Бюджет - у минулому і сьогодні

1. Розвиток бюджетів за часів Київської Русі.

2. Видатки місцевих бюджетів.

Список використаної літератури.


1. Розвиток бюджетів за часів Київської Русі

У Київській русі в період раннього феодалізму (IX - XII ст.) основними джерелами доходів казни були данина від населення, торговельна діяльність князя, різні мита, збори, що мали суть податкових платежів, а також плата за надання послуг органами судочинства, надання позик.

Розглянемо ці джерела детальніше:

1) Данина з населення.

Організацією збору данини займалися самі князі або їхні підлеглі. Данину платили найчастіше натурою: хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою і збирали її із власного люду, а також з підкорених у війнах народів. Збирали її з усього, з чого тільки можна було. Варто вдатися до історичних фактів, аби пересвідчитися, в далекі часи народ ніс на собі важке ярмо данини. "Так, у полян, які вже були землеробами й скотарювали, знаходимо перші сліди земельної податі, вони платили данину хозарам від рала (плуга) по шелягу за рало... " [4, c.105] Вперше згадується данина в " Повісті временних літ" як воєнна контрибуція, накладена на підкорені племена. Перші руські князі по відношенню до своїх сусідів вели себе як завойовники, збирали данину з вигодою для себе, не піклуючись про долю своїх підданих. Потім, коли, почалась розбудова Києва, потреби зростали, що призвело до збільшення розміру данини і викликало незадоволення племен, з яких збиралась дань.

Історія залишила чимало прикладів непокори платників данини, коли розміри її виходили за рамки здорового глузду. Саме порушення князем Ігорем традиційної норми данини викликало в 945 р. повстання у Древлянській землі. Князь Ігор, зібравши звичайну данину, вирішив, за домовленістю з дружинниками, повернутися, щоб зібрати додаткову данину. В результаті спалахнуло повстання, і князя Ігоря було вбито.

2) Торгівельна діяльність князя.

Розвиток торгівлі мав велике значення для Київської держави. Якщо знать західноєвропейських країн була зацікавлена в розвитку торгівлі, то київські князі та їхнє оточення докладали чимало зусиль для її процвітання. Чому київські князі прагнули розвивати торгівлю? Розміри данини, яку вони отримували, перевищували їхні потреби, тому більша частина її мала реалізовуватися на ринку. Внутрішній ринок був недостатньо розвинений, щоб поглинути велику кількість меду, воску, хутра та інших товарів, їх можна було продати на ринках сусідніх країн. В умовах досить нерозвиненого торгового капіталу можливо передбачити, що торгівля здійснювалась на комерційних початках, а саме частина грошей від продажу товарів купців йшла до казни. Вже починаючи з середини X ст. князі почали розвивати власні господарства, які приносили їм певний дохід.

3) Різні мита, збори, що мали суть податкових платежів.

Про податки кажуть: це та реальність, на яку, хочемо ми того чи ні, а зважати треба. Якщо перевернути сторінки тлумачного економічного словника і знайти це слово, то можна прочитати: "Податки - форма платежу, що стягується з доходів або майна юридичних та фізичних осіб і характеризується обов'язковістю, регламентацією розміру і строків внесення".

Податкові платежі поступали в різних формах - дань, подать (урок, дари, оброк), поклони, корми, побори. Величина податків залежала від різних умов. Племена або селища, що провинилися перед князем, платили більші податки. Наприклад Ольга збільшила данину древлянам за те, що вони вбили її мужа князя Ігоря.

Данина в Україні надходила двома шляхами: або підвладні племена привозили її до Києва, або князі самі їздили за даниною до племен. Перший шлях збору данини називався повозом, другий -- полюддям. Поїздки князя (чи князів) до підвладних племен називалися кружлянням, бо князь об'їжджав свої володіння по кордонах. Ці поїздки були тривалими: з кінця осені (листопад) і до весни (квітень). Дань була характерною ознакою платежів до казни князя в ІХ - на початку X ст. Подать - збірний термін, під яким розумілись уроки, дари, оброки. Уроки - будь-яка повинність, яка визначалась по розміру і яку потрібно було виконувати до певного календарного терміну. Оброки стягувались з певного предмета. Згодом розвинулась складніша система оподаткування, що включало кожне господарство (яке називалося "дим" або "соха"). Розмір господарства і його економічні можливості спочатку не враховувались. Потім основою стало обкладання по чисельності жителів. В окремих князівствах об'єктом обкладання була земля. Платили натурою ( хутром, шкірами, медом, худобою, збіжжям) і грішми. З розвитком феодальних відносин відбувалася еволюція данини. Вона перетворювалася частково на державні податки або феодальну ренту на користь феодала[1, c. 26-28].

Мита. Князі одержували також доходи у вигляді торгових мит. Вже в перших договорах, які були укладені з Візантією особливо обумовлювались і регламентувались правила торгівлі з метою забезпечення надходжень в казну торговельного мита. Збір мита проводився в основному грошима. Мита можна поділити на дві групи: заставні (збирались до початку торгівлі і за проїзд) і торгові (стягувались окремо із людей і окремо із товару, за зберігання товару). Князь тримав значну армію чиновників, які збирали всякі податки. Говорячи сучасною мовою, то були своєрідні податкові інспектори. Зокрема В.І. Сергєєвич у своєму досліджені "Віче і князь" (1867 р.) пише:

" Управління фінансами перебувало в безпосередньому віданні самого князя. Для збирання мита і данини він призначав особливих чиновників-митників, данщиків, пятенщиків та інших митників, які не залежали від намісників і волостелів... Різного роду урядові розпорядження робилися князем безпосередньо на їхнє ім'я, гроші, які вони збирали, вносилися самому князеві або тому, кому він наказував; скарги на їхні неправильні дії подавалися безпосередньо князю."[4, c.107]

Князь, скарбниця якого не була відділена від державної, мав великі видатки і утримання свого двору, дружини (війська), будівництво палаців та культових споруд, будівництво міст, укріплень, мостів, гребель, доріг, ведення війн, спорядження флоту при торгівельних відносинах із Грецією (Візантією) тощо. Тому прямого податку (данини) зазвичай на всі ці потреби не вистачало. На населення накладалися різні повинності, а також не примі податки. До непрямих податків належали різні мита (торгові та судові) в солеварнях, у миті срібла, доходи від утримання корчем, а також штрафи.

В основу церковних та монастирських прибутків лягли так звані "десятини". Вперше десятину своїх доходів віддав на церкву князь Володимир (Десятинна церква). Йшли ті десятини від "данини, вирів і продажу й взагалі від усього, що йде княжий двір. Із прийняттям християнства в Україні брали плату за церковні треби, що достали в міру маєткової спроможності вірних" (Голубець М. Велика історія України від найдавніших часів. 1993 р.)

4) Плата за надання послуг органами судочинства, надання позик.

Кожне князівство в Україні підрозділялося на адміністративні округи, на міські та на сільські товариства. Ці товариства, зв'язані круговою порукою жителів у сплаті податків князеві і в оберіганні суспільної безпеки, називалися верв’ями. У ХII ст. сільські округи мали назву погостів. Військовим управителям головного міста був воєвода, або тисяцький, які поділялися сотні і десятки із сотниками й десятниками. У другорядних містах порядкували намісники (посадники), тіуни або вирники, які збирали вирі -пені за вбивство.

У "Руській правді" — першому збірнику законів України княжої доби - є статті, за якими ті, хто вчинив убивство, мали сплачувати залежно від того, хто був убитий, а також відповідно до величини завданої шкоди людині різні штрафи (вирі)*. Отже, як зазначено в "Руській правді", були встановлені різні величини вирі. Винагорода на користь родичів вбитого називалася головничеством. Вира, була трояка. Найбільша (або подвійна) - 80 грн. — за вбивство княжого мужа або члена старшої княжої дружини, проста — у розмірі 40 грн. - за вбивство простої вільної людини (ізгоя) половинна (або панів - вира) - 20 грн. За вбивство жінки і важкі ушкодження, за відрубання руки, ноги, носа, за пошкодження ока, а за вбивство смерда - 5 грн. Якщо хтось украв чи загубив і ні на кого не падала підозра, про втрату оголошувалося на громадському торзі. Після чого той, у кого знайшли загублену річ, мусив не тільки повернути її, а й заплатити 3 грн. За покару. За недоведену провину й арешт без вини смерда платилося 3 грн., за боярина -12 грн. [5, c.33] Частина грошей за вбивство поступала в казну. І ще одна важлива деталь величини штрафів. За підпалення і конокрадство покарання було важче, ніж за тілесні пошкодження, що свідчило про безпеку капіталу і гарантованість його державою. Кредити на той час надавались під 25% - 50% річних. Купці збували товар в кредит. За ці послуги кредитори - купці, сплачували суму, яка іноді дорівнювала 50% боргу. В цих кредитних операціях безпосередню участь брали князі. Якщо купець ставав банкрутом, право передусім захищало інтереси князя, потім іноземних інвесторів і лише потім торговців. Поява у 1113р. "Статуту про різи (проценти)" є свідченням того, що товарно-грошові відносини в Київській Русі досягли найвищого ступеня в своєму розвитку. [6, c.93]


2. Видатки місцевих бюджетів

Місцевих бюджетів в Україні – понад 13 тисяч. До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого та регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Місцеві бюджети затверджуються місцевими органами влади і до державного бюджету не включаються. Їх економічна сутність виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих Рад народних депутатів, розподілі та використанні цих фондів на фінансування утримання і розвитку соціальної інфраструктури, місцевого господарства.

Видатки місцевих бюджетів виражають ті економічні відносини, які виникають в зв’язку з розподілом централізованих грошових, коштів, що знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади. В Законі України “Про бюджетну систему України” говориться, що кошти місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених місцевими Радами народних депутатів. У відповідності з цим Законом із місцевих бюджетів здійснюється видатки на:

· фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що знаходяться у підпорядкуванні відповідних виконавчих органів влади, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

· утримання місцевих органів державної влади і самоврядування;

· фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

· фінансування інших заходів[5, c. 132-133].

В районних бюджетах створюються резервні фонди виконавчих органів районних Рад народних депутатів у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

В обласних, міських, районних, селищних бюджетах утворюється оборотна касова готівка, яка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження відповідного бюджету. Розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється районною Радою народних депутатів[7, c. 84-86].

З місцевих бюджетів здійснюються видатки на такі цілі:

· фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що перебувають у підпорядкуванні виконавчих органів влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій;

· утримання представницьких і виконавчих органів влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та органів місцевого самоврядування;

· фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

· інші заходи, що фінансуються відповідно до чинного законодавства України з бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Усі ці витрати безпосередньо пов'язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень його добробуту, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок непередбачуваних обставин.

За умов високих темпів розвитку науково-технічного прогресу зростають вимоги до якості робочої сили. Виробництво не може розвиватися без високої загальної культури, спеціальних знань, професійної підготовки працівників. Система освіти значно впливає на рівень продуктивності праці і з огляду на це видатки місцевих бюджетів мають виробничий характер.

Піднесення культурного рівня населення виявляється у фінансуванні видатків бюджету на проведення культурно-освітньої роботи — утримання масових бібліотек, клубів, будинків і палаців культури, музеїв, надання фінансової підтримки театрально-видовищним закладам.

Важливе соціальне значення мають видатки бюджету на фінансування заходів з охорони здоров'я. Найбільшу частку в загальній сумі бюджетних видатків на охорону здоров'я становить фінансування лікувально-профілактичних закладів. У 2002 р. із місцевих бюджетів на це було витрачено 87% від всіх витрат на охорону здоров'я. Крім того, за рахунок бюджету утримується велика кількість інших лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних установ. Видатки на медичну допомогу на нинішньому етапі одержують нове якісне наповнення — поширюється робота з диспансеризації населення, проводиться боротьба з алкоголізмом, наркоманією, СНІДом[1, c. 156-157].

Значні кошти виділяються на фінансування місцевого господарства. Це насамперед житлове будівництво, водопостачання, каналізація, освітлення, благоустрій міст і селищ міського типу. У 2006 р. видатки на ці заходи становитимуть понад 2,1 млрд. гривень.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворюються резервні фонди Ради Міністрів Криму, виконавчих комітетів обласних, міських (міст Києва і Севастополя та обласного підпорядкування), районних рад народних депутатів у розмірі до 1% від обсягу видатків кожного з них для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження відповідних бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних, сільських бюджетах утворюється оборотна касова готівка. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути поновлена того ж року до розмірів, установлених під час затвердження відповідного бюджету.

Розмежування видів видатків між бюджетами, що входять до складу бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, здійснюється Верховною Радою Криму, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) радами народних депутатів та районними і міськими (міст із районним поділом) радами народних депутатів.

Найактуальнішою проблемою для зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування і насамперед дохідної частини місцевих бюджетів є чітке розмежування доходів і видатків між місцевими і державним бюджетом України.

На сьогодні це питання значною мірою законодавчо вирішено на рівні областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Проте в структурі місцевих бюджетів, тобто між обласними, міськими, сільськими та селищними бюджетами, воно те потребує свого вирішення.

Таким чином видатки місцевих бюджетів безпосередньо пов'язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні процеси в державі й насамперед на рівень добробуту населення, освіченості, забезпеченості медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності[6, c. 42-44].


Список використаної літератури

1. Владимиров К. М. Місцеві фінанси: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю "Фінанси"/ К. М. Владимиров, Н. Г. Чуйко, О. Ф. Рогальський. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 351 с.

2. Карлін М. Фінансова система України/ Микола Карлін. - К.: Знання, 2007. - 324 с.

3. Кравченко В. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник/ Василь Кравченко,; М-во фінансів України; НДФІ. - К.: Знання, 1999. - 487 с.

4. Місцеві бюджети, податки і збори: (Закон, практика, проблеми)/ Упр. по зв'язках з місцев. органами влади і орг. місцев. самоврядування апарату Верховної Ради України; Упоряд. О.А.Нескромний. - К.: Парламентське вид-во, 2000. - 231 с.

5. Петленко Ю. Місцеві фінанси: Опорний конспект лекцій для студентів спеціальності 7.050104 "Фінанси" (усіх форм навчання)/ Юлія Петленко, Олександр Рожко,. - К.: Кондор, 2004. - 281 с.

6. Рева Т. М. Місцеві фінанси/ Т. М. Рева, К. Ф. Ковальчук, Н. В. Кучкова. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 207 с.

7. Сазонець І. Управління місцевими фінансами: Навчальний посібник/ Ігор Сазонець, Тетяна Гринько, Ганна Придатко,. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 261 с.

загрузка...
Top