Бюджетна система

Вступ.

1. Позиковий метод формування доходів бюджету. Економічний дохід держави.

2. Оперативно-сітьові показники лікувального закладу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Базою для формування доходів державного бюджету України виступають фінансові ресурси країни. Фонди фінансових ресурсів є об`єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт.

Створення й використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу й використання валового внутрішнього продукту, що створюється упродовж певного часу в державі. Фінансові ресурси держави включають ті з них, що перебувають у розпорядженні органів державного управління, всіх видів і форм підприємницьких структур і населення. У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи й різних видів централізованих та децентралізованих фондів, а також державних страхових органів, державних кредитних установ). Інша частина фінансових ресурсів у держави знаходиться в розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Третя частина - у розпорядженні населення в формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі та в інших фінансових установах.


1. Позиковий метод формування доходів бюджету. Економічний дохід держави

Фінансування бюджету може здійснюватись за рахунок грошової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запозичення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним змістом, так і за ставленням до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому числі й в Україні, офіційно заборонено. Використання ж державних позик вимагає надійної системи управління державним боргом і певного його обмеження.

Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових організацій відбувається у формі випуску державних позик чи отримання кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних наслідків, як грошова емісія, оскільки при цьому не відбувається зростання грошової маси: на державні потреби витрачаються тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також можуть впливати на інфляційний процес.

Запозичення коштів у фізичних і юридичних осіб державою відбувається у формі випуску державних позик, розміщення державних цінних паперів або кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних наслідків, як грошова емісія, оскільки не відбувається зростання грошової маси: на державні потреби витрачаються запозичені тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб. Але при досягненні державними займами значного розміру вони можуть негативно впливати на обсяги інвестицій, а також сприяти збільшенню податкового навантаження у майбутньому для їх погашення.

Державний борг виступає наслідком бюджетних дефіцитів і відповідних їм позичкових операцій. Внутрішній державний борг складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи невиплачені відсотки та видані гарантії за кредитами. Уряд випускає державні цінні папери для погашення дефіциту бюджету, отже нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування бюджетних дефіцитів і є державним боргом. На нашу думку, державний борг не можна тлумачити як суму всіх неоплачених державних зобов’язань, у тому числі і по заробітній платі, пенсіям тощо. Останнє суперечить кредитній суті державного боргу.

У цілому, розглядаючи формування дохідної бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити, у який спосіб — збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів — краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює розширення виробництва і може навіть призвести до зменшення доходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної ставки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує [4, c. 71-72].

Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ресурси. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує. Причому, використовує лише ту частину, яка переходить у її власність без будь-яких умов і обов'язків по відношенню до інших осіб у вигляді різного виду платежів. Саме ця частина валового внутрішнього продукту і складає державні доходи, якими можуть розпоряджатися органи державної влади.

Доходи державного бюджету - поняття більш вужче, ніж доходи держави. Доходи Державного бюджету України - це частина доходів держави, яка використовується для фінансування виконання органами державної влади загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України.

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. Централізація частини прибутку державних підприємств у бюджеті може здійснюватись двома способами. По-перше, прямим вилученням, що було притаманно адміністративній економіці. По-друге, на основі оподаткування цих підприємств на загальних підставах, що характерно для ринкової економіки. Але при цьому слід враховувати, що подібні платежі державних підприємств до бюджету є податками лише за формою, а не за змістом, бо переходу вартості від одного власника до іншого, по суті, не відбувається. У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов’язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

Доходи бюджету класифікують за різними ознаками. Залежно від методів мобілізації доходи бюджету поділяють на податкові та неподаткові. Країни з ринковою економікою доходи своїх бюджетів формують, в основному, за рахунок податків. У доходах центральних бюджетів розвинутих країн вони досягають 80—90 %, а в США — більше 95 %. Неподатковими доходами бюджету є:

· доходи від використання майна, що перебувають у державній власності (орендна плата від здачі в оренду державного майна; відсотки за залишками бюджетних коштів на рахунках у кредитних організаціях; дивіденди за акціями, власником яких є держава; повернення державних і бюджетних кредитів та ін.);

· доходи від продажу майна, що перебувають у державній та комунальній власності;

· проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

· доходи від платних послуг що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також бюджетними установами;

· кошти, отримані в результаті застосування заходів громадянсько-правової, адміністративної і кримінальної відповідальності (штрафи, конфіскації, компенсації та інші суми примусового вилучення);

· інші неподаткові доходи[3, c. 64-65].

У доходи бюджету можуть зараховуватись трансферти — перерахування від фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і урядів іноземних держав, інших органів державної влади на безоплатній та безповоротній основі.

Бюджетна система ґрунтується на взаємодії бюджетів усіх рівнів, що відбувається за допомогою використання регулюючих доходних джерел, створення цільових і регіональних бюджетних фондів, їх часткового перерозподілу. Це важливе положення реалізується через систему податків, які регулюють обсяги надходжень фінансових ресурсів між державою та її регіонами, а також у цілому по території України. Необхідність такої системи виникає в результаті того, що в межах країни існує різниця у фінансовій забезпеченості регіонів внаслідок ряду об'єктивних причин, пов'язаних з економічним становищем та їх географічним положенням. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю джерел доходів і правом визначити напрям їх використання й витрат.

Аналіз стану бюджету України за останні роки свідчить про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування й виконання. Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи.

Дефіцит державного бюджету характерний нині для багатьох країн. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише два рази (у 1969, 1998 рр.), у Франції за останні 48 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині, з її економічним і валютним "благополуччям", перевищення витрат над доходами спостерігається постійно. В Україні дефіцит державного бюджету за останні роки незначний, оскільки уряд докладає максимум зусиль у формуванні бездефіцитного бюджету (профіциту). Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:

* зниженням рівня суспільного виробництва;

* глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу;

* послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;

* нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;

* великомасштабним оборотом "тіньового" капіталу;

* великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.

У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету - жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу[1, c. 83-84].

В Україні до числа офіційних трансфертів, які надходять з-за кордону, належать поточні надходження від секретаріату ООН за український контингент. До інших трансфертів належать специфічні гранти цільового призначення, а також генеральні гранти, що не обумовлені конкретними цілями їх витрачання.

Отримання доходів у вигляді платежів за використання державного майна та угідь і від надання послугтеж не має відчутного фіскального значення. Таким платежам, на відміну від податків, притаманний еквівалентний характер взаємовідносин їх платників з державою. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі — орендна плата, чи разово — доходи від приватизації державного майна. Доходи від державних угідь можуть формуватись у два способи. По-перше, від передання відповідних угідь чи родовищ корисних копалин під концесію. По-друге, у вигляді плати за використання природних ресурсів. В Україні встановлена плата за спеціальне використання лісових і водних ресурсів та за видобування з надр корисних копалин (при цьому слід зазначити, що віднесення їх згідно з діючою бюджетною класифікацією до податкових доходів необґрунтоване, оскільки це еквівалентні взаємовідносини їх платників з державою). Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінансового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов’язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб’єктам).

Основою формування доходів бюджету є податки. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Податки з’явилися у процесі історичного розвитку одночасно з виникненням держави. У міру розвитку товарно-грошових відносин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому зв’язку, як змінювалися погляди платників податків на необхідність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив народ про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім — жертовності особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов’язку і, нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок [8, c. 56-58].

На рівень доходів впливають зовнішні та внутрішні фактори.

Зовнішні фактори:

Зовнішній борг; рівень інтеграції у зовнішньоекономічний простір4 рівень цін на енергоносії, рівень зовнішньої фін допомоги від іноземних держав; сальдо торгового балансу.

Внутрішні фактори:

Рівень податкових ставок; рівень банківського процента; рівень податкоспроможності населення; об’єкти приватизації; рівень ВВП; інфляція; курс національної валюти; внутрішній борг.

Доходи бюджету класифікують за розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. До неподаткових надходжень відносять доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження. Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротні основі. Трансферти вперше включені до доходів бюджету на рівні законодавчого акта - Бюджетного кодексу.

Для кожного виду надходжень, що зараховуються до бюджетів, коду бюджетної класифікації Національним банком України присвоюється тільки йому відповідний тризначний символ банківської звітності. Це пов'язано зі специфікою зарахування платежів до місцевих бюджетів, яка склалася з переходом їх на казначейське обслуговування (на один рахунок місцевого бюджету може зараховуватися багато різних платежів). У процесі переходу на касове обслуговування місцевих бюджетів за доходами Національним банком будуть присвоєні символи банківської звітності усім, без виключення, кодам бюджетної класифікації, відповідно до яких платежі зараховуватимуться до місцевих бюджетів. Крім цього очікується також зміна символів банківської звітності окремих кодів бюджетної класифікації доходів місцевих бюджетів. Символи банківської звітності формуються для кодування аналітичних рахунків та забезпечують правильність (адресність) надходження коштів на відповідні аналітичні рахунки. При цьому кожному символу звітності відповідає окремий код бюджетної класифікації і аналітичних рахунків. Наприклад, коду бюджетної класифікації 11021200 "Відрахування від суми податку на прибуток для фінансування житлового будівництва для військовослужбовців" присвоєно символ банківської звітності 222[7, c. 67-69].


2. Оперативно-сітьові показники лікувального закладу

Охорона здоров'я в Україні являє собою розгалужену систему медичних закладів, діяльність яких спрямована на охорону здоров'я і лікування населення. Правові, організаційні, економічні й соціальні засади охорони здоров'я людей в Україні визначені Основами законодавства України, що прийняті у листопаді 1992 р. Вони регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності та довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що погіршують їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. В Основах законодавства України про охорону здоров'я зазначається, що суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і пропаганди здорового способу життя.

Суть кошторисного фінансування полягає у виявленні бюджетних асигнувань на основі спеціального розрахункового документу - кошторису. Визначення обсягів фінансування засновуються на двох показниках:

Показниках, які характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи - оперативно-сітьові показники.

Нормативах видатків в розрахунку на певний кількісний показник.

Оперативно-сітьові показники діляться на дві групи:

а) виробничі показники, які характеризують профільну діяльність даної установи (наприклад, кількість учнів у школі). Вони в свою чергу діляться на:

Вихідні - об'єктивно існуючі на даний період часу

Похідні - визначаються за певними нормами - залежить від кількості учнів і норми граничної наповненості класів.

б) загальні показники, які характеризують будівлю бюджетної установи (наприклад площа приміщень, кубатура будівлі, санітарно-технічний устрій).

Норми витрат характеризують обсяг витрат на одна розрахункову одиницю в залежності від базу розрахунку є узагальнені і постатеві нормативи.

Узагальнені - показують обсяг витрат з усіх статей на певний виробничий показник, наприклад нормативи видатків на охорону здоров'я на одного жителя. На Україні переважають постатеві нормативи.

Постатеві нормативи відображають норми витрат в розрізі окремих статей - зарплата, господарські витрати та інше [5, c. 136-137].

За методом обчислення нормативи поділяються на 2 групи:

а) нормативи, розраховані на основі фізіологічних потреб ( на харчування, на освітлення, опалення, інше).

б) розраховані на основі статистичних спостережень.

За характером використання нормативи поділяються на:

· обов'язкові - встановлюються органами державної влади і управління

· факультативні - встановлюються галузевими органами чи бюджетними установами.

Кошторис - плановий документ в якому визначається обсяг бюджетних асигнувань, їх постатевий і поквартальний розрахунок.

Складається з 4-х умовних частин:

Виробничі показники.

Загальні показники.

Розрахунки обсягів фінансування в розрізі окремих статей.

Зведення видатків з поквартальним розподілом.

Види кошторисів: кошторисне планування і фінансування включає складання 4-х видів кошторису:

а) індивідуального кошторису - для кожної бюджетної установи;

б) зведений кошторис - по групі однорідних закладів - загальноосвітні школи, дитячі дошкільні заклади.

в) кошториси на централізовані заходи, які проводяться відповідним органом управління.

г) загальні кошториси - обсяги фінансування для окремого органу управління, наприклад - загальний кошторис по відділу народної освіти включає: зведені кошториси по загальним освітнім школам, школам-інтернатам, дитячим дошкільним закладам і кошторис на децентралізовані заходи.

Фінансування охорони здоров'я в Україні здійснюється за рахунок Державного і місцевого бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Обсяг бюджетних коштів, що спрямовується на охорону здоров'я в Україні, щорічно збільшується. За 2000—2003 pp. їх величина зросла більше ніж у два рази (з 4888,2 млн грн у 2000 р. до 9708,2 млн грн у 2003 р.). У видатках бюджетів на соціально-культурні заходи вони займають стабільне третє місце (після видатків на освіту та соціальний захист і соціальне забезпечення) на рівні 22,3—25,7%. Водночас тих коштів, що виділяються з Державного і місцевих бюджетів України для належного фінансування охорони здоров'я, недостатньо. Обмеження фінансування лікувально-профілактичних заходів ускладнює їх функціонування. За багатьма напрямами лікувальної та профілактичної діяльності медична допомога є платною. Відбувається не досить регульоване та контрольоване зростання цін на медичні послуги, поширюється неофіційне надання медичної допомоги.

Основний склад установ охорони здоров'я перебуває на кошторисному фінансуванні. Це лікувально-профілактичні установи (лікарні широкого профілю, спеціалізовані медичні заклади, поліклініки й амбулаторії, спеціалізовані поліклініки, фельдшерсько-акушерські пункти) і санітарно-епідемічна служба [2, c. 96-98].

Видатки на утримання установ охорони здоров'я визначаються за кошторисами доходів і видатків. Вихідною базою, що використовується для визначення асигнувань за категоріями видатків кошторису установи охорони здоров'я, є такі показники, як кількість лікарняних ліжок, кількість лікарських посад, кількість лікарських відвідувань, кількість ліжко-днів та чисельність прикріпленого населення.

Значну частку за кошторисами у переважній більшості установ охорони здоров'я становлять витрати на оплату праці. Умови оплати праці фахівців охорони здоров'я затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики та Міністерства охорони здоров'я України від 22.02. 2002 р. № 110/72. Оплата праці працівників здійснюється за фактично відпрацьований час, виходячи з посадових окладів, або залежно від виробітку і відрядних розцінок з урахуванням доплат і надбавок, передбачених діючим законодавством. Для заробітної плати працівників охорони здоров'я граничних розмірів не встановлено.

Відповідні видатки передбачаються категоріями «Нарахування на заробітну плату», «Предметів і матеріалів», «Видатки на відрядження», «Оплати послуг з утримання бюджетних установ», «Оплати комунальних послуг та енергоносіїв». Крім поточних витрат, установи охорони здоров'я здійснюють капітальні видатки на придбання транспортних засобів, меблів, комп'ютерної техніки, устаткування для їдалень, а також видатки на капітальне будівництво та капітальний ремонт. Капітальні видатки здійснюються лише після повного забезпечення фінансування поточних витрат [7, c. 156-158].


Висновки

У вивченні бюджету велике значення має характеристика його як економічної категорії. Бюджет є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою фінансового забезпечення реалізації функцій держави. Суб’єктами цих відносин є юридичні й фізичні особи та держава, об’єктом — ВВП. За певних умов об’єктом фінансових відносин може бути національне багатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві матеріальних благ та природних ресурсів.

Бюджет держави як відособлена ланка фінансової системи відображає ту частину розподільних відносин, яка пов’язана із формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються державою в законодавчій формі; по-третє, пов’язані зі створенням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій — управлінської, оборонної, економічної та соціальної; по-четверте, характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п’яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соціального розвитку країни.


Список використаної літератури

1. Артус М. Бюджетна система України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Європейський ун-т. — К. : Видавництвво Європейського ун-ту, 2007. — 220с.

2. Булгакова С. Бюджетна система Україна: Навч. посіб. / Київський національний торговельно- економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2003. — 287с.

3. Бюджетна система. Вишкіл студії / Тернопільська академія народного господарства; Інститут фінансів / С.І. Юрій (ред.), С.І. Юрій (підгот.), Й.М. Бескид (ред.). — К. : Таксон, 2002. — 256с.

4. Дерев'янко І. Бюджетна система України. — К., 2002. — 160с.

5. Загорський В. Бюджетна система та оподаткування в Україні: проблеми розвитку: монографія / Національна академія держ. управління при Президентові України; Львівський регіональний ін-т держ. управління. — Х. : ІНЖЕК, 2008. — 285с.

6. Омелянович Л. О., Чайковська О. В., Кавиршин О. Г., Левченко В. С., Свинаренко Т. І. Бюджетна система: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського / Л.О. Омелянович (наук.ред.). — Х. : ВД "Інжек", 2004. — 253с.

7. Опарін В. Бюджетна система: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 336с.

8. Пасічник Ю. Бюджетна система України: навч. посіб.. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 670с.

9. Фещенко Л. Бюджетна система України: навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ІНЖЕК, 2007. — 292с.

загрузка...
Top