Етика та естетика

Модуль 1. Етика.

3. Етика як теорія моралі і як “практична філософія”.

Модуль 2. Естетика.

3. Естетична свідомість і її структура.

Список використаної літератури.


Модуль 1. Етика

3. Етика як теорія моралі і як “практична філософія”

Етика належить до філософських наук. Проблеми, які вона ставить, мають світоглядний, смисложиттєвий характер. Етика розглядає закономірності морального життя особистості й суспільства, шляхи та засоби удосконалення моральних стосунків між людьми, способи запобігання руйнації моральнісних відносин, моральну культуру особистості, виражену в змісті та засобах діяльності, міру людяності міжособистісних зв'язків і моральність відношення людини до природи.

Етична теорія, досліджуючи емпіричний рівень стосунків, вводить їх у межі свідомості суб'єкта, спонукуючи рефлексію над власними вчинками. А отже вона є важливим чинником формування моральних переконань.

Реальні передумови становлення та розвитку моральної свідомості покладені в її суб'єкті: в духовних структурах особистості, в її небайдужості до світу, в її розумі та волі. Вони є основою виваженого вибору вчинків на засадах єдності в них доцільного та дсюрого. Розум є організуючим началом духовності, оскільки упорядковує емоційні структури людини, дозволяючи уникати імпульсивності, спонтанності в поведінці. Емоції, не організовані розумом, спричиняють непорозуміння, ворожнечу тощо. Нездатність людини рефлексувати над своїми вчинками та намірами робить її іграшкою власних пристрастей. Причини негараздів в особистому житті, у взаєминах з іншими, що їх часто пояснюють дією якихось "злих сил", приховані не десь поза людиною, а в ній самій: у нездатності розумно (морально визначено) організувати свої стосунки зі світом. Внутрішня напруга, стан безпорадності перед життям, страх існування часто зумовлюються саме відсутністю моральної культури стосунків. Щоб досягти впевненості у собі, відчуття повноти буття, людина повинна з необхідністю опанувати культуру моральнісного відношення до світу. Засаднича її основа — єдність волі, розуму та Почуттів, організованих поняттям "міра" морального як "середина" між крайнощами, згідно з визначенням Арістотеля [4, c. 18-19].

І. Кант характеризує етику як "практичну філософію". Вона досліджує духовні структури особистості, що визначають культуру відносин. На ґрунті етичної теорії відкривається розуміння того, що моральний зміст властивий не будь-якому відношенню людини до світу, а лише такому, що має виражену рису людяності. Скажімо, суто корисливий інтерес, якщо він має характер мети, віддаляє людину від інших, адже їм відводиться роль засобу. Таке спілкування вичерпує себе, коли мета досягнута. її суто прагматичний зміст небезпечний однобічністю в стосунках, що утверджується як норма. Проникаючи в сферу сім'ї, міжособистісного спілкування, корисливість руйнує дружбу, любов. Зрештою руйнується — внутрішньо спустошується — виразник ідеї та практики корисливого спілкування. Він бачить світ лише в призмі його корисності для себе.

Етика — це наука про найбільш загальні закони становлення та історичного розвитку моралі. Предметом етики є мораль. Закономірності її становлення та вияву розглядаються етикою у трьох основних напрямках. По-перше, на рівні особистості як суб'єкта творення моральності у безпосередньому процесі спілкування (обміну досвідом людяності). По-друге, на рівні соціально-історичних форм та способів творення суспільності життя. Рівень його досконалості перевіряється рівнем людяності стосунків. Досягнутий, реально освоєний досвід відношення та перспектива його закріплюється в наукових ідеях і теоріях, що, в свою чергу, обертаючись на практику, ставлять перед нею вимогу відповідати належному рівню людяності. По-третє, на рівні вселюдського, що відкриває сутнісну єдність людства, долаючи ментально обмежені уявлення про сутність людини та цінності людського життя. З історичним поступом людство підноситься до усвідомлення себе єдиним цілим. Поступ є настільки реальним, наскільки людство усвідомлює себе ноосферним цілим і в цих межах організовує свої стосунки, спираючись на моральні критерії. Можна з повною підставою твердити, що вся історія людства є історією творення образу людяності [10, c. 24].

Аналіз названих рівнів реального вияву моральності дає змогу свідомо підходити до процесів організації суспільного життя, зокрема орієнтувати особистість на моральне самоутвердження на засадах поваги до себе як людини. Пізнання закономірностей морального саморозвитку людства — вагомий чинник становлення оптимістичного світовідношення. Воно засвідчує зростання рівня самоорганізації людських спільнот на засадах розумного, а також показує шляхи самоудосконалення особи — на засадах морального відношення до світу.

Упродовж тривалої історії розвитку етична теорія виробила цілісну систему етичного знання. Коло її проблем становлять дослідження людини як суб'єкта моральності. Вона розглядає мораль як специфічно людський спосіб взаємодії з іншими людьми, із соціальним та природним світом. Етика досліджує витоки та історичний розвиток моралі у зв'язку з історією само-становлення людства.

Предметом дослідження етики є основні поняття, що відображають феномен моральності в багатстві його проявів, а саме: моральнісне відношення; моральна свідомість; моральна діяльність, їх конкретизація виводить на проблему принципів моралі: основоположних понять етичної теорії, що розкривають вихідні засади морального життя людства. До основних належать: альтруїзм — егоїзм; колективізм — індивідуалізм; свобода — необхідність. Принципи відображають об'єктивний процес моральнісного відношення до світу — онтологію моралі.

До кола проблем етичної теорії входять категорії етики. Це основні поняття науки, що концентрують найсуттєвіші аспекти моральної свідомості (гносеологія моралі). Основними є: добро, зло, честь, совість, гідність, обов'язок, благо та інші. Моральна свідомість апробує цінності добра, честі, совісті тощо в моральній діяльності — в практиці. У відповідності або, навпаки, невідповідності сущого (реально наявного) та належного в стосунках розкривається рівень досконалості життя.

Моральна діяльність конкретизується у творенні стосунків, що має місце на усіх рівнях у різних формах опредметнення людських духовних здібностей. Це феноменологія моралі. На рівні загального, що є відношенням масштабу, людина — природний світ, вона конкретизується в екологічній моралі. Тут гуманне ставлення людини до природи є свідченням становлення ноосферної цивілізації.

На рівні особливого конкретизація моральності відбувається в професійній етиці. Моральнісні потенціали людини об'єктивуються в процесі та наслідках її діяльності.

Нарешті, індивідуально-неповторне у досвіді творення стосунків виявляє себе в дружбі, любові, коханні. Це стосунки, що не опосередковані жодними чинниками, окрім потреби в спілкуванні, де інша людина набуває значення мети. Це спілкування, в якому моральність заявляє про себе як творча людська здатність (детальніше див. тему "Моральне спілкування як творчість").

Назване коло проблем утворює цілісність етичного знання [11, c. 32-33].


Модуль 2. Естетика

3. Естетична свідомість і її структура

Естетична діяльність суспільного суб'єкта, що розвивається протягом тривалого історичного часу, створює цілий комплекс почуттів, представлень, поглядів, ідей, які ми називаємо естетичною свідомістю. Що це таке? Передусім поняття, свого роду, абстракція, вказуюча особливу духовну освіту, що характеризує естетичне відношення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість продукт тривалого історичного розвитку суспільства, воно існує як форма суспільної свідомості, що відображає рівень естетичного освоєння світу. Існує воно також як особистісна індивідуальна характеристика окремої людини. Естетична свідомість суспільства, як і окремого індивіда, формується тільки на основі естетичної практики в її різноманітних видах, про які ми вже говорили. Чим багатше естетична практика суспільства або особистості, тим багатше і складніше їх естетична свідомість. Надто складна і багаторівнева його структура. У відомому значенні вона відтворює основні історичні етапи його становлення.

Зупинимося на послідовній характеристиці елементів естетичної свідомості.

Почуття, що випробовуються людиною і насолоди різноманітні по характеру, структурі і психологічному механізму. Одні з них дуже близькі тваринам, інші ж є специфічно людськими і властиві тільки людям. Естетичне почуття належить якраз до останніх. Це один з найскладніших видів духовного переживання, саме, мабуть, найблагородніше з почуттів людини. Однак не можна не зазначити, що навіть йому, людині, естетичне почуття не дане від народження. Як показують наукові дослідження, воно зароджується у дитини порівняно пізно, або не зароджується зовсім, якщо дитина по яких-небудь обставинах зростала в середовищі тварин. Як вказував К. Маркс, естетичне почуття з'являється тільки там, де людина вільна від «грубої практичної потреби». І якщо тварина «проводить лише під владою безпосередньої фізичної потреби», то людина проводить, навіть будучи вільний від фізичної потреби, і в істинному значенні слова тільки тоді «проводить, коли він вільний від неї». Розробляючи теорію трудового вдосконалення людини, К. Маркс встановив, що багатство людської чуттєвості і здібностей виникло і розвивалося під впливом різноманітних форм практичної діяльності [9, c. 127-128].

Зором володіють багато які тварини, але оком, що уміє насолоджуватися красою предметів, володіє тільки людина. Орган слуху також властивий багато чим тваринним, але музичний слух є тільки у людини. Утворення зовнішніх почуттів це результат тривалої біологічної еволюції світу, виникнення і розвиток естетичних духовних почуттів результат всієї соціальної історії людства. Здатність активно сприймати навколишній світ в формах по-людському розвиненої чуттєвості не є закладеною в нас природою (на відміну від самих органів почуттів), а є продукт культурно-історичний. Форми споглядання і уявлень не тільки не визначаються анатомо-фізіологічними особливостями органів сприйняття, але, навпаки, задаються їм ззовні різними формами діяльності, різноманіттям цих форм.

Естетичний смак звичайно розглядають як здатність людини до естетичної оцінки явищ дійсності і мистецтва. Ця традиція визначення закладена Кантом, що вважав, що смак це «здатність судити про красу». Питання, однак, здавна носить дискусійний характер. Всупереч латинському прислів'ю, яке було відома ще в Древньому Римі, а в XVIII в. знову «піднята на щит» англійським філософом Давидом Юмом про смаки не сперечаються про смаки сперечалися завжди і вельми жваво.

Активність естетичної практики і продуктивної творчої уяви формує особливу естетичну свідомість, відмінну своєрідністю естетичного відношення до дійсності, в якій ідеально поєднуються цілісність, творчість, творення. Це естетичний ідеал, формування якого є результат розвитку всіх форм естетичної діяльності і передусім мистецтва. У певному значенні естетичний ідеал є духовною метою естетичної практики, що усвідомлюється.

Слово «ідеал» грецького походження (від «ідея», «поняття», «образ», «уявлення»). На відміну від ідеалів етичного, політичного або суспільного, які можуть існувати у вигляді відвернених понять, естетичний ідеал знаходить своє втілення в почуттєвих формах він тісно пов'язаний з емоційним, почуттєвим відношенням людини до миру. У цьому його специфіка [2, c. 159-160].

У епоху середньовіччя естетичний ідеал втратив всякий зв'язок з дійсністю. Панування релігійної свідомості привело до того, що вся земна, тілесна сторона життя людини всіляко принижувалася і знецінювалася. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божественна суть, бог як носій чистої духовності. Він наділявся абсолютною досконалістю, т. е. він всеблагий, всемогутній, всепремудрий, всевишній. Людина ж могла наблизитися до естетичного ідеалу в тій лише мірі, в якій він зміг відмовитися від мирських потреб і гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. Як сказано в Новому заповіті, «бо, якщо живете по плоті, то помрете, а якщо ж духом умерщвляєте справи плотські, то живі будете».

У історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко виявлявся зверненим в минуле. Так траплялося тому, що певні суспільні класи, не бачачи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле.

Специфіка естетичної свідомості, у. порівнянні з іншими формами духовного життя людства, полягає у таких критеріях:

– естетична свідомість у бутті людини та суспільства являє собою комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей;

– власне, поняття «естетична свідомість» – абстракція, яка означає особливого роду духовне утворення, що характеризує естетичне ставлення людини чи суспільства до дійсності. На рівні суспільства естетична свідомість існує у формі суспільної свідомості, яка відображає ступінь естетичного освоєння світу на рівні індивіда – у формі особистої характеристики окремої людини;

– естетична свідомість формується тільки на підставі практики. Чим багатша естетична практика людини або суспільства, тим багатша та складніша їхня естетична свідомість;

– процес формування естетичної свідомості особистості стисло повторює процес її формування в історії людства. Цим зумовлюється й структура естетичної свідомості;

– від інших форм духовного життя естетична свідомість відрізняється тим, що базується на особливого роду відношенні людини до світу, в якому переважає емоційне начало. В цьому родові особливості естетичної свідомості;

– видові особливості естетичної свідомості визначаються єдністю структури її форм. Теоретично розрізняють два рівні функціонування даного феномена: 1) повсякденний, побутовий рівень, що базується на узагальненні емпіричного досвіду. Повсякденні естетичні переживання особистості мінливі, часто суперечливі; 2) теоретичний рівень, що базується на загальних філософських уявленнях про світ, людину та її місце у світі. Історія естетики і мистецтва знає багато прикладів втілення даних уявлень у конкретно-чуттєву форму. Так, скульптура Мікеланджело «Давид» втілює уявлення людини епохи Відродження про світ, у центрі якого знаходиться особистість, сила та міць якої не має меж. Як усвідомлення цієї сили та могутності, обличчя й постать Давида спокійні, гармонійні, величні [1, c. 63-64].

Повсякденний рівень естетичної свідомості складають естетичні емоції, переживання, почуття та ін.; теоретичний – естетичні оцінки, судження, погляди, теорії, ідеали тощо.

Межі між цими двома рівнями умовні, бо специфіка естетичної свідомості має прояви на кожному рівні – всюди можна знайти і почуттєві, і раціональні елементи. Щонайбільше ця особливість притаманна естетичній потребі та естетичному смаку, в яких однаково важливі і емоційні, і раціональні складові, що усвідомлюються у співвідношенні з естетичним ідеалом.

Насамкінець слід зазначити, що естетична свідомість – одна із форм духовного життя суспільства, яка відображає довкілля, різноманітну діяльність людини, а також продукти (результати) та діяльності, в тому числі художні твори, у почуттєвих образах, що усвідомлюються, та порівнюються у судженнях естетичного смаку. Специфіка естетичної свідомості полягає у взаємодії людини та реальності, суб'єктивного та об'єктивного, яка переживається, оцінюється і розуміється суто індивідуально, але детермінована історично мінливими ідеалами втілення краси у житті та мистецтві.

Отже, естетична діяльність і її суб'єктивна сторона естетична свідомість виникають не на чисто природній основі і не на двох самостійних основах природної і суспільної, а на єдиній основі - матеріальній суспільно-історичній практиці, в процесі якої людина перетворює не тільки зовнішню природу, але і свою власну «по законах краси».

Специфіка естетичної свідомості і полягає передусім в тому, що воно відображає творчу суть суспільно-трудової діяльності людини у всьому різноманітті форм її вияву, в тому числі і в такій своєрідній формі творчості, як мистецтво [6, c. 29].


Список використаної літератури

1. Естетика: Навчальний посібник/ Авт. М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. – 204 с.

2. Естетика: Підручник для студ. гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Л. Т. Левчук, В. І. Панченко, О. І. Оніщенко, Д. Ю. Кучерюк. - 2-ге вид., доп. і перероблене. - К.: Вища школа, 2005. - 431 с.

3. Етика: Навч. посібник / В. О. Панов, О. А. Стасевська, М. Б. Ценко та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 382 с.

4. Етика: Навч. посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О. А. Стасевська, та ін.; За ред. В.О. Лозового; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 223 с.

5. Етика: Навч. посібник для вузів/ Т.Г. Аболіна, В.В. Ефименко, О.М. Лінчук. - К.: Либідь, 1992. - 328 с.

6. Ірдинєнко К. Етика і естетика: Курс лекцій для студ. усіх спец. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології і кіно- , телемистецтва. — Луганськ : Альма-матер, 2004. — 52с.

7. Малахов В. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник для вищ. навч. закл./ Віктор Малахов,; Ред. Світлана Головко (гол.), Тетяна Янголь. - 4-те вид.. - К.: Либідь, 2002. - 382 с.

8. Мовчан В. Етика: Навчальний посібник/ Віра Мовчан,. - 3-тє вид., виправл. і доп.. - К.: Знання , 2007. - 483 с.

9. Сморж Л. Естетика: Навчальний посібник/ Леонід Сморж,; Київський міжнародний ун-т. - К.: Кон-дор, 2005, 2007. - 333 с.

10. Тофтул М. Етика: Навчальний посібник/ Михайло Тофтул,; Ред. О. З. Лебедєва-Гулей. - К.: Видавничий центр "Академія", 2005. - 414 с.

11. Юрій М. Етика: Підручник/ Михайло Юрій,. - К.: Дакор, 2006. - 319 с.

загрузка...
Top