Філософське тлумачення економічних категорій

Вступ.

1. Зміст та еволюція поняття «економіка» у філософії.

2. Філософський зміст основних теорій економічної діяльності.

3. Філософія господарства та філософія бізнесу.

4. Філософія економіки як основа формування стратегій соціального управління.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми дослідження.У сучасній соціальній філософії особливої ваги набуває знання, що тематизується у межах філософії економіки. Актуалізація методологічної ролі філософсько-економічних досліджень у сьогоденні визначається тим, що розвиток українського суспільства, в умовах формування глобальної економічної системи, вимагає соціальної модернізації.

Зміни, що відбуваються у соціальній сфері сучасного українського суспільства спонукають як до низки теоретичних обґрунтувань їх закономірності та особливостей, так і до нових концептуальних рішень щодо окреслення прогресивного напрямку їх подальшого розвитку. За таких обставин виникає потреба аналізу змісту, сутності, специфіки функціонування основоположних понять філософії економіки, а також означення її теоретичної та практичної ролі у визначенні пріоритетних напрямків розвитку суспільства. Пошук шляхів ефективного соціального розвитку уможливлюється, насамперед, завдяки реалізації соціально-креативного потенціалу економічного мислення та прогресивної економічної ідеології.

Загалом актуальність дослідження постає у якості визначення структурних рівнів філософсько-економічного знання та аналізу його соціально-практичного змісту. Отже, інтерес до філософії економіки обумовлений низкою детермінант. По-перше, ще не повною мірою досліджені структура та методологічний потенціал філософсько-економічного знання і, по-друге, той факт, щоУкраїна переживає особливий етап свого національного становлення і потребує визначення основних чинників та світоглядних засад формування самобутньої програми соціально-економічного розвитку.

Важливість філософського осмислення економічного буття суспільства підкреслювалася ще у теоретичних пошуках Ксенофонта, Платона та Арістотеля. Як відносно самостійна галузь досліджень філософія економіки започатковується у працях М.Вебера, В.Зомбарта, Б.Кроче, К.Маркса, Дж.С.Міля та А.Сміта. А у теоретичних надбаннях Ф.фонГаєка, Г.Зіммеля, Л.фонМізеса та К.Поппера, а також С.Булгакова та Б.Яковенка, філософія економіки визначається за своїм предметом та основними функціями.

У кінці ХХ – на початку ХХІ століть інтенсивний розвиток філософсько-економічного знання сприяв остаточному формуванню філософії економіки як самодостатньої системи, елементи якої відображено у працях Г.Беккера, Ю.Габермаса, К.Гоманна, П.Дракера, М.Кастельса, П.Козловскі, Н.Лумана, Ф.Міровскі, К.А.Нордстрема, Й.Ріддестралє, А.Ріха, О.Тоффлера, П.Ульріха, Ф.Фукуями, Н.Хомського та Р.Л.Хайлбронера.

Метою роботиє визначення філософського тлумачення економічних категорій. Постановка мети зумовила необхідність розв’язання наступних дослідницьких завдань:

· окреслити предметну специфіку філософії економіки та економічної філософії;

· визначити основні структурні рівні філософії економіки у контексті аналізу економічної свідомості;

· з’ясувати методологічний потенціал філософсько-економічного знання та розкрити його практичне значення для соціального розвитку сучасної України.

Об’єктом дослідження є філософія економіки як специфічна сфера соціально-філософських досліджень.

Предметом дослідження є філософське тлумачення економічних категорій.


1. Зміст та еволюція поняття «економіка» у філософії

Термін «економіка» функціонує у двох значеннях: 1) господарство, сукупність засобів, об'єктів, процесів, які люди використовують для задоволення своїх потреб шляхом створення необхідних благ, умов і засобів існування за допомогою праці; 2) наука про господарство та засоби його ведення, про відносини між людьми в процесі виробництва і споживання, обміну товарами і послугами. Походить він від грецького слова «ойкономія» (оселя, закон), що позначало правила ведення домашнього господарства, зокрема вміння глави сім'ї управляти дружиною, дітьми, рабами, власністю.

Найповніше виклав основні принципи ойкономії Арістотель, вперше дослідивши такі явища, як розподіл праці, обмін, гроші, вартість тощо. Його концепція на тривалий час визначила характер економічного знання. Він відстоював ідею самодостатності (натуральності) господарства, але тільки в системі, об'єднанні домогосподарств-полісів як аналога космосу, що вміщує в собі все суще. Поліс як гармонійне об'єднання домогосподарств в його вченні постає не лише основним економічним чинником, а й засобом забезпечення морального вдосконалення, самореалізації його громадян. Таке господарство він називав природним. Водночас Арістотель зауважив і факт виробництва продукції для обміну (ринку), що, на його думку, є неприродним, оскільки ринкові форми спрямовані не на самозабезпечення і задоволення природних потреб, а на мінову вартість і нагромадження грошей. А це розпалює бажання, пристрасті людей, спричинює руйнацію основного принципу життєдіяльності (помірності, міри), робить людей ненаситними, оскільки обсяги грошового багатства, на відмінну від володіння необхідними для життя продуктами, не мають природної межі зростання. Форму економічної діяльності, спрямовану на нагромадження грошей, Арістотель називав «хрематистикою», яка, за його переконаннями, спричинює порушення гармонійності відносин у системі домогосподарство — поліс — космос [14, c. 84].

Ідея самодостатності господарства, розумної міри у прагненні до матеріального благополуччя домінувала у свідомості людей докапіталістичного суспільства. З розвитком капіталістичних форм господарювання сформувався новий тип економічного мислення, для якого гроші є головним інструментом уявлення й аналізу багатства, а сам коловорот багатства обумовлюється припливами і відпливами грошей. На арену суспільного буття виходить перша наукова форма економічного знання — політична економія.

Політична економія — економічне вчення про закономірності виробництва, розподілу й обміну матеріальних життєвих благ у суспільстві на різних етапах його історичного розвитку.

Засновником політичної економії є британський учений Адам Сміт (1723 — 1790), який акцентував увагу на тому, що багатство — це не гроші чи золото, а продукт праці, найважливіший феномен господарського життя і фактор господарської діяльності. Політекономія надала праці особливого значення й статусу, і в цьому її величезна заслуга.

Головними мотивами економічної діяльності людей, за А. Смітом, є потреби та обмін продуктами для їх задоволення. В актах обміну виявляється принципово відмінна за своєю природою від потреб міра, що визначає рівноцінність і відмінність речей. Ця міра є об'єктивною, не залежить від настроїв, бажань людей: нею є час їхнього життя і час їхньої праці. Колообіг товарів, грошей, багатств, стверджував Сміт, відбувається завдяки вкладеній у товари праці [17, c. 159-160].

Поставлена А. Смітом на наукову основу політекономія вивела економічну науку на новий якісний рівень. Але наприкінці XIX ст. проявились деякі її вади, суперечності, які унеможливили вирішення актуальних для того часу економічних проблем. Зокрема, за допомогою трудової теорії вартості, яка була покладена в основу політекономії, не вдалося пояснити природу економіки, її історичний розвиток, а також особливості економічного процесу. У пошуках нових теоретичних підходів до вирішення назрілих проблем економічна наука наприкінці XIX ст. суттєво змінила свій предмет і свою назву. Термін «політична економія» поступився поняттю «економіка», або «економікс».

Економікс — аналітичне вчення з проблем ефективного використання обмежених виробничих ресурсів (праця, капітал, земля, гроші, підприємницькі здібності, знання), управління ними з метою виробництва товарів і послуг, досягнення максимального задоволення зростаючих матеріальних потреб людей.

Економікс повністю відкидає властиву для політичної економії соціально-моральну складову, натомість продукує своєрідний математизований міф про оптимізаційний пошук максимального продуктивного ефекту за обмежених продуктивних ресурсів, зорієнтованість на облік неухильно зростаючих потреб населення. Вона налаштовує думати лише про раціоналізацію щоденних управлінських і самоуправлінських дій споживачів, виробників і будь-яких інших агентів, які ухвалюють економічні рішення. Тобто, на відміну від політичної економії, для якої домінуючими є «праця» і «капітал», економікс репрезентує нову економічну реальність — суб'єкта, який ухвалює господарські рішення.

З точки зору нової економічної теорії, основною метою виробництва й обміну є одержання максимального прибутку, найповніше задоволення всезростаючих потреб людей. Цю мотивацію уточнює дія закону, згідно з яким одержане індивідом від одиниці блага задоволення зменшується із зростанням кількості цих одиниць, що перебувають у його розпорядженні. Це означає, що всі потреби мають тенденцію до насичення. Застосування закону спадання (зменшення) корисності дало змогу теоретикам економікс удосконалити аналітичний апарат аналізу поведінки економічного суб'єкта. Оскільки корисна віддача від кожної наступної одиниці блага знижується, а труднощі, пов'язані з її добуванням, зростають (витрати праці у процесі виробництва, інших благ у процесі обміну тощо), неодмінно має наступити час, коли подальше примноження благ спричинить не зростання, а зниження задоволення. Така ситуація може бути описана за допомогою математичних засобів, причому можливе визначення точки максимізації корисності, до якої має прагнути економічний суб'єкт [9, c. 116].

Деякі дослідники вказують на певну обмеженість новітньої теоретичної економії, звертаючи увагу на її розчленованість на окремі «сегменти», «зони», що породжує різноманітні суперечності пізнання. Захоплення поверхневими взаємозв'язками і відношеннями, недооцінка глибинних сутнісних сфер економічного буття, унеможливлює, на їх погляд, бачення реальної цілісної економічної системи, а надмірна глобально-математична інтерпретація об'єкта пізнання відводить погляд від його економічної природи, спричинює сприйняття його як віртуальної реальності, що пов'язано з ризиками отримання неправильного результату.

Загалом, зміна форм економічного знання від учення про самодостатність об'єднання домогосподарств (полісів) до теорії раціональної поведінки в ринковому середовищі безпосередньо пов'язана зі зміною домінуючих типів господарської діяльності на різних етапах суспільного розвитку [11, c. 325-326].


2. Філософський зміст основних теорій економічної діяльностіта економічного зростання країни

Результатом первинної соціалізації суб’єкта економічної діяльності є набуття ним традиційного економічного знання (економічний гносис), а результатом вторинної соціалізації – засвоєння ним елементів нетрадиційного економічного мислення, що стає основою економічного відкриття (економічна епістема).

Концептуальна позиція, яка формує визначення економічної свідомості як детермінованої соціально-культурним середовищем перманентно статичної структури є актуальною лише в контексті її синхронічного аналізу, тобто аналізу логіки та функціональної структури економічного мислення у конкретно-історичному суспільстві і, відповідно, виключає аналіз діахронічного вектору її розвитку, не формуючи, таким чином, методологічного підґрунтя для дослідження процесів історичного становлення та розвитку економічного мислення у різних його формах та проявах.

Філософія економіки є теоретичною основою визначення засадничих принципів економічної ідеології та основою формування відповідного рівня розвитку духовного капіталу суспільства як соціально-креативного чинника у структурі економічного мислення. При цьому у сфері теоретичної філософії вона функціонує як сфера проблематизації методологічних засад економічного знання, а у практичному вимірі філософія економіки розгалужується принаймні на два такі напрямки як філософія господарства та філософія бізнесу.

У структурі економічної свідомості слід розрізняти такі рівні як економічне мислення, економічна культура, економічна ментальність, соціалізація та ектерналізація економічного знання, економічні цінності та економічна ідеологія, де економічна ідеологія має два основні рівні функціонування: глобальний (неоліберальна) та локальний (національна, господарська, корпоративна) [7, c. 26].

Результатом аналізу є висновок, що саме економічна культура та економічна ідеологія суспільства є основою соціалізації суб’єкта економічної діяльності та підґрунтям екстерналізації ним нового соціального знання. Відповідно, філософія економіки, як основа формування економічної ідеології суспільства і відповідних їй стратегій соціального управління, є засобом визначення пріоритетів соціальної активності суб’єктів економічної діяльності. Остання, як відомо, проявляється на всіх рівнях соціальної організації (індивідуальному, груповому, масовому). Тому філософія економіки є сферою теоретичного обґрунтування та систематизації методів та процедур, спрямованих на зміну соціальних умов у відповідності із потребами, інтересами, цілями та ідеалами, на формування та реалізацію соціальних інновацій.

Сьогодні «економічний розвиток країни» дуже поширений термін, який часто використовується в наукових дослідженнях, публікаціях та дискусіях, причому автори вкладають у його зміст усе, що їм на поточний момент здається важливим. Такі поняття, як «економічне зростання», «економічний розвиток» і навіть «економічна динаміка» дуже часто використовуються як синоніми, тобто як такі, що позначають ідентичні процеси, і, як визначив Б. Ревчун, «у більшості монографій, підручників та навчальних посібників чергуються авторами для поліпшення стилю подання матеріалу» [10, c. 149].

Філософські словники визначають розвиток як закономірна, якісна зміна об’єктів, що характеризується як неповоротне й спрямоване. Одночасна наявність цих властивостей відрізняє розвиток від інших змін. Поворотні зміни характерні для процесів функціонування (тобто циклічного відтворення системи зв’язків і відносин); у випадку відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватись, що позбавляє процес притаманної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозв’язаної лінії; відсутність закономірностей характеризує випадкові зміни. Філософське осмислення розвитку означає відтворення всезагальних характеристик всієї різноманітності зв’язків, відносин і процесів реальності; визначення його (розвитку) внутрішнього механізму, рушійних сил, загальної спрямованості й основних фаз. Поняття «розвиток» використовується для позначення поступального руху, переходу від одного стану до іншого: внаслідок розвитку виникає новий якісний стан об’єкта. Суттєвою характеристикою розвитку виступає час, оскільки будь-який розвиток здійснюється в реальному часі і лише час визначає його спрямованість. Слід додати, що синонімами розвитку (згідно з філософським словникам) є еволюція (лат. evolutio – розгортання) і генезис (грець. genesis - походження, становлення).

Поняття «зростання» у філософських словниках відсутнє. Найпоширенішим визначенням економічного зростання в економічній літературі є відносна зміна загального або середньодушового об’єму ВВП за певний період. На нашу думку, таке визначення не розкриває сутності цього явища: сутність зростання пов’язана лише з одним із статистичних показників. Проте можливе використання й інших показників, тому наведене визначення не є загальновизнаним, як поняття «економічного зростання» [9, с. 240]. Щодо розвитку зростання можна вважати однією з його фаз. Як і будь-яка економічна категорія, «економічне зростання» є результатом дії цілої низки економічних законів, насамперед закону суспільного розподілу праці й закону економії суспільної праці. Це надає йому ряд загальних властивостей, притаманних будь-якому типу господарювання й будь-якій формі власності. Разом із тим, на економічне зростання впливають й специфічні закони, і головне – основний економічний закон того або іншого способу виробництва. Саме він надає конкретну соціально-економічну специфіку механізму економічного зростання тієї чи іншої економічної системи [9, c. 117].

3. Філософія господарства та філософія бізнесу

У другій половині ХХ ст. розвиток філософського знання відзначився диференціацією та формуванням деяких специфічних напрямків дослідження. Основи цієї диференціації були закладені ще в межах теоретичного спадку баденської школи неокантіанства, в контексті якого було сформовано загальні принципи філософії культури як специфічної галузі дослідження та здійснено обґрунтування ціннісного плюралізму як джерела якісно нових тематично конкретизованих напрямків філософського поступу.

Одним із таких теоретичних відгалужень та актуальним сьогодні напрямком соціальних досліджень є філософія економіки як самостійна галузь соціального знання, окреслена власним змістом, сутністю та функціями. Основні сучасні концепції філософсько-економічної галузі соціальних досліджень ґрунтовно представлені в контексті таких провідних соціально-філософських напрямків, як неолібералізм, концепція постіндустріального суспільства, філософія глобальних проблем та комунікативна парадигма філософування.

Такі парадигми філософського аналізу економічного мислення як філософія господарства та філософія бізнесу, не зважаючи на свою спорідненість, сформовані на основі різних методологічних підходів до реалізації так званої моделі „економічної людини”. Одна з них спирається на перспективи індивідуального економічного світогляду, а інша – колективного.

Використання такого підходу дозволяє стверджувати, що філософія бізнесу та філософія господарства є такими протилежностями соціально-економічної реальності, які втілюють своєрідні стратегії соціального розвитку, різні парадигми економічного мислення. А основним показником розмежування господарської свідомості та бізнес-діяльності виступає феномен індивідуальної економічної свободи.

Тоді філософія господарства, як один із векторів філософсько-економічного знання, може бути представлена як лінійна система економічного розвитку, засобами якої формуються алгоритми соціально-економічної діяльності, що свідчить про притаманну їй телеологічність і замкненість господарських зв’язків у межах одного суб’єкта. А філософія бізнесу, у контексті такого аналізу, постає як особлива форма практичної діяльності, що функціонує у відповідності з принципом нелінійності.

Отже, цілі та завдання, а також методи та засоби їх досягнення, що формуються в межах сучасних соціально-політичних програм в якості принципів утворення нового соціального порядку, як то соціальні проекти та стратегії збереження і відновлення екологічно прийнятних умов існування людства, зумовлені їх проблематизацією в контексті філософсько-економічного знання і постають, насамперед, як концентрований вираз вихідних філософських засад економічного світогляду - одного із факторів визначення сутності соціальних трансформацій [7, c. 27].

Звернемо увагу і на той факт, що розвиток сучасного філософсько-економічного знання відбувається також в теоретичному контексті двох таких напрямків філософсько-економічного знання, як філософія бізнесу та філософія господарства. А визначення сутності та співвідношення останніх в контексті загального філософсько-економічного знання потребує, на нашу думку, ґрунтовного дослідження. Адже філософія бізнесу та філософія господарства дійсно є різними вимірами філософського осягнення економічного буття, а отже, в чистому вигляді вони є різними стратегіями соціального поступу. При цьому філософія бізнесу як парадигма економічного мислення здебільшого представлена у межах західноєвропейської соціально-економічної парадигми і бере свій початок у філософії прагматизму, а філософія господарства здебільшого є виразом східноєвропейської світоглядної парадигми (С.Булгаков). Втім, в чистому вигляді історії відомі випадки лише господарського регулювання економічних систем, а для економічних систем, у межах яких значне місце відводиться такому виду економічної діяльності, як бізнес, характерним є поєднання репродуктивного знання, властивого господарській системі, з творчим потенціалом бізнес-діяльності.

Сутність даної проблеми окреслюється, таким чином, як позиціонування та визначення змісту і співвідношення таких відносно самостійних галузей філософсько-економічного знання, як філософія бізнесу та філософія господарства. На сьогоднішній день існує тенденція ототожнення економічної системи з системою господарювання, тобто визначення економіки як теоретичної основи господарської діяльності. Але такий підхід є продуктивним лише в контексті теоретичного аналізу закритих господарських систем і залишає відкритим питання щодо функціонального значення такої сфери соціально-економічної діяльності та соціальної інституції, як бізнес [6, c. 370].

На сучасному етапі соціального розвитку економічна система неможлива не лише без визначення базових принципів господарської діяльності, а й має також бути придатною для їх ефективного поєднання з таким основним методологічним постулатом філософського обґрунтування бізнесу, як принцип свободи індивідуальної економічної діяльності. Тому, на наш погляд, основною функцією економіки як цілісної світоглядно-методологічної системи є визначення принципів та методів ефективного функціонування як господарства, так і бізнесу в контексті конкретної соціально-економічної системи.

Таким чином, різні варіанти визначення сутності економічної системи крізь призму господарювання та бізнес-діяльності формують різні принципи її організації, що і дає змогу розглядати філософію господарства та філософію бізнесу як різні парадигми економічного мислення. Разом з тим відзначимо і їхній діалектичний зв'язок як взаємозалежних елементів економічної сфери життєдіяльності суспільства, де бізнес виступає як відносно самостійна частина господарської системи, а господарство є невід'ємною складовою бізнес-процесу.

Звичайно ж, бізнес передбачає соціальну відповідальність підприємця як суб'єкта соціальної дії і являє собою сполучення різноманітних видів виробничої економічної діяльності, тобто постає як свідома виробнича діяльність, спрямована на досягнення загального суспільного блага, про що свідчить, зокрема, визначення сутності бізнесу як специфічної галузі соціальної діяльності в контексті "поєднання двох цілей, одна з яких… спрямована на стимуляцію соціально-економічного прогресу, інша - на отримання прибутку" [7, с.26].


4. Філософія економіки як основа формування стратегій соціального управління

У другій половині ХХ ст., у зв'язку з виявленням специфічних форм соціального знання, відбувається розширення та поглиблення змісту поняття "капітал": наприкінці 80 х років ХХ ст. виникають такі його теоретичні варіанти, як "людський капітал" та "соціальний капітал". При цьому "людський капітал" розглядається як система індивідуальних знань, вмінь та навичок, а "соціальний капітал" визначається як засвоєння сукупності норм, правил та зв'язків соціально-економічної поведінки, що виступають і як сприятливий елемент зовнішнього середовища для економічного суб'єкта, і як результат його соціально-економічної поведінки.

Сьогодні ці філософсько-економічні категорії активно використовуються в межах соціально-економічного аналізу та філософського знання і посідають чільне місце в сучасних соціально-філософських дослідженнях, у межах яких вони постають в якості предмета ґрунтовного аналізу та набувають певного конкретного визначення (Г.Беккер, Ф.Фукуяма). Дієвість останніх підкреслюється здебільшого в контексті бізнес-структур, адже вважається, що саме ці види капіталу забезпечують їх гнучкість та орієнтацію на нові шляхи розвитку господарської і соціальної діяльності та застосування нових ідей, знань та нововведень, що є надійним критерієм ефективної адаптації економічної системи до нових соціальних вимог.

Таким чином, філософське осмислення теоретичних засад бізнесу як виду соціальної практики, основний зміст якої полягає в індивідуальному управлінні господарством та соціальній відповідальності перед споживачем, свідчить, що основним фактором філософії бізнесу, тобто основною його світоглядною засадою, є саме можливість реалізації у його межах індивідуального або колективного творчого потенціалу, що, на наш погляд, дає можливість формувати нові виміри соціально-економічного розвитку. Тому бізнес, на наш погляд, постає як сфера екстерналізації та вільного акумулювання нового соціального знання, тобто як відкрита і гнучка система, що відіграє значну роль в процесі розвитку соціально-економічних систем. Адже саме у межах бізнес-діяльності формуються відкриття у галузі господарювання, що, в свою чергу, відкриває можливості формування нових підходів до буття, які сприяють зміні уявлень про соціальну реальність та причинну зумовленість соціально-економічної діяльності. Причинність у такій відкритій системі, як бізнес, розуміється, насамперед, як самодетермінація, а не як характерний для господарських систем вплив зовнішніх факторів. В такому разі у межах відкритих соціальних систем процес управління взаємодією суб'єктів економічної діяльності здійснюється через зміну станів економічного простору, а не через прямий вплив одних суб'єктів на інших [4, c. 85-86].

Тобто звернення до визначення економічної системи за допомогою засобів аналізованого в сучасній філософсько-економічній літературі поняття "економічного середовища" підводить до ідеї необхідності врахування двох типів соціального управління, таких, як безпосереднє управління процесами і суб'єктами економічної діяльності, і опосередковане управління через зміну характеристик економічного середовища. З нашої точки зору, перший із зазначених способів соціального управління є засадничим принципом господарської діяльності, а другий - більш характерний для філософії бізнесу.

Разом з тим для різних типів культури характерні різні варіанти пошуку стратегій гармонізації співіснування та співвідношення таких світоглядно-методологічних концепцій, як філософія господарства та філософія бізнесу, тобто стратегій їх системного поєднання у межах економічного світогляду конкретної соціально-економічної системи. Відповідно, множинність варіантів їх конструктивного сполучення є визначальним фактором у формуванні моделей економічного розвитку суспільства, а також принципів та методів соціальної модернізації, а, відповідно, і різних стратегій соціального управління.

Отже, філософія економіки в такому контексті постає як основа формування певного соціального порядку, що є основою соціальної діяльності економічного суб'єкта як у сфері господарства, так і у сфері бізнесу, створюючи їх системну єдність, що, на наш погляд, дає можливість за допомогою таких засобів формувати принципово нові бачення і якісно нові стратегії та концепції соціального управління. Таким чином, саме філософія економіки як основа формування стратегій соціального управління постає як засіб формування максимально ефективних стратегій соціально-економічного розвитку, набуваючи у такий спосіб дійсно вирішального значення в процесі формування економічного світогляду.

Такий методологічний вимір філософсько-економічного знання набуває особливого значення при визначенні найважливіших чинників та орієнтирів соціально-економічного розвитку і формуванні їх за допомогою стратегії розвитку національної економічної системи в контексті соціально-економічного самовизначення у світових соціальних процесах. Це особливо важливо в контексті пошуку самостійного шляху соціально-економічного розвитку в межах глобалізаційних процесів, якого все ще потребує сучасне українське суспільство [3, c. 191-193].


Висновки

Аналіз структури економічної свідомості, що містить такі елементи як традиційне економічне знання (господарство) та нетрадиційне економічне мислення (бізнес) дозволив виокремити у дисертаційній роботі такі структурні рівні філософії економіки як філософія господарства та філософія бізнесу, що є різними парадигмами філософсько-економічного знання, де філософія господарства може бути представлена як лінійна система обґрунтування економічного розвитку суспільства, а філософія бізнесу постає як особлива форма практичної діяльності, що функціонує у відповідності із принципом нелінійності.

Важливим є методологічне розмежування гносеологічного та епістемологічного рівнів філософсько-економічного знання. Гносеологічний рівень відповідає стадії первинної соціалізації суб’єкта економічної діяльності, на даному етапі відбувається інтерналізація соціального знання, його некритичне сприйняття. Епістемологічний рівнь відповідає стадії вторинної соціалізації суб’єкта економічної діяльності, на якій відбувається екстерналізація соціального знання та процес формування нових змістів економічного знання, основним результатом якого є індивідуально-творче та соціально-креативне економічне мислення, що розкривається у контексті методологічного обґрунтування пріоритетних принципів економічної ідеології, яка функціонує на локальному рівні як економічна ідеологія підприємства, а на соціальному – як економічна ідеологія суспільства.

Недостатній рівень визначеності стосовно конкретних перспектив соціального розвитку України, необхідність трансформації існуючої системи соціальних зв’язків, пошук нових засобів активізації людських сил зумовлює необхідність формування економічної ідеології як системи ціннісного обґрунтування пріоритетних напрямків соціально-економічного поступу суспільства.


Список використаної літератури

1. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.

2. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

3. Глушко Т. П. Філософія економіки як основа формування стратегій соціального управління // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. 47. – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. 184–192.

4. Глушко Т. П. Філософія бізнесу як основа легітимації економіки // Філософські проблеми гуманітарних наук. –К.: Міжнародний освітній фонд імені Ярослава Мудрого, 2005. – № 4. – С. 85–89.

5. Глушко Т. П. Філософія економіки і соціальний прогрес // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія, Політологія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. – Вип. 77. – С. 71–74.

6. Глушко Т. П. Філософія економіки як методологія соціальної модернізації // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка). Матеріали міжнародної наукової конференції “Людина – Світ –Культура” (20-21 квітня 2004 року, м. Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С. 370–371.

7. Глушко Т. П. Філософія економіки як форма національної самоідентифікації // Дні науки філософського факультету – 2005. Міжнародна наукова конференція (26-27 квітня 2005 року, м. Київ): Матеріали доповідей та виступів. – Ч. ІІІ. – С. 26–27.

8. Глушко Т. П. Філософський зміст “економічного підходу” Г. Беккера // Динаміка наукових досліджень – 2005. Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції (20-30 червня 2005 року, м. Дніпропетровськ). – Дніпропетровськ: “Наука і освіта”, 2005. – Том. 62. – С. 12–15.

9. Глушко Т. П. Структура економічної свідомості: соціально-філософський аналіз // Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості. Матеріали наукової конференції (20-21 жовтня 2005 року, м.Чернівці). – Чернівці: “Рута”, 2005. – С. 116–117.

10. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.

11. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. - Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

12. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

13. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.

14. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

15. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

16. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.

17. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.

загрузка...
Top