Бюджетний процес

Вступ.

1. Поняття бюджетного процесу, його організація в Україні. Бюджетні права органів законодавчої та виконавчої влади.

2. Бюджетне планування.

3. Організація виконання бюджету.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Державний бюджет - це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового забезпечення. Бюджетна система (Державний бюджет) містить бюджет центрального уряду, а також бюджети всіх рівнів місцевої влади. Відповідно бюджети бувають центральними, обласними, місцевими. Часто, коли розглядають місцеві бюджети, мають на увазі всі бюджети, крім бюджету центрального уряду. В Україні до місцевих бюджетів належать бюджети областей, міські бюджети Києва і Севастополя, районні бюджети сільських районів, міські бюджети міст обласного підпорядкування, бюджети внутрішньоміських районів, бюджети міст районного підпорядкування тощо. Між ними існують досить складні відносини, пов'язані з розподілом джерел бюджетних доходів, фінансуванням місцевих бюджетів з боку центрального уряду шляхом перерозподілу коштів у масштабі країни тощо [1, с. 28]. Отже, державний бюджет - це не тільки бюджет центрального уряду, а й сукупність бюджетів усіх рівнів державної адміністративно-територіальної влади. Сукупність різних видів бюджетів, що перебувають між собою в певному взаємозв'язку і взаємозалежності, створює бюджетну систему, що діє в країні.

З бюджетом тісно переплітаються позабюджетні фонди (кошти) - кошти держави, що мають цільове призначення і не включаються до державного бюджету. Позабюджетні кошти знаходяться в розпорядженні центральних і місцевих органів влади. Вони концентруються в спеціальних фондах (наприклад, пенсійному). Позабюджетні фонди створюються за рахунок цільових податків, позик, субсидій з бюджету. Вони розширюють можливості втручання держави в економіку не за рахунок бюджету, отже, дають змогу уникнути парламентського контролю. Так, в Україні до складу бюджету не включалися, а отже, дуже часто і не контролювалися законодавчою владою використання різноманітних податків і зборів на утримання автомобільних шляхів, фонди соціального захисту інвалідів, зайнятості населення, приватизації, охорони праці, природи тощо.


1. Поняття бюджетного процесу, його організація в Україні. Бюджетні права органів законодавчої та виконавчої влади

Завдання бюджетного законодавства, в першу чергу Бюджетного кодексу України, полягає в регламентації бюджетного процесу і міжбюджетних відносин. Як уже згадувалося, фінансове право містить окремий правовий інститут, присвячений регламентації процесу утворення, розподілу та використання ресурсів, мобілізованих до централізованих фондів, - бюджетний процес. Процес у сфері бюджету є необхідним порядком реалізації матеріально-правових бюджетних норм, так само як у конституційному, цивільному та кримінальному праві, де реалізація матеріально-правових норм може відбуватися через певний порядок. Характер взаємозв'язку матеріальних і процесуальних норм бюджетного права істотно відрізняється від характеру зв'язку, наприклад, цивільного матеріального і цивільно-процесуального права, які існують як самостійні галузі права. Бюджетний процес і матеріальні норми, хоч і є окремими правовими інститутами, але об'єднані у підгалузь (розділ) фінансового права.

Бюджетний процес - це сукупність дій уповноважених на основі норм бюджетного права органів державної влади та місцевого самоврядування зі складання, розгляду, затвердження й виконання бюджету, а також зі складання, розгляду і затвердження звіту про його виконання.

Таке поняття й зміст бюджетного процесу підкріплюються теоретичними розробками юристів, які спеціалізуються у сфері бюджетних відносин. І. Розпутенко вважає, що формування, затвердження та виконання бюджету становить поняття бюджетного процесу, в якому закладається стратегія економічної і соціальної політики, інструмент стабілізації економіки, засіб контролю державних видатків. Вчені не раз висловлювали думку, що будь-яка матеріальна галузь права вимагає процедурних форм реалізації її норм, і всі норми, що регулюють організаційну діяльність державних органів, мають процесуальний характер. Особливо це стосується діяльності у галузі застосування бюджетно-правових норм, адже з бюджетом пов'язані всі державні органи, підприємства, організації, установи, які безпосередньо чи опосередковано беруть участь у формуванні бюджету. Отже, можна зробити висновок, що сутність цього процесу складна та багатогранна. Широке розуміння бюджетного процесу полягає в тому, що вся діяльність, яка базується на владних повноваженнях тих чи інших органів, має бути підпорядкована суворим процедурним формам, що забезпечують законність, доцільність та обґрунтованість цієї діяльності. Тому чіткий порядок, ретельно продуманий і розроблений у всіх своїх складових потрібен не лише для організації й узгодження роботи всієї системи державних органів з формування та виконання бюджету, а й для правильного розв'язання численних питань, що при цьому виникають.

Проблема прийняття державного бюджету є однією з найскладніших серед тих, які доводиться розв'язувати державним органам. Її складність збільшується щорічною необхідністю прийняття закону про Державний бюджет, тобто щорічним проходженням законодавчої процедури. На жаль, як свідчить практика останніх років, парламент країни не додержується процесуальних вимог щодо прийняття та затвердження зазначеного закону, що створює значні перешкоди як для проведення фінансової політики урядом держави, так і стабільного функціонування всієї бюджетної системи України.

Можна виділити ряд рис, що характеризують норми бюджетного процесу. Останні, зокрема, містять: 1) визначення складу учасників тієї чи іншої діяльності; 2) перелік видів необхідних дій та їх обов'язкова послідовність; 3) передбачення організаційної форми кожної дії; 4) визначення обов'язкового порядку прийняття рішень[2, c. 36-38].

На основі аналізу повноважень органів державної влади у сфері бюджетних відносин можна зробити висновок, що не доцільно звужувати поняття бюджетного процесу до стадій складання проекту закону про бюджет і затвердження його органом законодавчої влади. Прийняття закону про Державний бюджет - це тільки створення юридичних можливостей для здійснення волі законодавчого органу. Прийняттям закону закінчується формування бюджету, коли органи законодавчої і виконавчої влади використовують свої права та обов'язки щодо складання і затвердження бюджету. Суть бюджетного процесу зосереджується на безпосередньому виконанні акта про бюджет, яке повинно постійно контролюватися з боку органів державної влади для досягнення відповідності між запланованими і реальними показниками.

Аналізуючи зміст бюджетного процесу, слід зупинитися на понятті його стадій. Як поняття бюджетного процесу, так і зміст його стадій спричинили тривалу дискусію серед учених-фінансистів. Залежно від позиції у зазначеному питанні фахівців можна умовно поділити на кілька груп. Представники першої групи фінансистів - А. С. Ангелов та М. А. Гурвич обмежують бюджетний процес лише формуванням бюджету, тобто його складанням і затвердженням3. Формування бюджету - це сукупність пов'язаних між собою суспільних відносин, що розкривають планування органами виконавчої влади пріоритетних видатків, вишукування достатніх для цього джерел, видання цими органами ряду правових актів, що регулюють процес планування. Закон про Державний бюджет посідає основне місце серед інших бюджетно-правових актів. Як стверджує професор Л. К. Воронова, він має провідне значення у їх системі, але не є єдиним, що регулює суспільні відносини під час формування бюджету. Спочатку складається проект бюджету, а потім на основі узагальнюючих показників складається проект закону про Державний бюджет. Отже, процес складання проекту бюджету закінчується створенням проекту бюджету і проекту закону.

Професор М. І. Піскотін проводить умовну аналогію бюджетного процесу з кримінальним чи цивільним процесом, де за стадією винесення рішення відбувається його виконання. У бюджетному процесі стадія виконання бюджету завершується у тій самій "інстанції", що і його затвердження - у парламенті. Отже, якщо виконання бюджету не включати до бюджетного процесу, то потрібно виключити з нього і діяльність із затвердження звіту про виконання бюджету. Затвердження бюджету і затвердження звітності по ньому здійснюються в тому самому порядку і в тих самих формах, тому не можна виключати затвердження звіту з бюджетного процесу. Однак М. І. Піскотін не виділяє в бюджетному процесі стадії розгляду і затвердження бюджету. Він є представником другої групи вчених, які виділять три стадії бюджетного процесу: 1) складання бюджету; 2) затвердження проекту бюджету; 3) виконання бюджету[7, c. 24-26].

Третя група фахівців-фінансистів, до якої входять Л. К. Воронова, Н. І. Хімічева, Є. А. Ровінський, В. В. Безчеревних, Н. В. Сидорова, визначає бюджетний процес як регламентовану нормами права діяльність державних органів зі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджету та складання, розгляду, затвердження звіту про його виконання, тобто виділяють п'ять стадій бюджетного процесу. Аналогічну кількість стадій передбачав і Закон України "Про бюджетну систему України", який визначав їх послідовність та компетенцію органів держави, що беруть у них участь.

Ці стадії бюджетного процесу взаємопов'язані за своїм змістом і діями та взаємозумовлені, їх послідовність не тільки встановлена законодавчими актами, а й визначена логікою та історичною природою самого процесу. Вони охоплюють діяльність органів державної влади від зародження потреби у видатках та доходах, їх прогнозування та оцінки до контролю за виконанням бюджету. Тобто виконується щорічна робота всіма органами законодавчої і виконавчої влади, що беруть участь у цьому процесі, зі складання, затвердження, виконання бюджету, і щороку це нова робота, бо з розвитком економіки змінюються види, структура та питома вага доходних джерел, зникають одні та з'являються інші цілі, на які спрямовані кошти бюджету. Все це потребує періодичного оновлення бюджету, системи перегляду стану та розмірів його доходів і видатків. Позиція цієї групи фахівців повністю відображає сам зміст бюджетного процесу.

Четверта група фахівців, серед яких В. М. Опарін, поділяє бюджетний процес на дві частини: 1) бюджетне планування; 2) виконання бюджету. Бюджетне планування охоплює складання проекту бюджету його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу - виконується той бюджет, який прийнято. Завдання бюджетного планування визначаються необхідністю вирішення триєдиного завдання формування бюджету: 1) достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету; 2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами й галузями; 3) збалансування бюджету[1, c. 38-39].

2. Бюджетне планування

Бюджетне планування — це науково обґрунтований процес визначення джерел формування і напрямків використання бюджетних фінансових ресурсів для забезпечення пропорційного й динамічного соціально-економічного розвитку суспільства.

Як один з важливих інструментів організації управління економікою бюджетне планування створює передумови для повного і своєчасного забезпечення фінансовими ресурсами соціально-економічного розвитку суспільства. Процес бюджетного планування передбачає застосування планових показників, що характеризують розвиток економіки у майбутньому: економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з бюджетною системою, та лімітів, що відображають об'єктивно існуючу обмеженість ресурсів , на яку може розраховувати суспільство у плановому періоді.

Бюджетне планування має науковий характер, базується на теорії суспільного відтворення і пов'язане зі всіма аспектами економічного та соціального розвитку суспільства, діяльністю суб'єктів господарювання, організацією управління, національною обороною, правоохоронною діяльністю і забезпеченням безпеки держави, наукою, культурою, охороною здоров'я, освітою тощо. Водночас бюджетне планування — це складова фінансового планування, що займає у ньому центральне місце. У процесі бюджетного планування встановлюються зв'язки усіх суб'єктів господарювання, усієї соціальної інфраструктури та інших інституцій з бюджетною системою, причому бюджету належить провідна, організуюча і координуюча роль.

Бюджетному плануванню належить центральне місце в управлінні фінансовою системою. З його допомогою досягаються необхідні пропорції в розподілі валового внутрішнього продукту між галузями економіки і територіями держави, забезпечуються фінансовими ресурсами пріоритетні сфери економічної діяльності, проводиться єдина фінансова політика на території держави. Бюджетне планування відіграє важливу роль у розподілі валового внутрішнього продукту на фонди споживання і нагромадження та у забезпеченні збалансованого розвитку економіки держави[2, c. 44-46].

У процесі бюджетного планування вирішується ряд економічних завдань.

По-перше, визначення повноти джерел надходження грошових коштів за податками і зборами до бюджетів різних рівнів. У процесі бюджетного планування виявляється загальна потреба держави у грошових коштах, необхідних для виконання заходів соціально-економічного розвитку суспільства. При цьому враховуються не лише можливості, а й практична доцільність мобілізації тієї чи іншої частини новоствореної вартості валового внутрішнього продукту до бюджету суб'єктами господарювання. Водночас у даний період, коли поставлені завдання концентрації фінансових ресурсів для забезпечення основних (вирішальних) напрямків соціально-економічного розвитку, роль бюджету у перерозподільних процесах непомірно зростає.

По-друге, досягнення найвищої ефективності у розподілі бюджетних ресурсів між бюджетами регіонів, галузями народного господарства і конкретними видатками. Бюджетні призначення мають відповідати плану соціально-економічного розвитку і сприяти зростанню ефективності всього суспільного виробництва.

По-третє, спрямування бюджетних ресурсів на забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства. Розвиток суспільства має переважно динамічний характер. Водночас як окремі економічні суб'єкти, так і цілі регіони розвиваються не однаково рівномірно. Завдання бюджетного планування — виявити можливі диспропорції розвитку в суспільстві і за допомогою бюджетного механізму їх ліквідувати.

По-четверте, забезпечення прозорості і контролю за фінансово-господарською діяльністю суб'єктів господарювання з метою дотримання цільового використання і режиму економії у використанні бюджетних ресурсів та повнотою виконання завдань з надходження податків і зборів до бюджету. Для запровадження ефективного державного контролю за витратами бюджетних коштів державними установами, що фінансуються з Державного і місцевого бюджетів, з 1997 р. було здійснено перехід на їх фінансування на основі кошторису. Кошторис — це основний плановий документ бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період.

По-п'яте, формування необхідних резервів. Наявність бюджетних резервів дає можливість забезпечити безперебійність фінансування планових заходів навіть у тих випадках, коли надходження до бюджету виявляються не виконаними. Бюджетні резерви виступають джерелом відшкодування збитків, заподіяних стихійними силами природи. Без них важко обійтися при ліквідації диспропорцій, що виникають у процесі виконання бюджету. Вони необхідні також для маневрування грошовими коштами в період сезонних касових розривів[8, c. 53-55].

Організація бюджетного планування відбувається за науково обґрунтованими принципами. Вони включають:

- комплексний підхід до основних параметрів економічного й соціального розвитку у безпосередньому взаємозв'язку з наявними фінансовими можливостями. Основою бюджетного планування є планові показники економічного і соціального розвитку (обсяг виробництва і реалізації продукції, фонд заробітної плати і податкове навантаження на неї, показники діяльності соціальної інфраструктури тощо). Але розробка бюджету не зводиться лише до пасивного відображення завдань економічного і соціального розвитку. У процесі бюджетного планування виявляються додаткові резерви надходжень до бюджету та необхідність і можливості фінансування певних заходів економічного і соціального розвитку;

- оптимальне використання бюджетних ресурсів з метою першочергового забезпечення пріоритетних напрямків розвитку економіки і соціальної інфраструктури;

- визначення раціональної межі перерозподілу бюджетних ресурсів через бюджетний механізм;

- єдність у використанні показників бюджету в усіх ланках бюджетної системи;

- наукова обґрунтованість бюджетного планування з використанням передової методології і методів застосування передових норм і нормативів у використанні бюджетних коштів;

- режим економії в бюджетному плануванні означає орієнтацію на виконання завдань економічного й соціального розвитку за мінімумом витрат. Відповідно до цього обсяг бюджетного фінансування має плануватися в такому розмірі, щоб забезпечувалося раціональне використання кожної гривні. Це означає, що у процесі бюджетного планування враховуються можливості усунення непродуктивних витрат і втрат, а також найбільш прогресивні норми витрат палива, сировини, матеріалів тощо[4, c. 64-65].


3. Організація виконання бюджету

Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Виконання бюджету являє собою процес забезпечення повного і своєчасного надходження доходів з кожного джерела і безперервне фінансування усіх заходів, передбачених бюджетом.

Своєчасність і повнота надходження доходів визначає безперервність фінансування соціально-культурних заходів, оборони, правоохоронних органів, розвиток економіки та інших витрат держави. Головна мета виконавчого бюджету полягає у найповнішій мобілізації резервів, інвестуванні виробництва для отримання додаткових доходів бюджету та жорсткому режимі економії матеріальних і фінансових ресурсів. Для цього Кабінет Міністрів України, державні адміністрації областей і районів та місцеві Ради народних депутатів організовують виконання бюджету через Міністерство фінансів України, фінансові управління обласних і відділи районних державних адміністрацій та фінансові відділи виконавчих комітетів Рад народних депутатів.

Виконання загальнодержавного бюджету організовує Міністерство фінансів України. Воно здійснює заходи з мобілізації коштів та фінансування суб'єктів соціальної сфери, соціального забезпечення і соціального захисту малозабезпечених верств населення, фінансування управління, оборони і правоохоронних органів, фінансування економіки та інших заходів. Як орган державного управління Міністерство фінансів України втілює в життя фінансову політику держави, тобто здійснює заходи з мобілізації фінансових ресурсів до Державного бюджету і всієї бюджетної системи, їх розподілу й використання для виконання державою своїх функцій.

Для реалізації фінансової політики Міністерство фінансів України розробляє і запроваджує у практику економічні методи і важелі впливу на збільшення доходів бюджету. При виявленні показників розвитку чи спаду економіки Міністерство фінансів України спільно з Міністерством економіки України здійснюють заходи щодо оздоровлення економіки. Розробляючи проекти зведеного балансу фінансових ресурсів України, ці міністерства використовують показники такого балансу для розробки Державного бюджету та розрахунків бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. Саме таким чином організується робота із складання й виконання державного бюджету та методичне керівництво роботою з бюджетного планування й фінансування. Аналогічна робота проводиться фінансовими управліннями облдержадміністрацій та міськими і районними фінансовими відділами[6, c. 81-83].

Міністерство фінансів України та його органи на місцях одночасно з розробкою проектів Правил складання і виконання бюджету та класифікацією доходів і видатків цих бюджетів складають звіти про їх виконання. Вони аналізують результати виконання бюджетів, готують інформаційні матеріали про хід та підсумки виконання бюджетів та пропозиції щодо збільшення доходів.

Міністерство фінансів України аналізує взаємозв'язок між цінами і фінансовими показниками діяльності господарств. Воно бере участь у розробці розрахунків прогнозу ціноутворення і проводить роботу із створення ринку цінних паперів, вивчає вплив рівня цін на ринку цінних паперів на фінансовий стан підприємств і на грошовий обіг. Міністерство фінансів України здійснює планування доходів і видатків бюджету по експортно-імпортних операціях, аналізує валютну діяльність підприємств і бере участь у складанні зведеного валютного плану (платіжного балансу держави).

Визначальним фактором, що впливає на використання бюджетів, є забезпечення надходжень податків до бюджетів усіх рівнів. Виконання цієї функції покладено на Головну податкову державну адміністрацію при Кабінеті Міністрів України.

Податки є основним джерелом наповнення бюджету усіх рівнів. Введення податків відбувається на основі законів, які в обов'язковому порядку передбачають такі елементи, як суб'єкт податків, ставки податків та строки сплати податків. Визначення цих елементів у законі зобов'язує платника до його виконання щодо забезпечення сплати податків до бюджету.

Державна Податкова Адміністрація забезпечує виконання законів держави з мобілізації надходжень до бюджету. Головними завданнями Державної Податкової Адміністрації є контроль за виконанням законодавчих та нормативних актів щодо податків, правильністю обрахування, повнотою і своєчасністю внесення податків та інших платежів до бюджету, встановлених законодавством України або рішенням місцевих органів.

У своїй діяльності ДПА та її органи на місцях керуються Конституцією України, законами України, Указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України. Регіональні органи ДПА у своїй діяльності керуються рішеннями відповідних обласних та районних адміністрацій, виконкомів місцевих Рад народних депутатів у сфері контролю за надходженнями податків, зборів та інших платежів до бюджету.

ДПА та її органи у своїй діяльності непідзвітні регіональним органам влади й управління. Вони підпорядковуються Кабінетові Міністрів України. Функції ДПА зумовлені організацією і проведенням роботи з контролю за виконанням юридичними і фізичними особами законодавства щодо податків та інших платежів до бюджету[2, c. 96-98].

Безпосередню участь у виконанні бюджету бере Державне казначейство, яке створене Указом Президента України від 27 квітня 1995 року. Державне казначейство створене з метою забезпечення контролю за надходженням коштів до Державного бюджету. Для цього в його підпорядкуванні знаходяться казначейства в областях, містах та районах.

Діяльність Державного казначейства полягає у забезпеченні виконання Державного бюджету шляхом обліку надходження податків, зборів і інших обов'язкових платежів та проведення видатків Державного бюджету через оплату рахунків за виконані роботи і надані послуги.

Відповідно до завдань, визначених Положенням про Державне казначейство від 31 липня 1995 року, на Державне казначейство в Ук-раїні покладено виконання таких функцій:

а) здійснення касового виконання Державного бюджету та бюджетів самоврядування за доходами і видатками;

б) організація управління наявними коштами Державного бюджету, державних позабюджетних фондів і бюджетів місцевого самоврядування у межах видатків, визначених на відповідний період;

в) здійснення контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів на стадії проведення платежів на підставі підтверджуючих документів, виданих розпорядниками бюджетних коштів;

г) ведення обліку касового виконання і складання звітності про стан виконання бюджету бюджетними органами місцевого самоврядування;

д) ведення обліку обслуговування та погашення зовнішнього та внутрішніх боргів держави відповідно до діючого законодавства;

є) проведення розмежування загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів між Державним бюджетом та бюджетом Автономної Республіки Крим, бюджетами областей, міст Києва і Севастополя та здійснення розрахунків між ними. Розмежування загальнодержавних податків і зборів та інших обов'язкових платежів між Державним бюджетом та місцевими бюджетами здійснюється за укладеними угодами між органами Державного казначейства та відповідними радами;

є) здійснення інших функцій, передбачених діючим законодавством, Державне казначейство організовує та здійснює виконання Державного бюджету на основі принципу єдиного казначейського рахунку держави у поєднанні з централізованою системою. Цим досягається повнота інформації про щоденний стан фінансових ресурсів у державі та можливості оперативного маневрування ними.

Для виконання своїх функцій Державне казначейство наділене такими правами:

а) бути учасником системи електронних платежів НБУ;

б) відкривати, використовувати та закривати в установах банків кореспондентські рахунки в національній та іноземній валютах;

в) безоплатно отримувати від національного і комерційного банків інформацію про наявність та рух грошових коштів за поточними, депозитними, бюджетними та іншими рахунками розпорядників і одержувачів бюджетних коштів;

г) безкоштовно отримувати від міністерств та інших центральних і місцевих органів інформацію щодо виконання бюджету та бюджетів місцевого самоврядування;

д) вживати заходи для усунення виявлених порушень при проведенні розрахунків та взаєморозрахунків за доходами і видатками Державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування на основі повідомлень контролюючих та правоохоронних органів, а також вимагати усунення виявлених порушень від усіх учасників зазначених розрахунків;

є) інші права, передбачені діючим законодавством України[9, c. 115-117].

Отже, виконання Державного бюджету має двостороннє спрямування:

а) виконання бюджету за доходами, що означає мобілізацію надходження податків, зборів і обов'язкових платежів та розподілення їх за рівнями бюджетної системи відповідно до діючого законодавства;

б) виконання бюджету за видатками, що означає здійснення фінансування видатків, передбачених у бюджеті, відповідно до бюджетного розпису.

Бухгалтерський облік усіх операцій з виконання Державного бюджету України здійснюють органи Державного казначейства України. Цей облік відображає обсяг активів та зобов'язання держави.

У ряді випадків планові показники, які є основою формування бюджету, відрізняються своїм фактичним значенням. Для приведення фактичних показників у певну відповідність з плановими Державним казначейством здійснюється секвестрація. Секвестр — це пропорційне зниження державних витрат за всіма статтями бюджету протягом часу, що залишається до закінчення поточного бюджетного року. Секвестру не підлягають захищені статті, визначені при затвердженні Державного бюджету.

У бюджетному кодексі йдеться про секвестрування Державного бюджету і передбачається, що такі ж повноваження надаються місцевим органам. Якщо квартальні звіти зафіксовують нестачу надходжень на рівні понад 15% бюджетного розпису на відповідний бюджетний період, то Міністерство фінансів уповноважене підготувати зміни до Державного бюджету з секвестрації. Кабінет Міністрів України розглядає ці пропозиції і подає до Верховної Ради України розроблений на їх основі проект Закону «Про внесення змін до Закону «Про Державний бюджет України»» не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністерством фінансів України.

Верховна Рада України приймає рішення щодо зазначеного проекту закону стосовно скорочення видатків Державного бюджету України у 2-тижневий термін з дня відповідного подання Кабінетом Міністрів. До ухвалення Верховною Радою України відповідного рішення видатки бюджету проводяться з врахуванням тимчасових обмежень бюджетних асигнувань, встановлених Міністерством фінансів України.

Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюється Державним казначейством України. Форми звітності про виконання Державного бюджету України встановлюються Державним казначейством за погодженням з Рахунковою палатою та Міністром фінансів України. Звітність про виконання Державного бюджету України є оперативною, місячною, квартальною і річною. Річний звіт про виконання Державного бюджету України, підготовлений Державним казначейством і розглянутий Кабінетом Міністрів України, подається до Верховної Ради України не пізніше 1-го травня року, наступного за звітним.

Звіт Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України про виконання Закону «Про Державний бюджет України» представляє Міністр фінансів. За результатами розгляду ВРУ приймає рішення щодо звіту про виконання Закону «Про Державний бюджет України». Постанова Верховної Ради України про виконання бюджету публікується у пресі[7, c. 126-128].


Висновки

Стадія бюджетного процесу являє собою етап діяльності держави чи місцевого органу, внаслідок якого бюджет набуває нових якостей. Як правило, цей етап закінчується прийняттям правового акта.

Бюджетний кодекс (ст. 19) виділяє чотири стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття Закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, у тому числі у разі необхідності внесення змін до Закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Усі стадії бюджетного процесу ґрунтуються на правових засадах, які повинні гарантувати чітке планування, додержання бюджетної дисципліни і постійний контроль за виконанням усіх видатків.

Усі стадії бюджетного процесу основані на єдиних принципах організації бюджетної діяльності і мають відповідну правову регламентацію. Основними принципами є такі.

- Принцип розподілу повноважень ВРУ, ВРАРК, органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Цей принцип означає, що кожному органові, який бере участь у бюджетному процесі, належить певна компетенція, за межі якої він не може виходити. Втручання інших органів і організацій у процес складання, затвердження і виконання бюджету не допускається, крім випадків, зазначених у законодавстві.

- Принцип реальності включення показників доходів і видатків. Доходи мають включатися до бюджету за джерелами, видатки - за Цільовим призначенням.

- Принцип гласності. Він полягає у тому, що показники бюджету (У тому числі і зведеного) і звіту про його виконання можуть і повинні оприлюднюватися через засоби масової інформації.

- Принцип наочності, який означає, що відображення показників бюджету у взаємозв'язку із загальноекономічними показниками в Україні і за її межами відбувається шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

- Принцип порівняльності полягає в систематизації доходів і видатків бюджету за певними ознаками, які дають можливість здійснити загальнодержавне і міжнародне зіставлення бюджетних даних.

- Принцип повноти обсягу в бюджеті означає, що до кожного бюджету включаються всі кошти, що направляються з прибутково-видаткової частини.

- Принцип застосування балансового методу спрямований на встановлення правильного співвідношення між доходами і видатками всіх бюджетів, а також між натуральними і фінансовими показниками.

З напрямом бюджетного процесу пов'язане й поняття бюджетного циклу. Бюджетний цикл охоплює діяльність органів державної влади й місцевого самоврядування починаючи з розробки й складання проекту акта про бюджет, його розгляду і затвердження, виконання та закінчуючи складанням, розглядом і затвердженням звітності про виконання відповідного бюджету, тобто бюджетний цикл охоплює всі стадії бюджетного процесу, у тому числі бюджетний період, і триває більше двох років. У ході здійснення окремих етапів діяльності з бюджетом реалізуються бюджетні повноваження всіх суб'єктів бюджетних правовідносин. Отже, бюджетний процес є формою здійснення матеріальних бюджетних прав, що надані учасникам бюджетного процесу.


Список використаної літератури

1. Артус М. Бюджетна система України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Європейський ун-т. — К. : Видавництвво Європейського ун-ту, 2007. — 220с.

2. Булгакова С. Бюджетна система Україна: Навч. посіб. / Київський національний торговельно- економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2003. — 287с.

3. Бюджетна система. Вишкіл студії / Тернопільська академія народного господарства; Інститут фінансів / С.І. Юрій (ред.), С.І. Юрій (підгот.), Й.М. Бескид (ред.). — К. : Таксон, 2002. — 256с.

4. Дерев'янко І. Бюджетна система України. — К., 2002. — 160с.

5. Загорський В. Бюджетна система та оподаткування в Україні: проблеми розвитку: монографія / Національна академія держ. управління при Президентові України; Львівський регіональний ін-т держ. управління. — Х. : ІНЖЕК, 2008. — 285с.

6. Омелянович Л. О., Чайковська О. В., Кавиршин О. Г., Левченко В. С., Свинаренко Т. І. Бюджетна система: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського / Л.О. Омелянович (наук.ред.). — Х. : ВД "Інжек", 2004. — 253с.

7. Опарін В. Бюджетна система: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 336с.

8. Пасічник Ю. Бюджетна система України: навч. посіб.. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 670с.

9. Фещенко Л. Бюджетна система України: навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ІНЖЕК, 2007. — 292с.

загрузка...
Top