Діалектика і її альтернативи

Вступ.

1. Діалектика та її альтернативи.

1.1. Метафізика - альтернатива діалектики як теорії розвитку.

1.2. Софістика і еклектика - альтернативи діалектики як логіці.

1. 3. Догматизм і релятивізм - альтернативи діалектики як теорії пізнання.

2. Діалектика процесу пізнання.

2.1. Чуттєве пізнання.

2.2. Раціональне пізнання.

2.3. Принципи та категорії діалектики.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Поняття "діалектика", якщо розглядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень: 1) в античній філософії поняття "діалектика" означало мистецтво суперечки, суб'єктивне вміння вести полеміку — вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з метою спростування його аргументів; 2) під поняттям "діалектика" розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю; 3) діалектика — це теорія розвитку "абсолютної ідеї", "абсолютного духу" (у Гегеля); 4) діалектика — це вчення про зв'язки, що мають місце в об'єктивному світі; 5) діалектика — це теорія розвитку не лише "абсолютної ідеї", "абсолютного духу", як у Гегеля, а й розвитку матеріального світу, як у Маркса, яка враховує різнобічність речей, їх взаємодію, суперечності, рухливість, переходи тощо; 6) діалектика — це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання; 7) діалектика — це логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і зміни об'єктивного світу, процесу пізнання істини. 8) діалектика — це теорія пізнання, яка враховує його складність і суперечливість, зв'язки суб'єктивного і об'єктивного в істині, єдність абсолютного і відносного тощо, використовуючи в цьому процесі основні закони, категорії і принципи діалектики, їхні гносеологічні аспекти; 9) діалектика — це загальний метод, методологія наукового пізнання, творчості взагалі.[1,227-228]

Отже, діалектика як певна філософська концепція має багато визначень, котрі дають уявлення про різні її сторони, зміст. Ми поведемо мову про три найважливіші виміри діалектики, а саме: про діалектику як теорію розвитку, як логіку і як теорію пізнання. Відповідно будуть розглянуті і їхні альтернативи. Почнемо з метафізики — антиподу діалектики як теорії розвитку.[1, 228]

Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сущого, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Що таке розвиток? Розвиток – це закономірна якісна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів, яка має незворотній спрямований характер. Це – загальна властивість матерії, її найважливіша ознака. Розвиток - це насамперед зміна, рух, але не будь-яка зміна є розвитком. В процесі розвитку створюється нове, необхідне, здатне до саморуху, самовідтворення. Саморух і саморозвиток – важливі моменти діалектики як теорії розвитку. Саморозвиток «генетично» виростає з саморуху як невід’ємного атрибута матерії. Саморух відображає зміну явища, речі під дією внутрішніх суперечностей, їм притаманних.[2, 208]

Діалектика як теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття, як зв’язок, взаємодія, відношення. Поняття зв’язку є з одним із найважливіших у діалектиці. Що таке зв’язок? Поняття зв’язку відбиває взаємообумовленість речей і явищ. Є багато видів зв’язків. Вони класифікуються залежно від ознак, які кладуться в основу тієї чи іншої класифікації. Наприклад, залежно від рівня організації форм руху матерії, зв’язки можуть бути фізичні, хімічні, біологічні та суспільні. Суспільні зв’язки у свою чергу можуть бути виробничі, класові, національні, родинні, групові, особисті тощо. Зв’язки можуть бути об’єктивними і суб’єктивними, внутрішніми і зовнішніми, суттєвими і несуттєвими, простими і складними, необхідними і випадковими, причинними і наслідковими, сталими і не сталими, постійними і тимчасовими, прямими опосередкованими, повторюваними і неповторюваними тощо. Зв’язки можуть бути одиничними, загальними і всезагальними. Зрозуміло, що дуже важливими для науки і практики є закономірні зв’язки, їх пізнання.[2, 209]

Для розуміння діалектики як теорії розвитку важливим є поняття взаємодія, що відображає процеси взаємовпливу різних об’єктів один на одного. У світі існують тільки речі, їхні властивості й відношення. Кожна річ має свої властивості, котрі є її певними відношеннями з іншими речами. Річ має здатність бути самою собою й іншою, залежно від її зв’язків з зовнішнім світом. Тобто річ виявляє свої властивості лише під час відповідного відношення до інших речей або лише через зіставлення з іншими речами.

1. Діалектика та її альтернативи

1.1. Метафізика - альтернатива діалектики як теорії розвитку

Історично склалися дві альтернативні концепції — метафізика і діалектика. Термін "метафізика" складається з двох частин, перша з яких означає: 1) "мета" (з грецької — між, після, через) — префікс, що характеризує проміжний стан речі, її зміну, переміщення тощо; 2) в сучасній науці вживається для позначення складних систем, наприклад, метатеорія (теорія про теорію), метаматематика, металогіка, метагалактика. "Фізика" — природа, наука про природу, що вивчає загальні властивості матеріального світу. Термін "метафізика" дослівно означає "після фізики". Він був уперше застосований у зв'язку з класифікацією філософської спадщини Арістотеля Андроніком Радоським (1 ст. до н.е.), який об'єднав різні лекції і замітки Арістотеля з філософії під такою назвою. Згодом термін "метафізика" набув іншого, більш широкого філософського значення.[3, 239]

Діалектика, з одного боку, виправдовує існуючі порядки, стан, речі, однак, для певних умов, для певного часу. І в цьому полягає її позитивна (стверджувальна, або "консервативна") позиція. З іншого боку, діалектика виходить з абсолютної змінності, плинності речей, станів, порядків, "ліквідації" того, що є, для розвитку того, що буде. Однак ця ліквідація, негативність не може бути абсолютною, тотальною, оскільки в такому випадку розвиток став би неможливим.[3, 240]

Альтернативність діалектики і метафізики виявилась:

· у розумінні зв'язку старого і нового, того, що є, з тим, що виникає і якому належить майбутнє. З точки зору метафізики як концепції розвитку і методу пізнання старе повністю відкидається новим, оскільки вони є протилежностями, котрі виключають одна одну. Це щось подібне до абсолютного знищення старого. Однак в об'єктивній дійсності все відбувається значно складніше. Розвиток включає в себе і старе, тобто все те, що необхідне для дальшого розвитку нового. А це вже діалектичний погляд на процес зв'язку нового зі старим, протилежний метафізиці, про що вже йшла мова вище.;

· у розумінні джерела розвитку, руху, зміни. Фактично метафізика його серйозно і не досліджує, обмежуючись уявленням про "першо-поштовх" як джерело руху, тобто знаходить його поза самими предметами і явищами, що є недостатнім з точки зору науки, діалектики, яка таке джерело руху і розвитку вбачає у внутрішній суперечності речей і явищ, в саморусі матерії через ці суперечності;[3, 241]

· у розумінні "механізму" розвитку, способу переходу від старої до нової якості. З точки зору метафізики, таким "механізмом" є зміна, рух як процес зменшення чи збільшення, тобто як кількісне перетворення існуючого поза якісними змінами, стрибкоподібним розвитком, коли виникає нова якість на основі кількісних змін;[3, 241]

· у розумінні спрямованості розвитку. Чи відбувається розвиток сутнього по прямій, по колу чи якимось іншим шляхом? Це досить важливе філософське питання, яке з'ясовується, тлумачиться метафізикою і діалектикою протилежно. Діалектика, як відомо, виходить з того, що розвиток відбувається не по колу, не за прямою, а за аналогією зі спіраллю, оскільки в процесі розвитку є повтори, повернення назад, відтворення того, що було, але на вищій основі, виникнення тих елементів, яких не було і які залучаються в процесі розвитку, даючи свідчення про поступ, якісне зростання, становлення нового. Таке уявлення, звичайно, дає діалектика як сучасна методологія відображення дійсності;[3, 241]

· у самому стилі мислення, усвідомлення дійсності. Для метафізики характерна однобічність, абсолютизація, прямолінійність, закостенілість, негнучкість. З точки зору діалектики, щоб справді знати предмет, необхідно охопити, вивчити всі його сторони, всі зв'язки і опосередкування. Треба розглядати предмет у його розвитку, саморусі, зміні. Практика людини має увійти в повне визначення цього предмета як критерій істини;

· у розумінні суті істинного знання. Якщо діалектика виходить з того, що істинне знання предмета досягається через суперечливий синтез його протилежних визначень, то метафізика істинність такого знання обмежує принципом "або—або", "або те, або інше", синтез протилежних визначень виключається.

· у розумінні самої суті пізнання. Метафізика розглядає його як результат, діалектика — як процес, що дає змогу охопити суперечливу єдність абсолютної і відносної істин, показати їхню складність, діалектику зв'язку, якісні переходи від емпіричного до теоретичного рівнів.

· у розумінні альтернативність метафізики і діалектики виявляється в тяжінні першої до побудови однозначної, статичної і умоглядної картини світу, до підміни дійсно цілісного осягнення його абстрактними конструкціями, перенесеним закономірностей розвитку окремих сфер дійсності на весь світ в цілому у спробі дати завершену і незмінну світоглядну систему, що з точки зору діалектики є недостатнім і тому неприйнятним.[3, 242]

Розглядаючи альтернативність метафізики і діалектики, необхідно, однак, підкреслити, що метафізика не є чимось нелогічним, нерозумним, безрезультатним. Метафізика — це історично неминуча філософська теорія розвитку і метод пізнання, котрі займають певне місце в розвитку філософії, її категорійного апарату. Наприклад, метафізика дала змістовну трактовку таких важливих проблем, як співвідношення свободи і необхідності, з'ясувала природу загальних понять, істотно збагатила понятійний і термінологічний словник філософії тощо. Таким чином, історично склалися дві альтернативні концепції — метафізика і діалектика. Вони є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та зміни; розумінням зв'язку старого і нового; механізмом переходу від старої якості до нової; спрямованістю розвитку; за розумінням суті істинного знання, суті пізнання; за стилем самого мислення, а також побудовою наукової картини світу.[4, 128]

1.2. Софістика і еклектика - альтернативи діалектики як логіці

Софістика у сучасному розумінні – це абсолютизація гнучкості, рухомості, суперечливості та відносності понять. Софістика як протилежність діалектиці є однобічний суб'єктивістський довільний метод аргументації, коли використовують неістотну ознаку і шляхом хитрощів намагаються обґрунтувати та виправдати її в якості істотного, визначного. Одначе софістика – це мудрість. Софісти V-IVстоліття до нашої ери – вчителі мудрості, з якими полемізував Сократ. Вихідний інтерес софістів до суспільства, людини знайшов своє втілення у положенні Протагора “людина є мірою всіх речей, існуючих, що вони існують”. Людина здійснює вплив на саме існування речей (відносність всього сущого). Протагор не уникнув крайнощів релятивізму. Справедливе те, що вигідно найсильнішому. Софісти дали підставу розуміти софістику у поганому сенсі.[4. 237]

Софістика сповідує принцип релятивізму, але додає до нього кілька моментів. По-перше, софісти прив'язують відносність до якогось людського інтересу, тобто починають стверджувати, що існує зіткнення різних інтересів, що мають однакові права на претензії, а тому врешті будь-який з цих інтересів може реалізуватись. Скоріше за все, це буде інтерес або сильнішого, або дотепнішого. Софістика, таким чином, вважає, що відносність позицій та знань можна використати для проведення приватного інтересу. По-друге, момент: софістика звертає увагу й на те, що зміст знання залежить від форм його виразу в мові, а тому вар то лише переформулювати певне твердження, як воно може всіх влаштувати; отже все є відносним. В сфері ж відносного безвідносним постає певний інтерес, який, незалежно від його змісту та спрямування, може бути реалізованим через використання прийомів свідомого перекручення думки чи за допомогою мови або через демонстрацію відносності знань і рівності всіх можливих позицій.[4, 324]

Є також думка, що альтернативою діалектики є софістика. Справді, софістика (з грецьк. — міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики. Софістика ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, на змішуванні суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях (так званих софізмах), на свавільному вип'ячуванні другорядних властивостей предмету; на використанні різних значень одного і того ж слова тощо, і в цьому відношенні софістика, безумовно, має багато спільного з метафізикою. Однак софістика і метафізика — це нетотожні, неоднозначні способи мислення. Софістика, на відміну від метафізики, не є якоюсь цільною, самостійною теорією пізнання чи його методом. Це по-перше. По-друге, софістика як спосіб мислення має виключно суб'єктивістський характер. Властива їй свавільна інтерпретація фактів неминуче веде до агностицизму. Можна зробити висновок, що софістика як різновид метафізики в цілому нерівнозначна їй і виступає альтернативою діалектики лише в певному значенні цього слова, а саме тоді, коли ми розглядаємо діалектику як логіку, як науку про закони і форми відображення в мисленні розвитку об'єктивного світу.[4, 324-325]

Еклектика (від грец. eklektikos — той, що вибирає) — це механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які безпринципно запозичують з протилежних концепцій; використовування й підтасовування з певною тенденційною метою вирваних з контексту фактів, формулювань, цитат тощо. Еклектика — це, образно кажучи, «мішанина», тому вона не є ані теорією розвитку, ані теорією пізнання, ані методом, ані світоглядом. Небезпека еклектики полягає в тому, що вона нерідко маскується під діалектику.[4, 327]

Еклектика – це, образно кажучи, “мішанина”, тому вона не є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні методом, ні світоглядом.

Софістика і еклектика – це грані однієї й тієї ж медалі. Їх спільність полягає в тому, що і перша, і друга за своєю природою мають суб’єктивістський характер, стосуються певної логіки мислення, відповідної інтерпретації фактів.[4, 328]

1. 3. Догматизм і релятивізм - альтернативи діалектики як теорії пізнання

До альтернатив діалектики відносять також догматизм і релятивізм.

В будь-якому процесі пізнання та думання, якщо вони здійснюються правильно, на певній дистанції повинна зберігатись вихідна основа усього руху. Прагнення взяти цю основу як найважливіше у всьому русі, виділити її та вивести на перший план постає одним із механізмів догматизму. За Гегелем, у діалектичному русі наявні відносне (змінне) та абсолютне (незмінне). Догматизм протиставляє абсолютне відносному і це абсолютне лише й приймає до уваги. В іншому варіанті догматизм може утворюватись наступним чином: ті здобутки та утворення мислення, які виправдали себе, розглядаються як виправдані та важливі. Вони свідомо протиставляються будь-якому іншому (зокрема, новому) знанню як єдино виправдані.[5, 128]

Догматизм – (з грецької – положення, що сприймається на віру, без доведення) – антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу. Догматизм — спосіб осягнення світу, тип мислення, за якого те чи інше вчення або положення сприймається як остаточна, вічна істина, догма і застосовується без урахування конкретних змін у розвитку тих чи інших явищ. Догматизм – це визначальна характеристика консервативного мислення. Вона відображає закостенілість людської думки, її тимчасову засліпленість, нездатність до саморуху.[5, 129]

Із діалектикою догматизм споріднює прагнення здобути безумовне, абсолютне знання, проте діалектика розуміє абсолютне як те, що лише поступово викреслюється в русі відносних категорій, а догматизм відкидає відносне і прагне лише абсолютного. Отже, догматизм не володіє мистецтвом поєднання протилежностей.

Догматизм виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, котрі не можуть збагачуватися процесі розвитку пізнання. Раз є певна істина, то вона, згідно з догматизмом, правильна для будь-якого випадку, для будь-яких умов розвитку. Поділяючи знання на правильні і неправильні, догматизм намагається закріпити, таким чином, фактично веде до оманливості. Догматизм, перебільшуючи значення певних сторін істини, не визнає нових якісних моментів, що виникають у процесі пізнання, не враховує конкретної істини, абсолютизує її, і в цьому відношенні, змикаючись з метафізикою, є антиподом діалектики, однак, тільки у певному її значенні – як теорії пізнання.

Створена догматизмом визначеність окремих явищ переноситься на бачення світу в цілому. Догматизм не бачить світових явищ як процесу. Особливо шкідливий догматизм у політиці, коли ті чи інші теоретичні положення застосовуються без урахування змін соціальних реалій, які суттєво впливають на владні відношення у політичній системі зокрема і суспільній у цілому. Найперша догма, якою почала користуватися людина в процесі свого світоглядного становлення, — це сприйняття положення про свою унікальність і неповторність як аксіоми, як вічної істини. Однак ми, люди, не можемо стверджувати, що подібних нам, у світі немає. Не можемо хоча б тому, що повністю, "до кінця" ми не знаємо себе. Найбільша загадка для людини — вона сама. Догматизм насильницьки примушує вірити, не враховуючи, що віра — це внутрішньо притаманний людині потяг до вибраного нею ідеалу, потяг, який завжди був супротивником примусу. [5, 131]

Зворотнім боком догматизму є релятивізм. Релятивізм ( з грецької – релятивний, відносний) - теоретико-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічного з’ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання. І, звичайно, тут релятивізм виступає як різновид метафізичного тлумачення істини. Отже, релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива. [5, 131-132]

2. Діалектика процесу пізнання

2.1. Чуттєве пізнання

Скерованість пізнання на відкриття нового знання і різнорідність елементів, що складають його (предмета і засобів пізнання, об’єкта і суб’єкта пізнання) перешкоджає відтворенню пізнання в логічно бездоганній теорії, оскільки переходи, що відбуваються у пізнанні суперечать законам тотожності і достатнього обґрунтування у формальній логіці. Вимога до теорії пізнання бути послідовною, логічно бездоганною заохочує лише примноження постулатів, що не можуть бути доведені. Відмова від логічного пізнання надає теоріям пізнання описового характеру, що не розкриває суть пізнання. Неповнота і недосконалість логічного уявлення пізнання служать причиною множинності логічних уявлень пізнання. Виявляється, що сам по собі науково-технічний прогрес не визначає теорію пізнання, якій слід надати перевагу, і знайомство з ним не звільняє від необхідності вивчати гносеологію. [6, 490]

Вихідними основами діалектичної теорії пізнання виступають твердження про існування об’єктивного світу, його пізнавальності і діалектичності (суперечливості, взаємопов’язаності сторін і поступовості) пізнання. Утверджування не можуть бути доведені теоретично, а приймаються як узагальнення усієї історії практики і пізнання. Ставлення до них можна назвати вірою, але не релігійною і не містичною, розумною, виправданою досвідом пізнання і перетвореннями світу. Заперечення тверджень і віра в інші твердження суперечать здоровому глузду.

Діалектична теорія пізнання припускає, що суть пізнання полягає у відображенні дійсності свідомістю людей. Відображення свідомістю є єдністю споглядання і перетворення. [6, 490-491]

Важливим у процесі пізнання вважається положення від живого споглядання до абстрактного мислення і від абстрактного мислення до практики – такий діалектичний шлях пізнання об’єктивної реальності.

Діалектична теорія пізнання характеризує чуттєві дані як відображення об’єктивного світу у вигляді копій, фотографій, відображень і відкриває уявлення їх у формі знаків або символів речей. Такого роду ставлення вважається таким, що привносить елемент недовіри до чуттєвих даних, веде до заперечення пізнання світу, а в підсумку - до агностицизму. На докір прихильників знаково-символічного уявлення того, що відчуття кольорів, запахів, смаків та ін.. позбавлені подібності властивостей предметів, дається відповідь, що такі відчуття – необхідні наслідки причинної дії предметів на органи чуття, тоді як знаки або символи пропонують випадкові зв’язки з предметами. Діалектичний підхід до пізнання, і до чуттєвого пізнання, зокрема, дозволяє вважати чуттєві дані єдиним джерелом знання, але не зводити усе знання до сукупності чуттєвих даних. Чуттєве відображення - продукт еволюції людини у процесі пристосування до світу і пізнання його. За допомогою органів чуття сприймаються індивідуальні особливості предметів, їх поява суб’єкта в формі просторових конфігурацій. [6, 491]

Органи чуття відображають усю різноманітність властивостей предметів у конкретних умовах, що змінюються. Але саме залежність властивостей, що чуттєвому відображенню доступні лише зовнішні, змінні, несуттєві, випадкові ознаки предметів, тобто їх явища, а не суть. Чуттєві дані - це явище предметів, і словесне вираження їх виявляється знанням явищ, зовнішнім описом предметів. У явищах дана суть предметів, але не сама по собі, а у властивостях органів чуття, у їх станах, ідеальна сторона яких виражена у відчуттях, сприйняттях і уявленнях. Хоча в кожному уявленні суть дана тільки окремою стороною, даність її сторони слід вважати повною, не частковою, що дозволяє існувати залишкові, який за висловом Іммануїла Канта, не є ні в яких відносинах, непізнаній «речі у собі». Повнота даності сторін суті явищ робить достатнім чуттєві дані як джерело знань. Свідомості ж, мисленню, з погляду діалектичного матеріалізм, недоступне зіткнення з матеріальним світом власними засобами, оминаючи тіло людини, її органи чуття. [6, 492]

2.2. Раціональне пізнання

Почуттєве знання доступне не лише людині, але й тваринам. Людське знання є абстрактно логічним у формі понять, суджень і умовиводів, що досягається діяльністю розуму, мислення, унаслідок чого пов’язаний з ним етап пізнання називають раціональним пізнанням. Раціональне пізнання здійснюється шляхом абстрагування, ідеалізації, екстраполяції і конструювання (або засобами, еквівалентними в сукупності).

Абстрагування – відволікання від несуттєвих і відділення суттєвих властивостей предмета. Ідеалізація – це мислене введення об’єктів з гранично розвинутими (абсолютними, суттєвими) властивостями, що заміщують дійсний об’єкт пізнання. Екстраполяція – це поширення відділених мисленням властивостей і тенденцій в одній сфері предмета на інші його сфери. Конструювання – це з’єднання абстракцій, ідеалізацій і екстраполяцій в абстрактно-логічний образ, мислено відтворюючи об’єкт пізнання. Створення абстрактно-логічного образа, який у сукупності понять, суджень і умовиводів (логічно вивідних суджень) відтворює суттєві, внутрішні, стійкі і необхідні якості предметів, мету і результат раціонального пізнання. За устремлінням до відтворюючого знання критики діалектичної теорії пізнання відносять її до розряду репрезентативістських теорій пізнання.[6, 493]

Знання, здобуті шляхом раціонального засвоєння чуттєвих даних, виправдані чуттєвими даними, але претендують на виправданість будь-якими чуттєвими даними, де проявляється пізнане внутрішнє, стійке, суттєве і необхідне. Правомірність такої претензії перевіряється втіленням раціонального знання у нових явищах. Першим кроком у правомірності служить відтворення причин, пояснення нових явищ. Поясненням задовольняється пасивний суб’єкт пізнання. Активний суб’єкт пізнання зацікавлений у практичному застосування знання для перетворення світу. Для цього самого по собі пояснення недостатньо, тому що пояснення залишається частиною свідомості, не реалізуючись у діяльності суб’єкта.

Перетворююча діяльність суб’єкта має потребу в знанні, що виходить за межі опису явищ, тобто у знанні суті. Знання суті не може бути достатньо виправдано лише існуючим, природним рядом явищ – старих, що послужили даними існуючим, природним рядом явищ – старих, і нових, до яких це знання застосовано у поясненнях. Зрозуміло, рядом явищ виправдовується будь-яке знання від неупередженого опису їх до релігійно-містичних учень, виправдовуються тому, що знання не зміцнює ряд явищ, не втручається у дійсність. [6, 494]

Претензія на знання суті передбачає здатність суб’єкта втрутитися у дійсність змінити черговість явищ. Таке втручання включає вибір початкових явищ і предметів, використання перетворюючого процесу, частиною якого служить діяльність тіла людини, і отримання кінцевих явищ як очікуваних результатів втручання. Всі ці дії суб’єкта пізнання здійснюються під керівництвом знання сутностей явищ у полі дії. У перетворюючій діяльності суб’єкта, у практиці знання суті одержує матеріальне втілення і їм самим виявляє свою належність до світу поза свідомістю. Практика як матеріальна конкретно-чуттєва діяльність є метою пізнання.[6, 494-495]

Діалектична теорія пізнання визначає розвиток в усій складності, багатоманітності форм і суперечливості будь-якого із виділених етапів пізнання. Кожному етапу, як єдності процесу і результату, притаманна суперечливість, єдність об’єктивного і суб’єктивного, відповідного і невідповідного предмета пізнання, абсолютного і відносного. Знання чуттєві і раціональні проявляються різновидами суб’єктивних образів об’єктивного світу. Об’єктивні вони за джерелом і предметом віднесення, тобто за змістом: суб’єктивні за своєю залежністю від властивостей тіла і свідомості людини, за належністю суб’єкта, тобто за формою. Відповідність знання суттєвим властивостям предмета означає його невідповідність несуттєвим властивостям предмета, і навпаки, відповідність об’єктивному – означає невідповідність суб’єктивному, і навпаки, тощо. Усяке знання має сферу пояснення, що не відкидається дальшим розвитком пізнання і в такому сенсі абсолютне, але межі сфери пояснення завжди можуть змінюватися, розширюватися або звужуватися з розвитком пізнання, і в такому розумінні будь-яке знання відносне.

Етапи пізнання взаємопов’язані, їх відокремленість і самостійність відносні. Однак тією мірою, якою вони відокремлюються, правомірні переходи між ними і характер переходів. Діалектико-матеріальна теорія пізнання вважає, що переходи мають характер стрибка, перерваного перетворення однієї якості в іншу. Кожна стадія пізнання спирається на інші, але такі, що не зводяться до них, ні окремо, ні в сукупності. [6, 495]

Діалектизація пізнання дає можливість розглядати будь-яку теорію пізнання, що відрізняється віл діалектичної теорії пізнання як учення, що має основною абсолютизацію однієї з рис, сторін, ступенів або стадій пізнання на шкоду іншим. Від початку свого створення діалектична теорія пізнання зазнала змін, доповнена за рахунок запозичень із окремих фундаментальних наук і філософії. Але зміни торкнулися деталей чуттєвої і раціональної стадії пізнання. Основні, загальні положення її залишилися непорушними.

Діалектика проголошує, в ідеалістичному варіанті, єдність почуттєвого інобуття, тобто загальна ідея виявляться (так само і приховується) своїми окремими явищами, що сприймаються чуттєво. У матеріалістичному варіанті – єдність об’єктивного загального і одиничного, у якому загальне виступає у протилежному йому одиничному, що чуттєво сприймається. В обох варіантах відчуття є відображення явищ, що чуттєво сприймаються суттю, що чуттєво не сприймаються, тобто відображенням явищ і суті одночасно. Якщо пізнання стосується тільки явищ і суті об’єктивного світу (причини і наслідки, необхідності і випадковості а всі інші сторони світу виражаються у відносинах між явищами і суттю), а явища і суті дані у відчуттях, то відчуття служать достатнім і єдиним джерелом знання. [6, 495-496]

2.3. Принципи та категорії діалектики

Принцип (від лат. Principium– начало, основа) вихідна ідея, первоначало, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки або внутрішнє переконання людини, ті практичні засади, котрими вона користується у своєму житті. Кажуть: «принципова людина», тобто тверда, цілеспрямована непідкупна, непоступлива; «у нього немає ніяких принципів», тобто немає стрижня, волі переконань тощо. Принципи діалектики – вихідні, об’єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об’єктивної дійсності і виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні.

Насамперед матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а дух вторинний. Наступний принцип – принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Це означає, що матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому.[7, 115-116]]

Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв’язку і загального розвитку явищ у світі. Визнання загального зв’язку явищ у природі, суспільстві і мисленні вимагає системного дослідження цих явищ, на противагу метафізичному методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ.

Визнання принципу загального розвитку означає не тільки визнання діалектикою наявності розвитку у природі, суспільстві і мисленні, а й відображає глибоку сутність процесу руху матерії як саморуху, формоутворення нового, як саморозвитку матерії. У пізнанні цей принцип вимагає дослідження предметів і явищ дійсності: а) об’єктивно, б) у русі, в)у розвитку, г)у саморусі, д) у саморозвитку, тобто через дослідження суперечностей цих предметів і явищ, розвитку цих суперечностей і, таким чином, з’ясування внутрішніх джерел руху і розвитку. Це означає, що діалектика виходить із визнання того факту, що предмети і явища мають у своїй основі протилежності, існують через єдність цих протилежностей. Можна сказати, що діалектика спирається на принцип єдності і боротьби суперечностей, на принципи заперечення заперечення. Як бачимо, у філософському розумінні цієї проблеми основні закони діалектики і виступають як основоположні, фундаментальні принципи і буття, і усвідомлення об’єктивної дійсності. Є й інше розуміння цієї проблеми, коли до принципів включають також причинність, цілісність, системність. У більш широкому тлумаченні – це і принципи відображення історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо. [7, 116]

З’ясовуючи закони діалектики, ми користувались такими поняттями, як зв’язок, взаємодія, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, суперечність, протилежність, антагонізм, заперечення тощо. Ці поняття у діалектиці мають статус категорій. Що відображають такі категорії?

Категорії – це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об’єктивної дійсності.[7, 116-117]

У категоріях діалектики знаходять відображення найбільш загальні суттєві ознаки, зв'язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об'єктивній дійсності. Ці загальні ознаки виділяються людьми в процесі пізнання, їхньої предметно-практичної діяльності. По-перше, вони дають можливість розвивати мислення, що є важливим для розвитку самої людини, її пізнання; по-друге, розвивати мову, збагачуючи її загальними поняттями; а це в свою чергу дає змогу в процесі пізнання передавати його результати, утримувати в мисленні з допомогою понять найбільш важливі, найсуттєвіші ознаки речей, не перевантажуючи пам'ять переліком конкретних ознак для характеристики речі, а охоплювати її цілком через якусь загальну її властивість.[7, 118-119]

Категорії є результатом дуже високого рівня процесу абстрагування, тобто такого розумового процесу відхилення від одних властивостей речей і концентрація уваги на інших. В них фіксується не просто загальне, а найзагальніше. Наприклад, в такій категорії як матерія, відображаються найбільш загальні властивості навколишньої дійсності. Шляхом абстрагування, відхилення в процесі пізнання від конкретних властивостей і концентрації уваги на більш загальних, аж до найзагальніших (всезагальних) і встановлюється така найзагальніша властивість категорії, як "матерія". Ось приблизний шлях такого абстрагування: "ця троянда" (має конкретну визначеність — "ця"); троянда (тут ми вже абстрагуємось від визначення "ця"). Слово "троянда" фіксує більш загальне, ніж маємо у словосполученні "ця троянда". Далі долучаємо слово "квітка". Воно охоплює всі квіти, що є в дійсності, тобто ми подумки відхиляємось від конкретної різноманітності квітів, бо увага концентрується на тому загальному, що є у всіх квітів. Слово "рослина" включає в себе весь рослинний світ і є більш широкою абстракцією. Так ми можемо йти далі шляхом абстрагування (відхилення від конкретного). На цьому шляху більш загальним буде поняття "живе", яке включає в себе не лише весь рослинний світ, а й тваринний. Поняття "живе" має вже дуже високий рівень абстрагування. І, нарешті, поняття "матерія" фіксує у собі найзагальніше, бо у ньому зібрано все те, що існує об'єктивно, тобто поняття "матерія" має найвищий рівень відхилення від конкретного і тому має статус категорії. [7, 119]

Категорії діалектики виробляються, таким чином, у процесі суспільно-історичної практики людини і відображають об'єктивну дійсність у певних конкретно-історичних умовах. Зі зміною умов у процесі розвитку суспільної практики, знань змінюється і наша уява про зміст діалектичних категорій. Вони збагачуються, наповнюються новими відтінками.

Висновки

Діалектика як загальна теорія розвитку дає ключ до розуміння його сутності, відображає реальні процеси у природі, суспільстві й мисленні такими, якими вони є в дійсності. Оскільки весь навколишній світ перебуває в русі, зміні і розвитку, діалектика у своїй соснові неминуче має виходити з цієї загальності. Вона і відтворює в мисленні всі процеси дійсності в узагальненій формі з урахуванням їхньої суперечливості, змін, біжучості, взаємопереходів, становлення нового. Тому діалектика і має категорійний апарат, закони і принципи, котрі адекватно відображають у мисленні зміни і взаємопереходи, оскільки самі є рухливими і змінними. Без розуміння цього, без врахування діалектики суперечностей і рушійних сил розвитку в будь-яких природних і суспільних системах об’єктивної дійсності істинне пізнання неможливе.[8, 237]

Діалектика підходить до вивчення предметів і явищ з точки зору їх виникнення, руху і розвитку, а тому орієнтує на конкретне, багатостороннє вивчення об’єктивних процесів. Вона дає змогу знаходити нові грані речей, нові повороти, зв’язки, способи усвідомлення дійсності, що розвиваються, і тим самим відтворювати її в усій складності, суперечливості, багатогранності, з безліччю відтінків підходу до буття, наближення до нього. Діалектика, на відміну від інших концепцій розвитку, розглядає предмети і явища не ізольовано один від одного, а в їхньому взаємному зв’язку, розвитку, суперечності, стрибкоподібності, заперечення, таких, як метафізика, софістика, еклектика, догматизм, релятивізм.[8, 237-238]

Діалектика, з одного боку, виправдовує існуючі порядки, стан, речі, однак, для певних умов, для певного часу. І в цьому полягає її позитивна (стверджувальна, або "консервативна") позиція. З іншого боку, діалектика виходить з абсолютної змінності, плинності речей, станів, порядків, "ліквідації" того, що є, для розвитку того, що буде. Однак ця ліквідація, негативність не може бути абсолютною, тотальною, оскільки в такому випадку розвиток став би неможливим. Гегель розрізняв абстрактне і конкретне заперечення. Перше має нігілістичний характер, друге, — діалектичний як “зняття”, тобто не просто знищення старого, а затримання того, що необхідне для дальшого розвитку нового. [8, 238]

У своєму розвитку людство нагромадило величезний досвід узагальнення об’єктивної дійсності, що дало змогу розкрити її закони, виділити категорійний апарат для з’ясування сутності речей, виробити методи і форми пізнання, показати всю складність і діалектичну суперечливість пізнання. Тому теорія пізнання не може не бути діалектичною, не може обійтись без законів діалектики, її категорій і принципів. Іншими словами, закони, категорії та принципи діалектики є одночасно й законами, категоріями і принципами самої теорії пізнання.

У наш стрімкий час як ніколи необхідна нестандартність, гнучкість мислення, рухливість понять, зо здатні відобразити у мисленні таку рухливість в об’єктивній дійсності. Бо консерватизм думки, схильність до застарілих понять є серйозним гальмом на шляху пізнання світу, що змінюється. Діалектика як логіка мислення цілком відповідає цим вимогам сучасності. Вона є логікою узагальнення світу, переходу від незнання до знання, від явища до сутності, від сутності одного порядку до сутності більш високого. Діалектика як логіка відтворює у мисленні процес пізнання в усій його складності і суперечливості, взаємопереходах протилежностей. Тому сама логіка не може не бути діалектикою.[8, 239]

Закони діалектики відображають те, що є у самій дійсності. Вони становлять основний зміст об’єктивної діалектики, яка знаходить свій вияв у мисленні людини і становить основний зміст суб’єктивної діалектики. Звідси випливає, що закони діалектики, закони пізнання і закони мислення не можуть бути різними. Вони є однаковими, єдиними, тотожними і відображають лише різні аспекти діалектики: онтологічний, логічний і гносеологічний. Не всі філософські течії, школи визнають діалектику. Окремі з них відкидають її як схоластику. Це означає, що вона вимагає подальшого осмислення і дослідження.

Вже у найелементарніших ситуаціях діяння людина упевнюється у можливості вибору різних його варіантів, серед яких є багато таких, що виключають одночасну реалізацію одне одних через їх взаємосуперечливісгь. Легко помітити далі, що все реалізоване (як у людській діяльності, так і в природних процесах навколишнього світу) є результатом зіткнення тенденцій протиборства, суперечності протилежностей. І вже надто впадає у вічі плинність, мінливість, пластичність усього зовні стійкого і непорушного. Це було помічено багатьма мислителями вже в глибоку давнину. Так, Геракліт прямо уподібнює світ річці, в яку неможливо вступити двічі, оскільки на того, хто входить в одну й ту ж річку, течуть все нові й нові води. Водночас стародавні мислителі бачили непорушність і постійність реальності. Зокрема, сучасник Геракліта Парменід підкреслював єдність і нерухомість буття і, відповідно, ілюзорність руху, оскільки, мовляв, буття «вщерть» заповнює світ і йому просто «немає куди рухатися».[8, 239-240]

Таким чином, ще на ранніх етапах історії філософії були сформульовані дві протилежні позиції. Одна стверджувала мінливість і плинність усього сущого, друга — його непорушність і сталість. Обидві позиції проходять через усю історію філософії аж до наших днів. Перша відома в історії філософії як діалектика, друга — як метафізика. І діалектика, і метафізика характеризують філософію з точки зору методу підходу її до пізнання і діяння на навколишній світ, відбивають діяльний методологічний аспект філософствування.[8, 241]

Діалектика, що виникла в історії філософії, пройшла тривалу еволюцію, поступово набувши характеристик логічної та пізнавальної аналітичної діяльності. Аналіз існуючих тлумачень діалектики, окреслення складових її як теорії, логіки та методу дозволяє розглядати діалектику як одну із особливих форм світобачення та логіку саморефлексивної думки.

Список використаних джерел

1. Філософія: Навч. посіб. / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін..; За ред.. І.Ф. Надольного. – 3-тє вид., стер. – К.: Вікар, 2002. – 516с.

2. Причепій Є. М. Філософія. Посібник. Київ: Видавничий центр «Академія», 2001. –576 с.

3. Філософія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За заг. ред. Ю. В. Осічнюка.- К.: Атіка, 2003.- 464с.

4. Філософія: Підруч. Для вузів/За ред.. Г.А. Заїченка. – К., 1995.

5. Воловик В. І. Вступ до філософії:. Конспект лекцій. Плани семінарських занять. Теми рефератів. Навчальний посібник.- Запоріжжя: Просвіта, 2002.- 160с.

6. Філософія. Підручник / За загальною редакцією М.І. Горлача, В.Г. Кременя, В.К. Рибалки – Харків: Консум, 2001. – 672с.

7. Сілаєва Т.О. Філософія: Курс лекцій: Навч. посіб. для студ. вузів.- Тернопіль: СМП "Астон", 2003.- 216с.

8. Філософія: Світ людини: Курс лекцій: Навч. посіб.. для студ. вищ. навч. зак./ Авт. В.Г.Табачковський, М.О.Булатов, Н.В.Хамітов та ін.- К.: Либідь, 2004.- 432с.

загрузка...
Top