Аналіз фінансового стану підприємства

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи аналізу фінансового стану підприємства.

1.1. Аналіз фінансового стану як передумова ефективного управління підприємством.

1.2. Методи і прийоми аналізу фінансового стану підприємства.

1.3. Порівняльна характеристика методики проведення аналізу фінансового стану підприємств в Україні та за кордоном.

Розділ 2. Аналіз фінансового стану ВАТ „Молочник".

2.1. Організаційно-виробнича та економічна характеристика ВАТ «Молочник».

2.2. Аналіз фінансового стану ВАТ «Молочник».

Розділ 3. Напрямки покращання фінансового стану ВАТ «Молочник».

3.1. Шляхи вдосконалення фінансового стану ВАТ «Молочник».

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Реформування економічних взаємин в управлінні висуває нові вимоги до якості розробки та прийняття управлінських рішень щодо оптимізації інтересів підприємств, регіону, держави. Успішна реалізація цих вимог значною мірою залежить від якості аналітичного обґрунтування прийнятих рішень. Мінімізація ризиків діяльності зумовлена проведенням фінансового аналізу, який дає можливість підвищити прибутковість вкладеного капіталу та забезпечити стабільне становище підприємства на ринку.

Визначення реального фінансового стану – складний трудомісткий процес, ефективність якого визначається надійністю застосовуваних методів оцінки й аналізу. В умовах ринкових відносин потрібні точні методи оцінки й аналізу фінансового стану підприємств, за допомогою яких можна було б спрогнозувати їх подальший розвиток. Теорія фінансового аналізу та господарська практика потребують різноманітної діагностики фінансового стану, яка об'єднує ретроспективне і стратегічне дослідження фінансової діяльності та відображає галузеві особливості функціонування. Особливо гостро ця проблема стоїть перед харчовими установами, половина з яких у даний час є збитковими або знаходиться на межі банкрутства

Незважаючи на велику кількість наукових праць, що присвячені питанням фінансового аналізу, глибокому теоретичному обґрунтуванню методики дослідження та практичному проведенню аналізу й оцінки фінансового стану з урахуванням галузевих особливостей діяльності підприємств приділяється недостатньо уваги.

Мета дослідженняполягає у виробленні науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення аналізу фінансового стану підприємств, пошуку резервів його поліпшення в ринкових умовах господарювання.

Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

· дати критичну оцінку існуючих форм фінансової звітності з метою внесення пропозицій щодо їх удосконалення;

· визначити критерій оцінки фінансового стану, що відповідає сучасним вимогам;

· вдосконалити методику аналізу фінансового стану шляхом врахування вимог користувачів і визначити етапи її проведення;

· виявити шляхи поліпшення фінансового стану підприємства ВАТ «Молочник» в умовах ринкових відносин.

Об'єктом дослідженнявиступає фінансовий стан підприємств. Дослідження проводилися на показниках виробничо-фінансової діяльності підприємства ВАТ «Молочник» за 2005-2007 роки.

Предметом дослідженняє методологічні та методичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства.


Розділ 1. Теоретико-методологічні основи аналізу фінансового стану підприємства

1.1. Аналіз фінансового стану як передумова ефективного управління підприємством

При переході до ринкових відносин вітчизняні підприємства зіткнулись з проблемою невпевненості у ділових партнерах,у законодавчій базі,політиці держави,з невизначеністю майбутніх доходів і витрат, а от же, і перспектив діяльності підприємства.

Проведення фінансового аналізу підприємства дозволить власникам, керівникам, партнерам по бізнесу, банкам визначати надійність, стабільність даного підприємства, оцінювати ефективність використання фінансових ресурсів, спрогнозувати фінансові результати його діяльності. Одним із факторів ефективного управління підприємством, а отже і його розвитку, є якісний і своєчасний проведений фінансовий аналіз, оскільки останній дозволяє визначити "недоліки" у діяльності підприємства і шляхи їх подолання.

Слід зазначити, що методика фінансового аналізу у світовій практиці в основному склалася. Відмінності існують лише у послідовності застосовуваних методів і прийомів, у переважанні тих чи інших напрямів аналізу. Вітчизняні ж розробки даної проблеми не враховують особливостей перехідного періоду економіки України, не відповідають вимогам комплексності, повноти аналізу. Методичні рекомендації, що надаються різними міністерствами і відомствами, спрямовані на аналіз фінансового стану підприємства у конкретних умовах, наприклад, при приватизації, санації, банкрутстві, аудиторських перевірках. Комплексної методики фінансового аналізу не розроблено. Тому, визначаючи методи прийому, показники фінансового аналізу, будемо спиратися у значній мірі на зарубіжний досвід.

Інформаційною базою аналізу фінансового стану є внутрішня і зовнішня звітність підприємства, статистичні дані загальноекономічного характеру, інформація про конкурентів і споживачів продукції підприємства та інші відомості. У рамках даної статті неможливо охопити всі аспекти даного комплексного питання. Тому зупинимось більш детально на аналізі зовнішньої фінансової звітності[11, c. 40-41].

Практика аналізу фінансової звітності виробила такі основі методи:

1) вертикальний аналіз - визначення питомої ваги окремих показників у їх сукупності (наприклад, визначення питомої ваги статей балансу у валюті балансу);

2) горизонтальний аналіз - порівняння окремих абсолютних і відносних показників у динаміці за ряд років;

3) порівняльний аналіз - порівняння однакових показників по різним підрозділам, з іншими підприємствами галузі;

4) факторний аналіз - оцінювання впливу окремих факторів на результативний показник;

5) метод коефіцієнтів – розрахунок співвідношення окремих показників звітності. Цей метод є найбільш використовуваним, оскільки коефіцієнти більш порівнювані, інформативні, ніж абсолютні показники.

В основному фінансовий аналіз здійснюється за такими напрямками:

1. Оцінка майнового стану - визначається виробничий потенціал підприємства.

2. Аналіз ліквідності і платоспроможності - визначається спроможність своєчасно і в повних обсягах здійснювати розрахунки по короткостроковим зобов'язанням.

3. Оцінка ділової активності - оцінюється ефективність використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів.

4. Аналіз фінансової стійкості - визначається структура джерел фінансування, які різняться доступністю, ризиковістю, вартістю.

5. Аналіз прибутковості і рентабельності - оцінюється загальна ефективність вкладення коштів у дане підприємство.

Подамо основі коефіцієнти, які характеризують кожний з даних напрямків дослідження, у таблиці.

Вищезазначені показники є основними. У літературі опубліковано більш ніж 50 коефіцієнтів і важливою задачею фінансового аналітика є вибір таких, що найбільш повно точно відображали б ефективність фінансово-господарської діяльності, враховували особливості підприємства. Розрахунок коефіцієнтів не повинен стати самоціллю; показники повинні допомагати визначати недоліки у роботі підприємства, причини, що викликали такий стан речей; можливі шляхи покращення діяльності у майбутньому. Для більш повної і точної оцінки фінансового стану метод коефіцієнтів необхідно доповнювати іншими прийомами,методами,показниками. Лише комплексний і систематичний підхід до фінансового аналізу підприємства дасть можливість підприємству розвиватись у довгостроковій перспективі[7, c. 4-7].


1.2. Методи і прийоми аналізу фінансового стану підприємства

Важливою умовою фінансової стійкості підприємства є ефективне управління його капіталом. Капітал підприємства може бути використаний у внутрішньому обороті й за його межами, будучи розміщеним у виробничі запаси або дебіторську заборгованість, вкладеним у цінні папери або залученим у капітал інших підприємств у вигляді інвестицій.

Головною проблемою ефективного управління, на нашу думку, є оптимальне розміщення капіталу підприємства. Від того, які асигнування вкладені в основні та обігові кошти, скільки їх перебуває у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій та матеріальній формі, значною мірою залежать результати виробничо-фінансової діяльності й, відповідно, вся фінансова стійкість підприємства.

Якщо створені виробничі потужності підприємства використовуються не повною мірою через відсутність сировини, це негативно впливає на фінансові результати. Але негативним явищем є й створення надлишкових виробничих запасів та невиправданої дебіторської заборгованості, які не можуть бути своєчасно залучені до виробничого процесу, що призводить до замороження капіталу, уповільнення його обігу і, відповідно, погіршення фінансового стану підприємства.

У практиці планування, обліку й аналізу оборотний капітал поділяється за такими ознаками.

1. За функцією у процесі виробництва: оборотні фонди та фонди обігу. До оборотних фондів належать виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо), незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів. Фонди обігу — це готова продукція і товари для перепродажу, товари відвантажені, грошові ресурси, розрахунки з іншими підприємствами й організаціями. Такий поділ необхідний для окремого аналізу часу перебування оборотного капіталу в процесі виробництва та обігу.

2. За практикою контролю, планування й управління: нормовані обігові кошти і ненормовані. До нормованих коштів належать, як правило, усі оборотні виробничі фонди, а також частина фондів обігу у вигляді залишків нереалізованої готової продукції на складах підприємства.

До ненормованих коштів належать решта елементів фондів обігу, тобто відвантажена споживачам, але ще не оплачена продукція, та всі види грошових ресурсів і розрахунків. Відсутність норм не означає, однак, що розміри цих елементів оборотного капіталу можуть змінюватися довільно й необмежено і що за ними немає контролю. Чинний порядок розрахунків між підприємствами передбачає систему санкцій з боку держави проти зростання неплатежів.

Нормовані обігові кошти дістають відображення у фінансових планах підприємства, тоді як ненормовані об'єктом планування фактично не є.

3. За матеріально-речовою ознакою: предмети праці (сировина, матеріали, паливо тощо), готова продукція і товари, грошові ресурси і кошти в розрахунках2.

4. За ліквідністю (швидкістю перетворення в грошові ресурси): абсолютно ліквідні, тобто обігові кошти, які швидко реалізуються, й ті, що повільно реалізуються[2, c. 56-58].

Слід зауважити, що поділ обігових коштів на ті, які швидко й повільно реалізуються, не є абсолютним і залежить від конкретної реальної ситуації, що складається в кожний звітний період діяльності підприємства. Може скластися так, що залишки готової продукції на складі підприємства реалізовуються швидше (за готівкові кошти), ніж настають строки погашення дебіторської заборгованості.

Ліквідність поточних активів є головним чинником, що визначає ступінь ризику вкладень капіталу в обігові кошти. Накопичені статистичні дані швидкості реалізації тих чи інших видів обігових коштів за тривалий період дають змогу визначити ймовірність ризику вкладень у ці активи.

5. За ступенем ризику вкладення капіталу:

— оборотний капітал із мінімальним ризиком вкладень: грошові ресурси, короткострокові фінансові вкладення;

— оборотний капітал із малим ризиком вкладень: дебіторська заборгованість (за винятком сумнівної), виробничі запаси (за винятком залежаних), залишки готової продукції і товарів (за винятком тих, що не мають попиту);

— оборотний капітал із малим ризиком вкладень: малоцінні швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів;

— оборотний капітал із високим ризиком вкладень: сумнівна дебіторська заборгованість, залежані виробничі запаси, готова продукція й товари, що не мають попиту.

Групування обігових коштів за ступенем ризику вкладень капіталу важливе для фінансового менеджера, завданням якого є контроль за раціональним розміщенням капіталу в поточних активах. Ефективно управляти ризиками — це не допускати збільшення частки активів із високим та середнім ступенями ризику.

6. Залежно від джерел формування оборотний капітал поділяється на власний та залучений. Власні обігові кошти формуються за рахунок власного капіталу підприємства (статутний, резервний капітали, нерозподілений прибуток тощо). Для нормального забезпечення господарської діяльності обіговими коштами їхній обсяг встановлюється на рівні 1/3 розміру власного капіталу. Власні обігові кошти перебувають у режимі постійного використання.

Залучені обігові кошти формуються у вигляді банківських кредитів, а також кредиторської заборгованості. Вони надаються підприємству в тимчасове користування. Одна частина платна (кредити і позики), друга — безплатна (кредиторська заборгованість).

У різних країнах використовуються різні співвідношення між власним та залученим капіталами. Так, у Росії використовується співвідношення 50/50, у США - 40/60, а в Японії - 30/70[4, c. 63-65].

Джерела формування оборотного капіталу незмінні у процесі кругообігу капіталу. Однак система формування обігових коштів впливає на швидкість обігу, уповільнюючи чи прискорюючи її.

Крім того, характер джерел формування і принципи різного режиму використання власних та залучених обігових коштів є вирішальними чинниками, що впливають на ефективність використання обігових коштів і всього капіталу.

Як правило, розумне зростання власного оборотного капіталу розглядається як позитивна тенденція, однак можуть бути й винятки. Так, зростання виробничих запасів на підприємствах призводить до відтягнення частини коштів із операційного та фінансового циклів, уповільнює швидкість їхнього обігу і, як наслідок, знижує швидкість обігу активів у цілому. Водночас потреба у додаткових матеріальних запасах може бути пов'язана із підтриманням високого рівня продажу під час сезонної реалізації або з потребою створення страхових запасів.

Зі збільшенням реалізації товарів зростає й дебіторська заборгованість.

З іншого боку, підприємство може витримати не будь-який обсяг дебіторської заборгованості, оскільки невиправдана дебіторська заборгованість є іммобілізацією власних обігових коштів, а перевищення нею певної межі може призвести також до втрати ліквідності, а то й зупинки виробництва.

Зростання грошових ресурсів на рахунках підприємства, з одного боку, можна розглядати як позитивний факт, оскільки завжди існують переваги, пов'язані із створенням великого запасу коштів: вони дають можливість скоротити ризик виснаження готівки і завчасно погасити зобов'язання.

З другого боку, витрати зберігання тимчасово вільних, що не використовуються, грошових ресурсів значно більші, ніж витрати, пов'язані з короткостроковим вкладенням грошей у цінні папери.

Стосовно оптимальних обсягів і структури обігових коштів, то вони значною мірою визначаються галузевою належністю. Так, підприємства сфери обігу мають велику питому вагу товарних запасів, у фінансових корпораціях зазвичай спостерігається значна сума грошових ресурсів та їхніх еквівалентів. Прямого зв'язку між обіговими коштами й кредиторською заборгованістю не існує, однак вважається, що у підприємства, яке нормально функціонує, поточні активи повинні перевищувати поточні зобов'язання.

Розмір обігових коштів визначається не лише потребами виробничого процесу, а й випадковими чинниками. Тому прийнято поділяти оборотний капітал на постійний і змінний. У теорії фінансового менеджменту існують два основних трактування поняття "постійний оборотний капітал". Згідно з першою теорією постійний оборотний капітал являє собою частину грошових ресурсів, дебіторської заборгованості й виробничих запасів, потреба в яких відносно постійна упродовж усього операційного циклу. За другою теорією постійний оборотний капітал можна визначити як мінімум поточних активів, необхідних для здійснення виробничої діяльності. Цей підхід означає, що підприємству для здійснення своєї діяльності потрібен певний мінімум обігових коштів, наприклад, постійний залишок грошових ресурсів на розрахунковому рахунку як певний аналог резервного капіталу[3, c. 77-78].

Категорія змінного оборотного капіталу відображає додаткові поточні активи, необхідні в пікові періоди, або як страховий запас. У такому разі грошові ресурси потрібні для оплати поставок сировини й матеріалів, а також трудової діяльності, що передують періоду високої ділової активності.

Отже, політика управління оборотним капіталом пов'язана з різноманітними фінансовими ризиками, і тому повинна забезпечити пошук компромісу між такими ризиками й загальною фінансовою стійкістю підприємства.

З огляду на це фінансові ризики, що зумовлені змінами в поточних активах, називають лівосторонніми, оскільки такі активи розміщені у лівій частині балансу. Тому можна виділити такі явища, що потенційно мають у собі правосторонні фінансові ризики:

1. Надмірний обсяг поточних активів. Оскільки величина активів прямо пов'язана з витратами фінансування, то підтримання надмірних активів скорочує доходи. Можливі різні причини виникнення надмірних активів: неходові й залежані товари, звичка "мати про запас" тощо. Відомі й інші специфічні причини. Наприклад, транснаціональні корпорації дуже часто стикаються з проблемою перекидання обігових активів, що неефективно використовуються, з однієї країни в іншу, що призводить до появи "заморожених" активів.

2. Недостатність коштів. Грошові ресурси є наймобільнішою частиною оборотних активів. Відомо, що добрий фінансовий стан підприємства характеризується постійною наявністю коштів на розрахунковому рахунку. Оптимальна для підприємства сума грошових ресурсів визначається впливом різних чинників, які викликають часто взаємопротилежні тенденції. Так, певний грошовий запас необхідний для своєчасної оплати поточних платежів, оплати праці, розвитку виробництва, на випадок непередбачених витрат, ефективних капіталовкладень та інше. Нестача ж грошових коштів у потрібний момент пов'язана з ризиком переривання виробничого процесу, можливим невиконанням зобов'язань, із втратою додаткового прибутку, а також може створювати умови для банкрутства. Неоднозначно на грошові ресурси впливає й інфляція. З одного боку, вона збільшує небезпеку знецінення вільних коштів, а з другого — призводить до використання дедалі більшої їх маси. При цьому загострюється проблема здійснення контролю над рухом таких коштів. Отже, оптимальна сума грошових ресурсів визначається діловою активністю підприємства та обгрунтованістю їхньої щоденної потреби. Досвід переконує, що кількість коштів на розрахунковому рахунку підприємства повинна дорівнювати їхньому три-чотириденному обороту.

3. Брак виробничих запасів. Підприємство повинно мати достатню кількість сировини й матеріалів для підтримання ефективного процесу виробництва; готової продукції має вистачати для виконання усіх замовлень.

Так, збільшення умовної ваги виробничих запасів може означати їхнє накопичення внаслідок наявності неліквідів, свідомого накопичення у зв'язку зі збоями в постачанні, інфляційними процесами та з інших причин. Це призводить до втрати споживчих властивостей продукції внаслідок неякісної сировини, зниження цін, збитків. Зменшення умовної ваги вкладень у виробничі запаси та незавершене виробництво може призвести до дефіциту окремих видів сировини і перебоїв у процесі виробництва, недовантаження виробничих потужностей, падіння обсягів виробництва й реалізації, збитків[12, c. 46-48].

Щоб забезпечити безперебійний виробничий процес і реалізацію продукції, виробничі запаси повинні бути оптимальними. Важливими умовами їх досягнення є обґрунтовані розрахунки потреби, встановлення постійних договірних відносин із постачальниками і виконання ними своїх зобов'язань. Дуже часто причиною непередбачених коливань фактичних запасів є невиконання постачальниками своїх зобов'язань. Крім того, такими причинами можуть бути недоліки в організації виробництва: неритмічність випуску продукції, невиконання плану освоєння нових п видів, зміна асортименту продукції, вади в організації її збуту, недоліки в плануванні та обліку тощо.

Головними причинами збільшення залишків готової продукції є: неритмічний випуск, невідповідність графіка поставок готової продукції плану перевезень та графіка надання транспортних засобів під завантаження, незадовільна організація пакування й завантаження готової продукції, затримка оформлення транспортних документів та інше. Збільшення умовної ваги готової продукції може бути результатом зниження попиту внаслідок низької якості, високих цін або інших причин. Наслідком цього для підприємства-виробника буде відсутність коштів на розрахунковому рахунку, необхідність отримання додаткових кредитів і сплати відсотків за ними, збільшення кредиторської заборгованості й збитки. Збільшення умовної ваги незавершеного виробництва може бути викликане простоями устаткування, недоліками технологічного процесу та інше.

4. Недостатність власних кредитних можливостей. Цей ризик пов'язаний із тим, що під час продажу товарів у кредит покупці можуть оплатити їх упродовж кількох днів або навіть місяців, унаслідок чого на підприємстві виникає дебіторська заборгованість.

Таким чином, на підставі вищесказаного можна зробити певні висновки.Перше: головною умовою ефективної фінансово-господарської діяльності підприємств є оптимізація розмірів і структури обігових коштів, а також зниження витрат, пов'язаних з іммобілізацією оборотних активів. Під іммобілізацією мається на увазі використання обігових коштів не за призначенням (буквально: "приведення у бездіяльність"): відвантажені товари, не оплачені в строк покупцями; товари на відповідальному зберіганні у покупців через відмову від акцепту; понаднормові втрати і витрати від псування товарно-матеріальних цінностей, витрати на капітальні вкладення у розмірах, що перевищують наявні джерела, тощо.

Друге: зміни структури активів підприємства у бік збільшення частки обігових коштів можуть вказувати:

— на формування мобільнішої структури активів, яка сприяє прискоренню кругообігу обігових коштів підприємства;

— на відтягнення частини поточних активів для кредитування споживчих товарів, робіт, послуг підприємства, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що свідчить про фактичну іммобілізацію цієї частини обігових коштів із виробничого циклу;

— на скорочення виробничої бази[14, c. 63-64].


1.3. Порівняльна характеристика методики проведення аналізу фінансового стану підприємств в Україні та за кордоном

Зарубіжний досвід аналізу фінансового стану підприємств певною мірою може застосовуватися для аналізу фінансового стану підприємств в Україні. Проте залежно від мети проведення такого аналізу в окремих випадках обов'язковим є застосування вимог вітчизняних нормативних документів, а саме:

1. «Методичні рекомендації з аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій». Лист Державної податкової адміністрації України від 27.01.98 (далі — документ № 1).

2. Вимоги Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо аудиторської перевірки відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій (крім комерційних банків, інституціональних інвесторів), затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.03.97 № 5 (далі — документ № 2).

3. «Положення про порядок проведення зовнішнього аудиту, юридичних осіб-акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі перевірки правильності формування статутних фондів комерційних банків», затверджене постановою Правління Національного банку України від 21.11.96 № 301 (далі — документ № 3).

4. «Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат» за кредитними операціями комерційних банків», затверджене постановою Правління Національного банку України від 27.03.98 № 22 (далі — документ № 4).

5. «Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій», затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27.06.97 № 81 (далі — документ № 5).

Документ № 1 стосується підприємств будь-якої форми власності незалежно від кола здійснюваних операцій. У ньому наводиться послідовність аналізу динаміки виробництва та реалізації продукції, структури і динаміки витрат на виробництво реалізованої продукції. Доцільність проведення витрат визначається з урахуванням специфіки виробництва.

Наведені рекомендації стосовно аналізу собівартості виробленої та реалізованої продукції зумовлені відсутністю орієнтації вітчизняних підприємств на маркетинг (що давно увійшло в практику підприємств у розвинутих країнах). А це, в свою чергу, призводить до зменшення обсягів реалізації, надмірного нагромадження товарних запасів, зниження прибутковості (а частіше — зростання збитків)[10, c. 102-104].

Також у документі № 1 наводиться методика аналізу динаміки, складу, структури і технічного стану основних засобів; обчислення коефіцієнтів зносу (відношення суми зносу основних засобів до їх первісної вартості), придатності (відношення залишкової вартості до первісної вартості основних засобів), динаміки показника фондовіддачі (співвідношення обсягу товарної продукції із середньорічною вартістю основних виробничих фондів). Особлива увага до цих показників обумовлена надлишком основних засобів у більшості вітчизняних підприємств, що призводить до неефективного їх використання. Тому амортизаційні відрахування для українських підприємств стають скоріше фактором додаткових збитків, аніж джерелом оновлення основного виробничого потенціалу. В зв'язку з цим Державною податковою адміністрацією рекомендується визначати відповідність застосовуваних норм амортизації основних засобів вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 № 283/97-ВР. Водночас зарубіжні компанії при нарахуванні амортизації керуються самостійно встановленими нормами і лише зобов'язані довести податковому інспектору їх доцільність.

Наступні три документи регламентують методи обчислення показників платоспроможності та фінансової стійкості для окремих категорій підприємств, а саме:

— відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій під час проведення обов'язкових щорічних аудиторських перевірок (документ № 2);

— акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі аудиторської перевірки правильності формування статутних фондів комерційних банків (документ № 3); зазначена перевірка проводиться тільки для тих підприємств-акціонерів комерційних банків, чия питома вага в оголошеному розмірі статутного фонду банку становить п'ять і більше відсотків;

— позичальників комерційних банків для оцінки банком-кредитором фінансового стану таких підприємств на предмет їх спроможності повернення кредиту і сплати відсотків (документ № 4).

При цьому документом № 2 не встановлені нормативні значення розрахованих показників. Вважається, що аудитор на підставі даних проведеної аудиторської перевірки повинен самостійно оцінити стан платоспроможності та фінансової стійкості відкритих акціонерних товариств та емітентів облігацій.

Проте документи № 3 та № 4 встановлюють нормативні значення показників платоспроможності та фінансової стійкості, які є дещо завищеними порівняно з прийнятими у західній практиці фінансового аналізу. Це зумовлено тим, що документи № 3 та № 4 стосуються акціонерів та позичальників комерційних банків,— для усунення ризику банкрутства банків підприємства-пози-чальники та крупні акціонери повинні мати певний запас «фінансової міцності».

Для проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств з метою прийняття рішення про визнання структури балансу задовільною (незадовільною), а підприємства — платоспроможним (неплатоспроможним) застосовується документ № 5.

Згідно з цим документом проводиться аналіз валюти балансу та його структури шляхом порівняння її величини на початок і кінець звітного періоду. Особлива увага приділяється показникам таких статей, «Розрахунки з дебіторами за товари, роботи, послуги, не сплачені в строк», «Збитки минулих років», «Збитки звітного року», «Довгострокові (і короткострокові) кредити і позики, не погашені в строк», «Розрахунки з кредиторами за товари, роботи, послуги, не сплачені в строк».

Проводиться також аналіз джерел власних коштів на підставі коефіцієнтів автономії, фінансової стабільності, фінансового левериджу, забезпеченості власними коштами.

Аналізується структура кредиторської заборгованості. Особлива увага звертається на наявність простроченої заборгованості перед бюджетом, по оплаті праці і соціальному (в т. ч. пенсійному) страхуванню та перед іншими кредиторами[9, c. 3-5].

Активи підприємства та їх структура вивчаються як з точки зору їх участі у виробництві, так і з точки зору оцінки їх ліквідності. Зміна структури активів у бік збільшення частки оборотних засобів може вказувати, зокрема, на:

— кредитування споживачів та інших дебіторів (імобілізацію оборотних засобів з виробничого циклу);

— згортання виробничої бази;

— викривлення вартості основного капіталу у бік його зменшення.

Звертається увага на зміни в структурі основних засобів та їх рух протягом року (придбані, реалізовані, ліквідовані, здані в оренду).

Платоспроможність підприємства визначається передусім величиною і маневровістю його робочого капіталу (підсумок розділів II і III активу балансу за мінусом підсумку розділу III пасиву балансу). Як нестача робочого капіталу, так і його надлишок може бути негативною ознакою. Оптимальний розмір залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон'юнктури ринку тощо. При зменшенні робочого капіталу необхідно з'ясувати, за рахунок чого це відбулося і як це вплинуло на маневровість робочого капіталу (співвідношення запасів і затрат до робочого капіталу).

Порівняльна характеристика методів розрахунків і нормативних значень показників фінансового стану підприємств в Україні та в західній практиці наведені в таблиці.

Документи НБУ та Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку не містять нормативних значень і порядку розрахунку для таких показників, як середній період обороту товарних показників, середній період обороту товарних запасів, середній період обороту дебіторської заборгованості, період погашення кредиторської заборгованості, період операційного і фінансового циклу, які обчислюються в західній практиці. А це дає можливість визначити тільки статичний рівень платоспроможності підприємства, що робить проведення фінансового аналізу згідно з цими документами надто узагальненим[6, c. 6-8].


Розділ 2. Аналіз фінансового стану ВАТ„Молочник"

2.1. Організаційно-виробнича та економічна характеристика ВАТ «Молочник»

ВАТ „Молочник” - колишня відома маслосирбаза - була заснована в 1948 р. В своєму складі мала один холодильник для зберігання масла і матеріальні склади для забезпечення маслосирзаводів Житомирської області устаткуванням, запчастинами та допоміжними матеріалами. Холодильник був призначений для концентрації масла з усієї області і відвантаження за її межі вагонними партіями.

Починаючи з 1992 р. намітився спад виробництва. Це пояснювалось тим, що маслозаводи області почали самостійно реалізовувати продукцію.

На даний час відкрите акціонерне товариство „Молочник” функціонує на законних засадах і в своїй діяльності керується чинним законодавством та засновницькими документами.

Статут ВАТ „Молочник” затверджено регіональним відділенням ФДМУ по Житомирській області 25.07.1995 р. і зареєстровано Житомирським міськвиконкомом 02.08.1995 р.

ВАТ „Молочник” засновано шляхом перетворення підприємства Житомирської облмаслосирбази у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України „Про корпоратизацію державних підприємств” (15.06.1993 р.). Перший випуск простих іменних акцій зареєстровано Житомирським облфінвідділом 28.02.1996 р. в кількості 557200 шт. на суму 139300 грн., номінальною вартістю 0,25 грн. кожна. Статутний фонд сформовано на 01.01.2003 в сумі 139300 грн.

Основними видами діяльності є:

- виробництво молочної продукції, товарі в народного вжитку і виробничо-технічного призначення та їх реалізація;

- посередницькі послуги;

- благодійна діяльність.

Основними видами продукції товариства є плавлені і тверді сири, а також масло.

Сир вироблений ВАТ „Молочник” на міжнародній виставці „Молоко-2000” в м. Києві отримав золоті медалі та дипломи якості.

На зборах акціонерів ВАТ «Молочник» 26.11.1999 р. була затверджена організаційна структура підприємства (рис. 2.1.)

Організаційна структура управління ВАТ "Молочник" являє собою склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць і ланок, які виконують функції управління підприємством. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.

Правління є виконавчим органом підприємства, що здійснює повсякденне управління його справами в межах повноважень, наданих Зборами акціонерів. Роботу Правління контролює Спостережна рада. Голова правління повністю відповідає за управління поточною діяльністю підприємства, йому безпосередньо підпорядковані: начальник відділу забезпечення, головний бухгалтер, головний інженер, начальники відділу збуту, планово-економічного відділу, відділу кадрів та інженер з охорони праці.

Головний інженер - перший заступник керівника підприємства, який здійснює технічну політику підприємства. Він керує роботою основних підрозділів підприємства: бригади по будівництву, службою головного механіка, транспортною ділянкою та іншими виробничими підрозділами.

Керівник планово-економічного відділу здійснює річне та квартальне планування, доводить до виробничих ділянок планові завдання, веде статистичний облік.

Інженер з охорони праці займається нормуванням, тарифікацією і оплатою праці, контролює дотримання техніки безпеки праці.

Керівник відділу кадрів здійснює набір і підготовку робітників, оформлює звільнення працівників з підприємства.

У функції головного бухгалтера входить облік матеріальних та грошових цінностей, розрахунок заробітної плати, облік виробництва і результатів діяльності, складання бухгалтерської звітності, контролює законність всіх операцій.

Відділ маркетингу складається з однієї людини - маркетолога. Маркетолог вивчає попит, аналізує збут продукції і є відповідальним за організацію рекламних заходів.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі контракту, що регулює трудові відносини працівників з підприємством.

Середньоспискова чисельність працівників у 2007 році складала 114 чоловік. Серед загальної чисельності працюючих 40 чоловік мають вищу освіту.

У 1996 році на підприємстві був укладений колективний договір, який регулює виробничі, трудові і економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку.

Оплата праці на підприємстві проводиться з урахуванням тарифних ставок і посадових окладів, що передбачені галузевою тарифною угодою. На підприємстві діє відрядно-прогресивна оплата праці. Для кожної категорії працівників на підприємстві існують норми виробітку. Вони становлять 150% від планових. Так, норма виробітку по плавленим сирам становить 80 кг, по твердим сирам – 30 кг. Якщо працівники виконують ці норми виробітку, то заробітна плата нараховується за 4-ма тарифними ставками. Якщо норми для виробітку виконані до 100-150%, то заробітна плата нараховується за 2-ма тарифними ставками. Якщо норми виробітку виконані до 100%, то робітник отримує тільки одну тарифну ставку.

Для аналізу основних показників, які характеризують діяльність підприємства в 2005-2007 рр. доцільно скласти таблицю (табл. 2.1.).

За 2007 рік випущено валової продукції (в оптових цінах) на 1786,6 тис. грн., що 355,3 тис.грн. більше обсягу 2006 р. і на 441,5 тис. грн. більше обсягу 2005 року. Разом з тим в 2007 р. порівнянно з 2005 р. збільшилось незавершене виробництво на 16,8 тис. грн. Реалізовано продукції на 957,0 тис. грн., що на 51,5% більше реалізації 2005 року і на 24 % більше реалізації 2006 року.

Від усієї господарської діяльності в 2007 році підприємство отримало збитків на суму 84 тис. грн. Якщо порівняти цей результат з результатами минулих років, то можна судити про погіршення фінансового стану підприємства, а саме про збитковість виробництва. Все це свідчить про неконкурентоспроможність продукції підприємства, що пов'язано з великими матеріальними витратами на її виробництво, а також про незадовільну роботу відділів збуту та маркетингу.

Собівартість реалізованої продукції в 2007 р. порівняно з 2005 р. збільшилась на 258 тис. грн. (30,2%). Як стверджують спеціалісти підприємства, якість продукції, що виготовляється, досить висока, але через велику ціну (яка обумовлена високим рівнем собівартості продукції) продукція підприємства не користується попитом серед населення.

Аналіз ефективності використання основних фондів підприємства здійснено в табл. 2.2

Середньорічна вартість основних засобів 2005-2007 рр. зменшилась, причиною є поступове зношення основних фондів підприємства.

Про негативний стан свідчить високий рівень фондомісткості. Хоча й на кінець звітного періоду вона знизилась, відбулось це головним чином за рахунок збільшення випуску продукції. Підприємству доцільно було б продати частину з основних засобів, оскільки вони вже застарілі, та на отримані кошти закупити нове, більш досконале обладнання.

Показники фондовіддачі менші нормативу, що рекомендується спеціалістами (в межах 3,0). Тобто на одиницю фондів припадає менше одиниць продукції (в 2005 – 2007 рр. відповідно 0,31, 0,33 та 0,42).

В 2007 році в порівнянні з відповідним періодом 2005 року чисельність всього персоналу становила 91,3%, а фонд оплати праці збільшився на 72 тис. грн. (40,7%). Через нестачу коштів у підприємства та відсутність замовлень воно було змушено в 2005 – 2007 рр. звільнити 18 працівників.

Таким чином, результати аналізу основних показників діяльності підприємства за 2005-2007 рр. свідчать про незадовільне становище підприємства. Це обумовлено, перш за все, моральним застарінням основних засобів, недостатнім забезпеченням виробництва власними обіговими коштами, неконкурентоспроможністю продукції внаслідок високої собівартості, заборгованістю підприємства перед постачальниками та бюджетом.

Зараз діяльність підприємства орієнтована на розширення зв'язків із зарубіжними партнерами, що дасть змогу за рахунок надходження валютних коштів поліпшити і стабілізувати фінансовий стан підприємства.


2.2. Аналіз фінансового стану ВАТ «Молочник»

Збільшення залучених коштів на підприємство відбулося за рахунок збільшення кредиторської заборгованості за всіма статтями, крім зобов'язань за отримані аванси, які в 2007 р. зменшились на 5,2 тис. грн.

В структурі власних коштів найбільшу питому вагу мають додатковий капітал та цільове фінансування. Частка додаткового капіталу у власному капіталі за звітній період зросла на 12,9 тис. грн., або на 0,33%, а частка цільового фінансування зменшилась на 15,3 тис. грн. (15,94%). Розмір статутного фонду не змінився і становив 56,4 тис. грн.

Велике значення мають власні обігові кошти підприємства, величина яких обчислюється як різниця між власним капіталом та необоротними активами і показує , яка частка із загальної суми власних коштів підприємства спрямовується на покриття обігових коштів:

- в 2005 р. : 4143,2 – 3562,2 = 581,0 тис. грн.;

- в 2006 р. : 4123,7 – 3428,6 = 695,1 тис.грн..

- в 2007 р.: 4056,8 – 3388,7 = 668,1 тис. грн.

Тобто за 2005-2007 рр. сума власних обігових коштів зросла з 581,0 тис. грн. до 668,1 тис. грн., тобто на 87,1 тис. грн.

Короткострокові кредити підприємство не залучало. Це пояснюється досить високою обліковою ставкою НБУ та жорсткими умовами кредитування. Більшу частину обсягу кредиторської заборгованості складає заборгованість перед постачальниками, яка являє собою комерційний кредит, по якому не потрібне забезпечення та який майже безкоштовний. Зростання обсягу даної заборгованості в звітному році свідчить про фінансові ускладнення на підприємстві. Про це свідчить і зростання заборгованості робітникам по оплаті праці на 35,1 тис. грн. (110,03%). За досліджуваний період збільшилась заборгованість по розрахунках з бюджетом на 18,8 тис. грн. (67,14%), по страхуванню – на 6,1 тис. грн. (26,75%), по позабюджетних платежах – на 11,4 тис. грн. (600,00%), інша заборгованість – на 63,8 тис. грн. (4557,14%).

Аналіз активів підприємства дозволяє надати загальну оцінку змін всього його майна. Оцінка сукупних активів, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок зменшення фінансових ресурсів, чи навпаки.

Загальна вартість майна підприємства збільшилась на 110,9 тис. грн. або на 2,59%. В складі майна частка необоротних активів зменшилась на 173,5 тис. грн. (4,87%). Це спричинено зменшенням частки основних засобів – на 173,5 тис. грн.

Оборотні ж активи за останні три роки збільшились на 284,4 тис. грн. (39,77%). Але не слід розглядати це збільшення як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок збільшення залишків готової продукції (на 149,4 тис. грн.) і значного збільшення дебіторської заборгованості за товари (на 139,4 тис. грн.). Це свідчить про те, що продукція підприємства не користується попитом. Причиною цього є висока собівартість продукції. Тому слід переглянути цінову політику підприємства та доцільність надання знижок для негайної оплати.

Виробничі запаси зменшились на 2,4 тис. грн. (1,10%), але все рівно становлять значну суму – 215,8 тис. грн. Варто подумати про продаж частини виробничих запасів задля збільшення грошових коштів, тим паче, що грошові кошти та їх еквіваленти за досліджуваний період зменшились на 0,5 тис. грн. і на кінець 2007 р. взагалі були відсутні. Також, аналізуючи дану таблицю, слід звернути увагу на збільшення сум дебіторської заборгованості за товари (на 139,4 тис. грн.), по розрахунках з бюджетом (на 3,7 тис. грн.), по внутрішніх розрахунках (на 2,9 тис. грн.) та іншої поточної дебіторської заборгованості (на 6,5 тис. грн.). Дані зміни свідчать про погіршення розрахункової дисципліни в бік зниження платоспроможності. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, виплати заробітної плати та ін.

Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом в 2005р. складає відповідно 83,28%, та 16,72%., в 2006 р.: 82,05% і 17,95%, а в 2007 р.: 77,22% і 22,78%. Отже, на кінець 2007 р. основний капітал зменшився на 173,5 тис. грн. (4,87%), а приріст оборотного склав 284,4 тис. грн. (39,77%). Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної їх частини – основних коштів. Основний капітал повністю покривається власними джерелами. Перевищення суми власних джерел над сумою їх використання на покриття основного капіталу спрямовується на формування оборотного капіталу. За рахунок даних джерел покривалось 81,24% поточних активів (загальної суми оборотного капіталу) в 2005 р. і 66,84% – в 2007 р.. Такий стан склався, в основному, за рахунок випередження темпів росту загальної суми оборотного капіталу.

Частка кредиторської заборгованості в формуванні оборотного капіталу складала:

- 2005 р.: (134,2 : 715,2) × 100 = 18,76%;

- 2006 р.: (313,3 : 795,8) х 100 = 39,37%;

- 2007 р.: (331,5 : 999,6) × 100 = 33,16%.

Отже, беручи до уваги проведений аналіз можна стверджувати, що структура фінансових ресурсів підприємства за останні роки була задовільною (це пов'язано з перевищенням власного капіталу в структурі пасивів), незважаючи на наявність значної дебіторської заборгованості, яка пов'язана з традиційними труднощами збуту продукції в нашій економіці.

Оцінку фінансового стану підприємства слід розпочати з аналізу платоспроможності і ліквідності підприємства.

Аналіз отриманих даних свідчить про недостатню ліквідність балансу. Наприклад, наявні грошові кошти в декілька разів менше термінових зобов'язань. Це означає, що підприємство, якщо всі кредитори водночас пред'являть вимогу погасити заборгованість, буде не в змозі розрахуватися в повному обсязі, та в кінцевому підсумку буде вимушене користуватися для цих цілей іншим джерелом (менш ліквідним – дебіторською заборгованістю). В даному випадку це був би найбільш ймовірний вихід, тому що кредитів підприємство не залучає (ні довгострокових, ні короткострокових). Хоча підприємство в цілому, можна сказати, забезпечене оборотними коштами, але всі вони мобілізовані в дебіторську заборгованість і в активи, які повільно реалізуються.

Але аналізу тільки ліквідних активів підприємства не достатньо для визначення ступеню його ліквідності, тому розрахуємо коефіцієнти ліквідності.

Згідно таблиці 2.4 можна зробити висновки про не досить високий рівень ліквідності підприємства за період, що аналізується. Це, звичайно, свідчить про нестабільне фінансове становище підприємства протягом даного періоду.

Згідно отриманим даним, коефіцієнт абсолютної ліквідності в 2006 і 2007 роках є дуже низький. Його значення свідчить про те, що тільки 0,4% короткострокової заборгованості підприємство могло погасити негайно. В 2005 р. значення даного коефіцієнту дорівнює нулю, оскільки в підприємства були відсутні грошові кошти.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності теж має низьке значення, яке в декілька разів нижче оптимального. В 2007 р. цей показник трохи збільшився і становив 0,49. Це зумовлено збільшенням дебіторської заборгованості. А оскільки даний коефіцієнт має вирішальне значення для банків, так як характеризує ступінь надійності підприємства при поверненні кредитів, тенденція до збільшення свідчить на користь підприємству.

Отже, як бачимо, показники абсолютної і миттєвої ліквідності набагато нижчі нормативних значень. Це викликано перевищенням темпів росту поточної заборгованості над темпами росту ліквідних коштів підприємства.

Високими лишаються тільки показники загальної ліквідності. Але вони також мають тенденцію до зменшення. На жаль, високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у підприємства понаднормативних виробничих запасів, що не є позитивною рисою при аналізі фінансового стану підприємства.

Далі слід проаналізувати показники платоспроможності підприємства (табл. 2.5.).

Загальний коефіцієнт покриття підприємства протягом всього періоду, що аналізується, залишався досить високим і відповідав нормативному значенню (навіть перевищував його). Тобто в 2005 р. на кожну гривню короткострокових зобов'язань припадало 5,33 гривні поточних активів; в 2006 – 2,54 , а в 2007 р. – 3,02 гривні.

Відбувається також значне перевищення обсягу кредиторської заборгованості над обсягом дебіторської. Але слід відмітити тенденцію цього показника до зниження. Так, на кінець 2007 р. він зменшився на 86,10%. Високе перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про проблеми при реалізації продукції і розрахунках з постачальниками.

Таким чином, не можна стверджувати про ліквідність і платоспроможність молокопереробного підприємства. Через брак ліквідних коштів підприємство не здатне покрити короткострокових зобов'язань. Більшість коштів підприємства мобілізовані в виробничі запаси і затрати, які є важкореалізованими активами і не можуть забезпечити високу платоспроможність підприємства.

Причинами нестачі ліквідних оборотних засобів є збитковість діяльності підприємства, що веде до нестачі власних джерел для самофінансування, а також відволікання коштів у дебіторську заборгованість.

Наступним важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є показник автономії, який показує наскільки підприємство незалежне від позикового капіталу.

Частка власних коштів у загальній сумі джерел коштів досить висока і в 2005-2007 рр. становила відповідно 0,969 і 0,929. А на кінець 2007 року трапилось зниження коефіцієнту на 4,64%.

Взагалі отримані дані свідчать про високу ступінь незалежності підприємства від зовнішнього фінансування.

Наступними показниками, які заслуговують на увагу з погляду фінансового аналізу є коефіцієнт фінансової стійкості та коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів.

Показник фінансової стійкості підприємства відповідає нормативному значенню, навіть в кілька разів перевищує його. Різке зниження даного коефіцієнту в кінці 2007 р. обумовлено підвищенням обсягу позикових коштів майже в 2,5 рази.

Згідно даних таблиці 2.6. на кожну гривню вкладених в активи підприємства власних коштів в 2005 р. припадало 3 коп. позикових коштів, в 2006 р. – 7,6 коп., а в 2007 р. – 8 коп. Тобто підвищився рівень фінансової залежності підприємства від позикових коштів.

З метою визначення рівня фінансової стійкості підприємства оцінимо також показники, які характеризують забезпеченість запасів і затрат відповідними джерелами їх фінансування.

Як видно з даних таблиці 2.7., на підприємстві в 2005 і 2007 роках спостерігалася нестача коштів для формування запасів і затрат. Це спричинено недостатнім обсягом власних обігових коштів та повною відсутністю в підприємства довгострокових кредитів. Протягом 2006 року загальна нестача джерел фінансування скоротилася з 82,8 тис. грн. до надлишку в розмірі 107,5 тис., а в 2007 р. знову відчувалась нестача джерел формування оборотних коштів в розмірі 60,8 тис.грн. Дане скорочення спричинене, значною мірою, збільшенням кредиторської заборгованості. У випадку одночасної вимоги погашення боргу з боку кредиторів підприємство опиниться в дуже скрутному становищі.

Ділова активність підприємтсва характеризується абсолютними і відносними результативними показниками використання ресурсів та обсягами господарської діяльності (табл.2.8.).

Дані табл. 2.8. показують, що в 2007 р. обсяг продажу збільшився порівняно з 2004 р. на 325,2 тис.грн, або на 51,5%. Собівартість реалізованої продукції збільшилась на 258 тис.грн, або на 30,3%. Проте внаслідок того, що собівартість перевищує виручку від реалізації підприємство в 2005 і 2007 р. було збитковим. В 2006 р. було одержано прибуток в розмірі 81,4 тис.грн.

Узагальнюючими показниками ділової активності є оборотність майна. Коефіцієнт оборотності оборотних активів на підприємстві зріс, проте оборотні активи здійснюють менше одного обороту за рік, що є оцінюється негативно. Оборотність оборотних активів уповільнилась порівняно з 2005 р. на 32 дні, це означає, що в 2007 р. стало необхідним додаткове залучення коштів в оборот. Тривалість оборотів коштів в розрахунках також зросла, що оцінюється негативно і засвідчує несвоєчасність погашення дебіторської заборгованості підприємства. Тривалість обороту запасів зменшилась на 88 днів, проте як свідчать розраховані показники залишки запасів на підприємстві надлишкові.

Тривалість погашення кредиторської заборгованості набагато перевищує тривалість погашення дебіторської заборгованості, це свідчить про те, що підприємство активно використовує позикові кошти. Перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською свідчить про проблеми при реалізації продукції і розрахунках з постачальниками.

Тривалість операційного і фінансового циклу є занадто високими для підприємства молокопереробної галузі, час від оплати рахунків за сировину до отримання коштів від покупців продукції в 2005 р. становив 336 днів, в 2006 р. – 228 днів, в 2007 р. – 255 днів.

Таким чином, ВАТ „Молочник” має нестійке фінансове становище. З одного боку, підприємство має достатньо високу частку власних коштів в загальній сумі джерел їх формування і досить високий рівень незалежності від зовнішнього фінансування, але з другого боку, цих коштів не вистачає для того, щоб забезпечити ними виробничі запаси і затрати підприємства. Причина збитковості підприємства в високій собівартості продукції, внаслідок чого продукція стає неконкурентоспроможною за ціною і обсяги реалізації зменшуються.


Розділ 3. Напрямки покращання фінансового стану ВАТ «Молочник»

3.1. Шляхи вдосконалення фінансового стану ВАТ «Молочник»

Продукція ВАТ „Молочник” відрізняються досить високою якістю. Проблема збиткової діяльності підприємства в дуже високій собівартості. Це пов'язано з високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва даної продукції. Витрати на виробництво продукції в 2007 р. збільшились порівняно з 2005 р. на 424,2 тис.грн., або на 32,6%, а порівняно з 2006 р. - на 749,6 тис.грн., або на 76,8%. Збільшення витрат відбулось за всіма статтями, а особливо по матеріальним витратам. Інші операційні витрати підприємства в 2007 р. зменшились.

Змінилась і структура витрат: збільшилась доля матеріальних витрат, витрат оплату праці, на соціальні заходи , а частка амортизації та інших операційних витрат зменшилась.

Тому найголовніша задача для даного підприємства – управління прибутком через зниження собівартості виробництва.

Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами - це:

- усвідомлення того, де, коли і в яких обсягах витрачаються ресурси підприємства;

- прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси;

- вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.

Управління витратами - це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

Переваги ефективного управління витратами є наступними:

1) виробництво конкурентоздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і, відповідно, цін;

2) наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продуктами інших виробників;

3) можливість застосування гнучкого ціноутворення;

4) надання об'єктивних даних для складання бюджету підприємства;

5) можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

6) прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

Основними шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудомісткості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь-якої шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Матеріальні ресурси займають 72,88% в структурі витрат на виробництво продукції. Звідси, зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їх використання. І знову на перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини та матеріалів, які надходить від постачальників - місцевих сільськогосподарських підприємств.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, максимізації їх завантаження, а також списання з балансу непрацюючого, морально застарілого обладнання. Розподілимо витрати підприємства на постійні і змінні. При аналітичних розрахунках необхідно розрізняти перші витрати від других за допомогою проміжного результату діяльності підприємства. Цю величину називають валовою маржею. Головною метою підприємства має бути максимізація валової маржі, оскільки саме вона є межею покриття постійних витрат і формування прибутку.

Операційний аналіз дозволить розрахувати таку суму або кількість продаж, при яких надходження дорівнює витрачанню

Запас фінансової міцності показує, як виручка від реалізації віддаляється від межі рентабельності. Розрахунок показників по видам продукції наводиться в таблиці 3.1.

Як видно з табл. 3.1., в 2007 р. змінні витрати підприємства перевищують виручку від реалізації на 524,7 тис.грн., що є головною причиною збиткової діяльності підприємства. Тому запас фінансової міцності і сила впливу операційного важеля не розраховуються.

Шляхом розрахунку можливих змін витрат і ціни складено план на 2008 р. На основі моделювання різних варіантів змін витрат і ціни визначено, що ціна на продукцію підприємства має бути підвищена на 60%, а витрати на виробництво знижені на 20%. Управління прибутком має базуватись на врахуванні комерційних ризиків: зменшення обсягу продажу внаслідок підвищення ціни, зростання цін на матеріальні і енергетичні ресурси і т.д. Будь-яке зниження виручка завжди викличе зменшення прибутку і підприємство може отримати збиток. Сила впливу операційного важеля показує на скільки відсотків зміниться прибуток при змінні виручки на 1%.

Сила впливу операційного важеля: валова маржа/прибуток = 345,81/101,55 = 3,41. Це означає, що при скороченні виручки на 10% прибуток знизиться на 34,1% (10*3,41).

Таким чином, потрібно постійно контролювати запас фінансової міцності підприємства, знаходити шляхи зменшення витрат, проводити гнучку цінову політику, що сприятиме збільшенню обсягу реалізації продукції. Як тільки підприємство досягне межі рентабельності (1081,6 тис.грн), можна використовувати систему знижок, інші заходи по стимулюванню збуту.


Висновки

Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення поставлених ними цілей, тобто це практична фінансова робота.

Фінансова діяльність має бути спрямована на вирішення наступних основних завдань:

- фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності;

- пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

- виконання фінансових зобов’язань перед господарюючими суб’єктами, бюджетом, банками;

- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого та соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

ВАТ „Молочник” має недостатню фінансову стійкість. Про це свідчить ряд показників. Зокрема, коефіцієнт абсолютної ліквідності вказує на те, що підприємство в змозі негайно погасити лише 0,4% поточної заборгованості. Значення коефіцієнту миттєвої ліквідності також має низьке значення, вдвічі менше нормативного. Лише значення коефіцієнту загальної ліквідності знаходиться в межах норми, навіть перевищує її. Але ж високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у нього понаднормативних виробничих запасів.

Загальний коефіцієнт покриття свідчить, що на кожну гривню короткострокових зобов'язань припадає 5,33 грн. поточних активів на початок року та 3,02 грн. – на кінець року. Коефіцієнт автономії має велике значення, оскільки засвідчує високу ступінь незалежності підприємства від зовнішнього фінансування. ВАТ „Молочник” має значний запас фінансової стійкості – про це свідчить коефіцієнт фінансової стійкості. Згідно коефіцієнту співвідношення власних та позикових коштів на кожну гривню власних коштів припадало 3 коп. позикових (на початок звітного періоду) та 8 коп. – на кінець періоду.

Незважаючи на те, що підприємство має добрі результати по деяких показниках, воно знаходиться в нестійкому фінансовому стані через нестачу грошових коштів. Великі обсяги готової продукції на складі свідчать про те, що дана продукція не дуже користується попитом через високу ціну, яка, в свою чергу, обумовлена великою собівартістю.

Оскільки на ВАТ „Молочник” існує дві великі проблеми – проблема збуту та оптимізації дебіторської заборгованості, на них потрібно звернути особливу увагу. Проблему збуту можна вирішити через реалізацію продукції з негайною оплатою і, звісно ж, шляхом зниження відпускних цін. Щодо дебіторів, то потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків зі споживачами.

Доцільно також продати частину основних фондів, оскільки вони вже застарілі, а отриману суму спрямувати на придбання нового обладнання чи на розширення виробничої та збутової діяльності.

Потрібно розробити стратегію управління фінансовою стійкістю з врахуванням ризику. Насамперед потрібно:

- виявити і ліквідувати втрати і збитки , їх причини і перебудувати організаційну структуру таким чином, щоб підприємство могло одержати максимальний прибуток;

- налагодити жорсткий внутрішньогосподарський контроль і проводити глибоку ревізію діяльності, інвентаризацію статей балансу, детально вивчити склад матеріальних цінностей, особливості готової продукції, дебіторської заборгованості;

- впровадити автоматизовану систему інформації, яка б могла своєчасно, достовірно, повно і систематично надавати керівним органам підприємства необхідну інформацію про зовнішні та внутрішні умови, інформацію про реальний економічний стан на підприємстві;

- об`єктивно оцінити недоліки у керівництві, практичній діяльності та кваліфікації керівного персоналу; вдосконалити методи управління підприємством на основі правильного добору керівників, підвищення рівня їх загальної і спеціальної освіти, а також шляхом застосування колективних форм керівництва підприємством;

- постійно дотримуватись розрахунково-платіжної дисципліни при розрахунках як з постачальниками , так і з покупцями продукції.

Комплексне виконання цих заходів дозволить покращити фінансовий стан підприємства.

Нині з прийняттям Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" та впровадженням національних стандартів обліку створено достатню нормативну базу фінансової звітності підприємств. Проте новизна організації облікової політики підприємств вимагає нових підходів щодо удосконалення методики проведення аналізу. У зв'язку з цим узагальнено методику економічного аналізу та систему показників.

Володіючи системою показників і методикою аналізу фінансового стану підприємства з конкретною ув'язкою із статтями балансу та звіту про фінансову діяльність, проводять комплексний аналіз фінансового стану підприємств незалежно від форм власності.

Аналіз фінансового стану підприємства значно поглиблюється в міру вивчення показників обсягів виробництва, якості й асортименту продукції, а також показників, які впливають на виробничо-господарську діяльність: матеріально-технічне забезпечення, наявність ринку збуту на основі дії закону попиту і пропозиції, відповідність цін — продукції. Все це забезпечує підприємству потрібний для його нормальної роботи рівень рентабельності.


Список використаної літератури

1. Азарова А.О. Комплексне оцінування фінансового стану підприємства //Вісник Вінницького політехнічного інституту. - 2005. - № 3. - C. 17-24.

2. Аналіз фінансового стану: Добірка статей //Галицькі контракти. - 1999. - № 4: Документи для роботи. - C. 56-66

3. Барабаш Л. Аналіз фінансового стану підприємств //Економіка АПК. - 2002. - № 2. - C. 77-81

4. Борисова В. Методологічні основи аналізу фінансового стану підприємств виробництва //Фінанси України. - 2003. - № 10. - C. 63-68

5. Долгоруков Ю. О. Пофакторний аналіз фінансового стану малого підприємства в регіоні //Фінанси України. - 2006. - № 10 . - С.129-138.

6. Жежера М. Порівняльна характеристика методики проведення аналізу фінансового стану підприємств в Україні та за кордоном //Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - № 5. - C. 6

7. Жук І.М. Методичні питання аналізу фінансового стану підприємств на регіональному рівні//Статистика України. - 2006. - № 2. - C. 4-11

8. Козак В.Г. Удосконалення методики аналізу фінансового стану в підприємствах України //Економіка АПК. - 2005. - № 3. - С.53-62.

9. Конторщикова О. Аналіз фінансового стану як передумова ефективного управління підприємством //Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - № 6. - C. 3-5

10. Котляр М.Л. Аналіз фінансового стану підприємства //Фінанси України. - 2004. - № 5. - С.99-104

11. Кручок С. Оцінка фінансового стану підприємств //Фінанси України. - 2002. - № 8. - C. 40-47

12. Майорченко В. Аналіз ключових галузевих показників фінансового стану підприємств України //Економіст. - 2003. - № 10. - С.46-49

13. Павловська О. Удосконалення методів аналізу фінансового стану підприємств //Фінанси України. - 2003. - № 11. - C. 54-61

14. Рибалка О. Формування системи показників фінансового стану підприємства для оцінки ймовірності банкрутства //Економіст. - 2005. - № 9. - С.63-65.

15. Савушкин М. Анализ финансового состояния фирмы- один из этапов маркетинговой стратегии //Маркетинг. - 2000. - № 2. - C. 54-56

16. Томчук О.Ф. Методика аналізу фінансового стану господарства//Економіка АПК. - 2001. - № 3. - С.61-65

загрузка...
Top