Політичний, економічний та ідеологічний плюралізм в Україні

Вступ.

1. Поняття та зміст політичного плюралізму.

2. Сутність економічного плюралізму в Україні.

3. Ідеологічний плюралізм в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Політичний плюралізм означає існування і визнання різноманітних думок, що служать засобом передачі державі різноманітних цінностей, інтересів, проблем, що існують у товаристві, для їхнього розгляду і рішення. Поняття плюралізму також пов'язано з уявленням, що політична влада розділена між різноманітними органами, що обмежують дії один одного. Оскільки передумовою політичного плюралізму є прийняття рішень різноманітними органами і засобами, то він асоціюється з політичною стабільністю, коли різноманітні інститути виконують посередницьку роль. Політика плюралізму включає різні елементи: схвалення і повага розмаїтості (соціальних традицій, релігійних і моральних переконань, зразки поводження різноманітних груп), захист індивідуальних прав, політична відкритість, участь громадян у прийнятті рішень, пошуки згоди в досягненні загальних цілей.

На наш погляд, Україна не повинна механічно "запозичувати" одну з моделей "західного" чи "східного" способу життя та суспільного розвитку в ній. Необхідно витворити власну українську, демократичну систему, невід'ємними атрибутами якої повинні стати: а) сильна законодавча і виконавча влада; 6) змішана економіка; в) соціальні гарантії населення; г) демократизація суспільно-політичних процесів. Потрібно вміло використовувати і позитивний досвід, нагромаджений людством в рамках "міри", тобто, щоб чуже не перекривало українське.

Відомо, Україна будує демократичну державу, формує і утверджує громадянське суспільство. Громадянське суспільство потребує формування громадянської свідомості на основі цивілізованої ідеології та демократичних основ її формування та функціонування.

З цією метою важливо реалізувати ряд демократичних принципів:

- пропаганда національної й соціально-класової толерантності;

- утвердження свободи (слова, пересування, совісті та ін.);

- руйнування старих психологічних стереотипів і "нових", набутих (ніби нормальне життя можливе де завгодно, тільки "не у нас"...);

- створення іміджу української держави, як єдиного дому для всіх, хто в ній мешкає, відкритості для контактів тощо.


1. Поняття та зміст політичного плюралізму

Плюралізм політичний (від лат. pluralіs множинний) - принцип пристрою й функціонування політичної системи, що припускає різноманіття й вільне змагання політичних ідей, поглядів, концепцій, партій і ін. інститутів, наявність у суспільстві легально діючої опозиції, різних політичних суб'єктів (акторів) і їхню конкурентну боротьбу за владу в рамках закону. Стимулюючи різноманіття політичного життя, плюралізм політичний покликаний сприяти задоволенню різноманітних потреб людей, наростанню багатства ідей і форм політичної організації, підвищенню ймовірності знаходження оптимальних політичних рішень, укладів життя й шляхів суспільного розвитку.

Соціальними основами політичного плюралізму є зацікавлені групи, у якості яких можуть виступати громадські організації, політичні партії й ін. Сенс існування груп інтересів полягає насамперед в артикуляції інтересів окремих громадян, щоб вони могли робити свій вплив на політичне волевиявлення. Процес артикуляції інтересів у групах можна розділити на кілька етапів:

1) визначення інтересів - перетворення в конкретні формули й вимоги союзу всіляких особистісних і емоційно пофарбованих думок. На цьому етапі виникає почуття спільності й поняття "ми", відмінне від поняття "вони", тобто інші. "Ми" - захисники пам'ятників, "ми" - філателісти, "ми" - спортсмени й т.д.;

2) узагальнення й формулювання основних інтересів - підсумовування різних інтересів усередині групи для одержання реальних шансів впливати на політику;

3) вибір інтересів - селекція інтересів, тобто їхня фільтрація по ступені важливості й першочерговості.

Плюралізм політичний служить недопущенню узурпації й монополізації влади яким-небудь одною особою, групою або партією, використання її в інтересах вузької групи осіб. Узаконюючи конфлікти, що дозволяються цивілізовано, і протиріччя, він охороняє політичне життя від застою, генерує її відновлення й розвиток. Найважливіша вимога плюралізму - створення в політику й суспільстві різного роду стримань і противаг, що зрівнюють вплив найбільш потужних політичних сил і що дозволяють контролювати влада. В області політичних інститутів ідея стримань і противаг проявляється насамперед у поділі законодавчої, виконавчої, судової й інформаційної влади в державі, у відкритому суперництві правлячої партії й опозиції й т.д.

Політичний плюралізм базується на наявності в переважної більшості громадян, що представляють їхніх партій і інших організацій консенсусу, згоди в області основних політичних цінностей - загальної зацікавленості в збереженні й зміцненні держави, визнанні демократичних правил гри, що включають чесне суперництво в боротьбі за владу, терпимість до опозиції, повага закону, рішень більшості, прав людини, а також автономії й права меншості на власну думку і його вільне відстоювання в рамках закону, відмова від антиконституційного використання сили для рішення спірних питань і т.д.

Політичний плюралізм - це визнання множинності соціальних інтересів і способів їхнього вираження в політику. Він обумовлений іншими проявами різноманіття в соціальних відносинах, має корінь насамперед в економіці - множинності видів власності, здатних взаємодіяти й конкурувати між собою; у соціальній структурі суспільства - у наявності рівноправності різних соціальних груп; розумінні значення різноманіття, його підтримки й збереження в соціальних відносинах; у культурі - у розвитку безлічі напрямків і форм прояву самобутності людей; у світогляді плюралізм виражається в повазі духовного вибору й переваги людей, відмові держави від здійснення світоглядної функції в суспільстві, деідеологізації його структури8.

Політичний плюралізм - показник і результат зрілості процесу становлення демократичної політичної системи, що виникає в ході засвоєння уроків важкого історичного досвіду, що говорить, що основою стабільної й здатної до зміни політичної системи служить не уніфікація, що придушує специфічні інтереси, потреби, орієнтації різних соціальних і політичних груп, а визнання природності їхнього розходження й значення підтримки умов для його збереження й відтворення. При цьому необхідно мати на увазі, що плюралізм - це не тільки множинність, але й сумісність інтересів, без чого блокується будь-який механізм здійснення влади в суспільстві політичними засобами. Це єдність різноманіття, і тому крім розходжень у рамках соціального й політичного плюралізму повинні бути певні загальні точки зору, єдині принципи, які б розділялися й приймалися всіма учасниками політичного процесу, саме звідси випливає можливість реалізації відомого принципу плюралістичної політики, зміст якого полягає в прагненні не до ліквідації розходжень, а до керування ними.

Політичний плюралізм спрямований на відшукання міри оптимального сполучення в політику й суспільстві різноманіття і єдності, децентралізації й централізму, автономії й об'єднання, волі й відповідальності, конкуренції й солідарності. Найважливіша умова його конструктивного використання - збереження політичної стабільності, контрольованість різноманіття, процесу дозволу конфліктів. Без цього й без наявності в суспільстві стійкого консенсусу політичний плюралізм може привести до дестабілізації й криміналізації, хаосу, анархії й навіть громадянській війні.

Головне призначення цивільного суспільства складається в досягненні консенсусу між різними соціальними силами й інтересами. Воно покликано визначити норми й границі, здатні блокувати руйнівні потенції боротьби різних сил направити її у творче русло9.

У цивільному суспільстві незалежно від держави є інститути, здатні змушувати всіх дотримувати загальноприйнятих норм (родина, церква, добровільні організації й т.д.). Плюралізм не можна представити у вигляді якоїсь хаотичної розмаїтості ізольованих початків, позбавленого внутрішньої єдності. Навпаки. Як підкреслював С.Л. Франк "цивільне суспільство є як би молекулярний суспільний зв'язок, що зсередини зчіплює окремі елементи у вільне й пластично загальне ціле".

Реалізація ідеї політичного плюралізму в нашім суспільстві припускає:

- подолання розриву між її теоретичною незабезпеченістю й масовим тлумаченням на емпіричному рівні;

- виявлення стійких, а не кон'юнктурних групових інтересів, їхній всебічний аналіз і облік у теоретичній і практичній діяльності політико-державних структур різних рівнів;

- створення необхідних правових гарантій для вираження цих інтересів не тільки в політичної, але й в економічній, соціальній і духовно-ідеологічній областях;

- зіставлення різних, у тому числі альтернативних, політичних програм і установок, їх докладну наукову експертизу й широке обговорення громадськістю;

- визначення загального курсу політико-державного розвитку країни на найближчу й віддалену перспективу, що відповідає інтересам переважної більшості суспільств;

- знаходження розумних шляхів досягнення консенсусу між різними суспільно-політичними групами, рухами й партіями;

- розробку ефективного політико-правового механізму цивілізованого дозволу конфліктів, що виникають між ними.

Найбільша роль у плюралізмі відводиться саме політичним партіям і всенародним виборам.

Однак, на думку деяких політологів плюралізм, як і демократія в цілому, погана своєю всеїдністю. На їх думку, це тягне безліч неминучих витрат, наприклад, багаторазове дублювання функцій, проробленню безлічі альтернатив і т.п. У результаті система по визначенню не може бути досить ефективної для того, скажемо, щоб "наздогнати і перегнати" чи "здійснити радикальну реформу", за пару років утиснувши країну в рамки капіталізму зразка К. Маркса. Для ефективного рішення таких задач саме і годить тоталітаризм. Він чи подібні "однозначні" системи, що претендують на максимальну ефективність, саме і піддаються, по думці Черчілля, перевірці. Вона звичайно підтверджує ефективність "однозначної" системи, але відразу показує руйнівність, а те і просто безглуздість поставлених цілей. З погляду Черчілля, краще не спокушати долю погонею за небувалими і зверхефективними формами правління, а задовільнятися "гіршим" - змішанням того, що працює і дозволяє нехай повільно, але вірно вирішувати практичні задачі.

Але на мою думку, відсутність політичного плюралізму, наявність одної партії – це тотальне відстоювання однієї ідеології, яка все інше сприймає як вороже, і звісно, не дає змогу для реалізації. Радянські часи – яскравий взірець такого недемократичного розвитку суспільства. Наслідки її очевидні – ідеологічні ігри, постійні прорахунки, тоталітаризм, політична, економічна та соціальна деградація. Тільки при наявності можливості у повний голос відстоювати різні, навіть протилежні думки у різних сферах, можливість різним політичним силам боротися за покращення суспільства – ось яскравий прояв демократичних процесів.


2. Сутність економічного плюралізму в Україні

Економічний плюралізм - це перехід до визнання й закріплення в Конституції різноманіття форм власності, у тому числі приватної власності.

Одним із самих корінних змін, що сталися в Україні в 90-ті рр. XX ст., був перехід до визнання й закріплення в Конституції різноманіття форм власності, у тому числі й приватної власності. Конституція не тільки проголошує визнання різноманіття форм власності, але й закріплює обов'язок держави так само захищати всі ці форми. Варто звернути увагу на порядок перерахування цих форм. Всупереч звичайно алфавітному порядку, що обирається, Конституція ставить на перше місце приватну форму власності, тим самим підкреслюючи її особливу роль і значення в новий період розвитку Української держави. Цілком логічно, що серед економічних пріоритетів, поряд з єдністю економічного простору, гарантується підтримка конкуренції й волі економічної діяльності.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про власність" власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. При цьому в законі встановлено, що всі форми власності є рівноправними.

Інакше регулюються відносини власності в Конституції України. По-перше, у Конституції (статті 41, 116, 142 і 143) щодо власності вживаються терміни "приватна", "державна" та "комунальна" і нічого не говориться про колективну власність. При цьому комунальна власність (власність територіальних громад сіл, селищ, міст) розглядається відокремлено від державної. По-друге, на відміну від Закону України "Про власність" у Конституції йдеться не про рівноправність форм власності, а про рівність перед законом усіх суб'єктів права власності (ч. 4 ст. 13). Зазначені новели зумовлюють необхідність внесення відповідних змін до Закону "Про власність".

Кожній формі власності і відповідному їй сектору економіки адекватний свій спосіб розподілу суспільного продукту, що регулюється діючими економічними законами. Разом з тим, можуть мати місце і сполучення різноманітних способів розподілу в різних суспільно-економічних укладах.

1. Дрібнотоварне виробництво, засноване на приватнотрудовій власності. У цьому секторі економіки товаровиробники, що є і працівниками, одержують доходи, пропорційні їх внеску в суспільне виробництво і скоректовані співвідношенням попиту та пропозиції на їхні товари.

2. Приватнокапіталістичний уклад. У цій сфері господарювання працівники одержують заробітну плату відповідно до цін на робочу силу, що виявилися на момент складання контракту. Потрібно підкреслити, що в індустріально розвитих країнах заробітна плата кваліфікованих працівників наближається до величини доходу, що відповідає їхньому трудовому внеску. Підприємці дістають прибуток відповідно до закону середнього прибутку, пропорційно вкладеному капіталу.

3. Корпоративний сектор. У цьому секторі економіки акціонери одержують дивіденди пропорційно наявним у них пакетам акцій. Доходи найманих робітників утворяться так само, як і в приватнокапіталістичному укладі.

4. Кооперативний сектор. Доходи кооператорів і працівників з наймання, який залучає кооператив, регулюються законами розподілу за працею, попитом та пропозицією. Характер і способи розподілу визначаються статутом кооперативу.

5. Державний сектор. Доходи робітників та службовців державного сектора економіки регулюються законами розподілу за працею, попитом та пропозицією. Разом з тим, активний вплив на процес формування доходів робить політика держави в області регулювання трудових відносин і колективних договорів.

Суб'єктами права власності в Україні визнаються народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Суб'єктами права власності відповідно до ст. 3 Закону України "Про власність" можуть бути також інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

Іноземні юридичні особи та громадяни можуть стати власниками майна в Україні у разі придбання об'єктів приватизації (див. закони України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"), а також внаслідок здійснення іноземних інвестицій у формах, визначених Законом України "Про режим іноземного інвестування". Для забезпечення здійснення підприємницької діяльності законодавство допускає об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.


3. Ідеологічний плюралізм в Україні

Україна набуває статусу самостійності і вступає в загальносвітову спільноту не тільки на рубежі тисячоліть, а й на рубежі цивілізацій.

Становлення України як самостійної держави з усією гостротою ставить питання про політичне обґрунтування її розвитку у формі ідеологічної парадигми держави. Відсутність ідеологічного обґрунтування державотворення, світоглядних основ суспільного розвитку вкрай негативно відбивається на визначенні національної стратегії, на самій практиці розбудови держави і проведенні соціально-економічних реформ та демократизації суспільства. Не визначившись із власним ідеологічним баченням шляху розвитку, Україна не зможе вступити на шлях динамічних ефективних суспільно-економічних перетворень демократичного плану, які б мали цілісний характер, а її дії будуть сліпим запозиченням чужого досвіду. Така політика вже призвела до значних труднощів нинішнього перехідного періоду в розвитку України до демократії, спровокувала поглиблення кризових явищ у суспільстві, певне зубожіння людей. Ось чому на даний час для України важливо сформувати серйозну ідеологічну парадигму національно-державного розвитку.

Ідеологія - ціннісна система, що виражає відношення до існуючий суспільних порядків, обґрунтовує політичні ідеали, принципи, норми, цілі, взірці поведінки тощо. Ідеологія як феномен суспільно-політичного життя існує як в міжнародному масштабі, так і на локально-регіональному рівнях. За допомогою ідеології політичні сили обґрунтовують свої цілі і підбирають засоби для їх реалізації. На основі ідеології розробляються політичні концепції, доктрини, програми. Ідеологія, за словами Ф. А. Граміні, служить для того, щоб пробудити в народі колективну волю. Німецький соціолог Р. Мангейм звернув увагу і на негативний бік ідеології, підкресливши, що ідеологія маскує "шахрайство". Ідеологія — це феномен свідомості, а філософське та психологічне розуміння сутності свідомості передбачає аналіз свідомості як явища.

В період СРСР дослідження проблем свідомості ідеології ґрунтувалося виключно на матеріалістичній основі. Сучасні дослідники свідомості прийшли до висновку, що теоретичні уявлення про свідомість не розкривають її сутності. Так, М. Мамардашвілі вважає, що свідомість не підлягає теоретизації. а на думку Є. Ісаєва та Слободчикова, свідомість інтегрує багатоманітні явища людської діяльності у дійсно цілісний спосіб буття, що робить людину людиною.

У сучасній вітчизняній науці свідомість розглядається як деяка цілісність, що не подібна до хаотичного конгломерату ідей, знань, уявлень, образів, переживань тощо. Це внутрішньодиференційована, структурно і композиційно оформлена цілісність, у складі якої виділяють різні структурні елементи змістовного та процесуального характеру, різні рівні усвідомлення (рефлексивний і арефлексивний), різні рівні функціонування самої свідомості (буденна, емпіричні, теоретична тощо) [2]. Традиційним стало виокремлення таких форм свідомості як індивідуальна, колективна, групова, класова, масова, суспільна, глобальна, політична.

Свідомість характеризується наступними рисами:

— здатністю акумулювати знання про навколишній світ на основі пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви);

— чітким закріпленням у свідомості суб'єкта, тобто розрізнення "Я" і "не-Я" людини;

— забезпечення цілеспрямованої діяльності людини — свідомість формує мету діяльності;

— наявність у її складі певного ставлення у почуттях до когось або чогось.

Суспільна свідомість — комплексне уявлення, одним із рівнів якого є суспільна ідеологія. Суспільна ідеологія на відміну від буденної свідомості поширюється в масах цілеспрямовано завдяки вихованню, освіті, засобам масової інформації. Суспільна ідеологія являє собою певний набір уявлень, позицій та цінностей, які поділяє більшість членів суспільства. Своєрідним фоном для існування суспільної свідомості є громадська думка — стан масової свідомості, який включає в себе приховане чи явне відношення різних соціальних груп до суспільно-значимих проблем, подій, фактів дійсності [3, с. 84]. Прикладом може служити стрімке зниження народжуваності, високий рівень смертності та міграційні втрати населення України працездатного віку, які поглиблюють процес постаріння людності та зменшуватимуть її трудовий потенціал вже в найближчому майбутньому. Для населення України характерний досить високий рівень демографічної старості: на 1 січні 2000 р. частка населення у віці 60 років і "за" дорівнювала 20,5 %. Демографічна криза поглиблюється. Це зобов'язує уряд дієву ідеологію соціального захисту, як це є в демократичних державах.

Хоча громадяни України очікували від ринкових реформ значного поліпшення економічної ситуації в плані оптимізації ідеології власного матеріального та соціального статусу, цього не відбулося, потрібні нові ід є о л ore ми економічного зростання, таких ідеологем має бути багато, а з них маємо вибирати найбільш ефективні.

Нормальна держава не може існувати без ідеології та ідеологічних інституцій, метою яких є відтворення цієї ідеології у масовій та індивідуальній свідомості. Для сучасного суспільства єдиною ідеологією, яка забезпечує стабільність держави й гідний рівень матеріального та духовного життя людей є демократична система цінностей, яка грунтується на політичному плюралізмі, вільній ринковій економіці й рівності громадян перед законом. Прийнята у західному суспільстві дана система цінностей підтримується й розвиненою інфраструктурою політичної соціалізації, як засобом відтворення демократичної політичної культури. Ця система у головних її рисах декларативно приймається й Україною, її владою та більшістю населення держави.

Президент України Л. Д. Кучма підкреслив, що принцип ідеологічного плюралізму аж ніяк не заперечує потреби суспільства в певному консолідуючому началі, в консенсусі у найбільш принципових питаннях і поглядах на способи їх вирішення, забезпечення суспільної злагоди і гармонії [5].

Однак, ми усвідомлюємо, що на сьогодні різниці між європейськими й українськими політичними реаліями в плані демократизації мають місце: в Україні лише частково реформовано парламент та органи управління, не приведена у відповідність з Конституцією судова система, не завершено становлення органів місцевого самоврядування.

Національні інтереси України під кутом зору реформування політичної системи вимагають урахування світового досвіду, а також різних ідеологій союзів і форм міжнародного співробітництва, які сприяють політичній консолідації та зміцненню іміджу України.

Ідеологічне поле сучасної державницької ідеології в Україні ще тільки створюється, а тому мають місце ціла низка проблем в системі взаємин влади і народу.

Важливим аспектом ідеологічних цінностей сучасного українського суспільства є проблеми мовної культури.

В системі нових ідеологічних цінностей звернемо увагу до інформаційного простору. Саме інформаційний простір використовується як ідеологічний інструментарій для вирішення соціальних, політичних, економічних чи військових проблем. Глобалізація зробила роль інформації надзвичайно важливою. Інформаційний статус держави, її представлення у світовому інформаційному просторі є часткою її політичної чи економічної ваги у світі.

Най сильнішим каналом комунікації з погляду можливості його впливу на масову свідомість стало телебачення. Кілька десятків років таким було радіо, після телебачення, а за останній період стає Інтернет.

Кожна ідеологема політиків намагається привернути до себе увагу через ЗМІ, зокрема, телебачення, бо як спостерігаємо публічність на сьогодні знаходить свій найголовніший вияв у телебаченні, воно "творить ідеологію" і популяризує її у різних формах та проявах. Світ перейшов до розуміння, що цінності ідеологічні стали дорожчими, ніж матеріальні.


Висновки

Плюралізм - принцип організації суспільства, заснований на визнанні різноманіття існуючих інтересів і їх конкуренцій. Політичний плюралізм є умовою й ознакою демократичного режиму, вона визнає, створює необхідні умови для реалізації, заохочує різноманіття політичних організацій і інтересів, що конкурують між собою.

Тому ідеологічним наповненням демократичних перетворень українського суспільства мало б бути:

- утвердження в суспільній свідомості ідеї стабільного суспільного розвитку;

- формування та закріплення у суспільній свідомості національної та культурної ідентичності України як держави, яка є складовою європейського історичного та культурного процесу;

- пошук консенсусу і злагоди між різними суспільними прошарками та представниками еліти у суспільстві в плані куди ми йдемо, чи йдемо до демократичного суспільства європейського типу з українською специфікою (а так би мало бути);

- усвідомлення усіма, що Україна повинна стати державою з високим рівнем захисту прав людини тощо.

У політичному житті демократичного суспільства надзвичайно важливе місце належить різним ідейно-політичним течіям як певному способу тлумачення політичної реальності, так і способу політичних дій, що спрямовані на збереження, або на зміну існуючої політичної реальності. Бони, таким чином, поєднують одночасно теорію і практику, роздуми і дії, раціональні моделі мислення та емоційні настрої, які формують у людини цілісний тип орієнтацій у політичних процесах та її світоглядні засади.

Для сучасного українського суспільства, як ми зауважили, характерним є світоглядний плюралізм. Має місце відсутність державницької ідеології (наголошуємо не державної), а це спонукає не до консолідації суспільства, а до його розшарування за національними, мовними та культурними ознаками, що для побудови цивілізованої держави є проблемою. Державницька ідеологія ж покликана примирити минуле й сьогоднішнє, окреслити перспективні шляхи в майбутнє, якщо вона буде носити інтегративний характер.

Таким чином, можемо зробити висновок, що в практичній діяльності світоглядний плюралізм в Україні має базові основи реалізації, які надає Конституція України (ст. 15, 36, 37), а проблеми демократизації суспільного розвитку запотребували його.


Список використаної літератури

1. Гончарова Г. Плюралізм профспілок і трудові відносини //Право України. - 1999. - № 10. - C. 30-33

2. Кононенко С. Теоретичний плюралізм суспільствознавства і пізнавальні формації політології міжнародних відносин //Політичний менеджмент. - 2006. - № 1. - C. 11-17.

3. Лук'яненко Є. Інформаційний суверенітет та інформаційний плюралізм - реальність чи відсутність явищ? //Віче. - 1998. - № 8. - C. 33-36

4. Лукаш С. Політичний плюралізм як принцип конституційного ладу/ С.Лукаш //Віче. - 1997. - № 7. - C. 13-23

5. Остапенко М.А. Філософські основи плюралізму/ М. Остапенко //Віче. - 2007. - № 12. - C. 26-28.

6. Розенблюм Ненсі Л. Громадські суспільства: лібералізм і моральні впливи плюралізму //"Ї". - 2001. - № 3. - C. 6-29

7. Троян С. Партійно-політична система України в 1989-2002 рр. від української атомізації до європейського плюралізму/ С. Троян //Історія України. - 2003. - № 45. - C. 9-13

8. Уткін О. До громадської злагоди через етнічний плюралізм/ О.Уткін //Віче. - 2000. - № 4. - C. 22-39

загрузка...
Top