Види праці та їх характеристика

Вступ.

1. Загальна характеристика видів праці.

2. Види розподілу праці.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Організація праці — це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів і особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю. Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їх професійного профілю. В умовах підвищення рівня автоматизації виробництва, виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами —- розрядами, категоріями, класами тощо.


1. Загальна характеристика видів праці

Зміст та характер праці тісно пов'язані між собою, характеризують один і той самий вид трудової діяльності з двох боків, тому межують та частково накладаються одне на одне. Зміст праці є частковим поняттям щодо її характеру.

Головним чинником прогресивної зміни змісту праці є розвиток матеріально-технічної бази виробництва, впровадження науково-технічного прогресу. При цьому змінюється структура трудових дій: функції безпосереднього впливу на предмет праці переходять від робітника до машини, зростають витрати робочого часу на управління і технічне обслуговування обладнання, а також частка складної кваліфікованої праці, вдосконалюється її змістовність, актуалізуються самостійність і відповідальність працівників.

За змістом розрізняють такі види праці: проста й складна, творча та репродуктивна, фізична та розумова, ручна та механізована тощо.

Проста праця — виконання простих трудових операцій, для яких достатньо виробничого інструктажу і немає потреби в спеціальному навчанні.

Складна праця — кваліфікована праця, пов'язана із додатковими витратами на навчання робітника.

Творча праця — передбачає постійний неповторний пошук нових рішень, нового ставлення до наявних проблем, активного розвитку самостійності та ініціативності.

У репродуктивній праці значна частина функцій повторюється, тобто її особливістю є повторюваність засобів досягнення результатів.

Фізичну працю характеризує безпосередня взаємодія людини із засобами праці, її залучення до технологічного процесу.

Розумова праця характеризується інформаційними, логічними, творчими елементами і відсутністю прямої взаємодії працівника із засобами праці. Ручна праця не потребує техніки, інструментів, приладів.

Працю поділяють на необхідну і додаткову.

Необхідна праця — праця, що створює необхідний продукт, тобто сукупність життєвих засобів, які потрібні для відтворення робочої сили безпосередніх виробників на рівні їхніх потреб, що сформувалися у суспільстві.

Додаткова праця — праця, що створює додатковий продукт, тобто продукт, що перевищує усталені потреби безпосередніх виробників.

Поділ праці на необхідну і додаткову та відповідно продукту на необхідний і додатковий був економічним підґрунтям суспільного поділу праці на фізичну і розумову, класового поділу суспільства, основою соціально-економічного прогресу. Саме додаткова праця безпосередніх виробників є економічним підґрунтям розвитку науки, мистецтва, культури в усіх її духовних і матеріальних виявах.

Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях. Найголовніша з них — створення матеріально-культурних благ, забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини. Друга функція — забезпечення матеріального добробуту працівника і його сім'ї, адже сама по собі людина не може забезпечити себе всіма необхідними предметами та послугами.

Соціально-економічна неоднорідність праці, відмінність у змісті й характері праці визначають відмінність соціальних рис професійно-кваліфікаційних груп робітників. Це зумовлює диференціацію, соціальну неоднорідність і створює основу для формування соціальної структури як конкретного підприємства, так і суспільства загалом. У зв'язку з цим окреслюється ще одна — соціально-диференційна функція праці. З нею тісно пов'язана статусна функція праці, яка зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці.


2. Види розподілу праці

Необхідність організації праці обумовлена такими об'єктивними категоріями, як розподіл і кооперація праці. Розподіл праці - це відокремлення діяльності окремих працівників і їх груп у процесі праці. Завдяки розподілу праці підвищується продуктивність праці, вдосконалюються знаряддя праці.

Характер праці зумовлює мету виробництва, а у сфері розподілу— пропорції, за якими суспільно вироблений продукт розподіляється між різними соціальними групами.

Зміст праці визначає природу і рівень професіоналізму працівника, а її характер — межі його соціального розвитку і ступінь перетворення праці на найпершу життєву потребу. Взаємодія змісту і характеру праці виявляється в існуванні таких соціально, економічно і технічно неоднорідних її форм, як фізична й розумова, виконавська й управлінська, кваліфікована й некваліфікована праця. Ці форми диктують різні вимоги до загальної і спеціальної освіти, фахової культури, створюють неоднакові можливості для реалізації професійних і особистих здібностей, тобто справляють різний соціальний вплив на трудящих.

Закон відповідності характеру і змісту праці, тобто міри поєднання її сутності та форми, є основним законом теорії соціології праці і організує системно-категоріальний апарат цієї теорії. Глибокі зміни в змісті праці створюють передумови для зміни її характеру і навпаки.

Так, залежно від трудових зусиль, що переважають, способу діяння на предмет праці виокремлюються праця розумова— аналітико-синтетична мислительна діяльність, продуктом якої є певним чином оформлена інформація, і праця фізична, пов’язана із застосуванням мускульних зусиль людини, спрямованих на зміну матеріально-речового середовища. Це два взаємозв’язані аспекти людської діяльності, котрі є соціальною формою.

У будь-якій діяльності людини, навіть у творчій праці, наявні рутинні елементи. Вони становлять від 50 до 70% трудової діяльності людини. Решта 50—30% — творчі елементи: постановка мети, вибір оптимальних (із кількох альтернативних) варіантів виконання, розв’язування нових завдань, що несподівано виникли в процесі праці, та ін. Суть творчого підходу — наявність ідеального плану дій, який свідчить не про природну, а про людську визначеність праці.

Всередині підприємства виділяють такі види розподілу праці:

1) функціональний - розподіл працівників підприємства на категорії залежно від виконуваних ними функцій. Виділяють такі категорії працівників: робітники, службовці (керівники, спеціалісти, технічні виконавці), молодший обслуговуючий персонал, охорона (рис. 1)

2) технологічний - розподіл праці за технологічними операціями і процесами. За фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників відповідно до технологій виробництва;

3) професійно-кваліфікаційний - поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних робіт, а також залежно від складності цих робіт. Він передбачає поділ працівників підприємства за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Встановлення взаємозв'язку між розрізненими, спеціалізованими виконавцями в процесі трудової діяльності називається кооперацією праці.

Складність і значення кооперації праці безпосередньо на виробництві зростає по мірі поглиблення одиничного розподілу праці.

Виділяють такі види кооперації праці:

- міжцехова - об'єднання праці цехів, служб підприємства для виробництва продукції;

- внутрішньоцехова - передбачає об'єднання праці ділянок, служб цеху;

- внутрішньодільнична - об'єднання праці всіх учасників даної ділянки виробництва, для забезпечення безперебійності виробничого процесу, передбачає об'єднання праці між бригадами;

- бригадна - є різновидом внутрішньодільничної кооперації, передбачає об'єднання працівників однієї або декількох професій, які виконують одне виробниче завдання.

Під час проектування варіантів розподілу праці на підприємстві необхідно усвідомлювати, що потрібно враховувати економічну доцільність, психофізіологічні та соціальні наслідки такого розподілу.

Економічна доцільність розподілу праці оцінюється підвищенням ефективності виробництва внаслідок зростання продуктивності праці, покращенням використання виробничого обладнання, матеріальних і трудових ресурсів підприємства.

На сучасному етапі господарювання основними напрямами вдосконалення розподілу і організації праці повинні бути:

- формування окремих трудових процесів і складу виробничих операцій з урахуванням економічної доцільності, психофізіологічних та соціальних наслідків розподілу праці;

- складання проектних балансів робочого часу для окремих працівників за професіями і робочими місцями, за бригадами, ділянками і цехами з ув'язуванням цих балансів між собою, з трудомісткістю виконуваних робіт і трудових функцій;

- розробка тарифно-кваліфікаційних характеристик для кожного виду робіт і чіткого переліку функціональних обов'язків працівників, що забезпечують виконання окремих трудових процесів в умовах розподілу праці;

- забезпечення рівної інтенсивності праці на всіх ділянках виробничого процесу і науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку;

- забезпечення ритмічності, безперебійності трудового і виробничого процесів за рахунок чіткої кооперації праці і підвищення продуктивності праці на організаційній основі.

За умовами праці виділяються 4 підгрупи професій:

— з підвищеними вимогами до моральних якостей (суддя, лікар, міліціонер);

— з незвичайними умовами роботи (льотчик, випробувач, водолаз);

— з побутовим мікрокліматом (бухгалтер, бібліотекар);

— роботою на відкритому повітрі (будівельники, рільники).

Поєднання цих характеристик створює певний характерний для конкретної професії комплекс вимог до здібностей працівника.

Ще одна класифікація професій пов’язана з поняттям професійної придатності (придатності людини до конкретної трудової діяльності). Під професійною придатністю розуміють наявність у людини психофізіологічних і психологічних властивостей, які відповідають конкретній професії і забезпечують достатню ефективність праці з цієї професії.

За цією ознакою професії поділяються на 2 групи:

● професії, що не ставлять особливих, підвищених вимог до фізіологічних і психологічних властивостей людини;

● професії, які ставлять жорсткі вимоги до психофізіологічних функцій людини.


Висновки

Так, залежно від трудових зусиль, що переважають, способу діяння на предмет праці виокремлюються праця розумова — аналітико-синтетична мислительна діяльність, продуктом якої є певним чином оформлена інформація, і праця фізична, пов'язана із застосуванням мускульних зусиль людини, спрямованих на зміну матеріально-речового середовища. Це два взаємозв'язані аспекти людської діяльності, котрі є соціальною формою. У будь-якій діяльності людини, навіть у творчій праці, наявні рутинні елементи. Вони становлять від 50 до 70% трудової діяльності людини. Решта 50—30% — творчі елементи: постановка мети, вибір оптимальних (із кількох альтернативних) варіантів виконання, розв'язування нових завдань, що несподівано виникли в процесі праці, та ін. Суть творчого підходу — наявність ідеального плану дій, який свідчить не про природну, а про людську визначеність праці. Праця перестає бути сумою фізіологічних затрат, до неї додається емоційно-психологічна складова.

Праця сприймається індивідом як творчий процес, якщо здійснюється за його власним планом. Підпорядкування чужому плану призводить до психологічного чи соціального відчуження. Відчуження праці, за К. Марксом, це процес перетворення діяльності людей і її результатів у самостійну, ворожу і панівну над ними силу. Відчуження виражається в пануванні уречевленої праці (матеріалізованої у виробленій раніше продукції) над живою працею (діяльністю, спрямованою на створення матеріальних благ), у праці контролю над умовами, засобами і продуктами праці, в експлуатації, у втраті людської сутності. За С. Симаном, відчуження праці — це становище індивіда в суспільстві, що характеризується безсиллям, браком сенсу, аномією (невизнанням норм), соціальною ізольованістю і самоусуненням.


Список використаної літератури

1. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник/ Дем'ян Богиня, Олена Грішнова,. - 2-е вид., стереотип.. - К.: Знання-Прес, 2001. - 312 с.

2. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник/ Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. - К.: Кондор, 2005. – 328 с.

3. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.

4. Горовий Дмитро Анатолійович, Федотова Ксенія Олександрівна, Леженко Наталія Іванівна, Чернета Оксана Миколаївна. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч.-метод. посіб. для практ. і семінар. занять / Харківський національний автомобільно-дорожний ун-т — Х. : ХНДАУ, 2007. — 160с.

5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. - К.: Знання, 2004. - 535 с.

6. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. - К.: Кондор, 2004. - 429 с.

7. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 255 с.

8. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2003. - 298 с.

9. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. - Київ, 2004. - 268 с.

10. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. - К.: Атіка, 2005. - 303 с.

загрузка...
Top