Зайнятість і безробіття. Види та тривалість безробіття

Вступ.

1. Зайнятість і безробіття та його основні форми і причини виникнення.

2. Форми і наслідки безробіття.

2. Проблеми зайнятості та їх вирішення.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Трансформація економіки України супроводжується загостренням проблем зайнятості населення. Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їх взаємозв'язків. Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає одна з причин макроекономічної нестабільності - неповна зайнятість. В умовах, коли національний ринок праці ще тільки починає формуватись, не уникнути державного регулювання зайнятості населення.

Під безробіттям звичайно розуміють невідповідність на ринку праці, коли пропозиція праці перевищує попит на неї, причому ця невідповідність може бути як кількісна, так і якісна.

Безробіття необхідно розглядати з різних точок зору, з'ясовуючи найбільш важливі поняття, що характеризують його, а саме: статус безробітного; рівень безробіття; поширеність безробіття й рух безробітних; тривалість безробіття; типи безробіття.

Безробітним, за методологією Міжнародної організації праці (МОП), є той, хто в даний момент не має роботи, шукає її, готовий У будь-який момент приступити до праці й не має інших джерел доходу, крім заробітної плати в сфері оплачуваної зайнятості.

Таким чином, рівень безробіття являє собою питому вагу чисельності безробітних у чисельності економічно активного населення.

1. Зайнятість і безробіття та його основні форми і причини виникнення

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій[14, c. 76-77].

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів[17, c. 214].


2. Форми, види і наслідки безробіття

У класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», яке є наслідком занадто високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і зафіксована, наприклад, профспілками [2, с. 160]. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

Розрізняють також безробіття фрикційне, структурне та циклічне. Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару після тимчасового звільнення, інші «шукачі» роботи й тимчасово звільнені працівники замінять їх у загальному фонді безробітних. Тому, хоча конкретні люди, які залишились без роботи з цієї або іншої причини, змінюють один одного з місяця в місяць, цей тип безробіття не зникає.

Отже, термін «фрикційне безробіття» застосовується до тієї категорії людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому. Визначення «фрикційне» точно відбиває суть явища: ринок праці функціонує неефективно і не приводить у відповідність кількість робітників і робочих місць [2, с.161].

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, тому що частина працівників, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і більш продуктивну. Це означає вищі доходи для працівників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більш реальний обсяг національного продукту [2, с. 162].

Деякі автори пов'язують фрикційне безробіття з інституційним. Причини інституційного безробіття пов'язані з інститутами ринку праці. Серед них можна виокремити такі:

- відсутність доступної та вичерпної інформації про вакантні робочі місця;

- високі виплати по лінії соціального страхування (нерідко люди
зацікавлені в отриманні допомоги по безробіттю, тому що вона є не
набагато меншою від попередньої заробітної плати) часто призводять до збільшення кількості безробітних;

- встановлення мінімальної заробітної плати має двоякий вплив
на якісний та кількісний склад робочої сили. З одного боку, введення високого мінімуму заробітної плати може призвести до того, що
підприємець, який має потребу в робочій силі, не може найняти її,
тому що не має змоги гарантувати виплату цього мінімуму, хоча при
цьому працівники виявляють бажання працювати за нижчу заробітну плату. З іншого боку, якщо мінімальна заробітна плата встановлюється в дуже обмежених розмірах, то робоча сила, не задовольнившись станом речей, може піти в тіньову економіку. І в першому, і в другому випадку суспільство зазнає збитків;

- упровадження непродуманої податкової політики. Високі ставки прибуткового податку змушують підприємців і найманих працівників приховувати свої доходи.

Структурне безробіттяє продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Іншими словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не збігаються. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний досвід застаріли й нікому не потрібні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають навички, які вони можуть продати. «Структурні» ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання і навіть зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткочасним, а структурне - тривалим, тому і вважається більш важким [2, с. 164].

В Україні, як і в інших країнах СНД, можна виокремити також «конверсійне» безробіття як різновид структурного. Таке безробіття пов'язане з перепрофілюванням оборонних підприємств з випуску військової продукції на цивільну та скороченням армії. Воно триватиме доти, поки держава не зможе забезпечити на належному рівні колишніх військових та їхні сім'ї робочими місцями, житлом, організує систему перепідготовки.

Циклічне безробіттязумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

В економічній літературі виокремлюють ще добровільнета вимушене,приховане, нормальнета оптимальнебезробіття.

Добровільне безробіттявиникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи; через психологічний клімат у колективі або з інших причин усупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (зростає під час буму і знижується під час спаду в економіці країни), престижності професії., рівня кваліфікації, належності до тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність цього виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно покинути робоче місце [2, с. 167].

У класичній теорії ринку праці існує інше визначення добровільного безробіття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в умовах вільного ринку праці або гнучкої заробітної плати.

На відміну від добровільного, недобровільне безробіттявиникає за умов жорсткості заробітної плати.

Основне питання в цій ситуації таке: чому ставка заробітної плати не опускається до свого природного рівня, визначеного перетином кривих попиту та пропозиції. Причиною такого явища, або, як говорять економісти, джерелом «липкості» (липучості) заробітної плати, є насамперед особливості формування ставки заробітної плати на ринку праці й самого процесу найму на роботу. Ринок праці відрізняється від звичайного ринку товарів тим, що ціни на ньому не змінюються кожної хвилини, кожного дня.

Особливості найму полягають у тому, що ставка заробітної плати попередньо обговорюється і її рівень не змінюється щонайменше протягом року. Крім того, профспілки укладають колективні договори з адміністрацією на збереження ставки заробітної плати для працівників певної кваліфікації не нижче певного рівня з регулярним переглядом ставок відповідно до змін індексу споживчих цін. Отже, заробітна плата наче «залипає» на певному рівні й не може опуститись. Саме жорсткість заробітної плати є джерелом недобровільного безробіття. Але, безумовно, через деякий час ставка заробітної плати може і знизитись. Тому в довгостроковому періоді економісти вважають ринок праці гнучким.

Вимушене безробіттявиникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші виявляються вимушено безробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через несприятливу ділову кон'юнктуру. Прикладом вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією неугодного [2, с. 169].

Приховане безробіттяпов'язане з так званою неповною зайнятістю.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час довів, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо, оскільки існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбільш значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість» [2, с. 170].

2. Проблеми зайнятості та їх вирішення

В умовах, коли національний ринок праці ще тільки починає формуватись, не уникнути державного регулювання зайнятості населення. Базовим постулатом державної стратегії забезпечення зайнятості має стати принцип досягнення та підтримання повної продуктивної зайнятості. За цих умов, на наш погляд, концептуальні основи регулювання зайнятості населення в Україні мають полягати в органічному поєднанні механізму саморегулювання та механізму державного регулювання, які забезпечать умови для розвитку робочої сили та економічної активності.

В умовах ринкової економіки зайнятість регулюється в основному державою відповідно до прийнятої політики (концепції) зайнятості. Основними напрямами сучасної політики більшості розвинених країн є сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення і подання допомоги в профпідготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці та нормативними актами про зайнятість населення в ході реалізації державної політики зайнятості потрібно керуватися такими принципами:

- забезпечення рівних можливостей всім громадянам незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- добровільність праці, згідно з якою зайнятість ґрунтується на вільному волевиявленні громадян. В основу цього принципу, крім права на працю, покладено також інші громадянські права, які розширюють свободу розпоряджання працівником своєю робочою силою [3, с. 98].

По-перше, кожен працездатний громадянин повинен мати право самостійно вирішити питання: брати участь чи ні в суспільній праці. При цьому легалізована добровільна незайнятість виключає будь-які погрози проти цього виду свободи, якщо джерело існування непрацюючого громадянина є законним.

По-друге, добровільність зайнятості передбачає самостійний вибір працівником міри праці, тобто найбільш сприятливого для нього (з урахуванням реальних можливостей) режиму зайнятості. Йдеться про різноманітність форм організації робочого дня, тижня, всього періоду трудового життя людини.

Третійважливий елемент добровільного трудового способу життя пов'язаний з наданням права вільного вибору географічного місця прикладання праці. Це положення здійснити в Україні сьогодні найскладніше через необхідність правового опрацювання питання щодо свободи переміщення, докорінного поліпшення житлової забезпеченості, ліквідації різких контрастів у рівні життя на території держави.

По-четверте, добровільний трудовий спосіб передбачає необмежене право вибору працівником сфери праці в будь-якому з секторів економіки, створюваних за ознакою форми власності, включаючи сферу виправної праці;

- сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язане з розвитком існуючої системи загальноосвітньої та професійної підготовки з урахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки, а також з формуванням у психології людей орієнтації на безперервне вдосконалення професійної майстерності, пошук найбільш підходящої сфери для прикладання своїх здібностей, готовність до перенавчання в разі потреби;

- єдність відповідальності. Означає наявність чотирьох умов: координація діяльності в галузі зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної політики, включаючи соціальне забезпечення, зростання й розподіл доходів, попередження інфляції; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими заходами; участь профспілок і спілок роботодавців у розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління; міжнародне співробітництво в розв'язанні проблем зайнятості, включаючи професійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іноземних громадян у країні [3, с. 101-103].

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» з метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю держава передбачає:

- заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

- забезпечення прав та інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю;

- проведення аналітичних і наукових досліджень структури економіки та прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;

- регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

- сприяння в разі потреби створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві;

- організацію професійної орієнтації [3, с. 105].

Висновки

Незаперечно, що пов'язання проблем зайнятості та безробіття знаходиться в площині економічної стабілізації, у відновленні виробництва та досягненні його сталого зростання, пожвавлення інвестиційних процесів та ділової активності, удосконаленні регуляторної політики, стимулюванні створення нових робочих місць. Разом з тим, питання посилення соціальної підтримки безробітних поряд з забезпеченням фінансової стабільності Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття багато в чому залежатимуть від того, чи буде в Україні забезпечено випереджаюче зростання вартості робочої сили з одночасним впровадженням механізмів, спрямованих на підвищення продуктивності праці, чи вдасться подолати платіжну кризу, чи будуть керованими інфляційні процеси та багато іншого. Так одним з напрямків для рішення проблем зайнятості є активізація інноваційної діяльності, яка реалізується у створенні нових підприємств.

Варто звернути увагу на те, що регулювання зайнятості досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких, по-перше, політика зайнятості є вмонтованою у загальноекономічний механізм функціонування суспільного господарства; по-друге, заходи державної політики зайнятості зосереджені не лише на територіальному рівні реалізації, а також ураховують галузевий рівень, тобто здійснюються не тільки державною службою зайнятості, а й передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності; по-третє, в загальний економічний механізм закладено основний важіль політики зайнятості - стимулювання попиту, в тому числі попиту на робочу силу; по-четверте, до сфери політики зайнятості включено найсуттєвіші аспекти регулювання заробітної плати, посилення трудової мотивації тощо. Іншими словами, державна активна політика зайнятості не повинна обмежуватись проведенням заходів щодо сприяння працевлаштуванню.


Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д. Макроекономіка: Підручник . - К. : Знання , 2005. - 851 с.

2. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.

3. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник. - К. : КНЕУ, 2005. - 252 с

4. Горошко Л. Психологічні аспекти проблеми активного пошуку роботи безробітними особами // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 6. - С. 16-20

5. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. - К. : Знання , 2006. - 481 с.

6. Євсєєнко О. Деякі аспекти статистичного аналізу зайнятості та безробіття на ринку праці України // Економіст. - 2005. - № 9. - С.37-39

7. Краснов Ю. М. Економічна стратегія ефективної зайнятості: Монографія. - К. : Знання України, 2004. - 253 с.

8. Краузе О. І. Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 10. - С. 167-172

9. Кузьмин М. Аналіз державної політики зайнятості в Україні: громадсько-політична література. - К. : Міленіум, 2005. - 61, с.

10. Лібанова Е. М. Ринок праці: Навчальний посібник. - К. : Центр навчальної літератури, 2003. - 223 с.

загрузка...
Top