Ключові особливості вчення даршани веданта

Для східної парадигми філософування характери «розмитість» меж між людиною та природою взаємовідношенні «людина — світ». Морально етична тематика тут явно домінує над натуралістично-емпіричною. Будучи в основному споглядальною щодо природного буття, східна парадигм головну увагу звертає на проблему постійного самовдосконалення людини, а не вдосконалення світу. Світоглядне менталітет давньоіндійського етносу формує сприйняття реальної-речово-предметного світу як химерної фікції, омани, примхливо тіні, яка лише через невігластво буденної свідомості здається чимось «справжнім». Така ілюзорна примара реальності, котра лише ви дається реальністю, в індійській філософській традиції позначається категорією «Майя» («серпанкове покривало Майї»). Тим-то індійський різновид східної філософської парадигми обертається своєрідною «філософською міфологією», орієнтованою на містичне переживання одухотвореності буття і практично байдужої до об'єктивно-раціоналістичних методів осягнення реальності.

Веданта (одна з найдавніших шкіл давньоіндійської філософії) вважала, що світ складається з безособового світового духу — «брахмана». Індивідуальна людська душа, хоч і є безсмертною, набагато поступається перед світовим духом щодо ступеня своєї досконалості внаслідок занадто тісного зв'язку з тілом, який виявляється в підпорядкуванні цієї душі («атмана») законові необхідності («карма»). Прив'язаність «атмана» до тіла змушує душу щоразу після смерті переселятися в інше тіло. Потік таких «перевтілень» («самсара») триває нескінченно довго, аж доки душі не вдасться цілком звільнитися від повсякденних життєвих турбот. Саме тоді настає «звільнення» («мокша»), яке означає «злиття» душі з «брахманом», ототожнення з ним.

Веданта - буквально «Завершення вед» - одна з ортодоксальних систем філософії Індії, релігійно-філософське вчення, що виникло на ґрунті Упанішад. Веданта і тепер займає важливе місце у філософії індуїзму. Вперше основні положення Веданти викладені Бадараяною у Веданта-сутрах (III—IV стст.). Дальший розвиток Веданти зв'язаний з укладанням коментарів до твору і до Упанішад. В історії розвитку класичної Веданти виділяють три основних періоди. Перший період - прафілософське осмислення вед в Упанішадах, формування основних понять Веданти. Другий період - систематизація ідей ведантизму «брахма-сутрою» Бадараяни. Третій період - поява коментарів до «Брахма-сутри» і розвиток сформованого вчення.

Вперше систематизовано викладено Веданту в «Брахма-сутрі» Бадараяни (II—III стст. н. є.). У сутрах Бадараяна прагнув створити єдину концепцію Упанішад, а також обґрунтувати можливість і правомірність такого викладу. Надзвичайна стислість сутр, кожна з яких складалася з двох-трьох слів, допускала можливість різних тлумачень, особливо коли справа стосувалася однієї з центральних проблем Веданти - відношення Я (дживи) і Бога (Брахмана). Згодом у філософії склалося кілька коментаторських традицій, що пізніше оформилися у самостійні школи Веданти. Найбільш відомі з них: моністична, що стверджує принципову тотожність Я і Бога, школа адвайта-веданта Шанкари (VIII—IX стст. н. є.) і школа вішишта-адвайта Рамануджі - школа обмеженого монізму, що розглядає Я і Бог як частину і ціле (XI ст. н. є.).

Первісно під Ведантою розуміли Упанішади. Світогляд Упанішад неоднорідний. Багаточисленні тексти мають різні, іноді взаємовиняткові трактування філософських понять буття, Брахман, Атман та ін., що служило основою для критичних нападів представників неортодоксальних філософських учень на ведичну традицію. Спробою відновити авторитет вед, досить серйозно підірваний критикою, стала філософська система Веданти. Основна мета «Брахма-сутри» Бадараяни, а також коментарів - прагнення обґрунтувати єдине вчення Упанішад, виключивши всі можливі різночитання. На думку ведантистів, знання про Брахмана, отримуване з Упанішад, повинно бути в усьому однаковим і несуперечливим. Брахман у філософії Веданти і іманентний і трансцендентний світові, і вираження найвищою принципу (Абсолюту), і реальний творець світу (Ішвара). Критерієм реальності Брахмана оголошувалися одкровення священного писання, що підкріплювалися релігійним досвідом. Тому у Веданті відсутні раціональні доводи онтологічного (тобто сущого) буття Бога. Логіка, за Ведантою, не може визнаватись самодостатньою формою осягнення істини. Цінність розуму - у згоді релігійного досвіду з істинами. Справжнє призначення філософії полягає в тому, щоб за допомогою істинного знання організувати релігійне життя людини, допомогти їй в пошуках шляхів уникнення страждань і досягнення звільнення.

Досягнення істинного знання - брахмавід'ї, тобто знання Брахмана - передбачає ряд умов: прагнення до звільнення, віру, усвідомлення відмінності між вічним буттям Брахмана і мінливим, тимчасовим характером сансари (світу речей і людських бажань), спокій духу, помірність, відчуженість, терпіння і зосередженість. Якщо людина починає розуміти, що світ недосконалий і має існувати вічна основа світу, приходить до ідеї Бога як творця і вседержителя світу («Вішишта-адвайта» Рамануджи). Дальші роздуми про буття Бога як про абсолютну реальність дозволяють зрозуміти, що лише Бог -єдина реальність, а світ - тільки видимість («Адвайта веданта» Шан-кари). Усі відмінності між явищами зовнішнього світу, між Я і Богом - суть лише ілюзорні породження людської необізнаності, справжня суть людини, за Ведантою, є Душа, яка тотожна Брахману. Той, хто пізнав Брахмана, приходить до усвідомлення безкінечної тотожності з ним і, укоренившись у такій істині, набуває повної свободи. У працях багатьох індійських мислителів Веданта нерідко проголошується єдиною філософською доктриною, здатною здійснити найдавніші ідеали людства, вказати практичні шляхи гармонійного розвитку світового співтовариства.

Система веданта належить до числа найбільше філософськи насичених і ємних. Основи її сходять приблизно до VІІ ст. до н.е., хоча "Веданта-Сутра" датується лише ІІ ст. до н.е., а найбільшу популярність система й все навчання одержали лише в VІІ ст. н.е. у трактуванні й з коментарями знаменитого Шри Шанкара Ачария (Шанкари). Зміст системи коротенько зводиться до наступного.

Джерело всього сущого, феноменального й ілюзорного світу - абсолютна Реальність, Брахман, Той. Це джерело - поза якостями й атрибутами, воно єдино й неподільний. А як тільки так, то й духовне "Я" кожного індивіда, його Атман, тотожно йому. У той же час це духовне "Я" у вибутті не протистоїть тілу, тому що на відміну від санкхьї вибуття заперечує дуальність миру, не бачить розходжень між пурушей і пракриту. Тут усе єдино, усе - Брахман, причому в рамках цього єдиного реально існують лише сам Брахман і є його частина духовні монади, "Я" кожного. Тіло ж і навіть думка, як і весь матеріальний феноменальний мир, мнимі, ілюзорні.

Отже, Брахман - єдина реальність. Матеріальний всесвіт мнимий, він є результатом дії майї, еманації

Майя - матеріальна причина миру, що існує лише тому, що є реальна його причина - Брахман з його вічною енергією. Майя активна лише через причетність до Брахмана, що діє на неї на зразок магніту, що наділяє її своєю іманентною силою. Тому, хоча створений майєю мир може здатися реально існуючим, на ділі це не більш ніж ілюзія. Щирий мудрець за ілюзорністю світу феноменального, мнимого завжди бачить його реальну сутність, тобто Брахмана, з яким тотожно й прагне злитися його духовне "Я". Тільки той, хто усвідомив цю тотожність, може розраховувати на звільнення, мокшу.

Для реалізації кінцевого ототожнення із Брахманом той, хто прагне до цього, повинен морально й матеріально очищатися, відмовлятися від бажань і страстей і бути готовим відринути все в ім'я великої мети. Пізнавши свій Атман, людина досягав спокою; його внутрішнє "Я" ототожнювалося із Брахманом.

Система вибуття зіграла дуже важливу роль в історії індійської релігійно-філософської думки. Її чи побудови не найбільшою мірою (якщо мати на увазі всі шість шкіл-даршан) були сприйняті в національній традиції Індії, вплинули на вигляд індуїзму й навіть з'явилися однієї з духовних основ у період відродження древніх традицій, в епоху критичного переосмислення основ індійської цивілізації (неоведантизм).

Список використаної літератури

1. Бичко А. Історія філософії: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — К. : Либідь, 2001. — 406с.

2. Дослідження цивілізацій Сходу та Заходу: історія, філософія, філологія / НАН України; Інститут сходознавства ім. А.Кримського. Кафедра філософії та релігієзнавства; Національний ун-т "Києво-Могилянська академія" / Л.В. Матвєєва (голов.ред.), І. Отрощенко (упоряд.). — К., 2004. — 166с.

3. Кремень В. Г., Афанасенко В. С., Волович В. І., Горлач М. І., Головченко Г. Т. Історія філософії: Підручник для вищої школи. — 2-ге вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2003. — 768с.

загрузка...
Top