Етичні проблеми трансплантації людських органів

Вступ.

1. Основні етичні принципи трансплантації органів.

2. Етичні проблеми роботи із трансплантацією органів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Прогрес у медицині та поширення застосування трансплантації органів дозволяє сьогодні лікувати багатьох хворих, які ще до недавнього часу могли очікувати тільки на смерть, або, в кращому випадку, продовжувати своє болісне та обмежене існування.

Етична наука, як свідчить сказане, все активніше долучається до вироблення морально-правових засад збереження людського життя, що стає об'єктом науково-дослідницького інтересу. Біоетика ставить моральні обмеження на ті експерименти над здоров'ям людини, що небезпечні для її життя. Останнім часом у зв'язку з актуалізацією питання про клонування тварин та органів людини, проблема набула особливої гостроти. Виникла необхідність більш широкого формулювання питань зв'язку природничих наук із етикою.

Одною з актуальних і складних проблем, навколо якої зосереджена нині увага біоетики — визначення смерті, евтаназія. Вона загострилася у зв'язку з розвитком трансплантології. Пересадка органів тяжкохворій людині від здорової людини, що перебуває у стані клінічної смерті внаслідок трагічного випадку, — один із поширених нині методів порятунку тяжкохворих.

У разі трансплантації від живого донора виникає моральна проблема каліцтва фізичної цілісності самого донора. Дарування одного органу, навіть якщо це й не ставить під загрозу життя донора, завжди є безпідставним його каліцтвом.


1. Основні етичні принципи трансплантації органів

Однак варто наголосити, що жива особа (донор) може дарувати лише парні органи, за умови, що це не загрожуватиме її власному життю: «Органи, які є одинарними, не можуть братися для трансплантації (за винятком ситуації, коли вони беруться від трупа, тобто з тіла напевно мертвої особи), оскільки це може призвести до смерті донора».

Вбачаючи у принципі солідарності моральне виправдання дарування органів, для правильної оцінки конкретних випадків треба встановити деякі етичні критерії, які б поєднували принцип цілісності з принципом солідарності. По-перше, це нешкідливість і пропорційність (критерії, які оберігають фізичну цілісність особи), по-друге, свобода і безкоштовність (критерії, пов'язані з духовністю донора).

Перший етичний критерій стосується охорони життя та психофізичного здоров'я донора. Наприклад, якщо взяття кісткового мозку та переливання крові зроблено у відповідний час та правильний спосіб, то вони не мають шкідливих та постійних наслідків, але коли у донора для трансплантації береться нирка, це, без сумніву, впливає на його фізичну цілісність. Нешкідливість слід розуміти не в абсолютному значенні, а радше як терпиму та раціональну шкоду: трансплантацію (взяття певного органу, тканин і т. д.) можна виконувати за умови, що донор легко перенесе неминучу заподіяну йому фізичну та психічну шкоду і матиме у майбутньому відповідну якість життя.

З критерієм нешкідливості тісно поєднується критерій пропорційності, згідно з яким шкода, заподіяна донорові внаслідок взяття у нього певного органу, має бути пропорційною до покращення якості життя реципієнта. Таким чином, немає сенсу позбавляти нирки особу (донора), для того щоб здійснити трансплантацію з дуже малою ймовірністю успіху, або брати нирку від здорової особи, щоб її трансплантувати людині похилого віку, яка страждає на серцеве захворювання.

Жест дарування має походити із свобідного вибору донора, його почуття солідарності та милосердя, а тому виключає будь-який примус чи спекуляцію.

У випадку взяття органів від трупа виникає проблема, пов'язана з вирішенням того, як розпоряджатися мертвим тілом людини, беручи до уваги, що його, з одного боку, не можна вважати скелетом тварини або звичайною неживою річчю, а з іншого боку — не варто порівнювати з тілесністю живої істоти.

Основний принцип вказує на те, що, дотримуючись обов'язку шанувати тлінні останки покійного як пам'ять про особу, яка існувала у цій тілесності і яка очікує на воскресіння тіла, труп, як вважав Папа Пій ХІІ, не є більше людиною. Однак, коли йдеться про взяття органів від такого тіла, виникає ряд моральних проблем, зокрема встановлення діагнозу смерті та задокументована згода на трансплантацію.

Трансплантація назавжди залишиться важливим фактором майбутнього медицини, що вимагає розвитку культури солідарності та дарування. Дарування і трансплантація органів мають високі етичні вартості: вони становлять особисте, а часами навіть геройське служіння на користь життя і можуть стати чудовою нагодою для вияву милосердя ближньому. З цього приводу Святіший Отець Іван Павло ІІ сказав: «Завдяки науці та професійності, жертовності лікарів та медпрацівників[...] для людства відкриваються нові чудові можливості[...] любити нашого ближнього в новий спосіб, кажучи євангельськими словами, «аж до кінця».

На Україні етичні питання біомедичних досліджень також привертають увагу громадських організацій та законодавчих органів. За останні декілька років на Україні також було проведено цілий ряд заходів по врегулюванню етичних питань в медицині та біології, прийнято найважливіші юридичні акти, які стосуються етики біомедичних досліджень. У вересні 2001 року відбувся Перший національний конгрес з біоетики, а в березні 2002 року Україна підписала загальноєвропейську Конвенцію із захисту прав та достоїнств людини в зв’язку з застосуванням досягнень біології та медицини.

Проте потрібно відзначити, що встановлені норми не є досконалими та завершеними і не завжди в повній мірі забезпечують вирішення цих етичних проблем, які можуть виникнути в сучасній біології та медицині, тому їх доведеться переглядати та розширювати у міру появи та усвідомлення нових загроз правам та достоїнству людини, а також погоджувати їх з світовими етичними стандартами. Крім цього, необхідно організовувати дискусії в широких колах для розгляду медичних, соціальних, економічних, етичних та юридичних аспектів застосування нових методів, а також максимального висвітлення проблеми та отримання найбільш повної інформації про думку громадськості з даних питань та враховувати його в подальших проектах законів.

2. Етичні проблеми роботи із трансплантацією органів

Сьогодні в клініці широко використовуються методи клітинної трансплантології. Клітини, введені в організм реципієнта, можуть розмножуватись і давати потомство, яке поповнює втрачені клітинні популяції та відновлює функціональну активність. Клітинна терапія — новий напрямок в клініці внутрішніх хвороб. Над цією проблемою працюють вчені всього світу, які дійшли до висновку, що найбільш перспективний шлях використання клітинних суспензій, майже позбавлених ознак тканинної індивідуальності – клітинні суспензії, отримані з органів та тканин трупів ембріонів людини 2-8 тижнів гестації. Розвиток Embryo Cell Therapy породжує як нові медичні так і нові морально-етичні проблеми. Практичним вирішенням проблем біоетики є створення етичних комітетів з обов’язковою участю в їх діяльності окрім спеціалістів — медиків, біологів, філософів, правознавців, представників громадськості та релігійних конфесій.

Біоетика має справу з такими людськими цінностями як право на життя та здоров’я, а також відповідальність суспільства за життя та здоров’я його членів, оцінює допустимість чи недопустимість певних шляхів розвитку медицини та технологій, що можуть порушити ці права. Ця наука зачіпає проблеми, що стосуються початку та закінчення життя людини від питань запліднення in vitro та абортів до евтаназії та паліативного лікування. Біоетика використовує експертні оцінки людей різних спеціальностей, таких, як правознавці, філософи, теологи, медики, соціологи. Вона має справу з непростими етичними проблемами для всіх рівнів людського суспільства. На ставку тут ставляться життя та достоїнство людини, її право на отримання інформації та прийняття рішення, а також перспективи розвитку медицини і біології.

Встановлення етичних принципів, які регулюють використання новітніх методів генетики, ембріології та трансплантології, повинно захистити права суб’єктів біомедичних досліджень для того, щоб не допустити зловживання досягненнями біології та медицини, яке може стати загрозою достоїнству і правам людини, але в той самий час не створювати штучних або необґрунтованих перешкод для наукового прогресу, що може відняти надію на видужання у мільйонів невиліковно хворих людей, а біологічну науку позбавити цінних знань.

Провідними світовими та європейськими організаціями, які регулюють етичні питання в медицині та біології, прикладаються узгоджені зусилля, спрямовані на розвиток ефективної, надійної, безпечної та етично прийнятної генної терапії та трансплантації, а також методів біомедичних досліджень.

В 1996 році Радою Європи був прийнятий проект Конвенції з захисту прав та достоїнств людини щодо застосування досягнень біології та медицини: Конвенції прав людини та біомедицини (в подальшому “Конвенція”). Цей документ містить основні етичні норми, які регулюють взаємовідносини та гарантують права учасникам біологічних та медичних досліджень.

В Конвенції визнається, що швидкий розвиток біології та медицини призвів до розуміння необхідності гарантії прав людини як особистості і, як представника людської раси та оберігати людське достоїнство; усвідомлення того, що зловживання досягненнями біології та медицини може стати загрозою людському достоїнству; прагнення сприяти розвитку біології та медицини на користь сьогоднішнім та майбутнім поколінням. Підкреслюється необхідність міжнародного співробітництва для того, щоб все людство могло користуватись благами, наданими біологією та медициною; розкривається важливість суспільних дебатів з питань застосування біології та медицини і можливі соціальні реакції. Права, що декларуються в цьому документі, необхідні в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки для запобігання злочинності, для захисту здоров’я людей або їх прав та волі.

Учасники Конвенції зобов’язуються захищати достоїнство та індивідуальність всіх людей і гарантувати всім без виключення, повагу честі, свобод та інших прав щодо застосування біології та медицини. При цьому інтереси та благополуччя людини повинні бути вище інтересів суспільства та науки. Даний документ гарантує рівний доступ до послуг системи охорони здоров’я, якість яких повинна відповідати встановленим нормам та проводитись згідно відповідних професійних обов’язків та стандартів.

Будь-яке втручання в сферу здоров’я може здійснюватись тільки за наявності вільної та усвідомленої згоди зацікавленої особи. Ця особа повинна завчасно отримати точну інформацію про мету та природу втручання, а також про його наслідки та пов’язаний з ним ризик. Зацікавлена особа повинна мати право вільної відмови від втручання в будь-який момент.

Однією з основних етичних вимог, які ставляться до досліджень з участю людей є інформована згода, яка відображає фундаментальний принцип поваги до особи. Інформована згода гарантує, що реципієнт розуміє характер дослідження і може усвідомлено та добровільно прийняти рішення про свою участь чи неучасть в ньому. Ця гарантія захищає як сторону досліджуваного, самостійна думка якого заслуговує поваги, так і сторону дослідника, який отримавши інформовану згоду досліджуваного, діє за законом. Для отримання інформованої згоди реципієнта на трансплантацію ембріональних клітинних суспензій необхідно пройти декілька етапів. Перший етап – це вивчення медичної документації досліджуваного. Дійшовши висновку, що діагноз досліджуваного не викликає жодних сумнівів відповідно до діагностичних критеріїв того чи іншого захворювання та підтверджений певними лабораторними та інструментальними обстеженнями; є консультативні висновки провідних лікувальних установ; досліджуваному проведено загальноприйняте лікування, яке не дало очікуваних результатів, але є можливість досягти позитивного ефекту після трансплантації клітинних суспензій – досліджуваного запрошують до клініки. Другий етап – це переконання дослідника в тому, що досліджуваний володіє повною інформацією про перебіг та прогноз свого захворювання, існуючі можливості в його лікуванні. Третій етап включає повідомлення досліджуваному про можливість застосування клітинної терапії та очікувані результати лікування, методику проведення та існуючий ризик. Реципієнт отримує рекомендацію познайомитись, за бажанням, з друкованими роботами, розрахованими на спеціалістів чи на широке коло читачів, що стосуються його проблеми та трансплантації ембріональних клітинних суспензій. Досліджуваний отримує відомості про те, що матеріал, який буде використано — трупна ембріональна тканина людини, отримана внаслідок планового легального аборту і представлена донором для дослідження. Жодних даних, що стосуються донора реципієнт не отримує. Досліджуваному представляється інформація про безпечність матеріалу, що буде використаний. Гарантується повне збереження лікарської таємниці щодо особи реципієнта, його діагнозу та проведеного лікування. Дослідник вимагає від реципієнта дотримуватись протоколу дослідження, хоча досліджуваний в будь-який час може відмовитись від дослідження. Інформація, що передається, адаптована до рівня розуміння суб’єкта дослідження. Після отримання вичерпної інформації та її усвідомлення, реципієнт підписує добровільну згоду на лікування, в якій вказано, що він обізнаний в тому, що матеріал, який використовується – трупна ембріональна тканина людини, отримана в результаті планового легального аборту та представлена донором для дослідження, а також підтверджує те, що не брав участі у встановлені строків, виборі методів чи процедур, які використовуються для переривання вагітності та свідчить про те, що не знайомий з донором. Четвертий етап — проведення необхідних лабораторних та інструментальних досліджень, огляд спеціалістів, підготовка реципієнта до трансплантації. П’ятий етап — спостереження за реципієнтом в посттрансплантаційному періоді. При проведенні повторних курсів лікування дослідник отримує від реципієнта підтвердження згоди на проведення трансплантації. Досліджуваний отримує в письмовій формі результати досліджень, проведених в клініці, інформацію про проведене лікування та безпечність використаного матеріалу, рекомендації щодо подальшого спостереження та лікування.

Передбачений також захист прав осіб, неспроможних дати згоду, недієздатних або неповнолітніх пацієнтів, осіб з психічними розладами. При цьому особам, не здатним дати згоду, процедури можуть проводитись тільки з користю для їх здоров’я. Враховані випадки, які вимагають невідкладного втручання - в ситуаціях, коли необхідна згода не може бути отримана.

Щодо безпеки приватного життя та обмеження доступу до інформації про здоров’я визнається, що кожний має право на повагу особистих прав в зв’язку з інформацією про стан свого здоров’я; і люди мають право отримати будь-яку інформацію, що стосується їх здоров’я. Але бажання осіб про те, щоб їх не інформували, також повинно виконуватись.

Велика увага в Конвенції приділяється етичним питанням, що стосуються дослідження геному індивідуума. Забороняється дискримінація людини на основі його генетичних особливостей. Вказується, що тести, які проводяться з метою виявлення генетичних захворювань, спрямовані на виявлення носіїв генів, які відповідають за те чи інше захворювання або для виявлення генетичної схильності до захворювань, можуть проводитись тільки в медичних цілях або в дослідженнях, пов’язаних з проблемами охорони здоров’я і підлягають детальному обговоренню спеціалістами. Маніпуляції, які проводяться з метою модифікації генома людини, можуть проводитись тільки для превентивних, медичних та діагностичних цілей і тільки в тих випадках, коли виключається можливість модифікації генома нащадків реципієнта. Конвенція забороняє маніпуляції щодо зміни статі, які використовують медичні методи створення потомства з метою вибору статі майбутньої дитини, за виключенням тих випадків, коли можна уникнути серйозних захворювань, пов’язаних із статтю людини.

Дана Конвенція регулює також етичні проблеми наукових досліджень в сфері біології та медицини. При цьому захист осіб, які беруть участь в дослідженні, забезпечується тільки у випадку виконання нижчевказаних вимог:

1) якщо не існує альтернативного методу лікування з тим самим ступенем ефективності;

2) якщо ризик, який бере на себе досліджувана особа, виправдує потенціальну користь дослідження;

3) якщо проект дослідження після незалежного аналізу його наукової користі, включаючи важливість мети дослідження та етичну прийнятність, був схвалений компетентним органом;

4) якщо особи, які беруть участь в дослідженні, були проінформовані про свої права та гарантії, які передбачені законом для їх захисту;

5) якщо отримано відповідну згоду, вона повинна бути конкретизованою та документованою. Будь-яка людина може в будь-який час відмовитись від участі в дослідженні.

Особливу важливість має розділ, присвячений роботі з ембріонами. Дослідження ембріонів in vitro допустимі тільки при дотриманні наступних умов:

а) якщо дослідження ембріону дозволені законом, і при цьому забезпечується адекватний захист ембріонів;

б) забороняється створення ембріонів з метою дослідження.

Отримання органів та тканин для трансплантацій від живих донорів може проводитись тільки в медичних цілях з користю для реципієнта і лише в тому випадку, коли отримання необхідного органу або тканини трупного походження або застосування іншого рівноефективного методу лікування не є можливим, і якщо отримано конкретизовану письмову згоду або усну згоду в присутності компетентних осіб.

Конвенція забороняє отримання фінансових вигод від використання частин тіла людини.

Якщо в процесі медичного втручання видалена частина тіла людини, вона може зберігатись і використовуватись не за призначенням лише в тому випадку, якщо дотримуються всіх положень, пов’язаних з донесенням інформації та отриманням згоди.

Людині, яка потерпіла внаслідок медичного втручання (якщо такі ушкодження не передбачувались), установлена компенсація, яка виплачується у відповідності до передбачених законом умов та процедур.


Висновки

Трансплантація органів сьогодні стала найбільш популярною медичною практикою, а також цей факт, що для цієї операції є обмежена кількість донорів. І саме це призводить до зловживання життям людей, а найбільше від цього страждають діти. Хоча розвиток науки йде вперед усе ж таки досі існує проблема в зберіганні органів для трансплантації.

Трансплантацію можна поділити на два головні типи: 1) автопластична трансплантація - це така трансплантація, яка здійснюється в межах тіла людини (наприклад: пересадка шкіри, сухожилля і кісток); 2) гомопластична трансплантація, яка вимагає донора. Є ще також гетерологічна трансплантація, тобто коли донор і реципієнт є різного виду.

Щодо трансплантації, не виходячи за рамки тіла людини, тут не виникає ніяких моральних проблем до цього моменту поки біль є в розумних межах, і є прийнятний баланс між ризиком і перевагою важливості пересадки. В медицині існує твердження, що підпорядкування однієї частини тіла для добра всього тіла є законним.

Трансплантація, яка вимагає донора, має два типи операцій:

- використання органа (парного) від живої особи;

- використання органа з людського трупа.

Тут саме і виникають моральні проблеми. Також у наш час існує трансплантація органів тварин. Для більшості людей пересадка органів тварини у тіло людини було і є аморальним. Але папа Пій ХІІ у своїй промові до делегатів 14 травня 1956 року зазначив, що можна пересаджувати лише окрім тих органів які є проти гідності людини. "Досліди й експерименти на людях не можуть бути законні, якщо вони самі по собі суперечать гідності особи і ціломудреному закону. Навіть згода піддослідних суб'єктів не оправдає таких дій". Перед усім потрібно усвідомити моральну допустимість таких трансплантацій, але з певними умовами.

Особливе місце займає проблема чітких критеріїв смерті донора органів, але треба також звернути увагу на інші умови гідності таких медичних дій.

З моральної точки зору не можна пересаджувати мозок і статеві залози, оскільки вони забезпечують особову і прокреаційну ідентичність людської особи. Моральне богослов'я вважає допустимим пересадку органів, взятих від померлих осіб. Сьогодні це розглядається як висловлення любові - дар себе; людина є покликана любити ближнього також шляхом служіння власним тілом, один із способів може бути дар органів після смерті. "Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх" (Ів. 15,13). "... Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх" (Ів. 13,1).

Умовою допустимості такої пересадки є згода родини померлого, хіба що сам померлий ще за життя виразно дав зрозуміти, що хоче, щоб його органи послужили для трансплантації.


Список використаної літератури

1. Етика: Навч. посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О. А. Стасевська, та ін.; За ред. В.О. Лозового; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 223 с.

2. Етика: Навч. посібник / В. О. Панов, О. А. Стасевська, М. Б. Ценко та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 382 с.

3. Етика: Навч. посібник для вузів/ Т.Г. Аболіна, В.В. Ефименко, О.М. Лінчук. - К.: Либідь, 1992. - 328 с.

4. Малахов В. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник для вищ. навч. закл./ Віктор Малахов,; Ред. Світлана Головко (гол.), Тетяна Янголь. - 4-те вид.. - К.: Либідь, 2002. - 382 с.

5. Мовчан В. Етика: Навчальний посібник/ Віра Мовчан,. - 3-тє вид., виправл. і доп.. - К.: Знання , 2007. - 483 с.

6. Тофтул М. Етика: Навчальний посібник/ Михайло Тофтул,; Ред. О. З. Лебедєва-Гулей. - К.: Видавничий центр "Академія", 2005. - 414 с.

7. Юрій М. Етика: Підручник/ Михайло Юрій,. - К.: Дакор, 2006. - 319 с.

загрузка...
Top