Етика ділового спілкування

1. Як краще прийняти спільне рішення.

2. Дайте визначення поняттю професійна мораль.

3. Розвиток особистості і спілкування.

Список використаної літератури.


1. Як краще прийняти спільне рішення

Єдиний відомий вам досі спосіб, коли сторони беруть участь у прийнятті рішення, – це проведення переговорів. Вимушені констатувати, але мало хто в Україні вміє справді проводити переговори, тому і результативність їх досить низька.

До основних завдань фази прийняття спільного рішення можна віднести:

· досягнення основної, чи, у найгіршому випадку, запасної (альтернативної) мети;

· забезпечення сприятливої атмосфери наприкінці переговорів;

· стимулювання партнера до виконання намічених дій;

· складання всеосяжного резюме переговорів, зрозумілого для всіх учасників, із чітко виділеним основним висновком;

· підписання угоди за результатами переговорів.

Ділова частина переговорів завершується перетворенням інтересів партнера на остаточне рішення (приймається на основі компромісу) [58, 69].

Якщо перебіг переговорів був позитивним, то на завершальній стадії необхідно резюмувати, коротко повторити основні положення, що розглядалися в процесі переговорів, і, що особливо важливо, характеристику тих позитивних моментів, за якими досягнуто згоди сторін. Це дозволить досягти впевненості в тому, що всі учасники переговорів чітко уявляють суть основних положень майбутньої угоди, в усіх складається переконання в тому, що у процесі переговорів досягнуто певного прогресу. Доцільно обговорити перспективу нових зустрічей.

У разі негативного результату переговорів необхідно зберегти суб’єктивний контакт із партнером за переговорами. У даному випадку акцентується увага не на предметі переговорів, а на особистісних аспектах, що дозволяють зберегти ділові контакти в майбутньому. Отже, варто відмовитися від підведення підсумків за тими розділами, де не було досягнуто позитивних результатів. Бажано знайти таку тему, що становить інтерес для обох сторін, допоможе розрядити ситуацію та створити дружню, невимушену атмосферу прощання.

Відомо, що той, хто йде на переговори і має лише один заготований варіант результату переговорів, вже програв, оскільки, маючи один варіант, ви ставите іншу сторону перед поганим вибором: погодитись на ваші умови чи ні. Інша сторона зазвичай має таке саме прагнення, як і ви, – отримати лише свій результат. Маючи таку готовність до звичайних переговорів, вам навіть не варто гаяти на ці переговори свій час.

Йдучи на переговори, вам треба пам’ятати, що дві сторони з своїх двох позицій будуть самі продукувати той третій варіант, що задовольнить обох. Тобто, якщо ви вирішили провести переговори, то будьте готові відступати від єдиного варіанта, будьте креативними і сміливими у вигадуванні способів поєднати інтереси задля спільного результату, тому, можливо, від чогось варто відмовитись, проте отримати щось більш важливе чи варте зусиль.

Правило №1: Креативність, сміливість та готовність сторін коригувати свою позицію – запорука успішних результативних переговорів. Переговори чи медіація. Різниця між цими двома механізмами полягає в тому, що в переговорах беруть участь лише сторони, а в медіації є нейтральний медіатор, котрий володіє потрібними психологічними, іншими суміжними (наприклад, юридичними, економічними) знаннями та навичками, скеровує сторони до результату, допомагає вийти з глухого кута, ненав’язливо може «підкинути» корисну ідею, що потім буде розвинена сторонами. Медіатор пропонує правила проведення медіації.

Правило №2: Важлива складова - довіра медіатору щодо ведення процесу, інакше сторонам краще припинити медіацію і почати переговори. Вирішуйте, що буде для вас ефективніше. При медіації медіатор має доступ до вашої конфіденційної інформації. Не маючи повної інформації щодо всіх сторін, складових та нюансів ситуації, медіатор може привести до рішення, що буде не зовсім вигідне для однієї із сторін, тому медіація не «спрацює», адже у такої сторони не буде бажання реалізовувати результати домовленості. Медіатор не повинен розголошувати інформацію, що стала йому відома, що можна зазначити в угоді з медіатором. Для вашого спокою можете перевірити репутацію обраного вами медіатора. Коли ви пересвідчились у його надійності, то вже розповідайте всі обставини та нюанси задля кращого результату.

Правило №3: Лише відкрита співпраця сторін із медіатором матиме результат, тобто справжнє бажання сторін виконувати домовленість, яке є взаємовигідною. За кордоном вже існує інститут професійних медіаторів, що проходять спеціальну підготовку. В деяких країнах така діяльність підлягає ліцензуванню. Проте в Україні все ще попереду, адже «медіаційний рух» лише зароджується, тому в цій статті не можемо радити вам звертатись лише до професійних медіаторів, які мають ліцензії. Однак деякі юристи та юридичні компанії мають таких фахівців, котрі пройшли відповідну підготовку, також можна звертатись до відповідних громадських організацій, центрів порозуміння, медіаційних центрів. Звичайно, професійна підготовка медіатора має велике значення, однак слов’янам властиве домовлятись, тому часто досвідчені управлінці мають здібності допомагати домовитись, відтак, сторони можуть звернутись до тих, хто має відповідну репутацію досвідченого життєвого «медіаторства».

Правило №4: Звертайтеся до тих, кому довіряють обидві сторони, та хто має хорошу репутацію. Не забувайте, якщо ви почали сумніватися у безсторонності медіатора, ви завжди можете вийте з процесу, адже результату вже не буде, бо ви перестали довіряти, а ваш час коштує дорого. За загальним правилом у світі послуги медіатора сплачуються в рівній мірі обома сторонами, адже послуги отримують обидві сторони. Оплата послуг лише однією стороною, наприклад ініціатором, може спровокувати непотрібні і необґрунтовані сумніви іншої сторони у нейтральності медіатора.

Правило №5: Медіацію сплачують сторони в рівній мірі. Як наголошувалось у порівняльній таблиці, реальна гарантія добровільного виконання існує лише при проведенні медіації. Але слід знову ж таки зробити застереження: обидві сторони виконуватимуть із радістю та задоволенням домовленість лише тоді, коли їм буде це вигідно зараз чи в перспективі. Для того щоб спільне рішення було для вас вигідним, не потрібно змовчувати, якщо процес медіації почав хоч трохи віддалятись від ваших інтересів. Краще озвучити іншій стороні та медіатору, що це не відповідає вашим інтересам, тоді ви призупинитесь або трохи повернетесь в медіації для того щоб вигадати ще якийсь третій, десятий варіант, аби він вас задовольняв.

Правило №6: Якщо ви розумом чи навіть інтуїтивно відчули, що процес пішов не в той бік, озвучте це, тоді медіація пройде успішно. Звичайно, у вас буде бажання повторити щось, коли це має результат. Це стосується і медіації. Коли ви за сприяння медіатора прийняли із іншою стороною рішення, то його потрібно виконувати, інакше ви точно не збережете стосунки з іншою стороною і, напевно, не отримуєте понад очікування, тобто коли ви не виконаєте домовленість, то медіація не мала результату. У сторони може пропасти бажання виконувати домовленість чи відпаде потреба у саме такому рішенні, коли зміняться зовнішні обставини. В такому випадку краще провести нову зустріч з медіатором та іншою стороною для коригування домовленості.

Правило №7: При зміні обставин, що враховувались при прийнятті рішення, повідомте про це інших та проведіть повторну медіацію, тоді ваші медіації будуть завжди успішними. Наразі це все, що можна подати в рамках першого знайомства з медіацією. Розширювати свої горизонти щодо шляхів урегулювання спірних ситуацій задля спільного ще більшого результату – це завжди корисно. Спробуйте медіацію, але не забувайте про «правила результативної медіації».


2. Дайте визначення поняттю професійна мораль

Зміст моралі, моральних норм визначається історичними умовами життєдіяльності та світоглядом людини, життєвими потребами, інтересами, становищем у суспільстві. Слово “мораль” латинського походження і означає норму поведінки людини стосовно себе самої, суспільства, заради вищого блага людини і всього людства.

Професійна мораль – це система моральних та морально-правових норм, які регулюють дії та поведінку особи у професійній діяльності. Формування професійної моралі здійснюється завдяки рівням різних видів культури, якими володіє податківець: інформаційної, економічної, державної (конституційної), акторської, фізичної, бойової культури. Уміння користуватися владними повноваженнями – принцип найбільш притаманний податківцям, оскільки вони наділені значною владою. Реалізація його на практиці базується на володінні податківцем високими моральними якостями. Моральність багато важить у людському житті, оскільки гідність людини як члена суспільства оцінюється, насамперед, за її моральними якостями.

Серед різноманітних ситуацій у професійних стосунках необхідно виділити найтиповіші риси й особливості, котрі характеризують специфіку професійних стосунків або відносну самостійність професії.

Суть професійної моралі полягає у відображенні особливостей професійних стосунків. Оскільки мораль відображає суспільне буття в цілому, то виникає питання про характер відображення професійного розподілу в моралі. Професіоналізація — су спільно-економічне явище, якому властивий закономірний, об'єктивний характер розвитку. Відтак, воно обов'язково знаходить відповідне віддзеркалення в суспільній свідомості взагалі і в індивідуальній свідомості зокрема.

Специфіка професійної моралі — проекція залежності моралі від якісного різноманіття взаємовідносин людей. Згідно з працею конкретної категорії у моральній свідомості особистості формуються уявлення, які зіставлені з типом професійних стосунків. Як тільки вони набувають якісної стійкості, то ведуть до формування певних моральних стереотипів відповідно до характеру праці.

Якщо такі стосунки мають стійкий характер, в людині, яка сформувалася під їхнім впливом, виробляється звичаєве коло відповідно до способу дій. Професійна мораль особливо притаманна тим професіям (медична, педагогічна, юридична, військова тощо), в яких об'єктом впливу є безпосередньо сама людина, а професійна діяльність, залежно від свого характеру, зачіпає нагальні життєві Інтереси особистості.

У цих випадках моральний чинник займає головне місце у системі способів професійного впливу. Через це суспільство висуває підвищені вимоги до відповідних моральних якостей працівників згаданих професій і навіть до цілих соціальних прошарків.

Вирішуючи питання про природу професійної моралі, необхідно виходити із принципу зв'язку моралі, практичної діяльності та знань із урахуванням ціннісного аспекту всієї проблеми. Через ставлення до об'єкта впливу реалізується ставлення до людини, оскільки ця паралель передбачає суспільну і особисту потреби. С. Л. Рубінштейн вважав, що в самій дії людини має місце моральне ставлення, тобто якраз через дію проявляється моральність особистості.

Ставлення людини до природи також мас суспільний характер, тобто воно опосередковане людськими взаємостосунками. Знання про будову навколишнього світу перебуває у відповідному співвідношенні з реальним і бажаним.

У своїй діяльності, в процесі визначення власних ідеалів людина орієнтується на знання законів природи та суспільства. Детермінізм (визначення, формулювання) моралі полягає в тому, що вона зумовлена об'єктивними законами розвитку суспільства. Розвиток моралі йде через вирішення протиріч між бажаним і існуючим, ідеалом і дійсністю, а досягнення самого ідеалу лежить на шляху суспільної практики і розвитку суспільних відносин

Моральна свідомість характеризується відповідним ставленням до суспільства класу, професійних завдань, до діяльності тощо Все це діалектично взаємозв'язано. Загальні моральні уявлення формуються залежно від конкретних ситуацій у різних сферах діяльності Особливості професійних стосунків формують у свідомості особистості відповідні моральні уявлення, звички і переконання

Умови життя, характер і мета соціальних груп створюють у суспільній свідомості діалектику загального й окремішнього. Існує багато конкретних форм спілкування Вимоги суспільства в умовах соціальної роздробленості виступають вже як вимоги професії, класу, нації в цілому.

Поділ праці й існування професій (професійна відмінність) як об'єктивний чинник суспільного розвитку неминуче впливає на свідомість людей, на систему моральних оцінок, звичок, традицій, форм поведінки, а отже, на їхню етику .

У підсумку, особисте в моралі відображує специфіку інтересів, мету якоїсь конкретної соціальної групи, а також зв’язок особистості й довкілля. Заперечення загального та індивідуального в моралі веде до різкого відокремлення морального ідеалу, норм і правил поведінки від практичної діяльності, тобто суб'єктивного від об'єктивного


3. Розвиток особистості і спілкування

Активність особистості в трудовій діяльності сприяє їїважливому й інтелектуальному розвитку, готує до майбутнього професійного самовизначення.

Важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти і спілкування. Потреба в контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування – величезний дар, набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус.

Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.

Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності людей, ден спочатку відігравало допоміжну роль: організовувало і супроводжувало певні дії.

З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду.

В онтогенезі спілкування також поступово стає особливо. Діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру, в цілому будує образ світу і свого особистого “Я”.

Метою спілкування є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.

В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином професіоналом.

Спілкування властиве всім видам людської діяльності, але в деяких професіях воно з фактору, що супроводжує діяльність переходить у категорію професійного. Прикладом може бути педагогічна діяльність в якій спілкування є інструментом впливу на особистість.

Фізичний, духовний, соціальній, психічний розвиток особистості здійснюється в діяльності.

Під поняттям діяльність розуміють усю різноманітність занять людини, все те, що вона виконує. Основними видами діяльності дітей і підлітків є гра, навчання, праця. За спрямованістю виділяють пізнавальну, громадську, художню, спортивну, технічну, ремісницьку та гедонічну (спрямовану на отримання задоволення) діяльність. Особливим видом діяльності є спілкування.

Висловлювання видатних людей свідчать про прямий зв'язок між інтенсивністю діяльності й результатами розвитку. Чим більше працює людина в певній галузі, тим вищий рівень її розвитку в ній. Звичайно, рамки дії цієї закономірності не безмежні. Вони регламентуються здібностями, віком, організацією самої діяльності та ін.

Діяльність може бути активною і пасивною. Робота, що виконується без бажання, настрою не забезпечує високих результатів розвитку. Ефективний розвиток відбувається лише в процесі активної, емоційно забарвленої діяльності, в яку людина вкладає всю душу, повністю реалізує свої можливості, виражає себе як особистість. Така діяльність приносить задоволення, стає джерелом енергії і натхнення. Ось чому важлива не стільки діяльність сама по собі, скільки активність особистості, що виявляється в цій діяльності[6, c. 14-15].

Розвиток особистості — це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються. Розвиток пізнавальних психічних процесів, емоцій і почуттів, волі, потреб, інтересів, ідеалів і переконань, свідомості та самосвідомості, здібностей, темпераменту та характеру, вмінь, навичок і звичок перебуває у складній міжетапній взаємодії. Вищі рівні зароджуються на попередніх етапах, але й особливості попередніх вікових етапів виявляються на наступних етапах. Щоб сприяти своєчасному зародженню та успішному розвитку прогресивного, нового у дитини на всіх етапах формування її як особистості, треба знати вікові особливості фізичного та духовного розвитку дитини.

Формування особистості – це, як правило, початковий етап становлення особистісних властивостей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.

Таким чином, у результаті розвитку йде становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти. У першу чергу, біологічний розвиток, так і розвиток у цілому обумовлює фактор спадковості. Спадковість виявляється в тім, що дитині передаються основні біологічні ознаки людини. За допомогою спадковості людині передаються від батьків анатомофізіологічна будова, тип нервової діяльності, характер обміну речовин, ряд рефлексів. Не передаються в спадщину надбані протягом життя навички і властивості, однак кожна народжена дитина має величезний арсенал задатків, ранній розвиток і формування яких залежить від соціальної структури суспільства, від умов виховання і навчання, турбот і зусиль батьків і бажання самої маленької людини.


Список використаної літератури

1. Діловий етикет і культура спілкування: навч.-тематичний план, програма, плани семінар. і практ. занять для студ. напряму підготовки 0502 "Менеджмент" професійного спрямування 6.050200 "Менеджмент організацій" (менеджмент туристичної індустрії) / Федерація профспілок України ; Інститут туризму / Н.В. Федоренко (упоряд.) — К., 2006. — 18 с.

2. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб.. — К. : Знання, 2007. — 143с.

3. Кубрак О. Етика ділового та повсякденного спілкування: учбовий посібник/ Олег Кубрак,. - 3-тє вид., стереотип.. - Суми: Університетська книга; К.: ВД "Княгиня Ольга", 2005. - 221 с.

4. Культура ділового спілкування: Навч. посібник/ Укл. Людмила Зубенко, Віктор Нємцов,. - К.: ЕксОб, 2000. - 196 с.

5. Палеха Ю. Ділова етика: учбовий посібник/ Юрій Палеха,; Європейський ун-т фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу. - К.: Вид-во Європейського ун-ту фінанас., інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000. - 179 с.

6. Резніченко В. Довідник-практикум офіційного, дипломатичного, ділового протоколу та етикету / Київська міська держ. адміністрація. — К. : УНВЦ "Рідна мова", 2003. — 480с.

7. Статінова Н. Етика бізнесу: Навчальний посібник/ Ніна Статінова, Світлана Радченко; М-во освіти і науки України, Київ. нац. торг.-екон. ун-т. - К., 2001. - 279 с.

загрузка...
Top