Марк Аврелій – імператор і філософ

Вступ.

1. Марк Аврелій та його філософські погляди.

2. Основні ідеї Марка Аврелія.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Величезне місце займала філософія в культурному побуті Римської імперії. Вона повинна була як би замінити ту "древню доблесть", що вважалася надбанням споконвічного морального укладу, але яка, по загальному визнанню, могла зберегтися лише при безповоротно втраченій простоті й елементарності життя. Філософії надається керівництво моральним життям окремої людини й цілого суспільства, з іншого боку, воно виконувала як би функції релігії, сама відділяючись від останньою усе менш і менш виразною рисою. Оскільки релігія продовжувала охороняти й освячувати даний державний порядок, вона зосереджувалася в культі імператорів - тут поруч із особистим, що мали стільки образ у грецькому світі, утримувався апофеоз держави. За межею цього політичної сповіді залишалася область зростаючого релігійного синкретизму: греко-римський пантеон постійно заслоняв східними образами, і культ населення імперії, починаючи з Рима, як не можна більше відбивав її етнографічну й культурну строкатість.


1. Марк Аврелій та його філософські погляди

Марк Аврелій (121-180 р.) був імператором Рима з 161 р. Це був діяльний і енергійний правитель, при якому велося кілька воєн. Наприкінці його правління в Римі вибухнула епідемія чуми, від якої вмер і сам імператор.

Після смерті Марка Аврелія були знайдені його записки, що склали цілий філософський твір, під умовною назвою "Наодинці із собою" або "Мемуари". Вони являють собою серію афоризмів, сентенцій, спостережень, зроблених Марком Аврелієм для себе без наміру публікації.

Записки Марка Аврелія буквально заворожують читача ідеєю тлінності, плинності всього мирського, монотонності, безглуздості й навіть незначності людського життя: "Час є ріка... стрімкий потік. Лише з'явиться що-небудь, як уже проноситься мимо, але проноситься й інше, і знову на очах перше"; "Час людського життя - мить"; "Незначне життя кожного, незначний той куточок землі, де він живе".

Навіть посмертна слава, до якої прагнуть люди, щоб увічнити себе в пам'яті нащадків, на думку Марка Аврелія не має ніякого змісту: "Все короткочасно й незабаром починає походити на міф, а потім віддається й повному забуттю... Що ж таке вічна слава? - суща суєта".

Але при такому яскраво вираженому песимізмі, Марко Аврелій все-таки знаходить духовну опору, що визначає властиво сенс життя людини - це віра в якесь Єдине-Ціле, звідки все виникає й куди все впадає, і тим самим рятує все окреме від абсолютної суєтності й безглуздості. Це Єдине-Ціле як би управляє усім світом, надає безперечну значимість і безсумнівність природі взагалі, визначає всі моменти природного життя.

З Єдиним-Цілим надприродним способом зв'язані й боги, яких необхідно дякувати, мати завжди в думках, волати до них і жити з ними.

Загальна світова цілісність і божественне провидіння диктують людям і сукупність безсумнівних моральних цінностей, яким усе повинні випливати - це "справедливість, істина, розсудливість, мужність", а також і "загальнокорисна діяльність". Тому в ідеалі людин - це істота "мужнім, зрілим, відданим інтересам держави", безмовно виконуючий свій моральний борг.

Поняття морального боргу - теж важливе у філософії Марка Аврелія, тому що боги, крім обов'язків даровали людям ще й волю морального вибору: "Вони влаштували так, що цілком від самої людини залежить, упасти або не впасти в щире зло".

По суті справи, можливість зробити вільний моральний вибір між добром і злом - це головна турбота людини, що надає певний зміст його існуванню на Землі. Свій вибір людина може зробити тільки за допомогою розуму, що Марко Аврелий називає, генієм людини, його божеством. Розум - "гегемоникон", що керує початок у людині. Тут необхідно відзначити, що Марко Аврелій уперше в стоїчній традиції говорить про повну самостійність розуму людини про те, що розум є однієї із тридцятилітніх людини взагалі. До нього стоїки, у дусі платоновської філософії, затверджували, що людина складається тільки із двох частин - душі й тіла.

У підсумку римський мислитель доходить висновку, що життя треба приймати такий, яка вона є й бути цим повністю задоволеним: "Отже, проведи цей момент часу згідно із природою, а потім залишити життя так само легко, як падає дозріла слива: славословлячи природу, її що породила, і із вдячністю до її древа, що зробило".

Філософія Марка Аврелія, останнього великого стоїка, - це свідчення кризи й заходу властиво античного духу. Античний світ падав на очах. І незабаром після смерті Марка Аврелія починається нова епоха - епоха становлення й розквіту християнської культури.

Марк Аврелій завжди вважав бої на арені жорстокістю. Якщо він і був присутній у Колізеї, то лише для того, щоб своїм останнім словом зберегти життя, що програло. За його указом боролися в цирку тупими мечами, а для канатохідців, що виступали високо над землею, на арені стали стелити матраци, щоб запобігти загибелі при випадковому падінні.

Марк Аврелій знав, що філософія залишається законом життя. Але добре розумів і інше: не можна насильно обновити світ. Ніякий правитель не владний над думками й почуттями людей. Він міг своїми указами домогтися тупих мечів у цирку. Але не міг заборонити гладіаторські ігри. Не міг перемогти жорстоку пристрасть римлян до кривавих видовищ.

У своєму щоденнику імператор запише: "Як жалюгідні всі ці політики, які уявляють себе діючими філософськи! Хвалькуваті дурні. Вчиняй же, людина, так, як вимагає в цей момент природа. Прагни до мети, якщо маєш можливість, і не озирайся по сторонах, чи знає хто про це. Не сподівайся на здійснення Платонова держави, але будь задоволений, якщо справа посувається вперед хоча б на один крок, і не дивися на цей успіх як на щось, що не має значення. Хто змінить напрям думок людей? А що може вийти без такої зміни, крім рабства, стогонів і лицемірної покори?"

Марк Аврелій міг би залишитися в історії як великий полководець. Він почував глибоку відразу до війни й завжди був далекий від прагнення до військових почестей і слави, але до справи захисту держави ставився з усім увагою й сумлінністю. Один із самих миролюбних імператорів за всю історію Рима з 18 років свого правління 14 провів у військових походах, захищаючи границі імперії й спокій її громадян.

Макр Аврелій один із наймиролюбніших імператорів Рима з 18 років свого правління 14 провів у військових походах.


2. Основні ідеї Марка Аврелія

Марк Аврелій займається винятково етичними проблемами й дуже далекий від усякої логіки, фізики й діалектики. Адже завдання полягає не в дослідженні земних і підземних глибин, але в спілкуванні із внутрішнім демоном і чесним служінням йому.

Філософія Марка Аврелія виникла з почуття повної безпорадності, слабості, незначності й покинутості людини, що доходить до зробленого розпачу й безвихідності. Марк Аврелій дає прямо-таки класичні вираження цьому почуттю: "Час людського життя - мить; її сутність - вічний плин; відчуття - смутно; будова всього тіла - тлінно; душа - нестійка; доля - загадкова; сила - недостовірна. Одним словом, все стосовне до тіла подібно потоку, що ставиться до душі - сновидінню й диму. Життя - боротьба й мандрівка по чужині ; посмертна слава - забуття" . Таких місць у Марка Аврелія можна знайти безліч. Свідомість власної слабості, безпорадності й незначності проявляються в імператора Марка Аврелія.

Відповідно до цього загостреному почуттю туги й розпачу Марка Аврелія в неймовірному ступені зростає звертання до божества, віра в божественне одкровення, взагалі значення релігійного елементу у філософії.

Марк Аврелій заохочував і офіційний культ, ретельно виконував всі свої жрецькі обов'язки й ретельно брав участь у язичеських богослужіннях. Але в Марка Аврелія справа жодним чином нс обмежується цією чисто формальною й цивільною релігією. Дуже напружені, дуже інтимні, дуже нервові відносини до божества. Із усього цього хаосу й сум'яття, неймовірної незначності й безпорадності людської особистості є, по Марку Аврелію, лише один вихід: звертання до божества, внутрішнє, інтимне спілкування з ним, відмова від усього зовнішнього, занурення у власну душу. Марк Аврелій вимагає не просто стоїчної апатії й морального очищення мова йде не просто, як у древніх стоїків, про те, що мудрець не повинен хвилюватися нічим зовнішнім, але про те, що все зовнішнє взагалі не повинне існувати для душі й стикатися з нею.

У Марка Аврелія ще немає надрозумного занурення в божественну сутність, але саме це наближення говорить про надзвичайне зростання ролі релігійного в пізніх стоїків.

В антропології Марка Аврелія багато моментів, що зближають його із платонізмом і закономірно, що включають у ряд представників, стоїчного платонізму. Людина складається із трьох частин: грубої матерії, або тіла ; більше тонкої матерії, або життєвої сили, і третьої, нетілесної сутності - розуму або духу, що і є власне Я людини.

Але в Марка Аврелія ми знаходимо й безліч ортодоксально стоїчних положень про автаркію, про незалежність мудреця й т.д.. У цьому, між іншим, проявляється античний характер його філософії, оскільки при всій своїй м'якості й терпимості до людської слабості Марк Аврелій досить далекий від християнства. Досягнення внутрішньої гармонії внутрішнього порядку й спокою розглядається як основна і єдина мета філософії.

Необхідно сказати, що, незважаючи на все занепадництво в оцінках людського суб'єкта в Марка Аврелія, цей людський суб'єкт подекуди виступає в нього все-таки з естетичною терпимістю. Ніяк, Марк Аврелій все-таки мислить можливість гармонійного й цілком упорядкованого внутрішнього стану людини. Марк настільки низької думки про людську душу, що єдиний вихід для них - це тільки милість божа. Це - факт. І проте в Марка Аврелія ще вистачає внутрішньої сили для того, щоб проповідувати якусь гармонію душі, нехай хоча б і чисто моральну, причому ця гармонія, безсумнівно, є для нього чимсь самодостатнім.

У Марка Аврелія усе ще часом миготить загальноантична закоханість у красоту, у чисту й безкорисливу красу, що має значення сама по собі і яка рівно ні в чому не має потреби.

Одна із самих чудових сторін особистості Марка Аврелія: він як не можна більше далекий від усяких утопій він свідомо їх відкидає. Філософія залишається законом життя, але філософ повинен розуміти всю недосконалість людського матеріалу, всю крайню повільність засвоєння людьми вищих моральних і інтелектуальних істин, всю величезну силу опору, що полягає в історичному побуті. Не можна насильно обновити мир, увести зроблений порядок, тому що ніякий володар не владний над думками й почуттями людей. Трагізм тут лежить у фатальній невідповідності між висотою настрою того, хто бажає бути благодійником людства, і прозаїчністю підсумків.

Увага до дитини, що йде поруч із розширенням прав жінок є кращим показником нового духу, що проникає законодавство імперії. Не менш відчувається він в іншій сфері - у визнанні й охороні прав раба: говорити про вдачу тут, звичайно, можна лише в моральному, не юридичному змісті, - в останньому раб не міг бути суб'єктом права Але це не заважало законодавству Римської імперії забезпечувати його особистість від зазіхання на життя й честь, від жорстокого обігу, забезпечити цілість його родини, недоторканність його особистого майна, істотно обмежити, якщо не усунути, його продаж для боротьби її звірами в амфітеатрі й, нарешті, усіляко полегшувати й заохочувати відпущення на волю. Марк Аврелій надав у відомих випадках право рабам успадковувати після своїх панів. Значно покращилося також колись досить прекрасне положення вільновідпущеників. Багато хто, але не всі, етичні висновки Марка прямо випливають із його метафізики й теології . Можливо, найважливіший з них - заклик, раз у раз повторюваний на сторінках "Міркувань": підтримувати гармонію індивідуальної волі із природою. Тут ми зіштовхуємося зі знаменитою стоїчною доктриною "заходів". Дане навчання працює на двох рівнях. Перший ставиться до подій повсякденного життя. Коли хтось звертається з тобою погано, радить Марко, варто прийняти дурне обходження, тому що воно не може нам ушкодити,якщо ми самі цього не дозволимо . Це погляд досить близько, але не тотожно християнському вмовлянню підставити " іншу щоку ". Ісус сказав про своїх катів: "Прости їм, тому що вони не знають, що творять", і його твердження почасти міг розділити й Марко. Як і Ісус, він вірив, що люди, залучені в злодіяння, надходять так через незнання ; як і Ісус, він заявляв, що їхній учинок не слід пояснювати якоюсь порочністю їхньої натури.

Скоріше вони надходять так, а не інакше, думаючи, що діють правильним образом, а виходить, погрішать тільки в судженні. Але, у відмінності від Ісуса, Марк не виставляв на передній план важливість прощення. Куди більше його займала внутрішня реакція жертви злодіяння, і він не утомлювався підкреслювати, що ніяка шкода не може бути нам заподіяний всупереч нашій волі. Що б не трапилося із твоїм майном і навіть із твоїм тілом, твоє внутрішнє щире "я" залишається непошкодженим доти, поки воно відмовляється визнати, що йому заподіяний збиток.

Другий аспект доктрини "заходів" розглядає життя й місце індивідуума у світі. З "Міркувань" виявляється з усією очевидністю, що Марк без захвату ставився до свого високого положення римського імператора. Він майже напевно зволів би провести своє життя наставником або вченим. Але доля поставила його імператором, як вона поставила Епиктета рабом. Отже, його борг - прийняти своє положення в житті й виконувати покладену на нього завдання в міру своїх здатностей.

Поняття долі представляло для стоїчної філософії проблему. Якщо, як визнавав Марко, всесвіт управляється розумом і в силу цього всьому, що трапилось, виразно траплятися саме так, а не інакше, то чи залишається місце для волі людини? Марк розв'язує цю проблему, проводячи тонке розходження. Якщо розуміти під волею вибір між дорівнює відкритими альтернативами, то такої волі, звичайно ж, не існує. Але у волі є й інше значення : приймати все що відбувається як частину благого світопорядку й відповідати на події розумом, а не емоціями. Індивідуум, що живе таким чином,наполягає Марк, є справді вільною особистістю. Така людина не тільки вільна, але ще й правдива. Тому що розумність всесвіту є підставою його доброти, все, що відбувається у всесвіті повинне тільки зміцнювати цю доброту. Отже, розумна особа, приймаючи події, не тільки відповідає на зовнішнє благо, але й вносить особистий вклад у цінність світового цілого.

Стоїчна концепція розуму як світоправителя двозначна, і ця двозначність раз у раз сповіщає про себе в "Міркуваннях". З однієї сторони, розум - це всього лише пояснення того факту, що життя цілком матеріального всесвіту підкоряється незламному закону. З іншого боку, розум витлумачується як всесвітній розум, що наводить на думку про існування духу. Ця концепція вводить поняття Бога. Не підлягає сумніву, що в деякому змісті Марко був теїстом, тому що він постійно говорить про Бога словами, що припускають існування благого космічного розуму. Таким чином, ми підійшли до головної теологічної проблеми: як примирити матеріалізм Марка з його теїзмом?

Інше теологічне питання, якому Марко приділяє чимало місця, це питання про смерть і безсмертя. Людина розумний не буде боятися смерті. Будучи природним явищем, смерть не може бути злом ; навпроти, вона причетна до блага, що властиво всякому природному явищу. Після смерті ми просто перестаємо існувати. Сторіччя, які ми проведемо в небутті після смерті, нічим не відрізняються від сторіч, проведених нами в небутті до народження. Але це ще не все. Марко розділяє стоїчну теорію безсмертя. Відповідно до цього погляду, історія космосу розвивається не лінійно, але циклічно. (Цю доктрину часто називають вченням про "вічне повернення".) Еони через всесвіт підійде до кінця справжньої епохи й буде ввергнута в стан первісного вогню. З вогню виникає новий всесвіт, що з точністю повторить історію нашому всесвіту. І так далі ad іnfіnіtum. Тому ми проживемо ті ж життя, які живемо зараз. Наше життя, що володіє напруженим особистісним аспектом, у першу чергу є все-таки життям соціальним. Кожний з нас живе в конкретному суспільстві й управляється його законами. Але, будучи істотами розумними, ми підкоряємося також більше високому закону - закону природи. Цей закон стосується кожного з нас, яким би не було суспільство, у якому ми живемо. Відповідно до природного закону, всі люди рівні, будь ти імператор, раб або хто ще. Отже, ми вправі затверджувати, що, як істоти розумні, всі люди – члени однієї держави, керованого тими самими законами. Знаменита теза Марка говорить : "Я Антонин, і моя батьківщина - Рим; я людина, і моя батьківщина - світ" ( "Міркування", книга VІ, розділ 44).

Часто говорили, що язичеський мир зробив на світло двох "святих ". Перший з них - Сократ. Другий - Марк Аврелій. Марк заслуговує нашої пам'яті й поваги не стільки піднесеним етичним змістом своїх "Міркувань", скільки тем фактом, що йому вдалося будувати своє життя, часто в обставинах надзвичайно несприятливих, у повній згоді із приписаннями своєї книжечки "думок до самого себе".


Висновки

Найбільшим шанувальником Епіктета був Марк Аврелій, останній значний римський стоїк, філософія якого може розглядатися як останнє завершення античного стоїцизму й одночасно його повний внутрішній розпад. Марк Аврелій народився в Римі в багатій патриціанській родині. Марк Анний Вір, що став згодом, після того як Антонин усиновив його, Марком Аврелієм Антонинім, народився в 121 році. Його батько помер у досить юному віці, і головна турбота про виховання Марка впала на його діда Аннія Віра, що був двічі консулом і, очевидно, користувався повагою імператора Адріана, перебував із ним у віддаленому спорідненні. Автор "Роздумів" був завжди проникнутий почуттям подяки до людей, яким він уважав себе зобов'язаним.

Марк одержав домашню освіту й ще в дитинстві підпав під вплив свого вчителя - стоїка. Марк закохався в стоїчну філософію й залишався її прихильником до кінця своїх днів. Його незвичайні здатності були незабаром помічені, і правлячий імператор Антонин Пій, думаючи, що жити йому залишилося недовго, усиновив приходящогося йому племінником Марка, дав йому родове ім'я Антонин і став готовити прийомного сина прийняти кермо влади у свої руки. Однак Антонин прожив довше, ніж очікувалося, так що Марко встав на чолі держави тільки в 161 році.

Для Марка Аврелія перехід до імператорської влади не представляв чого-небудь особливого, не був з у його внутрішній і навіть зовнішнім житті. Він не хотів бути навіть одноособовим правителем і взяв у співтовариші свого прийомного брата Луція Віра, що також получили титул Августа. Останній, однак, при своєму бездіяльному й розпущеному характері не робив імператорові ніякої допомоги й нерідко виявлявся істотною перешкодою в справах; втім, і до нього Марк Аврелій ставився зі своїм звичайним невичерпним терпінням і поблажливістю.


Список використаної літератури

1. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

2. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.

3. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. - Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

4. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

5. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.

6. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

7. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

загрузка...
Top