Глобальні проблеми людства і загальнолюдські цінності

Вступ.

1. Поняття глобальних проблем і усвідомлення екологічної проблеми як глобальної.

2. Глобальні проблеми розвитку світової економіки.

3. Взаємопов'язаність і передумови вирішення глобальних проблем.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Глобальні проблеми характеризуються певною «ієрархією», тобто пріоритетністю одних з них стосовно інших, їхньою співпідпорядкованістю. Без'ядерний, ненасильницький світ є не тільки г вищою соціальною цінністю, але й необхідною попередньою умовою вирішення всіх інших глобальних проблем. Адже приведення в дію всього 5% нині існуючого в світі ядерного потенціалу достатньо, щоб трапилася непоправна екологічна катастрофа.

Дати реальне уявлення про майбутнє - найважливіше завдання науки. Реалізувати його можливо, лише виходячи з принципів, на яких взагалі тримається весь фундамент наукового знання. Мова йде, насамперед, про принцип об'єктивності, що передбачає: 1) сувору відповідність висновків вихідним передумовам; 2) доказовий аналіз реальності без яких-небудь суб'єктивних доповнень до неї; 3) знання певних закономірностей, тенденцій історичного розвитку. «Проекція в майбутнє» закономірностей суспільного розвитку з урахуванням їх неминучого розвитку й збагачення в ході історичного процесу й означає наукове передбачення майбутнього.

Серед основних із відзначених закономірностей, як вважають дослідники, які спираються на матеріалістичну діалектику, - необоротність соціального прогресу в масштабах всесвітньої історії, зростання темпів поступального розвитку суспільства.


1. Поняття глобальних проблем і усвідомлення екологічної проблеми як глобальної

Поняття ‘глобальні проблеми’ походить від латинського globus (terrae) - куля земна. Отже, це проблеми, що охоплюють всю планету. За визначенням в сучасній літературі глобальні проблеми - це сукупність життєвоважливих проблем людства, від розв’язання яких залежить подальше існування людства, можливість соціоекономічного і культурного прогресу. Взагалі термін ‘глобальні проблеми’ можна назвати символом ХХ ст.

Глобальні проблеми спричинені діяльністю людини техногенної цивілізації. Діяльністю, що розгорталася на засадах класичного раціоналізму. Відповідно до них, світ сприймався людиною як об’єкт реалізації її цілей і потреб. Тобто, людина і природа не розглядалися як цілісна система.

Глобальні проблеми відображають суттєві негаразди, що охоплюють економічну, енергетичну, демографічну, соціальну, екологічну та інші сфери людського існування.

Причому, глобальні проблеми зачіпають людське життя не лише в певних регіонах світу, а мають планетарний характер.

Отже, глобальні проблеми є всезагальними - як за їх об’єктом - земна куля, так і за суб’єктом їх вивчення і розв’язання - світова спільнота, держави світу.

Крім того, глобальні проблеми є такими, що одна з них обумовлює іншу. Тому, як предмет наукового дослідження і з точки зору необхідності їх розв’язання, глобальні проблеми потребують співпраці вчених різних галузей - біології, фізики, хімії, геології, географії, кібернетики, гуманітарних наук. Тобто, ці проблеми є комплексними. Глобальні проблеми потребують співпраці вчених різних країн, бо ці проблеми не знають державних меж і кордонів.

В сучасній літературі називають такі глобальні проблеми.

По-перше, проблема виживання людства. Вона постала в умовах небувалого в історії людства розвитку науки і техніки, особливо військової.

По-друге, екологічна проблема. Визначення її як глобальної пов’язане з ситуацією глобального деструктивного впливу людини на біосферу, що призвело до глобальної екологічної кризи. Розв’язання цієї кризи - умова подальшого снування людського роду.

По-третє, як глобальну проблему визначають проблему збереження людської особистості. Ця проблема виявляє суть антропологічної кризи. Кризовий стан в існування людської особистості в сучасному світі пов’язаний з тим, що штучний світ, створений людиною відчужується від людини і тисне на неї.

Усвідомлення екологічних проблем як глобальних починається десь с середини ХХ ст. Це означає, що людство почало усвідомлювати загрозу руйнування природного середовища як середовища свого існування як спричиного власною техногенною діяльністю. Так, за даними ООН, в атмосферу щорічно викидається 110 млн. т оксиду сірки, 180 млн. т оксиду вуглецю, 70 млн. т. неочищених отруйних газів, 500 тис. т. свинцю та інших отруйних речовин. Внаслідок техногенної діяльності, впливу отруйних речовин під загрозою знаходиться рівновага морських екосистем, в той час як саме морський фітопланктон продукує 80% кисню потрібного для існування життя на Землі. Однак кількість кисню в атмосфері щорічно зменшується на 10 млрд. т., в той час як промислове споживання його не зменшується.

Значне зростання виділення вуглекислого газу може призвести до порушення енергетичного балансу планети. Протягом тисячоліть середньодобова температура на Землі дорівнювала 15 градусам за Цельсієм. Однак впродовж останніх 100 років вона підвищилась на 0,5-0,6 градуса, а до середини ХХ1 ст. може зрости на 1,5-2,5 градуси, що призведе до відомого «парникового ефекту» - до підвищення температури поверхні Землі внаслідок затримки вуглекислим газом тепла розігрітої Сонцем земної поверхні. Це може спричинити багато небажаних для існуючих екосистем, в тому числі і для людини, наслідків. Одне з них - підвищення рівня Світового океану за рахунок танення льодовиків Антарктиди. А це потягне за собою затоплення величезних прибережних територій. За даними спеціалістів, за останнє століття рівень Світового океану піднявся на 10-12 см. Нині цей процес ще й прискорився в декілька разів.

Дуже небезпечним для життя на Землі є руйнація озонового шару, що відбувається внаслідок попадання в верхні шари атмосфери оксидів азоту, брому, хлорорганічних сполук, в результаті чого озон розкладається на кисень. Існування озонового шару є дуже важливою умовою для існування життя на Землі, оскільки він поглинає руйнівне для живого ультрафіолетове випромінювання. Зменшення цього шару лише на 1% призводить до посилення ультрафіолетового випромінювання на 2% та значного зростання захворювань людей на рак шкіри та катаракти очей. Великої шкоди завдається озоновому шару внаслідок висотних польотів літаків та космічних кораблів. Фреони, що широко застосовуються в холодильниках, також руйнуючим чином впливають на озоновий шар. Щорічно виготовляється біля 1 млн. т фреонів.

Дуже негативним з екологічної точки зору є витік антарктичного озону. Але якщо раніше пульсуюча діра в озоновому шарі відновлювалась, то з в останні десятиліття вона спостерігається цілорічно і розширюється. Так, за даними дослідників, у 1987 р. озонова діра охоплювала площу в 5 млн. кв. км, а в 1990 р - біля 10 млн. кв. км.

Розуміючи необхідність негайних спільних дій, 28 держав виробників фреону уклали в 1985 р. Віденську конвенцію з охорони озонового шару. В 1987р відбулася Монреальська конференція, рішення якої були підтримані понад 50 державами, які вважали за необхідне змінити виробництво озоноруйнівних речовин таким чином, щоб у 1998 р. їх вироблялося вже на 50% менше, а потім поступово вони були повністю замінені на безпечні сполуки.

Важким є екологічний стан Світового океану, який в умовах техногенної цивілізації ризикує загинути як глобальна екологічна система. Загальна вага забруднюючих відходів, що скидаються в Світовий океан, дорівнює мільярдам тонн на рік. Це нафта і нафтопродукти - 5-10 млн. т., залізо - 320 млн. т., ртуть 5 млн т. та інші шкідливі для живого речовини. Внаслідок ядерних військових випробувань, затоплення підводних човнів тощо, води Світового океану забруднені радіоактивними відходами. Внаслідок величезного забруднення, океанська та морська флора та фауна гине. За даними дослідників, щорічно знищується 250 тис. дельфінів, а загалом за останні 20 років кількість живих організмів в морях і океанах зменшилась майже в чотири рази.

В наслідок промислових, техногенних аварій постійно збільшується зона екологічних катастроф. Вони спричиняються, наприклад, внаслідок витоку в морський простір нафти в результаті аварій величезних нафтових танкерів, як це було в Балтиці, Баренцевому, Ірландському морях та інших місцях. Нафтова плівка, щільно покриває водну поверхню, створюються умови, що стимулюють гігантське розмноження водоростей, які подвоюються у розмірах менш ніж за добу – «червоні припливи». Біля берегів Скандинавій спостерігали такі «чорвоні припливи» висотою у 2 м та шириною до 50 км. Ці гігантські колонії водоростей інтенсивно споживають кисень, що призводить до задухи і загибелі всієї морської флори та фауни. Отже, спостерігаються сучасні зони екологічних катастроф. Але ситуація залишається загрозливою, тому що в таких морях, як Балтійське, Баренцове, Каспійське і Чорне діючими є 15 тис. нафтових та газових свердловин.

Глобальною проблемою в сьогоденному світі є проблема забезпечення людства прісною водою Сьогодні її споживання на одну людину становлять 200 - 400 л на добу. Величезну кількість водних ресурсів споживає промисловість. За останнє століття споживання води зросло майже в 7 разів. Жахливим є те, що в наш час мільйони жителів Землі не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд людей вживають забруднену воду, що не відповідає санітарним нормам. За підрахунками фахівців, для того, щоб людство могло вживати нормальну воду, потрібно витрачати на її очищення приблизно 60 млрд. доларів на рік.

За підсумком екологів, водне середовище більш ніж половини всіх річок та озер планети непридатне для життя. Екосистеми таких найбільших річок світу, як Амазонка. Міссісіпі, Сена, Дунай, Дністер, Волга, Дніпро знаходяться в катастрофічному стані.

Життя людей на нашій планеті безпосередньо залежить від стану родючих ґрунтів. В умовах техногенної цивілізації прогресують процеси ерозії та засолення ґрунтів. Так, втрати продуктивних ґрунтів становлять 6-7 млн га за рік. В результаті тільки ерозії з сільськогосподарських угідь щорічно вивітрюється 26 млрд. т. грунту. За прогнозами ООН, за таких обставин людство на початок ХХ1 ст. втратить третину ґрунтів. Відповідно, засуха і опустелювання сприяють голоду та зубожінню, в наслідок чого гинуть мільйони людей на планеті.

Спочатку усвідомлення екологічних проблем як глобальних здійснювалось на рівні наукової і філософської свідомості. І через них здійснювався відповідний вплив на масову свідомість. Останнє десятиліття характеризується осмисленням глобальності екологічної кризи і на равні державно-політичного усвідомлення.

Втім, як закономірність можна відмітити таку особливість сучасного стану речей. Шкідлива діяльність людини за масштабами переважає над ‘швидкістю осмислення’ екологічної загрози і розгортанням заходів по регулюванню сучасної екологічної ситуації.

Але головне все ж таки те, що людство все більше розуміє власну цілісність, необхідність спільних дій, бо екологічна катастрофа нікого не обмине! А вона загрожує стати незворотньою і тоді людство загине.

Отже, виникає потреба виробити єдину глобальну екологічну стратегію людства. Інакше кажучи, людина ставить питання про управління сучасною екологічною ситуацією.

Зрозуміло, що перш за все йдеться про регулювання споживання ресурсів. В більш широкому смислі - про створення здорового життєвого середовища для людини. Втім, головне знайти такі форми діяльності людини в природі, які б не зашкодили подальшому існуванню як людини, так і природи. Не можна зупинити науково-технічний прогрес. Отже, треба зменшити негативний техногенний тиск на природу.

Зараз світова громадськість дуже стурбована сучасною екологічною ситуацією. Як зазначав відомий еколог і географ Г.Уайт, кризовий стан довкілля відображається у ставленні до нього більшості людей. З метою філософсько-світоглядного і методологічного осмислення процесів глобалізації в розвитку сучасного світу в жовтні 2001 р. в Києві за ініциативою благодійного центра ‘Практична філософія’ була провелена міжнародна конференція, учасники якої підкреслювали органічну взаємопов’язаність соціального і культурного розвитку країн світу, намагалися теоретично спроектувати можливість існування людства в ХХ1 столітті як залежного від розв’язання екологічних проблем.

Отже, стурбованість громадськості забрудненістю планети, тим, що вона може стати непригодною для життя, є також критерієм екологічної кризи.

Таким чином, в кінці ХХ ст. екологічні проблеми були усвідомлені як глобальні.


2. Глобальні проблеми розвитку світової економіки

Глобальність – не географічне поняття. Воно означає, що подібні проблеми стосуються всіх верств населення, всіх країн та народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя та впливають тим чи іншим чином на стан справ у всіх регіонах планети.

За такими ознаками глобальні проблеми можна поділити на три сфери дії.

До першої сфери належать проблеми, які виникають у процесі взаємодії природи та суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства продовольством, сировиною, енергією тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, космічного простору. Джерела таких проблем закладені в тенденціях та закономірностях розвитку світових виробничих сил, які сприяють розширенню можливостей задоволення потреб людства в засобах до існування, а також збільшенню старих виробничих потреб та виникненню нових. Особливості перетворення таких проблем у глобальні полягають в тому, що сьогодні як ніколи споживання відновлювальних та не відновлювальних ресурсів досягло величезних обсягів і характеризується подальшим зростанням. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилась суперечність між потребами суспільства у природних джерелах та можливостями природи задовольняти такі потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів спричинює пошук подальших радикальних рішень проблем у світовому масштабі.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносини між державами з різним економічним устроєм, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи і т.п. На передній план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в трансформаційних країнах. Про це свідчать події в колишньому СРСР, колишній Югославії, на Близькому Сході та інших регіонах світу. На цьому тлі важливою залишається проблема відведення загрози застосування ядерної зброї. У її вирішенні зацікавлені не лише держави, які мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи всієї планети. Тільки спільними зусиллями можна запобігти загибелі людської цивілізації.

Третя сфера – розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює перш за все проблеми пристосування сучасної людини до умов, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу природного та соціального середовища, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями та важкими захворюваннями (серцево-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини та її майбутнього вчені розглядають як глобальну проблему, в якій концентруються та посилюються всі інші проблеми людського співіснування[10, c. 157-158].

Класифікація глобальних проблем за сферами діяльності не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, які є результатом взаємодії не лише природи та суспільства, а й взаємовідносин між державами. Наприклад, продовольча криза в слаборозвинених країнах у більшості випадків є результатом не лише їх внутрішнього розвитку, а й специфічного розподілу праці в світовій економічній системі, дисгармонії світових господарських зв’язків. Проте до якої сфери не належала б та чи інша глобальна проблема, вона має свої форми суперечностей, диспропорцій та функціональної незбалансованості.

Кожна глобальна проблема об’єктивна за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури та політики визначають збільшення взаємозв’язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і, таким чином, становлять основу для можливостей глобалізації окремих складових сучасної цивілізації. За наявності суперечностей між світовим економічним розвитком та соціальним прогресом людства виникають об’єктивні причини для перетворення можливості глобалізації в її реальність, тобто появи глобальних проблем Наприклад, вирішивши коло великих проблем у сферах функціональних та прикладних досліджень, техніки та технології, науково-технічний прогрес одночасно визначив появу комплексу нових потреб, поставив нові завдання які в умовах високого ступеня інтернаціоналізації господарської діяльності набули глобального характеру.

Крім того на появу та загострення глобальних проблем впливають реальні конкретно-історичні умови. Без врахування соціальних факторів, специфіки суспільного устрою окремих держав неможливо до кінця з’ясувати сутність та джерела таких проблем.

При аналізі глобальних проблем необхідно врахувати загальні закономірності історичного процесу; загальні тенденції розвитку виробничих сил впливу на них НТР; соціальні фактори. За таких умов оптимальне вирішення глобальних проблем вимагає поєднання науково-технічних та соціально-політичних факторів у єдиний механізм, основу якого будуть складати колективні дії всіх держав. Координація зусиль сторін, які беруть участь у вирішенні глобальних проблем, ґрунтується на визначенні посильного внеску кожної з країн та вимог участі незалежно від рівня її розвитку та соціального устрою.

Вирішення глобальних проблем сучасності, забезпечення майбутнього цивілізації людства вимагають розробки та реалізації колективної програми економічної, військово-політичної безпеки людства. Фінансові кошти на її здійснення залежать від проведення процесу роззброєння, конверсії військового виробництва, а суб’єктами її втілення є зацікавленні країни та народи світу[9, c. 151-153].


3. Взаємопов'язаність і передумови вирішення глобальних проблем

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем є криза індустріальної цивілізації внаслідок:

— безсистемної, безконтрольної, безмежної утилізації природних ресурсів;

— низького рівня технологічної культури виробництва;

— максимізації, а не оптимізації темпів економічного зростання;

— домінування технократичного підходу, послаблення антропогенних засад;

— масштабного впливу людської діяльності на навколишнє середовище й необмеженого втручання людства у біосферу;

— швидкої урбанізації населення планети, зростання кількості мегаполісів та агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією;

— поглиблення суперечностей між світовим економічним розвитком і соціальним прогресом.

Глобальні проблеми:

— мають всезагальний, універсальний характер, загальнопланетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства;

— безпосередньо стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав;

— мають взаємопов'язаний характер і суттєво впливають на всі сфери суспільного життя;

— відображають поглиблення та ускладнення світогосподарських зв'язків;

— потребують залучення колосальних технологічних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства;

— можуть бути успішно вирішені за умови створення адекватної моделі гармонійного розвитку людської цивілізації.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії (рис. 1) не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами мають умовний характер. Так, III сфера концентрує та посилює увесь комплекс глобальних проблем.

I. Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства:

— надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо;

— раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища;

— раціональне використання ресурсів Світового океану, мирне освоєння космічного простору;

— утилізація відходів життєдіяльності тощо.

II. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин:

— відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільності мирного становища;

— подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу;

— попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів;

— ліквідація наслідків світових та локальних криз;

— роззброєння і конверсія військового виробництва тощо.

III. Глобальні проблеми у сфері розвитку людини і забезпечення її майбутнього:

— пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР;

— подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судин-них, онкологічних, СНІДу, наркоманії);

— культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь;

— боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом;

— проблеми демократизації та охорони прав людини[11, c. 3-4].

Саміт тисячоліття, що відбувся у вересні 2000 р. у Нью-Йорку, визначив нагальні потреби людства за такими показниками: низькі доходи; продовольче забезпечення та харчування; охорона здоров'я і смертність; стан репродуктивного здоров'я; житловий фонд — базові житлові вигоди та комунальні послуги; освіта; тендерна рівність; охорона довкілля.

Наростання антропогенного навантаження на довкілля зумовлює різке загострення екологічної ситуації в глобальному масштабі, наближає світове співтовариство до критичної межі в його взаємовідносинах з природою, яка втрачає відтворювальний та асиміляційний потенціал.

Міжнародне співробітництво у природоохоронній сфері було започатковано у 1968 р. італійським економістом А. Печчеї, який виступив з ініціативою створення Римського клубу — міжнародної організації, діяльність якої спрямовувалась на обґрунтування необхідності консолідації зусиль людства у вирішенні глобальних проблем.

У 70-ті роки XX ст. за ініціативою Римського клубу було підготовлено наукову доповідь з проблем деградації навколишнього середовища та зроблено висновок про необхідність призупинення технологічного прогресу, зростання обсягів виробництва матеріальних благ та чисельності населення (концепція "нульового зростання"). Відомий західний дослідник Дж. Форрестер у книзі "Світова динаміка" (1971) здійснив спробу проаналізувати взаємодію демографічної, індустріальної та аграрної систем. Ці дослідження були продовжені Д. Медоузом, який у 1972 р. опублікував працю "Межі зростання". Висвітливши динаміку п'яти глобальних факторів розвитку суспільства (населення, виробництва продуктів харчування, індустрії, забруднення навколишнього середовища, споживання невідтворюваних ресурсів), вчений дійшов висновку, що зростання масштабів світового промислового виробництва неминуче призведе людство до загибелі внаслідок деградації та руйнування навколишнього середовища.

У 1974 р. М. Месарович та Е. Пестель запропонували новий проект Римського клубу "Людство на роздоріжжі", у якому еволюція людського суспільства уподібнювалася до розвитку живого організму та досліджувалася на основі виявлення та аналізу взаємозв'язків та взаємозалежностей економічної, демографічної, енергетичної та інноваційної сфер. Водночас у 60— 70-ті роки XX ст. дослідники глобальних проблем акцентували увагу переважно на демографічних аспектах, що було зумовлено "демографічним вибухом", який переживали на той час країни третього світу.

80-ті роки XX ст. були пов'язані з переосмисленням шляхів вирішення глобальних проблем та формуванням концепції сталого розвитку, яка нині визнається одним із найважливіших досягнень наукової та суспільної думки кінця XX ст. У 1983 р. за ініціативою ООН була створена Світова комісія з навколишнього середовища і розвитку, яку очолила прем'єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундтланд. У звіті "Наше спільне майбутнє", підготовленому цією комісією у 1987 p., вперше було використано термін "сталий розвиток" — розвиток, який задовольняє потреби теперішнього покоління, не ставлячи під загрозу можливості задоволення потреб майбутніх поколінь.

Концепцію сталого розвитку було поглиблено на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку, яка відбулась у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро. У 2002 р. в м. Йоганнесбурзі (ПАР) відбувся саміт ООН "Ріо + 10".— друга зустріч глав держав, присвячена проблемам екології та сталого розвитку. У прийнятих конференцією документах ("Порядок денний на XXI століття", "Декларація Ріо") зазначалося, що модель благоустрою розвинених країн з екологічних причин не підлягає глобальному розширенню; нагальною необхідністю є поглиблення міжнародного співробітництва щодо подолання екологічної кризи на основі рівноправної кооперації, координації зусиль усіх держав світу, екологічної розрядки, інтернаціоналізації природоохоронних коштів, передбачення, моніторингу та врахування транскордонного характеру екологічного забруднення, активного включення глобальних екологічних імперативів у практичну діяльність на всіх рівнях.

Йоганнесбурзький саміт Землі підтвердив безальтернативність моделі сталого розвитку. Водночас було зауважено, що зазначена концепція ще не переросла в модель консенсусу, досягнення якого є метою всіх учасників міжнародних економічних відносин.

Таким чином, концепція сталого розвитку, яка була прийнята на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992), обґрунтовує здатність постіндустріального світу до подальшого прогресу на основі використання власних ресурсів[13, c. 12-14].

Водночас ставлення до феномену сталого розвитку у світовому науковому товаристві є неоднозначним. До цього часу ведуться дискусії щодо точності перекладу англійського терміна "sustainable development" як "сталого розвитку". Натомість пропонуються інші варіанти, в тому числі: "розвиток, що не підриває власних передумов", "розвиток, що може підтримуватись нескінченно", "самопідтримувальний", "безперервний", "допустимий", "збалансований", "прийнятний" розвиток. Визнаючи відсутність в українській мові точного семантичного еквівалента англійського терміна, більшість дослідників використовують поняття "сталого розвитку", яке є офіційно визнаним у нашій державі. При цьому сталість економічного розвитку трактується як здатність економічної системи зберігати динамізм, стабільне збалансоване зростання у часовому, просторовому та структурному аспектах.

Згідно з концепцією сталого розвитку, необхідно і можливо здійснити послідовний перехід до такого розвитку, який забезпечуватиме збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого навколишнього середовища та природноресурсного потенціалу з метою задоволення основних життєвих потреб нинішніх і майбутніх поколінь (рис. 2).

Мета сталого розвитку — перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробуту в поєднанні з екологічною безпекою шляхом введення природовідтворювальної складової як внутрішнього параметра функціонування соціально-економічної системи.

Необхідною умовою для досягнення сталого розвитку є зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежить в її основі, з метою трансформації стихійної ринкової форми господарювання в соціалізовану та екологізовану.

Концепція сталого розвитку синтезує антропоцентричний і біосфероцентричний принципи та передбачає оптимальне використання в економічних і позаекономічних процесах природної складової, приведення у відповідність впливу людини на природу та здатності останньої нести антропогенне навантаження, що забезпечить спроможність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби й сприятиме подоланню екологічної кризи.

Оскільки у центрі соціально-економічного розвитку перебуває людина та її потреби, все більшого значення на сьогодні набуває поняття "сталого людського розвитку", пов'язаного з процесом розширення можливостей індивідуального вибору в різних сферах: від гарантування економічних, соціальних та політичних прав і свобод до можливостей творчої самореалізації та вдосконалення[12, c. 154-156].

Сталий людський розвиток є тривалим у часі й означає задоволення фізичних, духовних та інших потреб людей на сталій основі, без погіршення можливостей вибору наступних поколінь.

Важливою проблемою практичної реалізації цих завдань є визначення інтегральних показників сталого розвитку. На сьогодні експерти ООН застосовують більше ніж 20 показників для характеристики сталості економічних, соціальних та екологічних складових, у т. ч. б показників, які стосуються інституційної складової.

Водночас більшість дослідників звертають увагу на складність та тривалість переходу людства до нової моделі соціально-економічного розвитку, заснованої на перебудові суспільної свідомості, оскільки "головна причина глобальної кризи полягає в нежиттєздатності нашої системи цінностей, самої нашої свідомості, яка визначає наше ставлення до світу".

Важливим кроком в цьому напрямку стало започаткування "ноосферної" парадигми цивілізаційного розвитку, обґрунтованої у працях відомих дослідників XX ст. П. Тейяра де Шардена, Е. Леруа та В.І. Вернадського. Останній пов'язував епоху ноосфери з часом, коли діяльність людства перетвориться на потужний геологічний фактор і воно візьме на себе відповідальність за подальшу долю біосфери Землі.

Необхідні умови забезпечення екорозвитку:

— відбір запасів відтворюваних ресурсів не повинен перевищувати їх природне відтворення;

— споживання невідтворюваних ресурсів має відбуватись лише в замкнутих циклах, а їх вичерпання — компенсуватись замінниками чи технологічними нововведеннями;

— шкідливі викиди в навколишнє середовище не повинні перевищувати можливості самовідтворення екосистеми.

Стратегічні напрями екорозвитку зображено на рис.3.

Основні напрями подолання екологічної кризи:

1) науково-теоретичний: проведення фундаментальних еколого-економічних досліджень, аналіз та наукове обґрунтування критеріїв екологічної безпеки, розробка теоретико-методологічних основ еколого-економічного розвитку з обґрунтуванням відповідного понятійного апарату, системи показників та методів визначення екологонебезпечних виробництв, еколого-економічної експертизи нових проектів і природоохоронного бізнес-планування;

2) техніко-технологічний: забезпечення якісного поліпшення стану довкілля за рахунок прогресивних структурних зрушень в економіці та екологізації розвитку продуктивних сил; розробка і впровадження екологічно чистих, безвідходних, екологобезпечних та ресурсозберігаючих технологій, альтернативної енергетики;

3) економічний: інтегрування екологічних принципів у моделі ринкових реформ, розвиток і вдосконалення економічного механізму природокористування та охорони навколишнього середовища:

а) спонукання забруднювачів довкілля до обмеження екологодеструктивної діяльності шляхом упровадження платежів за викиди та погіршення якості природних ресурсів, введення екологічного податку з виробників, які застосовують екологонебезпечні технології, впровадження штрафних санкцій до порушників екологічного законодавства, стандартів якості природного середовища;

б) стимулювання природокористувачів до переходу на безвідходні, ресурсозберігаючі, екологобезпечні технології та поліпшення стану навколишнього середовища шляхом надання державних субсидій, податкових пільг, позик, пільгових кредитів, встановлення режиму прискореної амортизації природо охоронного устаткування тощо;

4) адміністративно-правовий: удосконалення чинного природоохоронного законодавства, створення правового поля раціонального природокористування та управління захистом навколишнього середовища; екологічна експертиза проектів, екологічне інспектування й ліцензування виробництва, посилення екологічної дисципліни та юридичної відповідальності підприємств за порушення природоохоронних норм, стандартів тощо.

Застосування екологічних стандартів та сертифікація продукції на відповідність вимогам екологічної безпеки відіграють важливу роль у сучасних міжнародних відносинах. Пріоритетні позиції у цій сфері займає ISO — Міжнародна організація зі стандартизації, яка безпосередньо визначає екологічні вимоги до продукції, що реалізується на світових ринках, екологічного менеджменту та аудиту. На сьогодні більшість національних систем обов'язкової та добровільної сертифікації товарів і послуг на відповідність екологічним вимогам засновані на стандартах ISO.

5) еколого-просвітницький: еколого-правове виховання, формування нового екологічного мислення, стимулювання роз-витку екологічної свідомості населення з метою подолання споживацького ставлення до природи, підготовка фахівців-екологів;

6) міжнародний: розвиток міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища, інтеграція сил, ресурсів і коштів з метою успішного вирішення глобальних екологічних проблем, створення міжнародної мережі глобального екологічного моніторингу, міжнародних фінансових фондів і банків екологічної інформації, активізація діяльності відповідних міжнародних організацій тощо.

Нині у рамках світового співтовариства склалась ціла система міжнародних екологічних організацій: Світова комісія з навколишнього середовища і розвитку (WCED), Світова промислова рада з навколишнього середовища (WICE), Коаліція на підтримку екологічної відповідальності компаній (CERES), Консультативний комітет із питань бізнесу і навколишнього середовища (АСВЕ), Комітет COT з торгівлі та навколишнього середовища. Оскільки екологізація економіки вимагає значних затрат людських, матеріальних та фінансових ресурсів, зусиллями світового співтовариства створено низку міжнародних організацій, покликаних сприяти залученню коштів для захисту навколишнього середовища, модернізації застарілих, екологічно небезпечних виробництв і технологій, розвитку безпечної торгівлі тощо. Серед цих організацій — Глобальний екологічний фонд ринків, що розвиваються (GEEMF), Північноамериканський екологічний фонд (NAEF), Скандинавська екологічна фінансова корпорація (NEFCO) та ін.[4, c. 38-45]

Поряд з екологічною все більшу увагу дослідників привертають глобальні інформаційні проблеми, пов'язані:

— з "цифровою нерівністю", інформаційним розшаруванням суспільства, що виникають внаслідок економічної відсталості, різних можливостей доступу до новітніх комп'ютерних технологій;

— порушенням прав людини та недоторканністю особистого життя, загрозою маніпуляцій суспільною свідомістю, нерегульованістю правових основ поширення інформаційних потоків та мереж;

— вразливістю новітніх інформаційних та технологічних систем, які забезпечують функціонування енергетики, транспортних мереж, міського господарства та інших життєво важливих об'єктів і систем;

— поглибленням суперечностей між обмеженими можливостями людей у сприйнятті та переробці великих обсягів інформації та глобальними міжнародними інформаційними потоками і масивами необхідної та корисної інформації;

— "забрудненням" інформаційного простору та зростанням обсягів надлишкової інформації, яка обмежує доступ до потрібних даних;

— порушенням цілісності глобальних комунікацій внаслідок дії приватних, відомчих, вузьконаціональних інтересів на шкоду всецивілізаційним.

Аналізуючи глобальні проблеми людства, сучасні дослідники звертають увагу на явище технологічного та інформаційного неоколоніалізму, пов'язане з прагненням глобальних гравців реалізувати своє монопольне становище у сфері новітніх інформаційних технологій для стримування технологічного розвитку відсталих країн та одержання додаткових доходів шляхом нееквівалентного обміну.

Найважливіші напрями вирішення цих проблем:

— створення міжнародної правової системи з урегулювання кіберпростору та посилення відповідальності держав за дотримання основних прав і свобод людини в інформаційному суспільстві;

— забезпечення вільного всезагального доступу до інформації, включення в інформаційне поле незахищених верств міжнародної спільноти;

— гарантування права невтручання у приватне життя, конфіденційності інформації приватного характеру тощо[1, c.15-16].


Висновки

Таким чином, вирішення глобальних проблем можливе лише за умови невідкладності й рішучості дій, колективних і скоординованих зусиль світового співтовариства. У доповіді ООН про людський розвиток зазначається, що програма дій, спрямованих на забезпечення прогресу людства в епоху глобалізації, має передбачати досягнення семи основних цілей, у контексті кожної з яких необхідна взаємодія на національному і міжнародному рівнях:

1) удосконалення діяльності, спрямованої на розвиток людського потенціалу, коригування політики з урахуванням нових реалій глобальної економіки;

2) зменшення загрози турбулентності фінансових потоків та пов'язаних із ними втрат;

3) активізації міжнародного співробітництва в галузі боротьби з глобальними загрозами щодо безпеки людини;

4) нарощування діяльності з розробки нових технологій для забезпечення розвитку людини, ліквідації злиденності;

5) припинення процесів маргіналізації та подальшої поляризації багатства і бідності;

6) ліквідації диспропорцій у структурах глобального регулювання;

7) формування ціліснішої та демократичнішої системи глобального регулювання.

Головна передумова успішного вирішення глобальних проблем — розгляд їх у взаємопов'язаній цілісності, тісному переплетенні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів.

Водночас необхідно враховувати, що, незважаючи на міжнародний резонанс, глобальні проблеми сприймаються в різних країнах світу диференційовано, через призму національних інтересів та індивідуальних поглядів політичних лідерів і спільнот.

Передумови вирішення глобальних проблем:

— парадигмальний прорив у суспільній свідомості, нові концептуальні підходи до розуміння перспектив розвитку людства;

— переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства;

— досягнення консенсусу з питань, що стосуються головних контурів нового суспільного порядку в XXI ст.;

— синтез, взаємозбагачення і доповнення оцінок, стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами тощо;

— перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності розвитку творчого потенціалу людської особистості;

— формування нового світопорядку, створення єдиного механізму регулювання на глобальному рівні, міжнародних процедур і механізмів, які відповідають потребам забезпечення гідного майбутнього людства;

— об'єднання зусиль і ресурсів людства на основі усвідомлення важливості та невідкладності розв'язання глобальних проблем, єдності інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.


Список використаної літератури

1. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.

2. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2000. — 724с.

3. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.

4. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

5. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.

6. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. - Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

7. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

8. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.

9. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ 4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

10. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

11. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.

загрузка...
Top