Меценатство як прояв етики бізнесу

Вступ.

1. Роль та історичний розвиток меценатства.

2. Меценатство та благодійна діяльність серед українських підприємців.

3. Суб'єкти та форми меценатської діяльності.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Меценатство - добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у матеріальній, фінансовій та іншій підтримці набувачів благодійної допомоги.

Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються у таких основних напрямах:

- сприяння практичному здійсненню загальнодержавних,регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища.

Це, зокрема, прийняття на себе частини турбот уряду, пов’язаних,наприклад, із будівництвом чи експлуатацією суспільних будов, доглядом за пам’ятниками чи здійснення будь-якої діяльності з приводу утримання парків,озер, прикрашення міста і т.д.

- поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених,безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів.


1. Роль та історичний розвиток меценатства

У наукових колах зустрічаються досить різноманітні дефініції поняття «благодійність». У вузькому розумінні «благодійність» – це надання матеріальної допомоги нужденним людям (бідним, сиротам, інвалідам й т.п.), причому як окремими особами, так і організаціями. У широкому розумінні – це безоплатна діяльність по створенню і передачі фінансових, матеріальних й духовних цінностей (благ) для задоволення істотних потреб людини, соціальної групи чи соціальної верстви. Енциклопедичний словник ХІХ століття Ф.Брокгауза та І.Ефрона трактує «благодійність» як прояв співчуття до ближнього і моральний обов'язок заможного поспішати на допомогу незаможному. Тлумачний словник В.Даля характеризує особистість благодійника як «творящего, делающего добро другим». Згідно з Законом України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 року під благодійністю розуміється добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності. Що ж стосується поняття «благодійна організація», то у даному Законі під цим мається на увазі недержавна організація, головною метою якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб [8, с. 134].

Вище зазначене, на наш погляд, дає підстави для твердження, що багатогранність визначень поняття «благодійність», насамперед, залежить не від того, хто виступає у ролі благодійника (одна людина чи організація), а на що вона спрямована. Тому сучасні українські та російські дослідники О.Донік, О.Кравченко, О.Саманцова, Ю.Тюзьмин при вивченні даної проблематики звертаються в основному до мотивів, що побудили тих чи інших людей, соціальну групу на меценатську та благодійну діяльність.

Благодійність як цілеспрямована діяльність на користь іншим має досить багато різновидів або форм. Це і філантропія (людинолюбство), і піклування (від рос. «призревать», тобто «обратить взор со вниманием»), патронаж, покровительство, спонсорство. Один з видів благодійності у сфері культури звичайно характеризується як меценатство.

Слово «меценат» виникло від власного імені й вживається у значенні – «багатий покровитель наук та мистецтв». Гай Цильній Меценат (VIII ст. до н.е.) був римським політичним діячем, одним із сподвижників імператора Августа. Він протегував, надаючи матеріальну підтримку, групі поетів, до якої входили, зокрема, Вергілій, Горацій і інші. У радянські часи меценатство, практично, було відсутнє. Про меценатство говорили, маючи на увазі грошові вкладення в будь-які сфери суспільства, але вважалося, що це переносне значення слова. Зараз слову “меценат” повертається його первісне значення. По суті, це людина, яка протегує представникам різних видів мистецтва, науки, культури.

Розвиток традицій благодійності та меценатства в Україні, як і в будь-якій іншій державі, тісно зв'язаний з її історією. Виникнення благодійності як суспільного явища сягає кореням глибокої давнини. У давніх слов'ян воно традиційно було пов'язано з поширенням християнства. У Київській Русі благодійність виявлялася, насамперед, як особистісні, приватні взаємини князів, духовенства, з одного боку, та калік, жебраків, хворих – з іншого. З XVIII століття почали вимальовуватися загальні принципи української благодійності, згідно з якими допомога може бути приватна (одноосібна), або допомога громади, парафії (церква). Але через те, що приватна благодійність у своїй основі являє собою допомогу жебракам, тобто подачу милостині, починаючи з XIX століття, коли з'являються так звані «професійні жебраки», у благодійні справи втручається уряд, на допомогу якому приходять спеціалізовані (благодійні) товариства, які мали на меті не тільки звичайну матеріальну допомогу маргінальним прошаркам населення, запобігання жебрацтва, але й об'єднання у своїх рядах людей різних станів, забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства. Саме тому у XIX – на початку ХХ століть відбувається розквіт громадянської благодійності у всіх її напрямках та формах[6, c. 2-4].

Найбільш яскраво благодійність в Україні проявилася в освіті та медицині. Саме у XIX – на початку ХХ століть українські благодійники та меценати зробили досить багато корисного для розвитку науки, культури та суспільства в цілому. Що ж підштовхувало цих людей на меценатську та благодійну діяльність? У цей період головною причиною меценатства та добродійності вважалася висока релігійність руської (слов'янської) людини, яка на свою діяльність дивилася не тільки, або не стільки, як на джерело наживи, а й як на виконання задачі, свого роду місію, покладену на неї Богом або долею [5, с. 19]. Однак не тільки релігійність можна назвати основним мотивом благодійної діяльності. Проведення так званих «буржуазних» реформ (особливо селянської реформи 1861 року) позитивно позначалося на фінансовому становищі купецьких, підприємницьких династій. Будучи в багатьох випадках вихідцями з нижчих верств суспільства (наприклад, із селян), зумівши розбагатіти власною працею і сформувати певні капітали, вони намагалися через благодійні вкладення у соціальну та культурну сфери набути суспільного престижу і поваги дворянських сімей. На жаль, незважаючи на наявність глибоких соціально-історичних традицій, культура благодійності та меценатства у сучасному українському суспільстві поки ще не набула належного розвитку. Таке ставлення до благодійності не в останню чергу пов’язане з реаліями сьогоднішнього дня. Враховуючи існуючий історичний досвід, слід зазначити, що благодійність ефективно сприяє не тільки становленню і розвиткові науки, культури й освіти, але також і взаємодії особи, суспільства й держави. Сьогодні одну з ключових позицій у здійсненні благодійної та меценатської діяльності відіграють представники так званої бізнес-структури. Але тепер визначальними мотивами прояву благодійності для українських меценатів є не релігійно-етичні, соціальні чи культурні моменти, а лише можливість заявити про себе, підтвердити значимість власної ваги, отримати додаткову рекламу. Тому важливо, щоб у цій справі зазвучала і релігійно-етична, культурна складова, що споконвічно було властиво українському народові[1, c. 28].

2. Меценатство та благодійна діяльність серед українських підприємців

Зароджується меценатство та благодійна діяльність серед українських підприємців. В Україні поки що небагато заможних і багатих людей, які до того ж хотіли б вкладати гроші у суспільні справи, займатись благодійництвом чи надавати спонсорську допомогу. Законодавство також поки що не сприяє витрачанню коштів на благодійні цілі.

Благодійництво , благодійна діяльність здійснюються у таких основних напрямках:

- сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально - економічного становища:

- поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальної реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

- надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, в результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків;

- сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково - освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;

- сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно – культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

- подання допомоги талановитій творчій молоді;

- сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико – культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховання;

- подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної структури[5, c. 20-21].

Форми здійснення благодійної діяльності.

1.Одноразова фінансова, матеріальна та інша допомога.

2.Систематична фінансова. матеріальна та інша допомога.

3.Фінансування конкретних цільових програм.

4.Допомога на основі договорів( контрактів) про благодійну діяльність.

5.Дарування або дозвіл на безоплатне ( пільгове) використання об’єктів власності.

6.Дозвіл на використання назви, емблеми, символів благодійної організації.

7.Подання безпосередньо допомоги особистою працею, послугами чи передачі результатів особистої творчої діяльності.

8.Прийняття на себе витрат по безоплатному, повному або частковому утриманню об’єктів благодійництва.

9. Інші заходи, не заборонені законом.

Набувачі благодійної допомоги у формі благодійних внесків і пожертвувань, що мають цільовий характер ( благодійні гранти), повинні звітувати перед благодійниками та благодійними організаціями про їх використання

Ще однією найпоширенішою категорією стали меценатські організації, що визначили своєю метою підтримку, піклування та допомогу соціально незахищеним верствам населення.

Зареєстровано й кілька меценатських організацій, які ставлять перед собою мету, що не містить жодної соціальної складової, і пов‘язана скоріше з практичними та діловими проектами. Зокрема, кілька новоутворених благодійних організацій заявили про бажання сприяти розвиткові в Україні підприємств паливно-енергетичного комплексу, фондового ринку, фінансової звітності й таке інше.

З 82 благодійних організацій, зареєстрованих Мін’юстом у 2006 році, 50 мають міжнародний статус та 32 – всеукраїнський.

Вітчизняна історія дуже багата на приклади меценатства. Благодійництво було моральним обов’язком чи не кожної заможної людини. До нас дійшли важливі свідчення про традиції добротворення цілих династій українських меценатів – родин Терещенків, Бродських, Ханенків, Харитоненків, Симиренків, Яхненків та інших. За свідченнями сучасників, наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя у колишній Російській імперії не було іншого міста, де громадське благодійництво було б так розвинуте, як у Києві. Тут діяло близько 100 найрізноманітніших опікунств, комітетів, товариств милосердної спрямованості.

Реалізуючи бажання стати благодійником, маємо розуміти, що краще робити свої внески благодійним організаціям, які добре орієнтуються у проблемах і потребах громади та професійно працюють, інформуючи про свої дії та періодично звітуючись перед благодійниками за використані кошти. Тільки у цьому випадку можемо бути впевненими, що нашими грошима та довірою не будуть зловживати[6, c. 12-15].

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери – меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. У більш широкому розумінні благодійність визначається як інвестування соціальної сфери. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій.

16 вересня 1997 року набув чинності Закон України “Про благодійність і благодійницьку діяльність”, який закріпив основні принципи благодійності, напрямки благодійницької діяльності, форми її здійснення, джерела формування коштів благодійницьких організацій. Згідно з новою редакцією Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми коштів або вартість майна, які добровільно перераховані (передані) до неприбуткових організацій (у тому числі благодійні внески) зараховуються до складу валових витрат підприємства у розмірі не більш як 4% прибутку, що обкладається податком. Якщо ж підприємство хоче надати допомогу благодійницькій організації понад ці розміри то вона проводиться за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні.

Останнім часом про меценатство в Україні згадують часто. Цій темі присвячено багато газетних публікацій, наукових статей і навіть монографій. Але, крім пізнавального аспекту, нас цікавить ще й суто прикладний: а чи не можна було б таке модне сьогодні спонсорство на те меценатство обміняти? Ось навіть деякі закони вже ухвалили: “Про благодійництво та благодійницькі організації”, розпорядження Президента “Про сприяння благодійницькій діяльності в Україні” вiд 12 лютого 2000 року. Імена меценатів популяризують у вищих навчальних закладах (наприклад, у Київському університеті імені Тараса Шевченка в 1997—1998 роках запровадили спецкурс “Історія українського меценатства”). Отож, поза сумнівом, імена й справи сучасних благодійників також знатимуть вдячні нащадки. Одне слово, меценатствуйте, люди добрі, на здоров’я — й умови начебто є, і слави вам не бракуватиме[12, c. 9].

І спонсорство (правники його визначають як добровільну безприбуткову матеріальну, фінансову та іншу підтримку фізичними й юридичними особами тих, хто потребує благодійної допомоги, щоб популяризувати тільки своє ім’я, власну торгову марку) на меценатство (добровільна безкорислива матеріальна, фінансова й інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги) аж ніяк не перетвориться.

Отже, український благодійник спонсорує: шоу-бізнес (під знаком розвитку культури), спорт (щоб Україну знали не тільки в зв’язку з Чорнобилем). А не спонсорує: видавничу діяльність, класичну музику, бібліотеки, музеї... Цей список можна продовжити. Таким чином постає дві проблеми: “Як вкладають кошти українські (ви самі розумієте хто)” і “Куди їх вкладають?”. Загалом на цi запитання ми вже вiдповiли, сказавши, що замість меценатства відбуваються рекламні акції, а гроші вкладаються тільки в масову поп-культуру.

Основна ціль меценатської діяльності - сприяння відродженню, становленню та розвитку культури та мистецтва в Україні.

Меценатська діяльність спрямовується на такі суспільно-важливі цілі в галузях культури та мистецтва:

1) збереження, становлення та поширення культурних цінностей та культури української нації, національних меншин та корінних народів, що проживають в Україні;

2) сприяння доступу населення до культурних цінностей, художньої, мовної, поетичної, музичної, театральної, кінематографічної, народної, іншої творчості та їх розвитку;

3)сприяння практичній реалізації державних, регіональних, місцевих чи міжнародних програм становлення та розвитку цих галузей;

4) реалізація перспективних культурологічних програм та проведення суспільно-важливих наукових досліджень, які не можуть бути предметом державної чи комерційної таємниці та мають бути оприлюднені одразу після їхнього завершення;

5) сприяння розвитку книговидавничої справи у сфері культури та мистецтва;

6) сприяння збереженню та розвитку культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'ятників історії, культури та археології, які становлять культурно-історичну цінність;

7) сприяння охороні, відновленню та утриманню в належному стані будівель, об'єктів та територій (у тому числі місць поховань), що мають культурне та історичне значення;

8) підтримку, проведення культурно-мистецьких заходів, в тому числі фестивалів, конкурсів, концертів, виставок, конференцій тощо;

9) допомогу музеям та сприяння музейній справі;

10) сприяння бібліотечній справі та бібліотекам;

11) сприяння становленню та розвитку засобів масової інформації, що працюють у цих галузях;

12) пошук та підтримку обдарованої молоді та дітей;

13) підтримку професійної діяльності в галузях культури та мистецтва, а також окремих осіб для створення і реалізації соціально значущих, масштабних творчих проектів;

14) на інші суспільно-важливі цілі в галузях культури та мистецтва[9, c. 172-174].

3. Суб'єкти та форми меценатської діяльності

Меценати та меценатські організації як суб'єкти меценатської діяльності є фізичними чи юридичними особами, що надають добровільну, безкорисливу матеріальну, фінансову, організаційну та іншу підтримку набувачам меценатської допомоги, з метою розвитку та збереження культурного надбання України.

Набувачі меценатської допомоги як суб'єкти меценатської діяльності - це фізичні особи або неприбуткові установи чи організації, що здійснюють діяльність в галузі культури та мистецтва.

Не можуть бути набувачами меценатської допомоги органи державної влади, органи місцевого самоврядування, політичні партії (блоки), їхні об'єднання, кандидати у депутати, кандидати у Президенти України, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови, зареєстровані у порядку, встановленому законом.

Меценатським організаціям та меценатам заборонено здійснювати фінансування чи надання іншої допомоги органам державної влади, органам місцевого самоврядування, політичним партіям (блокам), їхнім об'єднанням, суб'єктам підприємницької діяльності, а також фінансування виборчої агітації чи політичної реклами.

Меценатська діяльність може проводитися у таких формах:

1) фінансової допомоги, що надається у формі гранту, субсидії, добровільної пожертви, взяття на себе витрат по повному або частковому утриманню об'єктів, що належать набувачам меценатської допомоги;

2) матеріальної допомоги, шляхом безоплатної передачі майна та/або майнових прав, в тому числі цінних паперів, прав інтелектуальної власності, набувачу меценатської допомоги тимчасово, у постійне користування або у власність;

3) надання організаційних, консультаційних, експертних та інших послуг;

4) волонтерській (безоплатній) праці осіб;

5) організації та проведенні меценатських благодійних акцій: вистав, конкурсів, показів, виставок, концертів, олімпіад тощо;

6) заснування та надання стипендій, разової фінансової або матеріальної допомоги;

7) інших формах, що не суперечать законодавству України[4, c. 12].

Меценатська діяльність може здійснюватися на основі договорів (контрактів), в яких передбачаються конкретні форми та зміст меценатської діяльності, а також в інший спосіб, що не суперечить законодавству України.

Договір (контракт) між меценатом (меценатською організацією) та набувачем меценатської допомоги укладається в письмовій формі і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Права та обов'язки сторін виникають з моменту нотаріального посвідчення договору.

Недотримання вимог тягне за собою недійсність договору і анулювання податкових чи інших пільг, передбачених чинним законодавством для суб'єктів меценатської діяльності.

Безоплатно переданим майном, послугами в рамках меценатської діяльності вважаються передані на основі договору дарування чи інших цивільно-правових угод, що не передбачають компенсації у будь-якій формі за надані майно чи послугу або повернення наданого майна.

Кожен має право здійснювати меценатську діяльність на території України на основі добровільності та свободи вибору її форм та цілей і з урахуванням обмежень, вказаних у цьому Законі.

Державними органами, органами місцевого самоврядування та їхнім посадовим особам заборонено нав'язувати цілі чи форми здійснення меценатської діяльності. Меценати та меценатські організації добровільно визначаються зі своєю участю в конкретних державних цільових програмах підтримки в галузях культури та мистецтва.

Меценати мають право здійснювати меценатську діяльність безпосередньо або через меценатські організації. Меценати мають право на збереження у таємниці розмірів та/або цілей своєї меценатської діяльності.

В Україні нині зареєстровано 216 благодійних організацій. Їх кошти використовуються на різні соціальні цілі: програми державного значення, виділення стипендій обдарованим дітям для одержання ними освіти, різні спортивні змагання (Олімпійські ігри). Ресурси благодійних організацій в основному спрямовані: на фінансування об’єктів інфраструктури для малозабезпечених прошарків населення[11, c. 154-155].

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні і комунальні підприємства, установи, організації України, що фінансуються з бюджету, політичні партії, не можуть бути засновниками (засновником) та входити до складу меценатської організації.

Засновник меценатської організації приймає рішення про заснування меценатської організації, затверджує статут меценатської організації, відповідно до статуту формує орган управління організацією, вирішує інші питання, віднесені цим Законом та статутом меценатської організації до його компетенції.

Якщо засновниками меценатської організації є дві чи більше особи, то питання, передбачені у частині третій цієї статті, вирішуються на загальних зборах (з'їзді, конференції) засновників меценатської організації.

У випадку заснування меценатської організації фізичною особою до назви організації може включатися ім'я її засновника.

Меценатська організація створюється з метою реалізації цілей, передбачених статтею четвертою цього Закону. Конкретна організаційно-правова форма меценатських організацій визначається засновниками (засновником).

Членами меценатської організації можуть бути фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, юридичні особи, постійні представництва нерезидентів в Україні. Порядок прийому та виключення членів меценатської організації, їхні права та обов'язки визначаються статутом меценатської організації. Членство є індивідуальним і не може бути передано іншій особі. Юридична особа зберігає своє членство у разі її реорганізації.

Державна політика України щодо меценатської діяльності базується на:

а) правовому регулюванні меценатської діяльності в Україні з метою створення сприятливих умов для розвитку меценатства;

б) визначенні пріоритетних напрямків і розробці спеціальних програм розвитку меценатства в Україні;

в) добровільності діяльності меценатів та меценатських організацій;

г) моральній та економічній підтримці державою меценатської діяльності через систему податкових та інших засобів заохочення[3, c. 88-89].


Висновки

Зараз, особливо коли держава бере на себе деяку долю турботи про це, благодійність стала більше означати надання послуг (створення адвокатського центру, організація заочної освіти, надання допомоги в працевлаштуванні, будівництво житла для малозабезпечених, транспортні послуги і т.д.).

- подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;

- сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм,подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням.

Це, наприклад, допомога студентам, заохочення досліджень, популяризація знань шляхом публікацій, семінарів, лекцій і т.д.

Сприяння розвитку науки - це діяльність, спрямована на розвиток науки і поширення наукових знань: проведення наукових досліджень, публікація їх результатів і т.д.

- сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості.

Наприклад, це управління театром, заохочення талантів, виробництво фільмів, спонсорство фестивалів, виставок та інше.

- подання допомоги талановитій творчій молоді;

- сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;

- подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;

- сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи;

- сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у наданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування.

Створення та експлуатація таких установ та організацій, як лікарні,клініки, будинки престарілих та ін. Також це профілактичні установи,наркологічні центри, банки крові, притулки.

- сприяння захисту материнства та дитинства, подання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім'ям.

Стимулювання меценатської діяльності полягає в наданні податкових та інших пільг, що поширюються на меценатів, меценатські організації у відповідності з чинним законодавством України.

Право на податкові та інші пільги меценати, меценатські організації отримують із моменту здійснення меценатської діяльності.


Список використаної літератури

1. Бойко Є. Благодійництво,меценатство,спонсорство і музичне мистецтво //Диференційне забезпечення керівництва. - 1999. - Вип. 4/6 3666. - C. 28

2. Губський Б. Меценатство повинно бути почесним і...вигідним //День. - 2001. - 31 жовтня. - C. 5

3. Заблоцкий Ю. Легко ли быть меценатом? //Радуга. - 2000. - № 2. - C. 88-94

4. Качан Л. Спонсорство й меценатство - поняття різні //Урядовий кур'єр. - 2006. - 28 грудня. - C. 12

5. Кулішко Т. Відродити українське меценатство //Музика. - 2007. - № 3. - С.19-22

6. Лелик М. Меценатство і українська культура //Диференційне забезпечення керівництва. - 2006. - Вип.4/6,4848. - C. 1-16

7. Національній культурі потрібні меценати: Президент України Віктор Ющенко провів нараду, присвячену питанням розвитку української культури. //Культура і життя. - 2005. - 19 жовтня. - C. 1

8. Свердлова А.Л. Меценатство в России как социальное явление //Социологические исследования. - 1999. - № 7. - C. 134-137

9. Современное меценатство: надежды и реальность //Знамя. - 1999. - № 7. - C. 167-180

10. Тазьмин Ю.Н. Меценатство и благотворительность в России //Социологические исследования. - 2002. - № 2. - C. 92-97.

11. Хобта Л.Ю. Суспільна значущість меценатства, благодійності та спонсорства: світовий контекст //Український історичний журнал. - 2006. - № 2. - C. 154-158

12. Червінський В. Українське меценатство:відродження традицій //Освіта. - 2000. - 14-21 червня. - C. 9

загрузка...
Top