Етичні погляди Кароля Войтили

Основні ідеї теології освячення, засновані на визнанні метафізичної доброякісності людської природи, виникли в Кароля Войтили задовго до того, як він прийняв ключі св. Петра. Тепер він може звертатися з ними urbі et orbі - до Міста й Світу.

Іоанн-Павло ІІ призвав християн усього світу послужити справі євангелізації суспільства й насамперед Європи. Він проголосив заступниками Європи поряд зі св. Бенедиктом, що заснував перший у Європі монастир біля Монте-Кассино, свв. Кирила й Методія - апостолів слов'ян, повторивши слова Вяч. Іванова про те, що Європа повинна дихати "двома легенями": католицтвом і православ'ям. У своїх енцикликах і виступах у всіх кінцях Землі Іоанн-Павло ІІ розвиває ідеї теології освячення життя, що вимагає повернути загублену святість родині, праці, соціальним зв'язкам і т.п.

Раніше завжди сперечалися про ті або інші етичні проблеми, зараз проблемою стала сама етика, про неї увесь час пишуть і говорять.

Щоб упорядкувати все, що сказано й написане, треба ясно визначити три поняття, які раз у раз плутають. Спочатку поговоримо про моральність. Приймемо, що це приблизно те ж, що "моральне життя", а моральне життя - це просто людське життя, особисте і суспільне, якщо дивитися на неї у світлі моральних правил. Моральне життя стає предметом науки, наукового дослідження.

Наука про мораль не визначає, що добро, а що - зло. Цим займається етика, що підходить до моральному життю не з описової, а з нормативної точки зору. Вона визначає норми, тобто судить про те, що добре, що погано, і судження ці обґрунтовує, показуючи, чому всі саме так, а не інакше. От чим відрізняються описова наука про мораль і етика, наука нормативна. Однак у звичайній розмові "наукою про мораль" нерідко називають етику, "етикою" - мораль. Особливо часто змішують останні два поняття. Так, часто говорили й писали про "християнську етику", маючи на увазі тільки моральність деяких християн, причому зовсім не думали про те, чи випливає ця наявна моральність із християнської етики (а якщо випливає, то наскільки) або взагалі з нею не зв'язана. Поняття змішувалися й підмінювалися.

Факти морального життя говорять про людей, про світ, але не про саму етику. Однак запитаємо, чи можна вважати етику в певному вище значенні джерелом моралі, а якщо можна - те в якому ступені.

Сама моральність - це життя, точніше - сфера життя, пов'язана зі справами людини. Людина щось робить - і творить моральність. Творить він її й тоді, коли впливає на дії інших людей; отут практика випереджає теорію. Наука етики складається із суджень, які, звичайно, повинні керувати вчинками, але ставляться до цих учинків, як якась теорія до практики.

Природний реалізм етики, тісно пов'язаний з реалізмом раціонального пізнання, у християнській етиці переходить у своєрідний надприродний реалізм. Дійсність у ній сприймається розумом, освіченим вірою й тому здатним прийняти той образ дійсності, що йому дає Одкровення. У світлі Одкровення розум сприймає дійсність інакше, а це інше - надприродне сприйняття реальності - тягне інший, теж надприродний підхід до цінностей і їхніх оцінок. За допомогою Одкровення людина довідається про існування надприродних благ, а всьому відома тільки розуму ієрархія благ здобуває як би інші пропорції. Етика, що виникла на підставі цієї, нової ієрархії, залишається реалістичної; адже надприродні блага, про які людина довідається завдяки Одкровенню, і насправді блага, у всякому разі - для істинно віруючого. Сформульований вище основний принцип реалізму залишається в чинності, тільки здобуває інший зміст: будь вірний всієї дійсності, який тобі неї показує не тільки розум, але й віра у світлі Одкровення. Це і є основний принцип християнського реалізму в етиці. Зрозуміло, що людина, що опирається на цей принцип, інакше ставиться до життєвого успіху або до страждання, чим невіруючий.

Саму структуру дій того й іншого відрізняє насамперед мотивація.

У своїй учительській діяльності Церква займається моральними питаннями, піднімає свій голос, коли виникають етичні проблеми.

Мислячий католик опирається у своїй моральності на розум і Одкровення й не терзається тим, що його етичні принципи ненаукові.

Як відомо, норми і є особливий предмет етики, вони й відрізняють її від інших наук. Етика - наука нормативна. Важливо для неї й те, як ці норми виникли.

Джерелом пізнання моральних началзавжди були, так чи інакше, природа й розум. Розум здатний пізнати істину. На цю його природну здатність опирається й нормотворча діяльність, оскільки її підставою служить пізнаванність істини про Благо. Розум може зрозуміти, гарні або дурні людські вчинки й наше відношення до них. Істина про добро опирається на розуміння природи людини і його цілей, тому що благо - те, що відповідає цій природі, і мети самого буття.

У зв'язку із проблемою походження моральних норм оборотна увага на кілька питань, без яких не зрозумієш християнської етики. Природний реалізм етики, тісно пов'язаний з реалізмом раціонального пізнання, у християнській етиці переходить у своєрідний надприродний реалізм. Дійсність у ній сприймається розумом, освіченим вірою й тому здатним прийняти той образ дійсності, що йому дає Одкровення.

Етика, що виникла на підставі цієї, нової ієрархії, залишається реалістичної; адже надприродні блага, які людина довідається завдяки Одкровенню, і насправді блага, у всякому разі - для істинно віруючого.

Приймаючи це в увагу, можна зробити такі висновки:

а) теорія не заміняє практики;

б) практика, відірвана від теорії, може перетворитися в механічну активність, що нерідко зводить на немає всі свої зусилля;

в) практика певною мірою підтверджує теорію, а до певного рівня — дозволяє нам її поліпшити.

Всі ці висновки дуже важливі, коли потрібно вибрати образ дій; але ставляться вони й до етики. Особливо важливо глибоко осмислити мети дії. Цього вимагає моральність як практика, але це не здійсниться, якщо немає погляду на світ, що допоможе створити філософію буття.

Розум - головна енергія людської природи й головний її володар. У своїй нормативній діяльності він досліджує, що таке людина, тобто - яка його природа, щоб правильно визначити, чим він повинен стати.

Розум постійно бере участь у становленні, в удосконалюванні людини. Властиво, тому він і здатний визначити основи цього вдосконалювання - нормативні моральні принципи, на яких засновані вчинки. Людські вчинки орієнтовані на ті види буття, з якими ми зіштовхуємося у своїй діяльності. Розум, що визначає принципи цих учинків, завжди керується тим, який учинок стосовно того або іншого буття послужить нашому вдосконалюванню, найбільш повному прояву нашої природи, усього того, що в ній потенційно втримується. Попри все те розум не може бути орієнтований тільки егоцентрично, тому що це неминуче знецінило б людини, перешкодило б його розвитку.

Духовні цінності вище матеріальних не тому, що ми їх так сприймаємо. Вони вище, тому що пов'язані з об'єктивно більше високим буттям, з буттям, що досконаліше матерії. Про перевагу духовного буття свідчать зрозумілі нам духовні енергії, які самою своєю природою перевищують все те, що таїть у собі матерія.

Тільки для істот, наділених розумом, існує проблема істини, і тільки для істот, наділених розумною волею, існує моральне благо. Поза духовною сферою ці цінності не мають права на існування. Важко не визнати, що це - найвищі цінності, якими живе людина, а тому важко не визнати й верховенство духу. Звичайно, матеріальне в людині й те, що поза матерією, по-різному обумовлює пізнання істини й здійснення морального блага. Однак "обумовлювати" і "створювати" - не те саме. Духовні цінності в людині не можуть виходити з матерії, вона обумовлює їхнє виникнення ззовні; джерело їх - саме в дусі, він їх провадить, у ньому безпосередня причина їхнього виникнення й існування. Усякий, хто не хоче зневажити першістю моральності в людині, повинен визнати першість духу; і кожної визнає, що й людині, і суспільству небезпечно відмовлятися від верховенства моральності.

Ми встановили, що духовні цінності об'єктивно вище матеріальних — тільки при такому підході етика має повне право на існування. Підпорядкування етики економіці руйнує не тільки саму її сутність, але й людини.

Його положення у світі - те положення, що він займає у своїх власних очах - сильно залежить від верховенства моральних цінностей. Вони обумовлюють віру в себе, у свої людські чинності й можливості.

Треба, однак, помітити, що духовні цінності, об'єктивно більше високі, іноді виявляються слабкіше матеріальних цінностей, об'єктивно більше низьких. Людина сильніше, безпосередніше сприймає те, що матеріально, що піддається його відчуттям і приносить йому задоволення. Саме тому так сильні матеріальні цінності в людині як суб'єкті, цим пояснюється їхня суб'єктивна чинність.

Отже, розум для католика - нітрохи не "над усе", але він застосовний і дозволений, він корисний для проповіді Слова. Католицька теологія починається не з розуму, а з Одкровення. Західна Церква, ще не розділена, породила, прийняла й багато разів повторювала слова "fides quaerens intellectum" ("віра, що прагне розуміння", "віра, що прагне зрозуміти").

загрузка...
Top