Бюджетна система

1. Доходи бюджету від державного майна, угідь і послуг.

2. Видатки бюджету на економічну діяльність держави: склад, призначення і роль.

Список використаної літератури.


1. Доходи бюджету від державного майна, угідь і послуг

Державні доходи представлені тією частиною фінансових відносин, яка пов'язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси відносяться до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, є децентралізованими. Доходи бюджету займають головне місце у складі централізованих державних доходів, але це поняття більш вузьке, ніж доходи держави.

Формування бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі - державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом.

Податок на прибуток підприємств — один із найважливіших податків. Разом з податком на доходи фізичних осіб та податком на додану вартість податок на прибуток є основою податкової системи. Він використовується як засіб для реалізації стабілізаційної політики у державі та її структурної перебудови.

До другої групи податкових надходжень — податків на власність — належать періодичні податки на чисту вартість майна (податок на нерухоме майно підприємств та податок на нерухоме майно громадян), а також податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів[4, c. 72-73].

Періодичні податки на чисту вартість майна в Україні ще не справляються, але передбачаються проектом Податкового кодексу. Податок з власників транспортних засобів сплачують юридичні особи, у тому числі нерезиденти, громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби. Об'єктом оподаткування таким податком є транспортні засоби, самохідні машини та механізми, згруповані за об'ємами циліндрів або потужністю двигунів. Ставки податку визначені для кожної відповідної групи.

Третю групу податкових надходжень об'єднують збори за спеціальне використання природних ресурсів. До неї належить збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, платежі за користування надрами, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, плата за землю та плата за використання інших природних ресурсів. Економічний зміст зазначених зборів і платежів полягає в тому, що вони відіграють не лише фіскальну, а й стимулюючу роль, орієнтуючи суб'єктів господарювання на ефективніше використання відповідних видів ресурсів.

Одним із найцінніших природних ресурсів суспільства є земля. Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у формі земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю є власник земельної ділянки, земельної частки чи паю та землекористувач, у тому числі орендар. Розмір земельного податку залежить від цільового призначення земельної ділянки, її місця розташування та грошової оцінки земель.

Грошова оцінка земель проводиться Державним комітетом України з земельних ресурсів та його органами на місцях із залученням експертів. Для цього вони користуються методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Ставка земельного податку застосовується відповідно до грошової (кадастрової) оцінки земельних ділянок (з 1 га землі). У тих населених пунктах, де на сьогодні оцінка земель не завершена, податок обчислюється, виходячи з площі ділянки, до якої застосовуються ставки податку в установлених розмірах[3, c. 105-107].

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів призначений для відшкодування витрат держави за відтворення лісових угідь. До його складу включається збір від пня, що вносять лісозаготівельники за відпускання їм лісу на пні та інших лісових матеріалів.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів встановлений з метою зацікавлення суб'єктів господарювання у раціональному використанні водних ресурсів. Об'єктом обчислення цього збору є об'єм води, яку використовують споживачі для власних потреб. Збір за спеціальне використання водних ресурсів утримується незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з підземних чи поверхневих джерел чи від інших користувачів. Розмір збору за спеціальне використання водних ресурсів, крім тих, що використовуються підприємствами гідроенергетики та водного транспорту, встановлюється відповідно до нормативів плати, обсягів використання води та лімітів її використання.

Нормативи плати диференційовані за двома ознаками:

- якщо вода забирається з поверхневих водних об'єктів - залежно від водогосподарських мереж;

- якщо вода забирається з підземних вод - залежно від адміністративно-територіальної одиниці.

Кількість використаної води визначається за показниками вимірювальних приладів. Ліміти та порядок видачі дозволів на спеціальне використання водних ресурсів загально державного значення встановлює Кабінет Міністрів України, а місцевого значення - Верховна Рада АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські Ради народних депутатів. За понадлімітне використання водних ресурсів плата обчислюється і справляється у 5-тикратному розмірі[1, c.115-116].

Платежі за користування надрами сплачують суб'єкти господарювання усіх форм власності, які здійснюють у межах території економічної зони видобування корисних копалин та використовують надра у цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Об'єктом плати за користування надрами є фактично видобуті (погашені) балансові і позабалансові запаси корисних копалин та розміри ділянки надр, що надаються у користування або використовуються у цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Величина плати визначається залежно від обсягу погашення запасів корисних копалин та встановлених нормативів.

Збір на геологорозвідувальні роботи запроваджено з метою компенсації витрат бюджету для виконання робіт, зумовлених приростом запасів корисних копалин для забезпечення вітчизняних підприємств мінерально-сировинними ресурсами, а також відображенням у собівартості та цінах на добувну продукцію складу витрат на роботи з пошуку і розвідки родовищ корисних копалин. Цей збір сплачується суб'єктами господарювання усіх форм власності, що видобувають корисні копалини, та фізичними особами, які займаються цією діяльністю як підприємці. Величина збору за геологорозвідувальні роботи залежить від обсягу видобутих корисних копалин (для нафти, конденсату, газу природного тощо) та обсягу погашених у надрах корисних копалин (для інших корисних копалин) і встановлених нормативів збору.

До четвертої групи податкових надходжень належать внутрішні податки на товари та послуги. Це, зокрема, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за ліцензії на певний вид господарської діяльності, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. Структуру внутрішніх податків на товари і послуги наведено у табл. 1.

Доходи від державних послуг надходять до бюджету у вигляді державного мита — плати за нотаріальні послуги, видачу дозволів, патентів, документів тощо та у вигляді компенсаційних доходів за виконані державою роботи — геологорозвідувальні, дорожні та ін.

Доходи від державних угідь пов’язані із загальнонародною, по суті державною, власністю на землю та, відповідно, на угіддя, що на ній знаходяться, і надра землі. Вони можуть надходити у вигляді платежів за використання лісових та водних ресурсів, за видобування корисних копалин, а також у вигляді доходів від концесій — передання прав користування угіддями і ресурсами[7, c. 82-84].


2. Видатки бюджету на економічну діяльність держави: склад, призначення і роль

Сучасні умови розвитку ринкових відносин в Україні потребують здійснення регулювання темпів та пропорцій розвитку економіки. Це зумовлено тим, що, по-перше, в умовах переходу до ринку такі базові галузі економіки, як паливно-енергетичні (вугільна, нафтова, газова, енергетика), металургія, аграрний сектор економіки не мають достатніх фінансових ресурсів для належного розвитку. Тому державна фінансова підтримка їм конче необхідна. По-друге, без державної фінансової підтримки не можуть розвиватися такі наукомісткі і технологічно складні виробництва, як машинні комплекси під різні промислові та новітні ресурсозбережні технології.

Необхідність державної фінансової підтримки розвитку економіки у нових умовах зумовлена ще й тим, що з проголошенням державної незалежності постало питання про створення власної економіки, оскільки народногосподарський комплекс України в умовах функціонування колишнього СРСР був надмірно інтегрований. Структура галузей економіки була зорієнтована на потреби Союзу і не відповідала власним потребам України. Водночас видатки зведеного бюджету України на розвиток економіки в Україні мають тенденцію до зниження. Це пов'язано з тим, що коло підприємств державної форми власності зменшується з одночасним збільшенням кількості суб'єктів господарювання з приватною формою власності. У складі видатків зведеного бюджету на розвиток економіки найбільшу частку (від 39,2 до 57,1%) відведено на промисловість, енергетику та будівництво. Вони включають такі групи видатків:

а). Видатки на паливно-енергетичний комплекс. Вони включають видатки, пов'язані з реструктуризацією вугільної промисловості, утриманням державної воєнізованої гірничорятувальної служби, державної підтримки вугледобувних підприємств, організацією і регулюванням діяльності в галузі виробництва ядерного палива, заходи, пов'язані із виведенням з експлуатації ЧАЕС, заходи щодо охорони об'єктів атомної енергетики тощо;

б). Видатки на конверсію та розвиток підприємств оборонного й машинобудівного комплексів. До них належать видатки на фінансування заходів з конверсії підприємств оборонного комплексу і створення нових видів цивільної продукції, кошти на розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу, видатки спеціального призначення Держкомпромполітики України тощо;

в). Видатки на відтворення мінерально-сировинної бази. Це, здебільшого, геологорозвідувальні роботи, що фінансуються за рахунок відрахувань видобувних підприємств, роботи щодо вивчення газоносності, розроблення методів дегазації вугільних пластів, розв'язання проблем пошуку, використання метану тощо;

г). Видатки на інші галузі промисловості. Вони включають видатки для здійснення консервації потужностей з виробництва важкої води та інших спеціальних об'єктів, видатки на реструктуризацію залізорудних підприємств із підземного видобутку руди[4, c. 159-161].

Спостерігаються високі темпи збільшення видатків зведеного бюджету на сільське господарство, лісове господарство, рибальство та мисливство. За 2000—2003 pp. обсяг видатків на розвиток і фінансову підтримку згаданих галузей діяльності зріс більше як у тричі (з 885,7 млн грн до 2803,8 млн грн у 2003 р.). За рахунок коштів зведеного бюджету, то спрямовуються на сільське господарство, фінансуються такі заходи:

1. Видатки на поліпшення земельних ресурсів. До них належить оплата робіт з докорінного поліпшення земель, проведення земельної реформи, хімічна паспортизація земель тощо.

2. Видатки на сільськогосподарське виробництво. Вони спрямовуються на реалізацію державних програм селекції у тваринництві й птахівництві та рослинництві, заходи щодо боротьби із шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин, протиепізоотичні заходи, підтримку виробництва продукції тваринництва й рослинництва, фінансування витрат на закладання і догляд за молодими садами, виноградниками та ягідниками, державну підтримку селянських (фермерських) господарств тощо.

3. Видатки на закупівлю сільськогосподарської продукції та техніки. Вони включають заходи, пов'язані з погашенням заборгованостей із закупівлі сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1994—1997 pp., повернення бюджетної позички, наданої на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1994—1997 pp., заходи, пов'язані із закупівлею вітчизняної сільськогосподарської техніки на умовах фінансового лізингу, повернення коштів, наданих на придбання сільськогосподарської техніки на умовах фінансового лізингу, кошти, що надійдуть у рахунок погашення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, переданої сільськогосподарським товаровиробникам та іншим суб'єктам господарювання.

4. Видатки на дослідження і практичні розробки в галузі сільського господарства. Це, здебільшого, розроблення проектно-кошторисної документації, виготовлення та випробування дослідних зразків техніки для сільського господарства, харчової та переробної промисловості.

5. Видатки на діяльність і послуги в галузі сільського господарства. До них включається фінансування господарств, що перебувають в особливо складних кліматичних умовах, заходи, пов'язані із формуванням державного насіннєвого страхового фонду і деякі інші заходи[6, c. 93-94].

За рахунок бюджетних коштів фінансуються також видатки на розвиток лісового господарства, рибальства і мисливства та водного господарства.

Розвиток лісового господарства включає переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції. Водночас фінансування лісового господарства спрямоване на створення національної лісосировинної бази на основі інтенсифікації ведення лісового господарства і вдосконалення технологій створення високопродуктивних насаджень. Це зумовлює розроблення системи боротьби зі шкідниками і хворобами лісів, застосування економічно безпечних препаратів.

Важлива роль у розвитку економіки належить транспорту, дорожньому господарству, зв'язку, телекомунікації та інформатиці. На їх розвиток за рахунок зведеного бюджету спрямовується близько третини всіх видатків на розвиток економіки. Це здебільшого видатки на утримання відповідних служб, які забезпечують організацію діяльності на підтримання згаданих галузей на відповідному рівні.

В Україні закладені основи фінансової підтримки малого підприємництва. Водночас через дефіцит фінансових ресурсів реалізація політики підтримки малого підприємництва обмежується авторитетом держави та законотворчою спроможністю. Фінансування проектів і програми розвитку підприємництва здійснюється у формі фінансової допомоги на умовах повернення коштів та платності.

На перехідному етапі економіки України важливою є роль бюджетного фінансування. Бюджетні видатки мають спрямовуватися насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідного ринкового середовища, підтримання пріоритетних і базових галузей економіки, розвиток наукомістких технологій, підтримання в належному стані екології.

Основні напрями розвитку економіки визначаються Кабінетом Міністрів України, установами Академії наук України із залученням інших зарубіжних і вітчизняних фахівців та науково-дослідних установ[7, c. 148-149].

На найближчу перспективу пріоритетними галузями народного господарства є енергетика, суднобудування, літакобудування, космічна галузь, металургія, сільське господарство. Саме вони в комплексі з інфраструктурою визначають економічний поступ України, забезпечують значні валютні надходження, зовнішньоекономічний імідж України. Оскільки на зовнішньому ринку діє жорстка конкуренція, на перехідному етапі держава має підтримувати експортні галузі.

Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування:

– капіталовкладення;

– операційні витрати;

– кредити і дотації.

Фінансування капіталовкладень може здійснюватись за двома напрямами:

а) у відомчому розрізі;

б) у розрізі інвестиційних проектів.

Галузевий (відомчий) підхід полягає в тому, що загальна сума виділених бюджетом капіталовкладень направляється міністерствам і відомствам, які, в свою чергу, розподіляють цю суму між підприємствами та організаціями. Цей підхід є основним в Україні, хоча має недолік — розпорошення коштів.

Фінансування інвестиційних проектів, навпаки, дозволяє концентрувати ресурси на реалізації основних завдань.

Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визначається двома чинниками:

• можливостями бюджету;

• наявністю необхідних та ефективних проектів[8, c. 176-178].

Виділення з бюджету фінансування на капіталовкладення на даний час не має жодної нормативної бази (наприклад, відповідно до Закону України «Про освіту» щорічно на її фінансування повинно виділятись 10 % національного доходу і хоча, як правило, цього розміру не додержуються, але база для планування існує). Тобто планування капіталовкладень йде від досягнутого рівня, а не від потреб.

Вартість інвестиційних проектів визначається в їх кошторисах. Виділення бюджетних асигнувань на капіталовкладення при фінансуванні інвестиційних проектів здійснюється на конкурсній основі таким чином:

1. На підставі визначених критеріїв (термін окупності, рентабельність, мінімальність ризиків та економічна ефективність і соціальна значимість проекту) здійснюється конкурсний відбір проектів.

2. Проводиться тендер (конкурс) серед виконавців того чи іншого проекту.

В основі механізму виділення коштів на капіталовкладення лежать потреби у забезпеченні певних темпів економічного зростання (приріст ВВП).

Операційні витрати, які являють собою видатки бюджету на утримання виробничої інфраструктури, включають:

· фінансування геолого-розвідувальних робіт;

· фінансування лісового і водного господарства;

· землевпорядкувальні роботи;

· заходи по боротьбі зі шкідниками рослин, хворобами тварин та епідеміями;

· утримання насіннєвих станцій і племінних господарств.

Фінансування геолого-розвідувальних робіт проводиться за рахунок двох джерел: бюджету та коштів підприємств. З бюджету фінансуються роботи з пошуку нових родовищ корисних копалин, за рахунок підприємств видобувної промисловості — роботи в межах існуючих родовищ.

Фінансування бюджетом геолого-розвідувальних робіт забезпечується спеціальним компенсаційним доходом — відрахуваннями на геолого-розвідувальні роботи, які вносять до бюджету підприємства видобувної промисловості. Обсяги фінансування і суми надходжень відрахувань між собою врівноважені, але не збалансовані. Щороку існують незначні відхилення між цими показниками. Залишок відрахувань використовується у поточному році на фінансування інших видатків. Якщо їх недостатньо, то ці видатки перекриваються іншими доходами бюджету. Вартість геолого-розвідувальних робіт визначається на підставі спеціальних кошторисів, які розраховуються, виходячи з обсягів цих робіт та існуючих розцінок.

Утримання лісового і водного господарства віднесене на видатки бюджету в зв'язку з тим, що на даний час ці ресурси_— загальнонародна власність. У бюджеті існують цільові доходи, пов'язані з фінансуванням вказаних витрат, — лісовий дохід і плата за використання прісних водних ресурсів. Проте, на відміну від геолого-розвідувальних робіт, доходи і видатки за цими напрямами не врівноважені — видатки набагато вищі.

Землевпорядкувальні роботи включають заходи з підвищення і відновлення родючості ґрунтів (наприклад, протиерозійні заходи, тобто боротьба з вітряною і водною ерозією ґрунтів).

Заходи по боротьбі зі шкідниками рослин та хворобами тварин.

Протиепідемічні заходи у цілому фінансуються з бюджету в тих випадках, коли вони охоплюють певний регіон, а поточні витрати — безпосередньо тим чи іншим господарством. Виділення коштів бюджету здійснюється на підставі кошторису. У такому самому порядку, тобто на кошторисній основі, фінансуються насіннєві станції і племінні господарства, які забезпечують потреби відповідного регіону[1, c. 164-166].

Бюджетні кредити надаються підприємствам державного сектора на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони можуть бути безпроцентні або з невисокою процентною ставкою.

Державна дотація являє собою виділення з бюджету коштів на покриття збитків суб'єктів господарювання в тому разі, коли збитковість визначається певною фінансовою політикою держави в сфері ціноутворення (як правило, обмеження рівня цін).

Може надаватись у сумі, що повністю відшкодовує збитки чи покриває їх частково, що визначається станом бюджету. Обсяг дотації встановлюється як різниця між витратами і доходами підприємств. Виділення коштів може проводитись на підставі планових чи фактичних розрахунків.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Розвиток держави неможливий без створення необхідних умов утримання невиробничої сфери й розвитку виробництва, соціально-культурних закладів та заходів по їх утриманню; органів влади і управління; оборони та ін., що відображено в складі видатків Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

До видатків Державного бюджету належать: фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання й підвищення життєвого рівня народу, заходів щодо соціального захисту населення; фінансування здійснюваних державними установами та організаціями заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення тощо.

Держава, виділяючи бюджетні асигнування, завжди визначає 1) пріоритети витрат; 2) загальний обсяг фінансування; 3) цільове використання коштів; 4) норми витрат.

Незалежно від джерел покриття видатків фінансування здійснюється на підставі таких принципів: плановість, безоплатність і безповоротність, цільове спрямування коштів, ефективність їх використання, фінансування в міру виконання плану, оптимальне поєднання власних, бюджетних та кредитних джерел, здійснення контролю за використанням коштів. Додатковими принципами кошторисно-бюджетного фінансування є: одержання максимуму ефективності при мінімумі витрат; урахування раніше використаних коштів.

Всю фінансову діяльність держави пронизує метод планування, оскільки усі витрати з централізованих фондів коштів повинні обов'язково відображатися у фінансових планах. Об'єктивною необхідністю планування за нинішніх умов є посилення соціальної спрямованості фінансових планів, відмова від залишкового методу фінансування соціальної сфери. Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси[3, c. 57-59].

Фінансове планування здійснюється шляхом укладання фінансових планів - індивідуальних і зведених. Індивідуальні фінансові плани включають баланси доходів та видатків підприємств, кошториси бюджетних установ тощо. Зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, територіальні та галузеві. Загальнодержавними планами є зведений фінансовий баланс, державний бюджет, баланс доходів і витрат населення. Територіальні фінансові плани - це місцеві бюджети, зведені фінансові баланси територій, плани фінансових інститутів. Галузеві включають фінансові плани міністерств, відомств, корпорацій, об'єднань тощо. Усі фінансові плани пов'язані між собою внаслідок юридичної та економічної природи бюджету.

Характерною рисою видаткових правовідносин є їх безоплатний характер, оскільки кошти з бюджету виділяють на виконання певних завдань і функцій уповноважених органів або фінансування загальнодержавних чи місцевих програм і не вимагають повернення. Отже, принцип безповоротності та безоплатності фінансування державних видатків означає виділення коштів без прямого їх повернення державі та без внесення до державних фондів коштів будь-якої платні за отримання цих коштів. Водночас економічний зиск держави у видатковій політиці полягає в тому, що непряме (опосередковане) повернення отриманих від держави коштів реалізується у матеріальному прирості основних фондів у державній та комунальній виробничій і невиробничій сферах, збільшенні прибутків державних та комунальних підприємств, підготовці кваліфікованих кадрів для суспільства тощо.

В умовах кризи платежів та ненадходжень доходів у бюджет у визначених розмірах держава вимушена направляти кошти на поточні видатки. Першочергове значення має підтримка галузей невиробничої сфери, тобто поточні видатки на утримання закладів освіти, охорони здоров'я, на соціальне забезпечення, захист постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи населення та інші заходи. Тягар кризи платежів і ненадходжень податків зазнають усі бюджети бюджетної системи, від чого страждає в першу чергу національно-культурна сфера.

Отже, фінансування державних видатків - це плановий, цільовий, безповоротний та безоплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі[5, c. 125-127].


Список використаної літератури

1. Артус М. Бюджетна система України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Європейський ун-т. — К. : Видавництвво Європейського ун-ту, 2007. — 220с.

2. Булгакова С. Бюджетна система Україна: Навч. посіб. / Київський національний торговельно- економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2003. — 287с.

3. Бюджетна система. Вишкіл студії / Тернопільська академія народного господарства; Інститут фінансів / С.І. Юрій (ред.), С.І. Юрій (підгот.), Й.М. Бескид (ред.). — К. : Таксон, 2002. — 256с.

4. Дерев'янко І. Бюджетна система України. — К., 2002. — 160с.

5. Загорський В. Бюджетна система та оподаткування в Україні: проблеми розвитку: монографія / Національна академія держ. управління при Президентові України; Львівський регіональний ін-т держ. управління. — Х. : ІНЖЕК, 2008. — 285с.

6. Омелянович Л. О., Чайковська О. В., Кавиршин О. Г., Левченко В. С., Свинаренко Т. І. Бюджетна система: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського / Л.О. Омелянович (наук.ред.). — Х. : ВД "Інжек", 2004. — 253с.

7. Опарін В. Бюджетна система: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 336с.

8. Пасічник Ю. Бюджетна система України: навч. посіб.. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 670с.

9. Фещенко Л. Бюджетна система України: навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ІНЖЕК, 2007. — 292с.

загрузка...
Top