Закони матеріалістичного розуміння історії, як методологічної бази соціальної філософії

1. Матеріалістичне розуміння історії.

2. Основні теорії та тенденції матеріалістичної теорії.

3. Філософія марксизму як єдність матеріалістичного розуміння історії і матеріалістичної діалектики.

Список використаної літератури.


1. Матеріалістичне розуміння історії

Матеріальне виробництво, тобто виробництво матеріальних цінностей – житла, продуктів харчування, одягу і т.д. – є основною умовою будь-якої історії, будь-якого суспільства і воно повинно виконуватися безупинно. Матеріальне життя, матеріальні суспільні відносини, що формуються в процесі виробництва матеріальних благ, детермінують всі інші форми діяльності людей – політичну, соціальну, духовну і т.д. Ідеї, навіть туманні утворення в мозку людей є результатом їхнього матеріального життя. Мораль, релігія, філософія й інші форми суспільної свідомості відображають матеріальне життя суспільства.

Виробництво матеріальних благ необхідно для задоволення потреб людей, але задоволені потреби ведуть до нових потреб, оскільки нове виробництво породжує нові потреби. А задоволення нових потреб вимагає нового виробництва споживання. Така діалектика виробництва і споживання. Так Маркс формулює закон зростання потреб.

Матеріалістичне розуміння історії Маркса можна резюмувати у такий спосіб:

1) дане розуміння історії виходить з вирішальної ролі матеріального виробництва безпосереднього життя. Необхідно вивчати реальний процес виробництва, відносини, що реально складаються між людьми.

2). Воно показує, як виникають різні форми суспільної свідомості – релігія, філософія, мораль, право і яким чином вони визначаються матеріальним виробництвом.

3). Воно завжди залишається на ґрунті дійсної історії, пояснює не практику з ідей, а ідейні утворення з матеріального життя.

4). Воно вважає, що кожна ступінь розвитку суспільства застає визначений рівень продуктивних сил, визначені виробничі відносини. Нові покоління використовують продуктивні сили, придбаний попередній капітал і в такий спосіб одночасно створюють нові цінності і нові продуктивні сили.

5). Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі.

Визначальна роль економічного фактора зовсім не означає, що генетично економічна сфера передує всім іншим. Зрозуміло, це було б абсурдним твердженням. Усі сфери громадського життя знаходяться в єдності і жодна з них не передує іншої.

Таким чином, виражаючись фігурально, можна сказати, що суспільство – це багатоповерховий будинок з одним фундаментом. Поверхи – неекономічні фактори. Вони різні і на деяких відрізках історії відіграють домінуючу роль. Фундамент – це економіка. Вона виступає як детермінанта. Іманентно вона варіантна, але для історії інваріантна. Домінанти і детермінанти знаходяться в діалектичній єдності.

Матеріалістичне розуміння історії, в основі якого лежать закони матеріалістичної діалектики, дійсно з «залізною логікою» обґрунтовує закономірності розвитку людського суспільства від первіснообщинного ладу через рабовласництво, феодалізм та капіталізм до соціалізму і комунізму. Однак «діалектичний метод, - зазначав І.Франко в праці «Соціалізм і соціал-демократизм», - ота велика наука природознавча зі своїми поглядами на еволюцію, трансформізм і моністичний матеріалізм повстала і розвивалася по індуктивному методу; і всі великі робітники на полі науки відкидали діалектичний метод, а то й виразно осуджували його». Адже згідно з цим «методом однаково легко доказати і pro і соntra всякої речі», що несумісне з справді науковим аналізом, для якого «є тільки один метод — індуктивний». Крім того, пише І.Франко, діалектичний метод це ніяке не наукове відкриття К.Маркса і Енгельса, бо діалектичним методом користувалися філософи Декарт, Руссо, Геґель та інші.[2]

Отже, І.Франко доводить, що матеріалістичне розуміння історії, яке оголошується в марксизмі одним з найбільших наукових відкриттів, зроблених на основі діалектичного методу, являє собою не що інше, як красиво складену схему еволюції людства. І як кожна штучна схема воно не позбавлене теоретико-методологічних вад. І.Франко піддав критиці матеріалістичне розуміння історії з двох точок зору. Оскільки матеріалістичне розуміння історії і ґрунтується на тезі, що виробництво і обмін продукції становить основу всякої суспільної організації, стає незрозумілим, звідки взялися саме виробництво і обмін продукції, і дати «безпідставність Марксової історичної теорії показується» з того, що вона обмежується писаною історією. Насправді історія охоплює «всі ті ступені розвою, які пройшов чоловік від хвилі, коли він виступив як «товариська істота», тобто відколи зробися істотою не тільки біологічною, але й соціологічною, — продовжує І.Франко. — Розуміючи історію в такім значенні — а інакше її й не можна розуміти — ми бачимо, що вона починається далеко вчасніше, ніж які-небудь форми продукції і обміни»[3].

2. Основні теорії та тенденції матеріалістичної теорії

Вперше практика охоплюється філософським розумінням людини та суспільства, стає наріжним каменем у творенні матеріалістичної теорії історичного процесу. Практика - не що інше, як процес життєдіяльності людини, процес суспільного виробництва і відтворення людини, зв'язує людину з об'єктивним світом, стає універсальним способом опосередкування взаємодії людини з природою та іншими людьми. Практикою задовольняються всі людські потреби - і в матеріальних благах, і в засобах зв'язку, і в свідомості як суто людському засобі орієнтування в світі. З виникненням опосередкування трудовою діяльністю зв'язку людини з природою дослідники відкривають соціальність як справжнє людське начало. Аналізуючи практику, Карл Маркс і Фрідріх Енгельс логічно прямують до нового розуміння суті людини як сукупності суспільних відносин. Це - найважливіший момент нового вчення про людину. Матеріально-виробнича діяльність завжди здійснюється у суспільстві і за допомогою суспільства. В процесі трудової діяльності людина вступає у суспільні відносини з іншими людьми. В суспільних відносинах людина формує свою суть, що стає не природною, а соціальною суттю. Суспільні відносини мають історичний характер: змінюються під впливом об'єктивних законів життєдіяльності людей, насамперед, їх матеріально-практичної, трудової діяльності. Виробничі відносини людей - основа суспільства і людини, а людина як їх суб'єкт і носій стає і творцем суспільства, і його продуктом. Людина - суспільно-виробнича істота. Як суб'єкт діяльності людина - суспільна (а не біологічна лише) істота. У єдності сутнісного і суб'єктивного визначення людина - предметно-соціально-діяльніша істота. Цим виражено історико-матеріалістичне розуміння основи буття людини. Свідомість, духовність розуміються Карлом Марксом як вторинне визначення людини. Духовність — необхідна властивість людського існування. В історії суспільства діють люди, обдаровані свідомістю, розважливо чи під впливом пристрастей, прагнуть до певної мети. Тут ніщо не робиться без свідомого наміру чи бажаної мети. Але хід історії підкоряється внутрішнім загальним законам. Зіткнення численних окремих прагнень і дій приводить в історії до стану, повністю аналогічного тому, який панує в позбавленій свідомості природі. В масштабах буття світу суб'єктивність вторинна, не субстанціальна. Вчення про практичну трудову діяльність по-новому висвітило діяльність як спосіб суспільного буття людини. Людина - це багатомірний світ, що формується на основі предметно-почуттєвої діяльності, охоплюючи суспільство і олюднену природу.

Матеріалістичне переосмислення суб'єкта і суті людини - ключ до філософського переосмислення світу, всього сущого. Для попередників Маркса людина - продукт природи; природа сприймалась лише як об'єкт людського споглядання, а людина, як споглядаюча істота. Філософія марксизму сприймає ідею важливості природи у житті людини, але природа перестає бути лише колискою людини: неперервно змінюється людиною у процесі її трудової діяльності. Змінюючи природу за ЇЇ законами, реалізуючи в ній мету, потреби та здатності, людина історіоризує, суб'єктивує природу, залучаючи її до свого світу.

І вся історія людства - процес неперервної зміни природи людиною, у тому числі своєї власної природи. Природа не якийсь чужий людині об'єкт, а суб'єктивований об'єкт, розкрита книга людської історії, наочна картина сутнісних сил суспільної людини. Доки існують люди, стосунки з природою та між собою - дві нероздільних сторони єдиного процесу: гармонізація відносин - суспільний прогрес природи, суспільства. Природа необхідна для нормальної життєдіяльності людини.

Діалектичне, історико-матеріалістичне розуміння світу Карла Маркса і Фрідріха Енгельса створювалось у процесі осмислення досягнень природознавства XIX ст. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс показали, що, по-перше, світ складається не з готових, закінчених предметів, а становить сукупність процесів, де предмети, що здаються незмінними, так само як і їх смислові відбитки, поняття, перебувають у неперервній зміні: то виникають, то зникають. Поступальний розвиток, за всієї уявної випадковості і всупереч тимчасовим відливам, торує собі шлях. По-друге, між процесами природи в окремих її сферах і між окремими сферами існує зв'язок. Природа - зв'язане ціле. По-третє, у взаємодіях сліпих несвідомих сил природи виявляються її загальні закони. По-четверте, суспільство - своєрідна частина природи, світу. Спосіб існування суспільства є трудова діяльність людини.

Світ єдиний і неподільний. Теорія людини органічно пов'язана з теорією суспільства. Суспільство - не сукупність людей, а система суспільних відносин, що складаються в процесі трудової діяльності людей. В центрі суспільства - діяльнісно-творча людина в суспільних відносинах. В історії розвитку праці філософія марксизму побачила ключ до розуміння всієї історії суспільства, а тому з самого початку звертається переважно до робітників, трудівників, творців суспільного багатства. Які б не були суспільні рухи людей, зрештою, ведуться задля економічного визволення. Основа суспільства - матеріальне виробництво. В матеріальному виробництві люди вступають у певні виробничі відносини, відповідні продуктивним силам. Продуктивні сили разом з виробничими відносинами утворюють спосіб виробництва, який визначає політичну, соціальну, духовну сфери життя суспільства. Природно, суспільство постало у вигляді цілісної системи суспільних відносин, що саморозвивається, де матеріальні (економічні) відносини визначають всі інші суспільні відносини - політичні, соціальні, сімейно-побутові, духовні.

Матеріальне життя суспільства - суспільне буття, що визначає суспільну свідомість. Таке визначення матеріального життя суспільства -новий підхід до розуміння суспільства. Певна річ, не ідеї чи видатні особи рухають суспільства. Джерелом розвитку суспільства є його внутрішні суперечності. Суперечності взаємодії і продуктивних сил і виробничих відносин рухають увесь соціальний організм. Продуктивні сили під впливом потреб та інтересів людей невпинно розвиваються. Між застарілими виробничими відносинами та оновленими продуктивними силами виникають суперечності. Розв'язання суперечностей у способі виробництва шляхом удосконалення (або відкидання) старих та встановлення нових виробничих відносин веде до розвитку матеріального виробництва. Під його впливом змінюється вся система суспільства ~ соціально-класова структура, політична система, духовне життя соціуму. Зміни відбуваються мирно, у формі реформ. Але якщо переходу перешкоджають попередні панівні класи, то між ними і новими класами виникають конфлікти, які, як правило, розв'язуються соціальною революцією. В ході соціальної революції ліквідується старий суспільний лад і утверджується новий лад суспільства. Тут вирішальну роль відіграють народні маси. Народ - рушійна сила історії.

3. Філософія марксизму як єдність матеріалістичного розуміння історії і матеріалістичної діалектики

є спільним для природної і соціальної дійсності, людського мислення, процесу пізнання, що об'єднує ці сфери, досліджує найзагальніші закономірності їхнього розвитку. Марксизм відмовляється від багатовікової традиції, яка визнавала філософію наукою наук, всезагальною теорією, знанням про все. Філософія марксизму чітко визначає своє ставлення до конкретних наук. Вона використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них як предметом, так і методом пізнання. Це добре показано Ф.Енгельсом у праці "Діалектика природи" (1873-1886 pp.).

Крім найзагальніших закономірностей розвитку природи, суспільства і пізнання, К.Маркс і Ф.Енгельс включають до предмета філософії також людину, практику, відношення "людина — світ". У роботі "Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії" (1886 p.) Ф.Енгельс висуває ідею, що філософія в цілому як форма суспільної свідомості й кожна філософська концепція зокрема, незалежно від часу її створення та проблем, що аналізуються, завжди ставлять одне й те ж питання, яке він називає основним питанням філософії (основним філософським питанням). Його суть — відношення мислення до буття. Це відношення може розглядатись як єдність двох сторін: 1) що існувало раніше — свідомість, дух чи матерія (питання про первинність і вторинність); 2) чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ, отримати об'єктивно істинне знання про нього (питання про пізнаваність). Ідея Ф.Енгельса про основне філософське питання має в собі певний евристичний потенціал, оскільки дає можливість певним чином класифікувати філософські школи і напрямки. Згідно з марксизмом, філософів, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною, називають матеріалістами. Тих, хто визнає первинність духу або свідомості, називають ідеалістами. Ідеалізм, у свою чергу, постає у двох формах — суб'єктивний і об'єктивний. Суб'єктивний ідеалізм бачить першооснову буття у свідомості суб'єкта. Об'єктивний ідеалізм як першооснову буття розглядає дух або ідею, що існує об'єктивно, поза суб'єктом. Залежно від відповіді на другу сторону основного філософського питання філософи також були поділені на два табори: тих, хто визнавав можливість пізнання людиною навколишнього світу і отримання об'єктивно істинного знання про нього, і тих, хто таку можливість заперечував. Філософів, які заперечують можливість пізнання, називають агностиками, а відповідну філософську течію — агностицизмом. З часом основне філософське питання у філософії марксизму набуло статусу фундаментального методологічного принципу. Вся історія філософії почала розглядатись через призму боротьби матеріалізму та ідеалізму. Марксизм став на бік матеріалізму й піддавав нищівній критиці не тільки "чистий" ідеалізм (як, наприклад, у Платона чи Гегеля), а й будь-які щонайменші відхилення в його бік. За межами марксизму переважна більшість філософів не поділяла і сьогодні не поділяє думки, що відношення свідомості до матерії, духу до природи є центральною філософською проблемою, основним філософським питанням. Це підтверджується історією розвитку всієї світової філософії. Тому в спеціальній літературі його нерідко називають так звабним основним питанням філософії або беруть у лапки. Творці марксизму використовують матеріалістичні ідеї античної філософії, епохи Відродження, Нового часу і Фейєрбаха, але йдуть значно далі. Критикуючи Л.Фейєрбаха за його негативне ставлення до діалектики Г.Гегеля, вони критично переосмислюють її, повертають обличчям до реальної матеріальної дійсності. Таким чином, матеріалізм стає діалектичним, а діалектика — матеріалістичною. Таке поєднання дало свої позитивні результати. В рамках конкретної філософської концепції виникла можливість застосувати діалектику при аналізі не лише свідомості (як у Г.Гегеля), а й природи, економічних, соціальних, політичних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, процесу пізнання. Безпосередніми результатами такого застосування діалектики є, наприклад, фундаментальна праця К.Маркса "Капітал" (1857—1867 pp.), праця Ф.Енгельса "Діалектика природи", багато інших. Поєднання матеріалізму і діалектики знайшло відображення в терміні, який серед інших використовується як назва цієї філософської теорії — діалектичний матеріалізм.

Принципово по-новому в марксистській філософії вирішується комплекс питань, пов'язаних з життям суспільства. Попередня філософія вбачала джерело розвитку суспільства в ідеях, поглядах, теоріях, що існували в різні історичні епохи і справляли вплив на життя людей, визначали політику, мораль, економіку, характер державного устрою та ін. Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва. Послідовно проводить думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ. Саме спосіб виробництва як органічна єдність двох компонентів — продуктивних сил і виробничих відносин — є тим стержнем, навколо якого об'єднуються всі інші складові суспільного життя. Серед багатьох видів стосунків між людьми (політичних, правових, сімейних, моральних та ін.) як базові марксизм виділяє відносини у сфері виробництва матеріальних благ. Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість (мораль, право, ідеї, теорії тощо). Таким чином, тут вперше за всю історію філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій. Минуле і майбутнє людства постає як послідовний, закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь. Ось чому філософію марксизму називають також історичним матеріалізмом. Матеріалізм і діалектика дозволили К.Марксу та Ф.Енгельсу відкрити феномен повторюваності у суспільних процесах і тим самим довести, що й суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в його розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по-новому оцінити роль народних мас та окремих особистостей в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонування держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сім'ї та ін. В цілому марксизму властива переоцінка ролі матеріального чинника, зокрема економічного, у поясненні життєдіяльності суспільства.

Значення свідомості, суб'єктивного фактора постійно підкреслювалось, але недостатньо враховувалось. Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини. Якщо найбільші досягнення матеріалістичної домарксистської філософії в розумінні людини, її призначення в світі зводились до того, що людина — частка природи, активна, свідома істота, має право на свободу і потребує гуманного ставлення до себе (французький матеріалізм XVIII ст. і вчення Л.Фейєрбаха), то К.Маркс і Ф.Енгельс розглядають людину не лише як продукт природи, а й як соціальний феномен. Причому акцент робиться на її соціальних характеристиках. Основні ідеї марксистського вчення з цього питання викладено у працях Ф.Енгельса "Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину" (1876 p.), "Походження сім'ї, приватної власності та держави" (1884 p.), "Тези про Фейєрбаха" К.Маркса (1845 р.) та ін. Вказуючи на подвійну (біологічну і соціальну) природу людини, марксистська філософія зводить її сутність до соціальних рис і трактує як сукупність усіх суспільних відносин. Людина постає тут як носій соціальної активності, суб'єкт діяльності, творець матеріальних і духовних цінностей. Це вже не та абстрактна, поза історична і безособова істота, якою вона виступає у філософії Л.Фейєрбаха, а конкретно-історична і реальна.


Список використаної літератури

  1. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.
  2. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.
  3. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.
  4. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2000. — 724с.
  5. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.
  6. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.
  7. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.
  8. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. - Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.
  9. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.
  10. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.

загрузка...
Top