Сучасна оцінка вихідних філософських ідей буддизму

Вступ.

1. Буддійське віровчення і пантеон.

2. Філософія релігійного культу і релігійної організації буддизму.

3. Поширення ідей буддизму. Основні напрямки в буддизмі.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Буддизм має особливу філософську насиченість. Серед його дослідників навіть виникали суперечки: чим він є — релігією чи філософією. І це небезпідставно, бо індійська філософська думка завжди звернена до релігії, а релігія тяжіє до філософії.

Відомий російський дослідник азіатської культури М.Реріх вважав, що філософія буддизму має два аспекти: 1) вчення про природу речей; 2) вчення про шляхи пізнання. Отже, як філософія, буддизм має свої онтологію і гносеологію. Будда невизначено ставився до основного питання філософії, тобто не вважав себе ні матеріалістом, ні ідеалістом, але висловлював глибокі філософські міркування. Його учні теж не пристали ні до матеріалізму, ні до ідеалізму. Тому буддизм не можна віднести до жодного з цих філософських напрямів.

У буддизмі існує концепція дхарм, яка своєрідно обґрунтовує розуміння світу. Згідно з нею, реальний навколишній світ є ілюзорним виявом великого містичного начала, представленого найдрібнішими духовними частинками, психофізичними елементами (дхармами). У буддійській, як і ведичній та індуїстській, літературі, термін "дхарма" багатоплановий, вживається і для позначення понять "закон", "вчення", "правило" тощо (санскр. — "те, що тримає"). Все існуюче — дхарми, які мають власну сутність. Релігія — теж дхарма, вона утримує людей і захищає від лиха. Дхарма — початок матеріального і духовного світу. З дхарм він утворений. Дхарми рухомі, тому і світ рухомий. Вони то з'являються, то зникають, переходять в інший стан, в іншу річ, інше явище, але не руйнуються. Це зумовлює рухомість світу.

Буддійське вчення про дхарми подібне до атомістичної концепції давніх греків, але та концепція мала матеріалістичну спрямованість. У буддизмі ж дхарми — одухотворені елементи світу.

1. Буддійське віровчення і пантеон

Спочатку те, що проповідував Будда, і те, про що потім розповідали його учні, передавалося усно з покоління в покоління. І тільки через кілька сторіч після зародження буддизму на о. Цейлон були вперше зроблені записи зведень священних текстів буддизму, що отримали назву Типітака (букв, три кошики).

У 1871 р. з метою упорядкування буддійського Священного Писання в Бірмі був скликаний спеціальний собор. 2400 його учасників шляхом порівняння різних списків і перекладів Типітаки створили єдиний уніфікований текст. Потім його вирізали на 729 мармурових плитах. Кожну плиту помістили в особливому храмі з гострим дахом. Так у цій країні виросло оригінальне місто-бібліотека - Кутодо, шановане буддистами всього світу.

Найчастіше Типітаку поділяють на три великі частини:

1. Віная-пітака («Кошик уставу», 110 плит). У ній описуються церемонії, обряди і правила поведінки, яких повинні дотримуватися ченці, перераховуються гріхи та покарання за них, найсуворіше з яких - виключення з громади.

2. Сутта-пітака («Кошик настанов», 410 плит). У ній у формі кількох десятків тисяч приписуваних Будді і його найближчим учням притч і викладене вчення буддизму. Крім того, в цю частину канону включені й інші твори найрізноманітнішого характеру: збірки легенд і афоризмів, поеми, коментарі тощо.

3. Абхідхамма-пітака («Кошик чистого знання», 209 плит). У семи трактатах цієї частини викладаються філософські міркування буддистів про світ і людську особистість.

Сутність буддійського віровчення в найбільш концентрованому вигляді виражають так звані «чотири благородні істини буддизму», сформульовані Просвітленим в одній із перших проповідей. Ці істини, на думку самих буддистів, вказують на «Зло, походження Зла і подолання Зла, і благородний восьмеричний шлях, що веде до припинення Зла» (Дхаммапада, XIV, 191):

□ Перша благородна істина буддизму проголошує: «Сутність життя є страждання». Це страждання заподіює людині буквально все: «народження - страждання, старість - страждання, хвороба - страждання, смерть - страждання, єднання з неприємним - страждання, розлука з приємним - страждання, неотримання чого-небудь бажаного - страждання; коротше кажучи, п'ятерична прихильність до існування є страждання».

□ Друга благородна істина говорить про джерело страждань: «це жага, що приводить до нових народжень, супроводжувана задоволеннями та пристрастями, що знаходить задоволення тут і там, а саме: жага насолоди, жага існування, жага загибелі».

□ Третя благородна істина пояснює, як можна знищити страждання: «це повне безслідне знищення цієї жаги, відмова [від неї], відкидання, звільнення, позбавлення [її]» .

□ Нарешті, четверта благородна істина стосується «серединного шляху», що веде до знищення страждання. Будда переконався, що обидві протилежності - і життя, повне задоволень і хтивості, і життя в добровільному обмеженні своїх бажань - однаково далекі від «правильного шляху». Цей шлях лежить посередині, тому називається «серединним»[3, c. 65-67].

Порятуватися людина зможе тільки тоді, коли йтиме «серединним шляхом». Буддисти полюбляють порівнювати рух по «серединному шляху» із колодою, яка пливе посеред річки й досягне моря лише тоді, «якщо вона не буде наближатися ні до правого, ні до лівого берега, не потоне посередині річки, не буде викинута на берег, не буде виловлена людиною, не буде затягнута у вир і не підгніє зсередини».

«Серединний шлях» називають ще «восьмеричним шляхом», тому що він складається з восьми ступенів: правильні погляди, правильна рішучість, правильна мова, правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильне зусилля, правильна увага, правильне зосередження.

«Восьмеричний шлях» буддисти звичайно поділяють на три частини: перша (ступені 1-2) пов'язана з мудрістю, друга - з моральною поведінкою (ступені 3 - 6), третя (7 - 8) належить до сфери особливого «тренування думки», до практики споглядання, «очищення розуму», або йоги, як вона традиційно називається в Індії.

Людина, яка здолала «восьмеричний шлях», досягає спочатку просвітлення (самадхи), а потім і нірвани. Слово «нірвана» у перекладі із санскриту означає «згасання». Нірвана - це внутрішній стан людини, при якому згасають, притупляються всі почуття і схильності, а разом з ними і сприйняття навколишнього світу. Це внутрішнє згасання чуттєвості й тілесності наче звільняє людину від її страждаючого «Я» й від жаги життя, що тягне всі живі істоти до нескінченних перероджень. Тим самим скасовується влада Карми, і просвітлений у такий спосіб мудрець до кінця розчиняється в абсолютному спокої.

Отож сутність віровчення буддизму зводиться до заклику кожній людині стати на шлях пошуку внутрішньої волі, скинути всі окови, якими сковує її життя.

З людей, які опанували віровчення й «серединним восьмеричним шляхом» рухаються до нірвани, складається своєрідний пантеон буддизму: будди, бодхисатви та архани.

Кожна жива істота, що досягла просвітління і змінила світ сансари, світ нескінченних перероджень, на світ нірвани, стає буддою[5, c. 49-52].

Живуть будди в тому, що можна було б назвати космічним простором. Лише іноді вони перевтілюються в земне тіло, щоб відкрити очі людям землі. Інакше люди з малими чеснотами (а таких, на жаль, більшість) «віддадуться самовпевненості, перебуваючи в пересиченості й лінощах, не зможуть породити думку про те, як важко зустріти Будду і віддавати йому почесті»10 . Будди проповідують Істинне Вчення та наставляють людей на благородний «восьмеричний шлях» до порятунку. З тисячі відомих у цій релігії будд, найбільш шановані - вже відомий нам Шак'ямуні, будда майбутнього світового періоду Майтрейя, п'ять будд, що уособлюють частини світу, поміж ними Амітабха - будда заходу.

Бодхисатва (букв, істота, що прагне до просвітлення) - людина, якій залишився всього один крок до нірвани, але яка свідомо не хоче його робити, щоб з більшим успіхом просвітлювати ще не просвітлених. Таким бодхисатвою слід вважати й Будду з того моменту, як він одержав своє останнє втілення, й до того, коли він занурився в нірвану.

Піднявшись на цю ступінь, людина стає уже святою - архатом. «Почуття в нього спокійні, як коні, приборкані візником. Він відмовився від гордості і позбавлений бажань. Такому навіть боги заздрять» (Дхаммапада, VII, 93 - 95). До особливо популярних 16 -18 архатів зараховуються учні і найближчі послідовники Шак'ямуні.

Буддисти всіх країн вшановують також священні рослини: дерево бодхі, «Дерево Пізнання», лотос як символ чистоти, духовного просвітлення, співчуття. Найбільш улюблена тварина буддизму - газель. Вона є згадкою про тих двох газелей, що першими вийшли з лісу і стали слухати першу проповідь Будди. Популярні також змії (наги).

Будди та бодхисатви не схожі на богів інших релігій. Будди не можуть, подібно до богів інших релігій, створювати світ, керувати стихіями; вони, як правило, не можуть карати грішників або винагороджувати праведників[1, c. 47-49].


2. Філософія релігійного культу і релігійної організації буддизму

Релігійний культ у буддизмі підпорядкований одній меті - досягненню нірвани. Релігійна організація розглядається як засіб допомоги на цьому шляху.

Умовно кажучи, людина, яка прагне зануритися у нірвану, має пройти у своєму релігійному житті три основні ступені.

На першому ступені вона повинна увірувати в Триратну (букв, три скарби): Будду, вчення Будди (Дхарму) і буддійську громаду -Сангху, повірити, що тільки в цих скарбах полягає для неї єдине спасіння від потоку перероджень. Увірувавши в Будду, людина прагне осягнути його вчення. Об'єднавшись з однодумцями вдалині від суєтності світу, послідовник буддизму буде з успіхом слідувати буддистській Дхармі, що повинна привести його до стану Будди.

На другому ступені певною мірою розходяться шляхи основної маси віруючих мирян і ченців. Мирський послідовник Будди зобов'язаний насамперед вести праведне життя, що зводиться до п'яти заповідей:

1) не заподіювати шкоди нічому живому;

2) не красти;

3) не чинити перелюб;

4) не говорити неправди;

5) не пити спиртних напоїв і не вживати дурманних речовин.

Ці заповіді дуже близькі до іудейського Декалога, що пізніше запозичить християнство. Разом з тим між мораллю двох світових релігій існує і певне розходження: християнство й іудаїзм відносять заповідь «Не убий!» тільки до людей, у той час як буддизм поширює її на всі живі істоти, оскільки всі вони рівною мірою включені в потік перероджень. Тому, полюючи на звірів, ловлячи рибу або навіть просто зриваючи квітку, ти ризикуєш знищити нинішнє втілення того, хто колись був такою ж, як і ти, людиною.

Основне завдання простих віруючих - постійна моральна і матеріальна підтримка членів буддійської громади. Інші форми релігійного життя віруючих: відвідування місцевого храму, відвідування «святих» місць - народження, просвітлення, смерті Будди, ступ з якоюсь реліквією, прийняття обітниць.

Центральне місце в буддійських святилищах, як правило, займає багатометрова статуя Будди. В одному з храмів столиці Таїланду Бангкоку знаходиться скульптурне зображення Будди висотою в 3 м і вагою 5,5 т, виготовлене з чистого золота. Одна тільки вартість матеріалу цієї статуї оцінюється приблизно в 40 млн доларів, що дозволило занести неї до «Книги рекордів Гіннесса» як «найдорожчий культовий об'єкт у світі»[7, c. 82-84].

Зображення Будди вшановуються обрядами поклоніння і принесення. Перший обряд полягає в тому, що буддисти встають на коліна і тричі вклоняються цим зображенням, доторкаючись чолом землі, що символізує буддійські «три скарби». Принесення статуї Будди, як правило, роблять потрійні - у вигляді свічок, що символізують світло вчення в пітьмі звичайного людського неуцтва, квітів, що вказують на мінливість світу, та ароматів, що уособлюють поширення вчення. Цілком припустимо просто поставити перед статуєю їжу, що символізує милосердя.

Нарешті, останньою умовою досягнення нірвани, вищим і останнім ступенем культової практики є в буддизмі медитація. Буддисти, які практикують медитацію, спочатку долають зовнішні бажання, що приносить адепта буддизму відчуття внутрішнього спокою. Далі досягається повне звільнення свідомості від усього матеріального і радість проймає тіло і душу того, хто досяг цього ступеня медитації. Нарешті, відчуття радості поступається місцем стану повної незворушності, що сприяє повній внутрішній зосередженості свідомості.

У буддизмі вперше в історії релігії з'являється чернеча організація. За своїм укладом буддійська сангха копіює давньоіндійську сільську громаду. Чернеча громада бере свій початок в об'єднаннях мандрівних проповідників, що на період дощів збиралися перебути негоду в сухому місці, віддаючись спільним медитаціям і благочестивим міркуванням.

Під сангхою розуміють сукупність людей на певній території, які залишили світ заради духовного самовдосконалення, - як ченців, що живуть у монастирі, так і ченців мандрівних, і навіть лісових аскетів.

Переважна більшість буддійських ченців - чоловіки. Однак є й жінки-черниці. Але навіть у Бірмі, де функціонують єдині у своєму роді жіночі монастирі, на 25 тис. жінок-черниць випадає в 11 разів більше чоловіків-ченців.

Крім п'яти заповідей для мирян, буддійські ченці підкоряються особливим п'яти заповідям і 253 правилам поведінки (з них 227 - заборони). Ці чернечі заповіді такі:

1) утримуватися від мирських розваг (танців, співу й музики);

2) не користуватися предметами розкоші (єдине майно буддійського ченця - чаша (горщик) для збору милостині і просто необхідні в побуті три частини одягу, пояс, бритва, голка й ситечко для води);

3) не спати на зручних і високих ліжках;

4) харчуватися тільки за рахунок милостині;

5) не приймати їжу в позаурочний час.

Забезпечення громади за усталеною традицією йде з декількох джерел доходу. Основне з них - підтримка населення, що виражається у щоденних милостинях і в одноразових внесках. Підраховано, наприклад, що в країнах південного буддизму одного ченця утримують 100 - 200 родин, які витрачають на це 5 - 10% річного сімейного бюджету. Інші джерела доходу - державні субсидії й доходи від майна громади-сангхи, насамперед землі[9, c. 43-45].

Дуже специфічні в буддизмі стосунки між ченцями і мирянами. Головний принцип подібного роду стосунків священні буддійські тексти формулюють так: «Що б не пожертвував у цьому світі протягом року доброчесний як милостиню або принесення, все це не коштує й ламаного гроша. Повага до ведучих праведне життя - краще» (Дхаммапада, VIII, 108). Тому не чернець просить милостиню у віруючих, а навпаки, віруючі зобов'язані подавати ченцеві, виконуючи свій релігійний обов'язок. При цьому відповідальність за дотримання ритуальних стосунків з ченцями цілком покладена на віруючих. Мирянин не гірше ченця має знати правила «Вінаї», щоб не поставити ченця в незручне становище - запросити його на весілля, спільну поїздку, в кіно або на якусь виставу, вести в присутності ченця в громадському транспорті фривольні розмови. Цього навчають у родині, школі, роз'ясняють у текстах, що читаються віруючим під час численних релігійних церемоній.

Буддійські свята не такі численні, як в інших релігіях, оскільки три найбільш знаменні події в житті Будди - народження, просвітлення і занурення в нірвану - відбулися в один травневий день повного місяця:

□ У лютому - березні за європейським календарем святкується відкриття Буддою основних принципів свого вчення людям.

□ У квітні - травні відзначається Весак - головне свято у буддизмі, день народження його фундатора. Це свято прикметне грандіозними карнавальними ходами, добовими читаннями священних текстів, присвячених життю й переродженням Будди.

□ У червні - липні відбувається свято, що знаменує початок тримісячного посту періоду дощів. У ці дні ченці одержують особливо багато дарунків, їм також видається одяг, яким вони будуть користуватися протягом усього наступного року.

□ У жовтні - листопаді закінчення посту святкується пишними процесіями довкола пагод (буддійська меморіальна споруда і сховище реліквій) з читанням сутр, що знаменує успішне повернення Будди на Землю. У багатьох буддійських країнах поширений звичай знімати статуї Будди з п'єдесталу і возити їх по вулицях. Вулиці, будинки, монастирі, ступи, священні дерева ілюмінуються олійними лампами, свічами й кольоровими електричними лампочками, що символізують привнесене у світ просвітлення.

Крім того, святковими вважаються щомісячні чотири фази Місяця, не кажучи вже про те, що всі скільки-небудь значимі події повсякденного життя людей супроводжуються обов'язковими релігійними церемоніями[2, c. 63-65].

3. Поширення ідей буддизму. Основні напрямки в буддизмі

Поширення буддизму починається тільки з кінця IV - III ст. до н. є. і пов'язано з ім'ям індійського царя Ашоки, який зміг об'єднати під своєю владою майже всю територію Індії і проголосив буддизм офіційною релігією у своїй імперії. З III ст. до н. є. буддизм з'явився на острові Цейлон (суч. Шрі-Ланка), з І - II ст. н. е. у Китаї, з II - III ст. н. е.- у В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі, Таїланді, Бірмі, з IV ст. - у Кореї, з VI ст.- в Японії, з VII ст.- у Тібеті, з XII ст.- у Монголії.

З процесом поширення буддизму пов'язані кілька цікавих особливостей. Одна з них полягає в тому, що чим далі просувався буддизм на Схід і чим міцнішими ставали його позиції в країнах Південно-Східної Азії, тим помітніше зменшувався його вплив на батьківщині - Індії, де зараз кількість буддистів не перевищує кількох відсотків від загальної чисельності населення.

Друга особливість поширення буддизму - те, що він зміг органічно вписатися в культурні традиції різних народів Південної і Південно-Східної Азії, анітрохи їх не порушивши. Найчастіше відбувалося так, що інші боги знаходили нове місце в межах уже існуючого буддійського пантеону, однак щодо будд займали підлегле становище.

Процесу поширення буддизму була притаманна ще одна особливість. Він поширювався в країнах, рівень розвитку яких (у тому числі і розвитку релігійного) приблизно відповідав рівню культурного розвитку Індії часів зародження в ній буддизму. У таких випадках буддизм не підкоряв собі місцеві релігії, а співіснував з ними. Так, у Китаї склався конфуціансько-даосько-буддистський релігійний комплекс.

Зумівши прижитися в багатьох країнах і врешті-решт перетворившись на світову релігію, буддизм поділився на численні напрямки, що помітно відрізняються один від одного.

Перший напрямок - тхераваду (букв, школа старої мудрості) -називають ще «малою колісницею». Його прихильники вбачають у Будді Великого Вчителя, який тільки вказав шлях до спасіння, але не повів цим шляхом. Досягнення нірвани уявляється їм можливим тільки для деяких обраних ченців, що беззастережно дотримуються правил буддійського ритуалу. Всі інші, на думку послідовників тхеравади, випробують на собі дію «закону залежного існування», що трактується надзвичайно широко: вважається, що Карма обумовлює цикл Всесвіту і Землі, злети й падіння в історії держав і народів, окремих родин та індивідів, викликає соціально-економічні зміни, міжнародну напруженість, війни, аварії, катастрофи, стихійні лиха. Припустімо, через злодійство йдуть дощі і випадає град, через брутальні слова виникають засоленість ґрунту й пустелі, через порожню балаканину - плутанина в порах року, через користолюбство - неврожаї (Васубандху. Абхидхармакоша, гл. 4:85).

Тому прості віруючі можуть боротися тільки за часткове поліпшення своєї Карми за рахунок «малих заслуг» - дотримання заповідей, відвідування монастирів і «священних місць», участі в релігійних церемоніях, щедрої милостині ченцям і громаді в цілому. Тхеравадини вірять, що ці «малі заслуги» можуть сповна захистити віруючого від можливих невдач і нещасть, а в недалекому майбутньому призвести до поліпшення їхнього соціального та матеріального становища[4, c. 105-107].

Тхераваду ще називають «південним буддизмом», оскільки вона поширена в країнах, що розташовані на південь від Індії: Таїланд, Шрі-Ланка, Камбоджа, Лаос.

Другий напрямок - махаяна (букв, велика колісниця) має власне коло священних текстів - «Праджняпараміта сутри» (Сутри Безмежної Мудрості), що вважалися Одкровеннями самого Будди. Сутри Безмежної Мудрості складаються з різних за розмірами творів - від сутр, що займають лише одну сторінку, до величезних сутр у 18, 25 і навіть 100 тис. віршів.

Махаяна розглядає Будду не як конкретну особистість, а як уособлення вищого начала - абсолютної мудрості, абсолютної досконалості тощо, і припускає можливість спасіння не тільки для ченців, а й для мирян. Це стає можливим завдяки трьом віронавчальним і культовим моментам:

□ ученню про тотожність нірвани й сансари;

□ ученню про бодхисатв;

□ ученню про майбутній прихід Майтрейї.

Відповідно до першого положення махаяни між нірваною і сансарою немає ні просторових, ні тимчасових кордонів. Індивід, що крутиться, немов білка у колесі сансари, колесі перероджень, одночасно перебуває й у нірвані, однак через «затьмареність» його свідомості ілюзією «Я» і матеріальності світу вона залишається для нього недоступною. Проте слід зробити рішучий крок, очистити свою свідомість, і ти опиняєшся там, де тобі належить бути. Хоча для того, щоб цей крок зробити, не потрібно прикладати надзвичайних зусиль.

Адже наступне положення махаяни - вчення про бодхисатв - припускає, що досягнення нірвани, в принципі, відкрите кожній людині, здійснюється не стільки особистими праведними зусиллями, скільки за активної допомоги й підтримки бодхисатв. Так, один з учнів Будди досяг просвітлення одразу ж після того, як побачив зів'ялу квітку в руці Вчителя. Махаяна пояснює простим віруючим, що велика кількість людей залишається в сансарі і, переживаючи безліч перероджень, виявляються прямими родичами один одному, внаслідок чого доля будь-якої людини не може залишити нікого байдужим[6, c. 94-96].

В основі вчення про Майтрейю лежать уявлення про циклічне функціонування нашого Всесвіту, що доповнюють і розширюють картину трьох світів у тхераваді. Кожний з нескінченної кількості світів, з яких складається Всесвіт, розвивається за законами циклу. У циклі виділяються кілька періодів - «малих кальп», або просто кальп, у кожній з яких з'являються п'ять Будд. Ми живемо в еру четвертого Будди кальпи - Будди Шак'ямуні. Початок її обчислюється з моменту його переходу в нірвану. Через п'ять тисяч років після відходу Просвітленого до нірвани з'явиться останній, п'ятий Будда - Будда Майтрейя, чий прихід зійдеться з воцарінням на Землі справедливого правителя, що буде означати повне й остаточне спасіння людей. Тому, наприклад, офіційні бірманські газети на Новий рік обов'язково нагадують про те, скільки років пройшло з початку ери Гаутами і скільки залишилося до її закінчення.

Махаяна - це «північний буддизм», оскільки вона має поширення в країнах, розташованих на північний схід від його прабатьківщини - у Кореї, Китаї, Японії, Непалі.

Третій напрямок у буддизмі - ваджраяна, або тантричний буддизм. Саме слово «ваджра», від якого походить назва цього напрямку, спочатку означало удар блискавки бога Індри; пізніше воно стало вживатися в переносному значенні особливої субстанції, якій властиві яскравість, прозорість і незруйновність діаманта. Тому ваджраяна часто перекладається як «діамантова (алмазна) колісниця».

Для впливу на Всесвіт використовуються досить специфічні засоби:

1. Магічна сила впливу особливих магічних засобів - заклинань - мантр (більш 2500), жестів - мудр і символів - мандал.

Мантра (санскр. манас - розум, трайяти - звільняти) - повторювана без перерви коротка ритуально-магічна фраза. Мудра (санскр. з'єднання, сполучення) - зовні схоже на жести, символічний набір особливих рухів, головним чином, рук, зовні схожих на жести. Насправді мудра поєднує в собі кілька компонентів: позу, дихання, концентрацію уваги і власне рухи, що виражають жагу особистості з'єднатися з надприродними силами Космосу. Точніше, мудра спрямована на «запуск» усередині людської особистості надприродних властивостей, недоступних звичайній людині в звичайному стані. Мандала, у значенні «коло медитації», - це кругла чи багатогранна діаграма. Геометрична схема, яка лежить в основі мандали, - коло, вписане у квадрат, який у свою чергу також вписаний в коло, - являє собою форму усвідомлення простору людиною, побудови універсальної моделі Всесвіту. Споглядання мандал і концентрація на силах, що виходять від неї, дозволяють відчути присутність божества, тому що мандала покликана відігравати роль того місця, на яке боги спускаються з небес для здійснення якогось чудодійного акту.

Символічне число ваджраяни - 108 - уособлює трикутник, складений з одиниці, двох двійок і трьох трійок.

2. Різного роду езотеричні культові дії, серед яких уяву європейця найбільше вражає ритуал одночасного вживання алкоголю, риби, м'яса, зерна, а також статевого акту. Цей ритуал («ритуал п'яти М» - тому що назви всіх його складових на санскриті починаються зі звуку М) був запозичений ваджраяною з первісного індійського тантризму.

3. Як у всіх релігіях подібного напрямку, у ваджраяні необхідно керуватися настановами гуру і бути готовим цілком присвятити себе справі віри.

Тим, хто дотримується цих принципів, гарантується спасіння -швидке, як блискавка «ваджра», що випускалася богом Індрою. Таких налічується приблизно 2,5% від загальної кількості віруючих буддистів[8, c. 47-48].

«Ламаїзм» - усталений термін для позначення різновиду буддизму, що укоренився головним чином у Тібеті - гористій області в Центральній Азії площею 3 млн 800 тис. кв. км, населенням 3,5 -4 млн чол. На сучасній політичній карті світу ця територія належить Китайській Народній Республіці.

Порівняно з іншими напрямками, тібетський буддизм має свої особливості, до яких ми відносимо:

1. Релігійний синкретизм, органічне поєднання в ламаїзмі місцевої релігії бон з основними напрямками буддизму. Не дивно, що для мандрівника Тібет може з'являтися й у вигляді запаскуджених культових споруд, ченців-лам, що поводять себе як звичайні жебраки, й у вигляді поширених усередині вузької групи посвячених таємничих обрядів, що вимагають найвищої духовної і фізичної досконалості.

2. Створення більш централізованої та розгалуженої релігійної організації, ніж в інших країнах, де панує буддизм.

3. Зрощування державної і світської влади, що не зовсім вписується в загальнобуддійський принцип неприйняття матеріального світу.

2. Шанування і звеличування ролі наставника ченця-лами, тому що тільки за його допомогою вчення Шак'ямуні може дійти до розуму і серця слухача. Бували часи, коли більш як у 6200 тибетських монастирях проживало до 25 - 30% усього дорослого населення Тібету.

Особливо відповідальними є в ламаїзмі обряди, що супроводжують смерть і поховання, тому що їхнє недотримання навіть в окремих деталях неминуче спричинить за собою нові смерті в родині. Звичайно, запрошений для цієї мети чернець сідає в узголів'ї померлого й читає йому «Книгу Мертвих» (Бардо Тходол), у якій докладно описуються блукання душі в проміжках між новими інкарнація-ми, перевтіленнями.

Ще одним напрямком буддизму є його китайський і японський різновиди - чань-буддизм і дзен-буддизм відповідно (санскр. дх'яна - медитація).

Авторитети чань-буддизму сходяться на тому, що їхній напрямок від інших відрізняє чотири принципи:

1) прозрівати свою внутрішню природу, ставати Буддою;

2) прямо вказувати сутність свідомості людини;

3) не створювати письмових настанов;

4) передавати істину поза навчанням, іншим способом.

Свій початок чань-буддизм бере в VI ст., коли в Китай прийшов проповідник Бодхидхарма (букв. Закон Просвітління). Бодхидхарма вчив, що кожна людина носить у собі Будду. Тому її завдання полягає в тому, щоб розбудити природу Будди у своєму серці і своїй душі. В одному з канонічних чань-буддистських текстів міститься таке вдале розрізнення бачення сутності Будди в різних його напрямках: для затьмареного Будда є живою істотою, для проясненого жива істота і є Буддою12.

Достеменно про перебування буддистів в Україні історичні джерела вказують, починаючи з середини XVII ст. Спочатку ними були військові загони калмицької кінноти, які брали участь у бойових діях на території України у складі російських військ під час сумнозвісної Руїни. У 70 - 80 pp. цього ж століття поблизу Чугуєва Харківської області виникло і перше поселення, переважно із калмиків-буддистів.

Надалі буддизм був поширений серед кількох народів Російської імперії - калмиків, бурят, тувинців, і за межі території їхнього проживання не виходив. Лише наприкінці XIX - початку XX ст. у зв'язку із активізацією східного напряму колоніальної політики імперії виник певний інтерес до буддизму в колах «освічених класів» Російської імперії, у тому числі серед українських інтелектуалів. Певною мірою цьому сприяла просвітницька діяльність самих буддистів, зокрема Агвана Доржиєва (1853 - 1938). Він здобув блискучу релігійну освіту в Тибеті і певний час був одним із наближених Далай-лами XIII. Тоді ж були видані й перші книжки про буддизм українською мовою. Серед них ми зустрічаємо переклад з французької праці Люсьєна Фера «Будда і буддизм», зроблений Іваном Франком і виданий у Львові 1905 p., нарис Григорія Коваленка «Велика віра Азії. Оповідання про Будду», виданий у Черкасах у 1918 р. Щонайменше двічі відвідував Україну у перших роках XX ст. вже раніше згадуваний буддійський ієрарх Доржиєв.

Радянська влада у 1930-ті pp. майже повністю викоренила буддизм у себе в державі. Лише після Другої світової війни було відбудовано два храмових комплекси в Забайкаллі - Агинський та Івол-гніський дацани з приблизно двома десятками священнослужителів. Окрім цих центрів, в усіх буддійських регіонах діяли нелегально кількасот колишніх монахів-лам, котрим пощастило повернутися із сталінських концтаборів. У деяких лам знайшлися послідовники і за межами традиційних буддійських територій. Найбільш відома група, що склалася навколо бурятського лами Б. Дандарона. До складу групи входили особи з європейської частини Росії, України, Прибалтики. В 1972 р. Дандарона було заарештовано за організацію «буддійської секти». Через два роки він загинув у таборі.

Між буддизмом і християнством, на перший погляд, знаходиться не тільки часове, а й глибоке культурне провалля. Проте особливе буддійське шанобливе ставлення до світу й людей, які тебе оточують, є цілком прийнятним для будь-яких епох і цивілізацій. Дійсно, західна цивілізація другої половини XX ст., в основі якої лежить християнська мораль, також починає визнавати самоцінність усього живого на Землі і підводить під нього певне філософське обґрунтування. Правда, спонукальним мотивом західноєвропейського гуманізму є, на наш погляд, не голос совісті, а завуальований прагматизм - тому що породжені егоїстичним ставленням західної людини до світу, глобальні проблеми сучасності поставили на межу катастрофи виживання всього людства. Однак звертаючись до себе, нехай і вимушено, людина тим самим мимохіть замислюється про своє «Я» і сенс власного життя[10, c. 135-137].


Висновки

Сутність буддійського віровчення в найбільш концентрованому вигляді виражають так звані «чотири благородні істини буддизму», сформульовані Просвітленим в одній із перших проповідей. Ці істини, як думають самі буддисти, вказують на «Зло, походження Зла і подолання Зла, і благородний восьмеричний шлях, що веде до припинення Зла» (Дхаммапада, XIV, 191):

• Перша благородна істина буддизму проголошує: «Сутність життя є страждання». Це страждання заподіює людині буквально все: «народження — страждання, старість — страждання, хвороба — страждання, смерть — страждання».

• Друга благородна істина говорить про джерело страждань: «це жага, що приводить до нових народжень, супроводжувана задоволеннями і пристрастями, що знаходить задоволення тут і там, а саме: жага насолоди, жага існування, жага загибелі».

• Третя благородна істина пояснює, як можна знищити страждання: «це повне безслідне знищення цієї жаги, відмова від неї, відкидання, звільнення, позбавлення її».

• Нарешті, четверта благородна істина стосується «серединного шляху», що веде до знищення страждання. Будда переконався, що обидві протилежності — і життя, повне задоволень і хтивості, і життя в добровільному обмеженні своїх бажань — однаково далекі від «правильного шляху». Цей шлях лежить посередині, тому називається «серединним».

Релігійний культ у буддизмі підпорядкований одній меті — досягненню нірвани. Релігійна організація розглядається як засіб допомоги на цьому шляху[6, c. 63].


Список використаної літератури

1. Абрамович С. Релігієзнавство: Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. - К.: Дакор, 2006. - 509 с.

2. Калінін Ю. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Юрій Калінін, Євген Харьковщенко,. - К.: Наукова думка, 1995. - 252 с.

3. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Кондор, 2004. - 643 с.

4. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. - К.: Академвидав, 2002,, 2003. - 431 с.

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ В. Л. Петрушенко, О. П. Петрушенко, М. П. Ска-лецький та ін; Мін-во освіти і науки України, Слов’янський держ. педагог. ун-т. - 3-тє вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 327 с.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ/ Олександр Решетов, Володимир Кирильчук, Зоя Стежко, Сергій Римар,. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. - 155 с.

7. Релігієзнавство: курс лекцій/ А. М. Колодний, В. М. Скиртач, Л. І. Мозговий; М-во освіти і науки України, Слов’янський державний педагогічний університет. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 267 с.

8. Черній А. Релігієзнавство: Посібник/ Анатолій Черній,. - К.: Академвидав, 2003. - 351 с.

9. Чорненький Я. Релігієзнавство: теоретико-практичний курс: Навчальний посібник/ Ярослав Чорнень-кий,; Мін-во освіти і науки України, Львівський держ. ін-т новітніх технологій і управління ім. В’ячеслава Чорновола. - К.: ВД "Професіонал", 2005. - 540 с.

10. Яроцький П. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. - К.: Кондор, 2004. - 305 с.

загрузка...
Top