Філософські ідеї в культурі Київської Русі

Вступ.

1. Філософська думка Київської Русі – ідейний фундамент філософської традиції української філософії.

2. Джерела філософії Київської Русі.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Виникнення мислячої, філософської думки в Україні пов'язане насамперед з появою такої історичної спільності людей, як український народ. Адже кожен народ демонструє своє право на життя не тільки здатністю до виживання, а й силою духу взагалі, і зокрема – філософською силою, силою мислення.

Перед тим як розглянути головних мислителів Київської Русі спробуємо розглянути розвиток мислительної думки в Україні взагалі.

Свідченням того, що ще за давніх часів український народ був високорозвинутою спільнотою, є результати дослідження Трипільської культури, а значно пізніше — геніальна пам'ятка українського народу V—IX ст., написана у IX і переписана в XVI чи в XVII ст., "Велесова книга". Представлена у "Велесовій книзі" характерологія українського народу показує, що початки української філософії зумовлені духом віри, любові і надії, а вінцем цього духу є свобода.

З початків свого світоглядно-філософського усвідомлення український народ заявляє: "А йдемо куди — знаємо: по землі на гори і в луку моря" (Велесова книга. — К., 1994. — С. 26). Знає тому, що є цивілізованим народом: "Правда така, що ми Дажбожі внуки ко уму, а ум великий божий є єдиний з нами, і тому творимо і говоримо з богами воєдино" (Велесова книга. — С. 14).

Філософський світогляд, поданий у "Велесовій книзі", показує, що український народ вірить передусім у свої власні сили, здібності, що тільки завдяки діяльності можна досягти щастя і свободи: "Йдемо до полів наших трудитися, як боги веліли кожному чоловікові ." (с. 18), "Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви" (с. 39). "Велесова книга" свідчить, що український народ пройнятий любов'ю до життя, до власної землі, відважний і сміливий у реалізації цієї любові: " . Ми відважні, коли боремося за життя ." (с. 41). Ця любов пов'язана з величезною рішучістю і оптимізмом: "І одсічемо старе життя наше од нового, як січуть, рубають дрова в домах огнищан простих"(с. 47).

Таким чином, філософія віри, надії, любові і свободи, яку плекав український народ у стародавні часи, є породженням його власного, неповторного і нескореного духу.


1. Філософська думка Київської Русі – ідейний фундамент філософської традиції української філософії

Культура Київської Русі формувалася в тісному зв'язку з культурами Візантії, південних і західних слов'ян, скандинавських і тюркських народів. Усвідомлення цього зв'язку й у теж час власної неповторності, своєрідності, визначало, і характер втілення думки в духовній культурі середньовічної Русі - це були послання, моління, сказання, політична публіцистика, повчання - жанри нетрадиційні, вільні від сліпого наслідування книжковим канонам, тому пов'язані з народною свідомістю, самосвідомістю, з язичеськими віруваннями, з фольклором.

Відповідно й моралі, і мистецтво, і знання про природу, і філософія наділялася тією чи іншою мірою в релігійну форму.

Основну роль у залученні Київської Русі до філософських ідеалів до античної цивілізації зіграла візантійська література. Твори батьків східно-християнської церкви, так названа святоотечеська література, незважаючи на свою прихильність догмам і недовірі до розуму, все-таки зберегли й донесли не тільки до самої Візантії, але ідо всіх народів, що приняли православ'я, багато ідей, категорії, підходи, вираження давньогрецькою філософією.

Після прийняття християнства - хрещення Русі в 988 році - у Київській Русі почали поширюватися грецькі твори з Візантії, копіюватися переклади візантійських авторів, здійснені в сусідніх болгарських землях, і з'явилися перші самобутні переклади із грецького. Таким чином, Київська Русь познайомилася із творами візантійських богословів - батьків церкви - Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна, Панаса Олександрійського, Григорія Богослова, Василя Великого.

Нова офіційна релігія затверджувалася, на Русі, із працею, і немає ніяких підстав, представляти цей процес християнізації Київської Русі безконфліктним і суперечливим. «Опираючись на складний симбіоз візантійських ідей, що перепліталися із традиціями слов'янського язичества й болгарської книжності в домонгольскій період розвитку духовної культури Київської Русі, складалася оригінальна, самобутня філософська думка».

Філософські начала праукраїнської доби розвинулися в культурі Київської Русі, держави, в кордонах якої наприкінці IX ст. об'єднались споріднені племена, сформувавши високорозвинуту спільноту — українців-русичів. У межах києво-руської культури філософія виокремлюється як специфічний тип світопізнання і світорозуміння з-поміж міфологічного і релігійного світогляду, переплітаючись і співіснуючи з ними. Її піднесенню сприяли такі взаємопов'язані чинники:

1. Рівень тогочасного суспільного буття об'єктивно потребував для свого зростання нових світоглядних орієнтацій з пріоритетом розуму, авторитетом загального, що могла забезпечити лише філософія.

2. Атмосфера тогочасного суспільного життя з його демократичними традиціями розширювала простір для подальшого філософського виокремлення. «Державність Києва, — як писав український вчений, професор Альбертського університету (США) Іван Лисяк-Рудницький (1919 - 1984), — носила на собі виразну печать духа свободи. Цьому сприяли такі чинники: суспільний лад, що його характеризували договірні відносини; пошанування прав і гідности індивідума; обмеження монархічної влади князя боярською радою й народним вічем; самоуправне життя міських громад; територіальна децентралізація на квазі-федеративний кшталт». Усе це давало простір для певної поліфонії думок, вияву інтелектуальних сил, здатностей розуму, без чого неможливий розвиток філософії.

3. Культура києво-руського суспільства з широкою мережею монастирів, храмів, інших осередків освіти. «Ми не можемо сказати, який відсоток жителів користувався тоді цими засобами просвіти, але бачимо, що в Києві були люди на той час освічені, що там існувало літературне та розумове життя, а читання користувалось високою повагою. Гідне уваги судження літописця, який, прославляючи Ярослава за сприяння книжності, порівнює його заслуги із заслугами самого Володимира, який охрестив руський народ. Володимира він уподоблює зоравшому ниву, а Ярослава — сіячу», — наголошував український історик Микола Костомаров (1817—1885).

Оскільки києво-руське суспільство сприйняло інтравертне східне християнство з його апеляцією до глибинно-внутрішнього пошуку потаємного сенсу, то цілком закономірно, що найавторитетнішими авторами перекладної літератури були здебільшого представники східної патристики: Василь Кесарійський (Великий), Григорій Назіанзин (Богослов), Григорій Ниський, Іоанн Златоуст. З їхніх праць, за словами одного з перших дослідників джерел української філософії Василя Щурата (1871—1948), Україна вчилася у християнському полі мислити по-філософськи, виробляючи окреслене розуміння понять «філософ» і «філософія». У культурі Київської Русі поширеними були кілька їх тлумачень. Так, Іоанн Дамаскін у «Діалектиці» давав шість таких визначень: «Філософія є пізнання сутнього, оскільки воно сутнє, тобто пізнання природи сутнього... Філософія є пізнання речей божих та людських, тобто видимих і невидимих... Філософія є роздум про смерть як самовільну, так і природну... Філософія є уподібнення Богові... Філософія є мистецтво мистецтв і наука наук, бо філософія є початок всякого мистецтва... Філософія є любов до мудрості й істинна ж мудрість є Бог. А тому любов до Бога є істинна філософія».


2. Джерела філософії Київської Русі

Аналіз становлення філософії немислимий без залучення різних джерел культури Київської Русі. Одним з найглибших джерел філософських ідей є народна культура слов'ян. Свідомість стародавніх русичів дофеодального періоду пройшла шлях від відокремлення ідеальних моментів у вигляді тотемів, інших елементів міфологічного первісного світогляду до чітко сформульованих у билинному епосі світоглядно-етичних та естетичних поглядів. Другим джерелом філософського мислення є писемні пам'ятки, що сягають першої половини X ст. У пам'ятках стародавньоруської культури чітко виражено філософські проблеми - «Діалектика» Іоана Дамаскіна, творіння Діонісія Ареопагіта. Безпосередньо наближені до філософської літератури і містять роздуми про світ та людину - «Слово про Закон та Благодать», «Молитви Данила Заточника», «Повесть временных лет», тексти ділової писемності, юридичні акти. Грамоти на бересті містять глибокодумні сентенції тощо. Третє джерело - вчення раннього християнства, що внесло у Київську Русь історіософські проблеми і надало культурі новизни. Шанобливе ставлення до Слова, прагнення розгадати таємничий зміст Слова обумовили книжковий характер культури Київської Русі, а тлумачників книжкової мудрості стали називати книжниками. Четверте джерело філософських ідей - творіння архітектури та мистецтва, створені з позицій певного світогляду. З запровадженням християнства Київська Русь приєдналася до світової культури: античної, візантійської філософської культури. Основою світогляду східних слов'ян світова культура стала переплавлятися на самобутню києворуську культуру, зокрема філософську культуру. Сформувалася традиція філософської думки в Україні, що визначає специфіку філософського мислення українського народу.

У філософії Київської Русі відповідно з українською духовною традицією склався своєрідний тип мислення, тип філософствування, позбавлений абстрактного, відірваного від життя теоретизування. Логічна філософська освіченість, вишуканий гносеологізм, категоріальна системотворчість не стали характерними для філософствування в Україні. Суб'єкт пізнання мислить себе як факт всередині буття, переживає світ як власну долю і пізнає світ через пізнання власного- сенсу життя. Звідси -екзистенціально-антропологічний характер українського філософствування. Філософом вважався книжник, який умів здобувати з книжного знання істину про сенс людського існування і користувався істиною у власному житті. Філософія мала практичне, моральне спрямування.

У філософії Київської Русі широко застосовується сократівсь-кий (морально-практичний) метод, а також платонівський метод художньо-образного філософствування. Арістотелівський же аналітичний метод не знайшов поширення.

Проблеми етизовані: до чого б не звертався стародавньоруський мислитель, розглядав його крізь призму світового конфлікту Добра і Зла. Київський митрополит Ілларіон -один з перших стародавньоруських мислителів, що чітко передає своє розуміння історії: по-перше, історія країни - результат діяння княжої влади, що йде від Бога; по-друге, історія кожного князівства включається в історію Землі Руської; по-третє, русичі репрезентують єдину спільність слов'ян, яку необхідно зміцнювати;Патріот своєї землі Ілларіон утверджує ідею рівноправності і політичної самостійності держави і народу серед цивілізованих народів, зазначає, що сенс світової історії полягає в переході іудейської релігії, обмеженої життям одного народу, до християнської релігії - всесвітнього світогляду; відкидає ідею богообраності іудейського народу і проголошує рівноправність усіх народів у християнській вірі, закликає пізнати божественну істину - тайну людського буття. Коли Володимир замислив ввести християнство на Русі, в його серці «засяяв Розум». Це - кордоцентризм. Але в філософії Київської Русі спостерігається пошук не тільки трансцендентних істин. У «Поучений» Володимира Мономаха дітям осмислюється духовний світ людини. Володимир Мономах закликає дітей творити Добро, не забувати вбогих, допомагати бідним. І головне - закликає князів руських помиритися в ім'я єдиної землі Руської. Людина схильна до Добра.

Для розуміння києворуської мудрості важливо враховувати те, як русичі визначали філософію. Візантійський мислитель loan Дамаскін (VII- VIII стст.) дає шість визначень філософії. Перше. Філософія є пізнання сущого і його природи. Друге. Філософія — пізнання видимих і невидимих речей. Трете. Філософія є міркування про смерть природну і довільну (свідомий аскетизм). Четверте. Філософія є порівняння з Богом (вічності, безкінечності, абсолютному буттю). П'яте. Філософія є мистецтво мистецтв, цариця знання, початок всякого мистецтва. Шосте. Філософія є любов до мудрості, а оскільки істинною мудрістю є Бог, тому любов до Бога і є справжньою філософією.

В історії української філософської культури любомудріє, софійне розуміння знання стає домінуючим, полісемантичне. Носій софійного знання виявляє екзистенціальну ментальність києворуської філософії. Митрополит із русичів Климент Смолянич відзначає в Іпатії-вському літописі: філософ здатний і інших навчити праведному життю, і власним щоденним буттям втілює в життя пізнану ним вищу філософську істину. Проблема істини - головна в «Посланий пресвитеру Фоме» Климента Смолянича, який вважає, що істина вже сформульована і проголошена у Святому Писанні. До того ж у Київській Русі християнський світогляд досить зміцнів. І можна, не боячись, звертатися до еллінської і культурної спадщини. Розглянувши морально-онтологічну проблему відносин Людина-Бог, Климентій Смолятич викладає свою гносеологію: весь світ - це книга, що містить у собі премудрість Божу. І людина покликана прочитати її для здобуття істини праведного життя.

У творі «Притча о человеческой душе и теле» Кирило Туровський захищає ідею єдності Київської Русі і, як філософ, осмислює пізнання як тлумачення тексту (герменевтика, екзегенеза), що містить божественну істину. Текстом стає весь світ. Людина і світ - це мікро-та макрокосмос. Вустами Бога Кирило Туровський проголошує ідею Боголюдини: увесь задум Божого творіння підкорений єдиній меті: служінню Людині. Бог поставив на службу Людині не лише земний світ. Сам акт олюднення Бога свідчить про Божу службу Людині, про Боже людинолюбство. Кирило Туровський - оригінальний мислитель, глибокий філософ-гуманіст, який поставив у центр філософського світогляду Людину, ідею єдності її душі і тіла.

Проблема Людини, особистості - найважливіша у судженнях великого мислителя Данила Заточника. Його «Моление» — видатний твір, натхненний гімн Розуму і Мудрості. Вперше у філософській думці Данило Заточник утверджує цінність мислячої особи не за її належність до вищого стану, а за її особисті якості. «Моление» -глибоко оригінальний твір, що розриває типовий середньовічний горизонт знеосібленості і демонструє високий рівень самосвідомості особи. «Моление» - це сміх крізь сльози. Данило Заточник дозволяє сміятися багато над чим, але тільки не над Мудрістю і не над Розумом - справжнім багатством людини. І все-таки вбачає головне надбання людини не в розумі, а в Серці. Серце - центр фізичного, душевного і духовного життя людини. А опора серцю - Мудрість і Краса. Мудрість передбачає втілення знання істини в практику власного життя. «Моление» розкриває мудрість як життєвий досвід і практичний розум. «Моление» - одне з вищих досягнень філософської культури Київської Русі.

Особливе місце в історії філософської думки України належить «Слову о полку Игореве» (XII ст.), це зустріч-діалог двох світоглядів, двох культур - язичницької та візантійсько-християнської, які взаємо-пронизують одна одну, створюють варіант Середньовічної світоглядно-філософської сукупності основних положень і принципів, що лежать в основі тієї або іншої теорії - східноєвропейської. Згодом сукупність основних положень і принципів змінить панівну візантійську - східноримською системою. Східноєвропейська (києворусь-ка) слов'янська культура, як гілка середньовікової філософсько-споглядальної думки, веде безпосередній культурний діалог з західною (західноєвропейською) філософією. Філософське осмислення «Слова о полку Игореве» розкриває існування слов'янського (язичницького) світогляду і тюркської, скандинавської міфології, а також християнської (східновізантійської) і північно-східної ідеології (з центром у Володимиро-Суздальській землі), що почала тоді формуватися. Історія Київської Русі - це історія її князівств. Червоною ниткою у «Слові» проходить думка про єдність Київської Русі. Порушення єдності згубно для Русі. «Слово» дорікає Великому князю Володимиро-Суз-дальському Всеволоду - Велике Гніздо за сепаратизм. Та все ж Київська Русь розпалась на дві гілки, де поступово сформувалася й ментальна відмінність: в центральній залишився поляно-руський (український) менталітет, а на периферійній Володимиро-Суздальській землі - інший, північно-східнослов'янський, на основі якого сформувався російський, а потім - великоросійський менталітет. Внутрішні чвари послабили державу Київська Русь і стали однією з причин її падіння під ударами татаро-монгольських завойовників.

У становленні і розвитку філософської думки Київської Русі основною проблемою є проблема буття людини, її батьківщини у контексті буття всіх інших народів і світу. Боротьба проти руйнівних сил людського буття спирається на морально-божественну основу і здобуває форми конфлікту між Добром і Злом. Досвід моральності, практичного філософствування, надбаний в умовах Київської Русі, став фундаментом дальшого розвитку філософської думки.


Висновки

Філософській думці Київської Русі властивий був і дуалізм сприйняття й тлумачення часу. З одного боку, домінував так званий лінійний час — від «створення світу» до «кінця світу», що замінив міфологічну ідею вічного колообігу, поділивши час на частини — до Христа й після нього (минуле, сучасне і майбутнє). А з іншого — існувало й циклічне сприйняття часу, оскільки дні тижня, християнські свята, закономірно повторюючись, перебували у колообігу.

Отже, філософська думка України розвивається як етико-моральне вирішення цілої низки світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справедливим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер. Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповіді, повчання та ін.

На початку XII ст. з'явилася "Повість временних літ", автором якої за традицією вважають ченця Печорського монастиря Нестора Літописця "Повість временних літ" постає не тільки як літературний твір, а й як одна із пам'яток філософської думки. Вже тут ми можемо знайти терміни "філософ" та "філософствувати" (мається на увазі "промова філософа" перед князем Володимиром).

Філософське звучання мають "Слово про закон і благодать" (автор митрополит Іларіон), "Посланіє" (автор Климент Смолятич), "Златоуст" (автор Кирило Туровський) та інші твори.

“Слово о полку Ігоревім" є не тільки видатною пам'яткою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософської культури, культури мислення.


Список використаної літератури

1. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович... Горлач (заг.ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — Х. : Консум, 2000. — 672с.

2. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2001. — 221с.

3. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.

4. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.

5. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.

6. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2000. — 724с.

7. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.

8. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

9. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.

10. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. - Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

11. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

12. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.

13. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

14. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

15. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.

16. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.

загрузка...
Top