Бюджетній дефіцит

Вступ.

1. Поняття бюджетного дефіциту, його види.

2. Причини виникнення бюджетного дефіциту.

3. Джерела фінансування бюджетного дефіциту.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У складі централізованих фінансів ведуча роль відводиться державному бюджету. Бюджет як економічна категорія являє собою складну систему соціально-економічних відносин, що розвиваються в суспільстві в процесі формування, розподілу і використання централізованих фінансових ресурсів, що створюється на різних рівнях управління народним господарством і призначених для обслуговування суспільних потреб. При цьому державний бюджет інтегрує всі соціально економічні відносини, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу і використання централізованого грошового фонду країни.

Необхідність створення цього фонду зумовлена, передусім, потребами в фінансових коштах, виникаючих у держави в зв'язку з виконанням ним своїх політичних, економічних і інших функцій:

а) фінансове обслуговування виробничої і невиробничої сфери;

б) створення певних пропорцій в суспільному розвитку;

в) утримання апарату управління країною;

г) податкових служб;

д) правоохоронних і судових органів;

е) армії і т.д.

Це зумовлює виділення фінансових ресурсів з державного бюджету і становить витратну частину останнього. Формування цих ресурсів державного бюджету здійснюється на основі різних джерел прибутків, основну частину яких складають податки, що стягуються з юридичних і фізичних лиць. Сукупність надходжень всіх джерел, становить прибуткову частину державного бюджету України. Як правило, прибуткова частина державного бюджету менше витратної, різниця між ними є дефіцит державного бюджету.


1. Поняття бюджетного дефіциту, його види

Суть збалансування бюджету полягає у забезпеченні фінансування суспільних витрат у межах можливих надходжень. Збалансування бюджету може відбуватися за такими формами:

а) рівновага доходів і видатків;

б) перевищення доходів над видатками;

в) перевищення видатків над доходами.

Найдоцільнішим станом, найголовнішою метою і одним із найважливіших завдань реалізації бюджетного процесу є забезпечення його збалансованості у часі, тобто зрівноваження видатків держави має забезпечуватися у розмірі надходженням доходів. Відхилення у такій рівновазі є недоцільними. Водночас перевищення доходів над видатками (позитивне сальдо балансу, тобто профіцит) вважається позитивним явищем. Воно відображує стабільну фінансову ситуацію у державі. Основною метою затвердження запланованого перевищення доходів над видатками є погашення певних обсягів боргових зобов'язань держави. Водночас перевищення доходів над видатками може використовуватися на фінансування заходів, непередбачених видатками бюджету у поточному році. Обсяг фактично отриманого перевищення доходів над видатками бюджету переходить у доходи наступного року.

Складним, небажаним і негативним явищем фінансової ситуації у державі вважається перевищення видатків бюджету над його доходами, що отримало назву бюджетного дефіциту. Бюджетний дефіцит можна розглядати за формою прояву, за причинами виникнення та за напрямками його фінансування. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий, або офіційно зафіксований, та прихований. Відкритий дефіцит бюджету показує фактичний стан співвідношення доходів бюджету з його використанням. Прихованість дефіциту служить ознакою недостатнього рівня обґрунтованості формування фінансової політики держави.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на свідомий та вимушений. Свідомий дефіцит виникає в умовах достатніх ресурсів у суспільстві та високого рівня доходів фізичних і юридичних осіб. Він пов'язаний з помірним оподаткуванням, що сприяє зміцненню фінансової бази підприємницьких структур. Вимушений дефіцит зумовлений невеликим обсягом виробленого валового внутрішнього продукту і за умов навіть високого рівня оподаткування не може забезпечити фінансовими ресурсами здійснення видатків бюджету держави.

За напрямками фінансування бюджетний дефіцит може мати пасивне або активне спрямування. Пасивне спрямування дефіциту зумовлюється спрямуванням бюджетних ресурсів на фінансування поточних потреб держави, а активний — на фінансування інвестицій, і в першу чергу, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

За наявності бюджетного дефіциту держава повинна обирати оптимальні заходи для його ліквідації. У світовій практиці застосовуються два методи подолання бюджетного дефіциту: емісійний і беземісійний[8, c. 26-27].

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту пов'язаний з використанням грошово-кредитної емісії. Такий метод вважається недостатньо ефективним, оскільки може негативно вплинути на економічну ситуацію в країні. Бюджетним кодексом України визнано, що емісійні кошти Національного банку України не можуть використовуватися в якості джерела фінансування дефіциту Державного бюджету України. Держава повинна формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб забезпечувати скорочення бюджетного дефіциту шляхом збільшення надходжень до бюджету та зменшення його видатків.

Більш обґрунтованим вважається вирішення проблеми бюджетного дефіциту неемісійним методом за рахунок внутрішніх джерел, шляхом збільшення податків чи інших доходів або скорочення видатків. Водночас зменшення дефіциту шляхом збільшення податків у ряді випадків виявляється або недоцільним, або неможливим, а скорочення видатків також неможливе через досягнення критичної межі. Варіантом податкового наповнення бюджету в Україні можна вважати запровадження державної монополії на виробництво й реалізацію алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Це сприятиме насамперед поліпшенню здоров'я нації, а потім — збирання прямих і непрямих податків. За інших обставин покриття дефіциту Державного бюджету значною мірою може практикуватися шляхом залучення фінансових ресурсів у формі внутрішніх та зовнішніх кредитів.

Важливозазначити, що в зарубіжній літературі розрізнюють реально, структурний і циклічний дефіцит бюджету, що спостерігається.

Під реально що спостерігається розуміється дефіцит, об'єм якого рівний загальним прибуткам (грошовим надходженням) від федеральних податків за мінусом витрат на державну закупівлю і трансфертні платежі.

Структурний дефіцитявляє собою обчислену різницю між федеральними прибутками і витратами, при певній фіскальній політиці (діючий рівень оподаткування і поточних витрат), і базовому рівні безробіття (6%). Коли економічна система входить в період спаду, а рівень безробіття підвищується поверх базового, дефіцит бюджету, що реально спостерігається перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплати посібників по безробіттю і іншим соціальним програмам, а також часткове через падіння прибутків населення. Різницю між дефіцитом бюджету, що реально спостерігається і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

Разом з тим потрібно зазначити, що дефіцит бюджету не так «нешкідливе» явище. За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі веде до втрати 52 тис. робочих місць[5, c. 53-54].

2. Причини виникнення бюджетного дефіциту

Розглянемопричини бюджетного дефіциту в Україні, основні з них такі:

1) низька ефективність суспільного виробництва;

2) низька результативність зовнішньоекономічних зв'язків;

3) нераціональна структура бюджетних витрат;

4) неефективний бюджетний механізм, який не дозволяє державі використати його як стимул розвитку економіки і соціальної сфери.

Складним, небажаним і негативним явищем фінансової ситуації у державі вважається перевищення видатків бюджету над його доходами, що отримало назву бюджетного дефіциту. Бюджетний дефіцит можна розглядати за формою прояву, за причинами виникнення та за напрямками його фінансування. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий, або офіційно зафіксований, та прихований.

Відкритий дефіцит бюджету показує фактичний стан співвідношення доходів бюджету з його використанням. Прихованість дефіциту служить ознакою недостатнього рівня обґрунтованості формування фінансової політики держави.

Перша причина криється в невірній економічній політиці, яку проводить уряд України по відношенню до виробників і як наслідок цієї політики, знижується рентабельність підприємств, падає ефективність суспільного виробництва, збільшується собівартість продукції і відповідно меншають надходження в державний бюджет. Відсутність належної законодавчої бази, незріле податкове законодавство і слабий механізм контролю і виконання, спричиняють за собою щорічне зменшення валового внутрішнього продукту. На сьогоднішній день стан справ в державі такий, що державний борг України досяг критичної позначки 40 – 45 % валового внутрішнього продукту (при великій частці короткострокових позик). Вельми показовий той факт, що заборгованість по заробітній платі і соціальним виплатам чомусь не враховуються Кабінетом Міністрів як державний борг. Як бачимо при досягненні державного боргу 60 % валових внутрішніх продукти і вище (для випадку довгострокових зобов'язань), держава автоматично поповнює чорний список країн потенційних банкротів[12,c. 78-79].

Друга причина (низька результативність зовнішньоекономічних зв'язків), зумовлена не конкурентоздатністю Українських товарів на зовнішньому ринку, а також жорсткими антидемпінговими процедурами дискримінації української продукції на ринку чорних металів, західними країнами виробниками. У свою чергу перше антидемпінгове законодавство на Україні знаходиться в зародковому стані і захистити свого національного виробника, ні по яких видах продукції (від несумлінної конкуренції) держава поки не в змозі, (хіба що незграбними методами імпортного мита).

Третя причина криється в невмінні раціонально спланувати витрати державного бюджету і правильно зібрати заплановані прибутки. Якщо уважно переглянути Закон України « Про Державний бюджет України на 1998 рік», то звичайно можна помітити певну невідповідність деяких цифр. У статті першій, затверджені прибутки бюджету в сумі 21.101.050,9 тис. гривень і витрати в сумі 24.481.773,9 тис. гривень, а також встановлений граничний розмір дефіциту державного бюджету України в сумі 3.380.723 тис. гривень (3,3 % від ВВП або 13,8 % від витрат бюджету). Як приведено вище, загальна заборгованість по виплаті зарплати становила 6,54 млрд. гривень, в тому числі в бюджетній сфері 3,84 млрд. гривень, пенсій 2,08 млрд. гривень. Такі суми ніде не закладені. У статті третій встановлений граничний розмір державних зовнішніх позик України в 1998 році в сумі 3.079.100 тис. доларів США, або 5.850.300 тис. гривень (по курсу 1,9 гривень за 1 долар США). На кінець 1998 року реальний зовнішній борг складе порядку 10.840.000 тис.$ США (по курсу що планується Кабінетом 4 гривни за 1$ США це становитиме 43.360.000 тис. гривень), більше за 43 млрд. замість запланованих 5,85 млрд. гривень. Перегляд цифр приведених нижче наводить на роздуми з приводу турботи уряду про державу, населення і економіку. Охорона навколишнього природного середовища і ядерна безпека 69.927,6 тис. гривень; ліквідація надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного лиха 78.790 тис. гривень; архітектура (підстаття в «Будівництві») 7.290 тис. гривень; інші послуги пов'язані з економічною діяльністю 169.792 тис. гривень, з них:

Загальнонаціональна космічна програма України 55.000 тис. гривень; Національна програма досліджень і використання ресурсів Азовсько-Чорноморського басейну і інших районів Світового океану 5.000 тис. гривень; створення Національної депозитарної системи і системи моніторинга фондового ринку 4.000 тис. гривень; фонд охорони навколишнього середовища (підстаття в «Державних цільових фондах») 4.300 тис. гривень; Фонд України соціального захисту інвалідів 50.000 тис. гривень. Необхідно привести ще одну цифру, яка за оцінками різних експертів була збільшена в декілька разів. Тут потрібно відмітити суму витрат на державне управління 1.075.314,9 тис. гривень.

Третя причина стає зрозумілою з приведених вище цифр, неефективний бюджетний механізм, який не дозволяє державі використати його як стимул розвитку економіки і соціальної сфери[1, c. 25-26].

Ще раз виділимо основні причини бюджетного дефіциту в Україні:

· низька ефективність суспільного виробництва;

· низька результативність зовнішньоекономічних зв'язків;

· нераціональна структура бюджетних витрат;

· неефективний бюджетний механізм, який не дозволяє державі використати його як стимул розвитку економіки і соціальної сфери.

Додати тут можна лише думка про те, що відсутність належної законодавчої бази, практично унеможливлює вирішення вищеперелічених причин.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на свідомий та вимушений. Свідомий дефіцит виникає в умовах достатніх ресурсів у суспільстві та високого рівня доходів фізичних і юридичних осіб. Він пов'язаний з помірним оподаткуванням, що сприяє зміцненню фінансової бази підприємницьких структур. Вимушений дефіцит зумовлений невеликим обсягом виробленого валового внутрішнього продукту і за умов навіть високого рівня оподаткування не може забезпечити фінансовими ресурсами здійснення видатків бюджету держави.

За напрямками фінансування бюджетний дефіцит може мати пасивне або активне спрямування. Пасивне спрямування дефіциту зумовлюється спрямуванням бюджетних ресурсів на фінансування поточних потреб держави, а активний — на фінансування інвестицій, і в першу чергу, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

За наявності бюджетного дефіциту держава повинна обирати оптимальні заходи для його ліквідації. У світовій практиці застосовуються два методи подолання бюджетного дефіциту: емісійний і беземісійний.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту пов'язаний з використанням грошово-кредитної емісії. Такий метод вважається недостатньо ефективним, оскільки може негативно вплинути на економічну ситуацію в країні. Бюджетним кодексом України визнано, що емісійні кошти Національного банку України не можуть використовуватися в якості джерела фінансування дефіциту Державного бюджету України. Держава повинна формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб забезпечувати скорочення бюджетного дефіциту шляхом збільшення надходжень до бюджету та зменшення його видатків[7, c. 16-17].

Бюджетний дефіцит виник як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави і посилює їх, якщо він перевищує встановлені світовим досвідом показники, в рамках яких бюджетний дефіцит, як правило, керований у цивілізованому суспільстві. Тобто в такому суспільстві він допускається і при чіткому управлінні може дати поштовх розвитку економіки за рахунок керованості процесів. Рівень дефіциту визначається по відношенню до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів). На цій основі можна виділити активні і пасивні форми дефіциту бюджету.

Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу.

Пасивний — підкоряється законам інфляції.

Завдання полягає в тому, щоб вишукати можливість за допомогою бюджетного дефіциту стимулювати економічний розвиток держави.

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не буде вжито заходів щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, що потребує жорсткого режиму економії коштів з боку всіх владних та управлінських структур.

Форми участі органів влади й управління у процесах скорочення дефіциту бюджету у кожної держави різні, але спільним для них є управління податковою політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням бюджетів усіх рівнів відповідно до економічного розвитку регіонів та чисельності населення[4, c. 45-46].

3. Джерела фінансування бюджетного дефіциту

Джерелами покриття бюджетного дефіциту виступають:

· державні позики;

· емісія грошей.

Державні позики є однією з форм державного кредиту і відображають взаємовідносини між державою, як позичальником, і юридичними та фізичними особами чи іншими країнами, як кредиторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками (рис. 1).

В залежності від територіального розміщення кредитора вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб даної країни. Зовнішні пов`язані з надходженням від кредиторів інших країн. В ролі кредитора можуть виступати як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інститутами.

За способом організації виділяються державні позики, які пов`язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод виділяються міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інститутів[9, c. 102-103].

За термінами надання державні позики поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до 1 року. Інструментом розміщення короткострокових державних зобов`язань виступають казначейські векселі. Середньострокові (3-5 років) і довгострокові (10-20 років) позики засновані на випуску в обіг облігацій.

В Україні на даний час для покриття бюджетного дефіциту випускаються на короткостроковій основі облігації внутрішньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні позики.

Особливу роль у фінансуванні бюджетного дефіциту відіграють кредити центрального банку. Він виконує досить багато різноманітних функцій, серед яких важливе місце належить фінансуванню і кредитуванню уряду. Фінансування уряду здійснюється за рахунок емісії грошей, а кредитування – за рахунок вільних залишків кредитних ресурсів. Фінансування носить безповоротний характер, а кредитування передбачає повернення наданих позичок у встановлені терміни. Центральний банк, таким чином, може бути зв`язаний з обома джерелами покриття бюджетного дефіциту – позиками і емісією. Однак необхідне чітке розмежування цих джерел. Неприпустимим явищем з точки зору бюджетного менеджменту є так звана "кредитна" емісія, коли Національний банк України надавав кредити уряду за рахунок емісії, а не тимчасово вільних кредитних ресурсів і при цьому чітко не обумовлював порядок і терміни погашення кредитів та сплати процентів. Розглядати таку “кредитну” емісію як державний кредит безпідставно. Це звичайна емісія грошей, що відображає емісійний доход держави. Вона не оформлюється ні відповідною угодою між урядом і банком, ні випуском цінних паперів.

Емісія грошей на відміну від державних позик є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію – знецінення грошей. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблему нестачі фінансових ресурсів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці падає, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмінною і знову ж таки недостатньою. Але, оскільки це проявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складання і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету. Надалі все залежить від спрямування коштів дефіцитного фінансування. Як вже відзначалось, інвестування в економіку дає можливість створення передумов для повернення грошей, а відтак і відновлення їх вартості. Фінансування соціальних видатків означає, що за рахунок падіння вартості грошей в поточному періоді, їх знову не вистачить в наступному, тобто потрібна буде нова емісія. Такий спосіб покриття бюджетного дефіциту веде до того, що інфляція переростає в гіперінфляцію, а та в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії[4, c. 45-46].

Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним виступають державні позики. Разом з тим, для їх використання необхідні певні передумови: по-перше, наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси; по-друге, довіра з боку кредиторів до держави; по-третє, наявність стимулів до надання позик державі; вчетверте, спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти.

Наявність тимчасово вільних фінансових ресурсів є головною передумовою для державних позик. Якщо таких ресурсів немає, то не може бути і мови про випуск державних цінних паперів. Однак в реальній дійсності такі вільні ресурси, як правило, завжди є й у фізичних, і в юридичних осіб. Це пов`язано з тим, що завжди є необхідність накопичення грошей для певних витрат. На період накопичення ці гроші виступають як тимчасово вільні кошти і можуть використовуватись як кредитні ресурси. На ці ресурси можуть претендувати різні суб`єкти, в тому числі і держава. Таким чином, тимчасово вільні фінансові ресурси є завжди, навіть в умовах фінансової кризи. Проблема полягає не в наявності ресурсів, а в спроможності держави мобілізувати їх.

Спроможність мобілізації тимчасово вільних фінансових ресурсів залежить насамперед від наявності довіри до держави з боку її кредиторів. Характер кредитних взаємовідносин визначається в першу чергу довірою. Якщо кредитор не довіряє позичальнику, то не може бути і мови про нормальні умови надання кредитів, чи взагалі про їх виділення. Але проблема полягає в тому, що кредитні взаємовідносини носять ризиковий характер. Кожний кредитор при продажі своїх тимчасово вільних ресурсів вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням отримати доход від їх продажу. Тобто не може бути ні абсолютної довіри, ні абсолютного небажання надавати кредити.

Виходячи з необхідності забезпечення довіри держава завжди повинна дбати про свій імідж надійного і вигідного позичальника. Це досягається насамперед своєчасним поверненням боргів і забезпеченням збереження вартості грошей. Разом з тим, як показує досвід, держава практично не може повністю втратити довіру своїх кредиторів. Наприклад, важко уявити в цьому питанні ситуацію, гіршу чим в Україні. Практично знецінились державні борги бувшого СРСР, оскільки фінансова ситуація не дозволяє повністю розрахуватись з ними. Здавалось би у держави немає жодного шансу на отримання внутрішнього кредиту. Разом з тим, користуються попитом облігації державної внутрішньої позики. Досвід роботи Ощадного банку свідчить, що операції по вкладах населення хоча і скоротились, не відмерли повністю. Стосовно будь-якого іншого позичальника такого просто не могло б бути. Феномен іміджу держави пояснюється просто - в будь-яких випадках її надійність в цілому вище інших позичальників. Сама сутність держави гарантує їй певну довіру навіть здавалось би в безнадійних ситуаціях, що і створює відповідні передумови для державного кредиту.

Важливою передумовою випуску позик є наявність стимулів до надання державі кредиту. Якщо довіра до держави відображає кредитний ризик, то стимули характеризують доцільність вкладання коштів в державні цінні папери. Доцільність, в свою чергу визначається їх доходністю, надійністю і ліквідністю. Між доходністю та надійністю існує зворотньопропорційна залежність: чим вище надійність, тим менша доходність. Оскільки державні цінні папери вважаються найбільш надійними, то для них встановлюється найменший рівень доходності. На фінансовому ринку державні цінні папери відіграють роль стандарту доходності, свого роду відправної точки. Інші емітенти змушені встановлювати рівень доходності своїх цінних паперів на більш високому рівні, інакше їх ніхто не буде купувати. Таким чином, державні цінні папери стабілізують і регулюють фінансовий ринок. Нормальне його функціонування неможливе без випуску державних позик[6, c. 25-26].

Отже, основним стимулом до надання позик державі виступає досить висока надійність державних цінних паперів. Водночас держава прагне встановити і високу їх ліквідність. Як правило, державні цінні папери вільно продаються і вільно купуються. Держава приймає на себе зобов`язання викупити їх з першого пред`явлення свого кредитора. В сучасних умовах забезпечення ліквідності має надзвичайно важливе значення. Недаремно на фінансових ринках світу значне поширення набули так звані комерційні папери, котрі мають дуже високу ліквідність. Саме висока ліквідність знімає перепони на шляху розвитку ринку цінних паперів, адже інвестори можуть спокійно вкладати гроші в подібні цінні папери, знаючи, що можуть їх повернути в будь-який час.

Заключною і найбільш важливою передумовою випуску державних позик є спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти. Якщо наявність бюджетного дефіциту потребує встановлення джерел його покриття, то використання державного кредиту вимагає визначення джерел погашення боргу. Такими джерелами можуть виступати: прибуток, отриманий від інвестування коштів в державний сектор; додаткові доходи бюджету за рахунок зростання ВВП і податкової бази від інвестування коштів в економіку; надходження від спеціально введених податків чи підвищення ставок оподаткування для погашення державного боргу; скорочення видатків; залучення нових кредитів для покриття попередніх боргів.

Доходи від інвестування коштів, залучених з допомогою державних позик, відображають результативність діяльності держави в сфері економіки. Проблеми з боргом за таких умов можуть виникати внаслідок непродуктивності інвестиційної діяльності держави. Якщо ж політика інвестицій носить продуманий і цілеспрямований характер, то погашення боргів теж здійснюється планомірно і гарантовано. Необхідність в підвищенні ставок оподаткування чи у введенні нових податків, а також у скороченні видатків пов`язана саме з проблемами відсутності поворотних джерел від використання позик, чи внаслідок неефективності інвестицій, або в результаті "проїдання" позикових коштів. Необхідність же залучення нових позик для покриття попередніх боргів пов`язана, або з небажанням, або з неможливістю підвищувати рівень оподаткування. Однак реально погасити державну заборгованість новими позиками неможливо. Навпаки, це тільки збільшує цю заборгованість. Реальне погашення може відбуватись тільки за рахунок додаткових надходжень в бюджет, чи від інвестицій, чи від підвищення рівня оподаткування[1, c. 27-28].


Висновки

Внутрішніми джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути кредити Національного банку України, доходи від операцій з цінними паперами тощо. Зовнішніми джерелами можуть слугувати кредити міжнародних фінансових установ та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми. Водночас використання зовнішніх та внутрішніх кредитних Джерел покриття бюджетного дефіциту зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього боргу держави, що включає додаткові витрати на його обслуговування. Тому економічна політика держави має бути спрямована на зменшення бюджетного дефіциту за рахунок збільшення доходів шляхом створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності та скорочення витрат бюджету і, в першу чергу, за рахунок обмеження витрат на утримання апарату управління, видатків на оборону тощо.

Бюджети усіх рівнів в Україні складаються на один рік з поквартальним розподілом. Вони є основою для розробки принципів взаємовідносин фізичних і юридичних осіб з відповідними бюджетами, оцінки рівня фінансового забезпечення витрат, що покриваються за рахунок централізованих й децентралізованих фондів цільового призначення, а також для визначення обсягу державного боргу і витрат на його обслуговування, ефективності функціонування фінансового ринку та страхових фондів.


Список використаної літератури

1. Базилевич К. Моделювання взаємозв'язків дефіциту державного бюджету України з показниками макроекономічної динаміки //Банківська справа. - 2003. - № 3. - C. 24-29

2. Башлай В. Й. Вплив дефіцітів бюджету на рівноважний обсяг виробництва //Економіка. Фінанси. Право. - 2007. - № 2. - C. 30-36

3. Башлай В. Й. Зовнішнє фінансування дефіциту бюджету в контексті інвестиційної діяльності держави //Економіка. Фінанси. Право. - 2006. - № 12. - C. 27-30

4. Д'яконова І. Дефіцит бюджету: система показників та джерела фінансування //Вісник Національного банку України. - 2003 - № 5. - C. 45-46

5. Дьяконова І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації //Фінанси України. - 2002. - № 10. - C. 53-59

6. Загорський В. Боргова політика: концепції та реалії //Економіст. - 2006. - № 3. - C. 24-26.

7. Кодацький В. Зниження бюджетного дефіциту в умовах ринку //Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - № 6. - C. 16-18

8. Крижанівська Ю. Бюджетний дефіцит у макроекономічній стабілізації //Фінанси України. - 2003. - № 6. - C. 26-29

9. Лебеда Г. Методологічні аспекти визначення дефіциту бюджету та державного боргу //Фінанси України. - 2004. - № 3. - C. 102-106

10. Нечай А. З історії розвитку правового регулювання фінансування бюджетного дефіциту //Право України. - 2003. - № 11. - С.132-136

11. Онишко С. Бюджетний дефіцит і напрями реформування національного оподаткування //Економіка України. - 2005. - № 10. - C. 86-89

12. Осипчук Л. Проблеми оптимізації бюджетного дефіциту та державного боргу //Предпринимательство, хозяйство и право. - 2004. - № 12. - C. 77-80

загрузка...
Top