Г. Фреге. "Смисл та значення"

Вступ.

1. Місце та значення Г.Фреге у логіці.

2. Смисл та значення у понятті Г.Фреге.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Наука логіка завжди йде поруч із принциповими філософськими проблемами гносеологічного й онтологічного характеру. У тому числі не втрачає зв’язку з філософією, а саме з філософією логіки, й розвиток сучасного логічного знання в спектрі визначення нових методів і напрямків розвитку логіки. У галузі філософії логіки однією з найактуальніших проблем є проблема основ логіки, аналіз якої неможливо здійснити без звернення до історії розвитку логічної думки в цілому.

Основоположником сучасної математичної логіки - у її дедуктивно- аксіоматичній формі - уважається Г. Фреге. Поява його праці Begrіffsschrіft (Halle a.S., 1879; надалі - BS) визнано нині найважливішою віхою в історії логічної думки.

Відомо, що Фреге був релігійною людиною, однак подібне розуміння "випадкових істин" було йому чужо, так само як і відома максима Бекона (аж ніяк не "матеріаліста", якимось його зображували марксистські історики філософії): "Найкраще із всіх доказів є досвід, якщо тільки він корениться в експерименті" . "Найкращим " подібний доказ Фреге вважати не міг хоча б тому, що воно марно, коли мова йде про формализуємі логічні дедукції і математичні пропозиції, на цих дедукціях засновані. Він чітко розумів, що ні посилання на "досконалішу істоту" - Бога, ні апеляція до досвіду й практики не придатні для обґрунтування необхідних істин, які ставляться до абстрактних об'єктів, цьому царству логіки й математики, називаному їм "третьою імперією" (drіtter Reіch), імперією духу.

Філософська спадщина Готтлоба Фреге сьогодні є предметом безпосереднього чи опосередкованого розгляду чималого кола дослідників. Однак першими познайомилися з науковими здобутками Фреге представники аналітичної філософії. Серед них виділимо першу хвилю - Б.Рассел, Л.Вітгенштайн, та другу хвилю - М.Дамміт, В.Куайн, Г.Кюнг, А.Пап, Х.Патнем, Н.Решер, Р.Рорті, Б.Страуд.

Б.Рассел та Л.Вітгенштайн продовжили дослідження Г.Фреге у галузі філософії математики та філософської семантики. Завдяки їм праці Фреге взагалі стали відомі науковцям. В.Куайн, Г.Кюнг, А.Пап досліджували окремі аспекти логічного вчення Фреге. Х.Патнема, Н.Решера, Р.Рорті, Б.Страуда ідеї Фреге цікавили у контексті подальшої долі аналітичної філософії. З цього приводу серед них існують найрізноманітніші точки зору. Найбільш комплексно філософську спадщину Фреге досліджував М.Дамміт.

Зацікавленість науковими розробками Фреге останнім часом зростає. У 2000 році Г.Габріелем та У.Дате досліджено та опубліковано архів його рукописів та наукового листування. Визнання результатів наукових розробок Фреге відбувається як шляхом дискусій стосовно окремих проблем (різні аспекти логічного вчення та семантичної концепції), так і відображено у ґрунтовних історико-філософських дослідженнях. Прикладом першого можуть бути, зокрема, праці Б.Бірюкова, Г.Гріненка, В.Кузнєцова, Г.Мецлєра, П.Мірошниченка, М.Стяжкіна, В.Суровцева. Серед числа других назвемо праці Г.Габріеля та У.Дате, М.Дамміта, Л.Крайзера, М.Степаніаса.


1. Місце та значення Г.Фреге у логіці

Готтлоб Фреге (1848-1925) - видатний німецький вчений, основоположник сучасної математизованої логіки і видатний представник філософсько-математичної думки. Його праці за своїм значенням можна порівняти з логічним спадщиною Арістотеля та Лейбніца. Це видання включає знаменитий працю Фреге «Обчислення понять» і його роботи, що поклали початок сучасної логічної семантиці.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття зважаючи на кризу в математиці у європейських наукових колах було поставлене питання логічного обґрунтування математики. Розробка Г.Фреге штучної мови "Begriffsschrift" (праця "Шрифт понять" (1879) з метою застосування у математиці строгої логічної бази мала стати одним із шляхів вирішення проблеми. На думку Фреге, розв’язання багатьох філософських проблем могло бути досягнуто після створення ідеальної мови з чіткими правилами для формування точної системи основ усього знання. Так, з точки зору математики були порушені принципово нові питання, які вимагали нових алгоритмів вирішення й забезпечували можливість виражати за допомогою символічного числення те, що раніше виражалося за допомогою повсякденної мови.

Фреге запропонував формальний аналіз висловлювань, який суттєво відрізнявся від традиційного. Згідно з його думкою, необхідно більш чітко аналізувати специфіку термінів, а не спосіб зв’язку між ними. Принцип Фреге пов’язує значення висловлювання з умовами його істинності. Якщо в традиційній логіці аналіз починався з понять, то Фреге розглядав у якості елементу аналізу цілісне висловлювання.

Філософія Фреге зберігає прямий зв’язок з актуальними проблемами сучасної аналітичної філософії. Застосовані для аналізу емпіричного знання логіко-філософські засади в межах аналітичної традиції (початок ХХ ст.) слугують вектором філософських досліджень і сьогодні.

Німецький логік і математик Г.Фреге розробив концепцію смислу і значення, згідно з якою предмет, який носить дане ім'я, — це предметне значення даного імені, а зміст імені — це його смисл, тобто за Фреге, смисл — це спосіб, ягоїм мовний знак (ім'я) позначає предмет.

Предметне значення мовного виразу може бути істинним або хибним, а смисл мовного виразу, тобто його зміст, може бути зрозумілим або незрозумілим тією чи іншою людиною. Зрозуміти смисл мовного виразу означає його засвоєння. У процесі засвоєння мовних виразів потрібно спочатку правильно зрозуміти смисл мовних виразів (що саме виражає те або інше ім'я, термін, в певному контексті, яку інформацію вони містять у собі), а потім адекватно встановлювати їх предметне значення, тобто співвідносити з реально існуючими або з абстрактним об'єктами.

Варто зазначити, що при вивченні змісту художнього твору поняття «значення» та «смисл» не варто ототожнювати. Слідом за Г. Фреге, вважаємо, що кожен об'єкт повинен мати як значення (Bedeutung), так і смисл (Sinn). Під значенням розуміють об’єкт, який відповідає в процесі інтерпретації природної чи штучної мови будь-якому її виразу, що виступає в ролі імені. Таким об’єктом може бути як річ, так і думка про річ. Тому в логічній семантиці говорять про два види значення: екстенсіональне значення – предмет чи клас предметів, які позначаються цим виразом, – та інтенсіональне значення – смисл виразу.

Дискурсно-модальна семантика прозового твору включає поняття смислу, яке реалізується через значення. Смисл слова – це конкретний зміст слова, якого воно набуває в контексті, тобто це невід'ємна частина пізнання індивідом світу. Смисл є особливою психологічною реальністю, при ігноруванні або зведенні якої до інших явищ, неможливо побудувати повну теорію ні особистості, ні свідомості, ні діяльності.

Тому вважаємо, що смисл слова в інтенсіональному світі сприяє розкриттю не лише змісту художнього твору, а й ментальності суб'єкта мовлення. Варто зазначити, що модальні смисли, репрезентовані в художньому дискурсі, детерміновані екстралінгвальними чинниками, зокрема інтенціями автора, його концептуальною системою, комунікативною настановою тощо.

Окрім детерміністичності, системі модально-інтенсіональних значень як «відкритій нелінійній нестійкій системі» [2: 38] властиві такі ознаки, як динамічність, поліваріантність, складність.

Заслугою Фреге є також уточнення понять сенсу і значення знака, що й до нього змішували, та й після нього часто змішують. Значенням знака є сам предмет позначення (денотат), його сенсом – та змістовна характеристика, якою ми наділяємо цей предмет. Фреге запропонував аналізувати судження не в термінах суб’єкта і предиката, а в термінах логічних функцій. Він показав хибність змішування критеріїв істинності і осмисленості висловлювань — сенс є у всіх видах речень, але далеко не всі вони можуть характеризуватися в термінах істинно/хибно (спонукальні речення, що містять накази, речення, що містять побажання або прохання, вигуки, питальні речення). Інша важлива для логіко-семіотичного аналізу мови тема – вираження і сенс заперечення. Згідно з Фреге заперечення неправильно розуміти як твердження про відсутність істини або про відсутність сенсу в деякому реченні. Введення оператора заперечення в речення (або видалення цього оператора) істотно впливає на форму і зміст висловлювання «Обвинувачений на момент вчинення вбивства був (чи не був) у Берліні».

Ідеї Фреге багато в чому наперед визначили розвиток логіки XX ст.: він увів поняття логічної функції й розрізнення властивостей речей і відношень (а відповідно одномісних і багатомісних логічних функцій); вперше увів символи для позначення кванторів; увів поняття істиннісного значення тощо.

Фреге систематично досліджував відношення між мовними виразами і предметами, які позначаються цими виразами; розкрив відмінність між значенням і смислом мовних виразів. Його праці розцінюються як початок нового етапу в розвитку математичної (символічної) логіки.

2. Смисл та значення у понятті Г.Фреге

Математична логіка Фреґе й Расела справила великий вплив на логічний емпіризм. Ґотліб Фреґе, німецький математик і логік (1848 — 1925 pp.), наприкінці дев’ятнадцятого і на початку двадцятого сторіччя заснував математичну логіку. Відродивши задум Лейбніца, Фреґе (Расел став його першим і захопленим послідовником) побудував символічну логіку, утворену з точних знаків, позбавлених будь-якої неоднозначності. В статті, написаній 1882 p., цей відомий логік так пояснює свій задум: «Мій намір полягає не в тому, щоб подати абстрактну логіку у вигляді формул, а в тому, щоб передати певний зміст засобами символів, які можна написати в точнішій і більш строгій формі, ніж це можна було б зробити, використовуючи слова повсякденної мови».

З іншого боку, Фреґе аналізує судження не в термінах суб’єкта та предиката, а в термінах логічних функцій. Тоді як класична логіка була заснована на структурі «S є Р», Фреґе цікавиться тим, що Расел назве згодом пропозиційною функцією, тобто формулою, яка містить одну або більше змінних величин. Таким чином, у працях Фреґе логіку вперше подано в аксіоматизованій і очищеній (від відчутного й емпіричного) формі, формі, яка дозволяє дедуктивно виводити арифметичні — а в більш загальному випадку й математичні — принципи: ця спроба побудувати арифметику і всю математику на законах логіки має назву логіцизму і ставить собі на меті звести математику до логіки. Якщо Фреґе і не довів цю операцію до повного завершення, то праці Б. Расела дали вирішальний поштовх у цьому напрямку. Віденський гурток запозичив у Фреґе створений ним логічний інструментарій і приділив велику увагу застосуванню комбінаторики знаків, очищених від будь-якої неоднозначності. Таким чином, логічний аналіз у працях Віденського гуртка став інструментом, призначеним долати двозначності, яких безліч у живій людській мові.

Г.Фреге належить введення важливої категорії – „смисл”, що призвело до необхідного розрізнення імені (виразу), значення, та смислу, а не лише імені та значення, як це було раніше.

Щодо визначення способу існування ідеально-об'єктивних утворень, Г.Фреге обмежується лише постулюванням даної області об'єктів. І хоча сам він не визначає свою позицію як „платонівську”, є всі підстави трактувати її саме так: об'єкти третьої області гіпостазуються.

Суб'єкт пізнання, за Г.Фреге, лише формулює вже наявну думку. Таким чином за суб'єктом закріплюється роль посередника. Г.Фреге залишає відкритими питання про те, чи (1) виявляє суб'єкт певну думку тільки під час її формулювання в мові, чи він її осягає іншим способом, а потім надає їй мовний вираз; (2) чи існує думка (до осягнення її суб'єктом) в мовній формі чи інакше. Погляди Г.Фреге двозначні: з одного боку, він стверджує, що думка можлива лише в мові, що ми мислемо лише завдяки словам (та іншим знакам); з іншого - наполягає на тому, що суб'єкт осягає саму думку, яка може бути висловлена в різних мовних формах, що є принциповим для логіки.

Г.Фреге вказав на незалежність розуміння логічного від актів людського мислення та відокремив психологічне від логічного, суб’єктивне від об’єктивного. На його думку, логічні закони суть закони мислення, спрямовані на пізнання істини, отже істина не залежить від того, хто вимовляє судження.

Перші праці Фреге були присвячені розробці формальної системи, в якій можуть бути виконані математичні доведення. Пояснюється це тим, що наприкінці XIX ст. математика переживала кризу, і Фреге присвячує більшу частину свого життя подоланню цієї кризи. Поставлена мета змусила вченого серйозно взятися за розв'язання питань логіки. Апарат логіки, методи й теорії, що існували на той час, були зовсім непридатними для використання у математиці, тому довелося докласти значних зусиль для розробки адекватного математиці логічного інструментарію.

На початку XX ст. іще важко було оцінити значення розробок Фреге для логіки, лінгвістики й філософії. До того ж у часи своєї активної творчої діяльності німецький учений не мав широкої популярності: його ім'я було відоме лише вузькому колу спеціалістів.

Семантична концепція Фреге ґрунтується на аналізі «імен власних». Його найближчим попередником і головним об'єктом критики з цього питання був англійський філософ і логік Дж. С. Мілль (1806— 1873).

Фреге вважав, що логічно уточнені «власні імена», чи просто «імена», мають не лише значення (Bedeutung), але й смисл (Sinn). Він вважав також, що «імена» мають виконувати й виконують дві семантичні функції. По-перше, вони позначають (bedeuten) об'єкти. По-друге, вони виражають (driicken aus) об'єктивну ситуацію, тобто вказують на ситуацію, пов'язану з об'єктом позначення. Розглянемо два «імені»: «вечірня зірка» і «ранкова зірка». І в першому, і в другому випадках мається на увазі один і той самий об'єкт — планета Венера. Проте, хоча значення («планета Венера») і збігаються, за смислом ці імена різняться, бо мають місце різні семантичні «ситуації» («ранкова» і «вечірня» зірки).

Отже, Фреге розмежовує значення й смисл «імен». «Імена» з однаковим смислом мають одне й те саме значення, але, з іншого боку, маючи однакові значення, вони не завжди мають один і той же смисл. Фреге визнає право на існування (але тільки не в мові науки!) за такими «іменами», які мають смисл, але не мають значення, наприклад вічний двигун, Пегас тощо.

Фреге розрізняв імена предметів та імена функцій (предмет – те, що не є функцією). Виходячи з цього, таку форму мислення як поняття він розглядав у якості певного виду функцій, в якому кожному аргументу ставиться у відповідність істинність або хибність.

Поняття смислу, яке наприкінці XIX ст. актуалізував у науковому обігу. відомий німецький філософ і логік Г.Фреге, протягом ХХ ст. неоднаково сприймали і витлумачували у межах різних сфер знання, збагачуючи змістом окремих наук і напрямів досліджень. Зрозуміло, що результатом цього стало значне розширення його змісту, включення в нього не просто різних, а іноді й прямо протилежних (антиномічних) ознак.

Розуміючи важливість дослідження смислу як загальнонаукового і цілісного поняття, вважаємо, що все ж варто глибше зрозуміти сутність цього явища в межах конкретних наук. Перш за все це стосується сучасної науки про мову, яка, в силу динамічного розуміння свого об’єкта дослідження, чимраз активніше звертається до цього поняття.

Із зазначених позицій першим рівнем розмежування сфер уживання цього поняття можна вважати рівень мовного і немовного вияву смислу. Останній (немовний рівень) виявляється, наприклад, у таких контекстах, як смисл (сенс) життя, існування, діяльності, вчинків тощо. Одне з найважливіших значень смислу в життєдіяльності людини полягає в тому, що він – основна ланка між психічною діяльністю і об’єктивною дійсністю. У випадку осмислення речі людина ставить її у зв’язок зі своїм мікрокосмом.

Однак логіка займається в основному не окремими словами, а цілими висловленнями. Згідно Фреге, денотатом висловлення є його щире значення (порівн. істина). Тобто в пропозиції в дійсному нахиленні, по Фреге, може бути тільки два денотати - "істина" і "неправда", які він, будучи ідеалістом, уважав реальними об'єктами. Змістом же висловлення є висловлене в ньому судження. У складнопідрядних пропозиціях істинним значенням володіє тільки головна пропозиція. Наприклад, у пропозиції "Він сказав, що він незабаром прийде" істинне значення є тільки в пропозиції "Він сказав", тобто відповідальність за істинність слів "що він незабаром прийде", лягає на той, хто це сказав. Денотатом же придаткової пропозиції стає його зміст.

Свого часу щодо «пустих формул» дуже чітко висловився відомий німецький логік XIX ст. Готтліб Фреге. «Я вважаю, — писав він у своїй відомій роботі «Про смисл і значення», — що не менш небезпечні псевдоімена, які нічого не позначають. Псевдоімена, мабуть, навіть більшою мірою, ніж неоднозначні вислови, сприяють демагогічному зловживанню мовою. Таким, наприклад, є вислів «воля народу»... Тому мені уявляється виключно важливим закрити це джерело омани — хоча б в науці — раз і назавжди».

Таким чином, обґрунтувавши ефективність та продуктивність антипсихологічної настанови для вірного розуміння логіки, логічних істин та суджень, запровадивши важливі для розуміння природи та механізмів наукового мислення та пізнання розрізнення думки, смислу, судження та виразу, Г.Фреге не дійшов ясності в розумінні та обґрунтуванні онтологічного статусу ідеальних утворень.


Висновки

Готліб Фреге (1848—1925) заклав основи логічної семантики. У своїй фундаментальній праці «Основні закони арифметики» він побудував систему формалізованої арифметики на основі розробленого ним розширеного числення предикатів з метою обґрунтування ідеї про зведення математики до логіки.

Його праці „Основи математики”, „Логіко-математичне дослідження числа”, „Обчислення понять”, „Про смисл і значення” започаткували нову парадигму логіки, яка є діючою і в наш час. Він критично поставився до творчості Дж.Мілля за його абсолютизацію значення індукції. Також Фреге заперечив доцільність поділу суджень на аналітичні і синтетичні, проведений І.Кантом. Він представив обчислення понять у систематичній форм. Це була перша аксіоматична теорія логіки висловлювань, заснована на імплікації і запереченні. Він окреслив принципи математичного доведення. Значний внесок Фреге зробив у теорію множин, сформулював її основні положення. Він ввів в обіг символи для кванторів загальності та існування. Вважається, що Фреге започаткував семантичні дослідження, ґрунтовно дослідивши поняття „смисл”. Він говорив, що кожне власне ім’я має значення і смисл. Значення імені – це предмет, що називається цим ім’ям, а смисл – це інформація, що міститься в імені.

Г.Фреге, здійснюючи програму логіцизму, з необхідністю прийшов до дослідження важливих логіко-філософських проблем щодо природи логіки: проблеми основ логічного знання, природи логічних законів, проблеми нормативності логіки, проблеми референції, логічної форми, тощо. Спектр логічної проблематики, що розглядалася Г.Фреге, дає підставу для того, щоб вважати його доробок передумовою виникнення сучасної логіки та аналітичного напряму у філософії.


Список використаної літератури

1. Бирюков Б.В. Готтлоб Фреге: современный взгляд. Г.Фреге. Логика и логическая семантика. М., 2001

2. ЗубчикО.А.Готтлоб Фреге - математик чи філософ? // Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції “Молодь, освіта, наука, культура та національна самосвідомість”. – К.: Асоціація університетів недержавної форми власності, Європейський університет, 2003, - Том 3. - С.91-94

3. Зубчик О.А.Фреге та Гуссерль: боротьба з психологізмом у логіці // Збірник тез. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Шевченківська весна. Сучасний стан науки, досягнення, проблеми та перспективи розвитку”. – К.:ВПЦ “Київський університет”, 2003. - С.209-212

4. Фреге Г. Запись в понятиях. В: Г.Фреге. Логика и логическая семантика. М., 2001

5. Фреге Г. Логические исследования. Томск, 1997.

6. Фреге Г. Основоположения арифметики. Томск, 2000.

7. Фреге Г. Смысл и денотат // Семиотика и информатика. — М., 1977. — Вып. 8.

загрузка...
Top