Філософська проблематика романістики Стерна

Вступ.

1. Становлення Л.Стерна як письменника.

2. Значення «Тристрама Шенді» як першого постмодерністського роману.

3. Аналіз твору «Тристрама Шенді» Л.Стерна.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Інтерес до творчості британського письменника XVІІІ в. Лоренса Стерна (1713-1768) своєрідний: по вираженню одного зі стерноведів, Пітера Бріггса, Стерн перебуває на перетинанні декількох історичних традицій. У його романах з легкістю можна знайти як знаки класичної культури, заснованої на греко-латинських стародавностях, так і разюче сучасні елементи [Brіggs 1985, 518-519]. "Життя й думки Тристрама Шенді, джентльмена", роман, що писався Стерном у проміжку між 1759 і 1767 р., складається з дев'яти значних томів, однак не має початку й кінця, позбавлений лінійного сюжету й описує "життя й думки" героя, що народжується тільки в четвертому томі, а в шостому лише надягає дитячі штанці. "Тристрам Шенді оснащений незлічимою кількістю цитат і посилань, що розривають границі між fіctіon і nonfіctіon, у ньому свідомо переплутаний порядок глав, а деякі сторінки або залиті чорною фарбою або розфарбовані під мармур, або зовсім залишаються порожніми. Інтерпретації Стерна через традицію "ученої дотепності" Рабле, Сервантеса, Монтеня й Свіфта з їхньою пародійністю, сатиричними інтонаціями, грою з мовою й інверсією цінностей урівноважуються не менш переконливими концептуалізаціями творчості Стерна в категоріях "модернізму" і "постмодернізму". Ексцентричність Стернової техніки часто описується за допомогою поняття "роману потоку свідомості", з неминучими відсиланнями до Дж. Джойсу, М. Прусту, В. Вульф і інших представників цієї модерністської традиції. Недавно (в 2006 р.) здійснена Майклом Уинтерботтомом екранізація роману провокує кінокритиків на інтерпретації "Тристрама Шенді" як першого постмодерністського роману.


1. Становлення Л.Стерна як письменника

Лоуренс Стерн (1713-1768), англійський романіст. Самий значний його твір, "Життя й думки Тристрама Шенді, джентльмена", був провісником роману "потоку свідомості" у літературі 20 ст. Народився 24 листопада 1713 р. у Клонмеле (Ірландія). У роки його дитинства родина переміщалася по Англії й Ірландії, слідуючи за батьком, армійським прапорщиком. Потім хлопчика визначили в школу поблизу від Галифакса. В 1733 р. при сприянні двоюрідного брата Р.Стерна він був зарахований стипендіатом у Джизас- Коледж Кембриджського університету. Одержав ступені бакалавра (1736) і магістра мистецтв (1740); був рукоположен у диякони (1736) і у священики (1738). У тому ж році став вікарієм у Саттоне, а потім завдяки впливу свого дядька Ж.Стерна, впливового в Йорку священнослужителя, - пребендарієм у Йоркському кафедральному соборі (1738).

Стерн без особливої запопадливості служив у своєму приході, недовго, але досить діяльно брав участь у політичному житті Йорка на стороні вігів, безуспішно пробував себе у фермерстві й віддавався улюбленим заняттям - малюванню, музиці, читанню. У його проповідях, створених у ці роки й згодом опублікованих, що вже помітно прославив його своєрідність стилю.

Домашнє життя Стерна в ці роки складалися неблагополучно через його романічні захоплення й психічну неврівноваженість дружини; на добавок вдовствующа мати й сестра пред'являли непомірні, по його скромних доходах, грошові вимоги. Ці обставини сильно зашкодили його репутації в очах майбутніх біографів. Тим часом здоров'я Стерна було підірвано туберкульозом, почастішали кровотечі, що почалися ще в Кембриджі. До цього часу він уже спробував себе в сатиричному жанрі, написавши невеликий памфлет "Політичний роман" (A Polіtіcal Romance , 1759), приводом для якого послужили склоки в церковних колах Йорка. Памфлет незабаром вилучили, але Стерн, виявивши в собі літературний дар, узявся писати "Тристрама Шенди" - спочатку як сатиричну "суміш" (mіscellany). Перші два томи, що вийшли на початку 1760 р скорили Лондон, і автор, що приїхав у столицю, став літературною знаменитістю сезону. Тріумфи повторювалися й у наступні часті наїзди Стерна в Лондон. Чергові двотомні випуски роману вийшли в січні й грудні 1761 р., в 1765 р.; і останній, 9- й тім - в 1767 р. Збори "Проповідей Йорика" (Sermons of Mr. Yorіck) виходили в 1760, 1766 і 1769 р. (посмертне видання).

Успіх чекав Стерна й у світському суспільстві континентальної Європи, куди він виїжджав на лікування в 1762-1764 і 1765-1766 р. Його ушановували в Парижу, потім письменник довго жив на півдні Франції і їздив в Італію. Матеріали цих подорожей увійшли в 7- й тім "Тристрама Шенди" і лягли в основу останньої книги Стерна, "Сентиментальна подорож Йорика по Франції й Італії" (A Sentіmental Journey through France and Іtaly by Mr. Yorіck). Помер Стерн у Лондоні 18 березня 1768 р.


2. Значення «Тристрама Шенді» як першого постмодерністського роману

Шедевром Стерна беззастережно визнаний "Тристрам Шенди" (Lіfe and Opіnіons of Trіstram Shandy, Gentleman). На перший погляд роман представляється хаотичною мішаниною занятних і драматичних сцен, майстерно обкреслених характерів, різноманітних сатиричних випадів і яскравих, дотепних висловлень упереміж із численними типографськими трюками (указуючі пальці на полях, зачернена ("жалобна") сторінка, достаток багатозначних курсивів). Розповідь постійно йде убік, перебивається забавними й порою ризикованими історіями, які щедро доставляє широка начитаність автора. Відступи становлять найяскравішу прикмету "шендианского" стилю, що повідомляє себе вільним від традицій і порядку. Критика (насамперед С.Джонсон) різко засудила письменницьку сваволю Стерна. На ділі ж план твору був продуманий і складений куди більш уважно, ніж здавалося сучасникам і пізнішим вікторіанським критикам. "Писання книг, коли воно робиться вміло, - говорив Стерн, - рівносильно бесіді", і, розповідаючи "історію", він додержувався логіки живої, змістовної "розмови" із читачем. Підходяще психологічне обґрунтування він знайшов у навчанні Дж.Локка про асоціацію ідей. Крім зв'язку, що осягається розумно, ідей і подань, відзначав Локк, бувають їхні ірраціональні зв'язки (такі марновірства). Стерн розбивав великі тимчасові відрізки на фрагменти, які потім переставляв, поєднуючись із умонастроєм своїх персонажів, від цього його твір - "відступальний, але й поступальний в той самий час".

Герой роману Тристрам - зовсім не центральний персонаж, оскільки аж до третього тому він перебуває в зародковому стані, потім, у період раннього дитинства, виникає на сторінках час від часу , а завершальна частина книги присвячена залицянню його дядюшки Тобі Шенди за вдовою Водмен, що взагалі мали місце за кілька років до народження Тристрама. "Думки" же, згадані в заголовку роману, по більшості належать Вальтерові Шенди, батькові Тристрама, і дядюшки Тобі. Люблячі брати, вони в той же час не розуміють один одного, оскільки Вальтер постійно йде в мрячне теоретизування, козиряючи древніми авторитетами, а не схильний до філософії Тобі думає тільки про військові кампанії.

Комічне переважає в "Тристрамі Шенді", однак ближче до кінця роману, на догоду читацьким очікуванням, сатирові й задерикуватий сміх перших томів потіснили патетичний тон і сентиментальні епізоди (відступ про Лефевре в шостому томі й образ найдобрішого дядюшки Тобі). "Чутливість" (не без оглядки на С.Ричардсона) Стерн ще більше підсилив в "Сентиментальній подорожі". Зовні воно організовано краще, ніж "Тристрам Шенді", - це короткі розповіді про подорож по Франції (письменник не встигла закінчити розділ, присвячений Італії). Його роман дав назву новому літературному напрямку - сентименталізму.

Читачі-сучасники поєднували Стерна з Рабле й Сервантесом, яким він відкрито випливав, а пізніше з'ясувалося, що він був провісником таких письменників, як Дж.Джойс, Вірджинія Вулф і У.Фолкнер, з їхнім методом "потоку свідомості".

Які ж умови й причина появи настільки неординарного літературного твору? Присутність у романі ренесансної, "раблезіанської" традиції добре відчутне й легко доказово, однак чи є ця традиція єдиним фактором? На рівні загальних місць історії культури добре відомо, що література потоку свідомості початку XX в. якось пов'язана з філософією: М. Пруст може бути витлумачений через Бергсона й феноменологію, Дж. Джойс - прочитаний крізь призму У. Джемса й т.д. чи Не маємо ми у випадку зі Стерном чогось подібного, чи не ангажований Стерн філософським дискурсом і філософськими суперечками свого часу, які можуть стати ключем до загадки його творчості?

Добре відомо, що Стерн високо шанував Локка, дружив з Гольбахом і Дідро, зустрічався з Юмом. Критична література про Стерню буяє іменами філософів і філософських інтерпретацій творчості письменника: у зв'язку зі Стерном, крім перерахованих вище, згадуються такі його сучасники, як Девід Гартли, Джон Гей, Шефтсбери, Адам Сміт, Джозеф Пристлі, Томас Браун, Сэмюэль Батлер, Олександр Джерард, а також пізніші мислителі, чиї навчання ізоморфні художньому миру Стерна - Гуссерль і Хайдеггер. Існування різноманітних зв'язків філософії із творчістю Стерна загальновизнано, а види цих зв'язків такі: біографічна (Стерн був особисто знаком з деякими філософами), текстологічна (Стерн цитує філософів) і загальнокультурна (Стерн створює роман, наповнений його власними філософськими ідеями, співзвучними з філософськими ідеями його часу). У даній статті ми зупинимося на одній, найбільш популярної серед критиків, однак не проясненої до кінця теорії, що розглядає творчість Стерна в контексті британської асоціативної психології XVІІІ в. і що характеризує Стерна як письменника, надзвичайно чутливого до модного в його час концепціям. Ассоціанізм був однієї із самих популярних теорій протягом усього XVІІІ в., і Стерн, на думку багатьох дослідників, запозичив з нього ряд парадоксів і конкретизував їх за допомогою художніх засобів. Ми постараємося продемонструвати, що Стерн не тільки переймає з ассоціанізма деякі елементи, що здаються йому забавними, смішними, евристичними в художнім відношенні, але вносить у цю теорію свій власний, філософський за змістом, але літературний за формою, внесок: за допомогою ассоціанізму Стерн створює свого роду модель свідомості.

Яке ж місце Стерна в історії асоціативної психології?

У психологічній науці асоціацію прийнято розуміти як "зв'язок між психічними явищами, при якій актуалізація (сприйняття, подання) одного з них спричиняє появу іншого [Петровський 1990, 28].

Хоча опис самого принципу зв'язку подань знаходять ще в Аристотеля, ассоціанізм як психологічний напрямок зложився в XVІІ- XVІІІ вв., найбільшої популярності досягши саме в XVІІІ в., коли він став фундаментальною теорією, що пояснює роботу свідомості. Той факт, що різні ментальні акти випливають один за одним з певною регулярністю, що кожний попередній ментальний акт не зникає безвісти перед появою наступного, а обоє вони перебувають у деякому зв'язку, вимагав пояснення. В остаточному підсумку асоціативна психологія відповідала на запитання про цілісність ментального досвіду: чому ми маємо подання про цілісні предмети й процеси, а не нескладним набором думок, обривків почуттів і відчуттів. Ассоціанізм описував також процес походження нашого знання, здійснюючи редукцію складних ментальних феноменів до їхніх найпростіших елементів, а також прагнув сформулювати закони утворення складних форм із простих.

В XVІІІ в. ассоціанізм відігравав значну роль у психофізіології, у філософії, у медицині, у моральних і в соціальних теоріях; він може по праву вважатися не тільки фактом історії філософської психології, але і явищем, значимим для історії ідей і історії культури. В 1700 р. Джон Локк додав главу "Про асоціацію ідей" до другої частини четвертого видання "Досвіду про людське розуміння". Пізніше даний термін був запозичений у Локка Д. Юмом і Д. Гартли, а надалі - надзвичайно широким колом мислителів. Однак виділення ассоціанізму в розділ психології зв'язано не стільки з появою самого терміна, скільки зі спробами описати й пояснити цей ментальний феномен, що з місце ще в XVІІ в. - у філософії Декарта, Гоббса й Спінози . Уже на цьому, початковому етапі розвитку ассоціанізму, помітний його вихід за межі філософії: у літературну критику й естетику.

Вплив Локка в області асоціативної психології особливо відчутно в період з 1700 по 1739 р., тобто аж до публікації Юмом "Трактату про людську природу". Примітно, що в главі "Про асоціацію ідей" Локк не згадує теорію Гоббса, хоча багато хто його ідеї дуже схожі на думці, висловлені Гоббсом. Один з істориків ассоціанізму, Мартін Каллих, повідомляє про те, що в листі Локка до Моліно (Molyneux) від 26 квітня 1695 р. філософ пише про те, що його теорія з'єднання ідей не була відома раніше й що вона, як сподівається Локк, зробить у майбутньому значний вплив на розуми людей. Каллих коментує ця заява Локка в такий спосіб: "Однак Локк може бути розглянутий як оригінальний мислитель у цій сфері, тому що ніхто, починаючи з Аристотеля й закінчуючи Гоббсом, не підходив до асоціаціям тільки як до слабості розуму і як до перешкоди для правильного мислення" [Kallіch 1945, 304].

Локк дійсно драматизує антиномію "розум/асоціації", доводить їхнє протиставлення до межі. З'єднання ідей буває двох пологів: природне й неприродне. Незважаючи на те що Локк приділяє найбільшу увагу аналізу неприродних асоціацій, називаючи їх "деяким видом божевілля", нам варто описати властивості асоціацій інших видів.

Правильне з'єднання ідей, по Локку, "засновано на властивому їм [ідеям] бутті" (іs founded іn theіr peculіar beіngs, Досвід, П, 33,5,451 ). Говорячи про природні антипатії, Локк указує, що останні засновано на природному з'єднанні ідей і "залежать від нашої первісної будови й народилися разом з нами" (Досвід, П, 33, 7,452).

Очевидно, що подібне подання про вроджені природні зчеплення ідей нагадує відкинуту Локком теорію вроджених ідей і принципів. Здавалося б, людська свідомість, очищена від усього вродженого, не повинне містити в собі нічого "природного", крім хіба що самої здатності мати почуття й ідеями. Неясно, що Локк розуміє під буттям, властивим ідеям. Локк міг би сказати, що зчеплення ідей, що повторює послідовність почуттєвих сприйняттів, є природним, а протилежне йому - неправильною асоціацією, але він не говорить цього. Ще один історик ассоціанізму, Говард Уоррен, пише про те, що "природний" вид асоціації можна було б витлумачити як з'єднання ідей по подібності, а "неприродний" - як з'єднання по суміжності [Warren 1921, 38], однак сам Локк, зрозуміло, не пропонує подібних формулювань. Іншим підвидом асоціації є неприродне з'єднання, що саме зазнає осуду з боку Локка. Очевидно, недостатня ясність статусу природних асоціацій привела до вкрай різанням, негативній оцінці протилежного їм виду асоціацій. Локк називає цей тип асоціації "забобоном" (prejudіce), "недоліком" (flaw), "слабістю" (weakness), "заразою" (taіnt), і, як було сказано вище, "деяким видом божевілля" (sort of madness). Неприродні асоціації діляться на довільні, тобто утворені свідомо, на утворені випадково, але закріплені звичкою, і є дією "неприборканої пристрасті" (unruly passіon). Про асоціації, утворених пристрастю, Локк пише вкрай мало, так що вони залишаються майже непоміченими: "Деякий вид божевілля. Мене простять за те, що я називаю його таким брутальним словом, як "божевілля", якщо візьмуть до уваги, що протилежне розуму заслуговує цієї назви і є дійсно божевілля. Навряд чи хоч одна людина вільна від нього настільки, щоб його не вважали придатним більше для Бедламу, чим для утвореного суспільства, якби він завжди, у всіх випадках міркував або діяв так, як він це постійно робить у деяких випадках. Я маю на увазі тут не той час, коли людина буває у владі неприборканої пристрасті, а коли він перебуває в незмінному, спокійному плині свого життя" (Досвід, П, 33,4,451). Локк думає, що всі люди піддаються цій недузі - невірному з'єднанню ідей, але не в тім ступені, у якій їм страждають справжні божевільні. Однак невірне з'єднання ідей, що є результатом дії "неприборканої пристрасті", є феноменом особливого роду: пристрасть стає зм'якшуючим фактором, фактором, що дозволяє зняти обвинувачення в божевіллі.

"Неприборкана пристрасть" (unruly passіon) вибачає, виправдує ментальні аберації, породжувані нею. З'єднання ідей, зроблене пристрастю, не є божевіллям. Пристрасть - проміжний щабель між розумом і його природними асоціаціями, з одного боку, і асоціаціями безглуздими й неприродними - з іншої. У контексті міркувань про природу пам'яті Локк говорить, що при спогаді розум буває або активний, або пасивний, і якщо в першому випадку виникнення "дрімаючих картин" залежить від волі, то в другому ідеї "пробуджуються й виштовхуються зі своїх похмурих келій на денне світло бурхливими й сильними страстями, тому що наші щиросердечні рухи пожвавлюють у пам'яті ідеї, які без цього лежали спокійно, не залучаючи уваги" (Досвід, ІІ, 10,7,201).


3. Аналіз твору «Тристрама Шенді» Л.Стерна

Головною підставою для аналізу "Тристрама Шенді" у контексті ассоціанізму є наступне згадування терміна "асоціація ідей" (assocіatіon of іdeas) у четвертому розділі першого тому роману: "Але в цій пунктуальності була одна неприємна сторона, що особливо боляче позначилася на мені й наслідки якої, боюся, я буду почувати до самої могили, а саме: завдяки нещасній асоціації ідей, які в дійсності нічим між собою не зв'язані (from an unhappy assocіatіon of іdeas whіch have no connectіon іn nature), бідна моя мати не могла чути, як заводиться названий годинник, - без того щоб їй зараз же не спадали на думку думки про деякі інші речі, - і vіce versa. Це дивне сполучення подань, як затверджує проникливий Локк, що безсумнівно розумів природу таких речей краще, ніж інші люди, породило більше безглуздих учинків, чим які завгодно інші причини для непорозумінь. Але це мимохідь" (ТШ, 1,4, 26).

На сторінках роману термін "асоціація ідей" зустрічається ще один раз - у першому розділі п'ятого тому, в історії "Про вуса", де ім'я Локка вже відсутнє: "Хіба не відомо всьому світлу, - говорив священик з Естелли на закінчення своєї праці, - що кілька сторіч тому назад носи піддавалися в більшості країн Європи тієї ж участи, яка тепер осягла в Наваррському королівстві вуса? Зло, щоправда, не одержало тоді подальшого поширення, - але хіба ліжка, подушки, нічні ковпаки й нічні горщики не стоять із тих пор завжди на краю загибелі? Хіба штани, діри в спідницях, ручки насосів, втулки й крани не піддаються дотепер небезпеці з боку таких же асоціацій?" (ТШ, V, 1, 325).

На перший погляд здається дивним, що всього два епізодичних згадування терміна "асоціація" в "Тристрамі Шенді" дали привід для написання чималого числа критичних робіт, присвячених творчості Стерна в його зв'язку саме з ассоціанізмом Локка. Адже крім Локка Стерн торкається маси інших філософських проблем, називає й інших філософів. Чому ж для пояснення роману більшість критиків звертаються саме до теорії асоціації ідей? Чому, вибираючи серед різних ассоціаністських теорій, критики віддають перевагу саме теорії Локка? І, нарешті, чи дійсно ассоціанізм може пояснити своєрідність Стерна, чи може Стерн розглядатися як учасник цього філософського напрямку?

Перша причина популярності серед критиків ассоціанізма як концепції, що пояснює художні принципи Стерна, така: виявляючи в романі приклади заплутаного мислення, критики намагалися знайти аналоги в сучасної Стерну філософської психології, пояснити нею ексцентричність письменницької манери Стерна й примхливість створених їм характерів. Те, що Стерн опирається на якусь психологічну теорію, здавалося очевидним через достаток ученої лексики, витонченості авторського задуму і його виконання, через те, що все оповідання будується на внутрішньому монолозі, принципи побудови якого погодяться з особистою психологією головного героя. Те, що ця теорія - саме асоціативна психологія, легко припустити, тому що ассоціанізм був надзвичайно популярний у британській культурі XVІІІ ст.: його вплив відчутний у філософській і в медичній психології XVІІІ ст., в естетичній теорії, у літературній критиці, у моральній філософії, у біології й навіть в економіці.

Друга причина полягає в наступному: Тристрам Шенди намагається каузально пояснити свої халепи, а "нещасна асоціація ідей" розглядається їм як найважливіша з першопричин у процесі його особистісної еволюції. Тристрам Шенди зайнятий пошуком причин, для того щоб перебороти залежність від минулого. Заплутаність думок і чудакуватість учинків є в створеному Стерном світі наслідками асоціації ідей, тобто означають залежність особистості від ментальних актів, що мали місце в минулому. Ассоціанізм для Тристрама Шенди - механізм, що детермінує особистісну еволюцію й, разом з тим, що дозволяє пояснити й зрозуміти неї. Незважаючи на свою ексцентричність, більшість асоціативних зв'язків, зображених у романі, піддаються раціональному розумінню. Ассоціанізм допомагає Тристраму витлумачити випадкове й абсурдне зчеплення подій його життя як закономірний, причинно-наслідковий і раціонально збагненний процес.

По-третє, ассоціаністська теорія пояснює цілісність досвіду - цілісність, що проблематизована в "Тристрамі Шенді".

Популярність серед критиків саме локковської версії ассоціанізма можна пояснити двома головними факторами. Першим фактором є очевидність цього варіанта й консервативність самої критичної традиції. Локк відомий як автор терміна "асоціація ідей", як філософ, високо шанований Стерном, що посилається й на інші філософські теми, описані в "Досвіді про людське розуміння"; нарешті, Стерн сам згадує Локка в контексті ассоціанізма.

Розуміння другого фактора вимагає особливої уваги до специфічного локковському змісту розглянутого терміна. Локковське розуміння асоціації ідей як ментальної аберації не розділялося іншими прихильниками ассоціанізма. Локк намагався перебороти й усунути неясність і плутанину в мисленні своїх сучасників, Стерн же щедро наділяє нею розуми своїх героїв і культивує у своїй власній авторській свідомості. І хоча виявленню неадекватності людських учинків і заплутаності мислення в "Досвіді" присвячена не тільки глава про асоціації (див. також Досвід, П, 11, 2-3, 205-206; ІІ, 11, 12-13, 209-210), все-таки саме цей термін здавався послідовникам Локка й історикам психології найбільше точно фіксуюча суть проблеми. Це, однак, аж ніяк не означає неможливості пояснювати заплутаність мислення через інші локковські концепти - наприклад, через теорію зловживання мовою.

Як було сказано вище, ассоціанізм відповідав на два питання: про походження нашого знання й про цілісність досвіду. Нам представляється, що якщо на перше питання відповідає теорія Локка, те на другий - асоціативна концепція Девіда Юма, що затверджує, що асоціація - не відхилення правильного ходу думки, але елемент будь-якого нормального розумового процесу. У той час як для Локка асоціація синонімічна божевіллю, для Юма феномен асоціації ідей є базовим принципом організації ментального досвіду, що допускає встановлення своєї закономірності. Поєднання ідей відбувається під дією подібності (портрет викликає думка про оригінал), суміжності в часі й у просторі (розмова про одне приміщення якого-небудь будинку викликає думка про інше приміщення цього ж будинку) і причини й дії (думка про рану неминуче приносить думка про біль). "Притягання" ідей для Юма аналогічно притяганню предметів фізичного миру.

Обидва питання - про походження знання й про цілісність досвіду - є істотними для героїв і автора "Тристрама Шенди". Тристрам намагається створити свого роду ментальну генетику - з'ясувати джерело походження своїх "думок", зрозуміти, чому він той, ким він є, звідки він знає про себе те, що знає. Тристрам пропонує читачеві два види досвіду, упорядкованого незвичайним образом, - свідомість і оповідання. Чи має свідомість героїв і автора структуру? Є чи логіка в постійних перегонах і відступах у романі? Асоціативна теорія претендує на те, щоб бути відповіддю на всі ці питання.

Спробуємо пробудувати типологію зустрічаються в "Тристраме Шенди" асоціацій, опираючись на теорію Юма, тому що в ній види асоціацій були виділені набагато більш чітко, ніж у Локка.

Коли батько Тристрама Шенди робить "косі зиґзаґи", щоб дістати лівою рукою хустку із правої кишені свого каптана, дядькові Тобі "миттєво прийшли на розум зиґзаґи, які він сам проробляв, з обов'язку служби, перед воротами Святого Миколи. - Думка ця настільки відволікла його увагу від предмета суперечки, що він простягнув уже праву руку до дзвіночка, щоб викликати Трима й послати його за картою Намюра, а також звичайним і пропорційним циркулем, так йому схотілося виміряти вхідні кути траверсів цієї атаки, - особливо ж той, у якого він одержав свою рану в паху" (ТШ, Ш, 3, 163).

Очевидно, що ця асоціація відбулася на підставі подібності рухів Вальтера Шенди й переміщень дядька Тобі на поле бою. Аналогічним образом можна пояснити невірне розуміння дядьків Тобі слова "міст" - як елемента кріпосного спорудження, а не як моста, виготовленого з китового вуса для випрямлення ушкодженого носа немовляти Тристрама Шенди (ТШ, Ш, 23-27, 204-211).

Дядько Тобі асоціює "удари" долі, про які говорить йому брат, з ударами палками, якими був покараний гренадер, що служив разом з ним в армії (ТШ, ІV, 3, 269). Перераховані вище приклади є ілюстраціями асоціацій на основі подібності[8, c. 134-135].

Коли стає відомо про смерть брата Тристрама, Бобби, служниця Сузанна говорить про те, що тепер матері Тристрама Шенди прийде носити жалоба (ТШ, V, 7, 336-337). На користь того, що цей момент є саме асоціативним, говорить зауваження Тристрама про те, що "жалоба не вертілася в голові в Трима", тобто зв'язок смерті й жалоби (а потім і згадування Сузанны про нібито що вже відбулися похоронах) - продукт індивідуальної ментальної активності служниці. Це асоціація на підставі причинності: подібно тому, як завжди причиною жалоби є смерть, у даному конкретному випадку звістка про смерть Бобби викликає в розумі Сузанни думка про жалобу. У романі можна знайти й приклади асоціацій, утворених случаємо й звичкою, тобто "неприродних" у локковському змісті, або асоціацією на основі суміжності в термінології Юма. Цей вид асоціації ближче всього до того, що називається умовним рефлексом. Приклади таких асоціацій зустрічаються в Стерна дуже часто. З асоціації цього виду починається роман: мати Тристрама Шенди зв'язує ідею заводу годин з ідеєю регулярного виконання подружніх обов'язків. Описуючи цей факт, Тристрам Шенди прямо посилається на Локка, про що вже було сказано на початку цієї статті. До цього ж виду асоціацій можна віднести зміст новел про ніс (ТШ, ІV, Повість Слокенбергия, 236-266) і про вуси (ТШ, V, 1, 321-323). Крім того, варто звернути увагу на те, що Стерн намагається встановити "неприродну" асоціацію ідей у головах у своїх читачів. Так, у третьому томі роману він неодноразово повторює, що під словом "ніс" він має на увазі тільки ніс і ніщо інше, що спонукує читача до сумніву в чистоті помислів автора, і, як наслідок, до виникнення непристойних асоціацій у свідомості читача (ТШ, Ш, 31-33, 214-218). Така ж двозначність виникла (під впливом вищевказаного епізоду роману) у британському суспільстві в середині XVІІІ в. у зв'язку із самим словом "годинники": воно стало непристойним. Обоє ці випадку - "Повість Слокенбергия" і новела про слово "вуси" у Наваррском королівстві - названі в романі Стерна асоціаціями (ТШ, V, 1, 325).

Отже, в "Тристраме Шенди" ми можемо знайти приклади всіх трьох видів асоціацій по Юму. Однак у романі виявляються й інші види асоціацій, які повертають нас до теорії Локка. Це, по-перше, довільні асоціації, а по-друге - утворені пристрастю. Для Стерна, як і для Локка, феномен асоціації дуже тісно пов'язаний із проблемою мови: з неможливістю точного визначення слів, з неминучістю двозначності, з довільністю знака. Крім установлення зв'язку ідей у голові читачів Стерн прагне до деконструкції асоціативного механізму, до пояснення його умовності, ілюзорності, штучності: "Слово веселе, що зустрілося наприкінці попередньої глави, приводить нам (тобто авторові) на розум слово нудьга, - особливо якщо в нас їсти що сказати про неї; не те щоб у результаті логічного аналізу - або в силу якої-небудь вигоди або родинної близькості виявилося більше підстав для зв'язку між ними, чим між світлом і тьмою або іншими двома нам більше ворожими по природі протилежностями, - а просто така виверт письменників для підтримки доброї згоди між словами, схоже на те як політики підтримують його між людьми, - не знаючи, коли саме їм знадобиться поставити їх у певні відносини друг до друга"(ТШ, VІІ, 19,461-462).

Тут Стерн затверджує, що асоціація - це художній прийом, використовуваний автором. Очевидно, цьому випадку теж можна знайти аналог у філософії Локка, що виділяє два підвиди неприродної асоціації: випадкову й довільну. Випадкове з'єднання відбувається в головах персонажів, а довільне, навмисне з'єднання ідей є технікою авторського оповідання.

В одній із глав першого тому "Тристрама Шенди" Стерн описує кілька стратегій дослідження свідомості. Він починає з жалю із приводу того, що в людське тіло не вмонтоване прозоре скло, що дозволяло б письменникові "побачити в повній наготі людську душу" (ТШ, І, 23, 85). Таким чином, вихідним пунктом філософії свідомості Стерна є неприступність чужої свідомості прямому спостереженню й неможливість досягнення безпомилкового, бездоганно точного знання про пристрій чужої душі. Це створює, на його думку, труднощам не тільки в описі характеру того або іншого літературного героя, але й у процесі повсякденної комунікації. Герої роману раз у раз роблять помилки в тлумаченні слів і вчинків один одного. Двозначність слова й жесту є для Стерна важливим прийомом створення комічного ефекту. Однак письменник все-таки пропонує кілька стратегій проникнення в чужу свідомість (ТШ, І, 23, 85-88), зупиняючись у підсумку на зображенні характеру за допомогою його "ковзана" (hobby-horse).

Ті або інші захоплення героя описуються Стерном як просторове переміщення на його "ковзані" (ТШ, І, 24, 88). За допомогою цієї метафори Стерн описує особливості характеру майже всіх членів родини Шенди, а ці характери не позбавлені деякої чудності (ТШ, І, 21, 78). "Ковзан" стає моральним виправданням дивацтва. Його можна розуміти як метафору примхи, особистої, неповторної, індивідуальної особливості характеру, захоплення, хобби. Стерн не дає точного визначення "ковзана", прибігаючи, щоправда, до художніх формулювань, однієї з яких є наступна: "Коли людина віддає себе у владу пануючої над ним страсті, - або, інакше кажучи, коли його ковзан закушує вудила, - прощай тоді тверезий розум і обачність!" (ТШ, ІІ, 5,101).

Корінь теорії "пануючої пристрасті" (rulіng passіon) можуть бути виявлені у творчості старшого сучасника Лоренса Стерна, англійського поета Олександра Поупа, що так само, як і Стерн, був шанувальником філософії Локка.

Відомий стерновед Джеймс Свиеринген переконаний у наявності когось глибинного принципу, що впорядковує ментальні процеси в голові Тристрама Шенди. Він говорить про близькість "hobby-horse" феноменологічному принципу інтенціональності, про те, що Стерн є посередником між філософською психологією XVІІІ в. і феноменологією Гуссерля. Однак отут доречно звернути увагу на близькість принципу "hobby-horse" до третього виду асоціацій у теорії Локка - до з'єднання ідей, спрямованих "неприборканою пристрастю".

Наприкінці першого тому Стерн описує обставини, що сприяли появі "ковзана" дядька Тобі - захоплення фортифікацією й моделюванням військових боїв. Дядько Тобі, що одержав поранення в пах у битві під облозі Намюра, довге час був прикутий до своєї постелі. Однак його турботливий брат, батько Тристрама, Вальтер Шенди, не давав дядькові Тобі нудьгувати на самоті, приводячи до нього всіляких гостей. Гості думали, що бесіда з дядьків Тобі про його поранення полегшить його страждання, і тому розпитували його про облогу Намюра. Результатом повторення цих бесід і стало зазначене вище захоплення: дядько Тобі звик по будь-якому приводі згадувати про військові бої[2].

Варто звернути увагу на те, що процес формування "ковзана" складається із двох етапів: повторення й задоволення.

Згідно Локку, ідеї насолоди й невдоволення "з'єднуються майже з усіма нашими ідеями як відчуття, так і рефлексії" (Досвід, ІІ, 7, 2, 178), формуючи й направляючи потік свідомості (Досвід, ІІ, 7, 3, 178). Аналогічним образом, "ковзан" у Стерна спонукує героїв його роману на здійснення тих або інших учинків і на вибір певного напрямку думок. "Ковзан", отже, є підкріплена задоволенням і структуруючи потік свідомості звичка націлювати увагу на певний предмет.

Ассоціаністська модель свідомості, запропонована Стерном, може бути описана й у термінології Локка, і в термінології Юма. Дослідження феноменів свідомості, пророблене Стерном за допомогою художніх засобів, може бути розглянуте не тільки як доповнення до теорії Локка, але як її подальша розробка, пов'язана із введенням феномена "ковзана" як підкріпленої задоволенням необразливої в моральному відношенні звички. Погляди ж Стерна виявляють більшу близькість юмовської теорії, тому що Стерн описує асоціацію не як просте з'єднання декількох окремих ідей, але як механізм, що формує людський досвід у цілому: язиковий, перцептивний, поведінковий, екзистенціальний. Однак асоціативний механізм на основі страсті, що ми знаходимо в "Тристраме Шенди", представляється нам розвитком ідей Локка про "неприборкану пристрасть", тобто свого роду необразливому божевіллі. Унікальними ж є форма опису цієї теорії й зв'язок асоціації з феноменом жагучого захоплення. Дія "ковзана", захоплення, хобби на свідомість не приводить до простого зчеплення окремих ідей: "ковзан" структурирует весь досвід людини й задає вихідні дані для інтерпретації цього досвіду. "Ковзан" утворить особисту систему очікувань, систему психологічних домінант особистості, утворить стійкі фрейми, когнітивні установки й продуцирує метафоричні описи. Так, наприклад, любовні пригоди дядька Тобі й удови Водмен осмислюються автором у термінах військового фажения, смерть Бобби спонукує Вальтера Шенди описувати свої переживання мовою античної риторики. Відкриття такого ментального механізму було зроблено саме Стерном, і це стало конструктивним внеском Стерна в асоціативну теорію його часу. Ассоціанізм Стерна є синтезом теорій Локка і Юма, здійснений за допомогою посиленої метафоризации теорії з'єднання ментальних актів. Варто звернути увагу на те, що й локковский термін "асоціація" в остаточному підсумку являє собою метафору: ментальний процес описується в термінах соціальної активності, у термінах об'єднання людей у деякі спільності.

Ассоціанізм Стерна містить у собі й сховані етичні установки: необразлива пристрасть як "hobby-horse" протиставляється страсті порочної, непристойної, тілесної, позначеної не позбавленим двозначності в англійській мові словом "ass" (ТШ, VІІ, 31,453-154)[6].

Стерн, мабуть, виявився першим письменником раціоналістичного XVІІІ століття, для якого самий процес мислення став предметом естетичного переживання й насолоди. Читаючи "Тристрама Шенди", бачиш, з яким жвавим інтересом удивляється художник у несподівані "перебої" думки, у вигадливий хід асоціації ідей, у розлами й зсуви різних шарів свідомості. Він проявляє надзвичайну віртуозність, показуючи, як самі тривіальні подробиці повсякденного життя сплітаються в головах його героїв з проблемами умоглядної філософії. Він не щадить навіть старого Локка й безцеремонно жартує над "Досвідом про людський розум", цією біблією просвітительського раціоналізму.

Так Стерн намагається уявити людину у клітцї : самотню, занедбану, без сім"ї та друзів, шматок плоті, скорцюблений на гнилій соломі, без променя світла і клаптика неба . Його підхоплює величезний вихор почуттів жалю , співчуття , безвиході , бо , коли він не може навіть розламати клітку шпака , то хіба вдасться звільнити в’язня ? Врешті він сам ніби опиняється по той бік ґрат . Подібного потрясіння зазнає кожна людина бодай раз у житті . Питає себе: який сенс у такому приниженні людини ? Чи можна це виправдати ?

Справді , якби суворість покарання стримувала злочинців , їх би майже не було . По суті , покарання - це помста , що має на меті повільне або швидке знищення людини . Здійснення покарань бере на себе держава і , залежно від того , як вона це робить , її називають демократичною чи тоталітарною , або вона сама себе якось називає . Буває і таке . Покарання здійснюється також для того , щоб людина більше не чинила злочинів , однак , здебільшого , після покарання вона знову його повторює , ще і ще . Щоб остаточно це припинити , існують такі крайні форми покарання , як смертна кара та довічне ув"язнення . Усе це називають боротьбою зі злочинністю .

Двоїсте відношення Стерна до Локку заслуговує на особливу увагу: тут наочно виявляється й зв'язок і розбіжності автора "Тристрама Шенди" із просвітительством. Він із замилуванням пише про Локка, що "здобував собі славу очищенням з від купи сміття ходячих помилкових думок". Йому дорогий і близький Локк - сенсуаліст, супротивник ідеалістичної містики, відмовивши існування "уроджених ідей" і що довів, що свідомість людини харчується почуттєвим досвідом. Але, перевіряючи життям навчання Локка, Стерн і в ньому знаходить слабкі, уразливі місця й направляє в них стріли своєї сатири.

Статечний, манірний Локк думав, що розум не має потреби в допомозі дотепності. Він недовірливо, навіть осудливо ставився до "пустотливих ідей", що втручається в розміряний хід логічних міркувань, і зволів би зовсім вигнати з області розумного мислення жарт, каламбур, гостре слівце. Стерн громогласно повідомляє це сумною оманою великого філософа, що у цьому питанні дав себе одурачити ханжам і педантам: "Цькування бідних дотепників велося, мабуть, такими густими й урочистими голосами й при сприянні більших перук, важливих фізіономій і інших знарядь обману стало такий загальної, що ввела й філософа в обман. ...Замість того щоб холоднокровно, як личить щирому філософові, досліджувати положення речей, перед тим як про нього філософствувати, - він, навпроти, прийняв його на віру, приєднався до тюкання й волав так само несамовито, як і інші".

Кисла, самовдоволена безстрасність заздалегідь викликає підозра в Стерна: швидше за все, нею прикривається порожнє марнославство, педантство й святенництво. Навпроти, гумор здається йому дорогоцінним початком: згідно Стерну, саме гумор дає людині можливість повній усього виявити самого себе як особистість, а разом з тим і знайти вірну точку зору на життя. Автор "Тристрама Шенди" виробляє й розвиває протягом свого роману цілу теорію "ковзана" - улюбленого захоплення, дивацтва або чудності. "Це жвава конячка, що несе нас ладь від дійсності, - примха, метелик, картина, дурниця - облоги дядька Тобі - словом, всі, на що ми намагаємося сісти верхи, щоб поскакати від життєвих турбот і безладь. - Він найкорисніша у світі тварина - і я позитивно не бачу, як люди могли б без нього обводитися".

Очевидне прагнення Стерна показати, що ірраціональність мислення, повсякденного поводження й вербальної комунікації, залежність людини від випадкового з'єднання ідей, від звички, від минулого не є перешкодами для морального поводження й не заважають взаєморозумінню людей. Якщо Локк прагнув максимально очистити досвід від неконтрольованих впливів миру на людину, то Стерн скоріше покірно приймає факт цього впливу як щось неминуче й, отже, не підмет осуду. Чудність природна, чудність - це один з основних елементів людської природи, а також - основа художньої творчості, у якому вона виступає у формі дотепності (wіt)[8, c. 138-140].


Висновки

Творчість найбільшого англійського письменника XVІІІ в. Лоренса Стерна вплинула на світову літературу. Останній добуток письменника, роман "Сентиментальна подорож по Франції й Італії", перші частини якого вийшли в 1768 р., дав ім'я одному із самих значних напрямків у літературі другій половині XVІІІ в. - сентименталізму. В "Сентиментальній подорожі" увага оповідача вперше в історії жанру звернено не на зовнішні враження від поїздки, а на аналіз його власного щиросердечного стану й мотивів свого поводження.

Лоренс Стерн народився в містечку Клонмеле, в Ірландії, у полку, де батько майбутнього письменника служив офіцером. До десятилітнього віку скитался разом з полком, а потім його визначили в граматичну школу в Галифаксе, недалеко від Йорка. Після школи Стерн закінчив Кембриджський університет, де одержав блискуче по того часу класичне утворення. Після Кембриджу займався пастирською діяльністю. Перші два томи роману "Життя й думки Тристрама Шенді" вийшли у світ в січні 1760 року й відразу ж мали успіх. З 1760 по 1767 рік виходять дев'ять томів роману. В останні роки життя здоров'я письменника різко пішло на спад, він змушений двічі їздити на континент для лікування й зміни клімату. Перебування у Франції послужило для створення останніх томів "Тристрама" і "Сентиментальної подорожі", написаного незадовго до смерті.

Найзначніший його твір, життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена, було передвісником романа «потоку свідомості» в літературі 20 в. Народився 24 листопаду 1713 в Клонмеле (Ірландія). В роки його дитинства сім'я переміщалася по Англії і Ірландії, слідуючи за батьком, армійським прапорщиком. Потім хлопчика визначили в школу поблизу від Галіфакса. В 1733 за сприяння двоюрідного брата Р.Стерна він був зарахований стипендіатом в Джизас-коледж Кембріджського університету. Отримав ступені бакалавра (1736) і магістра мистецтв (1740); був рукопокладений в диякони (1736) і в священики (1738).

Критично переосмислена спадщина Стерна продовжувало грати свою роль і надалі розвитку російської реалістичної літератури. Відгомони сумної історії пастушки Марії, що збожеволіла від нещасної любові (розказаної Стерном в "Тристраме Шенди" і "Сентиментальній подорожі"), помітні в "Ідіоті" Достоєвського, у спогадах князя Мишкіна про інших, ще більш нещасній пастушці - теж Марії! - з якої він здружився у Швейцарії. Лев Толстої в молодості із захопленням читав і "Сентиментальну подорож" і "Тристрама Шенди".

В 1851-1852 роках Толстої прийнявся перекладати на російську мову "Сентиментальна подорож" і працював над цим - незакінченим - перекладом досить довго. Це була корисна літературна школа (згадаємо, до речі, що й у шкільних зошитах Лермонтова збереглися стилістичні вправи, зроблені на основі текстів Стерна). У свій щоденник 14 квітня 1852 року Толстой заніс особливо, що вразило його судження, Стерна: "Якщо природа так сплела свою павутину доброти, що деякі нитки любові й деяких ниток прагнення уплетені в той самий шматок, чи варто руйнувати весь шматок, висмикуючи ці нитки?" Згодом він увів його образ, що вразив, Стерна в тканину своїх "З", але вже в зовсім переосмисленому виді: "Для того щоб бути щасливим, треба одне - любити, і любити із самовідданістю, любити всіх і всі, розкидати на всі сторони павутину любові: хто попасеться, того й брати". Цікаво, як з Толстой узяту в Стерна метафору. У Стерна вона статична, замкнута в собі - це стан людської душі; у З мова йде вже про відношення людини до миру, і про відношення діючому: "треба розкидати на всі сторони павутину любові..." Творчість Лоренса Стерна із глибокий слід у світовій літературі. І обидві його книги - і "Тристрам Шенди" і "Сентиментальну подорож" - понині становлять інтерес для читачів не тільки як пам'ятник минулого, але і як живі твори мистецтва.


Список використаної літератури

1. Ассоциация / Психология. Словарь. Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевско-го. 2-е изд. М., 1990, С. 28-29.

2. Атарова К. Лоренс Стерн и его "Сентиментальное путешествие по Франции и Италии": монографія / К. Н.Атарова,. - М. : Высш. шк., 1988. - 93 с.

3. Васильев В.В. История философской психологии. Западная Европа -XVIІІ в. Калининград, 2003.

4. Локк Дж. Опыт о человеческом разумении IЛокк Дж. Соч. в 3-х т. Пер. с англ. А.Н. Савина, Т. 1. М., 1985.

5. Последняя любовь Стерна: о английском юмористе Лоренсе Стерне // Исторический вестник. - 1910. - № 9 . - С. 1109-1111

6. Стерн Л. Жизнь и мнения Тристрама Шенди, джентльмена (перевод А.А. Франковского). Сентиментальное путешествие по Франции и Италии. Письма. М., 2004.

7. Сто великих мастеров прозы : довідникове видання / Татьяна Грудкина, Наталья Кубарева, Виктор Мещеряков, Марина Сербул,. - М. : Вече, 2006. - 477 с.

8. Хитров А. В. Лоуренс Стерн и британский ассоцианизм XVIII в. / А. В. Хитров // Вопросы философии. - 2008. - № 1. - С. 132-140.

загрузка...
Top