатків між бюджетами, що входять до складу бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, здійснюється відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) радами.

Створення принципово нового механізму бюджетного фінансування науки, удосконалення державної системи підготовки і перепідготовки кадрів для народного господарства, використання пільгового податкового режиму у реалізації нових видів продукції й інші бюджетні заходи покликані стимулювати наукові відкриття і нові технічні досягнення, скорочувати строки впровадження їх у виробництво, а в кінцевому підсумку — слугувати каталізатором прискорення науково-технічного прогресу.

Видатки у повному і усесторонньому обсязі характеризуються функціональною структурою, до якої долучаються: міжнародна діяльність; фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресові; правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави; державне управління; промисловість та енергетика; будівництво; сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство; транспорт, дорожнє господарство, зв`язок телекомунікації й інформатика; інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю. У невиробничій сфері видатки державного бюджету, згідно з бюджетною класифікацією, поділяються за галузями і видами суспільної діяльності. Це видатки на: освіту; охорону здоров'я; соціальний захист і соціальне забезпечення; житлово-комунальне господарство; культуру і мистецтво; засоби масової інформації; фізичну культуру і спорт; державне управління; судову владу.

Функціональний поділ видатків дозволяє виявити пропорції в розподілі бюджетних коштів і, змінюючи їх, добиватись необхідних зрушень у галузевій структурі суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потребує на сьогодні більше коштів спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її росту.

Щодо установ і організацій бюджетної сфери можна вирізнити такі витрати:

- оплата праці працівників бюджетних установ;

- придбання предметів постачання та матеріалів:

- видатки на відрядження;

- оплата послуг з утримання бюджетних установ;

- оплата комунальних послуг та енергоносіїв[6, c. 31-33].

До недавнього часу найбільше видатків з бюджету спрямовувалося до народного господарства. За умов переходу на ринкові умови господарювання система витрачання бюджетних коштів на народне господарство повинна зазнати суттєвих змін. Бюджетні асигнування покликані забезпечити вирішення найважливіших і масштабніших державних завдань: фінансування пріоритетних заходів, пов'язаних з прискоренням розвитку основних галузей економіки, створення фінансових можливостей для удосконалення виробничої та соціальної інфраструктури. Правда, ще деякий час цільові бюджетні дотації збережуться. Однак обсяг бюджетних видатків та їхня структура зазнають суттєвих змін.

Зменшення обсягу бюджетного фінансування витрат у народному господарстві пояснюється тим, що до мінімуму зводиться участь держави у виробничих інвестиціях за рахунок скорочення централізованих капітальних вкладень; послідовно виконується програма приватизації державної власності та скорочується сфера державної економіки.

Тенденція до зменшення бюджетних видатків на народне господарство не може закінчитися повною відмовою від бюджетного фінансування цих витрат. А за умов ринку теж залишаться такі видатки, які потребують обов'язкового залучення державних коштів, оскільки, по-перше, триває функціонування державного сектора економіки, який потребує розробки державних інвестиційних програм, згідно з якими і здійснюється бюджетне фінансування капітальних витрат. По-друге, для стабілізації економіки та розвитку підприємництва потрібна фінансова допомога держави у вигляді бюджетних субсидій, субвенцій [10, c. 43-44].

Значні бюджетні кошти щороку спрямовуються на фінансування соціально-культурних заходів. Вони дозволяють державі розвивати систему освіти, культури, задовольняти мінімальні потреби населення в медичному обслуговуванні, здійснювати соціальний захист громадян, підвищувати рівень їхнього соціального забезпечення.


Розділ 3. Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконалення

3.1. Економічна сутність дефіциту Державного бюджету, причини його виникнення та концепції збалансування

Дефіцит державного бюджету - явище в економіці не нове. Повною мірою бюджетний дефіцит є наслідком дискреційної бюджетно-податкової політики, адже уряд не може точно визначити розмір майбутніх бюджетних надходжень і необхідних витрат [8, с. 34]. Він лише затверджує загальні положення, що регулюють податкові ставки, форми та обсяги трансфертних виплат, а також визначає пріоритети в структурі державних замовлень і закупівель. Однак навіть при налагодженій процедурі прийняття зазначених рішень реальні обсяги надходжень до бюджету та розміри державних витрат значною мірою залежать від стадії (циклу) розвитку економіки. Інакше кажучи, бюджетний дефіцит зростає в періоди спаду, оскільки державні доходи від податкових надходжень зменшуються, а обсяги трансфертних виплат зростають, і скорочується під час підйому економіки, оскільки податкові надходження збільшуються, а обсяги трансфетних виплат відповідно зменшуються.

Отже, бюджетний дефіцит - це стан державного бюджету, при якому державні витрати перевищують бюджетні надходження. Інакше дискреційна бюджетно-податкова політика - це свідоме маніпулювання податками та державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного розвитку [8, с. 35].

Дефіцит державного бюджету свідчить насамперед про його незбалансованість. Отже, поява бюджетного дефіциту зумовлена неправильно обраною та реалізованою концепцією збалансування бюджету.

Відомо три класичних концептуальних підходи до збалансування державного бюджету:

1) збалансування на щорічній основі;

2) збалансування в ході економічного циклу;

3) функціональні фінанси.

Кожна з цих концепцій має характерні риси та економічні наслідки.

До "Великої депресії" 30-х років вважалося, що щорічно збалансований бюджет є бажаною метою державних фінансів. Однак при ближчому розгляді стає очевидним, що щорічно збалансований бюджет має ряд суттєвих недоліків, а саме такий підхід в основному виключає фіскальну діяльність держави як антициклічну, стабілізуючу силу. Більш того, щорічно збалансований бюджет насправді погіршує коливання економічного циклу.

Припустімо, що економіка раптово стикається з тривалим періодом безробіття та зниженням доходів. Тоді держава з метою збалансування бюджету має або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або використовувати поєднання цих заходів. Проблема полягає в тому, що ці заходи є стримуючими за характером і кожний з них ще більшою мірою зменшує, а не стимулює ділову активність і сукупний попит. Можна уявити іншу ситуацію. Економіка стикається з інфляційними процесами, внаслідок яких зростають грошові доходи та автоматично підвищуються податкові надходження до бюджету. Щоб збалансувати бюджет і ліквідувати майбутні бюджетні надлишки, держава має зменшити податкові ставки або збільшити державні видатки. Однак кожний з цих заходів (або їх поєднання) зумовить зростання ділової активності, зайнятості та в кінцевому підсумку не зменшить інфляції, а лише посилить її тиск на економіку. Отже, концепція щорічно збалансованого бюджету не є економічно ефективною, вона має суттєві суперечності та не може забезпечити стабільність економіки в довгостроковому періоді [6, с. 48].

Не зважаючи на зазначені проблеми, ця концепція має прихильників. Ряд консервативних економістів, виступаючи за підтримку бюджету, що збалансовується на щорічній основі, вважає, що викликати сумнів має не зростаючий дефіцит державного бюджету та державний борг, а збільшення видатків, пов'язаних з проведенням різних урядових програм. Зростання кількості урядових програм, а особливо тих, що потребують значних витрат, має бути суспільне контрольованим. Це можливо в тому разі, якщо такому зростанню сприяє сплата вищих податків. Якщо використовується дефіцитне фінансування, цей процес стає суспільне неконтрольованим, бо державні програми мають тенденцію в кількісному відношенні зростати швидше, ніж належало б, тому що суспільна опозиція цьому процесу набагато слабша, коли він фінансується за рахунок зростання дефіциту, а не податків. Зростання дефіциту державного бюджету, спричинене збільшенням кількості урядових програм, у даному разі розглядається як вияв більш фундаментальної проблеми - посягання уряду на існування приватного сектора[9, c. 1-2].

Інша концепція, а саме бюджет, збалансований на циклічній основі, має цілком протилежний підхід. Обґрунтування цієї концепції логічне, просте та зрозуміле. Ідея бюджету, збалансованого на циклічній основі, передбачає, що уряд реалізовуватиме антициклічну політику та водночас збалансовуватиме бюджет. У цьому разі бюджет збалансовується не щорічно, а впродовж економічного циклу. Для того щоб протистояти спаду, уряд має зменшити податки та підвищити державні видатки. Отже, фактично цілеспрямовано збільшують бюджетний дефіцит, проте водночас стимулюється ділова активність і підприємництво (ставка на майбутнє). Протягом наступного інфляційного піднесення також логічно буде збільшити податкові ставки та зменшити державні витрати. Це дасть змогу, по-перше, вилучити з обігу частину надлишкової грошової маси, а по-друге, створити деякий бюджетний надлишок, за допомогою якого можна буде покрити державні борги, що з'явилися в період спаду [6, с. 49].

Але навіть при такій привабливій бюджетній концепції ми стикаємося з серйозними проблемами. Перша з них полягає в тому, що підйоми та спади в економічному циклі найчастіше неоднакові як за глибиною, так і за тривалістю. Тому тривалий та глибокий спад, за яким спостерігатиметься відносно короткий та скромний період підйому, безсумнівно, призведе до значного збільшення дефіциту державного бюджету й водночас до незначного позитивного сальдо бюджету (надлишку). Таке протиставлення не на користь даної концепції, бо воно свідчить про появу циклічного дефіциту державного бюджету.

Сутність другої проблеми полягає в перевагах, які можна отримати внаслідок інфляції. За природою інфляція сприяє перерозподілу доходів між дебіторами та кредиторами. Не передбачувана інфляція дає вигоду дебіторам (позичальникам) за рахунок кредиторів (позивачів). Наслідки інфляції в галузі перерозподілу є довільними та не передбачуваними. Держава також може отримати вигоду від інфляції, якщо вона є отримувачем позик від населення (позивача). Упродовж багатьох років у кожної держави накопичується значна сума державного боргу (як зовнішнього, так і внутрішнього). Інфляція дає змогу Міністерству фінансів сплатити борги грошима, що втратили частину своєї купівельної спроможності. Тобто, уряд отримує від населення "дорогі" гроші, а повертає за допомогою інфляції "дешеві". При інфляції національний доход номінальний (офіційний); як наслідок, зростають податкові надходження, а розміри державного боргу не збільшуються. Це означає, що через інфляцію уряду вдається зменшити реальну величину державного боргу та істотно полегшити собі його сплату (йдеться лише про внутрішній державний борг). Отже, виникає запитання. Чи є гарантія того, що держава не буде зацікавлена в інфляції та свідомо не провокуватиме її, аби розрахуватися зі своїми боргами?

Третій концептуальний підхід до формування бюджету та його використання дотримується ідеї функціональних фінансів. Відповідно до цієї ідеї на перший план виходить питання про стабілізацію та оздоровлення економіки, питання ж збалансування бюджету як на щорічній, так і на циклічній основі, є другорядним. Не варто хвилюватися, якщо у процесі стабілізації економіки будуть стійкі надлишки бюджету або його дефіцит. Відповідно до даної концепції проблеми, що пов'язані з державним дефіцитом або з надлишком, незначні порівняно з більш небажаними альтернативами - тривалими спадами або стійкою інфляцією [6, с. 51].

Сучасний період побудови ринкових відносин в Україні відбувається в досить складних умовах, що зумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Економічна ситуація характеризується скороченням обсягу національного виробництва майже в усіх галузях кризою платежів, зростанням тіньового капіталу, катастрофічною нестачею бюджетних коштів, а отже, і неспроможністю держави повноцінно фінансувати економічні та соціальні програми. За такого стану, можливо, саме ідея функціональних фінансів - це реальний шанс "піднятися з колін", бо реалізація даної концепції спрямована передусім на розв'язання проблем економіки, що дасть змогу вирішити питання бюджету.

Фінансування дефіциту державного бюджету може не супроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а відбуватися в інших формах, наприклад як надання кредитів Центрального банку державним підприємствам за пільговими ставками відсотків або у формі відстрочених платежів, коли уряд, придбавши товари та послуги, не сплачує за них у встановлений термін. В останньому випадку, якщо закупівля здійснюється у приватному секторі, це підштовхує виробників заздалегідь підвищувати ціни, аби застрахуватися від можливих неплатежів. Це, у свою чергу, дає новий поштовх до збільшення загального рівня цін, а отже, і рівня інфляції. Якщо відстрочені платежі належать підприємствам державного сектора, то ці дефіцити здебільшого безпосередньо фінансуються Центральним банком або накопичуються й збільшують загальний дефіцит державного бюджету. Хоча відстрочені платежі, на відміну від монетизації, офіційно вважаються неінфляційним способом фінансування бюджетного дефіциту, на практиці цей розподіл дуже умовний [7, c. 31-32].

3.2. Основні напрями вдосконалення бюджетного процесу

Бюджет має стати ефективним механізмом узгодження державних потреб із можливостями мобілізації доходів. Зокрема, у ході бюджетного процесу уряду слід діяти в напрямку забезпечення фінансовими ресурсами державних пріоритетів та найнеобхідніших із конкуруючих між собою запитів. Уряд визначає свої пріоритети при виборі потреб, на які він витрачатиме кошти. Процес складання бюджету та його виконання - це перетворення фінансових ресурсів у конкретні заходи щодо задоволення людських потреб,тому бюджет може бути описаний як набір цілей із зазначенням вартості їх досягнення.

У середньостроковій перспективі розв'язання проблем складання бюджету має спиратися на подальшу податково-бюджетну консолідацію і потребує здійснення реформ у сферах підвищення транспорантності й забезпечення фінансової стабільності, подолання слабких місць податкового адміністрування, зміцнення системи управління державними видатками. Для вирішення цих завдань слід докласти зусиль у трьох взаємопов'язаних сферах: формуванні доходів, складанні бюджету та контролі за державними видатками. Вдосконалення підходу до складання бюджету повинно ґрунтуватися на реалістичному аналізі можливостей країни витрачати кошти в окремих сферах забезпечення державними послугами. Це дасть змогу розпоряджатися бюджетними асигнуваннями на реалістичному рівні та встановлювати пріоритети для цих витрат під час підготовки бюджету ( тобто за допомогою чітко окреслених заходів бюджетної політики в бюджетній резолюції).

В Україні необхідно створити багатоканальну систему формування бюджету, на основі якої кожен рівень бюджетної системи повинен мати власні закріплені доходи. Обсяг цих доходів має бути достатнім для забезпечення функцій і обов'язків які покладаються на той чи інший рівень влади. При розв'язанні проблем бюджетного вирівнювання треба в першу чергу розробити правові засади і механізм бюджетного регулювання в Україні. На основі глибокого аналізу встановити рівні соціально-економічного розвитку територій і на цій базі визначити обсяги фінансових ресурсів, необхідних для бюджетного вирівнювання[5, c. 27-28].

На основі проведеного вивчення порядку і здійснення механізму бюджетного процесу можна зробити висновки: 1) Потребує вдосконалення бюджетний процес в такому напрямку, як розробка й обґрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів. 2) При плануванні видатків необхідно обчислювати за єдиними або груповими мінімальними соціальними і фінансовими нормами та нормативами, встановленими вищими органами законодавчої влади на основі чинних законодавчих актів, з урахуванням індексу інфляції в межах фінансових можливостей держави. 3) Необхідно здійснювати глибоку і всебічну аналітичну роботу над обгрунтуванням показників доходів і витрат бюджету з урахуванням впливу змін цін, заробітної плати, норми матеріальних і грошових витрат. 4) Чітко встановити розмежування між бюджетами. Бюджетний процес – це багатогранне і динамічне явище, що потребує постійного вивчення й удосконалення відповідно до вимог економічного, соціального, демографічного,політичного, екологічного стану держави і відповідних цілей та завдань держави на певному етапі розвитку суспільства[16, c. 29].


Висновки

Сучасні умови розвитку ринкової економіки в Україні характеризуються сприятливими можливостями для посилення тих сторін розподільної й контрольної функцій бюджету, які безпосередньо впливають на соціально-економічний розвиток суспільства. Водночас це лише потенційна можливість. Щоб перетворити її у реальну дійсність, необхідно постійно удосконалювати всю систему економічного управління. Зокрема, необхідно знайти точний математичний вираз для розрахунку поточних витрат, щоб рівномірно рознести їх тягар між поколіннями і у процесі життя кожного покоління. Такі заходи можуть забезпечити очікувані позитивні результати.

Огляд теоретичних аспектів Державного бюджету в Україні та концепції його збалансування дозволяє зробити наступні висновки:

Суперечливий характер перерозподілу бюджетних ресурсів на рівні регіонів. Регіони України істотно відрізняються за своїми фінансовими можливостями. Водночас при формуванні місцевих бюджетів за основу беруть визначення нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості та однакових для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів.

Проблеми регіональної бюджетної політики мають розв'язуватись через пошук оптимального ступеня централізації для різних завдань державної діяльності з точки зору ефективності виконання державою трьох її основних функцій - алокативної, дистрибутивної та стабілізаційної; законодавче закріплення розподілу компетенції з розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади та органами регіонального та місцевого самоврядування.

Виділення з центрального бюджету субвенцій (Субвенції з державного бюджету України спрямовуються в місцеві бюджети на конкретні програми і не можуть бути використані на інші цілі. Кошти, що виділяються з державного бюджету України для фінансування видатків місцевих бюджетів, що не покриваються доходами, є дотаціями.) і субсидій у випадку, коли витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами. Відсутність законодавче встановлених умов надання субвенцій для областей (отже, критеріїв, на підставі яких здійснюється вилучення бюджетних коштів областей) призводить до того, що державний бюджет перетворюється на знаряддя досягнення політичних цілей, розв'язання завдань і додержання інтересів одних регіонів за рахунок коштів інших. Проте невизначеність у наданні субсидій означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються центральними органами влади, а органи місцевого самоврядування залишаються в більшості випадків лише виконавцями централізованих рішень.

Основним критерієм, відповідно до якого розподіляються витрати між державним та місцевим бюджетами, є організаційна підпорядкованість підприємств та організацій.

Підвищення цін, що спричинило зростання видатків бюджетів усіх рівнів, у той же час доходи зростали в менших обсягах. Це стало однією з головних причин незбалансованості бюджету.


Список використаної літератури

1. Артус М. Бюджетна система України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Європейський ун-т. — К. : Видавництвво Європейського ун-ту, 2007. — 220с.

2. Барбич І. Нормативно-правові відносини між учасниками бюджетного процесу: поняття, перспективи розвитку // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 3. - С. 72-73

3. Заблоцька О. Поняття та зміст бюджетної системи України // Право України. - 2007. - № 2. - С.52-55.

4. Загорський В. Бюджетна система та оподаткування в Україні: проблеми розвитку: монографія / Національна академія держ. управління при Президентові України; Львівський регіональний ін-т держ. управління. — Х. : ІНЖЕК, 2008. — 285с.

5. Ісмаїлов А. Бюджетний процес та напрями його вдосконалення// Фінанси України. - 2002. - № 8. - С. 26-28

6. Ковальчук А. Законодавчі проблеми бюджетного процесу в Україні // Право України. - 2005. - № 3. - С.31 - 34.

7. Кудряшов В. П. Поняття бюджетної системи та її децентралізації // Фінанси України. - 2006. - № 8. - С.25-32

8. Лешкевич В.В. Структура державного бюджету країни. Бюджетна система //Економіка в школах України. - 2007. - № 4. - C. 11-12

9. Литвин В. Державний бюджет як дзеркало національної економіки//Голос України. - 2005. - 1 листопада. - C. 1-3

10. Пасічник Ю. Бюджетна система України: навч. посіб.. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 670с.

11. Полозенко Д. В. Фінансова система України і бюджетний процес: сутність та шляхи їх удосконалення // Фінанси України. - 2006. - № 11. - С.18-25. -

12. Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон від 28 грудня 2997 р. № 107 //Голос України. - 2008. - 4 січня. - C. 11-24; Праця і зарплата. - 2008. - 9 січня. - C. 4-37; Урядовий кур'єр. - 2007. - 31 грудня. - C. 3-15; Вісник податкової служби України. - 2008. - № 3. - C. 12-79; Офіційний вісник України. - 2008. - № 1. - C. 9-179; Відомості Верховної Ради України. - 2008. - № 5-6. - C. 62-140; Відомості Верховної Ради України. - 2008. - № 7-8. - C. 142-255

13. Сова О. Ю. Сутність та види дефіциту державного бюджету //Фінанси України. - 2005. - № 9. - С.20-24.

14. Фещенко Л. Бюджетна система України: навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ІНЖЕК, 2007. — 292с.

15. Чернадчук В. Закон про державний бюджет як суб'єкт бюджетних правовідносин //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - C. 110-114

16. Януль І. Є. Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконалення // Фінанси України. - 2005. - № 9. - С.25-29.

загрузка...
Top